Виконання державного бюджету за доходами і видатками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виконання державного бюджету за доходами і видатками

Зміст

• 1. Джерела формування доходів державного бюджету
• 2. Видатки державного бюджету та їх класифікація
• 3. Критерії ефективності витрачання бюджетних коштів
• 4. Організація касового обслуговування державного бюджету
• Список використаної літератури

1. Джерела формування доходів державного бюджету

державний бюджет доходи видатки

Надходження до державного бюджету - це кошти, що залучаються до складу доходів державного бюджету з метою фінансування запланованих видатків. Надходженнями до бюджету є доходи бюджету та кошти, що залучаються на умовах позик. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Фінансування дефіциту бюджету проводиться шляхом залучення позик. Класифікація фінансування бюджету здійснюється за категоріями кредиторів (або власників боргових зобов'язань) та за типами боргових інструментів.

Податкові надходження - це доходи, що залучаються до складу державного бюджету у формі загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Частка таких надходжень у структурі доходів державного бюджету становить від 65 до 70%, а частка у ВВП - від 9 до 12%. Д0 податкових надходжень належать прямі та непрямі податки, збори та обов'язкові платежі. Зокрема, податковими надходженнями є податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості активів, платежі за використання природних ресурсів, акцизи, податок на додану вартість, ввізне мито, плата за ліцензії та ін.

Неподаткові надходження - доходи, що залучаються у формах, які не належать до податкових платежів.

Неподатковими надходженнями до державного бюджету є:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

Неподаткові надходження - це стаття доходів бюджету, яка займає друге місце в структурі доходів і становить приблизно 25% від доходів бюджету. До надходжень від власності та підприємницької діяльності належать: рентна плата за нафту і газ власного видобутку, надходження від реалізації надлишкового озброєння; плата за транзит нафти і газу територією України; дивіденди, нараховані на акції, частки держави в капіталі господарських товариств, орендна плата за оренду державного майна та ін.

Третя група надходжень до державного бюджету - доходи від операцій з капіталом - має відносно невелику частку в структурі доходів - приблизно 1,5%. До цієї групи зараховують доходи від продажу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та державних запасів товарів з державних резервів.

Трансферти - це кошти, одержані бюджетом на безоплатній та безповоротній основі. Такі кошти різні ланки бюджетної системи можуть одержувати від органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав та міжнародних організацій. Частка трансфертів у доходах державного бюджету є незначною і становить до 0,15% від їх загальної суми.

До джерел фінансування дефіциту державного бюджету належать внутрішні та зовнішні запозичення. При цьому вони не можуть використовуватися для забезпечення поточних видатків держави. Винятком можуть бути випадки, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. Емісійні кошти центрального банку не повинні використовуватися для фінансування дефіциту державного бюджету. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу встановлюються Законом про державний бюджет (чи рішенням про місцевий бюджет). В Україні за орієнтовний показник прийнято, що величина основної суми державного боргу не має перевищувати 60% ВВП.

Надходження до державних цільових фондів включають обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до державних цільових фондів. Такі відрахування проводяться з метою забезпечення фінансування державних цільових програм. Частка державних цільових фондів становить до 0,3% у доходах державного бюджету. Зокрема, до складу цієї групи в різні періоди розвитку нашої країни входили відрахування до фондів: здійснення заходів щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; соціального страхування; сприяння зайнятості населення; інноваційного фонду; соціального захисту інвалідів; охорони навколишнього природного середовища; будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування; фонду фінансування витрат на авіаційну діяльність та ін.

До розділу "інші доходи" входять надходження у вигляді: перевищення доходів над видатками Національного банку України; коштів, одержаних від розміщення внутрішніх позик; надходження у вигляді повернутих державних позик, процентів за позиками і кредитами, наданими державою; коштів від конфіскованого майна, безхозного майна та ін. Структуру доходів Державного бюджету України на 2007 р. відображено в табл. 7.1.

Усі податкові доходи Державного бюджету залежно від категорій платників поділяються на такі групи:

1) податки з доходів фізичних осіб;

2) податки на доходи юридичних осіб;

3) податки на соціальне страхування;

4) акцизи;

5) податки на майно і дарування.

