Фінансово-економічні відносини з приводу управління державним кредитом

Стратегія дефіцитного державного фінансування, як інструмент державної політики, передусім у важкі періоди соціально - економічної перебудови, в спрощеній інтерпретації не що інше, як суть нової економічної теорії, яка з'явилася в противагу класичної, жорсткої монетарної. Нині в економічній теорії існують різні, концептуально різні погляди на проблему дефіциту і державного боргу. У певних умовах бездефіцитний бюджет може бути набагато шкідливіше для економіки [23, с. 22].

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок про те, що проблема дефіцитності бюджету є досить актуальною для України. Класичними напрямами скорочення дефіциту бюджету є збільшення доходів бюджету, зменшення його видаткової частини, зовнішні і внутрішні запозичення емісійний дохід. Проте необхідно враховувати позитивні і негативні заходи застосування кожного з них та виробляти всередині кожного з цих інструментів ефективні заходи по стимулюванню зменшення дефіциту бюджету в Україні, серед яких проведення оптимальної податкової політики, оптимізація державних видатків, розумне поєднання внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту, забезпечити фінансову підтримку малого і середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва, удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення тощо.

3.2 Удосконалення методів управління державним кредитуванням

За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов'язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв'язання кредитної проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров'я, а також розширить масштаби зубожіння населення [18, с. 86].

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими кредитними зобов'язаннями держави. Реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов'язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється -- за рахунок процентних виплат, нараховуваних на відстрочену суму.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання кредитних проблем і аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні дали змогу виділити - можливі шляхи виходу України з кредитної кризи є:

- припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

- застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань (на рівні 1,7% ВВП);

- досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;

- скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного регулювання;

- посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів припинення втечі капіталів за кордон;

- укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових зобов'язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки [22, с. 14].

Ліквідація ринку ОВДП, припинення обслуговування державних облігацій, придбаних НБУ, та застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань значно допоможуть зняти гостроту кредитної проблеми в наступні роки. Очевидно, що продаж ОВДП комерційним кредиторам не забезпечить надходження ресурсів, необхідних для обслуговування боргу, а навпаки -- внаслідок формування зобов'язань щодо виплати процентів стане дефіцитоутворюючим фактором. Купівлі ж ОВДП Національним банком є еквівалентними прямій грошовій емісії -- за винятком того факту, що обслуговування ОВДП передбачає значні процентні виплати. 3 огляду на наведені міркування, варто перейти від практики розміщення ОВДП до здійснення грошової емісії для підтримки бюджету [20, с. 17].

Очевидно, що держава повинна скористатися своїм законним правом на емісійний доход. З огляду на це, нагальних змін потребує механізм направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного бюджету. Крім того, варто зазначити, що емісія для підтримки бюджету має переваги над іншими видами емісії, оскільки в даному випадку кошти надходять до реального сектора економіки і малозабезпечених верств населення, а не потрапляють на спекулятивні ринки.

Доцільність пропозиції щодо застосування грошової емісії для розв'язання нагальних проблем суспільства підтверджується міжнародним досвідом. Практику залучення державою емісійного доходу поширено в багатьох країнах, які розвиваються: в Аргентині реальний сеньйораж (% ВВП) у середньому на рік сягає 4%, у Болівії -- 6,2%, у Мексиці - 1,5% і в Перу -- 1,9%.

Згідно з розрахунками, при залученні державою емісійного доходу в розмірі 1,7% ВВП приріст споживчих цін становитиме, щонайбільше, 20%. Такі темпи інфляції не стануть перешкодою для інвестування та економічного зростання при фактичній адаптації економічних суб'єктів до умов інфляційної економіки .

Для уникнення інфляційних наслідків при здійсненні грошової емісії необхідно створити чіткий механізм її аналізування. Через систему інвестиційних рахунків емітовані кошти мають направлятися виключно на фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, передбачених у бюджеті. Якщо ці кошти не потраплять на валютний або споживчий ринки, то такі заходи сприятимуть повнішому завантаженню підприємств -- виробників інвестиційних товарів, а зростання цін не відбудеться. І навіть якщо емісія пройде інфляційно найнебезпечнішим каналом -- виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ і соціальної допомоги, то все одно виробники товарів повсякденного попиту, виробничі фактори яких зайнято не повністю, відреагують, у першу чергу, розширенням виробництва, а не підняттям цін.

За умови реалізації пропонованого нами сценарію істотно зменшиться залучення державних позик, що, у свою чергу, значно послабить залежність бюджету від настрою офіційних кредиторів і дозволить розпочати кардинальне скорочення державного боргу [25, с. 16].

Застосування пропонованих методів забезпечить мобілізацію до бюджету країни ресурсів, необхідних для обслуговування державного боргу. Поряд з тим, реалізація розробленого сценарію вимагає зменшення відпливу валютних коштів з національної економіки. Для збільшення пропозиції іноземної валюти на валютному ринку України (яка частково має бути викуплена Урядом для обслуговування своїх зовнішніх боргів) доцільно зосередити зусилля на скороченні імпорту та припиненні відпливу капіталів за кордон.

Поряд з створенням загальноекономічного середовища, сприятливого для інвестування, з метою припинення втечі капіталів за кордон необхідно виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни такими каналами:

- переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних імпортних контрактів;

- неповернення до країни експортної валютної виручки; заниження контрактних цін при експорті та їх завищення при імпорті; фальсифікації цін при товарообмінних операціях;

- зловживання при одержанні зовнішніх фінансових ресурсів. Сьогодні адміністративні заходи щодо недопущення втечі капіталів за кордон практикуються в Індії, Бразилії та Китаї. Вони діяли також у післявоєнній Франції та в Японії. В ряді країн Азії та Латинської Америки обмеження на вивезення капіталів усуваються поступово, в міру досягнення загальноекономічної стабільності та нагромадження офіційних валютних резервів. Тим часом, за експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим зовнішньоекономічної діяльності та повна конвертованість гривні за поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку вивозити за кордон 3-5 млрд. дол.

Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб -- перевести капітали за кордон, а комерційних банків -- заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти.

Про дієвість адміністративних заходів щодо валютного регулювання говорить досвід Росії: запровадження системи валютного контролю в II півріччі 1998 -- І півріччі 1999 р. дозволило втричі скоротити масштаби втечі капіталів за кордон і стабілізувати обмінний курс. Тим часом, за розрахунками російських економістів, скасування валютних обмежень спровокувало девальвацію рубля на 25--49% і спричинило відновлення відпливу капіталів у обсягу, не меншому від 1 млрд. дол. на місяць [26, с. 21].

Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення кредитних виплат і обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.

Заборгованість перед офіційними кредиторами може бути реструктуризована через укладання угод з «Паризьким клубом», а перед іноземними комерційними банками -- відповідно, з консорціумом комерційних банків. Позики міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку) реструктуризації не підлягають. За надзвичайних обставин допомога цих організацій полягає у наданні додатних нетто-кредитів. Порушуючи перед кредиторами питання про реструктуризацію, країна-позичальниця повинна подати програму коригування платіжного балансу на середньостроковий період.

«Паризький клуб» є організацією офіційних кредиторів, у віданні якої перебувають кредити, надані урядами, державними установами або банками під гарантії національних урядів (або застраховані державними страховими компаніями). З 1990 р, у рамках «Паризького клубу» для країн з доходами, нижчими від середніх (до 2465 дол. на рік у розрахунку на душу населення), було започатковано «Хьюстонські умови» реструктуризації боргу, які передбачають продовження строку сплати його основної суми до 20 років (включаючи 10-річний пільговий період). При цьому процентні ставки не зазнають змін у бік зменшення, У цілому протягом 1976--1997 рр. «Паризький клуб» уклав з країнами-позичальницями 267 угод (на загальну суму 333,5 млрд. дол.) про реструктуризацію, списання та перегляд умов обслуговування боргу, і в тому числі 21 (відповідно, на 143,9 млрд. дол.) -- з країнами з перехідною економікою [16].

Переговори щодо боргів приватним комерційним банкам проводяться, як правило, в рамках «Лондонського клубу», Протягом останніх років він здійснив реструктуризацію зовнішніх боргів Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини, Бразилії та інших країн. Негативним наслідком реструктуризації заборгованості приватним кредиторам є призупинення надходження нових позик. Здебільшого, при досягненні угод з комерційними банками і строк сплати основної суми боргу переноситься на 7 років (включаючи 3-річний пільговий період).

Проте іноді, з огляду на політичні міркування, до деяких країн застосовується пільговий підхід. Так, у 1991 р. у рамках «Паризького клубу» Польщі було списано 50% вартості боргу ^:та витрат на його обслуговування. Частину, що залишилася, пролонговано на 19-23 роки. В 1991--1992 рр. Болгарія уклала з «Паризьким клубом» угоду про реструктуризацію боргів, згідно з якою виплату 700млн. дол. було перенесено на 10 років. У 1994р. Болгарії вдалося врегулювати свою заборгованість перед Іноземними комерційними банками: боргу розмірі 8,1 млрд. дол. було зменшено майже на половину.

Крім того, з 1989 р. кредиторами «Лондонського клубу» прийнято новий підхід до врегулювання зовнішньої заборгованості країн, які розвиваються. З того часу почали проводитися операції щодо добровільного зменшення розміру боргу з урахуванням котирувань вторинного ринку. Для скорочення боргових виплат або цінні папери держави підлягали обміну на нові боргові зобов'язання з дисконтом (чи з нижчими процентними ставками), або ж державні зобов'язання мали викуповуватися позичальником за гроші. Фактично за рахунок зазначених операцій було списано частину зовнішньої заборгованості Аргентини, Мексики, Венесуели, Коста-Ріки, Філіппін, Уругваю, Йорданії, Бразилії та Домініканської Республіки.

За формальними критеріями (обсяг зовнішнього боргу -- до 40% ВВП, а норма обслуговування боргу -- до 20% експорту), за якими країна здобуває право на пільговий підхід, сьогодні Україна має законні підстави добиватися залучення схем реструктуризації. в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних виплат. Досягнення поступок з боку кредиторів вимагає вироблення чіткої переговорної позиції. Необхідно акцентувати увагу на тому, що Україна не зможе виконувати свої платіжні зобов'язання, якщо її економіка продовжуватиме занепадати під тиском значних боргових виплат. Не варто також виключати і можливість дефолту, оголошення якого суперечить інтересам кредиторів, отже -- вони самі намагатимуться не допустити його.

Висновки

Зазначені особливості становлення ринку державного кредитування України є парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв'язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків по них, тобто управління кредитом, з орієнтацією на поступове абсолютне скорочення заборгованості та злагоджування коливань в обслуговуванні боргу.

Кредитні проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного кредиту повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем.

Подальший розвиток ринку державних запозичень в Україні повинен характеризуватися новими рисами.

Необхідно добитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно, вартості обслуговування державного боргу. Доходність державних цінних паперів має бути найнижчою порівняно з доходністю інших фінансових інструментів і депозитних ставок банків.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ.

Досягнення бездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи у видатковій та доходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти надходження коштів потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету слід зробити альтернативний акцент на податковій політиці, значно розширивши податкову базу.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов'язань між різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на загальнодержавний бюджет.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996.

2. Про бюджетну систему України - Закон України від 05.12.90, ВВР, 1991 р., N 513-XII.

3. Закон про державний бюджет України відповідного року

4. Про цінні папери і фондову біржу - Закон України від 18.06.1991 р., № 121-ХІІ.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.1997 року № 1500 «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1998 року».

6. Про державний внутрішній борг України - Закон України від 16.09.1992р. ВВР, 1992, N 41, ст.599.

7. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. - К.: НІОС, 2008. - 435 с.

8. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 442 с.

9. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка. Навч. посіб. - К.: Атака, 2002. - 368 с.

10. Макроекономіка: Навч. посібник / П. Ю. Буряк - керівник авторського колективу та науковий редактор, О. В. Стефанішин, Л. Л. Цимбал та ін. - Львів: ІНТЕРЕКО, 2005. - 448с.

11. Макроэкономика: Учебн. пособие/ М. И. Плотницкий, Э.И. Лобкович, М. Г. Муталимов и др. Под ред. М. И. Плотницкого. - М.: Новое издание, 2006. - 462с.

12. Романенко О. Р. Фінанси: Підр. - К.: Центр навч. літератури, 2006. - 312

13. Финансы: Учебник для вузов/ Под ред. Г. Б. Поляка. - 2-е изд., перераб. и дополн. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2004. - 607с. Фінанси: вишкіл студії: Навч. посібник / С.І. Юрій, Т. О. Кізима, Н. П. Злепко, М. М. Тріпа / За ред. С. І. Юрія. - Тернопіль: Карт-бланш 2002. - 357 с. Фінанси: Підручник / За ред. С. І. Юрія, В.М. Федосова. - К.: Знання, 2008. - 611 с. Ковальчук С. В. Фінанси: Навч. посібник. - Львів: “Новий Світ - 2000”, 2006. - 568 с. Фінанси: Навч. посібник / О. П. Близнюк, Л.І. Лачкова, В. І. Оспіщев та ін. / За ред. В. І. Оспіщева. - К.: Знання, 2006. - 415 с. Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 312 с. Євтух О. Т. Кредит як соціально - економічне явище // Фінанси України. - 2006. - № 3. - С. 7-20. Рожко О. Економічна природа та значення державного кредиту в економіці України // Банківська справа. - 2007. - № 4. - С. 81-89. Горобець О. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 3. - С. 17-23.

14. 1. Іваненко Ю.В. До питання розкриття інформації про державний борг / Ю.В. Іваненко, А.В. Мамишев // Вісник НБУ. - березень 2007 р.- №3.- С. 13-21. Кириченко О. А. Сучасні теорії управління зовнішньою заборгованістю / О. А. Кириченко, В. Д. Кудрицький // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 7. - С. 15-28. Приказюк Н. В. Державні запозичення: світовий досвід та особливості здійснення в Україні / Н. В. Приказюк, Т. П. Моташко // Фондовый рынок. - 2009. - № 22. - С. 26-32.

15. Юрій С. І. Управління зростанням на основі боргу і Україна / С. І. Юрій // Журнал європейської економіки. - 2007. - № 1. - С. 6-28.

16. Деменок О.В., Глухова В.І. Бюджетна безпека Україна як складова фінансової: стан та перспективи - // Наука й економіка. - 2010. - №1. - С. 16

17. Кудряшов В. Фінансування дефіциту державного бюджету / В. Кудряшов // Економіка України. - 2009. - №4. - С. 52 - 64.

18. http://www.minfin.gov.ua/ - сайт Міністерства фінансів України

19. http://ukrstat.gov.ua/ - сайт Державного комітету статистики України

Размещено на Allbest.ru