Система фінансового аналізу та оцінки на підприємствах оптової та роздрібної торгівлі

фінансовий капітал позиковий

Виробничо-господарська діяльність будь-якого підприємства в умовах розвитку ринкової економіки та інтеграції в світовий економічний простір має оцінюватися за допомогою системи фінансово-економічних показників, які дозволять зробити висновок про фінансову стійкість, рівень ліквідності, платоспроможності, ділової активності, рентабельності підприємства.

Аналіз та оцінка фінансових показників необхідні для ефективного управління підприємством. З його допомогою керівники підприємством можуть здійснювати планування, контроль, покращувати і вдосконалювати напрямки своєї діяльності.

Отже, успішне фінансове управління направлено на: уникнення банкрутства і кредитних фінансових невдач; лідерство в боротьбі з конкурентами; прийнятні темпи зростання економічного потенціалу підприємства; зростання обсягів і реалізації; максимізація прибутку; мінімізація витрат; забезпечення рентабельної роботи підприємства.

Метою практики є поглиблення знань, набутих в процесі навчання, оволодіння сучасними формами та методами економічної та контрольної роботи, набуття практичних навичок та формування у них умінь прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в сучасних економічних умовах, виховання потреби поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати у практичній діяльності.

Основними завданнями переддипломної практики є:

- закріпити і поглибити отримані теоретичні знання і практичні навики з управління фінансами;

- ознайомитись з фінансово-господарською діяльністю підприємства, організації чи установи;

-оволодіти навичками на основних ділянках фінансиста на підприємстві

зробити оцінку фінансового стану нашого підприємства;

ознайомитися з процесом оподаткування підприємства з врахуванням галузі та специфіки його діяльності.

Об'єктом дослідження є система фінансового аналізу та оцінки на підприємствах оптової та роздрібної торгівлі . Дослідження проводились на прикладі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР", що розташоване в м. Кривому Розі.

Предметом аналізу фінансового стану підприємства є економічні, виробничі, технологічно-технічні показники, тобто фінансово-господарська діяльність.

Інформаційними джерелами написання звіту є: дані фінансової звітності підприємства; дані щомісячних бухгалтерських регістрів по обліку грошових засобів, розрахунків з різними дебіторами та кредиторами, реалізації продукції тощо; нормативно - правові акти стосовно організації облікової роботи на підприємстві в цілому, а також стосовно обраної теми; статті газет, журналів тощо.

Розділ 1. Характеристика підприємства та його фінансової служби

Назва підприємства - ТОВ "ЛІДЕР".

Форма власності - приватна.

Адреса - м. Кривий Ріг, вул. Карла Маркса, 23 б.

Засновником та директором підприємства є Зінченко Л.С.

Реквізити підприємства:

- р/р 260025812 у ЛОД АППБ "Аваль" м. Кривого Рогу

- код підприємства - 37276241

МФО 304007

Метою створення і діяльності підприємства є одержання прибутку.

Предметом діяльності фірми є:

- виробництво та реалізація товарів народного споживання, будівельних матеріалів, меблів та їх ремонт;

- здійснення гуртово-роздрібної торгівельної діяльності промисловими, продовольчими товарами по договірним цінам, організація комісійної торгівлі;

- створення магазинів, об'єктів громадського харчування;

- проведення комерційної, маркетингової, брокерської, посередницької, консультацйної діяльності;

- виробництво, заготівля та переробка сільськогосподарської продукції, випуск та реалізація продуктів харчування;

- надання кваліфікованих медичних послуг населенню;

- надання транспортних послуг юридичним та фізичним особам;

- проведення лізінгових операцій;

- здійснення зовнішньо-економічної діяльності.

Свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, видане відділом ліцензування, державної реєстрації і міського реєстру Криворізької міської ради від 24 січня 2008року.

ТОВ "ЛІДЕР" діє на підставі Статуту, у якому обговорені наступні положення:

1. Загальне положення;

2. Мета і предмет діяльності підприємства;

3. Організатори підприємства;

4. Статутний фонд і майно підприємства;

5. Керування підприємством;

6. Виробничо - господарська і фінансова діяльність підприємства;

7. Взаємини підприємства з місцевими радами;

8. Зовнішньо-економічна діяльність підприємства;

9. Ліквідація і реорганізація підприємства.

Система управління персоналом ТОВ "ЛІДЕР", що складається з 12 чоловік, являє собою підсистеми умов праці, трудових відносин, оформлення та обліку кадрів.

Стосовно першої підсистеми слід відмітити, що умови праці відповідають вимогам психофізіології, психоестетики, охорони праці та навколишнього середовища. Робочі приміщення добре оформлені і сприяють трудовій діяльності.

Рисунок 1.1. Організаційна структура управління підприємством

Трудові відносини в колективі сповнені взаємоповаги, взаєморозуміння, тісних дружніх стосунків. Конфліктні ситуації трапляються дуже рідко і швидко вирішуються. Оформлення і облік кадрів веде комерційний директор. Керівництво підприємства схильне до стабільності чисельності працівників. В зв'язку з цим, на підприємстві велика увага приділяється своєчасній виплаті заробітної платні, мотивації, матеріальному заохоченню, сприянню позитивному психологічному клімату в колективі. Відповідно до обсягів отриманого прибутку нараховуються премії.

Велика робота проводиться у перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів, їх пристосуванню до нових умов господарювання та загальної комп'ютеризації.

В разі необхідності, кожен працівник може звернутися до генерального директора з проханням про фінансову чи матеріальну допомогу.

1.2 Організація фінансової роботи на підприємстві

Планово-фінансовий відділ реалізує на рівні ТОВ "ЛІДЕР" функцію управління " планування і фінансування підготовки фахівців " і в своїй діяльності керується Законами України, Указами Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положеннями про державний вищий учбовий заклад України, наказами і розпорядженнями Міністерства освіти і науки України, Статутом ТОВ "ЛІДЕР", наказами директора. Планово-фінансовий відділ очолюється начальником відділу, який призначається на посаду і звільняється з неї наказом директора.

Планово-фінансовий відділ займається здійсненням перспективного і поточного планування економічного розвитку підприємства, плануванням розподілу фінансових коштів ТОВ "ЛІДЕР" на рік та щоквартально, контролює виконання затверджених кошторисів.

1.3 Завдання та функції фінансової служби

До основних задач планово-фінансового відділу входить і складання перспективних проектів, планів, кошторисів витрат по всіх видах діяльності ТОВ "ЛІДЕР", забезпечення спільно з бухгалтерією підприємства та іншими підрозділами правильного і ефективного використання трудових ресурсів і грошових коштів, що виділяються на утримання вищого учбового закладу.

Планово-фінансовий відділ розробляє заходи щодо вдосконалення системи планування і фінансування підприємства, заохочення (преміювання) його працівників, здійснює контроль за розрахунками з орендарями, займається обліком та контролем договорів по господарським відносинам.

Планово-фінансовий відділ має таку структуру: групи бюджетного і позабюджетного фінансування; групи по праці і планування штатів; групи по плануванню і контролю надходження коштів; групи по плануванню і контролю виконання кошторису науково-дослідницького сектора.

Функції планово-фінансового відділу ТОВ "ЛІДЕР" включають в себе також узагальнення пропозицій відповідних підрозділів по перспективних і поточних планах; розробку спільно з відповідними підрозділами звітів, кошторисів витрат по бюджетному фінансуванню; підготовку пропозицій по розподілу затвердженої штатної чисельності і кошторисних асигнувань по структурних підрозділах, розробку і подання на затвердження ректору планів по праці і кошторисів витрат окремих підрозділів; підготовку спільно з відповідними підрозділами підприємства проектів, розрахунків по визначенню чисельності складу персоналу та допоміжного персоналу на поточний рік; розробку спільно з відповідними підрозділами підприємства різних проектів штатних розкладів всіх видів персоналу в залежності від зміни нормативних документів і подання їх на затвердження директору; підготовку щоквартальної та річної звітності з питань використання кредитів і нарахування заробітної платні; підготовку пропозицій з питань внесення змін в затвердженні кошториси і штатні розклади відповідно до діючих положень; проведення аналізу фінансово-господарської діяльності структурних підрозділів та підприємства загалом по всіх видах бюджетного і позабюджетного фінансування на основі даних бухгалтерських звітів; розробку заходів і пропозицій по раціональному та ефективному використанню виділених коштів на утримання підприємства, організацію і забезпечення їх виконання; облік і систематизацію керівних документів з питань планово-фінансової діяльності підприємства, їх вивчення і впровадження.

На сьогоднішній день планово-фінансовий відділ ТОВ "ЛІДЕР" займається широким спектром надзвичайно важливих питань, пов'язаних з плануванням і фінансуванням, із створенням умов для плодотворної роботи всього колективу підприємства.

Основним завданням фінансиста як фахівця є вміння керувати економічними системами, розробляти і упроваджувати стратегічні та тактичні плани. Це вимагає не лише володіння певними економічними знаннями та інформацією, але вміння їх застосовувати, аналізувати і давати їм певну оцінку.

Розділ 2.Характеристика капіталу підприємства

2.1 Власний капітал та джерела його фінансування

Капітал - це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів.

Велику роль відіграє капітал в економічному розвитку підприємства і в забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним об'єктом фінансового управління підприємством.

На підприємстві ТОВ «ЛІДЕР» власний капітал має певні основні форми:1. Статутний фонд характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

2. Резервний фонд (резервний капітал) є зарезервованою частиною власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір даної резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).

3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди, до яких належать цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх наступних цільових витрат. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо.

Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється статутом й іншими установчими та внутрішніми документами підприємства.

4. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, що був отриманий у попередньому періоді та не використаний на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку призначена для реінвестування на розвиток виробництва.

5. Інші форми власного капіталу, до яких належать розрахунки за майно при передачі його в оренду, розрахунки з учасниками стосовно виплати їм прибутків у формі відсотків або дивідендів і деякі інші, відображені в першому розділі пасиву балансу.

2.2 Позиковий капітал, форми його залучення і порядок використання

Позиковий капітал -- це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій формі. Ми вже не раз звертали увагу на необхідність залучення аграрними підприємствами позичкового капіталу, насамперед через сезонність виробництва. В розвиток сказаного зазначимо, що будь-яке підприємство, в тому числі й аграрне, яке орієнтується лише на використання власного капіталу, істотно звужує можливості підвищення його рентабельності, не в змозі за сприятливої кон'юнктури ринку швидко і в значних масштабах наростити обсяги виробництва.

Позиковий капітал відображається в пасиві балансу бухгалтерської звітності підприємств, зокрема в таких розділах його, як 2 «Забезпечення наступних витрат і платежів» (частково), 3 «Довгострокові зобов'язання», 4 «Поточні зобов'язання» і 5 «Доходи майбутніх періодів». Залежно від джерела позичкового капіталу підприємства формують відповідні структурні елементи авансованого капіталу. Так, довгострокові банківські кредити спрямовуються на формування основного капіталу, а короткострокові -- як правило, на поповнення оборотного капіталу.

Кредити як частина позичкового капіталу надаються підприємствам за плату, тобто вони сплачують за його використання певний відсоток від їх суми. Платним для підприємства є і таке джерело формування позичкового капіталу, як випуск облігацій. Це -- вигідна форма залучення капіталу, оскільки власники облігацій не мають права втручатися в господарську діяльність підприємства на відміну від акцій, які дають право участі в капіталі. Крім кредитів і випуску облігацій, підприємства можуть залучати для виробничих потреб засоби інших юридичних осіб у вигляді позик, сплачуючи за це певний відсоток. Так, підприємства можуть користуватися комерційним (товарним) кредитом при здійсненні розрахунків за куплену продукцію, надані їм послуги чи виконані для них роботи. Даний кредит може надаватися постачальниками у формі відстрочки платежу без сплати відсотків. Безоплатним для підприємства є використання і такого джерела позичкового капіталу, як кредиторська заборгованість по заробітній платі, за товари і послуги, за розрахунками з бюджетом, за страхування тощо. Ці елементи позичкового капіталу мають бути повернуті підприємством, але поки воно ними володіє до терміну їх погашення (а нерідко і за межами цього терміну), то вказаними коштами таке підприємство розпоряджається на свій розсуд.

Використання позикового капіталу надає підприємствам, крім прямих, раніше розглянутих переваг, і опосередковані переваги, як наприклад, зменшення бази оподаткування, а відтак, і скорочення платежів до бюджету (проценти за кредит відносять до валових витрат і завдяки цьому зменшується прибуток до оподаткування). Підприємство може отримати додаткову вигоду від використання позичкового капіталу в період підвищення темпів інфляції. Це зумовлено тим, що повернення боргу здійснюється грошима меншої купівельної спроможності.

Таким чином, стає очевидним, що одним з принципових питань формування авансованого капіталу є визначення допустимої з економічної точки зору частки позикового капіталу відносно до частки капіталу, сформованої за рахунок власних коштів. Обґрунтована відповідь на це питання може бути дана на підставі оцінки норми прибутку на авансовий капітал, що використовує підприємство в процесі виробництва, і процентної ставки за кредит. Якщо останній показник перевищує перший, підприємству економічно вигідніше орієнтуватися на збільшення власних коштів і скорочувати позичковий капітал. Коли норма прибутку на авансований капітал вища за процентну ставку за кредит, має місце зростання прибутку на одиницю власного авансованого капіталу, тобто йому стає економічно вигідним залучати позичковий капітал.

Розділ 3. Емісія підприємством цінних паперів: види, категорії та форми випуску. Обсяги емісії цінних паперів. Умови їх обігу та погашення

ТОВ "ЛІДЕР" використовує в своїй діяльності розрахунки за допомогою чекової форми та акредитиви.

Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку.

Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця - звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов'язок банку - виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред'явнику, коли чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.

Розглянемо порядок розрахунків за допомогою акредитивів. Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.

Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, там за депонованих для цієї мети, або в банку платника - так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання за депонованих коштів (власних або залучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

Існує кілька видів акредитивів.

Покритий - це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок «Акредитив».

Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється.

Непокритий - це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин.

Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списувати платежі на користь постачальника - отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунка.

Відзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.

Безвідзивний - це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця.

Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється:

­ на заяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива до закінчення терміну його чинності;

­ після закінчення терміну чинності акредитива;

­ на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково.

Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.

Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.

Розділ 4. Грошові надходження

4.1 Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства та фінансування його господарської діяльності

Важливим фактором розвитку будь-якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде зрештою залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайної діяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції. В умовах розвитку підприємницької діяльності створюються об'єктивні передумови реального втілення в життя зазначених факторів.

Головним складовим елементом виручки є виручка від реалізації, а саме та її частина, яка залишається після вирахування матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію продукції. Тому найважливішим завданням коленого господарюючого суб'єкта є одержання максимального прибутку при найменших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії при витрачанні коштів і найбільш ефективного їх використання.

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців.

4.2 Методика розрахунку виручки від реалізації продукції

У практиці господарювання можуть використовуватися два методи, за якими визначається факт здійснення процесу реалізації продукції: за касовим методом та методом нарахувань.

За касовим методом реалізованими вважаються активи з дати надходження грошових коштів на рахунки в банках або в касу у формі платежів за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги або дата оприбуткування матеріальних чи нематеріальних активів.

За методом нарахувань реалізованими вважаються активи з дати відвантаження чи передачі їх покупцю або підписання документів про виконання робіт, надання послуг.

Загалом за законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції, а для робіт і послуг - за датою фактичного зарахування грошових коштів покупців на банківські рахунки постачальника. Водночас, незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах, реальне формування прибутку суб'єктів господарювання від реалізації продукції (робіт, послуг) відбувається за фактичним надходженням грошових коштів від покупця і зарахуванням їх на банківський рахунок постачальника.

Застосування певного методу визначення реалізації служить умовою визнання дійсності операції, що безпосередньо впливає на зарахування виручки в якості доходу від виконання господарських операцій. Останнє передбачає відповідальність юридичної особи за розпорядження отриманими грошовими коштами або іншими активами з моменту визнання дійсності проведення господарської операції.

Обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) формується під впливом двох факторів:

а) кількості, асортименту та якості продукції (робіт, послуг), щопідлягає реалізації;

б) рівня відпускних цін на товари (роботи, послуги) суб'єкта господарювання та рівня цін на фактори виробництва (природні ресурси,робочу силу і капітал), які використовує підприємство.

Безпосередній вплив на виручку від реалізації продукції (робіт, послуг) здійснює обсяг виробництва товарної продукції. Збільшення обсягу випуску товарної продукції і підвищення її якості за асортиментом, що відповідає попиту споживачів, сприяє росту обсягу виручки, оскільки така продукція реалізується за вищими цінами.

Важливим фактором впливу на обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) є ціна. Вищий рівень цін, за якими реалізується продукція (за всіх інших рівних умов), сприяє збільшенню виручки, і, навпаки, нижчі ціни за тих же інших рівних умов зменшують обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг).

4.3 Розподіл та використання виручки від реалізації продукції

Величина прибутку формується під безпосереднім впливом обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у грошовому виразі та її собівартості, включаючи невиробничі операційні витрати. Загальна схема визначення фінансового результату діяльності підприємств включає такі етапи:

а) шляхом віднімання від отриманої виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) сум непрямих податків, які підлягаютьперерахуванню до бюджету, та інших сум, що не визнаються доходами(суми попередньої оплати продукції, суми авансу в рахунок оплатипродукції, суми завдатку під заставу або в погашення позики за відповідною угодою тощо), визначається чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

б) шляхом віднімання від чистого доходу собівартості реалізованої продукції визначається валовий прибуток (збиток);

в) до валового прибутку додаються інші операційні доходи (доходи від реалізації інших оборотних активів, від операційної оренди,від списання кредиторської заборгованості тощо) та віднімаються адміністративні витрати, витрати на збут продукції та інші операційнівитрати (втрати від сумнівних або безнадійних боргів, втрати від знецінення запасів і псування цінностей, визнані штрафи, пені тощо) -визначається фінансовий результат від операційної діяльності (прибуток або збиток);

г) до фінансового результату від операційної діяльності додаються доходи від участі в капіталі (доходи від інвестицій в асоційовані, дочірні підприємства), інші фінансові доходи (дивіденди, відсотки,роялті тощо, отримані від фінансових інвестицій) та інші доход.

Розділ 5.

5.1 Витрати на виробництво та реалізацію продукції та джерела їх фінансування

Витрати - це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що приводять до зменшення власного капіталу підприємства (за рахунок його вилучення або розподілу власниками) (згідно з П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати")

Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох його власних джерел:

1) собівартості;

2) прибутку.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Собівартість слугує базою ціни товару та її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які входять до неї. Тому питання про склад витрат, які входять до собівартості, є питанням про їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування.

Витрати на виробництво і реалізацію продукції являють собою сукупність виражених у грошовій формі витрат підприємств на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Вони забезпечують безперервність виробництва і створюють умови для реалізації продукції.

У залежності від способу віднесення на собівартість продукції вони поділяються на:

- Прямі - пов'язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути прямо і безпосередньо включені до собівартості (сировина, основні матеріали, заробітна плата виробничих робітників та ін);

- Непрямі - пов'язані з виробництвом різноманітних виробів, які не можна віднести на собівартість певного виду продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, ремонт будівель, заробітну плату інженерно-технічних працівників та ін.)

За місцем виникнення витрати бувають:

- витрати виробництва цеху;

- витрати виробництва дільниці;

- витрати виробництва служби;

- витрати виробництва іншого підрозділу.

За відношенням до процесу виробництва і реалізації витрати поділяються на:

- виробничі;

- невиробничі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат бувають:

- умовно-змінні;

- умовно-постійні.

5.2 Характеристика основних показників витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг)

Таблиця 5.1 - Аналіз рівня та динаміки витрат підприємства

Дані таблиці 5.1 показують, що в звітному періоді підприємство досягло високих результатів. Валовий прибуток зріс у 3,6 рази. Позитивним фактором росту загального прибутку є збільшення прибутку від реалізації продукції за рахунок росту обсягу реалізації.Взагалі структура витрат погіршилась, тому керівництву ТОВ "ЛІДЕР" необхідно вжити заходів, щодо обмеження сум затрат по таким статтям як:

- адміністративні витрати;

- витрати на збут;

- фінансові витрати;

- інші операційні витрати.

Розділ 6.

6.1 Прибутки (збитки) підприємства

Прибуток -- частина додаткової вартості, виробленої, реалізованої та готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість реалізується і набуде грошової форми.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності.

Зростання прибутку означає збільшення потенційних можливостей підприємства, підвищення ступеня його ділової активності. За прибутком визначається доля доходів власників підприємств, розміри дивідендів акціонерів та інших доходів. Прибуток визначає також рентабельність капіталу, впливає на вартість усього підприємства загалом.

Різне значення прибутку посилюється з переходом держави до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право самостійно визначати напрями використання прибутку після сплати обов'язкових платежів та відрахувань. Прибуток є джерелом забезпечення як внутрішньогосподарських потреб підприємств, так і джерелом формування бюджетних ресурсів держави. Тому успішна, прибуткова діяльність підприємств основа економічного розвитку держави.

Рис 1.2 Структура прибутку (збитку) за останні 5 років ТОВ «ЛІДЕР»

Рис 1.3 Динаміка прибутку (збитку) за останні 5 років ТОВ «ЛІДЕР»

6.3 Рентабельність підприємства та розрахунок її показників

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому понятті рентабельність означає прибутковість або доходність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; доходність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність безпосередньо зв'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку..

Для розрахунків рентабельності виробничої діяльності (окупність затрат) і рентабельності продажу використані показники, які відображені в таблиці.

Таблиця 6.1 - Рентабельність виробничої діяльності та продажу ТОВ "ЛІДЕР"

Розраховуються ці показники на основі валового прибутку, прибутку від реалізації і чистого прибутку.

Рентабельність виробничої діяльності (окупність витрат) визначається:

На основі валового прибутку

,

Пб - валовий прибуток,

И - Собівартість реалізованої продукції

2012 рік %

2011 %.

На основі загального прибутку

,

Пзаг - прибуток загальний до оподаткування

2012 рік %

2011 %

На основі чистого прибутку

,

де

ЧП - чистий прибуток

2012 рік %

2011 рік %.

Рентабельність продажу розраховується діленням прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг, або чистого прибутку на суму чистого доходу.

,

де - валовий прибуток

2012 рік %

2011 рік %.

,

ЧП - чистий прибуток.

2012 рік %

2011 рік %.

Дані по розрахунку рентабельності відображені в таблиці.

Таблиця 6.2 - Рентабельність діяльності ТОВ "ЛІДЕР"

Висновок: зростання рентабельності продажу на основі валового прибутку є наслідком росту цін при постійних затратах на виробництво реалізованої продукції або зниження затрат на виробництво при постійних цінах. Значить є попит на реалізовану продукцію. Зменшення рентабельності на основі чистого прибутку свідчить про зниження цін при постійних затратах на виробництво або про ріст затрат на виробництво при постійних цінах, тобто зниження попиту на продукцію підприємства.

6.4 Методи планування прибутку підприємства

Основними методами планування прибутку є метод прямого рахунку, аналітичний метод і метод поєднання розрахунків. Метод прямого рахунку найбільш розповсюджений на підприємствах у сучасних умовах господарювання. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції. Суть його в тому, що прибуток розраховується як різниця між виручкою від реалізації продукції (у відповідних цінах, за мінусом ПДВ і акцизів) і повною її собівартістю.

Мемтоди планувамння прибумтку - способи розрахунків та планування прубутку підприємства.

Метод прямого розрахунку

На ТОВ « ЛІДЕР» використовується цей метод. Сутність його в тому, що прибуток обчислюється як різниця між виручкою від реалізації продукції (у відповідних цінах за винятком ПДВ і акцизів) і повною її собівартістю.Розрахунок планового прибутку (П_п) ведеться за наступною формулою:

П_п = ВД_п - В_п - ПДВ_п - ПП_п;

де:ВД_п -- планова сума валового доходу;

В_п -- планова сума валових витрат;

ПДВ_п -- планова сума податків, які сплачуються з доходу.

ПП_п -- планова сума податків, які сплачуються з прибутку.

Аналітичний метод

Розрахунково-аналітичний метод базується на вивченні тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їхню величину.

Величина можливого прибутку визначається за формулою:

Пможл=(Рртп*Тп)/100+?П_?Ф

Де Рртп -- рівень рентабельності товарообороту звітного n-го періоду,

%Тп -- плановий товарооборот;

?П_?Ф -- прогнозні зміни прибутку підприємства за рахунок змін факторів, що впливають на його величину.

Обчислення прибутку аналітичним методом включає три послідовних етапи:1) визначення рентабельності товарообороту за звітний рік;2) обчислення обсягу товарообороту на плановий період потім визначення прибутку на товарну продукцію виходячи з базової рентабельності;3) облік впливу на плановий прибуток різних факторів: зниження собівартості продукції, підвищення її якості й сортності, зміна асортиментів, цін і т. д.

Після виконання розрахунків по всім трьох етапах визначається прибуток від реалізації товарної продукції.Крім прибутку від реалізації товарної продукції в складі прибутку ураховується прибуток від реалізації іншої продукції й послуг нетоварного характеру, прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна, а також плановані позареалізаційні доходи й видатки.

6.5 Збитки підприємства та джерела їх фінансування

Згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" збитки - це перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Основними причинами, які призводять до збитків підприємства є :

· зменшення обсягів реалізації;

· зменшення цін на реалізовану продукції;

· висока собівартість продукції;

· вимушені простої;

· знецінення запасів;

· курсові різниці та збитки від інших позареалізаційних операцій.

Збитки від фінансово-господарської діяльності показують у першому розділі пасиву балансу. Збитки відоражаються в статті "Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)”. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

На підставі прийнятого рішення про джерела покриття непокритих збитків підприємства їх списують за рахунок:

1) резервних (страхових) фондів;

2) засобів цільового призначення (спеціальні фонди і цільове фінансування);

3) санаційного прибутку.

Підприємство, якщо це передбачено законодавством, створює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і збитків. Згідно Закону України "Про господарські товариства” на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, має бути сформований резервний (страховий) фонд. Розмір цього фонду регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим від 25% статутного фонду підприємства. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду також передбачається засновницькими документами, але не може бути меншим за 5% суми чистого прибутку підприємств.У річній звітності може відображатися лише непокритий збиток звітного та минулих років.

Якщо збитки перевищують суму всіх інших статей першого розділу балансу, то підприємство має від'ємний показник власного капіталу. Це означає, що всіх активів підприємства не вистачає для виконання зобов'язань з погашення позик. Така структура балансу є незадовільною і є однією з ознак банкрутства.

Розділ 7. Аналіз оподаткування доходів підприємства

Розглянемо процес оподаткування ТОВ "ЛІДЕР"

При сплаті податків, зборів та обов'язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Об'єктом оподаткування є також виручка, одержана через каси неторговельних підприємств, установ і організацій від продажу безпосередньо населенню товарів власного виробництва, товарів, придбаних у інших юридичних і фізичних осіб.

Податок на додану вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Тобто це податок, який виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Як уже зазначалось вище, особливість ПДВ полягає в тім, що саме він справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Не вважаються об'єктами оподаткування такі операції, здійснювані суб'єктами господарювання:

- випуск, розміщення і продаж цінних паперів, емітованих суб'єктами підприємницької діяльності, а також деривативів;

- обмін цінних паперів на інші цінні папери, депозитарна, реєстраторська та клірингова діяльність з цінними паперами;

- передача майна в оренду і його повернення після закінчення терміну договору оренди, сплата орендних платежів відповідно до договорів фінансової оренди;

- надання послуг зі страхування і перестрахування, із соціального і пенсійного страхування;

- обіг валютних цінностей;

- надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, за кредитними і депозитними договорами;

- виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів.

База оподаткування для нарахування ПДВ залежить від сфери та виду діяльності суб'єкта господарювання. Розглянемо можливі варіанти визначення бази оподаткування.

База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт, послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, визначається у відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних товарів, ввізне мито, акцизний збір (якщо це підакцизний товар).

Непрямі податки мають, в основному, фіскальне спрямування. Однак було б неправильно заперечувати регулюючу функцію непрямих податків.

Платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (населення); юридичні особи; фізичні особи - суб'єкти господарської діяльності; організації, установи, що не є суб'єктами господарювання.

Населення сплачує непрямі податки зі своїх власних доходів. Відтак більше податків сплачують ті категорії населення, що більше споживають товарів, мають більш високі доходи.

Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів господарювання. Останні є платниками непрямих податків, коли вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб'єкти господарювання, реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами).

Акцизний збір - це непрямий податок, що встановлюється на високорентабельні й монопольні товари та включається в їхню ціну.

Платниками податку в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності - виробники або імпортери підакцизних товарів.

Залежно від виду підприємницької діяльності є деякі особливості щодо обчислення об'єкта оподаткування. Як правило, визначено такі об'єкти оподаткування:

1) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів. При цьому оборотом з реалізації є продаж, обмін на інші товари, безкоштовна передача. В оподаткований оборот включається реалізація (передача) товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для власних працівників (у тім числі і в порядку натуральної оплати праці);

2) митна вартість імпортних товарів, придбаних за іноземну валюту, в порядку товарообмінних операцій, отриманих без оплати;

3) обороти з реалізації конфіскованого і безгосподарного чи заставленого майна.

Платниками акцизного збору в бюджет є підприємства, організації, установи (їхні філії, відділення, підрозділи) як юридичні особи, що знаходяться на території України, мають рахунки в банках і виготовляють, реалізують, імпортують підакцизні товари; використовують підакцизні товари, виготовлені на давальницьких умовах.

У перелік підакцизних товарів включено спирт і алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби і шини до них, бензин, рушниці спортивні, ювелірні вироби, магнітофони й апаратуру звукозапису, відеоапаратуру, відео- та аудіокасети, компакт-диски, телевізори кольорові, набори кухонні або столові, офісні меблі, одяг з натуральної шкіри та хутра, шоколад, каву, рибні делікатеси, частини тушок домашньої птиці.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах:

- у твердих ставках (сумах) з одиниці реалізованих, завезених, переданих товарів;

- у відсотках до обороту з реалізації (передачі) товарів або митної вартості.

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон країни. Це переміщення може бути зв'язане з увезенням, вивезенням або перевезенням транзитом товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну і регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника (мито на імпорт), заохочення або обмеження експорту (мито на експорт). Міжнародна практика свідчить, що найбільш поширеним є мито на імпорт.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі товарів, що імпортуються. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що, зрозуміло, впливає на його фінансовий стан. Користуються двома видами ставок для обчислення суми мита:

- у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон;

- у грошовому вимірі на одиницю товару.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору оренди - орендодавця (власника) та орендаря.

ТОВ "ЛІДЕР" вчасно сплачує всі належні йому до сплати податки, а саме: земельний податок, мито, акцизний збір, ПДВ, місцеві податки.

Розділ 8.

8.1 Формування та використання оборотних активів підприємства

Оборотні кошти (або активи) підприємства є категорією статичною і представляються в балансі підприємства. При формуванні та використанні оборотних коштів виділяють запаси товарно-матеріальних цінностей, дебіторську і кредиторську заборгованість, кошти і деякі інші оборотні активи (наприклад, витрати майбутніх періодів). Конкретні види оборотних коштів аналізуються і плануються окремо, із використанням специфічних методик.

Формування та використання оборотних коштів полягає у визначенні оптимального їхнього розміру і структури, а також обсягу і структури джерел їхнього фінансування, як власних, так і позичкових. Для вирішення цих задач використовуються сучасні методи планування, прогнозування та управління запасами.

При формуванні оборотних активів їх поділяють на такі види :

- запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Це всі запаси, необхідні для забезпечення виробничої діяльності підприємства;

- запаси готової продукції. Це продукція, призначена для реалізації, а також незавершене виробництво, скориговане на коефіцієнт завершеності по окремих видах продукції. При значному обсязі незавершеного виробництва вона виділяється в окремий вид оборотних коштів;

- дебіторська заборгованість. Всі зобов'язання юридичних і фізичних осіб по розрахунках за товари, послуги і т.д.;

- грошові активи. Являють собою суму залишків коштів на рахунках підприємства і короткострокового фінансового вкладення;

- інші види оборотних активів (витрати майбутніх періодів і ін.)

8.2 Розрахунок потреби підприємства в оборотних активах

ТОВ « ЛІДЕР» періодично оцінює свої потреби в оборотних коштах і намагається утримувати їх на мінімально необхідному рівні і використовує наступну процедуру оцінки потреб підприємства в оборотних коштах:

1. Оцінює обсяг потенційних продажів.

2. Складає виробничий план для цього рівня продажів.

3. Оцінює капіталовкладення в сировину і матеріали, необхідні для цього рівня продажів.

4. Оцінює період виробництва і розмір капіталовкладень в незавершене виробництво.