1. Порушення приурочені до бортів долини р.Інгулець ти великих балок;

2. Складки одинаково добре виражені незалежно від орієнтації площини відслонення, що дозволяє відносити їх до структур типу брахіскладок;

3. Нарівні з дрібною складчатістю поширені і дрібні розривні порушення;

4. Порушення спостерігаються в палеогенових, неогенових та четвертинних відкладах;

5. Складки характеризуються висотою 5-6 м та шириною 15-20 м;

6. Всі складки відкритого типу; кут падіння крил складає 5-45;

7. Розривні порушення характеризуються амплітудою до 3,5 м;

8. В окремих випадках верхні верстви нарушені, в той час як залягаючі нижче не несуть ніяких ознак первинного залягання.

Дислокації подібного типу спостерігаються в балці Зеленій, яка впадає в долину р.Інгулець південніше м. Кривого Рогу. Тут в покинутому кар'єрі верстви понтичних вапняків зім'яті в невеликі складки, їхня ширина 508м, амплітуда - 2-Зм, кут падіння крил досягає 40. Підстелюючі меотичні глинисті піски згідно повторюють всі вигини вапнякових верств, які залягають вище. Проте в усіх синкліналях спостерігається збільшення в 1.5 потужності глинистих пісків в порівнянні з проміжними "антиклінальними" ділянками, що свідчить про вільне підпікання глинистих пісків під синкліналі та, вірогідно, на утворення останніх шляхом просідання. Причина таких явищ стає зрозумілою при вивченні підстелюючих сарматських відкладів, характерною особливістю яких є широкий розвиток розривних порушень. Тільки в західному борті кар'єра на ділянці довжиною біля 200м виявлено ЗО порушень скидового типу з простяганням паралельним гирловій частині балки. Падіння площин південне та північне, з кутами від 45 до 75. Дані порушення спричинили горстово-грабенову структуру сарматської товщі, при якій блоки, обмежені площинами розривних порушень, які падають назустріч, опущені відносно сусідніх, обмежених площинами з протилежним падінням. Синклінальні складки понтично-меотичних верств розміщені саме під грабенами і їхня просадочна природа очевидна (рис. 3.13). Порушення сарматської товщі та підстелюючих палеогенових відкладів в балці Зеленій утворилися внаслідок сповзання сарматських вапняків в балку по похилій поверхні підстелюючих глин, що привело до виникнення дислокацій розтягання, а підстелюючі глини під впливом нерівномірної нагрузки різновеликих блоків нагніталися під відносно припідняті блоки.

Подібні розривні порушення в неогенових відкладах району не завжди пов'язані з осувами порід. Деяка частина з них спричинена утворенням в сарматських вапняках карстових порожнин. Вивчення таких структур дозволяє стверджувати, що поодинокі просадочні брахіскладки зв'язані з карстово-суфозійними явищами.

В осадових породах району відомі також складки випирання та їхні релікти. Антиклінальна складка, крила якою складені олігоценовими та середньо-верхньосарматськими верствами, а ядро верхньоеоценовими глинами, виявлена в західному борті кар'єра Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату. При її вивченні встановлено, що поверхня докембрійського фундаменту не має прямого відношення до формування цієї складки, ядро якої утворилося шляхом нагнітання верхньоеоценових глин під днище балки Скелеватої.

Таким чином, як видно з приведеного вище, складчасті форми осадового фундаменту району, здебільшого, виражені в формі брахіскладок, утворення яких було спричинено явищами сповзання та нагнітання порід.

Породи осадового чохла в загальних рисах характеризуються горизонтальним заляганням з незначним падінням на південь (1-2) в сторону нахилу схилу щита. Проте на загальному фоні спостерігаються складчасті форми та розривні порушення, які свідчать про тектонічне "життя регіону" і в кайнозойський період.

1.6 Історія геологічного розвитку

Геологічна будова Кривбасу була спричинена специфікою його геологічного розвитку. Формування Криворізької структури, основного елемента фундаменту, відбувалося впродовж рифтогенної, протогеосинклінальної та ерогенної стадій становлення земної кори. В межах району поширені тільки структури сформовані впродовж рифтогенної та протогеосинклінальної стадій.

Рифтогенна стадія ділиться на два етапи - проторифтовий та власне рифтовий.

Проторифтовий етап характеризувався утворенням в межах Середнього Придніпров'я, в тому числі Кривбасу зеленокам'яних структур, проторифтів, формування яких, згідно з уявленнями А.О. Сіворонова, було зумовлене розтріскуванням протокори, представленої сьогодні гранітоїдами раннього та середнього архею. Це привело до виникнення глибинних розломів, які служили каналами підняття глибинної магми на поверхню та виверження останньої у вигляді лавових потоків. Вулканізм того часу носив тріщинний характер. Саме за такою схемою проходило формування вулканогенно-осадових асоціацій конкської світи пізднього архею. Ефузивна діяльність супроводжувалася проявами тоналітового магматизму, внаслідок чого на заключних стадіях піздньоархейского часу відбулося вкорінення Саксагансько-го тоналітового діапіру. Формування масиву привело до підняття західної частини Придніпровського блока, що зумовило короутворення на породах середнього та верхнього архею.

Проторифтовий етап змінився рифтовим, початок якого зафіксувався в накопиченні в умовах відкритого басейну малопотужних товщ новокриворі-зької світи. Опускання дна палеобасейну на початку криворізького тектоно-седиментаційного циклу проходило зі значною швидкістю, а на схід від Криворізької структури продовжувалося короутворення. Розмиву підлягали тільки кори вивітрювання порід конкської серії, поширених в межах проторифту. Більш широкі території були охоплені процесами денудації в кінці новокри-ворізького та у скелюватський час, що було викликано підвищенням тектонічної активності району. Останнє підтверджується накопиченням потужних грубоуламкових відкладів верхньої частини новокриворізької та низів скелю-ватської світ. Сланцеві метаконгломерати новокриворізької світи утворилися в каньйоноподібних западинах з продуктів руйнування сланцевих порід внаслідок зсувних процесів та підводних течій. Кварцові метаконгломерати являють собою утворення прибережних дельт тимчасових потоків, а метапіско-вики та сланці скелюватської світи -- це результат осадконакопичення в прибережній та відкритій частинах пелеобасейну.

Утворення породних асоціацій талькового горизонту Кривбасу пов'язане з проявленням нового спалаху вулканічної діяльності, яка спричинила формування в підводних умовах лавових потоків ультраосновного складу. Ці породи пізніше під впливом динамотермального метаморфізму були перетворенні на талькові, хлорит-талькові, карбонат-талькові та інші сланці карбонат-талькового горизонту.

