Аналіз напрямів використання коштів зведеного бюджету Закарпатської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Разом із здобуттям незалежності перед Україною постало важливе завдання - створення власної фінансової і бюджетної систем, а в даний час - їх подальше вдосконалення. Вирішення цього завдання вимагає переосмислення природи бюджету взагалі і місцевих бюджетів зокрема, визначення їх місця і ролі в економічній системі держави, теоретичного обґрунтування процесів формування доходної бази і напрямів використання бюджетних коштів, сутності місцевого оподаткування і його ролі в доходах місцевих бюджетів, створення ефективної системи міжбюджетних відносин. В умовах переходу до ринкової економіки зростає значення місцевих бюджетів у проведенні економічної і регіональної політики, вирішенні соціальних проблем, підтримці незахищених і малозабезпечених верств населення, що також потребує відповідного теоретичного обґрунтування і практичного вивчення.

Актуальність теми визначається тим, що розширення функцій і повноважень органів місцевого самоврядування, яке відбулося протягом останніх років, не супроводжувалося адекватним збільшенням обсягів фінансових ресурсів, що надходять у їх розпорядження. Незначними залишаються власні доходи і, зокрема, місцеві податки і збори, а також надходження від підприємств і організацій, що належать до місцевого господарства. Постійно зростає дотаційна залежність місцевих бюджетів від державного бюджету, подальшого вдосконалення потребує порядок розрахунку бюджетних трансфертів. Серйозною перешкодою на шляху зміцнення місцевих бюджетів стала нестабільність законодавства, неузгодженість і суперечливість окремих його положень. У зв'язку з цим виняткової актуальності набувають теоретичні і практичні проблеми функціонування місцевих бюджетів в Україні, як одної з головних передумов для стабільного розвитку регіонів.

На сьогоднішній день з особливою гостротою постає проблема вироблення дієвого механізму, який би визначав нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а звідси - видатків кожного виду бюджету, і що саме головне - доходів між різними ланками бюджетної системи.

Інформаційну базу написання дипломної роботи складають законодавчі та нормативні акти, що стосуються питань формування та виконання місцевих бюджетів, а саме Бюджетний кодекс України, Закон України "Про місцеве самоврядування" нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів, Державного казначейства та ін., що стосуються місцевих бюджетів. Теоретико-методологічну основу складають праці О. Д. Василика, К. В. Павлюк, О. О. Сунцової, С. В. Слухай, І. В. Кравченко, О. П. Кириленко та інших вчених-економістів, матеріали періодичного друку, інші джерела інформації.

Метою магістерської роботи є науково-теоретичне узагальнення та обґрунтування напрямів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму формування і виконання місцевих бюджетів як головного фактору соціально-економічного розвитку регіонів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розкрити сутність та роль місцевих бюджетів у фінансовій системі держави;

- дослідити особливості бюджетного процесу на місцевому рівні та організації міжбюджетних відносин;

- провести аналіз формування та використання коштів місцевих бюджетів;

- надати пропозиції щодо вдосконалення формування та виконання місцевих бюджетів.

Об'єкт дослідження - зведений бюджет Закарпатської області.

Предметом дослідження є джерела формування та напрямки використання коштів місцевих бюджетів Закарпатської області та їх роль у розвитку регіону.

Методи дослідження. Для досягнення мети було використано методи теоретичного та емпіричного дослідження, основними з яких є системний та історичний підходи, методи аналізу і синтезу (індукція, дедукція, порівняння, аналогія, абстрагування, класифікація).

Історичний метод, індукція, порівняння, аналогія та абстрагування застосовані окремо або в комплексі під час визначення предмету дослідження.

Логіко - статистичний і порівняльний аналіз і синтез для дослідження процесів формування та виконання місцевих бюджетів.

Прогностичні методи - моделювання, узагальнення незалежних характеристик - для формулювання висновків, рекомендацій і визначення шляхів подальшого розвитку місцевих бюджетів України.

З метою забезпечення достовірності одержаних результатів використовувалися методи наукової ідентифікації і зіставно-порівняльного аналізу літературних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ, ЯК ОСНОВНОЇ СКЛАДОВОЇ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

1.1 Сутність і структура місцевих фінансів

Місцеві фінанси відіграють надзвичайно велику і багатопланову роль в економічній системі кожної держави, де визначається і діє ефективне у фінансовому плані місцеве самоврядування.

В умовах ринкової трансформації місцеві фінанси й місцеві бюджети стають основними фінансовими гарантами існування і розвитку демократії та надання населенню суспільних послуг і благ, задовольняти які за рахунок державного бюджету недоцільно і неефективно. Місцеві бюджети стали основним джерелом фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них функцій відповідно до чинного в державі розподілу повноважень між рівнями й гілками влади. У зв'язку з цим особливої уваги набувають проблеми забезпечення місцевого самоврядування фінансовими ресурсами, які б відповідали новим завданням, що стоять перед ними.

Центральним інститутом системи місцевих фінансів є місцеві бюджети, до складу яких належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад міст, селищ, сіл та їх об'єднань). Місцеві бюджети мають вирішальне значення у фінансуванні державних видатків, головним чином тих, які безпосередньо пов'язані з вирішенням проблем економічного та соціального розвитку територій. За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснюється преважна частина державних видатків на житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, освіту, фізичну культуру і спорт, культуру, мистецтво, та засоби масової інформації, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, транспорт, дорожнє господарство, зв'язок та інформатику.[61]

З усього вищесказаного можна сформулювати поняття місцевих бюджетів як фонду фінансових ресурсів, які перебувають в розпорядженні місцевих органів влади для виконання ними функцій, передбачених Конституцією. За своєю формою місцеві бюджети - це основний фінансовий план органів місцевого самоврядування, а за матеріальним змістом - централізований фонд їх фінансових ресурсів.

Розглянемо визначення місцевих бюджетів у трактуванні різних вчених.

За Сазонець І.Л.: "Місцеві бюджети - це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування."[65]

Кириленко О.П. визначає поняття "місцевих бюджетів", як сукупність бюджетів, які складаються, затверджуються і виконуються відповідними місцевими органами влади і самоврядування.[54]

При цьому Сунцова О.О. подає наступне визначення: "Місцеві бюджети - це сукупність економічних (грошових) відносин, що виникають у зв'язку з утворенням та використанням фондів грошових засобів місцевих органів влади в процесі перерозподілу національного доходу з метою забезпечення розширеного відтворення та задоволення соціальних потреб суспільства."[66]

Згідно Бюджетного кодексу України до місцевих бюджетів відносять, бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.[1]

Отже, можна сказати, що місцеві бюджети - це план доходів і видатків територіальних органів влади, що призначений для виконання ними визначених законодавством України функцій.

Місцевий бюджет може розглядатись в трьох аспектах:

- По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право на розпорядження певними фондами грошових коштів.

- По-друге, це план видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування.

- По-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним атрибутом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.[57]

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові відносини органів самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що функціонують на їхній території, а також з населенням у зв'язку з мобілізацією та використанням коштів цих бюджетів. Також виникають взаємовідносини між місцевими бюджетами різних рівнів, між територіальними бюджетами та державним бюджетом з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування територіальних громад та держави в цілому.

Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 27 травня 1997р. (зі змінами та доповненнями), активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів. В кінцевому підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення. Через місцеві бюджети суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному і соціальному розрізах. Разом з іншими ланками бюджетної системи місцеві бюджети є одним з головних інструментів реалізації на практиці програми економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому.

Бюджет виконує наступні функції: розподільчу, контрольну, функції по забезпеченню існування держави.[55]

Прояв розподільчої функції зумовлений тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва. Основним об'єктом бюджетного розподілу і перерозподілу є чистий дохід, що створюється в суспільстві. Через розподільчу функцію бюджету відбувається зосередження грошових коштів в руках держави і їх подальше використання з метою задоволення суспільних потреб. Розподіл і перерозподіл грошових коштів відбувається між окремими галузями і сферами діяльності, між окремими групами населення. В результаті розподілу і перерозподілу здійснюється формування основних фондів грошових ресурсів - державного і місцевих бюджетів, фондів соціального страхування, фондів зайнятості та ін.

Контрольна функція бюджету зводиться до того, що при формуванні доходів фінансовий контроль здійснюється за правильністю здіймання різних видів податків, мобілізацією інших джерел доходів, дотриманням встановлених пропорцій між ними, визначенням податкової бази. При витрачанні бюджетних коштів контролюється ефективність їх використання за цільовим призначенням. Фінансовий контроль здійснюється за виробництвом, розподілом і споживанням сукупного суспільного продукту і національного доходу.

Функція бюджету по забезпеченню існування держави ставить своєю ціллю створення матеріально-фінансової бази функціонування держави, утримання апарату управління країною, законодавчої, виконавчої влади, правоохоронних органів.

Характерною ознакою бюджетної системи України є самостійність усіх рівнів бюджетів, що гарантоване Бюджетним кодексом України. А це означає, що місцевим органам влади гарантуються власні та закріплюються загальнодержавні доходи, у визначених співвідношеннях. Також вони мають право самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів згідно закону. При цьому не дозволяється втручання органів державної влади у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів, за винятком випадків, які передбачені законодавством.

Місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до бюджетів іншого рівня. Згідно Кодексу місцеві бюджети складають бюджети трьох рівнів, що детально зображено на рис 1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Структура місцевих бюджетів України

Як видно з рисунку, а також згідно з Бюджетним кодексом можна сказати, що місцевий бюджет є планом утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій органів Автономної республіки Крим, та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Коли мова йде про утворення фінансових ресурсів, то маються на увазі джерела формування бюджету, або інакше кажучи, дохідні статті. Але використання ресурсів можна прослідкувати також за витратними статтями бюджету. Таким чином, бюджет - це двостороння таблиця, в одній стороні якої розміщенні доходи, а в іншій витрати.

За структурою місцеві бюджети поділяються на дві частини (рис.1.2.):

1. Доходи та видатки, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, тобто дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до бюджетів вищого рівня. Це так звані делеговані повноваження.

2. Доходи і видатки, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів - власні повноваження.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Структура місцевого бюджету

Доходами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, вважаються ті, що закріплені за територіальним бюджетом для забезпечення видатків, які обраховуються за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості. Якщо сума вказаних доходів менша за суму видатків, що передані державі і обраховані за формулою то на різницю даному бюджету надається трансферт - дотація вирівнювання.

Власними повноваженнями, вважаються такі, які повністю залишаються в розпорядженні відповідного бюджету та не враховують обсягів вилучення. Ці доходи призначено для забезпечення видатків, які в межах чинного законодавства повністю передані на розгляд місцевих органів влади.

Згідно Бюджетного кодексу України, бюджет складається з загального та спеціального фондів.[1]

Загальний фонд бюджету включає надходження, що визначені для забезпечення ресурсами загальних виплат та не призначаються на конкретні цілі. Він є джерелом більшості видатків бюджету.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей. Тобто це означає закріплення джерела доходів до статті видатків, за яким певні види доходів призначаються на фінансування деяких видів видатків. Даний фонд був введений з метою покращення контролю над бюджетними коштами, які раніше спрямовувалися до різних позабюджетних фондів.

Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет та бюджет розвитку.

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів стосовно соціального захисту населення.

Сазонець І.Л. вважає, що головною метою створення бюджету розвитку є фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із розширеним відтворенням.[65]

Поточний бюджет покриває щоденні витрати на надання послуг, у той час бюджет розвитку фінансує витрати на розвиток інфраструктури, громадські споруди, обладнання та викуп земельних ділянок.

Поділ місцевих бюджетів на поточні і бюджети розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з невиконанням доходів бюджету. У такому випадку насамперед фінансуються видатки, що включені в поточний бюджет.

Держава має право фінансової підтримки місцевого самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, здійснює контроль за законним, економним і ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам територіальної влади дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Місцеве самоврядування, як і держава, є інструментом, що надає суспільні послуги, а для надання таких послуг їм необхідна стабільна і фінансово стабільна дохідна база. Ефективність та масштаби діяльності місцевих органів у сфері надання соціальних послуг залежать від стану фінансів місцевих органів влади. Діяльність місцевих органів влади у сфері надання суспільних послуг за рахунок саме дохідної частини їх бюджетів є однією з форм регулювання економіки і соціального розвитку країни.

Місцевим бюджетам відводиться належне місце у втіленні загальних національних цілей, визначених перспективною програмою розвитку українського суспільства "Україна - 2010" [61]:

- поліпшення життя народу;

- підвищення конкурентоспроможності України в глобальній системі;

- зміцнення основ демократії.

Місцеві бюджети є важливою складовою фінансової системи держави, виступають фінансовою основою місцевого самоврядування та виконання функції розподілу суспільного продукту, контролю за його використанням, регулювання економічних процесів та стимулювання соціально-економічного розвитку на відповідній території.

На регіональному рівні має зосереджуватись розв'язання наступних завдань [22]:

- взаємозв'язок регіону і центру у визначенні пріоритетів розвитку промислового комплексу або сільського господарства регіону та узгодження з програмами загальнодержавного рівня;

- формування оптимальної структури господарства регіону, збалансованість роботи міжгалузевих комплексів, галузей і виробництва;

- удосконалення та формування економічного механізму взаємодії господарських суб'єктів різних форм власності;

- укріплення фінансової бази регіону, пошук та залучення додаткових джерел фінансових ресурсів, у тому числі іноземних інвестицій.

Із статті М. Я. Азарова [8] випливає, що програми розвитку регіонів мають включати заходи спрямовані на:

- подолання стану кризовості;

- ліквідацію вузьких місць у сферах водо-, енерго-, теплопостачання;

- розв'язання проблем у соціальній сфері, охороні здоров'я, освіті;

- ліквідацію безробіття та створення додаткових робочих місць;

- збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів;

- забезпечення високої продуктивності виробництва, розвитку виробничого потенціалу на сучасній високотехнологічній основі.

Життєвий рівень народу багато в чому визначається розміром реальних доходів громадян, тривалістю та умовами життя, кількісним і якісним складом послуг, які населення одержує через мережу соціально-культурних закладів, рівнем зайнятості, станом довкілля тощо. Цільове спрямування коштів територіальних бюджетів підтверджує їхню безпосередню причетність до вирішення цих проблем. Майже 60 % всіх видатків місцевих бюджетів спрямовуються на соціальні потреби - соціальний захист і соціальне забезпечення населення, утримання об'єктів, що належать до соціально-культурної сфери. При цьому 25% коштів місцевих бюджетів використовується на розвиток економіки територій і сприяє забезпеченню нормального функціонування промисловості, транспорту, дорожнього, житлового та комунального господарства. До місцевих бюджетів надходять екологічні платежі, які цільовим спрямуванням використовуються на природоохоронні заходи.[61]

Отже, місцеві бюджети посідають важливе місце в економічному та соціальному житті суспільства, що знаходить відображення у різноманітних зв'язках, які виникають в процесі їх формування - з місцевим господарством, підприємствами, фірмами, установами, які працюють на території функціонування місцевих бюджетів, з органами державної влади та управління, з населенням.

1.2 Місцеві податки і збори як джерело формування місцевого бюджету

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відповідно до переліку місцевих податків і зборів, передбаченого Законом України "Про систему оподаткування", запроваджують на своїй території місцеві податки, визначають механізм їх справляння та порядок сплати. Виключення становить збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. Крім того, вказаним законодавчим актом визначено обов'язковість запровадження сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження певних податків і зборів - комунального податку, а також зборів: за припаркування автотранспорту, ринкового, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, з власників собак.

Місцеві органи самоврядування за кожним видом місцевих податків та зборів розробляють положення, якими регламентується порядок сплати та перерахування в місцевий бюджет податків та зборів відповідно до встановленого переліку та граничних ставок. Органи місцевого самоврядування визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і несуть відповідальність за їх стягнення та перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими податками, порядок та строки їх надання у податкові органи.

В Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст.26) до складу повноважень сільських та міських рад віднесене право надавати пільги зі сплати місцевих податків і зборів у вигляді повного часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників або відстрочки сплати місцевих податків і зборів.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність та повноту перерахування місцевих податків та зборів до місцевих бюджетів покладається на платників відповідно до чинного законодавства.

Розглянемо детальніше кожен вид місцевих податків та зборів та чинний порядок їх справляння.[61]

Податок з реклами.

Платниками податку з реклами виступають юридичні особи та громадяни - замовники реклами. Рекламою, згідно чинного законодавства, вважається спеціальна інформація про особи або продукцію, яка розповсюджується у будь-якій формі та будь-яким способом з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку. Основними видами реклами є: зовнішня, внутрішня, реклама на транспорті, телебаченні і радіо, у друкованих засобах масової інформації, з використанням телефонного та документального електрозв'язку та ін. Зовнішня реклама розміщується на спеціальних конструкціях, щитах, екранах, які знаходяться під відкритим небом. Внутрішня реклама розміщується всередині будинків, приміщень, споруд. До засобів розповсюдження інформації відносять: пресу (газети, журнали, прейскуранти, каталоги, довідники та ін.), ефірне, супутникове та кабельне телебачення, радіомовлення, ілюстровані зображувальні засоби, афіші, плакати, календарі, аудіо- та відеозаписи, світлові табло, комп'ютерні програми та інше майно юридичних та фізичних осіб. Об'єктом оподаткування податком з реклами виступає вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Граничні ставки податку встановлені в наступному розмірі:

- 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами;

- 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час.

Податок сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами. Перерахування податку до місцевого бюджету здійснюють підприємства (організації, установи), які проводять встановлення та розміщення реклами.

Найбільший за абсолютними розмірами поступлень є комунальний податок. Він належить до обов'язкових місцевих податків, які повинні запроваджуватися органами місцевого самоврядування при наявності об'єктів оподаткування. Платниками комунального податку виступають юридичні особи, крім бюджетних організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Об'єктом оподаткування є середньоспискова чисельність працівників. Гранична ставка податку встановлена в розмірі 10% не оподатковуваного податком мінімуму доходів громадян у місяць за кожного середньоспискового працівника.

Збір за припаркування автотранспорту. Даний збір також належить до обов'язкових до запровадження органами місцевого самоврядування. Його платниками виступають юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Об'єктом оподаткування є час паркування автотранспорту. Граничні ставки оподаткування визначені за одну годину паркування у наступних розмірах:

- 3% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - у спеціально обладнаних місцях;

- 1% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - у відведених для цього місцях.

Збір сплачується водіями на місці паркування. Місцеві ради визначають перелік органів, які справляють даний збір і несуть відповідальність за його перерахування до відповідного місцевого бюджету.

Ринковий збір займає друге місце після комунального податку за обсягами поступлень. Даний збір також входить до складу обов'язкових для запровадження місцевими органами самоврядування. Ринковий збір - це плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, в тому числі у павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках (включаючи орендовані), з автомобілів, візків, мотоциклів, ручних візків тощо. У відповідності до діючого законодавства, платниками ринкового збору є юридичні особи усіх форм власності, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також фізичні особи. Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Ставка ринкового збору встановлюється у розмірі від 0,05 до 0,15 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для фізичних осіб і від 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для юридичних осіб за кожне місце. Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі. Не справляється ринковий збір із підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, які розташовані у стаціонарних приміщеннях (магазинах, кіосках, палатках) на території ринку, та з власних торговельно-закупівельних підрозділів ринку незалежно від займаного місця.

Одним із п'яти обов'язкових до запровадження місцевих зборів є і збір за видачу ордера на квартиру. Платниками його є особи, які одержують документи, що дають право на заселення квартири. Сплачується збір за послуги, пов'язані із видачею відповідних документів. Причому сплата збору здійснюється до одержання ордера на квартиру через банківські установи, які перераховують суми збору до відповідного місцевого бюджету. Граничний розмір ставки збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на момент оформлення ордера на квартиру. Облік платників даного збору проводять органи з обліку та розподілу житла.

