Формування власних фінансових ресурсів підприємства

З таблиці 2.1. бачимо, що за 2003-2005 роки на підприємстві спостерігається загальне старіння основних фондів, про що свідчить зниження показників стану основних фондів підприємства. Крім аналізу майнового стану підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності та платоспроможності. Ліквідність - це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з підприємством, оборотний капітал якого складається переважно з запасів [37, c. 266].

Головним критерієм для визначення фінансового стану є платоспроможність підприємства. Це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов. Її можна визначати за минулий період, на якусь певну дату або як майбутню можливість розрахуватися у необхідні терміни за існуючими короткостроковими зобов'язаннями. Одним із показників ліквідності підприємства є коефіцієнт покриття, або, як його ще називають, коефіцієнт поточної ліквідності, який можна розрахувати за наступною формулою:

Кокр. = поточні активи/ поточні запаси (2.6.)

Виходячи з даних про результати фінансової діяльності ТОВ ТВК „РіК Лтд” за 2003-2005 роки, маємо наступні значення:

Кпокр₂₀₀₃ = 5001,3/3040,2 = 1,65

Кпокр₂₀₀₄ = 4410,9/2436,4 = 1,81

Кпокр₂₀₀₅ = 1627,8/2279,2 = 0,71

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року [13, с.138]. Коефіцієнт поточної ліквідності зменшився порівняно з 2003 р. на 0,93 і порівняно з 2004 р. - на 1,10. Це говорить про стале погіршення стану ліквідності ТОВ ТВК „РіК Лтд”. Показник 2005 року < 1, це означає, що підприємство має неліквідний баланс.

Наступним показником, що характеризує ліквідність підприємства, є коефіцієнт абсолютної ліквідності. Його можна розрахувати за формулою:

Ка.л. = кошти / поточні пасиви (2.7.)

Виходячи з даних про результати фінансової діяльності підприємства за 2003-2005 роки, маємо наступні значення коефіцієнтів:

Ка.л.₂₀₀₃ = (10,4+0,2)/3040,2 = 0,003

Ка.л.₂₀₀₄ = (26,6+0,1)/2436,4 = 0,01

Ка.л.₂₀₀₅ = 337,5/2279,2 = 0,15

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Якщо порівняти коефіцієнти абсолютної ліквідності ТОВ ТВК „РіК Лтд” за 2003-2005 роки, можна побачити, що на протязі цих років коефіцієнт хоча і збільшився на 0,147, але все ще є нижчим за норму (має бути від 0,2 до 0,35).

Далі розрахуємо коефіцієнт швидкої ліквідності за формулою:

Кш.л. = поточні активи-запаси / поточні пасиви (2.8.)

Виходячи з даних про результати фінансової діяльності ТОВ ТВК „РіК Лтд” за 2003-2005 роки, отримаємо наступні значення:

Кш.л.₂₀₀₃ =(5001,3-(601+3768,9))/3040,2 = 0,21

Кш.л.₂₀₀₄ = (4410,9-(805,3+3146,1))/2436,4 = 0,19

Кш.л.₂₀₀₅ = (1627-(361,4+490,9))/2279,2 = 0,34

Коефіцієнт швидкої ліквідності демонструє, скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів. Якщо порівняти ці показники за 2003-2005 роки, можна побачити, що порівняно з 2003 роком коефіцієнт збільшився на 0,13, а порівняно з 2004 - на 0,15. Це говорить про позитивні зміни, але коефіцієнт все ще не відповідає нормам (має бути від 0,7 до 0,8).

Такий показник, як частка обігових коштів в активах, характеризує обіговість коштів підприємства і розраховується за наступною формулою:

Чо.к. = обігові кошти/активи (2.9.)

Проведемо розрахунки та виходячи з даних про результати фінансової діяльності підприємства за 2003-2005 роки, отримаємо наступні результати:

Чо.к.₂₀₀₃ = 5001,3/7296,5 = 0,69

Чо.к.₂₀₀₄ = 4410,9/9861,3 = 0,48

Чо.к.₂₀₀₅ = 1627,9/7332,7 = 0,22

За даними розрахунків можемо зробити висновок, що частка обігових коштів в активах зменшилася у порівнянні з 2003 р. - на 0,46, а порівняно з 2004 - на 0,23. Це говорить про зниження обіговості коштів.

