Функціонування недержавних пенсійних фондів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Пенсійне забезпечення в Україні є однією з основних складових державної соціальної політики. Проте воно не всім пенсіонерам забезпечує гідну старість. Серед проблем, що заважають здійснювати пенсійне забезпечення належним чином, можна виділити складну економічну ситуацію, тінізацію економіки, старіння населення. Як показало життя, солідарна пенсійна система виявилась неефективною, а тому необхідним є перехід до багаторівневої системи пенсійного забезпечення. Це досить тривалий і складний процес, проте він уже здійснюється і є перші, варті уваги результати. Зокрема, це поява недержавних пенсійних фондів.

Зважаючи на вище викладене, тема курсової роботи є актуальною, оскільки, вивчення особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів, визначення основних проблем у цій сфері, дасть змогу розробити певні програми з їх рішення, або вдосконалити вже існуючі, тому ця тема не є актуальною.

Мета даної роботи - дослідження особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів, у теоретичних та практичних аспектах визначити напрямки формування і використання коштів недержавних пенсійних фондів та знайти шляхи удосконалення роботи недержавних пенсійних фондів.

Для здійснення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання в курсовій роботі:

визначити теоретичні основи розвитку недержавних пенсійних фондів в Україні;

проаналізувати і оцінити функціонування недержавних пенсійних фондів, а саме:

а) аналіз формування дохідної частини недержавних пенсійних фондів;

б) напрямки використання коштів недержавних пенсійних фондів;

визначити напрямки оптимізації функціонування недержавних пенсійних фондів.

Під час написання курсової роботи використовувались такі методи дослідження, як: індукції, дедукції, синтезу, порівняння, аналізу, арифметичний, метод логічного узагальнення та графоаналітичний.

Об'єктом дослідження є недержавні пенсійні фонди, які являються основною складовою системи недержавного пенсійного забезпечення.

Предметом дослідження є діяльність недержавних пенсійних фондів на ринку соціальних послуг, формування дохідної частини і їх використання та iн.

Курсова робота складається з трьох розділів, вступу та висновків загальним обсягом 62 сторінок, має 10 таблиць та 15 рисунків, список використаних джерел з 37 найменувань, серед яких є: законодавчі та нормативні акти України, підручники та навчальні посібники, журнали, монографії та наукові статті в спеціальних періодичних друкованих виданнях, а також електронні джерела тощо.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ

1.1 Формування та розвиток недержавних пенсійних фондів

Якість життя населення значною мірою залежить від пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості у завтрашньому дні осіб, які працюють.

Саме пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення.

Еволюція розвитку пенсійного забезпечення в Україні, більша частина території якої входила до складу Російської імперії, починається з видання 6 грудня 1827 р. Царського указу про пенсії. Оскільки ці пенсії були досить скромними, тому тодішній уряд започаткував утворення емеритальних пенсійних кас різними відомствами, кошти яких створювалися за рахунок обов'язкових відрахувань з платні державних службовців. З цих кас здійснювались виплати державним службовцям, звільненим у відставку, а також виплачувалась допомога вдовам і сиротам. Таким чином, державні службовці, які виходили на пенсію і проживали в Україні, почали отримувати дві пенсії - державну і емеритальну.

Соціальне забезпечення нижчих служивих людей здійснювалося також через "емеритальні" каси (створювалися за рахунок внесків чиновників), а повним інвалідам звільненим із служби і таким, що не мали коштів для існування (у разі їх смерті - членам їх сімей), призначалася пенсія [24, c.26].

Після Кримської війни з'явилися перші каси військово-сухопутного відомства, статути яких було затверджено 25 червня 1859 р. У 1863 р. царський уряд узаконив і земські пенсійні каси емеритального типу, а вже через 20 років - пенсійні каси страхового типу. Найбільш відомими в Україні були Чернігівська (1888 р.) та Катеринославська (1896 р.) емеритальні каси.

З часом виявилося, що емеритальні каси не в змозі забезпечувати всім своїм учасникам достатню пенсію. До того ж з'ясувалось, що каси емеритального типу є фінансово нестійкими. Щоб виплачувати гідну пенсію і запобігти дефіциту коштів в умовах зростання кількості пенсіонерів, необхідно було або збільшити відрахування з учасників каси, або змусити земства платити за своїх службовців.

І якщо по відношенню до офіцерських емеритальних кас уряд змушений був покривати цей дефіцит за рахунок емісії державних цінних паперів, то збільшувати відрахування зі свого невеликого жалування учасники кас були не в змозі, а земства не бажали переобтяжувати свої бюджети [25, c. 10-12].

Враховуючи викладене, за таких умов було здійснено перехід до інших принципів фінансування і виплат пенсій. Беручи до уваги неможливість земств покривати дефіцит емеритальних кас, Міністерство внутрішніх справ в травні 1897 р. розробило проект нового "Положение о пенсионныхъ кассахъ для служащих въ земскихъ и городскихъ учреждениях общественного управления" (подано мовою оригіналу). Це положення було затверджене 12 червня 1900 р., і всі пенсійні каси були підпорядковані страховому комітету при Міністерстві внутрішніх справ. Відповідно до цього положення існуючі емеритальні каси перетворювались в пенсійні каси страхового типу. Одну з перших таких кас було утворено в Таврійській губернії. В основу пенсійної каси нового типу було покладено принцип: "Не сплачувати пенсіонеру більше від тієї суми, що обліковується на його пенсійному рахунку" [26, c. 45].

Таким чином, в період розвитку капіталізму на території України, як частини колишньої Російської імперії склалися і функціонували різні види соціального забезпечення (допомога в зв'язку із вагітністю та пологами; по тимчасовій непрацездатності; пенсії по інвалідності (від трудового каліцтва) та з нагоди втрати годувальника).

Крім того, у цей період було побудовано і три рівні пенсійної системи (досить подібні до сьогоднішніх):

державна (пенсії військовим та іншим окремим категоріям осіб);

емеритальна (подібна до солідарної);

накопичувальна (подібна до сучасних недержавних пенсійних фондів)[25, c.75].

На початку ХХ століття в Україні склалися і два підходи до пенсійного забезпечення: розподільчий (емеритальні каси) та накопичувальний (пенсійні каси страхового типу ).

Джерелами фінансування пенсійної каси були: обов'язкові внески (відрахування) учасників; внески за рахунок казни (державного бюджету); доход з капіталу та майна каси ; добровільні пожертви і випадкові надходження.

В Радянську епоху розвиток пенсійної системи в Україні мав також свої специфічні особливості на відміну від західних країн.

У 1920-х рр. була розгорнута дискусія про необхідність розгляду старості як окремого виду непрацездатності, що потребує пенсійного забезпечення. Проте ситуація швидко мінялася і вже до кінця 20-х років минулого століття пенсійним забезпеченням через старість були охоплені викладачі вищих учбових закладів (з 1924 р. після досягнення 65 років), робітники текстильної промисловості (з 1928 р.), провідних галузей важкої промисловості і транспорту (з 1929 р.). У 1929 р. уперше були встановлені відмінності в розмірі між пенсією по інвалідності і через старість, а також порядок виплати пенсій через старість для тих, хто продовжує працювати [26, c. 37].

На початок 80-х рр. минулого століття виникла об'єктивна необхідність своєчасності існуючого пенсійного законодавства, яке відповідало б соціальним і економічним реаліям того часу. Діюча пенсійна система передбачала величезну кількість пільг для окремих категорій працівників, неадекватних їх внескам в пенсійні фонди і, в той же час, відволікаючих значні фінансові ресурси. Разом з тим вона не повною мірою відбивала трудовий внесок більшості задіяних у формуванні свого майбутнього пенсійного змісту і ніяк його не стимулювала.

Усе це призвело на початковому етапі ринкових перетворень до негативних соціальних наслідків: зниженню рівня життя основної маси населення прогресуючому посиленню нетрудової основи майнового і соціального розшарування населення, зростанню відкритого безробіття і т.д. [32, c. 5].

Протиріччя, негативні наслідки командно-адміністративної системи і специфіка ринкових стосунків перехідного періоду викликали потребу у формуванні розумної і ефективної системи соціального захисту населення, розробці пріоритетних напрямів розвитку цієї системи.

Тому з часом виникла необхідність проведення нової пенсійної реформи, яка й відбулася наприкінці 80-х років ХХ століття, але почала втілюватися в життя лише після набуття Україною своєї незалежності.

Поява перших недержавних пенсійних фондів, які по суті мали лише відповідну назву, але були утворені за різними організаційними формами і фактично займалися акумуляцією коштів населення, припадає на початок 1990-х років [8, c. 68]. Вони створювалися на основі ухваленого в 1991 р. Закону України “Про господарські товариства ” [3] як акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, або прийнятого у 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства ” [5].

Через незадовільний контроль з боку держави довірчі товариства працювали з порушеннями, завдаючи громадянам збитків, які відшкодувати практично неможливо.

У 1992 р. в Україні почало діяти нове пенсійне законодавство, прийняте ще в пору перебування України у складі СРСР (1989 р. - закон СРСР, 1992 р. - закон України). Головною його особливістю була більш виражена соціальна спрямованість, уніфікація для усіх категорій зайнятих, включаючи священнослужителів, творчих працівників тощо; розширення кола пільгових категорій для більш раннього виходу на пенсію; введення соціальних пенсій для осіб, що не мають трудового стажу; встановлення розміру пенсії, в рівній мірі залежного від попереднього заробітку і трудового стажу, та інше, пов'язане з формою розрахунків пенсійних виплат. Проте головне нововведення полягало в тому, що була введена виплата повного розміру пенсії усім працюючим пенсіонерам без виключення, в результаті чого до теперішнього часу усе літнє населення України знаходиться на утриманні держави [8, c. 36-38].

Історично недержавні пенсійні фонди в Україні утворювалися у вигляді однорівневої (унітарної) фінансової установи, у рамках якої виконувалися всі функції недержавного пенсійного забезпечення. З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» в Україні передбачено створення багаторівневої системи пенсійного забезпечення, а саме - трьохрівневої пенсійної системи рис.1.1 [4].

Рисунок 1.1 - Трьохрівнева пенсійна система України

Перший рівень - загальнообов'язкова солідарна система пенсійного страхування, що фінансується за рахунок коштів Пенсійного фонду і передбачає встановлення розмірів пенсій у порядку та на умовах згідно із відповідним законодавством;

Другий рівень - складова загальнообов'язкової системи пенсійного страхування, яка ґрунтується на принципі накопичення коштів застрахованих осіб у загальнообов'язковому Накопичувальному пенсійному фонді з подальшим їх інвестуванням для отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб і здійснення пенсійних виплат за рахунок коштів цього фонду згідно з відповідним законодавством;

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат за рахунок відрахувань на недержавне пенсійне страхування та інвестиційного доходу, нарахованого на пенсійні виплати, у порядку та на умовах згідно з відповідним законодавством. Цей рівень регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 р. № 1057-IV.[4], який набрав чинності в 2004 р., наклав заборону на укладання нових договорів з використанням пенсійних схем з визначеними пенсійними виплатами і встановив перехідний період для їх перетворення у схеми з визначеними пенсійними внесками. Перехід успішно відбувся, і пенсійні схеми з визначеними пенсійними виплатами більше не діють. З цього часу процес становлення системи недержавного пенсійного страхування прискорився.

Причини, проблеми і результати створення недержавних пенсійних фондів наведені в табл. 1.1 [14, c. 49-56].

