Процес розвитку та реалізації спрощеної системи оподаткування в Україні

12

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОДАТКОВА ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

1.1 Основні напрями державної підтримки розвитку малого підприємництва

1.2 Розвиток спрощеної системи оподаткування в Україні

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПЛАТНИКІВ ЄДИНОГО ПОДАТКУ

2.1 Контроль за діяльністю платників єдиного податку з боку органів Державної податкової служби

2.2 Показники та результати діяльності суб'єктів малого підприємництва в регіональному розрізі

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПОДАЛЬШОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ З БОКУ ДЕРЖАВИ

3.1 Міжнародний досвід стимулювання розвитку малого бізнесу

3.2 Шляхи вдосконалення та рекомендації щодо посилення державної підтримки розвитку малого бізнесу в Україні

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Малий бізнес є невід'ємним елементом сучасної ринкової системи господарювання, без якого неможливий подальший соціально-економічний розвиток. В сучасних умовах малий бізнес зайняв міцні позиції в економіці більшості розвинених країн світу. Наприклад, в країнах Євросоюзу частка малого бізнесу в загальних обсягах ВВП складає 60-70%, при цьому частка працюючих на малих підприємствах також є досить високою і в середньому складає більше 50% всього працевлаштованого населення [41, c. 78]. Разом з тим, зростання національної економіки, створення конкурентного середовища та забезпечення ефективної зайнятості населення висувають на передній план проблему створення необхідних умов для підвищення підприємницької активності та інноваційного розвитку малого бізнесу.

Одним із основних напрямів державної підтримки малого бізнесу є створення сприятливого податкового середовища для таких суб'єктів господарювання. Напрямом реалізації податкової підтримки малого бізнесу, як свідчить досвід, накопичений в Україні в сфері оподаткування, виступає спрощена система обліку та звітності. Основна ідея спрощеної системи оподаткування обліку і звітності, як системного інструменту податкового регулювання малого бізнесу, полягає в заміні цілої низки податків, що входять до загальної системи одним податком, який обраховується за спрощеними правилами. Цей податок було названо «єдиним» податком, який поєднує в собі характеристики податків і зборів, які він замінює. Сплачується єдиний податок суб'єктами малого підприємництва юридичними та фізичними особами.

На сьогодні спрощена система оподаткування перебуває у стадії перманентних змін та нововведень та потребує постійного реформування та пристосування до сучасних умов соціально-економічного розвитку держави.

Питання реформування спрощеної системи оподаткування досліджували багато українських вчених-економістів: Н. Буряк, З. Варналій, О. Василик, Ю. Воробйов, М. Гапонюк, Ю. Іванов, Т. Корнієнко, С. Лукаш, В. Орлова, М. Пожидаєва, О. Покатаєва та ін. З прийняттям Податкового кодексу, який не тільки не вирішив проблем спрощеної системи, але й певною мірою ще більше їх актуалізував, питання впливу податкових змін на розвиток малого бізнесу в Україні набуло ще більшої популярності як серед практиків, так і серед науковців.

Метою дослідження є вивчення механізму спрощеної системи оподаткування в Україні як основного засобу стимулювання суб'єктів малого підприємництва та розробка заходів щодо подальшого вдосконалення існуючої системи.

Об'єктом дослідження є процес розвитку та реалізації спрощеної системи оподаткування в Україні.

Предметом дослідження є методи та інструменти податкової політики щодо регулювання питань розвитку спрощеної системи оподаткування в Україні.

При проведенні досліджень використано сукупність методів і підходів, що дозволило забезпечити логіку змісту роботи і обґрунтованість пропозицій.

єдиний податок малий підприємництво

РОЗДІЛ 1. ПОДАТКОВА ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

1.1 Основні напрями державної підтримки розвитку малого підприємництва

Підтримка підприємців зародилася ще в XV столітті у вигляді протекціоністських тарифів держав на імпортовані промислові товари, а також заохочення експорту, особливо готової продукції. У подальшому розвитку підтримка підприємництва стала розширюватися заходами податкового стимулювання для дрібних підприємців. Підтримка в своєму зародженні здійснювалася в основному шляхом непрямих заходів і створенням сприятливих умов для розвитку. А цілеспрямована державна політика підтримки підприємництва з'явилася лише в 1932 році в США як міра по подоланню наслідків Великої Депресії.

Аналізуючи зародження підтримки підприємництва, можна зробити висновок, що вона надавалася не всім підприємствам, а лише певним категоріям, які сприяли вирішенню певних проблем національних економік. Ще Адам Сміт відводив для держави обов?язок «створювати і підтримувати ті громадські інституції і ті громадські роботи, які хоча і можуть бути дуже корисними для суспільства, проте мають таку природу, що прибуток ніколи не відшкодовує витрати ні одному індивіду або невеликій кількості індивідів» [50, с.43]. Зважаючи на це, можна виділити принцип цілеспрямованості підтримки.

Оскільки підтримка покликана впливати на розвиток малого підприємництва, то слід визначитися з самим поняттям «розвиток малого підприємництва». Т. Куклінова під розвитком підприємства розуміє «процес змін, які відбуваються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів в результаті адаптації підприємства до вимог зовнішнього середовища шляхом цілеспрямованих внутрішніх змін, протягом яких воно змінює свій стан і характеристики, котрі, у свою чергу, призводять до якісних перетворень в цілому з появою якісно нових елементів і властивостей» [29, с. 69]. З вищесказаного визначення випливає, що підтримка розвитку малого підприємництва здійснюється шляхом зміни внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на підприємства з метою їх якісних змін.

Аналізуючи понятійний апарат трактування підтримки малого підприємництва, слід звернутися до досліджень вітчизняних вчених у даній сфері. У підручниках з державного регулювання економіки [30, с. 46; 57, с. 12] державна підтримка розглядається як форма державного регулюван,ня, спрямована на розширення можливостей діяльності господарюючих суб'єктів, у той час як регулювання встановлює їх рамки, межі діяльності та може здійснюватися за допомогою правових, економічних та організаційних форм.

С. Чистов розділяє державну підприємницьку політику на державне регулювання тих процесів, які відбуваються в підприємницькому середовищі і державну систему підтримки підприємництва [55, с. 134]. Цей автор відокремлює державну підтримку підприємництва від державного регулювання даного сектору. У той же час, Т. Ганділов говорить про необхідність розмежування державного нормативного регулювання та системи державної підтримки малого підприємництва - таким чином, він виділяє підтримку підприємництва у вузькому сенсі слова у вигляді прямої підтримки підприємництва [17, с. 49].

В результаті проведеного аналізу літературних джерел з проблеми дослідження виявлено, що в більшості визначень підтримки малого підприємництва [11; 32; 35, с. 28; 49, с. 8], її характеризують як «сукупність форм правового, економічного та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання». Але в даних трактуваннях мова йде скоріше про непряму підтримку малого підприємництва, яка виражається в сприянні їх розвитку, що робить дане визначення неповним і вимагає свого уточнення.

Деякі автори визначають підтримку малого підприємництва шляхом простого перерахування її заходів: Н. Чала під державною підтримкою підприємств має на увазі заходи прямого і прихованого субсидіювання, такі як пільги, субсидії, протекціоністські заходи, регулювання цін і тарифів, податкові канікули тощо [54].

Найбільш комплексне трактування даного поняття представлено в редакції З. Варналія : «під державною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, яке передбачає в першу чергу свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення та розвитку малого підприємництва, а, з іншого боку, - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах або безоплатно» [15, с. 33.]. Дане визначення поняття «підтримки підприємництва» є більш широким, аніж попередні визначення, оскільки воно включає у себе не тільки непряму підтримку розвитку сектора малого підприємництва, але і враховує заходи прямої допомоги. Однак у Законі Україні «Про державну підтримку суб'єктів малого підприємництва», не дано чіткого визначення поняття «підтримка малого підприємництва» [6]. Аналізуючи даний акт, можна виділити відсутність в ньому конкретизації, а критерії визначення суб'єктів малого підприємництва відрізняються від критеріїв суб'єктів малого підприємництва, які мають право користуватися спрощеною системою оподаткування, що також належить до заходів державної підтримки підприємництва. Відповідно до нових законодавчих актів у даній сфері, державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки і включає фінансову, інформаційну, консультаційну підтримку. І в редакції цього проекту чітко розмежовані поняття сприяння розвитку малому підприємництву і його підтримки [48]. Головним розпорядником бюджетних коштів, спрямованих на реалізацію сприяння розвитку малого підприємництва, на основі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі.

Для визначення основних ознак системи підтримки підприємництва необхідно розглянути основні принципи (табл. 1.1), на яких вона повинна функціонувати.

Таблиця 1.1

Класифікація принципів державної підтримки малого підприємництва [42]

Напрями	Склад принципів державної підтримки МП
1	2
Системоутворюючі	Принцип переваги і вирішальної ролі державної підтримки малого бізнесу перед державним регулюванням економіки; Принцип збалансованості різних форм підтримки; Принцип географічної диверсифікації підтримки
Економічні	Принцип вартісної оцінки та ефективності використання державної підтримки; Принцип переваги поворотного фінансування над безповоротним; Принцип переваги при виборі об'єктів підтримки більш конкурентоспроможних структур; Принцип диверсифікації
Організаційні	Багаторівневий характер різних форм підтримки; Принцип прозорості системи державної підтримки малого бізнесу; Принцип контролю за державними органами та організаціями
Нормативні	Багаторівневий характер різних форм підтримки; Принцип прозорості системи державної підтримки малого бізнесу; Принцип контролю за державними органами та організаціями

Виділені принципи державної підтримки малого підприємництва найбільш повно характеризують її сутність та напрями її реалізації.

Семантично поняття «підтримка» означає допомогу, сприяння. При цьому «допомога» є процесом більш швидким і комплексним, коли «сприяння» є процесом більш повільним і характеризується меншою віддачею. У понятті «підтримка підприємництва» значення допомоги проявляється у вигляді прямих заходів з підтримки підприємництва, а значення сприяння - непрямих заходів, що створюють певні умови, покликані стимулювати розвиток даного сектору.

При цьому пряма підтримка малого підприємництва передбачає допомогу певної категорії підприємців шляхом видачі ресурсів, що спрямовуються на їх розвиток. Критеріями ефективності надання прямої підтримки, при цьому, не є кількісні параметри розвитку підприємництва в цілому, а розраховується віддача у вигляді збільшення податкових надходжень до бюджетів та створення нових робочих місць.

Непряма підтримка спрямована саме на сприяння розвитку усього сектору малого підприємництва і здійснюється шляхом надання податкових пільг, введення протекціоністських тарифів та ін. Критеріями ефективності підтримки у вигляді сприяння розвитку сектору малого підприємництва можна вважати кількісне зростання даного сектору, на що і спрямований даний вид підтримки (табл. 1.2).

Виходячи з вищесказаного, можна визначити підтримку малого підприємництва як процес цілеспрямованого впливу з боку державних та інших органів на кількісні і якісні характеристики розвитку сектору малого підприємництва з метою допомоги і сприянню у здійсненні останнім своїх соціально-економічних функцій.

