Главная База знаний "Allbest" История и исторические личности Український економічний націоналізм у міжвоєнний період

Український економічний націоналізм у міжвоєнний період

З’ясування ідеології українського економічного націоналізму, обґрунтування правомірності його виокремлення із узагальнюючого дискурсу національної ідеї. Розбудова держави Західноукраїнською Народною Республікою: стратегія національного протекціонізму.

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 06.07.2012
Размер файла 156,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

  • СОДЕРЖАНИЕ
  • ВСТУП
  • РОЗДІЛ І. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ
    • 1.1 Джерельна база дослідження
    • 1.2 Історіографія проблеми
  • РОЗДІЛ ІІ. УКРАЇНСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ І ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕРНІЗАЦІЯ: ВІДПОВІДЬ НА ВИКЛИК ЕПОХИ
    • 2.1 Європейська модернізація: формування еталону економічного оновлення націй
    • 2.2 Економічний націоналізм на західноукраїнських землях: український варіант європейського стандарту
  • РОЗДІЛ ІІІ. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВ В УМОВАХ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917 - 1920 рр.)
    • 3.1 Економічна політика українських держав у контексті загальноєвропейських тенденцій
    • 3.2 Ідеологічні візії економічного націоналізму в Українській Народній республіці
    • 3.3 Розбудова держави Західноукраїнською Народною Республікою: стратегія національного протекціонізму
  • РОЗДІЛ ІV. ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В УМОВАХ ДРУГОЇ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
    • 4.1 Економічний націоналізм у діяльності українських національних політичних партій
    • 4.2 Кооперативний рух як засіб національної самоорганізації українців
  • 4.3 Міжнаціональні суперечності на економічному ґрунті
  • ВИСНОВКИ
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
  • ВСТУП
  • Актуальність теми полягає у одній з ключових ролей, яку виконував український економічний націоналізм у перебігу соціально-економічних, суспільно-політичних і культурно-освітніх процесів на західноукраїнських землях у міжвоєнний період. Виступаючи каталізуючим фактором активізації економічної діяльності українців, він безпосередньо впливав на їх поступ у даній сфері. Разом з тим, переслідуючи політичні цілі економічного самопосилення нації в боротьбі за державу та несучи просвітницьку місію матеріальної підтримки культурно-освітньої сфери, економічний націоналізм причинився до реанімації культурних і освітніх структур автохтонів західноукраїнських земель та здійснив серйозну кореляцію характеру суспільно-політичного життя регіону.
  • Також, зважаючи на актуальність у сучасній історичні науці проблеми дослідження міжнаціональних взаємин, слід зазначити, що економічний націоналізм українців став фактором посилення міжнаціональних суперечностей на західноукраїнських землях у міжвоєнний період. Він стимулював боротьбу українців з іншими націями на економічному ґрунті, поглибивши, тим самим, їх соціокультурну замкнутість.
  • Актуальність теми вимірюється і за критерієм ступеня її вивчення у вітчизняному науково-історичному дискурсі. Відсутність інших досліджень у даному напрямку робить її особливо цінною.
  • Ступінь наукової розробки. Проблему українського економічного націоналізму в історичній науці слід віднести до тих, що досліджувані найменше. Це зумовлено тим, що в умовах комуністичного ладу явище націоналізму шельмувалося як елемент капіталізму, що суперечило партійним цінностям. Зі здобуттям Україною незалежності постала проблема історичного самоствердження молодої держави. Це обумовило закономірне фокусування уваги вітчизняних істориків на явищі українського націоналізму. Але досліджувались, в основному, найбільш радикальні його прояви. Поміркована ж економічна діяльність була менш помітною і не настільки виразною, щоб прикути до себе увагу вчених. Окрім того, в українській історіографії досить часто побутувало однобоке трактування економічного націоналізму як елементу державного протекціонізму в сфері торгівельних взаємин з іншими державами. Його ж прояви на рівні бездержавних націй та у політиці стосовно національних меншин, яким він був в українському випадку, до недавнього часу нівелювалися. Проте наукова розробка даної тематики в країнах Західної і Центрально-Східної Європи актуалізувала відповідні завдання в українському історичному дискурсі.
  • Виходячи з наявності лакуни в українській історіографії, метою магістерської роботи є вивчення ґенези та з'ясування ідеології українського економічного націоналізму, обґрунтування правомірності його виокремлення із узагальнюючого дискурсу національної ідеї.
  • Визначена мета обумовлює наступні завдання дослідження:
  • · охарактеризувати український економічний націоналізм у контексті загальноєвропейських тенденцій, з'ясувати особливості адаптації європейського стандарту економічного оновлення націй до західноукраїнських реалій;
  • · з'ясувати особливості стратегії розвитку українських держав 1917 - 1920 рр. у контексті проявів економічного націоналізму та його вплив на корегування міжнаціональних взаємин у даний період;
  • · висвітлити функціональність економічного націоналізму в ідеологічних програмах національних політичних партій, що діяли у 1920 - 1939 рр., та спробах їх практичної реалізації. З'ясувати особливості методів втілення економічних інтересів української нації різними політичними силами;
  • · визначити прояви економічного націоналізму в ідеології і практичній діяльності української кооперації;
  • · дослідити міжнаціональні суперечності як результат функціонування українського економічного націоналізму, класифікувати і розглянути їх детермінуючі фактори;
  • · висвітлити варіативність проявів економічного націоналізму.
  • Об'єкт дослідження - функціонування українського економічного націоналізму в сфері соціально-економічних відносин на західноукраїнських землях.
  • Предмет дослідження - український економічний націоналізм на західноукраїнських землях у 1918 - 1939 роках.
  • Географічні межі роботи охоплюють територію інкорпоровану після поразки національно-демократичної революції Другою Річчю Посполитою. Хронологічні рамки обмежуються 1918 (1917) - 1939 рр., тобто періодом від початку української національно-демократичної революції до початку Другої світової війни.
  • У процесі реалізації поставлених завдань було використано ряд методів дослідження. Зокрема, порівняльно-історичний метод дав змогу висвітлити предмет роботи на тлі європейських тенденцій. Для з'ясування впливу економічного націоналізму на суспільно-політичні і культурно-освітні процеси та їх взаємозв'язку застосовано системний метод. Проблемно-хронологічний метод дає можливість висвітлення швидкоплинності трансформації ідеології та практичної функціональності економічного націоналізму під впливом зміни політичного статусу українців з державної нації на національну меншину. Для з'ясування історичних передумов економічного націоналізму було використано метод ретроспективного аналізу.
  • Водночас у роботі застосовано такі загальнонаукові методи історії, як індукція та дедукція, аналіз і синтез, а також принципи історизму, об'єктивності та міждисциплінарний підхід.
  • Наукова новизна одержаних результатів:
  • · здійснено спробу наукового аналізу явища економічного націоналізму на західноукраїнських землях у міжвоєнний період;
  • · застосовано модернізаційний і цивілізаційний підходи до вивчення теми;
  • · частково перевірено теорії націоналізму Е.Гелнера, Е.Сміта, Г.Кона, М.Гроха в українському випадку;
  • · здійснено спробу доведення впливу зовнішньополітичних факторів на виникнення формування ідеології і практичну функціональність економічного націоналізму;
  • · обґрунтовано правомірність оперування дефініцією «охоронного» націоналізму;
  • · запропоновано авторське бачення сутності економічного націоналізму.
  • Цими параметрами визначається теоретичне значення роботи. Її можливе практичне значення полягає у розробці відповідних спецкурсів з даної тематики та нормативних курсів для вузів (напр., історії України), використанні міжвоєнного досвіду взаємин між націями на економічному ґрунті і тактики економічного націоналізму українців при формуванні стратегій етнічної та економічної політик сучасної України.
  • Апробація результатів роботи здійснена на Другій регіональній науковій конференції молодих вчених, аспірантів, здобувачів, магістрантів «Історія очима молодих дослідників» (13 грудня 2006 р., м. Рівне).
  • Публікації. Результати дослідження оприлюднено в одній статті у фаховому виданні, що внесене до переліків ВАК України. Одна стаття подана до друку в аналогічне фахове видання, дві статті - до інших наукових збірників.
  • РОЗДІЛ І. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

1.1 Джерельна база дослідження

Джерельною базою магістерської роботи є архівні матеріали та, частково, опубліковані документи. У процесі вивчення теми було опрацьовано значну кількість матеріалів Державного архіву Рівненської області (ДАРО) та Державного архіву Волинської області (ДАВО). Найбільш цінними виявились документи органів влади й джерела, що висвітлюють діяльність українських національних політичних сил та економічних установ.

Серед перших особливо інформативними є щомісячні та щоквартальні звіти воєводських управлінь і повітових староств про громадсько-політичну ситуацію в окремих регіонах. Дані документи опрацьовано у фондах ДАРО. Особливо цінними є фонди №30, 0448, 115. Тридцятий фонд ДАРО містить соціально-економічні програми ряду українських національних політичних партій та інформацію про прояви націоналізму в українському кооперативному русі. Практична діяльність перших в економічній сфері висвітлюється у документах фондів №115 і 0448.

Важливим джерелом вивчення теми є міжвоєнні пресові органи українських політичних та економічних організацій. Їх опрацьовано на базі матеріалів ДАРО і ДАВО. Найбільш інформативними є часописи Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО): «Діло», «Новий Час», «Господарсько-Кооперативний Часопис», «Кооперативна Республіка», «Українська Громада». На сторінках найбільш популярних та тиражованих видань «Діло» і «Новий Час» партія здійснювала активну пропаганду ідей економічного націоналізму. У статтях журналу «Кооперативна Республіка», розрахованого на еліту національної спільноти, міститься детальний науковий аналіз економічної ситуації в Західній Україні у контексті загальноєвропейських процесів та плани розвитку народного господарства на майбутнє. «Господарсько-Кооперативний Часопис», адресований загалу української громадськості, здійснював масову кооперативну пропаганду в національному дусі.

Пресовими органами національно-демократичного спрямування були також газета «Народна Справа» та журнал «Визволення». Перша носила переважно економічний характер, виконуючи роль популяризатора національної ідеї у даній сфері. «Визволення» є цінне тим, що його статті містять далекоглядні, дуже продумані програми економічного розвитку нації.

Значна кількість важливої інформації знаходиться в періодиці Української соціалістично-радикальної партії (УСРП), серед якої слід виділити газети «Громадський Голос» і «Боротьба». Перша була найсоліднішим виданням партії. Їй належить ключова роль у пропаганді ідей кооперативного економічного націоналізму в соціалістичному дусі. Окремо слід виділити пресу угодовського спрямування до якої належать часопис українсько-польської кооперативної мережі «Гурт» - «Спільна Праця» та газета Волинського українського об'єднання (ВУО) - «Українська Нива».

Інформацію про ідеологію і практичну діяльність радикальних націоналістів із числа Організації Українських Націоналістів (ОУН) містять наступні періодичні видання: «Розбудова Нації», «Шлях Нації», «Національна Думка». Вони пропагують переважно радикальні ідеї силових методів боротьби нації за реалізацію своїх економічних прагнень. В окремих статтях подані детально розроблені стратегічні плани економічної політики майбутньої Української національної держави. Наступним важливим джерелом вивчення економічної діяльності праворадикальних організацій є журнал «Перемога», що був виразником ідей Фронту національної єдності (ФНЄ).

Досить цінною є періодика легальних ліворадикальних партій Західної України: Селянсько-робітничого союзу (Сель-робу) (газети «Сельроб», «Поступ») і Українського селянського об'єднання (УСО) («Нове Село»). Вони інформують про прояви економічного націоналізму в діяльності цих політичних сил.

До джерельної бази роботи також належать опубліковані архівні документи та матеріали. Серед них надзвичайно важливу інформацію містить збірник законодавчих актів, проектів законів і протоколів засідань органів влади Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) [53]. Дотичні до теми джерела містить збірник документів та матеріалів В.Сергійчука «Поляки на Волині у роки Другої світової війни» [133].

Досить важливим джерелом роботи вважаємо теоретичні праці і нариси сучасників досліджуваних подій. Зокрема праця В.Винниченка «Відродження нації» інформує про стратегію економічної політики Української Народної Республіки (УНР) часів Центральної Ради і Директорії [16]. Авторитетні теоретики українського інтегрального націоналізму Д.Донцов та М.Сціборський у працях «Націоналізм» і «Націократія» формулюють економічну доктрину українських праворадикальних сил [41; 147]. Досить цінну інформацію фактологічного характеру про економічну ідеологію і діяльність останніх знаходимо у нещодавно опублікованих працях одного із співзасновників ОУН С.Ленкавського [83]. Брошури С.Барана «За рідну землю» і З.Порая «Справа колонізації» окреслюють проблеми земельного голоду українських селян у зв'язку з колонізаційною політикою польської влади [3]. Питання соціальної неструктурованості українців та її вплив на життєдіяльність нації піднімає П.Воїн у трактаті «Соціальне» [17]. Підручник з політичної економії досліджуваного періоду дає характеристику доктрини економічного націоналізму Ф.Ліста [116].

Отже, джерельну базу роботи складають архівні та опубліковані документи і матеріали. Найбільш інформативною є періодика міжвоєнного періоду. Також велику цінність мають праці українських ідеологів націоналізму, творчість який припадає на досліджуваний період.

1.2 Історіографія проблеми

Переходячи до огляду використаної у роботі наукової літератури слід зазначити, що проблема українського економічного націоналізму в науці до сьогодні залишається не вивченою. Більшість наукових доробків є лише дотичними до даної теми. Здійснюючи аналіз концептуальної історіографії констатуємо: в переважній більшості, вона є зарубіжного походження. У роботі використовуються наукові доробки представників наступних концептуальних шкіл націоналізму: модерністської, комунікативної, примордіалістської, внутрішнього колоніалізму.

Серед відомих дослідників, що займалися проблемою економічного націоналізму слід виділити Й.Кофмана [165]. Він аналізує прояви даного явища на прикладі Центрально-Східної Європи. Досить цінною є стаття Л.Мішеля «Економічний націоналізм проти світової економіки» [57]. Незважаючи на те, що автор фокусує увагу на сучасних міжнародних відносинах, що не вписується в хронологічні рамки нашої теми, сформульована ним дефініція економічного націоналізму носить загальноісторичний контекст. Дана проблема також піднімається представником модерністської школи Р.Шпорлюком у парці «Комунізм і націоналізм», де автор з'ясовує сутність націоналізму (зокрема економічного) та його прояви в комуністичній доктрині [162]. Цікавим для нас є виклад вченим концепції першого теоретика економічного націоналізму Ф.Ліста.

Серед дотичних до теми досліджень слід виділити монографію Р.Брюбейкера «Переобрамлений націоналізм» [11]. Аналізуючи сутність державного націоналізму, автор в окремому розділі розглядає національну політику Другої Речі Посполитої (зокрема стосовно української національної меншини у складі цієї держави). Але проблему націоналізму утворених в умовах революції 1917 - 1920 рр. українських держав він не піднімає. Деякі ірраціональні аспекти економічного націоналізму висвітлюються примордіалістами, зокрема їх представником Е.Смітом у його праці «Націоналізм» [140].

У статті В.Хеслі, присвяченій сутності міжетнічних протиріч, дається характеристика впливу економічних факторів на міжнаціональне дистанціювання [155]. Також слід відзначити монографічне дослідження польського історика О.Гнатюк «Прощання з імперією. Український дискурс про ідентичність», яке містить огляд західних концепцій націоналізму. Зокрема, авторка висвітлює використану у магістерській роботі схему реакції нації на модернізаційні процеси Є.Новіцкої [20].

При викладі економічного націоналізму в європейському контексті, було частково використано працю Р.Арона «Опій інтелектуалів», у якій здійснюється філософський аналіз соціалістичних ідей [2]. Цивілізаційний аспект загальносвітових економічних процесів з'ясований Ф.Броделем у його фундаментальній науковій роботі «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм» [10]. Для виявлення психологічних коренів економічного націоналізму ми використали наукові досягнення провідних зарубіжних соціальних (Р.Бергсона, Д.Бірна, Б.Джонсона) і політичних (Д.Ольшанського) психологів [106; 144].

Окремим класифікаційним елементом історіографії слід виділити характеристику зарубіжних концепцій у вітчизняній науковій літературі. Серед даних джерел найбільш узагальнюючим є монографія Г.Касьянова «Теорії нації і націоналізму» [62]. Автор здійснює аналіз концепції економічного націоналізму Ф.Ліста. Однак, зважаючи на узагальнюючий характер дослідження, її виклад є дуже поверхневим. Дана книга є для нас цінною тим, що в ній викладаються погляди таких провідних західних модерністських теоретиків націоналізму як Е.Гелнер, Г.Кон, М.Грох. Досить інформативною у даному контексті є монографія М.Гона присвячена міжнаціональним взаєминам [22]. Вона містить характеристику концепції внутрішнього колоніалізму, М.Хехтера і Т.Нейрна та модернізаційних теорій Е.Гелнера і Ф.Фукуями, використаних у роботі. Значна кількість уривків з праць іноземних теоретиків націоналізму увійшла до виданого в 2006 р. в Україні збірника «Націоналізм» [95]. Певну концептуальну цінність мають доробки сучасних економічних соціологів узагальнені М.Лукашевичем у книзі «Соціологія економіки» [85].

Явище економічного націоналізму в українській історіографії не піднімається. Воно розглядається дотично лише в працях, що стосуються загальної теорії націоналізму та довідникових виданнях. Дефініцію економічного націоналізму та його основні постулати висвітлено в довідниковій статті В.Ігнатова [60]. Проте вчений, на нашу думку, розглядає його звужено: як протекціонізм держави. Про економічні прояви націоналізму зазначається також у сучасному українському політологічному словнику [117].

Вчений української діаспори В.-Ю.Данилів, вивчаючи проблему солідаризму подає досить оригінальну класифікацію націоналізмів [29]. Але безпосередньо економічний націоналізм він не виділяє. Наступним українським дослідником у даній сфері є О.Гринів. Він у книзі «Українська націологія» з'ясовує сутність національних економічних поглядів провідних ідеологів українського націоналізму [26]. Проте праця носить більше фактологічний, ніж концептуальний характер. Окремі аспекти ролі економічних процесів у національних експектаціях висвітлив А.Колодій [67].

