Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

Реферат

Курсова робота на тему: «Особливості застосування податкових пільг щодо фізичних осіб в Україні».

Мета курсової роботи полягає в розкритті сутності податкових пільг щодо фізичних осіб в Україні та їх застосування і розробка пропозицій по вдосконаленню визначальних елементів правового механізму цього податку, а також підготовка на цій основі рекомендацій по вдосконаленню законодавчого регулювання податку з доходів фізичних осіб. Завдання курсової роботи полягає у визначенні правового статусу фізичних осіб як платників податків,детальному аналізі нормативно-правової бази оподаткування доходів фізичних осіб,окресленні місця й ролі податку з доходів фізичних осіб у податковій системі України, розгляді застосування податкових пільг щодо фізичних осіб,запропонуванні деяких змін до податкового законодавства України.

Робота розкриває сутність податкових пільг щодо фізичних осіб в Україні та їх застосування і розробці пропозицій по вдосконаленню визначальних елементів правового механізму цього податку, а також підготовці на цій основі рекомендацій по вдосконаленню законодавчого регулювання податку з доходів фізичних осіб.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Податок з доходів фізичних осіб у системі оподаткування України

1.1 Система оподаткування в Україні

1.2 Основні елементи правового механізму податку з доходів фізичних осіб

Розділ 2. Характеристика податку з доходів фізичних осіб

2.1 Платники податку

2.2 Об'єкт оподаткування

2.3 Ставка податку

Розділ 3. Додаткові елементи правового механізму податку з доходів фізичних осіб

3.1 Пільги по податку з доходів фізичних осіб

3.2 Порядок сплати податку з доходів фізичних осіб

3.3 Звітність платників податку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Для виконання своїх функцій держава формує відповідні засоби, що концентруються в бюджетах різноманітних рівнів і цільових фондів. Перехід до ринкових відносин, удосконалення відносин власності визначають податки як основні джерела формування доходної частини бюджету. Проблемне вивчення й розв'язання основних питань правового регулювання статусу фізичних осіб - платників податків, функціонування правового механізму податків з останніх має вагоме теоретичне і практичне значення. Наукових праць, у яких розглядалися б теоретичні і практичні сторони порушених нами проблем, дотепер існує небагато. У цілому ж система податків з фізичних осіб потребує істотної зміни окремих її елементів у сфері як економічного, так і правового регулювання. Цим і пояснюються вибір теми дослідження та її актуальність.

Мета курсової роботи полягає в розкритті сутності податкових пільг щодо фізичних осіб в Україні та їх застосування і розробка пропозицій по вдосконаленню визначальних елементів правового механізму цього податку, а також підготовка на цій основі рекомендацій по вдосконаленню законодавчого регулювання податку з доходів фізичних осіб. Досягнення зазначеної мети зумовлено постановкою й вирішенням таких завдань: - визначити правовий статус фізичних осіб як платників податків; - зробити детальний аналіз нормативно-правової бази оподаткування доходів фізичних осіб; - окреслити місце й роль податку з доходів фізичних осіб у податковій системі України; - розглянути застосування податкових пільг щодо фізичних осіб;- запропонувати деякі зміни до податкового законодавства України.

Розділ 1. Податок з доходів фізичних осіб у системі оподаткування України

1.1 Система оподаткування України

Податковий Кодекс України визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів [4]. Сукупність податків і зборів до бюджетів та Державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Податкова система - це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які мають податковий характер і необхідні державні для виконання її функції. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб'єктів, стимулюючи економічну і інвестиційну активність.

Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягнених державою податків завжди є збільшення інформаційних тенденцій. Збільшення маси або напрямку податків призводить до зростання цін веде до погіршення фінансового становища господарюючих суб'єктів, що характеризується подальшим поглибленням кризи і спадом виробництва у загальноекономічному масштабі. Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному порядку. Її сьогоднішній стан можна схарактеризувати як створення основ, реформування самої податкової системи (впровадження податків, характерних для більшості розвинутих країн з ринковою економікою, наприклад, податку на додану вартість, наповнення нових форм оподаткування ринковим змістом. Податки є формою фінансових відносин мі державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Податки і збори - це обов'язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах. Визначених законодавчими актами України. Державні цільові фонди - це фонди, створені відповідно до законів України, що формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб, незалежно від форм власності, і внесків фізичних осіб. Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які відповідно до законодавчих актів, покладено обов'язок сплачувати податки і обов'язкові платежі. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України[4]. Об'єктами оподаткування є доходи, додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування. Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:

1) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;

2) вести бухгалтерських облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

3) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до Законів України декларації, бухгалтерську звітність та інші документи, відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) допускати посадових осіб державних податкових органів для перевірок, обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Під час перевірки, що проводиться податковими органами, керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами України, виконувати вимоги державних податкових органів, про усунення виявлених порушень законів України про оподаткування, а також підписати акти про проведення перевірки.

Припиняється обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) - зі сплатою податку, збору або його скасуванням. Заборгованість платників податків і зборів у раді ліквідації юридичної особи сплачується у порядку, встановленому законами України.

Обов'язок фізичної особи зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податків і зборів обов'язкових платежів (або його скасуванням), а також у разі смерті платника.

Одним з ефективних фіскальних важелів для різних податкових систем є оподаткування фізичних осіб. Основною метою введення податку з доходів фізичних осіб є забезпечення бюджетних надходжень та створення рівно напруженого податкового тиску на основі прямого визначення доходів платника податків. Законодавче регулювання оподаткування фізичних осіб в Україні протягом 90-х років XX століття і дотепер було досить стабільним, якщо порівнювати його з іншими податками і зборами. 5 липня 1991 року було прийнято Закон Української РСР «Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства» №1306-XIІ. Дію цього Закону було зупинено Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92.

На сучасному етапі розвитку податкової системи України виникла необхідність оптимізувати механізм оподаткування доходів фізичних осіб. З цією метою 22 травня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV, набирає чинності з 1 січня 2004 року,а на даний момент діє Податковий Кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI [4].

На сьогодні частка надходжень від оподаткування фізичних осіб у чинній податковій системі України досить значна. У зв'язку з цим цілком логічно, що використання податку з доходів фізичних осіб може, на наш погляд, дещо стабілізувати діючу податкову систему держави.

У чинній податковій системі України при оподаткуванні фізичних осіб центральне місце займає податок з доходів фізичних осіб. Фізичні особи є платниками декількох податків і зборів і за певних умов закріплюються як платники по групі податків, що припускають змішаного платника. Проте, якщо можна так сформулювати, "чистих" видів податків у податковій системі України, де платниками виступають виключно фізичні особи, тільки два - податок з доходів фізичних осіб і податок на промисел. Звичайно, вони неоднакові й за значенням, і за розмірами податкових надходжень, і за змістом, і за часом існування.

Податок з доходів фізичних осіб є найважливішим у цій групі. Його значення зумовлюється як певною досконалістю, чіткістю, зрозумілістю механізму сплати, що відпрацьовувався тривалі періоди часу (до речі, податок з доходів фізичних осіб є одним з найдавніших у податковій системі України), так і розміром надходжень у бюджетні доход. Податок з доходів фізичних осіб, без сумніву, належить до категорії прямих, що стягуються в процесі придбання й накопичення матеріальних благ. Грошові відносини, регульовані податковим правом, виникають між державою і самим платником, який вносить податок безпосередньо в бюджет. З огляду на те, що прямі податки підрозділяються на особові (сплачуються з дійсно отриманого платником доходу і враховують фактичну платоспроможність платника) і реальні (податки, якими оподатковується не дійсний доход платника податків, а гаданий, середній, одержуваний у певних економічних умовах від того чи іншого предмета оподаткування, коли оподатковується насамперед майно) [11, с. 44-45], податок з доходів фізичних осіб належить віднести до прямого особового податку. І на наш погляд, останній є більш мобільним, динамічним, аніж інший різновид прямих майнових податків, орієнтованих і прив'язаних до стабільної, незмінної бази - вартості майна, яке розглядається як об'єкт оподаткування. Податок з доходів фізичних осіб орієнтовано на більш мобільні об'єкти регулювання - доходи, які можуть існувати або навіть зводитися практично до нуля.

1.2 Основні елементи правового механізму податку з доходів фізичних осіб

Бюджетне планування -- це своєрідний інструмент системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектору, що здійснюється шляхом встановлення бюджетних цілей не тільки на наступний (плановий) рік, а й на перспективу, зокрема, середньострокову (до трьох років).

Основними цілями бюджетного планування на багаторічній основі є формування ефективної середньострокової податково-бюджетної стратегії та, зокрема, підвищення дисципліни витрачання державних коштів. Воно має функціонувати як фінансове стримування майбутніх бюджетних витрат, а не як інструмент розширення кількості та обсягів бюджетних програм, оскільки планування проекту бюджету на один рік не може комплексно врахувати впливу бюджетних програм на майбутні витрати з бюджету. Загальні засади бюджетного планування визначаються Конституцією України, а також спеціальним бюджетним законодавством -- Бюджетним кодексом України.

Процедура бюджетного планування -- послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Бюджетним кодексом України і на державному рівні включає такі етапи та стадії: визначення основних напрямів бюджетної політики; підготовка й аналіз бюджетних запитів; схвалення проекту державного бюджету Кабінетом Міністрів; розгляд та прийняття державного бюджету Верховною Радою [10 с.77].

Складання проекту Державного бюджету:

А. Визначення Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

До 1 червня Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, що ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття. До 1 липня Верховна Рада приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період (Бюджетна резолюція).

Б. Підготовка й аналіз бюджетних запитів:

Міністерство фінансів розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкцію щодо підготовки бюджетних запитів. Розроблення бюджетних запитів, що містять пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних розпорядникові для забезпечення його діяльності на наступний бюджетний період, та подання їх Міністерству фінансів. Аналіз бюджетних запитів та підготовка пропозицій проекту Державного бюджету України та проекту закону про Державний бюджет. Усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

В. Схвалення Кабінетом Міністрів України проекту Державного бюджету та проекту закону про Державний бюджет та подання їх Верховній Раді України (не пізніше 15 вересня року, що передує плановому).

Г. Розгляд та прийняття Державного бюджету України Верховною Радою України. Розгляд проекту закону про державний бюджет України народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських групах та фракціях Верховної Ради України. Розгляд Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів України пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України і підготовка Висновків та пропозицій до нього, а також підготовка таблиці пропозицій суб'єктів законодавчої ініціативи.

Обговорення проекту Державного бюджету на пленарному засіданні Верховної Ради:

- перше читання -- розгляд висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України. У разі схвалення вони набувають статусу Бюджетних висновків Верховної Ради України;

- друге читання -- передбачає затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту), доходів і видатків державного бюджету України на наступний бюджетний період, обсягу міжбюджетних трансфертів та інших положень, необхідних для формування місцевих бюджетів;

- третє читання -- голосування щодо статей бюджету, які не були прийняті у другому читанні, та щодо проекту закону про Державний бюджет України в цілому.

Закон про Державний бюджет України повинен бути прийнятий Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому. Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Забезпечення виконання бюджету покладено на Кабінет Міністрів, а загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету здійснює Міністерство фінансів. Бюджет виконується за розписом, затвердженим Міністром фінансів. Цей документ складається у місячний термін після затвердження бюджету в розрізі підрозділів бюджетної класифікації, яка дає повну деталізацію видів доходів і напрямів видатків. Розпис доходів і видатків складається з поквартальною розбивкою, що дає змогу збалансувати бюджет на різні періоди.

Касове виконання бюджету (зарахування коштів на рахунки бюджету та перерахування з них) може здійснюватись за двома системами: банківською і казначейською. За банківської системи рахунки бюджету відкриваються в установах банківської системи, за казначейської -- створюється спеціальна структура -- Державне казначейство, яке веде рахунки бюджету, мобілізує кошти і фінансує видатки[11].

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного і місцевих бюджетів, яка передбачає здійснення Державним казначейством через єдиний казначейський рахунок:

- операцій з коштами державного і місцевих бюджетів;

- розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

- контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

- бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджету.

Запровадження казначейської системи виконання бюджетів і функціонування єдиного казначейського рахунку, відкритого в Національному банку, дає змогу уряду мати вичерпну щоденну інформацію про стан державних фінансів. Система електронних платежів (СЕП) Національного банку поряд із входженням Державного казначейства у мережу «Клієнт банку -- банк» дозволяє провадити платежі у лічені хвилини замість двох або більше днів. Крім того, казначейський принцип оплати рахунків через реєстраційні рахунки, відкриті в рамках єдиного казначейського рахунку, значно скорочує можливості порушення фінансово-бюджетної дисципліни. На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів.

Розділ 2. Характеристика податку з доходів фізичних осіб

2.1 Платники податку

податковий пільга дохід звітність

ПКУ в основу розмежування усієї сукупності платників цього податку покладено критерій резидентства. При цьому не має першочергового значення, чи є фізична особа громадянином України, громадянином іноземної держави чи особою без громадянства.

ПКУ передбачено кілька підстав визначення резидентства платника податку[4]:

*по-перше, фізичною особою--резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні;

*по-друге, у разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні;

*по-третє, якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні;

*по-четверте, у разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року;

*по-п'яте, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи за попередніми підставами, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа--громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого ПКУ або нормами міжнародних угод України. Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або реєстрація її як само зайнятої особи. Відповідно до ПКУ платниками податку є [4]:

- резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

- нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Винятком є нерезиденти, що отримують доходи з джерелом їх походження з території України і мають дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ними безпосередньо від такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.

2.2 Об'єкт оподаткування

ПКУ передбачає розмежування об'єктів оподаткування залежно від резидентського статусу платника податку.

Об'єктом оподаткування резидента є [4]:

- загальний місячний оподатковуваний дохід;

- чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

- іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

- загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Загальний річний оподатковуваний доход складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. Перелік окремих видів доходів, які включаються та не включаються до складу загального місячного доходу, встановлені відповідно ПКУ. Новацією ПКУ стосовно визначення об'єкта оподаткування резидентів є поняття податкового кредиту. Відповідно до ПКУ податковим кредитом є сума (вартість) витрат, понесених платником податку--резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів -- фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом. Таким чином, право на податковий кредит має виключно платник податку--резидент, що має індивідуальний ідентифікаційний номер[4].

Порядок застосування платником податку податкового кредиту за наслідками звітного податкового року визначений у ПКУ. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку в річній податковій декларації. До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Вказані документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом року, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту. Перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, визначено у ПКУ [4]. Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата. Право на застосування податкового кредиту має обмеження. Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься. Особливості нарахування та сплати окремих видів доходів передбачені відповідними пунктами статті 170 ПКУ, зокрема: п. 170.1.2 --170.

ПКУ визначає особливості оподаткування окремих видів операцій або доходу: операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням, операцій з продажу об'єктів нерухомого майна; операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна; доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав; доходу, отриманого платником податку як подарунок (або внаслідок укладення договору дарування); операцій із заміщення втраченої власності.

2.3 Ставка податку

Ставка оподаткування є одним з основних елементів механізму податку, без якого неможливо уявити ні конкретного податку, ні рівня податкового тягаря (тиску). Вона становить собою податкові нарахування на одиницю виміру податкової бази. Відмінною рисою даного елемента порівняно з іншими основними елементами податкового механізму (платником, об'єктом) є його мобільність, рухливість. Основна ставка податку становить 15%. Змінюючи ставку податку, можна досить оперативно коригувати обсяг податкових надходжень або стимулювати їх, практично не змінюючи громіздкого податкового механізму.

ПКУ не передбачає встановлення єдиної ставки податку, а тому залежно від особливостей об'єкта оподаткування застосовується одна з таких ставок. Фактично базовою є ставка, встановлена ПКУ. Така ставка податку становить 15% від об'єкта [4]. Ставка податку становить 5% від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом у разі, якщо таким об'єктом є:

- процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків);

- процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом;

- в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами ПКУ.

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної ПКУ ст.167, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів--фізичних осіб, за винятком доходів. Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами ПКУ.

Залежно від податкового тиску вирізняють базову, знижену й підвищену ставки податку. Базова ставка не враховує ні особливостей платника податків, ні виду діяльності, яким він займається. Знижена ставка встановлюється в силу наявності в конкретного виду платників податків особливих обставин або заняття ними специфічними видами діяльності. У низці випадків установлення зниженої ставки має на меті стимулювання заняття певним видом діяльності, або ж мати деякою мірою характер податкової пільги. Застосування підвищеної податкової ставки часто зумовлено високою прибутковістю специфічних видів діяльності і спрямовано на більш раціональний перерозподіл податкового тиску. Ставки податку залежно від методу їх встановлення поділяються на абсолютні й відносні. Абсолютні (або тверді) припускають розмір податку в твердому фіксованому розмірі на кожну одиницю оподаткування. В Україні вони не застосовуються внаслідок високої активності інфляційних процесів, що, у свою чергу, призвело б до більш пізнього збору податків і платежів податкового характеру. У разі застосування відносних ставок розмір податку встановлюється в певному співвідношенні до одиниці оподаткування.

Відносні ставки поділяються на відносно-процентні, відносно-кратні й відносно-грошові. Перші встановлюються у відсотках до одиниці оподаткування, другі становлять собою співвідношення розміру податку до одиниці оподаткування й установлюються в розмірах, кратних певному показнику (наприклад, мінімальній заробітній платі). Відносно-грошові ставки припускають обчислення суми податку у формі певної грошової суми на частину об'єкта оподаткування.

Розділ 3. Додаткові елементи правового механізму податку з доходів фізичних осіб

3.1 Пільги по податку з доходу фізичних осіб

Пільги в механізмі податку належать до додаткових обов'язкових елементів. Функціонально вони виконують перерозподіл податкового тиску з однієї категорії платників податків на іншу. В умовах розвитку правової держави застосування пільг в оподаткуванні набуває вагомого значення в узгодженні інтересів платників податків, точніше, окремих їх груп, і держави. Цілком природно, що в суспільстві відбувається поділ груп населення залежно від багатьох чинників: добутку, рівня життя, деяких факторів сімейного характеру та інших. За таких умов рівномірне податкове навантаження не може забезпечити основний напрямок державної діяльності - функціонування на благо свого народу. Конституція України визнає нашу державу соціальною, тобто Україна орієнтована на здійснення широкомасштабної й ефективної соціальної політики, яка реально повинна забезпечувати соціальний захист і належну підтримку малозабезпечених прошарків населення[6, c.25].

У наукових фінансово-правових джерелах існують різні підходи до визначення категорії «податкова пільга». У роботах деяких вчених це поняття розглядається як різновид спеціальних прав, наданих певним громадянам як більш високий рівень прав для окремих груп осіб. Інші науковці виходять із того, що пільги - це заохочувальне звільнення учасника суспільного життя від деяких установлених нормами права обов'язків.

Аналізуючи ПКУ слід зробити акцент на наступному. По-перше, самого поняття пільги в ньому не має. По-друге, різні види пільг за цим податком містяться в різних статтях зазначеного Закону. Наприклад, ст. 166 п.1.2.-2.2. ,ст..166 п. 2и п.3 ПКУ [ 4 ] регулює надання податкової соціальної пільги. Такі доходи зменшують об'єкт оподаткування і фактично являються пільгами. Статті 171-176 зазначеного Кодексу, що регулюють особливості обчислення, нарахування та сплати податку в окремих ситуаціях також за своєю суттю містять окремі різновиди податкових пільг. Приміром, в Італії сума податку зменшується на суму індивідуальних податкових пільг, розмір яких залежить від складу сім'ї - чим більша родина, тим більше пільг. Існують також відрахування для осіб найманої праці, які фактично відбивають середні видатки працюючого на транспорт та інші потреби. Крім цього, додаткові видатки в цій країні застосовуються і на дітей.

У багатьох національних законодавствах, як і в Україні, встановлюється універсальна знижка - неоподатковуваний мінімум доходів, при якому оподаткуванню підлягають тільки доходи, що перевищують цей мінімум. Цю пільгу запроваджено з метою забезпечити задоволення мінімальних життєвих потреб На жаль, в Україні основний зміст цієї пільги сильно перекручений. Законодавець встановив розмір неоподатковуваного мінімуму на рівні 17 грн. У той же час, чинне законодавство містить поняття «мінімальна заробітна плата», у світлі чого зовсім не зрозуміло, як особа може одержувати доход у розмірі неоподатковуваного мінімуму. Фактично ця пільга хоча й задекларована в законодавстві, але не діє[4].

У прикінцевих положеннях ПКУ міститься норма, згідно з якою у випадку, коли норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., крім норм адміністративного і кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги.

Поняття «податкова соціальна пільга» законодавець увів у зв'язку з переходом від прибуткового податку з громадян до податку з доходів фізичних осіб. Слід зауважити, що податкова соціальна пільга застосовується виключно до доходу, нарахованого платникові податку протягом звітного податкового місяця у виді заробітної плати й лише за умови, що розмір останньої не перевищує суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на коефіцієнт 1,4 й округленої до найближчих 10 грн. [4]

Відповідно до чинного законодавства під прожитковим мінімумом розуміється вартісна величина набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів і мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Для розрахунку податкової соціальної пільги застосовується розмір прожиткового мінімуму саме для працездатної особи. У той же час існує виняток з загального правила щодо розміру заробітної плати для отримання податкової соціальної пільги, а саме: самотні матері або самотні батьки (опікуни, піклувальники) - у розрахунку на кожну дитину віком до вісімнадцяти років; платник податку, який утримує дитину-інваліда - у розрахунку на кожну дитину віком до вісімнадцяти років; а також платник податку, що має трьох чи більше дітей віком до вісімнадцяти років. Один з батьків - платників податку, віднесених до зазначених пільгових категорій, має право на одержання податкової соціальної пільги щодо місячної заробітної плати, розмір якої визначається залежно від чисельності дітей, щодо яких надається пільга (на кожну дитину). У другого з батьків при цьому питання надання податкової соціальної пільги розглядається на загальних підставах. [ 4 ]

Податкова соціальна пільга розраховується із заробітної плати платника податку, нарахованої в місяці, у якому роботодавець одержав від нього заяву на використання пільги, і припиняється з місяця, у якому цей платник податку звільнився. Крім того, для отримання податкової соціальної пільги у підвищеному розмірі платник податку зобов'язаний пред'явити в бухгалтерію роботодавця відповідні документи, що підтверджують його право на цю пільгу. Надалі такі заяви й документи подавати щороку не потрібно.

Законодавець установив різний розмір податкової соціальної пільги залежно від категорій платників податку -- 100, 150 та 200 відсотків від мінімальної заробітної плати, встановленої Верховною Радою України на 1 січня звітного року. Під мінімальною заробітною платою потрібно розуміти законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України „Про оплату праці” не включаються доплати, надбавки, заохочувальні й компенсаційні виплати[11]. Як уже зазначалося, за загальним правилом для отримання податкової соціальної пільги платник податку подає роботодавцеві відповідну заяву, самостійно обираючи місце застосування до його доходів податкової соціальної пільги. Форма заяви затверджена наказом Державної податкової адміністрації України. Утім, ретельний аналіз чинного законодавства дозволив вирізнити низку документів, що необхідно додавати до такої заяви залежно від виду податкової соціальної пільги й категорії платника податку з доходів фізичних осіб. До того ж Кабінетом Міністрів України було розроблено Порядок надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги.

Варто мати на увазі, що при оформленні податкової соціальної пільги одним з подружжя, які мають декілька дітей віком до вісімнадцяти років, один з батьків має право на збільшення граничного розміру доходу пропорційно до числа дітей. [4] При цьому в заяві про застосування пільги треба вказати, що чоловік (дружина) такого платника податку за місцем своєї роботи не користується вищезазначеним правом. ПКУ прямо не передбачено обов'язок надання копії свідоцтва про розлучення й копії паспорта з відміткою про розірвання шлюбу. Такий обов'язок не передбачено і Порядком надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги.

Проте про необхідність надання копій зазначених документів, а також документів, що підтверджують спільне проживання дитини з одним із батьків, регламентовано на рівні підзаконних нормативних актів Державної податкової адміністрації України. Платник податку вважається одинокою матір'ю або одиноким батьком (опікуном, піклувальником), якщо на момент застосування роботодавцем податкової соціальної пільги він має на утриманні дітей віком до вісімнадцяти років і не перебуває у шлюбі, зареєстрованому згідно із законом. При цьому для одержання такої пільги платник податку зобов'язаний подати в бухгалтерію підприємства крім заяви про застосування пільги також копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про розлучення й копію паспорта з відміткою про розірвання шлюбу.

З метою надання податкової соціальної пільги "утриманням дитини" слід вважати, насамперед, її спільне проживання з одним із батьків. Документом, що підтверджує спільне проживання (утримання), може бути довідка з ЖЕКу, довідка з органу опіки, рішення суду або нотаріально завірений договір між колишніми чоловіком і дружиною щодо здійснення батьківських прав і виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, наприклад чоловіком, тощо. Таким чином, якщо кожен із колишнього подружжя бажає скористатися правом на застосування до його доходу податкової соціальної пільги як одинока мати чи батько, то разом із поданням до підприємства заяви щодо її застосування подаються ще й документи, що підтверджують факт утримання кожним з них дитини чи піклування нею.

Деякі особливості надання податкової соціальної пільги існують при оподаткуванні доходів осіб, які навчаються. Так, учні, студенти, аспіранти, ординатори, ад'юнкти мають право на податкову соціальну пільгу в розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми базової податкової соціальної пільги. Водночас податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як стипендія, грошове чи майнове (речове) забезпечення, що одержуються учнями, студентами, аспірантами, ординаторами, ад'юнктами і виплачуються з Державного бюджету. [4] Як бачимо, стипендія, що виплачується у відповідному розмірі з Державного бюджету зазначеним особам, не підлягає оподаткуванню. Стипендія, яка виплачується з інших, ніж бюджет, джерел, підлягає оподаткуванню на загальних підставах без застосування до неї податкової соціальної пільги. Тому в бухгалтерію навчального закладу вказані платники податку не повинні подавати ніяких документів на застосування податкової соціальної пільги.

Якщо ж учні, студенти, аспіранти, ординатори, ад'юнкти, яким за умовами їх навчання не передбачено виплату стипендії з Державного бюджету, незалежно від того, одержують вони будь-яку іншу стипендію (спонсорську, від підприємства, що їх направило на навчання, тощо) й одночасно з навчанням працюють і отримують заробітну плату, вони згідно з умовами щодо розміру заробітної плати мають право на застосування до неї податкової соціальної пільги в розмірі 150 відсотків. При цьому такі особи повинні надати роботодавцеві довідку з навчального закладу про те, що вони там навчаються і що за умовами їх навчання не передбачено виплату стипендії з Державного бюджету.

3.2 Порядок сплати податку з доходів фізичних осіб

ПКУ [4]установлено два різновиди порядку нарахування, утримання і сплати податку до бюджету. Критерієм для їх розмежування обрано джерело виплати доходу, точніше, наявність статусу податкового агента в особи, яка виплачує доход. Податковим агентом із цього податку визнається юридична особа, її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу і способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені й за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до законодавства, а також нести відповідальність за порушення норм зазначеного Закону. Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Відповідно до чинного законодавства податковий агент, який нараховує або виплачує оподатковуваний доход на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку залежно від об'єкта оподаткування. При цьому податок підлягає сплаті до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати цього податку до бюджету. При нарахуванні оподатковуваного доходу, який не виплачується платникові податку особою, яка його нараховує, сума податку, що підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, повинна бути перерахована до бюджету в строки, встановлені для місячного податкового періоду [4].

Спеціальний порядок сплати встановлено стосовно окремих видів оподатковуваних доходів, що не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті. У цьому випадку платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу й подати річну декларацію з цього податку. Якщо оподатковуваний доход виплачується в не грошовій формі чи готівкою з каси резидента, податок сплачується до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати. При оподаткуванні доходів, нарахованих платникові податку особою, яка не є податковим агентом, платник податку, який отримує доходи від такої особи, зобов'язаний включити суму цих доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу й подати річну декларацію з цього податку.

Порядок сплати податку з доходів фізичних осіб застосовується всіма юридичними особами, у тому числі тими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої територіальної громади, ніж ця юридична особа, а також відокремленими підрозділами юридичних осіб, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку. Сума податку за звітний місяць, яка підлягає перерахуванню до місцевого бюджету за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, визначається юридичною особою або уповноваженим підрозділом самостійно з урахуванням загальної чисельності громадян, які працюють у цих підрозділах і суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу. Потім юридична особа за своїм місцезнаходженням, а уповноважений підрозділ за своїм місцезнаходженням, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні розподільчі рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства України. Територіальні управління останнього в установленому Бюджетним кодексом України порядку здійснюють розподіл зазначених коштів згідно з нормативами, встановленими ст. 65 Бюджетного кодексу України, та спрямовують ці розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів[1].

В Україні фізична особа, відповідальна згідно з вимогами ПКУ за нарахування й утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету за місцем реєстрації в податкових органах, якщо вона є податковим агентом, і за її податковою адресою в інших випадках. Контроль за правильністю і своєчасністю сплати податку здійснює податковий орган за місцезнаходженням юридичної особи або її уповноваженого підрозділу. При цьому відповідальність за своєчасне і повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний доход. Але в окремих випадках, визначених законодавством, відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету може нести фізична особа.

В Україні процес сплати податку з доходів фізичних осіб умовно можна поділити на декілька відокремлених етапів, які охоплюють:

1. щомісячні розрахунки податку;

2. визначення сукупного доходу;

3. зменшення сукупного місячного доходу на суму податкової соціальної пільги;

4. розрахунок податку відповідно до діючої системи ставок;

5. коригування розміру податку на суму податкового кредиту.

Враховуючи наведений вище аналіз чинного законодавства, можемо назвати низку підстав, за наявності яких здійснюється оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

До таких підстав належать:

1. податкова декларація;

2. матеріали податкових перевірок діяльності громадян;

3. відомості про виплачені доходи, отримані від підприємств та інших податкових агентів.

3.3 Звітність платників податку

Обов'язок щодо подання податкової звітності є невід'ємним елементом змісту податкового обов'язку платника податків. Формою податкової звітності є річна декларація про майновий стан і доходи -- податкова декларація. Податкова декларація подається платником податку, який зобов'язаний подавати таку декларацію відповідно до законодавства, або має право подати таку декларацію для отримання податкового кредиту. Обов'язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів, зобов'язаних подавати звітність з цього податку у встановленому порядку.

Платники податку--резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов'язані подати податковому органу декларацію не пізніше закінчення 60 календарного дня, що передує такому виїзду. Податковий орган зобов'язаний протягом 30 календарних днів від дня отримання такої декларації визначити податкове зобов'язання та надіслати податкове повідомлення платнику податку, який зобов'язаний сплатити належну суму податку та отримати довідку про таку сплату або про відсутність податкових зобов'язань з цього податку, яка здається органам митного контролю під час перетину митного кордону та є підставою для проведення митних процедур[9]. Платники податку звільняються від обов'язку подання декларації у таких випадках:

а) незалежно від видів та сум отриманих доходів платниками податку, які: є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року; перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув'язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації; перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року;

б) в інших випадках, визначених ПКУ.

Висновки

При досліджені проблем, що розглядались у даній роботі, було виокремлено поняття та сутність прибуткового оподаткування, наведено особливості його реалізації на території України через аналіз чинного законодавства, та законодавства, що втратило силу, охарактеризовано місце податку з доходів фізичних осіб у системі податків, зборів, та інших платежів податкового характеру. Відповідно до поставленої мети і завдань в роботі визначено правову природу податку з доходів фізичних осіб, досліджено кожний елемент його правового механізму, проведено порівняльний аналіз чинного механізму податку з доходів фізичних осіб і діючого до нього прибуткового податку з громадян, розглянуто особливості функціонування першого в системі оподаткування України. Шляхом розкриття окремих сторін кожного елементу правового механізму податку з доходів фізичних осіб як за національним, так і зарубіжним законодавством, наведено специфіку цього податкового важеля та обґрунтовано можливість застосування іноземного досвіду з оподаткування фізичних осіб в національних умовах.

В Україні при оподаткуванні фізичних осіб платник може скористатися податковою соціальною пільгою. Вона розраховується із заробітної плати платника податку, нарахованої в місяці, у якому працедавець одержав від нього заяву на застосування пільги, і припиняється з місяця, у якому платник податку звільнився. Крім того, для отримання податкової соціальної пільги у підвищеному розмірі платник податку зобов'язаний подати в бухгалтерію працедавця відповідні документи, що підтверджують його право на цю пільгу. Надалі такі заяви й документи подавати щороку не потрібно.

Використана література

1. Бюджетний кодекс України.-К.: ТОВ «Дельта, 2006 .- 112с. 2. Башняк О.С. Принципи оподаткування та їх реалізація у податковому законодавстві України. Дис.канд. юрид. наук.Харків, 2009. - 190с. 3. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»». Відомості Верховної Ради України, 2011. - №52. - Ст. 564.

4.Податковий Кодекс України, Редакція від 01.04.2012, підстава 4453-17 // Відомості Верховної Ради України, 2011.

5. Зкон України “Про систему оподаткування” Відомості Верховної Ради України, 2011.-№ 77.

6.Кобильник Д.А. Правове регулювання пільг при оподаткуванні. Автореф. дис. канд. юрид. наук / Харків, 2008.

7. Конституція України. Відомості Верховної Ради. - 1996. - №30. - Ст.141.

8. Костенко Ю.О. Правове регулювання оподаткування фізичних осіб в Україні. Автореф. дис. канд. юрид. наук / Харків, 2007.

9. Мінаєва О.М. Правове регулювання податкового обліку в Україні. Автореф. дис. канд. юрид. наук / Харків, 2007. 10. Налоговое право Украины: Учебное пособие / Под ред. проф. Кучерявенко Н.П. - Х.: Легас, 2009. - 488с. 11. Податкова система України: Підручник / В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П'яточенко та ін. / За ред. В.М. Федосова. - К.: Либідь, 2008. - 464 с. 12. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги”. Урядовий кур'єр, 2010. - 01. - №16.

13. Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. -- К: МАУП, 2005.

14. Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. -- К.: Либідь, 2002.

15. http://www.nau.kiev.ua

16. http://www.zakon.gov.ua

Размещено на Allbest.ru