Мілтон Фрідмен "Кількісна теорія грошей"

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Індивідуальна робота з Історії економічної думки

Аналіз наукової літератури

Мілтон Фрідмен: « Кількісна теорія грошей»

Київ 2010р.

Істотний внесок у розвиток економіки ХХ століття вніс американець Мілтон Фрідман. Запропонований Фрідменом грошовий аналіз і економічна політика оцінюється дуже високо, а за результатами наукових досліджень, широті кругозору його єдиним суперником серед економістів XX ст. може бути тільки Кейнс. Найбільшу популярність Мілтон Фрідман придбав як засновник «монетаризму» - нового економічного вчення. Монетаризм являє собою одне з найбільш впливових течій у сучасній економічній науці, що відноситься до неокласичного напряму, яка стверджує, що сукупний грошовий дохід надає першочерговий вплив на зміну грошової маси. Він розглядає явища господарського життя переважно під кутом зору процесів, що протікають у сфері грошового обігу.

Монетаризм - економічна теорія та практична концепція господарського управління державою, згідно з якою визначальну роль відведена кількості грошей в обігу і зв'язку між грошовою і товарною масою. Головний спосіб впливу на економіку - це регулювання емісії, валютний курс національно грошової одиниці, кредитний відсоток, оподатковуваний ставка, митні тарифи.

Одночасно з критикою кейнсіанської макроекономічної теорії та економічної політики, монетарну теорію визначення рівня національного доходу і теорію циклу, зі своїми прихильниками розробив лідер монетаристів Мілтон Фрідмен. Він є провідним представником Чиказької школи. Досягнення Фрідмана в області теорії грошей так чи інакше зв'язані з аналізом теорії Кейнса і його послідовників, що виходили з положення про несуттєвий вплив грошей на загальні витрати, споживання і ціни і переконаності в нездатності ринкової економіки автоматично домогтися належній зайнятості і стабільності цін. Фрідман доводив, що зміни інтенсивності зростання номінальних доходів переважно обумовлені змінами в росту грошової маси.

«Термін «кількісна теорія грошей» асоціюється швидше з якоюсь загальною концепцією, ніж з чітко сформульованої теорією.»

Даною фразою автор виражає думку, що зміст цієї концепції варіюється між швидкістю обігу грошей та жорстким співвідношенням між кількістю грошей і рівнем цін, причому і те й інше має бути визначено тим або іншим способом.

Ключовим пунктом кількісної теорії грошей Фрідмана є положення, що попит на гроші (хоча і не обов'язково стабільний у номінальному вирахуванні) є стабільною функцією незначного числа змінних. Проведений ним аналіз історії розвитку грошової системи США через призму співвідношення між зміною грошової маси і цінами, а також змін у номінальному доході дозволив сформулювати чотири теоретичних постулати, що зводяться до такого:

1. Щоб домогтися стабільності цін, важливий неінфляційний ріст кількості грошей.

2. Економічний ріст досяжний як при зростаючих, так і при падаючих цінах за умови, що передбачуваний їхній ріст помірний і передбачуваний.

3. Відносини між змінами в кількості грошей і змінами перемінних величин, що впливають на них, залишаються незмінними, незважаючи на розходження в наслідках, що викликав ріст кількості грошей.

4. Головний канал впливу проходить через зміни в грошах до змін у доході, а не навпаки. Зміни росту грошової маси визначають зміни інтенсивності зростання номінальних доходів.

«Гроші можуть приносити доход у формі грошей, наприклад відсотки за безстроковим депозитом.Однак, не втрачаючи спільності, можна також сказати, що гроші приносять дохід виключно у вигляді зручності, надійності, гарантій і т. д. »

Припустимо, що все багатство, за винятком продуктивної здібності людського буття (здатності до праці), може бути виражене в грошових одиницях і ціні на даний момент часу. У такому випадку пропорція, в якій один вид володіння змінюється на інший, означає просто, що вартість в один долар обмінюється на вартість в один долар незалежно від відмінності цих форм. Але такий опис є, очевидно, неповним, так як володіння однією формою багатства замість іншої означає зміну в потоці доходів, а ці відмінності і складають фундаментальну суть «корисності» кожної окремої форми багатства. Тому, щоб описати повністю різні види багатства, доступні суб'єкту, ми повинні взяти до уваги не тільки їх ринкові ціни, которі за винятком людського багатства можуть бути виражені просто в доларах, але також форму і величину потоків доходу, який вони приносять.

Саме тому далі автор проводить аналіз 5 основних форм багатства і той дохід, який вони приносять.

«Отже, досить розглядати п'ять основних форм багатства: (1) гроші (М), що трактували як вимоги або як товарні одиниці з фіксованим номінальним значенням; (2) - облігації (В), трактуються як вимоги виплати у фіксованих номінальних одиницях, (3) акції (Е), трактуються як право на певну частину доходу підприємства; (4) фізичні блага (С); (5) людський капітал (Н)..»

Володіючи багатством, людина в умовах ринкової економіки може зберігати його в різних формах: у вигляді грошей, цінних паперів, земельних ділянок, нерухомості, предметів споживання тривалого користування. Цінність одних видів багатства збільшується, інших - падає. Кожен прагне збільшити своє багатство і вирішує, в якій саме формі його доцільніше зберігати.

Прагнення мати частину коштів у грошовій формі зрозуміло: гроші легко ліквідні, реалізувати; розташовуючи грошовим запасом, можна легко придбати будь-який товар. Але мати грошима як такими доходу не приносить, а іноді може бути пов'язано з додатковими витратами (витратами на зберігання). Грошовий запас потрібен для повсякденних витрат, зберігання ж інших активів у вигляді грошей пов'язане з втратою альтернативного доходу. Гроші, що лежать в сейфі, гаманці або кубушці, позбавляють їх володаря доходу, який може бути отриманий у разі придбання облігацій, вкладення в підприємницьку діяльність, інвестиційні товари.

«Обсяг продукції, створюваної виробничими ресурсами, залежить від умов виробництва, які відображаються у виробничій функції»

Аналізуючи виробничу функцію, Фрідмен зазначає, що вона значною мірою залежить від таких факторів виробничого процесу, як його безперервність та регулярність, розміри і сфера діяльності підприємства, ступінь вертикальної інтегрованості і т. д. Тут знову-таки повинні бути враховані всі обставини, щоб параметри відображали вплив на виробничу функцію не тільки переваг власників багатства, але і технологію виробництва. При заданій величині попиту на гроші, необхідної для виробництва одиниці продукту, загальна величина попиту пропорційна повного випуску .

«Нічого не було сказано про банки, як про творців грошей, в основному тому, що головна їхня роль пов'язана скоріше з пропозицією грошей, а не з попитом на них; до того ж включення їх у модель затьмарило б ряд місць в представленому вище аналізі, так як існування банків дозволяє виробничим підприємствам купувати гроші, не збільшуючи капітал у первинних власників багатства.»

Головною роллю банків є створювати пропозицію грошей, а не попит на горші. Замість того, щоб продавати зобов'язання (акції й облігації) первинним власникам, вони можуть продавати їх банкам, отримуючи натомість «гроші»: згідно з обороту, настільки часто приводиться в підручниках з теорії грошей, банки «карбують» гроші з приватних зобов'язань, переробляючи їх в загальноприйняті. Така можливість , однак, не може суттєво змінити представлений аналіз.

