Перша хвиля масового терору в Україні прокотилася у 1928-1931 pp. В 1928 р. було сфабриковано так звану «Шахтинську справу» над інженерно-технічними працівниками Донбасу, які були засуджені за вигаданими звинуваченнями у шкідництві. Реальними ж причинами хаосу та аварій на виробництві, невиконання планів стали штучне форсування індустріалізації, некомпетентне втручання партійного керівництва, поява десятків тисяч малокваліфікованих робітників, впровадження нової складної техніки, для обслуговування якої вимагався відповідно підготовлений персонал. Сталін використав цю справу для обґрунтування необхідності боротьби з ворогами, які перешкоджають соціалістичному будівництву.

Наступною жертвою «вождя всіх народів» проти опозиції в Україні стала стара українська інтелігенція, особливо ті її представники, які були безпосередніми учасниками Української революції, а також видатні діячі науки і культури. У липні 1929 р. Державне політичне управління (ДПУ) почало арештовувати відомих українських науковців, літераторів й інших представників інтелігенції, звинувачених у приналежності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ). Навесні 1930 р. в Харкові відбувся судовий процес над 45-ма «членами СВУ». На лаву підсудних потрапили академіки С. Єфремов та М. Слабченко, історик О. Гермайзе, філолог Г. Голоскевич, письменниця Л. Старицька-Черняхівська, члени уряду УНР В. Чеховський і А. Ніковський й ін. Цим людям приписувалася підпільна діяльність з метою відокремлення України від СРСР, вбивства Сталіна та його соратників, агітації серед селянства проти колективізації. Зрозуміло, що справу СВУ було повністю сфабриковано каральними органами, а підсудні були просто українськими патріотами, які брали активну участь у національно-культурному відродженні. Метою процесу стало обґрунтування переслідування української національно свідомої інтелігенції, компрометація політики українізації. Звинувачених було засуджено до різних строків ув'язнення, а згодом всі вони загинули в таборах.

Процес СВУ став сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і насамперед кадрів Всеукраїнської Академії наук. Відразу після процесу, на якому було засуджено декілька членів Академії, уряд почав закривати її секції й виганяти з них багатьох учених - так званих буржуазних націоналістів. У 1931 р. дійшла черга до арешту М. Грушевського, а установи, якими він керував, було розігнано. Академіка було звинувачено як керівника ще однієї сфабрикованої організації - «Українського національного центру». Згодом він був звільнений з під арешту. Проте в листопаді 1934 р. у Кисловодську під час хірургічної операції помер (вважають, що його було таким чином вбито, за завданням ДПУ).

Друга хвиля масових репресій в Україні припала на 1932-1935 pp., коли сталінізмом було організовано голодомор українського селянства та терор проти членів більшовицької партії - тих, хто був незгодний з політикою Сталіна й зневірився у комуністичних ідеалах, усвідомивши суть і наслідки голодомору. Якщо в цілому у СРСР апогей сталінських чисток припав на 1937-1938 pp., то в Україні масові репресії проти партійних діячів розгорнулися набагато раніше - у 1933 р.

За новою версією Сталіна, головною небезпекою для радянського ладу в Україні тепер був не російський шовінізм, а український націоналізм, який посилився завдяки підтримці з боку куркулів. Тим самим відкривався шлях до переслідування українських комуністів, пов'язаних з політикою українізації.

Вже у січні 1933 р. в УСРР прибули сталінський посланець П.Постишев та новий голова ДПУ В.Балицький. Разом з ними партійно-державний апарат України поповнили тисячі російських функціонерів, які спільними зусиллями організували масовий терор проти українізаторів. Звинувачений у національному ухилі народний комісар освіти М.Скрипник 7 липня покінчив життя самогубством. Трохи раніше 13 травня так само вчинив письменник М. Хвильовий. Було викрито багато «контрреволюційних організацій». Серед них «Українська військова організація» (УВО), «Польська організація військова», «Блок українських націоналістичних партій».

Ще більш активно посилилася боротьба з «ворогами народу», «націоналістами» після вбивства 1 грудня 1934 р. в Ленінграді С. Кірова - авторитетного діяча більшовицької партії. Цим убивством сталінське керівництво скористалося для подальшого нагнітання істерії у країні, розправи над реальними і потенційними противниками режиму. Цього ж дня були запроваджені Надзвичайні комісії військової колегії Верховного суду СРСР (так звані «трійки», які складалися з трьох чоловік). Відтепер справи, пов'язані з тероризмом, розглядалися не більше 10 днів, без прокурора й адвоката, винесені вироки оскарженню чи скасуванню не підлягали. Фактично кожний, хто потрапляв до органів НКВС, міг бути звинувачений у тероризмі. Вже в середині грудня у справі так званого «Українського центру білогвардійців-терористів» були засуджені до розстрілу 28 представників творчої та наукової інтелігенції.

В 1935 р. стало відомо про викриття «Всеукраїнського боротьбистського центру» й інших «національно-терористичних» організацій. Наступного року були сфабриковані справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократич-ної партії» тощо.

Розгорнуті у 30-ті pp. в Україні масові репресії досягли небачених раніше розмірів у 1937-1938 pp. (так званий Великий терор). Вони охопили всі категорії населення: представників партійного і державного апарату, науковців, митців, літераторів, військових, робітників та селян. Дійшло до того, що почалося винищування і тих провідних діячів партії й держави, які були самі замішані у масових репресіях. Сталін вирішив ліквідувати представників «старої більшовицької гвардії», яка потенційно могла скласти йому опозицію, замінивши їх новою бюрократією, повністю залежної від волі «вождя».

Виконуючи вказівки Сталіна, каральні органи в 1937 р. знищили майже всю верхівку ЦК КП(б)У та РНК УРСР. Серед репресованих були такі відомі діячі, як Е. Квірінг, Х. Раковський, П. Любченко, Ю. Коцюбинський, Ю. Медведев. Не врятувалися й вірні прислужники Сталіна, організатори репресій попередніх років - П. Постишев, В. Балицький, С. Косіор, В. Чубар, В. Затонський.

Факт: У підсумку із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У було знищено 100. З 11 членів політбюро загинуло 10, а з 5 кандидатів у його члени - 4. За п'ять років, з 1933 до 1938 p., кількісний склад КП(б)У зменшився на 266 000 чол., тобто майже наполовину. Репресії не припинилися й після того, як у січні 1938 р. партійну організацію республіки очолив М. Хрущов.

Одночасно не менш відчутного удару було завдано військовим кадрам (всього в СРСР піддано репресіям більше 40 000 офіцерів робітничо-селянської Червоної армії).

В Україні протягом червня 1937 - жовтня 1938 р. загинули сотні командирів та політпрацівників, серед них понад 150 офіцерів вищого командного складу. Зокрема, були заарештовані й розстріляні командуючі військами Київського і Харківського військових округів Й. Якір й І. Дубовий, відомі воєначальники - Б. Думенко, І. Федько, Є. Ковтюх, І. Гаркавий та ін. Репресії спричинили гостру нестачу професійно підготовлених кадрів в армії, що стало однією з основних причин поразок Червоної армії у 1941 р.

Отже, сталінський терор був тотальним й охоплював усі верстви населення. В суспільстві ширилися доноси, наклепи, взаємна підозрілість і страх, танула віра людей у добро та справедливість. Завдяки масовим репресіям було фізично знищено найбільш активну й інтелектуальну частину української нації, спричинено моральне розтління тих, кого оминула трагічна доля. Поряд з високими ідеалами, які прагнули втілити в життя мільйони трудящих, співіснували жорстокість, насилля, соціальна незахищеність, сплановані верхівкою більшовицької партії. Відомим зразком сталінського цинізму стала його крилата фраза, сказана під час терору 30-х pp.: «Жити стало краще, жити стало веселіше».

Висновки

Розглянувши літературу з теми дослідження можна класифікувати на работи радянських, сучасних дослідників, представників української діаспори та зарубіжних.

У радянській історіографії тема політичних репресій довгий час була закритою для вивчення.

У другій половині 1980-х р. завдяки ознакам демократизації відкрилися можливості дослідження питань політичних репресій.

Після проголошення незалежності України в 1991 р. у вітчизняній історіографії поступово відбувається подолання однобічності й упередженості в дослідженні наукової та культурної сфери життя українського народу 1930-х р.

Дослідники провели значну роботу з вивчення проблеми політичних репресій більшовицького режиму. Однак, проблема ідеологічних чинників репресивної політики комуністичної партії проти наукової інтелігенції радянської України 1930-х р. не була предметом спеціального дослідження.

Отже, хоча праць з висвітлення даної трагічної сторінки українського народу достатньо та все ж аналіз наявної літератури вказує, що для всебічного вивчення проблеми голодомору необхідно провести регіональні дослідження. До сьогодні ще не створено узагальнюючої праці, що давала б цілісну уяву про трагедію народу 1932-1933 рр. в Україні. Серед дослідників немає одностайної думки про демографічні втрати населення, кількість прямих й опосередкованих жертв. Невизначеними є місцевості, що найбільше постраждали від голодомору. Малодослідженим залишається національний аспект цієї трагедії. Недостатньо вивченими є питання про роль місцевих органів влади у ставленні до голодомору. Не висвітлено питання про репресії щодо селянства та опір населення насильницьким соціально-економічним перетворенням у аграрному секторі економіки, що призвели до занепаду й дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Для всебічного і вичерпного вивчення цих проблем, на нашу думку, історикам варто було б досліджувати різні аспекти питань голодомору разом з філософами, соціологами, психологами та фахівцями інших галузей науки.

Метод політичного терору був невід'ємною складовою сталінського тоталітарного режиму, який сформувався і зміцнів у 30-х р. Цей терор природньо випливав із авантюрної, насильницької сутності більшовизму.

Від моменту виникнення НК завжди була органом більшовицької партії, її озброєним загоном, «караючим мечем».

Аби посилити боротьбу з національно-визвольним рухом, який кваліфікувався як політичний злочін проти більшовицької державності, було прийнято спільну постанову ВУЦВК та Роднаркому, у відповідальності з якою повітові політичні бюро виділили в самостійний відділи повітових виконкомів. Низові каральні органи виконували тільки слідчі функції і правом винесеня вироку не користувалися. По завершенні розслідування справи передавалися ними по підсуднсті. Вся робота політбюро здійснюалася не на підставі законів, а згідно з особливою інструкцією, розробленою ВУНК спільно з наркоматами юстиції у їхній діяльності по знищенню національно свідомих українців.

Переломним етапом на шляху повної централізації репресивно-каральної системи став 1934 р., коли 10 липня постановою ЦВК СРСР було утворено загальносоюзний НКВС.

У структурі НКВС були утворені Головне управління државної безпеки, Головне управління робітничо-селянської міліції, Головне управління прикордоної та внутрішньої охорони, Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселнь, відділ актів громадянського стану, адміністративно-господарське управління та Головне управління пожежної охорони.

Конституція 1936 р. була побудована таким чином, що сама її структура абсолютизувала державу. Серед тринадцяти її розділів, які регламентували державний устрій, розділ про права та обов'язки грамодян займав лише десяте місце, до того ж мав декларативний характер.

10 липня 1934 р. було проголошено що всі судові функції пердані у «єдину систему радянського суду», при наркомі внутрішніх справ під його ж головуванням було утворено позасудовий орган під назвою «особлива нарада», якому надавались широкі права в адміністративному порядку застосовувати такі міри покарання, як заслання, виселення ув'язнння до таборів на строк до п'яти років, виселення за межі країни.

Фактично НКВС не підпорядковувався нікому, окрім Сталіна, проте диктував власну волю-свавілля всім, нехтуючі елементарними правовими нормами, силаючись виключно на власні нормативні акти - накази, директиви та розпорядження, що були цілком утаємничені від суспільства.

Одним із перших об'єктів терору стала українська інтелігенція, яка з першої половини 30-х р. потрапила під жахливий прес суцільних репресій, обвинувачень, переслідувань, цькувань та всіляких принижень.

Процес СВУ був першою спробою масових репресій проти української інтелігенції і мав за мету згустити психологічну атмосферу істерії та підготувати суспільну думку до ще масштабніших процесів.

Однією з перших установ, що зазнало головного удару в цьому наступі, була Всеукраїнська Академія наук. Після процесу СВУ, під час якого називалися імена багатьох членів Академії, уряд увів цензуру на її видання, став закривати найдіяльніші її секції і виганяти «буржуазних націоналістів».

У 1933 р. було прийнято новий «український правопис», що стало підставою для пошуків націоналістів серед співробітників Інституту наукової мови при ВУАН. Значно постраждала і сама академія, особливо Всеукраїнська асоціація марксо-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). «Контрреволюціонерами» та «шпигунами» були оголошені багато працівників ВУАМЛІН. Тотальна «чистка» охопила Наркомат юстиції, видавництво «Української радянської енциклопедії», багато музеїв України, Київське історичне містечко (Лавра), бібліотеки республіки, Геодезичне управління, Державні курси українізації імені К. Маркса, Інститут української культури імені Д. Багалія, Інститут імені Т. Шевченка, Інститут радянського права у Харкові.

Не обійшли увагою і «театральний фронт». До постановки заборонили 200 «націоналістичних творів» і 20 «націоналістичних» перекладів світової класики.

1933 р. ознаменувався першими арештами серед письменників. За неповними даними, у період з грудня 1932 р. по травень 1937 р. було репресовано 71-го українського письменника. Загалом у «сталінський період» було піддано репресіям близько 500 письменників, які жили і працювали в Україні.

Процес СВУ став також сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви. Звинувачені у співпраці з цією організацією першоієрархи церкви були змушені скликати у січні 1930 р. собор і саморозпуститися. Незабаром митрополита Миколу Борецького, десятки єпископів та сотні священиків було заслано до трудових таборів.

У 1933 р., коли ще не зринула перша хвиля репресій, Сталін розпочав нові. Тепер вони були спрямовані насамперед проти членів партії. Членів партії виключали в основному за «ідеологічні помилки й прорахунки», тобто за те, що вони насправді чи за підозрою не погоджувалися з політикою Сталіна. Виключення з партії звичайно вело до розстрілу чи заслання. В результаті терор став ознакою життя не лише широких мас, а й навіть комуністичної верхівки.

Крім націоналізму, членів партії звинувачували у «фашизмі», «троцькізмі», «відсутності більшовицької пильності» та «зв'язках з емігрантськими колами та чужоземними державами».

Тримаючи в напрузі «авангард» суспільства за допомогою «чисток», Сталін та його оточення в середині 1934 р. вдалися до чергового маневру з метою поліпшити образ каральних структур. Постановою політбюро ЦК ВКП(б) від 10 липня 1934 р. на базі ОДПУ були організовані Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) СРСР та НКВС союзних республік. Очолив союзний НКВС Г. Ягода.

1 грудня 1934 р. після вбивства у Ленінграді С. Кірова за пропозицією Сталіна була прийнята постанова ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Згідно з цієїю постановою термін розслідування зменшувався до 10-ти днів, розгляд справ у суді проводився без участі адвоката і прокурора, оскарження вироку та клопотання про помилування не дозволялося, а вирок виконувався негайно після винесення. 9 грудня 1934 р. згадані вище положення були адаптовані у кримінально-процесуальний кодекс УСРР. Ця постанова стала справжньою «Хартією терору».

Найвища хвиля терору припала на 1937-1938 pp., коли тоталітарний режим провів в Україні широкомасштабну операцію з ліквідації так званного «Українського націоналістичного центру» (УНЦ).

Більшовицькі репресії на теренах Західної України. Після вересневих подій 1939 р. відбулося приєднання західноукраїнських земель до Радянської України.

Після юридичного оформлення приєднання до СРСР західноукраїнських земель тут в стислі строки були націоналізовані та передані в державну власність заводи, фабрики, банки, транспорт, підприємства зв'язку, ліквідована поміщицька і церковна власність на землю, вжито енергійних заходів щодо ліквідації безробіття, підвищення зайнятості населення, розвитку шкіл, вузів, закладів охорони здоров'я, що, безперечно, поліпшувало життєвий рівень населення, особливо його незаможних верств. Водночас почалося механічне перенесення сюди «казармового» соціалізму (управлінську структуру господарського механізму тощо) без урахування реальних потреб і можливостей тогочасного суспільства. Сталінський режим не допустив існування тут жодної політичної сили, за винятком більшовицької партії.

Припинили діяльність усі колишні культурно-освітні, кооперативні, фінансово-економічні та інші товариства. Всі елементи громадянського суспільства були в короткий час повністю ліквідовані, а нові громадські організації радянського типу (профспілки, творчі спілки тощо) існували під пильним контролем партійно-державних органів. Це означало, що політична система в західноукраїнських землях була приведена у відповідність із тією, що вже існувала на решті території СРСР.

На всі важливі посади перших керівників призначались працівники, що прибули за направленням ЦК КП(б)У, всесоюзних та республіканських наркоматів.

Тоталітарний режим поставив собі на службу науку та мистецтво, почавши їх розбудову в потрібному для себе напрямі. Було ліквідовано Наукове товариство ім. Шевченка, припинили свою діяльність «Просвіта», «Рідна школа» та інші національні громадсько-просвітницькі організації.

Утвердження сталінського тоталітарного режиму на приєднаних землях супроводжувалося масовими репресіями, які торкнулися не лише окремих представників місцевого населення, а й певних соціальних групп.

Адміністративне переселення жителів західноукраїнських земель здійснювалося без суду та слідства, навіть без письмового звинувачення. У ході депортацій, які мотивувалися необхідністю очистити територію від «ворогів народу», вглиб СРСР - до Сибіру та Казахстану - були примусово разом з сім'ями переселені службовці колишніх державних установ, органів суду, поліції, частина заможних селян, осадники та ін. Тисячі їх загинули під час депортації від голоду, від того, що не змогли пристосуватися до суворих природних умов.

Одним із найсильніших факторів, що протистояв утвердженню тоталітарного режиму на західноукраїнських землях, була наявність відкритого опонента режимові в особі греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким, який викривав порушення свободи совісті.

Нова влада не наважилась вдатись до прямих репресій щодо митрополита, зваживши на його авторитет серед населення.

Перша хвиля масового терору в Україні прокотилася у 1928-1931 pp. В 1928 р. було сфабриковано так звану «Шахтинську справу» над інженерно-технічними працівниками Донбасу, які були засуджені за вигаданими звинуваченнями у шкідництві. Реальними ж причинами хаосу та аварій на виробництві, невиконання планів стали штучне форсування індустріалізації, некомпетентне втручання партійного керівництва, поява десятків тисяч малокваліфікованих робітників, впровадження нової складної техніки, для обслуговування якої вимагався відповідно підготовлений персонал. Сталін використав цю справу для обґрунтування необхідності боротьби з ворогами, які перешкоджають соціалістичному будівництву.

Наступною жертвою «вождя всіх народів» проти опозиції в Україні стала стара українська інтелігенція, особливо ті її представники, які були безпосередніми учасниками Української революції, а також видатні діячі науки і культури. У липні 1929 р. Державне політичне управління (ДПУ) почало арештовувати відомих українських науковців, літераторів й інших представників інтелігенції, звинувачених у приналежності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ). Навесні 1930 р. в Харкові відбувся судовий процес над 45-ма «членами СВУ». На лаву підсудних потрапили академіки С. Єфремов та М. Слабченко, історик О. Гермайзе, філолог Г. Голоскевич, письменниця Л. Старицька-Черняхівська, члени уряду УНР В. Чеховський і А. Ніковський й ін. Цим людям приписувалася підпільна діяльність з метою відокремлення України від СРСР, вбивства Сталіна та його соратників, агітації серед селянства проти колективізації. Зрозуміло, що справу СВУ було повністю сфабриковано каральними органами, а підсудні були просто українськими патріотами, які брали активну участь у національно-культурному відродженні. Метою процесу стало обґрунтування переслідування української національно свідомої інтелігенції, компрометація політики українізації. Звинувачених було засуджено до різних строків ув'язнення, а згодом всі вони загинули в таборах.

Процес СВУ став сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і насамперед кадрів Всеукраїнської Академії наук. Відразу після процесу, на якому було засуджено декілька членів Академії, уряд почав закривати її секції й виганяти з них багатьох учених - так званих буржуазних націоналістів. У 1931 р. дійшла черга до арешту М. Грушевського, а установи, якими він керував, було розігнано. Академіка було звинувачено як керівника ще однієї сфабрикованої організації - «Українського національного центру». Згодом він був звільнений з під арешту. Проте в листопаді 1934 р. у Кисловодську під час хірургічної операції помер (вважають, що його було таким чином вбито, за завданням ДПУ).

Друга хвиля масових репресій в Україні припала на 1932-1935 pp., коли сталінізмом було організовано голодомор українського селянства та терор проти членів більшовицької партії - тих, хто був незгодний з політикою Сталіна й зневірився у комуністичних ідеалах, усвідомивши суть і наслідки голодомору. Якщо в цілому у СРСР апогей сталінських чисток припав на 1937-1938 pp., то в Україні масові репресії проти партійних діячів розгорнулися набагато раніше - у 1933 р.

За новою версією Сталіна, головною небезпекою для радянського ладу в Україні тепер був не російський шовінізм, а український націоналізм, який посилився завдяки підтримці з боку куркулів. Тим самим відкривався шлях до переслідування українських комуністів, пов'язаних з політикою українізації.

Вже у січні 1933 р. в УСРР прибули сталінський посланець П.Постишев та новий голова ДПУ В.Балицький. Разом з ними партійно-державний апарат України поповнили тисячі російських функціонерів, які спільними зусиллями організували масовий терор проти українізаторів. Звинувачений у національному ухилі народний комісар освіти М. Скрипник 7 липня покінчив життя самогубством. Трохи раніше 13 травня так само вчинив письменник М. Хвильовий. Було викрито багато «контрреволюційних організацій». Серед них «Українська військова організація» (УВО), «Польська організація військова», «Блок українських націоналістичних партій».

Ще більш активно посилилася боротьба з «ворогами народу», «націоналістами» після вбивства 1 грудня 1934 р. в Ленінграді С. Кірова - авторитетного діяча більшовицької партії. Цим убивством сталінське керівництво скористалося для подальшого нагнітання істерії у країні, розправи над реальними і потенційними противниками режиму. Цього ж дня були запроваджені Надзвичайні комісії військової колегії Верховного суду СРСР (так звані «трійки», які складалися з трьох чоловік). Відтепер справи, пов'язані з тероризмом, розглядалися не більше 10 днів, без прокурора й адвоката, винесені вироки оскарженню чи скасуванню не підлягали. Фактично кожний, хто потрапляв до органів НКВС, міг бути звинувачений у тероризмі. Вже в середині грудня у справі так званого «Українського центру білогвардійців-терористів» були засуджені до розстрілу 28 представників творчої та наукової інтелігенції.

В 1935 р. стало відомо про викриття «Всеукраїнського боротьбистського центру» й інших «національно-терористичних» організацій. Наступного року були сфабриковані справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократич-ної партії» тощо.

Розгорнуті у 30-ті pp. в Україні масові репресії досягли небачених раніше розмірів у 1937-1938 pp. (так званий Великий терор). Вони охопили всі категорії населення: представників партійного і державного апарату, науковців, митців, літераторів, військових, робітників та селян. Дійшло до того, що почалося винищування і тих провідних діячів партії й держави, які були самі замішані у масових репресіях. Сталін вирішив ліквідувати представників «старої більшовицької гвардії», яка потенційно могла скласти йому опозицію, замінивши їх новою бюрократією, повністю залежної від волі «вождя».

Виконуючи вказівки Сталіна, каральні органи в 1937 р. знищили майже всю верхівку ЦК КП(б)У та РНК УРСР. Серед репресованих були такі відомі діячі, як Е. Квірінг, Х. Раковський, П. Любченко, Ю. Коцюбинський, Ю. Медведев. Не врятувалися й вірні прислужники Сталіна, організатори репресій попередніх років - П. Постишев, В. Балицький, С. Косіор, В. Чубар, В. Затонський.

Факт: У підсумку із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У було знищено 100. З 11 членів політбюро загинуло 10, а з 5 кандидатів у його члени - 4. За п'ять років, з 1933 до 1938 p., кількісний склад КП(б)У зменшився на 266 000 чол., тобто майже наполовину. Репресії не припинилися й після того, як у січні 1938 р. партійну організацію республіки очолив М. Хрущов.

Одночасно не менш відчутного удару було завдано військовим кадрам (всього в СРСР піддано репресіям більше 40 000 офіцерів робітничо-селянської Червоної армії).

В Україні протягом червня 1937 - жовтня 1938 р. загинули сотні командирів та політпрацівників, серед них понад 150 офіцерів вищого командного складу. Зокрема, були заарештовані й розстріляні командуючі військами Київського і Харківського військових округів Й. Якір й І. Дубовий, відомі воєначальники - Б. Думенко, І. Федько, Є. Ковтюх, І. Гаркавий та ін. Репресії спричинили гостру нестачу професійно підготовлених кадрів в армії, що стало однією з основних причин поразок Червоної армії у 1941 р.

Отже, сталінський терор був тотальним й охоплював усі верстви населення. В суспільстві ширилися доноси, наклепи, взаємна підозрілість і страх, танула віра людей у добро та справедливість. Завдяки масовим репресіям було фізично знищено найбільш активну й інтелектуальну частину української нації, спричинено моральне розтління тих, кого оминула трагічна доля. Поряд з високими ідеалами, які прагнули втілити в життя мільйони трудящих, співіснували жорстокість, насилля, соціальна незахищеність, сплановані верхівкою більшовицької партії. Відомим зразком сталінського цинізму стала його крилата фраза, сказана під час терору 30-х pp.: «Жити стало краще, жити стало веселіше».

Список використаних джерел та літератури

Джерела:

1. №№ 255-256 Матеріали засідання ЦК УНДО, на якому розглядалися проблеми військової колонізації українських земель, ліквідації православних церков на Волині та колективізації на радянській Україні // Кугутяк М. Український національно-визвольний рух на Прикарпатті в ХХ ст. Докумнти і матеріали / Відп. ред. проф.М. Кугутяк - Том 2 - Книга 1 (1939 - 1945). - Івано-Франківськ: КПФ «ЛІК», 2009. - С. 65 - 67

2. Анкта репрсованого Лещака Петра, 1909 р.н. // Електронний архів українського визвольного руху: - Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=607

3. Анкета репресованої сім'ї Медюх з с. Лівчиці, Жидачівського району, Львівської області // Електронний архів українського визвольного руху: - Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=607

4. Анкета репресованого Балущака Теодора, 1928 р.н. Був примусово переселений // Електронний архів українського визвольного руху: - Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=607

5. Анкета репресованого Биленя Романа, 1925р.н. Арештований у Львові та засуджений до 15 років позбавлення волі. // Електронний архів українського визвольного руху: - Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=607

6. В дев'ятім крузі…(мемуар) [Електронний ресурс] // О.Воропай - Режим доступу:

http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/5087/file.pdf

7. голодомор [Електронний ресурс] // М.Маггерідж - Режим доступу: http://politrussia.com/politkasha/golodomor-868/

8. Динамика движении спецпереселенцев (трудноселенцев) («кулацкая ссылка») (таблиа 2) // Земсков В. Н. Спецпоселенцы (по документации НКВД-МВД СССР) / В. Н. Земсков. - 1990. - №11. - С. 6

9. Документи з архівної кримінальної справи Д. А. Шмідта Док. № 1 (17) // Кокін С. Без строку давності (До 60-річчя «викриття» органами НКВС «Військово-фашистської змови» у Червоній армії) [Електронний ресурс] / С. Кокін, О. Пшенніков - Режим доступу: http://memorial.kiev.ua/zhurnal/pdf/01-02_1998/135.pdf

10. Док. № 2 (18) Із протоколу допиту Д.А.Шмідта від 21 вересня 1936 р. // Кокін С. Без строку давності (До 60-річчя «викриття» органами НКВС «Військово-фашистської змови» у Червоній армії) [Електронний ресурс] / С. Кокін, О. Пшенніков - Режим доступу: http://memorial.kiev.ua/zhurnal/pdf/01-02_1998/135.pdf

11. Док. № 4 (20) Із протоколу очної ставки між обвинуваченими Туровським С.А. і Шмідтом Д.А. від 4 жовтня 1936 р. // Кокін С. Без строку давності (До 60-річчя «викриття» органами НКВС «Військово-фашистської змови» у Червоній армії) [Електронний ресурс] / С. Кокін, О. Пшенніков - Режим доступу: http://memorial.kiev.ua/zhurnal/pdf/01-02_1998/135.pdf

12. Док. № 6 (22) Витяг з протоколу допиту М.С.Семенова від 10 червня 1937 р. // Кокін С. Без строку давності (До 60-річчя «викриття» органами НКВС «Військово-фашистської змови» у Червоній армії) [Електронний ресурс] / С. Кокін, О. Пшенніков - Режим доступу: http://memorial.kiev.ua/zhurnal/pdf/01-02_1998/135.pdf

13. Национальный состав лагерных заключенных ГУЛАГа в 1939-1941 гг.(по состоянию на 1 января каждого года) (Таблица 5) // Земсков В. Н. ГУЛАГ (историко-социологический аспект) [Електронний ресурс] / В. Н. Земсков // № 6; 7. - 1991. - Режим доступу: http://scepsis.net/library/id_937.html

14. Отправка крестьян в «кулацкую ссылку» в 1930-1931 гг. ( таблица 1) // Земсков В. Н. Спецпоселенцы (по документации НКВД-МВД СССР) / В. Н. Земсков. - 1990. - №11. - С. 4

15. Події на Закарпатті до 30 вересня 1938 р. Спогади [Електронний ресурс] // У.Чемберлена - Режим доступу: http://exlibris.org.ua/zakarpattia/r12.html

16. Протокол № 21 (розстрільні списки) інформація СБ України [Електронний ресурс] /Прес-центр СБ України // Служба безпеки України: - Режим доступу: http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=86716&cat_id=39574

17. Справа №27 «о поиске мест захоронений жертв репресий в годі нарушений социалистической законости» інформація СБ України [Електронний ресурс] /Прес-центр СБ України // Служба безпеки України: - Режим доступу: http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=86716&cat_id=39574

18. Сведения о количестве осужденных по НКВД (УНКВД) УССР включая данные областей за время с 1-І по 31-ХІІ 1937 г. // Бірчак В. Українська історична правда / В. Бірчак - 2014 - Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/short/2014/05/21/142974/

Література:

19. Андрухів О. І. Більшовицькі репресії на теренах Західної України: 1939 - 1941 рр. / О. І. Андрухів / Розбудова держави. // - 1995. - №12. - С. 42-50.

20. Баран В. К. Україна: західні землі: 1939-1941 рр / В. К. Баран, В. В. Токарський - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2009. - 448 с.

21. Бачинський П. П. Реабілітовані історією. Київська область / П. П. Бачинський, Т. Ф. Григор'єва, В. О. Животівський та ін. - К: Основа, 2006. - 1040 с.

22. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: у 2 кн. / І. Г. Білас - Київ: Либідь - Кн. 1 - 1994 - 432 с.

23. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: у 2 кн. / І. Г. Білас - Київ: Либідь - Кн. 2. - 1994. - 688 с.

24. Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.): джерелознавче дослідження / С. І. Білокінь. - Київ: Київське наукове товариство імені Петра Могили 1999 - 448 с.

25. Богунов С. Україна в добу «Великого терору» (1936-1938 р.): научное издание / автори - упор. С. Богунов, В. Золотарьов, Т. Рафальська та ін. - Київ: Либідь, 2009. - 544 с.

26. Бойко Л. С. З порога смерті: письменники України -- жертви сталінських репресій : [Електронний ресурс] / Л. С. Бойко та ін. -- Київ: Радянський письменник, 1991. - Режим доступу: http://1576.ua/books/4978

27. Борисова Л. Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918-1939. Документы и материалы. / Л. Борисова, В. Данилов, Н. Перемышленникова та ін. - М: Росспэн, 2003. - Т.3. - Кн.1.1930-1931.- 1017 с.

28. Васильчук Г. Політичні репресії в УСРР 20-30-х рр. ХХ ст.: історіографічний аспект / Г. Васильчук // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАНУ. - Київ, 2008. - Вип. 39. - С. 281-291.

29. Вєдєнєєв Д. В. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920-1945) / Д. В. Вєдєнєєв, Г. С. Биструхін - К: Генза, 2006. - 408 с.

30. Веселова О. М. Голодомори в Україні 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу [Електронний ресурс] / О. М. Веселова, В. І. Марочко, О. М. Мовчан // відродження. - 2008. - Режим доступу: http://ruthenia.info/txt/vidrodzhenia/holodomory.pdf.

31. Винниченко І. І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання / І. І. Винниченко - Київ: Рада, 1994. - С. 126.

32. Воронська Т. В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родини «ворогів народу» в Україні 1917 - 1953 рр. / Т. В. Воронська - К.: Інститут історії України НАН України, 2009 - 486 с.

33. Горланов О. А. Про арешти в західних областях Белорусії і Украини [Електронний ресурс] / О. А. Горланов, А. Б. Рогинский // 74. - 30. - Режим доступу: www.memo.ru/s/319.html.

34. Гриневич В. Сталінська модифікація ідеології радянського патріотизму на-прикінці 30-х - на початку 40-х років ХХ ст. / В. Гриневич // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. - Київ, 2003. - №8. С. 356-369.

35. Гриневич В. Неприборкане різноголосся: Друга світова війна і суспільно-політичні настрої в Україні, 1939 - червень 1941 рр. [Електронний ресурс] / В. Гриневич - 2012 - С. 359-367 - Режим доступу: http://uamoderna.com/images/biblioteka/dys_book.pdf.

36. Грицай-Чорнота Я. А рани не гоїлися: Спомини "Чорноти / Я. Грицай-Чорнота - Торонто, Львів: Літопис УПА, 2001. - 330 с.

37. Гурьянов А. Э. Польские спецпересселнцы в СССР в 1940 - 1941 гг [Електронний ресурс] / А. Э. Гурьянов - Режим доступу: www.memo.ru/s/319.html

38. Данилов В. трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. 1927-1939. Документы и материалы. / В. Данилов, Р. Маннинг. - М: Росспэн, 2001. - Т.3, - 1051 с.

39. Дерев'яний І. Радянський період 1939 - 1941 рр [Електронний ресурс] / І. Дерев'яний - Режим доступу: www.lonckoho.lviv.ua/istoriya/istoriya-vyaznytsi/radyanskyj-period-1939-1941 -rr

40. Довбня О. А. Судові переслідування селян УСРР у 1927 - 1929 рр. та 1930 - 1932 рр.: порівняльний аналіз / О. А. Довбня // Наука. Релігія. Суспільство - 2004. - №3. - С. 45-50

41. Екельчик С. История Украины. Становление современной нации: научное издание / С. Екельчик. - Київ: К.І.С., 2010. - 400 с.

42. Жезицький В. Й. «Великий терор на Поділлі у другій половині 30-х р. / В. Й. Жезицький // Історичне краєзнавство і культура. - Харків, 1997. - С. 204-208.

43. Звичайна О. Золотий потічок з голодного Харкова. Повість [Електронний ресурс] / О. Звичайна. - 1947. - Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/10559/file.pdf.

44. Іваненко В. В. Очищення правдою. Відома і невідома Україна в об'єктиві історії ХХ сторіччя / В. В. Іваненко, А. І. Голуб, О. А. Удод. - Київ: Генеза, 1997. - 208 с.

45. Конквеста Р. Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор [Електронний ресурс] / Р. Конквеста // Либідь. - 1993. - Режим доступу: http://zhnyva33.narod.ru/.

49. Король В. Репресії в Україні [Електронний ресурс] / В. Король - Режим доступу: http://www.free-ukraine.com/study-57-1.html.

46. Костюк Г. О. Сталінізм в Україні: (Генеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника / Г. О. Костюк - Київ: Смолоскип, 1995 - 508 с.

47. Коцур В. П. Соціальні зміни і політичні процеси в Україні 1920-30-х рр. : дис. докт. іст. наук / Коцур В. П. - к, 1999.

48. Кузьменко М. Репресивна політика сталінського режиму стосовно науково-педагогічної інтелігенції радянської України у 20 - 30 ті р ХХ ст. / М. Кузьменко // Схід. - 2002. - №2. - С. 25-28.

49. Кузьменко М. Термінологія політичного терору в Україні 1930 х р.: теоретико-ідеологічне походження та функціональне призначення стосовно науково-педагогічної інтелігенції / М. Кузьменко // Наука. Релігія. Суспільство - 2002 - №4 - С. 92-99.

50. Кульчицький С. В. Доля партії боротьбистів (березень 1935 р., політичний процес) / С. В. Кульчицький // Історія України. - 2000 - №15 - С. 10.

51. Кульчицький С. В. За лаштунками процесу «СВУ» : [Справа «Спілки визволення України», 1930 р.] / С. В. Кульчицький // Історія України - 2000 - №11 - С. 1-2.

52. Кульчицький С. В. Таємниця тридцять сьомого року / С. В. Кульчицький // Історія України - 2001 - №37 - С. 5-6; № 38. - С. 4-5.

53. Кульчицький, С. В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.) / С. В. Кульчицький. - Київ: Альтернативи, 1999. - 336 с.

54. Курас І. Ф. Політична історія України. ХХ ст.: у 6 т. / голова ред. кол. І. Ф. Курас - Київ: Генеза, 2002 - 2003 - Т. 3: Утвердження радянського ладу в Україні (1921-1938) - 2003. - 448 с.

55. Курас І. Ф. Політична історія України ХХ ст.: у 6 т. / голова ред. кол. І. Ф. Курас - Київ: Генеза, 2002 - 2003 - Т. 6: Від тоталітаризму до демократії (1945-2002) - 2003 - 696 с.

56. Курносов Ю. О. Новий погляд на проблему [Електронний ресурс] / Ю. О. Курносов // київ. - 1991. - Режим доступу: http://history.org.ua/JournALL/journal/1991/12/3.pdf.

57. Литвин Н. М. Ідеологічна складова судових процесів 1920 - 1930-х рр. проти наукової інтелігенції України / Н. М. Литвин // Гілея. - Київ, 2011 - Вип. 50. - С. 106-112

58. Литвин Н. М. Роль НКВС в ідеалогічному «перевихованні» української наукової інтелігенції в 1930-х р. / Н. М. Литвин // Гілея. - Київ, 2010 - Вип. 41. - С. 109-117.

59. Литвин Н. М. Україна: міжвоєнна доба (1921-1938 рр.): научное издание / Н. М. Литвин. - Київ: Альтернативи, 2003. - 512 с.

60. Люкс Л. Логика сталинизма: [террор 1936-1938 гг.] / Л. Люкс // Вопросы истории - 2003 - № 10. - С. 172-175.

61. Магочій П. Р. Історія України: научное издание / П. Р. Магочій - Київ: Критика, 2007 - 640 с.

62. Марунчак М. Нація в боротьбі за своє існування 1932 і 1933 рр. в Україні і діаспорі / М. Марунчак, 1985.

63. Матвєєв А. Ю. Депортація розкуркулених селян другої категорії з України у 1930-1936 рр.: чисельність, характер, географія поселення / А. Ю. Матвєєв, І. В. Рибак, 2013. - С. 57

64. Мейс Д. сбірка робіт [Електронний ресурс] / Д. Мейс - Режим доступу до ресурсу: http://www.ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/1780/NaUKMA_Fond7_James_Mace_Opys1.pdf?sequence=4&isAllowed=y.

65. Мудров А. «Большая чистка» в Украине : [годовщина начала Большого террора 1937 года] / А. Мудров // Зеркало недели. - 2007. - №42-43. - С. 27.

66. Нікольський В. М. Статистика політичних репресій 1937 р. в Українській РСР [Електронний ресурс] / В. М. Нікольський - Режим доступу: http://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=42126

67. Нікольський В. М. Національні аспекти політичних репресій в Україні / В. М. Нікольський // Український історичний журнал. - 2001. - №2. - С. 74-89.

68. Нікольський В. М. Фальсіфікативні аспекти політичних репресій 1937 - 1938 рр. на Україні / В. М. Нікольський // Історія очима молодих дослідників: Міжнародна студентська наукова конференція: Зб. наук. праць - Донецьк: ДДУ, 1999. - Т. 1. - С. 153-156.

69. Нікольський В. М. Обвинувачення репресованих в Україні періоду «великої чистки» 1937 - 1938 рр. / В. М. Нікольський // Український історичний журнал. - 2008 - №2 - С. 54-63.

70. Нікольський В. М. Репресії за «лімітами» (1937 - 1938 рр.) / В. М. Нікольський // Український історичний журнал. - 2006 - №3 - С. 210-223.

71. Нікольський В. М. Соціальний склад репресованих в Україні у 1937 р. / В. М. Нікольський // Український історичний журнал - 2005 - №2 - С. 141-162.

72. Нікольський В. М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х - 1950-ті рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. іст. наук / Нікольський В. М. - Донецьк, 2003. - 380 с.

73. Овсієнко В. Пам'яті Соловецького етапу / В. Овсієнко // Урядовий кур'єр - 2007 - №204 - С. 13.

74. Павлова И. В. 1937: выборы как мистификация, террор как реальность / И. В. Павлова // Вопросы истории - 2003 - №10 - С. 19-37.

75. Пащенко В. Слідами карної справи № 18402-С / В. Пащенко // Пам'ять століть - 1998 - №2 - С. 128-137.

76. Покровский Н. Н. Политбюро и крестьянство: высылка и спецпоселения 1930-1940 / Н. Н. Покровский - Кн.1.-М: Росспэн, 2005. - С. 682

77. Покровский. Н. Н. Политбюро и крестьянство: высылка и спецпоселения 1930-1940 / Н. Н. Покровский - Кн.2.-М: Росспэн, 2006. - 1120 с.

78. Поташній Ю. Соловецький етап українського відродження: [ масові розстріли в урочищі Сандормох, листопад 1937 р.] / Ю. Поташній // Київ - 2003 - №1 - С. 142-143.

79. Правобережний Ф. 8000000:1933-й р. на Україні / Ф. Правобережний 1951. - 84 с.

80. Рафальська Т. Л. «Великий терор» на Житомирщині: специфіка та технологія / Т. Л. Рафальська // Український історичний журнал - 2007 - N3 - С. 66-75.

81. Реєнт О. Вінницька трагедія: слідами більшовицьких репресій / О. Реєнт, О. Лисенко // Історія в школі - 1996 - №3 - С. 43-45.

82. Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Згадка про сумні роки. - К., 1990. - 114 С. 20

83. Рубльов О. С. Галицькими маршрутами ГУЛАГу: західноукраїнська інтелігенція у таборах СРСР 1930-ті р. / О. С. Рубльов // Історія України. - 2002 - №37 - С. 6, 11-12; №38. - С. 5-9; № 39. - С. 3-4.

84. Рыбаковский Л. Л. Роковые - тридцать седьмые / Л. Л. Рыбаковский // Социс. - 2003 - №5 - С. 122-131.

86. Сверстюк Є. Державний терор / Є. Сверстюк // Урядовий кур'єр - 2002 - № 217 - С. 18.

85. Ситник О. М. Злочинний характер карально-репресивної політики органів ОДПУ - НКВС УРСР у 1930-х р. як один із проявів більшовицької ідеології / О. М. Ситник // Наука. Релігія. Суспільство - 2007 - №2 - С. 68-73.

86. Сіроченко Г. В. Політичні репресії 20-30-х р. ХХ ст. на території України: історіографія питання / Г. В. Сіроченко // Гілея - Київ, 2012 - Вип.60 - С. 174-178

87. Сіроченко Г. В. Історіографія політичних репресій 20-30-х р. ХХ ст. на території України крізь призму історичних праць радянського періоду (1920-1991 рр.) / Г. В. Сіроченко // Гілея. - Київ, 2011 - Вип.44 - С. 219-224.

88. Сіроченко Г. В. Історіографія політичних репресій 20-30-х р. ХХ ст. на території України крізь призму історичних праць радянського періоду (1920-1991 рр.) / Г. В. Сіроченко // Гілея. - Київ, 2011 - Вип.43 - С. 176-182.

89. Слюсаренко А. Г. Новітня історія України (1900-2000) : підручник / А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин та ін. - Київ: Вища школа, 2000. - 663 с.

90. Смолій В. А. Сталінізм [Електронний ресурс] /А. В. Смолій // Енциклопедія історії України. - Київ: Наукова думка, 2012. - Т. 9: Прил. - С. 788 - 790. - Режим доступу: http://www.history.org.ua/?libid=8239

91. Соболь П. Члени Миколаївської «Просвіти» - жертви сталінських репресій [Електронний ресурс] / П. Соболь - 2006// Меморіал: - Режим доступу: http://www.memorial.kiev.ua/genocyd-ukrajinciv/duhovnyj-i-kultunyj-genocyd/155-chleny-mykolajivskoji-prosvity-zhertvy-stalinskyh-represij.html

92. Соловей Д. Ф. Сказати правду : три праці про голодомор 1932-1933 років / Д. Ф. Соловей ; упоряд., наук. ред., передм., прим. Ю. Г. Шаповал, О. П. Юренко; Нац. академія наук України, Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень, Центр історичної політології. - К. ; Полтава, 2005. - 300 с.

93. Сюндюков И. Взгляд за кулисы истории. Свидетельства Никиты Хрущева о трагедии 1937-1938 г. в Украине / И. Синдюков // День - 2010 -№100/101. - С. 8

94. Тупик С. Село Будищі: трагічні тридцяті: [насильницька колективізація, голодомор і політичні репресії 1930-х р.] / С. Тупик // Сіверянський літопис - 2003 - №5/6 - С. 27-37.

95. Тяглий М. Злочини тоталітарних режимів в Україні: науковий та освітній погляд: міжнародна наукова конференція (2009; Вінниця): материали / Відп.ред.М. Тяглий. - Київ: НІОД: Український центр вивчення історії Голокосту. - С. 143.

96. Филипчук Н. Расстрелянная мечта, Какую цену заплатил министр образования за поддержку новой власти / Н. Филипчук, А. Бантышев // Голос Украины. - 2010. - №107 - С. 20-21.

97. Хвощовий М. 50-ти річчя трагічного голоду в Україні [Електронний ресурс] / М. Хвощовий // Вінніпег. - 1983. - Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/6034/file.pdf.

98. Хмельковский Л. Черная туча над Украиной. К 75-летию Большого террора / Л Хмельковский // День. - 2012 - №75-76 - С. 8.

99. Цалик С. Чорні списки: [ Репресії у колі київських письменників - членів кооперативу письменників «Роліт»] / С. Цалик, П. Селігей // Київ - 2003. - №1. - С. 144-169.

100. Чорна Л. О. Репресії проти вчених природничих наук у Радянській Україні у 1930-ті р. / Л. О. Чорна // Гілея - Київ, 2012. - Вип. 59. - С. 144-148

101. Шаповал Ю. І. ДПУ-НКВС в Україні у 20-40-ві р. ХХ ст. / Ю. І. Шаповал // Історія України. - 2004. - № 13. - С. 1-10.

102. Шаповал Ю. І. Справа «Спілки визволення України»: погляд із відстані 75 років / Ю. І. Шаповал // Український історичний журнал. - 2005 - №3 - С. 132-143.

103. Шаповал Ю. І. «Повелительная необходимость»: р. 1932-й. До дня пам'яті жертв голодомору і політичних репресій [Електронний ресурс] / Ю. І. Шаповал // Панорама «Дня». - 2002. - Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/panorama-dnya/povelitelnaya-neobhodimost-rik-1932-y.

104. Шитюк М. М. Еволюція репресивно-каральної системи в радянській Україні / М. М. Шитюк // Український історичний журнал. - 2001. - №3. - С. 128-142.

105. Шитюк М. М. Масові репресії на території Миколаївщини (30 ті рр. ХХ ст.) / М. М. Шитюк // Український історичний журнал - 1998 - №1 - С. 94-98.

106. Ярмуся С. Події 1930 -- 32 pp., Голод 1932 -- 33 pp. // С. Ярмуся Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). -- Мюнхен, Нью-Йорк, 1949-52. - С. 151 - 152

Размещено на Allbest.ru