Гра як засіб естетичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВТІИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. ВИНИЧЕННКА

КУРСОВА РОБОТА

з психології на тему: «Гра як засіб естетичного виховання»

студентки

Лагоминої Анастасії

Кіровоград - 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Педагогічні основи естетичного виховання молодших школярів

1.1 Поняття та особливості естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку

1.1.1 Розуміння естетичного виховання вітчизняними педагогами

1.1.2 Особливості естетичного виховання молодшого школяра

1.2 Ігрова діяльність дітей молодшого шкільного віку

1.2.1 Педагогічний потенціал гри, як засобу пізнання дійсності

1.2.2 Дидактичні ігри як засіб естетичного виховання

1.2.3 Класифікація дидактичних ігор

Розділ 2. Експериментальне дослідження ролі ігрової діяльності в естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку

2.1 Зміст роботи вчителя з естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку за допомогою дидактичних ігор на уроках музики (передовий досвід Лугової Н.І.)

2.2 Шляхи педагогічного керівництва творчими іграми

2.3 Експериментальне дослідження

2.3.1 Опитування вчителів «Гра як засіб виховання»

2.3.2 Тест на визначення рівня естетичного смаку

2.3.3 Експериментальна перевірка доцільності використання дидактичних ігор як засобу естетичного виховання

2.4 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

Висновок

Література

Додатки

Вступ

Всебічний гармонійний розвиток особистості не можна уявити без її естетичної вихованості. Естетичне виховання передбачає розвиток в людини почуттів прекрасного, формування вмінь і навичок творити красу у навколишній дійсності, вміти відрізняти прекрасне від потворного, жити за законами духовної краси.

Естетичне виховання тісно пов'язане з культурою народу. З одного боку, воно відображає надбання культури, а з другого -- стимулює подальший розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги і приязні, товариськості та дружби.

Актуальність. Завдання пробудження в дитині відчуття прекрасного, озброєння її вміннями творити красу у житті здійснюється грою, створенням ігрових моментів. Гра -- вид людської діяльності, в якому в умовних ситуаціях відтворюються, засвоюються та вдосконалюються специфічні для людської культури форми та способи буття. Одна з основних сфер естетичного виховання дітей. За допомогою гри індивідам передається досвід життєдіяльності старших поколінь, встановлюється відповідність, показується раніще не бачене.

У школах на предмети естетичного циклу відводилась мізерна кількість годин. Сім'я самостійно не може забезпечити умови для естетичного виховання своїх дітей, бо батьки самі не завжди підготовлені до цієї роботи. І як наслідок -- згрубіле, жорстоке суспільство, позбавлене зовнішньої краси, низька конкурентоспроможність товарів на зовнішньому і внутрішньому ринку, естетична бідність житла, побуту взагалі. А школи основний удар роблять на розумове виховання. Тому і постала ідея зясувати рівень естетичного виховання в школі, і роль гри, як засобу в покращенні її ефективності.

Людина, позбавлена почуття прекрасного, естетичної культури, є недосконалою, духовно бідною, хоча б яким матеріальним багатством вона не прагнула компенсувати цей недолік.

Естетичне виховання як неперервний процес має здійснюватися передусім у діяльності, в різнобічній соціальній творчості, ігровому моделюванні. Необхідно не лише навчити кожну людину естетично-почуттєво реагувати на оточуючий світ, але й збудити потребу його перетворення без нанесення йому шкоди, згідно з естетичними нормами й ідеалами, звісно спочатку за допомогою ігрової діяльності, а потім перенесення досвіду у предметний світ; постійно прагнути до високої професійної майстерності, органічно поєднувати духовну і фізичну досконалість; вчити конкурувати в грі, не порушуючи естетики і канонів дружби, поваги. Саме такі аспекти розкриває дана робота, вона покликана дослідити значення естетичного виховання, його вплив на «молодий організм», а також визначити рівень естетичного виховання в навчально-виховних умовах.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Ігрова діяльність як засіб естетичного виховання молодших школярів».

Об'єкт дослідження - формування естетичного виховання засобами ігорової діяльності.

Предмет дослідження - дидактичні ігри як засіб естетичного виховання у дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати сутність естетичного виховання, визначити ефективність та необхідність використання дидактичних ігор в естетичному вихованні дітей.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити теоретико-методичні основи естетичного виховання;

2) зясувати особливості естетичного виховання в молодшому шкільному віці;

3) проаналізувати естетичне виховання молодших школярів засобами дидактичних ігор;

4) створити збірку дидактичних ігор та вибірково апробувати їх в класі.

Гіпотеза: діти молодшого шкільного віку мають високий рівень естетичного смаку.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, анкетування.

Практична значимість роботи: зібраний матеріал може бути використаний спеціалістами, які працюють у даному напрямку; створена збірка дидактичних ігор допоможе з'ясувати на практиці рівень естетичного виховання в школах.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Педагогічні основи естетичного виховання молодших школярів

1.1 Поняття та особливості естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку

1.1.1 Розуміння естетичного виховання вітчизняними педагогами

У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне -- це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.

Головна запорука успіху естетично-виховного процесу полягає у його відкритості для найрізноманітніших педагогічних ідей. Цей процес повинен бути спрямований на формування загальнолюдських і культурно-національних цінностей, сприяти зростанню інтелектуального та духовного багатства суспільства.

Естетичне виховання спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості.

Дослідження наукової літератури з естетичного виховання дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття естетичного виховання. Численні тлумачення цього поняття зумовлені багатогранністю цього процесу.

В. Шацький розглядає естетичне виховання як сукупність послідовних, взаємозв'язаних впливів на дітей під керівництвом педагога як засобами мистецтва, так і самого життя, спрямованих на всебічний естетичний розвиток особистості дитини, який сприяє формуванню естетичних почуттів, художніх смаків і поглядів відповідно до завдань виховання. За В.Шацькою, до процесу естетичного виховання належать не тільки поступовий розвиток здібностей та естетичного сприйняття, а й оволодіння вмінням активно, творчо проявляти себе у тому чи іншому виді діяльності( в тому числі і ігрової). [25, с.3]

Л. Калініна дійшла висновку, що естетичне виховання - це складовапроцесу розвитку особистості, спрямованого на формування естетичних почуттів, потреб, смаків особистості за умов її активної діяльності у всіх сферах життя (у тому числі й у мистецтві); місце, роль, мета і завдання естетичного виховання зумовлені епохою і конкретним соціально-економічним рівнем розвитку естетичної та педагогічної думки; досягненням у цій сфері є формування основних засобів, форм і методів естетичного виховання; головне ж завдання естетичного виховання - формування художньо-естетичних і творчих здібностей [22, с.24].

П. Блонський зазначає, що естетичне виховання передбачає або формування творчості, або розвиток художнього смаку та сприйняття. Але художній смак і сприйняття можуть бути сформовані тільки у процесі художньої творчості; вони тісно пов'язані з активним життям дитини: кожна дитина потенційно є творцем різних, зокрема і естетичних, цінностей: споруджуючи будиночок, вона проявляє свою архітектурну творчість, ліплячи і малюючи, виявляє свої здібності скульптора і живописця, нарешті, дитина прагне до танців, драматизації. [4, с.263]

Т.Г. Аболіна, Н.Є. Миропольська вважають, що одна із особливостей естетичного виховання полягає в тому, що воно передбачає формування в особистості потреби в удосконаленні оточуючого світу, забезпеченні особистісного прийняття суспільних цінностей, вироблення соціально значимого й історично прогресивного ставлення до життя, природи, людей, суспільних порядків, шляхів розвитку людства [1, с.15].

У «Короткому словнику з естетики» поняття естетичного виховання розкривається як цілеспрямована система дієвого формування людини, здатної сприймати, оцінювати, усвідомлювати естетичне у житті, природі, мистецтві, жити і перетворювати світ, творити за законами краси.

А. Макаренко, розкриваючи суть естетичного виховання, також вважав, що надзвичайно важливо внести художній елемент у процес дитячого життя.

У сучасному розумінні суті естетичного виховання складовою цього процесу є формування естетичних потреб, здатності брати участь у створенні краси в житті і мистецтві.

Великого значення естетичному вихованню приділяв В.О. Сухомлинський. Він вважав, що естетичне виховання - прекрасне могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства, фізичної досконалості. Естетичне виховання має найтісніший зв'язок з усіма сферами духовного життя особистості і колективу [19, с.153]. «Я вбачаю, - писав В.О. Сухомлинський, - великий виховний сенс в тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала, осягала, як велику таємницю, пробудження життя в природі. Перші весняні квіти і бруньки, що розкрилися, перші ніжні стеблинки трави, перший метелик, перше кумкання жаби, перша ластівка, перший грім, перша весняна купіль горобця - все це я розкриваю перед дітьми як красу вічного життя. І чим глибше вони одухотворяються цією красою, тим сильніше прагнуть творити прекрасне. Справжнє свято для дітей - цвітіння саду». Відкриваючи навколо себе прекрасне, дивуючись і захоплюючись ним, маленька дитина ніби дивиться в дзеркало і бачить свою власну людську красу. Дитині треба показати, що в світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. «Краса - могутній засіб виховання чутливості душі», - писав В. Сухомлинський. «Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса - це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним.

Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса - це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе» [24, с.410].

На думку В. Разумного, суть естетичного виховання полягає в активному, цілеспрямованому формуванні і удосконаленні системи естетичних потреб особистості у тій сфері її духовного життя, яку узагальнено прийнято називати естетичною культурою.

Американський теоретик Е. Аскер вважає, що естетичне виховання -- це гуманістичне виховання людини у мистецтві і через мистецтво.

Різноманітні аспекти процесу естетичного виховання відображені в працях філософів, педагогів, психологів, мистецтвознавців. Методологічні питання естетичного виховання розроблені у працях І. Зязюна, А. Зіся, М. Киященко, А. Когана, В. Скатерщикова, Л. Столовича та ін. Ці вчені акцентують увагу на тому, що особистість завжди виховується цілісно, і цей процес виховання обов'язково повинен бути спрямований на вирішення єдиного завдання: гармонійного розвитку підростаючого покоління.