Таблиця 1.1 - Розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення

Причини необхідності створення недержавних пенсійних фондів	Проблеми становлення недержавних пенсійних фондів	Результати створення недержавних пенсійних фондів
Старіння населення; 2. Високий рівень тіньової економіки; 3. Неофіційна імміграція; 4.Зміна соціальних цінностей	Недостатній ступінь макроекономічної стабільності держави; Політична нестабільність; Недостатній рівень розвитку фондового ринку ; Низький рівень доходів громадян; Низький рівень ефективності підприємств; Високий рівень безробіття; Низький ступінь довіри до новостворених НПФ.	Додаткова гарантія соціально-економічного захисту населення; Скорочення викривлення ринку праці (завдяки створенню тісних зв'язків між внесками та пенсійними виплатами); Розширення та прискорення розвитку фінансового ринку; Збільшення національних заощаджень та нагромадження капіталу; Акумуляція внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Система пенсійного забезпечення населення України на сучасному етапі має ряд складних проблем. Серед найважливіших слід відзначити: значне навантаження на працюючу частину населення і на бюджет країни; недостатні обсяги страхових внесків для пенсійного забезпечення; низький рівень державної пенсії; невідповідність розміру пенсії трудовому внеску на протязі працездатного періоду при однаковому рiвнi відрахувань на пенсійне забезпечення; значні переваги та пільги в пенсійному забезпеченні для окремих категорій працівників.

Сучасне економічне становище країни зумовило нестабільний фінансовий стан підприємств, який спричинив невчасну сплату внесків на пенсійне забезпечення і використання страхових внесків на фінансування окремих видів виплат, не пов'язаних з трудовою діяльністю. В значній мірі ці проблеми пояснюються недоліками діючої системи пенсійного забезпечення, відсутністю організаційно-економічного механізму її реформування та нерозвиненістю недержавних форм [20, с.438-441]. У зв'язку з цим необхідно здійснювати заходи для підтримки і розвитку діяльності недержавних пенсійних форм, які покликані перенести тягар піклування про забезпечення нині працюючих після виходу їх на пенсію з держави на плечі самих працюючих і їхніх роботодавців [21, с.277-280].

1.2 Сутність і характеристика видів недержавних пенсійних фондів

Недержавний пенсійний фонд - це фінансова установа, призначена для накопичення коштів на додаткову недержавну пенсію та здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Недержавний пенсійний фонд являється основою системи недержавного пенсійного забезпечення [7, c. 45].

Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат [22, c.4-5].

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

недержавними пенсійними фондами - шляхом укладання пенсійних контрактів між адміністраторами фондів та вкладниками;

страховими організаціями - шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

банківськими установами - шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків [29, c. 53-59].

Для забезпечення ефективної діяльності недержавні пенсійні фонди користуються послугами адміністратора, компанії з управління активами, банку-зберігача та аудитора. Їх взаємодію можна розглянути в одному з підходів функціонування недержавних пенсійних фондів, який зображено на рис. 1.2 [12, c.47-51].



Рисунок 1.2 - Схема функціонування недержавних пенсійних фондів

Всі ці суб'єкти мають певні завдання, виконуючи які вони забезпечують ефективне функціонування недержавних пенсійних фондів.

Органом управління недержавного пенсійного фонду є рада фонду, яка контролює поточну діяльність недержавного пенсійного фонду і вирішує основні питання його роботи (зокрема, затверджує інвестиційну декларацію фонду). Рада фонду створюється в кількості не менше 5 осіб, яких можуть призначати засновники фонду, а у випадку корпоративного фонду також і роботодавці-платники, і таким чином впливати на діяльність та інвестиційну політику фонду. Рада підзвітна зборам засновників недержавного пенсійного фонду - вищому органу управління недержавного пенсійного фонду, або засновнику, якщо фонд створено одним засновником.

Недержавний пенсійний фонд для виконання своїх функцій використовує послуги інших юридичних осіб - адміністратора, компанії з управління активами і банка-зберігача. Рада фонду вибирає такі компанії, укладає з ними договори про обслуговування фонду і контролює їх роботу.

Вкладники перераховують пенсійні внески на рахунок недержавного пенсійного фонду, відкритий у зберігачі. Адміністратор недержавного пенсійного фонду обліковує інформацію про суми внесків та інвестиційного доходу на індивідуальних пенсійних рахунках учасників. Компанія з управління активами примножує кошти, що надходять, шляхом їх інвестування в акції, облігації та інші інвестиційні продукти. Але компанія з управління активами не має прямого доступу до пенсійних коштів. Усі операції з пенсійними коштами здійснюються через зберігач, який після перевірки відповідності вимогам з інвестування перераховує гроші на придбання різних фінансових інструментів.

Інвестиційний дохід, за вирахуванням адміністративних витрат на обслуговування фонду, розподіляється між учасниками та обліковується на рахунку кожного учасника. Отриманий дохід повторно інвестується, в результаті чого кошти недержавного пенсійного фонду зростають за принципом складного відсотка [15, с.55-57].

Така структура недержавних пенсійних фондів була передбачена з метою недопущення втрати пенсійних накопичень і забезпечення "прозорості" діяльності фондів. Недержавний пенсійний фонд юридично відокремлений від засновників, роботодавців - вкладників і компаній, які надають послуги. Тому навіть у разі банкрутства або ліквідації будь-якої з цих компаній, в тому числі й зберігача, пенсійні кошти не будуть втрачені.

Діяльність у системі недержавного пенсійного забезпечення контролюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України. Крім того, учасники фонду можуть самі контролювати ефективність роботи недержавного пенсійного фонду, отримуючи інформацію про стан своїх накопичень (в тому числі і про інвестиційний дохід), і у разі незадовільної роботи фонду переводити свої кошти до іншого недержавного пенсійного фонду [18, c.55-57].

У нашій країні діють недержавні пенсійні фонди трьох видів: корпоративні, відкриті і професійні [4]. В кожного виду існують свії засновники і учасники, які наведені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2 - Засновники і учасники різних видів недержавних пенсійних фондів

Вид	Засновник	Учасник
Відкритий	Одна чи декілька юридичних осіб	Будь-які фізичні особи, незалежно від місця та характеру їх роботи (громадяни України, особи без громадянства)
Корпоративний	Юридична особа - роботодавець або декілька юридичних осіб, до яких можуть приєднатись роботодавці-платники, сплачує до нього внески	Тільки фізичні особи, які знаходяться в трудових відносинах з роботодавцями-засновниками і роботодавцями-платниками цього фонду
Професійний	Об'єднання юридичних осіб - роботодавців, об'єднання фізичних осіб разом із профспілками, об'єднаннями профспілок або фізичних осіб, пов'язаних сферою професійної діяльності.	Виключно фізичні особи, пов'язані через професійну діяльність, визначену у статуті цього фонду

До корпоративного недержавного пенсійного фонду роботодавці-засновники та платники зобов'язані платити внески за всіх своїх працівників. Вони можуть тимчасово припиняти сплату внесків на строк до одного року. Розміри внесків роботодавців до корпоративного фонду встановлюються у відсотках відносно суми зарплати працівників і можуть бути визначені як:

однаковий відсоток на користь всіх працівників;

відсотки, диференційовані за прогресивною шкалою залежно від:

а) віку,

б) стажу роботи працівників на даному підприємстві,

в) віку та стажу одночасно (комбінований варіант перших двох варіантів)

В учасників професійного фонду є перевага те, що вони можуть залишатися в професійному фонді при зміні місця роботи, якщо працюватимуть у тій же галузі, не змінюючи професії.

Сплата внесків до професійного недержавного пенсійного фонду для його засновників не є обов'язковою, але у разі прийняття ними рішення про сплату внесків діють принципи, аналогічні корпоративному недержавному пенсійному фонду.

Відкриті недержавні пенсійні фонди можуть створюватися будь-якими юридичними особами, незалежно від прибутковості підприємств. Заснування відкритих недержавних пенсійних фондів заборонено юридичним особам, діяльність яких фінансується за рахунок державного чи місцевих бюджетів.

Учасниками відкритого фонду можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи. Причому, учасники можуть залишатися у такому фонді також і після припинення сплати внесків на їх користь.

При участі у відкритому недержавному пенсійному фонді роботодавці можуть самостійно вирішувати, за яких працівників сплачувати внески і в якому розмірі, коли починати і припиняти сплату таких внесків [13, c.56-63].

При виборі між відкритим і корпоративним недержавними пенсійними фондами фахівці рекомендують віддати перевагу відкритому. Засновниками корпоративних фондів може бути одне або кілька підприємств. Таким чином, недержавні пенсійні фонди стають немовби дочірніми, але самостійними юридичними особами. Відкриті фонди не мають обмежень для засновників і зорієнтовані передусім на професійного адміністратора і компанію з управління активами, які визначають ефективні напрями інвестування активів. Істотним недоліком корпоративного недержавного пенсійного фонду є обов'язковий вихід з його складу власника рахунка, який звільняється з підприємства-засновника або підприємства-вкладника такого недержавного пенсійного фонду [11, c. 84-85].

Одним з основних завдань недержавних пенсійних фондів є здійснення виплат учасникам фондів. Для цього необхідна певна кількість фінансових ресурсів.

Формування фінансових ресурсів недержавним пенсійним фондом - це комплексний процес, який складається з моделювання портфеля активів і пасивів [17, c. 7-13]. Результатом проведеного аналізу фінансової звітності та законодавчої бази щодо формування пасивів і використання активів недержавних пенсійних фондів в Україні є сформована та формалізована структура фінансових ресурсів [18, c. 125].

До складу активів пенсійного фонду належать:

а) активи в грошових коштах;

б) активи в цінних паперах;

в) інші активи згідно із законодавством.

2) Пенсійні активи у цінних паперах складаються з:

цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до законодавства;

б) акцій та облігацій українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, обсяги торгів на яких становлять не менше 25 відсотків від загальних обсягів торгів на організаційно оформлених ринках цінних паперів України (крім цінних паперів, на які здійснюється підписка згідно із законодавством);

в) цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав, при цьому встановлення вимог до рейтингу зовнішнього боргу та визначення рейтингових компаній здійснюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

г) облігацій іноземних емітентів з інвестиційним рейтингом, визначеним відповідно до пункту 3 цієї частини;

д) акцій іноземних емітентів, що перебувають в обігу на організованих фондових ринках та пройшли лістинг на одній з таких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, або у торговельно-інформаційній системі НАСДАК (NASDAQ). Емітент цих акцій повинен провадити свою діяльність не менше ніж протягом 10 років і бути резидентом країни, рейтинг зовнішнього боргу якої визначається відповідно до пункту 3 цієї частини.

3) Пенсійні активи пенсійного фонду в цінних паперах не можуть включати:

а) цінні папери, емітентами яких є зберігач, особи, що здійснюють управління пенсійними активами, адміністратор (крім випадків, передбачених частиною другою статті 49 цього Закону), аудитор (аудиторська фірма) та особи, що надають консультаційні, агентські або рекламні послуги, з якими пенсійним фондом укладено відповідні договори, та їх пов'язані особи, засновники пенсійного фонду (крім випадків, передбачених частиною другою статті 49 цього Закону);

б) цінні папери, які не пройшли лістинг фондової біржі або торговельно-інформаційної системи, які зареєстровані у встановленому порядку (крім цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано відповідно до законодавства державою, органами місцевого самоврядування або третіми особами);

в) цінні папери, емітентами яких є інститути спільного інвестування, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

г) векселі;

д) похідні цінні папери.

4) Пенсійні активи не можуть формуватися за рахунок коштів, отриманих на підставах, що суперечать законодавству.

5) Пенсійні активи не можуть бути предметом застави і повинні використовуватися лише на призначені цілі. На пенсійні активи не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями засновників пенсійного фонду, роботодавців-платників, осіб, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, адміністратора, зберігача такого фонду та страхової організації, з якою укладено договір страхування довічної пенсії учасником відповідного пенсійного фонду або договір страхування ризику настання інвалідності чи смерті учасника фонду.

6) Обчислення та визначення чистої вартості активів пенсійного фонду, їх облік, зарахування здійснюються адміністратором та особою, що здійснює управління активами такого пенсійного фонду, за методикою та у порядку, визначеними Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

7) На пенсійні активи не може бути звернене будь-яке стягнення або застосована конфіскація, якщо вони сформовані за рахунок коштів, отриманих на підставах, що не суперечать законодавству [10, с.12-14].

Існують наступні напрямки формування пенсійних активів [9, c.20-22]:

1) Добровільні внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) відповідно до обраної пенсійної схеми:

а) учасники недержавних пенсійних фондів - це люди, на користь яких сплачуються пенсійні внески до фонду;

б) вкладники недержавних пенсійних фондів - це особи, які здійснюють такі внески (сам учасник, його роботодавець, професійне об'єднання або члени сім'ї).

Для того, щоб до недержавних пенсійних фондів почали надходити внески, вкладник повинен укласти з адміністратором недержавних пенсійних фондів пенсійний контракт.

Розмір пенсійних внесків визначає вкладник недержавного пенсійного фонду у пенсійному контракті. Здійснення пенсійних внесків є добровільним. Проте є виняток: в обов'язковому порядку такі внески повинні будуть сплачувати роботодавці до корпоративних або професійних фондів на користь тих своїх працівників, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.

2) Прибутку (збитку) від інвестування пенсійних внесків.

Роботодавець або професійне об'єднання мають право встановлювати однаковий відсоток відрахувань пенсійних внесків до пенсійного фонду на користь своїх працівників від суми їх заробітної плати.

Недержавний пенсійний фонд має право встановити мінімальний розмір пенсійних внесків -- 10 % мінімальної заробітної плати у розрахунку на один місяць. Максимальний розмір пенсійних внесків за пенсійними схемами недержавного пенсійного забезпечення не обмежується [4].

Встановлення мінімально гарантованої норми прибутку за будь-якою пенсійною схемою забороняється. Договір про управління активами пенсійного фонду може включати зобов'язання особи, яка здійснює управління активами пенсійного фонду, щодо забезпечення мінімальної дохідності на рівні офіційного індексу інфляції [33, c. 78-80].

Розмір залучених пенсійних внесків є незначним для забезпечення можливості здійснення диверсифікації пенсійних активів у дохідні фінансові інструменти.

Кошти, накопичувані на пенсійних рахунках їхніх учасників, як правило, є значним джерелом інвестицій. Особливість діяльності пенсійних фондів у тому, що вони зацікавлені здійснювати довгострокові інвестиції для узгодження власних потоків внесків і виплат. Це дозволяє розвивати ринок довгострокового запозичення коштів. Можливі обмеження щодо напрямів інвестування активів недержавних пенсійних фондів в Україні чітко визначені Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення ” та наведені в табл. 2.3 [15, c. 27].

Таблиця 1.3 - Обмеження щодо напрямів інвестування активів недержавних пенсійних фондів

Фінансовий інструмент	Максимальна частка в загальній вартості активів фонду, %
Банківські депозитні рахунки та ощадні сертифікати банків	40, але не більше, 10 в одному банку
Банківські метали	10
Цінні папери, погашення за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України	50
Цінні папери, погашення за якими гарантовано Радою міністрів Автономної Республіки Крим, і облігації місцевих запозичень	20
Облігації українських емітентів	40
Акції українських емітентів	40
Цінні папери іноземних емітентів	20
Іпотечні цінні папери	40
Об'єкти нерухомості	10
Цінні папери одного емітента (крім цінних паперів, погашення яких гарантовано Кабінетом міністрів України)	5

Отже можна виділити основні характеристики недержавних пенсійних фондів [4]:

1) недержавні пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновників та не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками.

2) недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності. Провадження пенсійними фондами іншої діяльності забороняється.

3) активи пенсійного фонду (пенсійні активи) формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) та прибутку (збитку) від інвестування пенсійних внесків.

4) за видами пенсійні фонди можуть утворюватися як відкриті пенсійні фонди, корпоративні пенсійні фонди та професійні пенсійні фонди.

5) дозволяється приєднання та злиття декількох пенсійних фондів однакового виду. Забороняється проводити реорганізацію будь-яких пенсійних фондів шляхом поділу чи виділення, а також приєднання, злиття пенсійних фондів різних видів.

6) пенсійний фонд має власне найменування, в якому повинні бути зазначені вид фонду, слова "недержавний пенсійний фонд" або "пенсійний фонд", та яке відрізняється від найменувань будь-яких інших пенсійних фондів, створених на території України.

7) єдиним органом управління пенсійного фонду є рада пенсійного фонду (рада фонду).

8) пенсійний фонд для забезпечення своєї діяльності користується послугами осіб, визначених Законом, на підставі відповідних договорів, які укладаються з цими особами радою фонду.

9) пенсійний фонд не може брати на себе зобов'язання, не пов'язані з діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення. Пенсійний фонд не несе відповідальності за зобов'язаннями третіх осіб і не має права передавати свої зобов'язання перед учасниками та вкладниками фонду третім особам.

10) пенсійний фонд не несе відповідальності за зобов'язаннями держави, а держава не несе відповідальності за зобов'язаннями пенсійного фонду, що зазначається у кожному пенсійному контракті.

11) юридична особа, діяльність якої фінансується за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, має право бути засновником корпоративного пенсійного фонду або здійснювати пенсійні внески до вже створених пенсійних фондів лише у випадках, коли створення таких фондів або здійснення пенсійних внесків передбачено законами України або рішенням відповідних місцевих рад. Заснування такими юридичними особами відкритих пенсійних фондів забороняється. Кошти, перераховані до будь-якого пенсійного фонду будь-яким вкладником, не є власністю держави або органів місцевого самоврядування.

12) пенсійний фонд не може бути проголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство. Створення, функціонування та ліквідація недержавних пенсійних фондів здійснюється згідно закону України від 09.07.2003 № 1057-IV Про недержавне пенсійне забезпечення.

Таким чином, особливістю діяльності недержавних пенсійних фондів є те, що при справлянні пенсійних внесків використовується податковий пільговий режим. Він є вигідним, як для роботодавців так і найманих працівників. Недержавна пенсійна система відіграє важливу роль у пенсійному забезпеченні громадян, а також є гарантом гідного життя після виходу на пенсію. Розвиток ринку недержавних пенсійних фондів в Україні має стати одним зі стратегічних інвестиційних джерел, спрямованих на підтримку економічного зростання загалом в Україні.

1.3 Роль недержавних пенсійних фондів в системі пенсійного забезпечення

Недержавне пенсійне забезпечення відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні гідного рівня життя громадян після виходу на пенсію. А також, забезпечує економічний розвиток країни, оскільки сформовані фонди за рахунок внесків вкладників є стабільним джерелом інвестицій [12, c. 76].

Питання розвитку недержавного пенсійного забезпечення є пріоритетним у діяльності Уряду. Оскільки воно є складовою частиною системи добровільного пенсійного забезпечення, яке передбачає диверсифікацію джерел отримання доходів та має на меті покращити пенсійне забезпечення громадян України.

Загалом, місце недержавних пенсійних фондів в структурі пенсійного забезпечення, можна розглядати в двох аспектах:

1) формування фінансових ресурсів та рух грошових потоків у цій системі;

2) аналіз активності клієнтів сфери недержавного пенсійного забезпечення [16, c. 148-151].

Механізм руху грошових потоків в пенсійній системі через недержавні пенсійні фонди відіграє ключову роль у формуванні інвестиційних ресурсів для внутрішнього економічного розвитку країни. Запроваджувана нова пенсійна система повинна перерозподілити рух грошових потоків таким чином, щоб сформувати основні виплати та внески через другий та третій рівні.

Солідарна (загальнообов'язкова) пенсійна система на сучасному етапі становлення формує в собі основні пенсійні ресурси у вигляді обов'язкових внесків громадян та їх роботодавців. Високі ставки внесків змушують останніх приховувати фактичний фонд оплати праці, зменшуючи тим самим надходження до бюджету Пенсійного фонду, який стає дефіцитним. Виникає потреба компенсувати недостатність коштів на виплату пенсій сучасним пенсіонерам через Державний бюджет України. Запровадження третього рівня повинне вирішити проблему низьких пенсій та надати можливість громадянам отримувати пенсії, відповідні їх заробіткам в період трудової діяльності [19, c. 112].

Зрілість системи недержавного пенсійного забезпечення можна визначити за ступенем розповсюдження послуг серед середніх та малих підприємств, а також фізичних осіб. За даними Держфінпослуг максимальна кількість укладених пенсійних контрактів недержавних пенсійних фондів саме з фізичними особами. Але на сучасному етапі розвитку пенсійної системи, вони не є визначальними пайовиками фондів, оскільки середня сума пенсійних внесків на один укладений контракт від фізичних осіб значно менша ніж від юридичних (339,8 проти 14990,2 у 2008 році) [37]. Разом з тим, в умовах початкового етапу формування фінансових ресурсів пенсійні фонди позиціонують себе переважно на великих вкладників, якими є юридичні особи.

Привабливими та перспективними вкладниками для недержавних пенсійних фондів є фізичні особи-підприємці. Оскільки, через умови сучасного податкового законодавства та загальний стан пенсійного забезпечення громадян, вони найбільш соціально незахищені як пенсіонери солідарної системи. Проте такі вкладники є достатньо платоспроможними в період своєї трудової діяльності. Доцільно було б використати цей потенціал шляхом спрямувати маркетингової політику недержавних пенсійних фондів на залучення більшої кількості саме такої категорії вкладників. Коли до пенсійних послуг почнуть залучатися роботодавці сфери середнього та малого бізнесу, це буде свідченням того, що збільшується диверсифікація ринку у розрізі по клієнтах, що є ознакою досягнення певного рівня розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення [20, 78-79].

Необхідність упровадження системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні викликана такими чинниками:

Незбалансованість солідарної системи:

а) високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення;

б) наявність пільг зі сплати внесків у солідарну систему загальнообов'язкового пенсійного страхування у значної частини працюючих;

в) низька заробітна плата;

г) дефіцит коштів на виплати пенсій, що здійснюються за рахунок державного бюджету.

Поширення тіньової зайнятості і тіньових доходів.

Масштабна трудова міграція.

Обмеженість бюджетних ресурсів для рішення соціальних потреб і, як наслідок, - зменшення ролі держави в забезпеченні соціальних гарантій населення.

Посилення мотивації людей до продуктивної праці, результат якої гарантує їм матеріальну забезпеченість після закінчення трудової діяльності [23, c. 12-15].

Існують додаткові можливості участі в недержавному пенсійному забезпеченні засновників і працедавців-платників пенсійного фонду, які зображені на рис.1.4 [18, c. 35].

Рисунок 1.3 - Додаткові можливості участі в недержавному пенсійному забезпеченні

Важливою особливістю недержавних пенсійних фондів в Україні є те, що якщо учасник незадоволений роботою фонду, то він має право в будь-який момент перевести свої нагромадження до іншого фонду, який, на його думку, працює успішніше. Із недержавними пенсійними фондами громадянам у разі досягнення пенсійного віку виплатять всі нагромаджені ними гроші, тобто внески плюс інвестиційний дохід. При цьому термін, протягом якого вони хочуть одержувати пенсію, і періодичність отримання пенсійних виплат пенсіонери визначають самі. Єдине обмеження за законодавством - термін виплат не може бути меншим ніж 10 років. Учасник фонду може отримати разові виплати, незалежно від віку у таких випадках: якщо виїжджає на постійне місце проживання за кордон, у випадку критичного стану здоров'я, у випадку настання інвалідності. Також разову виплату після досягнення пенсійного віку можна одержати, якщо сума накопичень менше половини прожиткового мінімуму для непрацездатної особи, помноженого на 120. У разі смерті учасника всі його пенсійні нагромадження в повному обсязі отримують спадкоємці [4].

Наразі недержавні пенсійні фонди є новими фінансовими інституціями для переважної більшості населення України. Цим і пояснюються побоювання населення довірити свої вкладення цим маловідомим і ще не зарекомендованим установам в Україні. На сьогодні лише незначна частка працездатного населення України стала учасниками недержавного пенсійного фонду. Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" концептуально і функціонально розмежував послуги з недержавного пенсійного забезпечення, які надаються різними фінансовими інституціями. У табл. 1.4 розроблено порівняльну характеристику недержавних пенсійних фондів та інших фінансових інституцій під час здійснення недержавного пенсійного забезпечення [29, c. 54].

Таблиця 1.4 - Порівняльна характеристика різних фінансових інституцій

Фінансовий інститут	Характеристика
Недержавні пенсійні фонди	Розмір майбутньої пенсії дорівнює сумі внесків до недержавного пенсійного фонду та інвестиційного доходу. Недержавний пенсійний фонд розподіляє усю суму інвестиційного доходу. Недержавний пенсійний фонд банкрутом стати не може, законодавством передбачена заборона конфіскації пенсійних активів. Для недержавного пенсійного фонду податковим законодавством передбачені пільги. У пенсійному контракті можна передбачити невеликі періодичні внески. Недержавний пенсійний фонд розміщує активи у різні фінансові інструменти, тобто мінімізує ризики за допомогою розподілу коштів між великою кількістю інвестиційних інструментів. Право власності громадян наступає з моменту зарахування внеску на індивідуальний пенсійний рахунок.
Банки	Розмір майбутньої пенсії дорівнює сумі внесених коштів та нарахованих відсотків. Банк віддає лише частину власного доходу, відповідно до встановленої ставки за депозитним договором. Існує ймовірність неповернення коштів в разі визнання банку банкрутом. На банківські вклади не розповсюджуються податкові пільги.
Страхові компанії	Використовують пенсійні схеми з установленими пенсійними виплатами, тобто гарантують розміри виплат. Застосовують більш ризикові схеми (досить складно гарантувати пенсійні виплати на фінансових ринках, що розвиваються). Значні коливання ринку або невдале управління активами може призвести до недоодержання страховою компанією очікуваного інвестиційного доходу та банкрутства компанії.

Недержавні пенсійні фонди при здійсненні недержавного пенсійного забезпечення мають істотні переваги перед іншими фінансовими установами, які надають аналогічні послуги. Порівнюючи діяльність банків, страхових компаній та недержавних пенсійних фондів, переваги полягають у такому. Недержавний пенсійний фонд повністю розподіляє інвестиційний дохід між учасниками та не може стати банкрутом, оскільки передбачений нагляд з боку держави. Також для фонду передбачені певні пільги з боку податкового законодавства. На відміну від банку недержавний пенсійний фонд не вимагає значної суми для здійснення першого внеску, тобто внески можуть здійснюватися невеликими періодичними платежами та за деяких обставин допускається їх тимчасове припинення. Недержавний пенсійний фонд розміщує активи у різні фінансові інструменти, тобто мінімізує ризики за допомогою розподілу коштів між великою кількістю інвестиційних інструментів. Це гарантує отримання стабільного інвестиційного доходу і надійність майбутніх пенсійних виплат. Ще однією вагомою перевагою є те, що право власності на вкладені кошти громадян не вимагає виконання ніяких додаткових умов і наступає з моменту зарахування внеску на індивідуальний пенсійний рахунок [16, c.23-26].

Сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів створюється підприємствами-роботодавцями. Таку зацікавленість роботодавців в участі у системі недержавного пенсійного забезпечення можна пояснити низкою переваг і можливостей. Зокрема, роботодавці отримують можливість:

вирішити соціально-кадрові та управлінські питання:

а)посилити соціальний захист працівників;

б) покращити кадрову ситуацію на підприємстві (за рахунок підвищення зацікавленості працівників у результатах роботи, зниження плинності кадрів, утримання кваліфікованих працівників, омолодження колективу);

в) формувати корпоративну культуру на підприємстві;

г) створити позитивний імідж соціально орієнтованого підприємства-роботодавця;

2) отримати додаткові фінансово-інвестиційні можливості:

а) оптимізувати витрати на соціальне забезпечення за рахунок пільгового оподаткування;

б) залучити з пенсійних накопичень довгострокові фінансові ресурси для реалізації власних інвестиційних програм [13, c. 86].

Розвиток недержавних пенсійних фондів має бути потужним імпульсом для активізації розвитку фондового ринку та наповнення його внутрішніми інвестиційними ресурсами. Проте зростаючі доходи населення і вільні ресурси юридичних осіб значною мірою обминали стороною ринок спільного інвестування. Оскільки пенсійні фонди є значними клієнтами інвестиційних фондів, кошти, вкладені у недержавні пенсійні фонди, через фондовий ринок можуть бути перетворені на інвестиції. Активізація приватного пенсійного бізнесу можлива і за рахунок фізичних осіб, проте поки що не спостерігається особливого інтересу до недержавних пенсійних фондів через високу недовіру населення до довготривалих внесків, а також низький рівень обізнаності з можливостями системи недержавного пенсійного забезпечення. До системи недержавного пенсійного забезпечення залучено лише незначну частину чисельності населення України. Можливість використання потенціалу недержавної пенсійної системи в інвестиційних цілях залежатиме від подальшого розвитку корпоративного недержавного пенсійного забезпечення, а також рекламної й роз'яснювальної роботи серед населення та компаній [28, c. 8-10].

Від результатів роботи інститутів недержавного пенсійного забезпечення залежить успіх реалізації соціального та інвестиційного потенціалу пенсійної реформи.

Специфіка недержавних пенсійних фондів як економічної категорії полягає в тому, що в системі економічних відносин суб'єктів недержавного пенсійного фонду відбувається процес перетворення частини заробітної плати працівника та валових витрат роботодавця на інвестиційний ресурс [27, 49].

Сьогодні функціями недержавних пенсійних фондів є:

1) забезпечення адміністрування пенсійних активів;

2) забезпечення управління пенсійними активами;

3) забезпечення зберігання пенсійних активів.

Інвестиційна складова діяльності недержавних пенсійних фондів полягає в збереженні та примноженні пенсійних внесків за допомогою вкладання акумульованих коштів у різні фінансові інструменти. З точки зору вкладання коштів в окремі види фінансових інструментів, пенсійні внески виступають як інвестиційний ресурс. [15, c. 22-23].

Підсумовуючи, слід зазначити, що державне регулювання системи недержавного пенсійного забезпечення набуває особливого значення на початку функціонування системи та в моменти фінансових і політичних криз у суспільстві. На сьогодні обидві умови збіглися у часі, що ставить під загрозу існування системи і вимагає від держави вчасного корегування нормативно-правової бази та умов діяльності.

В ході теоретичного дослідження було виявлено, що система пенсійного забезпечення населення України на сучасному етапі має ряд складних проблем. Серед найважливіших слід відзначити: значне навантаження на працюючу частину населення і на бюджет країни; недостатні обсяги страхових внесків для пенсійного забезпечення; низький рівень державної пенсії; невідповідність розміру пенсії трудовому внеску на протязі працездатного періоду при однаковому рiвнi відрахувань на пенсійне забезпечення; значні переваги та пільги в пенсійному забезпеченні для окремих категорій працівників.

Основними суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є недержавні пенсійні фонди. Недержавні пенсійні фонди це неприбуткові організації які створюються юридичними особами з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників.

Джерелом формування недержавних пенсійних фондів є кошти підприємств, установ, громадських організацій, домогосподарств. Недержавні пенсійні фонди, є суттєвим додатком до державних пенсійних фондів і займають важливе місце в системі соціального захисту населення.

Недержавні пенсійні фонди при здійсненні недержавного пенсійного забезпечення мають істотні переваги перед іншими фінансовими установами, які надають аналогічні послуги. Недержавний пенсійний фонд мінімізує ризики вкладених коштів, що свідчить про надійність і стабільність роботи фонду; повністю розподіляє інвестиційний дохід між учасниками та не може стати банкрутом, оскільки передбачений нагляд з боку держави; для фонду передбачені певні пільги з боку податкового законодавства; на відміну від банку недержавний пенсійний фонд не вимагає значної суми для здійснення першого внеску, тобто внески можуть здійснюватися невеликими періодичними платежами та за деяких обставин допускається їх тимчасове припинення.

Слід відмітити, що недержавні пенсійні фонди є не тільки важливим інститутом доходів населення, а й виступають досить великим інвестиційним ресурсом, тому існує загальна відповідальність держави за організацію, ефективне і надійне функціонування недержавних пенсійних фондів заснована на правах людини в галузі соціального забезпечення. Держава повинна здійснювати ряд важливих функцій з управління недержавних пенсійних фондів.

2. АНАЛІЗ І ОЦІНКА ФУНКЦІОНУВАННЯ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ

2.1 Аналіз формування дохідної частини недержавних пенсійних фондів

Недержавні пенсійні фонди в Україні мають високі темпи розвитку. Проте, незважаючи на високі відносні показники приросту, в абсолютному вимірі рівень розвитку системи недержавних пенсійних фондів залишається на вкрай низькому рівні. Незважаючи на зростання відносних показників, абсолютні показники ринку залишаються надзвичайно низькими. Динаміку кількості недержавних пенсійних фондів і адміністраторів можна побачити на рис. 2.1.

Рисунок 2.1 - Динаміка кількості недержавних пенсійних фондів і адміністраторів

недержавний пенсійний фонд

Кінець 2009 року до державного реєстру фінансових установ було внесено інформацію про 109 недержавних пенсійних фондів, що на 1 одиницю менше, ніж на кінець 2008 року (110), та 48 адміністраторів недержавних пенсійних фондів (2008 рік-50) [36].

Всі ці фонди розміщенні по території України нерівномірно, це показано на рис 2.2. Найбільша кількість їх зареєстрована у місті Києві - 70, у Львові і у Івано-Франківську - 9, у Сімферополі, Донецьку, Харкові - 5, у Дніпропетровську і Черкасах - 3 [34].

Рисунок 2.2 - Регіональний розподіл недержавних пенсійних фондів по Україні за 2009 рік

На кінець першого півріччя 2009 р. до Державного реєстру фінансових установ було внесено інформацію про 109 недержавних пенсійних фондів [36]. При цьому левову частку складають відкриті недержавні пенсійні фонди (приблизно 80 %), що пояснюється вигодою від свободи вступу до них нових учасників без обмежень галузі, в якій вони працюють. Для того щоб побачити динаміку розвитку видів недержавних пенсійних фондів порівняємо зміну їх структури за 4 роки рис.2.3.