Державний бюджет як основний фінансовий план держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Державний бюджет як основний фінансовий план держави

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ТА МЕТОДИЧНА БАЗА ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

1.1 Економічний зміст, сутність та роль державного бюджету в ринковій економіці

1.2 Принципи планування Державного бюджету

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ Ї БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ В УКРАЇНІ

2.1. Нормативно-правова база формування Державного бюджету

2.2 Аналіз структури та динаміки Державного бюджету за 2010-2013рр

2.3 Оцінка ефективності планування Державного бюджету за 2010-2014рр

РОЗДІЛ 3.НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПЛАНУВАННЯ ДЕРЖБЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

Розподільчі відносини у суспільстві охоплюють всі сторонни відтворювального процесу. Основне місце у регулюванні цих відносин відводиться бюджету. Саме через бюджет держава може стимулювати або обмежувати розвиток державності окремих підприємств, організацій, установ, забезпечити збільшення чи зменшення матеріального або культурного рівня розвитку, впливати на внутрішнє життя державного організму. З метою реалізації цих заходів в умовах товарно-грошових відносин держава повинна мати у своєму розпорядженні відповідні фонди грошових коштів. Формування цих фондів здійснюється в процесі розподілуі перерозподілу ВВП і НД.

З розитком ринкової економіки роль державного бюджету змінюється. З одного боку, все більше програм економічного та соціального розвитку починає фінансуватися за рахунок приватного бізнесу, домогосподарств та іноземних інвесторів. Разом з тим, державний бюджет продовжує відігравати провідну роль в забезпеченні загальнодержавних та місцевих умов розвитку. А в перехідний період до ринкових відносин, така роль суттєво зростає, оскільки складнощі економічного та соціального розвитку країни збільшуються, тому як бачимо дана тема є дуже актуальною.

Об'єктом розгляду виступає поняття державний бюджет.

Метою роботи є розгляд державного бюджету, бо це одна з найважливіших ланок державних фінансів. За допомогою державного бюджету здійснюється мобілізація фінансових ресурсів державою і їх використання з метою забезпечення функцій держави. Формування надходжень до бюджету проводиться в процесі перерозподілу доходів, що створюються в країні. Кошти державного бюджету напрявлються на забезпечення економічного розвитку держави.

Предметом дослідження є розгляд досить складного і багатогранного явища у суспільстві поняття «бюджет» за сутністю економічної категорії, за правовим характером, за формою та матеріальним змістом.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ТА МЕТОДИЧНА БАЗА ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

1.1 Економічний зміст, сутність та роль державного бюджету в ринковій економіці

Бюджет - це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня и використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією. Економічна природа бюджету полягає в тому, що виникає об'єктивна необхідність у розподілі й перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

У цьому визначенні відбиті істотні ознаки бюджету, що характеризують його економічний зміст.

1. По-перше, він служить загальнодержавним фондом грошових коштів. Бюджет є формою планомірного накопичення й використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального й місцевого самоврядування.

Водночас бюджет - це не просто фонд грошових коштів. Такий фонд у сумарному вигляді ніколи не існує, тому що протягом року в міру надходження прибутків вони спрямовуються на покриття запланованих витрат. У цьому розумінні бюджет являє собою кошторис, розпис доходів і витрат держави, узгоджених між собою як за обсягом, так і за термінами надходження й використання коштів.

2. По-друге, за допомогою державного бюджету здійснюється розподіл і перерозподіл значної частини національного доходу між виробничою і невиробничою сферами, окремими галузями економіки, виробничо-територіальними комплексами й окремими регіонами. Через державний і місцеві бюджети розподіляється близько 70 % національного доходу. Міжгалузевий і територіальний перерозподіл ВВП і НД здійснюється відповідно до загальнодержавних планів соціально-економічного розвитку. За допомогою державного бюджету забезпечується пріоритет загально-державних інтересів над відомчими й місцевими. У державному бюджеті зосереджуються кошти на фінансування цільових комплексних програм економічного розвитку, фінансуються соціальні потреби, здійснюється раціональне розміщення виробничих сил.

3. По-третє, він є основним фінансовим планом. Поряд із ним, існують інші, самостійні фінансові плани, стосовно яких він займає чільне місце. Він виконує провідну й координуючу роль в системі фінансових і кредитних планів, забезпечуючи їх взаємне узгодження.

4. По-четверте, за допомогою державного бюджету здійснюється контроль над раціональним використанням ресурсів.

Сутність державного бюджету будь-якої країни визначається її соціально-економічним ладом, природою, завданнями і функціями держави. Від функцій, які бере на себе держава в процесі регулювання суспільного життя взагалі й економіки зокрема, залежить розмір державних витрат, які необхідні для виконання цих функцій.

Ринкова модель економіки, а також усі без винятку інші моделі не можуть існувати й розвиватися без втручання держави в процеси розподілу й перерозподілу новоствореної вартості в суспільстві. Для цього використовуються фінанси, а бюджет є конкретною формою реалізації функцій держави. З розвитком цивілізації бюджет стає унікальним інструментом здійснення економічної політики, не лише за ринкових умов, а й у тоталітарних, монархічних та інших системах. В ньому сконцентровані інтереси держави, підприємців і населення. Між ними ведеться постійна боротьба за задоволення власних потреб. Об'єктом цих інтересів завжди є валовий внутрішній продукт, власне напрямки та методи його розподілу й перерозподілу.

Бюджет, в основному, відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг.

Перехід до ринкових відносин припускає істотну зміну всіх економічних категорій, в тому числі й державного бюджету.

Держава намагається впливати економічними методами на відтворювальні процеси, згладити деякі соціальні наслідки стихійних ринкових сил. Ці дії держави отримали назву державного регулювання, яке набуває форми економічного і соціального регулювання. Економічне регулювання здійснюється прямими і непрямими методами.

Прямі методи знаходять вираз у прийнятті законодавчих актів, обов'язкових для виконання всіма учасниками відтворення.

Непрямі методи здійснюються при реалізації фінансової та кредитної політики.

Держава використовує бюджет для регулювання ринкової економіки, застосовуючи різні його види. До найбільш важливим з них можна віднести:

1. Податки, що впливають на розвиток виробництва, попит і пропозиція на різні види послуг, товарів, робіт;

2. Пряме бюджетне фінансування загальнодержавних програм, що забезпечують розширення суспільного відтворення, вдосконалення його структури, прогрес суспільства;

3 .Субсидування деяких галузей, підприємств для вирівнювання економічних умов їх господарювання;

4. Видачу безпроцентних або пільгових кредитів, гарантій для банківських позик;

5. Створення за рахунок бюджетних ресурсів особливих фондів та резервів для попередження диспропорцій у розвитку економіки, підтримку підприємництва.

Світова економіка підтверджує,що результативність державного регулювання за допомогою бюджету може бути досягнена лише при дотриманні трьох основних принципів:

1. Еффективність

2. Стабільність

3. Соціальна справедливість

Ефективність економіки означає, що держава при формуванні бюджету має керуватися економічною доцільністю і результативністю витрачених коштів.

Стабільність економіки можлива лише в тому випадку, коли держава контролює економічний цикл, його злети і падіння, впливає за допомогою бюджету та кредиту на загальноекономічні пропорції у розподілі валового продукту, створює резерви для попередження диспропорцій.
Соц.іальна справедливість знаходить відображення у справедливому обкладення податками рівних доходів суб'єктів, що діють в єдиних умовах, а також у фінансуванні широкої мережі освітніх закладів, культурно-просвітницьких та медичних установ, які гарантують певний рівень соціальних благ.

1.2 Принципи планування Державного бюджету

У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить якість його виконання.

Бюджетне планування - це централізований розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу по всіх ланках бюджетної системи та видах фінансових планів на підставі Державної програми економічного і соціального розвитку держави.

Бюджетне планування являє собою комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів в ході їх складання, розгляду та затвердження. Бюджетне планування базується на наступних завданнях, які стоять перед органами, на які покладена функція складання проекту бюджету:

1. визначення реальної величини доходів, які необхідномобілізувати в наступному бюджетному періоді;

2. обгрунтованість і визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком;

3. збалансування бюджету.

Принципи бюджетного планування здебільшого визначаються принципами побудови бюджетної системи.

Перший принцип бюджетного планування в Україні визначається принципами самостійності і єдності в побудові бюджетної системи.

Другий принцип бюджетного планування - принципи науковості. Це означає, що всі розрахунки доходів, нормативів видатків по поточному бюджету, напрямки інвестицій по бюджету розвитку повинні мати відповідні наукові обгрунтування.

Бюджетний процес повинен регламентуватись бюджетним регламентом. Бюджетний регламент - документ, в якому визначаються порядок і терміни складання, розгляду і затвердження бюджету, а також організація його виконання.

Складанню проекту бюджету держави передує підготовча робота, яка включає в себе:

1. розробку основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік;

2. розробку і затвердження Постанови Верховної Ради України «Про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік»;

3. аналіз виконання бюджету за минулий рік і очікуване виконання бюджету в поточному році;

4. підготовку інструктивних листів про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік.

5. Закон про Державний бюджет України приймається щорічно і діє протягом бюджетного року. В ньому знаходять відображення такі дані:

6. граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

7. доходи Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

8. видатки Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

9. доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів, включених до складу Державного бюджету;

10. суми дотацій, субсидій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

11. розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України;

12. суми вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету;

13. рішення щодо бюджетних позичок;

14. зміни, які відбулися в податковому законодавстві;

15. інша інформація.

У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з планом економічного і соціального розвитку; визначаються обсяг доходів бюджету та резерви їхнього росту, обсяг видатків та резерви їхнього скорочення; створюється належна фінансова база соціального захисту населення; розподіляються доходи й видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються матеріальні та бюджетні резерви.

Відповідно до цього перед бюджетним плануванням постають наступні завдання;

- формування найважливіших народногосподарських пропорцій розвитку економіки на плановий період

- виявлення резервів у галузях економіки і спрямування їх на виконання плану економічного і соціального розвитку

- мобілізація грошових надходжень за окремими джерелами та формування доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення

- раціональний розподіл видатків державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансування бюджетів нижчого рівня

- здійснення державного фінансового контролю за ходом виконання бюджету.

Основні принципи бюджетного планування:

- демократизація бюджетних відносин, тобто під час планування необхідно враховувати оптимальні зв'язки між державним і місцевими бюджетами, а також між ланками місцевих бюджетів

- пріоритетне значення бюджетного планування у всій сукупності фінансових планів

- директивність та цільовий напрямок бюджетних зобов'язань

- органічний зв'язок бюджетного планування з планами соціально-економічного розвитку держави та регіонів.

Показники фінансових планів являються вихідним матеріалом для аналізу фінансового стану держави, інформаційною базою перспективного планування. Система фінансових планів дозволяє виявити об'єктивні взаємозв'язки і довготривалі тенденції зміни структури джерел фінансових ресурсів, а також фактори, що визначають розвиток цих тенденцій у майбутньому.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ Ї БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ В УКРАЇНІ

2.1 Нормативно-правова база формування Державного бюджету

Формування бюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:

1. Конституція України

2. Бюджетний кодекс України

3. Закон про Державний бюджет на поточний рік

4. Інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.

Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти -- Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб`єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства.

У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

Бюджетний процес прив`язаний до календарного циклу. Бюджетне законодавство розглядає весь цикл бюджетних процедур - планування, затвердження, виконання та звіт про виконання бюджету. На відміну від цього тендерне розглядає лише тендерні процедури, випускаючи такі важливі моменти, як планування закупівель та моніторинг за виконанням контрактів.

Офіційно бюджетний процес починається з Постанови Верховної Ради України про Основні напрями бюджетної політики на наступний рік (Бюджетна резолюція), хоча реально він починається раніше, відповідно до плану, затвердженого міністром фінансів, про початок підготовки бюджету: реально - в лютому-березні року, що передує плановому. На цей момент здійснюються формування бюджетної політики й планування основних показників Бюджетна резолюція узаконює ці підходи. І хоча процедура затвердження Бюджетної резолюції на перший погляд носить формальний характер, уряд однак рідко коли дотримується параметрів, запропонованих ним же в Бюджетній резолюції, однак вона є досить важливим моментом. З однієї сторони парламент може висловити свої пріоритети, з іншої - уряд може оцінити ступінь реакції на ті параметри і нововведення, які пропонуються в ній, для того щоб прийняти рішення як про рамкові параметри бюджету, які затверджуються, так і доцільність та глибину змін у бюджеті та в механізмі застосування закону про бюджет.

Місцеві бюджети починають формуватися практично в серпні, коли міністерство фінансів доводить параметри трансфертів, розраховані на підставі формули. Здебільшого це занижені показники, які базуються на песимістичному сценарії розвитку економіки.

До 15 вересня відповідно до Конституції Державний бюджет подається до Верховної Ради. Якщо вона його не відхиляє за формальними ознаками, як, наприклад, через невідповідність Основним напрямам бюджетної політики, то бюджет вважається прийнятим до розгляду.

Перше читання бюджету готується Комітетом Верховної Ради з питань бюджету. В цей час депутати та цілі фракції подають до комітету свої пропозиції, здебільшого в бік збільшення їхніх видатків. Головні розпорядники коштів теж дружно відвідують кабінети Бюджетного комітету, що по суті означає зраду уряду, який пропонує збалансовану позицію від імені всіх міністерств. Хоча Бюджетним кодексом передбачається, що ці пропозиції повинні бути збалансовані (збільшення одних видатків повинне супроводжуватися зменшенням інших або пропозицією нових джерел доходів), однак на практиці таке відбувається рідко. Тому Бюджетний комітет здебільшого героїчно вишукує додаткові джерела доходів чи «надуває» існуючі, оскільки жорсткої методики розрахунку доходів немає, а заборони міняти обсяг доходів, як це є, наприклад, у Швеції, українське законодавство не передбачає. Тим більш, що довіряти уряду особливих підстав нема: Рахункова палата не має права контролювати надходження до бюджету відповідно до роз`яснень Конституційного суду.

Бюджетний комітет готує висновки й пропозиції до проекту бюджету, які повинні бути збалансовані та позбавлені внутрішніх протиріч і подає на затвердження Верховній Раді. Затвердження цього документу є формальним розглядом проекту бюджету в першому читанні.

Далі з бюджетом працює уряд. Відповідно до Кодексу на друге читання уряд має подавати лише первинний текст й ті пропозиції, які містились у Висновках та пропозиціях. При цьому цифрові показники не повинні мінятися, якщо в період з 15 вересня до подання в другому читанні не змінилися більш як на 2 відсотки. Часто уряд подає на друге читання практично новий текст, а цифрові показники завжди міняються. Якщо врахувати, що на перше читання проект готується в песимістичному сценарії, то такі зміни завжди легко пояснити.

Факт затвердження бюджету в другому читанні означає старт для підготовки й затвердження місцевих бюджетів.

Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

2.2 Аналіз структури та динаміки Державного бюджету за 2010-2013рр.

Виконання дохідної частини зведеного бюджету за січень - вересень 2013 року склало 325,9 млрд грн, що більше аналогічного показника попереднього року на 8,0 млрд грн, або на 2,5 % (див. таблицю 2.2.1). Темп приросту зменшився на 7,0 в. п. порівняно з 2011 р. та на 40,2 в. п. порівняно з 2010 р. Такі темпи відповідають зниженню темпів приросту ВВП за аналогічні періоди: у 2013 р. номінальний ВВП зменшився на 1,3 %, в той час як у 2012 р. - збільшився на 10,8 %, у 2011 р. - 20,9 %.

таблиця 2.2.1

Показники	2010 рік	2011 рік	2012 рік	2013 рік	2013 рік проти 2012 року
					Абсолютний приріст, млрд грн	Темп приросту, %
Зведений бюджет, млрд грн, у т. ч.:	215,3	286,8	317,9	325,9	8,0	2,5
- загальний фонд	187,5	239,3	266,7	277,6	10,9	4,1
- спеціальний фонд	27,8	47,5	51,2	48,3	- 2,9	5,7
Державний бюджет (без урахування міжбюджетних трансфертів), млрд грн, у т. ч.:	158,0	224,7	245,3	249,5	4,2	1,7
частка у доходах зведеного бюджету, %	73,4	78,3	77,2	76,6	х	х
- загальний фонд	139,2	187,8	207,7	215,6	7,9	3,8
- спеціальний фонд	18,8	36,9	37,6	33,9	- 3,7	9,8
Місцеві бюджети (без урахування міжбюджетних трансфертів), млрд грн, у т. ч.:	57,3	62,1	72,6	76,4	3,8	5,2
частка у доходах зведеного бюджету, %	26,6	21,7	22,8	23,4	х	х
- загальний фонд	48,3	51,5	58,9	62,0	3,1	5,3
- спеціальний фонд	9,0	10,6	13,7	14,4	0,7	5,1

графік 2.2.1

Темп зростання надходжень державного бюджету до відповідного періоду попереднього року за січень-вересень 2007-2013року

Основним чинником падіння темпів приросту бюджетних надходжень стало падіння обсягів податкових надходжень, зокрема надходжень податку на додану вартість, якого з початку року надійшло на 7,1 %, менше, ніж за відповідний період попереднього року. Таке скорочення надходжень основного бюджетоутворюючого податку створює ризик невиконання річного плану за доходами в цілому.

Частка податкових надходжень у структурі загальних надходжень зведеного бюджету в порівнянні з аналогічним періодом 2012 року зменшилася на 2,4 в. п. внаслідок зменшення частки податку на додану вартість на 4,6 в. п., рентної плати та зборів на паливно- енергетичні ресурси на 3,9 в. п. Водночас, частки податку на прибуток підприємств та зборів на зборів на використання природних ресурсів збільшилися на 2,9 та 1,9 в. п. відповідно. Частки решти податкових джерел змінились несуттєво.

Частка неподаткових надходжень зведеного бюджету збільшилась на 2,7 в. п. і становила 18,9 %. Основним чинником збільшення питомої ваги неподаткових надходжень стало зарахування до бюджету надходжень від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України в обсязі 16,3 млрд грн, що на 3,7 млрд грн більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Частка податкових надходжень у структурі загальних надходжень державного бюджету зменшилася на 3,6 в. п. Зміни у структурі доходів державного бюджету в цілому подібні до змін у структурі доходів зведеного бюджету.

таблиця 2.2.1

Структура доходів зведеного та державного бюджетів у січні - вересні 2011-2013 років у %

Доходи	Зведений бюджет	Державний бюджет
	2011 рік	2012 рік	2013 рік	2011 рік	2012 рік	2013 рік
Податкові надходження з, них:	84,5	82,9	80,5	84,4	82,1	78,5
- податок на доходи фізичних осіб	15,1	15,5	16,1	2,0	2,1	2,2
- податок на прибуток підприємств	13,6	12,5	13,1	17,3	16,1	16,9
- збори за спеціальне використання природних ресурсів, із них:	3,8	4,1	6,5	0,6	0,6	4,0
- плата за землю	2,8	3,0	3,0	х	х	х
- податок на додану вартість	33,2	31,8	28,8	42,4	41,2	37,6
- акцизний податок	8,7	9,2	8,5	10,8	11,6	10,8
- податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції	2,9	3,1	3,0	3,7	4,0	3,9
- рентна плата, збори на паливно-енергетичні ресурси	5,3	4,2	1,4	6,7	5,5	1,8
- інші податкові надходження	1,9	2,5	3,1	0,9	1,0	1,3
Неподаткові надходження, у т.ч.:	14,6	16,4	18,9	15,3	17,7	21,2
- доходи від власності та підприємницької діяльності	3,5	6,3	7,4	4,4	8,0	9,5
- адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу	1,1	1,7	1,6	0,8	1,7	1,5
- власні надходження бюджетний установ	8,4	7,0	8,5	8,2	6,3	8,6
- інші неподаткові надходження	1,6	1,4	1,4	1,9	1,7	1,6
Доходи від операцій з капіталом	0,5	0,5	0,3	0,1	0,1	0,0
Цільові фонди	0,3	0,2	0,2	0,1	0,1	0,1
Інші надходження	0,1	0,0	0,1	0,1	0,0	0,2

таблиця 2.2.1

Видатки зведеного, державного та місцевих бюджетів

за січень - вересень 2011-2013 років

Роки Видатки	2011 рік	2012 рік	2013 рік
	Річний план, млн грн	Факт, млн грн	Виконання, %	Річний план, млн грн	Факт, млн грн	Виконання, %	Річний план, млн грн	Факт, млн грн	Виконання, %
Зведений бюджет, у т. ч.:	437350,4	287043,8	65,6	510337,3	335759,3	65,8	549588,4	359047,0	65,3
- загальний фонд	354166,8	242705,5	68,5	420102,7	284881,8	67,8	457776,1	315524,4	68,9
- спеціальний фонд	83183,6	44338,3	53,3	90234,6	50 877,5	56,4	91 812,3	43522,6	47,4
Державний бюджет (без урахування міжбюджет. трансфертів), у т. ч.:	254199,2	163851,8	64,5	294468,4	186685,4	63,4	315047,7	202808,9	64,4
- загальний фонд	203 386,8	136722,5	67,2	241343,9	155745,9	64,5	259374,4	175329,7	67,6
спеціальний фонд	50812,4	27129,3	53,4	53124,5	30 939,5	58,2	55 673,3	27479,2	49,4
Місцеві бюджети(без урахування Міжбюджет. трансфертів), у т. ч.:	183151,2	123192,0	67,3	215868,9	149073,9	69,1	234540,7	156238,1	66,6
- загальний фонд	50780,0	105983,0	70,3	78758,8	129135,9	72,2	198401,7	140194,7	70,7
спеціальний фонд	2371,2	17209,0	53,2	7110,1	19 938,0	53,7	36 139,0	16 043,4	44,4
Державний бюджет (з урахуванням міжбюджетних трансфертів),у т. ч.:	48131,6	23050,4	6,7	06959,6	267263,1	5,7	433986,5	285313,8	5,7
загальний фонд	91479,6	200865,5	68,9	44447,5	231175,5	67,1	370481,8	255915,3	69,1
спеціальний фонд	6652,0	31184,9	55,0	2512,1	36087,6	57,7	63504,7	29 398,5	46,3
Міжбюджі трансферти, разом	3932,4	68198,6	72,6	12491 ,2	80577,7	71,6	118938,8	82 504,9	69,4

діаграма 2.2.1

Індекси виробництва промислової та сільськогосподарської продукції за січень - вересень 2011-2013 років

У січні - вересні 2013 року тенденція до зменшення обсягів виробництва продовжилася. Так, у минулому році спостерігалося зменшення обсягів промислового виробництва за сімома галузями промисловості. У поточному році кількість таких галузей збільшилася до дев'яти.

Найвищі темпи падіння виробництва промислової продукції спостерігаються по виробництву автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів (на 21,1 в. п.) та по виробництву хімічної продукції (на 20,2 в. п.), а також по виробництву тютюнових виробів (на 13,4 в. п.).

Попри негативну тенденцію, за деякими галузями виробництва промислової продукції спостерігалося зростання. До них належать такі галузі: виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення (на 3,4 в. п.), текстильне виробництво і виробництво одягу (на 2,8 в. п.), деревообробна та паперова промисловість (на 2,2 в. п.), поліграфічна діяльність і виробництво неметалевої мінеральної продукції (0,1 в. п. відповідно).

2.3 Оцінка ефективності планування Державного бюджету за 2010-2014р

Рівень перерозподілу ВВП через бюджет і позабюджетні фонди є дуже високим: питома вага доходів зведеного бюджету разом з доходами позабюджетних фондів у ВВП склала у 2010 р. 42,4 %2. Це означає високе фіскальне навантаження на бізнес. За останні два роки номінальний обсяг державного прямого й гарантованого боргу зріс у 3,6 разу - до 34,6 % ВВП. Дефіцит сектору державних фінансів (з урахуванням рекапіталізації банків, невідшкодованого ПДВ тощо) сягнув у 2010 р. 11,5 % ВВП. Навіть з урахуванням економічної кризи показник є високим порівняно з відповідним загальносвітовим показником. Обсяг фіскальних операцій, що виконуються підприємствами реального сектору, залишається значним: за оцінками МВФ, у 2010 р. дефіцит фінансових коштів тільки НАК «Нафтогаз» склав 2,5 %

Етапи реформи:

І етап (до кінця 2011 р.):

1. прийняття Закону про держзакупівлі, що визначить конкурентні процедури держзакупівель та унеможливить корупційну практику в цій сфері;

2. зміна Бюджетного кодексу, що створить законодавче підґрунтя застосування програмно-цільового методу й середньострокового планування в бюджетному процесі; закріплення процедури оцінювання проектів як необхідної умови їх включення до бюджету; введення обмежень на спрямування витрат надпланових доходів і доходів від приватизації;

3. розробка й прийняття Закону про державний борг; Закону про основні принципи надання інвестиційних субвенцій;

4. створення порядку, законодавчих засад оцінювання інвестиційних проектів (включно з аналізом потенційних вигід і втрат);

5. запровадження Державного реєстру інвестиційних проектів та їх моніторинг;

6. оптимізація кількості державних цільових і бюджетних програм;

7. розробка й прийняття Закону про Фонд майбутніх поколінь;

ІІ етап (до кінця 2012 р.):

1. розробка й прийняття Закону про державну допомогу реальному сектору (2011 р.);

2. затвердження стратегії управління державним боргом на середньострокову перспективу;

3. поліпшення звітності, фінансового менеджменту й управління на рівні держпідприємств.

ІІІ етап (до кінця 2014 р.):

1. застосування програмно-цільового методу й середньострокового планування в бюджетному процесі;

2. запровадження комплексної інтегрованої системи управління державними фінансами, що застосовується до бюджетів всіх рівнів, позабюджетних фондів, ресурсів держпідприємств;

3. запровадження внутрішнього аудиту згідно із стандартами ЄС.

Індикатори успіху:

1. скорочення дефіциту бюджету сектору державного управління (без рекапіталізації) до цільових 5,3 % ВВП у 2010 р., надалі щорічно - не менш ніж на 1 % ВВП і доведення його рівня до 2 % ВВП у 2013-2014 рр.

2. стабілізація державного боргу як частки ВВП на рівні не більше ніж 45 % до кінця 2013-2014 рр.

