Взаємовідносини держави і церкви в Московській державі в ХІV-XVII столітті

При виборі нового патріарха партія Петра хотіла бачити на престолі Псковського митрополита українця Маркела, який був людиною освіченою, терпимо ставився до чужоземців та іновірців, чим викликав незадоволення з боку консервативної партії, яка на чолі з царицею Наталією Наришкіною, підтримувала кандидатуру митрополита Казанського Андріана, який був довіреною особою патріарха Іоакима в подіях стрілецького повстання 1682р. Переміг Адріан, 24 серпня 1690р. був посвячений в сан патріарха. В своїй промові при возведенні на престол новий патріарх сказав про прихильність до вчення Грецької Церкви і проголосив своїми цілями боротьбу із розколом, протесанством і католицтвом [45,475].

В 1689р. Адріан написав наказ попівським старостам з детальними практичними порадами для парафіяльних священиків у богослужінні, також наголошував на непідступності духовенства воєводам,такими діями він продовжував політику своїх попередників . Однак, головною перешкодою у проведенні такої політики для Адріана став цар Петро І. І якщо при житті цариці Наталії патріарх користувався ії підтримкою, то після її смерті в 1694р. і вступі молодого царя в повноправне управління країною повністю порушились відносини між царем і патріархом. Політичним спадком для царя була ідея про визволення Константинополя і боротьба з Турцією, панування Росії у всьому Православному світі , тому перші Азовські походи Петра в 1695. і 1696рр отримали підтримку патріарха.

Загострення відносин між царем і патріархом почалось з відмови Адріана силоміць постригти в монашки Петрову дружину Євдокію Лопухіну. Згодом , Адріан прийшов з іконою в царське С. Преобаженське до царя для того, що просити помилування для учасників стрілецького повстання 1698р. Цар вигнав патріарха з ганьбою, перетворивши давній звичай патріаршого заступництва за засуджених в пустий обряд. З цього часу цар почав втручатись в церковні справи повністю ігноруючи патріарха. Церковне майно він розглядав як державне і увів строгий контроль за витратами духовенством власних засобів. Цар почав свої реформи, для чого необхідні були кошти, церква ж володіла необхідними коштами, він не завагався залучати їх для своїх цілей. Так, для забезпечення побудови флоту Петро по новій системі обложив єпархії особливими зборами, а в 1700р. створив спеціальну комісію, яка повинна була скласти нове державне „Уложення” , де планувалось цілком скасувати привілеї для церкви. Такій ініціативі світської влади патріарх Адріан протиставив трактат „ Статті про суди святительські”, де було зібрано постанови, канони, устави і грамоти руських князів, ярлики монгольських ханів відносно привілей церковної влади і недоторканості церковних маєтків. До того в лютому 1696р. патріарха паралізувало, а в 1698-1699рр. Він зовсім відійшов від активної участі в справах, що ще більше послабило вплив патріаршої влади в цілому.

15 жовтня 1700р. помер патріарх Адріан. В той час цар Петро І перебував на війні зі шведами під Нарвою. Бояри Олексій Курбатов і Тихон Стрєшнєв повідомили його про смерть патріарха , сподіваючись, що патріарший престіл обійме за традиційним способом єпископ Холмогорський Афанасій, тому радили цареві не поспішати із обранням нового патріарха, а Афанасія призначити тимчасово керуючим справами патріархії. Але цар Петро вчинив по-своєму. Він бачив , що успішне проведення його реформ потребує допомоги іноземців, церковна ж влада противилась всіляким найменшим іноземним впливам, успіх потребує значних матеріальних коштів, чим володіла церковна ієрархія, необхідний був вплив на народ, чим володіла церква, а тому й Петро І прагнув підкорити церкву державі, вона повинна була стати однією із численних ланок в загальному устрої держави, а церковна ієрархія, як представник адміністративного апарату. Керуючись такими думками цар Петро І призначає українця Стефана Яв орського Рязанського єпископа блюстителем патріаршого престолу, утворивши нову синодальну форму правління в церкві. Так закінчується патріарша доба в історії Російської Православної церкви, яка стала завершальним етапом в розвитку взаємовідносин між світською і церковною владою.