Особливістю формування доходів бюджету в Україні є відносно низька частка податків з громадян (у 2-3 рази нижча, ніж в інших країнах) і досить значна частка доходів юридичних осіб. Порівняно високими є (з урахуванням відрахувань до Пенсійного фонду України) платежі на соціальне страхування. Не зовсім раціональним є також співвідношення між прямим і непрямим оподаткуванням.

Таблиця 1. Структура доходів Державного бюджету України на 2007 р., млрд грн

№ з/п	Показники	Всього	Загальний фонд	Спеціальний фонд
1	Податкові надходження	33,319 (66,61%)	31,159	2,160
	У тому числі:
	- податки на доходи;	11,638	11,638	-
	- збори за спеціальне використання природних ресурсів;	0,736	0,436	0,300
	- внутрішні податки на товари та послуги;	18,179	16,567	1,612
	- податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції	2,609	2,491	0,118
2	Неподаткові надходження	13,556 (27,10%)	5,828	7,728
	У тому числі:
	- доходи від власності та підприємницької діяльності;	5,145	4,209	0,936
	- адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;	0,875	0,875	-
	- надходження від штрафів та фінансових санкцій;	0,284	0,284	-
	- інші неподаткові надходження;	2,571	0,460	2,111
	- власні надходження бюджетних установ	4,682	-	4,682
3	Доходи від операцій з капіталом	0,411 (0,82%)	0,126	0,285
	У тому числі:
	- надходження від продажу основного капіталу;	0,056	0,056	-
	- надходження від реалізації державних запасів товарів	0,335	0,050	0,285
4	Офіційні трансферти	0,146 (0,29%)	-	0,146
	У тому числі:
	- від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій	0,146		0,146
5	Цільові фонди	0,190 (0,38%)	37,112	0,190
6	Разом доходів (без міжбюджетних трансфертів)	47,622		10,509
7	Офіційні трансферти	2,399 (4,80%)	2,399
Всього доходів	50,021 (100%)	39,511	10,509

Прямі податки становлять біля 25% доходів, акцизи - понад 35%. В умовах ринкової економіки більш доцільними формами оподаткування вважають прямі податки.

Згідно з порядком розподілу і надходження доходів до відповідних бюджетів, всі доходи поділяються на закріплені та регулювальні. До закріплених доходів належать доходи, які повністю або в установленій законодавством частці (від загальнодержавних податків та зборів) перераховуються до відповідних бюджетів. Порядок розподілу закріплених доходів між ланками бюджетної системи установлюється Бюджетним кодексом України. Такими доходами є: податок на майно підприємств і організацій, плата за землю, орендна плата за оренду майна цілісних майнових комплексів, які перебувають у загальнодержавній власності, перевищення доходів над видатками НБУ, одержані дивіденди на акції, що знаходяться в загальнодержавній власності та ін.

Регулювальні доходи - це надходження до відповідного бюджету коштів у вигляді відрахувань (від загальнодержавних податків і зборів), які затверджуються на кожний бюджетний рік. Такі доходи визначаються Законом про Державний бюджет на поточний рік. До регулювальних доходів в Україні зараховують: ПДВ, акцизний збір, доходи від приватизації державного майна, прибутковий податок з громадян, збір на обов'язкове пенсійне страхування, який сплачується при купівлі-продажу валют, торгівлі ювелірними виробами, нерухомості та ін.

2. Видатки державного бюджету та їх класифікація

Видатки державного бюджету відіграють важливу роль в розвитку країни. Вони є основою забезпечення фінансування соціальних програм, регулювання економіки, проведення структурної перебудови народного господарства, створення загальних умов розвитку ринкових відносин, збільшення обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб, розвитку міжнародних відносин та інших важливих напрямів діяльності. Разом з тим, залежно від рівня розвитку держави, історичних, культурних та інших факторів роль держави у вирішенні соціально-економічних проблем змінюється, що, в свою чергу, впливає на обсяги та структуру державних видатків.

У процесі виконання державного бюджету розрізняють видатки бюджету і витрати бюджету. Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на фінансування програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Видатками не вважають ті фінансові ресурси, що використовуються з метою погашення боргових бюджетних зобов'язань, а також повернення надмірно сплачених до бюджету сум. До витрат бюджету належать видатки бюджету та кошти, що спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, поділяються на такі групи:

1) видатки, які не можуть бути передані на виконання до АР Крим та місцевого самоврядування, а виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Це видатки на забезпечення конституційного ладу; державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства та ін;

2) видатки, що забезпечують загальнодержавні функції, але передаються на виконання до АР Крим та органів місцевого самоврядування. Такі видатки здійснюються на основі принципу субсидіарності з метою забезпечення найефективнішого їх використання;

3) видатки на реалізацію прав та обов'язків АР Крим та місцевого самоврядування.

Видатки, зазначені в пунктах 2 і 3 здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Видатки бюджету класифікують за певними критеріями.

1) за функціями, з виконанням яких пов'язані видатки. Це критерії, що беруться до уваги при проведенні функціональної класифікації видатків бюджету;

2) за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються видатки. Таким чином проводять економічну класифікацію бюджетних видатків;

3) за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів здійснюють відомчу класифікацію видатків;

4) за бюджетними програмами здійснюють програмну класифікацію видатків.

Видатки за функціональною класифікацією, в свою чергу, поділяються на видатки на забезпечення загальних функцій держави, АР Крим чи місцевого самоврядування. До видатків, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, належать видатки на фінансування:

- державного управління, судової законодавчої та виконавчої влади;

- національної оборони;

- освіти та охорони здоров'я;

- соціального захисту та соціального забезпечення;

- культури та мистецтва;

- розвитку телебачення, радіомовлення, преси, книговидання та інформаційних агентств;

- фізичної культури та спорту;

- державних програм (регіонального розвитку, реставрації середовища та ін.);

- поповнення державних запасів і резервів;

- обслуговування державного боргу;

- інших програм, що мають виключно державне значення.

Основними видами видатків, що проводяться з бюджету АР Крим та місцевих бюджетів, є такі:

- видатки на державне управління (на республіканському, обласному, районному, міському, селищному та сільському рівнях);

- видатки на освіту та охорону здоров'я;

- видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення;

- видатки на розвиток культури і мистецтва;

- видатки на фізичну культуру і спорт.

За економічною характеристикою видатки поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування. Поточні видатки належать до загального фонду, а капітальні - до спеціального. Капітальні видатки - це видатки бюджету для фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Зокрема, це видатки на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, структурної перебудови народного господарства, виплату субвенцій та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. Вони досягають приблизно 9-10% від видатків бюджету.

Поточні видатки охоплюють видатки, які не належать до видатків розвитку: фінансування національної оборони, державного управління, судової влади, правоохоронної діяльності, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та соціального забезпечення, культури і мистецтва та ін. Вони становлять приблизно 90% від суми видатків бюджету.

В Україні сума видатків, які використовуються на фінансування загальних витрат, більше ніж у шість разів перевищує видатки розвитку. У більшості країн світу держава є одним із провідних інвесторів. У нашій країні на державні капіталовкладення припадає менше 10% загального їх обсягу.

Кредитування - операції, пов'язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості. На основі кредитування виникають зобов'язання перед бюджетом, які передбачають повернення одержаних коштів до бюджету.

За відомчою класифікацією видатки розподіляються серед головних розпорядників бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи, що мають право на одержання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету. До складу розпорядників бюджетних коштів, зокрема, входять міністерства, комітети, комісії, адміністрації, управління, агентства, університети, служби та ін. За обсягами наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Програмна класифікація видатків бюджету використовується в тому разі, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом.

Класифікація видатків державного бюджету наведена на рис. 7.1.

З метою фінансування непередбачених видатків, тобто видатків, що не мають постійного характеру, створюється резервний фонд бюджету. Його обсяги, згідно з законодавством України не можуть перевищувати 1% від суми видатків загального фонду державного бюджету. Порядок використання коштів резервного фонду визначається рішеннями Кабінету Міністрів України.

Класифікація видатків Державного бюджету України

3. Критерії ефективності витрачання бюджетних коштів

Для забезпечення поступального розвитку країни бюджетні кошти мають витрачатися раціонально. Цю проблему намагаються вирішити протягом багатьох сторіч. Але і нині такі питання є актуальними для промислово розвинутих держав. Щодо країн із перехідною економікою, то проблеми оптимального витрачання бюджетних коштів є досить гострими. Адже бюджетний процес здійснюється в таких ситуаціях за складних умов. Вирішення питань забезпечення ефективного використання бюджетних ресурсів потребує визначення основних засад аналізу їх витрачання.

Під ефективністю розуміють одержання максимального ефекту від проведення певних операцій. Але якщо в підприємницькій діяльності поняття ефективності відображається в таких показниках, як чистий прибуток, рентабельність, прибуток на акцію, то для аналізу державного бюджету використовують інші підходи. Перш за все необхідно визначити, чи відповідає витрачання коштів поставленим задачам. Разом з тим, враховують співвідношення між витратами та одержаними результатами. Важливим фактором є і строки надання послуг і придбання товарів, що здійснюються за рахунок бюджету.

При проведенні аналізу ефективності витрачання бюджетних коштів використовують такі показники, як:

1) відповідність витрачання коштів поставленим цілям і задачам;

2) рівень задоволення потреб суспільства в процесі витрачання коштів бюджету;

3) оптимізація (досягнення раціональних обсягів) витрачання коштів з метою вирішення поставлених задач;

4) забезпечення черговості витрачання коштів за визначеними напрямами;

5) відповідність фактичної вартості товарів та послуг, придбаних за бюджетні кошти, справедливій вартості;

б) дотримання строків оплати продукції (товарів, послуг), що купуються за бюджетні кошти.

Досягнення фінансової ефективності розглядають в економічній теорії як одержання максимального ефекту за умов витрачання визначеного обсягу коштів. А ефект відображається в наведених вище показниках. У такому разі для проведення аналізу ефективності витрачання коштів бюджету потрібно визначити кожний із показників, які можна згрупувати в такі розділи:

1) ступінь задоволення потреб суспільства, якого передбачено досягнути в процесі витрачання коштів;

2) визначення співвідношення між досягнутими результатами та обсягами витрат;

3) врахування фактора часу в процесі використання бюджетних коштів.

Ступінь задоволення потреб суспільства у зв'язку з реалізацією бюджетних програм визначають, порівнюючи досягнуті результати з запланованими цілями. Якщо кошти бюджету витрачаються відповідно до затвердженого кошторису, тоді є узгодженість між метою та результатами використання ресурсів. Але у певних випадках, враховуючи динаміку розвитку країни в умовах переходу до ринкової економіки, доцільно здійснювати коригування цього процесу. Використання коштів з метою фінансування витрат, безпосередньо не пов'язаних з кошторисом, не завжди треба розглядати, як нецільове їх витрачання. Адже при цьому ми можемо також досягнути певного ефекту. Але такі корективи доцільно завчасно вносити до відповідних кошторисів.

Тому з погляду задоволення потреб суспільства неефективне використання бюджетних коштів зводиться до таких видатків, які є необов'язковими та не відповідають кошторису. Це лише один із аспектів аналізу ефективності витрачання бюджетних коштів.

Визначення ефекту передбачає розгляд співвідношень між досягнутими результатами та витратами. Адже надання тих чи інших послуг населенню можливе з більшими або меншими обсягами витрат. У випадках, коли товари або послуги сплачуються за завищеними цінами, то ресурси витрачаються надмірно. І навіть за умов задоволення потреб населення (за якістю та кількістю товарів і послуг) у таких ситуаціях витрачання бюджетних коштів не можна розглядати як ефективне.

Врахування фактора часу передбачає, що заплановані видатки мають здійснюватися в установлені строки. У разі, коли передбачені кошторисом виплати, надання послуг або придбання товарів проводяться з порушенням прийнятих термінів, витрачання бюджетних ресурсів також вважають неефективним. У такому разі задоволення потреб населення здійснюється з порушеннями, що знижує якість державних програм. Так, якщо державні службовці одержують заробітну плату із затримкою в кілька місяців, це погіршує їхній життєвий рівень. Одержання передбачених виплат у майбутні періоди не- завжди може повністю компенсувати попередні витрати. Критерії ефективності витрачання коштів державного бюджету відображені на рис. 2.

Критерії ефективності витрачання бюджетних коштів

До неефективного використання бюджетних коштів також можна зарахувати придбання товарно-матеріальних цінностей в обсязі, що перевищує потреби, купівлю морально застарілих цінностей, оплату продовольчих товарів з простроченими термінами використання та ін. Недоцільною є оплата товарів та послуг за умов довгострокової дебіторської заборгованості. Не можна вважати ефективними операції з оплати видатків за наявністю заборгованості за захищеними статтями бюджету. Неефективними будуть видатки, що застосовуються з метою утримання засобів, які не використовуються або з яких отримують віддачу лише частково.