3. збільшення частки капітальних видатків зведеного бюджету принаймні до 4 % ВВП у 2011 р., починаючи з 2012 р. - до 5 % ВВП

РЕФОРМА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Проблеми

Невідкладне проведення податкової реформи необхідне як для поліпшення бізнес-середовища, так і для стабілізації державних фінансів. Складність податкової системи суттєво погіршує конкурентоспроможність української економіки, про що свідчить позиція України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу (181 місце з 183 у рейтингу за показником «сплата податків» у 2010 р.)

Етапи реформи:

І етап (до кінця 2010 р.):

1. доопрацювання й прийняття Податкового кодексу України;

2. ближення податкового й бухгалтерського обліку;

3. повернення накопиченої заборгованості щодо відшкодування ПДВ державними цінними паперами й забезпечення своєчасного відшкодування ПДВ починаючи з 1 серпня 2010 р.

ІІ етап (до кінця 2012 р.):

4. подальше зменшення кількості малоефективних податків і зборів;

5. скорочення сфери застосування спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малого підприємництва;

6. введення єдиного соціального внеску;

7. запровадження податку на майно;

8. реформування системи адміністрування податків (насамперед ПДВ) та зборів;

9. запровадження механізму екологічного оподаткування.

ІІІ етап (до кінця 2014 р.):

1. поетапне зниження податку на прибуток;

2. забезпечення переходу до системи платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу.

Індикатори успіху:

1. прийняття Податкового кодексу в 2010 р.

2. підвищення позиції України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу за показником «сплата податків» не менше ніж на 30 позицій до кінця 2014 р.

3. зниження частки тіньової економіки до 2014 р. на 30 % порівняно з рівнем 2010 р.

Розділ 3. Напрями вдосконалення планування держбюджету в Україні

Конкретні заходи держави можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

1. Удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2. Посилити відповідальність суб'єктів господарювання та їхніх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3. Удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;

4. Забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення й виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

5. Запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

6. Перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

7. Запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

Проблема стабільності і реальності показників соціально-економічного розвитку залишається важливою при формуванні бюджетної політики, особливо в процесі формування і виконання бюджету. В умовах, коли прогнозовані макропоказники нереальні, при цьому ще й нестабільні, змінюються по декілька разів на етапі формування і затвердження бюджету, визначити реальні показники доходів стає проблематичним, а тим більше забезпечити їх виконання.

Узгодження та відповідність прогнозованих надходжень до бюджету з показниками соціально-економічного розвитку - важливий фактор стабільності у формуванні планових показників доходів та забезпечення виконання бюджету і зобов'язань держави в цілому. Практика показує, що на стадії планування доходів бюджету досить часто приймаються рішення та затверджуються показники доходів бюджету, які не завжди відповідають макропоказникам.

На стадії планування може відбуватись суб'єктивне завищення окремих джерел мобілізації надходжень до дохідної частини бюджету з метою збільшення відповідних бюджетних призначень для окремих відомств, міністерств тощо, що є прихованим його дефіцитом. Такі факти мали місце практично на усіх рівнях формування бюджетів, що призводить до виникнення та зростання заборгованості відповідних бюджетів, і зокрема по заробітній платі та соціальних виплатах. Завищення сум планових доходів при визначенні міжбюджетних трансфертів в останні роки стало досить гострою проблемою, особливо на обласному та районному рівнях, у процесі виконання місцевих бюджетів.

Слід відмітити, що в останні роки у бюджетному процесі мають місце компроміси у прийнятті рішень та домовленостей при розгляді проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік між законодавчою та виконавчою владами. Вироблення і прийняття узгоджених рішень засвідчує про наявність суспільного вибору, вимагає і відповідної відповідальності за їх реалізацію.

Зародження нових форм розвитку парламентаризму і демократичних процедур в бюджетному процесі України, які не завжди бувають ефективними, вимагає правового їх врегулювання шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу, особливо в контексті визначення таких понять, як "бюджетні домовленості" та "відповідальність за прийняття компромісних бюджетних рішень".

Правовою основою визначення прогнозних показників доходів бюджету є система нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти мають здійснювати регулювання потоків фінансових ресурсів, їх планування і формування доходів бюджету як єдина система. їх дії мають бути скоординовані, а правові норми узгоджені і бути без суперечностей у процесі реалізації. На сьогодні має місце неузгодженість окремих положень перш за все Закону про Державний бюджет України із Законом України "Про систему оподаткування" та з іншими правовими актами, відповідно до яких здійснюється планування та мобілізація надходжень до бюджету. В таких умовах вступає в силу право дії того закону, який прийнято пізніше, а також верховенство закону про державний бюджет, у порівнянні ч іншими правовими актами. Незважаючи на провідну роль Закону про державний бюджет на відповідний рік, до цього правового акта не можна включати всі і вся правові норми, які його не стосуються, зокрема, це податкові норми, питання державного боргу, соціального страхування тощо. Головними правовими актами, згідно з якими відбувається планування та формування доходів бюджету, є Конституція України; Бюджетний кодекс України; Закони України "Про систему оподаткування", інші законодавчі акти з питань оподаткування, стягнення податків, зборів і обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів; інші закони України, що регулюють бюджетні та податкові відносини; Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програми економічного і соціального розвитку України", Закон України "Про Державну програму економічного та соціального розвитку України на відповідний рік"; Закон України "Про Державний бюджет України на відповідний рік"; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; норматив-но-правові акти центральних органів виконавчої влади; Рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.[6]

Економічною основою визначення планових і прогнозних показників доходів бюджету є Державна програма економічного і соціального розвитку України на відповідний період, важливою складовою якої виступають основні макропоказники економічного і соціального розвитку держави на конкретний бюджетний період (рік). Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23 березня 2000 p., до системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку включається прогноз економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди. Одночасно прогнозні і програмні документи економічного і соціального розвитку можуть розроблялися на більш тривалу перспективу.

Необхідно також зміцнити систему підготовки звітних матеріалів, зорієнтувати її на конкретного споживача, що сприятиме поліпшенню управління бюджетними ресурсами.

Воднораз є негайна потреба у здійсненні структурних перетворень у соціальній сфері. Зокрема, роботу щодо забезпечення раціонального використання бюджетних коштів слід здійснювати з урахуванням необхідності вирішення таких питань:

1. запровадження державних мінімальних соціальних стандартів, що характеризують обсяг послуг, достатніх для отримання необхідної кваліфікації;

2. скорочення (де це обґрунтовано) термінів навчання у вищих освітніх закладах усіх рівнів акредитації;

3. оптимізація структури вищих освітніх закладів шляхом об'єднання, ліквідації зайвих структурних підрозділів;

4. застосування практики прийому випускників закладів освіти нижчого рівня акредитації на старші курси вищих освітніх закладів III і IV рівнів акредитації;

5. удосконалення мережі закладів охорони здоров'я шляхом об'єднання відомчих установ з установами системи Міністерства охорони здоров'я України, приведення у відповідність наявної кількості ліжок на 10 тисяч осіб населення за встановленими урядом нормативами;

6. забезпечення розвитку страхової медицини.

Виконання таких функцій у повному обсязі можливе за умови об'єднання зусиль усіх управлінських структур фінансової системи. Проте здійснене останніми роками відокремлення від Міністерства фінансів Державної податкової служби, а також виділення з його складу в окремі центральні органи державної виконавчої влади Державного казначейства і Контрольно-ревізійної служби України (хоча їх діяльність і спрямовується Міністерством фінансів України) не сприяє цьому, а навпаки призводить до роздрібненості у виконанні державної фінансової політики, унеможливлення проведення єдиних спрямованих дій щодо її здійснення.

Важливість досягнення результатів, які б відповідали поставленим завданням, потребує зміцнення системи управління фінансовими ресурсами, удосконалення організації роботи щодо забезпечення виконання бюджету.

Управління державними видатками повинно бути невід'ємною частиною недержавного управління. Цьому має сприяти робота щодо завершення доведення на казначейське обслуговування усіх розпорядників коштів державного бюджету, поступового впровадження казначейського обслуговування розпорядників коштів місцевих бюджетів.

Також українській фінансовій системі притаманна невідповідність між повноваженнями щодо прийняття рішень і відповідальністю за надання послуг. Наприклад, без необхідних джерел доходів сесія міської ради прийняла рішення про надання додаткових пільг населенню, тобто продекларувала видатки і затвердила прихований дефіцит доходів. Тобто чинна система сприяє непрозорості виконання місцевих бюджетів. Якщо ж будуть визначені єдині правила формування і виконання бюджету на всіх стадіях їх проходження від збору, аналізу соціально-економічного розвитку територій до оплати рахунків із виписаною процедурою, то органи влади муситимуть його дотримуватися, а бюджетні установи відповідати за кожну використану гривню.

Таким чином, затвердження, впровадження і дотримання правових положень має вирішальне значення для поліпшення бюджетної системи.

На мою думку, як першочергові необхідно здійснити такі заходи щодо усунення суперечностей і невизначеності першої групи проблемних питань:

1. інвентаризацію всіх прийнятих законодавчих і нормативних актів стосовно використання бюджетних коштів і контролю за ними, їх перегляд, систематизацію і підготовку змін;

2. створення єдиної нормативної бази витрат бюджетних установ у розрізі кожної галузі як обов'язкової для формування обсягу місцевих бюджетів при затвердженні як державного, так і місцевих бюджетів.

Слід заборонити керівникам бюджетних установ брати зобов'язання й виконувати роботи або придбавати кошти понад затверджені бюджетом і кошторисом та затвердити механізм стягнення із посадових осіб усієї суми кредиторської заборгованості бюджетної установи, яка перевищує затверджені кошториси. Це жорсткий, але на сьогодні надзвичайно необхідний захід щодо втілення в життя законності проведення державних витрат і зменшення їх обсягів й, що надзвичайно важливо, щодо втілення в життя культу законності витрат державних коштів.

Нинішня система розподілу доходів породжує непередбачуваність, що також стримує зусилля місцевих органів влади, спрямовані на підвищення доходів. Якщо, наприклад, якийсь регіон погано спрацював щодо доходів (навіть із прямої вини його керівників), то вже інші регіони через це отримають у наступному році дотацій менше на суму відшкодування цьому регіону, тому що загальний обсяг місцевих бюджетів не буде скоригований на суму, недоотриману регіоном, який незадовільно спрацював щодо доходів, за рахунок державного бюджету.

Щоб поліпшити ситуацію із міжбюджетними запозиченнями і обігом державних коштів, пропонується:

1. передбачити строгу оцінку позик і визначення платоспроможності;

2. обмежити використання міжбюджетних позик для фінансування довгострокових інвестиційних проектів і проектів із розвитку інфраструктури органів влади муніципальних підприємств щодо надання тих товарів і послуг, які забезпечують суспільні блага;

3. готувати позики таким чином, щоб забезпечити додаткові реальні відсоткові ставки, прив'язані до ставок, наприклад, Нацбанку;

4. поліпшити неналежний поточний контроль за збереженням грошових коштів і матеріальних цінностей, їх раціональним витрачанням, дотриманням порядку здійснення бюджетних операцій.

Слід також зазначити, що мають місце численні факти фінансування бюджетних установ за відсутності складених кошторисів, завищення бюджетних асигнувань та взяття до сплати зобов'язань на суми, що перевищують кошторисні призначення.

На сьогодні ще дуже низький рівень ефективності роботи підрозділів відомчого контролю, особливо у питаннях перевірки правильності проведених негрошових розрахунків, цільового витрачання бюджетних коштів, вартості оплачуваних ремонтно-будівельних робіт.

Висновок

Державний бюджет -- це надзвичайно складне соціально-економічне явище, що є головною ланкою фінансової системи держави. Він зосереджує понад 70 % усіх фінансових відносин і містить різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність і перерозподіл значної частини валового внутрішнього продукту.

Сконцентровані у бюджеті кошти призначаються для здійснення державної економічної і соціальної політики, забезпечення оборони та безпеки країни. За допомогою бюджетних коштів виконуються державні та місцеві програми розвитку і функціонування галузей економіки, охорони здоров'я, зміцнення науково-технічного потенціалу і культури, покращення матеріального становища населення та окремих його груп, підтримання соціально-економічного розвитку регіонів.

Значення державного бюджету зумовлюється ще й тим, що у безпосередньому взаємозв'язку з ним і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Наявність бюджету дає можливість маневрувати коштами за їх розподілу на потреби суспільства з урахуванням їх пріоритетності протягом певного проміжку часу. Акумуляція бюджетних коштів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і соціальної сфери на всій території країни. Отже, бюджет є могутнім інструментом державного управління, тому важливим є усвідомлення об'єктивності ролі цієї економічної категорії.

Видатки Зведеного бюджету України виконані у сумі 359,0 млрд грн, що становить 65,3 % річного планового показника, у тому числі видатки загального фонду - 315,5 млрд грн, або 68,9 %, видатки спеціального фонду - 43,5 млрд грн, або 47,4 %. Як свідчать дані таблиці 2.2.2, рівень виконання видатків зведеного бюджету дещо нижчий (на 0,5 в. п.) за показник попереднього року. Основним чинником цього було зменшення видатків спеціального фонду на 9,0 в. п., при цьому виконання видатків загального фонду збільшилося на 1,1 в. п.

Темпи зростання видатків зведеного бюджету зменшилися на 9,1 в. п. порівняно з минулорічним показником і становили 106,9 % (див. діаграму 2.2.1). Однак за 9 місяців 2013 року вони перевищували темпи зростання ВВП, які з об'єктивних причин значно скоротилися порівняно з минулим роком.

До дохідної частини державного бюджету з урахуванням міжбюджетних трансфертів надійшло 250,7 млрд грн, що на 4,4 млрд грн, або на 1,8 %, більше аналогічного показника 2012 року. Виконання дохідної частини державного бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів становило 249,5 млрд грн, що на 4,2 млрд грн, або на 1,7 %, більше відповідного показника попереднього року. Це найнижчий показник приросту бюджетних надходжень після кризового 2009 року (див. графік 2.2.1).

Удосконалення бюджетного процесу потребу додаткової організаційної перебудови діяльності міністерства фінансів. Разом із виконанням функції поточного бюджетного планування воно повинно слідкувати за виконанням бюджету, забезпечувати за допомогою цього реалізацію державної макроекономічної політики.

Пошук шляхів поліпшення стану фінансування соціальної сфери повинен здійснюватися поряд із забезпеченням економного і бережливого використання наявних бюджетних ресурсів. Можна навіть за допомогою здійснення організаційних заходів досягти значного поліпшення стану справ, зокрема, шляхом встановлення лічильників тепло- і водопостачання, газу, доведення до натуральних лімітів споживання цих ресурсів, посилення контролю за правильністю та повнотою внесення орендної плати тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. "Аналіз економіки". Підручник під редакцією проф.В.Е.Рибалкіна . М. : Міжнародні відносини , 2011 - 304с .

2. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар / [О. В.Турчинов, Ц. Г. Огонь, Г. С. Фроловаті ін.]; за редакцією О. В.Турчинова і Ц. Г. Огня. - К.: Парламентське вид-во, 2002. - 320 с.

3. Державні фінанси: Навч. посіб. для студентів інженерно-економічних спеціальностей, слухачів післявузівської системи навчання, аспірантів і спеціалістів. - Харків: НТУ "ХПІ", 2002 р. - 232 с.

4. "Економіка підприємства". Підручник для вузів / під редакцією проф.В.П.Грузінова . - М: Банки і біржі , ЮНИТИ . 1012 - 535с .

5. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава : Програма економічних реформ України на 2010-2014 роки. - Комітет з економічних реформ при Президентові України. - 2010.-85 с.

6. Кондрашов Н.П. «Основи фінансового аналізу». М. : Фінанси і статистика , 2011р.

7. Маркетинг у банку: навч. посіб. / А. Нікітін, Г. Бортнікова, А. Федорченко ; за ред. А. В. Нікітіна. - Вид. 2-ге, без змін. - К. : КНЕУ, 2009. -170 с.