Оподаткування доходів фізичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

оподаткування дохід фізичний особа

Вступ

Розділ І. Теоретичні аспекти оподаткування доходів фізичних осіб

1.1 Історія виникнення та сутність оподаткування доходів фізичних осіб

1.2 Причини поширення податку на доходи фізичних осіб і його роль у формуванні доходів держави

Розділ ІІ. Аналітична оцінка діючої системи оподаткування особистих доходів громадян в Україні

2.1 Основні елементи сучасної системи оподаткування доходів фізичних осіб

2.2 Методика розрахунку податку з доходів фізичних осіб та його адміністрування

2.3 Податок на доходи фізичних осіб у структурі доходів бюджету

Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення оподаткування доходів фізичних осіб

3.1 Світовий досвід оподаткування доходів фізичних осіб і його використання в Україні

3.2 Основні напрямки вдосконалення оподаткування доходів фізичних осіб

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У будь-якій державі громадяни зобов'язані віддавати частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість та простота форм і методів передавання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави. Проте не слід забувати, що податки є й дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть гальмувати економічний розвиток держави. Тому досить важливо, щоб кожна країна мала розумну, досконалу та ефективну податкову політику.

В умовах перебудови економіки України, становлення та розвитку ринкових відносин, у державі важливе місце займає державне регулювання фінансово-господарської діяльності фізичних осіб - суб'єктів господарювання, а також накопичень громадян. Оподаткування доходів фізичних осіб є складовою частиною фінансового механізму держави. У результаті перерозподілу доходів (платежів) фізичних осіб, з одного боку, реалізується економічна доктрина щодо рівня добробуту різних верств населення, а з іншого - формується фінансова база держави. Сфера перерозподілу доходів фізичних осіб є одним з основних фінансових ресурсів держави. Одним із вагомих важелів регулювання розподілу між державою та населенням фінансових ресурсів є податок з доходів фізичних осіб та інші податки, які входять до складу податкової системи України.

Трансформаційні перетворення на шляху до соціально-орієнтованої ринкової економіки України вимагають становлення такої системи оподаткування доходів фізичних осіб, елементи якої б відповідали сучасним принципам оподаткування, визначеним цілям економічної політики, світовим тенденціям та будувалися з урахуванням існуючих соціально-економічних умов.

Актуальність теми даної курсової роботи полягає в тому, що подальший розвиток України як соціально-орієнтованої правової держави націленої на інтеграцію у європейське співтовариство визначатиметься рівнем розвитку усіх державних інститутів, зокрема й податкової системи. Отже, податкова система потребує приведення у відповідність з пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку, забезпечення достатнього обсягу сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики. З огляду на це, важливим є реформування і подальше вдосконалення механізму оподаткування доходів фізичних осіб, а також пошук шляхів зростання фіскального й регулюючого потенціалу особистого прибуткового оподаткування.

Дослідженню проблем сучасної податкової системи в цілому, а також податкової політики в сфері оподаткування доходів фізичних осіб зокрема, присвячені роботи вітчизняних вчених: О. Василика, В. Вишневського, М. Дем'яненка, С. Каламбет, П. Лайка, В. Мартиненка, А. Поддерьогіна, В. Синчака, А. Соколовської, Л. Шаблистої, І. Чугунова, С. Юрія та інших.

Метою курсової роботи є узагальнення теоретико-методологічних засад механізму оподаткування доходів фізичних осіб та розробка пропозицій щодо його вдосконалення в напрямках посилення фіскального і регулюючого потенціалу в ринкових умовах.

Реалізація мети дослідження передбачає постановку та вирішення ряду наступних завдань:

- узагальнити історичні етапи розвитку оподаткування доходів фізичних осіб та дослідити його трансформацію;

- розглянути теоретичні засади оподаткування доходів фізичних осіб;

- визначити роль податку з доходів фізичних осіб у формуванні доходів держави;

- розкрити суть механізму оподаткування доходів фізичних осіб та визначити його основні елементи;

- оцінити ефективність сучасного механізму оподаткування доходів фізичних осіб;

- з'ясувати значення податків з особистих доходів фізичних осіб у формуванні доходної частини бюджету держави;

- узагальнити теорію і практику світового досвіду оподаткування особистих доходів в контексті можливостей його адаптації в Україні;

- обґрунтувати необхідність і напрями вдосконалення механізму оподаткування доходів громадян в Україні.

Об'єктом дослідження є процес оподаткування доходів фізичних осіб.

Предметом дослідження є доходи фізичних осіб та механізми справляння податків з них.

Для написання курсової роботи використовувалися діючі законодавчі акти України, такі як Податковий та Бюджетний кодекси України, матеріали науково-практичних конференцій, навчальні та навчально-методичні посібники з податкової системи, монографії, статті періодичних видань України, таких як "Фінанси України", "Все про бухгалтерський облік", "Праця і зарплата" та матеріали електронних ресурсів.

Розділ І. Теоретичні аспекти оподаткування доходів фізичних осіб

1.1 Історія виникнення та сутність оподаткування доходів фізичних осіб

Оподаткування доходів громадян має тисячолітню історію. Податок на доходи фізичних осіб є однією з форм прямого оподаткування. Первісною примітивною формою справляння даного податку були повинності у вигляді безплатних послуг, які населення надавало державі.

Провідна роль у податкових системах багатьох розвинутих країн належить податку на доходи фізичних осіб. Цей податок вперше було запроваджено в Англії в 1798 р., однак у 1816 р. - скасовано. І лише з 1842 р. він перетворився на постійне джерело доходів англійського бюджету. В 1891 р. податок на доходи фізичних осіб вводиться в Німеччині, в 1914 р. - у Франції, у 1915 р. - у США, у 1916 р. - в Росії [33].

На українських землях податки, які сплачували фізичні особи, простежувалися ще задовго до заснування Київської Русі. Перші згадки про них можна знайти в "Повісті минулих літ", автором якої вважають ченця Києво-Печерського монастиря Нестора.

Причинами, які привели до виникнення прямого оподаткування доходів населення, була гостра потреба держави в додаткових бюджетних надходженнях і забезпечення рівноспрямованості оподаткування на основі прямого визначення доходів платника.

Сьогодні податок на доходи фізичних осіб досяг своєї досконалості та завершеності. Він використовується в податкових системах майже всіх країн світу. При визначенні його економічної сутності необхідно чітко розмежувати об'єктивне існування податку з властивими йому функціями - мобілізація фінансових ресурсів в розпорядженні держави, регулювання доходів різних верств населення, а також стимулювання економічних та соціальних процесів в державі, та суб'єктивний процес його використання в здійсненні фінансової політики.

Тому основне завдання полягає в тому, щоб зуміти його правильно використати: об'єктивно пристосувати до національного економічного простору, а суб'єктивно - поставити в рамки податкового законодавства.

Податок на доходи фізичних осіб є дуже дієвою формою взаємовідносин між державою та її громадянами, яка здійснюється на основі примусового обов'язкового вилучення частини їх доходів для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій. Рівень оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо впливає на реальні особисті доходи значної частини населення, особливо тих, хто отримує основні доходи у вигляді заробітної плати.

Важливим є призначення оподаткування доходів різних груп населення з метою досягнення економічного зростання й соціальної справедливості в суспільстві. Досягнення поставленої мети потребує досконалого податкового законодавства, яке повинно опиратися на науково обґрунтоване визначення бази оподаткування, ставок податку, пільг при оподаткуванні, урахування специфічних умов національної економіки, трудових і соціальних традицій населення, демографічної ситуації тощо.

У податковому законодавстві щодо оподаткування доходів фізичних осіб повинна знайти своє відображення кінцева мета фінансової політики держави - соціальна справедливість та зростання добробуту як населення загалом, так і кожного громадянина зокрема. [10]

Вивчення досвіду оподаткування доходів фізичних осіб за кордоном дає підставу дійти висновку щодо зростаючої ролі саме прямого оподаткування, насамперед помірно прогресивного індивідуального податку, який враховує особисті обставини платників: розмір доходу, склад родини, наявність утриманців, витрати на освіту, підтримку здоров'я тощо. Серед основних чинників, що сприяють забезпеченню сталих надходжень до бюджету й використанню податків як інструментів державного регулювання, є стимулювання прискорення науково-технічного прогресу, збільшення зайнятості населення,рівномірний економічний розвиток територій тощо.

Оподаткування доходів громадян в Україні було запроваджено 1991 року з прийняттям Закону Української РСР "Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства". З грудня 1992 року оподаткування доходів громадян здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", який зі змінами і доповненнями був чинним до кінця 2003 року. У Законі України "Про систему оподаткування" в редакції від 18.02.1997 року цей податок названо податком на доходи фізичних осіб.

Податок на доходи фізичних осіб введений в дію Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. за №889-IV з 1 січня 2004 року. Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 №13-92 втратив чинність, за винятком розділу у частині оподаткування доходів громадян-підприємців.

Починаючи з 1 січня 2004 року і до 31 грудня 2006 року ставка податку з доходів фізичних осіб становить 13% від об'єкта оподаткування , визначена п. 7.1. ст. 7 ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб". З 1 січня 2007 року ставка оподаткування - 15% від об'єкта оподаткування (п. 7.1 ст. 7 ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб"). Об'єкт оподаткування - це заробітна плата, яка включається у загальний місячний оподатковуваний дохід фізичної особи.

З прийняттям Податкового кодексу від 2 грудня 2010 року, ставка податку на доходи фізичних осіб може становити 5, 10, 15 та 17 відсотків в залежності від бази оподаткування. [3]

Отже, можна виділити такі основні фактори, від яких залежить надходження податку на доходи фізичних осіб до бюджету:

- рівень правопорядку в суспільстві і законопослушність платників податків;

- платоспроможність платників податків;

- чисельність населення;

- розмір доходів населення, які підлягають оподаткуванню (податкова база);

- шкала ставок податку;

- надання податкових скидок, пільг, вирахувань;

- стабільність законодавства у сфері оподаткування. [11]

Як показує аналіз динаміки грошових доходів населення і податку на доходи фізичних осіб, зростання ролі і місця індивідуального прибуткового оподаткування повинне відбуватися не за рахунок розширення об'єкта оподаткування і не за рахунок ставок оподаткування. Відповідно до теорії "кривої Лаффера" зростання податкових надходжень матиме місце при підвищенні податкових ставок до деякої критичної межі. Подальше зростання податкових ставок супроводжуватиметься зменшенням надходжень до бюджету, оскільки високі ставки стримують підприємницьку активність. Але не слід сподіватися, що зменшення податкових ставок одразу призведе до зворотних процесів в економіці. Позитивні зрушення можливі лише у перспективі. І для того, щоб вони відбулися необхідні додаткові умови і зміцнення довіри до уряду і його політики, стабілізації податкової політики, впевненість громадян у незворотності економічних і політичних процесів в Україні, зміцнення законності і правопорядку, піднесення правової культури.

Необхідним є зростання податкової бази - доходів населення, а це процес досить тривалий і залежить, насамперед, від забезпечення зростання ВВП і підвищення питомої ваги в ньому оплати праці. Тобто, необхідними є серйозні структурні зміни в економіці на мікро- і макрорівні, які б забезпечили збільшення частки доходів громадян у структурі національного доходу.

З переходом від командно-адміністративних засад господарювання до економіки ринкового типу система розподілу національного доходу в Україні зазнала кардинальних змін: виникли нові джерела, принципи розподілу та напрями використання доходів населення.

Порівняно з радянською економікою в економіці України в період незалежності питома вага оплати праці у загальних доходах населення істотно зменшилась. Якщо у 1985 р. частка оплати праці в доходах громадян становила 73%, то у 2008 р. - 43%. Пропорційно зменшенню частки заробітної плати у структурі доходів протягом досліджуваного періоду зросла питома вага в ній змішаного доходу громадян України (в т. ч. надходжень від продажу продукції індивідуального сільськогосподарського виробництва ) - з 4% до 15-17%. При цьому у структурі доходів населення зросла частка соціальних трансфертів, соціальної допомоги та необліковуваних доходів. [29]

За оцінками експертів, на сьогоднішній день тіньовий сектор економіки України становить близько 50% ВВП, у якому, поряд з генерацією тіньових доходів, акумульовано, за оцінками з різних джерел, від 10 до 20 млрд. дол. тіньових заощаджень.

Досить вагомий запас доходів населення України криється у надходженнях з-за кордону. За оцінками фахівців, сьогодні за кордоном працюють близько 2,5-3 млн. українців, кожен з яких щомісяця заощаджує 300-400 дол. Сумарно це становить до 1,2 млрд. дол. заощаджень, які лише частково потрапляють в Україну і в дуже обмежених обсягах - до офіційного сектора економіки у вигляді заощаджень. За оцінками Світового банку за 1996-2007 рр. лише офіційний обсяг грошових переказів до України сягав 7,1 млрд. дол. Згідно офіційної статистики, сумарні заощадження населення України зросли з 5% у 1985 р. до 8,14% у 2008 р. З переходом до ринкової економіки у населення виникає нова стаття доходів - "доходи від власності", які становлять 3,6% у загальній структурі доходів населення. [29]

Що стосується структури затрат населення України за статтею "податки та соціальні платежі", то за 1985-1995 рр. частка затрат громадян у формі податків і соціальних платежів становила певну константу - 11-12%. Згодом сформувалася тенденція до зменшення частки цієї статті затрат до середнього рівня 7%. [12, с. 278]

Це може слугувати підставою для такого висновку: на сьогоднішній день фіскальне навантаження не є критично вагомим фактором, який перешкоджає зростанню реальних доходів населення. Тим часом слід зазначити, що диспропорції існують у сфері не тільки формування доходів населення та їх використання, але й їх розподілу та оподаткування. Одне з основних призначень оподаткування доходів є їх перерозподіл реалізація регулятивної функції оподаткування. Інакше кажучи, вищий ступінь нерівності доходів вимагає більшої прогресивності оподаткування, а нижчий відповідно меншої.

1.2 Причини поширення податку на доходи фізичних осіб і його роль у формуванні доходів держави

Поширення податку на доходи фізичних осіб в більшості країн світу стало можливим передусім внаслідок зростання індивідуальних доходів та зосередження різних їх видів (як результат одночасного володіння промисловими підприємствами, цінними паперами, нерухомістю і т. д.) в одних руках, що робило більш доцільним сукупне обкладання доходів. Зокрема, більш пізнє запровадження прибуткового податку в Росії вчені пояснювали низьким рівнем доходів у країні. За умов, коли переважна більшість населення є незаможною, а сукупні доходи заможних є недостатніми, - писали відомі російські вчені П. Гензель і А. Соколов, - навіть майже повна конфіскація доходів усіх громадян, які мають більше 1 тис. руб. на рік на кожну особу, не забезпечить більше однієї чверті загального податкового бюджету Росії. Лише за досить високого рівня економічного розвитку, який зумовлює відповідні доходи, а також зі зростанням числа великих доходів виникають умови для запровадження прибуткового оподаткування. Пояснюючи останнє П. Гензель писав, що реальне оподаткування доводиться зберігати і в тих країнах, де народний дохід розпорошений серед маси дрібних власників і немає значного ядра крупних власників. Правильне функціонування прибуткового податку передбачає запровадження більшого чи меншого неоподатковуваного мінімуму. За таких умов під цей мінімум може підпасти багато дрібних власників; за реального оподаткування вони всі будуть деякою мірою залучені і сплатять чималу суму. [29, с. 165]

Іншою важливою умовою поширення податку на доходи фізичних осіб стало підвищення рівня податкової культури, яке лише частково пов'язане з рівнем загальної культури населення. На думку дослідників, до сплати податків як до виконання громадського обов'язку почали ставитися з середини ХIХ ст. завдяки, з одного боку, кращому усвідомленню кожним індивідом своєї залежності від інших індивідів і суспільства в цілому, отже, важливості задоволення суспільних потреб, і, з другого - завдяки змінам у структурі державних видатків у напрямку зростання частки соціальних видатків, особливо на освіту і охорону здоров'я. Все це поступово дозволило відмовитися від старої прусської системи оцінки доходу особливими урядовими комісіями і перейти до більш дешевої деклараційної системи. При цьому загальне розповсюдження податкові декларації отримали в 20-х рр. ХХ ст. після проведення податкових реформ у країнах Європи і США.

У цей період відбуваються суттєві зрушення й у системі стягнення податків: створюються спеціальні податкові служби, запроваджується інститут податкових інспекторів, які є їх центральними фігурами, а також інститут уповноважених, через який до організації податкового процесу і контролю залучаються найбільш авторитетні та компетентні представники платників.

Усе це й зумовило поступове закріплення податку на доходи фізичних осіб у податкових системах багатьох країн та його перетворення на основне джерело доходів державного бюджету. Так, у другій половині 20-х рр. ХХ ст. частка зазначеного податку в загальній сумі податкових надходжень становила 62,6% у Франції, 56,4% у США, 45,3% у Великобританії, 39% у Німеччині. [33, с. 187]

Місце та роль податку у податковій системі, як правило, пов'язують з його перевагами. Останні вбачаються в такому:

- податок на доходи фізичних осіб дозволяє обкладати платника відповідно до його платоспроможності;

- більшою мірою відповідає ідеалу соціальної справедливості внаслідок запровадження неоподатковуваного мінімуму і прогресивної шкали оподаткування, що застосовується в багатьох країнах;

- дозволяє обкладати доходи, що отримуються з різних джерел;

- є однією з найбільш досконалих форм оподаткування, оскільки охоплює чистий дохід суспільства - те основне джерело, з якого повинні сплачуватися податки;

- забезпечує взаємозв'язок між податками і суспільними благами, що отримує індивід від держави, попит на які (згідно з економетричними оцінками західних вчених), як і сума податкових платежів, залежить від величини індивідуального доходу. [22]

Необхідність податку на доходи фізичних осіб обумовлена:

1. Його фіскальним значенням. Це підтверджується тим, що частка прибуткового податку з доходів громадян у доходах зведеного бюджету з року в рік зростала.

2. Попередня система мала недоліки при оподаткуванні доходів фізичних осіб (доходи регламентувалися, були обмежені за видатками, надавала можливість ухилятися від сплати податку, прямо не порушуючи закон, ввійшла у протиріччя з новими умовами господарювання і неефективно регулювала доходи громадян).

3. Податок на доходи фізичних осіб виконує таку роль:

- регулює грошові кошти(доходи) населення;

- стимулює використання робочої сили.

В умовах ринку відбувається розвиток різних форм власності, що потребує перебудови системи оподаткування на демократичних засадах і, насамперед, забезпечення рівності всіх платників податків незалежно від того, з якою формою власності пов'язана їхня діяльність, врахування всіх доходів, що отримує фізична особа з різних джерел.

Якщо метою державної політики є збільшення доходів від оподаткування, то розмір податкового навантаження збільшується. Якщо ж держава ставить за мету підвищення темпів економічного розвитку та покращення життя громадян, то оптимальна величина податкового навантаження повинна суттєво знизитися. Досягнення тієї чи іншої мети можливе лише при повному врахуванні всіх факторів, які впливають на величину надходжень від оподаткування доходів фізичних осіб.

В сучасних умовах податок на доходи фізичних осіб є одним з найвагоміших джерел доходів бюджету. Серед європейських країн найбільше фіскальне значення має в таких країнах, як Данія, Фінляндія, Швеція, забезпечуючи 30-50% загальної суми податкових надходжень. У ряді європейських країн його фіскальна роль зменшилася, поступившись ролі платежів до соціальних фондів. В податковій системі України, податок на доходи фізичних осіб займає одне з визначних місць. З нього формується значна частина дохідної бази Державного бюджету України.

Розділ ІІ. Аналітична оцінка діючої системи оподаткування особистих доходів громадян в Україні

2.1 Основні елементи сучасної системи оподаткування доходів фізичних осіб

В основі вивчення механізму оподаткування доходів фізичних осіб повинно лежати повне і точне розуміння податкової термінології і понять, які розкривають суть податку на доходи фізичних осіб. Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які зумовлюють внутрішній зміст даного поняття. До основних елементів податку на доходи фізичних осіб належать платники ПДФО, об'єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, строк та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Платниками ПДФО є:

1. фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

2. фізична особа нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

3. податковий агент.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності. [3]

У разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім або втрати ним статусу резидента (за відсутності податкових зобов'язань як нерезидента згідно з Податковим Кодексом) податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.

Якщо фізична особа платник податку вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів. [3]

Об'єктом оподаткування резидента є:

1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

3. іноземні доходи доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;

2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). [3]

Базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки такого звітного року.

Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними Податковим Кодексом.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. [3]

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 Податкового Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 Податкового Кодексу.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:

1. Доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

2. Суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

3. Доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об'єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу.

4. Частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172173 Податкового Кодексу.

5. Дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 Податкового Кодексу.

6. Оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований органом державної податкової служби згідно із Податковим Кодексом. [3]

7. Сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II цього Кодексу, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу, а також дохід, що становить позитивну різницю між сумою коштів, одержаною платником податку від фінансової установи після реалізації заставленого майна платника податку при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв'язку з невиконанням платником податку своїх зобов'язань за договором кредиту (позики), та сумою фактично сплачених платником податку зобов'язань за таким договором кредиту (позики), і сумою, що утримана фінансовою установою в рахунок компенсації своїх витрат/втрат (включаючи залишок непогашеної платником податку суми фінансового кредиту) згідно з таким договором. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації.

8. Дохід у вигляді дивідендів, виграшів, призів, процентів (крім процентів, визначених у підпунктах 165.1.2 та 165.1.41, дивідендів, визначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 Податкового Кодексу, а також виграшів та призів у державну грошову лотерею в розмірах, передбачених у підпункті 165.1.46 пункту 165.1 статті 165 Податкового Кодексу).

9. Інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2 і 165.1.40 пункту 165.1 статті 165 Податкового Кодексу.

10. Дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується .

11. Сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 Податкового Кодексу.

12. Кошти або майно (нематеріальні активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, які визначені обвинувальним вироком суду незалежно від призначеної ним міри покарання.

13. Доходи, що становлять позитивну різницю між:

- сумою коштів, отриманих платником податку внаслідок його відмови від участі в фонді фінансування будівництва, та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду, крім випадків, коли платник податку одночасно передає кошти, отримані з фонду фінансування будівництва, в управління тому самому управителю у той самий або інший фонд фінансування будівництва;

- сумою коштів, отриманих платником податку від інших осіб внаслідок відступлення на їх користь права вимоги за договором про участь у фонді фінансування будівництва (у тому числі, якщо таке відступлення здійснено на підставі договору купівлі-продажу), та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду за цим договором.

14. Дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:

а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю;

б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання;

в) пені, що сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або інших сум бюджетного відшкодування;

г) суми втрат, заподіяних платнику податку актами, визнаними неконституційними, або незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, що відшкодовуються державою в порядку, встановленому законом.

Дія цього підпункту не поширюється на оподаткування сум страхових виплат, страхових відшкодувань і викупних сум за договорами страхування;

15. Сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку за договорами довгострокового страхування життя (у тому числі за договорами страхування довічних пенсій) та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу, договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, у випадках та розмірах, визначених підпунктом 170.8.2 пункту 170.8 статті 170 Податкового Кодексу.

16. Сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до закону, страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), пенсійних вкладів, внесків до фонду банківського управління, сплачена будь-якою особою резидентом за платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються:

а) особою резидентом, що визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за такими договорами;

б) одним з членів сім'ї першого ступеня споріднення платника податку;

в) роботодавцем резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення платника податку, якщо така сума не перевищує 15 відсотків нарахованої цим роботодавцем суми заробітної плати платнику податку протягом кожного звітного податкового місяця, за який вноситься страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) або сплачується пенсійний внесок, внесків до фондів банківського управління, але не більш як сума, визначена абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового Кодексу, у розрахунку за місяць за сукупністю таких внесків. [3]

17. Дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 Податкового Кодексу) у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання або компенсація зумовлені виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачені нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах;

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Додатково до винятків, передбачених підпунктом "а" цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із розділом ІІІ цього Кодексу, а також кошти, вартість послуг, проживання, проїзду, харчування, спортивного одягу, аксесуарів, взуття та інвентарю, колясок для інвалідів, у тому числі які призначені для участі інвалідів в фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах, лікарських та медико-відновлюваних засобів та інших доходів, наданих (виплачених) платнику податку - учаснику спортивних (крім професійного спорту), фізкультурно-оздоровчих заходів, заходів з фізкультурно-оздоровчої діяльності та фізкультурно-спортивної реабілітації, що фінансуються з бюджету та/або бюджетними організаціями, іншими неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату надання таких коштів;

в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими.

Під терміном "послуги домашнього обслуговуючого персоналу" розуміються послуги з побутового обслуговування фізичної особи, членів її сім'ї або від імені чи за їх дорученням будь-якої третьої особи, включаючи ремонт або спорудження об'єктів рухомого чи нерухомого майна, що належить таким особам або використовується ними;

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом;

ґ) суми безповоротної фінансової допомоги;

д) суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податкуборжника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

18. Інші доходи, крім зазначених доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного оподатковуваного доходу згідно з ст. 165 Податкового кодексу. [3]

При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.

Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100: (100 Сп),

де К коефіцієнт;

Сп ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування. [3]

У такому самому порядку визначаються об'єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

З урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті Податкового Кодексу платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги. Розміри податкових пільг представлені у додатку Б. [3]

Отже, ми визначили основні елементи сучасної системи оподаткування доходів фізичних осіб, які визначають основу та загальні положення оподаткування громадян.

2.2 Методика розрахунку податку на доходи фізичних осіб та його адміністрування

Державна податкова адміністрація України у своїх офіційних роз'ясненнях, доведених листом №2918/7/17-0717 від 03.02.2011 року повідомляє , що ставка податку згідно з п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу становить 15% бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених п.167.2-167.4 цієї статті), в тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат та винагород, які виплачуються платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну лотерею, виграшу гравця (учасника), одержаного від організатора азартної гри.[3]

Якщо загальна сума одержаних платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (в 2011 р. 9410 грн.) , то ставка податку становить 17% суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15%. [27]

Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності. [6]

При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

Під час утримання податку з нарахованої суми загального місячного оподатковуваного доходу, який перевищує встановлений розмір (у 2011 р. - 9410 грн.), податковому агенту слід провадити окреме оподаткування сум, визначених в абзацах першому та другому п. 167.1 ст. 167 розділу IV Податкового Кодексу.

Сума податку на доходи фізичних осіб із загального місячного оподатковуваного доходу дорівнюватиме сумі податків, утриманих за встановленими Податковим Кодексом правилами та ставками.

Слід ураховувати, те що максимальна сума доходу, з якого утримуються суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (3,6%) в 2011 р. становить 14115 грн. (15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2011 р.).

Якщо до складу загального місячного оподатковуваного доходу, крім заробітної плати, включаються інші види доходів, щодо яких установлюються різні правила та ставки оподаткування, то з метою дотримання вимог п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу слід у першу чергу розглядати питання оподаткування доходів, що враховуються до складу заробітної плати, а далі формувати оподатковуваний дохід у міру виникнення в платника податку кожного з видів оподатковуваного доходу (на підставі підтвердження факту/дати виникнення доходу первинними документами, зокрема наказами про виплату/надання певних видів доходів). [3]

Реалізацію названих вище норм Податкового кодексу розглянемо на конкретному прикладі.

Наприклад. Працівнику підприємства в одному місяці 2011 року нараховано заробітну плату 5000 грн. та надано подарунок(холодильник) - вартістю 6000 грн.

При цьому з суми нарахованого в цьому місяці доходу загальний місячний оподатковуваний дохід (далі - ЗМОД) такого платника податку становить 10529,5 грн., з яких :

- 5000 грн. - заробітна плата

- 5529,5 грн. - вартість подарунку, яка включається до загального місячного оподатковуваного доходу (6000 грн. - 470 грн. 50 коп., де 470 грн. 50 коп. - вартість подарунку, яка не включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу згідно із пп.165.1.39 ПКУ).

Оскільки 10529,5 грн. більше 9410 грн., то з метою оподаткування вона має бути розподілена на частки, які підпадають під оподаткування за ставкою 15% (до 9410 грн.) та з перевищення (1119,5 грн.) - 17%.

Алгоритм оподаткування:

1) вираховуємо ПДФО із зарплати:

5000 грн < 9410 грн, тому зарплата підпадає під оподаткування за ставкою 15%,

ПДФО з зарплати = 5000 грн - (5000 грн*3.6%)*15% = 723 грн.,

де 3,6% - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

2) Знаходимо окремі частки вартості (суми) подарунку, які підпадають під оподаткування за ставками 15% та 17%:

9410 грн - 5000 грн = 4410 грн (підпадає під 15%)

10529,50 грн - 9410 грн. = 1119,5 грн (підпадає під 17%)

3) застосовуємо для оподаткування підвищувальний коефіцієнт до вартості (суми) подарунку:

К = 1,17 - для доходів, що оподатковуються за ставкою 15%

К = 1,2 - для доходів, що оподатковуються за ставкою 17%

ПДФО з подарунку =4410 грн. * 1,17*15% + 1119,5 грн. * 1,2 *17%= 774+228,38 = 1002,38 грн.

З вартості подарунків єдиний соціальний внесок не утримується.

4)Знаходимо підсумкову суму ПДФО, яка підлягає утриманню із ЗМОД платника податку:

ПДФО із зарплати + ПДФО з подарунка =723 грн. + 1002,38 грн=1725,38 грн.

Таким чином, з нарахованого у звітному місяці платнику податку доходу 11000 грн., ЗМОД становить 10529,5 грн. і податковий агент має утримати із ЗМОД податок з доходу фізичної особи у сумі 1725,38 грн. [16]

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) податковий агент для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до Податкового Кодексу або інших законів України.

Обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи:

- виключно від податкових агентів, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

- від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок.

Платники податку резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов'язані подати до органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду.

Орган державної податкової служби протягом 30 календарних днів після надходження податкової декларації зобов'язаний перевірити визначене податкове зобов'язання, сплату належної суми податку і видати довідку про таку сплату та про відсутність податкових зобов'язань з цього податку, що подається до органів митного контролю під час перетину митного кордону і є підставою для проведення митних процедур. [3]

Форма такої довідки встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Платники податку звільняються від обов'язку подання податкової декларації в таких випадках:

а) незалежно від виду та суми отриманих доходів платниками податку, які:

- є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави станом на кінець звітного податкового року;

- перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув'язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації;

- перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року;

- перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року;

б) в інших випадках, визначених Податковим Кодексом.

Податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу ІІ Податкового Кодексу.

Обов'язок щодо заповнення та подання податкової декларації від імені платника податку покладається на таких осіб:

- опікуна або піклувальника щодо доходів, отриманих неповнолітньою особою або особою, визнаною судом недієздатною;

- спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців) щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер;

- державного виконавця, уповноваженого здійснювати заходи щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, визначеного в установленому порядку банкрутом. [20]

Фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Сума податкових зобов'язань, донарахована органом державної податкової служби, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені Податковим Кодексом.

Сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

Форма податкової декларації встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з таких умов:

- загальна частина податкової декларації повинна мати спрощений вигляд та не містити відомостей про доходи (витрати), що отримує (несе) незначна кількість платників податку;

- податкова декларація є уніфікованою та єдиною для всіх законодавчо встановлених випадків її подання;

- відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов'язання фінансового характеру, інформація щодо вказаних відомостей членів сім'ї надаються окремими категоріями громадян, визначеними відповідно до законодавства;

- розрахунки окремих видів доходів (витрат) мають міститися в додатках до податкової декларації, що заповнюються виключно платниками податку за наявності таких доходів (витрат);

- податкова декларація та додатки до неї мають складатися з використанням загальновживаної термінології, а також містити детальні інструкції щодо їх заповнення;

- податкова декларація та додатки до неї мають ідентифікувати платника податку та містити інформацію, необхідну для визначення суми його податкових зобов'язань або суми податку, що підлягає поверненню у разі використання платником податку права на податкову знижку. [3]

Бланки податкових декларацій мають безоплатно надаватися органами державної податкової служби платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

Платник податку до 1 березня року, що настає за звітним періодом, має право звернутися з запитом до відповідного органу державної податкової служби з проханням надати роз'яснення щодо заповнення річної податкової декларації, а орган державної податкової служби зобов'язаний надати безоплатні послуги за таким зверненням.

Фізичні особи у випадках та обсягах, визначених законом, подають податкову декларацію, де зазначаються відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов'язання фінансового характеру, а також в додатку до податкової декларації зазначається інформація щодо вказаних відомостей членів сім'ї в усіх випадках її подання, передбачених законом.

Податкова декларація та додатки до декларації подаються фізичною особою згідно з цією статтею протягом будь-якого податкового періоду у звітному податковому році із зазначенням доходів (активів) станом на день її подання.

За зверненням платника податку орган державної податкової служби, до якого було подано податкову декларацію, видає довідку про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби. [3]

Ефективність адміністрування податку з доходів фізичних осіб залежить, від удосконалення та покращання показників роботи податкових органів у напряму забезпечення відповідності зростання сум перерахованого податку показникам середньої заробітної плати. Розглядаючи зазначені показники можна робити висновки про несплату податковими агентами податку з доходів фізичних осіб до бюджету.

Підвищення рівня методологічного забезпечення при проведенні аналізу діяльності платників податків - фізичних осіб в процесі контрольно-перевірочної роботи дозволить вирішити питання ефективності адміністрування податків з доходів фізичних осіб. Пропонується налагодити роботу по створенню електронного депозитарію актів документальних перевірок з питань оподаткування доходів фізичних осіб, що сприятиме підвищенню якості та результативності аудиту, економії фінансових та людських ресурсів. Платники податків повинні мати відносно високий ступінь усвідомлення наслідків своїх дій тощо. [18, c. 450]

Удосконалення податкового адміністрування спрямовується на усунення протиріч між державою та суб'єктами оподаткування. Вирішення цього завдання потребує комплексного підходу, важливим пріоритетом якого є, зокрема, покращання податкового контролю. На жаль, в Україні досі не створена загальна концепція фінансового контролю.