т.ч. чим більше прибутковість, тим більше ризик.

При виборі джерел фінансування (внутрішніми або зовнішніх), користуються двома критеріями:

– Фінансова стійкість;

– Max значення прибутку, що залишається в розпорядженні первісних засновників проекту.

Визначення методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів дозволяє розрахувати пропорції в структурі джерел інвестиційних ресурсів. При розробці стратегії формування інвестиційних ресурсів розглядають за звичай п'ять методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів:

1. Повне самофінансування передбачає здійснення інвестування виключно за рахунок власних (або внутрішніх джерел). Цей матод фінансування використовується в основному для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів, а також для фінансування інвестицій.

2. Акціонування як метод фінансування використовується за звичай для реалізації великомасштабних реальних інвестицій при галузевій чи регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності.

3. Кредитне фінансування застосовується, як правило, при інвестуванні у реальні об'єкти, що швидко реалізуються, з високою нормою рентабельності інвестицій. Цей метод може бути використаний і для фінансових інвестицій при умові, що рівень дохідності за ним істотно перевищує ставку кредитного відсотка.

4. Лізинг або селенг використовується при нестачі власних фінансових коштів для реального інвестування, а також при інвестиціях в реальні проекти з невеликим періодом експлуатації або з високою ступеню зміни технологій.

5. Змішане фінансування базується на різних комбінаціях вище перелічених методів і може бути використане для всіх форм і видів інвестування.

З урахуванням перелічених методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів визначаються пропорції в структурі джерел інвестиційних ресурсів.

Оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів є заключним етапом розробки стратегії їх формування. Необхідність такої оптимізації визначається тим, що розраховане співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування інвестиційних ресурсів може не відповідати вимогам фінансової стратегії компанії і істотно знижувати рівень її фінансової стійкості.

2.2.2 Організація фінансування інвестиційного проекту

Фінансування інвестиційного проекту повинне забезпечити рішення двох основних задач:

- забезпечення такої динаміки інвестицій, яка дозволила б виконувати проект відповідно до часових і фінансових (грошових) обмежень;

- зниження витрат фінансових коштів і ризику проекту за рахунок відповідної структури інвестицій і максимальних податкових пільг.

Фінансування інвестиційного проекту включає чотири етапи:

- попереднє вивчення життєздатності проекту;

- розробка плану реалізації проекту;

- організація фінансування;

- контроль за виконанням плану і умов фінансування.

На першому етапі до представлення проекту інвесторам проводиться попередній аналіз життєздатності проекту. Робиться це для того, щоб визначити чи заслуговує проект подальших витрат, часу і коштів та чи буде достатнім грошовий потік для покриття всіх витрат і отримання середнього прибутку.

Етап планування реалізації проекту охоплює процес від моменту попереднього вивчення його життєздатності до організації фінансування. На цьому етапі проводиться оцінка всіх показників і ризиків за проектом з аналізом можливих шляхів розвитку економічної, політичної та інших ситуацій; прогнозується вплив на життєздатність проекту таких чинників, як: процентна ставка за кредитами, темпи зростання інфляції, валютні ризики, тощо.

Після завершення перших двох етапів розробляються пропозиції з організації схеми фінансування проекту.

Після організації фінансування за проектом на фазі його реалізації здійснюється контроль за виконанням плану і умов фінансування.

Розрізняють чотири способи фінансування проекту: акціонерні інвестиції, фінансування з державних джерел, лізингове фінансування, кредитне фінансування.

Акціонерне фінансування є внесками грошових коштів, устаткування, технології. Фінансування з державних джерел здійснюється безпосередньо за рахунок інвестиційних програм через пряме субсидування. Лізингове фінансування являє собою передачу учасниками проекту прав власності на проект або його частину інвесторові. Боргове фінансування здійснюється за рахунок кредитів банків і боргових зобов'язань юридичних або фізичних осіб.

Джерелами інвестицій можуть бути:

- власні фінансові кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, суми, що виплачуються страховими органами), а також інші види активів (основні фонди, земельні ділянки тощо) і залучених засобів (кошти від продажу акцій, добродійні або інші внески, кошти, що виділяються холдинговими або акціонерними компаніями, промислово-фінансовими групами на безоплатній основі);

- асигнування з федерального, регіональних і місцевих органів, фонду підтримка підприємництва, що надається на безоплатній основі;

- іноземні інвестиції, що надаються у формі фінансової або іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій і фінансових установ, держав, підприємств і організацій різних форм власності;

- різноманітні форми позикових коштів, зокрема: кредити, що надаються державою на основі повернення; кредити іноземних інвесторів; облігаційні позики; кредити банків, інвестиційних фондів і компаній, страхових суспільств, пенсійних фондів, а також векселі та інші засоби.

Ряд банків надають спеціальну послугу, суть якої полягає в тому, що банк приймає на себе аналіз пропонованого підприємством інвестиційного проекту, доведення його до рівня, що дозволяє успішно організовувати фінансування та проводити переговори з метою виявлення можливих кредиторів і передачу (на комерційних умовах) замовникові варіанту проекту, що пропрацював, з конкретними висновками і рекомендаціями. У цьому випадку кредитори мають додаткову гарантію - життєздатність проекту.

На успішну реалізацію проекту впливає правильний вибір кредиторів. Можливими джерелами кредитів можуть бути:

- міжнародні фінансові організації;

- спеціалізовані агентства експортних кредитів;

- уряд країни, що приймає проект;

- банки;

- фінансові компанії;

- інвестиційні компанії;

- лізингові компанії;

- ощадні банки;

- багаті приватні особи.

Одним із видів довгострокового фінансування, що активно розвивається як за кордоном так і в Україні в наш час є проектне фінансування. У США термін "проектне фінансування" відноситься до такого типу фінансування, коли сам проект є єдиним (або основним) способом обслуговування боргових зобов'язань, як правило, без залучення додаткових фінансових джерел. В Європі цей термін використовується як опис цілого набору способів надання коштів для фінансування проектів.

Але всі наявні визначення зводяться до того, що проектне фінансування характеризується особливим способом забезпечення реальності отримання запланованого потоку реальних грошей.

Реальність отримання запланованого потоку реальних грошей досягається шляхом виявлення і розподілу всього комплексу ризиків, пов'язаних з проектом, між всіма учасниками проекту (підрядними організаціями, фінансовими установами, державними органами, постачальниками сировини і напівфабрикатів, споживачами кінцевої продукції).

Організація фінансування за типом проектного дозволяє на початковій стадії здійснення проекту:

- оцінити можливості його лідерів (засновників);

- визначити потребу проекту у позикових коштах;

- визначити прибуток після введення підприємства в експлуатацію;

- розподілити ризики створення і функціонування підприємства між всіма зацікавленими юридичними і фізичними особами.

Застосовується така форма фінансування в наступних випадках:

1. Надання коштів для фінансування малоприбуткових або некомерційних проектів, замовники яких мають можливість погасити кредити за рахунок інших доходів позичальника. До таких відносяться, наприклад, проекти, що мають соціальну спрямованість;

2. Надання коштів у формі експортного кредиту. Багато спеціалізованих агентств за поданням експортних кредитів мають можливість приймати на себе ризики проектів без додаткових гарантій третіх сторін, але при цьому згодні надати кошти тільки в такій формі;

3. Недостатня надійність гарантій, виданих за проектом (навіть якщо вони і покривають всі ризики);

4. Надання коштів для невеликих проектів, вельми чутливих навіть до невеликого збільшення витрат.

При проектному фінансуванні без якого-небудь регресу на позичальника кредитор не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе майже всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Ця форма фінансування має високу вартість для позичальника, оскільки кредитор сподівається одержати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику.

Без регресу на позичальника фінансуються зазвичай проекти, що мають високу прибутковість і що дають в результаті реалізації конкурентоздатну продукцію.

Необхідні наступні умови, щоб кредитори пішли на ризик вкладення коштів в такий проект:

- використання добре відпрацьованої технології, що дозволяє випускати конкурентоздатну продукцію;

- можливість оцінити ризик будівництва, ризик висновку про проектну потужність, а також ризики, пов'язані з функціонуванням проекту;

- кінцева продукція повинна мати легко оцінюваний ринок і бути такою, що легко реалізується, оскільки тільки в цьому випадку можна визначити цінові ризики;

- існують надійні домовленості з постачальниками сировини, комплектуючих, енергоносіїв і на них встановлені певні ціни;

- політична стабільність в країні.

Проектне фінансування без регресу на позичальника, як правило, використовується в проектах, пов'язаних із видобуванням і розробкою корисних копалини.

В даний час широке розповсюдження одержує проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника. В цьому випадку в ході фінансування проекту оцінюються всі ризики, пов'язані з його реалізацією, і розподіляються між всіма учасниками проекту так, щоб кожен міг брати на себе залежні від нього ризики.

Перевагою цієї форми проектного фінансування є помірна ціна фінансування і максимальний розподіл ризиків за проектом для позичальника. Сторони, зацікавлені в реалізації проекту, приймають на себе конкретні комерційні зобов'язання.

Популярність форми фінансування проекту з обмеженим регресом на позичальника пояснюється меншою дією на фінансове положення позичальника у порівнянні з іншими формами. На відміну від традиційних видів кредитування, проектне фінансування не тільки дозволяє оцінити платоспроможність позичальника, розглянути весь інвестиційний проект, його ризики, але і дозволяє прогнозувати результат. Все це дає можливість не тільки створити життєздатне підприємство, але і привернути інвесторів.

Потреба в капіталі інвестиційного проекту визначається на основі даних, що відображаються в Звіті про рух грошових коштів. Значення сальдо рахунку підприємства представлені в останньому рядку таблиці грошового потоку і демонструють стан розрахункового рахунку підприємства, що реалізує інвестиційний проект в різні періоди часу. Негативне значення сальдо розрахункового рахунку означає, що підприємство не має в своєму розпорядженні необхідну суму капіталу.

До уваги потрібно брати вартість капіталу та умови, на яких він може бути залучений. Насамперед, умови залучення капіталу повинні бути найбільш реалістичні. Тобто, розробляючи бізнес-план проекту, менеджери повинні мати попередні домовленості з банком, в принципі готовим кредитувати проект, або добре уявляти собі реальний ринок капіталу.

Наприклад, на яких умовах можуть бути залучені інвестори, або як може бути організована підписна кампанія на акції серед населення і скільки це буде коштувати. Іншими словами, формуючи капітал проекту, потрібно виразно представляти його вірогідну вартість. При визначенні вартості капіталу потрібно також враховувати вартість гарантій або страхування капіталу, а також витрати на проведення рекламної кампанії для залучення капіталу.

Введення даних, що характеризують стратегію формування капіталу проекту, рекомендується здійснювати після проведення розрахунку визначення потреби в капіталі, при цьому всі дані, що характеризують надходження і витрати в проекті, повинні бути вже введені.

Загальний список розділів, що відносяться до фінансового плану виглядає таким чином:

- акціонерний капітал;

- кредити;

- лізинг;

- інвестиції;

- інші надходження;

- інші виплати;

- розподіл прибутку;

- податкові пільги;

- інші складові фінансової політики підприємства.

Фінансові звіти демонструють результати діяльності підприємства. Звичайно потенційним інвесторам або банкірам надаються звіти за декілька останніх років, а також прогнози майбутніх фінансових результатів. До числа як найважливіших фінансових звітів відносяться:

- звіт про прибутки і збитки;

- бухгалтерський баланс;

- звіт про рух грошових коштів;

- звіт про використання прибутку.

При оцінці ефективності інвестицій найбільш важливим є прогноз грошових потоків підприємства. Проектування грошового потоку відображає здатність підприємства генерувати достатню кількість грошових коштів для покриття боргових зобов'язань, виплат процентів за кредитами і дивідендів акціонерам. Прогнозний звіт про рух грошових коштів дозволить визначити потребу в фінансових ресурсах в різні періоди часу, розробити найбільш раціональну стратегію формування капіталу підприємства і розрахувати дисконтовані показники ефективності інвестицій.

Результати розрахунку проекту включають також набір найбільш поширених фінансових показників, що включають наступні групи даних:

- показники ліквідності - поточна ліквідність, швидка ліквідність, чистий робочий капітал та інші показники, що відображають здатність підприємства задовольняти претензії держателів короткострокових боргових зобов'язань;

- показники рентабельності - набір коефіцієнтів, що показують, наскільки ефективно використання різних типів ресурсів;

- показники ділової активності - дозволяють проаналізувати, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти. Включають набір показників оборотності різних типів коштів, зобов'язань тощо;

- показники стійкості - характеризують фінансову незалежність і платоспроможність компанії, включають різні представлення співвідношень між джерелами фінансування (коефіцієнт фінансової незалежності, коефіцієнт покриття процентів тощо).

- інвестиційні критерії, що характеризують вартість і прибутковість акцій підприємства (прибуток на акцію, коефіцієнт покриття дивідендів тощо);

- показники ефективності інвестицій - чистий приведений прибуток, період окупності проекту, внутрішня норма рентабельності і інші показники, що використовується для комплексного аналізу проекту.

У процесі планування ресурсів та витрат прогнозуються:

1. Загальна потреба у інвестиційних ресурсах, необхідних для реалізації розробленої інвестиційної стратегії за окремими етапами її здійснення;

2. Визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел (прибутку, амортизації);

3. Виходячи із ситуації на грошовому ринку (норами позикового відсотка), визначається доцільність заохочення для реалізації інвестиційної стратегії позичених коштів;

4. Вивчається можливість використання залучених коштів (акціонування).

У процесі оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і позичених коштів, а також диверсифікація позичених джерел фінансування інвестицій за окремими кредиторами і потоками платежів з метою підвищення фінансової стійкості і платоспроможності у майбутньому.

Потреба в інвестиційних ресурсах виникає на підприємствах в таких випадках:

1. На стадії створення підприємства;

2. На стадії залучення інвестиційних ресурсів для оновлення виробничих фондів і розвитку виробництва;

3. На стадії розширення поточної діяльності підприємства;

4. На стадії перепрофілювання виробництва.

У процесі своєї діяльності підприємство досить часто стоїть перед необхідністю залучення додаткового (інвестиційного) капіталу для забезпечення реалізації інвестиційних програм. Одним із завдань, що постає перед менеджером підприємства при формуванні такого капіталу, є визначення частки окремих джерел у загальному обсязі залучуваних ресурсів. Надто важливе значення при цьому має співвідношення власних і позичених коштів. Від нього залежить рівень фінансової стійкості підприємства, рівень фінансового ризику, коефіцієнт рентабельності власного капіталу та багато інших показників. Тому можна говорити про таке поняття, як оптимальна структура джерел формування інвестиційних ресурсів.

Оптимальною можна назвати таку структуру джерел, яка сформована в результаті оптимізації за різними критеріями. При цьому в кожному конкретному випадку оптимальна структура буде різною залежно від критеріїв, що їх обрало для себе підприємство.

Визнаючи структуру інвестиційних ресурсів, необхідно враховувати такі фактори:

1. Зі збільшенням частки позиченого капіталу середньозважена вартість капіталу зростає.

2. Залучення позичених ресурсів у розумних межах дає можливість отримати так званий ефект фінансового левериджу, тобто досягти збільшення рентабельності власного капіталу підприємства.

3. Зі зростанням частки позиченого капіталу зростає рівень фінансового ризику підприємства.

4. Структура додаткового (інвестиційного) капіталу вплине на структуру сукупного капіталу підприємства, що, у свою чергу, змінить ринкову вартість підприємства в цілому та деякі інші показники його фінансового стану.

Алгоритм оптимізації структури інвестиційних ресурсів підприємства:

1. Визначити структуру інвестиційних ресурсів, при якій досягається мінімальне значення їхньої середньозваженої вартості.

2. Визначити структуру інвестиційних ресурсів, при якій досягається максимальний ефект фінансового левериджу.

3. Визначити структуру джерел інвестиційних ресурсів, при якій досягається максимально прийнятний для підприємства рівень фінансового ризику.

4. Визначити структуру інвестиційних ресурсів, при якій досягається оптимальне значення фінансових показників, що залежать від структури капіталу підприємства в цілому.

У результаті цих дій підприємство може отримати чотири різні значення структури інвестиційних ресурсів, що будуть оптимальними за певним критерієм, але не в цілому. Підприємству необхідно знайти певний компроміс між цими значеннями або визначити критерій, який на певний момент діяльності підприємства найважливіший.

Знайдене у такий спосіб співвідношення власних і позичених інвестиційних ресурсів буде оптимальним для підприємства. Але не завжди підприємство може сформувати саме таку структуру. Тому останнім кроком до визначення частки окремих джерел формування інвестиційних ресурсів на підприємстві буде коригування оптимальної структури відповідно до можливостей залучення коштів із різних джерел.

2.2.3 Оптимізація недостатньої кількості ресурсів

Для узгодження календарних термінів виконання робіт із наявними ресурсами, з метою подальшого контролю та прийняття відповідних рішень здійснюють також календарне планування витрат, тобто розподіл витрат по ранніх та пізніх термінах виконання.

Плануючи витрати, необхідно мати дані про щорічну потребу у фінансуванні, а для початку - її поквартальний і помісячний поділ. Тому процес формування бюджету проекту є розподілом кошторисної вартості в часі за календарним планом. Бюджет проекту необхідно складати так, щоб усі його компоненти (зокрема, розрахунки) можна було легко аналізувати й перевіряти. Загальний бюджет відбиває витрати коштів на проект за роками протягом усього періоду його реалізації. При цьому бюджет з поквартальним і помісячним поділом визначають із великим ступенем точності, а бюджети наступних років можуть змінюватися зі зміною цін. На загальному бюджеті базуються плани окремих виконавців.

Складовими календаря бюджету проекту є:

- календар витрат (включаючи дати платежів);

- умови платежів, принаймні для основних категорій витрат;

- критичні моменти реалізації проекту (наприклад, необхідність одночасних платежів у певний період) і засоби зниження пов'язаних із цим ризиків.

Календар реалізації бюджету має три рівні. На першому рівні послідовно підсумовують кошторисну вартість усіх робіт календарного плану і будують інтегральну криву освоєння коштів протягом усього періоду реалізації проекту. При цьому розглядають альтернативні варіанти планування витрат: за ранніх і пізніх термінів початку робіт і усереднений (найімовірніший) варіант розподілу витрат у часі.

На другому рівні визначають джерела надходження коштів для реалізації проекту і конкретизують терміни фінансування окремих етапів реалізації проекту.

На третьому рівні розраховують реальну вартість реалізації проекту для його замовника (власника) з урахуванням вартості у часі.

При визначені планових дат, при складанні календарного бюджету, необхідно враховувати також ресурсні обмеження.

Взагалі, існує три види залежності потреби в ресурсах від тривалості робіт:

- постійний і протягом всього циклу виконання робіт, величина запланованих ресурсів не змінюється;

- ступінчастий і протягом роботи завантаження ресурсу змінюється стрибкоподібно;

- трикутниковий, тобто зростає від початку роботи до максимального значення, а потім спадає до кінця роботи.

Якщо ресурс лімітований або його неможливо збільшити, то потрібно подовжити тривалість роботи, поки цей ресурс не стане доступним. Інший випадок, якщо неможливо подовжити тривалість виконання проекту, то потреба в ресурсах задовольняється шляхом їх додаткового придбання. Якщо потреби в ресурсах відомі та встановлені дати початку та закінчення, то можливо побудувати таблицю рівнів ресурсів або ресурсну гістограму, тобто визначити функцію зміни потреб для кожного виду ресурсів. Гістограма потреби в ресурсах подібна до стовпчикових діаграм, по горизонтальній осі вказуються календарні терміни, а по вертикалі - щоденна кількість необхідних для виконання усіх робіт ресурсів, тобто фіксується кількість наявних ресурсів у розрізі календарного часу.

Зіставлення необхідних та наявних ресурсів дає змогу визначити нестачу або їх надлишок, і якщо потреба в деякому виді ресурсу перевищує наявну, то можливо доцільно буде змінити час в календарному плані, щоб зменшити цю потребу. Це можливо зробити за рахунок використання резервів часу робіт, що не лежать на критичному шляху, або можна збільшити тривалість проекту в цілому.

Покращити завантаження ресурсами можна шляхом згладжування ресурсів. Суть згладжування ресурсів полягає в зсуненні календарних термінів виконання робіт у межах запасу часу. Шляхами згладжування є зміна логічних зв'язків та зміщення некритичних робіт у межах запасу часу. Змінюють лише по одному ресурсу.

Задачі розподілу ресурсів зустрічаються в різних варіантах постановки. Залежно від прийнятого критерію оптимальності та характеру обмежень виділяють:

- задачі мінімізації відхилень від заданих термінів або мінімізації термінів надходжень подій при дотриманні обмежень на ресурси;

- задачі оптимізації деяких показників якості використання ресурсів при заданих термінах виконання робіт.

Аналіз ресурсів в цілому потребує значної кількості математичних обрахунків, тому, в переважній більшості, він виконується за допомогою комп'ютерних програм.

2.3 Поняття та порядок складання проектного бюджету, його оптимізація

витрата інвестиційний економічний

Планування витрат повинне здійснюватися так, щоб вони могли задовольнити потреби у фінансових ресурсах протягом всього часу здійснення проекту. Для цього складається бюджет проекту.

В економічній літературі, особливо англомовній, проводиться чітке розмежування понять „план” та „бюджет”. План включає в себе більш широке розуміння, в нього входить весь визначений певним чином спектр дій, спрямованих на досягнення певних цілей, причому ці дії можуть описуватися не лише за допомогою формалізованих кількісних оцінок, але і шляхом перелічення ряду неформалізованих процедур. Бюджет - більш вузьке поняття, що являє собою кількісне представлення плану дій, причому як правило, у вартісному виразі.

Таблиця 2.4 - Ключові розбіжності понять „план” і „бюджет”

Бюджет проекту - це план, що виражений в кількісних показниках і відображає витрати, необхідні для досягнення поставленої мети. У бюджеті представлені оцінені результати відкоректованого календарного плану і стратегії здійснення проекту.

При плануванні витрат недостатньо знати тільки загальний об'єм капітальних вкладень (інвестицій) в проект. Необхідно також знати щорічну потребу у фінансуванні, а для першого року - розбиття на поквартальне і щомісячне використання коштів. Тому процес складання бюджету проекту є розподілом кошторисної вартості в часі на підставі календарного плану. Як і календарний план, бюджет проекту розробляється проектною командою.

Загальний бюджет показує витрату коштів на проект рік за роком протягом всього періоду часу його здійснення. При цьому бюджет першого року з поквартальним і щомісячним розбиттям визначається достатньо точно, а бюджети майбутніх років можуть змінюватися із зміною цін. На загальному бюджеті ґрунтуються плани окремих виконавців.

Бюджет проекту, як і кошторис, має подвійне значення. По-перше, це план дій, по-друге, це інструмент для керівництва і контролю. Правильно складений бюджет проекту направлений на вирішення двох основних задач:

- забезпечення такої динаміки інвестицій, яка дозволила б виконати проект відповідно до тимчасових і фінансових обмежень;

- зниження об'єму витрат і ризику проекту за рахунок відповідної структури інвестицій і максимальних податкових пільг.

У бюджеті відбиваються оцінені результати скоригованого календарного плану та стратегія реалізації проекту. Тобто при плануванні витрат недостатньо знати тільки загальний обсяг капітальних вкладень в проект, але й щорічну потребу в фінансуванні, а для першого року - поквартальну та помісячну розбивку. Загальний бюджет показує витрати на проект та джерела фінансування протягом всього періоду його здійснення. Він покликаний показати, як джерела фінансування покривають капітальні та поточні витрати. При складанні бюджету повинна забезпечуватись така динаміка інвестицій, яка дозволила б виконувати проект відповідно з часовими та фінансовими обмеженнями. Крім того, зниження ризику проекту та обсягу витрат за рахунок відповідної структури джерел фінансування.

Бюджет проекту є основою для встановлення завдань окремим виконавцям, на загальному бюджеті базуються їх плани. Тобто бюджет проекту - це план дій. Крім того, це інструмент для керівництва та контролю. Порівнюючи фактичні показники з запланованими можна здійснювати, так званий, бюджетний контроль фірми.

Крім того, при складання бюджету використовується розрахунок кошторису, за рахунок якого здійснюється облік, звітність і оцінка діяльності замовника і підрядника. Тому кошторисна вартість повинна не тільки покривати витрати, але і забезпечувати отримання певного прибутку. Зіставлення кошторисної вартості робіт і фактичних витрат є основою для виявлення джерел прибутку і причин збиткової роботи. Але у будь-якому випадку кошторис дає тільки прогноз кінцевої вартості проекту, оскільки його кінцева вартість стане відома після завершення, коли фінансування проекту буде закінчено.

На підставі кошторису визначається об'єм капітальних вкладень, що включають витрати на: будівельні роботи; придбання технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного і іншого устаткування, пристосувань, інструменту і виробничого інвентарю, необхідного для функціонування підприємства; роботи по монтажу цього устаткування (монтажні роботи); освоєння будівельного майданчика; здійснення технічного і авторського нагляду; розробка проектної документації і ін.

Правильне визначення кошторисної вартості проекту має вельми важливе значення. Від того, наскільки точно кошторис відображає рівень необхідних витрат, залежить оцінка економічності проекту, планування капітальних вкладень і фінансування. Кошторис буде настільки точний, наскільки точно визначений комплекс робіт і правильність висунутих припущень.

Кошториси складаються в процесі проектування підприємств, будівель і споруд на підставі графічних матеріалів, специфікацій до них і записок пояснень і по ним визначається розмір витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією.