Проблеми та перспективи розвитку податку на додану вартість в Україні

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПДВ В УКРАЇНІ

2010

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в підтвердженні ефективності загально-європейського та російського напрямку застосування в Україні ПДВ як непрямого податку на споживання.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПДВ В УМОВАХ

РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Економічна природа та значення непрямого податку на додану вартість (ПДВ)

Податок на додану вартість (ПДВ) [31] -- це податок, яким обкладається внесок підприємства (фірми) у ринкову цінність виробленого нею товару або послуги. Внаслідок такого способу обкладання сумарний податок на кожне споживане благо або послугу збирається на всіх стадіях виробництва. У цьому змісті ПДВ є не стільки особливим видом податку, скільки способом збору податкових платежів. Залежно від того, як трактується амортизація (зношування основного капіталу), ПДВ виявляється еквівалентним пропорційному прибутковому податку (income value added, IVA), податку на споживання (consumption value added, CVA), або на кінцевий продукт, або на валову додану вартість (gross value added, GVA).

Уперше інтерес до ПДВ виявився в 1920-х роках, коли він розглядався як різновид податку із продажів. Оскільки податок застосовувався тільки до доданої цінності, а не до сумарного виторгу, він дозволяв уникнути тих негативних ефектів, які були властиві багатьом формам податку із продажів. Головне -- ліквідувалося багаторазове оподаткування одних і тих самих виробничих витрат під час продажів проміжних продуктів і остаточного продажу споживачеві. ПДВ відстоювався також на тій підставі, що він здійснює більше наближення до оподаткування за принципом одержаної вигоди [35], ніж його головна альтернатива - корпоративний податок на прибуток.

Можливі три варіанти податку на додану вартість із економічної точки зору, якісні розходження між якими отримані при розрахунку ВВП в залежності від застосовуємих дохідних і видаткових компонентів системи національних рахунків. Валовий внутрішній продукт (GDP) по видатках складається з кінцевого споживання домашніх господарств (С), валових інвестицій (I), кінцевих державних незарплатних видатків на товари й послуги (G_c), державних видатків на виплату заробітної плати (G_w) і сальдо по рахунку поточних операцій платіжного балансу, яке можна представити у вигляді різниці між експортом і імпортом товарів і послуг (X-M) [49]:

GDP = C + I + G_c + G_w + (X - M) (1.1)

де С - кінцеве споживання домашніх господарств;

І - валові інвестиції;

G_c - кінцеві державні незарплатні видатки на товари й послуги;

G_w - державні видатки на виплату заробітної плати;

(X-M) - сальдо по рахунку поточних операцій платіжного балансу

(різниця між експортом і імпортом товарів);

У той же час, можна визначити валовий внутрішній дохід як суму доходів від факторів виробництва (зарплата, прибуток, процентні платежі), що звичайно називають доданою вартістю (V), і амортизації засобів виробництва (D). У такий спосіб:

GDI = V + D (1.2)

де V - додана вартість - сума доходів від факторів виробництва;

D - амортизація засобів виробництва;

Остання рівність може бути виражене як у цінах кожного фактору (тобто за винятком непрямих податків без цінових субсидій на окремі товари), так і в ринкових цінах (включаючи непрямі податки без субсидій). Розглянемо далі три варіанти податку на додану вартість.

З використанням першого варіанта ПДВ - податку, що стягується із продукту ( product-type VAT), - який позначимо як P-VAT, оподаткуванню піддаються всі видатки (за винятком державних видатків на заробітну плату, що не підлягають оподаткуванню при будь-якому варіанті ПДВ) у складі ВВП, якщо податок стягується за принципом країни походження, або видатки з виправленням на сальдо по рахунку поточних операцій -- у випадку стягнення податку за принципом країни призначення. Припустимо, що ПДВ стягується по ставках країни походження, тобто експортовані товари й послуги, вироблені усередині країни, підлягають оподаткуванню, а імпортовані - не підлягають. У такому випадку базу податку можна виразити як [49]:

Base-P-VAT = GDP - G_w = C + I + G_c + (X - M) (1.3)

Валові видатки на інвестиції (І), що є частиною бази першого варіанта ПДВ, відображають сукупні видатки на товари капітального характеру протягом певного періоду часу. Частина цих видатків використовується на компенсацію вартості основних фондів, закуплених у попередні періоди часу, тобто - на їхню амортизацію. Незважаючи на те, що амортизаційні відрахування фактично являють собою бухгалтерські проводки, а не реальні економічні операції, вони впливають на розрахункову величину прибутку, а, отже, - і на додану вартість продукції підприємств. Другий варіант ПДВ -- податок, що стягується з доходу (income-type VAT - I-VAT), -- стягується із чистих видатків на інвестиції (валових видатків за винятком амортизації). Базу такого податку можна виразити як:

Base-I-VAT = GDP - G_w - D = C + (I - D) + G_c + (X - M) (1.4)

Виходячи з розрахунку ВВП по доходах базу податку Base-I-VAT можна також записати як [49]:

Base-I-VAT = GDI - G_w - D = V - G_w. (1.5)

Формула (1.5) показує, що базою другого варіанта ПДВ є сума доходів від факторів виробництва (додана вартість V) за винятком державних видатків на заробітну плату.

Якщо встановити, що крім амортизації, не підлягають оподаткуванню інвестиційні видатки, спрямовані на приріст вартості основних фондів, з бази податку на додану вартість повинні бути повністю виключені видатки інвестиційного характеру. У результаті, базою такого варіанта податку (податку з урахуванням основних фондів, capital goods VAT - C-VAT) буде [49]:

Base-C-VAT = GDP - G_w - I = C + G_c + (X - M) (1.6)

З формули (1.6) видно, що найбільш широка оподатковувана база виникає при використанні першого варіанта ПДВ(формула 1.3), а найбільш вузька - останнього (формула 1.6). Застосування податку на додану вартість, що стягується із сукупного продукту(формула 1.3), має, проте, високу економічну ціну. З використанням такого варіанта податку виникає каскадний ефект, тому що амортизація, як частина вартості основних фондів, що вже використана, не віднімається з оподатковуємої бази й підлягає повторному оподаткуванню. Таким чином, при оподаткуванні всіх основних фондів за початковою вартістю, без надання пільги по амортизації, виникає дестимулюючий ефект відносно інвестицій. Подібні ж проблеми, хоча й у меншому ступені, виникають при використанні другого варіанта ПДВ(формула 1.4).

Таким чином, незважаючи на те, що база оподаткування для третього варіанта ПДВ Base-C-VAT (формула 1.6) є самою вузькою серед можливих варіантів, будучи загальним податком на споживання, такий податок не викликає перекручувань у виробничому процесі між вхідними потоками капітального й некапітального характеру і є економічно нейтральним. Внаслідок цього, такий варіант широко розповсюджений у країнах, що використовують ПДВ, хоча його застосування вимагає високих ставок для досягнення заданого рівня державних доходів.

Слід також зазначити, що при виключенні з бази податку чистого експорту товарів і послуг (при переході на сплату ПДВ за принципом країни призначення) база третього варіанта (формула 1.6) податку скорочується до C + G_c, тобто стає еквівалентною показнику роздрібних продажів. Інакше кажучи, з погляду кінцевого результату третій варіант ПДВ, що стягується за принципом країни призначення, не відрізняється від податку з роздрібних продажів, хоча адміністрування й механізми збору цих податків носять принципово різний характер.

Існує важливе розходження між ПДВ на споживання (третій варіант -формула 1.6) і ПДВ на дохід (другий варіант -формула 1.4). Податок на додану вартість із дохідної бази Base-I-VAT при коректному вимірі амортизації є податком на економічну ренту. Інакше кажучи, стягнення податку на дохідну базу Base-I-VAT й на базу споживання Base-C-VAT приведе до однакових результатів тільки у випадку відсутності зростаючої віддачі від масштабів виробництва, яка приводить до існування економічної ренти. На практиці ПДВ на дохід Base-I-VAT майже не використовується, тому що у всіх країнах, що застосовують ПДВ, існують податки на прибуток і на дохід фізичних осіб. Використання в цьому випадку дохідної бази для податку на додану вартість привело б до подвійного оподаткування її частини.

З погляду бухгалтерського обліку існує чотири варіанти розрахунку зо-бов'язання по податку на додану вартість. Якщо встановити, що базою податку є сума прибутку (p) і фонду оплати праці (w), або різниця між продажами (o) і покупками (i), а податок стягується по ставці t, то до однакової величини зобов'язання по податку ПДВ(VAT) приведуть наступні способи [49]:

1)Прямий аддитивний метод (або балансовий метод):

VAT_1 = t*(p + w) (1.7)

де р - сума прибутку підприємства;

w - фонд оплати праці підприємства;

p+w = V - додана вартість у підході формули (1.2);

t - ставка податку ПДВ;

VAT - величина зобов'язання по сплаті податку ПДВ.

2) Непрямий аддитивний метод, названий так, тому що при його використанні не відбувається розрахунок доданої вартості, а відразу розраховується сума податкових зобов'язань:

VAT_2 = t*p + t*w (1.8)

3) Прямий метод вирахування (іноді також називається податком на трансферти підприємства (business transfer tax):

VAT_3 = t* (o - i) (1.9)

де o - сума продаж товарів та послуг підприємством(без ПДВ - по

трансфертним цінам - собівартість + націнка);

i - сума покупок товарів та послуг підприємством (без ПДВ - по

трансфертним цінам - собівартість + націнка);

t - ставка податку ПДВ;

VAT - величина зобов'язання по сплаті податку ПДВ.

4) Непрямий метод вирахування (метод відшкодування, рахунків-фактур):

VAT_4 =(t*o) - (t*i) (1.10)

де (t*o) - сума виписаних підприємством податків ПДВ с покупців по

виписаним рахункам -фактурам при продажу товарів та

послуг підприємством;

(t*i) - сума сплачених підприємством податків ПДВ продавцям по

виписаним ними рахункам -фактурам при продажу товарів та

послуг підприємству;

t - ставка податку ПДВ;

VAT - величина зобов'язання по сплаті податку ПДВ.

Переважна більшість країн світу, що використовують податок на додану вартість, розраховують податкові зобов'язання методу VAT_4 (формула 1.10) із застосуванням методу відшкодування (непрямого методу нарахування). Для цього існують наступні причини:

- по-перше, при використанні цього методу виникнення податкових зобов'язань тісно пов'язане з моментом здійснення економічної операції, а рахунок-фактура є документальним підтвердженням такої;

- по-друге, застосування такого методу полегшує податковий контроль і дозволяє влаштовувати перехресні перевірки;

- по-третє, тільки при такому методі можливе стягнення ПДВ по декількох ставках t;

- по-четверте, метод відшкодування припускає, що можна використовувати будь-який податковий період, у той час як методи бухгалтерського балансу дозволяють обчислювати податкові зобов'язання тільки за період здачі бухгалтерської звітності, що є їхнім основним недоліком.

Таким чином, модельною системою ПДВ для всього миру став фактурний метод відшкодування VAT_4 (формула 1.10), що застосовується в країнах Європейського Союзу. Формально фактурний метод застосовується й в Україні, тобто заповнити податкову декларацію по ПДВ можливо з використанням тільки рахунків-фактур. Однак певні положення податкового законодавства України не дозволяють обійтися без даних бухгалтерського балансу при складанні звіту по ПДВ для деяких комерційних операцій.

Принципи країни походження й країни призначення при стягненні ПДВ полягають в тому, що сфера дії податку на додану вартість більшою мірою охоплює сферу економічних операцій або економічну діяльність, ніж сферу зовнішньоекономічних відносин суб'єктів економічної діяльності. Тому для визначення того, чи підлягає оподаткуванню зовнішньоекономічна угода, необхідно встановити, на якій території була здійснена ця угода - у випадку здійснення операції на території даної держави, зазначена операція завжди підлягає обкладанню податку на додану вартість. У тих же випадках, коли частина або деякі елементи економічної операції були здійснені за межами території держави, необхідно визначити платника податку [33].

Існує два протилежних принципи непрямого оподаткування зовнішньо-торговельних операцій (або принципів территоріальності): принцип країни походження товару або послуги, або принцип країни призначення. Як можна зрозуміти з назви, принцип країни походження припускає оподаткування операції, вартість товарів (послуг), у рамках якої, була повністю або частково зроблена усередині відповідної юрисдикції, якщо зазначені товари або послуги надходять з території даної юрисдикції. З іншого боку, використання принципу країни призначення припускає оподаткування економічних операцій, якщо передані товари або надаваємі послуги призначені для споживання усередині країни. Інакше кажучи, при введенні режиму країни походження ПДВ обкладається додана вартість, зроблена усередині країни, що здійснює податкове регулювання, а при використанні принципу країни призначення, відбувається оподаткування всіх товарів і послуг, споживаних усередині країни [39].

Очевидно, що в умовах закритої економічної системи не має значення обраний режим оподаткування. У відкритій економічній системі розходження двох режимів має своє віддзеркалення в порядку обкладання ПДВ експортних і імпортних товарів та послуг: при використанні принципу країни походження ПДВ оподатковуються експортовані потоки, а при використанні принципу країни призначення оподаткуванню підлягають імпортовані товари й послуги.

При порівняльному аналізі використання двох принципів обкладання експорту й імпорту податком на додану вартість варто особливо розглянути питання митного контролю й оцінки митної вартості оподатковуємих товарів і послуг. Стягнення ПДВ по обох принципах вимагає податкового контролю відносно товарів, що перетинають митний кордон держави. При цьому при застосуванні принципу країни призначення не потрібно спеціальних заходів щодо контролю митної вартості більшості імпортованих товарів, тому що якщо імпортер не є кінцевим споживачем ввезеного товару або послуги, заниження митної вартості в остаточному підсумку не приводить до зниження надходжень податку внаслідок компенсації на наступних ланках виробничо-комерційного циклу[40].

На противагу принципу країни призначення, сплата податку за принципом країни походження вимагає додаткових заходів по контролю декларуємої вартості товарів і послуг при перетинанні кордону, тому що завищення вартості імпортованого товару приводить до збільшення сум відшкодування ПДВ, а занижена вартість експорту не буде компенсована на подальших етапах оподаткування.

При розгляді оподаткування зовнішньоторговельних операцій необхідно відзначити, що його порядок не повинен мати у своїй основі дискримінації імпортованих товарів стосовно товарів, вироблених усередині країни, що може проявлятися в підвищених ставках ПДВ на імпорт. Багато країн добровільно взяли на себе зобов'язання по запобіганню такого роду дискримінації. Подібні зобов'язання закріплені в статті III Генерального угода з тарифів і торгівлі, основна частина якої говорить: "Продукти, що переміщуються з території однієї зі сторін Угоди, імпортовані на територію будь-якої іншої сторони Угоди, не можуть обкладатися прямо або побічно внутрішніми податками або зборами на додаток до тих, які прямо або побічно застосовуються до товарів, вироблених усередині країни" [41].

Податок на додану вартість є податком на внутрішнє споживання [45]. При цьому, незважаючи на передбачуване покладання податкового тягаря на споживача, останній не обкладається податком прямо. Замість цього платниками податків є виробники товарів і послуг, а також їхні продавці, тобто економічні суб'єкти, що займаються виробництвом і поширенням благ. При цьому кожний платник податків зобов'язаний перелічити в бюджет тільки частину податку, що збирається роздрібним продавцем з кінцевого споживача, рівну добутку податкової ставки на вартість товару, додану платником податків у процесі своєї виробничо-господарської діяльності. Для досягнення такого порядку зобов'язання по податку на додану вартість виникають при здійсненні кожної оподатковуємої операції, під якою звичайно розуміють реалізацію товарів і послуг. При зміні власника товару або при реалізації послуги платник податків нараховує ПДВ, а суми сплаченого податку приймаються до відшкодування або ставляться на зменшення податкових зобов'язань. З юридичної точки зору повною мірою податок на товар або послугу сплачується після того, як цей товар залишає коло зареєстрованих платників ПДВ, тобто відбувається його кінцева або роздрібна реалізація [47].

З податком на додану вартість зв'язано кілька теоретичних проблем, що відносяться головним чином до того, на якому ступені споживання домашні господарства повинні обкладатися податком, а також до економічного ефекту стягнення податку. Крім того, становить інтерес розгляд співвідношення ПДВ із іншими податками - з податком на доходи й податком із продажів, що стягувався як податок на споживання до впровадження податку на додану вартість.

З економічної точки зору для задоволення критеріям рівності й нейтральності ідеальний ПДВ, як податок на споживання, повинен стягуватися із усього споживання домашніх господарств, включаючи товари й послуги, зроблені самостійно. Найбільш послідовні прихильники цієї теорії наполягають на включенні в оподатковуєму вартість також і споживання вільного часу. У той же час усіма визнається, що практичне втілення подібних поглядів неможливо навіть відносно самостійно зроблених товарів, не говорячи вже про вільний час [48].

Для цілей заохочення експорту із країни й поліпшення платіжного балансу, експортовані товари й послуги звичайно звільняються від оподаткування ПДВ. При цьому вплив введення єдиної позитивної ставки ПДВ на імпорт і нульової на експорт із макроекономічної точки зору еквівалентний ефекту девальвації національної валюти.

1.2 Правове та нормативне забезпечення стягнення ПДВ

Податок на додану вартість (ПДВ) є загальнодержавним, непрямим податком на споживчу вартість, що справляється з юридичних та фізичних осіб [4]. ПДВ є відносно молодим податком. Він був розроблений і запроваджений вперше у Франції у 1954 р. Сплата податку на додану вартість у більшості країн визначається характером угоди, а фінансовий стан платника не береться до уваги. Поширене застосування диференційованих ставок. Зокрема, у Франції діють кілька ставок ПДВ: основна ставка - 18,6%, збільшена ставка - 22%, знижена ставка - 7% (на товари культурного вжитку). При цьому ПДВ доповнюється рядом непрямих акцизів та мит [39].

В Україні податок на додану вартість запроваджений з 1992 р. і зараз стягується на основі Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції від 3 квітня 1997 р. [4], згідно якій ПДВ є частиною новоствореної вартості, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

Основними правовими актами України (закони, кодекси, укази Президента), якими впроваджений та регулюється податок на додану вартість (ПДВ) є наступні документи:

1. Закон України “Про систему оподаткування в Україні” від 25.06.1991 N 1251-XII [3];