Аналіз фінансової діяльності Волинського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України

- із скороченням на 70 відсотків обсягу видатків на забезпечення діяльності Комітету, які були передбачені на серпень - грудень 2014 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII, Антимонопольному комітету України - на 16541,0 тис. грн, у тому числі на зарплату - 11616,4 тис. грн, на нарахування на зарплату - 4216,8 тис. грн, на комунальні послуги - 249,0 тис. грн та на оплату інших видатків - 458,8 тис. грн.

Затверджений Законом фонд оплати праці у сумі 48574,8 тис. грн забезпечував плановий рівень виплат заробітної плати у розмірі середньомісячного фонду оплати праці на одного працюючого 4,8 тис. грн, що на 0,3 тис. грн більше порівняно з рівнем 2013 року. З урахуванням змін до Закону фонд оплати праці становив 31872,3 тис. грн, а середньомісячний фонд оплати праці на одного працюючого - 3,5 тис. грн (зменшено на 1,3 тис. грн). Фінансування видатків на оплату комунальних послуг та інших енергоносіїв (КЕКВ 2270) на 2014 рік Законом було визначено у сумі 1832,4 тис. грн, з урахуванням змін - 1434,7 тис. грн, тобто протягом року зменшено зазначені видатки на 397,7 тис. грн, у тому числі: на 53,9 тис. грн - у зв'язку із скороченням граничної чисельності працівників Комітету, на 249,0 тис. грн - у зв'язку із скороченням на 70 відсотків обсягу видатків, які були передбачені на серпень - грудень 2014 року, та на 94,8 тис. грн - у зв'язку з перерозподілом затверджених асигнувань з метою ефективного їх використання, недопущення утворення не бюджетної заборгованості та забезпечення проведення розрахунків, пов'язаних з виплатою заробітної плати. Порівняно з 2013 роком (1758,2 тис. грн) розмір фінансування на оплату комунальних послуг та інших енергоносіїв зменшено на 323,5 тис. грн. Фінансування інших видатків (КЕКВ 5000) на 2014 рік Законом було визначено у сумі 1760,2 тис. грн, з урахуванням змін - 1200,2 тис. грн протягом року було зменшено на 560,0 тис. грн. Порівняно з 2013 роком (3732,4 тис. грн) зменшено усього на 2532,2 тис. грн, у тому числі на 1972,2 тис. грн було виділено менше без будь-яких обґрунтувань, на 96,4 тис. грн зменшено протягом звітного року у зв'язку із скороченням граничної чисельності працівників Комітету, на 458,8 тис. грн - у зв'язку із скороченням на 70 відсотків обсягу видатків, які були передбачені на серпень - грудень 2014 року, та на 4,8 тис. грн у зв'язку з перерозподілом затверджених асигнувань з метою ефективного їх використання та недопущення утворення не бюджетної заборгованості та забезпечення проведення розрахунків, пов'язаних з виплатою заробітної плати.

Крім того, на фінансовий стан у 2014 році вплинуло те, що у 2013 році були недофінансовані видатки за КЕКВ 5000 (частково за жовтень та повністю за листопад і грудень 2013 року, усього - 710,5 тис. грн) та не сплачені органами казначейства платіжні доручення територіальних відділень через відсутність фінансових ресурсів на єдиному казначейському рахунку, що призвело до виникнення кредиторської заборгованості за бюджетними коштами на 01.01.2014 у сумі 733,6 тис. грн, у тому числі по загальному фонду - 701,6 тис. грн та по спеціальному фонду - 32,0 тис. грн. На погашення цієї заборгованості потрібно було спрямовувати кошти, передбачені на діяльність Комітету у 2014 році. Комітетом було прийнято рішення виділити кошти із спеціального фонду центрального апарату Комітету на погашення цієї кредиторської заборгованості. Згідно з наказом Голови Комітету від 27.02.2014 № 14 територіальним відділенням було виділено 696,2 тис. грн.

Надійшло асигнувань за КПКВК 6011010 із загального фонду Державного бюджету у розмірі - 45945,2 тис. грн, касові видатки - 45945,2 тис. грн, фактичні видатки - 46224,8 тис. грн. Кошти загального фонду державного бюджету використовувались на забезпечення діяльності органів Антимонопольного комітету України, а саме: на виплату заробітної плати працівникам системи органів Антимонопольного комітету України та проведення розрахунків з нарахувань на оплату праці, погашення кредиторської заборгованості, оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв, експлуатаційних послуг, пов'язаних з утриманням службових приміщень, придбання канцелярських товарів, оплату послуг зв'язку, оренди службових приміщень, де розміщено територіальні відділення Комітету, охорони та протипожежного захисту, транспортного та інформаційного забезпечення, супроводження програмних засобів, розрахунково-касового обслуговування, відрядження тощо. Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» кошти за подання заяв про надання дозволу на концентрацію, на узгоджені дії та надання попередніх висновків з цих питань зараховувались до спеціального фонду державного бюджету як власні надходження Антимонопольного комітету України.

На рахунки органів Антимонопольного комітету України за кодом класифікації доходів 25010000 «Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з функціональними повноваженнями» від сплати за розгляд заяв про концентрацію, узгоджені дії, надання попередніх висновків у 2014 році надійшло 4255,0 тис. грн, що на 358,8 тис. грн менше, ніж у 2013 році (4613,8 тис. грн) та на 238,4 тис. грн менше, ніж у 2012 році (4493,4 тис. грн). Крім того, у 2014 році отримано 11,2 тис. грн від додаткової (господарської) діяльності (у 2013 році - 21,6 тис. грн.) та 8,9 тис. грн від реалізації майна (у 2013 році - 0,8 тис. грн). Загальна сума власних надходжень у 2014 році становила 4275,1 тис. грн (у 2013 році - 4636,2 тис. грн). З урахуванням змін, які вносилися протягом 2014 року до кошторису спеціального фонду державного бюджету Комітету, сума затверджених кошторисом асигнувань становила 6627,0 тис. грн (у 2013 році - 5725,4 тис. грн), у тому числі за рахунок використання коштів залишку на початок звітного року - 2490,2 тис. грн (у 2013 році - 1369,3 тис. грн).

Також вносились зміни, пов'язані із збільшенням видатків внаслідок перевищення надходжень до спеціального фонду, затверджених кошторисами органів Комітету та перерозподілом кошторисних призначень. Відповідно до затверджених кошторисів кошти спеціального фонду в сумі 5536,3 тис. грн були використані згідно зі статтею 28 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» на матеріально-технічне забезпечення, розвиток інформаційно-аналітичної бази, друковані видання Антимонопольного комітету України та інші видатки, що не забезпечені видатками загального фонду, у тому числі 697,8 тис. грн спрямовано на погашення кредиторської заборгованості, яка виникла за 2013 рік станом на 01.01.2014, у тому числі за коштами загального фонду державного бюджету - 676,1 тис. грн.



РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АМКУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3.1 Проблеми та шляхи підвищення ефективності функціонування АМКУ

антимонопольний комітет фінансовий забезпечення

Структурно Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення складаються з управлінь та відділів, які займаються дослідженням певних секторів економіки.

Компетенцію та повноваження Антимонопольного комітету України та його органів врегульовано Законом України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 2004 року , до якого було внесено ряд суттєвих змін та доповнень. Процесуальну діяльність Антимонопольного комітету України врегульовано Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2000 року , відомчими нормативними актами, зокрема Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції , а також методиками, методичними рекомендаціями, роз'ясненнями, інструкціями, положеннями, інформаційними листами щодо застосування окремих норм законодавства або вчинення окремих процесуальних дій .

Проте зазначимо, що в механізмі правового регулювання конкурентних відносин, а також при визначенні правового статусу антимонопольных органів є певні протиріччя, неузгодженості та спірні питання. Як вірно відмічають юристи-практики, "Недосконалістю, суперечливістю антимонопольного законодавства, відсутністю чіткого розмежування компетенції АМКУ і його органів: колегій, державних уповноважених, територіальних відділень, - та колізійністю норм зазначеного законодавства ускладнюється практика його застосування" .

Теоретики права, зокрема М. И. Штефан, зазначають, що "Держава виконує завдання і реалізує свої функції через систему спеціально створених для цього державних органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається "відомством". Кожне відомство і орган, який входить до його системи, виконують тільки ті функції та наділені тими повноваженнями, які встановлені Конституцією та законами України. Розмежування компетенції між різними органами держави і називається підвідомчістю . Таким чином, можна стверджувати, що компетенція органу, відомства і визначає його підвідомчість.

В загальнотеоретичних положеннях, визначаючи підвідомчість, М. И. Штефан вказує на те, що є кримінальна і цивільна юрисдикція, але він нічого не говорить про господарську юрисдикцію, якою наділені господарські суди, інші органи, що уповноважені розглядати господарські спори, а також юрисдикцію інших відомств, які теж розглядають господарські правопорушення та спори .

В юридичній науці існують різні підходи до визначення підвідомчості і компетенції. Так, наприклад, І. А. Балюк стверджує, що під "Підвідомчістю, або предметною компетенцією, розуміють коло справ, віднесених до розгляду і вирішення системою певних органів" . Відомий вчений-юрист А. В. Венедиктов під компетенцією розуміє предмет діяльності державного органу, його завдання та функції, об'єм прав та обов'язків, необхідних для здійснення завдань цього органу .

Але, на нашу думку, вірною буде позиція тих вчених, які вважають що компетенція не зводиться лише до розгляду спорів, а включає в себе ще й вирішення цілого ряду інших питань . Таким чином, компетенція органу або відомства за обсягом та охопленням кола питань є набагато ширшою ніж його підвідомчість, підвідомчість є лише складовою компетенції.

Повноваження Антимонопольного комітету України закріплено у ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", в якій міститься невичерпний перелік дій, які складають повноваження зазначеного органу, причому закінчується вказана стаття положенням: "здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції" . Виходить, що Антимонопольний комітет України може бути наділений ще й іншими повноваженнями, але якими? Які буде закріплено у підзаконних нормативних актах, але тоді це не буде відповідати Конституції України. Але, враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" то, на нашу думку, повноваження державного органу повинні мати певні межі, тобто містити вичерпний перелік таких дій.

В юридичній літературі відмічалося, що розмежування компетенції та повноважень Антимонопольного комітету України (як це було зроблено та на жаль, залишилося, але у дещо іншій інтерпретації) в Законі України "Про Антимонопольний комітет України", є штучним, що терміни "компетенція" та "повноваження" фактично є синонімами .

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції" від 20 листопада 2003 року , цей недолік було усунуто - стаття 7 Закону включила в себе положення ст. 8 Закону (перелік повноважень) та отримала назву "Повноваження Антимонопольного комітету України". Таким чином, компетенцію і повноваження було об'єднано в одній статті. Проте з'явилися нові негаразди, а саме назви статей: "Виключна компетенція Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу"; "Компетенція адміністративних колегій Антимонопольного комітету України та адміністративних колегій територіального відділення Антимонопольного комітету України".

Незрозумілим залишається те, для чого законодавець компетенцію окремих органів в структурі Комітету визначив вужче, ніж повноваження самого відомчого органу? Крім того, після внесення змін до ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України перестав бути органом виконавчої влади, а став "органом державної влади із спеціальним статусом" .

Питанням співвідношення компетенції та повноважень державних органів приділялася певна увага вчених-юристів. Так, зокрема, Б. М. Лазарєв вважає, що компетенція - це коло питань, з яких конкретна особа чи орган володіють знаннями. Він розрізняє "фактичну компетенцію з тих чи інших питань" і "офіційну компетенцію органів, установ чи їх посадових осіб" . На його думку, компетенція органу буде означати його право і обов'язок (повноваження) здійснювати конкретні управлінські функції в певній сфері .

Тлумачний словник з управління дає наступне визначення повноваження: "Повноваження - це частина прав керівника (чи компетентного органу управління), надана підлеглим (чи підвідомчий організації) понад об'єм своїх звичайних повноважень, які закріплені у відповідних документах" .

На нашу думку, як вже зазначалося, термін "компетенція" за смисловим значенням та охопленням кола питань, є набагато ширшим смислового визначення терміну "повноваження". Повноваження лише уточнюють та конкретизують компетенцію певного органу чи посадової особи . Враховуючи це, можна стверджувати, що конструкція окреслення кола питань, розгляд яких покладено на певний орган або відомство, повинна бути така: компетенція - загальне коло питань, а повноваження - конкретні дії.

Компетенція, як і повноваження державного органу, це певним чином сформульовані його функції. При цьому важливим є те, щоб вони належним чином виконувалися.

До відання різних ланок системи певного міністерства, відомства, комітету, інших органів влади може належати різне коло правовідносин, які можуть розглядати ці органи. Це стосується і Антимонопольного комітету України, в якому вища ланка має право розглянути будь-які питання, що віднесені до компетенції нижчої ланки.

Так, наприклад, Комітет - як вищий колегіальний орган, може прийняти до свого провадження і розглянути будь-яку справу яка підвідомча Антимонопольному комітету України, Постійно діюча адміністративна колегія Комітету за дорученням Голови Комітету може розглянути будь-яку справу, окрім тих, що підвідомчі Комітету, тимчасова адміністративна колегія Комітету може бути утворена для розгляду будь-якої справи (підкреслимо, що тут не завадило б додати: "...крім справ, підвідомчих виключно Комітету та Постійно діючій адміністративній колегії"), справи розглядаються також адміністративними колегіями територіальних відділень Комітету (це найнижча ланка підвідомчості справ антимонопольним органам України) .

Можна виділити посадову підвідомчість, тобто повноваження, які мають посадові (або уповноважені) особи. Такими повноваженнями, згідно із ст. ст. 16, 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", наділені Голова та державні уповноважені Антимонопольного комітету України . Коло справ, які підвідомчі державному уповноваженому, визначено у п. 6 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції .

Вважаємо, що при аналізі правового статусу та повноважень Антимонопольного комітету України цікавим буде порівняння статусу та повноважень Антимонопольного комітету України з відповідним статусом та повноваженнями антимонопольних органів тих країн, в яких накопичений вагомий досвід антимонопольно-конкурентного регулювання господарських відносин.

Хоч в основних завданнях Антимонопольного комітету України закріплено положення щодо "сприяння розвитку добросовісної конкуренції" (ст. 3 Закону) , однак, на мою думку, антимонопольні органи України виконують переважно функції які притаманні судовим органам, а саме - розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства України та приймають рішення за результатами розгляду.

Для порівняльного аналізу вкажемо на те, що антимонопольні установи та відомства в інших країнах не виконують судових функцій щодо присікання монополістичних та конкуренційних правопорушень! Це прерогатива судів (або загальних або спеціальних). Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), у Швеції (Суд у ринкових справах) .

Крім того, виконання Антимонопольним комітетом України функцій, притаманних органам правосуддя є прямим порушенням ст. 124 Конституції України, згідно з якою: "Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається" .

Але практика розгляду справ господарськими судами України свідчить про абсолютно протилежну позицію судових органів щодо цього питання. На підтвердження цього свідчать наступні рішення Вищого арбітражного суду України:

1. Рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду України від 23.06.1998 р. у справі № 5/61;

2. Постанова судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 05.02.1999 р. у справі № 5/61;

3. Рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду. 27.12.2000 р. у справі № 1/121/4/120 .

Зазначеними рішеннями Вищого арбітражного суду України було визначено, що "...розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства не свідчить про здійснення Антимонопольним комітетом функцій правосуддя, а "Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства" було прийнято Комітетом відповідно до законодавства. Суб'єкти господарювання, які не погоджуються з рішенням Комітету, мають право звернутися до суду, арбітражного суду із заявою щодо скасування або зміни, повністю або частково, прийнятих Комітетом, його територіальними відділеннями рішень" .

Зрозуміло, що у випадку оскарження рішення Антимонопольного комітету України, господарський суд не проводить всього комплексу розслідування, як наприклад апеляційна інстанція, а перевіряє дотримання законності при прийнятті рішення антимонопольним органом. Визначення меж ринку, наявність ринкової влади, не відносяться до компетенції судів, суд перевіряє лише обґрунтованість та вмотивованість рішень антимонопольних органів, достатність доказів, правильність застосування норм чинного законодавства. Це свого роду контроль за дотриманням та правильним застосуванням законодавства України зі сторони судових органів. Але судові органи - це не контролюючі органи, а органи судочинства і правосуддя, які розглядають спори та встановлюють наявність чи відсутність правопорушення.

На нашу думку, уповноважений орган або відомство, повинні проводити розслідування, збирати матеріали, призначати експертизу та разом з попереднім висновком щодо наявності ознак правопорушення передавати матеріали до господарського суду. І вже потім, після прийняття судом рішення, може бути застосовано апеляційний, касаційний порядок оскарження прийнятого судового рішення.

Відмітимо те, що Антимонопольний комітет України має ряд особливостей, які не дозволяють однозначно віднести його до структури органів однієї з трьох відомих гілок влади. Так, згідно з Законом України "Про обмеження монополізму та захист від недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (перша редакція Закону від 18 лютого 1992 року), Антимонопольний комітет України утворювався, був підпорядкований та підзвітний Верховній Раді України. Змінами до цього Закону від 5 липня 1995 року Антимонопольний комітет України було підпорядковано Кабінету Міністрів України. З прийняттям Закону України "Про Антимонопольний комітет України" було встановлено, що Комітет утворюється та підзвітний Верховній Раді України .

Також відмітимо те, що потребує уточнення нововведений термін "спеціальний статус", який власне і набув Антимонопольний комітет України згідно з Указом Президента України "Про врегулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" . Наприклад, І. Бенедесюк розуміє під спеціальним статусом наявність "спеціальних контрольних повноважень, які дають можливість виконувати функції своєрідного правоохоронного органу із визначеною сферою діяльності" [96, с. 19]. Як зазначає автор, на користь цього доводу свідчить прирівняння працівників антимонопольних органів в частині соціальних гарантій до працівників правоохоронних органів .

В Законі України "Про Антимонопольний комітет України" у ст. 1 законодавець визначає особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України, але не розкриває правової природи цього спеціального статусу. Якщо ж особливості спеціального статусу органу обумовлюються його "завданнями та повноваженнями", як це зазначено у ст. 1 Закону , то, на нашу думку, таким спеціальним статусом може бути наділений будь-який державний орган.

Продовжуючи аналіз повноважень Антимонопольного комітету України зазначимо, що деякі науковці, наприклад О.В. Когут, ставлять під сумнів наділення цього органу широкими правоохоронними повноваженнями юрисдикційного характеру, підкреслюючи те, що Антимонопольний комітет України "будучи органом виконавчої влади має право розглядати справи як щодо монополістичних правопорушень, так і щодо недобросовісної конкуренції. Остання категорія справ має певну специфіку, тому що пов'язана з промисловою власністю" .

Існує також позиція науковців щодо необхідності створення Патентного суду України, який повинен бути спеціалізованим адміністративним судом і до компетенції якого разом з іншими справами про охорону та захист об'єктів промислової власності слід віднести і справи, пов'язані з недобросовісною конкуренцією .

Однак ми дотримуємося іншої точки зору на це питання. На нашу думку, через певний час виникне об'єктивна необхідність у створенні окремого органу щодо регулювання конкуренційних відносин, наприклад, Комітет з розвитку конкуренції.

Справи ж за цими видами правопорушень повинні розглядати або спеціально створені в системі судочинства суди, або спеціалізовані судові палати, створені в структурі господарських судів України . Причому наша позиція з цього питання підтримується юристами-практиками .

Таким чином, можна стверджувати, що на сьогодні Антимонопольний комітет України є адміністративним органом, який розглядає справи про господарські правопорушення, по суті виконуючи функції господарського суду, тільки не в позовному, а в адміністративному провадженні.

Крім того, Антимонопольний комітет України виконуючи функції які притаманні судовим органам, наділений ще й повноваженнями, які притаманні правоохоронним органам, а саме: складає протоколи про адміністративні правопорушення та накладає штрафи. На нашу думку, функції правоохоронних органів повинні виконувати самі правоохоронні органи, делегування цих функцій іншим державним органам є неприпустимим.

Ми вважаємо, що Антимонопольний комітет України повинен займатися лише запобіганням та попередженням, свого роду "профілактикою", монополістичних та конкурентних правопорушень зі сторони суб'єктів господарювання.

Як позитивний момент відмітимо те, що діяльність Антимонопольного комітету України не зосереджується лише на каральних заходах. Поряд з контролем за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України виконує свої завдання через надання іншим державним органам пропозицій, висновків та рекомендацій з питань розвитку конкуренції. Це здійснюється, як правило, шляхом внесення змін до проектів нормативних актів, що надсилаються на розгляд Антимонопольного комітету України, або за ініціативою самого Антимонопольного комітету України шляхом внесенням пропозицій до чинних актів законодавства. Таким чином, Антимонопольний комітет України - це державний орган із спеціальним статусом, який уповноважений попереджувати та присікти зловживання монопольним становищем та підтримувати і розвивати добропорядні конкуренційні відносини в економіці. Це орган, який уповноважений приймати рішення про допущення або недопущення об'єднань суб'єктів господарювання, тим самим контролюючи створення монопольного становища на ринку, причому у разі зловживання монопольним становищем Антимонопольний комітет України може ліквідувати монопольне утворення (ст. 53 Закону України "Про захист економічної конкуренції") але крім випадків неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць або наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці) .

Але, за даними Антимонопольного комітету України, існує проблема яка полягає у тому, що об'єктивно існує група ринків які мають, у значній кількості випадків, ключове, системоутворююче значення для національної економіки, але за своєю природою не можуть бути демонополізовані. Йдеться про ринки природних монополій - транспортування нафти і газу трубопроводами, передача та розподіл електроенергії, користування залізничними коліями, зв'язок загального користування та інші .

Велика кількість виявлених зловживань монопольним становищем припадає саме на суб'єктів природних монополій. Але оскільки застосувати до суб'єкта природної монополії примусовий поділ неможливо, то за наявної системи державного регулювання на ринках природних монополій, не можна гарантувати відсутність порушень з їх боку. Причому ці порушення та зловживання можуть створювати істотні бар'єри для вступу на ринки нових суб'єктів господарювання, у першу чергу малих та середніх підприємців.

Антимонопольний комітет України не може з метою створення конкуренційного середовища ліквідувати монополію, що виникла легальним шляхом і не допускає зловживання на ринку (це не передбачено законодавством України). Хоч за законодавством України у даному випадку немає ніяких заборон щодо існування монополій, але домінуюче становище такого утворення може суттєво обмежувати можливості інших конкурентів щодо виходу на певний ринок товарів або послуг, а це гальмує розвиток конкурентних відносин. Ініціатива ж Антимонопольного комітету України щодо демонополізації економіки країни певним чином обмежена Державною програмою демонополізації економіки. Тому вважаємо, що було б доцільно надати право Антимонопольному комітету України з власної ініціативи розпочинати демонополізацію тієї чи іншої галузі економіки (це будуть заходи по обмеженню монополізму в економіці).



ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження теоретичних засад і практики формування антимонопольної політики зроблено наступні висновки:

1. Дослідження економічної суті антимонопольної політики, її необхідності, сутності та значення розпочато з такого поняття як «антимонопольна політика». Аналіз трактування різними вченими поняття «антимонопольна політика» дає змогу зробити висновок, що це сукупність законодавчих, економічних і адміністративних заходів, направлених на обмеження монополізації внутрішнього ринку.

2. В основу формування антимонопольної політики України покладено Конституцію України, Господарський кодекс України, а також Закони України: «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про природні монополії» та «Про Антимонопольний комітет України».

На нашу думку, в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної антимонопольно-конкурентної політики. Однак поглиблення ринкових перетворень постійно створює нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

3. Аналіз монополістичної конкуренції дає можливість виявити її вплив на ринкову економіку: за цієї форми синтезу конкуренції і монополії центр боротьби розміщується у сфері обігу, охоплює певну галузь на національному рівні, в яку легко проникають нові конкуренти, наслідком чого є незначна концентрація капіталу, так як фірми за розмірами є середніми або малими; споживач має можливість широкого вибору товарів і послуг.

4. Механізмами обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в країнах з послідовно сформованою економікою зводяться до прийняття відповідних законодавчих актів, реєстрація товарних знаків і марок, визначення та регулювання державою загальних умов угод, аналіз цін та контроль над прибутками та витратами господарюючих суб'єктів.

5. Важливим елементом сучасного господарського механізму розвинутих країн є економічна діяльність держави, яка зумовлюється неспроможністю ринкового саморегулювання розв'язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи. При певних відмінностях у різних країнах масштабів державного регулювання економіки та його вплив на економічні процеси досить глибокий і багатогранний.

6. Антимонопольний комітет України відповідно до повноважень визначених законом здійснює державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень.



Використана література

1. Конституція України. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 742-VII від 21.02.2014, ВВР, 2014, № 11.

2. Бюджетний кодекс України. - № 3614 - VI від 07.07.2011.

3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 07.07.2011р.

4. України «Про державну службу» від 16 грудня р. № 3724

5. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 200 року №2132 // Закони України. -Т.З.-К., 2000.

6. Закон України "Про Антимонопольний комітет України" від 29 листопада 2004 року, №3659//Закони України.-Т.6.-К., 2004.

7. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції"" від 7 червня 2001 року, № 236 //Закони України.-Т. 10.-К., 2001.

8. Охорона промислової власності в Україні./Под ред. А. Д. Святоцького, В.Л.Петрова. -К., 2007. - 428 с.

9. Мельниченко О. Захист суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції: правові аспекти. // Національна безпека і оборона. - 2010. - № 10. -С.65-68.

10. Паламарчук В.О., Филюк Г.М. Державне регулювання природних монополій в Україні // Економіка. Фінанси. Право, 2011. №5.

11. Паламарчук В.О., Филюк Г.М. Практика господарювання та необхідність державного регулювання природних монополій в українській економіці // Економіка. Фінанси. Право, 2011. №8.

12. Семенова Л.Н. Антимонопольне і конкурентне право. Курс лекцій. - К.:УФІМБ, 2006.

Размещено на Allbest.ru