Отже, практична реалізація антикризового фінансового управління на приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер» виходить з тих проблем, які виявлені в результаті фінансового аналізу.

Результати діагностики банкрутства з використанням коефіцієнта Альтмана (див. табл. 2.2.) дають вкрай невтішні висновки. Спостерігається негативна тенденція, яка полягає в зміні значень даного коефіцієнта з 1,86219 на 2009 р. до 0,87984 на 2011 р. При цьому дуже низька ймовірність банкрутства можлива при досягненні значення коефіцієнта 3,0 і вище (див. табл. 1.1.). Значення коефіцієнта Альтмана знаходиться в смисловому відповідно даними з аналізу фінансової стійкості (див. табл. 2.10.), з даними по аналізу чистих активів підприємства (див. Табл.. 2.3.2), даними з аналізу платоспроможності, а також даними по аналізу рентабельності (див. Табл.. 2.13.). Таким чином, в системі фінансового управління існують деякі вади, що виявилися більш гостро в кризовий період. Незважаючи на власні заходи підприємства, що виразилися в залученні коштів пільгового державного кредиту, у фінансовій діяльності підприємства існують значні перспективи вдосконалення фінансового управління кризовими явищами.

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ КРИЗОВИМИ ЯВИЩАМИ

3.1 Розробка і організація системи внутрішнього контролю

Можливість вдосконалення фінансового управління кризовими явищами необхідно розглядати з двох основних позицій: концептуальної та практичної. Перша стосуватиметься деяких змін в концепції управління, тобто створення на підприємстві окремої системи - системи внутрішнього аудиту, в обов'язки якої входитиме аналітична робота для недопущення можливості виникнення банкрутства. Друга стосуватиметься практичного втручання у фінансову діяльність підприємства, що буде в основному стосуватися оптимізації рівня платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, частки позикових коштів у загальній структурі капіталу і так далі

Необхідність створення відділу внутрішнього аудиту випливає зі специфіки діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер»: тривалий термін рефінансування дебіторської заборгованості, використання в операційній діяльності великої суми позикових коштів, специфіка виробництва з переважанням динамічної трансформації оборотних активів, короткий операційний цикл, розрив між володінням та управлінням підприємством. Ці фактори лягають в основу пропозиції про створення системи внутрішнього аудиту. Дана служба може бути укомплектована з управлінського персоналу різних підрозділів - фінансового відділу, бухгалтерії, відділу зовнішніх зв'язків, відділу прогнозування та економічного аналізу. При цьому діяльність може здійснюватися або у формі щотижневих семінарів, що не вимагатиме додаткових витрат, або у формі функціонування в якості окремого органу в організаційній структурі підприємства.

Внутрішній аудит - це регламентована внутрішніми документами організації діяльність по контролю ланок управління і різних аспектів функціонування організації, здійснювана представниками спеціального контрольного органу в рамках допомоги органам управління організації (загальним зборам учасників господарського товариства або суспільства або членів виробничого кооперативу, наглядовій раді, раді директорів, виконавчому органу) у встановленні законності проведених працівниками господарських операцій та їх економічної доцільності для підприємства, у дотриманні встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку. Внутрішній аудит є діяльність з надання незалежних і об'єктивних гарантій і консультацій, спрямованих на вдосконалення господарської діяльності організації. Він допомагає організації, досягти, поставлені цілі, використовуючи систематизований і послідовний підхід до оцінки та підвищення ефективності управління ризиками, контролю та системи корпоративного управління.

Цілями організації системи внутрішнього контролю на підприємстві є:

1) здійснення впорядкованої і ефективної діяльності підприємства, включаючи рентабельність і захищеність від збитків;

2) забезпечення дотримання політики керівництва кожним працівником підприємства;

3) забезпечення збереження майна;

4) підтримання хороших відносин з регулюючими органами;

5) запобігання виникнення банкрутства, нейтралізація його причин на ранніх стадіях його прояву

Для досягнення перерахованих вище цілей організації системи внутрішнього контролю необхідно вирішення наступних завдань:

1) періодичний контроль над фінансово-господарською діяльністю підприємства;

2) аналіз господарської та фінансової діяльності, оцінка економічних та інвестиційних проектів, економічної безпеки систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю підприємства;

3) проведення семінарів, підвищення кваліфікації та навчання персоналу, надання допомоги кадровій службі у підборі і тестуванні бухгалтерського персоналу підприємства;

4) наукова розробка, видання методичних посібників і рекомендацій з бухгалтерського обліку, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, аудиту, господарського права, і інформаційне обслуговування підприємства;

5) консультування з питань фінансового, податкового, банківського та іншого господарського законодавства, інвестиційної діяльності, менеджменту, маркетингу, оптимізації оподаткування, реєстрації, реорганізації та ліквідації підприємств;

6) взаємодію з зовнішніми аудиторами, представниками податкових органів та інших контролюючих органів.

Таким чином, у разі створення відділу внутрішнього контролю, підприємство в значній мірі зможе знизити ступінь ймовірності банкрутства і запобігти його наслідки, нейтралізуючи можливу кризу на ранніх стадіях - при виявленні причин, його породжують.

3.2 Рекомендації щодо виходу підприємства з кризової ситуації

Розгляд шляхів виходу зі сформованої ситуації необхідно здійснювати у наведеній нижче черговості, що, на думку автора, посприяє найбільш раціональному використанню фінансових ресурсів і не викличе протиріч пов'язаних з неможливістю вирішити проблеми більш високого порядку, не вирішивши спочатку проблеми нижчого порядку.

Етапи виходу з кризової ситуації для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер»:

1) Зниження суми позикового капіталу. Нормативне значення коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів <1 (див. таблицю 2.3.8). Це означає, що позикових коштів має бути менше 50%, що забезпечить найбільш оптимальне функціонування підприємства. Зниження необхідно здійснювати не різко, щоб одноразовим зниженням не погіршити фінансовий стан підприємства. Можлива розкладка суми на яку необхідно зменшити позиковий капітал в часі. У даному випадку підприємство отримує можливість в довгостроковому періоді скоригувати свою діяльність таким чином, щоб десятивідсоткове або п'ятивідсоткове зменшення було покрито з інших джерел, основним з яких є прибуток. При цьому необхідно не тільки зменшувати суму позикового капіталу, а й нарощувати суму власного. Тобто зменшення суми позикового капіталу повинно бути пов'язане з відповідним збільшенням суми власного капіталу.

2) Створення резервів з валового та чистого прибутку. Даний етап тісно переплітається з першим і дозволяє нарощувати суму власного капіталу. Створення резервів сприяє збільшенню величини джерел власних обігових коштів. Дана міра має довгостроковий позитивний ефект.

3) Зниження суми запасів. Обслуговування запасів передбачає використання фінансових ресурсів, що лягає на собівартість готової продукції. В результаті продукція користується меншим попитом з одного боку, і підприємство втрачає частину потенційно можливого прибутку з іншого.

4) Посилення роботи по стягненню дебіторської заборгованості. До кінця 2011 року частка дебіторської заборгованості в загальній сумі майна склала 12,72%, що в абсолютному вираженні 1 229 587 грн. Сума цих коштів в 2 рази більше суми яку підприємству необхідно погасити за один рік при п'ятирічному зниженні суми позикового капіталу, і в чотири рази при десятирічному зниженні суми позикового капіталу. При успішному стягнення дебіторської заборгованості перші 2 (при п'ятирічному) або 4 (при десятирічному) року щодо зниження суми позикового капіталу можуть бути забезпечені. У разі розпорядження даними коштами відповідно до рекомендацій, викладених у другому етапі (Створення резервів з валового та чистого прибутку) отримаємо: сума позикових коштів складе 5 223 858 грн, а сума власних 4 436 904 грн. Таким чином, ефект даного заходу буде відчутний відразу. Сума розриву між власними і позиковими коштами складе всього 786 954 грн. Використання варіанту розкладки в часі з п'яти або десятирічним строком для даної суми буде ще менш дорого для підприємства. Крім цього позитивним можна назвати підвищення частки грошових коштів, прискорення оборотності оборотних коштів, зростання забезпеченості власними оборотними засобами. Здійснення рефінансування дебіторської заборгованості можливо з використанням форфейтинга. Реалізація даного етапу значно підвищить фінансову стійкість і платоспроможність.

5) Прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Для усунення виникнення в майбутньому можливості накопичення дебіторської заборгованості необхідно вжити заходів для прискорення її оборотності. Дана міра можлива при зміні політики надання дебіторської заборгованості на консервативну, коли для суми дебіторської заборгованості встановлюється ліміт і перевищення даного ліміту вкрай небажано. Такий захід можлива при наявності безлічі покупців. Для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер», на мою думку, нинішня ситуація дуже складна саме з причини роботи з одним покупцем. Необхідність розширення клієнтської бази буде розглянута в наступному етапі.

6) Розширення клієнтської бази. Пошук нових ринків збуту. Описані вище етапи повинні проводитися паралельно з етапом пошуку нових ринків збуту та розширення клієнтської бази. При цьому поступово налагоджувати зв'язки з новими клієнтами, спочатку виконуючи невеликі замовлення. У разі знаходження вигідних умов нарощувати обсяги виробництва і покращувати власний фінансовий стан.

7) Зниження витрат виробництва. Зниження витрат виробництва благотворно впливає на величину прибутку. Прибуток є кінцевою метою операційного циклу. Прибуток впливає на ефективність функціонування підприємства, будучи самої по собі критерієм ефективності функціонування.

8) Збільшення обсягів виробництва і реалізації. Даний етап знаходиться в тісній залежності з етапами 6 і 7. Дозволить використовувати виробничі потужності на 100%. При цьому можливий приріст заробітної плати робітників, що не може не відбитися на бажанні працювати краще, підвищуючи при цьому продуктивність праці. Для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» робота з кадрами є запорукою успіху у зв'язку зі специфікою виробництва. Якість продукції, обсяги реалізації та виробництва безпосередньо залежать від рівня майстерності швачки.

9) Інвестиції. При нинішньому рівні фондоозброєності і рівні морального і фізичного зносу підприємству приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» необхідно вкладати кошти в нове обладнання. При цьому необхідно враховувати потреби ринку в одязі, ресурсозберігаючі технології, можливість використання персоналу в інших операціях у зв'язку з використанням програмованого обладнання. Даний етап можливий лише після виконання всіх попередніх етапів, коли у підприємства з'являться тимчасово вільні грошові кошти, які можна витратити на інвестиційні цілі. Крім внутрішніх інвестицій приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер» необхідно вкладати кошти в цінні папери або на депозитний рахунок у банку для залучення додаткових доходів.

10) Досягнення фінансової та управлінської самостійності. На мій погляд даний етап є кінцевим етапом антикризового управління приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер». Вищенаведені етапи дозволять підприємству збільшити суму чистих активів, тим самим збільшивши його вартість і задовольнивши бажання акціонерів. При цьому можливе досягнення високої фінансової стійкості, платоспроможності і рентабельності. Коли у підприємства з'являться кошти, вони можуть бути інвестовані в нове обладнання або з інших напрямків для отримання прибутку. При цьому реальне внутрішньо інвестування значно підвищить показники роботи підприємства, дозволить заощадити час і матеріал. Поліпшення фінансового стану підприємства дасть можливість здійснення зниження ступеня іноземного впливу.

Необхідно враховувати, що етапи даного плану фінансового оздоровлення підприємства взаємозалежні і випливають один з іншого (рис. 3.1). На кінцевих стадіях, зокрема на стадії інвестування, зниження витрат виробництва, збільшення обсягів виробництва і реалізації може спостерігатися синергетичний ефект.

Реалізація даної програми передбачає довготривалі зусилля. Підприємству не варто орієнтуватися на короткостроковий ефект. Це пов'язано з тим, що необхідно боротися з причинами негативних явищ а не з наслідками. На мою думку, термін виходу з ситуації, що склалася при найсприятливіших обставинах і максимальних зусиллях управлінського персоналу складе не менше п'яти років. Оптимальний термін становить приблизно сім - десять років.

Отже, проаналізувавши основні проблемні місця, мною розроблена програма виходу з ситуації, що склалася. Її основу складають довгострокові зусилля менеджерів, спрямовані на досягнення фінансової та управлінської незалежності. Почати необхідно з створення системи внутрішнього аудиту, діяльність якої буде спрямована на практичну реалізацію антикризового фінансового управління на приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер». Розпочавши зі зниження суми позикового капіталу і підвищивши фінансову стійкість, підприємство повинно направити свої зусилля на створення резервів з валового та чистого прибутку. Наступний етап передбачає зниження суми запасів, що знизить витрати з їх обслуговування.



Рис. 3.1. Взаємовплив етапів антикризового фінансового управління *Джерело: розрахунки автора.

Одним з найбільш важливих етапів, є етап спрямований на посилення роботи по стягненню дебіторської заборгованості. Це пов'язано зі значною сумою коштів «завислих» в обороті. Ці кошти можуть бути використані підприємством як на покриття суми боргу, так і на створення резервів. Прискорення оборотності дебіторської заборгованості також є важливим напрямком діяльності персоналу підприємства, тому що дозволить уникнути проблемних ситуацій в майбутньому. Розширення клієнтської бази, зниження витрат виробництва, збільшення обсягів виробництва і реалізації і вигідне інвестування допоможуть отримати значний обсяг прибутку і створити достатні для реалізації наступного етапу резерви. Зниження ступеня іноземного впливу буде останнім кроком до досягнення фінансово-управлінської незалежності.

РОЗДІЛ 4. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

4.1 Організація охорони праці на підприємстві

Конституція України гарантує кожному право на належні, безпечні та здорові умови праці. Для того щоб ця норма не залишилася декларативною, чинне законодавство зобов'язує всіх роботодавців здійснювати витрати на охорону праці: проведення атестації робочих місць, обов'язкові медичні огляди працівників, забезпечення їх спеціальним одягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, спецхарчуванням. Суворо стежать за дотриманням вимог законодавства і контролюючі органи. А оскільки так, то роботодавцям необхідно знати, які положення нормативних актів з охорони праці слід ураховувати у своїй діяльності, щоб уникнути претензій з боку як відповідних контролюючих органів, так і своїх працівників.

На всіх підприємствах, в установах, організаціях повинні створюватися безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення цих умов покладається на власника або уповноважений ним орган.[62, c. 82]

Найважливішими функціями системи управління охороною праці на підприємстві є такі: організація та координація роботи в галузі охорони праці; планування роботи й прогнозування виробничого ризику (ступеня небезпеки); кадрове і професійне забезпечення; проектно-конструкторське забезпечення; технологічне забезпечення; технічне забезпечення; енергетичне забезпечення; забезпечення безпечної експлуатації гідротехнічних та інженерних споруд; матеріально - технічне забезпечення; метрологічне забезпечення; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці, лікувально-профілактичне й соціальне забезпечення; правове забезпечення; інформаційне, нормативно - медичне і методичне забезпечення; економіко - цільове регулювання та мотивація безпечної роботи; контроль за станом охорони праці;

Реалізацію всіх цих функцій здійснюють відповідні служби і підрозділи.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно - побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці [53, c. 34].

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно - гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно - оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.

Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється.

Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці робітників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

Разом з тим на працівників також покладаються певні обов'язки:

- знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

- проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

- співпрацювати з власником або уповноваженим ним органом у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь - якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Трудові колективи через обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників контролюють додержання всіма працівниками нормативних актів про охорону праці на підприємствах, в установах, організаціях.

Робітникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які входять у робочий час. Власник або уповноважений ним орган, зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. [62, c. 43]

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Роботодавець зобов'язаний надавати інформацію й звітність про стан охорони праці, повідомляти працівникам про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення й для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про охорону праці», працівник зобов'язаний:

- дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку та здоров'я оточуючих людей;

- знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного й індивідуального захисту;

- додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

- проходити у встановленому законодавством порядку попередні й періодичні медичні огляди;

- співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь - якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю людей, які його оточують у навколишньому природному середовищі, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.[4]

Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі трудової діяльності проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці [38, c. 15].

Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно - технічних, санітарно - гігієнічних, соціально - економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням та аваріям у процесі праці. Вона входить до структури підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб. Її ліквідація допускається лише в разі ліквідації підприємства.

До основних функцій служби охорони праці належать: опрацювання ефективної цілісної системи управління охороною праці, сприяння вдосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи, проведення оперативно-методичного керівництва роботи з охорони праці та ін.. [53, с. 143 ].

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону праці», на підприємстві з кількістю працівників 50 і більше осіб рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Основними завданнями комісії є:

- захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;

- підготовка на основі аналізу стану безпеки й умов праці на виробництві рекомендацій власникові і працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці на підприємстві;

- узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власника і трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;

- вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів на заходи з охорони праці підприємства [4].

Однією з основних складових системи управління охороною праці є контроль за охороною праці, і від того, наскільки він чітко виконується, залежить стан охорони праці на підприємстві. Зміст функції контролю полягає у перевірці стану умов праці, виявленні відхилень від вимог законодавства про працю, від стандартів безпеки праці, правил і норм охорони праці, рішень директивних органів, а також у перевірці виконання службами й підрозділами своїх обов'язків у сфері охорони праці.

Контроль буває технічний, якщо його об'єктами є предмети праці (продукція, технічна документація), засоби праці (обладнання, інструмент), трудові процеси, а також соціальний, якщо його об'єкт становить діяльність людини.

До основних форм контролю за охороною праці на підприємстві належать:

- відомчий контроль вищими органами, який здійснюється шляхом систематичної перевірки міністерствами й відомствами дотримання умов стандартів, норм і правил охорони праці та трудового законодавства на підлеглих їм підприємствах;

- оперативний контроль, що проводиться службою охорони праці підприємства. Він полягає в перевірці організаційно-технічного забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам;

- громадський контроль, який здійснює профспілковий комітет через уповноважених трудових колективів та комісію з охорони праці;

- адміністративно-громадський контроль, що може здійснюватися на основі триступінчастої системи і тримірної просторової системи. Триступінчаста система являє собою: перший ступінь - ділянка цеху, другий - цех, третій ступінь - підприємство

Функціональна повнота системи управління охороною праці підприємства досягається реалізацією таких видів забезпечення безпеки та охорони праці:

- нормативно - методичного забезпечення, тобто створення на підприємстві нормативно - правової бази з охорони праці;

- організаційного, що передбачає таку організацію процесу виробництва, контролю за дотриманням вимог нормативних документів з охорони праці, контролю за технічним станом і експлуатацією устаткування й інструментів, будівель, споруд, яка виключала б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів, а також усувала б або знижувала до допустимого рівня вплив на працівників шкідливих виробничих факторів;

- технічного - сукупності технічних засобів і технічних заходів, які забезпечували б безпечну експлуатацію устаткування й технологічних процесів, безпечні та нешкідливі умови праці;

- санітарно - гігієнічного - проведення аналізу впливу виробничих факторів на здоров'я працівників, визначення фактичних значень конкретних параметрів небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

- лікувально-профілактичного - періодичного контролю за станом здоров'я працівників, наданням медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків на виробництві, організацією лікувально-профілактичного харчування працівників;

- соціально-економічного забезпечення - дотримання прав і соціальних гарантій працюючих, надання пільг та компенсацій особам, зайнятим на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, створення умов для економічної заінтересованості власника та працівників у поліпшенні умов і безпеки праці [53, c. 163].

4.2 Формування цивільної оборони на державних і промислових об'єктах, їх структура та функції

На всіх об'єктах Цивільна оборона організовується з метою завчасної підготовки їх до захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, зниження втрат, створення умов для підвищення стійкості роботи об'єктів та своєчасного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (далі - РІНР).

На цивільну оборону підприємства покладені такі основні обов'язки:

- оповіщення працівників та членів їх сімей при загрозі нападу, стихійного лиха і катастроф;

- забезпечення сховищами працюючої зміни, підтримка в стані постійної готовності захисних споруд і спеціальних споруд цивільної оборони (далі - ЦО);

- проведення заходів, що забезпечують стійкість роботи об'єкту в мирний та воєнний час;

- створення, підготовка і підтримка в постійній готовності сил ЦО об'єкту;

Відповідальність за організацію та стан Цивільної оборони, за постійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальник цивільної оборони (далі - НЦО) об'єкта - керівник підприємства, установи та організації.

Начальник ЦО об'єкта підпорядковується відповідним посадовим особам міністерства (відомства), у підпорядкуванні якого знаходиться об'єкт, а також начальнику ЦО міста (району), на території якого розташований об'єкт.

На начальника ЦО об'єкта народного господарства покладаються такі обов'язки:

- організація ЦО та повсякденне керівництво нею;

- організація забезпечення евакуації і розосередження робітників та службовців, членів їх сімей в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу;

- забезпечення сховищами працюючої зміни, підтримка в стані постійної готовності захисних споруд і спеціальних споруд ЦО;

- проведення заходів, що забезпечують стійкість роботи об'єкту в мирний та воєнний час;

- створення, підготовка і підтримка в постійній готовності сил ЦО об'єкту;

- організація стійкого управління, зв'язку та сповіщення, керівництво розробкою плану ЦО об'єкту;

- керівництво навчанням робітників, службовців і населення робітничих поселень заходам захисту від стихійного лиха, аварій та сучасних засобів ураження;

- здійснення заходів по маскуванню об'єкту;

- керівництво РіІНР на об'єкті.

На великих об'єктах призначаються:

- заступник начальника ЦО об'єкту по евакуації та розосередженню робітників та службовців;

- заступник по інженерно - технічній частині;

- заступник по матеріально-технічному забезпеченню.

На допомогу начальнику ЦО об'єкта призначається заступник, або декілька. Як правило, призначаються заступники з: інженерно - технічної частини, евакуації, матеріально - технічного постачання.

Заступник начальника ЦО з евакуаційних заходів керує розробленням плану евакуації на кожну можливу надзвичайну ситуацію, організовує підготовку місць для розміщення евакуйованих; керує службою охорони громадського порядку і організовує перевезення робітників та службовців в райони розселення і до місця праці (на об'єкті).

Заступник начальника ЦО з інженерно-технічної частини - головний інженер об'єкта - керує розробленням плану переведення підприємства на особливий режим роботи, здійснює заходи щодо підвищення стійкості роботи підприємства в умовах надзвичайних ситуацій, керує аварійно-технічною, протипожежною службами та службою сховищ і укриттів. Він же здійснює технічне керівництво рятувальними та невідкладними аварійно - відновлювальними роботами в районі лиха, аварії, в осередку ураження.

Заступник начальника ЦО з матеріально - технічного постачання - заступник або помічник директора з постачання - забезпечує накопичення та збереження спеціального майна, техніки, інструментів, засобів захисту і транспорту. На нього покладається матеріально - технічне забезпечення: будівництва (пристосування) укриттів, евакуаційних заходів, проведення РІНР та інші заходи.[62, c. 69]

На всіх об'єктах створюється штаб ЦО об'єкту, комплектується зі штатних робітників та посадових осіб. Склад штабу залежить від значення підприємства.

До складу штабу входять: начальник штабу, його заступник (помічники) - по оперативно - розвідницькій частині, бойовій підготовці, житловому сектору, а також інші спеціалісти.

Штаб Цивільної оборони здійснює заходи щодо захисту робітників і службовців та забезпечує своєчасне оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій. Організовує і забезпечує безперервне управління Цивільної оборони. Розробляє план дій органів управління і сил ЦО об'єкта з запобігання та ліквідації НС, періодично коригує та організовує його виконання. Організовує та контролює навчання робітників, службовців з Цивільної оборони та підготовки невоєнізованих формувань об'єкта.

В склад керівництва Цивільної оборони об'єкта входять також керівники громадських організацій.

Для підготовки та проведення РіІНР на об'єктах, що мають відповідну базу, створюються служби: оповіщення та зв'язку, протипожежна, аварійно-технічна, охорони громадського порядку, медична, матеріально-технічного забезпечення, транспорту, протирадіаційного і хімічного захисту, сховищ.

Залежно від специфіки об'єкту і наявності бази можуть створюватись й інші служби ЦО (захисту продовольства, води і т. д.)

Кількість служб визначається начальником ЦО об'єкту за погодженням зі штабом ЦО району (міста) [53, с. 153].

На об'єкті залежно від характеру його виробничої діяльності створюються служби ЦО: оповіщення і зв'язку; медична; радіаційного та хімічного захисту; охорони громадського порядку; протипожежна; енергопостачання та світломаскування; аварійно - технічна; сховищ і укриттів; транспортна; матеріально - технічного постачання та інші. На них покладаються виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні РІНР.

Керівництво службами здійснюють їх начальники, які призначаються наказом начальника ЦО об'єкта, з числа начальників відділів, цехів, на базі яких вони створені. Начальники служб зобов'язані підтримувати в постійній готовності сили та засоби служби, знати політичні, моральні і ділові якості підлеглих і проводити з ними виховну роботу, заняття та навчання.

На рис. 4.1 зображена організація цивільної оборони на об'єкті народного господарства.

Служба оповіщення та зв'язку створюється на базі вузлів (об'єктів) зв'язку. Вона повинна оповістити склад керівництва, робітників та службовців і населення робітничих поселень об'єкту про загрозу стихійного лиха, катастроф, аварій і про загрозу нападу ворога, організувати зв'язок і підтримувати його у стані постійної готовності: усунути наслідки аварії на спорудах зв'язку та в осередках ураження.

Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів відомчої охорони. На неї покладаються забезпечення надійної охорони об'єкту, громадського порядку при аваріях, катастрофах, стихійному лиху та при загрозі нападу противника і в час проведення рятувальних робіт, допомога при своєчасному укритті працюючих за сигналами ЦО, контролювання режиму світломаскування.

Медична служба зорганізується на базі медичних пунктів, санітарних частин, поліклінік. На неї покладається забезпечення постійної готовності медичних формувань, організація і проведення санітарно-гігієнічних та профілактичних заходів, надання медичної допомоги потерпілим та евакуація їх у лікувальні установи, здійснення заходів санітарної обробки уражених; медичне забезпечення робітників та службовців і членів їх сімей в місцях розосередження.



Рис. 4.1 Організація цивільної оборони на промисловому об'єкті

Особливістю медичної служби є те, що вона приймає і розміщує евакуйовані лікарні і лікувально-профілактичні установи і хворих. Крім того, в сільських районах створюються служби захисту тварин і рослин на базі ветеринарних установ та дослідних станцій.

Служба радіаційного і хімічного захисту організується на базі хімічних лабораторій та цехів. На неї покладається розробка і здійснення заходів по захисту робітників і службовців, джерел водозабезпечення, харчувальних блоків, складів продовольства від радіоактивних та хімічних речовин, організація та підготовка протирадіаційних, протихімічних формувань та установ; контроль стану індивідуальних та колективних засобів захисту і спеціальної техніки; організація радіаційного і хімічного спостереження та здійснення дозиметричного контролю за опроміненням особистого складу; проведення заходів по ліквідації наслідків радіоактивного і хімічного зараження.

Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів охорони та народних дружин. Вона забезпечує надійну охорону об'єкта; підтримування громадського порядку в районах лиха та під час проведення РІНР; сприяє своєчасному укриттю працюючих за сигналами ЦО; контролює дотримання режиму світломаскування.

Служба сховищ та укриттів організується на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу, будівельного цеху. На неї покладається розробка розрахунків сховищ для робітників, службовців і їх сімей; забезпечення готовності сховищ та контроль правильності їх експлуатації; організація будівництва сховищ найпростішого типу; забезпечення своєчасного наповнення сховищ по сигналах ЦО; участь у рятувальних роботах при завалах сховищ.

Аварійно - технічна служба створюється на базі виробничо-технічного відділу або відділу головного механіка. Ця служба розробляє і здійснює попереджувальні заходи, що підвищують стійкість основних споруд, спеціальних інженерних мереж та комунікацій в надзвичайних ситуаціях, здійснює роботи по локалізації та ліквідації аварій в мережах та комунікаціях об'єкту, в спорудах, розбирає завали і рятує людей.

Служба матеріально - технічного забезпечення створюється на базі відділу матеріально-технічного забезпечення об'єкту. На неї покладається розробка плану матеріального і технічного забезпечення, повне та своєчасне забезпечення формувань усіма засобами оснащення, організація ремонту техніки і різного майна, доставка його до дільниць робіт, зберігання і облік, забезпечення продовольством, предметами першої необхідності робітників та службовців на об'єктах та в місцях розосередження.

Транспортна служба організовується з транспортних відділів, цехів, гаражів об'єкту. Вона розробляє і здійснює заходи по забезпеченні перевезень, пов'язаних з розосередженням робітників і службовців та доставкою їх до місця роботи, організовує підвезення сил і засобів до осередків ураження, пристосовує транспорт для перевезення робітників та службовців, евакуації уражених. Проводить роботу по знезараженню транспорту. Начальниками служб призначаються начальники установ, відділів, лабораторій на базі яких розгортається служба.

На невеликих об'єктах служби ЦО не створюються, а їх робота доручається відділам даного об'єкту. Начальниками цивільної оборони сільських районів е голови державної виконавчої влади. При них існує штаб цивільної оборони. В сільських районах утворюються прийомні евакокомісії для прийому і розміщення евакуйованого населення з міст і районів, де сталися стихійне лихо, аварія, катастрофа або інші надзвичайні ситуації. В сільських районах створюються служби, аналогічні міським районам [38, с. 96].

ВИСНОВКИ

Написання даної дипломної роботи ставило за мету дослідження фінансового управління на приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер» з визначенням ступеня схильності кризі, а також вироблення системи заходів щодо нейтралізації впливу наслідків кризи і його самого. Для досягнення поставленої мети в ході дипломної роботи були вирішені всі поставлені завдання.

1) Виявлення сутності кризи, що полягає в реалізації критичних ризиків, пов'язаних з неможливістю нести зобов'язання перед бюджетом та контрагентами пов'язане з певними причинами, як внутрішніми, так і зовнішніми. При цьому основною причиною реалізації критичних ризиків визнано неправильне фінансове управління. Відстеження кризи на ранніх етапах його появи або нейтралізація вже існуючої кризи становить суть антикризового фінансового управління.

2) Антикризове фінансове управління передбачає дві системи діагностики: систему експрес-діагностики та систему фундаментальної діагностики. Перша визначає ступінь схильності підприємства кризі, друга уточнює, доповнює і поглиблює результати експрес-діагностики. При цьому діагностування банкрутства передбачає аналіз усіх сторін фінансової діяльності підприємства. Окрема увага приділяється аналізу чистих активів підприємства, фінансової стійкості, платоспроможності, а також аналізу рентабельності. Дані за результатами аналізу лягають в основу висновків про антикризові заходи.

3) Антикризове фінансове управління передбачає виявлення ступеня схильності підприємства кризі. В даній дипломній роботі це зроблено за допомогою п'ятифакторна моделі визначення ймовірності банкрутства Едварда Альтмана. При цьому сама модель проаналізована з метою визначення ступеня придатності її застосування в Придністров'ї. Так як дана модель була використана для підприємств американської ринкової системи, можна зробити висновок про неможливість використання її результатів для підприємств перехідної до ринкової системи.

Кінцевими цілями реалізації антикризового фінансового управління є: усунення неплатоспроможності, відновлення фінансової стійкості, забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді.

4) Власні антикризові заходи приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер» зводилися до залучення додаткових позикових коштів за державною програмою. Умови надання бюджетного кредиту були прийнятні для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер». Рішення про залучення додаткових позикових коштів було прийнято виходячи з міркувань вигідності наданого кредиту і потреби в додаткових коштах. Кредит був узятий в 2009 р. на термін до одного року.

Власні антикризові заходи, що вживаються приватною виробничо-комерційною фірмою «Адлер», на мій погляд, є неадекватними в сформованій ситуації, коли рівень позикового капіталу і так перевищує рівень власного. В даному випадку при низькому рівні платоспроможності заборгованість підприємства збільшується, що приводить до зниження фінансової стійкості.

5) В основу пропозицій щодо поліпшення антикризового управління підприємством покладено два основних напрямки: концептуальне і практичне. Перша пов'язана із змінами в концепції управління і створенням в організаційній структурі підприємства нового структурного підрозділу - служби внутрішнього аудиту. Друге направлено на практичне втручання у фінансову діяльність підприємства, пов'язане з оптимізацією рівня платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, частки позикових коштів у загальній структурі капіталу і так далі

6) Необхідність створення системи внутрішнього аудиту пов'язана зі специфікою діяльності приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер». Тривалий термін рефінансування дебіторської заборгованості, використання в операційній діяльності великої суми позикових коштів, специфіка виробництва з переважанням динамічної трансформації оборотних активів, короткий операційний цикл, розрив між володінням та управлінням підприємством - всі ці фактори лягли в основу пропозиції про створення системи внутрішнього аудиту. Організація внутрішнього аудиту не зажадає залучення додаткових кадрів, так як може бути створена з управлінського персоналу різних підрозділів - фінансового відділу, бухгалтерії, відділу зовнішніх зв'язків, відділу прогнозування та економічного аналізу. При цьому діяльність може здійснюватися або у формі щотижневих семінарів, що не вимагатиме додаткових витрат, або у формі функціонування в якості окремого органу в організаційній структурі підприємства.

7) В обов'язки системи внутрішнього аудиту входить здійснення впорядкованої і ефективної діяльності підприємства, включаючи рентабельність і захищеність від збитків, забезпечення дотримання політики керівництва кожним працівником підприємства, забезпечення збереження майна; підтримання хороших відносин з регулюючими органами; запобігання виникнення банкрутства, нейтралізація його причин на ранніх стадіях його прояви.

8) Практичні пропозиції щодо поліпшення антикризового фінансового управління розкрито поетапно. Нейтралізація фінансової кризи орієнтована на строк від п'яти до десяти років.

Перший етап стосується зниження суми позикового капіталу до нормативного значення. Це означає, що позикових коштів має бути менше 50%, що забезпечить найбільш оптимальне функціонування підприємства. Зниження необхідно здійснювати поступово, щоб одноразовим зниженням не погіршити фінансовий стан підприємства. Мною запропонована розкладка суми на яку необхідно зменшити позиковий капітал в часі. Для п'ятирічного періоду розмір щорічного зниження складе 649225,6 грн, або 10% від суми позикового капіталу. Для десятирічного періоду розмір щорічного зниження складе 324612,8 грн, або 5% від суми позикового капіталу.

Другий етап полягає у створенні резервів з валового та чистого прибутку. Створення резервів сприяє збільшенню величини джерел власних обігових коштів. Реалізація даної міри на приватній виробничо-комерційній фірмі «Адлер» може викликати деякі протиріччя всередині підприємства у зв'язку з розмежуванням функції володіння та управління.

Третій етап передбачає зниження суми запасів, що пов'язано з необхідністю обслуговування запасів.

Четвертий і п'ятий етапи - посилення роботи по стягненню дебіторської заборгованості та Прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Рефінансування суми дебіторської заборгованості дозволить знизити суму розриву між власними і позиковими коштами і складе всього 786 954 рублів.

На шостому етапі необхідно розширити клієнтську базу, знайти нові ринки збуту. Цей захід створить передумови для здійснення восьмого етапу.

Сьомий і восьмий етапи - зниження витрат виробництва і збільшення обсягів виробництва і реалізації, що в свою чергу вплине на величину прибутку.

Після реалізації восьми етапів у підприємства з'являться кошти для інвестування, що становить суть дев'ятого етапу. При цьому інвестиції можуть бути реальними і фінансовими, спрямованими на придбання нових верстатів і на залучення додаткового прибутку.

Десятий етап є передумовою для здійснення одинадцятий етап і полягає в зниженні ступеня іноземного впливу шляхом викупу акцій у іноземних акціонерів або емісії додаткових акцій і розміщення серед не іноземних акціонерів, що знизить частку іноземного впливу на діяльність приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер».

Кінцевим етапом антикризового фінансового управління я бачу досягнення фінансової та управлінської самостійності.

Здійснення даної програми засновано на теоретичних даних, відображених в першому розділі, випливає з практичних даних, отриманих шляхом аналізу у другому розділі і знаходяться між собою в логічному відповідно. Рекомендації для приватної виробничо-комерційної фірми «Адлер», відображені в третьому розділі носять довгостроковий характер. На мою думку, період виходу з ситуації, що склалася становить приблизно сім - десять років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про банкрутство» № 2343-XII від 14.05.1992 (зі змінами і доповненнями) [Текст]: Остання редакція Закону України N 597-IV ( 597-15 ) від 06.03.2003 )

2. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Відомості Верховної Ради України. - 1999. -№ 42-43. - с.858- 899.

3. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» : від 16.07.1999 № 996-XIV : зі змінами та доповн. // Відомості Верховної Ради України. - 1999, N 40, ст.365.

4. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 435-IV : зі змінами і доповн. // Голос України від 12.03.2003.

5. Абчук В. Менеджмент - СПб.: Союз, 2002. - 626 с.

6. Афоничкин А. - Основи менеджменту - СПб.: Пітер, 2007. - 528 с.

7. Баканів М. - Теорія економічного аналізу - М.: Фінанси і статистика, 2005. - 536 с.

8. Балдин К. - Антикризове управління - М.: Видавничо-торгова корпорація "Дашков і К'", 2005. - 316 с.

9. Балдин К. - Риск-менеджмент - М.: эксмо, 2006. - 368 с.

10. Басовский Л. - Фінансовий менеджмент - М.: Инфра-м, 2003. - 240 с.

11. Бірюкова О. - Прийоми антикризового менеджменту - М.: Видавничо-торгова корпорація "Дашков і К'", 2008. - 430 c.

12. Беляєв С.Г. Кошкіна В.І. Теория и практика антикризисного управления. - М. : Закон и право: ЮНИТИ, 2005. - 469 с.

13. Байєр А. Картина світу : Останній пухир.// Відомості - 2008- 21 листопада

14. Бандурка О.М. Фінансова діяльність підприємства[Текст]: Підручник. К:Либідь, 2007. - 312с

15. Бланк И. - Фінансовий менеджмент - К.: Эльга, Ника-центр, 2004. - 656 с.

16. Бондарів В. - Фінансовий аналіз - СПб.: Пітер, 2009. - 240 с.

17. Бондарів П. - Фінансова математика - М.: Гардарики, 2002. - 624 с.

18. Болюх М.А. Економічний аналіз: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 540 с.

19. Бригхэм Ю. - Фінансовий менеджмент - СПб.: Пітер, 2009. - 960 с.

20. Варга Е. - Сучасний капіталізм і економічні кризи - М.: Видавництво Академії наук, 1962. - 505 с.

21. Васильева Л. - Финансовый анализ - М.: Кнорус, 2006. - 544 с.

22. Гаврилова А. - Фінанси організацій - М.: Кнорус, 2007. - 608 с.

23. Гайдар Е. - Кризова економіка сучасної Росії - М.: Проспект, 2010. - 656 с.

24. Гиляровская Л. - Комплексний економічний аналіз господарської діяльності - М.: Проспект, 2006. - 360 с.

25. Гукасьян Г. - Економіка від А до Я - М.: Инфра-м, 2007. - 480 с.

26. Даль В. И. Толковий словник: В 4-х т. - СПб.: Диамант, 1997. - т.2 - 784с.

27. Казанцев А. - Основи менеджменту - М.: Инфра-м, 2002. - 544 с.

28. Карасева И. - Фінансовий менеджмент - М.: Омега-л, 2006. - 335 с.

29. Калина А.В., Конева М. I., Ященко В.О. Сучасний економiчний аналiз i прогнозування (мiкро- та макрорiвень): Навчально-методичний посiбник.- 2-ге вид. - К.: МАУП, 2004. - 272с.

30. Кейнс Д. М. Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей - М.: эксмо, 2007. - 960 с.

31. Ковальов В. - Фінансовий Менеджмент Теорія і Практика - М.: Простпект, 2007. - 1-24 с.

32. Кований С. - Теорія антикризового управління підприємством - М.: Кнорус, 2009. - 160 с.

33. Кондратьєв Н. - Великі цикли коньюнктури і теорія передбачення - М.: Економіка, 2002. - 767 с.

34. Коротков Э. - Антикризове управління - М.: Инфра-м, 2002

35. Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник - Харків, 1995. - 107 с.

36. Малярець Л. М., Вовк В. Я. Аналіз інформаційності показників та внутрішніх факторів в управлінні фінансовим станом комерційного банку // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Сер. «Економічні науки». Вип. 11. - Черкаси: ЧДТУ, 2004. - с. 110 - 114.