Європейський контекст дослідження у фактологічному вимірі допомогли з'ясувати наукові доробки Дж.Ротшильда та П.Вадіча [12; 126]. Вчені розглядають соціально-економічні процеси в Центрально-Східній Європі у тісному зв'язку з національними. Таким чином, авторами концепцій економічного націоналізму є переважно західні вчені, а наукові студії українських дослідників лише в окремих випадках дотично стосуються теми.

Переходячи до розгляду наукових праць присвячених українській революції 1917 - 1920 рр. слід зазначити, що даною тематикою займалася значна кількість майже виключно українських вчених. «Українська революція» В.Солдатенка є фундаментальною монографією з даного періоду [142]. У ній аналізується економічна політика Української Держави П.Скоропадського та Української Народної Республіки (УНР) часів Центральної Ради і Директорії. Проте тут не висвітлюються аналогічні процеси у ЗУНР. Деякі аспекти економічної політики Центральної Ради та особливості соціальної структури українського суспільства знаходимо у дослідженні В.Верстюка «Українська Центральна Рада» [15]. Особливості національної аграрної політики Директорії висвітлюються у статті В.Лозового [84].

Наступним історичним періодом, що розглядається в роботі, є 1920 - 1939 років. Огляд загальних історичних тенденцій у даному хронотопі здійснив Ю.Сливка [137]. Його праця містить досить цінну фактологічну інформацію про економічну політику національних демократів (ендеків) щодо українців на ЗУЗ. Поряд з цим, дослідження містить суттєвий недолік: воно є ідеологічно заангажованим. Іншим узагальнюючим науковим доробком є спільна монографія М.Кучерепи, Д.Дмитрука і В.Прокопчука «Волинь у міжвоєнний період» [82]. У ній дається характеристика суспільно-політичним і соціально-економічним процесам на Волині у міжвоєнний період, зокрема, економічній діяльності українських політичних партій у даному регіоні.

Окремий блок історіографії становлять праці вчених, що займалися вивченням економічної діяльності політичних партій. Даний аспект розглядається у статті Л.Дрогомирецької «Боротьба українських політичних партій за впливи в кооперації» [43]. Вона насичена досить цінною фактологічною інформацією з даної теми. Роль економічного фактору в політиці УСРП висвітлюється у кандидацькій дисертації М.Міщук [89]. Дотичними до даної проблеми студіями займався Є.Перепічка, який охарактеризував деякі аспекти економічної політики ОУН [110]. Окремі елементи економічної ідеології УНДО містить стаття І.Дробота «Державницька діяльність УНДО» [42].

Переходячи до характеристики досліджень, що стосуються національної діяльності української кооперації, слід зазначити, що найпослідовніший загальний концептуальний аналіз українського кооперативного руху дається у книзі «Основи кооперації», укладеній колективом українських дослідників даної теми [107]. Автори висвітлюють загальноєвропейський контекст кооперативного руху та прояви націоналізму в його діяльності, як у країнах Європи, так і в українському випадку. Роль кооперації у громадсько-політичному житті дослідила у своїй дисертації Л.Дрогомирецька [45]. Вона, зокрема, характеризує національні погляди провідних українських кооперативних теоретиків.

Проблема впливу економічного націоналізму на процеси міжнаціональних взаємин досліджується М.Гоном. В його монографіях висвітлюється етносоціальний аспект міжнаціональних протиріч [22; 23]. Окремі факти про вплив колонізаційної осадницької політики Польщі на українсько-польські взаємини містить дослідження В.Смолея «Польське аграрне військове і цивільне осадництво. Історико-правовий контекст» [141]. Інформацію, що допомагає зрозуміти причинність міжетнічних протиріч на ґрунті національної стратифікації в алкогольному бізнесі на ЗУЗ подає Б.Савчук [130].

Здійснивши історіографічний аналіз констатуємо, що український економічний націоналізм на сьогоднішній день залишається фактично не дослідженим. Концептуальну основу роботи складають переважно праці зарубіжних теоретиків. Наукові доробки вітчизняних істориків загалом лише дотично стосуються досліджуваної теми і є цінними своєю фактологічною інформацією. Вони стали хорошим доповненням до джерельної бази магістерської роботи.

РОЗДІЛ ІІ. УКРАЇНСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ І ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕРНІЗАЦІЯ: ВІДПОВІДЬ НА ВИКЛИК ЕПОХИ

2.1 Європейська модернізація: формування еталону економічного оновлення націй

Період Нової історії характеризується кардинальними суспільними трансформаціями, які змінюють світ до невпізнання. Раніше основою само-ідентифікації людини була релігія. Всі країни складалися з економічно і культурно стратифікованих спільнот, які жили в своєму замкнутому соціокультурному середовищі контактуючи лише епізодично. В кожного народу існував поділ на «вищі» та «нижчі» культури і елітні прошарки одного етносу могли швидше знайти спільну мову і домовитись з елітою іншого, ніж зі своїм народом. В таких суспільствах, шлюб між представниками королівських сімей двох держав міг без проблем об'єднати їх в одну.

Епоха модерну породжує якісно нову структуру, яка знижує до мінімуму роль культурної й економічної стратифікацій народів, об'єднуючи їх в один моноліт - націю. Нація - це дитя Заходу. Найбільш послідовні, комунікативна та модернізаційна теорії нації, вважають її явищем, виникнення якого зумовлене ринковими відносинами, які створили особливий комунікативний простір. За словами К.Дойча: «…розвиток промисловості і модерної ринкової економіки створює сприятливі економічні й соціальні умови для тих спільнот, в яких існує високий рівень внутрішньої єдності. В умовах динамічних соціальних, суспільних і технологічних змін, посилення економічної конкуренції, безпека й успіх особистості досягаються за рахунок ефективної організації… потреба в належності до групи стає імперативом і ця потреба найкраще задовольняється належністю до нації.» [62, с. 62-65].

Промислова революція поглибила комунікативний простір, зробивши його всезагальним. Забезпечивши технічну можливість донесення, зародженої в умовах ринку, національної ідеї «у кожен дім», вона довершила процес націотворення. За словами Дж.Гейза, «вражаючі досягнення промислової революції дали можливість закріпитися націоналістичним ідеям» [95, с. 184]. Держави, в яких вона відбулася, змінили своє обличчя, перетворившись на національні.

За модернізаційною концепцією, для формування національних держав потрібно два важливих фактори: наявність в етнічної спільноти «вищої» культури і держави [62, с. 259-169]. Згідно версії Е.Гелнера, в Європі існує чотири «часових пояси» поетапного формування націй. До першого він відносить Англію і Францію, в яких політична структура співпадала з етнічною спільністю і були наявні свої «вищі» культури. Тут, за словами Касьянова, «ішлося про перетворення селян на французів, етнографічної селянської маси на націю, аніж про винайдення нової культури на основі селянської» [62, с. 219]

Другий «часовий пояс», до якого належали Німеччина та Італія, характеризувався наявністю «високих» культур, але відсутністю політичної надбудови від створення якої залежало формування національних держав. Зважаючи на таку складність, націотворення тут дещо запізнюється, порівняно з першим «часовим поясом», через що новоутворені Німецька та Італійська національні держави суттєво відставали в економічному, політичному і суспільному розвитку від Англії і Франції. Оскільки, головним фактором національної консолідації в обох випадках виступала економічна еліта, яка чітко усвідомлювала роль рівня розвитку власної індустрії для формування національної держави, то відставання в цій сфері від країн першого «часового поясу», породила в них імператив до ліквідації диспропорції. Але реалізувати вироблену економічну програму індустріалізації країни у даному випадку виявилось справою не з легких. На думку А.Гершенкрона в державах, які здійснювали «доганяючий» економічний розвиток «…виникла необхідність створити ідейне підґрунтя запізнілої індустріалізації, яке було б «духовним важелем програми промислового стрибка…»» [95, с. 186]. Відповідне підґрунтя забезпечив економічний націоналізм.

Його найавторитетнішим теоретиком був німецький економіст Фрідріх Ліст. Він «вважав єдиним засобом досягнення єдності німецької нації і перетворення її в передову європейську, прискорене формування національної індустрії» [116, с. 85]. Багатство нації, згідно Ф.Ліста, залежить від всебічного розвитку її продуктивних сил. Під ними він розумів: розвиток науки та високий рівень економічної освіти, правовий захист власності, свободу, політичну стабільність, розвиток різних сфер виробництва [116, с. 85]. При цьому, стверджує вчений, торгівля і промисловість мають більше значення для нації через свій вплив на культуру: «…вони витворюють підприємливість і причиняються до поширення комунікації, підняття технічної штуки, тоді як, - твердив учений, - хліборобство впливає на притуплення умів та відсталість» [116, с. 85].

За умов досягнення країною рівня конкурентноздатності в промисловій сфері, «вона повинна примінювати охоронну систему» щоб захистити свою ще слабку ринкову економіку від сильніших народів [116, с. 86]. Такий протекціонізм має здійснюватись наперекір економічній раціональності, навіть завдаючи шкоди державному бюджету, який недоотримуватиме своєї частки через обмеження торгового доступу інших націй на внутрішній ринок митними бар'єрами. Тут на лице стремління до усестороннього розвитку нації, досягнення її економічної повноцінності, яке за словами Й.Кофмана сягало «негрошового рівня користі» [23, с. 64]. У даному випадку прослідковується прагнення до національної автаркії, яке, за словами Л.Мішеля, є одним з ключових елементів економічного націоналізму [57]. Адресуючи свою доктрину майбутні німецькі національні державі, Ф.Ліст вважав, що до її створення економічний націоналізм повинен був виконати функцію перетворення національно-культурної спільноти на політичну націю [94, с. 188]. Як стверджує Ф.Шнабель, «будь-який народ, який хоче досягти економічної незалежності, може спиратися на цю теорію» [95, с. 188].

Наступною географічною зоною націотворення є третій «часовий пояс», який охоплює країни і народи Центрально-Східної Європи. Тут не існувало ні «вищих» культур, ні політичних утворень, кордони яких співпадали б з етнічними спільнотами. За словами Г.Касьянова: «…їх місце заступали наднаціональні імперії з сумішшю фольклорних («нижчих») культур, розділених не лише соціально, а й територіально. Шлюб між культурою і політичною спільнотою, необхідний для розвитку націоналізму і модернізації, вимагав створення обох партнерів» [62, с. 220]. В окремий «часовий пояс» виділяється Російська імперія, де утворення наднаціонального Радянського Союзу призупинило формування національних держав.

На території третього і четвертого «часових поясів», до яких належала і Україна, існувала суттєва прогалина в соціальній стратифікації, яка полягала у відсутності економічної еліти. Функції націотворення, за цих умов, бере на себе культурницька інтелігенція. «Вірусом націоналізму» вона заразилась шляхом «інтелектуального імпорту» [62, с. 310]. Формування націй тут відбувалось не через закономірний поступ модерних відносин, а методом «зверху вниз» з ініціативи національно «освідомленої» інтелігенції. Відсутність власної «вищої» етнічної культури поставила останню перед проблемою її винайдення «методом культурної інженерії», шляхом синтезу «нижчої» селянської [62, с. 163]. Така робота супроводжувалася науковим зацікавленням традиційним соціокультурним світом села, яке еволюціонує до обожнення власних етнічних традицій.

Ця діяльність співпадає з модернізаційними процесами імперій Центрально-Східної Європи (зокрема, Російської і Австрійської). За твердженням Р.Шпорлюка, «український націоналізм був опосередкованою реакцією на модернізаційні процеси… Модернізація, яка здійснювалась під егідою панівних щодо українців націй, підсилювала асиміляційні процеси, відчуження сільської культури від міської, провокувала кризу традиційних цінностей…» [62, с. 310]. За цих умов, українська інтелігенція, яка, на даному етапі розвитку національної свідомості, обожнювала традиційну культуру свого народу, відреагувала на модернізаційні процеси у формі контракультурації (категоричного неприйняття чужої культури, цілковитого відкидання її взірців)[20, с. 65]. Така реакція поширилась не лише на модерні цінності, але й на нові економічні відносини, що провокували руйнування існуючого соціального простору українського села.

Отже, модернізаційні процеси на території Європи породили нерівномірність економічного розвитку різних націй. Перед тими з них, що суттєво відстали, постала потреба економічного оновлення, яка в країнах Центральної Європи реалізувалась шляхом вироблення доктрини економічного націоналізму. Контраукльтуративні рефлексії еліт національних спільнот Центрально-Східної Європи (зокрема української) робили проблемним процес адаптації даного еталону до місцевих реалій.

2.2 Економічний націоналізм на західноукраїнських землях: український варіант європейського стандарту

Нові трансформаційні економічні процеси в Європі загрожували агрокультурним спільнотам перетворенням в безнадійну периферію. За таких умов досягнення національного ідеалу стало б примарною ілюзією. Молода, ще недостатньо сконсолідована українська нація, яка на зламі ХІХ - ХХ ст. тільки вийшла на етап політизації, отримала потужний виклик епохи. Активізація українського націоналізму на початку ХХ ст. призвела також до глорифікації поняття батьківщина, яке, згідно теорії Е. Сміта, «…здатне служити ще й своєрідним правом власності, політичною претензією на конкретну територію та її ресурси… Виходячи з цього, батьківщина конче потрібна для економічного добробуту, а використання сільськогосподарських та мінеральних ресурсів краю стає головним національним поняттям» [140, с. 36]. Відсутність контролю над ними не могло не призвести до політизації економічних вимог та включення їх окремим пунктом до національної ідеології.

Згідно концепції Т. Нейрна каталізуючим, фактором націоналістичних рухів стала нерівномірність економічного розвитку різних регіонів [140, с. 65]. Вона послужила консолідації населення слаборозвинутих територій для розбудови власної економіки. В контексті даної позиції відсталість українських територій у складі Австрійської і Російської імперій можна вважати стимулюючим фактором економічного націоналізму. Подібну позицію обстоював ще Ю. Бачинський, який пов'язував початок українського державотворення, «…зі зміцненням слов'янської буржуазії…, її успішною боротьбою з…іноземними капіталістами…» [6, с. 77].

Йдучи за Західним сценарієм націотворення, реакцією на подібну ситуацію міг стати «імпорт» ідеї економічного націоналізму та її адаптація до власних реалій. Але, по-перше, її потенційна дієвість знижувалася відсутністю власної держави, а по-друге, потреба економічного оновлення йшла в розріз із контракультуративними рефлексіями місцевої інтелігенції. Пошук оптимального варіанту привів більшість останньої до своєрідного симбіозу, в якому ідея економічного націоналізму позначилась соціалістичною домінантою. Марксизм, який в цей час швидкими темпами набуває популярності в Європі, не міг не привернути увагу своїм більш близьким традиційному соціокультурному середовищу варіантом модернізації. Характеризуючи її Р.Арон зазначає: «…відновлення [збереження] минулого не повинно нехтувати ні детермінізмом машин, ні ініціативами осіб, ні ударами армій» [2, с. 118]. Швидка політизація нації, як виклик на модернізаційні процеси, не виділила достатньо часу на трансформацію традиційної релігійної свідомості в раціональні ліберальні й гуманістичні цінності. Тому адаптація «імпортованого» з Заходу націоналізму надає йому релігійного забарвлення. Це своєрідна компенсаційна реакція на секуляризацію світогляду. Подібну закономірність помітив ще Г.Кон, який класифікував націоналізм на західний і східний, приписуючи останньому ірраціонально-емоційний характер [62, с. 186].

Виходячи з доповнення націоналістичної ідеології соціалістичними елементами, що були близькими існуючому соціокультурному світу, виявилось оптимальним поєднанням: «[слід] …розмежувати і розглядати на різних рівнях поняття соціалізм як категорію суспільного ладу, націоналізм - як ідеологію етнічну», - стверджує Ю. Бачинський [6, с. 63]. Внаслідок соціальної неструктурованості власної нації, політична і культурна верхівка вбачала в марксистських космополітичних постулатах класової боротьби ідею національного визволення робітничо-селянської нації з-під влади іноетнічного капіталу: «в Україні національне питання є водночас соціально-економічним, бо у складі української нації тільки селяни і робітники, а вищі верстви чужі» [26, с. 192]. Недостатній рівень національної свідомості серед пауперизованих селян уражених фобією модернізаційних процесів обумовлював домінування в їх середовищі більше соціальних, ніж національних переживань. Це дозволяє нам постулювати: соціалізм як більш традиційно близька українському селу ідеологія за правильного маніпулювання міг розглядатись інтелігенцією як засіб національної консолідації на соціальному ґрунті.

Дані політична й економічна ситуації, а також герметизація в лоні марксистських ідей революційної боротьби частини інтелектуальної еліти, звузили її економічні ініціативи до контексту ідеологій політичних партій. Їх основним догматом стає взяття шляхом радикальних революційних заходів контролю над власними економічними ресурсами: «…українські робітники лише тоді зможуть визволитися, коли… візьмуть у руки українську промисловість через її націоналізацію…» [26, с. 192]. Без цього останнього вважались неможливими будь-які прогресивні заходи в даній сфері: «від всякого дрібного економічного полегшення українців - «чудовий» насос… висмокче все, що можливо тільки висмоктати на користь знов таки пануючих… верств» [9, с. 24].

Найбільш дієвими в цій ситуації проголошуються методи страйкової боротьби і аграрного терору, які готуватимуть суспільство до майбутньої революції [9, с. 21]. Чи не єдиною поміркованою і прогресивною ідеєю тут стає проголошення необхідності українізації міст. Подібні думки були висловлені ще в 1907 р. на з'їзді Української народної партії [9, с. 30].

Ці ідеї знайшли хороше підґрунтя серед українських робітників і селян. Більшість останніх після аграрних реформ в Російській і Австрійській імперіях, ставши на шлях вестернізації господарювання, катастрофічно обідніли, не витримуючи конкуренції в умовах соціального дарвінізму. Суспільство колективізму і общинних методів господарювання важко сприймало подібні нововведення. Віра в майбутню економічну ідилію стає для них єдиним порятунком, своєрідною психологічною втечею від реальності.

Отже, за умов бездержавності прихильники соціалістичної альтернативи розвитку вважали найбільш дієвою в економічній сфері підривну діяльність. З утворенням же майбутньої національної держави передбачалась націоналізація промисловості і соціалізація / націоналізація (тут думки різних політичних сил розійшлися) землі.

В іншому варіанті економічна ідея не позначилась марксистським контекстом. Частина поміркованої української інтелігенції стала на шлях розбудови матеріальної бази української нації шляхом кооперативного руху. Стимульований браком коштів на освітньо-культурні потреби та важким матеріальним становищем елітних українських прошарків, останній пішов шляхом наближеним до ринкового західного варіанту економічного розвитку: «…є категорія українських інтелігентів-«лоялістів»: ці знову хочуть піднести матеріальний добробут українського народу, зробити його економічно дужим, багатим…» [9, с. 23]. Створена на Заході (в Англії) з метою сприяння ринковій модернізації в умовах браку капіталів, кооперація, яка своїми колективістськими методами господарювання виявилась близькою традиційним патріархально-общинним, чудово вписалася в соціально-економічні відносини українського суспільства.

Це був мабуть єдиний організований модерний український економічний рух тісно пов'язаний з національною ідеєю. За словами відомого її діяча поч. ХХ ст. М. Гехтера, «кооперація мусить бути збудована на національному грунті» [69, с. 82]. Найбільш чіткою послідовністю вона відзначилась на території Галичини як наслідок позитивного впливу австрійського конституціоналізму. Доказом цього є виникнення тут першої централізованої кооперативної мережі «Сільського Господаря» [69, с. 83]. Соціальну базу течії склав «середній клас» українського селянства, який в умовах ринкових трансформацій успішно витримав конкуренцію.

Проте підстав для твердження про функціональність українського економічного націоналізму з його чіткою ідеологією і стратегією розвитку на даному етапі надто мало. Скоріше слід говорити про помірковану підтримку національної ідеї з боку економічного руху. Це були перші паростки, які в міжвоєнний період на території західноукраїнських земель еволюціонували в західний варіант економічного націоналізму.

Становлення української державності з початком революції 1917 р. призвело до виходу економічного руху на якісно новий, державний рівень. Політична еліта отримала дієві засоби для втілення власних ідей у даній сфері.

Держава як генератор націоналізму розглядається рядом авторитетних західних дослідників, зокрема Е. Смітом і Р. Брюбейкером [140, с. 17]. Останній вводить в науку термін «держави, що націоналізується», позначаючи ним новоутворену багатоетнічну політичну структуру, яка здійснює цілеспрямовану політику усестороннього лобіювання своїй нації на шкоду етнічним меншинам [22, с. 44]. Під дану категорію найчастіше підпадають нації які, будучи тривалий час позбавлені політичних прав і умов для усестороннього розвитку, піддавались асиміляційному тиску з боку «чужих» держав. Перейшовши у статус титульних, вони в ейфорії важко втримуються від використання важелів легітимного насильства для задоволення своїх потреб. «Концепція виправдання цих дій, - постулює Р.Брюбейкер, - як виправних та компенсаційних для збалансування та виправлення попередньої дискримінації проти цієї нації…» [11, с. 120]. Верифікація даної концепції в дискурсі українського економічного націоналізму часів революції 1917-1920 рр. частково дає позитивні результати.

Державна економічна політика УНР відзначалась переважанням соціалістичної орієнтації. Прихильники останньої, як уже вище згадувалось, вважали революційні умови ідеальними для втілення своїх ідей на практиці. Проте зіткнення зі складними державотворчими проблемами при відсутності у політичної еліти власного досвіду в цій сфері, ідеалістичні федеративні переконання останньої, складна геополітична ситуація обумовили нерішучість влади і постійне відтягування вирішення економічних проблем. З розгортанням революційних подій обставини змусили до радикалізації дій. В ІІІ і ІV Універсалах були проголошені основні постулати соціалістичної програми: націоналізація ключових об'єктів промисловості, лісів, надрових багатств землі; встановлення державного контролю за всіма об'єктами економічного життя, що не підпали під першу категорію; соціалізація землі з наступним виробленням механізму користування нею селянами [157, арк. 2; 158, арк. 9].

В такому ж руслі здійснювалась економічна політика Директорії УНР. Але складність внутрішньо- і зовнішньо-політичних ситуацій, запізнілість заходів та відсутність державотворчого і законотворчого досвідів у керівників країни стали тими непереборними обставинами, які не дозволили практично втілити жодного з законодавчо задекларованих заходів у економічні сфері.

Ситуація в ЗУНР виявилась ускладненою відсутністю серед урядовців чіткої домінуючої позиції стосовно моделі майбутнього соціально-економічного укладу. Конституційний досвід Австрійської імперії став хорошою школою, яка виховала значну частину прихильників прозахідного шляху розвитку, що стимулювало своєрідний міжцивілізаційний розкол в рефлексіях мислення української інтелігенції і каталізувало в її середовищі боротьбу соціалістично-капіталістичних тенденцій [53, с. 311].

Серед прихильників проринкової орієнтації були популярними ідеї індустріалізації країни капіталістичним шляхом із використанням принципів економічного націоналізму: «промисловий розвій не може поминути України, бо коли залишиться вона аграрною державою, зостанеться вбогою країною, економічно залежною від других держав… Умовою… розвою нашої промисловости є… існування капіталістичного ладу» [129, с. 11]. Враховуючи неукраїнський характер буржуазії та основних земельних власників, втіленню далекоглядних модернізаційних задумів мали передувати здійснення проукраїнської аграрної реформи та встановлення суворого державного контролю над економікою: «в справі земельної реформи стоїть правительство на становиську вивласнення великої земельної власности… Тими землями мають бути наділені в першій мірі безземельні і малоземельні селяни… Стоїть правительство на засаді прогресивного доходового податку, удержання монополів…» [53, с. 115].

Прихильники соціалістичної орієнтації вважали принципи націоналізації і соціалізації більш простим шляхом збереження домінування державної нації в промисловій сфері та контролю над природними ресурсами регіону. Враховуючи протистояння двох тенденцій, політика ЗУНР характеризувалась певним хитанням. Так чи інакше схожість цілей обох течій (домінування в економічній сфері державної нації) призвела до того, що вона відзначалась протегуванням власній нації на шкоду національним меншинам. Зокрема, прийнята аграрна реформа, яка носила ринковий характер, задовольняла земельні потреби українських селян шляхом поділу великих польських маєтностей, а торгово-промислові заходи характеризувались встановленням суворого державного контролю і частковою націоналізацією ключових об'єктів, що буквально зв'язало руки єврейському бізнесу (детальніше - див. Розділ ІІ).

Отже, економічно-культурницька фаза в ґенезі українського націоналізму змінилася виробленням ідеології відродження - побудови національних держав. Водночас швидкоплинний час їх існування, власне - падіння ЗУНР та УНР, дав привід усвідомити гіркий урок: відсутність сучасної епосі економіки та середнього класу мінімізували шанси українців на успішний захист своїх здобутків.

Враховуючи особливість світогляду українців початку ХХ ст. - погляди, що, наприклад, торгівля є чимось неприйнятним для чесної людини, - М.Коновалець визначає наслідки його функціонування так: … наша психологічна втеча від міста мала прикрі для нас наслідки. Більшість міст на нашій етнографічній території були опановані поляками. Наслідки цього стану ми відчули під час польсько-української війни» [68, с. 134].

Далася взнаки й відсталість традиційної української господарської системи в умовах ринку, яка розмежовувала націю на множину герметизованих у лоні своїх економічних «гетто» автаркійних одиниць. За словами П.Воїна, «… наша політична й соціальна дійсність, невдачі… - нічого не навчили вузьколобих хуторян. Поняття нація в них замикається між думкою про власний хуторець у балці…» [17, с. 32].

Ще однією негативною рисою соціально-економічних відносин на території Західноукраїнських земель (ЗУЗ) була масова пауперизація. З.Порай, сучасник досліджуваних подій, який вболівав за долю власного народу, здійснюючи відповідний аналіз, зазначає: «…вся ота бідняцька… етнічна українська маса попросту випадає з рядів активних членів у рамцях освідомленої нації» [3 с. 48].

Проте найпотужнішим викликом українській нації після поразки революції стає економічна політика Другої Речі Посполитої на їхніх етнічних територіях при одночасному уявному національному відродженні в УРСР. Національна ситуація у міжвоєнній Польщі вписується в «тріадну серію» Р.Брюбейкера [11, с. 16]. Останній виділяє націоналізм державних націй, національних меншин і вітчизняний (протекція національною державою представників власної нації у складі інших держав). Аналізуючи націоналізм на ЗУЗ міжвоєнного періоду взагалі і його економічний аспект зокрема, в контексті даної концепції, можна виділити два головних фактори що його каталізували: вплив вітчизняного націоналізму УРСР (як номінально української національної держави), що функціонував у руслі іредентистських тенденцій соборності всіх українських територій та виклик державницького націоналізму Польщі. За словами Р.Брюбейкера.

Дії польської влади в економічній сфері крізь призму класифікації В.-Ю.Даниліва, можна оцінити як агресивний економічний націоналізм [29, с. 66]. Поляки, виходячи з тези, що «економічне оволодіння територією майже завжди веде до політичного панування», розробили цілу концепцію політики в цій сфері [134, с. 213]. Як зазначає Ю.Сливка, «…спираючись на реакційну теорію про повноцінні народи і нації, ендеківські теоретики силкувались довести цивілізаційну місію польської держави у відношенні населення «східних кресів», показати її як охоронця і захисника Західної культури від загрози «варварського» більшовицького Сходу…» [137, с. 106]. Західноукраїнські території лідери Другої Речі Посполитої вважали корінними землями поляків, що даровані їм колись, за теорією польського історика ХVІ ст. М.Кремерса, іранцями [141, с. 10-11]. За цією версією Польща вважали себе форпостом західного цивілізованого християнства, проводячи межу між християнством і варварством за лінією стику Католицизму і Православ'я.

Поляки твердили, що українці за всю свою історію нічим не відзначились у цивілізаційному поступі, тому вони «нездатні до самостійного державотворчого життя» [137, с. 106]. Оскільки ж за тривалий період відсутності польської державності в них виробилась певна окремішність, то її потрібно подолати. Найкраще це можна зробити за допомогою відповідної економічної політики. В її основу покладено аграрну реформу.

Зауважимо, що в країні на той час склалась кризова ситуація, яка була зумовлена перенаселенням польського села. За переписом 1921 р. з 3,26 млн. господарств, 2,1 мали 4,5 млн. га, тоді як 19 тисяч - 13,6 млн. га. Тим часом 64% господарств за величиною не перевищували 5 га [137, с. 16].

Найшвидшим способом реанімації аграрних відносин за задумом реформаторів мала стати парцеляція (перерозподіл) великої земельної власності польських магнатів між безземельними селянами. 15 листопада 1920 року був прийнятий відповідний закон про аграрну реформу. Його особливістю стало те, що парцеляція мала здійснюватись головним чином на ЗУЗ та західнобілоруських землях де, ігноруючи потребами місцевого населення, землею наділялись польські селяни. Це при тому, що відсоток перенаселення західноукраїнського села був найвищим у Польщі. Особливо катастрофічною ситуація виглядала в трьох галицьких воєводствах (Тернопільському, Станіславському, Львівському), де українські селяни (90% сільського населення регіону), володіли 13% землі, а більше половини їхніх господарств за величиною не досягали й 2 га [3, с. 26]. Основна маса земельного фонду зосереджувалась в руках великих земельних власників (в основному польських). Тому, здійснюючи парцеляцію, поляки висунули гасло: «ні п'яді землі українцям» [137, с. 108].

Такою економічною політикою влада хотіла «вбити кількох зайців» одразу. По-перше, знизити рівень перенаселення польського села, здійснивши відтік своїх селян на українські землі. По-друге, змінити цим етнодемографічну структуру «східних кресів» на свою користь. По-третє, створенням тут зразкових польських господарств, продемонструвати українцям свою економічну і культурну цивілізаційну вищість, що за словами Ю.Сливки мало викликати в останніх стремління до влиття в це «вище» етнічне середовище [137, с. 119-120]. І по-четверте, наділений землею особливий стан військових колоністів мав гарантувати безпеку регіону. Як зазначала «Gazeta Warszawska» 26 січня 1925 року, «не поліцай охоронить наші креси, а відважний жовнір Баторія, той жовнір, що осяде на цій землі і шаблею буде захищати свій власний закон» [137, с. 116].

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены