Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки та освіти України

Запорізька державна інженерна академія

Факультет економіки та управління

Кафедра фінансів

Денне відділення

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни : «Фінансовий менеджмент»

на тему: «Система моніторингу фінансового стану підприємства»

Запоріжжя, 2009

РЕФЕРАТ

Об'єкт дослідження: система моніторингу фінансового стану підприємства.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми організації системи моніторингу фінансового стану підприємства.

Мета дослідження: дослідження та огляд теоретичних аспектів створення та організації системи моніторингу фінансового стану фірми, практичний аналіз та діагностика фінансового стану підприємства на прикладі ВАТ «Завод малогабаритних трансформаторів».

Завдання: дослідити роль моніторингу в системі аналізу та діагностики фінансового стану підприємства.

Методи дослідження. При виконанні дослідження використано методи фінансового аналізу та вивчення економічних процесів: нормативно-розрахунковий, коефіцієнтний, вертикальний, горизонтальний, індексний, групувань, експертних оцінок, багатофакторного аналізу, балансовий, економіко-математичного моделювання та інші.

МОНІТОРИНГ, ДІАГНОСТИКА, АНАЛІЗ, ФІНАНСОВИЙ СТАН, ФІНАНСОВІ КОЕФІЦІЄНТИ, ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ, ФІНАНСОВЕ МОДЕЛЮВАННЯ, ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ, ЛІКВІДНІСТЬ, СТІЙКІСТЬ, ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ.

ВСТУП

Актуальність теми. Управління фінансами, як найважливіша сфера діяльності будь-якого суб'єкта ринкового господарства, зумовлює необхідність побудови цілісної концепції, що дасть змогу на підставі об'єктивної та суб'єктивної інформації приймати оптимальні й реальні рішення, які сприятимуть підвищенню ефективності їх функціонування. Однією з причин виникнення кризової ситуації на багатьох українських підприємствах є низький рівень менеджменту. Саме некваліфіковані та помилкові дії керівництва привели велику кількість суб'єктів господарювання на межу банкрутства. Істотним фактором, який зумовлює прийняття неправильних управлінських рішень, є відсутність на вітчизняних підприємствах ефективної системи моніторингу.

Система фінансового моніторингу може розглядатися як інформаційна система, що є елементом інформаційного забезпечення економічної діагностики та прогнозування, яке реально є його необхідним, але не достатнім елементом, оскільки фінансовий прогноз стає фінансовим планом тільки після його оцінок та прийняття.

Головною метою системи моніторингу є постійне удосконалення процесів економічної діяльності за допомогою інформаційних технологій.

Володіючи інформацією, керівник може здійснювати моніторинг всієї фінансово-господарської діяльності підприємства - відстежування процесів, що протікають на підприємстві, в режимі реального часу; складання оперативних звітів про результати роботи підприємства за найбільш короткі проміжки часу (день, тиждень, місяць); порівняння цільових результатів з фактично досягнутими.

Проблеми функціонування та створення системи моніторингу та діагностики фінансового стану широко висвітлюються провідними вченими-економістами: І.О. Бланком, М.В. Афанасьєвим, Т.Д. Костенко, Т.Д. Бердниковою, Н.Є. Зіміним, Т.О. Загорною, О.О. Гетьманом, Т.А. Городньою.

Об'єктом дослідження у даній роботі є система моніторингу фінансового стану підприємства.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми організації формування та функціонування системи моніторингу фінансового стану підприємства, методичні підходи до аналізу фінансового стану.

Мета дослідження. Основною метою курсової роботи є огляд існуючих методик моніторингу та діагностики фінансового стану підприємства. Також написання даної роботи обумовлене необхідністю напрацювання шляхів вирішення тих проблем з якими зіштовхується сучасне підприємство при формуванні системи моніторингу фінансового стану.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань:

- розглянути економічну сутність фінансового стану підприємства та елементи, що його визначають;

- ознайомитись з сутністю і задачами моніторингу фінансового стану підприємства;

- переглянути методичні підходи до оцінки фінансового стану підприємства;

- провести моніторинг фінансового стану ВАТ «Завод МГТ»;

- зробити висновки та надати пропозиції для ВАТ «Завод МГТ» щодо оптимізації фінансового стану .

Практична значимість проведеного дослідження полягає в тому, що основні теоретичні висновки й методичні положення доведені до рівня конкретних практичних рекомендацій і можуть бути використані в діяльності підприємств для управління фінансовим станом, розробки виробничих і фінансових стратегій.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність фінансового стану підприємства та елементи, що його визначають

Підприємства, які працюють в умовах ринку, несуть повну відповідальність за своїми зобов'язаннями перед ланками фінансово-кредитної системи, постачальниками, власними працівниками, а також за результатами виробничо-фінансової діяльності. Здатність підприємства своєчасно погашати свої боргові зобов'язання характеризує його фінансовий стан.

Під фінансовим станом підприємства розуміють також рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасних грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями. [23]

Фінансовий стан підприємства є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства; він визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Отже, фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та господарської діяльності. Що вищими є показники обсягу виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) і нижчою собівартість продукції (робіт, послуг), тим вищою буде прибутковість підприємства, а, відтак, - стабільнішим його фінансовий стан. Разом з цим слід пам'ятати, що фінансова діяльність підприємства також спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання платіжної дисципліни, здійснення ефективної кредитної політики, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. [2]

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів збільшення його прибутковості, рентабельності та платоспроможності.

Оцінка фінансового стану підприємства має здійснюватись шляхом обчислення системи економічних показників, які характеризують господарсько-фінансове становище суб'єктів господарювання. [23]

До основних показників, що, характеризують фінансовий стан підприємства, належать такі:

- майновий стан та динаміка його зміни;

- фінансові результати діяльності;

- ліквідність;

- ділова активність;

- фінансова стійкість;

- рентабельність.

Якщо підприємство досягає у вказаних напрямках необхідних оптимальних параметрів, його фінансовий стан є стійким. Якщо ж воно не отримує, скажімо, прибутку, який би забезпечував необхідний приріст власних фінансових ресурсів, його фінансовий стан не може бути стійким. Тому розгляд змісту, порядку розрахунку вказаних показників, їх взаємозв'язку і впливу на фінансовий стан дуже важливий для підприємства.

Інформаційною базою для оцінки фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма №1);

- звіту про фінансові результати (форма №2);

- звіту про рух грошових коштів (форма №3);

- звіту про власний капітал (форма №4);

- інші дані статистичної звітності та інші оперативні дані.

Усі показники балансу та іншої бухгалтерської звітності взаємопов'язані, а їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від вірогідності поданої і систематизованої в них відповідним чином інформації.[8]

Основні вимоги до бухгалтерської звітності з точки зору здійснення фінансової діагностики підприємства зводяться до того, що вона повинна уможливлювати:

- оцінку динаміки та перспектив отримання прибутку підприємством;

- оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

- опрацювання обґрунтованих фінансових управлінських рішень для здійснення ефективної інвестиційної політики.

Бухгалтерський баланс складається з Активу та Пасиву і свідчить про розподіл активів та пасивів у визначений період, а також про здійснення фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність діяльності підприємства за визначений період. Якщо баланс відображає детальну постатейну характеристику фінансового стану підприємства на конкретну дату, то звіт про фінансові результати обґрунтовує порядок отримання доходів та формування витрат, а також регламентує порядок розрахунку прибутку (на відповідних рівнях) за відповідний період (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік).[13]

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Аналіз фінансових звітів дозволяє звернути увагу на «вузькі місця» в діяльності підприємства та сформувати перелік питань, на які можна буде відповісти лише при більш детальному ознайомленні з діяльністю підприємства.[14]

1.2 Сутність і задачі моніторингу фінансового стану підприємства

Моніторинг - безперервне стеження за яким-небудь процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату, а також прогнозування та запобігання критичним ситуаціям; складова управління економічними об'єктами, що полягає в систематичному аналізі їхньої діяльності, вивченні стану справ. [4, 9]

Система моніторингу (“відслідковуючи система”) складає основу фінансового контролінгу, саму активну частину його механізму. Система фінансового моніторингу представляє собою розроблений на підприємстві механізм постійного спостереження за показниками фінансової діяльності, визначення розмірів відхилень фактичних результатів від передбачених та виявлення причин цих відхилень.

Побудова системи моніторингу контрольованих фінансових показників охоплює наступні основні етапи:

а) Побудова системи інформативних звітних показників по кожному виду фінансового контроллінгу засновується на даних фінансового і управлінського обліку. Ця система представляє собою так звану “первинну інформаційну базу спостереження”, необхідну для наступного розрахунку агрегованих по підприємству окремих аналітичних абсолютних і відносних фінансових показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства.

б) Розробка системи узагальнюючих (аналітичних) показників, які відображають фактичні результати досягнення передбачених кількісних стандартів контролю, здійснюється в чіткій відповідності з системою фінансових показників. При цьому забезпечується повна співставність кількісного виразу встановлених стандартів і контрольованих аналітичних показників. В процесі розробки такої системи будуються алгоритми розрахунку окремих узагальнюючих (аналітичних) показників з використанням первинної інформаційної бази спостереження і методів фінансового аналізу.

в) Визначення структури і показників форм контрольних звітів (рапортів) виконавців призначене сформувати систему носіїв контрольної інформації. Для забезпечення ефективності контроллінгу така форма звіту повинна бути стандартизована і вміщувати наступну інформацію:

- фактично досягнуте значення контрольованого показника (у відповідності з передбаченим);

- розмір відхилення фактично досягнутого значення контрольованого показника від передбаченого;

- факторний розклад розміру відхилення. Алгоритм такого розкладу повинен бути визначений і доведений до кожного виконавця раніше;

- пояснення причин негативних відхилень по показнику в цілому і окремим його складовим.

Форма стандартного контрольного звіту (рапорту) виконавця диференціюється у відповідності із змістом доведеного йому бюджету (плану).

г) Визначення контрольних періодів по кожному виду фінансового контроллінгу і кожній групі контрольованих показників. Конкретизація контрольного періоду по видам контроллінгу і групам показників визначається “терміновістю реагування ”, необхідною для ефективного управління фінансовою діяльністю на даному підприємстві. З урахуванням цього принципу виділяють:

- тижневий (декадний) контрольний звіт;

- місячний контрольний звіт;

- квартальний контрольний звіт.

д) Встановлення розмірів відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів здійснюється як в абсолютних, так і у відносних показниках. Так як кожний показник міститься в контрольних звітах виконавців, на даній стадії він агрегується в рамках підприємства в цілому. При цьому по відносним показникам всі відхилення поділяються на три групи:

- позитивне відхилення;

- негативне “допустиме” відхилення;

- негативне “критичне” відхилення.

е) Виявлення основних причин відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів проводиться по підприємству в цілому і по окремим “центрам відповідальності”. В процесі такого аналізу виділяються і розглядаються ті показники фінансового контроллінгу, в яких спостерігаються “критичні” відхилення від цільових нормативів, завдань поточних планів і бюджетів. По кожному критичному відхиленню повинні бути виявлені причини, які їх визвали. В процесі здійснення такого аналізу в цілому по підприємству використовуються відповідні розділи контрольних звітів виконавців.

Розроблена система моніторингу повинна корегуватись при зміні цілі фінансового контроллінгу і системи показників поточних планів і бюджетів.[2]

Система діагностики стану підприємства є прикладом інформаційної системи ухвалення рішень. Її присутність в організаційній системі моніторингу дозволяє прямо вирішувати задачу внутрішнього обстеження підприємства по великому числу показників, полегшуючи завдання керівника по розбору величезного масиву інформації і ухваленню рішення про динаміку стану підприємства.

Фінансова діагностика підприємства - це визначення поточного стану підприємства та динаміки його змін, можливих шляхів вирішення проблем за результатами розрахунків, оцінки та інтерпретації комплексу фінансових показників, що характеризують різні сторони діяльності підприємства.[12]

Моніторинг фінансових показників - поточна аналітична діяльність та контроль обмеженої кількості показників, які характеризують результати діяльності, щодо оперативного виявлення недоліків та визначення негативних тенденцій погіршення операційної ефективності підприємства.

Основні задачі, що вирішуються при проведенні фінансової діагностики:

- визначення стану підприємства на момент дослідження (фінансовий і майновий стан підприємства, достатність капіталу для поточної діяльності та довгострокових інвестицій, потреба в додаткових джерелах фінансування, здатність до нарощування капіталу, раціональність використання позикових коштів, ефективність діяльності підприємства);

- виявлення тенденцій і закономірностей у розвитку підприємства за досліджуваний період;

- визначення «вузьких місць», що негативно впливають на фінансовий стан підприємства;

- виявлення резервів, які підприємство може використовувати для поліпшення фінансового стану. [1]

1.3 Методичні підходи до оцінки фінансового стану підприємства

Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи та прийоми.

В ході здійснення фінансової діагностики за традиційною схемою було опрацьовано прийоми (рисунок 1.1) і методи її здійснення (рисунок 1.2).

Методи фінансової діагностики - це комплекс науково-методичного інструментарію дослідження фінансового стану підприємства.

В економіці підприємства методи фінансової діагностики класифікують за різними класифікаційними ознаками. За ступенем обґрунтованості розрізняють неформалізовані та формалізовані методи фінансової діагностики.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 - Характеристика прийомів фінансової діагностики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.2 - Класифікація методів фінансової діагностики

Неформалізовані методи ґрунтуються на характеристиці аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. Ці методи відрізняються певним суб'єктивізмом, оскільки вони здебільшого засновані на інтуїтивному відчутті, досвіді та знаннях аналітика.

До формалізованих методів фінансової діагностики відносять ті, в основу яких покладено науково обґрунтовані і доведені аналітичні залежності. Ці методи є більш об'єктивними, а, відтак і найчастіше використовуваними в практиці оцінки діяльності вітчизняних підприємств.

У фінансовій діагностиці широко застосовуються методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, методи обробки рядів динаміки), а також методи математичної статистики (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, метод головних компонентів).[5]

Використання визначених прийомів і методів аналізу для досягнення поставлених конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику його фінансової діагностики. [2]

Оцінка майнового стану підприємства дає змогу визначити абсолютні й відносні зміни статей балансу за визначений період, відслідкувати тенденції їхньої зміни та визначити структуру фінансових ресурсів підприємства.

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням і використанням ресурсів (активів) і джерелами їх формування (власного капіталу і зобов'язань, тобто пасивів). Ці відомості представлені в балансі підприємства.

Аналіз балансу здійснюється за такими напрямами:

- аналіз безпосередньо за балансом без попередньої зміни складу балансових статей;

- будується ущільнений порівняльний аналітичний баланс шляхом агрегування деяких однорідних за складом елементів балансових статей;

- проводиться додаткове очищення балансу з наступним агрегуванням статей у необхідних розрізах.

Для загальної оцінки динаміки фінансового стану підприємства слід згрупувати статті балансу за окремими специфічними групами за ознаками ліквідності (статті активу) і терміновості зобов'язань (статті пасиву).[20]

Безпосередньо з аналітичного балансу можна одержати кілька найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. До них належать:

Загальна вартість майна підприємства, що дорівнює підсумку балансу.

Вартість іммобілізованих (тобто необоротних) активів або нерухомого майна, що дорівнює підсумку розділу І активу балансу.

Вартість мобільних оборотних активів, що дорівнює сумі підсумків розділів II і III активу балансу.

Величина власного капіталу підприємства, що дорівнює підсумку розділу І пасиву балансу.

Забезпечення майбутніх витрат і платежів як підсумок розділу II пасиву балансу.

Величина залучених коштів, що дорівнює сумі підсумків розділів III і IV пасиву балансу.

Величина власних коштів в обороті, що дорівнює різниці підсумків розділу І пасиву і розділу І активу.

Аналітичні процедури на етапі планування сприяють з'ясуванню специфіки діяльності економічного суб'єкта, виявленню потенційних критичних областей у рівні інвестиційного ризику. Для виявлення сфер потенційного ризику широко застосовуються порівняння статей балансу та аналіз значних змін цих статей. Проводити порівняння доцільно не тільки на кількісному, а й на якісному рівні. Стійкість фінансового стану підприємства значною мірою залежить від доцільності і правильності вкладень фінансових ресурсів в активи. У процесі функціонування підприємства величина активів і їх структура постійно змінюються, оскільки активи динамічні за своєю природою. Найбільш загальне уявлення про зміни в структурі активів і їхніх джерел, а також про динаміку таких змін можна одержати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу звітності.[16]

Вертикальний аналіз показує структуру активів підприємства і власного капіталу та зобов'язань. Доцільність використання вертикального аналізу полягає в наступному:

- відносні показники дають можливість проводити міжгосподарські порівняння економічного потенціалу і результатів діяльності підприємств, які відрізняються за величиною балансу та іншими кількісними показниками;

- відносні показники певною мірою зменшують негативний вплив інфляційних процесів, що можуть істотно спотворити абсолютні показники фінансової звітності і тим самим ускладнити їх зіставлення в динаміці.

Вертикальний аналіз можна проводити як за вихідною звітністю, так і за модифікованою (з ущільненою або трансформованою номенклатурою статей).

Зміна питомої ваги величин статей балансу за звітний період розраховується за формулою:

, (1.1)

де - і-я стаття балансу відповідно на початок і кінець періоду;

- підсумок балансу відповідно на початок і кінець періоду.

Зміни статей балансу у відсотках до величини на початок року розраховують за формулою:

(1.2)

Зміни статей балансу у відсотках до зміни підсумку аналітичного балансу - за формулою:

(1.3)

Отримані показники структурних змін дають можливість виявити, за рахунок яких джерел змінювалися активи підприємства.[7]

Горизонтальний аналіз звітності полягає в розрахунку відносних темпів зростання (зменшення) показників балансу. Як правило, беруться базисні темпи росту за кілька років (суміжних періодів), що дає можливість аналізувати не тільки зміни окремих показників, а й прогнозувати їх величини.

Цінність результатів горизонтального аналізу істотно зменшується в умовах інфляції.

Але ці дані можна використовувати при міжгалузевих порівняннях. Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємно доповнюють один одного, оскільки дають можливість порівняти звітність зовсім різних за видом діяльності й обсягом виробництва підприємств.

Аналізуючи майновий стан підприємства, необхідно також оцінити стан використовуваних основних засобів та нематеріальних активів. Для цих цілей розраховуються такі показники:

Основним показником оцінки нематеріальних активів є їх доходність.

, (1.4)

де Дна - доходність нематеріальних активів;

Пр - прибуток за період;

НмА - нематеріальні активи.[25]

Фондовіддача. Показник характеризує, наскільки ефективно використовує підприємство основні фонди. Розраховується він як відношення виторгу від реалізації. Збільшення фондовіддачі свідчить про підвищення ефектності використання основних фондів. Цей показник порівнюється із середньогалузевими значеннями і розраховується за формулою:

, (1.5)

де ЧД - чистий дохід.

, (1.6)

де ОЗ - основні засоби.

Підвищення фондовіддачі, крім збільшення обсягу реалізованої продукції, може бути досягнуто як за рахунок відносно невисокої питомої ваги основних засоби, так і за рахунок їх більш високого технологічного рівня. її величина сильно коливається залежно від особливостей галузі та її капіталоємності. Однак загальні закономірності тут такі: чим вища фондовіддача, тим нижчі витрати. Низький рівень фондовіддачі свідчить або про недостатній рівень реалізації, або про занадто високий рівень вкладень у ці активи.

Фондовіддача (FO) та фондоємність (FE) є взаємооберненими показниками. Фондовіддача показує скільки грн. чистого доходу приносить одна гривня вкладена у відповідні активи. Фондоємність показує скільки гривень відповідного активу приносить 1грн. чистого доходу.

(1.7)

Результативність та економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється відносними показниками, до яких відноситься система показників рентабельності.

Рентабельність - відношення балансового прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів за їх початковою оцінкою.

Рентабельність це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства.

, (1.8)

де Rнма - рентабельність нематеріальних активів;

ПРод - прибуток від операційної діяльності.

, (1.9)

де Rоз - рентабельність основних засобів.

, (1.10)

де Rоа - рентабельність оборотних активів;

Рентабельність активів (відношення валового або чистого прибутку до середньої величини активів) показує вміння керівників регулювати структуру активів.[17]

Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частку їхньої вартості, списану на витрати за попередні періоди, у початковій вартості і розраховується за формулою:

(1.11)

, (1.12)

де КЗнма - коефіцієнт зносу нематеріальних активів.

Доповненням цього показника до 100% (або одиниці) є коефіцієнт придатності основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

, (1.13)

де КПнма - коефіцієнт придатності нематеріальних активів.

, (1.14)

де КПоз - коефіцієнт придатності основних засобів.

Через те, що дані показники досить часто використовуються для характеристики стану основних засобів, необхідно зробити деякі зауваження. По-перше, слід визначити деяку умовність цих показників. Причина - залежність коефіцієнта зносу і коефіцієнта придатності від обраного методу нарахування амортизації. Іншими словами, коефіцієнт зносу не відображає фактичної зношеності основних засобів, так само як і коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їх поточного стану.

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства необхідно починати із загальної характеристики прибутковості окремих напрямків діяльності підприємства, а також опису динаміки зміни прибутковості протягом аналізованого періоду. Окремо розглядаються та порівнюються між собою результати основної діяльності, інших операцій і діяльності підприємства в цілому, визначається вид діяльності, від якого підприємство одержало основний дохід, та прибутковість/(без)збитковість основної діяльності підприємства. Розглядаючи основну діяльність, рекомендується особливу увагу приділяти маржинальному прибутку, наявність і зростання якого свідчать про потенційну можливість прибуткового продажу продукції. Слід визначити, під впливом яких основних причин змінювалися обсяги одержуваного прибутку протягом аналізованого періоду. Якщо результати діяльності підприємства багато в чому визначаються інвестиційною та фінансовою діяльністю, необхідні їх докладний аналіз і контроль та додаткові дані аналітичного обліку.[21]

Аналіз ліквідності підприємства. Мета аналізу ліквідності - оцінити здатність підприємства вчасно в повному обсязі виконувати короткострокові зобов'язання за рахунок поточних активів. Залежно від того, які активи обираються для забезпечення оплати, визначаються різні види показників ліквідності.

Ліквідність у загальному розумінні означає здатність цінностей легко перетворюватися в гроші, тобто в абсолютно ліквідні засоби. Платоспроможність - це можливість підприємства наявними матеріальними ресурсами вчасно погасити свої термінові зобов'язання. Ліквідність можна розглядати:

- як час, необхідний для продажу активу;

- як суму, отриману від продажу активу.

Ці аспекти тісно пов'язані між собою: часто можна продати актив дуже швидко, але зі значною знижкою в ціні. Тому ліквідність - це здатність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття своїх необхідних платежів у міру настання їх термінів і швидкість здійснення цього.

Отже, поняття платоспроможності і ліквідності підприємства дуже близькі, але друге є більш ємним: від ступеня ліквідності залежить платоспроможність.

Наслідками низького рівня ліквідності є неспроможність підприємства сплатити свої поточні борги і зобов'язання, що приводить, у свою чергу, до обов'язкового продажу довгострокових фінансових вкладень і активів, а в іншому випадку - до зниження прибутковості, неплатежів і банкрутства.[6]

Тяжкі наслідки через низьку ліквідність або її відсутність у клієнта - юридичної особи мають і кредитори, оскільки відбувається затримка сплати відсотків і суми боргу, у крайньому випадку - часткова або повна втрата безповоротного боргу.

Всі активи підприємства залежно від ступеня їх ліквідності, тобто від здатності і швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А₁) - суми по всіх статтях коштів, які можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно. До цієї групи відносяться також і короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

2. Активи, які швидко реалізуються (А₂), - активи, для перетворення яких у готівку необхідний певний час. До цієї групи можна віднести дебіторську заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність їх різна і залежить від суб'єктивних і об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових службовців, взаємовідносин підприємства з платниками та їх платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обороту та інших факторів.

3. Активи, які повільно реалізуються (А₃), - найменш ліквідні активи - це запаси і витрати. Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості і правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу в банку, від якості і попиту на продукцію, її конкуренто- та платоспроможності, форми розрахунків і т.ін.

4. Активи, які важко реалізуються (А₄), - це активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого часу. До цієї статті можна віднести статті розділу І активу балансу «Необоротні активи".

Отже, перші три групи активів (А₁ А₂, А₃) є більш ліквідними, ніж інше майно підприємства.

Пасиви балансу залежно від ступеня зростання термінів погашення зобов'язань групуються так:

1. Найбільш термінові зобов'язання (П₁) - кредиторська заборгованість, позики для працівників, інші короткострокові пасиви.

2. Короткострокові пасиви (П₂) - короткострокові позикові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

3. Довгострокові пасиви (П₃) - довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви.

4. Постійні пасиви (П₄) - статті розділу І пасиву балансу. [10]

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання.

Підприємство може бути більше чи менше ліквідним або у нього взагалі може бути відсутня ліквідність. Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства спочатку необхідно здійснити аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу - це ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення платіжних зобов'язань.

Вона залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних засобів величині боргових зобов'язань.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються такі умови:

А₁>П₁;

А₂>П₂;

А₃>П₃; (1.15)

А₄<П₄.

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується остання нерівність. Це означає наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова його фінансової стійкості.

Недотримання будь-якої з перших трьох нерівностей означає, що ліквідність балансу більшою чи меншою мірою відрізняється від абсолютної.

Аналіз ліквідності балансу є наближеним. Більш детальним є аналіз ліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів. Крім того, такий підхід на практиці використовується набагато частіше.

Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт загальної ліквідності) дає загальну оцінку ліквідності активів, вказуючи на те, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Він характеризує здатність підприємства виконувати короткострокові зобов'язання (за виключенням доходів майбутніх періодів, резервів майбутніх витрат і платежів) за рахунок усіх поточних активів. Розраховується за формулою:

, (1.16)

Норматив коефіцієнта покриття дорівнює від 1 до 2. Це свідчить про можливості підприємства погашати поточні зобов'язання. Такий підхід пояснюється сформованою практикою, відповідно до якої при ліквідації активів їхня продажна ціна на аукціоні складає приблизно половину їхньої ринкової вартості.

Через те, що при нормальних обставинах підприємство ніколи не ліквідує свої оборотні активи, коефіцієнт покриття не є абсолютним показником здатності повернути борги. Він характеризує тільки наявність оборотних активів, а не їх якість. [12]

Коефіцієнт прогнозної (термінової, проміжної, швидкої) ліквідності, який характеризує здатність підприємства виконувати короткострокові зобов'язання за рахунок більш ліквідної частини поточних активів (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, непрострочена дебіторська заборгованість (рахунки до одержання) і готова продукція на складі). Коефіцієнт розраховується за такою формулою:

(1.17)

Коефіцієнт абсолютної (миттєвої) ліквідності, що відображує здатність підприємства виконувати короткострокові зобов'язання за рахунок вільних коштів і короткострокових фінансових вкладень. Цей показник найточніше відтворює мобільність грошових коштів підприємства. Він розраховується за формулою:

(1.18)

Цей коефіцієнт показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена негайно. Теоретичне значення цього коефіцієнта має бути не меншим 0,2-0,25.

Коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості розраховується як відношення дебіторської заборгованості до кредиторської заборгованості:

(1.19)

Значне перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською завжди створює загрозу фінансовій стійкості підприємств і призводить до необхідності залучення додаткових джерел фінансування.

Слід зауважити, що показники ліквідності, значення яких нижчі за нормативні, не можна розглядати як безумовно негативну характеристику управлінської діяльності на підприємстві (вони можуть свідчити про те, що керівництво підприємства розумно використовує кредитну різницю як додатковий капітал до терміну його повернення кредитору та не боїться ризикувати, або виникають у періоди швидкого зростання виробництва, коли всі ресурси задіяні у справу чи на перших стадіях реалізації інвестиційних проектів). [26]

Аналіз ділової активності підприємства. У широкому розумінні ділова активність означає весь спектр зусиль, спрямованих на просування фірми на ринках продукції, праці, капіталу. У контексті аналізу фінансово-господарської діяльності цей термін розуміється в більш вузькому значенні - як поточна виробнича і комерційна діяльність підприємства. Ділова активність виявляється в динамічності її розвитку, досягненні поставлених цілей, ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту.

Для оцінки рівня ефективності використання ресурсів підприємства, як правило, використовують різні показники оборотності.

На практиці найчастіше використовуються такі показники ділової активності.

Коефіцієнт оборотності активів. За допомогою даного коефіцієнта оцінюється ефективність використання фірмою всіх наявних ресурсів незалежно від джерел їх залучення. Він характеризує, наскільки ефективно використовуються активи з точки зору обсягу реалізації, тому що показує, скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкладену в активи підприємства, іншими словами - скільки разів за звітний період активи обернулися в процесі реалізації. Чим вищий оборот, тим ефективніше використовуються активи. Коефіцієнт визначається як відношення чистої реалізації до середньої вартості активів:

 (1.20)

Цей коефіцієнт варіюється залежно від галузі, відображаючи особливості виробничого процесу. При порівнянні значення даного показника для різних компаній або для однієї компанії за різні періоди необхідно перевірити, чи забезпечується однаковість в оцінці середньорічної вартості активів. Крім того, слід мати на увазі, що за інших рівних умов показник оборотності активів буде тим вищий, чим більш зношеними є основні фонди підприємства.[3]

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки оборотів зробили за рік засоби, вкладені в розрахунки, або скільки разів у середньому протягом звітного періоду дебіторська заборгованість перетворюється в грошові кошти. Він обчислюється як відношення загального обсягу реалізації до середнього розміру дебіторської заборгованості:

(1.21)

Чим більший цей коефіцієнт, тим швидше підприємство одержує плату від своїх кредиторів. Його порівнюють із середньогалузевими коефіцієнтами, значеннями коефіцієнта підприємства за попередні періоди. Крім того, коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості корисно порівнювати з коефіцієнтом оборотності кредиторської заборгованості. Такий підхід дозволяє порівняти умови комерційного кредитування, якими підприємство користується в інших фірмах, з тими умовами, які підприємство надає іншим підприємствам.

Для оцінки ступеня ділової активності підприємства можна також порівнювати терміни погашення дебіторської заборгованості з фактичними термінами, на які надається кредит покупцям. Таким чином, можна визначити ефективність механізмів кредитного контролю в компанії, а також отримати уявлення про надійність дебіторів.

(1.22)

Коефіцієнт оборотності запасів. Для характеристики ефективності керування запасами використовуються коефіцієнт оборотності запасів і показник тривалості обороту.

Цей коефіцієнт показує швидкість обороту запасів для забезпечення поточного обсягу продажів або скільки разів за рік вони обернулися, тобто скільки разів перенесли свою вартість на готові вироби. Він розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до середніх запасів за період:

(1.23)

Збільшення розміру коефіцієнта в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Поділивши тривалість звітного періоду на коефіцієнт оборотності, розраховується кількість днів, необхідних на один оборот запасів. Цей показник характеризує період часу, протягом якого вони перетворюються в реалізовані товари. Показники оборотності запасів призначені для того, щоб показати, наскільки успішно адміністрація використовувала ресурси компанії. Обидва показники бажано порівняти із середньогалузевими значеннями. Корисно також робити порівняння із значеннями цих показників за попередні періоди.[12]

У цілому, чим вищий коефіцієнт оборотності запасів, а отже, менший період їх обороту, тим менше засобів зв'язано в цій найменш ліквідній статті оборотних коштів, тим більш ліквідну структуру вони мають і тим стійкішим є фінансове становище підприємства (за інших рівних умов).

Слід зазначити, що в деяких випадках збільшення оборотності запасів відображає негативні явища в діяльності підприємства. Наприклад, у разі підвищення обсягу реалізації за рахунок реалізації товарів з мінімальним рівнем прибутку або без нього.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу характеризує, наскільки ефективно використовується власний капітал з точки зору обсягу реалізації, тому що показує, скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкладену у власний капітал підприємства, іншими словами, скільки разів за звітний період власний капітал обернувся в процесі реалізації. Розраховується даний показник за формулою:

(1.24)

Збільшення цього коефіцієнта розглядається як позитивна тенденція. Він визначається як відношення чистої реалізації до середньої величини власного капіталу.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості показує, скільки оборотів необхідно компанії для оплати наявної заборгованості.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до середнього розміру кредиторської заборгованості за період. Розрахунок здійснюється за формулою:

(1.25)

Зменшення цього показника розглядається як позитивна тенденція в діяльності підприємства.

За допомогою розраховується період погашення цієї заборгованості. Поділивши тривалість звітного періоду на коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, отримаємо середню кількість днів, протягом яких підприємство оплачує рахунки кредиторів.

(1.26)

Період погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей розраховується як відношення тривалості звітного періоду до коефіцієнта оборотності дебіторської або кредиторської заборгованості і показує середній період погашення дебіторської або кредиторської заборгованостей підприємства.

При вивченні порівняльної динаміки абсолютних показників ділової активності оцінюється відповідність наступному оптимальному співвідношенню, яке отримало назву «золотого правила економіки»:

, (1.27)

де - темпи зростання прибутків, обсягів реалізації продукції і активів.

Виконання даної нерівності означає, що у звітному періоді використання фінансових ресурсів було більш ефективним у порівнянні з попереднім періодом: спостерігається ріст рентабельності активів і продажів, прискорення оборотності активів, а також зростання фінансової незалежності підприємства.[12]

Аналіз фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість - це характеристика, яка свідчить про стійке перевищення доходів підприємства над його витратами, ефективне використання грошових коштів, безперебійний процес виробництва та реалізації продукції.[7]

Абсолютними показниками фінансової стійкості є показники, які характеризують стан запасів та забезпечення їх джерелами формування.

Фінансова стійкість повинна характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який би відповідав вимогам ринку і разом з тим задовольняв потреби розвитку підприємства. Розглянемо абсолютні показники фінансової стійкості. Вартість запасів (З) порівнюється з переліком таких джерел фінансування: власні оборотні кошти (), власні оборотні кошти і довгострокові кредити та позики (); власні оборотні кошти, довго- і короткострокові кредити та позики (). Відповідно до цього сума власних оборотних коштів визначається як різниця між власним капіталом (ВК) і вартістю необоротних активів (НА), на покриття якої насамперед спрямовується власний капітал, тобто:

(1.28)

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами розраховується як відношення величини чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами.

(1.29)

Найбільш загальним показником фінансової стійкості є надлишки та нестатки джерел засобів для формування оборотних активів, що розраховується як різниця величини джерел засобів і відповідної величини запасів і витрат. Загальна величина запасів і витрат підприємства дорівнює підсумку розділу ІІ активу балансу.

Під час аналізу використовують декілька показників, що відображають різний ступінь охоплення засобів, показаних у балансі:

1) Забезпеченість запасів і витрат власним капіталом Ес:

, (1.30)

де відповідні розділи транспонованого балансу.

2) Забезпеченість запасів і витрат власним капіталом і довгостроковими позиками Еs:

(1.31)

3) Забезпеченість запасів і витрат власним капіталом і усіма зовнішніми позиками :

(1.32)

Розрахунки трьох показників забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування дають змогу класифікувати фінансові ситуації за ступенем їх стійкості.

При ідентифікації типу фінансової ситуації використовують тримірний показник:

(1.33)

Можливе визначення чотирьох типів фінансових ситуацій:

Абсолютна стійкість фінансового стану, яка задається такими умовами:

_; ; (1.34)

Ця ситуація, якщо виразити її через тримірний вектор , буде:

Нормальна стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його платоспроможність:

_;; (1.35)

Ця ситуація, якщо виразити її через тримірний вектор , буде

Нестійкий фінансовий стан пов'язаний з порушенням платоспроможності, за якої ще існує можливість установлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів і збільшення оборотних засобів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів і позикових засобів.

_; ; (1.36)

Ця ситуація, якщо виразити її через тримірний вектор , буде

Фінансова нестійкість вважається у такій ситуації допустимою, якщо величина короткострокових кредитів і позикових засобів, що залучається для формування запасів і витрат, не перевищує сумарної вартості виробничих запасів, готової продукції і товарів (найбільш ліквідної частини запасів і витрат). Якщо ці умови не виконуються, то фінансова нестійкість є ненормальною (передкризовою).

4. Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на межі банкрутства, - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення і дебіторська заборгованість підприємства не покривають навіть його кредиторської заборгованості:

_; ; (1.37)

Ця ситуація, якщо виразити її через тримірний вектор , буде .

Одним із способів визначення фінансової стійкості є визначення її на основі сальдо грошових потоків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

При цьому розглядається який вид діяльності фінансує інші (рисунок 1.3)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 - Типи фінансової стійкості на основі сальдо грошових потоків

Чистий грошовий потік - різниця (сальдо) між притоками і відтоками грошових коштів.[24]

В залежності від того який вид діяльності підприємства фінансує інший робимо висновки. Підприємство може перейти з кризового стану до нестійкого, а далі до нормального.

Фінансова стійкість підприємства також характеризується системою фінансових коефіцієнтів. [7]

Коефіцієнтом фінансової незалежності (автономії), що визначає частку засобів власників підприємства в загальній сумі вкладених у майно підприємства. Характеризує можливості підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних засобів, незалежність його функціонування від позикових засобів.

Розраховується цей коефіцієнт як відношення власного капіталу до загального (валюти балансу):

= (1.38)

Чим вищим є значення цього показника, тим більш стійким, стабільним і незалежним від кредиторів є підприємство. Якщо його значення дорівнює 1 (або 100%), це означає, що підприємство фінансується за власний рахунок. Підприємство вважається фінансово стійким, якщо частка його власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів складає не менше 50%.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.

(1.39)

Для фінансово стійкого підприємства коефіцієнт фінансування (який порівнює власний і позиковий капітал підприємства) має бути менший за 1, щоб у випадку одночасного відкликання коштів всіма кредиторами підприємство, реалізувавши активи, змогло розраховуватися за зобов'язаннями і зберегти за собою права володіння підприємством.

Коефіцієнт маневреності показує, яку частину власного капіталу вкладено в найбільш маневрену (мобільну) частину активів.

 (1.40)

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власних засобів) розраховується як відношення власних оборотних коштів до власного капіталу. З фінансової точки зору, чим вищим є цей коефіцієнт, тим краще. Він характеризує ступінь мобілізації власного капіталу, показує, яка частина його перебуває в обороті, тобто в тій формі, яка дає можливість вільно маневрувати цими засобами. Оптимальне значення дорівнює 0,5.

Аналіз рентабельності підприємства. Мета аналізу рентабельності - оцінити здатність підприємства приносити дохід на вкладений капітал. Характеристика рентабельності підприємства базується на розрахунку таких показників.[1]

Формули та нормативи розрахунку показників рентабельності представлені у таблиці 1.1.

Коефіцієнт рентабельності активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Таблиця 1.1 - Формули та нормативи розрахунку показників рентабельності

Найменування показника	Умовне позначення	Формула розрахунку	Нормативне значення
Коефіцієнт рентабельності активів			>0 збільшення
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу			>0 збільшення
Коефіцієнт рентабельності діяльності			>0 збільшення
Коефіцієнт рентабельності продукції			>0 збільшення

Коефіцієнт рентабельності діяльності розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і характеризує ефективність господарської діяльності підприємства.

Коефіцієнт рентабельності продукції розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) до витрат на її виробництво та збут і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності. [15]

Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим нижче фондоємність, вище фондовіддача і внаслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. Отже, чинники прискорення оборотності матеріальних оборотних коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.

Ознайомившись з теоретичними аспектами складу системи моніторингу та діагностики фінансового стану підприємства у другому розділі курсової роботи проведемо моніторинг та діагностику фінансового стану на прикладі ВАТ «Завод малогабаритних трансформаторів».

2. МОНІТОРИНГ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ВАТ «ЗАВОД МГТ»

2.1 Характеристика ВАТ «Завод МГТ»

Відкрите акціонерне товариство "Завод малогабаритних трансформаторів" (ВАТ "Завод МГТ") є сучасним електротехнічним підприємством, що працює на ринку трансформаторобудування більше 17 років. Підприємство створене з використанням бази ВАТ "Запоріжтрансформатор", що має більш ніж піввіковий досвід і традиції трансформаторобудування.