Падіння Римської республіки

Після цього він присвятив себе веденню дорученої йому війни, не піклуючись про подальші події в Римі, де його противники знову захопили владу. Марій в сьомий раз став консулом і зібрав велике військо для боротьби із Суллою. Лише тільки війна з Мітрідатом була щасливо закінчена, Сулла в 83 р. до н. е. на чолі сорокатисячного війська повернувся до Італії, переміг одного з консулів, Норбана, біля м. Тіфата, а військо іншого, Сціпіона, прихилив до переходу на свій бік.

У тому ж році він розбив молодшого Марія при Сакріпорте і військо самнітів біля стін Риму, став таким чином господарем столиці. Щоб зміцнити своє становище, задовольнити почуття помсти і нагородити своїх прихильників, він проводив, так звані, проскрипції, розділив конфісковані землі між своїми улюбленцями та ветеранами. Звільнивши десять тисяч рабів, створив собі царських тілоохоронців і у листопаді 82 р. до н. е. змусив сенат обрати його диктатором на невизначений термін.

Тепер він міг подбати про те, щоб новими законами надати державі той лад, який, на його думку, обіцяв найбільш тривале панування аристократії. Законодавча влада народних зборів була обмежена, значення народних трибунів зведено нанівець, число сенаторів збільшено приєднанням до них 300 вершників, авторитет сенату посилений, право засідати в судах відібране у вершників і передано виключно сенаторам.

Думаючи, що він досяг своєї мети, Сулла у 79 р. до н. е. склав з себе повноваження, та оселився в Путеолах, займаючись громадськими справами, літературними заняттями. Помер диктатор у 78 р. до н. е. від апоплексичного удару [14, с. 53].

Ще за життя Сулла дав наказ по смерті прозвати його Щасливим. Таким він дійсно був: Сулла не програв жодного бою. Ще сучасники говорили про нього, що він наполовину лисиця, наполовину лев, але кожна частина його - найбільш небезпечна. Головна праця його життя пройшла безслідно, але деякі його заходи, не продиктовані аристократичними інтересами, утрималися до часів Імперії, наприклад, італійським міський лад, поповнення сенату колишніми квесторамі, призначення до управління провінціями колишніх консулів та преторів та ін. заходи.

У період ІІ початку І ст.. до н.е. у Римській республіці назрівала криза, щоб якось покращити становище було ведено реформи Гракхів, які на певний час стабілізували ситуацію, але в підсумку в Римській республіці було встановлено диктатуру Сули.

Розділ ІІ. Падіння республіки у Римі

2.1 Перший тріумвірат. Диктатура Цезаря

В політичному житті Риму на 60 р. до н.е. найяскравіше виділялися три постаті: Гай Юлій Цезар, Гней Помпей і Марк Ліциній Красс. Незважаючи на свій вплив ніхто з них не міг протистояти сенату. Юлій Цезар хоча і належав до патриціанського роду, вів боротьбу проти сенатської аристократії. За це він накликав на себе ненависть багатьох видних політиків з табору оптиматів як то Марк Порций Катон, Марк Кальпурній Бібул та ін.

Не маючи змоги вказати на політичні помилки свого ворога, вони намагалися зобразити Цезаря як розпусного властолюбця, втім ці спроби були настільки абсурдними і очевидно направлені на очерніння Гая Юлія, що викликали зворотній результат. Марк Ліциній Красс і Гней Помпей були давніми противниками.

Причин на те було багато: присвоєння слави за перемогу над Спартаком Помпеєм, боротьба за першість в римському політикумі, тощо. Але для обох Цезар був особистим другом і вигідним партнером. Укладення триумвірату стало, як казали свого часу "союзом слави Помпея, грошей Красса і розуму Цезаря". Разом вони змогли провести ряд важливих для себе рішень: Помпей отримав земельні наділи для своїх ветеранів, Крассу дісталася війна з парфьянами, а Цезар отримав намісництво у Галії.

Перший триумвірат розпався 53 р. до н.е., коли у битві з армією Парфії загинув Марк Ліциній Красс. Баланс впливу було порушено і почалося протистояння двох найвпливовіших людей держави: Цезаря і Помпея. Зі смертю Юлії Цезаріс, дочки Гая Юлія і дружини Гнея Помпея, їх неприязнь переросла у протистояння. Сенат мав обирати кого підтримати у цьому суперництві. Цезар здавався їм небезпечним, оскільки мав більш тонкий розум, армію, славу, гроші і високе походження.