1.1.2 Особливості естетичного виховання молодшого школяра

Естетичне (грец. aisthetikos -- почуттєвий) виховання -- послідовне формування у дітей естетичного ставлення до життя, розвиток сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до художньої творчості.

Особливості розвитку естетичних сприймань дітей молодшого шкільного віку. У цьому віці дитина глибше сприймає світ.

Важливе значення в естетичному розвитку молодших школярів має розвиток уяви, яка забезпечує формування естетичних переживань і творчої діяльності дитини. На перших порах уява поширюється на зовнішні дії з предметами, створює образ не до його втілення, а в процесі діяльності. Згодом формуються мислительні форми творчої активності: діти створюють образ у своїй уяві перед втіленням його у малюнку чи грі. Формування естетичного переживання охоплює розвинені емоції, роботу мислення та уяви, потребу в естетичній діяльності.

Основним шляхом естетичного розвитку дитини є самостійна художня творчість, у якій вона відкриває нове для себе, а для тих, хто її оточує, -- нове про себе. Творчість може виявлятися у виконанні художніх творів (виразній передачі їх змісту і настрою), у створенні власного продукту (малюнка, поробок із пластиліну), музичних імпровізаціях (прагненні втілити у пісеньках свої переживання, ставлення до навколишньої дійсності), ігровій діяльності.

Важливим засобом естетичного виховання дітей дошкільного віку є художнє виховання грою:

- систематичний розвиток естетичного сприймання, почуттів і уявлень дітей;

- прилучення дітей до діяльності у сфері мистецтва, виховання прагнення вносити елементи прекрасного в побут, природу, власну діяльність;

- розвиток творчих здібностей у ігровій діяльності.

Естетичне виховання тісно пов'язане з вихованням почуттів. Усі види мистецтва, краса природи сприяють розвитку естетично насиченого сприймання, яке викликає хвилювання, радість, захоплення, зацікавленість, прагнення створити прекрасне.

Художні здібності виявляються у дітей індивідуально у різний час і в різних формах. Тому помилково поділяти їх на здібних і нездібних до художньої творчості.

Отже, естетичне виховання -- це організація життя і діяльності дітей, що сприяє розвитку естетичних почуттів дитини, формуванню уявлень і знань про прекрасне в житті, естетичних оцінок і естетичного ставлення до світу. [30, с.276-281]

Пріоритетним питанням є створення культурного середовища, сприяння становленню в дитини базису особистої культури, залучення її до світу національної та світової культури, формування духовності [28, с.16]. В руслі поставлених вимог ігрова діяльність є можливістю задоволення естетичних інтересів дітей молодшого шкільного віку. Адже, сучасні філософи Г.З. Апресян, М.С. Каган та ін. розглядають інтереси у взаємозв'язку з духовним життям суспільства. В загальному, дослідники пояснюють велику різноманітність інтересів багатством уявлень людини про предмети навколишнього світу, та різноманітними емоційними враженнями, які виникають у процесі їх сприймання. Суттєвим є наукове положення: феномен «інтерес», який сам по собі має тенденцію розвитку в той самий час несе величезні можливості, які сприяють всебічному розвитку дитини. За твердженням науковців інтереси дітей необхідно виховувати, розвивати, в іншому випадку - інтереси згасають.

С.Л. Рубінштейн вважаючи інтерес необхідним вираження спрямованості особистості, бачить декілька шляхів його формування, по - перше, розвиток тих інтересів, в яких особистість відчуває потребу; по - друге, формування інтересів, шляхом поєднання нових та наявних інтересів; по - третє, введення суб'єкта в нові зв'язки з об'єктивною реальністю - як наслідок інтерес одночасно виступає засобом та метою педагогічного процесу. Н.Г. Морозова доводить, що для інтересу обов'язковою є наявність всіх характерних для нього рис: пізнавальне ставлення, забарвлене особливою інтелектуальною емоцією та безпосередній мотив, що йде від ігрової діяльності, тобто діяльність сама по собі захоплює та спонукає нею займатись. Важливою тезою є те, що інтерес сприяє підвищенню активності та самостійності особистості, зміцненню знань.

Інтереси дітей більш широкі, але в той же час поверхневі. Зокрема, дослідження присвячені вивченню пізнавальних інтересів дітей [21, с.121] дозволяють з'ясувати стадії їх розвитку: потреба в враженнях (цікавість); допитливість як прояв інтересу до предметів і явищ навколишнього світу (постановка запитань уже стійкіша і має вибірковий характер); потреба в пізнанні (інтерес), що задовольняється в процесі цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Естетичний інтерес формується у взаємодії з пізнавальним інтересом, залежить від широти, особливої спрямованості та його рівня; він виникає на основі сформованого рівня пізнавального інтересу, може випереджати його в розвитку, або відставати від нього, але завжди пов'язаний з процесом пізнання, підпорядковуючись йому.