Події останньої третини XVII ст. показали , що , відстоюючи свої політичні інтереси, церковна влада перетворилась в серйозну перешкоду на шляху здійснення прогресивних реформ Петра. Вона перешкодила зближенню Росії із західними країнами, засвоєнню їхнього досвіду і проведенню необхідних перемін. Під лозунгом захисту Православ'я і давнини церковна влада домагалась ізоляції Росії, яка повинна була стати новою об'єднуючою всесвітньою імперією всіх православних народів. На це уряд Петра не пішов. Внаслідок цього, постало питання про повне підкорення церковної влади світській і перетворення її в одну із ланок бюрократичної системи абсолютної монархії.

Висновки

Розвиток взаємин держави і церкви в XIV - XVII ст. сповнений неоднозначністю та складністю , адже Московська держава за цей час проходить шлях від внутрішніх князівських міжусобиць в умовах монголо-татарського іга до сформованої могутньої централізованої держави. Таким чином, церква як ідеологічна структура держави, постійно залежала від особистих поглядів правителів, а так як вони були в кожного з них різні, то і церква підлягала багатьом деформаціям. Частина митрополитів займала позицію пристосування, в результаті чого церква йшла шляхом, викладеним світською владою. І, навпаки, були владики, які наперекір переслідуванням і гонінням, жертвуючи власним життям, ставали на захист інтересів церкви.

Церква як домінуюча ланка суспільного життя була включена не лише в політичну систему Московської держави в XIV - XVII ст., але й була структурним елементом всього її соціально-економічного складу. В екстремальних ситуаціях, які загрожували незалежності чи навіть існуванню країни, як це було в часи монголо-татарської навали чи польсько-шведської інтервенції в часи «смути», моральна санкція зі сторони церкви під гаслами визвольної боротьби була стимулюючим та діючим фактором.

Особливу роль відіграє церква в період середніх віків. Не має сумніву, що реальний вплив церкви на економічний, політичний і культурний розвиток найвідчутніший саме в цей період. Це час відносної автономії церкви, відносин партнерства, хоча й не рівноправного з державною владою.

В цілому, на поч. XIV ст. руські землі були спустошені, наслідками монголо-татарських завоювань були: посилення роздробленості і сеператизму окремих князівств, запустіння значної території, винищення населення. В таких умовах зростає значення та вплив церкви на життя князівств, адже це була єдина організація в ті часи з якою рахувались і князі, і завойовники. Центром історичного розвитку руських земель на початку XIV ст. стала Північно-Східна Русь, на це значно вплинув факт переносу митрополії із Києва до Володимира, що стало логічним наслідком зміни політичної обстановки. Церква стає активним і впливовим учасником політичної боротьби, яка розгорнулась в XIV - XV ст. в зв'язку з процесом об'єднання російських земель навколо Москви. В XIV - XV ст. Москва значно посилилась, ставши не лише центром великонязівського об'єднання, але й загальноросійським церковним центром, куди була перенесена митрополія. Союз церкви з московськими князями був остаточно необхідний, адже в її особі Москва здобувала міцного і досить впливового союзника в такий складний і неоднозначний період свого розвитку - формування та розвиток Московської держави. Проте, історія взаємин держави і церкви у ці часи показує, що вона не завжди підтримувала лінію безпосередньої підтримки влади в цей період, були випадки політики лавіювання церкви між різноманітними князівськими угрупуваннями, коли великонязівська влада намагалась залучити її до співпраці.

По мірі зростання політичної активності церкви зростало її втручання в справи Московського князівства. Московські князі повинні були остерігатись не лише проникнення в церковні верхи ворожих Москві елементів, але також наростаючих теократичних тенденцій в діяльності «своїх» ієрархів. В боротьбі за підкорення церкви, московські князі протягом XIV - XVII ст. застосовували найрізноманітніші методи, адже допомога зі сторони церкви прискорювали або ж уповільнювали централізаторську політику князів. Проте, потрібно відмітити, що політика митрополичої кафедри в XIV - XVII ст. в багатьох аспектах визначалась вимогами візантійської дипломатії, а Візантія не була зацікавлена в створенні єдиної Російської держави, тому, звичайно, не підтримувала акції, спрямовані на об'єднання земель навколо Москви.

Розвиток державно-церковних відносин в XV ст. ознаменувався політичною діяльністю Івана ІІІ, який зумів не лише значно розширити територію держави, але й здобути перемогу над монголо-татарами. Він також зумів підкорити діяльність церкви на службу державним інтересам. В цілому, саме його правління заклало підґрунтя формування Московської централізованої держави,

В XVI - XVII ст. церковна ієрархія все більше підпадає в залежність від держави. Посилення самодержавства в епоху Івана Грозного вплинуло на тиск на економічні та політичні позиції церкви. Однак, процес розвитку російського самодержавства проходив не зовсім рівномірно. Періоди послаблення ценралізованої влади були відмічені зростанням політичної ролі церкви, посиленням теократичних претензій її керівників.