Таблиця 1.2

Критерії ефективності прямої і непрямої підтримки малого підприємництва

Підтримка у вигляді допомоги	Більш швидкий ефект від даного виду підтримки
	Критерії ефективності - оцінка соціально-економічного ефекту (ВВП, ВРП, податкові надходження до бюджетів), а також оцінка соціального ефекту (рівень безробіття)
Підтримка у вигляді сприяння розвитку	Більш повільний ефект від даного виду підтримки
	Критерії ефективності - кількісні ознаки розвитку малого підприємництва, виявлення тенденцій в динаміці показників, що характеризують розвиток малих підприємств



Можна виділити наступні функції підтримки малого підприємництва:

1. Стимулююча функція - забезпечує зростання ефективності розвитку малого підприємництва;

2. Регулююча функція - за допомогою системи підтримки можна регулювати процес розвитку національної економіки та окремих галузей народного господарства;

3. Функція планування розвитку малого підприємництва - оскільки підтримка малого підприємництва виконується на основі програм розвитку сектора малого підприємництва, то вона являє собою складову програмного розвитку підприємництва;

Варналій З. відзначає, що комплекс практичних заходів державної підтримки має три напрямки: наведення порядку у зовнішньому середовищі малого підприємництва, здійснення регулюючого впливу на внутрішнє середовище малого підприємництва, перш за все по лінії надання виробничої прямої ресурсної підтримки суб'єктам малого підприємництва, а також організаційну підтримку [15, с. 57].

На думку автора, виходячи з семантики підтримки, а також аналізу трактувань підтримки малого підприємництва, можна виділити два основних типи підтримки малого підприємництва:

1. Зовнішня підтримка - створення сприятливих умов діяльності суб'єктів малого підприємництва на основі правових, економічних, організаційних форм. Даний тип підтримки відображає сприяння розвитку сектору малого підприємництва;

2. Внутрішня підтримка - спрямування бюджетних коштів безпосередньо в сферу фінансування: фінансова, інформаційна, консультаційна підтримка малого підприємництва, що представляється у вигляді допомоги.

Таким чином, з урахуванням усього вищевикладеного можна виділити пряму підтримку, реалізовану шляхом допомоги суб'єктам малого підприємництва і дати їй таке визначення.

За своєю економічною сутністю пряму підтримку малого підприємництва (що представляє собою процес допомоги) можна уявити як специфічну форму економічних відносин між органами, які здійснюють підтримку, і певною категорією сектора малого підприємництва з приводу розподілу, та використання певних видів ресурсів (фінансових, матеріальних і т.д. ) на певних умовах з метою досягнення заданого соціально-економічного ефекту. Одним із шляхів такої підтримки в Україні є застосування спрощеної системи оподаткування.

1.2 Розвиток спрощеної системи оподаткування в Україні

Офіційно розвиток підприємництва в Україні бере початок з 1 березня 1991 року, з того дня, коли набрав чинності Закон України «Про підприємництво». До того часу на території усіх постсоціалістичних країн приватне підприємництво було кримінальним злочином. Саме Закон України «Про підприємництво» визначив загальні правові, економічні та соціальні засади, умови здійснення підприємницької діяльності, а також визначив правові основи державного регулювання та підтримки підприємництва, відносин суб'єктів підприємницької діяльності та держави. Положення закону стали відправною точкою стимулювання створення підприємств, фірм, особливо малих форм бізнесу. Так за даними Мінфіну в Україні в 1992 році з усіх створених підприємств 88,8 % було новостворених лише 11,2 % шляхом реорганізації діючих [43].

З тих пір, майже за два десятиріччя, політика державної підтримки малого підприємництва зазнала багато змін у спробі адаптувати законодавчу базу до сучасних потреб малого бізнесу. Разом з тим, сьогодні в Україні відсутній діючий механізм підтримки, розвитку та захисту бізнесу. Про це свідчать недоліки і труднощі, що зустрічаються в процесі функціонування суб'єктів бізнесу. Тому перед урядом відкривається широке поле діяльності. При цьому синхронно слід розвивати як державну систему підтримки бізнесу, так і ініціативу самих підприємців, малих і середніх підприємств.

Головним інструментом економічного регулювання всередині країни є податкова система. Реформування податкової системи України як відбувається з урахуванням тенденцій розвитку систем оподаткування у країнах - членах ЄС. Це дозволить Україні зміцнити свої позиції на світовому ринку та досягнути стратегічної мети - інтеграції в ЄС. Зараз реформування податкової системи здійснюється в умовах подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи, зменшення податкових надходжень до державного й місцевих бюджетів, високого рівня бюджетного дефіциту, дефіциту ПФУ, зменшення інвестицій у економіку, падіння ділової активності в реальному секторі економіки та фінансово-кредитній сфері [46, с. 128].

Діяльність малого бізнесу і сільського господарства є одними з найбільш важливих напрямів розвитку економіки будь-якої країни. Виконання завдань зростання зайнятості населення, швидкого впровадження у практичну господарську діяльність передових розробок науки і техніки, збільшення доходів до бюджетів різних рівнів, забезпечення населення країни продуктами харчування роблять дані галузі одними з пріоритетних. Тому, цим ділянкам завжди приділяється значна увага як в законодавчому регулюванні, так і в дослідженнях науковців.

Підтримка даних галузей є характерною для всіх розвинутих країн. Для них впроваджуються спрощені системи обліку, оподаткування, звітності, пільгові ставки податків та інші державні методи підтримки і сприяння розвитку.

Першими нормативними документами, що регулювали діяльність підприємств за спрощеними системами обліку, оподаткування і звітності стали Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» [10] і Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок», що вступили в дію з 1 січня 1999 року [8].

Впровадження даних законодавчих актів сприяло розвитку і оптимізації діяльності як малого бізнесу, так і сільськогосподарських підприємств. Замість багатьох податків сплачувалися лише декулька за розрахунок сум до сплати мав чіткий механізм і був простим для застосування, значно зменшилась кількість звітів, які необхідно було подавати контролюючим органам.

Сплата єдиного податку відбувалась щомісячно. Юридичні особи самостійно обирали одну з двох ставок оподаткування: 6 % (при сплаті ПДВ) або 10 % (без сплати ПДВ). Відсотки нараховувались на суму коштів, яка була отримана за звітний місяць на розрахунковий рахунок підприємства або в касу за реалізовану продукцію власного виробництва. Фізичні особи-підприємці, що перебували на єдиному податку, сплачували лише від 20 до 200 гривень щомісячно (залежно від виду діяльності) на рахунки Держказначейства, звідки сума розподілялась між місцевим бюджетом (43 %), Пенсійним фондом (42 %) і на обов'язкове соціальне страхування (15 %). Якщо підприємець використовував найману працю або участь у діяльності брали члени його сім'ї, то сума єдиного податку зростала на 50 % за кожну особу. Для юридичних осіб розподіл сум податку був дещо іншим: місцевий бюджет (23 %), державний бюджет (20 %), Пенсійний фонд (42 %) і на обов'язкове соціальне страхування (15 %).

Однак згодом ця діюча система почала втрачати свою ефективність і доцільність. Було це зумовлено як бажанням державних органів збільшити наповнення бюджетів і інших фондів, так і бажанням суб'єктів господарювання мінімізувати свої суми податків до сплати.

Єдиний податок мали право сплачувати фізичні особи з чисельністю працівників до 10 осіб (включаючи членів сім'ї, які беруть участь у діяльності) і річним валовим доходом до 500 000 грн. Для юридичних осіб були встановлені межі у 50 осіб і 1 млн. грн.

Часто виникали ситуації коли розвиваючи свою діяльність суб'єкт господарювання на протязі року набирав суму валового доходу, яка практично дорівнювала максимальній. Керівництво у такому випадку мало прийняти рішення з 3-х можливих варіантів [36]:

працювати далі і при перевищенні суми максимально допустимого доходу перейти на загальну систему оподаткування, що б викликало збільшення як кількості звітів, що подавались, так і сум податків, які необхідно було б сплачувати в такому випадку;

призупинити діяльність задля уникнення переходу на загальну систему оподаткування;

розробка і впровадження в дію схеми діяльності, яка б дозволяла залишатись платником єдиного податку, але, в той же час, і давала б змогу перевищити встановлений Указом Президента ліміт валового доходу для суб'єкта малого бізнесу. Прикладом такої схеми є створення і реєстрація платником єдиного податку нового суб'єкта господарської діяльності через якого проводилось би оформлення операцій суми яких перевищували допустиму межу валового доходу. Таким чином, бюджети різних рівнів недотримували значні суми надходжень.

І платники єдиного податку, і представники різних бюджетів та фондів були не задоволенні деякими існуючими положення спрощеної системи. Так, суб'єкти малого бізнесу вимагали збільшення максимального розміру річного валового доходу для платника. Податкова служба, в свою чергу, звертала увагу на те, що переходом на сплату єдиного податку деякі суб'єкти намагаються ухилитись від сплати податків або принаймні зменшити їх розміри. Окрім того, більше 10 років залишались не змінними фіксовані розміри сум єдиного податку для фізичних осіб - за цей час вони морально застаріли і перестали відповідати сучасним вимогам.

Зміни були необхідні і почались із впровадженням в дію в середині 2010 року Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» [7]. Згідно нього суб'єкти малого бізнесу зобов'язувались додатково (крім сплати єдиного податку) нараховувати і сплачувати суми по єдиному соціальному внеску (ЄСВ) до Пенсійного фонду.

Підприємці за себе і членів сім'ї, які брали участь у діяльності, сплачували від 34,7 % до 38,11 % мінімальної заробітної плати у вигляді ЄСВ щомісячно залежно від кількості видів страхування за які проводилась оплата. Юридичні особи і підприємці за найманих працівників сплачували як і не платники єдиного податку на загальних підставах: від 36,76 % до 49,7 % від заробітної плати працівника в залежності від групи ризику діяльності суб'єкта господарювання.

У зв'язку з цим підприємці власне єдиного податку сплачували лише 43% від суми, оскільки частка, що мала бути сплачена як внески до Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування включалась до сум перерахованих за ЄСВ.

Таким чином, суми коштів, які доводилось сплачувати платникам єдиного податку до бюджетів і фондів різного рівня суттєво зросли (власне розмір єдиного податку становив приблизно лише четверту частину від усієї суми до сплати).

Згодом, при розроблені проекту Податкового Кодексу суб'єкти малого бізнесу мали бути ще більш обмежені у своїй діяльності. Планувалось юридичним особам взагалі заборонити бути платниками єдиного податку, для фізичних осіб вводились суттєві обмеження по видах діяльності якими мав право займатись підприємець - по суті виходило, що «єдинниками» могли бути лише фізичні особи, що займаються роздрібною торгівлею (згідно проекту було заборонено займатись оптовою торгівлею, однак визначення «оптової торгівлі» так наведено і не було), зменшувались максимальні річні суми доходу тощо.

Зустрівши суттєвий опір суб'єктів малого бізнесу розробники Податкового Кодексу були змушені відправити даний розділ на доопрацювання, а сам Кодекс прийняти без нього. Працювати єдинники продовжували по законодавству, що діяло і раніше. Проте, суттєво обмежити діяльність платників єдиного податку даним документом все ж змогли. Згідно пп. 139.1.12 ПКУ [3] заборонялось відносити на податкові витрати вартість придбаних у «єдинників» товарів (робіт, послуг). Тобто, продовживши і далі працювати з «єдинниками» підприємства зіштовхувались з ситуацією значного зростання податкового навантаження у зв'язку із збільшення суми прибутку підприємства до оподаткування. Це не могло не відобразитись на роботі суб'єктів малого бізнесу - відбувалось значне зменшення об'ємів їх діяльності.

Однак, при затвердженні розділу ПКУ, що стосується спрощеної системи обліку, оподаткування та звітності більшість вище зазначених проблем були вирішені.

Висновки до розділу 1

Мета державної підтримки бізнесу - створення рівних умов для всіх суб'єктів господарювання, зайнятих у сфері бізнесу. Особливо такої підтримки потребує малий і середній бізнес.

На сьогодні Україна, як самостійна, суверенна держава, гарантує всім підприємцям, незалежно від обрання ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для функціонування. Вона забезпечує доступ до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, за умови виконання суб'єктами господарювання вимог, передбачених законодавством.

Нові правила застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності є позитивним кроком для розвитку малих суб'єктів підприємницької діяльності. Новими правилами вдвічі було зменшено ставку єдиного податку у відсотках до доходу, збільшено максимально допустимий обсяг річного доходу та дозволену кількість найманих працівників.

Також, нові правила детально регулюють питання щодо порядку переходу та відмови від спрощеної системи оподаткування, встановлює порядок визначення доходу, порядок застосування ставок єдиного податку отримання свідоцтва платника єдиного податку, порядок сплати єдиного податку та отримання, заміни свідоцтва платника єдиного податку тощо.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПЛАТНИКІВ ЄДИНОГО ПОДАТКУ

2.1 Контроль за діяльністю платників єдиного податку з боку органів Державної податкової служби

За результатами своєї діяльності фізичні та юридичні особи сплачують єдиний податок, який є джерелом наповнення дохідної частини місцевого бюджету. Контроль за своєчасністю, повнотою та правильністю сплати цього податку здійснюють органи податкової служби.

На рис. 2.1 наведена динаміка надходжень єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва за період 2001 - 2012 рр.

Рис. 2.1. Динаміка надходжень з єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва в 2001 - 2012 рр.

* статистична інформація з надходжень з єдиного податку за 2012 р. наведена за січень - квітень

Аналіз даних, наведених на рис. 2.1, свідчить про відсутність стабільного зростання аналізованих показників, що спричинене соціально-економічними умовами, що складалися в Україні за цей період. Так, в 2009 р. скорочення обсягів надходжень єдиного податку викликане кризовими явищами, що почалися в 2008 р. та суттєвим скороченням суб'єктів малого підприємництва. Наведені на рис. 2.1 дані також свідчать про відсутність постійного зростання суб'єктів малого підприємництва, що вказує на наявність суттєвих проблем в сфері реалізації податкової політики. В 2011 р. спостерігається суттєве скорочення обсягів надходжень з єдиного податку (на 50,2 % порівняно з показниками 2010 р.), що спричинене відсутністю чіткого законодавчого врегулювання питань, пов'язаних з діяльністю суб'єктів малого підприємництва.

Показники надходжень єдиного податку з фізичних і юридичних осіб наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Основні показники надходжень єдиного податку в цілому по Україні за період 2003 - 2011 рр. [43]

Показник
	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, млн. грн.	2440,466	2519,543	3134,989	3703,648	4312,552	4107,611	4407,831	2195,092
Єдиний податок з юридичних осіб, млн. грн.	1362,343	1265,187	1566,228	1667,750	1841,018	1540,883	1703,327	967,723
Єдиний податок з фізичних осіб, млн. грн.	1078,123	1254,356	1568,761	2035,898	2471,534	2566,728	2704,504	1227,369
Частка надходжень з єдиного податку з юридичних осіб в загальному обсязі надходжень з єдиного податку, %	55,82	50,21	49,96	45,03	42,69	37,51	38,64	44,09
Частка надходжень з єдиного податку з фізичних осіб в загальному обсязі надходжень з єдиного податку, %	44,18	49,79	50,04	54,97	57,31	62,49	61,36	55,91

Якщо в 2003 - 2005 рр. найбільша частка надходжень єдиного податку була забезпечена за рахунок діяльності юридичних осіб (50,21 - 56,55% загального обсягу надходжень). Починаючи з 2006 р. левову частку надходжень єдиного податку забезпечують суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи.

Слід також зауважити, що унаслідок руйнівного впливу кризових явищ 2008 - 2009 рр. в Україні спостерігалось зменшення чисельності малих підприємств. Найбільше падіння припадало на 2010 р. (зменшення на 5,5 % у порівнянні з 2009 р.) та 2011 р. (на 8,9 % у порівнянні з 2010 р.). Кількість малих підприємств в Україні з 75 на 10 тис. наявного населення у 2009 р. скоротилась до 71 у 2010 р. та до 63 у 2011 р, що відповідає показникам 2005 р. Кількість суб'єктів малого підприємництва з 661 на 10 тис. населення у 2009 р. скоротилась до 464 у 2011 р. В Україні частина збиткових підприємств малого бізнесу з 32,8 % від загальної кількості у передкризовому 2007 р. збільшилась до 41,4 % у 2011 р. Кількість зайнятих працівників на підприємствах малого бізнесу також скоротилась з 2237,4 тис. у 2008 р. до 2073,6 (відповідає І половині 2006 р.) [41, с. 79].

У післякризовий період, в контексті заходів, спрямованих на скорочення дефіциту бюджетів всіх рівнів, в Україні відбулось суттєве скорочення обсягів фінансування заходів регіональних програм розвитку малого підприємництва. Так, у 2010 р. рівень фінансування зазначених заходів з обласних бюджетів становив лише 43 % від показників докризового рівня.

Причиною зменшення показників розвитку малого підприємництва та обсягу податкових надходжень внаслідок їх діяльності є також наявність сектору тіньової економіки, який, незважаючи на посилення норм податкового та іншого законодавства щодо притягнення платників податків до відповідальності, все одно залишається значним.

При цьому, як по інших податках і зборів, за несвоєчасну сплату єдиного податку суб'єкти малого підприємництва також притягуються до відповідальності. Найбільш поширеною мірою відповідальності є накладення на платників податку штрафу за відповідне порушення. Основні види порушень платників єдиного податку, розміри штрафів та подальші дії при здійсненні порушення при запровадженні норм податкового законодавства щодо поділу платників єдиного податку на 4 групи наведені в табл. 2.2.

Однак в 2012 р. відбулися значні зміни податковому законодавстві, внаслідок чого почали застосовуватися нові норми щодо притягнення платників єдиного податку до відповідальності.

Платники єдиного податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

Платники єдиного податку відповідно до Податкового кодексу України не несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Таблиця 2.2

Штрафні санкції для платників єдиного податку [46]

№	Порушення	До кого застосовується	Розмір штрафних санкцій	Дії при порушенні
1	Застосування іншого способу розрахунків, ніж готівкові чи безготівкові	Платники І та ІІ категорії	15% від суми, на яку проведені розрахунки з порушенням	Сплатити штраф, в подальшому не застосовувати
2	Застосування іншого способу розрахунків, ніж готівкові чи безготівкові	Платники ІІІ та ІV категорії	30% від суми, на яку проведені розрахунки з порушенням	Сплатити штраф, в подальшому не застосовувати
3	Здійснення операцій, на які не поширюється спрощена система оподаткування	Платники І та ІІ категорії	15% від суми, на яку здійснені операції з порушенням	Сплатити штраф, перейти на загальну систему оподаткування
4	Здійснення операцій, на які не поширюється спрощена система оподаткування	Платники ІІІ та ІV категорії	30% від суми, на яку здійснені операції з порушенням	Сплатити штраф, перейти на загальну систему оподаткування
5	Здійснення діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку	Платники І та ІІ категорії	15% від суми, на яку здійснені операції з порушенням. При порушенні слід внести	Сплатити штраф, внести зміни до свідоцтва або перейти на загальну систему оподаткування
6	Перевищення граничного обсягу доходу	Платники І та ІІ категорії	15% від суми, на яку перевищено граничний обсяг доходу	Сплатити штраф, внести зміни до свідоцтва (перейти в іншу категорію) або перейти на загальну систему оподаткування
7	Перевищення граничного обсягу доходу	Платники ІІІ категорії	30% від суми, на яку здійснені операції з порушенням	Сплатити штраф та перейти на загальну систему оподаткування
8	Перевищення граничного обсягу доходу	Платники ІV категорії	30% від суми, на яку здійснені операції з порушенням	Сплатити штраф, перейти на загальну систему оподаткування
9	Продаж товарів без придбання короткотермінового свідоцтва, з порушенням терміну його дії чи продаж товарів, не зазначених у свідоцтві	Платники, що отримують короткотермінове свідоцтво	Штраф 1-10 мінімумів доходів громадян, повторно на протязі року - 10-20 мінімумів доходів громадян.

Розмір штрафу передбачений за несплату фізичною особою - платником єдиного податку авансових внесків єдиного податку складає 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку.

При цьому платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункт 16.1 статті 16 Кодексу).

Положення статті 300 Кодексу розмежовують види порушень, за які до платника єдиного податку застосовується відповідальність, зокрема:

порушення при обчисленні податку;

несвоєчасність сплати сум єдиного податку;

не сплачено повністю суму єдиного податку, що підлягає до сплати;

порушено терміни подання податкових декларацій.

Разом з тим, приписами абзацу другого пункту 7 підрозділу 10 розділу XX Кодексу передбачено, що штрафні санкції до платників єдиного податку за порушення у 2012 році порядку обчислення, правильності заповнення податкових декларацій платника єдиного податку та повноти сплати сум єдиного податку платниками не застосовуються.

Тобто нормами Кодексу передбачено звільнення від відповідальності платників єдиного податку за вчинені у 2012 році такі порушення:

порядку обчислення єдиного податку;

правильності заповнення податкових декларацій платника єдиного податку;

повноти сплати сум єдиного податку.

Пунктом 295.3 статті 295 Кодексу [3] встановлено, що платники єдиного податку третьої - шостої груп сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків відповідно до пункту 126.1 статті 126 притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Щодо дати незастосування штрафних санкцій до платників єдиного податку, положеннями Закону України від 24 травня 2012 року N 4834-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» пункт 7 підрозділу 10 розділу XX Кодексу доповнено абзацом другим, яким передбачено випадки незастосування штрафних санкцій до платників єдиного податку за допущені у 2012 році порушення.

Пунктом 1 розділу II цього Закону встановлено, що останній набирає чинності з 1 липня 2012 року, крім окремих змін, визначених ним пунктом.

Разом з тим, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто штрафні санкції до платників єдиного податку за порушення у 2012 (з 01.01.2012 по 31.12.2012) році порядку обчислення, правильності заповнення податкових декларацій платника єдиного податку та повноти сплати сум єдиного податку платниками не застосовуються.

Згідно з Листом ДПС України від 18.10.2012 р. №6401/0/71-12/15-2217 «Щодо застосування штрафних санкцій до платників єдиного податку - юридичних осіб у 2012 році» [31], слід зауважити, що відповідно до пункту 113.3 статті 113 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №275 5-VI зі змінами та доповненнями (далі - Кодекс) штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 50.1 статті 50 Кодексу платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Пунктом 120.1 статті 120 Кодексу [3] визначено, що неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків) тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. У разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу (пункт 126.1 статті 126 Кодексу).

Відповідно до пункту 300.1 статті 300 платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

Разом з тим, абзацом 2 пункту 7 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу визначено, що штрафні санкції до платників єдиного податку за порушення у 2012 році порядку обчислення, правильності заповнення податкових декларацій платника єдиного податку та повноти сплати сум єдиного податку платниками не застосовуються. Враховуючи вищезазначене, неподання або несвоєчасне подання платниками єдиного податку - юридичними особами податкових декларацій тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі, встановленому пунктом 120.1 статті 120 Кодексу.

У разі несплати суми грошового зобов'язання у встановлені чинним законодавством строки до платників єдиного податку - юридичних осіб застосовуються штрафні санкції у розмірі, встановленому пунктом 126.1 статті 126 Кодексу.

Якщо на картці особового рахунку платника єдиного податку - юридичної особи рахується переплата по єдиному податку, то сума грошового зобов'язання, зазначеного у податковій декларації, погашається за рахунок переплати, а штрафні санкції за несплату грошового зобов'язання у встановлені чинним законодавством строки до платника не застосовуються.

До платників єдиного податку - юридичних осіб не застосовуються штрафні санкції, встановлені пунктом 50.1 статті 50 Кодексу та якщо грошове зобов'язання, зазначене у податковій декларації, сплачено таким платником у встановлені чинним законодавством строки, але не в повному обсязі.

2.2 Показники та результати діяльності суб'єктів малого підприємництва в регіональному розрізі

В умовах післякризового відновлення економіки України значної ролі набуває стимулювання розвитку малого підприємництва у регіонах, завдяки чому стає можливим досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку як регіонів, так і країни в цілому:

- створення нових робочих місць (є особливо важливим для депресивних регіонів), що сприятиме зменшенню соціальної напруженості та досягненню соціальної стабільності у суспільстві;

- підвищення рівня доходів (а отже, зростання показників добробуту населення та його платоспроможності);

- формування на місцевих ринках конкурентного середовища щодо пропозиції товарів та послуг, підвищення їх якості;

- пожвавлення економічної активності у регіонах;

- збільшення надходження капіталу до регіональної (та національної) економіки;

- впровадження інноваційних та енергозберігаючих технологій, розвиток «зеленої економіки», покращення екологічної ситуації на місцях;

- збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів;

- уповільнення обсягів трудової міграції активної частини працездатного населення за кордон;

- збільшення у суспільстві прошарку середнього класу.

Станом на 2011 р. понад половину малих підприємств від їхньої загальної кількості в Україні зосереджено у семи регіонах: у м. Києві (20,2 %), Донецькому (7,3 %), Дніпропетровському (7,0 %), Харківському (6,8%), Одеському (5,9 %), Львівському (5,8 %) регіонах та АР Крим (4,8 %). За кількістю малих підприємств - юридичних осіб на 10 тис. осіб населення лідером є м. Київ - 250 підприємств; після нього - Харківський (76) та Львівський (70) регіони. Найгірші показники за цим параметром у Вінницькому (35), Сумському (36) та Рівненському (37) регіонах. Найбільшу чисельність суб'єктів малого підприємництва (включаючи фізичних осіб - підприємців) на 10 тис. населення зареєстровано у м. Києві (699), Миколаївському (583) та Одеському регіонах (562), найменше - у Тернопільському (358), Донецькому (398) областях та у АР Крим (372).

За обсягами реалізованої продукції лідирують малі підприємства м. Києва (151,6 млрд. грн.), Дніпропетровського (44,5 млрд. грн.) та Донецького (38,3 млрд. грн.) регіонів. Замикають рейтинг за обсягами реалізованої продукції малі підприємства Чернівецького (3,3 млрд. грн.), Тернопільського (4,1 млрд. грн.) та Рівненського (4,3 млрд. грн.) регіонів. Розмір середньомісячної заробітної плати працівників малих підприємств також різниться за регіонами: найвищий рівень - у м. Києві (1838,19 грн.), у Донецькому (1280,46 грн.), Дніпропетровському (1215,39 грн.) та Запорізькому (1140,76 грн.) регіонах. Найнижча заробітна плата у працівників малих підприємств Волинського (983,83 грн.), Чернігівського (997,86 грн.) та Тернопільського (1000,38 грн.) регіонів [37, c. 305].

Поряд з аналізом регіонів за окремими показниками розвитку малого підприємництва пропонується прокласифікувати ці регіони одночасно за декількома складовими на підставі застосування методу кластерного аналізу. Метод кластерного аналізу дозволяє поділити досліджувану сукупність,яка характеризується безліччю різнорідних показників на однорідні групи,оскільки в якості групувальної ознаки для включення регіону в кластер використовується відразу декулька показників розвитку малого підприємництва. Для цілей проведеного дослідження були визначені три критерії кластеризації,що наведені в табл. 2.3.



Таблиця 2.3

Основні показники розвитку малого підприємництва в розрізі регіонів

в 2011 р. [43]

Регіон	Кількість малих підприємств, у % до загальної кількості підприємств відповідного регіону	Обсяг реалізованої продукції, млн. грн.	Обсяги надходжень єдиного податку, млн. грн.
Україна	93,7	523638,2	2195,092
АР Крим	93,8	14284,6	110,930
Вінницький	91,9	10050,8	65,621
Волинський	92,3	5274,4	33,023
Дніпропетровський	92,7	46900,6	147,437
Донецький	93	39962,3	196,087
Житомирський	91,6	6926,5	55,700
Закарпатський	94	4814	49,728
Запорізький	94,3	19097,7	80,050
Івано-Франківський	95,6	6573,5	46,460
Київський	92,6	24081,6	96,887
Кіровоградський	93,5	9080,4	31,972
Луганський	92,5	14398,5	78,392
Львівський	93,7	20718,9	118,228
Миколаївський	94,6	11999,2	56,930
Одеський	94,4	29365,4	127,313
Полтавський	92,4	13726	65,591
Рівненський	92,4	5427,6	43,995
Сумський	91,8	6382,6	42,459
Тернопільський	93,6	4894,5	41,592
Харківський	94,4	33151,2	162,284
Херсонський	93,8	8990,5	48,504
Хмельницький	92,9	7816,2	58,281
Черкаський	91,6	9629,4	53,780
Чернівецький	94	3959,4	40,202
Чернігівський	91,3	6016,9	45,140
м. Київ	95,1	155453,8	267,132
м. Севастополь	93,4	4661,7	31,377

Результати кластерного аналізу, наведені на рис. 2.2 і свідчать про те, що найбільш раціональною є розбивка регіонів на три кластери.

При застосуванні методу k-середніх (рис. 2.3) отримані результати свідчать, що до першого кластеру належать регіони, для яких характерні найбільші показники обсягу реалізованої продукції та надходжень єдиного податку, незважаючи на те, що відсоток малих підприємств в загальному обсязі підприємств регіону порівняно з іншими кластерами знаходиться на середньому рівні.

Рис. 2.2. Дендрограма розподілу регіонів за кластерами

До складу першого кластеру входять м. Київ, АР Крим, Дніпропетровський, Донецький, Львівський, Одеський та Харківський регіони.

Рис. 2.3. Розподіл регіонів за кластерами при застосуванні методу k-середніх

До другого кластеру відносяться регіони, яким властиві середні показники обсягу реалізованої продукції та надходжень єдиного податку, тоді як показники кількості малих підприємств в загальному обсязі підприємств в цих регіонах є найбільшими. Такі показники є характерними для Вінницького, Волинського, Житомирського, Київського, Луганського, Полтавського, Рівненського, Сумського, Хмельницького, Черкаського та Чернігівського регіонів.

Що стосується третього кластеру, то до його складу належать регіони, що характеризуються найменшими аналізованими показниками (м. Севастополь, Закарпатський, Запорізький, Івано-Франківський, Кіровоградський, Миколаївський, Тернопільський, Херсонський, Чернівецький).

Виходячи з отриманих результатів, можна зробити висновки, що незважаючи на суттєві перетворення в сфері стимулювання розвитку малого бізнесу, деякі проблеми й досі залишаються не вирішеними.

Розвиток малого підприємництва на регіональному рівні гальмують наступні системні проблеми:

I. Вплив системних проблем, що супроводжують розвиток малого підприємництва на загальнодержавному рівні [44]: 

1. Дефіцит матеріальних ресурсів у суб'єктів малого підприємництва як наслідок:

- недостатньої фінансової підтримки з боку держави;

- неврегульованості механізмів кредитування малого підприємництва та високої вартості кредитних ресурсів;

2. Відсутність чіткої системи податкових преференцій для суб'єктів малого підприємництва.

3. Недостатня допомога з боку держави у просуванні продукції вітчизняних малих підприємств на закордонні ринки, незначне залучення малого бізнесу до виконання державних замовлень.

4. Недосконалість нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва, зокрема, у сфері обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.

5. Нерівні умови господарювання малих та великих підприємств на ринку, у т.ч.: різні стартові можливості щодо доступу до фінансових ресурсів та державних інвестицій; нестача інформації; брак коштів на освоєння нової продукції та отримання сучасних технологій тощо.

II. На регіональному та місцевому рівні [58]:

1. Недостатнє (негарантоване та несистематичне) фінансування регіональних програм підтримки і розвитку малого підприємництва (наприклад, у Київській області, незважаючи на затвердження програми підтримки малого підприємництва, кошти на реалізацію її заходів у 2009 - 2010 рр. так і не були виділені).

2. Недосконалість контролю за використанням коштів, виділених малим підприємствам, внаслідок чого частина ресурсів втрачається за нецільовим призначенням.

3. Відсутність ефективно функціонуючої системи дієвої взаємодії великого та малого бізнесу на місцевому (регіональному) рівні.

4. Нерівномірність розташування та розвитку малого підприємництва у регіонах України, що обумовлено загальною економічною ситуацією в регіоні. Адже мале підприємництво напряму залежить від платоспроможного попиту населення в регіоні, від стабільного розвитку «точок росту» та потужних «ареалів» промислового, аграрного виробництва. Саме тому у депресивних, периферійних (у т.ч. монофункціональних регіонах) темпи розвитку малого підприємництва є низькими.

Висновки до розділу 2

Незважаючи на суттєві зміни в податковому законодавстві, на сьогодні все одно залишається не вирішеним ряд питань стосовно підтримки та розвитку малого бізнесу як на державному, так і регіональному рівнях. Особливу увагу при цьому слід приділити напрямам підвищення розвитку малих підприємств з боку органів місцевого самоврядування. Оскільки чим ефективнішою є діяльність суб'єктів малого підприємництва, тим більшим буде наповнення дохідної частини місцевих бюджетів за рахунок надходжень з єдиного податку. Однак, як показали, розрахунки, через постійне перетворення податкового законодавства, обсяги відповідних податкових надходжень суттєво зменшилися, що викликане небажанням самих платників податків створювати свою діяльність в нестабільних умовах через наявність значного ризику отримати збитки замість прибутків.

Виходячи з цього основним завданням органів місцевого самоврядування є створення сприятливих, інвестиційно привабливих умов для розвитку малого бізнесу. Держава в свою чергу, повинна надати стабільне нормативно-правове забезпечення питань функціонування малого підприємництва, яке не повинне йти всупереч інтересів представників малого підприємництва.



РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПОДАЛЬШОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ З БОКУ ДЕРЖАВИ