Упродовж означеного віку естетичне ставлення до навколишнього світу та самого себе стає свідомішим і активнішим. Дитина не лише сприймає красу, відгукується на неї, а й намагається певною мірою сама її створювати-конструює з кольорових клаптиків одяг ляльці, доглядає за рослиною, прикрашає приміщення власноручним виробом тощо. У дитини формується здатність сприймати і відтворювати ігрові моменти; виникає інтонаційно-мелодійна орієнтація, розвивається схильність до імпровізації; вдосконалюється просторова уява, закладаються передумови проектно-художнього мислення, розвивається почуття матеріалу.

Зросла самостійність, здатність до самоконтролю та саморегуляції діяльності, дають змогу виконувати завдання як індивідуально, так і групово. Їй стає дедалі цікавіше творити разом з однолітками, виконувати з ними складну і цікаву роботу, домовлятися про її зміст, визначити участь кожного в загальній композиції.

Розвинені соціально-культурні потреби уможливлюють залучення дитини до ігрового примірення ролей. Дитина дедалі більше уваги приділяє об'єктам середовища, виділяє в ньому ті, що їй подобаються та не подобаються, помічає відмінність між людьми, вчиться розуміти що добре а що погане.

Художні та сюжетно-рольові ігри спонукають дитину до створення гардеробу для ляльки, декорацій до спектаклів, розваг та святкових ранків. За поведінкою та одягом вона судить про вік, професію, смак, спосіб життя різних людей. Молодші школярі охоче беруть участь у створенні багатопланових архітектурно-художніх композицій («Пан Коцький», «Калиточка»), розрахованих на тривалий час, любить постійно щось змінювати в обстановці, добудовувати, домальовувати тощо. За допомогою вчителя вони можуть поетапно реалізувати свій «проектний задум», захоплюватись як самим процесом творення, так і художнім результатом.

У дітей молодшого шкільного віку уже досить багатий життєвий музичний досвід та захоплено слухає музику; емоційно яскраво реагує на неї, визначає загальний характер,настрій музичного твору, орієнтується не на один, а на два чи кілька засобів музичної виразності (темп і тембр; темп і динаміку; темп, тембр і динаміку водночас). У значої більшості дітей з'являються інтонаційно-мелодична орієнтація на музичне сприйняття, зростає здатність індивідуально інтерпретувати музику, виникають поза музичні образи та асоціації.[20, c.230-237]

Б. Грінченко вважав народні казки й оповідання багатющим дидактичним матеріалом для розумового та естетичного розвитку дітей. Працюючи вчителем, він ознайомлював своїх вихованців із творами живопису та художньої літератури, розучував і співав із ними українські народні.

С. Русова пов'язувала теорію і практику естетичного виховання дітей з ідеями народності виховання і навчання, вважаючи ігри, усну народну творчість, свята, природу невичерпним джерелом для пробудження в дитині духовних сил. Естетичне виховання вона розглядала в єдності з моральним, які, за її твердженням, мають спільну основу - розвиток вищих почуттів.

Л. Артемова та О. Чинаєва зазначають, що естетичне виховання - це:

а) вплив на розвиток особистості всієї навколишньої дійсності, її естетичної значущості для людини;

б) залучення людини до художньої культури;

в) спеціальна система заходів у структурі художнього життя суспільства, спрямованих на поширення знань про мистецтво, на розвиток художньої самодіяльності тощо [8, c.65 ].

1.2 Ігрова діяльність дітей молодшого шкільного віку

1.2.1 Педагогічний потенціал гри, як засобу пізнання дійсності

Гра - активна форма пізнання навколішньої дійсності. Різноманітність її форм вводити дитину в коло реального простору. Дитина пізнає якості і властивості предметів, їх призначення, способи використання, засвоює зв'язки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнає саму себе, свої можливості та здібності. Дослідження даної проблеми (О. Усова, Р. Жуковська, Т. Макарова, П. Саморукова та Інші) показали, что місце гри у пізнанні світу інше, ніж праці та навчання. У ній здійснюється практичне дійове освоєння раніше одержаних знань. Інтерес дитини до тієї чи іншої гри поступово вичерпується в міру засвоєння знань и умінь, що її складають, тому вона розвивається, з'являються нові сюжети, роли. Гра - діяльність свідома и цілеспрямована. У кожній грі є значуща для дитини мета. Найпростіша гра - дія з предметами, спрямована на якусь мету. Чим менша дитина, тим більший наслідувальній характер мают ігрові дії. Поступово рівень усвідомлення зростає. Щоб досягті мети, дитина відбирає необхідні засоби, здійснює певні дії та вчинки, вступає у різноманітні стосунки з товаришами. [30, с.23] Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, повною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчіть про її цілеспрямованість, свідомий характер.

Крім загально рис, гра має спеціфічні функції, зумовлені психологічними особливостями.

Гра - це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за ініціатівою дитини, де реалізується бажання виявити свій задум, по-своєму діяті, змінюваті реальне життя. Гра вільна від обов'язків перед дорослими. Вона являє собою своєрідній прояв самодіяльності та самостійності. Граючи, дитина виходе із власних безпосередніх потреб та інтересів.[30, с.98]

Одна з особливостей гри - наявність творчої основи. Вона завжди пов'язана з ініціатівою, вигадкою, кмітлівістю. У дослідженні О. Усової, Р. Жуковської відзначено, що у процесі активно працює уява дитини, емоції, почуття. Прояви ініціативи і творчості різноманітні. В одних іграх творчість пов'язана з побудова сюжету і вибори змісту, ролі, в других виявляється у виборі способів дії, в їх варіатівності (Хованка, ігри у доміно, м'яч, тощо). Багато ігор вимагають уміння погоджуваті дії партнерів, виходячі з цього, швидко змінюваті тактику своєї поведінкі чи способи дій (рольові, рухліві ігри). Як Зазначає В. Аванесова, значна творча гра - відбувається і в дидактичних іграх, які мают на меті розвиток пізнавальної актівності, допітлівості, швидкості розумових дій, ініціативи у прійманні рішень.

Творчий елемент є носієм індівідуальності гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібності дітей.

Важлива риса гри - її емоційна насиченість. Більшість дослідніків відзначають силу і природність почуттів, які переживає дитина і які пов'язані з ролями: турбота, ніжність "матері", відповідальність "лікаря", справедливість "вихователя", тощо. У колективних іграх вивляються дружба, товаріськість, взаємна відповідальність. Дитині приносить задоволення досягнення результату, подолання труднощів. Важлива частина розробки проблеми теорії гри - її виховні можливості та педагогічна цінність.

Гра знімає негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо. Дійсно, гра "покращує природу дитини", як стверджують представник фрейдизму. Разом з тим, слід шукати значні можливості гри як засоби виховання, а не просто "викорінення" небажаних проявів поведінки дитини.

Дослідження виховних можливости гри йде двома напрямками: визначення можливості гри як форми організації життя дітей та вивчення місця гри у педагогічному процесі. Саме ці найважлівіші проблеми дають можлівість педагогам ефективного використовуват гру як засіб виховання, правильно здійснювати педагогічне керівництво.

Отже у сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси характерні для будь - якої соціальної діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та спеціфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов 'язкове почуття радості й задоволення).

1.2.2 Дидактичної гри в естетичному вихованні школяра

Дидактична гра -- гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування. У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес до гри, вихователь ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.

Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор неможливий без наявності достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній групі мають бути різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт, м'які іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото, доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (матрьошки, кубики, пірамідки та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя сім'ї, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму, колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки словами, адже для розв'язання ігрового завдання дитині доводиться знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запам'ятовування.

Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню у дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо).

Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти кольори і форми, дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра викликає позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м'язи рук, що сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.

Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль словесних дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності мислення дитини).

Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя майстерного педагогічного керівництва ними. [3, с. 355-358]

Гра - провідна діяльність дітей дошкільного віку. Одним з її видів є дидактична гра. У системі дитячого садка її розглядають як засіб навчання і всебічного виховання дитини. Дидактичні ігри використовуються для виконання програмних вимог усіх розділів програми, у тому числі і ознайомленню дітей з природою. Беручи участь в дидактичних іграх природничого змісту діти, вчаться виділяти окремі ознаки предметів, явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх за певними загальними ознаками, особливостями, вчаться міркувати, узагальнювати, робити висновки.

Крім того, дидактичні ігри використовуються і для розв'язання певних завдань морального і естетичного виховання. Наприклад, вони допомагають розвивати в дітей критичність до себе та інших, виховувати ініціативу, самостійність, почуття прекрасного.

У загальній системі навчання дітей молодшого шкільного віку дидактична гра набуває самостійності і використовується на заняттях. Її місце визначається тією роллю, яку їй відводить вчитель, застосовуючи різноманітні форми навчання, виховання і розвитку дітей.

У програмі виховання в до дидактичних ігор ставляться вимоги: вони мають не просто заповнювати вільний час дітей, а бути цілеспрямованим педагогічним засобом озброєння, розширення і закріплення здобутих знань. (30, ст.9-12)

1.2.3 Класифікація дидактичних ігор

Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використання яких забезпечує відповідний навчально-виховний ефект.

У дошкільній педагогіці дидактичні ігри розрізняють за навчальним змістом, ігровими діями і правилами, організацією і стосунками дітей, роллю вихователя тощо. Ці класифікації співвідносяться зі змістом навчання і виховання: ігри для сенсорного виховання, ігри, спрямовані на ознайомлення дітей з об'єктами і явищами навколишньої дійсності, на формування елементарних математичних уявлень, на мовленнєвий розвиток та ін.

Поширеною є класифікація дидактичних ігор за характером матеріалу, згідно з якою виокремлюють:

1. Ігри з предметами. У таких іграх використовують дидактичні іграшки (мозаїку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал (листя, плоди, насіння). Поширені вони в народній педагогіці, яка, враховуючи потребу дитини у пізнанні предметів, створила сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки та ін.) дидактичні матеріали. Використання сюжетних дидактичних іграшок має багато спільного із сюжетно-рольовими іграми. Безсюжетні іграшки використовують для закріплення знань про властивості та якості предметів (розмір, кількість, колір, форму). У народних дидактичних іграшках закладено принцип самоконтролю. Це означає, що матрьошка, пірамідка, грибок не закриються, якщо їх частини підібрані неправильно. У процесі ігрових дій (роз'єднання, з'єднання, зняття, нанизування та ін.) за певними правилами дитина освоює спосіб розв'язання дидактичного завдання.

Під час ігор із предметами та іграшками діти ознайомлюються з їх властивостями та ознаками, порівнюють, класифікують їх. Поступово їхня ігрова діяльність ускладнюється, вони починають вирізняти, об'єднувати предмети за однією ознакою (кольором, формою, призначенням), що сприяє розвитку логічного мислення. Дітей усе більше ваблять завдання, що вимагають усвідомленого запам'ятовування кількості та розташування предметів, зобов'язують до пошуку відсутньої іграшки тощо. У цьому процесі дошкільники збагачують знання про матеріал, з якого виготовляють іграшки, про необхідні людям у різних видах діяльності предмети. Ігри з природним матеріалом організовують під час прогулянок. Вони сприяють закріпленню знань про природу, формуванню і розвитку мислительних процесів (аналізу, синтезу, класифікації), вихованню бережливого ставлення до природи.

2. Настільно-друковані ігри. Вони передбачають дії не з предметами, а з їх зображеннями. Найчастіше вони зорієнтовані на розв'язання таких ігрових завдань: добір картинок за схожістю (деякі види лото, парні картинки), карток-картинок під час чергового ходу (доміно), складання цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо. Завдяки таким діям діти уточнюють свої уявлення, систематизують знання про навколишній світ, розвивають розумові процеси та операції, просторові орієнтації, кмітливість, увагу, формують організаторські вміння.

3. Словесні ігри. Вони є найскладнішими, оскільки змушують дітей оперувати уявленнями, мислити про речі, з якими на той час вони не діють, використовувати набуті знання у нових ситуаціях і зв'язках. У молодшому дошкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення і закріплення словникового запасу, формування вміння рахувати, орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність дітей. Як правило, дошкільникам доводиться описувати предмети, відгадувати їх за описом, за ознаками схожості та відмінності, групувати за властивостями, знаходити алогізми в судженнях, вигадувати власні розповіді.

Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спрямованості на навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхово розкриває основи дидактичної гри: особливості ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор, запропонована О. Сорокіною, за якою виокремлюють:

1) ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне: просте -- через загадкове, складне -- через переборне, необхідне -- через цікаве. Вони покликані посилити враження, надати пізнавального змісту, казкової незвичайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;

2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошик усі іграшки червоного кольору», «Дістань із мішечка предмети круглої форми» та ін.;

3) ігри-припущення. їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було б.?», «Що б я зробив, якби.?» та ін. Вони спонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви;

4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;

5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на (В. Аванесова):

- ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати, роз'єднувати, з'єднувати, нанизувати тощо;

- ігри з відшукуванням предметів, їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;

- ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з'ясуванні невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось?»;

- сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, передбачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.);

- ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку). Вони пов'язані з цікавими для дітей ігровими моментами: скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо.

Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів у розвитку дитини.

Розділ 2. Експериментальне дослідження ролі ігрової діяльності в естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку

2.1 Зміст роботи вчителя з естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку за допомогою дидактичних ігор на уроках музики (передовий досвід Лугової Н.І.)

Щоб гра проходила вдало й цікаво, вчитель повинен уміло її організувати: підготувати, провести, проаналізувати.

Перший етап - підготовка - включає такі елементи: добір гри відповідно до завдань навчання й виховання; установлення відповідності гри програмним вимогам; визначення оптимального часу для проведення гри; вибір місця для гри на уроці та визначення його для гравців; підготовка необхідного матеріалу для обраної гри; підготовка дітей і самого вчителя до гри.

У процесі гри вчитель мусить виявляти максимум уваги, такту, доброзичливості до учнів, щоб недоречним зауваженням не вплинути на активність та ініціативу дітей. Особливу увагу слід приділяти вразливим дітям, підходити до них з тактом, не примушувати включатися в гру, не допускати осуду з боку інших дітей, якщо той не впорався з ігровим завданням. Учитель повинен зберігати відповідний темп і ритм ведення гри. Недопустимо в процесі гри давати багато зауважень дисциплінарного характеру, адже діти почувають себе вільно, невимушено, вони задоволені своєю самостійністю й повноцінністю. Учитель підбадьорює дітей до пошуків відповіді на питання ігрового завдання. Велике значення має і вмілий підсумковий аналіз. Помилки учнів треба аналізувати не в ході гри, а наприкінці її, щоб не порушувати враження від самої гри. Слід звертати увагу на активність, кмітливість, на тактовне поводження під час гри.

Бажано, щоб школярі брали участь у підведенні підсумків гри, самостійно приймали рішення разом з учителем. Це дозволяє виробити навички самоконтролю та самооцінки. Результати гри треба оцінювати.

Гра спрямована у майбутнє, бо в ній моделюються життєві ситуації, розвиваються якості особистості, вміння та навички, які стануть необхідними для виконання соціальних функцій. Тому правильно організована й керована градійовий спосіб формування художніх інтересів молодших школярів.

Учням початкових класів характерні емоційність, рухова та пізнавальна активність, бажання фантазувати, прагнення перевірити свою силу та спритність. Ігрова діяльність підвищує емоційний настрій кожного учня. У грі всі її учасники постійно взаємодіють, спілкуються між собою, що потребує дотримання певних правил і норм. Загальновідомо, що в дитинстві домінуючою діяльністю є гра. При вступі дитини до школи провідною діяльністю стає навчальна, а гра виступає сполучним елементом, який забезпечує успішне виконання та засвоєння знань, умінь і навичок.

На уроках музики гра - це не сама мета. Д. Кабалевський наголошував, що гра повинна звучати в самій музиці. Музична гра - це серйозна діяльність для дітей, яка змушує їх уважно вслухатися в музику. На уроках музики одним із провідних методів навчання й виховання є дидактичні ігри. Вони позитивно впливають на пізнавальну діяльність учнів. Основне призначення музично-дидактичних ігор - розвивати емоційно-почуттєву сферу молодших школярів, формувати у дітей музичні здібності, в доступній ігровій формі допомогти їм розібратися і якісно засвоїти програмовий матеріал, пробуджувати інтерес до самостійних дій з використанням набутих на уроках музики знань. У результаті їх систематичного використання в навчальному процесі у дітей розвиваються основні процеси мислення: порівняння, увага, аналіз та ін. Музично-дидактичні ігри збагачують дітей новими враженнями, розвивають у них ініціативу, самостійність, здатність до сприйняття.

Розвиткові музичного інтересу в дітей сприяють ігрові ситуації, що часто застосовуються в роботі з молодшими школярами. Ігрові ситуації допомагають підтримувати інтерес дітей до уроку, забезпечити емоційне розвантаження, запобігти емоційній перевтомі, сприяють розвиткові музичних здібностей молодших школярів.

Гра допомагає активізувати увагу дітей, швидко залучити всіх учнів до діяльності.

Вона веселить, приносить радість, викликає емоційний настрій. У процесі вибору гри важливо враховувати вікові особливості дітей, рівень їхнього музичного розвитку та знань. Навчання слід починати з простих ігор, які доступні всім дітям. Вони повинні бути цікаві й привабливі. Музично-дидактичні ігри, різноманітні за завданням і змістом, сприяють формуванню у дітей вміння слухати музику, розрізняти висоту звуків, тембр і силу, тривалість звуків, розвивати ритмічний, тембровий і динамічний слух. Тому на уроках музики використовуються музично-дидактичні ігри для розвитку у дітей звуковисотного слуху, почуття ритму, тембрового та динамічного слуху, співацького голосу, творчих здібностей, вивчення матеріалу в різних ігрових ситуаціях.

Наприклад, Лугова Н.О. пропонує…

Ігри для розвитку звуковисотного слуху:

Гра "Вгору - вниз" - навчає дітей розпізнавати високі та низькі звуки.

Хід гри. Якщо діти почули високі звуки, то вони піднімають руки догори, а якщо низькі - опускають донизу. На середніх звуках - тримають руки на рівні грудей.

Гра "Впізнай мелодію" - має на меті розвинути в дітей музичне мислення.

Хід гри. Перед учнями 2-3 нотні приклади фрагментів мелодій. Учитель проспівує одну з мелодій. Діти повинні визначити ту мелодію, яку ілюстрував вчитель.

Гра "Три кити" - має на меті вчити розрізняти пісню, танець, марш.

Хід гри. Діти, уважно слухаючи музику, визначають пісню, танець, марш. Під марш діти пальчиками "марширують" на парті або ногами на підлозі. Коли звучить танець - діти плещуть в долоні. Коли грає пісня - руками виконують плавні рухи.

Гра "Запитання - відповідь" - розвиває слух на основі відчуття звуків певної висоти.

Хід гри. Учитель проспівує нескладне мелодійне запитання на одній висоті.

Завдання учня - проспівати на цій же висоті повну відповідь.

Гра "Музичне коло" - закріплює музичні уявлення про висоту звуків.

Хід гри. Під музику школярі крокують по колу. Якщо музика звучить у середньому регістрі, то руки учні тримають на поясі, якщо музика звучить у високому регістрі - руки піднімають догори, а якщо музика звучить у низькому регістрі, то діти присідають і рухаються навприсядки.

Гра "Живий рояль" - закріпити поняття про звуковисотне співвідношення нот, розвивати ладове відчуття.

Хід гри. Учитель розділяє учнів на групи і доручає їм роль "живого рояля".

Учитель виконує роль диригента. Перед початком гри педагог настроює учнів на певний лад, тональність. Проспівує з ними мажорну чи мінорну гаму від заданного звука, тонічний тризвук.

Ігри для розвитку ритмічного відчуття:

Гра "Відгадай мелодію". Учитель почергово показує картки ритмічних блоків. Діти уважно слідкують, запам'ятовують їх послідовність і відтворюють ритмічний малюнок за вказівкою вчителя.