«Для економічних одиниць, первинних власників багатства, гроші представляють одну з форм володіння багатством. Для підприємств-виробників (фірм) гроші є капітальним благом, джерелом виробничих послуг, які, з'єднуючись з іншими благами, створюють продукти, продавані фірмами»

Гроші - це особливий товар; їх основна властивість полягає в ліквідності. Маючи гроші, їх можна завжди реалізувати, придбати на них будь-який товар. Гроші реалізують особливу функцію, вони здатні виконувати регулюючу, стабілізуючу роль. Вони впливають на економіку через інституційну структуру, банківську систему, що створює гроші і формуючу фінансову політику. Гроші впливають на ціни, споживчий попит, рівень витрат, обсяг і структуру виробництва. При визначенні виду і основних змінних функцій попиту на гроші автор наполягає на оптимізаційної моделі індивідуальної поведінки, в якій в якості бюджетного обмеження фігурує величина сукупного багатства, що включає як усі види активів, так і 'людський капітал'. Різні види багатства розглядаються як субститути грошей. Бажаний обсяг грошових коштів (як одного з активів) у загальному портфелі активів визначається в залежності від співвідношення дохідності активів, оцінок зміни купівельної спроможності грошей, сукупного багатства індивіда і ряду інших змінних.

«В теорії грошей є дещо, що нагадує японський сад.»

Видатний економіст теорію грошей порівнює з японським садом, оскільки вона несе в собі естетичну єдність, породжене різноманітністю, а її уявна простота приховує майже незбагненну сутність, на перший погляд вона здається простою і її можна легко зрозуміти, але; кинутий на поверхню погляд розчиняється в нескінченній перспективі і все побачене усвідомлюється як єдине ціле лише розглянуте з різних сторін, неспішно і прискіпливо. Окремі елементи можуть доставити задоволення незалежно від загальної картини, але реалізуються повністю лише тому, що складають частину цілого. Так само і одна квітка в японському саду є прекрасною, а ось велика їх кількість складає сам сад в його єдності так, як теорія грошей складає основу монетаризму.

«Стало загальним місцем твердження, що в теорії грошей немає нічого менш істотного, ніж їх кількість, виражена в доларах, фунтах або песо.»

Основою вираження кількості грошей є ті товари і послуги, які можна за них придбати. Не має різниці, в якій валюті виражена кількість грошей, оскільки якщо одиницею рахунку замість долару стане будь-яка інша купюра, наприклад фунт, то нам би довелося просто помножити кількість грошей на сто, як і всі інші номінальні величини (ціни, активи, зобов'язання); але ніяких інших ефектів в економіці це не викликало б. Зовсім інакше йде справа з кількістю грошей в реальному вираженні, або реальною кількістю грошей, яка вимірюється масою товарів і послуг, що купуються за номінальну кількість грошей. Це реальна кількість грошей робить найсильніший вплив на ефективність економічного механізму, на оцінку людьми їх багатства і на дійсну величину такого. Було усвідомлено, що повинна існувати деяка оптимальна кількість грошей і, що більш істотно, зрозуміло, яким чином суспільство може підтримувати цю кількість на даному рівні.

«Ми починаємо з розгляду стаціонарного суспільства, котре характеризується наступними рисами: постійна чисельність населення; задані смаки і переваги; обсяг фізичних ресурсів фіксований; заданий рівень продуктивного майстерності його членів; можливо, ще простіше вважати членів цього товариства безсмертними і незмінним з часом».

Для більш чіткого і дохідливого подання грають центральну роль принципів свою фундаментальну теорію Фрідмен починає з розгляду надзвичайно спрощеного гіпотетичного суспільства. Це стаціонарне суспільство характеризується наступними рисами: постійна чисельність населення, задані смаки і переваги, обсяг фізичних ресурсів фіксований, члени товариства вважаються не змінюються в часі, в суспільстві постійні лише середні величини, панує конкуренція, виключено існування процентної ставки, для початку в суспільстві наявний 1000 листків паперу вартістю в 1 долар. Суспільство перебуває у стані рівноваги. Питається: 'навіщо в цьому простому суспільстві потрібні гроші?' За словами Фрідмена, 'головна причина полягає, звичайно, в тому, що вони служать засобом обігу благ або тимчасовим вмістилищем купівельної спроможності'. Купуючи товар за гроші вас не хвилює, що натомість на них хоче купити продавець, тобто це дозволяє уникнути ускладнень обміну, особливо що виникають при бартері. Це відділення акту продажу від акту купівлі є фундаментальною продуктивної функцією грошей. Другий мотив - 'бажання мати резерв, як страховку від можливих в майбутньому несподіванок, причому в реальному світі гроші представляють лише один з можливих активів, які здатні виконувати цю функцію '.Тобто Фрідмен розглядає гроші лише в якості однієї з форм багатства.

«Припустимо, що одного разу над нашим гіпотетичним суспільством з'явився вертоліт і скинув у вигляді тих самих паперових квитків одну тисячу доларів, які, природно, тут же були підібрані. Кожен з підібраних свою частку квитків упевнений (це - наше припущення), що те, що трапилося - подія унікальна і ніколи більше не повториться.»

Що станеться, якщо у всіх людей цього суспільства збільшити запас готівкових грошей удвічі? Фрідмен доводить, що якщо це подія унікальна і більше ніколи не повториться, і люди не стануть притримувати свій надлишок готівки (в іншому випадку ні чого не зміниться, крім збільшив запаси готівки), то спроби людей витратити більше грошей, ніж отримано, призведуть до зростання цін на послуги. Збільшення кількості грошей не змінить жодної з умов в суспільстві. Лише до моменту встановлення рівноваги номінальний дохід буде подвоєно, при колишньому потоці реальних послуг.

Якщо ж кількість грошей у суб'єктів суспільства одноразово збільшиться на нерівне їх кількість, то кінцевий стан виявиться тим же самим. Єдине, - буде потрібно певний час для відновлення початкового балансу. Цей час буде залежати від того, з якою швидкістю будуть передаватися надлишки грошей від відносно досягли успіху - до постраждалих.

«Припущення про те, що внутрішня дисконтна ставка є величиною постійною і однаковою для всіх індивідумів, теоретично може бути виправдане тим, що в умовах існування, які ми прписали нашому простому суспільству, «раціонально» ведучий себе індивідуум не буде дисконтувати у своє майбутнє, тобто його дисконтна ставка дорівнює нулю: IRD (0) = 0. Відбувається це тому, що в подібному суспільстві відсутні причини, що примушують людей зазвичай дисконтувати в майбутнє на користь сьогодення.»

Далі автор наводить причини, через які простий індивід надасть перевагу використати свої гроші в сьогоденні, а не дисконтуватиме їх у майбутнє, серед них є такі: (1) очікування, що в майбутньому споживання зросте. І оскільки гранична корисність споживання падає у міру його зростання, то навіть якщо б споживання теперішньому і майбутньому були б оцінені як однаково, майбутнє все одно здавалося б більш низьким. (2) Друга причина - кінцева тривалість життя. Якщо суб'єкт більше стурбований своїм власним споживанням, ніж споживанням своїх спадкоємців, то це стимулює його дисконтувати майбутнє, і він буде прагнути знизити споживання не за життя, а швидше за межами життя. (3) Невизначеність самої тривалості життя спонукає перенести дисконт на найближче майбутнє, яке наповзає навіть на період «очікуваної» (тобто середньої) її тривалості.

«Оптимальна кількість грошей залежить від форми кривої попиту на їх реальний запас і від характеру змін витрат, пов'язаних з володінням цим, відповідним оптиму, запасом.»

Вивчення попиту показує, що він, як правило, нееластичний до зміни процентної ставки. Ця обставина може призвести до зменшення еластичності в наших розрахунках, враховують лише ту частину грошового агрегату, за якою виплачується відсоток (будь то строкові чи безстрокові вклади), внаслідок чого зміни ринкової ставки частково компенсуються змінами ставки, що виплачується за гроші. Щоб врахувати це, приймемо в якості верхньої оцінки еластичності цифру - 0,5 для процентної ставки близько 5%. Це означає, що зміна ставки на один пункт (і відповідно на один відсоток) викликає протилежні зміни в реальному де ¬ ніжному запасі на 10%.

«Спроби стримати підвищення індивідуальних заробітних плат і цін не можуть зупинити інфляцію. Прямий контроль над цінами та заробітною платою не усуває інфляційного тиску. Він просто зсуває його з одного місця на інше і пригнічує деякі його прояви».

Інфляція завжди і скрізь представляє грошове явище, яке виникає і супроводжується більш швидким зростанням грошової маси порівняно з обсягом виробництва. Це узагальнення не вимагає жорсткого співвідношення між нормами зростання цін і кількості грошей. Точні темпи зростання цін при даній нормі зростання кількості грошей залежать від таких факторів, як поведінка цін в минулому, поточні зміни в структурах ринку праці та товарного ринку, а також від фіскальної політики.

Грошовий характер інфляції є узагальненням, заснованим на широкому емпіричному матеріалі, який підказує, що істотні зміни у попиті на гроші здебільшого з'являються як реакція на хід подій, що виникають внаслідок змін у кількості грошей. З цього випливає, що єдиним ефективним способом зупинити інфляцію є обмеження темпів зростання кількості грошей у оберті.

«У вищій ступені бажано уникнути інфляції, але якщо з якої-небудь причини це неможливо, то набагато краще мати відкриту інфляцію, ніж подавлену.»

На думку Фрідмена, впливати на інфляцію, можна до певної міри загальмовуючи зростання оголошених (зареєстрованих) цін або цін пропозиції товарів і заробітної плати. Чим більше енергійний і ефективний контроль над цінами, тим більш масштабно можуть бути подавлені прояви інфляції. Така придушена інфляція набагато більш болюча і для економічної діяльності, і для свободи, ніж інфляція відкрита, і чим більш ефективно придушення, тим більше економічний збиток. Отже, не можна, на думку автора штучно придушувати прояви інфляції. Необхідно мати реальну оцінку економічних збитків від інфляції для її ефективного подолання.

«Тим не менше центральним фактом є те, що інфляція завжди і скрізь являє собою грошовий феномен»

Далі автор зазначає, що слово «гроші»використовується щонайменше у трьох різних розуміннях: Як «грошовий запас», Як «робити гроші», (фальшивомонетниками) Як «грошові ринки». Ці значення зазвичай плутають, тому твердження, що інфляція є грошовим феноменом, іноді тлумачиться не так, як це пропонує автор в тексті, а як явище, що відображає зміни на кредитних ринках. Далі Фрідмен наводить приклади з історії США коли ціни істотно зросли б без помітного збільшення грошової маси порівняно з обсягом виробництва, або коли кількість грошей істотно зросла б відносно виробництва товарів і послуг без суттєвого зростання цін. І підтвердженням цього є численні приклади. Єдину причину інфляції Фрідмен бачить у більш швидкому темпі росту номінальної грошової маси порівняно з темпами росту реального ВВП.

Зміна обсягу грошової маси здатне впливати на динаміку реальних показників (темпи зростання виробництва, рівень зайнятості і т.д.), але тільки короткостроково.

«Зазвичай«життя»інфляції в початковий період - це більш швидке зростання кількості грошей на одиницю продукції, ніж зростання цін»

В цей період люди не чекають на тривале зростання ціни і розглядають підвищення цін як тимчасове, і як наслідок намагаються тримати гроші у формі готівки стабільну «реальну» вартість ( як відповідає стабільній вартості товарів і послуг), маю повну впевненість що ціни у майбутньому знизяться. Але якщо кількість грошей продовжує збільшуватися швидше, ніж виробництво товарів і послуг, то ціни будуть продовжувати рости і, рано чи пізно, публіка звикне до очікування подальшого зростання цін. І тоді, вона побажає зменшити свій запас готівкових грошей не тільки до величини їх минулої реальної вартості, але і до ще більш низького рівня. Люди спробують зменшити суму готівки. Всі разом номінально, вони не зможуть цього зробити, тому що частина населення повинна мати певну кількість готівки. Але спроба зробити це підніме ціни, заробітну плату і номінальні доходи. Результатом стане подальше зниження реальних грошових залишків. Тому на даній стадії ціни ростуть швидше, ніж кількість грошей, і іноді набагато швидше. Якщо темп зростання грошової маси стабілізується, байдуже на скільки високому рівні, темп зростання цін у кінці кінців також стабілізується.

«Яким би важливим не було розходження між інфляцією і дефляцією, воно все-таки менш істотно, ніж різниця між відкритою інфляцією, коли при відсутності урядового контролю ринкові ціни вільно ростуть, і пригніченою (прихованою) інфляцією, коли уряд намагається за допомогою контролю над цінами придушити вплив інфляції не тільки на ціни предметів споживання, але і на ціни факторних послуг (тобто на ставки заробітної плати, ренти і відсотка), і на ціни іноземної валюти (тобто на валютні курси).»

Відкрита інфляція робить шкоду і з нею важко боротись. Вона зазвичай створює небажане перерозподіл доходів і багатства, може порушити умови виробництва. Але якщо вона помірна, особливо якщо стійко помірна, то стає передбачуваною і тим самим паралізуються найгірші сторони її впливу на розподіл доходів. Тим не менше, оскільки рух цін вільно, виключно гнучка система приватного підприємництва адаптується до цінову динаміку, без зусилля долає труднощі і продовжує ефективно функціонувати. Головна небезпека відкритої інфляції двояка: по-перше, виникає спокуса збільшити норму інфляції в період, коли економіка адаптується до руху цін, по-друге з'являється спокуса лікувати її, особливо шляхом придушення, а це гірше, ніж сама хвороба.

«Зовсім інша справа пригнічена інфляція»

Навіть помірна інфляція, якщо вона радикально і широкомасштабно придушувалася, може завдати величезної шкоди економічній системі, оскільки передбачає всебічне державне втручання в деталі економічної діяльності, руйнує систему вільного підприємництва, а разом з цим і політичну свободу. Причина в тому, що придушення інфляції перешкоджає функціонуванню ринкової системи. Уряд змушений створювати субститут ринкової системи, який виявляється виключно неефективним. До проведення повної грошової реформи, типовим виходом стає важкий компроміс між офіційною терпимістю до ухилення від цінового контролю та колективістської економікою. Чим ширше винахідливість окремих осіб в ухиленні від цінового контролю і чим частіше офіційні влади закривають очі на такі ухилення, тим менше шкоди буде завдано; чим більше законослухняних громадян, чим жорсткіше й ефективніше машина державного примусу, тим більше шкоди це приносить економіці.

«Грошові орієнтири приносять шкоду навіть якщо за їх приводу висловлювати захоплення, і чим більше в суспільстві такого роду згоди, тим більше економічного збитку.»

Фрідмен відстоює ліберальні позиції в економіці - тобто мінімальне втручання держави в економіку а грошові покажчики призводять до суперечливих результатів, що робить малоймовірною правильну політику. Якщо має місце інфляція чи інфляційний наступ, то за це відповідальні державні грошові (або фіскальні, як сказали б деякі) органи влади. Саме вони повинні вживати правильні заходи, щоб зупинити інфляцію. «Добровільний» контроль спонукає використовувати вищі влади для досягнення суспільної злагоди. У сучасному світі таких органів влади достатньо. Важко знайти будь-яку частину бізнесу, яка не мала б великих витрат, через державне втручання в економіку. Фрідмен виступає проти контролю над грошовими орієнтирами оскільки це створить конфлікт між представниками бізнесу і , наприклад, керуючими профспілками. І таким чином приватна особа фактично стає слугою громадянського суспільства. Як довго він номінально залишиться службовцям акціонерів або агентом робітників? Не звільнять чи вони його? Або, з іншого боку, не застосує чи уряд до нього владу як в ім'я закону, так і фактично.

«Добре б пам'ятати зауваження Адама Сміта - «багато руїн за плечима нації», - щоб уникнути переоцінки хорошого і не прощати поганої політики.»

Інфляція завжди і скрізь - явище грошове, і відповідальність за контроль над нею лежить на уряді. Офіційні примусові ціни та встановлені стелі для зростання заробітної плати не усувають інфляційного наступу. Найбільше - вони пригнічують його. І пригнічена інфляція набагато болючіше відкритою.

Цінові орієнтири і благання про добровільну згоду, подібно недобудованому будинку, мають єдине достоїнство: вони більш легко усунути, ніж офіційно введена система контролю над цінами і заробітною платою. Вони не є альтернативою іншим заходам щодо стримування інфляції, а швидше димовою завісою, яка приховує відсутність дій. Цінові орієнтири приносять шкоду і тим більший, ніж більш чесно в них вірити.

Однак Фрідмен вважає, що не можна перебільшувати ні проблему, ні шкоди, які будуть створені помилковим лікуванням. Ціни майже напевно піднімуться в найближчі місяці. Можливо, що в найближчі роки ми буде продовжено випробовування інфляційного тиску Однак зростання цін буде помірним. Головна боротьба позаду, але автор не може собі уявити, що органи грошового обігу дозволять такий темп зростання кількості грошей, який зумовить перевищення 10 відсоткового порогу щорічного зростання, цін; подібна інфляція буде нещастям, але не згубним, якщо дозволити їй проявлятися в розумних межах відкрито і вільно, а цінами і заробітної плати, незважаючи на всі розмови, так чи інакше рости. Про цінові орієнтири будуть більше говорити, ніж з ними добровільно погоджуватися, або почнуть їх насильно впроваджувати шляхом надзвичайних правових заходів. Приниження громадського та приватного моралі є нещастям, але в помірних дозах воно не є руйнівним. Більшої шкоди можуть принести заходи, що вживаються для підтримки валютних курсів.

Висновок

Монетаристська концепція спирається на кількісну теорію грошей. Її суть: ціни товарів визначаються кількістю грошових коштів. Збільшується грошова маса - ціни ростуть, і, навпаки, скорочується грошова маса - ціни знижуються. Основна властивість грошей - ліквідність. Маючи гроші, можна придбати будь-який товар. Але володіння грошовим запасом пов'язане з втратою потенційного доходу. Гроші, що лежать без руху, призначені для купівлі товарів, означають втрату альтернативного доходу, який може бути отриманий від придбання інших активів (цінних паперів, акцій, облігацій).

У своїй інтерпретації кількісної теорії Фрідмен виходить з того, що попит кожного обмежений розмірами багатства, прагненням не втрачати вигоду від придбання альтернативних активів. У випадку надлишку грошей їх прагнуть використати для купівлі цінних паперів і отримання додаткових вигод.

На відміну від пропозиції грошей попит на гроші відносно стабільний. На грошовий попит крім доходів впливають: рівень цін (зміна купівельної спроможності грошей), розміри процентних ставок.

Пропозиція грошей представляє собою кількість грошей в обігу. Воно визначається розмірами грошової емісії, кредитами комерційних банків, купівлею-продажем цінних паперів. Відповідність між попитом на грошову масу і пропозицією грошей забезпечує механізм ринкового саморегулювання.

Якщо зменшується пропозиція грошей, то умови кредиту посилюються, процентна ставка підвищується. У результаті попит на гроші дещо знизиться, частина грошей буде використовуватися на придбання більш вигідних активів. Рівновага попиту на гроші і пропозиції грошей порушиться, потім встановиться в новій точці. Процентна ставка тут вище, а грошей у сфері обігу менше. У цих умовах центральний банк, очевидно, скоректує свою політику - пропозиція грошей зросте, процентна ставка знизиться. Процес піде як би в зворотному напрямку .

Звідси висновки Фрідмена:

1. Не слід заважати ринкової економіки відтворювати рівновагу між попитом на гроші і грошовою пропозицією.

2. Якщо темпи зростання грошової маси перевищують темпи зростання товарної маси, або, навпаки, грошова маса відстає від темпів зростання товарообігу, то виникають небажані коливання, порушується стабільність економічного розвитку.

3. Зростання грошової маси повинне йти темпом, що забезпечує стійкість цін, відповідати динаміці валового національного продукту (ВНП).