Карпатський економічний район

42. Карпати природньо є найбільш селенебезпечним районом - 271 селевий осередок в басейнах Тиси, Дністра і Пруту, а також...

43. ... найбільш лавинонебезпечним. Тут зареєстровано близько 1 тис. лавинних осередків. Снігові маси долають від кількох десятків метрів до 2-3 км зі швидкістю від 1-10 до 80-100 м/с. Об'єми снігу в лавинах в окремих районах становляит від кількох десятків і сотень м3 до 1 млн. і мають величезну руйнівну силу. За даними лавинолога В.Ф. Гриценка найчастіше лавини трапляються в березні (зафіксовано 254) та лютому (104), а найменше в листопаді (5).

44. Найбільші карпатські лавини із зафіксованих за останнє століття зійшли в 1968 р. на Свидовці з г. Стіг - 300 тис. м3. У 1988 р. на Боржаві об'єм снігу кількох лавин перевищив 500 тис. м3, а двох - 800 тис. м3. Одна з них знищила ліс площею 16 га. Відстань пробігу лавин сягала 3,5 км.

45. Найщедрішою на град в котрий раз відзначилась полонина Пожижевська - 13 градових днів на рік.

46. Найбільш грозове місце України - Селятин на Буковині. 45 днів року - грозові. Великий Березний - 43, Рахів - 41 день на рік. Селятин також відомий найтривалішою грозою. В 1948 р. вона почалася 10 червня о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30, тобто тривала 37 год (!).

47. Рекорд швидкості росту серед рослин належить навіть не бамбуку, а представнику грибів - веселці смердючій, яка зустрічається в карпатських лісах. За 1 хв шапка піднімається на 5 мм - вона росте просто на очах і вдвічі швидше за бамбук.

48. Найплодовитішим грибом по кількості насіння є порхавка гігантська (дощовик), яка містить до 7·1012 спор (сім трильйонів).

49. Найдавніше дерево в карпатських лісах - ялина (смерека). Її походження пов'язане з крейдяним періодом мезозойської ери. І вже на світанку виникнення людства вона використовувалась як рослина-цілитель через свої фітонцидно-бактерицидні властивості. В Україні відомо два дикорослих види ялин - звичайна та гірська.

50. Найдовговічніше дерево в Україні - тис ягідний. Вік цього релікта може досягати 4 тис. років. У минулому він був поширений по всій лісовій зоні Європи, але повсюдно знищений через дуже цінну деревину -недарма його називають "королівським" або "негній-деревом". Найбільший осередок тису - Княждвірський резерват в околицях Коломиї Івано-Франківської області площею 206 га. До рекордсменів-довгожителів належить також кедр європейський - до 3 тис. років.

Йеті в Карпатах

Розмови про снігову людину точаться вже не одне десятиліття. В Україні, як і в цілому Радянському Союзі, ця тема була закритою і тільки інколи в телевізійних новинах можна було почути коротеньке повідомлення про снігову людину, яку бачили в тій чи іншій зарубіжній державі. І знову довге мовчання преси, хоча за кордоном в цей час виходили про снігову людину великі публікації, ба, навіть книги. В монголо-тібетському медичному атласі надибуємо зображення дикого чоловіка, на рисунках давньої історичної та географічної літератури бачимо також відображення загадкових людей. Одна з історій розповідає, що доктор Джеймс Хардкастль, захворівши, вирішив змінити клімат і поїхав на далеку ферму. Там він потрапив у світ карстових проваль, печер, в яких колись добували граніт. Якось він стояв біля входу в ущелину, коли місцевий житель Армітедж підійшов до нього і з пересторогою запитав: «Докторе! Ви не боїтесь?». «Чого ж тут боятись?» - відповів здивований Джеймс. «Чудовиська, яке живе тут, у печері…» - почув у відповідь.

Подібну історію зафіксовано й у нас в Україні. В 1986 році Варвара Кузьмівна Зозуля, якій виповнилося 80 років, йшла в Криму на Карадаг в напрямку мису Мальчин. Дійшла до узвозу над скелею. Скеля ця стояла біля самого гостинця, в декількох метрах від моря. Там воно (чудовисько) і спало. Варвара Кузьмівна сприйняла потаємну істоту за купу хмизу і мало на неї не стала. Потвора прокинулася і підняла голову. Жінка відступала, відмахуючись мотузкою. А як стала на нього махати, воно почало розмотуватись, ніби клубок. Скільки там метрів було - не могла визначити. Цей факт жінка зберігала багато літ в таємниці, аби хтось не знищив таємну істоту.

Збіжну історію зафіксовано 1994 року в селі Космач на Гуцульщині. На присілку Медвежому в урочищі Томчуччино ішов молодий чоловік Василь, який повертався з гостини. Зближалась друга година ночі. Зоряне небо та рогатий місяць настільки світили, що було видко, як удень. Коли чоловік наблизився з поля в лісок, вмить довкола потемніло. Та гуцул ішов далі, хоч стало йому моторошно, бо пригадав, як старі люди розповідали, що саме в тому місці «малпа» переходить. Враз почув за собою кроки. Озирнутись не мав сміливості, але не впадав у розпач, бо сам займався дзюдо і мав надію дати нападникові відсіч. Вважав, що це хтось з місцевих вирішив його налякати.

Василь ішов далі. Примара крокувала за ним. Той пришвидшив ходу. Чудовисько - також. Василь збіг у видолинок, де вже не було смерек, миттєво озирнувся назад і закляк на місці. За ним стояло страховисько, вдвічі вище за людину, з довгою шиєю і маленькою голівкою.

«У мене стало волосся дибки. Я не знав, що маю робити, - згадував чоловік. - Думка була одна: втікати. Я побіг корчами вниз. Перебіг соляне джерело і став добігати до каплички в Медвежому. Забіг до каплички, впав на коліна і почав молитися. Ззаду чувся сильний рев, здавалось, валилось каміння з гір в потоки. Чудовисько вже далі за мною не бігло, певно, воно має свою територію…»

Очевидець, зважаючи на свою професію, побажав, аби не називати його прізвища. Але про монстра, якого бачили в різних місцях Космача, охоче розповідають старожили Зизатчук Микита, 1907р.н., Полагняк Параска, 1915 р.н., Татарчук Микола, 1930 р.н. Кілька років тому зник у лісі парубок, якого й досі не знайшли. Люди подейкують, що його «могла з собов малпа забрати». Про «малпу» в Космачі розповідають Михайло Юсипчук, Богдан Костюк, Микола Кіндрачук і майже всі люди старшого віку.

Можна б подібних цікавих епізодів з різних куточків планети наводити багато. Але тут я хотів би зосередити увагу читачів на старовинних легендах про загадкових драконів та інші чудовиська. Тоді постає закономірне питання: а може, вони не просто наслідок фантазії, як ми думаємо? Чому б не припуститися гіпотези, що в основі такої легенди лежать реальні факти?..

І тут не завадило б вдатися до творів письменників. Якось у Парижі Іван Тургенєв у Поліни Віардо мав зустріч з друзями, серед яких були й Мопассан та Флобер. Розмовляли про природу жахів. Тут Тургенєв розповів присутнім реальний випадок зі свого життя, який трапився з ним в юності в лісах середньої частини Росії. Мопассан відтворив його розповідь в новелі «Жах», називаючи героя в третій особі - він. Або звернемось до Гоголевого «Вія» чи «Лісової пісні» Лесі Українки.

Тут ми доходимо ближче до поставленого завдання: а чи була снігова людина в Карпатах? Можливо, вона в цих горах є тут і досі? Безперечно, як скелі Чорногори, так і Ґрегота та Лисини Космацької буковинського Паміру чи навіть околиці віддалених гуцульських сіл дуже аналогічні тим, в яких уже зафіксовано науковцями проживання таємничого створіння. В гуцульському фольклорі образ потаємної тварини зустрічається надзвичайно часто. Ще на початку 1970-х з Києва на Гуцульщину вирушила велика фольклорна експедиція, яку очолював доктор філологічних наук, професор Олексій Дей. В околицях Космача, а пізніше й інших гуцульських сіл, фольклористи зуміли записати доволі цікаву співанку-хроніку про людей-велетів, великанів. Та найбільше таки на Гуцульщині поширені такі фольклорні образи загадкових тварин на людську подобу як Чугайстер, Малпа, Бісиця, Вовкулак, Лісна…

Аналогічні оповіді про Малпів, Нявок, Бісиць знаходимо й у творах української письменниці Марії Влад. Ось як вона розмірковує у своїй книжці «Стрітеннє»: «Десь-то він є, лісовий чоловік, виділи його. Оброслий шерстю, здоровенний, сильний, спритний до невловимості. Живе у лісах, також певно, самотою…». Або: «Дід Мирін казав, що йшов у полонину. Велика зима впала. Вчув - щось у плаю запищало дуже: «Йой, не їж мене! Не їж мене!». А то лиш кров та шкам. Видко, дикий чоловік з`їв бідолашну. Що ж він, і сам шукаючий людського тепла, так жорстоко карає свою подругу. Може, за те, що вона (мається на увазі Нявка - Д.П.) здобула людської подоби - голова жіноча, ноги як у дитини, гарна. Веселовида… Що вже не обросла з голови до ніг, як він. Що він нічого не має з людським породдям, а вона зводить леґінів…» До цієї теми звертається і Сергій Параджанов у фільмі «Тіні забутих предків» та письменники Степан Пушик і Василь Портяк.

Отже, про існування снігової людини взагалі і в Карпатах зокрема, нема жодного сумніву. Зараз нас вже менше цікавить, яка вона - снігова людина. Чи це наш предок, чи неандерталець? На ці запитання ще дадуть свої відповіді вчені і, я впевнений, що вони доведуть, що люди-велети таки були в Карпатах і, можливо, ще й зараз є, адже недарма старуни в Космачи, Перехресному, Шибеному, Плоскій говорять: «Там небезпечно ходити вночі, бо там Малпа переходит!». То ж цілком вірогідно, що хтось колись таки бачив якусь потаємну тварину, яку ми називаємо делікатно сніговою людиною.

Звичайно, зараз натрапити на слід снігової людини в Карпатах набагато складніше, бо гори вже не ті. Вони стали лисими. За роки незалежності України в Карпатах браконьєри вирубали набагато більше лісів, ніж радянська влада в цьому краї за всі роки окупації. Ніхто з браконьєрів за це не несе жодної відповідальності, мафія господарює в кожному гуцульському селі, залишаючи смерекові, ялинові чи букові пні нашим нащадкам, як знак нашої байдужості й безгосподарності. Звісно, в такій ситуації почуває себе, напевно, доволі незручно і снігова людина, яка з оголених сьогодні Карпат змушена, мабуть, відступати в глухі карпатські праліси.

Вірші

Знову покликали гори Карпати ...

Знову покликали гори Карпати - Все про чарівність їх будем знати! Синівершини, бистрії ріки, Квітів пахучих цілющії ліки.

Гори - чекайте! Я до вас лину -

Пісня кохання звучить безупину.

Карпати

Палюче сонце, холодні тумани,

Каміння, що звикло лежати віками.

Красиві, стрункі, гуцулки-смереки,

Гніздо на даху, що звили лелеки. Вечірня роса, і вранішні роси,

На полонині - осінні покоси.

Вершина Говерли ховається в хмарі,

Вівці до купи зібрались в отарі.

Дощ і веселка, хлопці й дівчата,

З дерев`яного бруса, батьківська хата.

Альпійська сосна, ожина, чорниці,

Джерельна вода, холодніша од криці.

Гуцульські пісні, і гуляння народні,

Багаті Карпати - на чари природні.

Сергій Череп

Карпати

Високі гори, скелі й кручі,

потік бурхливої води,

залишать спогад неминучий,

і знов покличуть нас сюди.

Вдихнувши свіжого повітря,

напившись чистої води,

пішли ми Довбуша стежками,

хоч і втомились від ходи.

Підйом на гору був нелегким,

та ми здолати все ж змогли,

піднявшись, подих захопило,

від велетенської скали.

З вершини скелі нам відкрився,

прекрасний краєвид Карпат,

душа від щастя аж співала,

а серце било як набат.

Не описати все словами,

це мальовничий, дивний край,

в моїх думках він завжди буде,

немов землі небесний край

Я літаю

Гукаю сонечку: -- Привіт! --

і обнімаю сині гори.

Переді мною -- цілий світ,

Карпат безкрайнії простори.

Я відштовхнуся від землі,

веселці заплету косички,

і, як кораблики малі,

хмаринки гнатиму по річці.

Я тут завжди в полоні мрій,

природи силу відчуваю.

Лунає дзвінко голос мій,

бо я живу, я тут літаю.

Леся Вознюк

КАРПАТИ

Хворобливо-дочасні залисини,

Мов лишай, розповзлися Карпатами:

Чагарник замість лісу над Тисою...

Я ще довго від того не спатиму,

Як смереки прощаються стоячи,

З небесами омріяно-синіми:

Не зійти, не сховатись...

Як боляче!..

Нерозчулити голосіннями.

Бонзи стануть казково-багатими.

Пні-каліки - розкидано схилами:

За красу і величність їх стратили

І зробили потворно-безсилими.

Пальці-корені ранами змучені,

Захищали цю землю, як воїни,

Занімілі, зчорніли над кручами,

Геть порубані - не заспокоєні.

Та не зламано дух лісорубами,

Хай оточують, лізуть навалою,

Четвертують і спалюють грубами,

Продають... І все мало їм, мало їм!..

Хворобливо-дочасні

залисини:

Виють пили злорадно

Карпатами.

Чи затихне цей регіт

над Тисою,

Чи, як шабаш відьомський,

лунатиме?

Олександр Христенко

Література

Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954--1989.

Фомин П. Очерки экономического описания России. X. 1914;

Фещенко-Чопівський І. Природні багатства України. 2 тт. К. 1919;

Фомин П. Украина -- экономическая характеристика. X. 1923:

Буценко А. К вопросу районирования Украины. X. 1925;

Воблий К. Екон. географія України. X. 1927;

Воблий К. (ред.). Нариси економічної географії Радянської України. 2 тт. К. 1945 -- 52;

АН УРСР. Інститут економіки. Нариси розвитку нар. господарства УРСР. К. 1949;

АН СРСР. Библиография по вопросам размещения и районирования промышленности СССР 1901 -- 1957. М. 1960 (1958 -- 64). М. 1966;

Колдомасов Ю. Экономические связи в народном хозяйстве СССР. М. 1963;

Укрупнені екон. райони УРСР. Довідник. 2. 1965: СОПС при Госплане СССР. Общая методика разработки Генеральной схемы размещения производительных сил СССР на 1971 -- 1980 гг. М. 1966;

Вовко Д. Україна в міжнар. екон. зв'язках СРСР. К. 1966;

АН УРСР. Інститут економіки. Розвиток нар. господарства УРСР 1917 -- 1967. 2 тт. К. 1967

Корецький Л., Паламарчук М. Географія промисловості УРСР. К. 1967;

Соколов П Военно-экономические вопросы в курсе политэкономии. М. 1968;

Экономические районы СССР. М. 1969:

Гуржій І. Україна в системі всерос. ринку 60 -- 90-их pp. XIX ст. К. 1968;

Koropeckyj I. Industrial Location Policy in the USSR during the Postwar Period. Joint Economic Committee U . S Congress. Economic Performance and the Military Burden in the Soviet Union. Вашингтон 1970

Koropeckyj I. Location Problems in Soviet Industry before World War II. The Case of the Ukraine. Чепел Гіл 1971;

Ohloblyn O. A History of Ukrainian Industry. Мюнхен 1971:

Размещено на Allbest.ru