Управління фінансовими ризиками підприємства

Теоретичні основи управління, економічний зміст фінансових ризиків підприємства, їх сутність та класифікація. Аналіз фінансових результатів, зміни формування власних обігових коштів, вплив дебіторської та кредиторської заборгованості на фінансовий стан.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 03.03.2011
Размер файла 124,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

90

51

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовими ризиками підприємства

1.1 Економічний зміст фінансових ризиків підприємства, сутність та їх класифікація

1.2 Методи управління фінансовими ризиками та їх страхування

1.3 Механізми нейтралізації фінансових ризиків

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності і фінансового стану на прикладі роботи ТОВ "Діего"

2.1 Аналіз фінансових результатів

2.2 Зміни формування власних обігових коштів ТОВ "Діего"

2.3 Вплив дебіторської та кредиторської заборгованості на фінансовий стан ТОВ "Діего"

2.4 Залучені та запозичені кошти і їх вплив на виробничу та фінансову діяльності ТОВ "Діего"

Розділ 3. Фінансові рішення в умовах ризику

3.1 Фінансове планування на підприємстві

3.2 Перспективні напрями в рішенні питань пов'язаних з фінансовими ризиками

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Детерміновані ситуації, коли відсутній ризик, зустрічаються в людській діяльності та, зокрема, в економіці досить рідко. Більшість невизначених подій, що спричиняють ризик, є неповністю прогнозованими та контрольованими, їх неможливо усунути, а тому навіть на перший погляд досить ефективні рішення можуть призвести до значних збитків. Неможливо повністю звільнитися від ризику: намагаючись позбутися однієї ризикованої ситуації, можна потрапити у іншу. Навіть абсолютна бездіяльність у економічному житті спряжена з ризиком невикористаних можливостей.

Невизначеність призводить до ризику через відсутність повної інформації та неможливість точного передбачення. Суттєво впливати на його виникнення можуть такі чинники як погодні умови, науково-технічний прогрес, ринковий попит і ціни на товари тощо. Ризик виникає тоді, коли приймається рішення з кількох можливих, і є непевність в тому, що воно, це рішення, призведе до найефективніших наслідків.

На рівні теорії проблема ризику почала розроблятися у рамках класичних ідей Мілля і Сеніора. Вони визначали в структурі прибутку відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкодування можливих збитків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю.

Подальшого розвитку теорія ризиків набула у неокласиків. Альфред Маршалл розклав прибуток, подібно до класиків, на заробітну плату, відсоток на капітал і плату за ризик У його розумінні ризик -- підприємницька заслуга, він не розглядається лише як імовірність втрат.

На відміну від неокласиків, Джон Мейнард Кейнс стверджував, що ризиком є частина вартості, пов'язана з можливими витратами, викликаними непередбаченими змінами ринкових цін, надмірною спрацьованістю обладнання або ризиком унаслідок катастроф. Особливістю теорії Кейнса є те, що він виділяє саме фінансові ризики.

Принципово нове трактування ризику запропонував американський економіст Френк Найт. На його думку, ризик -- не просто матеріальні збитки, а наслідок невизначеності прибутку. Концепція Френка Найта стала першим кроком до розроблення сучасної теорії фінансового ризику, головна мета якої оптимізація функції ризику.

Сучасна теорія ризику була запропонована відомими західними економістами Г. Марковіцем і В. Шарпом. Ідея Г. Марковіца полягає у тому, що учасники фінансового ринку мають дві мети: по-перше, підвищення рівня очікуваного доходу; по-друге, зниження рівня ризику ступенем невизначеності доходу. Розв'язання цих двох завдань можливе лише за умови створення ефективного інвестиційного портфеля для даного фондового ринку у єдиному варіанті. Саме Г. Марковіц запропонував вважати показником рівня ризику відхилення очікуваного значення випадкової змінної (прибутку) від її середнього значення -- варіацію і стандартне відхилення.

Далі розробляв теорію Г. Марковіца В. Шарп. Принциповим внеском Шарпа у теорію ризиків був розподіл загального ризику на дві умовні частини: систематичний ризик як наслідок загальноекономічних зрушень і специфічний -- як результат господарської діяльності окремого підприємства.

За останні два-три роки з'явилася низка робіт вітчизняних і зарубіжних економістів із теорії ризику. Найгрунтовніший доробок тут мають О. Альгін, І. Балабанов, І. Бланк, Б. Гардінер, П. Грабовий, А. Мазаракі, М. Рогов, В. Успаленко. Практичні аспекти теорії ризику розглянуто у працях В. Альничева, М. Білухи, Г. Клейнера, Г. Шарової, О. Ширінської, О. Ястремського та ін. Проте однозначного визначення змісту економічного ризику немає, що приводить до різноманітних рекомендацій стосовно управління ризиками, попередження їх виникнення. [2; 120]

Ринкова економіка існує на засадах рівності попиту і пропозиції та конкуренції. Реалізація виробленої продукції як і послуг віддзеркалює сутність виробничої діяльності. І попит, і конкуренція впливають на фінансовий результат. Отже, сама суть ринку породжує певні ризики: попит, ціна, доходи, прибуток. До ризику потрібно віднести і категорію часу.

З огляду на суть ринкової економіки досліджувана тема є актуальною за часом, за місцем і значенням. Особливістю ризиків і їх страхування в умовах України є кризові явища в цілому, створення нових виробництв, банкрутство підприємств з застарілою технологією, поява нових форм і методів управління. Не можна обминути питання, що правове поле на фінансовому ринку України є неоднозначне, що гальмує інвестиційні процеси особливо з боку іноземних інвесторів, не дає умов нормальному накопиченню власних коштів через надмірний податковий тиск.

З ризиком ми зустрічаємося щоденно: і на побутовому рівні, і при здійсненні будь-якої господарської діяльності. Саме тому оцінка та шляхи нейтралізації ризиків є актуальною темою сьогодення. За останні декілька років з'явилося багато робіт з теорії ризику вітчизняних і зарубіжних економістів. Проте однозначного визначення змісту фінансового ризику немає, що призводить до різноманітних рекомендацій щодо управління ризиками, попередження їхнього виникнення.

