Державні запозичення та фінансова безпека української держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ ТА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

1.1 Державні запозичення як основна форма державного кредиту

1.2 Класифікація державних запозичень

1.3 Вплив державних запозичень на фінансову безпеку держави

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА РОЗМІРУ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ УКРАЇНИ І СТАНУ ЇЇ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ

2.1 Сучасний стан та структура державного боргу України

2.2 Оцінка та шляхи забезпечення фінансової безпеки України

2.3 Механізм використання державних запозичень для фінансування дефіциту державного бюджету

РОЗДІЛ 3.ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ТА ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ В УКРАЇНІ

3.1 Удосконалення механізму обслуговування державного боргу України

3.2 Альтернативні методи розв'язання боргової проблеми

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А. Оцінка рівня фінансової безпеки України

ДОДАТОК Б. Заходи стосовно зміцнення фінансової безпеки України

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасні фінансові системи побудовані на двох засадах: податковій і кредитній. Податкові фінанси співіснують з позичковими, борговими або дефіцитними фінансами. Податки і позики - ті взаємодоповнюючі інструменти державних фінансів, за допомогою яких держава звертається до економіки і суспільства за коштами. На відміну від інших форм руху позикового капіталу, державним кредитом вважається кредит, який надається державі і створює державний борг. Державний кредит набув вражаючих масштабів за умов розвинутого фінансового сектора економіки та демократичних форм державності. При сучасних функціях держави і фінансово - ресурсних можливостях ефективної ринкової економіки державний кредит має особливе значення в зосередженні, з'єднуванні й використанні розрізнених капіталів у інтересах суспільства. Разом, з тим при певному збігові обставин державний кредит стає джерелом серйозних проблем, так як неефективний механізм залучення позик та їх непродуктивне використання (особливо у першій половині 90-х рр.) зумовили досить стрімке накопичення боргу та концентрацію платежів щодо його обслуговування у вузькому часовому інтервалі.

Упродовж століть боргові фінанси є однією з найбільш дискусійних тем академічної фінансової думки, потужним політичним і суспільним подразником і суперечливим питанням не лише національного, а й глобального масштабу. Недаремно на суспільно - психологічному й емоційному рівнях сприймання державних запозичень варіює від апокаліпсичного образу смертоносної проблеми до чудодійного засобу вирішення всіх проблем, що знайшло своє відображення в науково - теоретичних уявленнях про природу державного боргу.

Чимало науковців зробили свій внесок у дослідження перших проявів заборгованості, прогнозів її розвитку та перших застережень щодо фінансової безпеки країни.

Це А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, М. Алексеєнко, С. Іловайський, М. Орлов, І. Озеров, Р. Барро, А. Ларнер, Г. Маультон.

Метою даної роботи є узагальнення суті, причин та наслідків державних запозичень.

Із логіки поставленої мети виступають наступні завдання:

- здійснити теоретичний аналіз концептуальних засад державних запозичень та фінансової безпеки;

- проаналізувати й охарактеризувати динаміку структури державних запозичень України;

- визначити удосконалення механізму обслуговування державного боргу України;

- обґрунтувати методи управління державними запозиченнями у контексті забезпечення фінансової безпеки.

Об'єктом дослідження виступають державні запозичення як економічне явище.

Предметом дослідження є боргові аспекти фінансової безпеки, які будуть проаналізовані в наступних розділах моєї курсової роботи.

В роботі були застосовані такі методи дослідження, як методи наукового пізнання, метод аналогій, порівняння та різноманітні статистичні методи.

Теоретичну та методологічну основу дослідження складають наукові положення сучасної економічної теорії, теоретичні висновки та узагальнення вітчизняних науковців, що містяться у періодичній та монографічній літературі; нормативно-правові документи з досліджуваного питання.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ ТА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

1.1 Державні запозичення як основна форма державного кредиту

Державний кредит -- специфічна ланка державних фінансів; він не має ні окремого грошового фонду (кошти, що мобілізуються з його допомогою, потрапляють, як правило, до бюджету), ні відокремленого органу управління; разом із тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит -- це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) стосовно питання мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності, строковості та платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, в яких держава може бути як позичальником, кредитором або гарантом.

За економічною сутністю державний кредит -- форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Метою запозичення коштів може бути:

-- покриття бюджетного дефіциту;

-- регулювання грошового обігу;

-- залучення коштів для інвестиційних програм тощо.

Тобто державний кредит безпосередньо пов'язаний із бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення або на цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії або для поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних фінансово-кредитних установ.

У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції:

-- фіскальну, тобто сприяє акумуляції додаткових коштів до централізованих і децентралізованих фондів держави;

-- регулюючу -- регулює грошовий обіг за допомогою здійснення операцій на ринку цінних паперів (купівля-продаж державних цінних паперів Національним банком України з метою їх розміщення на відкритому ринкові), що впливає на пропозицію грошей і відповідно на позичковий процент.

Кредитний метод залучення коштів до господарського обороту суттєво відрізняється від податкового. За допомогою податків держава примусово акумулює частину вартості, втіленої в доходах окремих соціальних верств. За кредитного методу держава переважно в добровільній формі залучає частину вартості, відображеної в позиковому капіталі, тобто частину суспільного капіталу, що відокремилася. Податковий метод держава використовує з метою акумуляції внутрішніх джерел, кредит дає їй змогу залучати не тільки внутрішні, але й зовнішні джерела.

Державний кредит -- одна з форм руху позикового капіталу, й передусім тимчасово вільних грошових коштів населення і підприємств (об'єднань), різних фондів, кредитних і страхових установ, для фінансування державних видатків на добровільній основі за умов державної гарантії повернення запозичених коштів, і як правило, зі сплатою встановленого відсотка.

У кредитних відносинах беруть участь кредитор і позичальник як юридично самостійні суб'єкти. При цьому позичальником звичайно є держава. З боку держави суб'єктами кредитних відносин можуть бути:

-- Кабінет Міністрів України;

-- органи влади Автономної Республіки Крим;

-- органи місцевого самоврядування;

-- Міністерство фінансів України (зокрема в особі Державного казначейства);

-- Національний банк України.

З іншого боку, в державно-кредитні відносини як кредитори вступають громадяни та суб'єкти господарювання (банки, страхові компанії, акціонерні товариства), котрі надають кредит державі під певні державні зобов'язання. Надання державі кредиту з боку юридичних і фізичних осіб здійснюється шляхом купівлі останніми облігацій державних позик та інших цінних паперів, що випускає держава.

В ролі забезпечення державного кредиту виступає все майно, що перебуває у власності держави, але обсяг застави в кредитній угоді між державою й підприємствами та населенням не вказується.

Державний кредит буває таких видів:

-- внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни;

-- зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжнародному рівні.

Внутрішній державний кредит може мати такі форми:

-- державні запозичення у вигляді державних позик;

-- мобілізація коштів через систему державних ощадних установ;

-- використання коштів позикового фонду;

-- казначейські позики;

-- гарантовані запозичення.

Державні запозичення -- основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації державних цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів -- облігацій та казначейських зобов'язань (векселів).

Облігація (від лат. obligatio -- зобов'язання) -- найпоширеніший вид цінних паперів, боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені терміни повертається борг і сплачується дохід у формі процента або виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (на конкретні проекти).

Облігація має номінальну вартість (зазначену на неї суму боргу) і курсову (ринкову) ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між ринковою ціною та номінальною вартістю облігації становить курсову різницю.

Облігації позик, що містяться у портфелях державних кредиторів, є ліквідними активами. Кредитор може в будь-який час повернути облігації, тобто продати їх державі через систему Ощадбанку, й одержати відповідну суму готівкою, та й самі облігації можуть бути платіжним засобом.

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Тобто, на відміну від облігацій, кошти від продажу яких спрямовуються на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на спеціальні цілі, кошти від реалізації казначейських зобов'язань держави спрямовуються тільки на поповнення бюджету. Вони підлягають реалізації тільки серед населення. Виплата доходу здійснюється у формі процентів або на дисконтній основі.

Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові -- казначейські ноти), облігаціями -- середньо- та довгострокові [1].

1.2 Класифікація державних запозичень

Запозичення класифікуються таким чином:

1. Залежно від розміщення запозичень їх поділяють на внутрішні -- на внутрішньому фінансовому ринкові (надаються юридичними і фізичними особами певної країни та нерезидентами) і зовнішні -- надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій та фізичних інституцій.

2. За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики.

Державні позики випускають центральні органи влади й управління. Надходження від них спрямовуються у центральний бюджет.

Місцеві позики випускають місцеві органи управління, вони спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. Органи місцевого самоврядування здійснюють запозичення на будівництво доріг, охорону навколишнього середовища та фінансування інших заходів, у яких зацікавлена територіальна громада.

3. За ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики.

Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів.

Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

4. Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні.

Заставні позики відображають один із головних принципів кредитування -- принцип матеріальної забезпеченості.Вони забезпечуються державним майном або конкретними доходами.

Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави.

5. За ознакою утримувачів цінних паперів вирізняють такі, що реалізуються тільки серед населення, такі, що реалізуються тільки серед юридичних осіб, та універсальні, тобто передбачені для розміщення як серед фізичних, так і серед юридичних осіб.

6. Відповідно до терміну погашення заборгованості виокремлюють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від одного до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років).

7. За формою виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпроцентні (цільові) та дисконтні (з нульовим купоном ).

За процентними позиками дохід установлюється у вигляді позичкового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, що змінюється залежно від різних чинників, які впливають на розвиток економіки, насамперед, від попиту та пропозиції на кредитному ринку. Якщо облігація має купони, виплата процентного доходу має здійснюватися на купонній основі. Вона може проводиться щороку, один раз на півріччя, щоквартально з вилученням одного купона.

За виграшних позик дохід виплачується на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід у цьому разі отримують не всі кредитори, а тільки ті, номери облігацій яких виграли. Така система доцільна за незначних сум позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентним дохід не може істотно стимулювати надання позики державі.

Процентно-виграшні позики передбачають виплату доходів як у грошовій, так і у виграшній формах.

Безпроцентні або цільові запозичення держава використовує з метою фінансування певних інвестиційних проектів у надзвичайних ситуаціях. На сьогодні такий вид позик не використовується.

Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах немає купонів, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

8. За характером погашення заборгованості розрізняють: одноразову виплату й виплату частинами.

Одноразова виплата передбачає отримання боргу наприкінці терміну дії позики.

Під час погашення частинами може застосовуватися три варіанти:

1) позика погашається рівними частинами протягом кількох років;

2) позика погашається щоразу сумами, які збільшуються;

3) щоразу сума зменшується.

Другий варіант використовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій -- навпаки, якщо доходи зменшуватимуся або планується збільшення державних видатків.

9. За методом розміщення запозичення можуть бути добровільні, примусові або такі, що розміщуються за підпискою.

За добровільного розміщення позик рішення купувати чи не купувати державні цінні папери майбутній покупець приймає добровільно на власний розсуд.

Для примусового розміщення характерний тиск на майбутнього покупця з боку органів державного управління, як це було за сталінських часів, коли громадян примушували вкладати частину свого заробітку в облігації майже з кожної заробітної плати, а іноді зобов'язували купувати облігації й на всю суму заробітної плати.

Позики, що розміщуються за підпискою, як правило, розміщуються серед підприємств за затвердженим списком.

10. Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом і без права довгострокового погашення.

Право довгострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринкові.

11. 11За правовим оформленням виокремлюють облігаційні та безоблігаційні державні позики.

Облігаційні позики супроводжуються випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку. Безоблігаційні оформлюються шляхом підписання угод і договорів.

На сучасному етапі розвитку економіки безоблігаційні запозичення використовуються на міжнародному рівні, ними оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій [1].

1.3 Вплив державних запозичень на фінансову безпеку держави

Згідно методики, затвердженої Міністерством економіки України, фінансова безпека містить такі складові: бюджетна безпека, валютна, грошово-кредитна безпека, боргова безпека, інвестиційна безпека, безпека страхового ринку, безпека фондового ринку [16].

Важливим інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є Державний бюджет України. Саме розбалансованість Державного бюджету є головним дестабілізуючим чинником кризи державних фінансів.

Основною складовою фінансової безпеки є боргова безпека. Значна роль державного боргу в економіці держави обумовлюється його багатостороннім впливом на всі сфери життя, необхідністю розрахунку його граничного рівня для країни з урахуванням забезпечення стійкого економічного зростання, узгодження фіскальної та монетарної політики тощо. В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги.

До основних причин швидкого зростання державного боргу України можна віднести:

- необхідність збільшення валютних резервів для забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

- значні обсяги бюджетного дефіциту;

- залежність від імпорту енергоносіїв;

- потреби технічного переозброєння більшості галузей національної економіки.

Управління державним боргом та його обслуговування є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України.

Внутрішні й зовнішні борги стали невід'ємною складовою фінансової системи більшості країн світу. Вони зумовлені наявністю дефіциту бюджету, тобто держава не завжди має змогу провести скорочення витрат відповідно до наявних доходів. Тоді виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, які можна одержати або завдяки емісії грошей, або запозиченням як всередині держави, так і ззовні. Покриття дефіциту бюджету через запозичення має низку переваг, до яких належать: керованість інфляційними процесами в державі, підвищення рівня касового виконання бюджету, можливості зміцнення фінансового становища в державі.

Відповідно до міжнародних стандартів і загальноприйнятих наукою показників оптимальний розмір боргів держави не повинен перевищувати 60 відсотків від річного обсягу валового внутрішнього продукту. При перевищенні цього рівня держава може втратити фінансову незалежність і стати державою-банкрутом. Борги держави економічно виправдані лише в тому разі, якщо здійснювані за їх рахунок видатки сприяють збільшенню майбутніх доходів або приводять до скорочення майбутніх бюджетних видатків, тобто мають позитивний рівень прибутковості, що дає змогу державі в подальшому погасити основну суму боргу й сплатити відсотки за ним. До таких видатків належать інвестиції, і тому приріст державної заборгованості згідно з економічною теорією не повинен перевищувати суми державних інвестицій. У багатьох країнах таке обмеження закріплене в конституціях останніми роками щорічний приріст державних боргів в Україні значно перевищував обсяги бюджетних інвестицій.

Високі темпи зростання боргових зобов'язань, як наслідок збереження високого рівня бюджетного дефіциту, неминуче зменшують довіру до уряду з боку вітчизняних та іноземних інвесторів, а отже, призводять до зростання відсоткових ставок (як плати за ризик) і подальшого загострення бюджетних проблем -- зростання видатків держави на обслуговування своїх зобов'язань, до необхідності скорочення видатків, не пов'язаних із виплатою відсотків, або ж необхідності нових запозичень.

За останні роки прослідковується тенденція до зростання боргового навантаження в Україні. Відносно ВВП у 2013 році обсяг боргу зріс з 76.6% до 77.3%, що становить 137.7 млрд. дол. США. Основним чинником такої динаміки було зростання обсягів зовнішніх зобов'язань реального сектору економіки, тоді як борг органів грошово-кредитного регулювання та банків продовжив скорочуватися.

Експерти МВФ обґрунтували, що пороговою сумою зовнішнього боргу для держав з низьким і середнім рівнем доходів є 49,7% ВВП [17].

З метою забезпечення фінансової безпеки важливо здійснювати постійний моніторинг її індикаторів, серед який можна виділити такі:

- рівень перерозподілу ВВП через Зведений бюджет України;

- рівень монетизації ВВП;

- дефіцит Державного бюджету;

- відсоткова ставка за банківській кредит;

- ставка рефінансування НБУ; відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту;

- валютний курс;

- частка довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі наданих кредитів; частка податків в обсязі ВВП;

- відношення суми власних оборотних коштів підприємств до суми залучених оборотних коштів.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА РОЗМІРУ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ УКРАЇНИ І СТАНУ ЇЇ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ

2.1 Сучасний стан та структура державного боргу України

Запозичення держави цікавлять чимало громадян, які переймаються фінансовими справами своєї країни. Процес отримання позик з одного боку дозволяє країні швидко вирішити гострі проблеми та фінансувати перспективні національні проекти, з іншого - неефективне використання запозичень суттєво збільшує навантаження на державний бюджет майбутніх років.

Згідно Бюджетного кодексу України державний борг - це загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Метою проведення державних запозичень є покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів, а також рефінансування раніше здійснених державних запозичень.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього, різниця між ними полягає у відношенні кредитора до України, внутрішній борг - заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації, а зовнішній - запозичення держави на зовнішньому ринку.

Протягом останніх півтора року обсяги державного боргу зросли з 473 млрд.грн. до 552 млрд., в основному ріст був забезпечений суттєвим збільшенням внутрішніх запозичень, які з початку 2012 року до кінця 2013 зросли з 173 млрд. 707.7 млн.грн. до 261млрд. 529 млн.грн (рисунок 2.1).

З одного боку внутрішні запозичення є менш небезпечними ніж зовнішні, адже вони не спонукають до вивезення матеріальних цінностей з країни, а до перерозподілу доходів в середені країни, з іншого - вони стимулюють інфляцію та знижують інфестиційну активність. Вагомою складовою зростання внутрішнього боргу є заборгованість уряду в секторі господарських відносин з реальним (виробничим) сектором економіки.

Рис.2.1. Динаміка та складові обсягів боргів України за 2012-2013 роки

Держборг України відносно ВВП не зазнає суттєвих змін, хоча внутрішня його частина постійно збільшується, а до 2016 року МВФ прогнозує його скорочення до 35%. Найбільший обсяг боргу відносно ВВП в нашій країні був зафіксований у 1999 році - 61%, найменший у 2007 - 12.3%.

Основною причиною росту запозичень в нашій країн є неспроможність фінансування соціальних програм та постійний дефіцит платіжного балансу країни, а в розвинених країнах світу основна маса запозичень спрямовується на реалізацію масштабних національних проектів, розвитку інфраструктури та перспективних галузей економіки.

Найкращим з існуючих методів скорочення державного боргу є зростання обсягів експорту товарів та послуг, які сприяють надходженням грошової маси в країну, як результат - надходжень до бюджету. Проте, в порівнянні з січнем-серпнем 2012 року за даними Держкомстату в Україні зафіксовано скорочення експорту товарів на рівні 9.1%, тому така перспектива для нашої країни є малоймовірною [18].

державний запозичення фінансовий кредит

2.2 Оцінка та шляхи забезпечення фінансової безпеки України

Одним із основоположних чинників незалежності суверенної держави за сучасних умов господарювання є стан її фінансової безпеки. Через швидку зміну ринкової кон'юнктури на світових фінансових ринках та взаємопов'язану

систему економічних відносин у структурі світового господарства стан вітчизняного фінансового сектора дедалі складніше контролювати з огляду на нестабільність внутрішнього і зовнішнього середовища. За такої ситуації постає потреба в комплексній превентивній оцінці зовнішніх та внутрішніх факторів, що прямо чи опосередковано впливають на фінансовий сектор країни.

На думку М. Єрмощенко, фінансова безпека -- це такий стан фінансово-кредитної сфери, який характеризується збалансованістю і якістю системної сукупності фінансових інтересів, достатністю обсягів фінансових ресурсів для всіх суб'єктів господарювання і населення в цілому, що забезпечує ефективне функціонування національної економічної системи і соціальний розвиток [12].

О. Барановський вважає, що фінансова безпека - це важлива складова частина економічної безпеки держави, що базується на незалежності, ефективності і конкурентоспроможності фінансово-кредитної сфери України, яка відображається через систему критеріїв і показників її стану, що характеризують збалансованість фінансів, достатню ліквідність активів і наявність необхідних грошових і золотовалютних резервів, ступінь захищеності фінансових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин, стан фінансових потоків в економіці, що характеризується збалансованістю і наявністю апробованих механізмів регулювання і саморегулювання.

Можна погодитися з позицією А. Миколайчука, який фінансову безпеку держави визначає як сукупність соціально-економічних і правових відносин, що забезпечують такий фінансовий стан, при якому виявляється стійкість до зовнішніх загроз і ризиків при раціональному використанні своїх фінансових ресурсів [13].

Як справедливо з цього приводу зазначає О. Савицька, фінансова безпека є складною багаторівневою системою, яку утворюють ряд підсистем, кожна з яких має власну структуру і характер розвитку. Система фінансової безпека держави включає бюджетну, валютну, грошово-кредитну, боргову безпеки, безпеку страхового ринку та безпеку фондового ринку. З огляду на це, забезпечення безпечного рівня функціонування фінансово-кредитної сфери можливе лише за умови розробки і реалізації обґрунтованої стратегії розвитку усіх сегментів вітчизняного фінансового ринку, проведення дієвої грошово-кредитної, валютної, бюджетної, боргової та інвестиційної політики, здійснення

конкретних заходів щодо уникнення небезпеки грошового обігу, валютного ринку, бюджетної системи, державних запозичень, поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Стратегія фінансової безпеки має бути зорієнтованою на розробку і послідовне здійснення заходів щодо закріплення і розвитку позитивних процесів і подолання негативних тенденцій у сфері фінансових відносин. При цьому мають бути визначені найближчі цілі цієї стратегії та механізм їх реалізації.

Бюджетна безпека, як важливий фактор соціально-економічного розвитку держави,виступає своєрідним індикатором і критерієм ефективності її бюджетної політики та організації бюджетного процесу. З економічного погляду, бюджетна безпека виражає здатність держави за допомогою бюджету виконувати властиві їй функції та завдання, а також задовольняти потреби платників податків та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням індивідуальних, корпоративних і суспільних інтересів. Отож, забезпечення бюджетної безпеки держави є одним із ключових завдань під час реалізації її стратегічних соціально-економічних пріоритетів. У забезпеченні фінансової безпеки країни важливу роль відіграє ефективність валютно-курсової політики, яка, впливаючи на економічну систему держави загалом, виступає одним із комплексних її індикаторів. Це зумовлено впливом курсу національної грошової одиниці на фактори, які становлять виклики і загрози стабільності фінансово-кредитної сфери, зокрема на рівень цін та темпи інфляції, обсяг валютних резервів, динаміку експортно-імпортних операцій і рух капіталу, а відповідно - і сальдо платіжного балансу та інше.[14].

Пріоритетні напрямки зміцнення фінансової безпеки України визначаються, насамперед, на основі оцінки рівня показників фінансової безпеки держави.

Індикатори фінансової безпеки відображають специфіку певного рівня управління (громадян, домашніх господарств, підприємств, організацій і установ, галузей господарського комплексу, регіонів, банківської системи, фондового ринку, держави) або таких її складових, як безпека грошового обігу, інфляційна, валютна, бюджетна, боргова й інвестиційна безпека [15].

Узагальнюючи досвід вітчизняних та іноземних вчених, які досліджували показники фінансової безпеки, можна виділити наступні з них, що розглядаються як репрезентативні більшістю вчених:

* рівень монетизації, %;

* обсяг зовнішнього державного боргу, % від ВВП;

* обсяг внутрішнього державного боргу, % від ВВП;

* рівень інфляції, %;

* міжнародні резерви центрального банку, млн. дол.;

* дефіцит державного бюджету, % від ВВП;

* вартість банківських кредитів у національній валюті, % річних;

* рівень доларизації економіки, %;

* сальдо платіжного балансу, млн. дол.;

* доходи державного бюджету, % до ВВП;

* видатки державного бюджету, % до ВВП;

* питома вага довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі кредитів;

* рівень тіньової економіки України, % до ВВП.

Вказані показники за період 2006-2012 рр. відображені в додатку А.

Як бачимо, для динаміки більшості показників фінансової безпеки спостерігаються негативні довгострокові тенденції. Найбільш проблемними напрямками у цьому відношенні є:

* високий рівень зовнішнього боргу;

* висока вартість банківських кредитів;

* значний рівень доларизації економіки;

* постійне збільшення частки тіньового сектору економіки.

Підвищення рівня фінансової безпеки держави потребує системних дій, які мають містити в собі механізми у сфері бюджетної та монетарної політики, фондового ринку, а також у сфері регулювання корпоративного сектору економіки тощо.

Можна запропонувати наступну систему заходів стосовно зміцнення фінансової безпеки України (додаток Б).

Реалізація запропонованого комплекс заходів, що охоплює більшість складових фінансової безпеки, актуальних для України, дозволить значно підвищити її рівень за умови забезпечення підтримки на законодавчому, виконавчому, владному рівнях.

2.3 Механізм використання державних запозичень для фінансування дефіциту державного бюджету

Залучення фінансових ресурсів на внутрішньому ринку зумовили утворення значного внутрішнього державного боргу України. Тому сьогодні особливо гостро постали питання визначення оптимальних розмірів державної заборгованості, вдосконалення структури, механізму управління та обслуговування внутрішнього державного боргу. Це вимагає створення відповідних засад ефективної і науково обґрунтованої фінансової політики оптимізації заборгованості Української держави. З огляду на вище сказане, дослідження питань розвитку ринку внутрішніх державних позик та проблеми внутрішнього державного боргу є важливим та актуальним як з теоретичних, так і особливо з практичних позицій.

Державні запозичення є одним із найпоширеніших засобів акумуляції грошових ресурсів, необхідних для розв'язання загальнодержавних проблем, зокрема для збалансування державного бюджету. При запозиченні коштів уряд, як і будь-який інший позичальник, повинен враховувати свої можливості щодо погашення боргу та його обслуговування, оскільки надмірні запозичення і (або) нераціональне використання запозичених коштів можуть призвести до важкого боргового тягаря, а отже, і до істотного ускладнення проведення соціально-економічної і фінансової політики уряду. Щоб уникнути таких проблем, уряд повинен постійно відстежувати позики, проводити аналіз боргової ситуації, розробляти стратегію запозичень.

Використання внутрішнього боргу для фінансування бюджетного дефіциту практично однозначно визначається політиками й економістами як неінфляційне джерело вирішення цієї проблеми, без якихось негативних наслідків. Однак це далеко не так.

Тією чи іншою мірою залучення заощаджень населення і підприємницьких структур на бюджетні потреби держави під гаслом "антиінфляційної мети" і боротьби з бюджетним дефіцитом неодноразово використовувалось багатьма країнами. Однак в умовах високої інфляції довіра до цінних паперів держави не може бути великою. В результаті вона змушена буде залучати кошти на поротний строк і під особливо високі проценти, що приводить до виникнення класичної фінансової піраміди, коли виплата процентів і погашення попередніх випусків покриваються за рахунок доходів по попередніх.

Кошти, залучені шляхом державного внутрішнього запозичення, призначаються на цілі, визначені Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

Державний внутрішній борг утворюється внаслідок державного внутрішнього запозичення та вступу в силу державних внутрішніх гарантій[3, c. 66-68].

Державне внутрішнє запозичення передбачає прийняття зобов`язань щодо повернення грошових коштів у гривні, та може здійснюватися:

* шляхом випуску (емісії) державних цінних паперів;

* шляхом укладення угод про кредит (позику);

* іншими шляхами, передбаченими законодавством України.

Державний внутрішній борг на певну дату визначається як різниця між сумою державних внутрішніх запозичень (прийняття зобов`язань) та сумою платежів з погашення державного внутрішнього боргу за станом на певну дату, включаючи операції на цю дату.

Державне внутрішнє запозичення та надання державних внутрішніх гарантій, здійснені іншими органами, ніж Кабінет Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, або з порушенням законодавства України, не покладають зобов'язань на державу, якщо інше не передбачено законами України.

Угоди щодо державного внутрішнього запозичення, випуску /емісії/ державних внутрішніх цінних паперів та надання державних внутрішніх гарантій укладаються Міністерством фінансів України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Для укладання таких угод Міністерство фінансів України може залучати на конкурсній основі установи та організації для виконання агентських функцій

Генеральним агентом Міністерства фінансів України, під час здійснення державного внутрішнього запозичення шляхом випуску (емісії) державних цінних паперів виступає Національний банк України. Для виконання окремих агентських функцій під час державного внутрішнього запозичення шляхом випуску (емісії) державних цінних паперів Кабінет Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, має право призначити іншого агента або агентів. У випадках, передбачених Законом України “Про Національний банк України”, Міністерство фінансів України має погоджувати із Національним банком рішення, щодо призначення таких агентів.

Відносини між Міністерством фінансів України та Національним банком України під час здійснення державного внутрішнього запозичення регулюються агентською угодою, що має бути укладена між Міністерством фінансів України та Національним банком України. Механізм здійснення операцій з облігаціями внутрішніх державних позик нерезидентами визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України з питань, що згідно з законом про Національний банк України належать до компетенції Національного банку України.

В нашій країні зараз склалась парадоксальна і досить дивна ситуація. Держава намагається забрати переважну частину грошових коштів з фінансового ринку і спрямувати їх на фінансування поточних витрат, тим самим закладаючи колосальний внутрішній державний борг із всіма його негативними наслідками. Відбувається емісія за емісією державних зобов'язань, що невигідно державі. Адже це скорочує можливості джерел для реальних інвестицій. Не дозволяє очікувати сприятливу перспективу й механізм обігу цінних паперів на фондовому ринку. Спочатку держава емітує гроші під викуп валюти, а в подальшому значну їх частину забирає через розміщення облігацій, потім прокручує через бюджет і знову викидає на ринок. Однак ця схема фінансування бюджетного дефіциту може дуже швидко зумовити різке зростання курсу твердих валют. Власне, грошова різниця, що одержана на грі з курсом конвертованих валют, і піде на фінансування вітчизняного бюджетного дефіциту. Така політика не може не мати руйнівного впливу на економіку[2, c. 60-61].

Зазначимо, що перешкодою успішній реалізації програми розміщення державних зобов'язань є сама структура грошової маси в обігу, її "доларизація". Величезну масу іноземної валюти, в основному готівкової, не можливо ефективно контролювати, вона дуже погано піддається обліку. Однак ефективна кредитно-грошова політика передбачає, передусім, контроль за обсягом грошової маси в обігу.

Виходячи з цього, дійова кредитно-грошова політика передбачає, насамперед, постійний і ефективний державний контроль за обсягом і структурою грошової маси в обігу.

Використання коштів, запозичених державою на внутрішньому ринку, для розвитку виробничої інфраструктури та капітальних інвестицій сприятиме збільшенню виробничого потенціалу економіки. А це, в свою чергу, дозволить збільшити в майбутньому витрати на соціальні програми, фінансовані з бюджету. Ефективно функціонуючий ринок внутрішніх запозичень повинен стати альтернативою підвищення ставок податків та полегшити тягар оподаткування.

Діяльність держави як позичальника грошових коштів впливає на різні сторони економічного життя, перед усім, на нагромадження капіталу. Тому управління внутрішнім державним боргом України повинно бути спрямоване на обмеження і нейтралізацію негативних наслідків діяльності держави на фінансовому ринку та зростання заборгованості.

У структурі внутрішньої заборгованості приріотет повинен належати середньо- та довгостроковим зобов'язанням. Адже чим довший термін погашення боргу, тим ефективніше можна ним управляти, тим рівномірніше можна розподілити тягар боргу в часі та між різними групами інвесторів.

Розвиток ринку державних запозичень повинен забезпечуватися нарощенням вітчизняного фінансового капіталу. Необхідно створити належні умови для залучення коштів вітчизняних інвесторів, також доцільно відмінити оподаткування доходів по держоблігаціях, отриманих на первинному та вторинному ринках.

Залучені державою кошти за рахунок випуску облігацій повинні використовуватися для фінансування реальних інвестицій. Ми вважаємо, що на даному етапі 60-70% усіх залучених фінансових ресурсів необхідно спрямовувати на фінансування конкретних інвестиційних програм. За рахунок коштів, залучених на ринку державних цінних паперів, слід фінансувати галузі, розвиток яких сприятиме швидкому збільшенню виробничого потенціалу економіки України[11, c. 210-211].

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ТА ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ В УКРАЇНІ

3.1 Удосконалення механізму обслуговування державного боргу України

Державний борг розглядається як важливий елемент ринкової економіки. Державний борг - сума заборгованості держави по випущених і непогашених державних внутрішніх позиках, а також сума фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів.

Залежно від того, з внутрішніх чи зовнішніх джерел здійснюються запозичення, державний борг поділяють на внутрішній та зовнішній. Внутрішній державний бoрг - забoргoваність держави грoмадянам, юридичним oсoбам і фірмам данoї країни, які вoлoдіють цінними паперами, випущеними її урядoм.

Зoвнішній державний бoрг - це забoргoваність держави перед інoземними грoмадянами, державами, банками та міжнарoдними фінансoвими oрганізаціями.

Стан державного боргу залежить від щорічних операцій, пов'язаних з отриманням нових позик, з одного боку, і розмірів погашень та виплат процентів по цих позиках - з іншого. Державні позики - це кредитні відносини між державою, фізичними і юридичними особами, в результаті яких держава одержує певну суму грошових коштів на визначений термін за встановлену плату. Вони є розповсюдженою формою мобілізації фінансових ресурсів. Розмір державної позики включається в суму державного боргу країни.

Бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ у економічному та політичному житті держави призводить до утворення і зростання державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

Стан державного боргу в нашій країні регулюється наступними законодавчими та нормативними актами: Конституція України, Бюджетний кодекс України, Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», Закон України «Про Національний банк України», Постанова Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації» та інші.

Аналіз законодавчої і нормативної бази що стосується формування державного боргу України дає підставу стверджувати, що правове регулювання цих відносин є недостатнім і торкається винятково проблем внутрішньої заборгованості. Відносини стосовно сфери зовнішнього державного боргу взагалі законодавчо не врегульовані.

Забезпечення стабільної і науково обґрунтованої правової бази є головною передумовою регулювання та зменшення державної заборгованості. Для зниження державної заборгованості необхідно впровадити заходи щодо оптимізації заборгованості.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані із випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів. Обслуговування державного боргу - це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту.

Стрімкий процес динамічного зростання державного боргу почався у період фінансової кризи з 2008 року. Це відбулося внаслідок різкого коливання курсу національного грошової одиниці до іноземних валют, збільшення обсягів випуску облігацій внутрішньої державної позики та отриманням першого траншів позик МВФ для економічного оздоровлення економіки. Протягом 2009-2012 рр. розмір державного боргу мав тенденції теж до зростання.

Залучення іноземних кредитів закономірно веде до утворення зовнішнього державного боргу, існування якого створює для держави реальні проблеми. В Україні проявляється чітка тенденція до збільшення державного зовнішнього боргу. Станом на 28.10.2013 року зовнішній державний борг України становив 290471,5 тис. грн.

На основі аналізу управління державним зовнішнім боргом можна виділити такі основні цілі: економічні цілі - це мінімізація вартості зовнішніх запозичень, які залучаються, покращання умов рефінансування і (або) переоформлення заборгованості, зниження загальних витрат щодо обслуговування зовнішнього боргу, підвищення ефективності використання залучених ресурсів; політичні цілі управління зовнішнім боргом полягають у підтримці стабільності функціонування політичної системи; соціальні цілі - це своєчасне фінансування соціальних програм, забезпечення соціальної стабільності та соціальної справедливості.

Важливим є дослідження питання про можливість використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які використовуються в світовій практиці і знайти способи переходу від відстрочки платежів до скорочення боргу, це буде сприяти урегулюванню проблеми зовнішньої заборгованості і забезпечення ефективності економіки України.

В умовах нездатності країни виконувати зобов'язання по виплаті зовнішнього боргу і процентів по ньому виникає загроза її економічній незалежності. Надмірно високий тягар зовнішнього боргу підривають можливість проведення незалежної економічної політики. Важливою перешкодою нагромадження належної стратегічної ефективності боргової політики в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення обслуговування і погашення державного боргу. Існуюче законодавство регулювання відносин, що виникають в процесі управління державним боргом та операцій з державною заборгованістю, не відповідає потребам поглиблення ринкового реформування основ макроекономічної політики та функціонування фінансових ринків ї їхнього інституційного забезпечення, має не системний характер. Законодавчого врегулювання потребують система управління державним боргом, підвищення координованості дій центральних органів виконавчої і законодавчої влади та визначення пріоритетів розвитку економіки та напрямів використання коштів від додаткових запозичень.

В Україні недостатньо на сьогодні своїх узаконених напрацювань за критичними показниками економічної безпеки країни по державному боргу. За більшістю показників боргової безпеки Україна поки ще перебуває у безпечному стані, проте показник співвідношення обсягу зовнішньої заборгованості до ВВП наближається до критичної межі. Потенційну загрозу економічній безпеці держави становить недостатня кількість вільних коштів для обслуговування зовнішнього державного боргу.

В зв'язку з існуючою на цей час тенденцією до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості нинішній рівень економічної безпеки в Україні явно недостатній. Це дає підставу говорити про необхідність комплексного вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу з метою запобігання можливим загрозам економічній безпеці України [4].

3.2 Альтернативні методи розв'язання боргової проблеми

Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в Україні. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів вітчизняного фінансового ринку, а також вплив державних запозичень на фінансову систему та економіку країни.

Важливою перешкодою налагодженню належної стратегічної ефективності боргової політики в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування і погашення державного боргу. Зволікання із прийняттям базового закону про державний борг призводить до виникнення суперечностей між положеннями окремих нормативних актів з питань погашення і обслуговування державного боргу. За висновками Рахункової палати України, чинним законодавством взагалі не врегульовані порядок витрачання коштів Державного бюджету України на управління державним боргом та повноваження органів державної влади у цьому процесі. Суттєві недоліки існують на етапі планування витрат з обслуговування, погашення та управління державним боргом [5, с. 165].

Базовим нормативним актом, який здійснює регулювання даної сфери, є Бюджетний кодекс України, в якому зафіксовано загальні принципи боргової політики, в тому числі - обов'язковість зменшення державного боргу, якщо його обсяг зросте до 60% ВВП. В законах про державний бюджет України на відповідні роки визначаються щорічні граничні показники окремих кількісних параметрів державного боргу, джерела його обслуговування та фінансування бюджетного дефіциту. Окремі постанови Уряду України визначають умови окремих видів державних запозичень.

Стосовно участі України на міжнародних ринках позичкового капіталу досить складно зробити довгострокові прогнози через відсутність постійного попиту на певні боргові інструменти та його ситуативність. Незважаючи на певну зацікавленість українськими борговими інструментами з боку іноземних інвесторів, їхня діяльність носить в більшій мірі дискретний спекулятивний характер і обумовлена високими відсотковими ставками, які іноді є невиправданими з точки зору світової кон'юнктури на ринках запозичень.

Між тим, загальна тенденція свідчить про поступове зростання довіри інвесторів до економіки України. Зокрема, обнадійливим є підвищення уваги з боку іноземних інвесторів до ринку українських єврооблігацій, який демонструє позитивну динаміку розвитку протягом останніх років. Періодичне підвищення кредитного рейтингу України як суверенного позичальника, присвоєння корпоративних кредитних рейтингів деяким українським компаніям та банкам розширюють можливості участі України на ринках міжнародного позичкового капіталу та сприяють більш вигідним умовам запозичень.

Стратегічною метою державної боргової політики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу та ВВП [6, с. 47].

Враховуючи, що зовнішні запозичення являють собою фактичне вивезення капіталу з країни, оскільки є, по суті, продажем нерезидентам (навіть, якщо вони є підставними особами резидентів) права на отримання частини прибутку резидентів України, тобто декапіталізацію національної економіки, обсяг зовнішньої заборгованості України повинен підтримуватись на відносно невисокому рівні. В цьому контексті внутрішні запозичення, які є засобом перерозподілу прибутку всередині країни, видаються більш прийнятними для капіталодефіцитної економіки.

Проте боргове фінансування дефіциту бюджету видається припустимим понад межі потреб обслуговування попередніх заборгованостей, лише якщо воно формує потенціал майбутнього розвитку. Йдеться як про здійснення прямих бюджетних інвестицій, так і про створення умов для стійкого, швидкого та якісного економічного зростання економіки в цілому.

Такі умови можуть, зокрема, полягати у поліпшенні виробничої, транспортної, енергетичної, інформаційної та іншої інфраструктури. До цього ж розряду варто відносити частину інвестицій у розвиток людського капіталу, зокрема - у сфері підготовки та перепідготовки працівників згідно вимог ринку праці, розвитку відповідних освітніх закладів тощо.

Украй непродуктивним видається боргове фінансування статей споживчого спрямування. Видатки на споживання мають стимулюючий сенс у разі еластичності пропозиції. Між тим, приріст приватного споживання відбувається по галузях, в яких часто спостерігається «локальний перегрів», або які є неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку. Відтак дефіцитне фінансування підвищує «номінальний» попит, але не підвищує «реальний», що створює потенційну можливість зростання інфляційних тенденцій та погіршення зовнішньоторговельного балансу.