Отже, сильна політична влада, духовне панування церкви, подавлення єресей і інших проявів інакодумства, послаблення передренесансних віянь призвели до зміцнення державного апарату. Формування відносин владних структур і церкви протягом XIV - XVII ст. було складним і неоднозначним, проте союз самодержавства і Православ'я, їх непорушність і міцність, були метою всіх перетворень і подій в Московській державі. Взаємодія двох владних сил: світської та церковної, забезпечували Московській державі могутність та процвітання.

Взаємовплив держави і церкви важко переоцінити, оскільки саме вони визначали життя народу і хід історії Північно-Східної Європи в ХІV - ХVІІ ст. Це підтверджує той факт, що церква як абсолютний носій духовної влади, завжди підтримувала політику "Московського государя", тим самим освячуючи його владу і надаючи їй рис теократичності, позаземної ваги, хоч і використовувала її часто в практичних, меркантильних цілях. Світська ж влада, що прагнула до безумовної централізації всіх сторін суспільного життя і самодержавства, використовуючи церковний авторитет і силу, могла реально втілювати в життя свою внутрішню чи зовнішню політику, йдучи на поступки церкві. Історія Московського періоду показує, що церква, як і раніше, керувалась практичними інтересами. Складність внутрішньо- і зовнішньополітичної обстановки, потреба в союзнику для боротьби з феодальною знаттю і зовнішніми ворогами змусили світську владу йти на поступки церковникам, хоч при збереженні свого головуючого положення. В свою чергу церква потребувала підтримку зі сторони державної влади, і це зумовило союз між ними.

Однак, ініціатива московських царів по налагодженню власного церковного життя, що реалізувалась спочатку у переселені Київського митрополита до Москви, а згодом відокремлення Московської церкви від Константинопольської патріархії і запровадження тут патріаршества, не була безкорисливою. Церква в ХІV - ХVІІ ст. залишалась в Північно-Східній Європі найбільшим власником землі і володіла всіма необхідними коштами для втілення великодержавної політики московських царів, а тому останні настирливо прагнули підкорити своїй владі церковну ієрархію і заволодіти їхнім багатством. При чому світська влада втілювала цю мету не шляхом війн і революцій, але шляхом дипломатичної гри і еволюції щодо державного положення церковної ієрархії, що можна яскраво помітити протягом розглянутого нами періоду. В кінцевому ж результаті, церковна організація в Москві перетворюється на одну із інстанцій великодержавного чиновницького апарату.

Список використаних джерел та літератури

1. Друковані джерела.

Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV - XVI вв. / Подг.Л.В. Черепнин - М., - Л., 1950 - С.104.

Московский летописный свод к XV в. // Полное собрание русских летописей / в 25т.: Т. XXV. - М., 1949. - 464 с.

Патриаршая или Никоновская летопись // Полное собрание русских летописей. - Т. XI-XII. - М.: Наука, 1965. - 266 с.

Соборный приговор Стоглава 1551г. // Законодательные акты русского государства вторая половина XVI - первая половина XVII вв.: Тексты. - Л.: Наука 1986. - С.31-38.

Соборное уложение 1649г. Текст и коментарии. - Л. 1987 - 188 с.

2. Монографічна література.

Базилевич К.В. История СССР от древнейших времен до конца XVIII в. - М.: Высшая школа при ЦК ВКП(б), 1950. -498 с.

Борисов Н. С. Политика московских князей (конец XIII- первая половина XIV в.) - М.: Издательство МГУ, 1999. - 391 с.

Борисов Н. С. Русская церковь в политической борьбе XIV - XV веков. - М.: Издательство МГУ, 1986. - 205 с.

Борисов Н. С. Церковне деятели средневековой Руси XIII - XVII вв. - М. : Издательство МГУ, 1988. - 198 с.

Буганов В.И. Богданов А.П. Бунтари и правдоискатели в русской православной церкви. - М.: Политиздат, 1991- 526 с.

Буганов В.И. Мир истории: Россия в XVII ст. - М.: Молодая Гвардия , 1989. - 318 с.

Буганов В. И. Разрядные книги последней четверти ХV - нач. ХVII в. - М., 1962. - 229 с.

Вальденберг В. Древнерусские учения о пределах царской власти: Очерки русской политической литературы от Владимира Святого до конца XVII в. - Пг., 1916 - 260 с.

Великие государственные деятели России России / Под. ред. А. Ф. Киселева. - М. : ВЛАДОС, 1996. - 464 с.

Веселовский С. Б. Исследования по истории опричнины. - М, 1963. - 267 с.

Веселовский С. Б. Феодальное землевладение в Северо-Восточной Руси. Т. 1. - М. - Л., 1947. - 389 с.

Голубинский Е.Е. История Русской церкви - Т. ІІ. -М, 1997 - 820 с.

Голубинский Е.Е. История Русской церкви - Т.ІІІ. -М, 1997 - 744 с.

Греков И. Б., Шахмагонов Ф. Ф.Мир истории:Русские земли в XIII-XV вв. - М.: Молодая гвардия, 1986. - 333 с.

Громов М.И., Козлов Н.С. Русская филосовская мисль X-XVIII веков - М.: Издательствово МГУ ,1990 - 288 с.

Дмитриев А.Д. Церква и идея самодержавия в России. - М, 1931 -286 с.

Зимин А.А. Опричнина Ивана Грозного.- М.: Мысль, 1964 - 535 с.

Зимин А.А. Россия на пороге нового времени (Очерки политической истории России 1-й трети XVI в.) - М.: Мысль, 1972- 452 с.

Зимин А. А. Россия на рубеже XV - XVI столетий. - М.: Мысль, 1982. - 333 с.

История СССР с древнейших времен до конца XVIII ст.. /Под. ред. Рыбакова В.А. - М., 1982 - 540 с.

Каптерев Н.Ф. Патриарх Никон и царь Алексей Михайлович.- М, 1996 - 235 с.

Карамзин Н.М. История государства Российского / в 12 т.: Т.3-4, кн.2- М, 1993 - 327 с.

Карамзин Н.М. История государства Российского / в 12 т.: Т.7-8, кн.4- М, 1993 - 327 с.

Карамзин Н.М. История государства Российского / в 12 т.: т.9-10,кн.5 - М, 1994 - 397 с.

Карга лов В. В. Конец ордынского ига. - М. : Наука, 1980. - 152 с.

Каргалов В. В. Полководцы X - XVI вв. - М. : ДОСААФ СССР, 1989. - 334 с.

Каштанов С. М. Социально-политическая история Росии конца XV - пер. пол. XVI в. - М., 1967. - 379 с.

Клибанов А.И. Реформационные движения в России в XIV - в 1-й половине XVIв. - М.: АНСССР, 1960. - 411с.

Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Кн. II. - М. : Книга, 1991. - 536 с.

Коялович М.О. История русского самосознания по историческим памятникам и научним сочинениям. - М.: Лучи Софии, 1997. - 688с.

Кубелиус А., свящ. Московское патриаршевство в его историческом развитии. - ЛДА, 1980. - 126 с.

Лебедев Л., прот. Москва патриаршая. - М., 1995. - 200 с.

Лихачев Д.С. Культура Русси эпохи образования русского национального государства (к. XIV- нач. XVI вв.)- М.: ОГИЗ, 1943 -160 с.

Лотоцький О. Автокефалія. Т2 . - К, 1999. - 562 с.

Лурье Я. С. Общерусские летописи XIV - XV вв. - Л.: Наука, 1976. -283 с.

Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви /в 9кн.: кн. 3.- М.: Издательство Спасо-Преобреженского Валаамского монастыря, 1995. - 700 с.

Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви /в 9кн.: кн. 4(1).- М.: Издательство Спасо-Преобреженского Валаамского монастыря, 1996. - 590 с.

Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви /в 9 кн.: кн. 4(II).- М.: Издательство Спасо-Преобреженского Валаамского монастыря, 1996. - 438 с.

Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви /в 9 кн.: кн. 6.- М.: Издательство Спасо-Преобреженского Валаамского монастыря, 1996. - 780 с.

Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви / в 9кн.: кн. 7.- М.: Издательство Спасо-Преобреженского Валаамского монастыря, 1996. - 670 с.

Морозова Л.Є. Смутное время в Росии ( к. XVI - н. XVII в.). - М.: Знание, 1990 . - 64 с.

Муравьев А.В. Сахаров А.М. Очерки истории руской культуры IX - XVII вв. - М.: Просвещение, 1984. - 336 c.

Муравьева Л.Е. Летописание Северо - Восточной Руси XIII - XV в. -М.: Наука, 1983. - 294 c.

Никольский Н.М. История Русской Церкви. - М.: Политиздат, 1985 - 448 c.

Очерки истории СССР периода феодализма нач. XVII в. - М., Издательство АН СССР, 1955 - 1022 c.

Очерки истории СССР периода феодализма XV - нач. XVII в. - М.,1973. - 522 c.

Очерки русской культуры XIII - ХVв- Ч.II: Духовная культура -М., 1957 - 318 с.

Павленко Н.И. История СССР с древнейших времен до 1861г. - М., 1989 - 503 с.

Православная Церковь в истории России / спецкурс для аспирантов Академии общественных наук. - М., 1994 - 412 с.

Приселков М. Д. Ханские ярлыки русским митрополитам. - Пг., 1916. - 253 с.

Русское провославие: вехи истории / Науч. ред А.И. Клибанов. - М.: Политиздат, 1989 - 719 с.

Сахаров А.М. Образование и развитие Московского государства в XIV - XVII вв. - М., 1969 - 170 с.

Соловьев С. М. История России с древнейших времен. Кн. VI. - 683 с.

Скрынников Р. Г. Борис Годунов. - М., 1978. - 191 с.

Скрынников Р. Г. Иван Грозный. - М.: Наука, 1975. - 247 с.

Скрынников Р. Г. Россия накануне «смутного времени». - М.: Мисль,1985. - 206 с.

Скрынников Р.Г. Россия в нач. XVII в.: Смута. - М.: Мысль 1988 -

284 с.

Толстой М.В. Рассказы из истории Русской Церкви. - М.: Льствица, 1999. - 705 с.

Флоря Б.Н. Отношения государства и церкви у восточных и западных славян. - М., 1992. - 202 с.

Цытин В.А. Церковное право, М.: Издательство МФТИ, 1996 -442С.

Черепнин Р.В. Образование Русского централизованного государства в XIV - XV вв. - М., 1960. - 368 с.

Шмеман А., прот. Исторический путь Православия. - Париж: УМСА PRESS, 1989. - 390 с.

Шпаков А.Я. Государство и церковь в их взаимных отношенниях в Московском гусударстве. - Одесса, 1912. - 135 с.

3. Наукові статті.

Андреев И. Строптивый патриарх. [Патриарх Никон] // Наука и жизнь. - М., 2004. - №6. - С. 112-120.

Борисов Н. С. Московские князья и митрополиты XIV века // Вопросы истории. - М., 1986. - №8. - С. 48-62.

Имшенников П. Высшая церковная иерархия в Древний Руси // ЖМП, 1948. - №10 - С. 45-56.

Карамзин Н. История государства Российского: Дела Церковные. [Митрополит Киприан]. // История. - 2001. - №22 (июнь). - С. 10-13.

Козлов Н.С. Куликовская битва и проблема становлення русского самосознания (к 600- летию Куликовской битвы).// Философские науки, 1960. - №6 - С. 50-57.

Козлов О.Ф. Дело Никона // Вопросы истории, 1976 . - №1 - С. 37-42.

Кондаков И. В. «Смута»: епохи «безвременья» в истории России. // Общественные науки и современность. - 2002. - №7. - С.12-22.

Масленикова Н.Н. К истории создания теории, „Москва - третий Рим”// Труды Отдела древнерусской литературы Института русской литературы АН СССР (ТОДРЛ)., Т. ХVІІІ. - Л., 1962. - С. 569-581.

Сахаров А.М. Церковь и образование Русского централизованого государства // Вопросы истории, 1966. - № 1- С. 23-27.

4. Довідкова література.

Булгаков С.В. Настольная книга: Соборы Русской церкви. Рассколы, ереси, секты и проч. / в 2 т.: Т І. - М., Издательский отдел Московского Патриархата, 1993. - 1774 с.

Релігієзнавчий словник / за ред. проф. А. Колодного і Б. Ломовика. - К.: Четверта хвиля, 1996. - 392 с.

Хрестоматия по истории России с древнейших времен до наших дней / А. С. Орлов, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина. - М.: Проспект, 1999. - 589 с.

Додаток

Размещено на Allbest.ru