Як правило, ризик пов'язується з невпевненістю в можливому результаті.

Зростання ступеня впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства пов'язано зі швидкою зміною економічної ситуації в країні і кон'юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин, появою нових для нашої господарської практики фінансових технологій і інструментів та інших факторів.

На сучасному етапі до числа основних видів фінансових ризиків підприємства відносяться наступні: ризик зниження фінансової стійкості підприємства, ризик неплатоспроможності, інвестиційний, інфляційний, процентний, валютний, депозитний, кредитний, податковий, структурний, криміногенний, та багато інших ризиків.

Крім цих видів ризиків деякі автори ще виділяють такі, як: маркетингові, ризики зміни законодавства, ризики зміни ціни, комерційні, ризики втрати майна, соціально-правові, функціональні, селективні, ризики ліквідності та ін.

Для оцінки фінансових ризиків використовують сукупність методів якісного і кількісного аналізу. Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зон ризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення.

Кількісний аналіз полягає у визначенні конкретного розміру грошових збитків від окремих видів фінансових ризиків. Для цього можна використовувати економіко-статистичні методи, розрахунково-аналітичні, експертні, аналогові та багато інших.

Ризик є невід'ємною складовою будь-яких економічних процесів. Це пов'язано з тим, що у загальному ризик може бути і як ознакою невизначеної ситуації у навколишньому середовищі, так і необхідністю вибору певного напрямку щодо досягнення поставлених цілей деякого економічного агента. Тож функціонування будь-якого суб'єкта господарювання в економічному житті суспільства є об'єктивною умовою щодо застосування відповідних методів ризик-менеджменту в його повсякденній діяльності.

Втім, підґрунтям розв'язання більшості практичних завдань є теоретична база. Однак, як свідчать теоретичні дослідження, наявність різноманітних дефініцій ризику іноді не сприяє визначенню однозначності у діях економічних агентів. Так, перш за все, аналіз літературних джерел показав певну розрізненість визначень ризику стосовно його якісної та кількісної складової. Тобто, як правило, у визначеннях ризику підкреслюється лише одна із його складових. Разом із цим з'ясовано, що не в повній мірі розглядаються й прояви невизначеності, які породжують ризикові ситуації. Зокрема поза увагою майже залишається надмірність інформації, яка спричиняє невизначеність унаслідок виникнення умов щодо вибору різних альтернатив вхідних даних.

Власне, з цього випливає мета дослідження: розробка пропозицій щодо вдосконалення управління фінансовими ризиками компанії на основі дослідження діяльності підприємства в межах економічної галузі ринку.

Відповідно до мети, завданнями дослідження є:

- дослідити теоретичні засади управління фінансовими ризиками компанії;

- проаналізувати сучасну практику управління фінансовими ризиками компанії;

- надати пропозиції щодо вдосконалення управління фінансовими ризиками компанії.

Об'єктом дослідження є діяльність щодо управління фінансовими ризиками компанії ТОВ «ДІЕГО».

Предметом дослідження є діяльність по управлінню фінансовими ризиками компанії.

В ході дослідження були використані наступні методи: монографічний, науковий, описовий, методи фінансово-економічного аналізу, графо-аналітичні методи, методи аналізу, синтезу, порівняння, прогнозування, спостереження тощо.

Проблемам дослідження сутності економічного ринку та його основних характеристик присвячені роботи В.Д. Базилевича, С.С. Осадця, К В. Шелехова, Л.І. Рейтмана, К.Є. Турбіної та ін. Особливої уваги заслуговують публікації О. Борисової, І. Рудих, І. Васильєва, Ф. Беруля, О. Залєтова, О. Піксотової, О. Паращака. Відповідно, інформаційною базою для написання дипломної роботи слугували законодавство України; науковий доробок вітчизняних та закордонних вчених і фахівців з міжнародної економіки, маркетингу, інформаційних технологій, менеджменту; офіційні статистичні збірники та внутрішня і зовнішня інформація ТОВ “ДІЕГО”.

Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовими ризиками підприємства

1.1 Економічний зміст фінансових ризиків підприємства, сутність та їх класифікація

Ризики виникають у зв'язку з рухом фінансових потоків і виявляються на ринках фінансових ресурсів в основному у вигляді процентних, валютних, кредитних, комерційних, інвестиційних ризиків.

Ризик як економічна категорія -- це подія, що може відбутися або ні. У разі настання такої події можливі три економічних результати: негативний (програш, збиток), нульовий і позитивний (виграш, вигода, прибуток).

Структурний комплекс механізмів (інструментів) сучасної теорії економічного ризику доцільно подати за такою концептуальною схемою:

основні засади якісного аналізу ризику;

кількісний аналіз ризику;

система показників кількісної оцінки ступеня ризику;

моделювання ризику;

основні (інваріантні щодо широкого спектра економічних проблем) способи оптимізації управління ризиком та його попередження.

Якісний аналіз ризику є найскладнішим і потребує ґрунтовних знань, досвіду й інтуїції. Його головна мета - ідентифікувати можливі ризики. Існують формалізовані процедури аналізу ризику для прийняття рішень з урахуванням ставлення суб'єктів до ризику.

Кількісний аналіз ризику грунтується на методі аналогій, аналізі чутливості (вразливості), методі імітаційного моделювання, аналізі можливих збитків тощо.

Одним із основних складників ризику є система кількісних показників ступеня економічного ризику. Оцінюють ступінь ризику в кількісному вираженні: як в абсолютному, так і у відносному. Слід підкреслити, що ризик -- це багатовимірна системна характеристика (категорія) економічних об'єктів (процесів).

Що ж до моделювання ризику, то тут використовується кілька класів математичних моделей і методів, зокрема: стохастичне програмування; теорія Ігор; теорія нечітких множин тощо. Вони повинні відображати реальний стан справ і спиратися на раціональну систему гіпотез.[2, 122]

В усіх випадках ризик має бути визначений і обчислений. Аналіз і оцінка ризику повною мірою засновані на систематичному статистичному методі визначення ймовірності того, що якась подія в майбутньому відбудеться. Звичайно, ця ймовірність виражається у відсотках. Відповідна робота може вестися, якщо вироблено критерії ризику, які дозволяють ранжувати альтернативні події залежно від ступеня ризику. Однак вихідним пунктом роботи є попередній статистичний аналіз конкретної ситуації.

Призначення аналізу ризику -- дати потенційним партнерам необхідні дані, переконавшись у цьому самому, для прийняття рішень стосовно доцільності участі у певній економічній діяльності (проекті) і передбачити заходи захисту від можливих збитків.

Аналізувати, ідентифікувати, оцінювати та оптимізувати ступінь ризику в менеджменті, зокрема, необхідно:

* перед прийняттям стратегічних, інноваційних, інвестиційних рішень;

* при стабілізації портфеля після здійснення угод, що впливають на ступінь ризику;

* при профілактичній діагностиці портфеля, котра провадиться одночасно з інвентаризацією, аудитом тощо;

* при необхідності одержання кредитів та залученні інвестиційних засобів;

* при прогнозуванні кон'юнктури і поведінки сторін;

* при маркетингових дослідженнях вироблюваних товарів та послуг (прогноз попиту, поведінка споживачів);

* при пошуках аргументів в конфліктних ситуаціях;

* при керуванні чужим портфелем (трастові компанії);

* при здійсненні діяльності у сфері аудиту (менеджменту), консалтингу тощо.

У літературі з економіки та теорії бізнесу, а також у практиці приватного підприємництва часто можна зустрітися з термінами «високий ризик» або «низький ризик», коли йдеться про різні рівні ризику. Рівень ризику залежить від співвідношення масштабу очікуваних втрат (збитків) до обсягу майна підприємця чи фірми, а також від імовірності настання збитків. Під вільними від ризику інвестиціями розуміють такі інвестиції, коли ймовірність настання збитків близька до нуля, а розмір збитків по відношенню до наявного майна невеликий.

Посилення впливу ризику -- це насправді зворотний бік свободи підприємництва, своєрідна плата за неї. Під час розвитку ринкових відносин в Україні безумовно буде посилюватися конкуренція. Щоб вижити за цих умов, необхідно впроваджувати нові технології і технічні новинки, йти на сміливі, нетрадиційні дії, які, в свою чергу, підвищують ризик. Отже, необхідно навчитися прогнозувати події, оцінювати економічний ризик, йти на нього, але не переходити допустимих меж.

Слід підкреслити, що підприємницька діяльність завжди обтяжена ризиком.

Джерелом невизначеності, що призводить до ризику, є всі стадії виробничого процесу -- від купівлі і доставлення сировини, матеріалів, комплектуючих виробів до продажу продукції. Взаємозв'язок між ризиком і прибутком має фундаментальне значення для глибокого розуміння підприємництва та розробки ефективних методів менеджменту.

Так, зокрема, провідним принципом у діяльності комерційних банків є прагнення отримати найбільші прибутки. Але це прагнення зіштовхується з можливістю зазнати збитків. Ризик є вартісним виразом імовірної події, що призведе до збитків. Ризик виникає через відхилення фактичних даних від оціночних щодо сьогоднішнього стану і майбутнього розвитку. Ці відхилення можуть бути як сприятливими так і несприятливими, бо кожному шансу щодо одержання прибутку протистоїть можливість зазнати збитків. Отже, отримати прибуток можна лише в тому випадку, якщо можливості зазнати збитків (втрат), тобто ризик, будуть передбачені заздалегідь (зважені) та підстраховані.

Виправданий ризик -- необхідний атрибут у стратегії та практиці ефективного менеджменту. Прогностичний та індикативний сенс планів та економічних рішень, що містять ідею ризику, може бути виявлений лише розробкою та застосуванням методів його врахування та вимірювання.

У кожній ситуації, що пов'язана з ризиком, виникає питання: що означає виправданий (допустимий) ризик, де проходить межа, що відділяє допустимий ризик від нерозумного. Відповісти на ці запитання означає, що треба знайти рівень «прийнятного ризику», кількісну та якісну оцінки конкретних ризикованих рішень.

Об'єктом ризику називають економічну систему, ефективність та умови функціонування якої наперед точно не відомі.

Пiд суб'єктом ризику розуміють особу (індивід або колектив), яка зацікавлена в результатах керування об'єктом ризику і має компетенцію приймати рішення щодо об'єкта ризику.

Джерело ризику -- це чинники (явища, процеси), які спричиняють невизначеність результатів (конфліктність).

Під інформаційною ситуацією будемо розуміти певний ступінь градації невизначеності знаходження середовища в одному із станів заданої множини, якою володіє суб'єкт управління (менеджер) в момент прийняття рішення.

Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови: наявність невизначеності; наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них (відмова від вибору також є різновидністю вибору); зацікавленість у результатах; можливість оцінити наявні альтернативи -- прийняти рішення.

Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних чинників відносять такі, що не залежать безпосередньо від фірми та менеджерів (суб'єктів прийняття рішень): інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого сприяння, можлива робота в зоні вільного економічного підприємництва тощо.

До суб'єктивних чинників відносять ті, котрі характеризують суб'єкт прийняття відповідних рішень (безпосередньо менеджерів, фірму): виробничий потенціал, технологічне забезпечення, рівень предметної та технологічної спеціалізації, організація праці, ступінь кооперативних зв'язків, рівень техніки безпеки, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал суб'єкта прийняття рішень, вибір типу контрактів з інвестором чи замовником тощо. Так, зокрема, від типу контракту залежить ступінь ризику та розмір винагороди після завершення контракту. Сподівання на максимальний прибуток, з одного боку, і страх підприємницького ризику--з іншого, переконують, що успіх у менеджменті можливий лише для тих, хто добре володіє обраною галуззю діяльності, на високому професійному рівні вирішує задачі, що постають, хто мислить неординарно і в змозі творчо застосувати знання у реальній економічній і фінансовій ситуаціях.

З аналізом ризиків щільно пов'язаний ще один аспект проблем менеджменту, зокрема, інвестиційного менеджменту. Оскільки інвестор не в змозі постійно відбирати лише обтяжені незначним ризиком інвестиційні проекти (в нашій дійсності такі проекти практично відсутні), виникає питання: як повинен бути компенсований той чи інший рівень (ступінь) ризику? Відповідь на це запитання дає розрахунок так званої «премії за ризик», котра являє собою додатковий доход (прибуток), що його прагне отримати інвестор понад той рівень, котрий можуть принести безризикові інвестиції. Цей додатковий доход (прибуток) повинен зростати пропорційно ступеню ризику, яким обтяжений даний проект.

Премія за ризик повинна зростати пропорційно до зростання не загального ступеня ризику за проектом, а лише систематичного (ринкового) ризику, що визначається за допомогою коефіцієнта бета (р), оскільки несистематичний ризик пов'язаний в основному з впливом суб'єктивних чинників. Основу такої залежності тлумачить так звана «модель надійності ринку».

Формування ринку та ринкової інфраструктури, нових механізмів встановлення господарських зв'язків, розвитку підприємництва, зростання конкуренції вимагають поглиблення теорії економічного ризику, методів його оцінювання та регулювання на всіх рівнях господарювання: державному, регіональному, місцевому, галузевому, а також підприємства, цеху, дільниці незалежно від форми власності.

Конкуренція змушує менеджерів активно вивчати інформацію, щоб уникнути можливих помилок при здійсненні обтяжених ризиком виробничих, фінансових, комерційних та інших операцій. Зовнішні та внутрішні чинники, що обумовлюють ділову активність за умов ринкової економіки,--динамічні, і частіше всього слідкувати за ними та контролювати їх можна лише за допомогою різних елементів та важелів маркетингу.

Щоб розумно використовувати закони ринку, і не бути його жертвою, слід застосовувати найпередовіші форми аналізу функціонування складових процесу відтворення.

У ринковій економіці існують два види господарського ризику--глобальний (наприклад, на рівні держави, регіону) та локальний (на рівні компанії, підприємства). Вони взаємообумовлені, впливають один на одного і в той же час дещо автономні, через що можуть стати носіями протилежних тенденцій. Це проявляється, зокрема, у випадках, коли економічне середовище створює приблизно рівні можливості щодо прояву обох видів ризику.

У ринковій економіці допускається наявність у підприємців (менеджерів) прав самостійно обирати, яку саме продукцію виробляти, встановлювати ціни на неї, а у торгівлі з урахуванням собівартості (реалізації) та ринкової кон'юнктури формувати структуру товарів з метою одержання максимального прибутку. Для цього можна використовувати систему узгодження перспектив щодо збуту продукції з можливостями ресурсозабезпечення та прибутковості за товарними групами, що ґрунтується на «балансі виживання». Його найдоцільніше застосовувати у комерційній діяльності, якщо при оцінюванні (ран-жуванні) товарів за їх прибутковістю для його складання використовувати аналіз рентабельності за товарними групами, а при оцінюванні (ранжуванні) продукції щодо перспектив Її реалізації звернутися до методу екстраполяції за середнім темпом зростання. Користуючись цим методом, можна також доповнити розрахунок прибутковості, якщо необхідний більш точний результат при оцінюванні (ранжуванні) товарів за їх прибутковістю на майбутній період.

Підприємницький ризик -- це ризик, що виникає в результаті будь-яких видів діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими і фінансовими операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів.

У цих видах діяльності мають справу з використанням і оборотом матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних (інтелектуальних) ресурсів, тобто ризик пов'язаний з повною чи частковою загрозою втрати цих ресурсів.

Визначають ризик як загрозу зазнати збитків у вигляді додаткових затрат, непередбачених у прогнозах, проектах, планах, програмах, або ж одержати доходи, менші за очікувані. Причому, якщо затрати необхідні у будь-якому випадку, то збитки є наслідком невизначеності.

Стосовно класифікації ризику у ряді праць запропоновані такі його характеристики.

1. Щодо масштабів та розмірів -- глобальний, локальний.

2. Щодо аспектів -- психологічний, соціальний, економічний, юридичний, політичний, медико-біологічний, комбінований (соціально-економічний).

3. Щодо міри об'єктивності та суб'єктивності рішень -- з об'єктивною ймовірністю, з суб'єктивною ймовірністю, об'єктивно-суб'єктивною ймовірністю.

4. За ступенем (мірою) ризиконасиченості рішень -- мінімальний, середній, оптимальний, максимальний, або допустимий, критичний, катастрофічний.

5. За типами ризику -- раціональний (обгрунтований), нераціональний (необгрунтований), авантюрний (азартний).

6. Щодо часу прийняття ризикованих рішень -- випереджуючий, своєчасний, запізнілий.

7. Щодо чисельності осіб, що приймають рішення -- індивідуальний, груповий.

8. Щодо ситуації -- стохастичний (за умов невизначеності), конкуруючий (за умов конфлікту).

Кожен вид ризику повинен бути детально проаналізований, змодельований, розкладений на елементи, що дозволить у певній мірі зменшити невизначеність ситуації.

Ризик, як правило, поділяють на два типи --динамічний та статичний.

Динамічний ризик -- це, зокрема, ризик непередбачуваних (недетермінованих) змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень чи непередбачуваних обставин. Такі зміни можуть призвести як до збитків, так і до додаткових доходів.

Статичний ризик -- це ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення збитків власності, а також втрат доходу через недієздатність організації. Цей ризик може призвести лише до збитків.

Розрізняють також такі основні види ризиків:

­ виробничий ризик, пов'язаний з можливістю невиконання суб'єктом економічної діяльності своїх зобов'язань відносно контракту чи договору з іншим суб'єктом економічної діяльності;

­ фінансовий (кредитний) ризик, пов'язаний з можливістю невиконання суб'єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов'язань перед інвестором внаслідок використання для фінансування діяльності кредиту;

­ інвестиційний ризик, пов'язаний з можливістю знецінювання інвестиційно-фінансового портфеля, який складається як з власних цінних паперів, так і з позичених;

­ ринковий ризик, пов'язаний з можливим коливанням ринкових відсоткових ставок, як національної грошової одиниці, так і закордонних курсів валют;

­ портфельний ризик полягає у ймовірності втрати за окремими типами цінних паперів, а також за всіма категоріями кредитів.

Портфельні ризики підрозділяються на фінансові, ризики ліквідності, систематичні та несистематичні.

Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому відношенні та об'єктивною необхідністю попередження і подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат.

1.2 Методи управління фінансовими ризиками та їх страхування

Одним із найважливіших функціональних завдань управління фінансами суб'єкта господарювання являється управління фінансовими ризиками, що забезпечується створенням та реалізацією певної моделі управління ризиками як відокремленого функціонально-організаційного блоку фінансового менеджменту. Слід відмітити, що у сучасній фінансовій літературі такий функціонально-організаційний блок фінансового менеджменту часто називають як ризик-менеджмент (Risk Management), однак надалі ми будемо використовувати переважно термін управління фінансовими ризиками, який можна визначити наступним чином:

управління фінансовими ризиками це специфічний функціонально - організаційний блок у структурі моделі фінансового менеджменту на підприємстві, що відповідає за виявлення, ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію фінансових ризиків при здійсненні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також сукупного ризику фінансове - господарської діяльності суб'єкта господарювання в ринковому середовищі.

Виходячи з наведеного вище визначення управління фінансовими ризиками суб'єкта господарювання можна обґрунтувати основні положення формування моделі управління фінансовими ризиками, так, на основі новітніх теорій корпоративних фінансів та сучасної практиці управління фінансами суб'єктів господарювання прийнято виділяти наступні фактори формування моделі управління фінансовими ризиками, у тому числі:

структурування моделі управління фінансовими ризиками суб'єкта здійснюється виключно на основі особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, його статутних цілей із відповідних врахуванням теоретико-методологічних основ (у тому числі тих, що викладені у даній темі);

управління ризиками суб'єкта господарювання здійснюється на основі системоутворюючій сукупності кількісних показників (коефіцієнтів) відповідно до системи цілей та завдань моделі управління грошовими потоками суб'єкта господарювання;

вхідна первинна інформація, необхідна для управління ризиками, має бути повною та достовірною і включати, зокрема, якісні параметрів та кількісні показники, що характеризують основні фактори формування ризиків;

цільові показники управління фінансовими ризиками (як і вхідна первинна інформація) повинні бути приведені до співставних одиниць виміру, що забезпечує можливість їх адекватної фінансове - математичної та аналітичної обробки, а також формування тренду їх зміни;

кожен із сукупності фінансових показників та коефіцієнтів, яка використовується моделлю фінансовими ризиками суб'єкта господарювання з метою фінансово-математичного моделювання цільових параметрів, має бути максимально інформативним;

обов'язкове обґрунтування вибору методів статистичного, математичного та аналітичного моделювання з метою забезпечення адекватності виявлення, ідентифікації, оцінки та нейтралізації фінансових ризиків;

формування якісних та кількісних параметрів виявлення,ідентифікації та оцінки ризиків суб'єкта господарювання у плановому періоді в рамках здійснення операційної, Інвестиційної та фінансової діяльності відповідно до усталеної сукупності визначених напрямків спостереження, а також обґрунтування на їх основі узагальнюючих показників моделі управління фінансовими ризиками;

обґрунтування, затвердження, реалізація та контроль за реалізацією методів, форм та технологій нейтралізації виявлених ризиків в рамках здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Таким чином, формування адекватної та ефективної моделі управління ризиками суб'єкта господарювання передбачає вирішення наступної сукупності теоретико-методологічних та функціонально-організаційних проблемних питань, які можна розподілити за наступними напрямками: (1) структура моделі управління ризиком суб'єкта господарювання; (2) характеристика основних факторів, що визначають параметри моделі управління ризиками суб'єкта господарювання; (3) основні кількісні показники, що використовуються в моделі управління ризиками суб'єкта господарювання; (4) особливості використання портфельного аналізу в моделі управління ризиками.

Структурування моделі управління фінансовими ризиками суб'єкта господарювання здійснюється, як правило, відповідно до основних функціонально-організаційних завдань, що ставляться перед такою моделлю, так, модель управління фінансовими ризиками спрямована на реалізацію наступних завдань, які, у свою чергу, являються взаємоузгодженими послідовними ітераціями в системі управління фінансовими ризиками:

виявлення ризиків - реалізується у формі детального аналізу кожної окремої господарської операції в межах операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єкта господарювання, виявлення альтернативних сценаріїв її розвитку та обґрунтування ймовірності відхилення від планового сценарії із формування відповідних наслідків для підприємства;

ідентифікація ризику - передбачає дослідження сукупності якісних параметрів виявленого ризику, зокрема, джерела його формування, форми, виду і т.д., та факторів їх формування;

оцінка ризиків - здійснюється у формі фінансове - математичного дослідження ідентифікованих ризиків суб'єкта господарювання із використанням відповідних кількісних методів з метою встановлення абсолютних та відносних величин, що характеризують базові кількісні параметри такого ризику на основі усталеної сукупності відповідних показників;

нейтралізація ризиків - здійснюється шляхом прийняття управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення ефективності господарської операції суб'єкта господарювання, і може включати, зокрема, уникнення ризику, страхування, диверсифікація та хеджування.

Як вже згадувалося раніше, сукупний ризик суб'єкта господарювання включає в себе сукупність різних ризиків, які можна об'єднати у наступні групи: операційні ризики; інвестиційні ризики; фінансові ризики.

Відповідно, фактори, що визначають базові характеристики ризиків будь відрізнятися в рамках визначених напрямків (центрів) ризиків.

Так, операційні ризики суб'єкта господарювання формуються під впливом наступних факторів, зокрема (див. теми 3, 5 та 6): (1) тривалість операційного, виробничого та фінансового циклів та взаємозв'язок між ними; (2) особливості постачання сировини, конкурентна позиція підприємства на ринку ресурсів; (3) модель грошових розрахунків; (4) особливості формування та обігу дебіторської та кредиторської заборгованості суб'єкта господарювання та ряд інших, негативний вплив визначених факторів як форма ризику в операційній діяльності визначає, перш за все, формування фінансових результатів діяльності підприємства, оскільки безпосередньо впливає на формування абсолютної величини та структури затрат підприємства, а також розподіл у часі та просторі формування його доходів (наприклад, узгодження таких факторів як створення готової продукції, її відвантаження та оплата покупцями).

У свою чергу, інвестиційні ризики суб'єкта господарювання визначаються рівнем та особливостями впливу таких факторів як (1) зміна реальної (ринкової) вартості капітальних активів; (2) резерв ліквідності суб'єкта господарювання; (3) платоспроможність; (4) окупність довгострокових інвестицій (як капітальних, так і фінансових); (5) втрата контрою над аффілійованими та асоційованими підприємствами та ряд інших, врахування інвестиційних ризиків передбачає аналіз впливу на фінансове положення суб'єкта господарювання та його фінансові результати (прибуток) особливостей фінансування основних фондів, здійснення портфельного та прямого фінансового інвестування, а також формування нематеріальних активів (фінансування розробки новітніх технологій, їх впровадження та інші).

Фінансові ризики підприємства включають вплив сукупності фінансових показників, що визначають особливості здійснення фінансової діяльності, зокрема: (1) фінансовий ліверидж, (2) зміна кредитних ставок, (3) особливості залучення, (4) обслуговування та (5) погашення зобов'язань суб'єкта господарювання, що визначає абсолютний рівень та структурування вихідних грошових потоків по фінансовій діяльності та їх вплив на формування фінансових результатів суб'єкта господарювання, добробуту акціонерів (власників) та ринкової вартості підприємства, крім того, у структурі фінансових ризиків можна виокремити ризик, пов'язаний із (6) загрозою втрати контролю над підприємством (загроза ворожого поглинання), отже, втратою контролю за його грошовими потоками.

Невизначеність ситуації характеризується тим, що вона залежить від багатьох змінних чинників -- контрагентів, дії яких неможливо спрогнозувати з прийнятною точністю. Впливає на неї також і відсутність чітко визначених цілей та критеріїв їх оцінки, зсуви у суспільних потребах і споживчому попиті, непередбачувана поява нових технологій і техніки, зміна кон'юнктури світового ринку, коригування траєкторії руху економіки з політичної необхідності, непередбачуваність природних явищ тощо.

Під невизначеністю, яка породжує ризик, розуміють ситуацію, коли у деякій мірі відсутня інформація стосовно структури та можливих станів об'єкта та оточуючого середовища.

На схемі, поданій на рис. 1.1., показано, що джерелом невизначеності може стати кожний елемент та канал зв'язку між елементами, наведеними на ній. Виділяються основні види невизначеності, породжені прямими зв'язками під час дослідження та керування системою (об'єктом), та другорядні, що відображають зворотні дії та ефекти.

14 9 13 7

3 5

11 12

1--поводження системи та її підсистем; 2--вплив середовища на систему; 3--інформація про систему та середовище; 4--суб'єкт дослідження; 5--процес концептуаліза-ції інформації, одержаної суб'єктом дослідження; 6--модель системи (об'єкта); 7--сприйняття суб'єктом керування моделі системи; 8-- суб'єкт управління; 9--керовані дії на систему; 10--вплив системи на середовище; 11--вплив суб'єкта дослідження на систему і середовище; 12--вплив моделі системи на суб'єкт дослідження; 13--взаємодія суб'єкта дослідження та суб'єкта керування; 14--вплив системи та середовища на суб'єкт керування. Безперервною лінією показані основні види невизначеності, штриховою -- другорядні.

Рис. 1.1. Види невизначеності

Кожен з цих видів невизначеності породжує комплекс притаманних йому проблем та передбачає сукупність методів його аналізу. Якщо в системі управління відсутня однозначна відповідність між вхідною та вихідною керуючою інформацією, то тоді діє чинник інформаційної невизначеності.

Введене нами поняття інформаційної невизначеності не суперечить усталеній термінології, а лише уточнює її стосовно до соціально-економічних систем управління. Слід зазначити, що в більшості праць поняття невизначеності пов'язується з поняттям імовірності. Основна умова розрахунку ймовірнісних характеристик деякого випадкового процесу пов'язується з можливістю проведення достатньо багатократних статистичних випробувань. На жаль, можливість проведення таких випробувань у соціально-економічних системах досить обмежена. По-перше, ці об'єкти знаходяться в умовах, що безперервно змінюються і самі інтенсивно змінюються. При цьому характер і напрямок змін не завжди можуть бути точно оцінені експериментаторами. Друга складність пов'язана з тим, що до складу об'єктів входять люди. Як окремі люди, так і їх колективи мають систему власних цілей, що можуть не співпадати з цілями експериментаторів. Наявність суперечностей у цілях призводить до того, що об'єкт може протидіяти проведенню експериментів, а у випадку їх здійснення -- навчатися і змінювати свою поведінку для більш успішного досягнення своїх цілей. Нарешті, соціально-економічні об'єкти тісно пов'язані із зовнішнім середовищем, їх поведінка залежить від поведінки багатьох інших об'єктів, від сукупності чинників, які можуть мати і неекономічний характер.

Невизначеність вноситься в процес формування керуючої інформації через інформаційні компоненти. Роль різноманітних інформаційних компонент в процесі формування керуючої інформації визначає специфіку впливу невизначеності відповідних компонент на невизначеність системи управління в цілому. Так, невизначеність цілей не дозволяє системі управління однозначно оцінювати переважність ситуацій, що виникають. Система управління виявляється не в змозі повністю здійснити раціональний, формально оптимальний вибір найкращого з існуючих в її розпорядженні варіантів поведінки. Невизначеність системи моделей не дозволяє однозначно формувати ланцюжки причинно-наслідкових зв'язків. Відповідно система управління не має можливості точно і однозначно передбачити всі суттєві для неї наслідки різних подій, в тому числі і повні наслідки власних команд. Невизначеність первісної інформації не дозволяє однозначно оцінювати реальну ситуацію на об'єкті керування і в зовнішньому середовищі. Суб'єкт керування не може бути впевненим у тому, що оцінювання буде вірним і повним.

Але не дивлячись на змінну дію чинника інформаційної невизначеності, будь-яка система управління завжди формує деяку керуючу інформацію, яка повинна впливати на об'єкт і примушувати його діяти для досягнення цілей, які поставив перед собою суб'єкт управління.

1.3 Механізми нейтралізації фінансових ризиків

В системі методів управління фінансовими ризиками підприємства основна роль належить внутрішнім механізмам їх нейтралізації.

Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків являють собою систему методів мінімізації їх негативних наслідків, які обираються і здійснюються в рамках самого підприємства.

Основним об'єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації являються, як правило всі види допустимих фінансових ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також не страховані катастрофічні ризики, якщо вони приймаються підприємством в силу об'єктивної необхідності. В сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважно частину фінансових ризиків підприємства.

Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків є високий ступінь альтернативності управлінських рішень, що приймаються, не залежних, як правило, від інших суб'єктів господарювання. Вони виходять із конкретних умов здійснення фінансової діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють в найбільшому степені врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень фінансових ризиків в процесі нейтралізації їх негативних наслідків.

Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання наступних основних методів (рис. 1.2.).

рис.1.2. Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків підприємства.

1.Уникнення ризику цей напрям нейтралізації фінансових ризиків є найрадикальнішим. Воно полягає в розробці таких міроприємств внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До числа основних із таких міроприємств відносяться:

? відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яким надмірно високий. Не дивлячись на високу ефективність цього способу, його використання носить обмежений характер, так як більшість фінансових операцій пов'язані із здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, забезпечуючи регулярні надходження доходів і формування прибутку;

? відмова від використання в високих об'ємах позичкового капіталу. Зниження частки позичкових фінансових засобів в господарському обороті дозволяє уникнути одного із найсуттєвіших фінансових ризиків - втрати фінансової стійкості підприємства. Разом з тим таке уникнення ризику веде за собою зниження ефекту фінансового левериджу, тобто можливості отримання додаткової суми прибутку на вкладений капітал;

? відмова від надмірного використання оборотних активів в низько ліквідних формах. Підвищення рівня ліквідності активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Проте таке уникнення ризику не лишає підприємству додаткових доходів від розширення об'єму продаж продукції в кредит і частково породжує нові ризики, пов'язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;

? відмова від використання тимчасово вільних грошових активів в короткострокових фінансових вкладеннях. Цей спосіб дозволяє уникнути депозитного і процентного ризику, але породжує інфляційний ризик, а також ризик упущеної вигоди.

Перелічені та інші форми уникнення фінансового ризику не дивлячись на свій радикалізм лишають підприємство додаткових джерел формування прибутку, і відповідно негативно впливає на темпи його економічного розвитку і ефективність використання власного капіталу. Тому в системі внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків їх уникнення повинно здійснюватись дуже зважено при наступних основних умовах:

? якщо відмова від одного фінансового ризику не тягне виникнення другого ризику вищого чи такого ж рівня;

? якщо рівень ризику не зрівнюваний з рівнем доходності фінансової операції за шкалою “доходність - ризик”;

? якщо фінансові втрати по даному виду ризику перевищують можливості їх відшкодування за рахунок власних фінансових засобів підприємства;

? якщо розмір доходу від операції, що створює певні види ризику, не суттєвий, тобто займає незначну питому вагу в формованому позитивному грошовому потоці підприємства;

? якщо фінансові операції не характерні для фінансової діяльності підприємства, носять інноваційний характер і по ним відсутня інформаційна база, що необхідна для визначення рівня фінансових ризиків і прийняття відповідних управлінських рішень.

2.Лімітування концентрації ризику. Механізм лімітування концентрації фінансових ризиків використовується за звичай по тим їх видам, які виходять за межі допустимого їх рівня, тобто по фінансовим операціям, здійснюваним в зоні критичного чи катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.

Система фінансових нормативів, забезпечуючи лімітування концентрації ризиків, може включати:

? граничний розмір (питому вагу) позичкових засобів, використовуваних в господарській діяльності. Цей ліміт встановлюється окремо для операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а в ряді випадків і для окремих фінансових операцій (фінансування реального інвестиційного проекту, фінансування формування оборотних активів тощо);

? мінімальний розмір (питома вага) активів в високоліквідній формі. Цей ліміт забезпечує формування так званої “ліквідної подушки”, яка характеризує розмір резервування високоліквідних активів з метою майбутнього погашення невідкладних фінансових зобов'язань підприємства. В якості “ліквідної подушки” в першу чергу виступають короткострокові фінансові вкладення підприємства, а також короткострокові форми його дебіторської заборгованості;

? максимальний розмір товарного (комерційного) чи споживчого кредиту, наданого одному покупцю. Розмір кредитного ліміту, направлений на зниження концентрації кредитного ризику, встановлюється при формуванні політики надання товарного кредиту покупцям продукції;

? максимальний розмір депозитного вкладу, що розміщується в одному банку. Лімітування концентрації депозитного ризику в цій формі здійснюється в процесі використання даного фінансового інструменту інвестування капіталу підприємства;

? максимальний розмір вкладення засобів в цінні папери одного емітента. Ця форма лімітування направлена на зниження концентрації несистематичного (специфічного) фінансового ризику при формуванні портфеля цінних паперів. Для ряду інституційних інвесторів цей ліміт встановлюється в процесі державного регулювання їх діяльності в системі обов'язкових нормативів;

? максимальний період відлучення засобів в дебіторську заборгованість. За рахунок цього фінансового нормативу забезпечується лімітування ризику неплатоспроможності, інфляційного ризику, а також кредитного ризику.

Лімітування концентрації фінансових ризиків є одним з найпоширеніших внутрішніх механізмів ризик-менеджменту, що реалізують фінансову ідеологію підприємства в частині прийняття цих ризиків і не вимагають високих затрат.

3.Хеджування. цей термін використовується в фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. В широкому тлумачення термін хеджування характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових втрат - як внутрішніх (здійснюваних самим підприємством), так і зовнішніх (передачу ризиків іншим господарюючим суб'єктам - страховикам) в вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, що базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило похідних цінних паперів - деривативів). В наступному викладення термін хеджування буде використовуватись в цьому прикладному його значенні.

Хеджування фінансових ризиків шляхом здійснення відповідних операцій з похідними цінними паперами є високоефективним механізмом зменшення можливих фінансових втрат при настанні випадку ризику. Проте воно вимагає певних затрат на виплату комісійної винагороди брокерам, премій по опціонам тощо. Але рівень цих затрат значно нижчий, ніж рівень затрат за зовнішнім страхуванням фінансових ризиків. Різноманітні форми хеджування фінансових ризиків вже отримали поширення в практиці вітчизняного ризик-менеджменту.

Залежно від використовуваних видів похідних цінних паперів розрізняють наступні механізми хеджування фінансових ризиків:

? хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів. Цей принцип базується на тому, що якщо підприємство несе фінансові втрати через зміну цін до моменту поставки як продавець реального активу чи цінних паперів, то воно виграє в тих же розмірах як покупець ф'ючерсних контрактів на таку ж кількість активів чи цінних паперів і навпаки. В зв'язку з цим в механізмі нейтралізації фінансових ризиків даної групи розрізняють два види операцій з використанням ф'ючерсних контрактів - хеджування купівлею і хеджування продажем цих контрактів;

? хеджування з використанням опціонів. Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків за операціями з цінними паперами, валютою, реальними активами чи іншими видами деривативів. В основі цієї форми хеджування лежить офера з премією (опціоном), сплачуваною за право (але не обов'язково) продати чи купити протягом передбаченого опціонним контрактом цінний папір, валюту, реальний актив чи дериватив в обумовленій кількості і за зарання вказаною ціною. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цього виду похідних цінних паперів розрізняють хеджування на сонові опціону на купівлю (що дає право купівлі за обумовленою ціною); опціону на продаж (що дає право продажу за обумовленою ціною); подвійного опціону або “стелажу” (що дає одночасно право купівлі чи продажу відповідного фінансового чи реального активу за узгодженою ціною). Ціна, яку підприємство сплачує за придбання опціону, по суті є сплачуваною страховою премією;

? хеджування з використанням операції “своп”. Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків по операціях з валютою, цінними паперами, борговими фінансовими зобов'язаннями підприємства. В основі операції “своп” лежить обмін (купівля-продаж) відповідними фінансовими активами чи фінансовими зобов'язаннями з метою покращення їх структури і зниження можливих втрат. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цієї форми хеджування застосовують операції валютного свопу (обміну майбутніх зобов'язань в одній валюті на відповідні зобов'язання в іншому виді валюти); фондового свопу (зобов'язання перетворити один вид цінних паперів в інший, наприклад, облігації підприємства в обігу на емітовані ним акції); процентного свопу (обміну боргових фінансових зобов'язань з фіксованою відсотковою ставкою на зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою чи навпаки).

Механізм нейтралізації фінансових ризиків на основі різних форм хеджування буде отримувати все більший розвиток в вітчизняній практиці ризик-менеджменту в силу високої його результативності.

4.Диверсифікація. механізм диверсифікації використовується перш за все для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Разом з тим він дозволяє мінімізувати в певному ступені систематичних (специфічних) ризиків - валютного, процентного і деяких інших. Принцип дії механізму диверсифікації базується на розмежуванні ризиків, що перешкоджає їх концентрації.

В якості основних форм диверсифікації фінансових ризиків підприємства можуть бути використані наступні їх напрями:


Подобные документы

  • Поняття і класифікація фінансових ризиків, методи їх оцінки на ринку. Способи управління та вимірювання фінансових ризиків. Факторний та коефіцієнтний аналіз результату операційної діяльності, тривалості операційно-фінансового циклу підприємства.

    курсовая работа [185,2 K], добавлен 27.01.2011

  • Теоретичні основи формування власних фінансових ресурсів підприємства. Аналіз власних фінансових ресурсів (на прикладі ТОВ ТВК "РіК Лтд"). Шляхи покращення формування власних фінансових ресурсів підприємства, вплив дивідендної політики на їх формування.

    дипломная работа [199,0 K], добавлен 26.03.2010

  • Сутність фінансових результатів та їх значення в зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Методи, підходи та показники, що застосовуються в аналізі фінансових результатів підприємства. Напрями удосконалення управління фінансовими результатами.

    дипломная работа [327,4 K], добавлен 22.03.2012

  • Організація формування фінансів підприємства. Поняття, зміст та завдання управління фінансами підприємства. Аналіз фінансових результатів та рентабельності підприємства. Прогнозна модель оцінки ефективності управління фінансами на підприємстві.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 19.04.2011

  • Варіативність підходів до розробки управлінських рішень. Аналіз результатів діяльності підприємства ПАТ "ВЗТА". Фінансовий аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості об’єкта дослідження. Шляхи вдосконалення та управління заборгованостю.

    курсовая работа [263,3 K], добавлен 25.02.2013

  • Сутність та необхідність управління дебіторською та кредиторською заборгованістю. Аналіз фінансового стану бюджетного підприємства. Дослідження дебіторської та кредиторської заборгованості комунального підприємства та методи ефективного управління ними.

    курсовая работа [68,3 K], добавлен 07.02.2012

  • Тенденції розвитку промислових підприємств у ринковій економіці. Сутність, види й класифікація фінансових ризиків. Організаційно-методичне забезпечення мінімізації впливу ризиків на підприємстві. Аналіз методів оцінки фінансової стійкості підприємства.

    курсовая работа [109,7 K], добавлен 02.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.