Розрахунок обсягів втрат від неефективного витрачання бюджетних коштів передбачає визначення суми нецільового використання ресурсів. Це витрачання коштів, не передбачених кошторисом. У випадках, коли цільове спрямування бюджетних ресурсів є зваженим, але є різниця між цінами придбання товарів (робіт, послуг) та їх справедливою вартістю також можна зробити висновок про те, що кошти використані неефективно. Від'ємною у системі оцінювання вважають і вартість товарів, придбаних за рахунок коштів бюджету, які не можуть бути застосованими за своїм призначенням у визначені терміни. Обсяги втрат від інфляції, пов'язаних з погашенням дебіторської заборгованості, також зменшують ефективність витрачання бюджетних коштів. Потребують врахування також сума фінансових санкцій, сплачених на суму кредиторської заборгованості, вартість капіталовкладень, використання яких припинено, витрати в сумах, менших за мінімальну потребу для виконання передбачених програм, внаслідок чого вони не забезпечені необхідними послугами та ін.

Зазначені підходи до визначення ефективності витрачання бюджетних коштів потребують конкретизації та впровадження у практику. Вони використовуються у процесі проведення поглибленого аналізу. Одержані результати стають основою для визначення заходів, спрямованих на скорочення неефективних видатків та підвищення ефективності використання бюджетних коштів у цілому. Вживання таких заходів є однією із важливих задач державних органів управління та контролю за витрачанням і використанням бюджетних коштів. Підвищення ефективності використання коштів бюджету є важливим фактором зростання добробуту та прискорення економічного розвитку країни.

4. Організація касового обслуговування державного бюджету

Важливим у бюджетному процесі є виконання бюджету. У його ході проводиться мобілізація коштів, передбачених Законом про Державний бюджет, а також організація їх використання. Виконання бюджету - це забезпечення одержання доходів, передбачених у бюджеті, і фінансування видатків. При цьому метою виконання бюджету є досягнення повної і своєчасної суми надходжень до бюджету. Видатки мають здійснюватися в найбільш раціональних формах та обсягах із забезпеченням їх ефективного використання.

Виконання державного бюджету покладено на уряд країни. При цьому безпосередньо організацію та управління виконанням бюджету здійснює Міністерство фінансів України. До задач, які вирішуються цим органом, належить також координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Особлива роль у ході виконання державного бюджету належить організації його касового обслуговування.

Касове обслуговування бюджету включає одержання, зберігання та видачу коштів у процесі виконання бюджету. У світовій практиці використовують три основні системи касового обслуговування державного бюджету: казначейську, банківську і змішану (казначейсько-банківську).

Застосування казначейської системи передбачає, що всі операції, пов'язані з касовим виконанням бюджетів усіх рівнів, проводяться виключно державним казначейством. Банківська система касового обслуговування бюджету забезпечує проведення всіх операцій державними та комерційними банками, яким уряд надає право виконувати такі функції. За змішаної системи операції з касового виконання бюджетів проводяться як казначейством, так і банками. За таких умов можливі різні варіанти. Казначейство може здійснювати контроль лише за касовим виконанням бюджету банками. Інша схема передбачає виконання одних бюджетів виключно казначейством, а інших - банками.

У процесі касового виконання бюджетів комерційними банками виникає ситуація, коли бюджетні кошти певний час перебувають у розпорядженні банків і можуть використовуватися з метою забезпечення їх операцій. При цьому комерційні банки зобов'язані сплачувати процентні доходи за використання державних коштів. Це приводить до збільшення доходів бюджетів. Разом з тим, ускладнюється управління державними коштами з боку державних органів управління. Адже банки, керуючись власними інтересами у певних ситуаціях, можуть затримувати проведення розрахунків з бюджетними коштами. В умовах функціонування банківської системи касового обслуговування бюджетів не виключені випадки "зникнень" коштів бюджетів на певний час з невідомих для державних органів управління причин.

В Україні до 1995 р. використовували банківську систему виконання бюджетів. Органи державного управління на всіх рівнях приймали рішення про порядок формування, розподілу і використання доходів бюджетів. А операціями, пов'язаними з касовим виконанням бюджету, займалися банки України, зокрема: НБУ, АК "Україна", Укрсоцбанк", "Укрексімбанк", Державний Ощадний банк України, КБ "Аваль", КБ "Приват-банк" та ін. Починаючи з 1995 р., в Україні почала формуватися змішана система касового виконання бюджету.

Згідно з Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. було створено Державне казначейство України (ДКУ). Метою його заснування стало забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті України. ДКУ утворено при Міністерстві фінансів України. З метою обслуговування Державного бюджету України ДКУ проводить такі операції:

1) зарахування державних коштів на рахунки ДКУ, їх розподіл між розпорядниками та проведення платежів;

2) організація розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3) здійснення контролю бюджетних повноважень при проведенні касових операцій;

4) організація бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного бюджету.

З метою виконання державного бюджету Міністерство фінансів України складає і затверджує бюджетний розпис. Бюджетний розпис - це документ, в якому встановлено розподіл доходів та фінансування бюджету, визначено бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів на певні періоди відповідно до бюджетної класифікації. Бюджетний розпис має відповідати встановленим бюджетним призначенням.

У процесі виконання державного бюджету відносно доходів органи державного управління виконують певні функції. Забезпечення повного та своєчасного надходження податкових та неподаткових надходжень здійснюють органи стягнення. Надання відстрочок зі сплати податків і зборів на умовах податкового кредиту проводить Міністерство фінансів України. Доходи бюджету зараховуються на єдиний казначейський рахунок ДКУ.

Виконання державного бюджету за видатками передбачає проведення таких операцій:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі бюджетного розпису;

2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов'язань;

4) отримання товарів, робіт і послуг;

5) здійснення платежів;

6) використання товарів, робіт і послуг та виконання бюджетних програм.

Бюджетне асигнування - це повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою у процесі виконання бюджету. До бюджетного зобов'язання належать розміщення замовлення, придбання товарів та послуг, що здійснюються відповідно до бюджетного асигнування. Бюджетні асигнування є підставою для затвердження кошторису. Кошторис - це основний документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків для виконання установою своїх функцій.

Список використаної літератури

1. Анрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів) / В.Л. Андрущенко. - Львів: Каменяр, 2010. -305 с.

2. Базилсвич В.Д. Державні фінанси: Навч. посіб. / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрнк; за загальною ред. В.Д. Базилевича. - К.: Атіка, 2012. - 368 с.

3. Берлин СИ. Теория финансов: Учеб. пособ. / СИ. Берлин. - М.: Приор, 2009.

4. Білик М.Д. Фінанси підприємств. Завдання для практичних занять з методичними вказівками: Навч. посіб. / М.Д. Білик, Н.Д. Бабяк, О.Б. Семенюк. - К.: Центр "Методика-інформ", 2013. - 202 с.

5. Бланк И.А. Управление денежными потоками / И.А. Бланк. - К.: Ника-Цент: Эльга, 2012. - 736 с. - (Библиотека финансового менеджмента).

6. Боди Зви, Мертон Р. Финансы / Боди Зви, Р. Мсртон; пер. с англ. - М.: Изд. дом "Вильяме", 2004.-592 с

7. Большаков СВ. Основы управления финансами: Учеб. пособ. I СВ. Большаков. -- М.: ИД "ФБК-Пресс", 2011.

8. Булгакова СО. Казначейство зарубіжних країн: Навч. посіб. [2 вид. доп. та персроб.] / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2012. - 418 с.

9. Булгакова С. О. Казначейська система виконання бюджету: Підруч. / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2010.-416 с.

10. Б'юкенен Дж. М. Суспільні фінанси і суспільний вибір: Два протилежних бачення держави / Дж. М. Б'юкенен , Р. Масгрсйв; пер. з англ. - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2013. - 176 с.

11. Василик ОД., Павлюк К.В. Державні фінанси України: підруч. [для студ. екон. спец. ВНЗ] // О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2011. - 606 с.

12. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами / Дж. К. Ван Хорн; пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 2012. - 800 с.

13. Дьяченко В.П. История финансов СССР / В.П. Дьяченко. - М .: Наука

14. ДробозинаЛ.А. Общая теория финансов: Учебник /Л.А. Дробозина, Ю.Н. Константинова, Л.П. Окунева и др.; под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2012. -256 с.

15. Єфименко ТІ. Податковий кодекс України: питання ефективності та суспільні злагоди / ТІ. Єфименко // Фінанси України. - 2013. - № 5. - С 3-12

16. Килячков A.A. Рынок ценных бумаг и биржевое дело / A.A. Килячков, Л.А. Чалдасва. -М.: Юристь, 2012.-391 с.

17. Ковальчук СВ. Фінанси: Навч. посіб / СВ. Ковальчук, I.B. Форкун. - Львів: "Новий Світ - 2013", 2013. - 568 с.

18. Кудряшов В.П. Фінанси : Навч. посіб. / В.П. Кудряшов . - Херсон: Олді-плюс, 2012. -352 с.

19. Колтынюк Б.А. Рынок ценных бумаг: Учебн. / Б.А. Колтынюк . - [2-е изд.] - Спб.: Изд-во Михайлова В.А., 2010.-427 с.

20. Крисоватий АЛ. Податкова система: Навч. посіб. / АЛ. Крисоватий, О.М. Десятник. - Т.: Карт-бланш, 2011. - 331 с.

21. Кротюк В.Л. Національний банк - центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз / В.Л. Кротюк - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2012

22. Крупка М.1. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України / М.І. Крупка. - Львів: вид. центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 20012. -608 с.

23. Леоненко П.М. Теорія фінансів: Навч. посіб./П.M. Леоненко, П.Л. Юхименко, A.A. Ільєнко [та ін.]; за загальною ред. О.Д. Василика. - К.: Центр навчальної літератури, 2013. -480 с.

24. Лондар СЛ. Моделі прийняття рішень з проблем вдосконалення податкової політики в умовах ринкової трансформації України: монографія / СЛ. Лондар. - Львів: Вид-во Львівського державного університету імені Івана Франка, 2013. - 257 с.

25. Мельник В.М. Оподаткування та податкове регулювання виробництва: Монографія / В.М. Мельник. - Одеса: Астропринт, 2011. - 124с.

26. Мельник, I.A. Грицаєнко, О.С. Іванишина. - К.: "Кондор", 2010. -160 с.

27. Мендрул ОТ. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч. посіб. / Мендрул О.Г., Павленко I.A. - [2-ге вид., доп. і персроб .]. - К.: КНЕУ, 2012. - 156 с.

28. Мороз A.M. Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна; за ред.. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2011. - 384 с.

29. Озеров И.Х. Основы финансовой науки / И.Х. Озеров - M.: Тип. Тов-ва Сытина, 2012. -364 c.

30. Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія: Навч. посіб. / В.М. Опарін. - [Вид. 2-ге, доп. і перероб.] - К.: КНЕУ, 2013. - 240 с.

31. Перов A.B. Налоги и налогообложение: Учеб. пособ. / A.B. Псров, A.B. Толкушкин. - М.: Юротт-М, 2013. - 555 с.

32. Примастка Л.О. Фінансові деривативи: аналітичні та облікові аспекта: Монографія / Л.О. Примостка. - К.: КНЕУ, 2013. - 263 с.

33. Чугунов І.Я., Лондар СЛ. Фінансово-бюджстні відносини: аналіз тенденцій розвитку в умовах трансформації економіки: монографія / І.Я. Чугунов, СЛ. Лондар. - Львів: Вид-во Львівського національного університету імені Івана Франка, 2012. -203 с.

34. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: підруч. / В.М. Шелудько . - К.: Знання, 2009. - 535 с.

35. Динь І.М. Шляхи покращення персоніфікованого обліку та інформаційних технологій у системі Пенсійного фонду України / І.М. Динь // Актуальні проблеми економіки. -2011. -№ 10 (76). - С. 46-5

36. Лондар СЛ. Входження України у світовий економічний простір та трансформація фінансових визначень / СЛ. Лондар // Фінанси України. - 2011. - № 5. - С. 45.

37. Науменкова СВ. Інституційний розвиток фінансового сектора України / С.В. Науменкова, С.В. Міщенко // Фінанси України. - 2012. - № 7. - С. 53.

Размещено на Allbest.ru