Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

ЧАСТИНА 1. ОСОБЛИВОСТІ ГЕОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ РАЙОНУ

1.1 Географо-економічна характеристика району

1.2 Історія геологічної вивченості району

1.3 Стратиграфія

1.3.1 Стратиграфія кристалічного фундаменту

1.3.2 Стратиграфія осадового чохла

1.4 Інтрузивні і ультра метаморфічні утворення

1.5 Тектоніка

1.5.1 Особливості тектонічної будови криворізької структури

1.5.2 Тектонічні елементи осадового чохла

1.6 Історія геологічного розвитку

1.7 Корисні копалини

1.7.1 Металеві корисні копалини

1.7.2 Неметалеві корисні копалини

ЧАСТИНА 2. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА РОДОВИЩА

2.1 Позиція родовища у структурі району

2.2 Історія геологічних досліджень і промислового освоєння родовища

2.3 Стратиграфія

2.4 Тектоніка

2.5 Технологічна вивченість

2.6 Гідрологічна вивченість

2.7 Геофізична вивченість

2.8 Геохімічна вивченість

2.9 Магматизм та метаморфізм

2.10 Гідрогеологічна характеристика

2.10.1 Джерела питного і технічного водопостачання

2.10.2 Інженерно-геологічна характеристика

2.11 Корисні копалини району

2.12 Мінералого-петрографічні особливості руд і порід п'ятого сланцевого горизонту

2.12.1 Описання мінералогічних проб

ВИСНОВКИ

ЧАСТИНА 3. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ РОБІТ

3.1 Вибір і обґрунтування об'єкту досліджень

3.2 Методика робіт

3.3 Проект геофізичних робіт

3.4 Проект гідрогеологічних робіт

3.5 Проект топографо-геодезичних робіт

3.6 Проект інженерно-геологічних робіт

3.7 Опробування корисних копалин

3.7.1 Рядове опробування

3.7.2 Відбір групових проб

3.7.3 Відбір технологічних проб

3.7.4 Обробка відібраних проб

3.7.5 Внутрішній геологічний контроль

3.8 Проект бурових робіт

3.8.1 Бурове обладнання

3.8.2 Конструкція свердловин

3.8.3 Технологія буріння

3.8.4 Викривлення стволів свердловин

3.8.5 Вихід керну

3.9 Охорона праці та цивільна оборона

3.9.1 Організаційно-технічні заходи при проведенні геолого-розвідувальних робіт

3.9.2 Виробнича санітарія та гігієна праці при виконанні польових і камеральних робіт

3.9.3 Заходи безпеки при використанні транспорту

3.9.4 Заходи та засоби захисту від шуму та вібрації

3.9.5 Системи засобів і заходів від ураження електричним електричним струмом та від блискавки

3.10.6 Заходи безпеки при виконанні геолого-розвідувальних робіт

3.10.7 Протипожежна профілактика при польових і камеральних роботах

3.10.8 План ліквідації аварій

ЧАСТИНА 4. ЕКОНОМІЧНА ЧАСТИНА

4.1 Розрахунок запасів

4.1.1 Кондиції для підрахунку запасів

4.1.2 Використанні при підрахунку запасів матеріали

4.1.3 Вибір методу розрахунку запасів

4.1.4 Категоризація запасів

4.1.5 Виділення блоків для розрахунку запасів

4.1.6 Визначення параметрів для розрахунку запасів

4.2 Організація геологорозвідувальних робіт

4.3 Буріння свердловин

4.4 Геофізичні роботи

4.5 Опробування

4.6 Кошторис на проведення геологорозвідувальних робіт

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальність роботи зумовлена необхідністю подальшого розширення і вивчення сировинної бази Інгулецького родовища, та стабілізації якісних показників руди, що подається на збагачувальну фабрику.

Основною задачею є до розвідка п'ятого сланцевого горизонту залізистих кварцитів Інгулецького родовища у межах розвідувальних профілей 1-3.

У спеціальній частині дипломного проекту вирішувалася проблема вивчення мінералого-петрографічних особливостей руд і порід п'ятого сланцевого горизонту родовища, як потенціальної залізорудної сировини.

Для вирішення поставлених питань були використані необхідні фондові і літературні першоджерела(всього 9шт.), був задіяний відповідний картографічний матеріал:

- геологічна карта родовища масштабу 1:5000;

- геологічні розрізи з підліку запасів масштабу 1:500; - геологічний план з підліку запасів масштабу 1: 500;

- геологічний повздовжній розріз родовища масштабу 1: 1000;

- геологічний поперечний розріз родовища масштабу 1: 2000;

- геологічна карта південної частини Кривбасу масштабу 1: 50000.

Для виконання спеціальної частини було відібрано 21 мінералогічна проба по сьоми профілям, з яких виготовлені і мікроскопічно досліджені прозорі і поліровані шліфи, виконані мікро фотографічні дослідження.

У методичній частині роботи міститься вся обов'язкова інформація по здійсненню необхідних проектних заходів: розвідувальні роботи, хімічне та технологічне опробування, проектування бурових свердловин, організація охорони праці на виробництві, підрахунок кошторису для проведення геологорозвідувальних робіт.



ЧАСТИНА 1. ОСОБЛИВОСТІ ГЕОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ РАЙОНУ

1.1 Географо-економічна характеристика району

Південний район Криворізького басейну охоплює територію південної частини аркуша L-36-IV (Кривий Ріг). В адміністративному відношенні він знаходиться на південному заході Дніпропетровської області (південна частина Криворізького, Широківського і Апостолівського районів).

В орографічному відношенні територія являє собою горбисту степову рівнину з абсолютними висотами від 50 до 200 м над рівнем моря, розчленовану річковими долинами та балками, схили яких порізані водориями і ярами шириною до 50 м та глибиною від 1 до 10 м.

Головною водною артерією району є ріка Інгулець, її ширина змінюється від 15 до 90 м, глибина - від 0,7 до 4 м. Швидкість течії не перевищує 0,3 м/сек. Дно ріки, здебільшого, піщане Береги пологі, місцями обривисті (район мікрорайону ПівГЗК). Максимальна висота обривів сягає 14м. Заплава ріки відкрита, суха, місцями зустрічаються заплави і стариці, зарослі чагарником, очеретом.

Ріка замерзає у середині грудня, товщина криги досягає 20-40 см, а в суворі зими - 60-80 см. Часті відлиги спричиняють скресання і підвищення рівня води на 0,5-2 м. Загальне скресання відбувається в першій половині березня і викликає підняття рівня води на 1,5-3 м.

