Майно підприємства складається з оборотних та необоротних активів.

Оборотні активи - грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягомопераційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Значну частку оборотних активів на підприємствах складають запаси.

Запаси - предмети праці, що призначені для обробки, переробки, використання у виробництві для господарських потреб, а також засоби праці, які підприємство включає до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Необоротними активами є ресурси підприємства термін використання яких більше року або протягом операційного циклу, якщо цим активам більше року.

Для проведення аналізу слід цінити стан майна підприємства та його складових частин.

Таблиця 2.3.1

Загальна оцінка стану майна

Таблиця 2.3.2

Аналіз структури майна

На фінансовий стан підприємства впливає як співвідношення між необоротними і оборотними активами у загальній величині активів підприємства, так і внутрішня структура, динаміка необоротних та оборотних активів підприємства.

Таблиця 2.3.3

Аналіз складу і динаміки оборотних активів підприємства

Розглядаючи резерви максимізації прибутку слід звернути увагу на те, що прибуток залежить як від доходів підприємства, так і від його витрат.

Отже, збільшення прибутку можна досягти двома способами: зменшити витрати на виробництво або збільшити дохід від реалізації. Тому, перед кожною фірмою постає питання правильно сформувати свою цінову стратегію й обрати оптимальний обсяг виробництва.

На мою думку, комплексний підхід до раціонального виробництва і споживання матеріалів повинен включати наступні напрямки.

· вдосконалення структури використання ресурсів шляхом безперервного нарощування частки нових видів у загальному обсязі матеріалів з високими технічними параметрами;

· поліпшення експлуатаційних властивостей і структури традиційних матеріалів;

· вдосконалення традиційних форм і методів економії матеріалів, включаючи зниження матеріаломісткості в процесі конструювання виробів, а також вдосконалення нормативів технологій обробки матеріалів;

· організація повторного використання матеріальних ресурсів (використання принципу кругообігу матеріалів);

Підстави максимізації прибутку такі самі, що й мотиви максимізації корисності споживача. Максимізація прибутку є вирішальною умовою успішної конкурентності підприємства, його життєздатності і закріплення на ринку.

Можна відмітити наступні резерви підвищення прибутку.

Потрібно постійно удосконалювати засоби виробництва: впроваджувати нову техніку, удосконалювати технології, упроваджувати прогресивні матеріали тощо. Це дозволить значно знизити собівартість продукції і цим самим підвищить прибуток

Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором росту прибутку. У зниженні собівартості продукції найбільш повно відбивається економія матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, якими розпоряджається підприємство. Максимальна мобілізація резервів собівартості продукції є важливою умовою ефективного функціонування підприємства.

Механізоване виробництво потребує значно менше робітників і це в свою чергу зменшить витрати на оплату праці. Також за рахунок нового обладнання можна збільшити випуск продукції, що в свою чергу призведе до зниження витрат в розрахунку на одиницю продукції. Але після цього підприємству доведеться шукати нові ринки збуту продукції - і в Україні, і за кордоном. Тобто потрібно виділити деякі кошти на рекламу, це обов'язково принесе результати.

Слід також відмітити, що з ростом обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості продукції, що випускається. Таким чином, чим більший обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваного підприємством прибутку. Але в той же час ріст прибутку на підприємстві означає й збільшення відрахувань в державний бюджет.

Резервом росту прибутку промислових підприємств є підвищення якості продукції, що виробляється, і ліквідація втрат від браку. Проблема якості продукції в ряді галузей промисловості пов'язана із підвищенням надійності і тривалості використання виробів. Багато підприємств випускають продукцію з гарантією. Практика показує, що деякі підприємства забезпечують гарантований строк служби виробів за рахунок оплати витрат по передчасному ремонту бракованої продукції, реалізованої споживачу в майстернях гарантійного ремонту. Це призводить до зниження якості продукції і збільшенню її собівартості, так як в плановій собівартості вже передбачені витрати на гарантійний ремонт, що наносить як моральний, так і матеріальний збиток і покупцю і виробнику.

Підвищення прибутку може відбутися також за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці знижуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Для цього підприємство повинне активно використовувати різноманітні мотиваційні засоби: перевести якомога більше працівників на відрядну форму оплати праці, працівникам погодинної форми у більшому розмірі оплачувати роботу в понад урочний час, забезпечувати доставку працівників на роботу та з роботи за узгодженими маршрутами, надавати матеріальну допомогу працівникам з нагоди ювілейних та інших визначних дат. Враховуючи специфіку роботи слід також проводити профілактичне оздоровлення та медичне обстеження працівників за рахунок підприємства, організовувати санаторно-курортне лікування для працюючих та інвалідів праці.

Важливе значення в боротьбі за зниження собівартості та підвищення прибутку має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню й інших непродуктивних витрат.

Необхідно регулярно проводити інвентаризацію запасів і обладнання з метою виявлення надлишків. Ці надлишки необхідно продавати за ринковими цінами.

Потребують вдосконалення й нормативи. Технічно обґрунтовані норми й нормативи, їх своєчасний перегляд, з одного боку, впливають на оплату праці, а, з іншої - на формування ціни, тому що виявлення резервів призводить до зниження суспільно-необхідних витрат робітників [12, С. 54].

Одним з резервів збільшення прибутку промислових підприємств є більш повне використання вторинних ресурсів та попутних продуктів. Доля вторинної сировини в загальному обсязі матеріальних ресурсів, використовуваних у господарстві країни, значно зростає [15, С. 180].

Резервом збільшення прибутку суб'єктів господарювання є ліквідація невиробничих виплат по заробітній платі, по оплаті цілоденних простоїв і часів внутрішньо змінного простою, доплат за працю в додатковий час, ліквідація невиробничих витрат і втрат у складі витрат на обслуговування підрозділів виробництва і управління.

Також важливу роль в підвищенні прибутку відведена маркетингу. Практика світової торгівлі показала, що багато видів нових виробів не знаходять свого покупця на ринку без вправної організації маркетингу. Тому в цих умовах господарювання слід більше уваги приділяти маркетингу.

Для збільшення обсягу отримуваного прибутку підприємству необхідно застосовувати правильну тактику в області встановлення цін. У цінах повинні відображатись суспільно-необхідні витрати на виробництво і реалізацію продукції, її споживчі властивості, якість, платоспроможний попит. Від правильності розрахунку ціни багато в чому залежить обсяг отримуваного прибутку, ліквідність і платоспроможність підприємства, його фінансовий стан.

Отже, для підвищення прибутку потрібно спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення техніко-економічних показників роботи підприємства й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків тощо.

За спеціально розробленою політикою підприємство здійснює розробку однієї з найважчих задач - це управління прибутком. Ця політика покликана відображати вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його вартості на ринку, формувати необхідний обсяг фінансових ресурсів, задовольняти матеріальні інтереси власників і персоналу. В процесі управління формуванням прибутку вирішуються дві основні задачі:

а) підвищення загального розміру прибутку в процесі його формування;

б) ефективний розподіл отриманого прибутку за окремими напрямками його використання.

Серед цих задач найвагомішою є перша, тому що від її вирішення залежать форми та пропорції розподілу прибутку на торговельному підприємстві.

Механізм управління формуванням прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) будується на тісному взаємозв'язку цього показника з показниками обсягу товарообороту, доходів і витрат обігу торговельного підприємства.

Система цього взаємозв'язку дозволяє виявити роль окремих факторів, які впливають на формування прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) та забезпечити ефективне управління цим процесом.

Стратегія управління підприємством пов'язана з визначенням головної мети його функціонування. Найчастіше ця головна мета формулюється як досягнення певного рівня рентабельності на вкладений капітал і, відповідно, одержання певної маси чистого прибутку.

Маса прибутку підприємства залежить від величини доходів, що одержує підприємство та від розмірів витрат обігу. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюються передусім обсягами його діяльності (товарообороту), а також асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту.

На першому етапі визначають цільову суму прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життєвого циклу підприємства, стратегічних завдань, які стоять перед підприємством в майбутньому періоді, тактики їх вирішення. Як відомо, кожна одиниця товарообороту додає певну величину до доходу і витрат торговельного підприємства. Цей приріст отримав назви: граничні доходи і граничні витрати. Якщо різниця між доходами і витратами зростає, то це означає і зростання прибутку підприємства. Максимум прибутку досягається при такому обсязі товарообороту, коли граничні доходи і граничні витрати дорівнюють.

На другому етапі обґрунтування стратегій визначають обсяг товарообороту, який забезпечує одержання цільової суми прибутку. Для цього розраховують необхідний обсяг товарообороту, який відповідає попиту на товари і ресурсозабезпеченості обороту (можливий обсяг закупки товарів, потужність торговельного підприємства і її визначення, чисельність робітників і продуктивність їх праці).

Розробка асортиментної політики підприємства (третій етап) має бути спрямована на оптимальну товарно-групову структуру відповідно до структури попиту населення.

Обґрунтування цінової політики (четвертий етап) має бути спрямоване на визначення оптимальних цін реалізацій товарів, при яких досягається оптимальний обсяг товарообороту, а як наслідок - максимальний прибуток.

Формування ресурсної політики підприємства, яка здійснюється в ході п'ятого етапу обґрунтування стратегій управління прибутком, має передбачати залучення ресурсів, які забезпечують досягнення необхідного обсягу виробництва із найменшими затратами.

Шостий та сьомий етапи розробки стратегій пов'язані з розв'язанням завдань управління валовим доходом та поточними витратами торговельного підприємства. Результатом розробки стратегії є визначення можливого (реального) обсягу отримання доходів та здійснення поточних витрат на плановий період, порівняння яких дозволить оцінити можливий обсяг прибутку підприємства.

На восьмому етапі можливий обсяг отримання прибутку необхідно порівняти з його цільовим розміром. Якщо відповідність досягнута, тобто можливий прибуток більше або дорівнює цільовому прибутку, стратегічний план приймається до виконання (дев'ятий етап), здійснюються заходи контролю за ходом його реалізації.

Якщо відповідність не досягається, необхідно виявити можливі резерви збільшення прибутку за рахунок раціонального використання ресурсів, зниження витрат та збільшення доходів, або ж варто відкоригувати (зменшити) цільову суму прибутку.

Отже, можна зробити висновок, що політика управління прибутком є життєво необхідною для будь-якого підприємства, бо вона сприяє підвищенню загального розміру прибутку, а значить досягненню найголовнішої мети існування фірми.

3.2 Шляхи підвищення ефективності формування та розподілу прибутку підприємства

Ця політика повинна відображати основні вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його ринкової ціни, формувати необхідні обсяги інвестиційних ресурсів, забезпечувати матеріальні інтереси власників та працівників. При цьому у процесі формування політики розподілу прибутку необхідно враховувати дві протилежні мотивації власників підприємства - отримання високих поточних доходів або значне збільшення їх розмірів у перспективному періоді.

ВИСНОВОК

Постійне поліпшення технологічного процесу виробництва, підвищення якості наданих послуг, «нормальне» податкове законодавство, розширення виробництва, зниження собівартості продукції або послуги, грамотне і ефективне управління це найголовніші, але далеко не всі, складові максимізації прибутку підприємства в країні з ринковою економікою.

Прибуток як економічна категорія відображає дохід, створений у процесі підприємницької діяльності. Результатом з'єднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної продуктивної діяльності господарюючих суб'єктів є виробнича продукція, яка товаром за умови її реалізації споживачеві.

Як найважливіша категорія ринкових відносин прибуток виконує певні функції. По-перше, вона є показником, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. По-друге, прибуток має стимулюючою функцією. По-третє, прибуток є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів.

Прибуток являє собою різницю загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції з урахуванням збитків від господарських різних операцій. Таким чином, прибуток формується в результаті взаємодії багатьох компонентів, як з позитивним, так і негативним знаком.

Прибуток, отриманий організацією, розподіляється наступним чином, перш за все організація сплачує в установленому порядку податок на прибуток, коректуючи прибуток (збиток) до оподаткування. З скоригованого прибутку віднімаються: доходи у вигляді дивідендів по звичайних акціях, відсотків і дисконту, отриманих з цінних державних паперів, що належить організаціям. Далі віднімається сума пільг, наданих організації у відповідності з діючими законодавством. Що залишилася після сплати податку на прибуток сума становить прибуток організації від звичайної діяльності. Якщо у організації виникли надзвичайні доходи або витрати, то вони підсумовуються з звичайним прибутком і формують чистий прибуток (нерозподілений прибуток звітного періоду).

Незважаючи на те, що економiка України визнана ринковою, вона продовжує демонструвати деякi особливостi, притаманнi перехiднiй економiцi. Такi особливостi характеризуються, але не обмежуються, низьким рiвнем лiквiдностi на ринках капiталу, вiдносно високим рiвнем iнфляцiї та наявнiстю валютного контролю, що не дозволяє нацiональнiй валютi бути лiквiдним засобом платежу за межами України. Стабiльнiсть економiки України в значнiй мiрi залежатиме вiд полiтики та дiй уряду, спрямованих на реформування адмiнiстративної та правової систем, а також економiки в цiлому. Внаслiдок цього дiяльностi в Українi властивi ризики, яких не iснує в умовах бiльш розвинених ринкiв.

Українська економiка схильна до впливу ринкового спаду i зниження темпiв розвитку свiтової економiки. Свiтова фiнансова криза призвела до зниження валового внутрiшнього продукту, нестабiльностi на ринках капiталу, iстотного погiршення лiквiдностi в банкiвському секторi та посилення умов кредитування всерединi України. Незважаючи на стабiлiзацiйнi заходи, що вживаються Урядом України з метою пiдтримки банкiвського сектора i забезпечення лiквiдностi українських банкiв i компанiй, iснує невизначенiсть щодо можливостi доступу до джерел капiталу, а також вартостi капiталу для Товариства та її контрагентiв, що може вплинути на фiнансовий стан, результати дiяльностi та економiчнi перспективи Товариства. Керiвництво вважає, що воно вживає всi необхiднi заходи для забезпечення стiйкостi бiзнесу Товариства в нинiшнiх умовах. Однак, несподiванi погiршення в економiцi можуть негативно впливати на результати дiяльностi Товариства i фiнансове становище. Ефект такого потенцiйно негативного впливу не може бути достовiрно оцiнений.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Податковий кодекс України, 2 грудня 2010 року № 2755VІ

2. Булавенко С.Д. Основи економіки. 10-11 кл.: розробки уроків. / С.Д. Булавенко. - Х.: Веста; Ранок, 2007. - 430 с.

3. Бражко. О. Формування прибутку як передумова ефективного функціонування підприємств у ринкових умовах // Інвестиції: практика та досвід. - 2008. -- №7. - С.33-36.

4. Вужинська. О. Вдосконалення формування та використання прибутку підприємства // Львівська КА.

5. Грещак М.Г. Економіка підприємства: підручник. / М.Г. Грещак, В.М. Колот, В.П. Наливайко та ін.; за ред. д.е.н., проф. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2006. - 526 с.

6. Костенко. О. До формування механізму управління прибутковістю сільськогосподарського підприємства // Агросвіт. - 2009. -- №6. - С.25-27.

7. Лагун М. Методичні прийоми проведення аналізу фінансового стану підприємства// Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №5. - с. 55-60.

8. Павловська О. В. Фінансовий аналіз: Навч-метод. Пос. - К.: КНЕУ, 2004.

9. Пасічник В.Г. Організація виробництва: підручник. / В.Г. Пасічник. - К.: ЦНЛ, 2005. - 248 с.

10. Петрович Є.М. Організація виробництва: підручник. / Є.М. Петрович. - К.: ЦНЛ, 2005. - 336 с.

11. Приказюк О. Управління прибутком с\г підприємства// Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - №10. - с. 85-87.

12. http://uk.wikipedia.org/

13. http://at-elektro.com/

14. http://pidruchniki.com/

15. http://smida.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru