Фінансово-економічні відносини з приводу управління державним кредитом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність курсової роботи полягає в тому, що в умовах ринкової економіки інститут державного кредиту набуває все важливішого значення у складі фінансової системи країни. Це пов'язано із бурхливим розвитком сфери кредитних відносин загалом в умовах демократії та конкурентного середовища, появою нових форм залучення кредитних ресурсів та гнучкої системи кредитних інструментів, підвищенням ролі кредитних ринків та формуванням відповідної інфраструктури, а відтак, - зростанням обсягу кредитних операцій за участю держави. Зазначене обумовлює доцільність теоретичного обґрунтування сутності державного кредиту, дослідження його особливостей і структури із застосуванням системного підходу. Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління кредитом. Управління державним кредитом -- одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про державний бюджет" на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Мета політики управління кредитом -- одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Таким чином, метою даної роботи є дослідження сутності й особливостей управління державним кредитом, систематизація кредитних відносин за участю держави і характеристика виокремлених складових системи, а також розставлення акцентів у формулюванні визначення державного кредиту.

При виконанні курсової роботи були поставлені слідуючі завдання:

- Розкрити економічну сутність та форми управління державним кредитом;

- Охарактеризувати особливості управління державним кредитом;

- Висвітлити нормативно - правове забезпечення управління державним кредитом;

- Дослідити стан дефіциту Державного бюджету України;

- Охарактеризувати діяльність органів управління державним кредитом;

- Розробити напрями удосконалення методів управління державним кредитом.

Обєктом дослідження даної курсової роботи виступає дефіцит бюджету держави та державний борг, як внутрішній так і зовнішній.

Предметом дослідження виступають фінансово - економічні відносини з приводу управління державним кредитом.

Державний кредит є предметом дослідження і дискусій багатьох учених, управління державним кредитом розглядається як з точки зору важливості для фінансової політики держави, так і з точки зору перспектив формування та розвитку національної економіки. Серед західних вчених особливої уваги заслуговують праці Дж. Кейнса, П. Кругмана, Р. Барро, П. Харрода, А. Сміта, А. Лернера, Р. Масгрейва, К. Макконнеллі, С. Брю та ін. Теоретичними і практичними питаннями державного кредиту присвячені роботи вітчизняних дослідників: В.А. Андрущенко, О.І. Барановського, З.О. Лютого, О.В. Плотнікова, Н.В. Зражевської, Я.В. Онищук, В.В. Козюка, Ю.К. Алексєєва та ін. Для розкриття теми курсової роботи опрацьовувались такі теоретичні матеріали як Романенко О. Р. Фінанси: Підручник, С.І. Юрій, Т. О. Кізима Фінанси: Навчальний посібник, С. І. Юрія Фінанси: Підручник, Кириленко О. А. Сучасні теорії управління зовнішньою заборгованістю, Пиказюк Н. В. Державні запозичення: світовий досвід та особливості здійснення в Україні, статестичні дані Державного комітету статистики України, та Міністерства фінансів України.

Нормативно - правовою базою для роботи були слідуючі документи: Закон України «Про бюджетну систему України» від 05.12.90, Закон про державний бюджет України відповідного року, Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р, Постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.1997 року № 1500 «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1998 року», та інші.

В курсовій роботі використовувались такі методи дослідження як метод аналізу, синтезу, метод порівнянь, системний метод.

В роботі розглядається:

В першому розділі - теоретична сутність управління державним кредитом та нормативно - правове забезпечення.

У другому розділі - стан та динаміка дефіциту державного бюджету, а також діяльність органів управління державним кредитом.

У третьому розділі надаються рекомендації щодо удосконалення управління державним кредитуванням.

Курсова робота надрукована на 49 аркушах, вміщує 5 таблиць, 1 рисунок та 1 додаток. Список використаних джерел налічує 29 найменувань.

Розділ 1. Теоретичні засади управління державним кредитом

1.1 Економічна сутність та класифікація форм управління державним кредитом

На нашу думку, особливе місце в фінансовій піраміді держави, займає залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб, що є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що в певний час є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух з метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному і внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до світового господарського простору.

Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного кредиту.

В даній роботі ми хотіли б висвітлити поняття державного кредиту, зрозуміти його значення для економіки України.

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур чи кошти населення [8, с. 305].

Ми вважаємо, що головним способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави, поряд з бюджетом. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити.

Державний кредит можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями [14, с. 143].

На нашу думку управління державним кредитом в цьому контексті може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним кредитом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням кредитом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

У процесі управління державним кредитом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості кредиту;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни [14, с. 231]. Для ефективного управління державним кредитом потрібно дотримуватись наступних принципів:

- безумовності -- забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

- зниження ризиків -- розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

- оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

- зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

- прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника [12, с. 140].

