Видатки державного бюджету в умовах бюджетного дефіциту

- на кредитування за вирахуванням погашення видатки знизилися на 1488,3 млн. грн. або на 53,5%.

Зобразимо на рисунку 3.3 та 3.4 структуру видаткової частини Державного бюджету України за 2009-2010 роки

Рисунок 3.3 - Структура видатків державного бюджету України за 2009 рік

Рисунок 3.4 - Структура видатків державного бюджету України за 2010 рік

Велика питома частка видатків припадає на соціальний захист та соціальне забезпечення - 30% в 2010 році, зменшення на 2% в порівнянні до 2009 року, видатки на освіту складають 13%, духовний та фізичний розвиток - 2%, на охорону здоров'я 4%. Видатки на загальнодержавні функції складають 15%, на економічну діяльність - 16%, на громадський порядок, безпеку та судову владу - 13%, на оборону - 5%, на охорону навколишнього природного середовища - 1%, на кредитування за вирахуванням погашення - 1%.

Розглянемо прогнозні показники видаткової частини зведеного бюджету України на середньостроковий період розроблені з урахуванням таких припущень:

1) зниження питомої ваги видатків на загальнодержавні функції
із 2,46 відсотка ВВП у 2011 році до 2,13 відсотка ВВП у 2013 році,
що зумовлюватиметься скороченням значної частки соціальних
привілеїв для окремих категорій державних службовців;

2) підвищення розміру заробітної плати залежно від зростання
обсягу продуктивності праці;

3) поступове скорочення чисельності населення призведе до
необхідності зменшення кількості працівників правоохоронних
структур; скасування привілеїв для зазначеної категорії
працівників. Відповідно зменшаться у середньостроковому періоді
видатки на забезпечення громадського порядку, безпеки та судової
влади у питомій вазі до ВВП;

4) зменшення у 2011 році на 41 відсоток порівняно з
2008 роком обсягу видатків на провадження економічної діяльності
(30,3 млрд. гривень проти 51,3 млрд. гривень) зумовлюватиметься
відсутністю потреби у резервуванні бюджетних коштів для
рекапіталізації банків та зниженням податкового навантаження на
підприємства, що даватиме можливість підприємствам нарощувати
власну ресурсну базу і відповідно збільшувати прибутки;

5) у разі загального збільшення обсягу фінансування освіти її
питома вага у ВВП зменшуватиметься із 5,29 відсотка у 2011 році до
4,86 відсотка у 2013 році, що зумовлюватиметься зміною підходів у
фінансуванні закладів освіти, а також скороченням потреби через
демографічну ситуацію та перенасичення ринку фахівцями у галузях
економіки і права;

6) зменшення у середньостроковій перспективі кількості
пільговиків (ветеранів війни, дітей війни, чорнобильців) у зв'язку
з удосконаленням системи надання пільг і заміною їх на адресну
допомогу, а також урахуванням природного чинника, що додатково
вивільнятиме ресурс держави при фінансуванні системи соціального
захисту та соціального забезпечення. У питомій вазі до ВВП частка
видатків зведеного бюджету на соціальний захист та соціальне
забезпечення у 2011 році буде навіть меншою (6,65 відсотка) ніж у
2007 році (6,73 відсотка) та утримуватиметься на цьому ж рівні у
2012 та 2013 роках.

Таблиця 3.5. Прогнозні показники видатків зведеного бюджету України за функціональним призначенням

Показники	Видатки зведеного бюджету України
	млн. гривень	у відсотках до ВВП
	2011	2012	2013	2011	2012	2013
Загальний обсяг видатків	360975,1	414546,2	465769,8	26,08	25,31	24,62
у тому числі програмні видатки	333316,8	383413,7	429197,3	24,08	23,41	22,69

Конкретні показники зміни обсягу видатків за зазначеними
статтями на відповідний рік уточнюватимуться залежно від реальних
можливостей бюджету на відповідний рік, фактичного рівня тарифів
на житлово-комунальні послуги та енергоносії, прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, а також уточнення етапності та змісту реформ у бюджетній сфері.

Основними завданнями соціального захисту та соціального забезпечення є підвищення ефективності державної підтримки соціально - вразливих верств населення, подальше реформування сфери надання соціальних послуг та забезпечення соціального захисту населення.

У середньостроковій перспективі передбачається:

досягнення належного рівня державних соціальних гарантій та їх поступове підвищення з урахуванням реальних можливостей бюджету;

надання пільг, компенсацій та державної допомоги малозабезпеченим верствам населення;

забезпечення адресності надання пільг;

удосконалення системи надання пільг за професійною ознакою, їх персоніфікація, встановлення зв'язку з фінансовим та майновим станом отримувачів пільг;

удосконалення механізмів, які стимулюватимуть діяльність надавачів соціальних послуг щодо постійного підвищення їх якості та відповідатимуть потребам різних груп населення, насамперед людей, що опинилися у складних життєвих обставинах;

стимулювання зайнятості та створення нових робочих місць з метою підвищення рівня життя населення;

підвищення ефективності функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування;

забезпечення поетапного запровадження накопичувальної системи
пенсійного страхування;

розвиток недержавного пенсійного забезпечення;

удосконалення механізму забезпечення соціально вразливих верств населення доступним житлом;

розроблення механізму забезпечення житлом працівників бюджетної сфери на умовах співфінансування між державою та отримувачем житла.

Пріоритетами розвитку галузі охорони здоров'я є забезпечення населення високоякісними і доступними медичними послугами, запобігання та зниження рівня захворюваності та створення сприятливих для здоров'я умов життєдіяльності людини.

До кінця 2013 року у галузі охорони здоров'я передбачається виконати такі стратегічні завдання:

створення умов для переходу у перспективі до загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування;

розроблення правових засад реалізації державних гарантій безоплатної медичної допомоги відповідно до обсягу фінансових можливостей галузі;

створення умов для розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної (сімейної) медицини;

оптимізація мережі закладів первинної медико-санітарної допомоги;

удосконалення системи пільгового забезпечення населення медичними послугами;

забезпечення населення високоякіснимb лікарськими засобами та
виробами медичного призначення за доступними цінами;

удосконалення системи пільгового забезпечення населення
медичними послугами;

здійснення поступового переходу до розподілу коштів у галузі
охорони здоров'я за принципом оплати надання послуг, а не за
принципом утримання медичних закладів;

запровадження жорсткого контролю за виробництвом, імпортом,
реалізацією та рекламою медичних препаратів як вітчизняного, так і
іноземного виробництва;

забезпечення виконання державних програм, спрямованих на
поліпшення показникіd здоров'я нації, стабілізацію ситуації із
серцево-судинними, онкологічними та інфекційними захворюваннями,
захворюваннями на туберкульоз та ВІЛ-інфекцію/СНІД;

формування суспільної думки про шкідливість тютюнопаління,
зловживання алкогольними напоями, наркотиками, вжиття заходів для
протидії таким негативним явищам; заборона рекламування
алкогольних напоїв та тютюнових виробів у аудіовізуальних засобах
масової інформації, а також засобами зовнішньої реклами.

Пріоритетним завданням у галузі освіти є забезпечення доступності високоякісної освіти (від дошкільної до вищої освіти) для всіх громадян України незалежно від місця їх проживання відповідно до європейських стандартів освітньої системи.

Основними напрямами державної політики у галузі освіти у
середньостроковій перспективі є:

наближення нормативів кількості студентів денної форми
навчання на одного викладача у вищих навчальних закладах
III-IV рівня акредитації з 13,5 щонайменше до 20, що відповідатиме
рівню країн - учасниць Організації економічного співробітництва та
розвитку (Данія - 29,3; Іспанія - 22,6; Нідерланди - 19,9;
Франція - 17,8; США - 15,8);

удосконалення системи виплати стипендій, нарахування їх виключно з урахуванням соціального статусу студента (учня) (дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, тощо) та особливих досягнень у навчанні (відмінникам);

удосконалення системи зовнішнього незалежного оцінювання учнів та моніторингу якості освіти; здійснення оплати праці працівників, залучених до проведення зовнішнього незалежного оцінювання, за місцем їх роботи та за рахунок коштів місцевих бюджетів, включення обсягу зазначеної педагогічної роботи до обсягу педагогічного навантаження;

встановлення граничної кількості поїздок учнів професійно-технічних закладів та студентів вищих навчальних закладів у транспорті;

зміцнення кадрового потенціалу працівників освіти шляхом забезпечення працевлаштування випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів, які навчаються за державним замовленням, шляхом укладення тристоронніх договорів «студент (учень) - навчальний заклад - роботодавець» та забезпечення відшкодування випускниками навчальних закладів та установ освіти, які навчалися за рахунок бюджетних коштів, вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування;

удосконалення механізму формування державного замовлення на
підготовку кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами відповідно до потреб економіки та ринку праці.

4. Оцінка бюджетного дефіциту України

Дослідження дефіциту Державного бюджету України є досить важливим фактором виявлення позитивних та негативних чинників в національній економіці. Дослідження дефіциту Державного бюджету дає можливість здійснення аналізу та контролю за надходженнями та видатками бюджету.

Для того, щоб проаналізувати динаміку дефіциту бюджету та виявити основні причини його виникнення необхідно здійснити комплексний аналіз доходів та видатків державного бюджету України.

На основі аналізу доходів та видатків державного бюджету України за 2007-2009 роки, можна розрахувати дефіцит державного бюджету протягом даного періоду (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Дефіцит Державного бюджету України у 2007-2009 роках.

Роки	ВВП	Дефіцит
	млн. грн	млн. грн	% до ВВП
2007	720731	8315	1,15
2008	949864	9767	1,03
2009	915119	35517,2	3,88

Дефіцит бюджету протягом 2007-2009 рр. значно зріс. У 2008 р. порівняно з 2007 р. дефіцит державного бюджету зріс на 17,5% або 1452 млн. грн., і становив 9 767 млн. грн., тобто 1,03% до ВВП. У 2009 році порівняно з 2008 роком дефіцит державного бюджету значно зріс, а саме на 23015,2 млн. грн. тобто на 184,09%, і становив 35517,2 млн. грн., 3,88% до ВВП. Дана тенденція є безперечно негативною, і свідчить про збільшення дефіциту державного бюджету, що пояснюється скороченням надходжень до державного бюджету. Негативним є той факт, що дефіцит державного бюджету перевищив допустимий рівень у 3% до ВВП.

Таблиця 4.2. Динаміка дефіциту Державного бюджету України у 2007-2009 рр.

Роки	ВВП	Дефіцит	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
	млн. грн	млн. грн	% до ВВП	млн. грн	%
2007	720731	9842,9	1,37	6243,6	63,4
2008	948056	12502	1,32	2659,1	27,02
2009	915119	35517,2	3,88	23015,2	184,09

За даними Міністерства фінансів України протягом 2007-2009 років дефіцит Державного бюджету України в 2007 році становив 9 842,9 млн. грн., тобто це більше ніж на один мільярд гривень по відношенню до даних Рахункової палати України. У 2008 році дефіцит бюджету збільшився на 2 659,1 млн. грн. і становив 12502 млн. грн., тобто 1,32% до ВВП. За даними Міністерства фінансів України у 2009 році дефіцит Державного бюджету України становив 35517,2 млн. грн. Слід відзначити, що в 2009 році відношення дефіциту до ВВП перевищило граничну межу у 3% і становило 3,88%.

Для виявлення причин росту дефіциту Державного бюджету України необхідно здійснити комплексний аналіз доходів та видатків Державного бюджету України протягом 2007-2009 років та на основі аналізу виявити основні причини росту дефіциту державного бюджету України.

Наявність доходів державного бюджету є передумовою здійснення витрат та фінансування державних суб'єктів господарювання. Слід зазначити що у 2009 році в Україні вперше за останні 11 років відбулося скорочення доходів Державного бюджету України

З досліджуваними роками дефіцит Державного бюджету України у ВВП поступово наближається до граничної межі і в 2009 році перевищив граничну межу і склав 3,88%. Дана тенденція пояснюється тим фактом, що відбувається скорочення надходжень до державного бюджету як наслідок розгортання світової фінансової кризи, яка негативно впливає на економіку України.

Таблиця 4.3. Джерела фінансування дефіциту Державного бюджету України у 2007-2009 рр.

Джерела фінансування млн. грн	Роки	Абсолютне відхилення 2009 до 2007 року, млн. грн	Відносне відхилення 2009 до 2007 року, %
	2007	2008	2009
Всього	9842,9	12502,0	35517,2	25674,3	260,84
Внутрішнє фінансування	6871,0	8672,5	-9282,7	-16153,7	-235,1
Зовнішнє фінансування	2971,9	3829,5	44799,9	41828	1407,5

Слід зазначити, що Міністерство фінансів подає дещо інші дані ніж Рахункова палата України про виконання Державного бюджету України.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

– збільшення дохідної частини бюджету;

– скорочення видаткової частини бюджету;

– здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

– проведення грошової і кредитної емісії.

В наступному розділі курсової роботи більш детально розглянемо такий напрям, як скорочення видаткової частини бюджету.

5. Управління видатками державного бюджету в умовах державного дефіциту, особливості здійснення секвестру

У сучасних економічних умовах держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві. Бюджет на 2009 рік приймався у вкрай складних економічних умовах.

Низька прогнозованість макроекономічних показників, значні проблеми в банківській системі, обвальне падіння національної грошової одиниці, наростання соціальних проблем та інші прояви економічної кризи стали негативними чинниками при реалізації бюджетного процесу в Україні. Проте ці обставини не змінюють головного питання, а саме: чи сприятиме прийнятий бюджет соціально-економічному розвитку країни. У будь-якій розвиненій країні бюджет створює для бізнесу певні орієнтири, як в плані макроекономічних показників розвитку, так і стосовно пріоритетів підтримки окремих галузей. Водночас деякі питання в процесі планування видатками бюджету залишаються поза увагою дослідників.

Щодо скорочення витрат державного бюджету, насамперед можна віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком повинні стати лише окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки у структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи витрати, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Витрати ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва, повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використовувати частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.

На сучасному етапі економічного розвитку скорочення видаткової частини бюджету може бути пов'язане з тимчасовим скороченням витрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров'я тощо) і зі скороченням витрат на управління.

Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуте за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субсидій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і переділу дотацій споживачам.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту необхідно включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - cприяли скороченню державних витрат. Це:

- зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

- зниження воєнних витрат;

- зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

- заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і не інфляційні джерела.

До не інфляційних джерел відносяться:

- фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об'єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

- трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають не інфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Крім того, до 35 відсотків дефіцити державного бюджету Україна в 2010 році покриває за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов'язань.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми, особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту - зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов'язаний з явищем державного боргу, що виникає внаслідок заборгованості уряду та державних органів. Зовнішній державний борг, що перевищує 70% від ВВП чи більше ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу.

Фінансування дефіциту бюджету обраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу:

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж - доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін.

З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави:

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема «витіснення». Довгострокові - економічні наслідки державного боргу, відомі як «тягар боргу». Ми розглянемо лише ефект «витіснення».

Ефект «витіснення» виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають найбільше у тому випадку, коли сполучається стимулюючі фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвестицій у приватному секторі і частково - до скорочення споживчих витрат. У підсумку в економіці відбувається падіння доходів. Отже, боргове фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність стимулюючої фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо прибутків у приватного бізнесу і викликати збільшення інвестиційного попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект «витіснення».

Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту «витіснення», але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшенням імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого богу, притік капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту «витіснення» частково зменшуються.

В умовах ринкової економіки дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці - більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету.

Якщо в процесі виконання бюджету відбувається перевищення граничного рівня дефіциту чи значне зниження надходження доходів, то вводиться механізм секвестру витрат.

Секвестр витрат полягає в пропорційному зниженні витрат на (5, 10 і т.д. відсотків) щомісяця по всіх статтях бюджету, за винятком захищених статей, протягом часу поточного фінансового року, що залишився. Склад захищених статей визначається органами влад, що складають бюджет.

Сьогодні для підвищення ефективності бюджетного процесу необхідно розв'язати проблеми:

Поліпшення прозорості і зрозумілості бюджету для громадськості.

Поліпшення якості державного фінансування, яке залежить як від обсягу реальних доходів бюджету, так і від того наскільки ефективно розпорядники бюджетних коштів управляють цими фінансовими ресурсами.

Необхідність удосконалення планування видаткової частини Державного бюджету України підкреслює актуальність обраної проблематики, а узагальнення теоретичних аспектів видаткової частини Державного бюджету України, його системний аналіз та оцінка, з метою обґрунтування пропозицій щодо підвищення активності, визначають мету дослідження.

У сучасному кризовому становищі ефективний процес формування видатків державного бюджету, що забезпечує стабільність виконання функцій державою є надзвичайно важливим. Видатки бюджетів за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу й перерозподілу грошового фонду держави та фондів фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування і їхнього використання за цільовим призначенням, що повинне забезпечити зростання суспільного добробуту населення. Зміст і характер бюджетних видатків визначає виконання державою і місцевими органами влади своїх функцій. Призначення бюджетних видатків полягає у задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо. Для узагальнення теоретичних засад бюджетного планування дослідимо сутність самого поняття та його компетенції, адже проведений аналіз публікацій свідчить, що саме цей аспект є дискусійним.

Метою складання середньострокового плану бюджетних видатків є ефективне управління бюджетними коштами у середньостроковій перспективі, оскільки реалізація стратегічних процесів не обмежується лише одним роком. Для подолання недоліків річного бюджетного планування, суттєвим вбачається затвердження бюджетних цілей та норм на декілька років, а не лише на безпосередньо наступний рік. Бюджетне планування на багаторічний період може розглядатися як інструмент реформування системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектора, що здійснюється шляхом реструктуризації бюджетної практики.

Основними цілями бюджетного планування на багаторічній основі є підвищення дисципліни витрачання бюджетних коштів. Воно має функціонувати як фінансове стримування майбутніх витрат, а не як інструмент розширення програм. Найчастіше багаторічне бюджетне планування є середньостроковим і здійснюється на трирічний часовий горизонт. Такий часовий горизонт найточніше відповідає періоду, на який можуть затверджуватися глобальні бюджетні цілі. Для розробки пропозицій, щодо підвищення ефективності бюджетного планування, наступним етапом дослідження є аналіз виконання плану видаткової частини Державного бюджету України.

При розробленні прогнозних показників видаткової частини зведеного бюджету України на середньостроковий період враховано: 1) реальне зростання видатків на оплату праці працівників бюджетних установ у 2009 році на 10%, що дасть можливість забезпечити зростання рівня мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму [52].

На період 2010-2011 років відбувається:

1) реальне зростання відповідних видатків до 5% щороку;

2) зростання обсягу видатків бюджетних установ на оплату комунальних послуг та енергоносіїв до 12% у середньому щороку внаслідок поступового наближення цін на енергоносії до світових з одночасним скороченням обсягів споживання енергоносіїв завдяки здійсненню енергозберігаючих заходів;

3) реальне зростання капітальних видатків у межах 10% щороку. При цьому конкретні показники зміни обсягу видатків за цими статтями на відповідний рік визначатимуться залежно від реальних можливостей бюджету, фактичного рівня тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії, перегляду структури споживчого кошика, який є базою для визначення прожиткового мінімуму та відповідного розміру мінімальної заробітної плати, а також остаточного визначення етапів та змісту реформ у бюджетній сфері.

Загальний обсяг видатків в 2011 році по відношенню до 2009 року за прогнозовано у обсязі на 30,69% більше, ніж у 2009 році. За функцією «програмні видатки» очевидним в 2011 році є збільшення на 30,16% обсягу видатків порівняно з 2009 роком. Відповідно спостерігається тенденція до збільшення обсягів видатків на «обслуговування державного боргу» на 15,62%. Однак у складних умовах фінансової кризи будь-які заходи, спрямовані на скорочення видатків бюджету та жорстку економію бюджетних коштів, набувають особливого значення. Водночас значного поширення набула практика надмірного, а подекуди одіозного збільшення чисельності керівних працівників у центральних та місцевих органах виконавчої влади. Так, у деяких міністерствах кількість посад заступників міністрів становить близько десяти (МінАПК, Мінекономіки, Мінтрансзв'язку, Міністерство охорони навколишнього природного середовища), аналогічна ситуація спостерігається і в окремих центральних органах виконавчої влади. Це призводить до неекономного, неефективного витрачання бюджетних коштів на утримання керівного складу управлінського апарату на тлі хронічного браку ресурсів для забезпечення підтримання на мінімально необхідному рівні соціальних гарантій для малозабезпечених верств населення. Саме у зв'язку з цим 3 березня 2009 року ВР прийняла Постанову №1047-VI «Про заходи щодо упорядкування окремих видатків Державного бюджету України» і на її виконання урядом України 18.03.2009 р. видано постанову №240 «Деякі питання оплати праці членів Уряду в 2009 р», в якій установлено, що з 1.04.2009 р до 1.01.2010 р. заробітна плата Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр міністра, віце-прем'єр-міністра та міністрів України зменшується удвічі порівняно із заробітною платою станом на 1.01.2009 р. Формування прогнозних показників зведеного бюджету має базуватися на прогнозах економічного і соціального розвитку України [19].

Відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» прогноз економічного і соціального розвитку України на довгостроковий період розробляється на п'ять років. У ньому мають бути:

- аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період та характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери;

- очікувані зміни зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної ситуації та їхній вплив на економіку країни;

- оцінка впливу можливих заходів державної політики у прогнозованому періоді на розвиток економіки і соціальної сфери;

- цілі та пріоритети економічного та соціального розвитку у довгостроковому періоді і пропозиції щодо напрямів державної політики у цей період;

- прогноз кон'юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих видів товарів та послуг;

- основні макроекономічні та інші необхідні показники й баланси економічного і соціального розвитку, у тому числі у розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

- висновки щодо тенденцій розвитку економіки країни упродовж довгострокового періоду.

Також ключовим для планування діяльності як уряду, так і бізнесу конкретної людини є показник інфляції. Інфляційна динаміка в Україні в першому кварталі 2009 року дає підстави для перегляду офіційного прогнозу зростання цін на поточний рік. Інфляція в Україні в січні-березні 2009 року склала 5,9%: у березні інфляція сповільнилася до 1,4% з 1,5 у лютому і 2,9 у січні. Уряд прогнозує зростання інфляції в 2009 році на 9,5%, тоді як Світовий банк на 16,4%. Інфляція в Україні в 2008 році становила 22,3%. Реалістичність цього показника (не тільки на один рік, а й середньо - та довгостроковій перспективі), довіра до нього з боку бізнесу та суспільства є запорукою економічного зростання. А недовіра до нереалістичних прогнозів породжує найпесимістичніші очікування, підриває довіру до влади в цілому.

Законом зазначено мету складання прогнозу економічного і соціального розвитку на довгостроковий період - він використовується під час розроблення Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Як видно з наведеного, законодавчо не передбачено формування зведеного балансу фінансових ресурсів на довгостроковий період. Поняття «основні макроекономічні та інші показники і баланси економічного і соціального розвитку» досить неконкретне і не дає відповіді на питання щодо необхідності складання зведеного балансу фінансових ресурсів. Метою розроблення перспективного бюджетного плану є створення необхідних умов забезпечення збалансованості бюджетної системи країни, макроекономічної стабільності, передбачуваності бюджетної і податкової політики, виконання функцій, покладених на центральні та місцеві органи виконавчої влади. Для підвищення ролі перспективного бюджетного планування необхідно розробити порядок формування перспективного бюджетного плану, визначити його формат, процедуру розгляду та затвердження. На відміну від зведеного балансу фінансових ресурсів, він має охоплювати показники державного бюджету, місцевих бюджетів, державних позабюджетних фондів, тобто те, що відповідно до міжнародної практики вважається бюджетом розширеного уряду. Розроблення показників перспективного бюджетного плану доцільно було б здійснювати на п'ять років. Він визначатиме обсяг фінансових ресурсів, які можуть бути спрямовані на виконання видаткових зобов'язань держави у плановому періоді. На підставі схваленого плану Міністерство фінансів України мало б розробляти та доводити до суб'єктів бюджетного планування, якими виступають головні розпорядники коштів державного бюджету, попередні проектовані граничні обсяги бюджетного фінансування на наступні п'ять років. Зазначені показники підлягають коригуванню з огляду на уточнені параметри прогнозу економічного і соціального розвитку та рішення, що приймаються Урядом.

З метою посилення відповідальності розпорядників бюджетних коштів за недосягнення встановлених цілей, упорядкування і підвищення результативності та ефективності видатків державного бюджету передбачається запровадження стратегічного планування в практику роботи головних розпорядників бюджетних коштів і складання ними планів своєї діяльності на поточний і наступних три бюджетних періоди, орієнтованих на результат, виходячи з прогнозованих обсягів видатків і надання кредитів, доведених Міністерством фінансів України. Виконання цього завдання потребує удосконалення нормативно-правової бази. Обсяг видатків на наступні роки може уточнюватися у разі зміни макроекономічної ситуації та пріоритетів державної політики, фактичних результатів виконання бюджетних програм та стану досягнення головними розпорядниками бюджетних коштів встановлених цілей. Для визначення найоптимальнішого та найефективнішого розподілу бюджетних ресурсів між галузями, розпорядниками бюджетних коштів і бюджетними програмами необхідною є система моніторингу результативності бюджетних програм та результативності діяльності розпорядників бюджетних кошті. Під бюджетним плануванням слід розуміти теоретичне обґрунтування комплекс організаційно-технічних, методичних заходів із визначення кількісних і якісних складових доходів і видатків бюджетів у ході їх формування, розгляду і затвердження. Його основною метою є ефективне управління бюджетними коштами у середньостроковій перспективі, оскільки реалізація стратегічних процесів не обмежується лише одним роком. Основними цілями бюджетного планування є підвищення дисципліни витрачання бюджетних коштів. Оцінка виконання плану видаткової частини Державного бюджету України за функціональною класифікацією свідчить, що суттєвих змін у виконанні запланованих показників за досліджуваний період з 2007 по 2009 роки не відбулось [12].

Отже, ефективність планування в бюджетному процесі визначається необхідністю розробок і реалізації бюджетної стратегії. Конкретним проявом реалізації бюджетної стратегії є планове обґрунтована динаміка показників бюджету в довгостроковому періоді щонайменше на три-п'ять років і більше, що в кінцевому результаті дає можливість досягти визначених стратегічною метою показників бюджету держави.

Теоретико-методологічною доктриною бюджетної стратегії є використання довгострокових, науково обґрунтованих планових показників, які реалізують і конкретизують цілі і пріоритети стратегії соціально-економічного розвитку України і насамперед забезпечують зростання добробуту населення.

Висновки

Після проведеного дослідження по темі роботи можна сказати, що її основну мету є досягнуто. З даної роботи можна зробити наступні висновки.

Видатки бюджету згідно з Бюджетним кодексом - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

У Кодексі наводиться також термін витрати бюджету, під яким слід розуміти видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Бюджетний дефіцит характеризується перевищенням видатків державного бюджету над його доходами. Реальністю сьогодення є те, що більшість розвинутих країн не можуть збалансувати бюджети за доходами і видатками, а тому зводять його з дефіцитом. Зазначений факт зумовлює актуальність дослідження цих процесів в економіці, його впливу на та джерел його фінансування.

Протягом 2007-2009 рр. державний бюджет України не виконувався як за доходами, так і за видатками, що є чинником «хворої» економічної та політичної ситуації у країні. А для зменшення Державного бюджетного дефіциту потрібна стабільне зростання економічних показників та гнучкий стійкий курс політичних діянь уряду.

Одним з основних напрямків подолання дефіциту бюджету є скорочення видаткової частини бюджету: скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях.

Успішне функціонування економіки будь-якої країни тісно пов'язане з оптимальним забезпеченням формування та виконання бюджету. Від успішного здійснення бюджетного процесу залежить дієвість бюджетної політики, яка повинна позитивно впливати на економічну та фінансову стабільність та соціальний рівень життя у державі.

Необхідно вживати заходів щодо зниження частки державного споживання у структурі ВВП, зменшення податкового навантаження, посилення захисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування. Результативність бюджетної політики має визначатися, не лише виконанням запланованих показників за доходами і видатками, а й конкретними досягненнями у соціальній сфері та економіці в цілому.

Також, потрібно посилити інвестиційну складову державного і місцевих бюджетів. Актуальним залишається підвищення стимулюючої ролі податкової амортизації в оновленні основних фондів та інвестуванні економіки, удосконалення оподаткування суб'єктів малого підприємництва, формування бюджету розвитку.

Важливим є посилення взаємозв'язку фінансово-бюджетної та соціально-економічної стратегії держави. Доцільним є виважене використання дефіциту (профіциту) бюджету, виходячи із циклічності економічного розвитку та збалансованості бюджетної системи у середньостроковій перспективі.

Особливо важливим є створення економічно виваженої системи розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також відповідного розподілу видаткових зобов'язань і дохідних джерел між бюджетами різних рівнів.

Необхідно підкреслити, що незадовільний стан виконання бюджету негативно впливає на економічні процеси в цілому. Невиконання бюджетних зобов'язань приводить до виникнення нових неплатежів, підриваючи тим самим основи ринкового механізму.

Бюджетна політика, спрямована на постійне скорочення витрат, без цілеспрямованих дій по збільшенню дохідної частини бюджету, може привести до розвалу економіки держави.

Причиною проти дії бюджетним витратам у цьому разі може бути негативне ставлення громадян до стягнення податків, яке вважається прямою конфіскацією приватних коштів. На жаль, неможливо зважити вплив усіх різноспрямованих факторів, як визначають вигоди і витрати суспільних благ, і встановити нетто-ефект. Але навіть тоді, коли бюджет можна визнати оптимальним за розміром, він може бути неоптимальним за структурою, тобто в деяких сферах витрати будуть надто високими, а в інших - надто низькими. Питання обмеження державних витрат дуже актуальне і для України.

Загальний обсяг видатків в 2011 році по відношенню до 2009 року за прогнозовано у обсязі на 30,69% більше, ніж у 2009 році. За функцією «програмні видатки» очевидним в 2011 році є збільшення на 30,16% обсягу видатків порівняно з 2009 роком. Відповідно спостерігається тенденція до збільшення обсягів видатків на «обслуговування державного боргу» на 15,62%.

Бюджетні установи витрачають бюджетні кошти відповідно до кошторисів доходів та видатків, що складаються за функціями з деталізацією за економічними кодами бюджетної класифікації.

Залежно від економічного змісту видатки бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку, їх групування встановлюється за економічною класифікацією видатків бюджету.

До поточних видатків бюджетів належать видатки, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ та організацій, надання державою міжбюджетних трансфертів іншим бюджетам і окремим галузям економіки у формі дотацій та субвенцій на поточне функціонування.

Видатки розвитку або капітальні видатки - це видатки, що забезпечують інноваційну й інвестиційну діяльність, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; кошти, що надаються як бюджетні позички на інвестиційні цілі юридичним особам; видатки, при здійсненні яких створюється або збільшується майно, що знаходяться у власності держави або органів місцевого самоврядування; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Залежно від розподілу функцій між державою і органами самоврядування видатки поділяються на видатки з фінансування державних повноважень та фінансування власних повноважень.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Ці видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

На період 2010-2011 років реальне зростання відповідних видатків передбачається до 5% щороку; зростання обсягу видатків бюджетних установ на оплату комунальних послуг та енергоносіїв до 12% у середньому щороку внаслідок поступового наближення цін на енергоносії до світових з одночасним скороченням обсягів споживання енергоносіїв завдяки здійсненню енергозберігаючих заходів; реальне зростання капітальних видатків у межах 10% щороку.

Актуальним завданням уряду є раціоналізація мережі закладів та установ, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, для підвищення рівня та якості послуг, що надаються громадянам, виконання у повному обсязі цільових програм соціально-економічного та гуманітарного розвитку, підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

Програми та заходи, що не належать до пріоритетних, мають бути призупинені або переведені на фінансування за рахунок не бюджетних ресурсів.

Список використаної літератури

1. Азаров М.Я. Формування бюджетної політики економічного зростання // Фінанси України. - 2009. - №9. - С. 3-9.

2. Алієва В.С. Міжбюджетні відносини в Україні: тенденції і перспективи // Економіка України, 2006. - №12. -23 с.;

3. Алексєєв І.В., Ярошевич Н.Б., Чушак-Голобородько А.М. Бюджетна система: Навч. посіб. - К.: «Хай-Тек Прес», 2007. - 368 с.

4. Бескид І.М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету України // Фінанси України. - 2002. - №8. - С. 96-102.

5. Буковинський С. Формування бюджетної політики у ринковому середовищі // Вісник Національного Банку України. - 2006. - №6. - С. 14-21.

6. Буковинський С.А. Концептуальні підходи до формування перспективного бюджетного плану // Фінанси України. - 2006. - №3. - С. 21-28.

7. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Київ: Атіка, 2002, 368 с.

8. Бюджетний Кодекс України від 8 липня 2010 року №2456-VI // Відомості Верховної Ради. - 2010.

9. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т./ Редкол.: Азаров М.Я. (голова) та ін. - К: НДФІ, 2004.

10. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС, 2000. - 416 с.

11. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, 608 с.

12. Ганущак Ю. Міжбюджетні відносини: Все це ми бачили до 2001 року // Дзеркало тижня. - 2005. - №48 (576). - 10-16 грудня 2005.

13. Гальчинський А. Три кроки бюджетної політики // Дзеркало тижня. - 2006. - №37. - 30 верес.

14. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко й ін. - К., 2010. - С. 52.

15. Жибер Т.В. Бюджетна політика України // Фінанси України, 2005. - №8. - 5 с.;

16. Запатріна О.В. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації // Фінанси України. - 2006. - №4. - С. 38-45.

17. Ісмаїлова А.Б. Міжбюджетні відносини та напрями їх удосконалення // Фінанси України, 2004. - №6. - 27-32 с.

18. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. - К.: Київ. Нац. торг.-екон. ун-т. - 2001.

19. Єпіфанов В.М., Сало І.В., Д» якова І.І. Бюджет і фінансова політика України. - К.: Наукова думка, 2001, - 487 с.

20. Європейська Хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року // Віче. - 1993. - №6.

21. Кізима А.Я. Податковий менеджмент: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2006.

22. Кульчицький М.В. Міжбюджетні відносини в економічній системі держави // Фінанси України, 2002. - №7. - 25 с.

23. Кульчинський М.І., Перун С.В. Формування та використання бюджету за програмно-цільвим методом // Фінанси України, 2005. - №2. - 78-83 с.

24. Ковалёва Т.М. Бюджет и бюджетная политика в Российской Федерации: Учеб. пособие. / Т.М. Ковалёва, С.В. Барулин. - М.: КНОРУС, 2005. - 152 С.

25. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., із змінами, внесеними Законом України №2222-IV від 8 грудня 2004 року.

26. Лютий І.О. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України // Фінанси України. - 2006. - №10. - С.

27. Лютий І.О., Демиденко Л.М. Формування бюджетної політики економічного зростання // Фінанси України. - 2006. - №10. - С. 3.

28. Опарін В.М. та ін. Бюджетна система: Навч.-метод. Посібник для самост. Вивч. Дисц. - 2-ге вид., перероб. І доп. / В.М. Малько, С.Я. Кондратюк, Г.Б. Коломієць. - К.: КНЕУ, 2002. - 336 с.

29. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2006. - 607 с.

30. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. - К.: Знання - Прес, 2002.

31. Плужніков І. Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави // Економіст. - 2003. - №2. - С. 25-29.

32. Полотенко Д.В. Бюджет і бюджетна політика України в умовах трансформаційної економіки // Економіка АПК. - 2006. - №12. - С. 29-3.

33. Податковий кодекс України. №2755-VІ від 2 грудня 2010 р. // Голос України. №229-230. - С. 62.

34. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 березня 2010 р. №160 «Про схвалення Декларації цілей та завдань бюджету на 2011 рік (Бюджетної декларації)» // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

35. Про основні напрями бюджетної політики на 2011 рік // Праця зарплата. - 2011. - №28. - С. 1-3.

36. Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України №639-VI, 31.10.2008.

37. Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування»: Закон України від від 25.12.2008 №797-VI.

38. Про Державний бюджет України на 2011 рік: Закон України від 23 грудня 2010 року // Урядовий кур» єр. - №2857-VI.

39. Про Державний бюджет України на 2010 рік: Закон України від 27 квітня 2010 року. - №2154-VI.

40. Про Державний бюджет України на 2009 рік: Закон України від від 26.12.2008, №835-VI.

41. Про Державний бюджет України на 2008 рік: Закон України від №279-VI (279-17) від 16.05.2008.

42. Про основні напрями бюджетної політики на 2010 рік: Постанова Верховної Ради України від 21 червня 2005 року. - №2678 - IV.

43. Послання Президента України до Верховної Ради України на 2000 рік. Стратегія економічної та соціальної політики на 2007-2010 роки // Голос України. - 2000. - 2 лютого.

44. Старостенко Н.В. Розподіл бюджетних ресурсів між рівнями влади // Фінанси України, 2004. - №6. - 38-45 с.

45. Стратегія модернізації системи управління державними фінансами, схвалена Кабінетом Міністрів України від 17.10.2007 р. №888.