Виконання державного бюджету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Серед усіх проблем нинішнього суспільного життя чи не найбільшу увагу привертають до себе фінансові питання, зокрема доходи і видатки держави, дефіцит бюджету, державний борг. Актуальність обраної теми зумовлена розбалансованістю бюджету в умовах квазі-реформ та підсилена дією взаємопов'язаних між собою внутрішніх і зовнішніх факторів. Непослідовність у проведенні соціально-економічних змін, перманентні політичні протиріччя й несприятлива економічна кон'юнктура загострили проблеми у системі державних фінансів. По-перше, економічні труднощі спричинили існування бюджетного дефіциту, що призводить до виникнення різноманітних фінансових та соціальних ефектів. По-друге, в умовах дефіцитності бюджету не запропоновано адекватної до вимог часу стратегії розвитку національної економіки. По-третє, неефективний механізм залучення позик як джерела фінансування дефіциту й непродуктивне їхнє використання призвели до швидкого накопичення боргу і концентрації платежів щодо його обслуговування. Таким чином, функціонування бюджетного механізму багато в чому залежить від вирішення проблеми дефіциту бюджету та забезпечення ефективного управління ним.

Дослідженню проблемних аспектів бюджетного дефіциту присвячені праці українських вчених: В. Андрущенка, О. Барановського, О. Василика, Т. Вахненко, В. Гейця, Л. Гладченко, А. Даниленка, В. Дем'янишина, М. Єрмошенка, О. Заруби, В. Кудряшова, І. Луніної, В. Опаріна, К. Павлюк, Ю. Пасічника, М. Савлука, В. Суторміної, В. Федосова, О. Фрадинського, В. Шевчука, С. Юрія й ін. Розглядали питання незбалансованості бюджету Д. Боголєпов, М. Мітіліно, Н. Мордвінов, І. Озеров, М. Сперанський, М. Соболєв. Серед зарубіжних дослідників варто відзначити роботи Ш. Бланкарта, Дж. Б'юкенена, А. Вагнера, Б. Гербера, Е. Кардосо, Дж. Кейнса, Дж. Копітца, Дж. Левіна, А. Лернера, Р. Масгрейва, У. Олівера, Д. Патінкіна, А. Премчанда, К. Родрігеса, П. Самуельсона, Дж. Стігліца, В. Танзі, М. Фрідмена, Ф. Хайека, Дж. Хікса, Й. Шумпетера та ін.

Мета роботи - дослідження теоретичних засад формування, фінансування і регулювання бюджетного дефіциту та економічні проблеми, що з ним пов`язані.

Реалізація визначеної мети зумовила виконання таких завдань:

- розкрити економічну природу бюджетного дефіциту;

- з`ясувати джерела фінансування дефіциту бюджету та його класифікацію;

- розглянути методи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету;

- проаналізувати фінансування бюджетного дефіциту в Україні;

- виявити взаємозв'язок дефіциту бюджету з основними макроекономічними індикаторами;

- запропонувати підходи до управління дефіцитом державного бюджету;

Об'єктом дослідження є дефіцит державного бюджету та економічні проблеми, що з ним пов`язані.

Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають у процесі формування, фінансування й регулювання дефіциту державного бюджету.

1. Теоретичні засади дефіциту державного бюджету

1.1 Поняття стану бюджетного фонду та дефіциту бюджету

дефіцит бюджет фінансування

Бюджетний фонд як об'єктивна обумовлена економічна форма руху частини вартості валового продукту, що пройшла відповідні стадії розподілу і надійшла в розпорядження держави для задоволення суспільних потреб, виступає у вигляді централізованого фонду грошових коштів.

У процесі збалансування бюджету шляхом зіставлення його дохідної і видаткової частин визначаються показники стану бюджету, до яких належать: рівновага доходів і видатків бюджету (баланс бюджету), бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками бюджету), бюджетний дефіцит (перевищення видатків над постійними доходами бюджету).

Показник рівноваги доходів і видатків свідчить про збалансованість бюджету, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році. Такий стан вважається оптимальним, а його досягнення - найважливішим завданням бюджетного планування.

Бюджетний профіцит - відносний показник, який свідчить про перевищення доходів над видатками. Специфічність цього показника полягає у тому, що «зайвих» грошей у держави немає і держава завжди може знайти потребу, на яку необхідно спрямувати нерозподілені бюджетні кошти. Отже, профіцит створюється не з метою виявлення надлишку коштів бюджетного фонду, а відповідно до Бюджетного кодексу України лише для погашення основної суми боргу [14, с. 86].

Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких відносять податки, збори й обов'язкові платежі, що відповідно до бюджетної класифікації вважаються доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту свідчить, що у плановому бюджетному році до бюджету включені такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення. Таке явище є негативним. Однак бюджетний дефіцит не свідчить про незбалансованість бюджету у цілому, оскільки у процесі складання і затвердження бюджету визначаються необхідні джерела фінансування дефіциту.

Показники дефіциту (як і профіциту) розраховуються під час складання бюджету, записуються окремим рядком у законі про Державний бюджет України на плановий рік, тобто мають стосунок до бюджету як основного фінансового плану.

Фінансова теорія передбачає три підходи до збалансування державного бюджету, кожен з яких має характерні риси та економічні наслідки:

- збалансування на щорічній основі;

- збалансування в ході економічного циклу;

- збалансування на основі функціонування фінансів [17, c. 142].

Збалансування бюджету на щорічній основі означає, що витрати держави мають вирівнюватися з доходами у межах кожного року. Такий підхід є найбільш доцільним і обґрунтованим.

Однак глибше дослідження такої концепції свідчить про її недоліки, оскільки вступає в суперечності зі стабілізаційною функцією бюджетної політики. Якщо економіка країни увійшла у фазу падіння, ВВП скорочується, то автоматично зменшуються надходження податків, а державний бюджет набуває дефіцитних ознак. В умовах збалансування бюджету на щорічній основі держава змушена або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або поєднати ці заходи. Оскільки перераховані заходи мають стримуючий характер, кожний з них зменшує ділову активність, сукупний попит, що погіршує коливання економічного циклу і збільшує обсяг дефіциту бюджету. Отже, ця концепція за певних умов є економічно неефективною і не може забезпечити соціально-економічну стабільність у тривалому періоді.

Концепція збалансування бюджету на циклічній основі частково усуває проблеми, що виникають у процесі збалансування на щорічній основі і характеризуються протилежними підходами. Відповідно до цієї концепції уряд балансує бюджет не щорічно, а в межах економічного циклу, реалізуючи при цьому засади антициклічної політики. Зокрема, під час падіння виробництва метою стимулювання ділової активності і підприємництва держава зменшує податки і збільшує державні закупівлі (видатки), цілеспрямовано збільшуючи дефіцит. Протягом інфляційного піднесення держава підвищує податки і скорочує державні витрати, що дає можливість вилучити з обігу частину грошової маси, створити бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покрити державні борги, що з'явилися в період спаду. Однак, крім позитивних, ця концепція має негативні якості, оскільки за глибиною і тривалістю зростання та падіння цикли нееквівалентні між собою. Отже, у межах економічного циклу не досягається гармонії між надлишком і дефіцитом, внаслідок чого бюджет у цілому залишається незбалансованим.

Третя концепція збалансування бюджетів на основі функціонування фінансів передбачає підпорядкування збалансування як на щорічній, так і на циклічній основі питанням стабілізації та оздоровлення економіки. Отже, макроекономічна стабілізація є кінцевою метою бюджетної політики, а державний бюджет - інструмент її досягнення. Ця концепція допускає можливість існування дефіцитного бюджету, якщо такий дефіцит є необхідною умовою стабілізації економіки.

Бюджетний дефіцит - дуже складне економічне явище, у якому віддзеркалюються різні аспекти соціально-економічного розвитку суспільства, ефективність економічної політики держави. Він має різні вияви, характеризується розмаїттям причин, чинників і наслідків [16, c. 94].

Бюджетний дефіцит є складним економічним явищем, має вплив на весь спектр економічних відносин в Україні й може розглядатися у контексті гарантування економічної безпеки держави.

Сутнісні характеристики дефіциту бюджету розглядаються у таких аспектах: за причинами виникнення, типами, формами прояву, зв'язком із державним боргом, термінами дії.

Сучасна фінансова наука передбачає класифікацію бюджетного дефіциту за такими ознаками:

- строком виникнення;

- місцем виникнення;

- формою вияву;

- причинами виникнення;

- напрямами дефіцитного фінансування;

- критерієм визначення складових;

- строком дії;

- зв'язком із державним боргом [13, c. 228].

За строком виникнення розрізняють плановий і звітний бюджетний дефіцит. Плановий дефіцит - затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами, тобто дефіцит бюджету відповідно до основного фінансового плану держави. Звітний бюджетний дефіцит - фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України.

За місцем виникнення бюджетний дефіцит поділяється на зовнішній і внутрішній. Зовнішній дефіцит - різниця між зовнішніми видатками та надходженнями від зовнішніх джерел. Внутрішній дефіцит характеризує перевищення обсягів загального дефіциту над зовнішнім.

За формою вияву розрізняють відкритий, прихований і квазіфіскальний бюджетний дефіцит. Відкритий дефіцит - офіційно затверджений стан бюджету у законі про Державний бюджет України на плановий рік чи у рішеннях сесій місцевих рад про відповідний місцевий бюджет. У цих документах не тільки фіксуються загальні обсяги дефіциту, а й конкретизуються джерела його фінансування. Прихований бюджетний дефіцит, на відміну від відкритого, офіційними документами не визнається. На практиці є кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту, пов'язаних зі свідомим завищенням планових обсягів доходів, включенням до складу доходів таких джерел, які використовують не для фінансування планових видатків, а для покриття бюджетного дефіциту.

Квазіфіскальний (квазібюджетний) дефіцит - прихований дефіцит бюджету, обумовлений квазіфіскальною діяльністю держави. Такими видами діяльності є:

- фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості у державному секторі і виплата ними зарплати за ставками, вищими від ринкових, за рахунок банківських позик чи пі ляхом нагромадження взаємної заборгованості;

- нагромадження у комерційних банках, які відокремилися від державного банку на початкових стадіях економічних реформ, великого портфелю непрацюючих позик;

- окремі операції, пов'язані з державним боргом, а також фінансування Національним банком України збитків від заходів зі стабілізації обмінного курсу валюти, безпроцентних і пільгових кредитів уряду, кредити рефінансування комерційним банкам на обслуговування окремих видів боргів, а також рефінансування сільськогосподарських, промислових і житлових програм за пільговими ставками [16, c. 135].

Наявність прихованого і квазіфіскального дефіциту бюджету є негативним і небезпечним для суспільства явищем, оскільки фальсифікує показники основного фінансового плану країни та можливості держави.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і невимушеним. Вимушений дефіцит пов'язаний із необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх можна мобілізувати. Він є наслідком стихійних лих, епідемій, воєн, розрухи, економічної кризи, супроводжується дефіцитом фінансових ресурсів, якого уникнути неможливо. Невимушений бюджетний дефіцит (іноді його називають свідомим) виникає внаслідок проведення неефективної фінансової політики та некваліфікованого керівництва фінансовою системою.

За напрямами дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетний дефіцит. У цілому різниця між цими видами дефіциту полягає у тому, що активний дефіцит дає змогу підштовхнути, активізувати подальший розвиток економіки і зростання капіталу, а пасивний - підкоряється законам інфляції.

Активний бюджетний дефіцит пов'язаний із нестачею бюджетних ресурсів для фінансування капітальних видатків (інвестицій). Дефіцитне фінансування інвестицій у цілому можна вважати позитивним явищем, оскільки воно передбачає активний вплив бюджету на економічні процеси у суспільстві. Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням дефіцитних коштів на фі­нансування поточних видатків, зокрема на соціальний захист населення, соціально-культурні заходи, оборону, управління. Таке витрачання коштів означає їхнє поглинання, що відображає пасивне реагування держави на складне фінансове становище у суспільстві.

За строками дії бюджетний дефіцит поділяється на стійкий і тимчасовий. Стійкий дефіцит спостерігається у довгостроковому періоді, а тимчасовий - у короткостроковому. Тимчасовий дефіцит, як правило, пов'язаний з касовими розривами у бюджеті, зокрема з незбіганням строків здійснення видатків зі строками надходження доходів. Тимчасовий дефіцит ще називають касовим.

Отже, бюджетний дефіцит у цілому як особливе фінансове явище не обов'язково є негативним і надзвичайним. Сьогодні у світі практично немає жодної держави, яка б не стикалася з бюджетним дефіцитом. Звичайно, за умов ідеального становища в економіці дефіцит відсутній і держава може оптимально зіставляти обсяг своїх доходів відповідно до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства. Однак насправді це буває дуже рідко, оскільки економічні кризи є поширеним явищем.

1.2 Джерела фінансування дефіциту бюджету та їх класифікація

У сучасній теорії і практиці фінансів у зв'язку з бюджетними дефіцитами вживають такі поняття: фінансування бюджету, джерела фінансування (покриття) бюджетного дефіциту, дефіцитне фінансування.

На практиці фінансуванням бюджету вважають групу певних фінансових операцій, джерелами фінансування бюджетного дефіциту - види фінансових ресурсів, а дефіцитним фінансуванням - тип фінансової політики.

Фінансування бюджету характеризується такими ознаками:

- операції з фінансування бюджету включають як надходження, так і витрачання бюджетних ресурсів;

- у бюджеті фінансування відображається окремо, оскільки не належить ні до доходів, ні до видатків;

- операції з фінансування бюджету мають на меті: профінансувати бюджетний дефіцит, погасити державний борг, покрити тимчасові касові розриви при виконанні бюджету, забезпечити ліквідність бюджетного фонду;

- розмір бюджетного дефіциту (або надлишку) дорівнює розміру нетто-фінансування (перевищення позитивного фінансування над від'ємним - дефіциту, а інакше - профіциту) [13, c. 234].

Перераховані ознаки свідчать, що фінансування бюджету є ширшим і складнішим поняттям, ніж джерела фінансування бюджетного дефіциту. У фінансуванні бюджету враховуються не тільки залишки готівки, що використовуються для покриття бюджетного дефіциту, а й операції з іншими активами, призначені для управління ліквідністю бюджетного фонду.

Стосовно джерел фінансування бюджетного дефіциту, то їх розрізняють за кредиторами, інструментами залучення, економічним впливом (інфляційні і неінфляційні, виходячи з впливу на чисту вартість уряду, з огляду на мультиплікаційний ефект тощо).

Основний обсяг операцій, пов'язаний із залученням джерел фінансування бюджетного дефіциту в ринкових економіках здійснюється на фінансових ринках. Міжнародний валютний фонд пропонує для використання дві класифікації фінансування: за типом кредитора що характеризує категорію кредитора або власника боргового зобов'язання; і типом боргового зобов'язання, що характеризує вид фінансового інструмента запозичення коштів.

Аналогічні класифікаційні ознаки встановлені також Бюджетним кодексом України. Для фінансування дефіциту в Україні призначені внутрішні і зовнішні запозичення. При цьому емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту.

Класифікаційна ознака фінансування бюджету за типом кредитора передбачає, що джерела покриття дефіциту (фінансування) поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні джерела - це надходження від сектору державного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії цінних паперів, що здійснює Міністерство фінансів України, надходження від органів грошово-кредитного регулювання і банківських установ та інші внутрішні джерела. Зовнішні джерела включають позики, отримані від міжнародних організацій та іноземних комерційних банків та ін.

Класифікація фінансування бюджету за типом боргового зобов'язання передбачає, що фінансові зобов'язання держави включають такі види: облігації внутрішньої та зовнішньої державної позики та інші державні цінні папери, довго-, середньо- і короткострокові позики та кредити, зміна обсягів готівкових коштів, депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.

За способом залучення джерела фінансування бюджетного дефіциту поділяють на емісійні та неемісійні. Емісійні джерела пов'язані з додатковим залученням грошової маси для покриття державних видатків і супроводжуються емісією грошей. Неемісійні джерела відображають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами і не мають безпосереднього відношення до емісії грошей.

За характером впливу на інфляційні процеси джерела фінансування дефіциту бюджету бувають інфляційні і неінфляційні. Інфляційним джерелом виступає монетизація дефіциту, яка відбувається за надання урядові позик центрального банку, купівля центральним банком державних цінних паперів, а також завдяки додатковій емісії грошей. Неінфляцшні джерела суттєво не впливають на інфляційні процеси і включають запозичення на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках, залишки бюджетних коштів, трансферти (у вигляді безоплатної і безповоротної фінансової допомоги), накопичення заборгованості (прострочення платежів за борги або куплені товари, підвищення податків тощо).

За рівнями управління розрізняють центральні і місцеві джерела фінансування бюджетного дефіциту. Центральні джерела - це емісійні і неемісійні джерела, які використовуються урядом для покриття дефіциту державного бюджету. Місцевими вважаються неемісійні джерела, які використовуються органами місцевого самоврядування для фінансування дефіцитів місцевих бюджетів. Як правило, до останніх належать внутрішні місцеві запозичення, кредити комерційних банків, вільні залишки коштів місцевих бюджетів тощо.

У цілому теоретично можливі три основних варіанти фінансування бюджетного дефіциту: продаж державних активів, державні запозичення та монетизація дефіциту [17, c. 253].

Продаж державних активів для покриття дефіциту вважається досить рідкісним явищем. Воно характерне для перехідних економік. Враховуючи обмеженість, цей метод не є універсальним, а разовим.

Державні запозичення є найпоширенішим методом покриття бюджетного дефіциту, оскільки не має інфляційного характеру, та здійснюється у вигляді зовнішнього та внутрішнього фінансування.

Монетизація бюджетного дефіциту використовується тоді, коли за наявності дефіциту держава має великий зовнішній борг, внаслідок якого залучення зовнішніх позик неможливе, а всі внутрішні джерела вичерпані. Цей метод є вимушеним і вважається доцільним, коли всі офіційні валютні резерви центрального банку використані, у зв'язку з чим врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу інфляцію. За ініціативою центрального банку запускається механізм друкування нічим не забезпечених грошей, що вирішує проблему дефіциту бюджетних ресурсів. Цей метод покриття дефіциту, незважаючи на простоту, приховує велику небезпеку, оскільки додаткова емісія збільшує пропозицію грошей в обігу і порушує пропорції, описані рівнянням Фішера.

У короткостроковому періоді ні швидкість обороту грошей, ні динаміка продукту не можуть компенсувати приріст грошової маси. Тому найоперативніше у цьому випадку реагують ціни, зростання яких відвернути не можливо. Так запускається механізм інфляції. Уряд певний час матиме зиск з цього (сеньйораж), якщо друкуватиме гроші швидше, ніж на це сподіваються громадяни. Але в міру того, як населення позбуватиметься готівки, щоб «втекти» від інфляції, грошова маса збільшується до критичного рівня, а інфляція досягне гіперрозмірів. Ця обставина змусила більшість країн, включаючи й Україну, на законодавчому рівні заборонити емісію як джерело фінансування бюджетного дефіциту.

Сеньйораж - дохід від друкування грошей, який виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін.

У процесі сплати інфляційного податку платники поводяться по-різному. Так, домашні господарства сплачують інфляційний податок автоматично, оскільки через збільшення цін вони втрачають більше своїх грошових доходів і заощаджень. У платників державних та місцевих податків і зборів в умовах зростання рівня інфляції спостерігається ефект Олівера-Танзі, який виявляється у свідомому затримуванні ними строків сплати податків та обов'язкових платежів до бюджетів. Зростання інфляційного напруження створює економічні стимули для відстрочення сплати податків до бюджету, оскільки за час такого відтягування відбувається знецінення грошей, від якого виграє платник податків. У результаті таких дій дефіцит бюджету і загальна нестабільність фінансової системи можуть зростати.

Монетизація бюджетного дефіциту є вимушеним, неефективним і небажаним способом його фінансування, який використовується за значних обсягів зовнішньої заборгованості і якщо всі можливості внутрішнього боргового фінансування вичерпані.

Отже, з одного боку, джерела фінансування дефіциту є симетричним поняттям стосовно самого дефіциту. При цьому величина бюджетного дефіциту дорівнює обсягу необхідного його покриття. З іншого боку, залучення таких грошових надходжень, які належать до джерел фінансування дефіциту, свідчить про від'ємну розбалансованість бюджету. Якщо уряд не вживатиме заходів щодо її подолання і разом з цим не вдаватиметься до залучення джерел фінансування дефіциту, відбуватиметься нагромадження платежів.

1.3 Методи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету

У різних країнах фіскальні правила мають свої особливості. Усі правила можна об'єднати у певні групи.

1. Правила збалансованого бюджету, серед яких центральне місце займає «золоте правило» державних фінансів, що передбачає збалансованість поточних бюджетних доходів і видатків (застосовується у Німеччині, Японії, щодо місцевих бюджетів у США), циклічний бюджетний баланс (Нідерланди, Швейцарія), встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (країни Європейського Співтовариства).

2. Правила запозичень, щодо обмежень або заборони використання окремих джерел державних запозичень. Серед цих правил можна виділити: заборону внутрішніх державних запозичень (використовується у країнах з недостатньо розвинутими фінансовими ринками, наприклад в Індонезії), заборону державних запозичень у центрального банку (країни ЄС, США, Японія, Канада, Аргентина, Угорщина) або обмеження їхнього розміру у відсотках до минулорічних доходів чи видатків уряду (Бразилія, Єгипет, Марокко).

3. Боргові та резервні правила, які полягають у встановленні лімітів щодо акумулювання валового (або чистого) державного боргу у відсотках до ВВП (країни ЄС), а також пов'язані з формуванням спеціальних резервних фондів для запобігання фінансової кризи у несприятливі періоди, коли виникає необхідність підтримувати соціальні виплати на фоні зменшення доходів [13, c. 261].

Для України накладання самообмежень у бюджетній політиці є новим. Бюджетна дисципліна з боку держави є вагомим економічним і політичним чинником у досягненні сталого розвитку. Вітчизняне законодавство, зокрема, Бюджетний кодекс України, закони про Державний бюджет України останніх років містять окремі положення, які регламентують бюджетну збалансованість і безпосередньо стосуються фінансової дисципліни органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування. До них належать такі:

- недопущення дефіциту по спеціальному фонду бюджету;

- недопущення дефіциту місцевих бюджетів (за винятком бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів);

- ухвалення бюджетного дефіциту під час прийняття закону про державний бюджет лише у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування;

- допущення дефіциту бюджету Автономної Республіки Крим лише у частині бюджету розвитку;

- заборону використовувати емісійні кошти НБУ як джерела фінансування дефіциту;

- здійснення державних запозичень у межах встановлених граничних розмірів державного боргу;

- заборону використання державних запозичень для покриття поточних видатків держави (за винятком видатків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги);

- тимчасове обмеження бюджетних асигнувань із загального фонду у разі недоотримання бюджетних надходжень за місячними звітами або скорочення бюджетних видатків (окрім захищених статей), якщо за результатами квартальних звітів недоотримання бюджетом доходів перевищує 15% від передбачених бюджетним розписом сум [13, c. 312].

Перераховані норми стосуються питань збалансування бюджетів та обмеження деяких джерел фінансування, а також заходів щодо дотримання затверджених показників бюджетного балансу протягом бюджетного року. Однак вони не відповідають вимогам ЄС, оскільки не забезпечують попередження ухилень від жорстких бюджетних обмежень, нічого не говорять про контрольні санкції за недотримання бюджетних вимог. З метою удосконалення методів боротьби за скорочення бюджетного дефіциту доцільно вітчизняне законодавство привести у відповідність до загальноєвропейських вимог і стандартів. Для цього у вітчизняному законодавстві слід звернути увагу на:

- встановлення граничного розміру бюджетного дефіциту у відсотках до ВВП;

- визначення його для сектору державного управління;

- виділення у системі моніторингу державного бюджету окремого блоку моніторингу бюджетного дефіциту;

- розроблення фінансових санкцій до уряду за порушення ним граничного розміру дефіциту.

Наступним кроком у боротьбі за скорочення дефіциту бюджету в Україні може стати розроблення оптимальної моделі фіскального правила, яка б відповідала критеріям чіткості визначення, прозорості, адекватності, сумісності, простоти, гнучкості, обов'язковості виконання, підтримки з боку інших напрямів економічної політики. Без таких правил боротьба з бюджетним дефіцитом має хаотичний, нецілеспрямований і безсистемний характер. Українська модель фіскального правила, враховуючи надбання світової фінансової науки і практики і євростандартів, могла б розкрити такі позиції:

- вибір виду фіскального правила;

- постановку загальної мети введення фіскального правила;

- встановлення строків досягнення поставлених завдань (це потрібно для контролю ефективності дій фіскальних обмежень);

- визначення нормативно-правового інструменту, який закріпить правило і регламентуватиме його застосування (це може бути Конституція, закон тощо);

- деталізацію суб'єктів (органів державної влади, державного управління, місцевого самоврядування), а також операцій (окремих статей доходів, видатків, запозичення тощо) щодо яких застосовується фіскальне правило;

- встановлення граничних значень для конкретних контрольних показників;

- умови відхилень від дотримання вимог, встановлених фіскальним правилом;

- чітке визначення стадії контролю за дотриманням правила (під час складання, затвердження, за фактом виконання бюджету);

- призначення суб'єктів контролю застосування фіскального правила;

- розроблення санкцій за порушення правила.

Відповідно до фіскальних правил щорічно у процесі складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету доцільно проводити комплекс тактичних заходів, пов'язаних зі збалансуванням бюджету, скороченням бюджетного дефіциту. До таких заходів відносять:

- удосконалення нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу, своєчасне внесення необхідних змін у закони та нормативні акти, які б забезпечили якісне збалансування бюджету на всіх стадіях бюджетного процесу;

- пошук реальних резервів збільшення доходів бюджету, створення платникам податків сприятливих умов для розвитку своєї діяльності, збільшення об'єктів оподаткування;

- щорічне уточнення бюджетних нормативів та норм видатків, які б, з одного боку, забезпечували якісне виконання суб'єктами бюджетних відносин своїх функцій, а з іншого - сприяли економному, раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів;

- використання прогресивних технологій бюджетного планування та бюджетного регулювання, спрямованих на визначення реальних показників обсягів доходів і видатків, оптимальне збалансування бюджетів усіх рівнів;

- удосконалення планування і розвиток системи платних послуг у соціально-культурній сфері, що сприятиме збільшенню надходжень спеціального фонду бюджету і зміцненню фінансової бази відповідних бюджетних установ;

- наукове обґрунтування річних бюджетних програм, які підлягають фінансуванню з бюджету, своєчасне внесення корективів у перехідні середньо- і довгострокові бюджетні програми;

- удосконалення трансфертної політики, зменшення непродуктивних трансфертних виплат окремим галузям реального сектору економіки, підвищення ефективності трансфертних платежів;

- складання щорічних бюджетів на багатоваріантній основі, внаслідок чого можна сформувати оптимальну структуру доходів і видатків;

- поступова відмова від концепції пріоритету бюджетних видатків і дефіцитного фінансування (видатки, що перевищують заплановані доходи, відображати у бюджеті розвитку і фінансувати у межах додатково отриманих доходів та залучених неінфляційних джерел);

- постійний розвиток ринку державних цінних паперів, що сприятиме фінансуванню видатків бюджету без збільшення грошової маси в обігу;

- оптимальне збалансування поточного бюджету у процесі складання бюджетного розпису;

- відмова від адміністративного тиску на платників податків у процесі виконання бюджету, удосконалення чинного податкового механізму;

- скорочення системи податкових пільг, особливо малоефективних;

- попередження виникнення у суб'єктів господарювання податкового боргу, ефективна протидія відмиванню «брудних» грошей та дієва підтримка Державної програми детінізацїї економіки;

- удосконалення, системи податкового контролю, піддиш, ення його ефективності;

- скорочення витрат на управління;

- ліквідація необґрунтованих економічних і соціальних пільг;

- посилення відповідальності керівників усіх ланок управління за нецільове використання бюджетних коштів [14, c. 209].

Одним із тактичних загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з бюджетним дефіцитом вважається застосування механізму секвестру видатків бюджету. Необхідність секвестру видатків пов'язана, з одного боку, із невиконанням планів мобілізації доходів та суттєвим скороченням надходжень дохідних джерел бюджету, а з іншого - перевищенням граничного рівня дефіциту. Секвестр бюджету полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків за всіма статтями бюджету протягом часу, який залишився до закінчення поточного бюджетного року. Не підлягають секвестру захищені статті бюджету, перелік яких в Україні затверджує Верховна Рада України у законі про Державний бюджет України на поточний бюджетний рік.

Під час розроблення стратегічних напрямів боротьби з бюджетним дефіцитом необхідно враховувати, що, по-перше, подолання дефіциту в умовах недостатньо розвинутої економіки приречене на невдачу; по-друге, бюджетний дефіцит не завжди є злом, яке необхідно викорінювати; по-третє, за будь-яких умов бажано уникати емісії грошової маси для фінансування дефіциту. Отже, боротьба з бюджетним дефіцитом має починатися з оздоровлення економіки, забезпечення її позитивної динаміки, підвищення ефективності. Саме міцна економічна основа є запорукою фінансової стабільності країни, джерелом зростання фінансових ресурсів. Таким чином, стратегічні напрями по долання дефіциту бюджету будуть включати заходи, пов'язані з розвитком економіки, збільшенням доходів та раціональним використанням видатків бюджетів.

Бюджетний дефіцит в умовах демократичного суспільства за певних умов може бути додатковим стимулом соціально-економічного розвитку, якщо цей дефіцит спонукатиме до пошуку ефективних шляхів раціонального використання бюджетних коштів, посилення бюджетної дисципліни, збільшення доходів бюджету у майбутньому.

Бюджетний дефіцит має негативний вплив на соціально-економічні процеси у суспільстві. Він є свідченням марнотратства уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів у суспільстві, кризу державних фінансів, грошової системи, зростання диференціації в доходах. Дефіцит бюджету є причиною зниження ефективності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впевненості членів суспільства у майбутньому.

У більшості країн світу, у тому числі в Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню фінансової нестабільності. Вони дають поштовх інфляційним процесам і відволікають значні обсяги фінансових ресурсів з приватного сектору. Неконтрольованість і зняття питання про бюджетне обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисципліни у країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

Наявність хронічних бюджетних дефіцитів у світовій практиці свідчить про існування певного причинно-наслідкового механізму. Причинно-наслідкова діалектика бюджетних дефіцитів така. У першу чергу бюджетний дефіцит впливає на скорочення обсягу заощаджень у загальнонаціональному масштабі, яке зумовлює зростання відсоткової ставки, меншу доступність кредитних ресурсів для приватного сектору. У результаті підвищується обмінний курс національної валюти, що спричиняє зменшення обсягів інвестицій та експорту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає дефіцит платіжного балансу. Ці негативні наслідки мають поточний характер і виявляються протягом бюджетного року.

Однак зменшення обсягів інших видів діяльності, зумовлене дефіцитами, може мати й більш віддалені негативні побічні ефекти. Наприклад, спад інвестиційної діяльності спричиняє скорочення акціонерного капіталу, виробничих потужностей, обсягів виробництва. Таке скорочення є причиною зниження рівня продуктивності праці й реальної зарплати, що негативно впливає на відсотки, ренту, прибутки за рахунок національного капіталу, які відходять до нерезидентів. Відповідно, продовжує нарощуватися державна заборгованість, внаслідок чого знижується довір'я інвесторів, скорочуються іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять свій капітал за кордон. У результаті формується надмірний державний борг, який створює ризик дефолту.

Дефолт провокує згубні для економіки країни і престижу держави наслідки, зумовлені згортанням інвестицій, збуванням акцій та облігацій нерезидентами, що спричиняє падіння вартості цінних паперів, зростання відсоткових ставок. Відбувається подальше зниження обсягів виробництва і рівня заробітної плати, зумовлене скороченням інвестицій, внаслідок чого зменшуються споживчі витрати домогосподарств. Далі знижується обмінний курс у зв'язку з падінням попиту на національну валюту, запускаються інфляційні процеси. У випадку кредитування уряду центральним банком посилюється інфляція, у результаті чого настає загальна фінансова криза, масові банкрутства у реальному і фінансовому секторах економіки.

Таким чином, розглядаючи причинно-наслідкову діалектику бюджетних дефіцитів, можна побачити, що вони у цілому спричиняють десятки негативних соціально-економічних і фінансових ефектів, кінцевими і найгіршими з яких є фінансова та економічна кризи.

Отже, оцінюючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, можна зробити висновок, що дефіцитне фінансування економіки та інших сфер державної діяльності може бути вигідним, раціональним і виправданим за умови, коли темпи приросту ВВП будуть випереджувати приріст обсягів бюджетів, бюджетних дефіцитів і видатків на обслуговування державного боргу. Позитивними наслідками можна вважати також отриманий ефект від зміцнення економіки за рахунок дефіцитного фінансування, створення реального фундаменту та ефективної фінансової системи, вигідних майбутнім поколінням. За інших умов соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту будуть негативні.

2. Діагностика дефіциту державного бюджету України та економічних проблем, що з ним пов'язані

2.1 Аналіз виконання державного бюджету України за 2011 рік

За підсумки виконання державного бюджету за 2011 рік виявлено, що приріст реального валового внутрішнього продукту становив 5,2% і перевищив показник як попереднього року, так і врахований при затвердженні державного бюджету на 2011 рік. Зазначене сприяло збільшенню доходів державного бюджету.

Доходи державного бюджету загалом у 2011 році перевиконано на 0,4%, видатків здійснено на 5,9% менше від плану. При перевиконанні на 8,5 млрд. грн. плану доходів загального фонду державного бюджету, що є джерелом проведення загальнодержавних видатків, план видатків недовиконано на 8,7 млрд. гривень. У результаті показники дефіциту державного бюджету загалом і загального фонду зокрема були нижчими від планових обсягів і становили 23,5 млрд. грн. і 20,9 млрд. грн. відповідно.

Виконання державного бюджету в 2011 році здійснювалося в умовах обмеження фінансових ресурсів, що спричинене зниженням попиту на державні цінні папери. Зазначене зумовлене нестабільністю на світовому фінансовому ринку і погіршенням кон'юнктури на внутрішньому. Від державних запозичень недоотримано 35,5 млрд. грн. передбачених обсягів, у тому числі від державних внутрішніх запозичень - 18 млрд. гривень. Державний і гарантований державою борг зріс на 40,9 млрд. грн. - до 473,1 млрд. грн., переважно за рахунок збільшення зовнішнього боргу. Витрати на погашення й обслуговування державного боргу, порівняно з 2010 роком, зросли більш як у півтора раза - до 68,8 млрд. гривень.

Виведення економіки на траєкторію впевненого зростання у 2011 році завдяки закріпленню досягнутих у 2010 році успіхів зі стабілізації економічної ситуації та продовження дієвих структурних реформ у всіх галузях економіки України забезпечило стабільну ресурсну базу бюджету та дало змогу здійснити впорядкування і підвищення ефективності державних фінансів.

Незважаючи на ряд негативних тенденцій у світовій економіці, які розпочалися у ІІ півріччі 2011 році та які мали влив і на розвиток фінансової системи та економіки України, діючому Уряду вдалося забезпечити стійке економічне зростання, вишукати можливість для підвищення заробітних плат, пенсій та соціальних допомог населенню, повернути інвестиційну спрямованість бюджетної політики, забезпечивши при цьому суттєве скорочення дефіциту бюджету та зменшення рівня державного боргу відносно ВВП (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Питома вага доходів Зведеного бюджету України у ВВП за 2007-2012 роки

Вжиття Урядом активних заходів із стимулювання розвитку економіки, проведення важливих реформ, оперативне реагування на загрози світової кризи дали змогу досягнути подальшого забезпечення економічного зростання в Україні після різкого падіння у 2009 році, яке було одним із найглибших у світі.

Розвиток економіки України протягом 2011 року відбувався на тлі зовнішніх викликів, що характеризувались нестабільністю та різкою зміною трендів та очікувань.

Зростання очікувань другої хвилі світової фінансової кризи відбувалось в умовах розгортання негативних явищ в економіках США та єврозони. МВФ тричі протягом 2011 року переглядав оцінки розвитку світової економіки в бік зменшення (з 4,4 відсотка у квітні до 3,8 відсотка за підсумком року). Міжнародними рейтинговими агентствами були знижені рейтинги багатьох країн.

Незважаючи на уповільнення розвитку світової економіки (з 5,2 відсотка у 2010 році до 3,8 відсотка у 2011 році) та нестабільність на світових товарних та фінансових ринках, у 2011 році темпи зростання економіки України прискорились. Реальне зростання ВВП за підсумками 2011 року становило 5,2 відсотка, що на 1,1 відсоткового пункту більше темпів зростання 2010 року та є кращим результатом серед країн-сусідів: група країн ЄС-27 - 1,6 відсотка, країни СНД - 4,7 відсотка, зокрема, Росія - 4,3 відсотка.

За оперативними даними, номінальний ВВП за підсумками 2011 року зріс на 21,4 відсотка порівняно з 2010 роком до 1314 млрд. грн. і на 23 млрд. грн. перевищив показник, врахований в бюджеті зі змінами.

Обсяги промислового виробництва зросли на 7,6 відсотка, що на 1,1 відсоткового пункту вище, ніж було враховано при розрахунках бюджетних показників.

Завдяки підвищенню підприємницької активності та розширенню внутрішнього попиту в умовах зростаючих доходів населення збільшилось виробництво в орієнтованих на внутрішній ринок галузях. Також, незважаючи на нестабільність зовнішнього попиту, досить високими темпами розвивались експортоорієнтовані галузі промисловості.

Вже другий рік поспіль лідером зростання у промисловості є машинобудування, де збільшення на 17,2 відсотка обсягів виробництва у 2011 році було підкріплено відновленням внутрішньої інвестиційної активності та зростанням попиту країн - основних імпортерів вітчизняної продукції машинобудування.

Найвищими темпами у 2011 році зростала хімічна та нафтохімічна промисловість (на 14,4 відсотка), виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на 12,4 відсотка), деревообробна промисловість (на 9,7 відсотка), металургійна промисловість (на 8,9 відсотка), частка яких у структурі промисловості становить понад 32 відсотки.

Завдяки проведенню послідовної політики Уряду щодо розвитку інфраструктури країни, відновленню житлового будівництва в 2011 році вперше з 2007 року було досягнуто зростання обсягів будівництва на 11,0 відсотка.

Державна підтримка сільськогосподарських підприємств, вдосконалення технологій, оптимізація структури посівних площ, вчасне проведення польових робіт, будівництво овочесховищ, оптових ринків та виважена урядова політика у сфері регулювання сільськогосподарської діяльності на тлі сприятливих погодних умов забезпечили високі темпи зростання у сільському господарстві - на 17,5 відсотка порівняно з 2010 роком. Такі високі темпи зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції спостерігаються вперше з 2008 року.

Покращання фінансового стану підприємств та політика стимулювання інвестиційно-інноваційного розвитку, що впроваджується Урядом, сприяли нарощенню інвестиційного потенціалу, що забезпечило зростання обсягу інвестицій в економіку. Так, за підсумками січня-вересня 2011 року в Україні спостерігалося зростання обсягу інвестицій в основний капітал на 21,2 відсотка до 117,2 млрд. гривень (без ПДВ).

Поліпшення економічного стану підприємств за останніх два роки створило умови для зростання заробітної плати та забезпечило підвищення рівня добробуту населення. Так, у грудні 2011 року середня заробітна плата перевищила 3 тисячі гривень, що майже на 40 відсотків більше, ніж два роки тому.

Реальне зростання заробітної плати в Україні за підсумками 2011 року становило 8,7 відсотка, що стало найбільшим показником серед країн СНД.

Внаслідок підвищення цін на світових товарних ринках на енергоносії та продовольство у І кварталі 2011 року в Україні спостерігалось прискорення зростання споживчих цін, але завдяки впроваджуваній Урядом антиінфляційній політиці, вчасному вжиттю заходів із збалансування основних товарних ринків та виваженій бюджетній політиці, вже починаючи з ІІ кварталу 2011 року вдалося досягти стійкої тенденції до уповільнення інфляції.

За підсумками 2011 року індекс споживчих цін зріс на 4,6 відсотка порівняно з груднем 2010 року, що є найнижчим показником з 2002 року. Показник інфляції в Україні був нижче ніж в Росії - 6,1 відсотка та майже відповідає рівню інфляції окремих країн ЄС - Словаччини (4,4 відсотка) і Польщі (4,3 відсотка).

За даними Національного банку України, у 2011 році експорт товарів та послуг порівняно з 2010 роком зріс на 28,1 відсотка до 88,8 млрд. дол. США, а імпорт - на 33,8 відсотка до 98 млрд. дол. США.

Сальдо зовнішньоторговельних операцій за підсумками 2011 року становило «мінус» 9,2 млрд. дол. США., що спричинено головним чином суттєвим зростанням вартісних обсягів імпорту газу внаслідок невигідних газових контрактів, укладених попереднім Урядом.

З метою подолання від'ємного сальдо у зовнішній торгівлі Урядом було розроблено та розпочато реалізацію плану заходів, який передбачає підтримку експорту, скасування обмежень у зовнішній торгівлі, захист інтересів національних виробників на зовнішніх ринках, створення умов для підтримки вітчизняного реального сектору тощо (розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1074).

Завдяки скоординованій політиці Національного банку України та Уряду було забезпечено утримання курсової стабільності. Середній офіційний курс гривні до долара США у 2011 році становив 7,97 грн./дол. США., до євро - 11,09 грн./євро.

Таким чином, незважаючи на складні зовнішні умови та нестабільність світової економіки, Уряду у 2011 році вдалось забезпечити стійкий розвиток вітчизняної економіки, що позитивно вплинуло на виконання дохідної частини бюджету.

Державний бюджет України на 2011 рік був спрямований на фінансове забезпечення реалізації Програми економічних реформ на 2010-2014 роки, створення належних умов для регіонального розвитку та імплементацію результатів бюджетної реформи.

У 2011 році проведено масштабну адміністративну реформу, за результатами якої кількість органів виконавчої влади зменшено з 107 до 75, чисельність держслужбовців скорочено на 22 тис. осіб, або на 12,7 відсотка, що дало можливість оптимізувати відповідні видатки та спрямувати їх на вирішення соціальних питань та збільшення капітальних видатків бюджету.

Також у 2011 році розпочато Пенсійну реформу, яка дозволить покращити пенсійне забезпечення, пом'якшити негативний вплив старіння населення України на бюджет Пенсійного фонду та створити умови для впровадження ІІ рівня пенсійної системи - обов'язкової накопичувальної системи пенсійного страхування.

Основними здобутками виконання бюджету 2011 року стали: забезпечення стабільності фінансової системи; суттєве зменшення дефіциту держбюджету; посилення соціального захисту громадян через підвищення соціальних стандартів, які профінансовані у повному обсязі; забезпечення збереження позитивної економічної динаміки, що створило основу для подальшого зростання економіки, а отже і підвищення рівня добробуту людей.

Високі темпи розвитку економіки, введення в дію Податкового кодексу України та нової редакції Бюджетного кодексу забезпечили зростання бюджетних показників у 2011 році. Надходження до Державного бюджету України у 2011 році становили 314,6 млрд. грн., що на 30,8 відсотка, або на 74,0 млрд. грн. більше, ніж у 2010 році.

У співставних умовах, без врахування у 2010 році погашення заборгованості минулих років з відшкодування ПДВ за рахунок випуску ОВДП в обсязі 16,4 млрд. грн. (спеціальний фонд держбюджету), у 2011 році надходження зросли на 22,4 відсотка, або на 57,6 млрд. гривень.

Рівень виконання річного показника, затвердженого Верховною Радою України зі змінами, становив 103,5 відсотка, проти 100,8 відсотка у 2010 році та 85,5 відсотка у 2009 році.

До загального фонду державного бюджету в 2011 році надійшло 265,8 млрд. грн., що на 28,1 відсотка, або на 58,3 млрд. грн. більше, ніж у 2010 році.

Завдяки зусиллям Уряду щодо покращання адміністрування податків забезпечено вищі ніж було визначено в законі про бюджет доходи загального фонду державного бюджету у 2011 році на 3,3 відсотка, або на 8,5 млрд. гривень. Протягом всього 2011 року фактичні доходи були вищими ніж індикативні показники, передбачені в розписі.

Проти 2010 року найбільшими темпами зростали такі надходження до державного бюджету: податок на додану вартість (збір) на 36,1 відсотка (збільшення на 45,9 млрд. грн.); рентна плата - у 1,8 раза (або на 7,3 млрд. грн.); акцизний податок - на 19,5 відсотка (або на 5,4 млрд. грн.); ввізне мито - на 22,3 відсотка (або на 1,9 млрд. гривень). Незважаючи на зниження ставки податку на прибуток підприємств з 1 квітня 2011 року з 25 до 23 відсотків, надходження від цього податку порівняно з 2010 роком зросли на 37 відсотків (або на 14,8 млрд. гривень).

Відповідно до положень Податкового кодексу України у 2011 році було запроваджено механізм відшкодування ПДВ в автоматичному режимі. В цілому за 2011 рік року було відшкодовано ПДВ грошовими коштами в обсязі 42,8 млрд. грн., що в 1,8 раза більше ніж в 2010 році. З них в автоматичному режимі було відшкодовано 15,9 млрд. грн., або 37,1 відсотка загальної суми відшкодування.

Власні надходження бюджетних установ до спеціального фонду державного бюджету в 2011 році дорівнювали 23,3 млрд. грн., що на 5,3% (або на 1,2 млрд. грн.) більше порівняно із 2010 роком.

Достатнє наповнення дохідної частини державного бюджету протягом 2011 року дало змогу збільшувати як соціальні, так і інвестиційні видатки. При цьому проводилася виважена політика видатків, зокрема було скорочено видатки на утримання органів державної влади в рамках адміністративної реформи, здійснено обмеження непріоритетних видатків.

Касові видатки Державного бюджету України за 2011 рік проведені в обсязі 333,5 млрд. грн., що на 29,9 млрд. грн. (на 9,8 відсотка) більше аналогічного показника 2010 року.

Обсяг касових видатків загального фонду державного бюджету за 2011 зріс проти аналогічного показника 2010 року на 49,0 млрд. грн., або на 20,5 відсотка, і становив 287,3 млрд. грн., що відповідає 97,1 відсотка річного розпису і враховує заходи з економії видатків та проведення видатків в межах фактично зареєстрованих зобов'язань.

За функціональною класифікацією статей видатків у 2011 році проти 2010 року спостерігалися такі тенденції:

1) без врахування видатків на обслуговування державного боргу видатки на загальнодержавні функції зменшились за загальним фондом державного бюджету на 0,4 млрд. грн. (на 2,3 відсотка) до 15,5 млрд. гривень, в цілому за державним бюджетом - на 2,3 млрд. грн. (на 12 відсотків) до 16,9 млрд. грн;