Вартість і оптимізація структури капіталу

Размещено на http://allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Вартість і оптимізація структури капіталу

1. Області капіталу, інвестицій та платежів

З погляду на підприємство як на незалежний суб'єкт господарювання, капітал представляє собою абстрактну суму фінансових коштів в грошовій формі, що надані їх власником або кредитором господарюючому суб'єкту з метою інвестування, і характеризуються юридичним і часовим аспектами.

Як сума фінансових зобов'язань підприємства перед власниками і кредиторами капітал відображається в пасиві балансу підприємства і утворює фінансово-економічний сегмент господарства. За джерелами виникнення розрізняють власний (акціонерний капітал) і позиковий капітал (кредити, позики), які відрізняються правовим статусом капіталодавців.

Активи і капітал підприємства - це лише різні аспекти одного і того ж явища, оскільки про майно говорять як про капітал, необхідний для виробництва. З фінансової точки зору запаси майна (активи) означають очікування майбутніх надходжень коштів або використання фінансових ресурсів в минулому. Засоби підприємства - це обов'язкові майбутні витрати або джерела фінансових коштів у минулому. Виробничо-господарський сегмент окремого підприємства представляє собою його актив, тобто сукупність основних та оборотних засобів.

Тільки платіжні засоби, розміщені в активі балансу, вилучаються з виробничо-господарської сфери. Вони - зв'язуючий елемент між двома складовими господарства підприємства. Гроші використовуються для придбання факторів виробництва та залишаються в матеріальній формі у виробничій сфері доти, доки внаслідок надходження виручки від продажу готових виробів знову не перетворюються на грошову форму. Тому майно підприємства можна представити у вигляді “ області інвестицій ” та “ області платежів ” Перша належить до виробничо-господарського, друга - до фінансово-економічного обороту підприємства. Елементи виробничого процесу втілюються в капіталі, а капітал фінансує майно підприємства. Тому фінансово-економічна область підприємства відображає виробничо-господарський оборот та процеси підприємства у вартісній формі. Якщо перший крок бізнесу - це залучення капіталу, то виникає питання про джерела цього капіталу. Підприємство може отримати фінансові кошти або від зовнішніх кредиторів, або в результаті своєї виробничої і збутової діяльності. Тому розрізняють два способи фінансування: зовнішнє і внутрішнє.

Коли капітал надається на невизначений термін, а інвестор бере участь в прибутках і збитках підприємства, то мова йде про власний капітал. Як правило, він надається або в формі капіталу-відповідальності, або в формі капіталу-гарантії і використовується, в першу чергу, у випадку, коли підприємство несе збитки. Інвестор позикового капіталу несе збитки тільки після використання на ці цілі власного капіталу.

Поняття “ фінансування через вкладення ” та “ фінансування участю ” чітко не розрізняються. Коли підприємець вносить в підприємство власний капітал з власного приватного майна, то в цьому випадку мова йде про вкладення. Якщо декілька осіб надають свій власний капітал, то вони беруть участь в діяльності підприємства через свої вкладення. Таким чином, у вузькому розумінні фінансування участю обмежується власним фінансуванням юридичних осіб (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, інші товариства) або власним фінансуванням через випуск акцій. В таких випадках фінансові кошти надаються в обмін на право власності.

Під внутрішнім фінансуванням розуміється використання частини прибутку (самофінансування) та фінансування звільненим капіталом через амортизацію і зміну структури майна. Воно побудоване або на обміні активами, тобто на перетворенні частини майна знову на гроші, що тим самим збільшує капітал, який є в розпорядженні підприємства, або веде до збільшення майна чи капіталу, якщо прибуток залишається на підприємстві.

Фінансовою основою діяльності підприємства є сформований ним власний капітал. Основним елементом власного капіталу є статутний капітал - що є показником, який характеризує розміри і фінансовий стан підприємства. Тобто це сума коштів, що внесені в майно підприємства власниками (учасниками, засновниками). Розмір статутного капіталу визначається за домовленістю між засновниками, фіксується в установчих документах як сукупність внесків (часток, акцій за номінальною вартістю, пайових внесків) засновників (учасників) підприємства та реєструється у відповідних органах.