Помпей був провінціалом з великими але нічим не підкріпленими амбіціями, що давало змогу легко маніпулювати ним. Цезаря оголошено ворогом Республіки. 13 грудня 49р. до н.е. Марцелл в супроводі кількох сенаторів вручає Помпею меч "для захисту вільного ладу". Саме ця дата офіційно вважається початком громадянської війни [12, с. 28].

У 70 - 60 рр. до н.е. Г. Помпея брав участь в придушенні повстання спартака, особливо прославився в боротьбі з середземноморськими піратами. Найвищих військових успіхів він досяг, остаточно розгромивши Мітрідата VI (64 р. до н.е.) і зробивши походи до Закавказзі і Сирії. У 60 р. до н.е. утворився антисенатський союз трьох крупних військових і політичних діячів Красса, Помпея і Цезаря , що незабаром перетворився на фактичний уряд (так званий 1-й тріумвірат).

Після консулата (59 р. до н.е.) Цезар отримав в управління Цизальпінськую Галію і Іллірію на 5 років, з правом набору армії, а декілька пізніше - Трансальпійську Галію, яку ще належало завоювати. В результаті походів Цезаря 58-51 рр. до н.е. країну було завойовано. Це завоювання дало римлянам величезну здобич, сотні тисяч пленних, відкрило широке поле діяльності для римських торговців, публіканов і так далі Перемоги в Галії сприяли популярності Цезаря. Сенатські круги побоювалися захоплення Цезарем одноосібної влади. Помпей перейшов на сторону сенату і, отримавши особливі повноваження, провів ряд законів, фактично направлених проти Цезаря. Перед останнім стояла дилема: розпустившись військо, з'явитися в р. як приватна особа або перейти з військом кордон Італії, почавши тим самим громадянську війну. Після довгих коливань Цезар перейшов кордон - р. Рубікон (10 січня 49 р.до н.е.).

римський імперія тріумвірат цезарь

2.2 Громадянська війна, Другий Триумвірат і встановлення Принципату

В ході громадянської війни Цезар одержав ряд вирішальних перемог: над Помпєєм (Фарсал, 48 р. до н. е.), над армією прихильників Помпея в Африці (Тапс, 46 р. до н.е.) і Іспанії (Мунда, 45 р. до н.е.). У 45 р. до н.е. він став необмеженим володарем римської держави. Йому були декретовані сенатом надзвичайні почесті і повноваження - довічна диктатура, трибунська влада, титули "імператор", "батько вітчизни" і тому подібне Монархічні устремління Цезаря викликали неспокій прихильників республіки, і в результаті змови він був убитий (15 березня 44).

Після смерті Цезаря почався новий етап громадянських воєн. У захист інтересів сенатської республіки виступили керівники змови Брут. Цезаріанців очолював спочатку М. Антоній, а потім спадкоємець та прийомний син Цезаря (його онучатий племінник) Октавіан. У 43 р. до н.е. виник другий триумвірат (союз трьох цезаріанців: Антонія, Октавіана і Лепіда).

Їхня влада була санкціонована коміціями. Триумвірат шляхом жорстоких проскрипцій розправився зі своїми політичними супротивниками, а потім виступив проти Брута і Кассія, що зосередили свої сили в Македонії. У битві при Філіппах (42 р. до н. е.) республіканська армія потерпіла поразку, її вожді Брут і Касій покінчили життя самогубством. Проте на цьому громадянська війна не закінчилася.

Продовжувалися хвилювання в самій Італії (див. Перузінська війна), почалися військові дії проти Секста Помпея, що влаштувався в Сіцілії, нарешті, різко загострилися відносини між Антонієм і Октавіаном. Війна між ними закінчилася перемогою Октавіана (при мисі Акцій, 31 р. до н. е.), наступного року був захоплений і перетворений на римську провінцію Єгипет; Антоній, що знаходився там, покінчив життя самогубством.

Октавіан став одноосібним правителем. Тому 30-й рік часто вважають за початкову дату історії імперії, хоча іноді її пересувають на 27-й, оскільки саме цього року сенат закріпив за Октавіаном права верховної влади і підніс йому почесний титул "Август".

Вбивство Юлія Цезаря в березневі іди не викликало бурхливої радості в народі як це пророкували змовники. Навпаки, у деяких античних авторів згадується, що на церемонії поховання люди у відчаї кидалися у полум`я до тіла свого лідера. Підігрітий пафосною промовою Марка Антонія, натовп мало не вбив Брута, Касія та іх прибічників, тому тепер їм терміново потрібно було покинути столицю. Саме в цей час у політичну гру входить Гай Октавій Фурин (за заповітом Цезаря був всиновлений і отримав ім`я Гай Юлій Цезар Октавіан), внучатий племінник диктатора.

Він присягається помститися вбивцям Гая Юлія і першим його кроком стала роздача грошей римлянам, згідно із заповітом. Причому для цього йому довелося розпродати своє майно, оскільки Марк Антоній прибрав гроші Цезаря до своїх рук. У відповідь на це, Октавіан, заручившись підтримкою Цицерона, проводить рішення визнати Антонія ворогом народу і разом з консулами Гіртієм і Пансою перемагає в битві при Мутіні, в якій обидва консули гинуть. В цей час сенат призначає свого полководця Марка Емілія Лепіда, але той переходить на сторону Антонія [20, с. 46].

В жовтні 43 р. до н.е. Октавіан, Антоній і Лепід створюють триумвірат для боротьби з вбивцями Цезаря. Для прийняття цього союзу кожен з триумвірів складає проскрипційні списки знищення "незручних" осіб, в які входять і близькі для кожного з них люди. Так за волею Марка Антонія був вбитий союзник Октавіана Цицерон. В 42 р. до н.е. Антоній і молодий Цезар переправяються в Грецію, де в битві при Філіпах розбивають військо Брута і Касія (обидва змовники вкорочують собі віку).

Так жоден з вбивць Гая Юлія не пережив його більш як на 2 роки, прийнявши ганебну смерть. Триумвіри розділили між собою провінції: Октавіану дістався Рим і західні провінції, Антонію - східні, Лепіду - Африка. Але у владі місця вистачало тільки для одного. Лепід був списаний з рахунків, оскільки не мав ані впливу, ані достатньо ресурсів для ведення війни. Антоній став маріонеткою в руках майстерної інтриганки, єгипетської цариці Клеопатри. Під її тиском Марк Антоній порушує поставки зерна до Риму і провокує Октавіана до початку війни. Втім розум Цезаря повертає це на свій бік: серед населення ведеться кампанія з викриття Антонія. Вибуховим стало привселюдне оголошення його заповіту, згідно з яким Рим переходить у руки дітей Клеопатри.

По суті Антоній відрікся своєї Батьківщини і вже 32 р. до н.е., з закінченням терміну дії тріумвірату у противників були розв`язані руки. Октавіан обирається консулом і оголошує війну Клеопатрі. 31р. до н.е. у морській битві при мисі Акцій, флот Антонія і Клеопатри зазнає нищівної поразки. По прибутті в Єгипет обидва покінчують життя самогубством. Цезаріон вбитий за наказом Октавіана, який фактично стає одноосібним правителем імперії.

2.3 Встановлення принципату. Епоха Августа

Рим, отриманий в правління Августом після багатьох літ громадянських воєн був далекий від колишньої величі часів ранньої республіки. Сама республіканська форма правління цілком себе дискредитувала. Поняття "республіка" було зв'язано у свідомості кожного римлянина з безперервними війнами, руйнівними і кривавими.

Вибравши Августа, одного правителя, а на його місці міг бути кожний з учасників останніх громадянських воєн, римляни насамперед зробили ставку на спокій і мир в обмін на право брати участь у суспільному житті. Але це стало зрозуміло значно пізніше. А поки Август залишався усього лише консулом, нехай і без напарника, але обирали щороку на цю посаду.

Найважливішим завданям нового правителя на першому етапі було встановлення непохитного миру всередині держави, тому що свіжий був приклад Цезаря, особистості харизматичної, проте убитого вже на другий рік правління [12, с. 26].