Далі розрахуємо коефіцієнт платоспроможності за формулою:

Кплат. = власний капітал/сума активів (2.10.)

Виходячи з даних про результати фінансової діяльності підприємства за 2003-2005 роки, маємо наступні значення коефіцієнтів:

Кплат₂₀₀₃ = -3701,4/7296,5 = -0,51

Кплат₂₀₀₄ = 911,6/9861,3 = 0,09

Кплат₂₀₀₅ = 2670,5/7332,7 = 0,36

Коефіцієнт платоспроможності збільшився порівняно з 2003 р. на 0,87, а у порівнянні з 2004 р. - на 0,27. Ці дані говорять про значне покращення платоспроможності підприємства, тобто підвищення здатності підприємства розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності - для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт покриття - для покупців, власників акцій і облігацій підприємства. За результатами наведених вище розрахунків побудуємо таблицю, на якій візуально порівняємо значення коефіцієнтів за 2003 - 2005 роки (Табл. 2.2).

За даними таблиці 2.2 ми можемо бачити, що на тлі погіршення показників обіговості та покриття, спостерігається відносна стабільність показників абсолютної та швидкої ліквідності.

Також спостерігається підвищення показників ліквідності підприємства та його платоспроможності.

Таблиця 2.2 Показники ліквідності та платоспроможності ТОВ ТВК „РіК Лтд” за 2003-2005 р.р.

Обов'язковою умовою успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки є самофінансування. Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел. Господарська діяльність підприємства нерозривно пов'язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку. Задля повноти аналізу формування власних фінансових ресурсів підприємства ми маємо обчислити показники, що характеризують рівень його самофінансування.

Рівень самофінансування розраховується за допомогою наступних коефіцієнтів:

- коефіцієнт фінансової стійкості;

- коефіцієнт самофінансування;

- коефіцієнт стійкості процесу самофінансування;

- рентабельність процесу самофінансування;

- коефіцієнт незалежності;

- коефіцієнт маневреності.

По-перше, розрахуємо коефіцієнт фінансової стійкості (Кс) - це співвідношення власних і запозичених коштів. Він обчислюється за наступною формулою:

Кс = власні кошти / позикові кошти + кредиторська заборгованість

Розрахуємо цей показник на основі даних фінансової звітності ТОВ ТВК „РіК Лтд” за 2003-2005 роки та отримаємо наступні результати:

Кс₂₀₀₃ = -3701,4/(7957,7+3040,2) = -0,34

Кс₂₀₀₄ = 911,6/(6513,3+2436,4) = 0,10

Кс₂₀₀₅ = 2670,5/(2383+2279,2) = 0,57

Чим вища величина даного коефіцієнта, тим стійкіший фінансовий стан підприємства. За даними наших розрахунків, ми можемо спостерігати підвищення коефіцієнта фінансової стійкості та покращення стану фінансової стійкості підприємства. Далі можемо розрахувати коефіцієнт самофінансування (Ксф), який обчислюється за такою формулою:

Ксф = прибуток, направлений у фонд нагромадження + амортизаційні відрахування / позикові кошти + кредиторська заборгованість (2.21)

Даний коефіцієнт показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти. Коефіцієнт самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіцієнта, тим вище рівень самофінансування. Щодо підприємства ТОВ ТВК „Рік Лтд”, то воно не має фонду нагромадження, тому в числівнику формули будуть лише амортизаційні відрахування.

Ксф₂₀₀₃ = 169,4/(7957,7+3040,2) = 0,02

Ксф₂₀₀₄ = 151,2/(6513,3+2436,4) = 0,02

Ксф₂₀₀₅ = 130,9/(2383+2279,2) = 0,03

Результати розрахунків показують, що порівняно з 2003 роком показник самофінансування збільшився на 0,01, і порівняно з 2004 роком - на 0,01, що в свою чергу свідчить про незначне покращення стану самофінансування ТОВ ТВК „РіК Лтд”. Наступний показник - коефіцієнт стійкості процесу самофінансування (К), що обчислюється за формулою:

К = прибуток, направлений у фонд нагромадження + амортизаційні відрахування / власні кошти (2.22)

Цей коефіцієнт показує частку власних коштів, направлених на розширене фінансування. Чим вища величина даного коефіцієнта, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві.

К₂₀₀₃ = 169,4/-3701,4 = -0,05

К₂₀₀₄ = 151,2/911,6 = 0,17

К₂₀₀₅ = 130,9/2670,5 = 0,05

Наведені вище розрахунки демонструють нестабільність процесу самофінансування підприємства. В порівнянні з 2003 роком коефіцієнт стійкості процесу самофінансування збільшився на 0,01, а порівняно з 2004 роком знову значно зменшився - на 0,12.

Далі розрахуємо рентабельність процесу самофінансування (Р), що обчислюється за наступною формулою:

, (2.23)

де А - амортизаційні відрахування

Чп - чистий прибуток

Вк - власні кошти

Рентабельність процесу самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого доходу, отриманого з 1 грн. вкладених власних фінансових ресурсів, котра потім може бути використана на самофінансування.

Розрахуємо цей показник на основі даних фінансової звітності ТОВ ТВК „РіК Лтд” за 2003-2005 роки та отримаємо наступні результати:

Р₂₀₀₃ = (169,4+400,5)/-3701,4*100% = -15%

Р₂₀₀₄ = (151,2+358,6)/911,6*100% = 56%

Р₂₀₀₅ = (130,9+230,5)/2670,5*100% = 14%

За наведеними розрахунками, показники рентабельності процесу самофінансування теж є нестабільними: порівняно з 2003 роком рентабельність процесу самофінансування збільшилася на 29%, а порівняно з 2004 роком знов зменшилася на 42%.

Наступний показник - коефіцієнт незалежності (Кн), що розраховується за такою формулою:

Кн = Джерела власних засобів / валюта балансу (2.24)

Коефіцієнт незалежності характеризує частку власних джерел у загальному обсязі капіталу.

Кн₂₀₀₃ = -3701,4/7296,5 = -0,51

Кн₂₀₀₄ = 911,6/9861,3 = 0,09

Кн₂₀₀₅ = 2670,5/7332,7 = 0,36

За цим показником спостерігається тенденція збільшення. В порівнянні з 2003 роком коефіцієнт незалежності збільшився на 0,87, а порівняно з 2004 роком - на 0,27. Це свідчить про збільшення частки власних джерел у загальному обсязі капіталу підприємства, тобто покращення стану його самофінансування. Іншим показником, що характеризує використання власних коштів підприємства, є оборотний капітал, що визначається як різниця поточних витрат і короткострокових зобов'язань. Іншими словами, підприємство має оборотний капітал доти, доки поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання (або в цілому доти, поки воно ліквідне). У цьому зв'язку корисно визначити, яка частина власних джерел коштів вкладена у найбільш мобільні активи. Для цього розраховується так званий коефіцієнт маневреності (Км). Він розраховується за наступною формулою:

Км = Оборотний капітал / джерела власних засобів (2.25)

Розрахуємо цей показник на основі даних фінансової звітності підприємства за 2003-2005 роки та отримаємо такі результати:

Км₂₀₀₃ = 5001,3/7296,5 = 0,69

Км₂₀₀₄ = 4410,9/9861,3 = 0,45

Км₂₀₀₅ = 1627,8/7332,7 = 0,22

Згрупуємо розраховані показники самофінансування в таблицю (Табл. 2.6).

Таблиця 2.6 Показники самофінансування ТОВ ТВК „РіК Лтд” за 2003-2005 рр.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ФОРМУВАННЯ ВЛАСНИХ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Напрямки підвищення прибутковості підприємства

Самофінансування - здатність підприємства з зароблених засобів не тільки відшкодовувати виробничі витрати, але і фінансувати розширення виробництва, рішення соціальних задач. Самофінансування здійснюється за рахунок прибутку й амортизації. Однак у процесі нагромадження обсяг прибутку піддається зменшенню за рахунок податків і різних платежів із прибутку. У кінцевому рахунку, залишається нерозподілений прибуток. З нерозподіленого прибутку й амортизації формуються основні джерела самофінансування підприємства. Потреби у власних фінансових ресурсах для формування й ефективного використання всіх господарських засобів, розширення виробництва і поліпшення соціально-культурної сфери підприємства повинні задовольнятися в першу чергу за рахунок грошових надходжень від власної діяльності. Основним напрямком покращення самофінансування підприємства є збільшення його прибутку. Збільшувати прибуток можна за допомогою багатьох факторів. Наприклад, можна збільшити ціну на продукцію, надані послуги, виконану роботу. Проте цей варіант не завжди може пройти, оскільки на сучасному етапі розвитку нашої країни підприємства не мають достатньо грошових коштів, щоб заплатити ще більшу суму за послуги, роботу, товари. Отже, резерви зростання прибутку - це кількісні можливості збільшення прибутку завдяки:

- Збільшенню обсягу реалізації продукції;

- Зменшенню витрат на виробництво і реалізацію продукції: усунення перевитрат по сировині і матеріалах, усунення понадпланових відходів, усунення невиправданих і непродуктивних витрат у складі цехових і загально-виробничих витрат, а також у складі витрат на утримання і експлуатацію устаткування, усунення втрат від браку;

- Постійному зниженню позареалізаційних збитків.

Ще одним напрямом у пошуку резервів зростання прибутку є аналіз використання ресурсів підприємства, собівартості виготовленої продукції. Зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції - основний резерв збільшення прибутку підприємства. Враховуючи специфіку виробництва даного підприємства суттєво зменшити витрати на виробництво можна завдяки технічним і технологічним заходам. То ж аналізуючи витрати на виробництво продукції, знаходимо резерви її зниження, які водночас є і резервами збільшення прибутку. Також важливим резервом для покращення самофінансування підприємства є скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства. Причин росту кредиторської заборгованості є багато. Основною з них є відсутність коштів по оплаті своїх зобов'язань. Проте підприємство може штучно збільшити свою заборгованість. Це відбувається при умові, якщо в країні намітилась ситуація, що спричиняє ріст інфляції. При такій умові підприємство може завідома збільшити свою кредиторську заборгованість з метою віддати через деякий час ту ж саму суму заборгованості. Цей варіант можливий лише при умові, що ціни за надані підприємством послуги зросли, а сума заборгованості не змінилась (або зросла в незначній мірі). Інша ситуація складається з дебіторською заборгованістю. В основному, в сучасних умовах господарювання на Україні ріст дебіторської заборгованості відбувається по причині взаємних неплатежів між підприємствами, тобто у нас неефективні методи розрахунків між підприємствами. Розглядаючи питання скорочення дебіторської заборгованості (розрахунку з покупцями і замовниками), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами. Це метод надання знижок при достроковій оплаті. Відомо, що в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити певну суму в результаті інфляції. На нашу думку, саме такі нетрадиційні методи дозволять скоротити обсяги заборгованостей між підприємствами. Іншим важливим фактором у роботі підприємства є самооплатність. Самооплатність - здатність підприємства покривати свої видатки (витрати) результатами виробництва, забезпечуючи тим самим повторюваність виробництва в незмінних масштабах. Самооплатність - це невід'ємний момент самофінансування. У процесі досягнення самооплатності зважуються дві найважливіші для підприємства проблеми:

1. Боротьба зі збитковістю. Якщо підприємство хронічно зазнає збитків, то потрібен комплекс заходів для фінансового оздоровлення (санації) підприємства. Цей комплекс включає:

- відновлення продукції, що випускається, (аж до перепрофілювання);

- реалізацію невикористаних матеріалів, невстановленого і невикористовуваного устаткування;

- модернізацію виробництва;

- інтенсифікацію праці працівників і завантаження устаткування;

- упровадження прогресивних форм організації праці.

2. Підвищення прибутковості. Підприємство не тільки повинне покривати свої видатки доходами, але і бути рентабельним, тобто діставати прибуток.

Існують різні шляхи підвищення прибутковості підприємства:

- маркетингові шляхи, зв'язані з коректуванням стратегії і тактики;

- підвищення якості витоку прибутку;

- точне і своєчасне виконання договорів по постачанню продукції.

Підприємницька діяльність (підприємництво) являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян і їхніх об'єднань, спрямовану на одержання прибутку. Отже, одержання прибутку - це безпосередня ціль підприємства. Але одержати прибуток підприємство може тільки в тому випадку, якщо воно виробляє продукцію або послуги, що реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби. Співпідпорядкованість цих двох цілей - задоволення потреби й одержання прибутку - така: не можна отримати прибуток, не вивчивши потреби і не почавши робити той продукт, що задовольняє потреби. Потреби у свою чергу підрозділяються на: потреби і платоспроможні потреби. Необхідно зробити продукт, що задовольняє потреби і при тому по такій ціні, що задовольнила б платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива тільки в тому випадку, коли підприємство витримує визначений рівень витрат, коли споживані ресурси, витрати менше, ніж отримана виручка, тобто, коли підприємство працює з прибутком. У цьому випадку і говориться, що прибуток - безпосередня ціль функціонування підприємства й одночасно це результат його діяльності. Якщо підприємство не укладається в рамки такого поводження і не одержує прибутку від своєї виробничої діяльності, воно змушено піти з економічної сфери, визнати себе банкрутом. Якщо витрати і штрафи в істотній мірі залежать від підприємства, то податки, що сплачуються підприємством, - це зовнішні умови господарювання. Податкова система, що діє в даний час у України, достатньо громіздка і диференційована на федеральний, республіканський і місцевий рівні. Підприємство повинно сплачувати на першому рівні: податок із додаткової вартості, акцизи на окремі види і групи товарів, відрахування на покриття витрат по геологорозвідувальних і геолого-пошукових роботах по корисним копалинам; прибутковий податок із юридичних і фізичних осіб, податок на транспортні засоби, гербовий податок, державний збір. На другому рівні - податок на видобуток природних ресурсів у виді акцизів, акцизи на бензин, моторне паливо, газ, податок на майно підприємства, плату за воду, що забирається промисловими підприємствами з водогосподарчих систем. На третьому рівні - місцеві податки: податок на будівлі, помешкання і спорудження, земельний податок, промисловий податок, збір за реєстрацію підприємницької діяльності фізичних осіб, податок на рекламу, ліцензійний збір за право проведення місцевих аукціонів і лотерей, збір з аукціонних продажів і ін.

Отже, підприємство в умовах ринку у своєму прагненні максимізувати прибуток володіє чотирма ступенями свободи:

- установлення цін,

- формування витрат,

- формування обсягів продукції,

- вибір номенклатури й асортименту продукції.

Але цими ж ступенями свободи володіють і всі інші учасники ринку, і тому кожне підприємство повинно враховувати не тільки своє поведінку на ринку, але і поведінку конкурентів. У умовах ринку виробники продукції змагаються за те, щоб найбільше повно задовольнити потреби покупців, споживачів у широкому значенні слова, тільки, у цьому випадку вони можуть процвітати як виробники продукції. Добробут фірми в області фінансів забезпечується за рахунок дії як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, причому для підприємця особливе значення одержують, насамперед, зовнішні обставини, що він змінити не може і змушений до них пристосовуватися. Внутрішні можливості фірми використовуються таким чином, щоб ефективно задіяти зовнішні чинники. Аналіз зовнішнього середовища служить інструментом, за допомогою якого менеджери контролюють зовнішні стосовно організації чинники з метою передбачати потенційні небезпеки і вчасно задіяти можливості, що знову відчиняються. Вивчення зовнішнього середовища дозволяє фірмі своєчасно спрогнозувати появу ринкових небезпек, підготувати ситуаційні плани на випадок виникнення непередбачених обставин, розробити стратегію, що дозволить компанії досягти поставлені цілі та перетворити потенційні погрози у вигідні можливості. Зовнішнє середовище - це всі ті зовнішні чинники, що впливають на діяльність фірми і, у свою чергу, відчувають на собі її вплив. До них ставляться географічні, міжнародні, національні, політичні, правові, економічні, соціальні й інші чинники. Останнім часом усе більш важливе значення набувають збут, реклама, просування товару. Ці показники займають одне з центральних місць в аналізі. Фірма може розраховувати на успіх на ринку тільки в тому випадку, якщо вона має активних і компетентних реалізаторів її товарів і послуг, агресивну, творчо розроблену рекламу, цілісну систему просування товарів і послуг до покупця. Але, звичайно, найголовніше в удосконалюванні механізму формування і розподіли прибутків підприємства - аналіз прибутковості. Прибуток - показник ефективності діяльності будь-якої комерційної організації. Тому постійний контроль за прибутком від усіх напрямків діяльності, різних товарів і послуг є важливою функцією керування. Фінансовий стан організації багато в чому визначає, яку тактику і стратегію вибере керівництво на ринку. Детальний аналіз фінансового стана допомагає виявити вже наявні і потенційні резерви організації в цій області. Аналіз фінансового стана звичайно проводиться методами фінансової ревізії. Найважливішою категорією ринкової економіки є прибуток. Саме при цій умові фірма може стабільно існувати і забезпечувати собі основу для росту. Стабільний прибуток фірми виявляється у виді дивіденду на вкладений капітал, сприяє притягненню нових інвесторів і, отже, збільшенню власного капіталу фірми. Тому стає зрозумілим інтерес до проблем прибутковості діяльності фірми. Прибуток, точніше, його максимизація виступає безпосередньою метою виробництва в будь-якій галузі національної економіки. Виробники, проте, можуть зштовхуватися з особливими ситуаціями, що висувають на перший план рішення проблем, що не укладаються в напрямок максимизації прибутку, або навіть таких, що викликають протиріччя з цією ціллю: наприклад, різке зниження цін для виходу на нові ринки або проведення дорогих рекламних компаній для притягнення споживачів, здійснення мір екологічного порядку і т.п. Але всі подібні кроки носять усе ж тактичний характер і в кінцевому рахунку підпорядковані рішенню головної стратегічної задачі - одержання як можливо великого прибутку. У залежності від часу, що затрачається на зміну кількості використовуваних у виробництві ресурсів, виділяють короткостроковий і довгостроковий періоди в діяльності фірми. Короткостроковий - той, протягом якого підприємство не може змінити свої виробничі потужності. У цей період воно в стані домагатися зсувів лише в інтенсивності використання цих потужностей - через ресурси (сировина, паливо, енергія, жива праця і т.п.), що піддаються швидкому коригуванню. Довгостроковий період - такий, що достатній для зміни кількості всіх що залучаються ресурсів, включаючи виробничі потужності. Протягом цього періоду можуть виникати нові фірми і закриватися старі. Короткостроковий і довгостроковий періоди не є чітко визначеними інтервалами, однаковими для всіх галузей. Останні різняться, насамперед, по можливостях зміни виробничих потужностей, а не по тривалості. Наприклад, у легкій промисловості ці зміни можуть бути досить швидко здійснені (так, підприємство по пошиттю одягу розширить свої виробничі потужності за декілька днів, установив додаткові столи для розкрою тканин і швейні машини). У важкій промисловості цей процес потребує значно більшого часу (наприклад, для будівництва нового нафтопереробного заводу може знадобитися декілька років). Суть розходження між періодами складається в можливості зміни виробничих потужностей. У рамках короткострокового періоду неможливо ввести в стрій нові потужності, але можливо підвищить ступінь їх використання. У межах довгострокового періоду можна розширити виробничі потужності. Розподіл на два періоди має велике значення при визначенні стратегії і тактики фірми в максимізації прибутку. Щоб підприємство могло ефективно функціонувати і розвиватися, йому насамперед потрібна стабільність грошової виручки, достатньої для розрахунку з постачальниками, кредиторами, своїми робітниками, місцевими органами влади, державою. Після розрахунків і виконання зобов'язань необхідний ще і прибуток, обсяг якого повинний бути, принаймні, не нижче запланованого. Але фінансова стабільність не зводиться тільки до платоспроможності. Для досягнення і підтримки фінансової стабільності важливі не тільки абсолютні розміри прибутку, скільки щодо обсягу капіталу й обсягу виручки, тобто показники рентабельності. Зростання виручки і прибутків, що сприяє нарощуванню рентабельності, підвищенню стійкості підприємства, зменшенню можливості його банкрутства, раціональний лише до визначених меж, оскільки, як правило, високу рентабельність ринкових позицій забезпечують, діючи з підвищеним ризиком. У цьому випадку зростають потенційні можливості збитків, а в наступному і банкрутства. Результати підприємницької діяльності багато в чому вирішуються вибором складу і структури, що виготовляється і реалізованих товарів, що робляться послуг. Тут важлива не тільки загальний розмір витрат, але і залежність між постійними і перемінними витратами, що визначають швидкість обороту капіталу. Велике значення має для дії менеджера або керівника урахування повною мірою особливостей тієї стадії життєвого циклу, на якому знаходиться фірма.