Розмір статутного капіталу використовується як основа при розрахунках багатьох економічних коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства, і, в першу чергу, - автономність бізнесу.

Статутний капітал є невід'ємною складовою частиною практично будь-якого підприємства, разом з тим, він - досить умовна величина, яка означає сукупний розмір внесених засновником або учасником коштів в момент створення товариства, наприклад, надане в натуральній формі у власність підприємствам за рахунок внесків до статутного капіталу чи в оплату акцій, оцінюють за вартістю, визначеною за домовленістю учасників. Через деякий період часу, кошти, внесені до статутного капіталу, можуть бути як примножені, так і втрачені повністю або частково. Тому об'єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір його статутного капіталу, а кошти чистих активів. До того ж сам по собі розмір не може ніяким чином гарантувати права кредиторів на майно підприємства.

2. Порівняння власного та позикового капіталу

Структура капіталу характеризується співвідношенням власних і позикових коштів, які використовуються підприємством в процесі господарської діяльності. Власний капітал має свої переваги та недоліки (рис. 1 ).

Рис. 1. Переваги та недоліки власного капіталу

Отже, найбільш стабільним є підприємство, яке використовує лише власний капітал, оскільки коефіцієнт автономії в такому випадку дорівнює одиниці. Але темпи розвитку подібних підприємств обмежені, оскільки власний капітал не може забезпечити необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон'юнктури ринку.

Всі форми позикового капіталу, що використовуються підприємством, є його фінансовими зобов'язаннями, які належать до погашення у передбачені строки. Основні переваги та недоліки позикового капіталу наведені на рис. 2.

Так, найбільший приріст фінансової рентабельності діяльності та фінансовий потенціал розвитку має підприємство, яке використовує позичений капітал. Але у такого підприємства існує більший фінансовий ризик та загроза банкрутства, оскільки вони залежать від питомої ваги позичених коштів, матеріальних цінностей тощо в загальній структурі капіталу підприємства.

Рис. 2. Переваги та недоліки позикового капіталу

Основні відмінності власного капіталу від позикового наведені нижче (табл. 1).

Таблиця 1Порівняння власного та позикового капіталу

Структура капіталу підприємства визначає обсяги і прогнозує результати не лише фінансової, але й операційної та інвестиційної діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто, на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства), встановлює систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто, рівень основних фінансових ризиків) і в підсумку формує співвідношення ступеню прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

3. Попередня стадія розробки і аналізу інвестиційного проекту

інвестиційний кредит капітал фінансування

Аналіз інвестиційного клімату в країні - це перший етап управління інвестиціями на рівні підприємства. Він включає в себе аналіз наступних прогнозів: динаміки валового внутрішнього продукту, національного доходу і обсягів виробництва промислової продукції; динаміки розподілу національного доходу (накопичення і споживання); розвитку приватизаційних процесів; державного законодавчого регулювання інвестиційної діяльності; розвитку окремих інвестиційних ринків, особливо грошового і фондового.

Наступний етап - вибір конкретних напрямів інвестиційної діяльності підприємства з врахуванням стратегії її економічного та фінансового розвитку. На цьому етапі підприємство визначає галузеву спрямованість своєї інвестиційної діяльності, а також основні форми інвестування на окремих етапах діяльності. Для цього вивчається інвестиційна привабливість окремих галузей економіки - їх кон'юнктура, динаміка і перспективи попиту на продукцію цих галузей.

Інвестиційна привабливість галузей економіки оцінюється під час промислового аналізу, який складається з трьох частин: визначення стадії життєвого циклу галузі; визначення позиції галузі по відношенню до ділового циклу; якісний аналіз та прогнозування перспектив розвитку галузі.

Для інвестування найбільш доцільним є вкладення капіталу в об'єкти тих галузей, які знаходяться в стадії розширення, коли чітко спостерігаються найбільший приріст курсової вартості їх акцій і позитивні перспективи бізнесу. Оцінка циклічності галузі побудована на порівнянні її динаміки розвитку із загальноекономічними тенденціями. За цією ознакою розрізняють:

· галузі, що зростають, зростання яких проявляється на загальному негативному фоні, тому їх виявляють шляхом порівняння загального зростання з галузевим;

· захищені галузі, які мало залежать від зміни стану економіки в цілому (наприклад, фармацевтична галузь);

· циклічні галузі, в яких коливання цін і обсягів відбувається одночасно із загальноекономічними змінами (наприклад, виробництво електрообладнання);

· контрциклічні галузі, в першу чергу, видобуток мінеральної сировини (газ, вугілля, нафта). Розвиток цих галузей може досягати максимуму під час нетривалих та неглибоких економічних спадів. Однак, глибока депресія може призвести до падіння виробництва і в видобувних галузях;

· чутливі до зміни доходності. В галузях цієї групи коливання відбуваються в залежності від зміни процентних ставок (наприклад, банківські послуги).

Такий аналіз дозволяє передбачити зміни відсоткових ставок і можливі зміни загальноекономічної кон'юнктури.

Якісний аналіз, що проводиться в кінці галузевих досліджень, пояснює історичний аспект розвитку галузі в даній країні і світі; умови конкуренції - наявність вхідних бар'єрів у галузь, відносини між існуючими конкурентами, можливість появи товарів-аналогів; виробничий потенціал виробників і платоспроможність покупців; законодавче забезпечення функціонування галузі.

За вищезазначеними даними робляться висновки про перспективи вкладення коштів в підприємства даної галузі.

Основним показником оцінки інвестиційної привабливості галузей є рівень прибутковості їх активів, який розраховується в двох варіантах - це прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), віднесений до загальної суми активів, і балансовий прибуток, віднесений до загальної суми активів, що використовуються.

Крім оцінки інвестиційної привабливості галузей, в процесі управління інвестиціями підприємство проводить і оцінку інвестиційної привабливості регіонів, тому що продукція підприємств однієї галузі, що знаходиться в регіонах, має різну привабливість.

Оцінка інвестиційної привабливості регіонів країни проводиться за різними факторами, після чого показники регіонів порівнюють з середніми показниками по країні.

На підставі отриманих результатів підприємство приймає рішення про вибір конкретних напрямів і форм інвестування.

В подальшому здійснюється вибір конкретних об'єктів інвестування, що залежить від пропозицій на інвестиційному ринку, серед яких обираються окремі проекти і фінансові інструменти, що відповідають основним напрямам інвестиційної діяльності та економічній стратегії підприємства. Відібрані об'єкти інвестування аналізуються з позиції їх економічної ефективності, за результатами якого проводиться ранжування об'єктів за критерієм їх оптимального співвідношення між прибутковістю і ризиком. До реалізації обираються ті об'єкти, які забезпечують найбільшу доходність з найменшим рівнем ризику (або з рівнем, який влаштовує підприємство).

Далі визначається ліквідність інвестицій. Під час здійснення інвестиційної діяльності фірми повинні враховувати, що в результаті зміни інвестиційного клімату за окремим об'єктами інвестування очікувана доходність може значно зменшитись. Тому необхідно контролювати всі зміни і своєчасно приймати рішення про вихід з окремих інвестиційних проектів.

Однією з основних складових управління інвестиціями є визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів та пошук джерел їх формування. При цьому прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності підприємства в запланованих напрямах. В залежності від потреби в інвестиційних ресурсах визначають джерела їх формування. При недостатності власних фінансових коштів приймається рішення про залучення позикових коштів. В результаті здійснення всіх зазначених операцій формується інвестиційний портфель, який представляє собою сукупність інвестиційних програм, що здійснюються підприємством. Останньою стадією управління інвестиціями є управління інвестиційними ризиками. На цьому етапі спочатку необхідно виявити ризик, який може виникнути в процесі інвестування по всіх об'єктах, а потім розробити заходи щодо його мінімізації.

4. Сутність і складові елементи інституційного аналізу інвестиційного проекту

Метою здійснення інституційного аналізу інвестиційного проекту є визначення впливу зовнішніх (політичних, економічних, соціокультурних. правових та ін.) і внутрішніх (рівня кваліфікації персоналу, залученого до впровадження проекту, менеджменту організації, що забезпечує впровадження проекту тощо) факторів на успішність реалізації проекту.

Інституційний аналіз має вирішувати такі основні завдання:

1)аналіз політичної орієнтації і макроекономічної політики уряду, держави;

2)ідентифікація цілей проекту і напрямів розвитку, що визначені урядом як пріоритетні;

3)оцінка рівня менеджменту проекту та визначення параметрів його реалізації;

4)характеристика кадрового потенціалу організації щодо здатності виконати завдання проекту;

5)аналіз узгодженості цілей проекту з інтересами його учасників;

6)аналіз відповідності організаційної структури управління проектом

Складовими інституційного аналізу є:

1) характеристика сильних і слабких сторін організацій - учасниць проекту та оцінка можливості виконання ними проектних завдань;

2)опис та аналіз правової бази, політичних факторів, у межах яких будуть реалізовувати та експлуатувати проект;

3)оцінка можливого впливу державної політики, макроекономічного регулювання і регламентації зовнішньоторговельної та інвестиційної діяльності на реалізацію проекту;

4)розробка заходів протидії потенційно можливому гальмівному впливу на проект нормативних актів, лобіювання інтересів учасників проекту;

5)розробка програми усунення або зменшення негативного впливу внутрішніх факторів, що впливають на успішну реалізацію проекту.

5. Складання графіків повернення довгострокових кредитів

Сума кредиту зазвичай повертається поступово впродовж його строку. Розрізняють два способи погашення кредиту:

1)періодичними внесками;

2)«амортизаційне» (поступова виплата рівномірними внесками).

Погашення періодичними внесками. У такий спосіб основну суму кредиту виплачують протягом усього строку кредиту, однак порядок погашення такий, що по закінченні строку від суми кредиту залишається досить значна частка, що підлягає погашенню.

Проценти нараховуються виходячи з величини початкового на поточний рік балансу боргу.

Кредит може бути погашений рівними внесками. Процент виплачується за непогашеною частиною боргу, тому погашення основної суми боргу та процента зменшується в міру того, як спливає строк кредиту. Внески з погашення основної суми не змінюються.

«Амортизаційне» погашення кредиту. У разі такого погашення кредиту основну суму кредиту виплачують поступово протягом строку кредиту. Платежі здійснюють рівними сумами регулярно (як правило, щомісяця, щокварталу або раз на півроку), і вони включають певну частину суми кредиту та процент.

Разом із останнім внеском суму кредиту погашають. Цей принцип використовують при іпотечному кредиті. Багато хто із західних кредитних інвесторів використовує цю схему як базовий графік повернення боргу підприємством-позичальником.

Оскільки сумарні процентні виплати за другою схемою істотно менші, може здатися, що такий графік вигідніший. Насправді ж обидві схеми однакові за суттю взаємовідносин між кредитором і позичальником.

Бібліографічний список

1.Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2012.

2.Данилюк М.О., Савич В.І. Фінансовий менеджмент: Навч. Посіб. - К.: Центр навч. л-ри, 2004. -- 204 с.

3.Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 2-ге видання, виправлене і доповнене. - Львів: Видавництво „Центр Європи”, 2007. - 576 с.

4.Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. -- К.: Центр навч. л-ри, 2012. -- 531 с.

Размещено на Allbest.ru