Курортний збір сплачують громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Виключення становлять: - діти віком до 16 років;

- інваліди та особи, що їх супроводжують;

- учасники Великої Вітчизняної війни;

- воїни-інтернаціоналісти;

- учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- особи, що прибувають за путівками та курсовками у санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;

- особи, що прибувають у курортну місцевість у службові відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

- особи, що прибувають за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ та організацій, а також здійснюючих подорож за маршрутними книжками;

- чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.
Вказані категорії громадян звільняються від сплати курортного збору.
Граничний розмір курортного збору не повинен перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Збір стягується з платників по місцю їх тимчасового проживання. При зміні місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не сплачується. Сплата збору повинна бути проведена протягом триденного строку з дня прибуття у курортну місцевість. Облік платників курортного збору покладений на адміністрації готелів та інших закладів готельного типу під час реєстрації прибувших, а також на квартирно-посередницькі організації при направленні осіб на поселення у будинки або квартири, які належать громадянам на правах власності (крім тих осіб, що приїхали за путівками туристично-екскурсійних установ). Для тих громадян, які розміщуються на тимчасове житло без направлень квартирно-посередницьких організацій, а також проживають у палатках, автомашинах тощо порядок сплати курортного збору визначають місцеві ради.

Збір за участь у бігах на іподромі. Платниками збору є юридичні особи та громадяни, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру. При цьому об'єктом оподаткування стає кожен кінь, виставлений на змагання. Граничний розмір ставки збору за участь у бігах на іподромі встановлений у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Сплачується збір до початку змагань. Облік платників збору здійснює адміністрація іподрому, яка несе відповідальність за своєчасне та повне його перерахування до місцевого бюджету.

Збір за виграш на бігах на іподромі. Особи, які виграли на тоталізаторі на іподромі сплачують збір за виграш на бігах на іподромі. Стягують даний збір адміністрації іподромів під час видачі виграшів. Розмір збору не повинен перевищувати 6% від суми виграшу. Таким чином, об'єктом оподаткування збором за виграш на бігах на іподромі є сума виграшу одержаного при грі на тоталізаторі.

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Цей збір стягується з учасників гри на тоталізаторі на іподромі під час придбання ними квитків. Справляється збір у вигляді процентної надбавки до плати за участь у грі. Отже, об'єктом оподаткуваня виступає плата за участь у грі.
Граничний розмір ставки збору з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі - 5% від суми плати, визначеної за участь у грі. Стягнення збору і перерахування до місцевого бюджету, як і по попередніх двох місцевих зборах, пов'язаних із функціонуванням іподромів, здійснює адміністрація іподромів.

Збір за право використання місцевої символіки.

Платниками збору виступають юридичні особи та громадяни, які використовують місцеву символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (гербу міста чи іншого населеного пункту, назву або зображення архітектурних, історичних пам'ятників) видає відповідний орган місцевого самоврядування. Ставки збору за використання місцевої символіки не повинні перевищувати:

- для юридичних осіб - 0,1% вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг;

- для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Платниками збору є комерційні кіно- і телеорганізації, в т.ч. з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що вимагають від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів. Об'єктом оподаткування вважається сума затрат на проведення додаткових мироприємств (виділення наряду міліції, оточення території зйомок і т.п.). Збір стягується у розмірі, який не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення вказаних заходів.

Збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Юридичні особи та громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу та лотерей сплачують місцевий збір за право проведення аукціонів, конкурсного розпродажу та лотерей. Об'єктом оподаткування виступає вартість заявлених на аукціон, конкурсний розпродаж товарів, виходячи з їхньої початкової ціни, або сума, на яку випускається лотерея. Ставки збору не повинні перевищувати 0,1% вартості заявлених на місцеві аукціони, конкурсні розпродажі товарів або суми, на яку випускається лотерея. Крім того, ставиться умова: граничний розмір збору за право проведення лотерей не повинен перевищувати з кожного учасника три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Збір сплачується за три дні до проведення вказаних заходів, а за право проведення лотерей - під час отримання дозволу на випуск лотерей.

Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Єдиним місцевим збором, який запроваджується рішеннями обласних, а не місцевих рад є збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Всі інші місцеві податки і збори встановлюються сільськими, селищними та міськими радами. Закономірно, що надходження даного збору мають місце лише в місцевих бюджетах прикордонних областей, при чому в окремих з них вони складають досить значні суми. Платниками збору є юридичні особи та громадяни, що прямують за кордон. Об'єктом оподаткування виступає автотранспорт, який слідує за кордон. Збір стягується у диференційованому розмірі в залежності від марки та потужності автомобіля. Ставки збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон наступні:

- для юридичних осіб та громадян України - не більше 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

- для юридичних осіб та громадян інших держав - від 5 до 50 доларів США.

Не справляється даний збір за проїзд автотранспорту, який здійснює перевезення за кордон:

- вантажів по державному замовленню та державному контракту;

- громадян України, які направляються в закордонні відрядження;

- спортсменів, що від'їжджають на міжнародні змагання;

- громадян, які від'їжджають у порядку культурного обміну, на лікування, оздоровлення (дітей), за телеграмою на похорон близьких родичів.

Обов'язковим місцевим збором є також збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. Він виступає як плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Платники збору - юридичні особи та громадяни, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари. Граничні ставки збору встановлені в наступних розмірах:

- 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, які постійно ведуть торгівлю у спеціально відведених для цього місцях;

- 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян в день - за одноразову торгівлю.

Диференціація ставок збору здійснюється в залежності від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Останнім у переліку обов'язкових до запровадження місцевими радами є збір з власників собак. Надходження даного збору незначні не зважаючи на його обов'язковість і тому він являє собою яскравий приклад обов'язкового платежу, затрати по справлянню якого перевищують надходження коштів. Збір стягується з громадян-власників собак (крім службових), які проживають у будинках державного та громадського житлового фонду та приватизованих квартирах. Збір сплачується щорічно, його граничний розмір за кожного собаку не повинен перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Стягнення збору з власників собак проводять органи житлово-комунального господарства.

При встановленні ставок місцевих податків органи місцевого самоврядування повинні дотримуватися певних критеріїв, зокрема:

- Ефективність - встановлений податок повинен приносити прибуток не менший, ніж адміністрування його збору, при цьому прибуток повинен бути максимально великим, щоб не допустити встановлення великої кількості податків. Другий критерій ефективності пов'язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки впливають на розвиток підприємництва в регіоні. Надвисокі податки сприяють відтоку бізнесу з даного регіону. Практика засвідчує, що справляння податків максимально ефективне, коли від них складно ухилитися. Так, податок на нерухомість вважається ефективним, оскільки власники практично не можуть ухилятися від сплати цього податку. Разом з тим крива Лаффера показує, що встановлення максимальних ставок не приносить максимальних надходжень від податків в місцевий бюджет.

- Справедливість - досить суб'єктивна характеристика. Звичайно застосовується такий критерій справедливості - за однакових обставин на платників має накладатися однаковий податок.

- Альтернативою принципу справедливості, орієнтованого на платоспроможність є принцип користування благами. Звичайно, що значна частина місцевих податків йде на надання комунальних послуг, якими користується місцеве населення й підприємці. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій справедливості, з обох платників податків, які отримують однакову вигоду від якоїсь комунальної послуги, повинні стягуватися однакові податки (незалежно від їхньої платоспроможності).

- Прив'язаність податків до місцевих видатків. Податки повинні бути чітко пов'язані з видатками місцевої влади, щоб платники знали про підзвітність їм місцевої влади за те, як використовуються податкові надходження.

- Гнучкість. Місцева податкова система повинна стимулювати розвиток пріоритетних сфер бізнесу в конкретному регіоні та гнучко реагувати на зміни в фіскальній та інфляційній політиці держави.

1.3 Зарубіжний досвід розвитку місцевих бюджетів

В умовах інтеграції України до Європейського Союзу фінансам належить визначальне місце, адже саме вони беруть безпосередню участь в перерозподілі валового внутрішнього продукту. Відповідно до цього фінанси можуть виступати чинником прискорення розвитку економіки, а також фактором її стримування. Як відомо, фінанси, зокрема місцеві, розглядаються через призму такої економічної категорії як бюджет.

Для зарубіжних країн характерна, як правило, три- або чотирирівнева система бюджетів. Наприклад, у Швеції функціонує трирівнева система:[57]

I. Бюджет центрального уряду.

II. Бюджети губерній (ленів).

III. Бюджети комун.

Чотирирівнева система функціонує, наприклад, у Франції: бюджет центрального уряду, бюджет регіонів, бюджет департаментів та бюджет комун.

При цьому у Сполучених Штатах чотири основні рівні системи бюджетів: центральний, штатний, графський та муніципальний, а також ряд додаткових, пов'язаних із функціонуванням цільових адміністративних утворень, наприклад шкільних та інших округів.

Статистичний аналіз показує, що в світі є ряд держав, в яких місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією, тобто практично не залежать або слабо залежать від бюджету центральної адміністрації. Це Ісландія, США, Люксембург, Австрія, Швеція. В зазначених країнах фінансова автономія місцевих бюджетів знаходиться в інтервалі від 72,8 до 99,2 %. У Німеччині, Японії, Франції, Фінляндії, Бельгії і Данії фінансова автономія місцевих бюджетів коливається від 56 до 68 %. Основу їх фінансової автономії складають місцеві податки і місцеві надбавки до загальнодержавних податків, тому застосування терміну "податкова автономія" стосовно місцевих бюджетів вищезгаданих країн цілком правомірно.[77]

Так, в США податкові джерела частково розподілені. Федеральному уряду належить виключне право на мито та поштові збори. Органи влади штатів і місцеві виконавчі органи збирають податки на майно, податки на продаж, платежі за реєстрацію автотранспорту, видобування корисних копалин, санітарні послуги.

Інші податки - на власність і доходи юридичних та фізичних осіб, спадщину та дарування, акцизи - можуть використовуватися усіма рівнями влади на свій розсуд. На рівні штатів основними джерелами податкових надходжень є: обов'язкові внески по соціальному страхуванню (21 %), податок з продаж (20 %), прибутковий податок (19 %), індивідуальні акцизи (10 %).[57]

Автономія місцевих бюджетів у США, Швейцарії і скандинавських країнах забезпечується в основному стягуванням прямих місцевих податків (прибутковий і майновий, або податок на спадкоємну нерухому власність). В США, наприклад, прямі місцеві податки складають 79,8 % поточних. У Люксембурзі, Іспанії, Австралії, Канаді, Великобританії "податкову автономію" місцевих бюджетів забезпечують непрямі місцеві податки. До них відносяться загальний місцевий податок на споживання, різні акцизи, податки на користування так званими "суспільними благами" (тобто місцями громадського відпочинку, спортивними об'єктами і т.п.). В Люксембурзі, наприклад, місцеві непрямі податки складають 54 % поточних доходів місцевих бюджетів, а в Іспанії - 43 %.[77]

Особливість розподілу джерел податкових надходжень в Німеччині полягає в тому, що доходи від податків трьох рівнів влади формуються в основному на основі пайової участі в головних видах податків - індивідуальному прибутковому, податку на прибуток (корпораційному) та податку на додану вартість. Сьогодні вони складають 3/4 податкових надходжень до консолідованого бюджету Німеччини. У федеральному бюджеті спільні податки складають 75 %, в бюджетах земель - 87 %, в місцевих бюджетах - 41 %.[77]

Крім цього, на кожному рівні існують виключні права на певні податкові джерела. Федерація залишає за собою повністю податок на нафту, тютюн, спирт, страхові внески, а також мито. До власних податків земель відносяться податки на майно, автотранспортні засоби, нерухомість, на тоталізатор і лотереї, на спадщину.

На сьогоднішній день формування місцевих бюджетів активно впливає на економічні та соціальні процеси у регіонах, а також на підвищення якості життя населення. Але при детальнішому дослідженні цього питання можна виділити ряд проблем, які виникають на регіональному рівні.

Проблема нестачі фінансових ресурсів в органах місцевого самоврядування, а також нестабільності їхніх дохідних джерел є дуже актуальною в наш час.

Головним джерелом формування місцевих фінансових ресурсів є податкові надходження. Передбачені чинним законодавством України місцеві податки і збори, як правило, суттєво не впливають на формування місцевих бюджетів, а лише доповненням до загальнодержавних податків.

У більшості країн Європи місцеві податки формують основну частину доходів бюджету певного регіону. При цьому в Україні місцеві податки і збори забезпечують лише 2,5-3,5 % їхніх ресурсів.[11]

В загальному можна виділити наступні принципи функціонування системи доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн:[25]

- оптимальність співвідношення розмірів місцевих податків і зборів і якості послуг, які надаються місцевими органами влади;

- високий рівень рентабельності та низький рівень адміністративно-управлінських витрат;

- розумний розподіл податкового тягаря між фізичними та юридичними особами - платниками податків;

- можливість коригування обсягу податкових надходжень залежно від зміни рівня витрат;

- право органів місцевого самоврядування встановлювати ставки податків у межах чинного законодавства.

При вдосконаленні системи місцевих податків і зборів профспілки наполягають на тому, аби взяти за основу загальноприйняту в світі ідеологію оподаткування: закріплювати за регіоном лише ті податки і збори, на формування податкової бази яких можуть впливати органи місцевого самоврядування і які фактично забезпечують стійкі, стабільні джерела доходів місцевих бюджетів. [28]

У більшості країн з розвинутою економікою податок з доходів громадян включається до місцевих бюджетів та переважає прогресивна шкала прибуткового оподаткування. Випадок коли громадяни платять однаковий відсоток податку з доходу, є скоріше вийнятком, така шкала застосовується до прикладу в Естонії, де податок дорівнює 26% від доходу. Ставки оподаткування доходів громадян у Європі відображено у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Ставки податків на доходи фізичних осіб у зарубіжних країнах

Країни	Мінім, %	Максим, %	Неопод. сума, дол.США/рік
Німеччина	15	42	9963
Франція	0	53,25	9275
Канада	17	29	н\д
Швеція	30	57	11500
Данія	н\д	58,5	7377
Норвегія	21	34,7	н\д
Іспанія	12	32	4780
Великобританія	10	40	н\д
Італія	18	45	1490
Кіпр	-	40	13860
Польща	19	24	н\д
Чехія	15	30	н\д
Австрія	21	50	4732
Греція	15	40	1300
Люксембург	8	38	12675
Фінляндія	13	36	14950
Португалія	12	40	2125 та 10147 (якщо доходи тільки від пенсії)

Звичайно ж, у розвинутих країнах доходи найбільш низькооплачуваних категорій громадян зовсім не підлягають оподаткуванню. Таких, за наявними даними у Франції близько 38% населення, а для інших передбачено прогресивну шкалу залежно від одержуваного річного доходу.[11]

У багатьох зарубіжних країнах застосовується складна система розрахунку бази оподаткування. В Австрії, до прикладу, не оподатковуються відрахування до фондів витрати на професійне навчання дітей за кордоном, лікування, що визначається певним розміром витрат, вартість аварійного ремонту після стихійних лих, оплачувані відпустки, премії.[77]

Як свідчить досвід розвинених країн, одним з найвагоміших у структурі дохідної частини місцевих бюджетів є податок на майно. В одних країнах цей податок є домінуючим у місцевих податкових системах (Англія, Канада), а в інших він поєднується з прибутковими та непрямими податками (Данія, Норвегія, Швеція).

Щодо територіальної політики України, то велику питому вагу у формуванні доходів місцевих бюджетів утворюють відрахування від загальнодержавних податків та перерахування з державного бюджету у вигляді трансфертів.

Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів:[28]

а) пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого колективу;

б) багатофакторна формула;

в) компенсація фактичних видатків місцевих колективів;

г) як частина річного бюджету місцевого колективу.

Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи, а для зв'язаних бюджетних трансфертів - перший та третій.

Слід відмітити, що вагоміша частка бюджетних трансфертів - у країнах унітарного типу (особливо Нідерланди, Італія, Греція), тоді як у федеративних (США, Німеччина) - вона нижче. Це підтверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних.[57]

Формування фонду бюджетних трансфертів може здійснюватись як:

а) часткові відрахування від одного або деяких податків, що надходять до держбюджету;

б) щорічні асигнування держбюджету;

в) обсяг видатків місцевих колективів.

Загалом вважається, що найстабільнішою частиною бюджетних трансфертів є ті, джерело яких прив'язане до доходів бюджету, хоч повної стабільності такий підхід не дає. На погляд автора, найбільшу стабільність з огляду на джерело дотацій мають дотації у Франції(зокрема, глобальна дотація на функціонування). У країнах із стабільною економікою бюджетні трансферти, що мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела (ФРН, Франція, Польща). Такого підходу намагаються дотримуватися й у Росії. Що стосується зв'язаних бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Як бачимо, країни з трансформаційною економікою (Латвія, Литва) не в змозі забезпечити стабільного джерела бюджетних трансфертів, а тому віддають перевагу бюджетним асигнуванням, обсяг яких залежить від можливостей бюджету та політичного фактору.[57]

У міжнародній практиці система дотацій застосовується для вирівнювання економічного розвитку регіонів з різною дохідною базою. Значну різницю між регіонами по рівню наповнення дохідної частини можна пояснити як географічними, так і виробничими факторами - галузевими особливостями регіонів, рівнем розвитку виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Згідно з Бюджетним кодексом України, величина трансфертів має гарантувати надання послуг на рівних умовах всім територіально-адміністративним одиницям.

Тому проблема зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів за рахунок власних джерел нині набуває особливої актуальності. Вирішення цієї проблеми сприятиме зацікавленості місцевих органів в економічному розвитку регіонів і забезпечить більшу відповідальність та підзвітність органів місцевого самоврядування перед громадянами.

Для того, щоб впровадити вищесказане в життя та базуючись на європейському досвіді місцевого управління фінансами необхідно сформувати новий тип державного службовця.

На думку доктора технічних наук Бойцуна Н. Є.: "Принципово важливо прищепити державним службовцям новий стиль управління, дбати про зацікавленість у досягненні результатів".[11]

Дане рішення є абсолютно об'єктивним, адже формування бюджету з орієнтацією на результат є основною умовою ефективного фінансового планування, а також основним складником змін у процесі виконання та контролю за виконанням бюджетів. Фінансове планування орієнтоване на кінцевий результат, містить такі елементи, як стеження за виконанням, децентралізація бюджету, ефективність витрачання коштів, а також самостійність та відповідальність бюджетних менеджерів.

Високий розвиток інституту місцевих фінансів в зарубіжних країнах пояснюється тим, що ці країни пройшли досить довгий шлях розвитку. Так еволюція системи місцевих бюджетів почалася з становлення місцевого самоврядування в таких країнах як Великобританія, Німеччина Франція та в інших країнах Європи в XVII - XVIII століттях. В цих країнах поступово відокремлювались функції, що виконувала центральна та місцева влада, з'являлися місцеві податки і збори, витрати поступово почали поділяти на обов'язкові та необов'язкові.[25]

Після скасування кріпацтва в Російській імперії з'явився поділ на земські, міські та мирські бюджети, які були зародками місцевих бюджетів. Окрім них створювалися цільові союзи, до яких найчастіше входили земства та міста для вирішення спільних завдань. Це було великим досягненням, хоча перші подібні союзи були створені у Великобританії.

В часи СРСР фінансова база формувалася в основному за рахунок державного бюджету, а джерела доходів та витрати місцевих бюджетів були чітко визначені законодавством.[25]

Таким чином, Україна за останні століття знаходилася в таких історичних умовах, за яких розвиток місцевих фінансів був неможливим. Тільки після набуття незалежності почалося формування системи органів місцевого самоврядування і відповідно ефективних місцевих бюджетів.

Отже, зарубіжні держави мають значний доробок у сфері місцевої бюджетної політики, який може бути цікавим і корисним для України. Впровадження міжнародних стандартів бюджетного процесу та звітності про виконання бюджету, їх прозорості та доступності для суспільства є одним із першочергових заходів. Орієнтуючись на країни Європейського Союзу, сьогодні повинна бути сформована нова ідеологія бюджетного процесу, спрямована на результат, а не процес, тобто виконання визначених завдань і отримання конкретних результатів на засадах ефективного використання ресурсів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ НА ПРИКЛАДІ ЗВЕДЕНОГО БЮДЖЕТУ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Особливості соціально-економічного стану Закарпатської області

Закарпаття є одним із наймальовничіших куточків України, розташоване на південно-західних схилах і передгір'ях Українських Карпат.

Область розміщена на південному заході України. Вона межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією, а також з Львівською та Івано-Франківською областями країни. Таке положення надає їй низку геоекономічних переваг у зовнішньо-економічній діяльності. За територіально-адміністративним устроєм Закарпаття поділяється на 13 районів, 11 міст, з них 5 обласного значення, 19 селищ міського типу, 307 сільських рад. В області 609 населених пунктів, з яких 193 мають статус гірських. Географічне положення та природні фактори області виступають її конкурентними перевагами.