Клімат району помірно континентальний. Зима (грудень-лютий) м'яка, середня температура не перевищує -5 -9°С. Морози періодично змінюються відлигами. Сніговий покрив, товщина якого досягає 10-15 см, тримається, переважно, з другої половини грудня до середини березня. Весна (березень-травень) в першій половині прохолодна, з заморозками, в другій - тепла. Опади випадають у вигляді мряки та дощу, зрідка мокрого снігу. Літо (друга половина травня - перша половина вересня) тепле, в окремі роки спекотливе і посушливе. Дні, здебільшого, з перемінною хмарністю та слабким вітром, ночі ясні, тихі, прохолодні. Денна температура повітря +22... +26°С. Опади характерні для червня і липня, випадають у вигляді короткочасних дощів, іноді з градом та вітром. Осінь (друга половина вересня - листопад) в перших декадах тепла та суха, в другій половині з дощами, туманами і нічними заморозками. На протязі року переважають північні, північно-західні та північно-східні вітри, швидкість яких досягає 3-4 м/сек. Для літнього періоду характерні суховії і куряви, які супроводжуються вітром з швидкістю до 15 м/сек.

Рослинний світ району бідний. Природний трав'яний покрив зберігся тільки на схилах долин рік та великих балок, решта території розорена. Великі лісові масиви відсутні. У верхів'ях балок, а іноді і на схилах долин збереглись невеликі гаї. Поширені полезахисні смуги, засаджені акацією, кленом, тополями, дубом, ясеном. Для боротьби з зсувними явищами схили балок та ярів засаджені чагарниками і молодими деревами, поблизу населених пунктів значні площі зайняті фруктовими деревами.

Відсутність великих лісових масивів і густа сітка ярів, балок та річок сприяють хорошій відслоненості кайнозойських відкладів. Породи кристалічного фундаменту найчастіше виходять на денну поверхню по долинах великих річок.

Економіку району визначають гірничовидобувна, металургійна, машинобудівна, будівельна, харчова промисловість та сільське господарство. Основу мінерально-сировинної бази району складають залізні руди кристалічних утворень докембрію. У вміщуючих їх товщах і осадовому чохлі розробляються, головним чином, будівельні матеріали: пісок, глина, суглинок, граніт, амфіболіт, некондиційні залізисті кварцити, різного складу сланці тощо.

Основними населеними пунктами є міста районного підпорядкування Інгулець, Широке, Зеленодольск і Апостолове. Центральну частину району з південного заходу на північний схід перетинає залізнична дорога Херсон-Дніпропетровськ, а в на півночі проходить залізниця Кривий Ріг-Нікополь. Основними промисловими центрами району є м. Інгулець, де знаходиться Ін-гулецький гірничо-збагачувальний комбінат і м.Зеленодольск в якому теплова електростанція, що забезпечує електроенергією весь район.

1.2 Історія геологічної вивченості району

Історія геологічної вивченості району нерозривно пов'язана з вивченням Криворізького регіону загалом. Перші наукові спостереження в Криворізькому залізорудному басейні були виконані академіком В. Зуєвим, який у 1781 році виявив і описав на берегах р. Інгулець "залізний шифер". Більш ніж через 100 років (1875 р.) було розпочато видобуток залізної руди та послідовне геологічне вивчення Кривбасу. В 1880 р. С.О. Конткевич склав першу стратиграфічну схему розрізу Криворізької структури з розділенням його на три товщі: гнейсо-аркозову, залізисто-кременисту та аспідних і вуглецевих сланців. Пізніше В.О. Домгер (1889 р.), П.П. П'ятницький (1899 р.) запропонували двочленне розділення криворізького розрізу на нижній (безрудні кварцити, аркози, слюдисті сланці) і верхній (залізисті кварцити, талькові породи, глинисті і вуглисті сланці) горизонти. В 1926 р. В.О. Фаас поновив тричленну схему.

Стратиграфічні дослідження докембрійських утворень супроводжувались вивченням тектонічної будови Кривбасу. О.С. Михальський в 1908 році висловив актуальну і сьогодні думку про те, що Криворізька структура являє собою складну синкліналь або синклінорій. Проводились також дослідження природи залізних руд. Вивчення мінералого-петрографічних особливостей порід структури привело І.І. Танатара (1916) до висновку про магматичне походження як руд так і вміщуючих їх залізистих кварцитів.

Результати раннього періоду вивчення Кривбасу знайшли своє відображення у опублікованій в 1932 році монографії "Железорудное месторождение Кривого Рога", укладеній колективом геологів під загальним керівництвом М.П. Світальського. Ця робота містить детальну характеристику геологічної будови структури, мінерального складу порід, а також уявлення про генезис порід і руд. Як і попередники, М.П. Світальський зі співавторами були переконані в існуванні одного залізистого пласта і його багаторазовому виході на поверхню завдяки прояву ізоклінальної складчастості і розривної тектоніки.

У 1933-1939 роках Ю.Г. Гершойг вдосконалив стратиграфічну схему криворізького розрізу, виділивши два сланцевих і два залізистих горизонти. Ця схема, яка отримала назву двопластової, була суттєво змінена протягом 1939-1958 pp. колективом геологів Кривого Рогу під керівництвом Я.М. Бєлєвцева, які в межах залізорудної товщі басейну виділили сім сланцевих і сім залізистих горизонтів.

За результатами детального вивчення мінералогії і петрографії Криворізького басейну, П.М. Каніболоцький у 1946 році дійшов висновку, що при утворенні багатих залізних руд значна роль належала метаморфічним процесам. Пізніше ця ідея була підтримана, обґрунтована і деталізована Я.М. Бєлєвцевим як один з компонентів теорії докембрійського метаморфогенного рудоутворення.

Інтенсивна розробка криворізьких родовищ у довоєнні і особливо у повоєнні роки, а також пошуки нових перспективних площ сприяли накопиченню великого фактичного матеріалу про будову і склад залізорудної і вміщуючих товщ, а також про особливості рудоутворення у Криворізькому басейні. В узагальненні нових даних взяли участь співробітники наукових установ НАН України і Кривбасу, а також виробничих колективів басейну під загальним керівництвом Я.М. Бєлєвцева, М.П. Семененка та Г.І. Каляєва. Результати цих узагальнюючих робіт знайшли своє відображення у серії монографій, у яких наведені докладні відомості про геологічну будову, мінеральний і породний склад залізовміщуючих розрізів, природу окремих родовищ і басейну в цілому. Одним з досягнень цього періоду є розробка схеми стратиграфічного поділу метаморфізованих вулканогенно-осадових відкладів Криворізької структури з виділенням криворізької серії і поділом її знизу догори на ске-люватську, саксаганську та фрунзенську світи.

Через десять років схема була вдосконалена співробітниками Міністерства геології УРСР, які в розрізі криворізької серії виділили п'ять світ: ново-криворізьку, скелюватську, саксаганську, гданцівську і глеюватську. Згідно з цією схемою, розріз Криворізької структури було визначено стратотипом раннього протерозою Українського щита. В 80-тих роках XX століття співробітниками Львівського університету Г.М. Яценком і І.С. Параньком при вивченні формаційної приналежності метаконгломератів скелюватської було зроблено припущення, що слюдисті кварцити, які відслонюються на території району в районі с. Латівка, разом з метабазитами нижньої частини криворізького розрізу належать до утворень архею і є аналогами конкської серії зеленокам'яних комплексів Придніпров'я. Пізніше, це припущення було обґрунтоване І.С. Параньком результатами вивчення структурних розрізів в Саксаганському і Північному районах Кривбасу, що і знайшло своє відображення в чинній хроностратиграфічній схемі Українського щита, затвердженій НСК України у 2003 р.

Впродовж вивчення Кривбасу еволюціонували також погляди на його тектонічну будову. Висловлене в 1908 році О.С. Михальським припущення про синклінальну будову Криворізької структури до недавнього часу не викликало заперечення. Протягом майже 100 років вносились тільки уточнення в уявлення про будову внутрішніх тектонічних елементів вищих порядків, що знайшло своє відображення в монографічних зведеннях з геології району. Проте залучення до пояснення докембрійських геологічних процесів деяких положень теорії літосферних плит спричинило зміни в поглядах на тектоніку Криворізької структури та історію її розвитку. Г.І. Каляев та інші висловили думку про моноклінальну будову структури, а також про її розвиток у зоні незавершеної докембрійської субдукції (зоні поглинання) на межі Придніпровського та Кіровоградського блоків першого порядку.

Протягом 80-х і 90-х років 20-го століття в Кривбасі групою співробітників Львівського національного університету у складі В. Д.Колія, І.С. Паранька, А.І. Росихіної, А.О. Сіворонова, Г.М. Яценка були проведені геолого-формаційні дослідження, результати яких знайшли своє відображення у багатьох публікаціях і у карті геологічних формацій докембрію Українського щита. В процесі проведення цих досліджень І.С. Параньком на формаційній основі був розроблений новий варіант схеми стратиграфічного розчленування метавулканогенно-осадової товщі Криворізької структури, в якому запропоновано виділення в її розрізі пізньоархейських, ранньо-, середньо-та пізньопротерозойських геохронологічних підрозділень. І.С. Параньком було також обгрунтовано трьохстадійну модель геологічного розвитку Кривбасу з виділенням проторифтової, протогеосинклінальної та ерогенної стадій. Дані про наявність в Кривбасі утворень пізнього архею були також отримані при проведенні робіт по довивченню геологічної будови території буріння Криворізької надглибокої свердловини (В.К. Бутирін та ін., 1986; Г.Є. Змієвський та ін., 1990), а також при підготовці колективом Криворізької ГРЕ видання Державної геологічної карти Криворізького гірничорудного району масштабу 1:50 000.

Протягом 20-го століття було зроблено значний крок у вивченні мінералів, гірських порід і руд регіону. Мінералогічні, петрографічні, геохімічні та інші близькі за спрямованістю дослідження проводились у тісному взаємозв'язку з промисловим освоєнням надр басейну, загальним його геологічним вивченням. Цим обумовлена певна періодичність у проведенні науково-дослідних робіт з речовинної геології. Результати вивчення речовинного складу залізисто-кременистих і вміщуючих утворень знайшли своє відображення в численних працях Є.К. Лазаренка, В.Д. Євтєхова, П.І. Пирогова та інших дослідників.

Цікавою є також історія дослідження кайнозойського чохла Кривбасу. Перші роботи по вивченню будови та складу кайнозойських розрізів були проведені М.П. Барботом-де-Марні, С.О. Конткевичем, М.О. Соколовим, В.О. Домгером та О.В. Фаасом. Результати цих досліджень були узагальнені О.В. Фаасом в роботі "Материалы по геологии третичных отложений Криворожского бассейна", в якій охарактеризовані палеогенові відклади (датовані олігоценом) та породи сарматського і понтичного ярусів неогену. Пізніше О.К.Олексієв утворення сарматського ярусу цього району поділив на три частини - нижню (з єрвіліями та іншими молюсками), середню (з крупними та рідкоребристими церастодермами та іншими молюсками) і верхню (вміщуючу тільки одні дрібні мактри).

Відкриття в кінці 40-х років 20-го століття на території південного Кривбасу родовища бокситів, приурочених до підошви порід бучацького ярусу, дозволило більш детально вивчити склад та будову цих утворень. В процесі досліджень Е.О. Безнером були встановлені морські відклади бучацького ярусу з численними молюсками, що дало можливість віднести їх до утворень середнього еоцену. Одночасно під керівництвом В.Д. Натарова [158] вздовж криворізької смуги метаморфічних порід була проведена геологічна зйомка кайнозойських утворень масштабу 1:25000. За її результатами була розроблена стратиграфічна схема осадових порід басейну, яка пізніше знайшла своє місце в монографічних зведеннях, укладених під керівництвом Я.М. Бєлєвцева [17].

На початку 80-х років 20-го століття в зв'язку зі зміною уявлень про вік деяких стратиграфічних підрозділів Європи, з якими зіставлялися українські стратотипи, О.Я. Краєва та М.В. Ярцева провели ревізію форамініфер Інгуле-цької депресії. Це дало підставу для віднесення київських відкладів Кривбасу до середнього еоцену і зіставлення нижньої частини розрізу депресії з лютет-ським ярусом Паризького басейну.

У 1985 році Д.Є. Макаренко та Л.С. Білокрис [137], аналізуючи видовий склад молюсків, поширених у породах південної частини Кривбасу, які вважалися утвореннями київського ярусу, прийшли до висновку про приналежність їх до відкладів бодрацького ярусу.

Протягом 1988-1992 років С.О. Люльєвою, Т.С. Рябокінь та Б.Ф. Зернецьким при вивченні нанопланктону та форамініфер з середньоео-ценових утворень, розкритих кар'єром Інгулецького гірничозбагачувального комбінату, було встановлено, що весь об'єм київських відкладів Кривбасу вміщує комплекс фауністичних залишків, характерних для відкладів лютетського ярусу Паризького басейну, а також нанопланктонної зони NP 16 лютетського та бартонського ярусів загальної стратиграфічної шкали [94].

Підсумовуючи короткий огляд історії геологічного вивчення Криворізького залізорудного басейну слід зазначити, що, не дивлячись на більш ніж віковий період досліджень, впродовж якого з геології докембрію Кривбасу було опубліковано близько 2000 наукових робіт, існує низка питань стосовно будови, розвитку Криворізької структури, мінерало-, породо-, рудоутворення і вікової приналежності окремих частин розрізу, які не мають однозначного вирішення і вимагають детального довивчення.

1.3 Стратиграфія

В будові району бере участь два структурних поверхи - нижній представлений кристалічними утвореннями докембрію, а верхній репрезентований - відклади осадового чохла кайнозою.

1.3.1 Стратиграфія кристалічного фундаменту

Найдревнішими стратифікованими утвореннями району є метавулкано-генно-осадові відклади конкської серії мезоархею, що виповнюють Високо-пільську структуру, яка простягається вузькою смугою від замикання Лихма-нівської синкліналі (район м. Інгулець) в південно-східному напрямку до західного контакту Токівського гранітного масиву.

Конська серія на території району виділяється як неподілена на світи, проте в результаті проведення геолого-формаційних досліджень її розріз розчленовано на дві формації: метадацит-андезит-толеїтову і метакоматіїт-толеїтову.

Метадацит-андезит-толеїтова формація займає нижнє положення в розрізі серії. В її будові беруть участь метаморфізовані в умовах амфіболітової та епідот-амфіболітової фацій регіонального метаморфізму вулканіти основного і середнього складу з підпорядкованим поширенням теригенних порід.

Групу головних членів формації представляють біотитові, місковіт-біотитові, гранат-біотитові, біотит-амфіболові плагіогнейси, роговообманково-біотит-плагіоклазові, плагіоклаз-біотит-роговообманкові, плагіоклаз-біотитові кристалічні сланці і амфіболіти.

Переважають в розрізі амфіболіти, які займають до 40% його об'єму і належать до метаморфізованих аналогів толеїтів. Це тонко-дрібнозернисті, масивні породи, темно-сірого забарвлення з характерним зеленуватим відтінком, нематобластової, діабазової та бластоофітової структури. Групу голоних породотворюючих мінералів складають синьо-зелена рогова обманка, блідо-зелений актиноліт і плагіоклаз. У окремих випадках присутні мінерали групи епідоту, гранат і кварц. Акцесорні мінерали представляють апатит, сфен і рудні, серед яких переважають пірит та піротин.

Плагіоклаз-біотит-роговообманкові, плагіоклаз-біотитові, роговообманково-біотит-плагіоклазові кристалічні сланці, за первинною природою відносяться до групи андезитів. Це зазвичай масивні або слабо розсланцьовані породи темно-сірого забарвлення, складені дрібними зернами плагіоклазу, рогової обманки і біотиту, їх кількість не перевищує 35% об'єму розрізу.

Мусковіт-біотитові біотитові гнейси, які складають до 25% об'єму розрізу формації, представляють собою тонко-дрібнозернисті породи з порфіро-видними вкрапленнями кварцу і плагіоклазу. Загальна тонко-дрібнозерниста маса складена зернами плагіоклазу (альбіт-олігоклаз) і кварцу. В кількісному відношенні переважає останній. У незначних кількостях (до 5%) присутній калійовий польовий шпат.Характерною рисою даних порід є реліктові порфіровидні вкраплення плагіоклазу і кварцу, які місцями складають до 10% об'єму породи. За петрохімічними властивостями вони належать до метаморфізованих аналогів дацитів. Серед них в різко підпорядкованих кількостях можуть бути присутні і первинні ріоліти.

Аналіз розрізів формації свідчать, що структура формації ритмічно-зональна, що зумовлено наявністю різних за складом парагенерацій, якіутворюють своєрідні ритми першого порядку. Нижня частина таких ритмів представлена трьохкомпонентною прагенерацією, складеною парагенезисом метатолеїтів, мета андезитів і метадацитів з гомодромним характером послідовності. В будові верхньої частини ритмів бере участь двокомпонентна парагенерація складена асоціацією мета андезитів і метатолеїтів, яка закономірно повторюється у розрізі. На тлі ритмічної будови формації проявляються елементи направленої зміни складу розрізу, які чітко фіксуються в нижній трьохкомпонентній пара генерації, де виражені збільшенням у кількісному відношенні знизу догори за розрізом порід основного складу і зменшенням середніх та кислих метавулканітів. Такі антидромні тенденції властиві формації, загалом ритмічна будова якої порушується дайками і згідними тілами і жилами плутонічних метагабро-діабазової та тоналіт-плагіогранітової формацій.

Потужність метадацит-андезит-толеїтової формації змінюється від 70 до 230м.

Метакоматіїт-толеїтова формація картується в північній частині Високопільскої структури. В будові її розріз беруть участь амфіболіти, акти-нолітити, тремоліти, актинолітові, амфібол-біотит-хлоритові, кварц-біотит-польовошпатові, гранат-серицит-біотитові, гранат-кварц-ботитові, біотит-амфібол-кварцові, карбонат-актинолітові, біотит-актиноліт-серицитові, біотит-роговообманкові, серицит-актинолітові, біотит-актинолітові, біотит-актиноліт-серпентинові, хлорит-серпентин-актинолітові, серицит-мусковіт-біотитові, хлоритові, хлорит-біотитові, хлорит-біотит-серицитові, польовошпат-актинолітові, тремоліт-біотитові, магнетит-серпентин-талькові та тальк-карбонатні породи сланці.

Головні члени формації представляють актиноліти, актинолітвмісні сланці, які належать до метаморфізованих аналогів коматіїтів, і амфіболіти -метаморфізовані толеїти. В кількісному відношенні переважають метакоматі-їти, які складають до 55% об'єму розрізу, а вміст порд толеїтової групи не перевищує 40%.

У складі формації бере участь три пара генерації, які відрізняються складом породного парагенезису та кількісними співвідношеннями головних членів - нижня, середня і верхня.

Розріз нижньої парагенерації, потужність якої досягає 280 м, репрезентований товщею темно-сірих до чорного кольору, дрібнозернистих метако-матіїтів, представлених зазвичай амфіболітами та амфіболовими сланцями, і темно-зелених, дрібно- середньозернистих метакоматіїтів (актинолітові сланці і актинолітити. Переважають в розрізі метатолеїти. Зазвичай це дрібнозернисті сланцюваті амфіболіти складені на 50-60% роговою обманкою та плагіоклазом, вміст якого коливається від 20 до 40%. З інших мінералів присутні хлорит (10-30%) і карбонат (5-10%). Структура порід гранонематобластова, місцями офітова. Породи інтенсивно хлопритизовані, карбонатизовані, оква-рцовані.

Середня парагенерація характеризується стійким парагенезисом піро-ксенітових, перидотитових і базальтових коматіїтів, які в розрізі представлені актинолітитами, тремолітитами, актинолітовими сланцями І тальк-карбонатними породами. Породи толеїтового складу поширені різко підпорядковано і утворюють поодинокі малопотужні прошарки.

Базальтові коматіїти являють собою породу основна тканина якої складена дрібнозернистим агрегатом ізометричних зерен мінералів актиноліт-тремолітового ряду (до 20 об'ємн.%), альбіту (15-30 об'ємн.%), хлориту (5-25% об'ємн.%), цоїзиту і карбонату (в сумі 20-25 об'ємн.%). На тлі дрібнозернистої маси виділяються призматичні включення зерен актиноліту розміром 1-3 до 5 мм.

Групу піроксенітових коматіїтів представляють різноманітні актиноліти ти, тремоліти ти, актиноліт-тремолітові, зазвичай з хлоритом і незначною кількістю плагіоклазу (5-7 об'ємн.%), сланці.

Перидотитові коматіїти поширені підпорядковано і зазвичай репрезентовані серпентивмісними сланцями, в яких серпентин мікроскопічне діагностується достатньо впевнено.

Тальк-карбонатні породи утворилися внаслідок метаморфічних змін серпентинітів, актинолітитів, тремолітитів і хлорит-актинолітових сланців.

Потужність парагенерації не перевищує 100 м.

Загальний вигляд верхньої парагенерації складає стійкий парагенезис альбіт-хлоритових і альбіт-актинолітових сланців, які належать до метамор-фізованих аналогів базальтових коматіїтів, а точніше до їх туфів. Основними породоутворюючими мінералами цих порід є (в об'ємн.%): альбіт (15-35), актиноліт (5-15), хлорит (10-30), епідот (0-20), карбонат (0-20) і тальк (0-20). В підпорядкованій кількості присутні амфіболові сланці і тальк-карбонатні породи.

Характер будови розрізу формації дозволяє припускати, що її утворення є результатом проявлення потужного вулканічного мегациклу, який виражений у зміні базитового магматизму ультрабазитовим і останнього знову баритовим. В структурі формації це проявляється чіткою зміною антидром-ної тенденції вулканізму в нижній частині розрізу, гомодромною - в верхній.

Формація вміщує численні дайки і сілоподібні тіла горнблендитів, діабазів, габро-діабазів.

Вік порід охарактеризованих формацій становить 3145-3150, що дозволяє відносити їх до утворень мезоархею.

За формаційною приналежністю розріз Високопільської структури ко-релюєься з зеленокам'яними розрізами Середнього Придніпров'я, що відкриває перспективи виявлення в цьому районі родовищ корисних копалин властивих зеленокам'яним комплексам докембрію.

Палеопротерозоські стратифіковані утворення в межах району представлені метавулканогенно-осадовою товщею криворізької серії, породи якої складають розташовану в північно-західній частині території Лихманівську синкліналь до замикання якої приурочене Інгулецьке родовище залізистих кварцитів, а також однойменне родовище талькових сланців.

Криворізька серія в межах Лихманівської синкліналі залягаєь на розмитій поверхні метабазитів і метаультрабазитів конкської, а місцями звітреній поверхні архейських гранитоїдів. В її розрізі виділяється чотири світи (знизу догори за розрізом): ново криворізька, скелюватська, саксаганська і гданцевська.

Новокриворізька світа представлена амфібол-хлоритовими сланцями. Макроскопично це средньо-дрібнозернисті породи темно-сірого, іноді чорного кольору масивної тестури, іноді розсланцьовані. Породоутворюючими мінералами є рогова обманка та плагіоклаз, другорядними -- біотит, актиноліт, кварц, хлорит, мікроклін, епідот.

Скелюватська світа згідно залягає на породах новокриворізької. В будові її розрізу бере участь три підсвіти: нижня ("аркозова"), середня ("філітова") і верхня ("талькова"). Нижня та середня підсвіти зазвичай виділяються як неподілена єдина товща складена перешаруванням мусковітових кварцитів та кварц-мусковітових сланців. Потужність її розрізу змінюється від 60 м на крилах синкліналі до 200-250 м в межах замикання.

Верхня, талькова, підсвита згідно залягає на породах нерозчленованої аркозо-філітової товщі. Складена вона асоціацією тальквмісні карбонат-актиноліт-тремолітових, хлорит-актинолітових, хлорит-тремолітових, хло-рит-біотитових сланців, актинолітитів, тремолітитів і тальк-карбонатних порід. В підпорядкованій кількості спостерігаються кварц-карбонатні породи, кварцові, польовошпат-кварцові метапісковики, метагравеліти, кварц-біотитові сланці та безрудні кварцити. Дані породи здебільшого поширені в приконтактових частинах розрізу підсвіти, що підкреслює поступовий перехід між останнім та розрізами стратиграфічних підрозділів, які підстеляють та перекривають породи підсвіти.

Реконструкція первинного складу порід підсвіти свідчить про те, що більшість з них належать до метаморфізованих вулканітів ультраосновного складу, серед яких розрізняються перидотитові, піроксенітові і базальтові коматіїти.

Саксаганська світа, як і в інших районах Кривбасу, репрезентована чергування сланцевих і залізистих горизонтів. Починається розріз світи першим сланцевим, завершується п'ятим залізистим горизонтом.

Перший сланцевий горизонт представлений у центральній частині гра-нат-кварц-біотитовими (іноді кварц-хлоритовими) сланцями, а у висячому і лежачому боках - гранат-біотит-кварц-кумінгтонітовими сланцями. Потужність горизонту в східному крилі Лихманівської синкліналі становить 20-40 м, в західному -- 100 м, в ділянці її замикання досягає 50-60 м.

Перший - залізистий горизонт складений хлорит-магнетит-кумінгтонітовими, кумінгтоніт-магнетитовими кварцитами. У південній та південно-східній частинах родовища, де потужність горизонту збільшена, у центральній його частині спостерігаються лінзи магнетитових кварцитів. Потужність горизонту становить 10-30 м у крилах синкліналі, а у замковій частині вона збільшується до 100 м.

Другий сланцевий горизонт, який підстеляє продуктивну товщу родовища і характеризується зміною потужності від 10 до 40 м, близький за будовою, породним і мінеральним складом до першого сланцевого..

Другий залізистий горизонт - один з найбільш потужних залізистих горизонтів Інгулецького родовища, входить до його продуктивної товщі. Характерною його особливістю є зональна будова. В його "лежачому" боці залягає пачка магнетит-хлорит-кумінгтонітових кварцитів потужністю 10-50 м. Вище розташований пачка, складена перешаруванням магнетит-хлорит-кумінгтонітових і кумінгтоніт-магнетитових кварцитів потужністю від 30-40 до 200-250 м. Догори за розрізом її змінює пачка потужністю від 5-6 до 40-50 м "червоношаруватих" магнетитових кварцитів. Завершує розріз другого залізистого горизонту асоціація кумінгтоніт-магнетитових і магнетит-хлорит-кумінгтонітових кварцитів "висячого боку", які містять прошарки гранат-біотит-кварц-кумінгтонітових сланців. Потужність її розрізу змінюється від 10-15 до 100-200 м. В породах горизонту активно проявлені процеси натрієвого метасоматозу (егіринізації, рибекітизації), карбонатизації і селадоніти-зації.

Потужність горизонту в замковій частині синкліналі досягає 600 м, у західному крилі складає 30-50 м, у східному - 100-300 м.

Третій сланцевий горизонт складений асоціацією гранат-хлорит-біотит-кварц-кумінгтонітових сланців і безрудних кварцитів. Потужність його розрізу коливається у межах 5-10 м.

Третій залізистий горизонт представлений магнетит-хлорит-кумінгтонітовими, кумінгтоніт-магнетитовими кварцитами в асоціації з якими спостерігаються прошарки потужністю до 10 м гранат-кварц-біотитових, кварц-біотитових сланців. Загальна потужність горизонту змінюється від 5-10 м у західному до 30 м у східному крилі синкліналі. В замковій частині вона досягає 50м.

Четвертий сланцевий горизонт за породним і мінеральним складом близький до третього сланцевого. Його потужність змінюється від 5-7 м в західному крилі до 20-30 м у східному і до 40-50 м у замковій частині Лихманівської синкліналі.

Четвертий залізистий горизонт складають магнетитові кварцити, які в висячому боці змінюються кумінгтоніт-магнетитовими і магнетит-хлорит-кумінгтонітовими відмінами. В розрізі горизонту присутня пічка ставроліт-гранат-кварц-біотитових сланців потужністю 0,7-1,5 м. Потужність горизонту становить 20-30 м у західному крилі, 30-60 м у східному, а в замковій частині синкліналі вона досягає 100 м.

П'ятий сланцевий горизонт, потужність якого становить 10-15 м, репрезентований асоціацією магнетит-хлорит-біотит-кумінгтонітових і кумінгтоніт-магнетитових кварцитів.

П'ятий залізистий горизонт в північній частині Інгулецького родовища до глибини 200-270 м гіпергенно змінений. Не окислена частина його розрізу представлена перешаруванням пачок магнетитових і залізнослюдко-магнетитових кварцитів. Потужність горизонту досягає 350-500 м.

Гданцівська світа в межах родовища складена графіт-серицит-кварц-хлоритовими і слюдистими кварцитами і вохристими, суриковими продуктами їх гіпергенних змін. Потужність її розрізу не перевищує 150 м.

1.3.2 Стратиграфія осадового чохла

У будові розрізу осадового чохла беруть участь відклади палеогенової, неогенової та четвертинної систем кайнозою, які субгоризонтально залягають на кристалічних утвореннях.

Палеоген у межах району представлений відкладами континентальних і морських фацій еоценового та олігоценового віку.

Еоцен репрезентований товщею вуглистих глин і пісків бучацької серії і відкладами київської, хаджибейської, альмінської та харківської світ.

Товщі вуглистих глин і пісків залягає безпосередньо на кристалічних породах докембрію та їх корах вивітрювання, її відклади картуються в межах Східно-Криворізької депресії, яка займає центральну частину території району.

Нижню частину товщі складають погано відсортовані середньо-крупнозернисті до гравелітистих піски з вуглистими рештками, які містять прошарки та лінзи вуглистих глин, вторинних каолінів, бурого вугілля, пере-відкладених бокситів і бокситоподібних порід.

У будові верхньої частини розрізу товщі беруть участь пластичні, щільні глини зеленого забарвлення з малопотужними прошарками чорних або темно-сірих відмін. Підпорядковано поширені вторинні каоліни, алеврити, лінзи карбонатних пісків з обвугленими рештками рослин. Потужність товщі не перевищує 35м.

Київська світа, потужність якої змінюється від 2 до 35 м в межах депресії залягає на породах бучацької серії, а на вододілі Інгульця і Каховського водосховища безпосередньо на кристалічних породах докембрію.

Загальний вигляд світи визначає асоціація різнозабарвлених глин, які закономірно фаціально змінюються як в латеральному так і вертикальному відношенні.

Нижню частину розрізу представляють голубувато-зелені, або зеленувато-сірі жирні глини монтморілонітового складу, максимальна потужність яких досягає 17,5 м. Перекриваються вони темно-сірими. Сірими до чорного забарвлення відмінами, потужність яких становить 12 м. останні змінюються догори за розрізом різнозернистими пісками з лінзами білих каолінітових глин, які характеризуються вогнетривкими властивостями. Потужність цієї товщі становить 5,5 м.

Хаджибейська світа, потужність якої досягає 75 м, репрезентована ме-ргелистими породами, алевритами алевритистими глинами. Мергелясті породи представлені пачкою потужність 1-50 м білих мергелів з численними рештками форамініфер. Зазвичай вони підстеляються мергелястими алеври-титстими глинами світло-зеленувато-сірого забарвлення з лінзами та гніздами пісків у підошві верств. Потужність глин змінюється від 5 до 20 м.

В асоціації з мегрелистими породами спостерігаються глинисті алеврити зеленувато-сірого забарвлення,.які займають стратиграфічне вище положення до мергелів і утворюють верству потужністю від 5 до 25 м.

Альмінська світа обмежено поширена в південно-східній частині району, де потужність її розрізу змінюється від 1,5 до 8, 6 м. Представлена вона асоціацією сірих, зеленувато-сірих, місцями окременілих, пісковиків І глауконітових глин.

Харківська світа картується в північній і центральній частинах району, де її відклади залягають на розмитій поверхні київської. Місцями бучацької світ, або кристалічних породах докембрію.

У будові розрізу світи беруть участь зеленувато-сірі, зелені, без карбонатні з глауконітом, вміст якого коливається від 5 до 63%, піски і глини. Переважають глауконіт-кварцові і кварц-глауконітові піски. В нижній частині розрізу вони крупнозернисті з включеннями гальки кристалічних порід, а в верхах вміщують малопотужні прошарки та лінзи глауконітових пісковиків.

Потужність світи не перевищує 10 м.

Олігоцен в межах району представлений відкладами борисфенської та нерозчленованих асканійської, сірогозьої і молочанської світ майкопської серії.

Борисфенська світа залягає на розмитій поверхні відкладі еоцену або кристалічних порід докембрію і належить до продуктивної, так як вміщує родовища та прояви марганцю, її потужність неитримана по площі і змінюється від 5 до 90 м.

Розріз світи репрезентований асоціацією пісків і невапнистих, зазвичай алевритистих глин. Піски більш характерні для нижньої частини розрізу, де представлені кварц-глауконітовими, дрібно-середньозернистими відмінами. їх потужність змінюється від перших десятків сантиметрів до 4,5 м. Вище залягають сірі, з зеленуватим відтінком, піщано-глинисті відклади з якими зв'язані поклади марганцевих руд. Останні на 50-60% представлені піщано-глинистим матеріалом і на 40-50% рудним. Потужність покладі коливається від 0,5 до 3,45 м, а глибина їх залягання змінюється від 40 до 75 м. Руди представлені трьома типами - оксидними, оксидно-карбонатними і карбонатними.

Верхня частина розрізу світи складена темно-сірими за слабким зеленуватим відтінком алеритистими глинами, потужність яких змінюється від 10 до 90 м.

Розріз нерозчленованих асканійської, сірогозької і молочанської світ, потужність якого змінюється від 5 до ЗО м, представлений товщею світло-сірих, місцями з зеленуватим відтінком щільних, жирних, безкарбонатних глин.

Неоген у межах району представлений відкладами міоцену і пліоцену.

Міоцен репрезентують чокракські, збруцькі верстви, товща вапняків і мергелів та товща пісків середьбносарматського підрегіоярусу, геліксові верстви верхньосарматського підрегіоярусу, багерівські верстви мотичного рігі-оярусу, товща вапняків і Косовські верстви понтичного регіоярусу, товща алювіальних пісків нижнього пліоцену і товща червоно-бурих глин верхнього пліоцену.

Чокракські верстви середнього міоцену картуються в південно-східній частині району, де вони представлені темно-зеленими, зеленувато-сірими, щільними глинами з прошарками та лінзами мергелів. Для нижньої частини розрізу властиві різнозернисті, іноді гравелітисті піски зеленого. Яблучно-зеленого забарвлення.

Потужність верств зазвичай становить 3,5-4 м, але місцями досягає 15-20м.

Збручські верстви верхнього міоцену поширені в районах сіл Широке і заградівка, а також картуються в долині р. Інгулець, де їх потужність досягає 15 км. Розріз представлений асоціацією глин і пісків з підорядкоаним поширенням вапняків і мергелів.

Товща вапняків і мергелів середньосарматського підрегіоярусу поширені в районі с. Широке. Нижню частину розріз товщі складають зеленувато-сірі, монтморилоніт-гідрослюдисті глини і кварцові, різнозернисті піски. Верхня частина представлена асоціацією вапняків і мергелів потужність яких становить 15. По простяганню вапняком-мергельна асоціація змінюється піщано-глинистими відкладами.

Надбудовують розріз геліксові верстви верхньосарматського підрегіоярусу, які складені асоціацією вапняків і мергелів з підпорядкованим поширенням глин та пісків.

Вище за розрізом злягають багеріські верстви меотичного регіоярусу, потужність яких становить 0,5-7 м, іноді досягає 12 м. Складені вони піщано-глинистими відкладами з підпорядкованим поширенням мергелі і глин.

Товща вапняків понтичного регіоярусу картується в південно-східній частині району, де незгідно залягає на багеріських і геліксових верствах і древніших породах, включаючи утворення докембрію.

На півночі району товща представлена піщано-глинистими відкладами, які в південному напрямку поступово фаціально заміщуються оолітовими і кордитовими вапняками з лінзами та прошарками потужністю 0,8-1,8 м мергелів. В нижній частині розрізу товщі присутня верства потужністю 1-2 м кварцових пісків з прошарками сірувато-зелених глин.

Потужність товщі не перевищує 18 м.

Косовські верстви понтичного регіоярусу, потужність яких досягає 8 м. згідно залягають на товщі вапняків, характерною їх властивістю є одноманітністю розрізу, складеного сірими, зеленувато-сірими, темно-сірими глинами з включеннями вапнякових стяжінь, залізисто-марганцевих бобовий і кристалів гіпсу. В основі розрізу, а іноді в середній частині розрізу присутні лінзи і прошарки дрібнозернистих кварцових пісків потужністю в перші десятки сантиметрів.

Вище за розрізом залягає товща алювіальних пісків нижнього пліоцену, які поширені у вигляді смуги шириною 4-5 км здовж долини р. Інгулець. Це червоні, рідше сірі, жовтувато-сірі дрібнозернисті, глинисті піски з підпорядкованим поширенням тонких прошарків глин. В нижній частині розріз, потужність якого змінюється від 0,5 до 9 м, піски крупно- і грубозернисті.

Завершує розріз неогену товща червоно-бурих глин, яка поширена маже повсюдно за винятком місць сучасного розмиву. Представлена вона дуже щільними, в'язкими, досить пластичними, червоно-бурими, в нижній частині розрізу жовто- або темно-бурими глинами з включеннями кристалів і друз гіпсу.

Четвертинна система в районі представлена субаеральними і субаквальними відкладами, поширеними практично на всій території за винятком ділянок розмиву вздовж річок, великих ярів і балок. Представлені вони суглинками, супісками, пісками ґрунтами, а також техногенними відкладами відвалів і хвостосховищ.

1.4 Інтрузивні і ультраметаморфічні утворення

Інтрузивні та ультраметаморфічні утворення району, які складають своєрідну «раму» і фундамент для Високопільської та Лихманівської структур, представлені породними асоціаціями дніпропетровського гранітоїдного комплексу палеоархею, саксаганського комплексу мезоархею і комплексом дайок метагабро-діабазової формації.

Дніпропетровський гранітоїдний комплекс поширений на захід від Криворізько-Кременчуцького розлому, а також займає всю південну частину району., де він представлений плагіогранітами та плагіомігматити біотитово-го, амфібол-біотитового складу, які утворилися в результаті ультраметамор-фічних перетворень суперкрустальних порід аульської серії. Плагіомігматити користуються більш широким розвитком у порівнянні з гранітами. Це сірі, світло-сірі дрібнозернисті утворення, в яких взаємовідношення палеосоми та неосоми утворюють характерний текстурний малюнок. Неосома характеризується гранітним складом, гранобластовою структурою та неясносмугастою текстурою. Палеосому представляють породи аульської серії, серед яких спостерігаються амфіболіти, амфіболові, біотит-амфіболові гнейси та кристалічні сланці. Згідно морфологічної класифікації мігматит комплексу належать до смугастих та тіньових. Перші характеризуються паралельним розташуванням смуг палеосоми та неосоми, потужність яких змінюється від перших міліметрів до декількох сантиметрів. Границі між смугами, здебільшого, чіткі, але бувають і поступовими.

Тіньові мігматити, які ще називають нубулітами, мають плямистий або нечітко смугастий вигляд. Границі між палеосомою та неосомою розпливчасті, нечіткі, розпізнаються тільки за кількісним вмістом породоутворюючих мінералів. Палеосома збагачена темнокольоровими мінералами і має більш темне забарвлення, ділянки неосоми характеризуються перевагою світлих мнералів серд яких основне місце належить кварцу та польовим шпатам.

Парагенично зв'язані з мігматитами граніти комплексу характеризуються аналогічними з останніми мінералого-петрографічними особливостями і відрізняються від них тільки за структурно-текстурними ознаками. Це сірі, світло-сірі, середньозернисті породи, складені плагіоклазом (35-45%), кварцом (30-35%), біотитом (10-15%), рідко в них присутній мікроклін, кількість якого змінюється від 1 до 15%. Групу акцесорних мінералів складають апатит, циркон і магнетит. Структура гіпідіоморфнозерниста.

Граніти саксаганського комплексу картуються вигляді смуг, які облямовують складають Високопільську структуру. Це рівномірнозернисті сірі, світло-сірі породи, складені кварцом (25-35 об'ємн.%), плагіоклазом (50-55 об'ємн.%), біотитом (7-10 об'ємн.%) та хлоритом (3-3.5 об'ємн.%). Спостерігаються також амфіболові відміни. Структура гіпідіоморфнозерниста, текстура масивна. Контакти з метавулканогенно-осадовими відкладами конкської серії носять явно виражений інтрузивний характер.

Дайковий комплекс представлений дайками діабазів, габро-діабазів, а також пластоподібними тілами горнблендитів, перидотитів і піроксенітів, які залягають серед метавулканітів конкської серії.

Впродовж середнього і пізнього протерозою, а також протягом палеозойської та мезозойської ер кристалічні породи поширені на території району підлягали вивітрюванню і денудації, що сприяло формуванню залишкової кори вивітрювання з продуктами якої пов'язано формування промислових покладів бокситів, детальна характеристика яких наведена нижче.



1.5 Тектоніка

Район, як це вже зазначалось вище, характеризується двухярусною будовою. Тектонічну будову нижнього структурного ярус визначає Криворізька структура, а верхній представлений осадовим чохлом кайнозойського віку.

1.5.1 Особливості тектонічної будови криворізької структури

В тектонічному відношенні Криворізька структура, згідно з сучасними уявленнями, є монокліналь ускладнена шар'яжеподібними насувами, складками вищих порядків та низкою різнорангових розривних порушень, що зумовило її загальний блоково-лускоподібний вигляд.

В будові структури беруть участь сім блоків вищих порядків, обмежених розривними порушеннями мантійно-корового та корового закладення: Східно-Ганівський, Первомайський, Саксаганський, Новокриворізький, Основний, Катерининський та Лихманівсько-Тарапаківський. Три останніх займають північну і західну частину території району.

Новокриворізький блок характеризується субмеридіональним простяганням і обмежений з заходу однойменним розломом корового закладення. В його будові беруть участь породи криворізької серії, а низи розрізу представлені метавулканітами верхнього архею, які складають східне крило Основної структури Кривбасу, ускладненої Східно-Інгулецькою синкліналлю, та Інгулецькою антикліналлю.

Основний блок є центральним структурним елементом південної частини Кривбасу. На сході він обмежується Новокриворізьким розломом, на заході - Катерининським. Будову блоку визначає Західно-Інгулецька синкліналь, крила якої ускладнені дрібними складчастими формами ізоклінального, відкритого, флексуроподібного та інших типів. Падіння східного крила складки складає 40° на захід, а західного - 60° на схід.

Катерининський блок розташований між Основним та Лихманівсько-Тарапаківським у вигляді своєрідного клина. В його будові беруть участь породи конкської серії верхнього архею та утворення новокриворізької світи нижнього протерозою.

Вигляд блоку складає відкрита антиклінальна складка субмеридіональ-ного простягання, кути падіння порід якої на крилах змінюються від 45 до 75°.

Тарапаківський насув простягається в північно-західному напрямку. Азимут простягання змінюється від 8-10 до 23-25°, кут падіння площини коливається від декількох градусів до 60° та більше.

Лихманівсько-Тарапаківський блок об'єднує породи так званого Лих-манівського простягання, однойменної на півдні та Тарапаківської на півночі структур.

Тарапаківська структура характеризується антиклінальною будовою і складає північну частину блоку. Однією з особливостей антикліналі є її асиметрична будова. Східне крило має більш крутий кут падіння (60°) в порівнянні з західним (30-45°). Азимут простягання складки змінюється від 20° на півдні, до субмеридионального в центральній частині і північно-східного (17-25°) на півночі.

В районі родовища ім. МОДР західне крило Тарапаківської антикліналі ускладнене Мопрівською синкліналлю, яка у південному напрямку переходить в Лихманівську синкліналь, що характеризує південну частину блоку.

Лихманівська синкліналь простягається приблизно на 30 км - від станції Миколо-Козельська на півдні до м. Кривого Рога на півночі - де вона через Тарапаківську антикліналь з'єднується з Основною структурою Кривбасу. Характерною її особливістю є асиметрична будова.

Простягання синкліналі субмеридиональне з незначним відхиленням в північно-західному та північно-східному напрямках. В межах її замикання простягання осьової поверхні складки північно-західне з азимутом падіння 65-75°.

З заходу Криворізька структура обмежена Криворізько-Кременчуцьким розломом глибинного закладення, який одночасно є границею між Кіровоградським та Придніпровським блоками першого порядку. Простягання розлому північне, північно-східне. Азимут простягання змінюється від 0-5° до 15-20°. Падіння площини західне під кутом 60-70°, а місцями досягає вертикального. За характером будови розлом нагадує насув. Картується він у вигляді зони потужністю від перших сотень метрів до 1-2 км, яка характеризується інтенсивною тріщинуватістю, дробленням порід, розвитком катаклазитів, мілонітів, ультрамілонітів, продуктів метасоматичних процесів, проявлених обкварцуванням, карбонатизацією, хлоритизацією, сульфідізаціїєю вміщуючих порід. Зі сходу Тарапако-Лихманівський блок обмежений Лихманівським розломом, який характеризується крутим до вертикального падінням.

1.5.2 Тектонічні елементи осадового чохла

В кайнозойських відкладах осадового чохла місцями спостерігається розвиток дрібної складчастості, яка супроводжує розривні порушення незначних амплітуд. В свій час їхнім вивченням займався Л.С. Білокрис.

Завдяки його дослідженням були встановлені наступні особливості подібних порушень залягання гірських порід: