Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

економічний фінанси бюджетний борг

Державні фінанси являють собою складову частину фінансової системи країни, її центральну ланку, через яку здійснюється державний вплив на економічний та соціальний розвиток країни. Завдання державних фінансів полягає в тому, щоб забезпечити державу коштами, необхідними для виконання економічних, соціальних і політичних функцій.

За допомогою державних фінансів перерозподіляється значна частина ВВП. Державні фінанси включають різноманітні інституції, за допомогою яких держава провадить свою діяльність. У той же час державні фінанси є певними грошовими відносинами з приводу розподілу і перерозподілу вартості ВВП і ВНД, а також частини національного багатства. Ці грошові відносини тісно пов'язані з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави та використанням державних коштів і засобів на потреби оборони і управління, виробничо-економічні, наукові, соціальні та інші потреби членів суспільства.

Державні фінанси охоплюють: бюджети різних рівнів державного управління; позабюджетні фонди; державний кредит; фінанси підприємств і організацій загальнодержавної та комунальної форм власності, державне особисте та майнове страхування.

Завданням статистики державних фінансів є вивчення кількісних закономірностей масових процесів, що відбуваються при формуванні державних фінансів. Статистика державних фінансів узагальнює дані та готує статистичну інформацію, необхідну для аналізу, планування і прогнозування, прийняття управлінських рішень, формування економічної стратегії закладами державного управління [12, c.54].

Статистичне вивчення державних фінансів передбачає визначення обсягу державних фінансів, їхньої будови та динаміки, зрушень, що виникають в структурі державних фінансів під впливом економічних змін; виявлення чинників, що обумовлюють формування доходів і витрат державних фінансів та їх складових частин, виконання бюджету, дослідження характеристик фіскальної політики та їх впливу на економіку. Вітчизняна статистика державних фінансів відображає організаційно-відомчу структуру економіки та особливості практичної діяльності закладів державного управління.

Велику роль в розвитку статистики державних фінансів відіграє гармонізація вітчизняної статистики з міжнародними стандартами.

Міжнародний валютний фонд рекомендує посилювати незалежність Державного комітету статистики з метою недопущення незаконного впливу на методологію статистичних досліджень, зокрема на питання поширення даних. Україна першою серед країн СНД стала учасником Спеціального стандарту поширення даних (Special Data Dissemination Standard, SDDS) МВФ. Запроваджений Фондом у березні 1996 року, цей стандарт розроблений із метою забезпечення розкриття економічної та фінансової інформації.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є державний борг як елемент державних фінансів України

Предмет дослідження - показники і методи, використовувані для оцінки виконання державного боргу

Мета даної роботи - вивчення показників статистики державних фінансів; статистичний аналіз державного боргу України.

1. Сутність, характерні риси та завдання статистики державних фінансів

1.1 Предмет і завдання статистики державних фінансів

Статистика, як суспільна наука складається із загальної теорії статистики, соціально-економічної статистики та галузевих статистик. В процесі дослідження фінансової статистики дану класифікацію потрібно продовжити з більшим поглибленням структури (рис. 1.1.), і тим самим усвідомити, яке місце займає фінансова статистика в системі статистики, як науки.

Рис. 1.1. Місце фінансової статистики в системі статистики як науки

Згідно рис. 1. 1 фінансова статистика є одним із напрямків дослідження соціально-економічної статистики, яка, в свою чергу, становить статистику як науку. Іншими словами можна сказати, що фінансова статистика - наука, що вивчає у нерозривному зв'язку кількісну і якісну сторону соціально-економічних явищ і процесів фінансової системи.

Відповідно, основними об'єктами дослідження фінансової статистики є: статистика державного бюджету, статистика кредиту, статистика ощадної справи, статистика грошового обігу, статистика інвестиційної діяльності, статистика страхової діяльності, статистика фінансів галузей національної економіки тощо.

Особливість предмету фінансової статистики полягає в тому, що вона вивчає соціально-економічні явища, які виникають у суспільстві в процесі функціонування фінансової системи.

Іншими словами, предметом фінансової статистики є кількісні співвідношення масових явищ і процесів, притаманних фінансовій системі, закономірності їх формування і розвитку у нерозривному зв'язку з якісною характеристикою (ознакою).

Таким чином, предмет дослідження фінансової статистики випливає з її об'єкта. За допомогою фінансової системи відбувається перерозподіл національного доходу країни, а саме: вилучення частини первинних доходів з матеріального виробництва і передачі цих доходів через державний бюджет в сферу послуг, на управління, оборону, а також на утримання населення країни, яке не приймає участі в створенні матеріальних благ (непрацездатних, студентів, учнів, працівників сфери державних послуг тощо) [14, c.24].

Фінансова статистика вивчає передусім кількісну сторону масових явищ і процесів, що відбуваються у галузі фінансів підприємств. При цьому фінансова статистика досліджує проблеми фінансів у конкретних умовах з врахуванням місця, часу і конкретного етапу розвитку суспільства. З огляду на те, що в Україні відбувається перебудова фінансової системи, зміни у фінансових, грошових і кредитних відносинах, а також на те, що Україна прямує у світове економічне співтовариство, виникає необхідність постійно удосконалювати організацію фінансової статистики, зокрема удосконалювати методи пошуку, обробки та аналізу статистичних даних.

Слід зазначити, що фінансова статистика ґрунтується на загальних засадах статистичної методології з переліком специфічних, притаманних статистиці методів і прийомів дослідження. Статистична методологія -- це специфічні прийоми і методи у взаємозв'язку з принципами їх побудови, за допомогою яких фінансова статистика вивчає свій предмет.

Особливостями статистичної методології є: точне вимірювання та кількісний опис масових явищ і процесів у сфері фінансової системи країни; аналіз диференціації явищ і процесів фінансової діяльності підприємств установ, організацій; використання узагальнюючих показників для характеристики об'єктивних статистичних закономірностей у сфері фінансів.

Фінанси -- це система економічних відносин, яка охоплює процеси утворення, розподілу та використання грошових фондів, а також виконує функції економічного регулятора виробництва, розподілу та перерозподілу суспільного продукту та національного доходу.

Фінансово-кредитна система в останні роки знаходиться у стадії постійного розвитку та реформ відповідно до вимог розвитку економічних та політичних процесів.

У Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) зазначається, що Україна самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а якщо треба, впроваджує свою грошову одиницю.

Утворення нових економічних відносин у сфері фінансів передбачає формування ринків кредиту та цінних паперів.

Ринок кредитів створюється на базі реформи банківської системи. Згідно з Законом України Про банки та банківську діяльність, прийнятому 20 березня 1991 р., банківська система країни є дворівневою. До її складу входить Національний банк України та комерційні банки, у тому числі Зовнішньоекономічний банк, Ощадний банк та інші комерційні банки різних видів та форм власності. Дворівнева система забезпечує ліквідацію монополізму в сфері кредитування.

Національний банк України координує і регулює наявний та безнаявний грошовий оборот, резервуючи кредитні ресурси банків другого рівня та встановлюючи облікову процентну ставку за кредитні ресурси, які надають комерційним банкам, що забезпечує державне регулювання кредитної діяльності. Національний банк проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, є емісійним центром країни, організовує міжбанківські розрахунки, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн, має монопольне право на випуск наявних грошей у обіг, а також друк національних грошових знаків, створює і організовує діяльність державної скарбниці, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та міжнародними фінансово-кредитними організаціями, проводить реєстрацію та встановлює форми обліку і звітності комерційних банків другого рівня.

Банки другого рівня, в тому числі спеціалізовані державні та галузеві кооперативні й інші створюються на акціонерних або пайових засадах, у здійсненні своєї кредитної діяльності повністю самостійні і працюють на госпрозрахунковій, комерційній основі. Наявність вільних можливостей у дебіторів у виборі того чи іншого банку для одержання кредитів забезпечує створення ринку кредиту, що спонукає обидві сторони до більш ефективної взаємодії.

Ринковий обіг цінних паперів забезпечує фондова біржа. До категорії цінних паперів належать різноманітні грошові документи, що визначають фінансові відносини між юридичними та фізичними особами, які випустили ці папери, та їх фактичними власниками. Такі папери найчастіше передбачають одержання, а також можливість передачі прав, зумовлених в документі, іншим особам через вільну купівлю-продаж. До категорії цінних паперів можуть бути віднесені облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, акції, векселі та ін. Облігації посвідчують внесення власником коштів із зобов'язанням повернути їх номінальну вартість в зумовлений строк з виплатою процента у вигляді виграшу. Ощадні сертифікати передбачають повернення через зумовлений строк їх номінальної вартості та процента кожному власнику. Казначейські зобов'язання держави гарантують власнику погашення номіналу в зумовлений строк з виплатою доходу щорічно. Вексель гарантує повернення власнику означеної у ньому суми, яка, як правило, перевищує суму боргу, в конкретний строк. Акції посвідчують внесок коштів з правом одержання відповідного дивіденду у вигляді частки прибутку підприємства.

Власнику грошей ринок цінних паперів забезпечує вільний вибір форми вкладу своїх коштів з бажаним ступенем ризику. З позицій народного господарства вільний оборот цінних паперів приводить до більш раціонального перерозподілу та використання фінансових коштів, прискорює грошовий обіг.

Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте і майнове страхування.

Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, проте вони тісно пов'язані між собою. Основу державних фінансів становлять фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності.

1.2 Статистика державного бюджету

Державний бюджет -- це основний фінансовий план країни, що відображає утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які виконують органи державної влади.

Рис. 1.2. Структура державного бюджету

Статистика державного бюджету вивчає [15, c.12]:

* обсяг доходів і витрат державного бюджету України;

* структуру доходів і витрат державного бюджету України;

* систему показників виконання плану державного бюджету, утому числі за окремими підрозділами бюджетної класифікації;

* систему показників мережі, штатів та контингентів бюджетних установ;

* систему показників динаміки доходів і витрат державного бюджету, а також; мережі, штатів та контингентів бюджетних установ.

До основних завдань статистики державного бюджету належать:

* збирання та обробка даних про доходи і витрати державного бюджету;

* аналіз виконання плану бюджету;

* аналіз динаміки доходів і витрат бюджету;

* забезпечення контролю за доходами та витратами щодо конкретних розділів, статей та параграфів;

* характеристика виконання плану і динаміки дохідної та витратної частин бюджету;

* виявлення закономірностей у структурі та розмірах доходів і витрат;

* вивчення зв'язку доходів державного бюджету з найважливішими макроекономічними показниками;

* прогнозування доходів і витрат.

Для виконання цих завдань статистика використовує звітність про виконання республіканського і місцевих бюджетів, що надається бюджетними і банківськими установами, органами комітету статистики і господарськими організаціями.

Бюджетна класифікація -- основа групування доходів і витрат державного бюджету

Бюджетна класифікація -- це методологічний документ, який лежить в основі складання та виконання бюджетів. Статистика вивчає державний бюджет за допомогою системи показників, основу яких становлять показники доходів і видатків державного сектора управління.

Доходи бюджету -- це обов'язкові безповоротні платежі, що надходять до бюджету. Розрізняють поточні та капітальні обов'язкові платежі. У свою чергу, поточні складаються з податкових та неподаткових надходжень.

Податкові обов'язкові платежі -- це сукупність обов'язкових платежів у бюджет, які надходять у визначених законом розмірах у встановлені терміни. Вони надходять до бюджету від різних видів податків, згрупованих за об'єктами оподаткування: заробітна плата, майно, продаж товарів і послуг, зовнішня торгівля, відрахування на соціальне страхування, платежі за використання природних ресурсів, прямі податки на прибуток, дохід і приріст капіталу.

Неподаткові обов'язкові платежі -- це всі безоплатні та безповоротні надходження до державного бюджету, доходи держави від власності та підприємницької діяльності, надходження від адміністративних штрафів за несплату податків, добровільні надходження з недержавних джерел та ін.

Капітальні доходи -- це доходи від продажу капітальних активів (державні запаси та резерви, основні фонди) і трансфертів з недержавних джерел (надходження безповоротних, необов'язкових платежів цінового призначення, на купівлю устаткування, будівництво для бюджетних організацій тощо).

Зведений бюджет України формують такі види доходів:

* податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій;

* податок на додану вартість;

* акцизний збір;

* державне мито;

* відрахування на геологорозвідувальні роботи;

* надходження до фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

* надходження до Пенсійного фонду;

* прибутковий податок з громадян;

* плата за землю.



Рис. 1.3. Структура надходжень до бюджету

Витрати державного бюджету деталізуються за конкретними об'єктами фінансування в межах статей і параграфів.

Витрати бюджетів включають усі безповоротні платежі.

Видатки -- це державні витрати, що утворюються на безповоротній основі і спрямовані на поточні та капітальні цілі.

Розрізняють поточні та капітальні витрати.

Поточні витрати -- це відшкодовані витрати, не пов'язані з придбанням основного капіталу, безоплатні виплати, виплати процентів з державного боргу, субсидії.

Капітальні витрати -- це видатки на придбання основного капіталу, резервів, землі, нематеріальних активів.

Кошти зведеного бюджету України витрачаються на такі потреби:

* народне господарство;

* соціально-культурні заходи, освіту і науку;

* охорону здоров'я і фізичну культуру;

* соціальний захист населення;

* фінансування відомчих закладів соціально-культурної сфери, сфери управління, культури, оборони;

* ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи;

У міжнародних стандартах зі статистики та обліку використовують такі класифікації податкових платежів:

* систему статистики державних фінансів (СДФ);

* систему національних рахунків (СНР).

2. Методологія статистичного аналізу державних фінансів на прикладі державного бюджету

2.1 Система показників статистики державного бюджету

Статистика вивчає доходи та видатки державного бюджету за допомогою системи показників, аналіз яких дозволяє одержати необхідні дані про структурні зміни та основні джерела формування доходів і напрямки використання одержаних коштів.

До основних показників статистики державного бюджету відносять:

· показники доходів;

· показники видатків;

· перевищення доходів над видатками (профіцит);

· перевищення видатків над доходами (дефіцит);

· державний борг.

Доходи державного бюджету -- здійснювані на підставі правових норм обов'язкові та добровільні надходження до бюджету, що використовуються державою для виконання своїх функцій [53, 107].

Розрізняють два види бюджетних надходжень:

· загальні, які формують загальний фонд бюджету і по цільовим напрямках не використовуються;

· спеціальні, які зараховуються до спеціального фонду бюджету і використовуються по напрямках, передбачених законодавством.

Структура доходів державного бюджету:

· Податкові надходження:

· Податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості.

· Внутрішні податки на товари та послуги.

· Платежі за використання природних ресурсів.

· Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції.

· Інші податкові надходження.

Неподаткові надходження:

· Доходи від власності та підприємницької діяльності.

· Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу.

· Надходження від штрафів і фінансових санкцій.

· Інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом:

· Доходи від продажу основного капіталу.

· Надходження від продажу з державних запасів товарів.

· Надходження від продажу землі та нематеріальних активів.

· Податки на фінансові операції та операції з капіталом.

Цільові державні фонди:

· Збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

· Платежі до фонду соціального захисту інвалідів.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища. Видатки бюджету -- це законодавчо визначені норми і напрями використання бюджетних коштів, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів, які направляються на погашення основної суми боргу та повернення до бюджету сум, що сплачені надміру.

Складові видаткової частини державного бюджету:

· Видатки загального фонду, які фінансуються за рахунок загального фонду бюджету і не мають конкретних джерел фінансування.

· Видатки спеціального фонду, які фінансуються за рахунок цільових доходів і направляються на конкретні заходи.

· Видатки державного бюджету можуть направлятися як на поточні, так і на капітальні цілі, надаватися на поворотній і безповоротній основах.

· Поточні видатки -- це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення [3, 58].

Структура поточних видатків:

· видатки на товари та послуги;

· оплата праці працівників бюджетних установ;

· нарахування на заробітну плату;

· витрати на відрядження;

· придбання предметів постачання та матеріалів;

· оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

· оплата послуг бюджетних установ;

· виплата процентів;

· трансфертні платежі органам державного управління.

Капітальні видатки -- це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави. Структура капітальних видатків:

· придбання основного капіталу;

· капітальне будівництво;

· капітальний ремонт;

· придбання землі та нематеріальних активів;

· придбання обладнання та предметів довгострокового користування;

· створення державних запасів і резервів;

· капітальні трансферти;

· нерозподілені витрати. Причини бюджетного дефіциту:

· спад і скорочення обсягів виробництва;

· неефективна структура народного господарства, а отже і зниження ефективності функціонування окремих секторів економіки;

· падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

· наявність тіньового сектора економіки;

· надмірні державні видатки з бюджету у вигляді дотацій певним галузям економіки;

· інфляція;

· низька податкова дисципліна;

· зростання внутрішнього та зовнішнього боргу;

· нестабільна політична ситуація та інше.

Доходи та видатки бюджету статистика вивчає за допомогою наступної системи показників:

Показники виконання плану. Характеризують ступінь фактичного надходження доходів і фактичного використання коштів бюджету в порівнянні з їх плановими показниками.

Структура доходів (видатків) бюджету. Характеризує долю (питому вагу) окремих розділів, статей, параграфів бюджетної класифікації до загального обсягу доходів (витрат) бюджету. Показники динаміки доходів і видатків бюджету. Характеризують тенденції, закономірності, зміни у формуванні та використанні державного бюджету у часі. Для цього визначаються: абсолютний приріст, темп росту, темп приросту, абсолютне значення 1 %-та приросту та відповідні середні показники. Показники бюджетних закладів. Характеризують стан мережі, чисельності працівників, фонду заробітної плати, контингенту бюджетних закладів, середній розмір бюджетних витрат на душу населення (контингенту) у звітному році в порівнянні з попередніми роками, а також плановими даними. Розраховують вплив окремих факторів на виявлені зміни (відхилення).

2.2 Показники державного боргу в структурі державного бюджету країни

В умовах розвитих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур і засобу населення.

Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними і юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду, поряд з бюджетом, у руках держави. При здійсненні кредитних операцій усередині країни держава звичайна є позичальником засобів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте держава може виявитися й у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішнім фінансовому житті по лінії використання казначейських позичок.

Особливість державного кредиту складається в зворотності, терміновості і платності наданих у борг засобів.

Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи в їх додаткові фінансові ресурси. Вони направляються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають засобу бюджету. Однак, налагодивши відносини по лінії державного кредиту, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду й в умовах збалансованого бюджету. Це цілком виправданий крок, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові програми господарського і соціально-культурного негайно без чекання надходження звичайних доходів.

Проте в будь-якому випадку - і при бюджетному дефіциті, і при збалансованому бюджеті - позикові засоби не можуть вважатися доходами держави і відбиватися в дохідній частині бюджету. Засобу фонду державного кредиту повинні направлятися на покриття чи дефіциту додаткове фінансування урядових витрат, не впливаючи на розмір звичайних доходів державного бюджету. Недотримання цього може привести до серйозних негативних наслідків. Справа в тім, що усунення границі між поточними бюджетними доходами і позиковими засобами зменшує пильність уряду, спотворює представлення про його реальні фінансові можливості. При цьому може відбуватися фінансування суспільних потреб при впевненості в повному фінансовому благополуччі, хоча фактично розвиток йде на дефіцитній основі і за рахунок майбутніх поколінь. Неминучим результатом такої практики буде розлад фінансової і грошово-кредитної системи.

Державний кредит представляє відносини вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. У сферу держкредитних відносин попадає тільки частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок вільних коштів - це одна сторона держкредитних відносин. Другою стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і платністю засобів, додатково мобілізованих державою. Виплата доходів кредиторам забезпечується за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платника податків не збігається з навкруги власників державних цінних паперів.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни в порівнянні з монетарними прийомами (наприклад, емісією грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей у звертанні.

Можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів одержуваних фізичними і юридичними особами. У населення постійно утворяться тимчасово вільні кошти: насамперед у зв'язку з нерівномірним одержанням доходів, виплатою гонорарів, премій, відпускних, одержання спадщини і т.п.

Аналогічні тенденції мають місце й у русі засобів підприємств і організацій. Великі тимчасові коливання в одержанні виторгу від реалізації продукції і послуг можуть мати місце в зв'язку з тривалістю виробничого чи циклу сезонністю виробництва. Тимчасово вільні фінансові ресурси в юридичних осіб можуть утворюватися у виді нерівномірності здійснення великих капітальних вкладень у виробництво і соціальну сферу. Тимчасово вільними можуть бути резервні фонди підприємств. З ростом ефективності суспільного виробництва збільшуються і можливості залучення засобів підприємств і організацій у сферу державного кредиту.

Відносини по лінії державного кредиту не можна змішувати з банківським кредитом. Позичковий фонд, що виступає матеріальною основою банківського кредитування, використовується для надання позикових засобів підприємствам і установам з метою забезпечення безперебійності і підвищення ефективності процесу розширеного відтворення. Кредити можуть одержувати і приватні особи. При державному кредиті відбувається формування додаткових фінансових ресурсів у руках політичної надбудови. Тому державний кредит виражає частина фінансових відносин суспільства. Це обставина не допускає вільного звертання з позичковим фондом країни і безперешкодного залучення частини банківських ресурсів до фінансування урядових витрат.

Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту. У систему держкредитних відносин включається так само умовний державний кредит, коли держава виступає в ролі гаранта по кредитах, наданим іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним об'єднанням і т.п.

Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу. Капітальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, що повинні бути виплачені по цих зобов'язаннях. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам по всіх боргових зобов'язаннях держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уже наступив.

Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам. Це веде до росту державного боргу - внутрішнього і зовнішнього.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

§ збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

§ циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

§ скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

§ вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

§ відношення боргу до ВВП;

§ відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров'я країни.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиражена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

У нинішньому році значні розміри державного боргу України і висока вартість його обслуговування наблизили нашу державу до межі боргової кризи.

За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов'язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв'язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров'я, а також розширить масштаби зубожіння населення.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу України з боргової кризи є [18, c.44].:

· припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

· застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань (на рівні 1,7% ВВП);

· досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;

· скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного регулювання;

· посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів припинення втечі капіталів за кордон;

· укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових зобов'язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки.

Ліквідація ринку ОВДП, припинення обслуговування державних облігацій, придбаних НБУ, та застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань значно допоможуть зняти гостроту боргової проблеми в наступні роки. Також варто перейти від практики розміщення ОВДП до здійснення грошової емісії для підтримки бюджету.

На користь даної пропозиції свідчать і такі факти:

· вже на сьогодні зовнішній борг держави є надмірним, а мізерні обсяги позичкового капіталу не дозволяють залучати кошти на внутрішньому фінансовому ринку за розумними ставками; держава змушена звернутися до емісійного доходу: на даний момент інші джерела є або недостатніми, або ж повністю вичерпаними;

· в Україні переважає інфляція витрат, а не попиту; за таких умов випуск в обіг нових грошей у розмірі збільшення попиту на них, породжуваного зростанням номінальних обсягів товарообігу, як правило, не має інфляційних наслідків; крім того, при активізації структурних реформ та нормалізації платіжно-розрахункових відносин попит на гроші має зрости під впливом витіснення грошових сурогатів і бартеру;

· у нас, на відміну від країн з розвинутою ринковою економікою, первинна емісія здійснюється у великих обсягах , але емісійного доходу держава при цьому не одержує.

Очевидно, що держава повинна скористатися своїм законним правом на емісійний доход. З огляду на це, нагальних змін потребує механізм направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного бюджету. Крім того, варто зазначити, що емісія для підтримки бюджету має переваги над іншими видами емісій, оскільки в даному випадку кошти надходять до реального сектора економіки і малозабезпечених верств населення, а не потрапляють на спекулятивні ринки.

Доцільність пропозиції щодо застосування грошової емісії для розв'язання нагальних проблем суспільства підтверджується міжнародним досвідом.

Для уникнення інфляційних наслідків при здійсненні грошової емісії необхідно створити чіткий механізм її каналізування. Через систему інвестиційних рахунків емітовані кошти мають направлятися виключно на фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, передбачених у бюджеті. Якщо ці кошти не потраплять на валютний або споживчий ринки, то такі заходи сприятимуть повнішому завантаженню підприємств - виробників інвестиційних проектів, а зростання цін не відбудеться. І навіть якщо емісія пройде інфляційно найнебезпечнішим каналом - виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ і соціальної допомоги, то все одно виробники товарів повсякденного попиту, виробничі фактори яких зайнято не повністю, відреагують, у першу чергу, розширенням виробництва, а не підняттям цін.

Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб - перевести капітали за кордон, а комерційних банків - заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти.

Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості [4, c.81].

2.3 Статистичні методи вивчення показників динаміки явища

Аналіз динамічних рядів уможливлює виявлення низки закономірностей і тенденцій, які виявляються в досліджуваному явищі. За допомогою рядів динаміки можна одержати такі дані:

· інтенсивність зміни досліджуваних показників (зростання, зменшення, стабільність);

· середній рівень показника і середню інтенсивність змін;

· тенденції щодо зміни показників.

Одержані дані дають змогу за необхідності прогнозувати характер зміни показника в майбутньому.

Характеристики динаміки, обчислені відносно постійної бази, називають базисними. Якщо кожний рівень ряду yt порівнюється з попереднім yп-1, характеристики динаміки називають ланцюговими.



Рис. 2.1 Схема порівняння при обчисленні ланцюгових і базисних характеристик динаміки

Для опису рядів динаміки використовують систему взаємопов'язаних характеристик: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту і абсолютне значення одного процента приросту. Обчислення характеристик ґрунтується на порівнянні рівнів ряду.

Сума послідовних ланцюгових абсолютних приростів дорівнює базисному за весь період, тобто кінцевому базисному приросту:

Абсолютний приріст (At) характеризує збільшення (зменшення) рівня ряду за певний період в абсолютному вираженні: Ланцюговий приріст

де y n -- рівень щодо конкретного моменту або інтервалу часу t; уn-1 -рівень щодо попереднього моменту або інтервалу часу. Базисний приріст



де у0 -- базисний рівень.

Середній абсолютний приріст (абсолютна швидкість динаміки) обчислюють діленням загального приросту за весь період на величину цього періоду у відповідних одиницях часу (рік, квартал, місяць та ін.):

де n -- кількість ланцюгових абсолютних приростів; уn -- кінцевий рівень ряду.

Коефіцієнт зростання (Kt) показує, у скільки разів рівень уt більший (менший) від рівня, узятого за базу порівняння (становить кратне відношення рівнів):базисний

Ланцюговий

Якщо коефіцієнт зростання виражається у процентах, його називають темпом зростання (Tt) і обчислюють за формулою

Темп приросту (Tnpt) -- це відношення абсолютного приросту до початкового або попереднього (базисного), виражене у процентах:

Базисний

ланцюговий

Темп приросту можна обчислити відніманням 100 % від відповідного темпу зростання:

Середній темп зростання -- це темп, при обчисленні якого враховують правило складних процентів, за якими змінюється відносна швидкість динаміки (нагромаджується приріст на приріст).Середній темп зростання розраховують за формулою

де n -- кількість темпів зростання за однакові інтервали часу.

Якщо абсолютні дані динамічного ряду відсутні, то середній темп зростання (T) можна обчислити за ланцюговими коефіцієнтами зростання:



де n -- кількість ланцюгових коефіцієнтів зростання; T1,T2,... ,Tn -- ланцюгові темпи зростання у вигляді коефіцієнтів.

Абсолютне значення одного процента приросту -- це відношення абсолютного приросту до темпу приросту:

базисне

ланцюгове

де At, % -- абсолютне значення одного процента приросту; Tnpt --темп приросту; At -- абсолютний приріст; уn-1 -- рівень ряду, попередній відносно у0.

2.4 Статистичні методи вивчення показників структури явища

Досліджуючи економічні явища чи процеси, статистика не обмежується розрахунком тільки абсолютних показників, яку б велику роль вони не відігравали в аналізі. Адже жодне явище не може бути зрозумілим, якщо його розглядати поза зв'язком з іншими явищами. Із цією метою абсолютним показникам дають порівняльну оцінку за допомогою відносних показників. Тобто останні є результатом зіставлення абсолютних показників. Значення відносних показників для аналізу досить велике, адже за їх допомогою порівнюють характеристики окремих одиниць груп і сукупностей у цілому, вивчають структуру явищ та закономірності їх розвитку, аналізують виконання плану, вимірюють темпи розвитку і інтенсивність поширення суспільних явищ.

За формою відносний показник являє собою дріб, чисельником якого є величина, котру порівнюють (в окремих випадках її називають поточною, або звітною), а знаменником - величина, з якою здійснюють порівняння. Знаменник відносної величини вважається базою порівняння. Так, питому вагу висококваліфікованих працівників підприємства розраховують діленням кількості осіб з високим рівнем кваліфікації на загальну чисельність працюючих. Базою порівняння у наведеному прикладі є загальна чисельність працюючих.

Якщо базову величину показника приймають за одиницю, формою її зображення буде коефіцієнт (кратне відношення), якщо за 100 - формою зображення відносних показників будуть проценти.

Коефіцієнт як форма виразу відносної величини показує, у скільки разів порівнювальна величина більша базової (чи яку частину від неї становить, якщо величина коефіцієнта менша за одиницю).

У статистичній практиці коефіцієнти, як правило, використовують для вираження відносних величин у випадках, коли порівнювальна величина перевищує базову більш як у 2-3 рази. Якщо таке співвідношення має менші розміри - застосовують процентні числа. У випадках, коли базову величину приймають за 1000, відносні показники виражають у проміле (%0). Наприклад, якщо питома вага осіб сільського населення району з вищою освітою становить 16 %0, це означає, що на кожну 1000 сільського населення у середньому припадає 16 чоловік з вищою освітою.

В окремих випадках відносні показники розраховують на 10000 (продециміле), 100000, 1000000 одиниць (наприклад, у статистиці охорони здоров'я розраховують кількість ліжко-місць на 10000 населення).

Відносні величини, виражені на 1000, 10000, 100000 і т. д. одиниць, вживають з метою надання їм більш придатного для сприйняття вигляду, оскільки, підібравши вдало базу порівняння, можна запобігти дробовим числам.

Форму виразу відносного показника вибирають у кожному конкретному випадку залежно від характеру одиниць спостереження і результатів, які одержують при зіставленні однієї величини з іншою.

Залежно від пізнавального значення відносні показники, які використовує статистика, класифікують за такими ознаками:

1) відношення між однойменними показниками;

2) відношення між різнойменними показниками.

Перша група являє собою відносні величини, які не мають розмірності, їх виражають, як правило, у процентах або у коефіцієнтах. Показники цієї групи досить різноманітні, за призначенням їх поділяють на такі види: 1) відносні величини структури; 2) відносні величини виконання плану; 3) відносні величини виконання планового завдання; 4) відносні величини динаміки; 5) відносні величини порівняння.

Друга група відносних показників включає: 1) відносні величини інтенсивності; 2) відносні величини координації.

Відносні показники структури характеризують склад того чи іншого суспільного явища, тобто показують, яку питому вагу займають окремі частини в усьому явищі. Розраховують їх відношенням частини до цілого. Виражаються вони в процентах або частках одиниці.

3. Статистичний аналіз показників динаміки та структури внутрішнього та зовнішнього державного боргу України

За даними таблиці 3.1 дослідимо динаміку рівня зовнішнього та внутрішнього боргу України в 2007-2014 рр.

Таблиця 3.1. Показники державного боргу України в 2007-2014 рр. [25]

Показники	Роки
	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
Зовнішній борг (млрд. дол.)	0,4	3,6	4,8	8,2	8,8	9,6	11,5	12,4
Внутрішній борг (млрд. дол.)	0	0	0	5,3	2,1	5,4	3,9	2,8
Всього (млрд. дол.)	0,4	3,6	4,8	13,5	10,9	15	15,4	15,2

За формулами (1) - (14) розрахуємо основні показники динаміки величини державного боргу України.

Абсолютні базові прирости, млрд.. дол:

Абсолютні прирости ланцюгові, млрд.. дол:

Темпи зростання базисні:

Темпи зростання ланцюгові:

Темпи приросту базисні:

Темпи приросту ланцюгові:

Середній рівень ряду:

млрд.. дол.

Середній абсолютний приріст:

млрд.. дол.

Середній темп зростання:

Середній темп приросту:

Таблиця 3.2. Показники динаміки державного боргу України в 2007-2014 рр

Показник	Роки
	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
Державний борг України (млрд. дол.)	0,4	3,6	4,8	13,5	10,9	15	15,4	15,2
Абс приріст баз	-	3,2	4,4	13,1	10,5	14,6	15	14,8
Абс приріст ланц	-	3,2	1,2	8,7	-2,6	4,1	0,4	-0,2
Темп зростання баз	-	900,00%	1200,00%	3375,00%	2725,00%	3750,00%	3850,00%	3800,00%
Темп зростання ланц	-	900,00%	133,33%	281,25%	80,74%	137,61%	102,67%	98,70%
Темп приросту баз	-	800,00%	1100,00%	3275,00%	2625,00%	3650,00%	3750,00%	3700,00%
Темп приросту ланц	-	800,00%	33,33%	181,25%	-19,26%	37,61%	2,67%	-1,30%
Середній абсолютний приріст	2,11
Середній темп зростання	168%
Середній темп приросту	68%

Кількісні показники динаміки свідчать про щорічне зростання державного боргу України. В середньому зростання державного боргу України становить 2,11 млрд. дол.. на рік, або 68% на рік.

При збереженні існуючого середнього темпу приросту державного боргу борг в 2016 році може скласти 15,2*1,68=25,53 млрд.. дол.

Розглянемо структуру державного Боргу України протягом досліджуваного періоду (табл.. 3.3)

Таблиця 3.3. Показники структури державного боргу України

Аналіз структури державного боргу України свідчить про те, що в 2010 році відбулося зростання внутрішнього боргу України, що обумовлено негативними внутрішніми процесами в економіці держави. Протягом 2012-2014 років відбувається поступове зменшення частки внутрішнього та збільшення частки зовнішнього боргу в структурі державного боргу України.

Висновки

В умовах розвитих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур і засобу населення.

Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними і юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду, поряд з бюджетом, у руках держави. При здійсненні кредитних операцій усередині країни держава звичайна є позичальником засобів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте держава може виявитися й у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішнім фінансовому житті по лінії використання казначейських позичок.

Особливість державного кредиту складається в зворотності, терміновості і платності наданих у борг засобів.

Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи в їх додаткові фінансові ресурси. Вони направляються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають засобу бюджету. Однак, налагодивши відносини по лінії державного кредиту, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду й в умовах збалансованого бюджету. Це цілком виправданий крок, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові програми господарського і соціально-культурного негайно без чекання надходження звичайних доходів.

Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту.

Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам. Це веде до росту державного боргу - внутрішнього і зовнішнього - про що свідчать проведені в курсовій роботі розрахунки динаміки державного боргу України.

Список використаних джерел

1. Борисова С.И. Планирование статистической деятельности в органах государственной власти // Вопросы статистики. - 2000. - № 7. - С. 66-69.

2. Гинзбург А.И. Статистика. - СПб: Питер, 2003

3. Голуб Л.А. Социально-экономическая статистика: Учеб. пособие для студентов высших учебных заведений. - М.:Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС , 2001.

4. Громыко Г.Л. и др. - М.: ИНФРА - М, 2010.-480с.

5. Гусаров В.М. Статистика: Учеб. пособие для вузов - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2010.- 436с.

6. Елисеева И.И., Юзбашев М.М. Учебник. Общая теория статистики. 4-е издание. - М.: Финансы и статистика. 2010. - 480с.

7. Ефимова М.Ф., Петрова Е.П., Румянцев В.Н. Общая теория статистики. - М.: ИНФРА - М, 2-е издание. 2010. - 413с.

8. Макроекономічні показники за 2014 р.// Фінанси України. -- 2014. - № 10. - С. 75.

9. Видатки державного бюджету України// Фінанси України. -- 2014, - № 5. - С. 76.

10. До проблеми виконання державного бюджету України// Бізнес-інформ. -- 1999. - № 9-10. - С. 45.

11. Азаров В., Турчанко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. -- 2008. -- № 2. -- С. 59--63.

12. Богиня Д., Волинський Г. До питання щодо різних варіантів ринкових реформ // Екон. України. -- 2007. - № 3. -- С. 29--34.

13. Браунинг П. Современные экономические теории. -- М.: Экономика, 2009. -- 160 с.

14. Деркач М. Формування фінансової бази регіонів // Екон України. - 2008. - № 1. - С. 12-21.

15. Епифанов А. О. Механизм регулирования комплексного социально-экономичсского развития обласного региона в условиях перехода к рынку. -- Харьков: Основа, 1993. -- 76 с.

16. Іванух Р., Крижановський Б. Економічні реформи і розвиток продуктивних сил України // Екон. України. -- 1994. -- № 3. -- С. 35-- 44.