Західноукраїнське село у повоєнні роки (1944-1953 років)

Після визволення краю від фашистських загарбників партійні і радянські органи влади вживали заходів щодо відновлення розпочатої ще до війни колективізації. У психологічно непідготовлених до таких глибоких перетворень районах цей процес відбувався дуже хворобливо. Радикальні аграрні реформи не завжди мали належний ефект, бо впроваджувалися прискореними командно-адміністративними методами, без урахування місцевої специфіки та політичної ситуації в регіоні 2. ^{Коваль М.В. Українська РСР у період відбудови і розвитку народного господарства (1945-1955 рр.) // Український історичний журнал, 1990. - № 4. - с. 83}, а вона значно відрізнялась від тої ситуації, в якій радянська влада проводила колективізацію в східних областях. Однак, радянська влада не зважала на ці особливості та проводила колективізацію старими методами, що викликало негативний резонанс серед населення.

Бідняки, яким радянська влада дала землю, були незадоволені тим, що вона відразу ж хоче в них її забрати (усуспільнити). Середняки та заможніші селяни (так звані куркулі) були незадоволені тим, що нова влада конфіскувала в них так звані «лишки землі», які ними цінувалися дуже високо, оскільки десятиліттями вони ці «лишки» скуповували, щоб забезпечити землею своїх дітей. Це автоматично ставило їх на шлях пасивного, чи навіть активного спротиву всім радянським перетворенням на селі.

У всіх районах областей в індивідуальному порядку та колективно велась пропагандистсько-агітаційна робота щодо статуту сільськогосподарської артілі на досвіді кращих колгоспів східних областей України. По селах у примусовому порядку створювались ініціативі групи з селян, які «бажали» стати колгоспниками. В такі села обкоми КП(б)У направляли своїх уповноважених лекторів, які під збройною охороною безпосередньо займались пропагандистською діяльністю серед селянства, силою зброї створювали ініціативні групи.

Всебічну допомогу партії та радянським органам влади надавали організації ВЛКСМ. У 1945 році на західноукраїнських землях нараховувалось 1984 первинних комсомольських організацій, що складало на селі 15753 особи, а у 1946 - їх кількість зросла відповідно: 2361 - первинна організація (20183 особи) Суспільно-політичний розвиток західних областей УРСР. 1939-1989. Збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1989. - с. 105.

Відразу після вигнання окупантів у Волинську область було скеровано оперативні групи партійних та радянських працівників, на яких покладалося завдання забезпечити відбудову народного господарства, у тому числі й села.До їх складу були включені також працівники органів НКВС. Також ВЛКСМ створював молодіжні бригади з метою відбудови зруйнованих війною майстерень, хат-читалень, клубів. На Волині у 1945-1946 роках працювало 178 молодіжних будівельних бригад, якими було охоплено 1800 чоловік. Крім відбудови, вони брали активну участь у конфіскації хліба в «куркулів» та заможних селян - «середняків», які, зрозуміло, не хотіли віддавати власний врожай державі у таких складних умовах ЛКСМ України в рішеннях 11 з'їздів та конференцій. 1919-1966. -К.: Молодь, 1969.-701 с. Михайлюк О. Г., Кічий І. В., Півницький М. Д. та ін. - с.491.

Одним із ключових завдань у сільському господарстві було відновлення існуючих до війни колективних господарств і завершення колективізації в цілому.

У с. Закомар'я Олеського району Львівської області було проведено збори селян, на яких вони змушені були дати обіцянку здати хліб державі протягом 2-3 днів. Проте протягом наступних 12 днів жоден із цих селян цього не зробив.

26 березня 1945 року уповноважений Наркомзагу УРСР Ніколаєнко доповідав у Волинський обком КП(б)У про труднощі відновлення колгоспу в селі Свинюхи Локачинського району. Він писав, що колгосп існував до війни і був дуже «нелагідний»: низька трудова дисципліна, багато коней загинуло від безвідповідальності, велике безладдя в ньому було». Цей відповідальний представник констатував, що селяни на питання організації колгоспу дивляться погано, не бажають йти в колгосп за винятком 10 активістів.

Подібні настрої переважали у більшості сіл Волині, де до війни існували колгоспи і проявилася повна неефективність і безгосподарність колективної праці. У селі Холонів Горохівського району на пропозицію створити колгосп селяни заявили, що вони бояться націоналістів. Активістка Єлизавета Братко заявила: «Я з дорогою душею піду до колгоспу, тільки не перша, тому, що кругом вороги спалять мене». Селянин Купріян Никонюк відповів: «Я особисто теж не хочу першим подати заяву про вступ до колгоспу, бо мене націоналісти вб'ють". Бажаючих добровільно подати заяви у цьому селі набралося всього п 'ятеро (з 262 господарств) Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30--50-ті роки XX ст. (історико-політологічний аспект). - Луцьк:Надстир'я, 1995.- с. 108 .

Першою у Волинській області була відновлена сільськогосподарська артіль ім. Леніна в с. Любитів Ковельського району у квітні 1945 р. В ній було усуспільнено 100 га землі, 20 коней, 14 плугів та іншого реманенту, було організовано молочно-товарну ферму.

До осені 1945 р. у Волинській області налічувалося 13 колгоспів, статути яких було прийнято на загальних зборах. В них об'єдналося 447 господарств - 1 449 осіб, у тому числі 722 працездатних. Більшість із них були невеликими господарствами. Наприклад, у паспорті артілі ім. Сталіна в с. Озеряни Турійського району, організованій 7 квітня 1945 р., зазначалося, що в артіль вступили 12 господарств (33 особи). В їх користуванні було 52,5 га землі, 6 плугів, 18 борін, 7 робочих коней. Артіль „Червона зірка» в Устилузі також об'єднала 12 господарств (39 осіб), які господарювали на 106 га землі і мали у своєму розпорядженні 4 плуги, 4 борони і 14 коней.

Першим у Львівській області ще у 1944 році відновив свою діяльність колгосп імені Сталіна в с. Грибовичі Великі. Він об'єднав 21 бідняцьке господарство. На 1945 рік в області було створено і відновлено ще одинадцять колгоспів.

Як і до війни в сільгоспартілі вступали переважно бідняки, заможні селяни господарювали індивідуально. Темпи колективізації були низькими. Селяни-одноосібники не бажали вступати до колгоспів через низьку ефективність їх господарювання, відсутність матеріальних стимулів, адже оплата праці була мізерною, робота - фактично примусовою. Крім того, в умовах боротьби влади з оунівським підпіллям, вступ селян до колгоспу міг розцінюватися оунівцями як підтримка радянського режиму і люди не йшли до колгоспів, боячись покарання націоналістів. Тому місцеві радянські та партійні органи при підтримці співробітників органів НКВС і НКДБ вдавалися до репресивно-каральних заходів, силою змушуючи селян вступати до колгоспів. Під загрозою фізичної розправи їх змушували писати заяви, шантажували арештами, відбором землі і усього майна.

Колективізація здійснювалась примусово за сталінським методом протиставлення різних за майновим станом верств селянства. Щоб змусити селянина-власника «добровільно» підписати заяву про прийняття у колгосп, його залякували прикладом розкуркуленого сусіда. І ці погрози не були марними, оскільки, борючись з «куркульством», як класом, радянська влада підводила під цю категорію навіть бідняків і репресовувала їх як «підкуркульників». Такий метод можна охарактеризувати лише як індивідуальний терор.

До терористичних дій щодо західноукраїнського селянства можна віднести і примусове переселення хутірських господарств. При цьому селяни-одноосібники втрачали землю, реманент, худобу, господарські та житлові будови. Їх насильно записували у колгосп. Для здійснення таких акцій використовувались війська НКВС, а пізніше МВС, МДБ.

Хутірська система не дозволяла владі контролювати селян повністю. Наприклад, після закінчення Другої світової війни у Волинській області на хуторах знаходилось 75014 господарств. Тому в кінці 40-х на початку 50-х років почалося примусове переселення селян. Цей процес тривав аж до 1952 року, коли на Волині лише за один рік (1951-1952 рр.) було зселено понад 33 тис. хуторів.

Якщо в 1949 році у Волинській області зселено всього 966 господарств, то в 1950 році - 4830. Однак переселення, незважаючи на тиск і погрози, проходило повільно. Селяни не хотіли залишати насиджені й облаштовані місця. В 1951 році, наприклад, планували зселити з хуторів 27654 господарства. Але станом на середину травня переселено в області всього 1311, або 3,8 %. Особливо важко відбувалося переселення в південних районах Волині. З 1700 хуторів Горохівського району станом на травень 1951 року зселено всього 26, а в Іваничівському з 1500 - тільки 12 господарств. Подібна ситуація спостерігалася і в інших областях Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам (1917-1967 гг.). Сборник документов за 50 лег: В 5 т. -Т. 5. -М.: Политиздат, 1968.-с. 98.

Так, на 1 грудня 1950 року у Львівській області було переселено 2988 хутірських господарств. І цей процес тривав в наступні роки. Наприклад, у 1950 році, в Радехівському районі було ліквідовано 8 хуторів, з яких переселено 198 господарств і лише 150 з них змогли побудувати для себе нове житло в колгоспних селах .

У більшості випадків хутірські господарства переселяли у навколишні села. Станом на другу половину 1950 року підлягало виселенню 3941 господарств: Волинська - 289, Дрогобицька - 103, Львівська - 355, Ровенська - 598, Станіславська - 610, Тернопільська - 1905, Чернівецька - 81. Надольський Й.Е, Депортаційна політика сталінського тоталітарного режиму в західних областях України (1939 - 1053 рр.) ; Волинський національний університет ім. Лесі Українки. - Луцьк: Вежа, 2008. - с. 220

Радянська влада вбачала в хутірських та одноосібних господарствах свого непримиренного ворога. Їхні власники чинили найбільший опір колективізації, підтримували національно-визвольний рух. «В своїй політичній роботі партійні організації повинні особливу увагу звернути на викриття дій куркульства, торговців та інших капіталістичних елементів, які являються опорою і організаторами банд українсько-німецьких націоналістів і, відчуваючи наближення своєї загибелі, здійснюють відчайдушний супротив всім міроприємствам радянської влади. Саме тому для успішної боротьби за суцільну колективізацію постала необхідність у їх ліквідації. Що і було зроблено.

За період 1942-1952 років у Сибір вивезено з території Західної України 183543 особи, як учасників банд націоналістичного підпілля, або їх посібників, а під їх категорією «куркулів» та членів їх родин підпадало - 12135 осіб» - зазначається в одному із звітів Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30--50-ті роки XX ст. (історико-політологічний аспект). - Луцьк:Надстир'я, 1995.- с. 80-83.

Велика кількість заможного селянства була заарештована на основі сфальсифікованих звинувачень. На їхнє майно накладався арешт, слідство тривало по кілька років, які підсудні проводили в тюрмах і таборах. Незначна їх частина була звільнена за відсутністю доказів.

Інколи селянам підкидалися зброя або трупи. І це слугувало підставою для арешту і конфіскації майна. Так, у селі Ключів Великий Печеніженського району Станіславської області селянинові Васильчикові Василеві енкаведисти підкинули труп. Ця провокація правила за привід конфіскувати майно цього господаря, а крім того, за засадою збірної відповідальності ще й тридцяти господарів.

У колгоспи забирали все: селянську землю, худобу, коні, реманент. Навіть клуні та хліви переставали бути власністю селянина, їх без його дозволу розбирали і ставили у колгоспному дворі.

Ще однією з важливих умов «переконання» селянства у перевагах колгоспного ладу стали економічні важелі, що були досить ефективними в умовах післявоєнної розрухи і голоду на селі. Надмірні податки унеможливлювали існування прибуткових індивідуальних господарств. А бідняки, які отримували землю після війни, взагалі не мали змоги обробити свої наділи, бо не мали реманенту та худоби. Це спонукало їх до об'єднання у колективні господарства.

Інколи люди ставали колгоспниками, самі того не підозрюючи. Їх просто вносили до списків радянські працівники. Селяни часто були неграмотними, і тому під їхніми заявами стояли звичайні хрестики. Визначити, чий «підпис» під заявою до вступу в колгосп, було неможливо, так само, як вийти з нього. Шукаючи правди у вищих радянських чиновників, такі селяни закидали місцеві районні та міські виконавчі комітети скаргами, але резолюція на них була однотипною : «отказать» Історія України / Відп. ред. Ю. Сливка; керівник авт. кол. Ю. Зай-цев. - Вид. 3-тє, переробл. і доповн. - Львів: Світ, 2002. - с. 345.

Якщо у 1946 році у західноукраїнському регіоні існували великі господарства розміром понад 15 га землі, в основному так звані «куркульські», то, внаслідок державної політики, спрямованої на знищення індивідуальних господарств, у 1946 році було лише 2,4 % одноосібників, які володіли 2-5 га землі. Але вони обкладалися і далі високим натуральним податком, що робило виробництво не рентабельним. З 1947 року заможні господарі Західної України обкладалися ще більше продовольчим податком.

Норма зернопостачання складала на 25 %, картоплі - 100 %, молока - 70 %, м'яса - 100 %, шерсті - 300 %. Крім того, вводиться поставка яєць - 300 штук з господаря на рік та обов'язковий продаж державі шкіри від забою худоби Історія селянства Української РСР: У 5-и т. - Т. 4. - К.: Наукова думка, 1967.- с.213 .

З'являється також Указ Верховної Ради СРСР «Про державний податок на кон'юнктурні прибутки куркульсько-заможних господарств західних областей УРСР». Розмір податку становив у сумі 1000 крб. з кожного га землі. Причому «Районним і міським виконкомам надається право підвищувати і понижувати для окремих господарств встановлену для області величину податку, в межах до 50 %». За несплату податку взиску підлягає все майно громадян, за винятком житлового будинку, одягу, предметів побутового користування.

М.С. Хрущов навіть вносив пропозицію про виселення таких боржників до Сибіру на рівні з членами сімей ОУН-УПА. Внаслідок такої економічної політики, у 1947-1948 рр. більшість господарств зубожіли. Використання вищезгаданого впливу швидко дало результати.

Темпи зростання чисельності колгоспів на західноукраїнських землях у перші післявоєнні роки різко підвищились. У 1944 році їх було 4 (переважно на Тернопільщині), 1945-1947 роках, зокрема від 36 до 41 відповідно у Тернопільській, Чернігівській та Ізмаїльській областях, від 11 до 13 у Дрогобицькій, Рівненській, Львівській, Волинській та 4 у Станіславській областях. У 1946 році виникають перші колгоспи в Закарпатській області.

Ці новостворені об'єднання були дрібними і слабкими у технічному оснащенні. Перші післявоєнні колективні господарства не перевищували 15-30 об'єднаних індивідуальних господарств (в основному бідняцьких). Розподіл заробітку (трудоднів) був несправедливий. 12-15% йшло на утримання адміністративно-управлінського апарату XVII съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины, 23-27 сентября 1952 г.: Материалы съезда. - К.: Госполитиздат УССР, 1953. -с. 279.0974893814

Хоча значна кількість селян була втягнена у збройну боротьбу проти радянської влади ще до звільнення західноукраїнських земель, особливого поширення повстанських рух набуває саме у 1944-1945 роках, як відголосок і реакція на репресивні дії режиму.

Процес колективізації в ІІ пол. 40-х рр. ХХ ст. розвивався дуже низькими темпаи, хоча радянськими органами влади і був взятий курс на незмінну колективізацію. Це пояснюється тим, що при реалізації засад своєї аграрної політики сталінський режим змушений був, враховуючи насамперед вперту збройну протидію ОУН-УПА, вжити незначних тактичних кроків для привернення селян на свій бік. Сюди увійшли повернення та перерозподіл земель, надання селянству в кредит певної матеріальної допомоги, організація земельних громад Стецько Я. Українська визвольна концепція / Твори. - Ч. І. -Мюнхен: Видання Організації Українських Націоналістів, 1987. - с. 436. Варто зазначити, що хоча вони й носили двоїстий характер, тим не менше, загалом були позитивно сприйняті сільськими мешканцями. Водночас широко розгорнувся визиск села за допомогою різних поставок, закупівель, трудових наборів та мобілізації.

Процес відбудови сільського господарства у перші повоєнні роки відзначався ще й відсутністю коштів. Це пояснюється тим, що відбудова проходила паралельно з індустріалізацією краю, куди і скеровувались основні капіталовкладення. Так, протягом 1945-1947 років на сільське господарство львівської області було виділено кредитів лише на суму 28366 тис. крб. колгоспам з цього припало 531 тис. крб, левова частка кредитів - 72% було видано переселенцям на будівництво, господарське влаштування та придбання худоби.

Наступним важливим кроком на шляху до проведення колективізації села було створення відповідно з Постановою Уряду УРСР і ЦК КП(б)У від 7 травня 1945 року, земельних громад. В ній говорилося: «організувати в селах земельні громади, завдання яких є: упорядкування землекористування і введення громадських сівозмін, організація парувальних пунктів, користування пасовиськами, ставками, громадськими лісами і таке інше». Земельні громади були розраховані на бідніше селянство, якому не вистачало тяглової сили, тому в постанові далі вказувалось: «з метою допомогти обробітку землі безкінним господарствам, рекомендувати сільським радам організувати супряги» З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР. Збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1976. -с. 54-55.

До кінця 1945 року земельні громади були створені в усіх селах Львівщини. В користування земельним громадам області було передано вісім тисяч гектарів орної землі, 1,5 тисячі сіножатей, 33 тисячі гектарів випасів та інші угіддя, а також 125 га посівів. Земельними громадами було організовано 35189 супряг, які протягом 1945 року надали допомогу 69104 безкінним селянським господарствам і 20795 сім'ям фронтовиків Івасюта М. К. Нариси історії колгоспного будівництва в західних областях Української РСР. - К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1962. - с. 80.

У 1945 році у Волинській області їх нараховувалось 1033. Земельні громади в 1945 році упорядкували 21,4 тис га громадських пасовищ, 31 тис. га громадських ставків, побудували дев'ять нових мостів, відремонтували 3785 км доріг та інше. Станом на 1 січня 1946 року 325 тисячам селянських господарств виділено 435,3 тисячі га землі Історія міст і сіл Української РСР. Волинська обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1970. - с. 238.

У тяжкі повоєнні роки широко використовувалася супряжна організація праці. Супряги допомагали обсіятись і зібрати врожай навіть там, де не вистачало коней і реманенту. На збиранні врожаю в 1944 році у Волинській області організовано 14709 супряг, а в 1945 році в усіх західних областях - 240 тисяч супряг, які обробили понад 900 тис га. Через супряжну працю, створення земельних громад влада готувала селян до переходу на засади колективного ведення господарства Дубровський В. Найновіша совєтська концепція історії України // Український збірник. - Мюнхен, 1956. - Кн. 6. - с. 94.

В 1945 році відновили свою роботу 32 машинно-тракторних станції, в розпорядженні яких нараховувалось 115 тракторів. «Налагоджувалась робота МТС також у Чернівецькій, Волинській та інших областях. До кінця 1946 року в західних областях уже функціонувало 220 МТС, які мали 842 трактори, велику кількість іншої сільськогосподарської техніки і інвентарю. Вони прискорювали обробіток землі, підвищували культуру землеробства, були прикладом турботи партії і уряду про розвиток сільського господарства краю» - писали в агітаційних листівках до населення щодо їхнього вступу у колгоспи Івасюта М. К. Нариси історії колгоспного будівництва в західних областях Української РСР. - К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1962. - с. 82.

Потрібно пам'ятати, що незавершений процес колективізації у повоєнний період врятував населення західного регіону від голоду 1946-1947 років. Ігнорування об'єктивних законів суспільного розвитку, нехтування потребами села, надмірні хлібозаготівлі і велика засуха призвели у східних регіонах республіки до голоду взимку 1946-1947 років. Рятуючись від нього, колгоспники східних і центральних областей цілими сім'ями їхали до Західної України в пошуках шматка хліба. Західноукраїнські одноосібники, які ще мали деякі запаси, ділилися з голодними. Однак це не могло врятувати становище. Тисячі людей, переживши воєнне лихоліття, знайшли смерть внаслідок неефективності державної політики в галузі сільського господарства.

Відомий на Волині вчитель Григорій Гуртовий був одним із тих, хто шукав зимою 1947 року порятунку від голоду. Він так описує ставлення волинян-»західняків» до голодних «східняків»: «Саме тут я побачив, .що таких «мішечників», як наша група, було багато... Ми відчули, що майже всі люди зустрічають нас з великою доброзичливістю, співчуттям до нашого жалюгідного вигляду, і становища нашого краю. А нас, як виявилося, стільки, що в більшості сімей було 3-5 і більше ночівників. І ніде не зачиняли перед нами двері. Ніде і ніхто» Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів. - Львів: Вища школа, 1988. - с. 210.

Основні складові процесу колективізації західноукраїнських земель в перші післявоєнні роки

Процес колективізації в ІІ пол. 40-х рр. ХХ ст.. розвивався дуже низькими темпами, хоча радянськими органами влади і був взятий курс на незмінну колективізацію. Це пояснюється тим, що при реалізації засад своєї аграрної політики сталінський режим змушений був, враховуючи насамперед вперту збройну протидію ОУН-УПА, вжити незначних тактичних кроків для привернення селян на свій бік. Сюди увійшли повернення та перерозподіл земель, надання селянству в кредит певної матеріальної допомоги, організація земельних громад Івасюта М.К. В сім'ї вільній, новій // Назустріч волі. Збірник науково-історичних нарисів. - Львів, 1979. - с. 110.. Варто зазначити, що хоча вони й носили двоїстий характер, тим не менше, загалом були позитивно сприйняті сільськими мешканцями.

Водночас широко розгорнувся визиск села за допомогою різних поставок, закупівель, трудових наборів та мобілізації.

В 1947 році завдяки репресивним методам, які почала вживати радянська влада (висилка сімей «куркулів» та «українських буржуазних націоналістів», масової пропаганди, морального та фізичного тиску на селян, витіснення формувань ОУН-УПА з теренів області), процес колективізації регіону зрушився з мертвої точки. До 31 грудня 1947 року було відновлено і створено нових 216 колгоспів. Вони володіли земельним фондом розміром 50902 га та об'єднували 9722 селянських господарства. Для цих колгоспів характерними явищами були: низька організація праці та дисципліна, нецільове використання коштів та землі. Селяни не поспішали усуспільнювати власну худобу та сільськогосподарський інвентар, якого не вистачало в колгоспах. Та і взагалі, якби держава не надавала фінансової підтримки у формі різноманітних дотацій та позик, вони б розпались через кілька тижні після організації. Однак держава всіляко оберігала своє творіння.

1947 рік став переломним роком у здійсненні так званих «соціалістичних перетворень» в сільському господарстві західних областей України, у проведенні колективізації на селі вже з початку 1948 року розгорнувся процес масової колективізації селянських господарств, який став можливим після того, як радянська влада вжила рішучих адміністративних заходів у її проведенні, а також завдяки тому, що на цей час військами каральних органів МВС-МДБ був в основному придушений збройний опір формувань ОУН-УПА, які перейшли до тактики розпорошення своїх сил та відступу на Захід.

Тепер у колгоспи вступали не тільки малоземельні селяни, але і середняки. Особливо активно проходив цей процес в Чернівецькій, Дрогобицькій, Волинській областях. До середини 1948 року тут у колгоспи об'єднались в загальній кількості 87-96% селянських господарств. На базі колишніх найбільших графських, поміщицьких, монастирських і церковних земель було створено близько 30 радянських сільськогосподарських об'єднань, дослідних станцій.

Завдання парторганізацій та органів радянської влади у перші повоєнні роки полягало в тому, щоб продовжити і завершити розпочатий у 1939-1941 рр. процес соціалістичної перебудови західноукраїнського регіону. Ідеологічна та масово-агітаційна робота мала стати найважливішим засобом мобілізації західноукраїнського населення на виконання господарсько-політичних планів Москви. При цьому бралися до уваги місцеві відмінності, особливості економічного укладу, ступінь «підготовленості» населення національна строкатість. Становище ускладнювалося нечисленністю прихильників комуністичної ідеології, гострою нестачею кадрів, запеклим опором розгалуженої мережі ОУН і відділів УПА.

У цій справі головна увага зверталася на боротьбу з українською національною ідеєю та монопольне насадження політики комуністичної партії і радянської держави. Програма політико-виховної роботи серед населення регіону окреслювалася в постанові ЦК ВКП(б) "Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР" від 27 вересня 1944 р., яка вимагала посилення протидії ідеології українського націоналізму, розгортання політичної роботи в масах, особливо на селі. У постанові наголошувалося, що в умовах західних областей України, де місцеве населення десятиліттями виховувалося в "дусі буржуазної ідеології", неприпустимо недооцінювати значення ідейно-політичної боротьби проти «агентів німецьких загарбників -українсько-німецьких націоналістів». Малярчук О.М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - с. 91

Голова РНК УРСР М. Хрущов і секретар ЦК КП(б)У Д. Коротченко 31 березня 1945 р. у зверненні "До селян і селянок західних областей Радянської України" розкривали програму дій на селі та голослівно обіцяли: "Колгоспний шлях життя - єдино правильний шлях. Тільки в колгоспах селянин може найкраще використати свою працю, застосувати всі досягнення сільськогосподарської науки і створити зразкове високомеханізоване господарство з багатими врожаями і високою продуктивністю тваринництва. Колгоспний лад забезпечує селянам замолене й культурне життя"

Такими ідеологічними акціями розпочиналася підготовка ситуації для насадження політики тоталітаризму в регіоні. Створювалась багатогалузева ідеологічна структура, покликана забезпечити реалізацію політичного курсу режиму. Активізації ідеологічної роботи в республіці сприяло створення -видавництв. У 1944 р. в Україні вже працювало п'ять видавництв: Укрдержвидав, "Радянська школа", Сільгоспвидав, Академії наук УРСР та Спілки радянських письменників України. Ці видавництва за 1944 р. видрукували 696 книг та брошур загальним тиражем 16 мільйонів 677 тисяч примірників, значна частина з яких призначалася саме для західних областей УРСР. Лише Українське державне видавництво за три місяці 1944-1945 рр. (листопад, грудень, січень) випустило для західноукраїнського регіону 29 масових брошур загальним тиражем 655 тисяч примірників. У той час як агітаційна література видавалася мільйонними тиражами, забезпечення шкіл регіону навчальними підручниками залишалося у критичному стані. Так, у постанові РНК УРСР і ЦК КП(б)У № 813 від 24 травня 1945 р. йшлося про незадовільний стан видання підручників, навчальних планів, програм для шкіл УРСР на 1945/46 н. р. Постанова ЦК КП(б)У "Про друкування підручників для шкіл УРСР" від 7 лютого 1945 р. фактично не була виконана.

Поряд з таким тотальним контролем тоталітарний режим проводив систематичні викривальні кампанії. Ці кампанії здобули найбільший розмах у перші післявоєнні роки, втілившись у сумнозвісній "ждановщині" проти "порочних" і "запеклих націоналістів". В ідеологічній роботі партійні організації широко використовували пресу. Спеціально для західноукраїнського регіону ЦК КП(б)У в квітні 1945 р. організував випуск газети "Радянський селянин". Двічі на тиждень на спеціальних сторінках друкували матеріали, присвячені суспільно-політичному життю краю, газети "Радянська Україна", "Правда Украины", журнал "Перець".

Режим приділяв особливу увагу ідеологічній та агітаційно-пропагандистській роботі в Закарпатській області. До возз'єднання з УРСР на Закарпатті діяло близько 30 різних партій і товариств. Однією з вагомих обставин у політиці партії та органів радянської влади в краї була присутність 120 тисяч угорців, 35 тисяч німців та 8 тисяч румунів. При цьому більшу частину угорського населення складали заможні селяни, за визначенням влади - куркулі. Характерною у цьому плані є доповідна записка Мукачівського окружного комітету КП(б)У в ЦК "Про село Вишній Коропець", у якій вказувалось на необхідність "ізолювати німецькі сім'ї, що залишилися в селах округу, так як вони вели серед селян відкриту пропаганду проти організації колгоспів". Малярчук О.М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - с. 100

В агітаційній роботі серед молоді широко використовувався комсомольський актив - "бойовий резерв і помічник партії". У тогочасних партійних документах особливий акцент робився на створенню в селах регіону комсомольських організацій, які "мали рости за рахунок місцевого активу, посилювати свій вплив через зближення з широкими масами трудящих західних областей". Головне завдання ЛКСМУ полягало в тому щоб вирвати молодь з-під впливу націоналістичної ідеології". На початку 1947 р. у західних областях України було створено 2458 первинних комсомольських організацій, які нараховували 35548 членів, із них сільських і колгоспних -1055 організацій, що охоплювали своїм членством 8930 селян. Селянська молодь становила 25 % від загальної чисельності комсомольців регіону. У сільських районах, незважаючи на чималі зусилля партійних і радянських органів, первинні комсомольські осередки росли повільно. На початок весни 1949 р. у 713 селах регіону ще не було комсомольських організацій.

Центральний Комітет ВЛКСМ систематично постачав західноукраїнський регіон комсомольською літературою. Для посилення ідейно-політичного впливу на молодь краю було збільшено тираж комсомольських газет. Так, "Молодь України" видавалася тиражем 60 тисяч, "Юный ленинец" -50 тисяч примірників. За рішенням секретаріату ЦК ВЛКСМ від 31 травня 1946 р. на Львівську і Ковельську залізниці було надіслано агітпоїзди, якими охоплено 20 залізничних вузлів регіону. Забезпечити повсякденну агітаційно-пропагандиську роботу партії серед сільської молоді мали різноманітні форми роботи: комсомольські збори, зібрання молоді, бесіди, лекції. Цій меті була підпорядкована також фізкультурна, культурно-масова робота та художня самодіяльність на селі.

Для того щоб "згуртувати навколо себе революційні сили" та "розгорнути боротьбу проти класових ворогів", під час весняного посіву 1946 р. у регіоні спеціально було створено 252 агіткульт-бригади. Радянська влада робила все для того, щоб витравити зі свідомості західноукраїнського селянина християнську мораль, любов до свого народу, традиційні засади господарювання на землі. Нівелювання багатогранності національного життя та примусова переорієнтація на атеїстичне, колективістське виховання здійснювалися методами психологічного терору.

З метою виховання слухняних, покірних системі громадян учительство краю в примусовому порядку залучалося до проведення бесід серед селян на заздалегідь підготовлені районними партійними кабінетами теми. Під керівництвом районних партійних комітетів у сільських школах регіону спеціально організовувались учительські гуртки з вивчення книг И. Сталіна "Про Вітчизняну війну Радянського Союзу" та "Короткий курс історії ВКП(б)". Таким методом спеціально готувалися "сиги радянської інтелігенції" для проведення ідеологічної роботи серед місцевого населення. Для комуністів із низьким загальноосвітнім рівнем, які самостійно не могли працювати над "Коротким курсом історії ВКП(б)", організовувалися партійні школи при парт кабінетах. Вечірні партшколи один-два рази в місяць проводили семінари секретарів первинних партійних організацій, де першочерговим питанням була "соціалістична перебудова на селі".

На вимогу влади в агітаційній роботі з населенням брали участь "усі" вчителі. В річному звіті Станіславського обласного відділу народної освіти за 1945/46 навчальний рік зазначалося, що "всі учителі були охоплені гуртками з вивчення книг товариша Й. Сталіна. Під час виборів до Верховної Ради СРСР учителі знайомили селян зі Сталінською Конституцією та положенням про вибори". Чернівецьке облвно за вказаний період звітувало, що "вчительство і всі працівники народної освіти області органічно сполучають повсякденну навчально-виховну роботу в школі з політмасовою, ними проводиться велика агітаційно-масова робота серед населення села". На вчительство краю покладалося завдання "піддавати постійній критиці ворожі буржуазно-паціоналістичні перекручення "школи" М. Грушевського історії українського народу" та різними методами систематично "доказувати підростаючому поколінню переваги колгоспного ладу над одноосібним господарствами". Малярчук О.М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - с. 103

У 1946 і 1947 рр. в Україні відбулися вибори до Верховної Ради СРСР та до Верховної Ради УРСР, які показали "монолітну єдність партії й народу". Галасливі ідеологічні кампанії, пов'язані з передвиборною агітацією, сприяли насадженню політики партії на селі. Так, у Ровенській області різниця між кількістю виборців у сільській місцевості перевищила кількість усього сільського населення на 46622 особи. Уповноважений Державної планової комісії Ради Міністрів СРСР у Ровенській області 17 квітня 1947 р. констатував: "Повних даних про причини розходження від усіх районів отримати не вдалося. У голосуванні взяла участь велика кількість населення зі східних областей УРСР, розміщена в селах на час виборів, а також військові гарнізони". На час виборних кампаній активізувалися дії підпілля ОУН та повстанців УПА. При цьому репресивні заходи сітки ОУН і відтинків УПА зачіпали не жителів краю в цілому, а окремих осіб, які стали на бік "совітів". У той же час партійно-радянські каральні органи вели боротьбу проти всього західноукраїнського населення. При цьому вони воліли мати справу не так зі справжніми бандерівцями, як із "бандпособниками" (якими можна було оголосити будь-кого й прозвітувати в столицю про плідну працю).

Великого значення партійні організації та органи радянської влади надавали роботі серед жіноцтва західноукраїнського регіону. Владні структури враховували традиційно вагому роль "слабшої половини" у суспільному житті краю та вихованні підростаючого покоління. Соціалістичні перетворення в промисловості, сільському господарстві, культурі вимагали формування в громадян активної політичної свідомості на "класовій основі". В обласних, районних комітетах партії, на підприємствах і в різноманітних установах створювались відповідні структури, які методично "проробляли" жінок. Політико-виховна робота з кожним місяцем набирала все більш організованого й цілеспрямованого характеру. Станом на 1 жовтня 1946 р. у Ровенській області було організовано 810 жіночих рад, обрано 8747 делегатів, створено 2162 секції при делегатських зборах, у тому числі земельних секцій 711, що охопило 2210 осіб. 1 - 2 липня того ж року була проведена обласна нарада активу з питання "Завдання жінок Ровенщини у виконанні четвертої Сталінської п'ятирічки", де були присутні делегатки від усіх районів. Після неї відбулися загальні збори в селах, на яких обговорювалося "Звернення учасників наради до всіх жінок Ровенщини". У Львівській області в 1946 р. проведено 1083 делегатські зібрання, які залучили 14043 учасниці. Так само за апробованим сценарієм розвивалися події у Дрогобицькій, Волинській, Чернівецькій та інших областях регіону.

Важливе місце в політичному та ідеологічному вихованні населення краю відводилося радіопропаганді. Як зазначала газета "Социалистическое земледелие" за 2 грудня 1948 р. (орган Міністерства сільського господарства СРСР), "масова радіофікація колгоспів і МТС є необхідною умовою подальшого зростання культури радянського селянина, могутньою зброєю в боротьбі за високі врожаї".

Агітаційно-пропагандистська робота, обіцянки заможного й щасливого життя не переконували селянство краю відмовлятися від своєї власності та передавати її в колгоспи. Лише грубе адміністрування, погрози, побиття, арешти змушували це робити. Таємний указ президії Верховної Ради СРСР "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя" від 21 лютого 1948 р. передбачав скликання загальних зборів колгоспників, на яких ухвалювалися "громадські вироки" заздалегідь визначеному колу осіб. Ініціатором цього рішення був Перший секретар ЦК компартії України М. Хрущов. Жертвою свавілля влади часто були хворі, вдови з дітьми, особи похилого віку. Колгоспники, які отримали "попередження", в більшості випадків давали письмові зобов'язання виробляти встановлений керівництвом "мінімум". Пряме насильство рспресивно-каральної системи, депортація у віддалені місця колишнього Союзу РСР були головними методами переконання "у перевагах колективного господарювання" та росту продуктивності праці.

Партійні та радянські організації, повсякденно пропагуючи необхідність і вигідність для селянства переходу до колективного господарювання, залучали до цієї справи робітництво регіону. Шефство робітників промислових підприємств над селянами мало знівелювати поглиблення суперечностей між містом і селом. Грудневий (1948 р.) пленум ЦК КП(б)У поставив перед партійними організаціями західних областей УРСР завдання поліпшити справу політичної освіти всіх керівних кадрів із метою якнайшвидшої соціалістичної перебудови сільського господарства, використовуючи у своїй роботі історичний досвід ВКП(б). Абсурдність ситуації полягала в тому, що вихід із критичних аграрних проблем вбачався в "ідейному загартуванні" кадрів, зокрема у "добросовісному вивченні біографії вождів".

Підготовка і перепідготовка господарських кадрів охоплювали мережу вечірніх університетів марксизму-ленінізму, районних, обласних і республіканських партійних шкіл та курсів. Свій ідейно-теоретичний рівень керівні кадри мали підвищувати самостійно, вивчаючи твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, И. Сталіна. У парторганізаціях передових колгоспів районні комітети партії організовували курси, наради, семінари. При первинних партійних організаціях діяли політшколи першого і другого років навчання, гуртки з вивчення біографії основоположників марксисько-ленінсько-сталінської теорії. Лише у районах і селах Станіславської області повинні були закінчити навчання до 1 травня 1949 р. 350 політшкіл. Важлива роль в ідеологічному забезпеченні аграрної політики на селі відводилась екскурсіям колгоспників та селян-одноосібників у колгоспи східних областей України, республік СРСР та "братніх" країн. ЦК КП(б)У систематично організовував такі екскурсії до колгоспів і радгоспів Київської, Харківської, Сталінської, Вороніжської, Полтавської, Дніпропетровської, Одеської та інших областей, науково-дослідних інститутів і станцій, на заводи сільськогосподарського машинобудування республіки Малярчук О.М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - с. 112.

За умов жорстокої ідеологічної боротьби, яка охопила всі сторони суспільно-політичного життя, запроваджувалися політвіділи в МТС. На них покладалися функції виховання колгоспників у дусі вірності колгоспному ладу, високої трудової дисципліни, організації соціалістичного змагання за вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур, керівництва колгоспним активом, поліпшення роботи партійних колгоспних організацій. Начальники політвідділів намагалися поширити свої повноваження не тільки на колгоспи, які обслуговувалися МТС, але й на все життя села.

Чималу роль у процесі формування політичної свідомості на "класовій основі" відіграли судові процеси над бандерівцями. Про ці процеси докладно в потрібному руслі інформували республіканська й місцева преса, радіо й телебачення, документальні кінострічки. Влада примушувала місцевих жителів брати участь у показових судових процесах над "учасниками оунівських і упівських формувань ". Засоби масової інформації, висвітлюючи ці події, повторювали усталені ідеологічні кліше: "Тепер селянин не той, який був у перші часи після вигнання гітлерівців з Радянської землі. Тепер він розуміє, що колгоспний шлях є єдино вірним шляхом до заможного й культурного життя" Малярчук О.М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - с. 114. У зв'язку з цим офіційна пропаганда змальовувала картину загального добробуту в колективізованому західноукраїнському селі, не баченого досі зростання продуктивних сил, неухильного піднесення матеріального і культурного рівня колгоспного селянства.

Тоталітаризм безкомпромісно насаджував патріотично вихованим західним українцям свої ідеологічні погляди. Завдання, напрями, шляхи і форми агітаційно-пропагандистської роботи серед населення регіону розроблялися вищим партійно-радянським керівництвом, її метою було відволікання народних мас від думки про те, що важкі умови життя створені для них штучно. Сталінський режим використовував різноманітні механізми впливу на свідомість громадян від пропаганди до масового терору. Розгортання агітаційно-пропагандистської роботи проводилося шляхом мітингів, нарад, конференцій, з'їздів, екскурсій, виборних кампаній. Однак селяни у своїй більшості залишалися прихильниками української національної ідеї та традиційних устоїв господарювання. Західні українці ставили знак рівності між фашизмом і комуністичним варіантом - сталінщиною.

Розгортання масової колективізації селянських господарств на Західній Україні у 1947-1950 рр.

Курс на прискорену організацію колгоспів і витіснення місцевих одноосібних господарств був взятий на пленумі ЦК КП(б)У, який відбувся в березні 1947 року. В резолюції пленуму «Про заходи щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів західних областей, Ізмаїльської та Закарпатської областей» ставилося завдання: «Обкомам партії західних, Ізмаїльської та Закарпатської областей безустанно роз'яснювати біднякам і середнякам переваги колективного господарства перед господарством одноосібним, наполегливо працювати над тим, щоб селянство усвідомило необхідність і вигідність колективних господарств. Перемагаючи опір куркульства, всемірно підтримувати ініціативу бідняцько-середняцьких мас в організацїі колгоспів» Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам
(1917-1967 гг.). Сборник документов за 50 лег: В 5 т. -Т. 5. -М.: Политиздат, 1968.-с. 393.

Виконуючи вимоги пленуму ЦК КП(б)У, Рада Міністрів УРСР у червні 1947 року збільшила обов'язкові поставки державі сільськогосподарських продуктів цим господарствам зерна, соняшника, сої, картоплі, овочів, сіна, м'яса й молока - на 50 %, вовни - на 100 %. Для так званих куркульських господарств різко скорочено терміни здачі продукції, відмінялися будь-які пільги. Упродовж 1948-1949 рр. понад 90 % селянських господарств об'єдналися у колгоспи.

Отже, в 1947 році, завдяки репресивним методам, які почала вживати радянська влада (висилка сімей «куркулів» та «українських буржуазних націоналістів», масової пропаганди, морального та фізичного тиску на селян, витіснення формувань ОУН-УПА з теренів області), процес колективізації регіону зрушився з мертвої точки. До 31 грудня 1947 року було відновлено і створено нових 216 колгоспів. Вони володіли земельним фондом розміром 50902 га та об'єднували 9722 селянських господарства. Для цих колгоспів характерними явищами були: низька організація праці та дисципліна, нецільове використання коштів та землі. Селяни не поспішали усуспільнювати власну худобу та сільськогосподарський інвентар, якого не вистачало в колгоспах Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944-1953 pp.: Нові документи і матеріали. - К.: Дніпро, 1998. - 941 с. 674. Та і взагалі, якби держава не надавала фінансової підтримки у формі різноманітних дотацій та позик, вони б розпались через кілька тижні після організації. Однак держава всіляко оберігала своє творіння.

1947 рік став переломним роком у здійсненні так званих «соціалістичних перетворень» в сільському господарстві західних областей України. Тепер у колгоспи вступали не тільки малоземельні селяни, але і середняки. Заможні селяни також часто першими змушені були вступати до колгоспів, надіючись уникнути великих податків. Так, заможний селянин села Білашів Ковельського району Тихон Антонюк після того, як йому призначили податок майже 2000 крб, подав заяву до колгоспу. Він мав 16 га землі, три коня, п'ять корів, кінну молотарку та інший сільськогосподарський інвентар. Аврам Ващук із. села Повурськ цього ж району, маючи 22 га землі, вступив до колгоспу після того, як йому призначили понад 2000 крб податку. Але надії селян зберегти свої достатки були марними.

Особливо активно проходив цей процес в Чернівецькій, Дрогобицькій, Волинській областях. В останній найбільше колгоспів створено в Луківському районі - 39, Маневицькому - 28, Устилузькому - 20, Володимир-Волинському - 20, Голобському - 17, Любешівському - 17. В той же час у Торчинському і Заболоттівському районах було всього по одному колгоспу, в Берестечківському, Камінь-Каширському, Колківському, Олицькому, Сенкевичівському і Цуманському - по два Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях.
30--50-ті роки XX ст. (історико-політологічний аспект). - Луцьк:Надстир'я, 1995.- с. 109.

Загалом, у вказаному регіоні до середини 1948 року у колгоспи об'єднались в загальній кількості 87-96% селянських господарств. На базі колишніх найбільших графських, поміщицьких, монастирських і церковних земель було створено близько 30 радянських сільськогосподарських об'єднань, дослідних станцій Суспільно-політичне життя трудящих Української РСР: У 2-х т. -Т. 2. - К.: Наукова думка, 1974. - с.149.

Масова колективізація - це заключний етап процесу колективізації сільського господарства західних областей України. У Львівській області цей процес розпочався, як загалом, і в усіх західних областях УРСР, у ІІ половині 1947 року. Про це свідчать такі дані: за 1944-1946 роки в області було створено 45 колгоспів, які об'єднували 1511 селянських господарств. На 21 червня 1947 року - 53 колгоспи, що об'єднували 1992 селянських господарств, а на 1 листопада цього ж року - 196, що об'єднували 10989 селянських господарства. Крім того, було утворено 127 ініціативні групи по створенню колгоспів, до яких подали заяви 1489 селянських господарств. Таким чином, за порівняно невеликий проміжок часу - з 21 червня по 1 листопада 1947 року, було організовано 143 нових колгоспи, причому 98 з них - з 20 жовтня по 1 листопада (тобто за 12 календарних днів) Юрчук В. Боротьба КП України за відбудову і розвиток народного господарства (1945-1952 pp.). - К.: Політвидав України, 1965. - с.67.

Земельні громади у цей час являли собою своєрідну форму господарювання, яка знаходилась між одноосібною і колгоспною формою господарювання та була першою формою кооперування селянства, не рідко керівники земельних громад ставали організаторами колгоспів у своїх селах. Робота земельних громад у 1947 році на Львівщині характеризується такими показниками: вони відремонтували 365 мостів, 850 км сільських доріг, створили 1080 прортуювальних пунктів, 924 очисні пункти та 759 кузень.

Поряд з цими заходами, радянська влада вживає у 1947 році рішучих заходів щодо послаблення впливу заможного селянства на бідніше.

Згідно Постанови Ради Міністрів УРСР «Про порядок заготівлі сільськогосподарських продуктів у куркульських господарствах Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Рівненської, Волинської та Чернівецької областей» від 3 червня 1947 року, так звані куркульські господарства Львівської області почали притягуватися до обов'язкових поставок сільськогосподарських продуктів в індивідуальному порядку по збільшених нормах здачі та зменшених на 1-3 місяці термінах здачі.

Так, у Львівській області на 1 вересня 1947 року в індивідуальному порядку було оподатковано 1467 «куркульських» господарств, що на 203 господарства менше, ніж було їх у списках на 1 серпня. Ця різниця являє собою кількість виселених за один місяць із регіону «куркульських» господарств. На 1 січня 1948 року в області залишилося лише 738 таких господарств.

Таблиця. На 28 листопада 1947 року у регіоні було створено 899 колгоспи і 347 ініціативні групи. Малярчук О. М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. -с. 220

В 1948 році колективізація набуває ще масовішого характеру. Цьому, в першу чергу, сприяв Закон УРСР від 24 лютого 1948 року «Про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Процес його впровадження в життя супроводжувався свавіллям і наругою над селянством республіки. Однак, вирішальної ролі у зміцненні трудової дисципліни, прискоренні темпів відновлення колгоспного виробництва цей нормативний акт не відіграв Гаврилюк О. Н. Радянізація економічного і духовного життя захід-ноукраїнського села другої половини 40-х - 50-х років (на матеріалах Во-линської, Рівненської та Львівської областей): Автореф. дис. канд. іст. ук:07.00.01.Чернівці:Державний університет ім. Ю. Федьковича, 1996. - с. 8.