Гра "Ехо". Діти повинні через певний проміжок часу точно відтворити той ритмічний малюнок, який запропонував і проілюстрував учитель.

Гра "Будь уважним". Діти повинні помітити зміни, які вніс вчитель у знайому ритмічну послідовність, яку перед цим виконував з учнями.

Гра "Телефон". Учитель викликає до себе 6-7 учнів, ставить їх у шеренгу обличчям до класу. Першому він по руці вистукує простий ритмічний малюнок. Цей учень передає його другому, другий - третьому, і так до останнього. Якщо телефон не "пошкоджений", до останнього учня повинен дійти той ритмічний малюнок, який одержав перший учень. Для контролю можна показати ритмічний малюнок, написаний на дошці або на плакаті.

Гра "Впізнай пісню". Учитель відплескує ритмічний малюнок знайомої пісеньки. Діти називають її. Потім співають, відплескуючи ритмічний малюнок.

Гра "Ритмічне лото". За допомогою карток з позначеннями довгих і коротких звуків, які кожен учень отримує від учителя, викласти на парті ритм запропонованої вчителем вивченої розспівки або фрагмента з пісні.

Ігри для розвитку тембрового слуху:

Гра "Визнач інструмент". Двоє учнів сидять спиною один до одного. Перед ними на столі лежать однакові музичні інструменти (металофони, сопілки, гармошки, барабани та ін.). Один учень виконує на музичному інструменті певний ритмічний малюнок. Другий учень повинен визначити інструмент і повторити на ньому запропонований ритм.

Гра "Будь уважний". Учитель пропонує дітям прослухати фрагменти музичних творів, які виконуються на народних музичних інструментах. Учні повинні визначити інструменти і показати їх на малюнку.

Гра "Хто це". Учням пропонується впізнати товаришів за тембром голосу.

Ігри для розвитку динамічного слуху:

Гра "Музичний хоровод". Група дітей стають у коло. При виконанні вчителем танцювальної мелодії на форте - діти біжать по колу, а на піано - ведуть хоровод на пальчиках. Якщо в мелодії танцю відчутно крещендо - поступово коло розширюється, а якщо дімінуендо - поступово звужується.

Гра "Веселі звірята". Діти одягають маски зайчиків, ведмедиків, кошенят.

Учитель пояснює правила гри: якщо музичний твір звучить на форте і повільно, то "ведмедики" перевалюються з ноги на ногу. Якщо музика звучить на форте і весело, то "зайчики" починають весело стрибати. Якщо музика звучить на піано й повільно - "кошенята" лагідно муркочуть, граючись лапками.

Потім всі звірята беруться за руки і починають водити хоровод. Якщо в мелодії танцю відчутно крещендо - поступово коло розширюється поступово звужується.

Ігри для розвитку творчих здібностей:

Гра "Маленький композитор": 1) вчитель пропонує дітям завершений ритмічний малюнок. Діти вдома або в класі повинні придумати слова і мелодію;

2) на заданий літературний текст створити мелодію, в зошит записати її ритмічний малюнок.

Таким чином, правильно підібрані й цікаво організовані ігри на уроках музики сприяють всебічному та гармонійному розвитку школярів, тренуванню пам'яті, сприяють кращому засвоєнню і закріпленню знань, відкривають перед дитиною шлях використання отриманих знань в життєвій практиці, пробуджують інтерес до музики, формують власну думку, виховують наполегливість і любов до музичної творчості.

2.2 Рекомендації по шляхам педагогічного керівництва дидактичними іграми

Організація і керівництво дидактичними іграми передбачають роботу вихователя щодо підготовки до гри, проведення її, аналізу гри та її результатів.

Готуючись до проведення дидактичної гри, вчитель повинен підібрати її відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової групи; визначити оптимальний час її проведення; підготувати необхідний дидактичний матеріал; вивчити й осмислити гру; продумати методи і прийоми керівництва нею; збагатити дітей знаннями й уявленнями, необхідними для розв'язання ігрового завдання.

Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприяють демонстрування предметів, картинок, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні знання й уявлення. Розкриваючи хід і правила гри, вихователь повинен налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з'ясувати найраціональніші способи досягнення передбачуваного результату. Безпосередня його участь залежить від віку, рівня підготовки дітей, складності дидактичного завдання, ігрових правил. Головне при цьому для педагога -- спрямувати дії гравців порадою, запитанням, нагадуванням.

Вчитель найчастіше доводиться пояснювати ігрові правила, показувати способи дій дітям молодшого шкільного віку. У повторних іграх він контролює виконання правил кожною дитиною. Із засвоєнням змісту і правил гри дошкільнята починають діяти самостійно, а педагог спостерігає і втручається лише для подолання труднощів, які можуть виникнути. При ознайомленні з новою дидактичною грою дітей вчитель враховує їхній досвід, актуальні для них навчально-виховні завдання. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри. Дітей педагог знайомить зі змістом до початку гри, разом з ними аналізує ігрові правила і роз'яснює їх значення.