Для того, щоб не повторити сумної долі Цезаря Август активно почав зміцнювати свою владу. При цьому він використовував політику патерналізму, введену знаменитим попередником - "Усіх, хто бунтував занадто часто чи віроломно, він карав тільки тим, що продавав їх у рабство з умовою, щоб рабську службу вони несли вдалечині від батьківщини і звільнення не одержували раніше, ніж через 30 років".

Не роблячи ніяких поспішних і надто твердих дій, Октавіан намагався догодити усім. Кожному стану він намагався надати необхідні привілеї. Сенатори одержали обновлений сенат, у якому знову встановився довоєнний порядок. Транквілл писав, що: "Сенат давно вже розрісся і перетворився в потворну і безладну юрбу" . Хоча необхідно відмітити, що саме сенатори найбільшою мірою постраждали від нової політики Августа, тому що майже цілком втратили владу і стали перетворюватися в простих чиновників. Стан вершників одержав від Августа найбільші привілеї. Саме на вершників Август робив ставку як на майбутній чиновницький апарат. Усі його представники одержали можливість домагатися високих посад, спростився перехід з вершників у сенатори. Плебеї ж стали об'єктом стандартних популістських ходів: "У відношенні видовищ він перевершив усіх попередників: його видовища були більш часті, більш різноманітні, більш блискучі".

Август зміцнив власну владу, зміцнив настільки, що "вищі і найпочесніші державні посади він одержував достроково, у тому числі деякі нові чи беззмінні". Другим кроком, і не менш важливим ніж перший, стала установа преторіанських когорт: "Август створила особливі преторіанські когорти, що, на відміну від легіонів, що стояли на границях імперії, були розквартировані в Римі".

Підлеглі винятково Августові преторіанці були могутньою військовою опорою, здатною вберегти від військових переворотів. Відразу потрібно сказати, що першому імператору вдатися до допомоги преторіанців не довелося, а для його нащадків цей важіль влади був просто необхідний.

Заручившись військовою підтримкою, Август використовував її винятково як внутрішньоримські військові сили. Великих зовнішніх воєн він не вів. Світ - політичне кредо Августа, від нього він намагався не відступати, про це він говорить сам: "При мені, принцепсе, сенат тричі постановляв замкнути храм Януса - Квіріна, тоді як до мого народження, з тих пір, як заснований Рим, він був замкнений, по переказі, лише двічі". Це підтверджує і Светоній: "Ніякому народу не повідомляв він війни без причин законних і важливих".

Але не можна не відзначити, що свого першого консульства Август домігся військовим шляхом: "Август підступив до Рима з легіонами, як ворог, і через послів зажадав консульства від імені війська; а коли сенат заколивався, центуріон Корнелій, глава посольства, відкинувши плащ і показавши на рукоять, сказав в очі сенаторам: "От хто зробить його консулом, якщо не зробите ви!".

Просування Октавіана по державним сходам йшло неспинно. Рік за роком він обирався консулом, військовим трибуном, трохи пізніше великим понтифіком. Це дозволяло йому володіти всією повнотою влади. "Уся влада народу і сенату перейшла до Августа" . "Створюючи видимість збереження республіки, Август прийняв титул принцепса, першого серед рівних". Видимість республіки була необхідна, тому що вона була як і раніше традиційною формою правління і будь-яка спроба очевидно неї похитнути приводила до непередбачених наслідків. "Звичайно, і при Цезарі влада сенату була примарною. Але єдності не було, і свідчення тому - убивство Цезаря в сенаті" [22, с. 84].

Вирішальним кроком до навіть формальної повної влади Август зробив тоді, коли начебто б від неї і відмовився: "Про відновлення республіки він задумувався двічі: у перший раз - негайно після перемоги над Антонієм, коли ще свіжі були в пам'яті часті обвинувачення його начебто єдино через Октавія республіка ще не відновлена; і в друг раз - після довгої і болісної хвороби, коли він навіть викликав до себе додому сенаторів і посадових осіб і передав їм книги державних справ.

Однак, розсудивши, що і йому небезпечно буде жити приватною людиною, і республіку було б нерозумно довіряти свавіллю багатьох правителів, він без коливання залишив владу за собою .

Поряд з довічним консульством він одержує титул імператора. Титул нейтральний з погляду римлянина, імператор - це не цар, чий титул дотепер згадують зі здриганням, імператор - воєначальник до тріумфу. "...титул імператора з них одержують не тільки ті, хто переміг яких-небудь ворогів, але постійно і всі інші для того, щоб відзначити їхні необмежені повноваження і притім не називати їхніми ні царями, ні диктаторами. Ці останні титули нікому більше не даються, після того як вони раз вийшли з уживання при новому ладі, але функції їх закріплюються за обличчями, що одержали титул імператора. На підставі цього титулу вони одержують владу набирати військо, стягувати гроші, починати війни, укладати світ, всюди і у всім однаково командувати як державними регулярними, так і союзними військовими силами"

З проміжком у кілька років він одержав два найважливіших титули, що визначають його владу: "Але ім'я батька (pater patrie) дало їм незабаром над усіма нами таку владу, яку звичайно батьки мають над своїми дітьми". Тепер Август офіційно "батько народу" і на правах батька може керувати державою.

Поряд з довічним консульством він одержує титул імператора. Титул нейтральний з погляду римлянина, імператор - це не цар, чий титул дотепер згадують зі здриганням, імператор - воєначальник до тріумфу. "...титул імператора з них одержують не тільки ті, хто переміг яких-небудь ворогів, але постійно і всі інші для того, щоб відзначити їхні необмежені повноваження і притім не називати їхніми ні царями, ні диктаторами. Ці останні титули нікому більше не даються, після того як вони раз вийшли з уживання при новому ладі, але функції їх закріплюються за обличчями, що одержали титул імператора. На підставі цього титулу вони одержують владу набирати військо, стягувати гроші, починати війни, укладати світ, всюди і у всім однаково командувати як державними регулярними, так і союзними військовими силами" .

Говорячи про політичну підтримку правління Августа не можна не згадати нову політику у відношенні провінцій, що з "власності римського народу" перетворилися в цілком повноправні складові частини імперії. Рим перестав бути єдино необхідною опорою влади. Він по колишньому залишався політичним центром імперії, але для повноти влади дуже важливі були рівні відносини з провінціями.

Для цього імператор зробив чимало, насамперед припинивши викуп прав на збір податків із провінцій, що природно спричинило за собою поліпшення їхнього фінансового стану. Частина з них, найбільш перспективні, належали Августові: "із провінцій він узяв на себе ті, котрі були значніше" , більш старі і стійкі в політичних відносинах - у владі сенату. Саме з Октавіана бере початок традиція більш тісного контролю над провінціями.

Феномен чиновництва з'явився при Августі і був зв'язаний з політичними реформами в управлінні. Колишні колись виборні посади трансформувалися в призначувані імператором і стали оплачуваними. "Щоб більше народу брало участь у керуванні державою, вона заснував нові посади". З ростом посад природним образом падала їхня значимість, народ був поступово вилучений від керування державою. Причому видимість республіканського пристрою зберігалася, імператор активно підтримував її традиції:

"Будучи присутнім на виборах посадових осіб, він усякий раз обходив триби зі своїми кандидатами і просив за них по стародавньому звичаї" . Поряд з довічним консульством він одержує титул імператора. Титул нейтральний з погляду римлянина, імператор - це не цар, чий титул дотепер згадують зі здриганням, імператор - воєначальник до тріумфу. "...титул імператора з них одержують не тільки ті, хто переміг яких-небудь ворогів, але постійно і всі інші для того, щоб відзначити їхні необмежені повноваження і притім не називати їхніми ні царями, ні диктаторами. Ці останні титули нікому більше не даються, після того як вони раз вийшли з уживання при новому ладі, але функції їх закріплюються за обличчями, що одержали титул імператора. На підставі цього титулу вони одержують владу набирати військо, стягувати гроші, починати війни, укладати світ, всюди і у всім однаково командувати як державними регулярними, так і союзними військовими силами"

Реформи Августа носили не тільки політичний характер. "Метою законів Августа було зміцнення традиційних моральних цінностей, що похитнулися в результаті громадянських воєн, створення нової адміністрації, підлеглої не виборним органам влади, а йому". У рамках відновлення моральних цінностей він: "Він відновив і деякі древні обряди, що прийшли в забуття, наприклад, гадання про благо держави, жрецтво Юпітера, гри на луперкаліях, столітні торжества, свято роздоріж". "Він переглянув старі закони і ввів деякі нові: наприклад про розкіш, про перелюбство і розпусту, про підкуп, про порядок шлюбу для всіх станів" .

Дії і рішення неполітичні завжди були так чи інакше зв'язані з політикою, зі спробою зміцнити й увічнити своє ім'я. "Прагнення представити себе батьком і благодійником народу, а своє царювання - зразком, гідним наслідування, було наявне тією чи іншою мірою всім древнім монархам" . Август прославився незвичайною кількістю нових споруджень у Римі: "Суспільних будинків він вибудував дуже багато". Новий імператор намагався бути традиціоналістом: "Навіть одяг і плаття він намагався відродити древні".

Октавіан не тільки відродив старі традиції, але і став законодавцем нових. Час його правління Немировский називає: "від культу богів до культу особистості". Старий пантеон багато в чому утратив свою значимість і ніша головної релігійної ідеї залишалася незаповненої. Уведений після смерті Августа "культ імператора" був зовсім не схожий на східну сакралізацію влади. Нові жертви, новий культ - усе це допомогло новому соціальному розвитку імперії. "Культ імператора" став невід'ємною рисою принципату і надалі переріс у визнання імператорів Dominus in deus, богами на землі в період доміната [21, с. 29].

Принципат - монархія особливого типу, втілена в життя імператором Октавіаном Августом. Основними його особливостями були: необмежена влада правителя, лише формально зв'язана з колишніми республіканськими традиціями (з цим же зв'язане утворення чиновницького апарата не з виборних, а з призначуваних посад) , проведена правителем політика патерналізму і поліпшення усередині імперських відносин із провінціями, уведення нової релігійної системи не замість, а разом зі старої ("культ імператора").

Висновки

З кінця VI ст. до н. є. і до І ст. до н. є. в історії Риму тривав період республіки. Усі важливі проблеми вирішувалися на Народних зборах голосуванням. На зборах громадян обирали на магістратські посади. Державу очолювали два консули, обрані на річний термін. Як і раніше, функціонувала рада старійшин - сенат. Він керував зборами, перед ним звітувалися магістрати. Провідне місце в управлінні належало патриціям, з яких складався сенат.

В еволюції рабовласницького способу виробництва в Стародавньому Римі (виник у 754 - 753 pp. до н. е.) виділяються такі періоди: ранній Рим (VIII - VI ст. до н. е.) - період розкладу родового ладу; VI - І ст. до н. е. - період республіки; II - І ст. до н. е. - І - II ст. н. е. - період розквіту Римської імперії; III - IV ст. н. е. - період кризи і розкладу античної економічної системи.

Рабство проникало також у ремесла, які на рубежі II - І ст. до н. е. бурхливо розвивалися. Переважали майстерні, у яких працював вільний майстер з 1 - 2 рабами; лише в галузях, де вироблялися товари широкого вжитку, налічувалося до сотні робітників. Досить часто стали виходити на волю раби-ремісники (вільновідпущені).

Ще за життя Сулла дав наказ по смерті прозвати його Щасливим. Таким він дійсно був: Сулла не програв жодного бою. Ще сучасники говорили про нього, що він наполовину лисиця, наполовину лев, але кожна частина його - найбільш небезпечна. Головна праця його життя пройшла безслідно, але деякі його заходи, не продиктовані аристократичними інтересами, утрималися до часів Імперії, наприклад, італійським міський лад, поповнення сенату колишніми квесторамі, призначення до управління провінціями колишніх консулів та преторів та ін. заходи.

В політичному житті Риму на 60р. до н.е. найяскравіше виділялися три постаті: Гай Юлій Цезар, Гней Помпей і Марк Ліциній Красс. Незважаючи на свій вплив ніхто з них не міг протистояти сенату. Юлій Цезар хоча і належав до патриціанського роду, вів боротьбу проти сенатської аристократії. За це він накликав на себе ненависть багатьох видних політиків з табору оптиматів як то Марк Порций Катон, Марк Кальпурній Бібул та ін.

Рим, отриманий в правління Августом після багатьох літ громадянських воєн був далекий від колишньої величі часів ранньої республіки. Сама республіканська форма правління цілком себе дискредитувала. Поняття "республіка" було зв'язано у свідомості кожного римлянина з безперервними війнами, руйнівними і кривавими.

Для цього імператор зробив чимало, насамперед припинивши викуп прав на збір податків із провінцій, що природно спричинило за собою поліпшення їхнього фінансового стану. Частина з них, найбільш перспективні, належали Августові: "із провінцій він узяв на себе ті, котрі були значніше" , більш старі і стійкі в політичних відносинах - у владі сенату. Саме з Октавіана бере початок традиція більш тісного контролю над провінціями.

Феномен чиновництва з'явився при Августі і був зв'язаний з політичними реформами в управлінні. Колишні колись виборні посади трансформувалися в призначувані імператором і стали оплачуваними. З ростом посад природним образом падала їхня значимість, народ був поступово вилучений від керування державою. Причому видимість республіканського пристрою зберігалася, імператор активно підтримував її традиції:

"Будучи присутнім на виборах посадових осіб, він усякий раз обходив триби зі своїми кандидатами і просив за них по стародавньому звичаї".

Список використаної літератури:

І - Посібники

1. Феденко П. Історія Італії: від упадку Римського цісарства до останніх часів. - Львів : Народний ун-т, 1936 - 46 с.

2. Алексєв Ю. М., Верртегел А. Г., Казаков О.О. Всесвітня історія: Навч. Посібник для студ. Вищих навч. закл.. - К.: Каравела, 2006. - 240 с.

3. Голованов С. О., Дрібниця В. О. Всесвітня історія. Історія стародавнього світу: Навч. посіб. Для 6 кл.. - К.: Фаренгейт, 2000. - 272 с.

ІІ - Монографії

1. Всеобщая история государства и права. Под ред. К. И. Батыра. М: Билина, 1996

2. Всеобщая история государства и права. Под ред. К. И. Батыра. М. 1995

3. Всеобщая история государства и права. Под редаккцией З. М. Черниловского, - М.:»Юрист», 1995

4. Галанза П. Н. Государство и право Древнего Рима. - М.:»Юридическая література», 1980

5. История государства и права зарубежных стран. Под ред. П.Н. Галанзы и

Б. С. Громакова. М.1980

6. История государства и права зарубежных стран. Под ред.Н. А. Крашенинниковой и О. А. Жидкова. Ч.І. М. 1997; ч. ІІ. М.1998

7. Кузищин В. И. История Древнего Рима. - М., «Высшая школа», 1993

8. Латинская юридическая фразеология/ Сост. В. С. Никифоров. - М., 1979

9. Машкин Н. А. История Древнего Рима. М., 1950

10. Моммзен Т. История Рима. Спб. 19993

11. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. - М.: «Юристь», 194

12. Новицкий И . Б. Римское права - М.: «ТЕИС», 1996

13. Омельченко О. А. Основы римского права. М. 1994

14. Підпригора О . А. Основи римського приватного права. - К.: Генеза, 1997

15. Покровський И. А. История Римского права. - Минск, «Харвест», 2002

16. Римское частное прав: ученик/под ред. Проф. И. Б. Новицкого и проф. И. С. Перетерского, -М.: Юриспрунденция, 1999

17. Савельев В. А. Римское частное прво: Проблемы истории и теории. - М.: ИНФРА, 1995

18. Сергеев В. С. Очерки по истории древнего Рима. Ч.1. М.- 1998

19. Скрипелев У. А. История государства и права Древнего мира. Учебное пособие. М. 1993

20. Харитонов Э О. Приватне права Стародавнього Риму. - Одеса, 1996

21. Харитонов Э. О. Рецепція римського приватного права: Теоретичні та історико - правові аспекти. - Одеса, 1997

ІІІ - Інтернет ресурси

1. http://hіstorіс.ru

2. http://www.desіgnw.ru/rummag; Казаков М. М. Римская империя: от пинципата к доминату// іhtіk.ru

Додаток 1

Додаток 2

Римська рреспубліка в III - I ст. до н. е

Додаток 3

Римська республіка у ІV - ІІІ стю до н.е.

Размещено на Allbest.ru