Рифтовий етап завершився формуванням утворень саксаганської світи, в будові якої беруть участь глибоководні теригенні та хемогенні відклади.

Протогеосинклинальна стадія розвитку Кривбасу характеризується накопиченням відкладів гданцівської світи, породи якої залягають на різних горизонтах саксаганської не тільки з кутовим, але і стратиграфічним неузгодженням, що свідчить про зміну тектонічного режиму.

Завершення протогеосинклінальної стадії відобразилося у проявленні дайкового магматизму та утворенні насувів в межах Дальніх Західних смуг.

Суттєво новий період в історії геологічного розвитку району, який закарбувався у розрізі кайнозойських відкладів осадового чохла, розпочався близько 55-50 млн. років тому. Початок поступового і тривалого опускання території Кривбасу поклала так звана бучацька трансгресія. Морські води проникали в район Кривого Рогу з півдня від Причорноморської западини по досить широких долинах в кристалічному фундаменті, приурочених до ділянок розвитку Західне- та Східно-Криворізької депресій. В бучацький час, який відповідає першій половині середнього еоцену палеогенового періоду (50,5-48,0 млн. років) в межах південної частини Кривбасу накопичувалися піщано-глинисті відклади з прошарками вуглистих порід. Осадконакопичення відбувалося в умовах неглибокого моря, температура води в якому не знижувалася нижче +20°С. Такі умови сприяли розвитку двостулкових та черевоногих молюсків, коралів, нумулітів, брахіопод, губок та морських їжаків, які заселяли водні простори бучацького моря.

Короткотривала регресія, яка наступила під кінець бучацького часу, призвела до розширення території суходолу та інтенсивного розвитку субтропічних лісів, в яких росли верба, береза, дуб, каштан, сосна, ялина, а також рідко зустрічалися пальми та мирт.

Під кінець першої половини середнього еоцену Криворіжжя перетерпіло київську трансгресію. Цей етап осадконакопичення характеризувався не тільки порівняно тривалим опусканням кристалічного фундаменту, але й частими короткими підніманнями дна київського моря, що приводило до його обміління і, як наслідок, формування серед товщі алевролітів, аргілітів, глин і вапняків малопотужних прошарків піщано-гравійно-галечникових відкладів. У київському морі існували сприятливі умови для розвитку різноманітної фауни, серед якої панівна роль належала молюскам, форамініферам, моховаткам, губкам, коралам та морським їжакам.

Охарактеризовані вище зміни палеогеографічної обстановки на Криворіжжі проходили впродовж 7 млн. років, після чого наступив черговий континентальний перерив, який тривав близько 10 млн. років і змінився ранньо-олігоценовою борисфенською трансгресією.

Борисфенське море було мілким, що сприяло накопиченню тільки теригенних відкладів (пісків, гравелітів, галечників) і вапняків. Основними поселенцями моря були молюски та форамініфери, скелети яких і слугівали матеріалом для формування черепашникових вапняків, а також різноманітні риби, акули і кити.

В пізньосарматський час борисфенське море суттєво зменшилося за площею, але не залишило території Криворіжжя. Його берегова лінія проходила приблизно на широті міста Кривого Рогу. Воно значно обміліло, що призвело до накопичення здебільшого теригенних уламкових відкладів (пісків) і збіднення органічного світу. В ньому існували тільки молюски серед яких переважали мактри. Відбулося і зниження температури води в басейні до+16°С.

Головною геологічною подією на початок меотичного віку неогену (8-10 млн. років тому) було чергове зменшення площі морського басейну. Мео-тичний басейн був мілководним (глибина не перевищувала 25 м) і в ньому накопичувалися теригенні та карбонатні осадки. Серед фауни переважали молюски, форамініфери, моховатки, остракоди, риби і тюлені.

З пліоценовим періодом, який тривав від 5 до 2 млн. років назад на Криворіжжі, пов'язана нантська трансгресія. Понтське море покривало всю його територію. Воно було мілководним, солоним і теплим, температура води досягала +18 - +20°С. Його населяли молюски, тюлені, черепахи, соми, осетри, окуні та інші риби. В прибережній частині накопичувалися виключно теригенні породи, а у відкритому морі відбувалося формування карбонатних осадків.

Понтська трансгресія була останньою в історії геологічного розвитку Криворізького басейну. Після неї територія району перетворилася на суходіл, яка існує і до сьогоднішнього часу. На ній відбувається формування тільки континентальних відкладів пов'язаних з геологічною роботою вітру, вод поверхневого та підземного стоку, а на ділянках відслонення кристалічних порід утворюються кори вивітрювання, спричинені сучасними гіпергенними процесами.

1.7 Корисні копалини

На території району поширені металеві та неметалеві корисні копалини. Перші зазвичай пов'язані з кристалічними утвореннями докембрію та їх корами вивітрювання. Виняток складають промислові концентрації марганцю, які локалізуються серед піщано-глинистих відкладів олігоцену.

Неметалеві корисні копалини утворюють родовища як в складі докембрійських комплексів, так і серед осадових утворень кайнозойського чохла.



1.7.1 Металеві корисні копалини

З металевих корисних копалин на території району родовища складають залізо, марганець і алюміній, золото, кобальт, мідь і нікель встановлені на рівні рудопроявів та точок мінералізації.

Залізо репрезентоване Інгулецьким родовищем залізистих кварцитів., яке розташоване в північно-західній частині району, де приурочене до замикання Лихманівської структури виповненої метавулканогенно-осадовими відкладами криворізької серії палеопротерозою.

Продуктивною товщею на родовищі є породи саксаганської світи криворізької серії, представленої п'ятьма залізистими горизонтами. Залізисті кварцити першого, другого, третього і четвертого горизонтів утворюють пласти загальною потужністю до 1000 м в замиканні структури і до 200-300 м на її крилах. Продуктивним на родовищі є четвертий залізистий горизонт, складений гематит-магнетитовими, магнетитовими і силікат-магнетитовими кварцитами з пачками сланців та безрудних кварцитів.

Магнетитові кварцити переважають в середній частині розрізу горизонту. Складені вони на 60-76% магнетитовими проверстками, які чергуються з суттєво кварцовими з незначним (до 5-7%) вкрапленням зерен магнетиту.

Силікат-магнетитові кварцити характеризуються чергуванням магнетитових, кварцових, силікатних і змішаних прошарків потужністю від 1 -5 до 15 мм. Магнетитові прошарки на 55-85% складені з магнетиту, іншу їх частину займають кварц, кумінгтоніт, карбонати, флогопіт, біотит і хлорит, які знаходяться в різних кількісних співвідношеннях.

Загалом залізисті кварцити четвертого залізистого горизонту характеризуються вмістом Резаг. 34,4% і Ремагн. 24,74%.

П'ятий залізистий горизонт відокремлений від четвертого п'ятим сланцевим горизонтом потужність якого змінюється від 5 до 10м. складений він гематитовими, магнетит-гематитовими і гематит-магнетитовими кварцитами тонковерствуватої текстури. Характерною властивістю цих порід є відсутність сланцевих прошарків, а складені вони чергуванням рудних, безрудних і напіврудних кварцових прошарків. В кількісному відношенні переважають останні.

На родовищі переважають гематитові кварцити, які складені дрібнолу-скуватим гематитом (від 5 до 50-70%) і дрібнозернистим кварцом.

Гематит-магнетитові і магнетит-гематитові кварцити приурочені до лежачого боку горизонту. Характеризуються вони тонко смугастою тексту-

рою І складені з гематитових, гематит-кварцових І магнетитових прошарків потужністю 1-2 мм. Вміст гематиту в прошарках змінюється від 1-2 до 25%, а магнетиту досягає 30%. Вміст Резаг. В межах горизонту коливається від 17,2 до 42,9%, а Ремагн. - від 12 до 35,7%, при середніх значеннях 33,27 і 38,91% відповідно.

Балансові запаси по категоріях складають (в тис. т): А - 20760, В -409483, С, - 865708, С2 - 11597; забалансові - 577684; залишок по категоріях А+В+С, - 879753.

Родовище є сировинною базою Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату.

Марганець на території району утворює родовища і рудопрояви приурочені до кварц-глауконітових піщано-глинистих утворень борисфенської світи олігоцену. Рудоносні відклади залягають субгоризнтально з незначним нахилом на південь.

Рудоносна площа являє собою смугу протяжністю до 60 км і шириною 10-16 км, яка субширотно простягається від лівого схилу долини р. Інгулець на схід у центральній частині району. Марганцеві руди представлені трьома типами: оксидні, основними складовими яких є манганіт і піролюзит; оксидно-карбонатні, представлені оксидами та карбонатами марганцю; карбонатні, які складені манганокальцитом.

Алюміній в межах території району утворює промислові концентрацій в бокситах і бокситоподібних породах, пов'язаних з латеритними корами вивітрювання кристалічних порід докембрію. На території виявлено більше десяти рудопроявів і одне родовище бокситів, яке за кількісними та якісними показниками належить до потенційно промислових.

Високопільське родовище бокситів приурочене до латеритної кори вивітрювання ультрабазитів, амфіболітів і силікатних сланців, які складають однойменну зеленокам'яну структуру в кристалічному фундаменті.

Бокситоносний горизонт залягає у вигляді дугоподібної смуги протяжністю до ЗО км, витягнутої в субширонтому напрямку (граф, додаток 2). В її межах виявлено 10 невеликих промислових покладів бокситів довжиною до км і шириною до 0,8 км. відстань між крайніми покладами, «Радевицький» на заході і «Зелений Луг» на сході, становить 22 км. Глибина їх залягання зази-чай становить 70-70 м (мінімальна 15 м на заході і максимальна до 100 м - на сході).

Морфологічно поклади являють собою пластові тіла зі складними нерівними, амебоподібними зовнішніми контурами. Зазвичай їх потужністю становить 1,5-2,0 м, а в центральній частині збільшується до 5-6 м.

Золото утворює рудопрояви та точки мінералізації в зонах тектоно-метасоматичних змін кристалічного фундаменту, які облямовують Високо-пільську структуру, а також субмеридіонально розсікають її в центральній і східній частинах району. За характером мінеральних парагенезисів виділяється чотири типи золоторудної мінералізації: золото-сульфідний, золото-сульфідно-кварцовий, золото-миш'яково-кварцовий і золото-поліметалічний. Вміст золота коливається від 0,3 до 5 г/т.

Кобальт, мідь, нікель утворюють рудопрояви приурочені до габро-перидотитів.

За речовинним складом і текстурними особливостями мідно-нікелеві руди вкрапленого, прожилково-вкрапленого типу, зустрічаються також і суцільні. Головними рудоутворюючими мінералами є піротин, пентландит і халькопірит, а групу другорядних складають пірит, магнетит і бравої. Характерною властивістю пентландиту є домішки кобальту і міді. Потужність рудних тіл змінюється від 0,3-1,0 до 12,5-14,0 м і прямо підпорядкована потужності вміщуючи базит-ультрабазитових тіл. Вміст металів в рудах становить: нікелю - від 0,226 до 0,542 %, досягаючи місцями 1,3-3,9%; міді - від 0,18 до 0,36%; кобальту - від 0,028 до 0,037%, золота - від 0,004 до 0,888 г/т. окрім золота в рудних тілах встановлені також платина і паладій в кількостях 0,012 і 0,015 г/т відповідно.

1.7.2 Неметалеві корисні копалини

Серед неметалевих копалин на території району виявлено родовища тальку, піску будівельного, вапняку будівельного, будівельного і облицювального каменю. Тальк репрезентує Інгулецьке родовище, яке знаходиться в замиканні Лихманівської синкліналі і приурочене до верхньої тальк-карбонатної підсвіти скелюватської світи криворізької серії. Горизонт представлений асоціацією актиноліт-тремолітових, тальк-тремолітових, хлорит-тальових, амфібол-хлорит-талькових сланців. Він простежується на відстань до 2250 м при потужності 100-250 м і глибині залягання 15-33 м. Пісок будівельний характеризується практично повсюдним поширення в межах району. Найперспективнішим для експлуатації є Широківське родовище. Піски, за технічними умовами, можуть бути придатні для приготування будівельних розчинів, особливо ті відміни в яких міст глинистої складової становить 8%. Враховуючи географічне положення родовища, а також незнані потужності розкривних порід і широке поширення пісків, що підтверджується обстеженням сусідніх балок Візирка, Завертана та Глибока, можливий значний приріст запасів. Не виключена можливість, що після більш детального вивчення речовинного складу пісків вони можуть бути придатні і для використання в якості формувальної сировини. Вапняки користуються широким розвитком і районі, де вони простежуються смугою від р. Інгулець до Каховського водосховища. Зазвичай вони використовуються як будівельна сировина, проте окремі відміни вапняків за хімічними, фізичними і мінералогічними особливостями відповідають вимогам, які відносяться до флюсової сировини.

ЧАСТИНА 2. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА РОДОВИЩА

2.1 Позиція родовища у структурі району

Інгулецьке родовище залізистих кварцитів знаходиться на території Інгулецького району м.Кривого Рогу, Дніпропетровської області.

Родовище в структурному відношенні приурочено к південній частині Лихманівської синкліналі, яка к півночі через Тарапако-Лихманівську антикліналь сопрягається з основною структурою Криворізького залізорудного басейну.

В геологічній будові родовища приймають участь плагіогранити і мігматити архея, нижньопротерозойські метаморфічні породи Криворізької серії і осадові породи кайнозоя.

Роботи проводяться на частині родовища яке включає в себе ділянки №12 и 12 П. У теперішній час на ділянці №12 і частині №12П побудований кар'єр ООО «ІнГЗК».

Рельєф місцевості у районі родовища рівнинний, зі слабким уклоном на північ і південний-схід у сторону долини р. Інгулець. Однак у теперішній час він ускладнений гірськими виробітками (кар'єрами, відвалами, зонами обрушень).

Відмітки сучасного рельєфу коливаються від - 250 до 130 м.

Клімат району континентальний. Мінімальна температура повітря у лютому (-22⁰C), максимальна температура у липні (38⁰С). Середня річна кількість опадів коливається у межах 241 - 258 мм. Більша частина опадів приходиться на літні місяці. Переважні напрямки вітрів - схід і північний-схід.

Ближній населений пункт - Інгулець.

Комбінат пов'язаний залізною дорогою з ближньою залізнодорожньою станцією Інгулець, яка знаходиться в 6 км на захід від комбінату. Усі грузи зі станції Інгулець направляються на ст. Кривий Ріг - Сортировочная Придніпровської залізної дороги.

З центром м. Кривого Рогу ООО «ІнГЗК» пов'язаний асфальтованими й шосейними дорогами 1 і 2 класів з автобусним сполученням.

Забезпечення населення і підприємств міста питною і технічною водою здійснюється з річок Інгулець, Саксагань і каналу Дніпро-Кривий Ріг. Забезпечення електроенергією здійснюється від електростанцій КРЭС - 1 и КРЭС - 2, включених в спільну систему електрозабезпечення Дніпренерго.

Доставка вантажу на ділянки проводиться в об'їзд відвалу і меж діючого кар'єру.

Коефіцієнти, залежні від умов проведення робіт і впливаючи на їх кошторисна вартість, наступні:

- районний коефіцієнт до заробітної платні - 1;

- коефіцієнт за безводність - 1;

- коефіцієнт транспортно-заготівельних витрат - 1,028 й на обладнання - 1,064;

- коефіцієнт накладених витрат і планових накопичень - 1,3087.

2.2 Історія геологічних досліджень і промислового освоєння родовища

Протягом історії Криворізького басейну всі дослідження й розвідувальні роботи були направлені на виявлення закономірностей утворення рудних копалин, а також виявлення покладів залізистих руд, приурочених до відповідних стратиграфічних горизонтів. Зацікавленість залізистими кварцитами з'явилися у 50 - ті роки, коли була розроблена технологія збагачення їх за допомогою магнітної сепарації.

Спеціальним вивченням залізистих порід, з точки зору їх збагаченості, займалися у різний час:

Дніпропетровське відділення НДІ металів (1928-1929 рр.), Криворізький НІГРІ (1931-1951 рр.), Ленінградський Механобр (1930 г.). У результаті проведених досліджень був виділений ряд перспективних ділянок для розвідки залізистих кварцитів. Серед них були ділянки №12 и 12П.

У результаті робіт 1951-1954 рр. по ділянці №12 в 1955 р. був складений і затверджений ГКЗ СРСР звіт з відділом запасів по категорії В + С, у кількості 660 млн. тон (до глибини 300м.). Кількість запасів, їх якісна характеристика й умови залягання дозволили оцінити ділянку, як промисловий об'єкт для побудови ГОКа.

У відповідності з рекомендаціями ГКЗ геологорозвідувальні роботи на ділянці були продовжені у 1959-1961 рр. Роботами цього періоду було уточнено геологічну будову родовища, детально вивчений речовинний склад і технологічні властивості залізистих кварцитів. По результатам робіт був складений і затверджений ГКЗ СРСР у 1963р. звіт з відділом запасів по категорії В + С, у (до глибини 500м.) кількості 1,6 млрд. тон. На базі затверджених запасів побудований і введений в експлуатацію Інгулецький горно-збагачувальний комбінат.

В 1968-1972 гг. експедицією «Кривбасгеологія» була проведена розвідка ділянки №12П з метою нарощування сировинної бази родовища ІнГЗК. Одночасно з розвідкою №12П проведена переоцінка сировинної бази родовища у зв'язку з затвердженням у 1972р. КГЗ СРСР постійних кондицій для залізистих кварцитів Інгулецького родовища (ділянки №12 и №12П).

Згідно становища розвіданості на 01.07.72 р. складений і затверджений ГКЗ СРСР звіт з повним відділом запасів в межах від південного замикання до маркшейдерської осі 70.

В 1973-1978 рр. експедицією «Кривбасгеологія» була виповнена попередня розвідка залізистих кварцитів ІV и V залізистих горизонтів з метою розширення сировинної бази ІнГЗКу. У результаті робіт якісно охарактеризовані кварцити ІV і V горизонтів. Вивчена збагаченість окислених і неокислених кварцитів цих горизонтів. Визначені фізико-механічні властивості порід скельної вскрыши і вивчені технологічні властивості щебеню з гранітів, мігматитів, амфіболітів і кварцитів Sк 1-2; вивчені гідрогеологічні умови; Інститутом «Кривбасспроект» розроблені і запропоновані тимчасові кондиції, які розглянуті на засіданні ЦКЗ МЧМ СРСР 21.12.77 г.

В 1976-1981 рр. Центральною Криворізькою ГРП керування «Укрчорметгеологія» виповнена дорозвідка залізистих кварцитів на ділянці №12 з перерахуванням запасів по стратиграфічним горизонтам І технологічним сортам руд.

У 1979-1981 рр. Комплексною ГСП І Криворізькою геологорозвідувальною експедицією проведена дорозвідка Інгулецького родовища з ціллю отримання приросту запасів магнетитових кварцитів по категорії С, в проектних контурах кар'єру ІнГЗК на площах раніше утверджених ГКЗ СССР по категорії С2 і вивчення збагачення усіх різновидів не окислених кварцитів дільниці. Переведення запасів з категорії С2 в С1 склало 137,2 млн. тон.

У 1985-1987 рр. Центральним Криворізьким ГРП управлінням «Укрчерметгеологія» виповнена дорозвідка південної частини Інгулецького родовища. Виконаний перерахунок запасів ділянок №12 и №12П, в результаті отриманий приріст запасів за категорією В+С - 132,2 млн. тон, (на 01.01.87 г.).

2.3 Стратиграфія і літологія

Архей (AR)

К сходу від Лихманівської синкліналі широким розвитком користуються сірі плагіоклазові граніти Дніпровського комплексу (ARdn). Вони представлені середньозернистою породою масивної текстури, складеної плагіоклазом, кварцом і біотитом. У контакту з породами Криворізької серії плагіограніти інтенсивно рассланцовані, катаклазовані.

Мігматити Дніпровського комплексу (mARdn) розвинені на Захід від Лихманівської синкліналі і представляє масивну, середньо- й дрібнозернисту породу рожево-сірого кольору, складену кварцем, плагіоклазом, біотитом, мікрокліном і роговою обманкою. На усьому протязі тектонічного контакту мігматитів з породами Криворізької серії вони мілінітизовані, катаклазовані. Масиви мігматитів і плагіогранітів мають складну будову.

Поблизу виходу кайнозойських відкладів плагіограніти и мігматити вивітрені. Кора вивітрювання має площадне розповсюдження. В її будові чітко виділяється верхня зона каолінітизації, складена пухким каолінітом і розсіяними у ньому зернами кварцу (10-30% від об'єму порід). Нижня зона дезинтеграції або відсутня, або відображена дуже слабко. потужність кори вивітрювання над плагіогранітами коливається від 17,5 до 40 м, над мігматитами от 14 до 24м.

Нижній протерозой (PR_І)

Криворізька серія

В геологічній будові Інгулецького родовища беруть участь породи 4 свит Криворізької серії: Новокриворізької, Скелеватської, Саксаганської й Гданцевської.

Новокриворізька (амфіболітова) світа (PR_Іnk)

В районі замикання і східномуному крилі Лихманівської синкліналі амфіболіти суцільною смугою підстилають породи нижньої свити, в Західному крилі зустрічаються в окремих ділянках. Макроскопічно - це середньо- і дрібнозернисті, темно-сірого, рідше чорного кольору, масивної текстури, рідше розсланцовані породи. Основні породообразуючі матеріали: рогова обманка, плагіоклази. На контакті з мігматитами і гранітами, амфіболіти у більшості випадків розсланцовані.

Контакт амфіболітів з вищезалягаючими породами характеризується перервою в осадконакопиченні і розмивом породи амфіболітової свити.

Скелюватська світа (PR_Isk)

Породи цієї свити, представлені на родовищі слюдистими кварцитами, метапісковиками, кварц-слюдистими сланцями и метаконгломератами аркозо-филлитового горизонту (PR_Isk₁^І-2). У вигляді потужної товщі породи цього горизонту залягають у східному крилі Лихмановскої синкліналі, обрамляють замок і частково представленні в західному крилі.

Горизонтальна потужність товщі змінюється от 60 до200 м. в східному крилі, від 100 до 260 м. в західному крилі, в районі замикання синкліналі потужність збільшується до 270-350м.

Горизонт талькових сланців (PR_Isk₁³) представлений хлорит-тальковими, амфібол - хлорит - тальковими сланцями и актинолит - тремолитовими, тальктремолитовими породами. Породи цього горизонту в більшості випадків характеризуються завершеною сланцеватістю, частіше плойчаті.

В сланцях відмічається прояв лужного метасоматоза (альбитизація, розвиток біотиту). Горизонтальна потужність товщі талькових сланців в північній частині родовища 40-60м, на південь потужність збільшується до 100-160м.

Саксаганская світа (PRIsх)

Вміст фосфору, обраного (Лизко, 1973г.) для кореляції залізистих горизонтів Інгулецького родовища с залізистими кварцитами основної синкліналі дозволило розчленити неоднорідну товщу, раніше визначену, як четвертий залізистий горизонт, на другий, третій, четвертий залізисті горизонти, які розділені сланцевими горизонтами.

Нижня залізорудна підсвіта (PRIsхI)

Перший сланцевий горизонт (PR_Isх_I^1s) - породи першого сланцевого горизонту в межах родовища притягаються суцільною смугою, підстилаючи перший залізистий горизонт. Горизонт представлен сланцями переважно кварц-біотитового, а у висячому боку біотит-амфіболового складу. Забарвлення сланців темно-сіра до чорного, складення дрібночешуйчате, текстура сланцевата. Прошарки кварцового складу рідкі, потужність їх незначна. Потужність пород горизонту змінюється в східному крилі від 20 до 40 м. В західному от 10 до 20м., а в районі замикання потужність збільшується до 50-60 м.

Перший залізистий горизонт(PRIsхI1f) - породи цього горизонту вскриті в крилах и замковій частинах Лихмановській синкліналі, перебурені декількома скважинами. Горизонт складають магнетит-куммінгтонитові, куммінгтонит-магнетитові кварцити зелено-сірого кольору, середньо шарової текстури, нерідко з хвилястими контурами обмеження силікатних шарів, обумовленими «обтіканням» куммінгтонітом зерен граната. В південній та південно-східній частинах родовища, де має місце збільшення потужності першого залізистого горизонту, в центральній його частині спостерігається магнетитові кварцити.

Потужність горизонту змінюється в крилах від 10 до 30 м., в замковій частині збільшується до 100 м.

Другий сланцевий горизонт (PR_Isх_I^2s) - породи цього сланцевого горизонту підстилають основну продуктивну товщу родовища и представлені сланцями гранат куммінгтонитового, гранат біотитового складу с прошарками безрудного кварциту. Сланці сіро-зеленого кольору, грубошарова, сланцевої структури, частіше збагачені пиловидним магнетитом пошарно або по всій масі. Потужність горизонту змінюється від 10 до 40 м.

Другий залізистий горизонт (PR_Isх_I^2f) - породи цього горизонту на значній частині родовища вскриті гірськими виробками, перебурені великою кількістю скважин. Породи горизонту в межах ділянок №12 и №12П протягуються витриманою смугою, повторюючи форму Лихмановскої синкліналі. Потужність горизонту в замковій частині сягає 600 м., в західному крилі змінюється від 30 до 50 м., в східному від 100 до 300 м.

Внутрішня будова горизонту неоднорідна. По вмісту заліза магнетитового та текстурно-мінералогічним властивостям вирізняються 5 різновидів залізистих кварцитів:

- в лежачім боку горизонту виділяються малорудні магнетит-силикатні(PR_Isх_I ^2f-1) кварцити з вмістом Fe _магн. до 14%, що представляють собою перехідну пачку від пород другого сланцевого горизонту. Потужність цієї пачки 8-10 м.

- стратиграфічно вище виділяються магнетит-силикатні, силикат-магнетитові (PR_Isх_I^2f-2,3) кварцити зеленувато-сірого кольору середьно-широкосмужчатої текстури. Вміст Fe _магн. 14-18%, потужність в середньому 30-40 м.

- різновид PR_Isх_I^2f-4 представлений перешаруванням червоно-сіро смужчатих магнетитових и силікат магнетитових кварцитів. Середня потужність кварцитів цього різновиду досягає 50 м.

- завершають переріз другого залізистого горизонту силікат-магнетитові, магнетит-силікатні кварцити «висячого боку» (PR_Isх_I^2f-5) горизонту різношарової текстури с прошарками гранат-біотитових сланців. Потужність пачки до 20 м.

В кварцитах другого залізистого горизонту південної частини родовища широко розвинуті процеси карбонатизації, у зоні вивітрювання - селадонитизації. Північніше ділянки №12П другий залізистий горизонт так же як і перший залізистий горизонт, виклинюється.

Середня підсвіта (PRIsх2)

Третій та четвертий сланцеві горизонти (PRIsх2 ^3s; PRIsх2 ^4s)

Породи цих горизонтів представлені гранат-куммінгтонітовими сланцями з прошарками безрудних кварцитів сіро-зеленого кольору грубошарової текстури з рясою сульфідною мінералізацією. Потужність горизонтів коливається в межах 5-10 м.

Третій залізистий горизонт (PR_Isх_I 3f) по простяганню лиш в південній частині родовища. Потужність його змінюється від 10-5 м. до 30 м., в замку складки до 50 м. К півночі третій залізистий горизонт виклинюється. Представлений горизонт магнетит-сілікатними, сілікат-магнетитовими кварцитами зеленовато-сірого кольору різношарової текстури.

Верхня підсвіта (PRIsх3)

Четвертий залізистий горизонт(PR_Isх_I^4f) - горизонт досліджується на родовищі витриманою смугою. Потужність горизонту змінюється від 20-30м в західному крилі. До 30м. в східному, в замковій частині досягає 100 м. Горизонт представлен в основному сіросмугастими магнетитовими кварцитами, в висячому боці перехідними в сілікат-магнетитові. На північ ділянки № 12 горизонт представлен в основному сілікат-магнетитовими кварцитами.

В верхній частині горизонту спостерігаються прошарки червоносмугастих магнетитових і гематит-магнетитових кварцитів, маючих підпорядковане значення.

В породах четвертого залізистого горизонту розвинуті процеси лужного метасоматозу - егіринізація, рібекітизація, карбонатизація в корі вивітрювання - новоутворення селадоніту.

П'ятий сланцевий горизонт (PR_Isx₃^5s) - В межах Лихманівської синкліналі п'ятий сланцевий горизонт розвинутий недостатньо. Ймовірно локальні прояви п'ятого сланцевого горизонту обумовлено фаціальним вклинюванням в зв'язку з чим, породи четвертого залізистого горизонту контактують неопосередковано з породами п'ятого залізистого горизонту.

Породи цього горизонту представлені гранат-біотит-амфіболітовими сланцями з прошарками грубосмугастих магнетит-сілікатних і сілікат-магнетитових кварцитів. Співвідношення сланцевих і кварцитових прошарків непостійно. Потужність горизонту коливається від 5 до 15 м.

П'ятий залізистий горизонт (PR_Isx₃) -товща порід п'ятого залізистого горизонту перебурена значною кількістю свердловин. В південній частині родовища горизонт представляє єдину товщу, максимальна товща якої 520м (горизонтальна потужність); к півночі від маркшейдерської 30 горизонт роздвоюється на дві смуги по східному і західному крилами складки.

Горизонтальна потужність в східному крилі коливається від 120 до 180 м., в західному - від 20 до 100м. Потужність смуг має тенденцію зменшення с півдня на північ.

Складений п'ятий залізистий горизонт тонко смугастими магнетитовими кварцитами. Окислені кварцити горизонту складені гематитовими, магнетит-гематитовими, мартит-гематитовими, мартит-гематитовими, мартитовими, мартит-гематитовими і магнетит-мартитовими різновидами.

Неокислені магнетитові кварцити представляють собою міцну, щільну породу. Окислені кварцити представлені як щільними, так і тріщинуватими в різному ступені дезинтегрованими різновидами тонковолокнистої текстури майже з повною відсутністю силікатів.

Рудні шари представлені двома типами, а саме: гематитовими і мартитовими, останні з глибиною переходять через магнетит-мартитові в магнетитові (Неокислені кварцити).

Гематитові (залізо-слюдисті) шари відрізняються лусково-сланцевою текстурою. Колір шарів сіро-синій з різким металевим блиском. Мартитові й магнетитові шари мають зернисту текстуру. Полу рудні прошарки складені дрібнозернистим кварцем і рудним мінералом. В залежності від того чи іншого компоненту змінюється і колір цих прошарків. Безрудні прошарки звично світло-сірого кольору. Складені практично з одного кварцу. Потужність всіх типів прошарків коливається від 0,2 до 2-3м, ділянками до 4-7м. Глибина залягання окислених кварцитів горизонтів змінюється від 220 до 700м (на півночі).

Зона окислення

В місцях виходу під кайнозойськими відкладами кварцити І, ІІ, ІІІ і ІV-го залізистих горизонтів окислені на різну глибину і утворюють змішаний тип кварцитів лімоніт-мартитових і магнетит-мартитових, сильно тріщинуватих, вилужених. Глибина зони окислення змінюється від 20 до 92 м, звично знижуючись у контактах зі сланцевими горизонтами. Вертикальна потужність зони окислення змінюється від 12 до 65м.

Гданцевська світа (PR_I gd)

Вище порід п'ятого залізистого горизонту, в ядрі Лихманівської синкліналі залягають породи Гданцевської свити, різко відрізняються від підстилаючих порід за мінеральним складом и текстурно-структурними особливостями.

За даними розрізів, ядро синкліналі виповнено охристо-глинистими, кварц-серицитовими, кварц-біотит-хлоритовими, графіт-кварц-хлоритовими сланцями, а також кварц-корбонатними породами.

Стратиграфічно розчленити породи свити на горизонти майже неможливо внаслідок незрозумілого складу порід за падінням та простяганням.

Рудні поклади. До контакту п'ятого залізистого горизонту саксаганскої свити і порід гданцевської свити приурочені поклади багатої залізної руди Лихманівської синкліналі. Найбільш інтенсивно оруденіння проявлено в замку синкліналі, значно меншою потужністю воно спостерігається на крилах синкліналі, при цьому головним чином по східному крилу і лише частково по західному.

Загальне падіння покладів багатих руд східне, кут падіння 45-85^о складені поклади «замикання» пухкою гематитовою рудою. Поклади західного крила складається з мартитової і гематит-мартитової різновидів, поклади східного крила - мартитової, гематитової, гематит-мартитової і карбонат - магнетитової руд. Рудні поклади крил синкліналі відробляються шахтою «Центральная».

Верхній протерозой (PR3)

Дайка діабазів (В PR₃) приурочена до тріщини неправильної форми і має складну ветвисту конфігурацію. Падіння дайки східне під кутом 85-88^о. На верхніх горизонтах (вище горизонту 350 м.) діабаз представляє собою пухку каолінітизовану масу бурого кольору, розбиту густою мережею тріщин на гострокутові блоки. Нижче горизонту в 350 м. діабаз представляє собою темно-сіру з зеленуватим відтінком, масивну дрібнозернисту породу.

Кайнозой (KZ)

Кристалічні породи перекриті осадовим чохлом Кайнозою. Потужність осадового чохла коливається від 10-15 до 125 м. В межах діючого кар'єру кайнозойські утворення зняті гірськими виробками.

Палеоген (Pg)

Виділяються три яруси:

1) Бучакський ярус, (Рg₂ br). Відклади цього ярусу розповсюджені не повсеместно і представлені буро вугільними глинами, бурим вугіллям, темно-сірими пісками. Загальна потужність відкладів ярусу від 0,5 до 15 м. В основі ярусу розташовуються вторинні каоліни, потужність їх 0,5-5 м. Вони мають обмежене розповсюдження у вигляді лінз. Дуже рідко на корі вивітрювання залягають бокситові породи з бобовою структурою.

2) Києвський ярус (Рg₂ kv)

Породи цього ярусу розповсюджені на усій території родовища. Представлені они взагалі сіро-зеленими високо пластичними глинами з високим складом вапна і лінзами пісков та бурих залізняков. Потужність ярусу 30 м.

3) Харьківський ярус(Рg₃ hr)

Відклади цього ярусу мають почти повсеместное розповсюдження у вигляді виклінюючих пластів потужністю до 15 м. Представлені вони сіро-зеленими глинами з рідкими пластами світло-сірого, рідше яскраво-зеленого (глауконітового) піску.

На межі глауконітових пісків і глин зустрічаються лінзи марганцевих руд потужністю від 0,2-0,5 до 3- 4м.

Неоген (Ng)

Виділяються 3 яруси:

1) Сарматський ярус (Ng₁S) - Ярус расчленяется на 3 під яруси:

Ю нижній - представлен дрібнозернистими пісками з прошарками мергелистих глин;

Ю середній - представлен світло-сірими і жовтуватими ракушняками, а також дрібноаплітовими вапняками з прошарками мергелистих глин;

Ю верхній - представлен світло-сірими ракушняками і вапняками з прошарками мергелистих глин.

Потужність під ярусів відповідно: 2-10, 10-25, 10-20 м.

2) Понтичний ярус(Ng₂Р) - відклади ярусу розповсюджені не повсеместно и на значній площі змиті. Представлений ярус середнє-крупно-зернистими пісками, вапняками і щільними сіро-зеленими глинами. Потужність ярусу 15 м.

Вапняки понтичного і сарматського ярусів із-за високої гористості можуть служити зонами геологічних ускладнень. Місцями вони виходять на поверхню, місцями перекриті товщею суглінків і червоно бурих глин потужністю від 5 до 25 м.

3) Кіммерійський ярус (Ng₂Km) - відклади цього ярусу розповсюджені північніше вісі 84. Вони представлені глинами різного кольору: сірого, бурого, червоно-бурого. В товщі червоно-бурих глин зустрічається велика кількість кристалів друз гіпсу, карбонатних стяжінь. Потужність ярусу коливається від 1-2 до 12 м.

Четвертинна система (Q)

Відклади четвертинної системи представлені суглинками різних типів.

В нижній частині переважають червоно-бурі та бурі суглинки, в верхній - лесовидні світло-палеві, палеві, палево-жовті та жовто-бурі.

Загальна потужність суглинків 8-12 м.

2.4 Тектоніка

Інгулецьке родовище залізистих кварцитів у структурному відношенні присвячено до виходу на поверхні порід ядра Лихманівської синкліналі, складеної породами середньої залізорудної світи.

У плані Лихманівська синкліналь простягається в субмеридіональному напрямку 30-ти кілометрової смуги до м. Кривого Рогу на північ, де через Тарапако-Лихманівську антикліналь сполучається з Криворізькою (основною) синкліналлю. Ширина Лихманівської синкліналі поступово зменшується від 2000 м на півдні до 100 м на півночі. Максимальна глибина синкліналі в межах родовища не встановлена.

Замок синкліналі має коритоподібну форму і складений складками більш високого порядку. Шарнір складки має північне занурення з кутом від 15⁰ -20⁰ до 45⁰.

Східне крило Лихманівської синкліналі більш витримане по простяганню. Крило просліджується далеко на північ. Західне крило має значно меншу потужність і обмежено західним розламом.

Падіння крил верстви на родовищі не постійне. У південній частині східне крило падає на захід під кутом 80-85⁰ чи майже вертикально; західне - на схід під кутом 45-60⁰. У центральній частині родовища спостерігається вже більш круте падіння західного крила - 75-80⁰.

Переважним поширенням користаються подовжні і поперечні розривні порушення. Перші простираються по простяганню порід чи під гострим кутом до них.

Поперечні порушення типу скидань чи здвигів розбивають синкліналь на блоки з різною амплітудою зсуву. Однак порушення в районі маркшейдерської осі 90 вмістило в себе діабазову дайку. Падіння площин порушень західне під кутом 60-70⁰. Найбільш велике тектонічне порушення на родовищі - Західний розлом. Основою його виділення служить контакт мігматитів з різними стратиграфічними горизонтами, що складають західне крило синкліналі. Падіння площини Західного разлому в основному західне під кутом 85⁰.

Крім великих розривних порушень, породи родовища розбиті густою мережею численних тріщин. По генетичній ознаці тріщини поділяються на тріщини відколу, розшарування і розтягання. Одні тріщини носять схований характер, інші виповнені кварцем, карбонатом, зрідка силікатним матеріалом.

2.5 Технологічна вивченість

Технологічні дослідження окислених залізистих кварцитів почали проводитися в період детальної розвідки ділянок №12 и №12П (1968-1972 рр.) і продовжувались в період наступних геологорозвідувальних робіт на родовищі.

Технологічні дослідження окислених залізистих кварцитів V залізистого горизонту в межах ділянки №12П проводились по 2-м лабораторним і 1-ю напівпромисловою пробам. Дослідження проводились за магнітною и магнітно-флотаційною схемам. При проведенні попередньої розвідки по окисленим кварцитам V залізистого горизонту було відібрано 4 технологічні проби. Ці проби характеризують збагаченість кварцитів протягом всієї ділянки в межах глибин 300-800 м., що значно нижче проектних контурів кар'єра. Технічні випробування виконані інститутом «МеханобрЧорМет».

В межах гірського відведення Інгулецького рудника досліджені технологічні властивості щебеня з плагіогранітів, мігматитів, амфіболітів и метапісковиків PR І SK 1-2. Всього досліджено 39 технологічних проб, серед яких 17 проб - плагіограніти, 15 - мігматити, 3 - амфіболіти, 3 - метапісковики. Випробування проведені в НІС КГРІ.

У 1966р. Київським політехнічним інститутом проведені дослідження талькових порід, як сировини для виробництва ситаллов. Цим же інститутом виповнені лабораторні дослідження по вивченню талькових сланців для отримання магнезіального цементу. Отримані обнадіювальні результати.

У 1968р. КГІ проведено дослідження можливості використання талькових сланців для виробництва портландцементу, шлакопортландцементу и шлакового цементу підвищеної активності.

2.6 Гідрологічна вивченість

Гідрогеологічні умови південного Кривбасу почали вивчатися ще у 19 столітті.

У 1928 р. були проведені гідрогеологічні дослідження р. Інгулець і складена гідрогеологічна карта басейну річки. У 1933 році була складена карта ізогіпс масштабом 1:500000 ґрунтових вод першого від поверхні водоносного горизонту.

У період з 1937 до1940 рр. і 1945 року рядом авторів вивчались питання рудничної гідрології.

У 1949-1950 рр. інститутом «Гипроенергопроект» проводились гідрогеологічні дослідження всього комплексу кайнозойських відкладів південного Кривбасу.

Починаючи з 1955 р. Криворізькою гідрогеологічною станцією виконуються роботи по вивченню режиму підземних і ґрунтових вод Кривбасу, включаючи Інгулецький район.

У 1967 році на території Інгулецького району проводились гідрогеологічні і інженерно - геологічні дослідження інститутом ВИОГЕМ.

У1968-1969 рр. трестом «Кривбасгеологія» і у 1970-1971рр. інститутом ВИОГЕМ були виконані роботи по вивченню впливу балки Березнеговата на обводнення гірських виробок Інгулецького руднику. У 1978 році інститутом ВИОГЕМ були розроблені захисні заходи по запобіганню підтоплень з понтичних відкладів районів, прилеглих до хвостосховища ІнГЗКу. Також створена режимна сітка для спостереження за змінами в гідрогеологічній обстановці в зв'язку з тектонічними процесами.

У 1978-1981 рр. Саксаганською ГГП проводились роботи з організації спостережної мережі і режимних наглядів в районі діяльності ГЗК з метою розробки заходів по застереженню підтоплення забудованих територій та охороні навколишнього середовища від забруднення.

Спостереження, проведені на території промплощадки ІнГЗК, хвостосховища і балки Березнеговата дозволили отримати характеристики водоносних горизонтів, встановити їх зв'язок з промисловими об'єктами, зробити прогноз зміни рівнів на найближчі роки.

Однак обмежена мережа режимних свердловин знижає достовірність характеристики всієї описаної території.

Безпосередньо на ділянці робіт гідрогеологічні дослідження проводились водночас з розвідувальними роботами на всіх етапах вивчення півдня Кривбасу.

2.7 Геофізична вивченість

Лихманівська структура явилась одним з ділянок в межах якого в 20-х роках 20-го сторіччя започатковано застосування геофізичних методів для вирішення різних геологічних завдань.

Перша геофізична зйомка була виповнена під керівництвом А.А. Строна в 1927р. Проводилась вона к півдню від м. Кривого Рогу до села Ніколо-Козельська, по сітці 100-200х40м. Цими роботами були простежені залізисті породи по простяганню, визначені їх контури в плані; встановлено замикання Лихманівської структури. Пізніше вказані роботи були доповнені зйомкою з гравітаційним варіометром.

У 1941 році С.І. Суботін вирішував задачу визначення глибини занурення структури. Пізніше ця задача вирішувалась рядом авторів в різні роки.

Результати геофізичних досліджень, проведених до 1947 р. узагальнені кафедрою геофізики ДГІ.

У 1950-1962 рр. в районі виповнювались площадні геофізичні зйомки масштабом 1:10000 - 1:200000 комплексом гравіметрії, магнітометрії і електророзвідки, якими вивчені прилеглі території к південному замиканню Лихманівської структури.

У 1960р. під керівництвом К.В. Клімової і Г.М. Заєць завершено узагальнення всіх магніто-метричних зйомок з складанням карт масштабу 1:10000 Криворізько-Кременчуцької зони, в том числі і на площі ділянки робіт. Ця робота не втратила свого значення й зараз, тому що виконані наземні роботи геофізичних досліджень на території Кривбасу в теперішній час неможливі.

З 1960 року почали проводитись геофізичні дослідження свердловин (ГДС). Випробовувались методи електричного (КС), радіоактивного (ГК, ГГК) і магнітного (КМВ) каротажу в комплексі з кавернометрією. Виповнені роботи показали, що ГДС вирішують задачі літологічного вивчення розрізу Саксаганської світи, а по інтервалам магнетитових кварцитів й оцінку вмісту заліза пов'язаного з магнетитом. Отримані позитивні результати по розтину порід Гданцівської світи. Можливості ГДС при вивченні розрізу Скелеватської світи вивчені недостатньо.

Паралельно з цими методами розвивається інклінометрія, расходометрія і термометрія для визначення відповідно просторового положення стволів свердловин, вивчення водопритоку і температурного режиму. В останній час з ціллю оцінки вмісту заліза загального, використовуються ядерно-геофізичні методи (СНГК, СНГК-С) і акустичний каротаж (АК) для вивчення фізико-механічних властивостей порід в природному їх заляганні й виділення ослаблених зон.