Особливості розгортання справи про банкрутство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Фінансово-економічний факультет

Кафедра фінансів, банківської справи та державного управління

Курсова Робота

з дисципліни «Фінансова санація та банкрутство підприємств »

на тему: «Особливості розгортання справи про банкрутство»

Виконала: студентка групи 502-ЕФ Красняк Ю.А.

Перевірила: Сівіцька С. П.

Полтава 2012



Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості розгортання справи про банкрутство

Розділ 2. Методичні підходи оцінки кризового стану та визначення санаційної спроможності підприємства

2.1 Модель діагностики імовірності банкрутства Е. Альтмана

2.2 Модель діагностики імовірності банкрутства Романа Ліса

2.3 Модель діагностики імовірності банкрутства Таффлера

2.4 Модель діагностики імовірності банкрутства Спрінгейта

2.5 Універсальна дискримінантна функція

2.6 Модель рейтингової оцінки Сайфуліна і Кадикова

2.7 R-модель прогнозу ризику банкрутства

2.8 Оцінка фінансового стану за показниками Бівера

Розділ 3. Шляхи виходу підприємства з кризового стану

Висновок

Література



Вступ

Розвиток економічної системи будь-якого суспільства завжди супроводжується нерівномірним розвитком її складових та необхідністю їх збалансування. Результатом таких суспільних процесів є виникнення і чергування періодів піднесення та спаду економіки. В свою чергу, такі коливання, коливання цілої системи, не можуть не впливати на складові цієї системи. Діалектичний зв'язок макро- та мікрорівнів (вся економічна система та окремий суб'єкт господарювання) визначає наявність таких впливів та характеризує їх. Такий підхід дозволяє пояснити характер життєвого циклу підприємства.

Життєвий цикл підприємства включає в себе ряд етапів: виникнення, становлення, піднесення (розвиток), вища точка, спад, ліквідація (реорганізація). Тому управління процесом розвитку підприємства зводиться до управління кожним етаном життєвого циклу підприємства. При цьому характерною особливістю такого підходу є те, що управління кожним етапом включає в себе елементи антикризового управління (адже кризові ситуації можуть виникати на всіх стадіях життєвого циклу підприємства), але безпосередньо реалізація санаційного механізму в повній мірі починається дише на останньому.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності, платоспроможності, зменшення усіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санації.



Розділ 1. Особливості розгортання справи про банкрутство

Банкрутство -- це комплексний правовий інститут. Він складається з норм як матеріального, так і процесуального права.

Згідно з Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності (стаття 1 зазначеного закону).

За цим законом суб'єктом банкрутства не можуть бути тільки відокремлені структурні підрозділи юридичної особи -- філії, представництва, відділення тощо (ст. 1) та казенні підприємства (ст. 5). До кола суб'єктів банкрутства за новою редакцією закону включені навіть юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (ст. 5) та фізичні особи -- підприємці (ст.ст. 47--49). Окрім того, перелік можливих суб'єктів банкрутства розширено також за рахунок підприємств, що знаходяться в стані приватизації, згідно зі ст. 11, суддя своєю ухвалою зупиняє процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства.

Сторонами у процедурі банкрутства (згідно зі ст. 1) є кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут). Боржник визначається як суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати (ст. 1). Після встановлення його неплатоспроможності боржник постановою суду визнається банкрутом. Боржники можуть і самі виступати ініціаторами порушення справи про банкрутство у випадку власної неплатоспроможності або загрози її настання.

Кредиторами у процедурі банкрутства можуть виступати юридичні й фізичні особи (у тому числі іноземні), які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), окрім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою. Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, може звернутися із заявою до господарського суду тільки на суму, яка не забезпечена заставою, або на суму, яка дорівнює різниці між повною сумою боргу, та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги (ст. 11).

Кредиторам надано право звертатися до господарського суду із заявою про визнання боржника банкрутом та задоволення їхніх майнових вимог за рахунок майна боржника. Крім того, вони наділені цілим рядом специфічних повноважень. Так, тільки за узгодження з обраним кредиторами комітетом можливе відкриття процедури санації та укладення мирової угоди (господарський суд лише затверджує план санації боржника, звіт керуючого санацією, мирову угоду чи ліквідаційний баланс); комітет кредиторів приймає рішення про спосіб та порядок продажу майна боржника і таке інше. Кредитори, майнові вимоги яких визнані господарським судом, усі рішення приймають на своїх зборах. Рішення набирає сили, якщо за нього проголосували кредитори, майнові вимоги яких становлять більше половини сукупної визнаної судом суми заборгованості боржника. Перші збори кредиторів, які звернулися з майновими вимогами до боржника, призначаються господарським судом. Всі наступні збори проводяться кредиторами у міру необхідності. Кредитори на зборах обирають свій повноважний орган -- комітет кредиторів. Майнові вимоги кредиторів повинні бути пред'явлені тільки в національній валюті України за курсом Національного банку України на день звернення до господарського суду.

Суміжним з поняттям сторін банкрутства, але більш широким порівняно з ним, є поняття учасників процедури банкрутства.

До числа учасників процедури банкрутства законом віднесені сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника (ст. 1).

Особлива роль у процедурі банкрутства належить арбітражному керуючому. На різних стадіях процедури банкрутства він наділяється повноваженнями по розпорядженню й контролю за майном боржника, керує фінансовим оздоровленням підприємства або безпосередньо організовує продаж майна банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію. Арбітражний керуючий вправі давати приписи, що мають обов'язкову силу для боржника, накладати заборону на дії адміністрації по відчуженню майна боржника та по здійсненню інших господарчих операцій підприємства, або навіть особисто очолити неплатоспроможне підприємство на час проведення окремих процедур банкрутства. Арбітражний керуючий на кожну зі стадій провадження у справах про банкрутство призначається господарським судом за пропозицією кредиторів із числа осіб, які отримали в установленому порядку ліцензії на цей вид діяльності. Арбітражний керуючий реєструється як суб'єкт підприємницької діяльності й отримує винагороду за участь у процедурі банкрутства.

Судовий розгляд справи про банкрутство відбувається протягом трьох засідань: підготовчого, попереднього та засідання, яке є визначальним для долі боржника.

У підготовчому засіданні суд остаточно визначає розмір вимог кредитора -- ініціатора процедури банкрутства, призначає арбітражного керуючого підприємства-боржника, дату складення арбітражним керуючим (на цій стадії провадження він називається розпорядником майна боржника) реєстру вимог усіх інших кредиторів боржника, для виявлення яких зобов'язує кредитора-ініціатора подати оголошення про порушення справи до офіційних друкованих органів, призначає дату скликання перших загальних зборів кредиторів та дату засідання господарського суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання його банкрутом, уживає заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а також вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів та заперечення щодо них боржника і остаточно визначає розмір вимог до боржника кожного із виявлених кредиторів. Після проведення попереднього засідання розпорядник майна боржника скликає загальні збори кредиторів, де кредитори визначаються з подальшою долею боржника (основне питання, яке при цьому вирішується: чи доцільно проводити процедуру санації боржника, чи потрібно одразу перейти до ліквідаційної процедури) та обирають зі свого складу комітет кредиторів, який представляє у процедурі банкрутства їхні інтереси.

У наступному засіданні суд розглядає клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації боржника, якщо таке рішення було прийнято на зборах кредиторів і відкриває процедуру санації боржника, призначаючи для безпосереднього здійснення цієї процедури господарського керуючого, який у цій стадії провадження називається керуючим санацією. Після завершення процедури санації боржника керуючий санацією подає до господарського суду звіт і протокол зборів кредиторів, де звіт був розглянутий. У випадку затвердження вказаного звіту суд припиняє провадження у справі про банкрутство боржника.

Якщо ж кредитори боржника на зборах вирішили наполягати на визнанні боржника банкрутом, або процедура санації не привела до бажаного результату, або у встановлений судом у підготовчому засіданні термін кредитори не дійшли згоди про подальшу долю підприємства-боржника (а також в інших, передбачених законом випадках), суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, доручаючи безпосереднє її виконання арбітражному керуючому, який на цій стадії провадження називається ліквідатором. Після завершення ліквідаційної процедури ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс. У випадку затвердження ліквідаційного балансу суд припиняє провадження у справі про банкрутство.

На будь-якій стадії процедури банкрутства сторони можуть дійти мирової угоди, у випадку затвердження якої суд припиняє провадження у справі про банкрутство.

Механізм порушення провадження у справі про банкрутство доволі простий. Досить кредитору не отримати від боржника задоволення безспірної грошової вимоги вартістю не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після настання встановленого строку для її сплати, він може звернутися в господарський суд за місцезнаходженням боржника із заявою про порушення справи про банкрутство боржника. Господарський суд, отримавши таку заяву, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. При недодержанні заявником вимог законодавства, а також у певних, передбачених законом, випадках його заява може бути повернута без розгляду або у її прийнятті може бути відмовлено.

Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора, громадянином -- суб'єктом підприємницької діяльності і повинна містити найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його поштову адресу; найменування кредитора, його поштову адресу; номер, що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів); виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунка боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання; перелік документів, що додаються до заяви.

Крім зазначених вище положень, заява кредитора повинна містити також відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням суми неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати; докази обґрунтованості вимог кредитора; інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора. До заяви кредитора додаються документи, що підтверджують безперечність заявлених вимог.

Закон дозволяє боржнику звернутись до господарського суду із заявою про власну неплатоспроможність у разі його фінансової неспроможності або реальної загрози такої неспроможності. Але треба мати на увазі, що боржник може звернутися до суду із заявою про порушення провадження у справі про своє банкрутство тільки в тому випадку, коли наявного у нього майна достатньо для покриття судових витрат (ст. 7).

Заява боржника, окрім загальних положень, спільних для заяви боржника і заяви кредитора, повинна містити суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником; розмір заборгованості по податках і зборах (обов'язкових платежах); розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди; відомості про наявність у боржника майна, в тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості; найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.

До заяви боржника додаються рішення власника майна боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою; бухгалтерський баланс на останню звітну дату, перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави; протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в господарському процесі під час провадження у справі про банкрутство; інші документи, що підтверджують неплатоспроможність боржника.

Із заяв про порушення провадження у справі про банкрутство справляється державне мито. Розмір мита, яке справляється із таких заяв, становить п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і сплачується заявником до державного бюджету.

Згідно зі статтею 4 до боржника можуть застосовуватися такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода, санація (відновлення платоспроможності); ліквідація банкрута.

Процедура розпорядження майном боржника визначається як система заходів щодо нагляду й контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища (ст. 1). Безпосередньо процедуру розпорядження майном боржника здійснює арбітражний керуючий, який призначається судом.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна. (ст. 13).

Санація визначається як система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника (ст. 1).

Безпосередньо процедуру санації здійснює арбітражний керуючий, призначений судом, за планом санації, схваленим комітетом кредиторів і затвердженим господарським судом.

З дня винесення ухвали про санацію боржника припиняються повноваження керівника боржника (за винятком, коли він сам і призначається керуючим санацією); припиняються повноваження органів управління боржника, які протягом трьох днів зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей; арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації.

За результатами виконання плану відновлення платоспроможності боржника складається і подається на розгляд зборів кредиторів звіт керуючого санацією. Звіт має містити баланс боржника на останню звітну дату; рахунок прибутків і збитків боржника; відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів; відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника; інші відомості про можливості погашення кредиторської заборгованості, що залишилася (ст. 21). До звіту керуючого санацією додається реєстр вимог кредиторів.

Одночасно зі звітом керуючий санацією вносить на збори кредиторів одну з пропозицій: про прийняття рішення про припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника; про укладення мирової угоди; про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації; про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Стаття 1 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не містить визначення ліквідаційної процедури, але, виходячи із змісту закону, ліквідаційну процедуру можна визначити як систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство після визнання боржника банкрутом з метою задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом продажу майна банкрута.

Ліквідаційна процедура відкривається з дня винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом. З дня винесення цієї постанови підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних із відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому для здійснення ліквідаційної процедури; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном банкрута; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань банкрута здійснюється в порядку проведення ліквідаційної процедури (ст. 23).

Згідно із ст. 35 під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів його членів. Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів. Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймає керівник боржника чи господарський керуючий, який її й підписує.

Про затвердження умов мирової угоди або про відмову у її затвердженні господарським судом виноситься ухвала. Затвердження умов мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство і початку проведення розрахунків боржника з кредиторами. Особливу увагу варто звернути на те, що у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть у порядку позовного провадження пред'явити свої вимоги до боржника, але тільки в обсязі, встановленому мировою угодою. Навіть у разі порушення провадження у новій справі про банкрутство боржника обсяг їхніх вимог до боржника має відповідати умовам мирової угоди.

Порядок припинення провадження у справах про банкрутство встановлено ст. 40, якою визначено, що господарський суд має припинити провадження у справі про банкрутство і винести відповідну ухвалу, якщо:

1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника;

4) затверджено звіт керуючого санацією боржника;

5) затверджено мирову угоду;

6) затверджено звіт ліквідатора;

7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Отже, розгортання справи про банкрутство дуже складна і кропітка робота, яка здійснюється відповідним законом України.



Розділ 2. Методичні підходи оцінки кризового стану та визначення санаційної спроможності підприємства

2.1 Модель діагностики імовірності банкрутства Едварда Альтмана

Едвард Альтман (англ. Edward Altman, 5 червня 1941 року, США) -- американський економіст, професор фінансів Нью-йоркського університету. Едвард Альтман здобув усесвітню популярність після створення математичної формули, що вимірює міру риски банкротства кожної окремої компанії (Z score model).

У своїх дослідженнях Альтман використовував дані стабільних фірм і компаній, які пізніше, протягом п'яти років, збанкрутіли. Z-модель Альтмана побудована за допомогою апарату мультиплікативного аналізу дискримінанта (Multiple-discriminant analysis -- MDA). Його метою було визначення можливостей використання моделі для диференціації фірм, перед якими не коштує загроза банкротства, і компаній з високою вірогідністю майбутнього розорення. Індекс Альтмана є функцією від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. Вперше z-модель Альтмана, для компаній, акції яких котируються на біржі, була опублікована в 1968 році. У 1983 році була опублікована модель для підприємств в яких акції не котируються на біржі.

Індекс Альтмана "Z" розраховується за формулою:

Za = 1,2K1+1,4K2+3,3K3+0,6K4+K5

1,2; 1,4; 3,3; 0,6; - коефіцієнт регресії, що характеризують міру впливу на індекс "Z".

К1 - характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;

К2 - відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства(організації ;

К3 - визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу(за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);

К4 - відображає рівень чистої прибутковості виробництва(діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суму резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми;

К5 - характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання;

Якщо ймовірність банкрутства дуже висока;

Якщо ймовірність банкрутства висока;

Якщо ймовірність банкрутства низька;

Якщо ймовірність банкрутства дуже низька.

Отже за проведеними розрахунком за моделлю Альтмана можна зробити висновок, що протягом аналізованих років ймовірність банкрутства КП "Полтавський м'ясокомбінат" висока. Підприємство з низьким фінансовим станом, має показники нижче середньогалузевих, з підвищеним ризиком не погашення кредиту.

2.2 Модель діагностики імовірності банкрутства Романа Ліса

Іншою відомою моделлю діагностики банкрутства, розробленою у 1972 році для умов Великобританії, є модель Романа Ліса.

= 0,063+ 0,092+ 0,05+ 0,001

=



0,063*0,23+0,092*(- 0,48)+0,05*(-0,002)+0,001*3,65 = 0,025

Критичне значення - 0,037

> 0,037 - підприємство фінансово стійке;

< 0,037 - наявна криза на підприємстві.

Отже, так як показник протягом аналізованого періоду є нижчим за критичний, то КП "Полтавський м'ясокомбінат" є потенційним банкрутом.

2.3 Модель діагностики імовірності банкрутства Таффлера

Британський учений Таффлер у 1977 році запропонував 4-факторну прогнозну модель для аналізу компанії, акції яких котируються на біржах:

= 0,33+ 0,13+ 0,18+ 0,16



> 0,3

Якщо величина інтегрального показника більша ніж 0,3, це говорить проте що у підприємства непогані середньострокові перспективи, а якщо менше ніж 0,2 то банкрутство є більш ніж вірогідне. Проміжок від 0,2 до 0,3 підприємство є фінансово стійким.

Отже протягом аналізованого періоду показник свідчить про те, що банкрутство підприємству не загрожує.

2.4 Модель діагностики імовірності банкрутства Спрінгейта

Модель Спрінгейта вважається наступною після моделі Альтмана за надійністю передбачення банкрутства підприємств. Вона має вигляд:



= 1,03А+ 3,07В+ 0,66С+ 0,4D

А =

критичне значення для підприємства.

За проведеним розрахунком можна зробити висновок, що підприємство є потенційним банкрутом, так як показник протягом аналізованого періоду є критичним.

2.5 Універсальна дискримінантна функція

Згідно з деякими методиками прогнозування банкрутства побудована універсальна дискримінантна функція:

Z_у = 1,5*Х₁ + 0,08*Х₂ + Х₃ + 5*Х₄ + 0,3*Х₅ + 0,1*Х₆, де

Х₁ - характеризується відношенням грошового потоку до позикового капіталу;

Х₂ - ділення загальної вартості активів до позикового капіталу;

Х₃ - відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації), ЧП/А;

Х₄ - відношення суми валого прибутку до чистого доходу підприємства;

Х₅ - відношення вартості виробничих запасів до чистого доходу;

Х₆ - характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання, ЧД/А.

Z_у = 1,5*0,02+0,08*2,04+(-0,05) + 5*0,23 + 0,3*0,05 + 0,1*2,33 = 1,54 грн./грн.

В даній моделі якщо:

Z_у >2 - підприємство фінансово стійке, йому не загрожує банкрутство;

1< Z_у <2 - фінансова рівновага підприємства порушена, але за умови антикризового управління банкрутство не загрожує;

0< Z_у <1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо не здійснити санаційних заходів;

Z_у <0 - підприємство є напівбанкрутом;

Так як значення універсальної дискрімінантної функції протягом аналізованого періоду становить 1,54 це означає що фінансова рівновага підприємства порушена, але за умови антикризового управління банкрутство не загрожує.

2.6 Модель рейтингової оцінки Сайфуліна і Кадикова

Однією з найпопулярніших рейтингових моделей є модель Р.С.Сайфуліна, и Г.Г. Кадикова. Російські вчені розробили середньострокову рейтингову модель прогнозування ризику банкрутства, яка може застосовуватись для будь-якої галузі та підприємств різного масштабу. Загальний вигляд моделі:

К = 2*К_З + 0,1*К_ПЛ + 0,08*К_і + 0,45*К_М + 1,0*К_Р.ВК, де

К_З - коефіцієнт забезпеченості власними ресурсами (стр.(490-190)/стр.290), нормативне значення: > 0,1 грн./грн.;

К_ПЛ - коефіцієнтів поточної ліквідності,нормативне значення: > 2 грн./грн.;

К_і - коефіцієнт обіговості активів, нормативне значення: > 2,5 грн./грн.;

К_М - комерційна маржа (рентабельність реалізації продукції), нормативне значення: > облікової ставки НБУ (0,0775);

К_Р.ВК - рентабельність власного капіталу (стр.050Форма2/ стр.190Форма2), нормативне значення: > 0,2 грн./грн..

К = 2*0,23 + 0,1*2,06 + 0,08*2,97 + 0,45*0,23 + 1,0*(-0,062) = 0,95 грн./грн.

Якщо К <1, то підприємство має незадовільний фінансовий стан; К = 1 - фінансовий стан задовільний. К > 1, то імовірність банкрутства низка.

Таким чином, на підставі розрахунків відповідно до моделі Сайфуліна-Кадикова можна стверджувати, що протягом усього досліджуваного періоду 2009р. у підприємства КП "Полтавський м'ясокомбінат"був незадовільний фінансовий стан.

2.7 R-модель прогнозу ризику банкрутства

Учені Іркутської державної економічної академії запропонували чотирифакторну модель прогнозу ризику банкрутства (модель R):



R = 8,38*R₁ + R₂ + 0,054*R₃ + 0,63*R₄, де

R₁ - оборотний капітал / активи;

R₂ - чистий прибуток / власний капітал;

R₃ - виручка від реалізації / активи;

R₄ - чистий прибуток / інтегральні витрати.

Розрахуємо кожний з цих елементів та модель в цілому:

R = 8,38*0,23 + (-0,062) + 0,054*2,33 + 0,63*(-0,02) = 1,98 грн./грн.

Визначення ймовірності банкрутства за чотирифакторною моделлю

Значення R (коефіцієнта ймовірності банкрутства)	Імовірність банкрутства, %
Менше ніж 0	Максимальна (90-100)
0-0,18	Висока (60-80)
0,18-0,32	Середня (35
0,32-0,42	Низька (15
Більше ніж 0,42	Мінімальна (до 10)

Отже, як видно з таблиці критичних значень, ймовірність банкрутства на нашому підприємстві мінімальна до 10%..



2.8 Оцінка фінансового стану за показниками Бівера

Відомий фінансовий аналітик Уїльям Бівер запропонував свою систему показників для оцінки фінансового стану підприємства. З метою діагностики банкрутства він рекомендував дослідити тренди показників (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Методика розрахунку показників Бівера

Показники	Розрахунок	Значення показників
		Для стійких компаній	За 4-5 років до банкрутства	За 1 рік до банкрутства
1. Коефіцієнт Бівера	(Чистий прибуток - Амортизація) / (Довгострокові зобов'язання + Короткострокові зобов'язання)	0,4-0,45	0,15	0
2. Рентабельність активів	(Чистий прибуток / Активи) * 100 %	> 6-8	4	0
3. Фінансовий леверидж	((Довгострокові + короткострокові зобов'язання) / Активи) * 100 %	37- 40	50	> 80
4. Коефіцієнт покриття активів чистим оборотним капіталом	(Власний капітал - Необоротні активи) / Активи	> 0,4	0,3	0,05
5. Коефіцієнт покриття	Поточні активи / Поточні зобов'язання	3,2	2	1

Хоча ця методика також не відображає всіх сторін діяльності компанії і не є універсальною методикою для прогнозу ймовірності банкрутства, все ж таки спробуємо її розрахувати:



За проведеними розрахунками видно, що КП "Полтавський м'ясокомбінат"знаходиться у зоні ймовірності банкрутства.

Отже, провівши розрахунки усіх моделей банкрутства, можна зробити висновок, що по всім параметрам підприємство знаходиться у дуже скрутному становищі, наближеному до банкрутства, і йому негайно потрібно знайти шляхи його покращення.



Розділ 3. Шляхи виходу підприємства з кризового стану

Шляхи виходу підприємства з кризового стану об'єднує система (механізм) антикризового управління підприємством. Вона повинна складатися з таких основних підсистем:

1. Підсистема діагностики фінансового стану, оцінки перспектив і розвитку бізнесу підприємства.

2. Підсистема маркетингу.

3. Підсистема антикризової інвестиційної політики.

4. Підсистема управління персоналом.

5. Підсистема організаційно-виробничого менеджменту.

6. Підсистема санації та ліквідації підприємства.

Підсистема діагностики фінансового стану і оцінки перспектив розвитку бізнесу підприємства

Однією з найважливіших процедур фінансового оздоровлення підприємства є насамперед діагностика його фінансового стану, яку ефективно можна здійснити за допомогою фінансового контролінгу.

Указані завдання досягаються в ході виконання службами контролінгу своїх функцій і використання специфічних методів та інструментів, а саме: бенчмаркетинг, вартісний аналіз, аналіз точки беззбитковості, портфельний аналіз, опитування (анкетування); SWOT - аналіз (аналіз сильних і слабких місць); нуль-базис бюджетування; АВС - аналіз.

Дійовим інструментом контролінгу, без якого неможливо запровадити ефективне антикризове управління підприємством, є система раннього попередження та реагування (СРПР).

Загальна мета фінансового аналізу збігається з загальною метою економічного дослідження роботи підприємства і безпосередньо пов'язана зі сферою діяльності фінансових служб, з оцінкою ефективності роботи підприємства, тобто зміною його затрат і прибутків. Підсистема маркетингу та антикризової інвестиційної політики. Маркетингові програми передбачають максимальну адаптацію до ринку через розробку і застосування довготривалої стратегії розвитку підприємницьких структур, яка конкретизована в оперативних тактичних рішеннях.

Маркетингова антикризова стратегія і тактика є єдиним цілісним процесом управління ринком з позиції підприємств.

Антикризова інвестиційна політика спрямована на подолання інвестиційного спаду в період кризи і депресії, структурну перебудову виробництва і фінансове оздоровлення підприємства. Вона включає розробку інвестиційної стратегії і тактики на кількох рівнях: державного регулювання; потенційних інвесторів; підприємств як об'єктів інвестування.

Успіх антикризової інвестиційної політики, здебільшого, залежить від інвестиційних рішень, які сьогодні приймаються на всіх рівнях, тому досить важливим є забезпечення нерозривного зв'язку між стратегічними і тактичними рішеннями.

Розробка антикризової інвестиційної стратегії охоплює три основні сфери прийняття рішень: інвестиції, фінансування, виробничої діяльності. Підсистема управління персоналом та підсистема організаційно-виробничого менеджменту. Враховуючи досвід західноєвропейських держав, слід виділити такі принципи ефективного управління персоналом кризового підприємства: принцип оптимізації кадрового потенціалу підприємства; принцип формування унікального кадрового потенціалу кризового підприємства; принцип орієнтації на професійне ядро кадрового потенціалу; принцип подолання опору до змін з боку персоналу. Наступною є підсистема організаційно-виробничого менеджменту. Для розробки стратегії організаційних заходів щодо виходу з кризи необхідно комплексно проаналізувати усі складові організаційної структури підприємства. Головним завданням керівництва при управлінні організаційним потенціалом є встановлення таких пропорцій між ресурсами організаційної структури, які б забезпечували максимізацію прибутку підприємства. Підсистема санації та ліквідації підприємства

Метою санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру. Процес організації санації підприємства можна подати трьома основними функціональними блоками:

1. Розробка санаційної концепції та плану санації.

2. Проведення санаційного аудиту.

3. Менеджмент санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах: інституційному та функціональному. За формальними ознаками розрізняють два види санації: санація без залучення додаткових фінансових ресурсів; санація із залученням нового фінансового капіталу.

За умови, якщо всі перераховані шляхи, не допомогли підприємству вийти з кризового стану, залишається лише ліквідація підприємства.



Висновок

Отже, провівши розрахунки усіх моделей банкрутства, можна зробити висновок, що по всім параметрам підприємство знаходиться у дуже скрутному становищі, наближеному до банкрутства, і йому негайно потрібно знайти шляхи його покращення.

Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позицій і короткострокової, і довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різні. Стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерел їхнього формування, аналіз фінансового стану проводиться з метою установити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають: забезпеченість власними оборотними коштами і їхня схоронність, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.

Задачами санації насамперед є оцінка фінансового аналізу, перевірка витрати засобів по цільовому призначенню, виявлення причин фінансових утруднень, можливостей поліпшення використання фінансових ресурсів, прискорення обороту засобів і зміцнення фінансового становища.

Прийняття рішень у таких областях, як, наприклад, придбання елементів основного капіталу, кадрова політика, визначення асортименту продукції, що пускається, відноситься до довгострокового планування. Такі рішення визначають діяльність підприємства на багато років вперед і повинні бути відбиті в довгострокових планах (бюджетах), де ступінь деталізації є досить невисока. Довгострокові плани являють собою свого роду рамкову конструкцію, складеними елементами якої є короткострокові плани. План санації це і є довгостроковий план діяльності підприємства направлений на вихід підприємства з кризи.

Таким чином, проведений санаційний аудит підприємства дає змогу оцінити, наскільки підприємство готове до погашення своїх боргів і відповісти на запитання, наскільки воно є незалежним з фінансового боку, збільшується або зменшується рівень цієї незалежності, чи відповідає стан активів і пасивів підприємства цілям його господарської діяльності.

кризовий санаційний банкрутство спроможність



Література

Книги:

1. Андрущак Є.М. Діагностика банкрутства українських підприємств // Фінанси України. -- 2004. - №9

2. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. Монографія. -- Львів: Інститут і технології бізнесу і права, 2000. -- 180 с.

3. Дубинская Е.С. Анализ современных моделей и методик прогнозирования кризисного состояния предприятия / Е.С. Дубинская // Вісник Донбаської державної машинобудівної академії. - 2009. - №2 (16). - С. 84-89.

4. Жалко О.В. Банкрутство як наслідок впливу фінансової кризи на господарську діяльність підприємств / О.В. Жалко // Університетські наукові записки. Економіка. - 2010. - №2. - С.163 - 173.

5. Антикризове управління: Підручник / за ред. Е. М. Короткова. - М.6 ИНФРА-М, 2001. - 432 с.;

6. Антикризове управління: від банкрутства до фінансового оздоровлення / за ред. Г.П. Іванова. М.: Закон і право, 2005 № 44.

7. Баринов В.А. Антикризове управління: Учеб. посібник. - М.: ФБК-ПРЕС, 2002. - 520 с.;

8. Крейніна М.М. Фінансовий стан підприємства. Методи оцінки-М..: ІКЦ «Дис», 2002 - 22

9. Майборода Т.Г. Як подолати фінансову кризу? // Цінні папери України. - 2008. - №42. - стор. 25 - 26.

10. Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств // Економіка України. - 2000. - №2.

Два автора

1. Рзаєва Т.Г. Зарубіжні методики визначення ймовірності банкрутства підприємства / Т.Г. Рязаєва, І.В. Стасюк // Вісник Хмельницького національного університету. - 2010. - №3. Т.1. - С.177 - 181.

2.Стоянов Е.А., Стоянова Е.С. Експертна діагностика і аудит фінансово-господарського становища підприємства. - М.: Перспектива, 2005 - 401 с.

Три автори

1. Економіко-математичні моделі оцінки фінансового стану суб'єктів господарювання: монографія / О.М. Тридід, О.Г. Тижненко, Л.О. Тижненко. - К.: УБС НБУ, 2009. - 213 с.

Законодавчі та нормативні документи

1. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення досудової санації державних підприємств» від 17 березня 2000 р. № 515

Електронні ресурси

1. .Державний департамент з питань банкрутства: Аналітична інформація щодо реалізації державної політики у сфері банкрутства. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - http://www.sdb.gov.ua/control/uk/ publish/article

Размещено на Allbest.ru