Фінансова політика, її сутність, порядок формування

38. Кредитна система. Характеристика складових кредитної системи

Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи:

1) центральний банк;

2) банківський сектор ;

3) спеціалізовані кредитні установи.

Як правило, кредитна система має трьохрівневу структуру (хоча існують відхилення від такої практики): центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.

До банківських установ відносять: комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:

- інвестиційні компанії,

- страхові компанії,

o ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,

- пенсійні та інші фонди.

Роль окремих ланок в кредитній системі не є рівнозначною. Головною її ланкою є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі. Наприклад, в США на комерційні банки припадає близько 40 % активів кредитно-фінансових установ країни. Діяльність комерційних банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють, як правило, кредитування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей економіки (сільського господарства, житлового будівництва, малого бізнесу та зовнішньої торгівлі).

І Кредитна система включає також небанківські фінансові установи, які здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та держави:

- страхові компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні життя та майна (в США, наприклад, активи страхових компаній складають близько 15 % сукупних активів кредитно-фінансових установ) і які виступають найбільшими інвесторами на ринку цінних паперів;

- пенсійні фонди, які здійснюють фінансування великих промислових компаній шляхом купівлі їх акцій та облігацій./

Окрім вищезгаданих банківських і небанківських інститутів кредитна система включає ряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, пов'язуючи різноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему: фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, а також взаємні та інші фонди.

1 Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промислове розвинутих країн характеризується широкою розгалуженістю, наявністю великих універсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремих видах операцій.

Незважаючи на значні відмінності побудови кредитних систем в різних країнах, можна виділити спільні їх риси:

o ядро будь-якої кредитної системи - центральний банк, як головний орган уряду з аналізу фінансового стану, вироблення та організації грошово-кредитної політики держави;

o державні фінансові органи, що разом з центральним банком виконують регулюючі функції в сфері фінансів;

o фінансові посередники різних типів.

Сучасна кредитна система - це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов'язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінасових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

o концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

o подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

o продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;

o інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Отже, сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку науково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження капіталу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення.

Найбільш розвинутою вважається кредитна система США, яка представлена Федеральною резервною системою (виконує функції центрального банку), мережею банківських установ і небанківських кредитно-фінансових інститутів різних форм власності.

В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.

39. Операції комерційних банків, їх класифікація

1. В ходе использования средств, привлекаемых коммерческими банками от своей клиентуры, других банков, с денежного и финансового рынков, а также собственных ресурсов банка в целях получения прибыли производят различного рода вложения( инвестиции), совокупность которых и составляет их активные( кредитные) операции.

При этом, хотя основной целью коммерческих банков является получение прибыли, они не могут вкладывать все средства только в высокодоходные операции (как, например, кредитование клиентуры), поскольку при совершении активных операций такие банки одновременно должны обеспечивать своевременный возврат привлеченных средств их владельцам за счет поддержания определенного уровня ликвидности, разумно распределять риски по видам вложений, соблюдать различные законодательные нормы, предписания и указания органов банковского контроля, а также требования кредитной политики правительства своей страны.

Таким образом, в целом можно сказать, что активные операции банков представляют собой использование собственных и привлеченных средств, осуществляемое банками в целях получения прибыли при одновременном соблюдении законодательных норм, поддержании необходимого уровня ликвидности и рациональном распределении рисков по отдельным видам операций.

Коммерческие банки предоставляют предприятиям кредиты в пределах имеющихся у них кредитных ресурсов. Объектом кредитования являются материальные ценности и затраты, под которые банк представляет кредит.

Кредиты, которые выдаются банками юридическим лицам, могут быть классифицированы по следующим критериям:

1)По срокам пользования:

а)краткосрочные-на срок до 1 года;

б)среднесрочные- -”- до 3 лет;

в)долгосрочные -”- свыше 3 лет.

Срок кредита рассчитывается с момента выдачи кредитных средств( зачисление на счет ссудозаемщика) до полного погашения кредита.

Краткосрочные кредиты даются для финансирования краткосрочных нужд, которые возникают в связи с затратами производства.

Среднесрочные кредиты могут выдаваться на оплату оборудования, текущие нужды и финансирование капитальных вложений.

Долгосрочные кредиты выдаются на формирование основных фондов, оплату оборудования, финансирование капитальных вложений, реконструкцию и модернизацию производства, капитальное строительство и т.п.

2) По объектам кредитования:

а) в текущую деятельность;

б) на финансирование внутренних торговых операций-для финансирования движения товаров между этапами покупки и их следующей продажи, затрат на транспортные и складские расходы;

в) в инвестиционную деятельность- кредиты, которые даются ссудозаемщикам на удовлетворение потребностей в деньгах при осуществлении ими инвестиционных вложений;

г) на финансирование экспортно-импортных операций- для обеспечения операций по импорту и экспорту товаров и услуг.

3) По обеспечению:

а) Обеспеченные:

-залогом недвижимости(ипотека);

-залогом целостных имущественных комплексов;

-залогом товаров в обороте и переработке;

-залогом индивидуально определенного имущества(оборудование, транспортные средства);

-залогом ценных бумаг;

-залогом имущественных прав;

-Гарантированные(юридически оформленное со стороны гаранта поручительство);

-Обеспеченные страхованием.

б) Необеспеченные(бланковые):

-кредит без всякого обеспечения, который выдается банком надежным ссудозаемщикам, которые имеют стабильные источники погашения кредита и проверенный авторитет в банковских кругах.

Необеспеченный кредит может выдаваться при краткосрочном кредитовании под повышенную процентную ставку.

4.По методам кредитования:

а)в разовом порядке;

б)в соответствии с открытой кредитной линией- многоразовое списание средств на основании заявок ссудозаемщика в пределах лимита, предусмотренного кредитным договором на финансирование объектов, которые указаны в кредитном договоре;

в) путем открытия ссудозаемщику овердрафта в национальной или иностранной валюте.

Овердрафт-это форма краткосрочного кредита, при выдаче которого банк осуществляет оплату платежных документов сверх остатка средств на расчетном счете ссудозаемщика в пределах оговоренной в договоре суммы. Дебетовый остаток на расчетном счете ссудозаемщика при закрытии операционного дня автоматически переносится на овердрафтный счет. При открытии следующего дня задолженность по овердрафту переносится на расчетный счет, образуя таким образом дебетовый остаток.

Оплату процентов за пользование овердрафтом ссудозаемщик оплачивает за собственный счет.

5. По методам погашения:

а) одновременно-одноразовым платежом в конкретную дату, оговоренную в кредитном договоре как срок возвращения кредита;

б) согласно установленного графика погашения;

в) досрочно-проводится по инициативе банка или ссудозаемщика.

6) По степени риска:

а) стандартные;

б) под контролем;

в) субстандартные;

г) сомнительные;

д) безнадежные;

7. Консорциумный:

Выдается с целью проведения совместного кредитования крупного ссудозаемщика несколькими банками.

8. Кредиты в иностранной валюте.

9. Другие виды кредитов(вексельные, факторинговые и лизинговые операции).Кроме того банк может давать гарантии и поручительства.

40. Валютний курс та фактори, що на нього впливають. Конвертованість валюти

Валютний курс-це співвідношення за якими одна валюта обмінюється на іншу,або «ціна» грошової одиниці однієї країни ,що визначена в грош. од. іншої країни.Встановлення курсу наз-ся котируванням валюти.Валютний курс відображає взаємодію сфер націон.та світової економік.Він порівнює національні вартості опосередковано через їх відносну купівельну спроможність.Основні функції валютного курсу:1поррівняння цінових структур і результатів виробничого відтворення окремих країн.2засіб інтернаціоналізації грошових відносин.3перерозподіл нац.продукту між країнами що здійснюють. На валютний курс впиває знецінювання па перових грошей усередині країни, а також зміна стану платіжного балансу, від якого залежить співвідношення, що складається між попитом та пропозицією на інвалюту.При паперово-грошових системах, як і при золотому стандарті, курс національної валюти також залежить від стану попиту та пропозиції на інвалюту. Якщо при золотому стандарті відхилення валютного курсу від валютного паритету обмежувалося золотими точками, то при паперово-грошових системах механізм золотих точок зникає і коливання курсів тут можуть бути якими завгодно. Крім указаних факторів, на валютний курс впливають: різниця у рівнях процентних ставок у різних країнах, спекулятивні валютні операції, державне регулювання валютного курсу, ступінь довіри до валюти тощо. Наприклад, підвищення загального рівня позичкових процентів стимулює ввіз зарубіжних капіталів, а зниження - заохочує відплив капіталів за кордон. Це відбивається на стані платіжного балансу та валютного курсу. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний кон'юнктурний вплив на валютний курс. Якщо курс валюти має тенденцію до зниження, підприємства та банки продають її в обмін на більш тверді валюти. Це ще більше послаблює валюту. Ступінь довіри до валюти визначається станом економіки та політичною обстановкою у країні. При цьому враховуються не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, а й перспективи їх динаміки..

Одним з найважл. елем-iв вал. сис-ми є конверт. нацiон. грош. одиницi можливiсть для учасн. зовнiшньоекон. вiдносин легально обмiнювати її на iноземнi валюти та павпаки без обмеження. Чим бiльше валютних обмежень використ. в країнi, тим менше конверт. є її валюта. Вiдсутнiсть вал. обмеж. означає вiльну конверт. валюти. У науковiй лiтературi та практицi склалася досить чiтка класиф. рiзних форм конвертованостi.

Повна конверт.: за поточними операцiями, за рухом капiталiв. Цi категорiя дiляться на: для резидентiв, для нерезидентiв. Вони дiляться на фiз. та юр. осiб. Внутрiшня конверт. - для резидентiв. Зовнiшня - для нерезидентiв. Зi схеми видно, що конвертованiсть валюти повна лише тодi, коли вона охоплює всi види зовнiшньоекон. операцiй та поширюється на всiх власникiв валюти - фiз. та юр. осiб.

Часкова конвертованiсть - на деякi галузi зовнiшньоекон. дiяльн. або деякi категорiї власникiв режим конвертов. не пошир-ся. Найчаст. має мiсце варiант, коли вiльний обмiн нац. валюти на iноземнi дозволяється тiльки щодо поточних операцiй. Розрiзняють зовнiшню та внутрiшню конвертованiсть валюти. При зовнiшнiй повна свобода обмiну зароблених у країнi грошей належить тiльки iноземцям (нерезидентам). При внутрiшнiй - навпаки. Свiтовий досвiд свiдчить, що неконвертованiсть валюти найчастiше зумовлюється такими причинами: завищений вал. курс, нерац. внутр. цiни, товарн. дефiцит. Конвертов. вал. - категорiя ринкової економiки. Без конвертованостi немає розвинутого ринку, без останнього не може бути повнiстю конвертованої валюти. Вихiд з цього становища можна знайти на шляху поступової вiдмiни валютних обмежень, переходу на ринковi вiдносини та забезпеч. високої збаланс. економiки. Умовою конверт. є створ. ел-iв власне конверт. - реального курсу валюти, вал. ринку, свобода експортно-iмп. операцiй та використання в них нацiональниої валюти. Тому говорити про негайну повну конвертованiсть гривнi передчасно.

41. Класифікація кредиту за ступенями ризику. Порядок формування банками резервів під можливі втрати за кредитними ризиками

За ступенем ризику:

стандартні кредити;

нестандартні кредити;

сумнівні;

небезпечні;

безнадійні.

Порядок формування та використання резервів для покриття втрат від кредитної діяльності регламентується положенням НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків», затвердженим постановою Правління НБУ № 279 від 6 липня 2000 р.

Резерви для покриття втрат від кредитної діяльності створюються для підвищення стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників і є обов'язковими для комерційних банків. Вони створюються для відшкодування втрат тільки за основним боргом.

КБ зобов'язані здійснювати розрахунок резервів протягом місяця, в якому було здійснено кредитну операцію. Формувати резерв банки зобов'язані здійснювати щомісяця у повному обсязі незалежно від розміру їх доходів відповідно до сум за кредитними операціями за станом на перше число місяця наступного за звітним.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції:

"Стандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику

"Під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

"Субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором. "Сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

"Безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість(Під контролем, Субстандартні, Сумнівні Безнадійні).

Класифікація наданих кредитів й оцінка кредитного ризику.

Якщо немає достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника - юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки фінансового стану фізичної особи, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, то такі позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г".

Якщо на час укладення договору пролонгації (тобто продовження строку дії договору) кредитної операції з кредитоспроможним і надійним позичальником - юридичною особою, якого віднесено до класу "А" або "Б", не спостерігається погіршення його фінансового стану і відсотки сплачуються своєчасно (за умови, що сплата відсотків за договорами передбачена не рідше одного разу на квартал), то така операція вважається строковою, тобто пролонгованою без пониження класу позичальника. Оцінку обслуговування боргу банки зобов'язані здійснювати щомісяця

Відповідно до класів позичальників та до оцінки погашення позики банки здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції таким чином

Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення,сума забезпечення береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції.

Ураховуючи зміни кон'юнктури ринку, банкам рекомендується щокварталу, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перевірку стану заставленого майна та за потреби переглядати його вартість.

Якщо банк не здійснює перевірку стану заставленого майна, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забезпечення, то банк зобов'язаний формувати резерв під кредитні ризики на всю суму основного боргу.

На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за заборгованістю за кожною кредитною операцією (крім заборгованості за кредитними операціями, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів) і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування.

За заборгованістю, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів, сума загального кредитного ризику зважується на встановлений коефіцієнт резервування залежно від категорії, до якої віднесена ця заборгованість.

42. Склад, структура та економічна характеристика кредитних ресурсів комерційних банків

1). Банковские ресурсы - это совокупность денежных средств, которые пребывают в распоряжении банков и используются ими для осуществления активных и прочих операций. Операции, с помощью которых банки формируют свои ресурсы, называются пассивными.

Для удобства банковские ресурсы классифицируются по различным признакам:

1.По экономическому содержанию:

а) собственные средства, которые состоят из уставного , резервного и других фондов, которые создаются в процессе деятельности банка, нераспределенная прибыль банка;

б) средства банков- корреспондентов;

в) средства клиентов на расчетных счетах банков;

г) средства сбережения населения, которые формируются в результате уменьшения текущего личного потребления населения;

д) межбанковские кредиты, включая кредиты от НБУ;

е) ценные бумаги выпущенные;

ж) другие ресурсы.

2. По месту мобилизации:

а) те, что мобилизируются самим коммерческим банком;

б) приобретенные в других банках;

3. По возможности прогнозирования величины ресурса:

а) те, которые поддаются непосредственному прогнозированию;

б) те, которые поддаются опосредствованному прогнозированию;

4. По источникам получения:

а) собственные;

б) привлеченные(в виде вкладов и депозитов);

в) заемные средства(привлеченные путем выпуска акций и межбанковских кредитов).

5. По возможности использования:

а) постоянные;

б) временные.

43. Власні та залучені ресурси комерційного банку. Порядок їх формування та використання

Собственный капитал (средства) банка представляет собой денежные средства, внесенные акционерами (основателями банка), а также средства, образующиеся в процессе дальнейшей деятельности банка. По сравнению с предприятиями других сфер деятельности, собственный капитал банков занимает незначительную долю в совокупном капитале (приблизительно 8-10%), тогда как в промышленных предприятиях этот показатель составляет 40-60%.В коммерческих банках собственный капитал имеет другое назначение, чем в других сферах предпринимательства. Собственный капитал коммерческого банка служит прежде всего для страхования интересов вкладчиков и в меньшей мере- для финансового обеспечения своей оперативной деятельности.

Размер собственного капитала является важным фактором обеспечения надежности функционирования банка и должен находиться под контролем органов, которые регулируют деятельность коммерческих банков. Одним из требований, которые выдвигает НБУ к коммерческим банкам, является повышение уровня капитализации, который способствует повышению уровня финансовой стабильности и надежности банковской системы Украины в целом.

Собственный капитал коммерческого банка выполняет следующие функции:

а) Защитная:СК служит прежде всего для страхования интересов вкладчиков и кредиторов банка, поскольку в условиях, когда значительная часть ресурсов вкладывается в рисковые активы (кредиты и ценные бумаги), даже сравнительно небольшие потери могут привести к банкротству банка.

б) Обеспечение оперативной деятельности:.Эта функция играет важную роль на начальной стадии деятельности банка, когда за счет собственного капитала формируется его инфраструктура и разворачивается его деятельность (финансирование приобретения компьютерной техники, строительство или аренда офиса и т.д.)

в) Регулирующая: посредством фиксации размера собственного капитала регулирующие органы воздействуют на деятельность банка в целом. Размер СК служит порогом допуска на банковский рынок (минимальный размер уставного капитала) и регулятором расширения масштабов деятельности банка (принятие банком дополнительных рисков, без которых невозможно получение дополнительных прибылей), регулирующие органы ставят в зависимость от адекватного наращивания капитала.

Учитывая источники и порядок формирования, капитал банка состоит из уставного капитала, резервного капитала, специальных фондов, нераспределенной прибыли, субординированного долга.

К=УК+РК+СФ+ПН+СД

где: УК-уставный капитал банка формируется из акционерного или частного капитала банка во время организации нового банка путем аккумулирования взносов или выпуска и реализации акций.

Эмиссия акций как форма создания и пополнения уставного капитала банка регулируется Законами Украины “О хозяйственных обществах” и “О ценных бумагах и фондовой бирже”.

В банках, которые имеют статус ОАО, уставный капитал формируется путем открытой подписки на акции, в ЗАО- путем распределения акций между основателями соответственно к их доле в уставном фонде.

РК-резервный капитал коммерческого банка-это деньги, которые резервируются банком для обеспечения непредвиденных расходов, покрытия убытков от банковской деятельности, а также выплату дивидендов по привилегированным акциям, если не хватает прибыли. Размер резервного фонда и ежегодных взносов не может быть меньше 25% регулятивного капитала, а размер отчислений- меньше 5% чистой прибыли.

Когда резервный фонд достигает установленной величины, то отчисления в него прекращаются.

В случае использования резервного фонда, отчисления от чистой прибыли в него возобновляются.

СФ-специальные фонды (фонд основных средств, фонд переоценки основных средств) предназначены для производственного и социального развития банка. Отличие средств спец. фондов от резервного фонда заключается в том, что они имеют конкретное назначение( например, резерв для выплаты возможных потерь по кредитным операциям).

ПН-нераспределенная прибыль-это источник внутреннего происхождения..Создается как излишек прибыли после выплаты дивидендов, отчислений в резервный и прочие фонды.

СД-это обычные необеспеченные капитальные инструменты, которые по условиям контракта не могут быть изъяты из банка ранее 5 лет, а в случае банкротства или ликвидации банка возвращаются инвестору после погашения претензий всех других кредиторов. при этом сумма таких средств, включенных в капитал, не может превышать 50% размера основного капитала с ежегодным уменьшением на 20% от его первоначальной стоимости на протяжении 5 последних лет договора.

3. В мировой банковской практике все привлеченные ресурсы по способу их аккумуляции группируются следующим образом:

1) Депозиты;

2) Недепозитные привлеченные средства.

Депозит(вклад)-это денежные средства в наличной или безналичной форме, национальной или иностранной валютах, переданный банку их владельцем или третьим лицом за счет и по поручению вкладчика для сохранения на определенных условиях.

Операции по привлечению вкладов, называются депозитными. Депозитным может быть какой-нибудь открытый клиенту в банке счет, на котором сохраняются его денежные средства.

Недепозитные привлеченные средства- это средства, которые банк получал в виде кредитов или путем продажи собственных долговых обязательств на денежном рынке.

Недепозитные источники банковских ресурсов отличаются от депозитных тем, что имеют:

во-первых, неперсональный характер,т.е. не ассоциируются с конкретным клиентом банка, а привлекаются на рынке на корреспондентской основе;

во-вторых, инициатива привлечения этих средств принадлежит самому банку.

Недепозитными кредитными ресурсами пользуются преимущественно большие банки. Приобретение таких ресурсов осуществляется большими суммами, поэтому считается, что такие операции имеют оптовый характер.

Современная банковская практика характеризуется значительным разнообразием вкладов депозитов, которые бывают:

1. В зависимости от категории вкладчика:

-депозиты юридических лиц;

-депозиты физических лиц;

2. В зависимости от срока и порядка извлечения:

-вклады до востребования;

-срочные вклады;

3. В зависимости от экономического смысла:

-вклады до востребования;

-срочные вклады;

-сберегательные вклады;

-ценные бумаги;

По депозитам банки могут начислять простые и сложные проценты. Наиболее распространенным и традиционным является начисление простых процентов по формуле:

П=(СПсК):(365х100%)

гдеП-сумма начисленных простых процентов;С- сумма вклада;Пс-процентная ставка по депозиту; К-количество дней в периоде.

Доход по сложным процентам предусматривает начисление процента на процент. Сумма, которую получает вкладчик в конце срока вклада при начислении сложных процентов, вычисляется по формуле:

п

Р(1+С),

где п-период вклада; С-процентная ставка по депозиту; Р-сумма договора.

44. Етапи кредитування. Супровід кредитної справи кредитним працівником комерційного банку.

Этапы кредитования можно определить так:

1) Формирование заявок на кредит;

2) Проведение переговоров с будущим заемщиком;

3) Комплексная оценка заемщика;

4) Принятие окончательного решения о предоставлении кредита;

5) Оформление кредитного дела;

6) Экономическая работа в процессе выдачи и погашения кредита (сопровождение кредита);

7) Закрытие кредитного дела заемщика.

Приблизительный перечень документов, которые подаются клиентом в банк для оформления кредита выглядит так:

1) Заявление на кредит;

2) Уставные документы( нотариально заверенные копии Устава, Учредительного договора, свидетельства о гос. регистрации);

3) Свидетельство о присвоении статистических кодов, свидетельство плательщика НДС;

4) Решение учредителей о получении кредита;

5) Нотариально заверенную карточку с образцами подписей и оттиском печати;

6) Приказ на назначение должностных лиц (директора, главного бухгалтера);

7) Ксерокопии паспортов директора и главного бухгалтера;

8) лицензии, разрешения, выданные гос. органами;

9) Финансовая отчетность(баланс,ф.1,ф.2,ф.3)

10) ТЭО (бизнес-план);

11) Копии договоров(контрактов), под которые предусматривается получить кредит;

12) Информацию о текущих счетах в других банках. Выписки из тех банков о движении по счетам;

13) Правоустанавливающие документы на возможное обеспечение кредита;

14) Расписка об ознакомлении с содержанием стать 148-5 УКУ.

После принятия кредитным комитетом банка положительного решения о выдаче кредита, подписания кредитного договора и договора залога, и внесения информации при залоге недвижимого имущества в Государственный реестр залога недвижимого имущества, открывается ссудный счет и на него зачисляется необходимая сумма кредита

Порядок перечисления денежных средств со ссудного счета обусловлен в кредитном договоре.

Кредитной службой периодически, но не реже одного раза в квартал, осуществляется проверка деятельности ссудозаемщика:

а) Оценка финансового состояния;

б) Проверка целевого использования кредита;

3) Проверка наличия и сохранности предмета залога;

4) Комплексная проверка.

Отчет о проведенной работе оформляется в письменном виде как акт проверки, который хранится в кредитном деле ссудозаемщика до погашения кредита.

Кредиты, которые даются ссудозаемщикам на удовлетворение потребностей в деньгах при осуществлении ими инвестиционных вложений. К таким кредитам относятся:

а) Кредиты на строительство или освоение земель и недр;

б) кредиты на покупку недвижимого и движимого имущества (строений, сооружений, земли, оборудования, транспортных средств, в т.ч. приватизацию)

в) Финансовый лизинг;

г) Кредиты на приобретение нематериальных активов;

д) Кредиты на приобретение технических, технологических документаций, ноу-хау;

е) Кредиты на реализацию долгосрочных научно-технических программ с большими сроками окупаемости затрат;

45. Посередницькі операції комерційних банків на фондовому ринку. Банки в ролі андерайтерів

Комерційні банки можуть надавати послуги фінансового брокера, депозитарія, незалежного реєстратора, гаранта, а також довірчі, розрахунково-клірингові, консалтингові послуги. Часто всі ці послуги надаються в комплексі, за що банк отримує винагороду у вигляді комісії. Комісійні встановлюються в процентному відношенні до суми угоди. Окрім комісійної винагороди, банк може стягувати плату за обслуговування.

Розглянемо банк як фінансового брокера. Банки виконують посередницькі функції з операціями по цінних паперах за рахунок і за дорученням клієнта. Але якщо дилер діє від свого імені і купує цінні папери, то брокер діє від імені і за рахунок свого клієнта. Брокерські операції можуть здійснюватися на підставі договору комісії і договору-доручення.

Брокерські операції за договором комісії здійснюються за рахунок клієнта, але від свого імені. Це називається комісійною угодою.

Дана угода може мати два варіанти: проста комісія і комісія за участю банку.

При простій комісії укладаються два види договорів:

· комісійний договір між банком (комісіонером) і клієнтом (комітентом);

· договір між комісіонером і третьою стороною угоди.

Перед укладанням комісійної угоди на купівлю комітент перераховує на свій поточний рахунок відповідні кошти, а перед укладанням угоди на продаж блокує на рахунку депо представлені для реалізації цінні папери.

При комісії за участю банку останній продає цінні папери зі свого портфеля або купує у клієнта цінні папери за рахунок власних ресурсів з їх подальшим продажем.

Брокерські операції на підставі договору-доручення передбачають доручення клієнта банку купити чи продати цінні папери від свого імені і за рахунок клієнта. Банк може придбати цінні папери як у перших осіб, так і зі свого портфеля.

Крім того, довірчі послуги банків у сфері інвестиційних паперів можуть полягати в управлінні портфелем в інтересах довірителя. Плата за ці послуги буває фіксованою чи може встановлюватися у процентному відношенні до отриманого доходу. При довірчій послузі клієнт залишається власником майна, передаючи його в розпорядження банку чи трастовій компанії на строк, визначений дорученням.

Послуги незалежних реєстраторів включають цілий комплекс: наприклад, поіменний облік акціонерів, ведення реєстру держателів цінних паперів, заміна сертифікатів при зміні власника цінного папера, інформування акціонерів про діяльність акціонерного товариства тощо.

Розрахунково-клірингові послуги полягають у тому, що банки ведуть рахунки учасників фондового ринку і забезпечують розрахунки за угодами.

Депозитарні послуги передбачають зберігання цінних паперів клієнтів.

Консалтингові послуги мають на меті аналіз фондового ринку, розробку документації для емісії цінних паперів, оцінку стану інвестиційного портфеля клієнта, розробку, інвестиційних стратегій для клієнтів.

Одна з функцій банків, які займаються інвестиційною діяльністю, є участь у надписуванні цінних паперів. Специфіка цього виду діяльності полягає в тому, що її можна віднести як до посередницьких, так і до інвестиційних послуг.

Апдеррайтинг (передплата) - діяльність, що пов'язана з розміщенням цінних паперів нового випуску серед інвесторів. Банки можуть виступати як у ролі консультанта, так і гаранта (андеррайтера).

Функція консультанта передбачає розробку з клієнтом бізнесплану, в якому визначається необхідна для проекту сума інвестицій, види, строки розміщення та вартість цінних паперів, які необхідно випустити; розраховується термін емісії (оптимальний Для ринку); вибирається ринковий сегмент для розміщення цінних паперів; відбувається підготовка документів та здійснюється процедура державної реєстрації нового випуску.

Сутність функції андеррайтера. Банк виступає як принципал, тобто особа, якій надаються повноваження, або як агент. Банк дає емітенту зобов'язання викупити весь випуск цінних паперів за зниженою ціною. Потім він розміщує цінні папери та отримує дохід на різниці. Якщо банк не розмістив цінні папери, то він несе збитки.

Банк-агент не гарантує розміщення цінних паперів, а лише зобов'язується докласти всіх зусиль для їх продажу в межах певного терміну. Також він не дає жодних гарантій. У разі неспроможності розмістити цінні папери угода анулюється або ж встановлюється сума комісії за кожен реалізований цінний папір. Розмір комісії визначається пропорційно зниженню рейтингу та зменшенню суми угоди. Також ризик може зростати і в міру збільшення суми угоди. Тоді банки розподіляють зобов'язання між кількома фінансово-кредитними інститутами.

Якщо сума емісії перевищуватиме 5 % капіталу андеррайтера, то утворюється емісійний синдикат. Для комерційних банків є дуже небезпечним ризик втрати репутації. Особливо це стосується спеціалізованих банків, оскільки невдача в розміщенні може відвернути від банку потенційних клієнтів.

46. Сутність соціального страхування

Термін «страхування», на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його -- слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов'язують зі словом «страх».

У фаховій літературі етимології слова «страхування» також приділено значну увагу. Проте єдиної думки з цього питання не існує.

Аналіз опублікованих визначень поняття «страхування» показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування -- це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів».

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування -- захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових, коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Водночас ретельне вивчення поняття страхування і зіставлення різних його тлумачень, які містяться в наукових працях, показують, що офіційне визначення терміна дещо перевантажене правовими аспектами.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого -- страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає надійності і превентивного спрямування захисту.

З урахуванням щойно сказаного можна дати таке визначення поняття «страхування»:

Страхування -- це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розмішує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, не торкалися його сутності, вважаючи, що функції страхування «...є зовнішніми формами, які дають змогу виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через розподільну функцію. Ця функція набуває конкретного, специфічного виявлення у функціях, притаманних страхуванню, -- ризикованій, попере­джувальній і заощаджувальній». За умов, коли радянській державі належало понад 9/10 усіх виробничих фондів і фінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодо можливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалося на об'єкти державної власності. Включення страхування до фінансів мало значною мірою суто фіскальну мету. Були часи, коли умови страхування не передбачали створення перехідних резервів. Значні суми штучно створеного перевищення надходжень над витратами зараховувались до бюджету.

Інша ситуація спостерігається в ринковій економіці, коли страхування відбувається на комерційних засадах. (Це не стосується обов'язкового соціального страхування, де страхові операції не передбачають отримання прибутку.) Воно стає важливим напрямком підприємницької діяльності й розглядається як окрема галузь (індустрія). Природно, що кожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині страхування належить до сфери фінансів підприємств і галузей.

Отже, страхування не вміщується в рамки традиційного вузького розуміння фінансів як економічних відносин, що виникають у процесі формування, розподілу та використання доходів і грошових фондів. До речі, в англійському словнику страхових термінів страхування визначається «як система передання ризику і його комбінування». Тобто у країні, де виникла більшість класичних видів страхування, зміст останнього пов'язують, насамперед, із переданням ризику від страхувальника до страховика.

Створення і використання грошових фондів підпорядковується головній меті -- забезпеченню можливості страховикові здійснювати свою діяльність.

Існує також тісний взаємозв'язок між страховою і кредитною діяльністю. Населення багатьох країн надає перевагу заощадженню своїх коштів через страхові компанії, укладаючи з ними договори на страхування життя та здоров'я. До продажу страхових полісів нерідко залучаються й банки.

Завдяки страхуванню акумулюються великі кошти, які до настання страхових випадків використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів. Страхові поліси можуть бути гарантіями повернення позик. Матеріальні цінності, що їх у разі кредитування банки приймають як заставу, мають бути застраховані. Отже, існує тісний взаємозв'язок між страхуванням і кредитом. Але це не дає підстав для ототожнення специфічних економічних відносин, що становлять зміст страхування, з поняттям кредиту.

Останнім часом під впливом західної теорії вдаються до розширеного тлумачення фінансів, виокремлюючи 5 великих сфер їх функціонування: фінанси державні, фінанси галузеві, кредит і грошовий обіг, ринок цінних паперів, страхування. Ця концепція надає фінансам широкого змісту, який виводить їх далеко за межі розподільної категорії. У цьому контексті страхування стає на один рівень із кредитом, державними фінансами, фінансами галузей, фондовим ринком.

У світовій практиці страхові послуги як об'єкт специфічних відносин, що становлять зміст страхування, розглядаються як складова фінансових послуг. Так, у п. 5 Додатка з фінансових послуг до ухваленої 15 квітня 1994 року Генеральної угоди з торгівлі послугами зазначено: «Фінансові послуги охоплюють страхові послуги і ті, що, належать до страхових, а також усі банківські та інші фінансові послуги (крім страхування)». З цього визначення випливає також, що страхування, як і кредит та цінні папери, є складовою ланкою фінансів у їх широкому розумінні. Такий підхід підвищує можливості активнішого і водночас ефективнішого застосування кожної із зазначених ланок у складному механізмі ринкової економіки.

47. Державне регулювання соціального страхування

Державне регулювання -- це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів. Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

проведення єдиної політики держави в цій сфері;

забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;

адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів.

Державне регулювання соціального страхування полягає у:

розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;

перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян;

встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;

контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування -- це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі настання страхових випадків.

Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія виявляється в ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування. Закони України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів. Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення.

З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення Верховна Рада України у січні 1998 р. прийняла закон про запровадження в Україні загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР, які визначають принципи, загальні правові, фінансові й організаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні. Згідно з цим законом були розроблені відповідними органами і прийняті Верховною Радою такі закони:

«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІІ;

«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 2213-ІІІ;

«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-ІІІ;

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV;

«Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ІV;

«Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» (проект).

Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію у відповідних інструкціях, постановах та положеннях. Крім того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та сплати окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсійне забезпечення певних категорій громадян тощо. Щодо пенсійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1998 р. № 284-ХІV містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України). Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1998 р. № 2601-XIV встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники державних та комунальних засобів масової інформації, які досягли загального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спеціальністю. Закон України «Про внесення змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2000р. № 2015-ІІІ встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80% з урахуванням усіх надбавок і доплат. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. № 2001-12 закладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цій категорії громадян. Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і порядок забезпечення соціальними виплатами певних категорій громадян. Аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить, що правова база соціального страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних чинників (фінансові можливості держави, вплив політичних партій тощо) приймаються поточні рішення, що не дають можливості досягти необхідного рівня матеріального забезпечення громадян.