Ми вважаємо, що доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни в порівнянні з монетарними прийомами (наприклад, емісією грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей у обігу.

У системі кредитних відносин державний кредит виступає в наступних формах :

- державні позики ;

- перетворення частини внесків населення в державні позики ;

- запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду ;

- казначейські позички ;

- гарантовані позики [14, с. 127].

Ми вважаємо, що держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам. Це веде до росту державного боргу - внутрішнього і зовнішнього. Державний борг є характеристикою результативності всіх зроблених держкредитних операцій.

На нашу думку державний кредит покликаний мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Назва "Державний кредит" не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б назва "Державний борг". Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом -- одне з пріоритетних завдань кредитної політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління кредитом має декілька етапів:

- залучення коштів;

- використання коштів;

- повернення боргу;

- виплата відсотків [14, с. 308].

Формами управління державним кредитом є

- конверсія;

- консолідація;

- уніфікація;

- обмін облігацій за регресивним співвідношенням; відстрочення позик; погашення позик;

- анулювання позики [14, с. 312.

Конверсія -- це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками.

Консолідацією -- це збільшення строків дії випущеної позики. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно.

Уніфікація позик -- це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли декілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової.

Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені форми застосовують і щодо внутрішнього боргу. Відстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

1.2 Зміст, завдання та особливості управління державним кредитом

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про державний бюджет" на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення [3]. Мета політики управління державним кредитом -- одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

На нашу думку, управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління кредитом держави. Тому залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. В результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами:

- по-перше, скільки капіталу країна може поглинути;

- по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів [23, с. 12].

Ми вважаємо, що при обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного боргу. Тому важливою умовою збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом'якшення умов кредитування є економічне зростання.

Що стосується зовнішніх запозичень, то ми вважаємо, що вони повинні використовуватися виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, які інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність зовнішніх позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише протягом визначеного часу і лише у тому разі, якщо борг щодо експорту невеликий.

На нашу думку існує один негативний елемент економічної політики, який є спільним для всіх країн, що схильні мати проблеми з погашенням та обслуговуванням державного кредиту. Це неспроможність контролювати дефіцит державного бюджету.

Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування -- це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик. Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати [22, с. 18].

1.3 Нормативно - правове забезпечення управління державним кредитом

Ми вважаємо, що відносини в сфері управління державним кредитом виступають на правовій основі. Найбільш важливі питання випуску і погашення державних позик вирішуються вищими органами державної законодавчої і виконавчої влади.

Конституція України визначає, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, затвердження державного бюджету України та внесення змін до нього [1]. Тому, коли Верховна Рада України затверджує державний бюджет України, вона враховує в загальній сумі доходів і заплановані на даний рік надходження з позики. Як правило, надходження за позикою передбачаються в ст. 1 Закону про державний бюджет України відповідного року [3]. Асигнування на погашення заборгованості держави за позиками, на виплату виграшів, погашення облігацій теж передбачаються Верховною Радою України у відповідних статтях закону, які затверджують загальну суму видатків державного бюджету. Крім цього, Конституція уповноважує Верховну Раду України щодо затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також на одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених держбюджетом України, здійснення контролю за їх використанням. Виключно законами України встановлюється порядок утворення і погашення державного боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів та їх види і типи.

Безпосередньо можливість залучення грошових коштів передбачає Закон України «Про бюджетну систему України» [2], який визнає одним з видів доходу бюджетів всіх рівнів надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей.

В Україні прийнято ряд законодавчих актів, які визначають боргові зобов'язання уряду у грошовій формі, що гарантуються всім майном, яке перебуває у загальнодержавній власності. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про державний внутрішній борг України», який передбачає, що для фінансування витрат по розміщенню, рефінансуванню, виплаті доходу та погашенню боргових зобов'язань уряду України у складі державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До цього фонду зараховуються кошти у розмірі 50% одержаних від приватизації майна державних підприємств. Згідно з цим законом, до боргових зобов'язань уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання, у грошовій формі гарантовані урядом, а також одержані ним кредити [6]. Крім цього, Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлюється зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.

Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» передбачає існування таких цінних паперів, як облігації державних і місцевих позик, казначейські зобов 'язання, що за своєю суттю є формами реалізації державних позик [4].

Підставою для розміщення державних облігацій є завжди постанова Кабінету Міністрів України відповідного року (Постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.1997 року № 1500 «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1998 року».) [5]. В кожному окремому випадку позика випускається згідно з такою постановою. В ній, як правило, визначаються основні умови випуску позики, надані Міністерством фінансів України, а саме: загальний обсяг емісії, номінальна вартість державної облігації, термін, спосіб їх погашення, вид прибутку тощо.

Отже, ми вважаємо, що розмір державної позики, умови її випуску (строк, величина сплачуваних відсотків та ін.), порядок реалізації і погашення -- визначаються в односторонньому порядку самим позикоодержувачем -- державою у відповідних нормативних актах; залучення ж коштів населення, придбання облігацій базуються на вищезгаданих принципах добровільності, строковості, платності і поверненості.

Узагальнючи все вище сказане у першому розділі можна зробити висновки, що основною ціллю управління державним кредитом -- одержання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнення макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому. Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління кредитом держави. Тому залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу.

Розділ 2. Сучасний стан управління державним кредитуванням в Україні

2.1 Стан дефіциту державного бюджету України за 2005 - 2009 рр

Дефіцит державного бюджету є основним інструментом державної фінансово - кредитної політики і здатен справляти значний вплив на соціально - економічне становище країни, а також бути чинником стримування або прискорення розвитку.

Таблиця 2.1 Соціально економічні показники 2005 - 2009 рр (Дод. А). Складено автором самостійно на основі даних Державного комітету статистики України, які викладені в додатку А

Показники бюджету (млрд. грн)	Роки
	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.
Доходи	134,2	171,8	219,9	297,9	272,9
Видатки	142,0	175,5	227,6	312,0	307,4
Дефіцит	7,8	3,7	7,7	14,1	34,4
ВВП	441,5	544,2	720,7	948,1	914,7

Дефіцит державного бюджету, по своїй суті є перевищенням видатків бюджету над його доходами, саме тому проаналізувавши стан та динаміку дефіциту державного бюджету, можна зробити висновки та наочно побачити причини кредитування держави, та необхідні розміри коштів, що доцільно залучати.

В таблиці 2.1. наведено вихідні дані для аналізу дефіциту бюджету за 2005 - 2009 роки, а також дані про валовий внутрішній продукт за цей період для порівняння темпів приросту ВВП з темпами приросту дефіциту.

Для відображення стану дефіциту державного бюджету необхідно розрахувати зміну показника дефіциту по роках:

- 2005 - 2006 рр: 3,7 - 7,8 = -4,1 млрд. грн. Дефіцит державного бюджету скоротився на 4,1 млрд. грн., наслідком цього стало раціональне використання запозичених коштів у МВФ.

- 2006 - 2007 рр: 7,7 - 3,7 = 4 млрд. грн. Дефіцит бюджету зріс на 4 млрд. грн., це було спричинено, здебільшого, зростанням соціальних виплат, не забезпечених відповідним підвищенням продуктивності праці; наслідком другого в свою чергу став тіньовий сектор, в якому доходи громадян не оподатковуються.

- 2007 - 2008 рр: 14,1 - 7,7 = 6,4 млрд. грн. У 2008 році дефіцит продовжував зростати в загальному обсязі на 6,4 млрд. грн. Причиною стала міжнародна криза ліквідності, яка швидко розповсюдилася світом восени 2008 р. Зменшення схильності до ризику та падіння вартості активів і цін на товари позбавили світові ринки ліквідності, заморозивши багато життєво важливих сегментів міжнародного фінансового посередництва. Зокрема, чимало ринків, що розвиваються, зіштовхнулися з суттєвим скороченням експорту і/або раптовою зміною напрямку потоків іноземного капіталу. В результаті, ставало все важче обслуговувати та рефінансувати зовнішні борги, передусім тим країнам, які на момент виникнення кризи мали слабкі макроекономічні показники та великий зовнішній борг. В умовах погіршення зовнішнього економічного середовища Україна зазнала одного з найглибших економічних спадів та однієї з найсильніших девальвацій валюти під час найважчих етапів кризи. Восени 2008 року національна валюта знецінилась більш ніж на 50% відносно долара США, реальний ВВП знизився на 8% та 19% в річному обчисленні в останньому кварталі 2008 р. Більше того, лише за останні два місяці 2008 р. експорт товарів скоротився на 16% в річному обчисленні, а в січні-липні 2009 р. - аж на 49%.

- 2008 - 2009 рр: 34,4 - 14,1 = 20,3 млрд. грн. У 2009 році дефіцит бюджету зріс на 20,4 млрд. грн. Причинами стали: скорочення надходжень від рентної плати та офіційних трансфертів, що пояснюється кризовим становищем національної економіки; податкові переплати і обмеження відшкодування ПДВ; стимулююча фіскальна політика; високі темпи інфляції; невизначеність в політичній ситуації країни.

Для подальшого аналізу необхідно проаналізувати темпи росту дефіциту бюджету держави, та порівняти їх з темпами росту ВВП:

Темп росту дефіциту:

- 2005 - 2006 рр: -4,1 / 7,8 = -53 %;

- 2006 - 2007 рр: 4 / 3,7 = 108 %;

- 2007 - 2008 рр: 6,4 / 7,7 = 83%;

- 2008 - 2009 рр: 20,3 / 14,1 = 144%.

Темп росту ВВП:

- 2005 - 2006 рр: 544,2 - 441,5 / 441,5 = 23,3 %;

- 2006 - 2007 рр: 720,7 - 544,2 / 544,2 = 32,4 %;

- 2007 - 2008 рр: 948,1 - 720,7 / 720,7 = 31,6 %;

- 2008 - 2009 рр: 914,7 - 948,1 / 948,1 = -3,5%.

Для наочності занесемо дані до таблиці, щоб можна було зручніше порівняти дані.

Зтаблиці видно, що темпи приросту ВВП і дефіциту значно відрізняються. За періуд з 2005 по 2006 роки дуфіцит скоротився на половину, а ВВП зріс на четверть, це було єдиною позитивною тенденцією, так як з 2006 по 2007 роки дуфіцит зріс в двічі а ВВП на третину; з 2007 по 2008 роки дефіцит зріс на 80 відсотків а ВВП на третину, і нарешті в період з 2008 по 2009 роки дефіцит зріс на 80 відсотків а ВВП скоротився на 3,5 відсотка, що є дуже негативною тенденцією, через те що при зростанні дефіциту держави неоюхідне зростання рівня внутрішнього валового продукту для покриття недостатку доходів та позик в наступних періодах.

Таблиця 2.2 Порівняльна таблиця темпів приросту дефіциту з темпами приросту ВВП. Складено автором самостійно на основі розрахунків

Показники	роки
	2005-2006	2006-2007	2007-2008	2008-2009
Темп приросту дефіциту (%)	-53	108	83	83
Темп приросту ВВП (%)	23,3	32,4	31,6	-3,5

Далі ми проаналізуємо частку дефіциту у ВВП, аналітичні дані занесемо до таблиці 2.3. Частина дефіциту у ВВП.

Таблиця 2.3 Частина дефіциту у ВВП. Складено автором самостійно на основі розрахунків

Показники	роки
	2005	2006	2007	2008	2009
Дефіцит (млрд. грн.)	7,8	3,7	7,7	14,1	34,4
ВВП (млрд. грн.)	441,5	544,2	720,7	948,1	914,7
Частка дефіциту у ВВП (%)	1,8	0,7	1	1,5	1,5

державний кредит позика бюджет

2005 рік: 7,8 / 441,5 = 1,8 %;

2006 рік: 3,7 / 544,2 = 0,7 %;

2007 рік: 7,7 / 720,7 = 1%;

2008 рік: 14,1 / 948,1 = 1,5%;

2009 рік: 34,4 / 914,7 = 1,5%.

Гранична допустима світова норма відношення дефіциту до ВВП коливається від 0 до 3%, в даному випадку рівень дефіциту в нормі. Але загальна тенденція є досить негативною.

Для узагальнення аналізу дефіциту можна порівняти зміну дефіциту бюджету за період з 2005 рік по 2009, і порівняти темп приросту за цей же період дефіциту та ВВП.

Зміна дефіциту 2005 - 2009 рр: 34,4 - 7,8 = 26,6 млрд. грн;

Зміна ВВП 2005 - 2009 рр: 914,7 - 441,5 = 473,2 млрд. грн.

Темп приросту дефіциту 2005 - 2009 рр: 34,4 - 7,8 / 7,8 = 341%;

Темп приросту ВВП 2005 - 2009 рр: 914,7 - 441,5 / 441,5 = 107%.

У висновку можна узагальнити те, що тенденція зростання дефіциту у 3 рази за період з 2005 по 2009 роки, у порівнянні з тенденцією зростання ВВП у 2 рази за цей же період, є катастрофічною для країни. Державі необхідно впроваджувати ряд заходів по підвищеню рівня внутрішнього валового продукту, покращення стану зовнішньо - торгівельного балансу та зовнішньо - грошового балансу. Але про напрями удосконалення управління дефіцитом та кредитуванням в цілому буде вестись мова в наступних розділах.

2.2 Дослідження управління фінансуванням державного дефіциту, як напрям управління державним кредитуванням

Бюджетний дефіцит - це фінансове явище, що необов'язково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною.

В останні роки Державний бюджет України приймається з дефіцитом. Ця політика спрямована на збільшення бюджетних видатків порівняно із залученими доходами. Проте такі важелі використовуються непослідовно. А в окремі періоди бюджети, прийняті з дефіцитом, фактично зводяться або з профіцитом, або з обсягом дефіциту, значно меншим порівняно із запланованими показниками. Це ми можемо побачити у 2006-2009 рр., дані наведені у таблиці 2.4 .

Таблиця 2.4 Основні показники формування та виконання Державного бюджету України у 2006-2009 рр. [28]. Дані взяті з сайту Міністерства фінансів України

Показники	Фактичне виконання
	2006 рік	2007 рік	2008 рік	2009 рік
Доходи (млрд. грн.)	134,2	171,8	219,9	297,9
Видатки (млрд. грн.)	142,0	175,5	227,6	312,0
Кредитування (млрд. грн.)	0,19	1,52	2,73	2,83
Фінансування (млрд. грн.)	3,79	9,81	12,5	19,87

Для зручності проведення порівняльного аналазу дані про фінансування Державного бюджету відображені на рисунку 2.1. Фінансування Державного бюджету.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1. Фінансування Державного бюджету [28]. Дані взяті з сайту Міністерства фінансів України

За останні роки в Україні спостерігалося стабільне збільшення як доходів, так і видатків державного бюджету. Було затверджено також програми зростання обсягів державного кредитування. У свою чергу, для забезпечення таких операцій нарощувались обсяги фінансування дефіциту державного бюджету. У свою чергу, для забезпечення таких операцій нарощувались обсяги фінансування дефіциту державного бюджету. Прийняті планові показники відповідають такій політиці. Високими виявились і ризики невиконання запланованих обсягів фінансування дефіциту бюджету. Зокрема, у 2007р. не було виконано план із забезпечення надходжень від приватизації: за визначенням Міністерства фінансів України, у 2007р. фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок надходжень від приватизації досягало 2,46 млрд. грн., що становило лише 23,2% запланованого обсягу. У 2008 році від приватизації державного майна до державного бюджету за 2008рік надійшло 482,3млн.грн., що відповідає 79,4% уточненого річного плану.

Фінансування дефіциту Державного бюджету України у 2009 році показано у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 Фінансування дефіциту Держаного бюджету України у січні грудні 2009 року [28]. Дані взяті з сайту Міністерства фінансів України

Найменування	Обсяги фінансування (млн .грн.)
Загальне фінансування	19865,6
Запозичення	97074,4
- внутрішні	55105,9
- зовнішні	41968,6
Погашення	31304,7
- внутрішні зобовязання	17924,9
- зовнішні зобовязання	13379,8

У 2009 році фінансування дефіциту Державного бюджету України було заплановано у сумі 19,86 млрд. грн., що у порівнянні з 2008 роком більше на 1,04 млрд. грн. Таким чином, на 2009 рік планувалось активізувати використання фінансування державного бюджету порівняно із станом, досягнутим у 2008р. У 2009 році державний бюджет України було виконано з дефіцитом у сумі 19,9 млрд. грн., або 2,2% ВВП при річному плані у сумі 33,0 млрд. грн. (3,6% ВВП). Загальний фонд державного бюджету виконано з дефіцитом у сумі 16,0 млрд. грн., або 1,8% ВВП. При плані 33 млрд. грн. на 2009 рік, фактично реальний дефіцит державного бюджету України становив 103,8 млрд. грн., до якого, крім фактичного дефіциту бюджету у сумі 19,9 млрд. грн., відносяться також суми рекапіталізації банків (19,6 млрд.грн.), капіталізації НАК «Нафтогаз України» (24,4 млрд. грн.), суми спеціальних прав запозичень (15,7млрд.грн.) та обсяг невідшкодованих сум ПДВ (24,2 млрд. грн.).

Якщо станом на 01.01.2007 року залишки готівкових коштів на рахунках казначейства за загальним фондом державного бюджету становили 10,6 млрд. грн. (з урахуванням інших розрахунків), то станом на 01.01.2010р. вони скоротились у 2,8 рази.

Що ж стосується дохідної частини загального фонду державного бюджету, то, за результатами 2009 року, вона не виконана. При плані 184млрд. 628,2 млн. грн. доходи загального фонду становили 172 млрд. 206,5млн. грн., що на 12 млрд. 421,7 млн. грн., або 6,7%, менше запланованих обсягів. При цьому кожна шоста гривня доходів загального фонду забезпечена шляхом вилучення обіговихкоштів суб'єктів господарювання та зарахування надходжень від Міжнародного валютного фонду. Доходи спеціального фонду державного бюджету при плані 70 млрд. 912,2 млн. грн. виконані в сумі 53 млрд. 113,4 млн. грн., що на 17млрд. 798,8млн. грн., або 25,1%, менше планового обсягу. Питома вага спеціального фонду в доходах державного бюджету минулого року зросла і становила майже чверть, тоді як у попередньому році -- п'яту частину. Більше половини обсягу доходів спеціального фонду становили загальнодержавні податки і збори, що свідчить про втрату його головного призначення -- залучення до державного бюджету власних надходжень бюджетних установ та різних позабюджетних фондів.

Аналіз фактичних даних, наведених у таблицях 1 і 2, дозволяє зробити висновки, що у 2009 році бюджетну політику було спрямовано на забезпечення зростання доходів вищими темпами порівняно з видатками. Було запроваджено більш жорсткий підхід до виконання видаткової частини бюджету. Це пов'язано, насамперед, з намаганням обмежити інфляційні процеси, показники яких у нашій державі стали одними з найвищих серед європейських країн. Залишок боргу (понад суму залучених позик) було профінансовано за рахунок активних операцій. Бюджетний дефіцит є важливим інструментом державної фінансово - кредитної політики, засобом впливу на економіко - соціальне становище країни.

До основних напрямів активізації бюджетної політики з питань фінансування дефіциту державного бюджету слід віднести наступні:

-- ресурси, залучені з метою фінансування дефіциту бюджету, доцільно направляти на посилення інвестиційної діяльності держави та поліпшення умов забезпечення економічного зростання;

-- мобілізовані кошти необхідно використовувати для вирішення економічних і соціальних проблем з урахуванням не тільки поточних, але й середньо і довгострокових перспектив;

-- у майбутньому погашення боргових зобов'язань має бути рівномірним і не призводити до перевантаження бюджетної системи у кожному конкретному періоді;

-- залучення ресурсів державою не повинно негативно впливати на розвиток вітчизняного бізнесу та проведення міжнародних фінансових операцій;

-- для стабілізації фінансового розвитку країни слід шляхом вжиття заходів щодо антиінфляційного регулювання обмежити вплив фінансування дефіциту бюджету на розбалансування її грошово - кредитної системи.

Зміст фінансування дефіциту бюджету зводиться до мобілізації ресурсів з метою забезпечення видатків, не перекритих доходами, шляхом застосування особливих форм і методів. Бюджет зводиться з дефіцитом для забезпечення фінансування додаткових видатків, надання кредитів і погашення державного боргу. Використання бюджетного дефіциту належить до важелів активної бюджетної політики, спрямованої на прискорення економічного зростання і вирішення соціальних проблем.

В умовах перехідної економіки відмова від використання дефіцитного бюджетного фінансування для забезпечення здійснення радикальних реформ і вирішення складних (нагромаджених) соціальних проблем означає штучне стримування розвитку країни [9, с. 310].

В Україні формування бюджету з дефіцитом зумовлюється тим, що в нашій державі є значна потреба у проведенні реформ у різних сферах, фінансуванні розвитку інфраструктури, підвищенні якості адміністративних і соціальних послуг. Проте у нашій державі використання дефіцитного бюджетного фінансування не можна розцінювати як виважене. Наслідком цього стало недостатнє державне фінансування розвитку національної економіки, проведення структурної перебудови, формування ринкової інфраструктури та реформування інших сфер господарського комплексу.

2.3 Діяльність органів управління державним кредитом

На нашу думку, під управлінням державним кредитом необхідно розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державним цінним паперам, проведенням конверсій та консолідацій, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов і випуску нових державних цінних паперів.

Метою управління державним кредитом є досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування Інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін. Для досягнення поставлених цілей використовуються певні методи управління державним боргом. В умовах перехідної економіки задачі такого управління значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін [11, с. 382].

На сучасному етапі економічних реформ в Україні набули загострення питання централізації управління державними борговими зобов'язаннями, тим більше, що однією з особливостей управління державним кредитом в ряді європейських країн є існування спеціалізованих органів влади, які займаються виключно питаннями зовнішніх та внутрішніх боргів [18, с. 86].

Актуальність цього питання обумовлена невизначеністю у розподілі функцій, (або наявністю їхнього дублювання) між органами державної влади, а відтак і відповідальності за наслідки управління державними зобов'язаннями, особливо номінованих в державні цінні папери.

Управління державним боргом здійснюється при тісній взаємодії і співпраці різних міністерств та відомств, які несуть відповідальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і уповноважена затверджувати:

* Державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині зовнішнього та внутрішнього боргів;

* рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням [1].

Кабінет Міністрів України в частині управління державним кредитом виконує такі функції:

* визначає порядок та умови здійснення державного запозичення та надання державних гарантій;

* змінює умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій. Міністерство фінансів України розробляє програму державного запозичення, яка подається Кабінету міністрів України на розгляд та затвердження Верховною Радою України [24].

На Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено такі функції:

* розробка стратегії та боргової політики;

* розрахунок планових показників, що свідчать про заборгованість держави, а також проведення моніторингу державного боргу;

* визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх ринках капіталів;

* аналіз та супроводження кредитних проектів та визначення доцільності укладання гарантійних угод. [10, с. 252].

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 42 від 22.01.2001 р "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" Департамент є відповідальним за:

* оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу;

* підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним боргом [6].

Національний банк України здійснює обслуговування операцій Міністерства фінансів України щодо випущених облігацій на підставі договору, відповідно до якого він:

* відкриває та веде рахунки Міністерства фінансів України у цінних паперах, а також окремого рахунку стосовно викуплених ним облігацій;

* зберігає глобальні сертифікати;

* контролює обсяг облігацій та їх кількість в обігу;

* надає за запитом виписки про стан рахунку Міністерства фінансів України в цінних паперах та виконання операцій з ними;

* надає довідкову інформацію стосовно проведених операцій за облігаціями;

* здійснює кліринг, по-перше, взаємних боргових зобов'язань між учасниками торгів за придбані облігації, по-друге, з Міністерством фінансів України при сплаті доходів або погашенні облігації за умови, що строки проведення платежів збігаються;

* здійснює платежі по сплаті доходу та погашення облігацій за дорученням та за рахунок коштів Державного казначейства України [10, с. 246].

На Державне казначейство в системі управління державним боргом покладається виконання таких функцій:

* разом з Національним банком України та Міністерством фінансів України здійснює управління внутрішнім державним боргом і проведення його обслуговування відповідно до чинного законодавства;

* фінансує витрати з Державного бюджету з обслуговування державного боргу в терміни згідно з графіком;

* забезпечує фінансування витрат з Державного бюджету щодо погашення державних цінних паперів і сплати доходу по них;

* веде облік випуску та погашення державних цінних паперів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класифікації;

* нараховує проценти та здійснює облік за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету;

* здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юридичних особах, які отримали іноземні кредити під гарантії Уряду України;

* інформує Міністерство фінансів та Національне агентство України з реконструкції та розвитку про суми, відшкодовані державному бюджету підприємствами-позичальниками, які одержали кредити в іноземній валюті під гарантії Уряду України, та про застосовані до них санкції [10, с. 258].

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 42 від 22.01.2001 р "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" Державне казначейство України на підставі розпоряджень Департаменту державного боргу та первинних документів здійснює відображення операцій, пов'язаних з державним боргом та використанням залучених коштів у бухгалтерському обліку виконання державного бюджету.

Уряди всіх рівнів при управлінні боргом ставлять завдання досягнення оптимальної структури боргу з точки зору вартості та строків погашення облігаційних сертифікатів. Прагнуть дотримуватись “золотого правила” державних фінансів: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

В країнах з розвинутою економікою державні позики розміщуються урядом на ринку позичкового капіталу двома способами: в порядку підписки або при допомозі банків. Перший спосіб мало розповсюджений: підписка розтягується на довгий час, її сума невідома, виникають додаткові затрати на утримання апарату службовців. Тому облігації, призначені для реалізації основної суми позики, звичайно розміщуються через банки, а для мобілізації заощаджень населення - через ощадні каси (банки) і податкові управління

Важливу роль в управлінні державним боргом відіграє вторинний ринок державних облігацій, де обертаються цінні папери попередніх випусків. Ці операції виконують ділери, в число яких входять і банки.

В Україні лише відпрацьовується механізм управління державним внутрішнім боргом, при цьому становлення цього механізму та відпрацювання інструментів регулювання боргу відбувається паралельно з формуванням ринкової фінансової інфраструктури.

Управління державним кредитом в Україні здійснює Міністерство фінансів у порядку, погодженому з Національним банком. Національний банк України, як безпосередній учасник ринку державних цінних паперів виконує обов'язки: генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування розміщення облігацій державної позики та проведення платежів за ними; контролюючого органу; депозитарію за облігаціями державної позики, що випущені у вигляді записів на рахунках у системі електоронного обігу цінних паперів; ділера на вторинному ринку [13, с. 248].

Національний банк України виконує на підставі договору з Міністерством фінансів також функції генерального агента з обслуговування випуску ОДП та проведення платежів за ними. НБУ також організовує продаж ОДП на первинному ринку, який може проводитись у формах аукціону з оголошенням та без оголошення обсягу ОДП, що виставлені на продаж, а також продажу з оголошенням та без оголошення обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні. Проведення аукціонів без попереднього оголошення обсягів емісії ОДП не дає змоги інвесторам визначити стратегію і структуру вкладення коштів і сприяє непрозорості ринку.

В Україні система оформлення та розміщення випуску ОДП слідуюча.

Емітує облігації державної позики Міністерство фінансів України. Гарантом своєчасності погашення державних облігацій від імені Кабінету Міністрів України також виступає Міністерство фінансів. Генеральним агентом по розміщенню та обліку прав власності на облігації є Національний банк України. У ньому зберігається глобальний сертифікат на весь випуск, ним же через комерційні банки здійснюється обслуговування випуску. Емісія визнається здійсненою вже при 20% розміщення. Причому НБУ може, за спеціальною домовленістю з Міністерством фінансів України, скупити ту частину випуску, яка залишилася для подальшого перепродажу.

Загальний обсяг випуску державних цінних паперів регулює Верховна Рада України, характер і умови випуску визначаються Кабінетом Міністрів України за погодженням із НБУ.

Управління державним кредитом безпосередньо пов'язане із управлінням грошово-кредитною сферою. До статутної діяльності НБУ належить виконання функцій ділера на вторинному ринку ОДП. Ці функції пов'язані із регулюванням обсягів грошової маси, що знаходиться в обігу. Такий вплив на обсяги грошової маси здійснюється шляхом укладання угод купівлі-продажу державних зобов'язань на біржовому та позабіржовому ринках [15, с. 471].

Розділ 3. Рекомендації щодо удосконалення управління державним кредитом

3.1 Зменшення дефіциту державного бюджету, як основа для удосконалення державного кредитування

В умовах ринкової економіки бюджет є основним інструментом фінансової політики кожної держави. Україна не є винятком. Проте, на практиці часто виходить так, що держава не може профінансувати всі намічені у фінансовому плані заходи через значну невідповідність дохідної та видаткової частини бюджету.

Ми вважаємо, що основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є надзвичайні події; кризові явища в економіці, її розвал; неефективність фінансово-кредитних зв'язків; нездатність влади тримати під контролем фінансову ситуацію в країні; недосконалість фінансового законодавства тощо

На нашу думку бюджетний дефіцит сам по собі не може бути надзвичайно негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Усе залежить від причин його виникнення і напрямів використання коштів.

Для розуміння проблеми бюджетного дефіциту і пошуку шляхів по його зменшення, необхідно враховувати наступне:

- Перевищення прибутків над витратами не є необхідною межею здорової економіки, яка іноді може мати і дефіцит;

- Дефіцит розміром у 2-3% валових національних продукти повністю допустимо в економіці будь-якої держави, в тому числі і України.

- Для покриття дефіциту можуть бути використані різні форми державного кредиту.

З усього вищенаведеного можна виділити наступні напрями зменшення дефіциту Державного бюджету:

- Виходячи із визначення дефіциту бюджету, очевидно, що для більшого збалансування бюджету необхідно певним чином збільшити дохідну частину бюджету або дещо зменшити видаткову, але в тих межах, які б не загрожували розвитку виробництва та не знижували б життєвий рівень населення та якість життя. Зростання дохідної частини бюджету може відбуватись за умов проведення ефективної та оптимальної податкової політики. Також для збільшення дохідної частини бюджету слід провести реформи, пов'язані із збільшенням прибутків основної частини населення (наприклад, реформу заробітної плати) [21, с. 18].

- Слідкуючий напрям зменшення дефіциту бюджету - скорочення видаткової частини бюджету. До цього напряму слід віднести скорочення видатків на народне господарство, зменшення участі держави у виробничих інвестиціях. Доцільно перекласти фінансування розвитку виробництва, проведення інноваційної політики перекласти на самі підприємства, які можуть використовувати як джерело формування інвестиційних ресурсів і нерозподілений прибуток, і амортизаційні відрахування, і резервні фонди. Також напрямами скорочення видаткової частини бюджету є зменшення видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових та військової техніки та зменшення дотацій, субвенцій [19, с. 18].

- Скорочення бюджетного дефіциту здійснюється також за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик.

- Дефіцит можна скоротити вдавшись до грошово-кредитної емісії. І саме вибір джерел фінансування дефіциту, а не його розмір є принциповим питанням щодо нормального функціонування економіки.

При наявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектору, високому рівні прихованого безробіття, збільшення державних видатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічного розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних видатків відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання валового продукту, на нашу думку, є кращим і не становить небезпеки для економічного становища країни.

Фінансування бюджету дефіциту за рахунок зовнішніх позик можна розглядати двояко. З одного боку, воно дає можливість здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання та інвестиційної діяльності приватного сектору. Проте, слід зважати на те, що повернення боргу буде відбуватись за рахунок майбутнього виробництва, а це вимагатиме в майбутньому збільшення імпортованих товарів і послуг.

- Як окремий напрям подолання бюджетного дефіциту можна розглядати і секвестр, тобто пропорційне зменшення видатків щомісячно по всіх статтях бюджету протягом того часу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті бюджету (заробітна плата, стипендії, видатки на придбання медикаментів) [20, с. 15].

- У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту необхідно включити заходи, які стимулювали б притоку коштів до бюджету країни і сприяли б скороченню державних витрат. До них відносяться: - Зміна напрямів інвестування бюджетних коштів в галузях економіки з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни; - Більш широке використання фінансових пільг і санкцій, які стимулюють зростання суспільного виробництва; - Різке скорочення сфери державної економіки і державного фінансування; - Скорочення військових витрат; - Збереження фінансування тільки самих важливих соціальних програм, неприйняття нових; - Не надання кредитів державним структурам; - Створення умов для залучення іноземних інвестицій.