Західноукраїнське село у повоєнні роки (1944-1953 років)

Пленум ЦК КП(б)У в березні 1948 року незадовільно оцінює партійне керівництво створення колгоспів: «Партійні організації західних областей, - зазначалося в постанові пленуму, - недостатньо організовують і згуртовують більшовицько-середняцький актив на боротьбу проти куркульства, яке чинило опір партії і уряду, прагнучи затримати перехід селянства західних областей на колективні форми ведення господарства». Це пряма вказівка на ламання хребта західноукраїнському селянинові.

Пленум ставив перед обкомами і райкомами конкретні завдання: «перенести нагромаджений у східних областях і в передових колгоспах західних областей багатий досвід ведення артільного господарства в молоді колгоспи західних, lзмаїльської і Закарпатської областей». Після такої команди вищого партійного органу тиск на селян посилився і темпи колективізації дещо прискорилися. ХVІ з'їзд КП(б)У (січень 1949 року) вже констатував: «Селяни твердо стали на шлях колективізації...». З'їзд поставив вимогу «ще більше підвищити класову пильність, посилити боротьбу з куркульством, своєчасно викривати і присікати його підривну роботу, спрямовану проти колгоспного будівництва» Історія Української РСР: У 8-х т., 10-х кн. - Т. 8.: У 2-х кн. -К.: Наук.
думка, 1979. - Кн. 1. - 390 с; Кн. 2. - с. 431.

Волинський обком партії з 1 січня до 1 листопада 1948 року заслухав на своїх засіданнях 46 питань про прискорення колективізації. Райкоми партії за цей час 263 рази обговорювали питання створення і 220 - зміцнення колгоспів. 3 цією ж метою в села Волині направили 569 комуністів у 1947-1948 роках.

У 1948 році вдалося прискорити колективізацію. Про це свідчать такі дані. Якщо станом на 10 грудня 1948 року у Волинській області було 993 колгоспи (в них 118795 господарств), то вже на 20 грудня 1948 року їх 1001 (у них 120529 господарств). Станом на 20 грудня 1948 року у Волинській області колективізовано 72,6 % (до загальної кількості господарств області). На цей час у Голобському, Любешівському, Оваднівському, Устилузькому досягнуто 100% колективізації Суспільно-політичний розвиток західних областей УРСР. 1939-1989. Збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1989. - с. 155.

Проте не вся селянська земля усуспільнювалася в колгоспах. Для особистого користування їм надавалися присадибні ділянки. Їх розміри визначалися Постановою Ради Міністрів УРСР № 514 від 8 березня 1949 р. „Про розмір присадибних ділянок в колгоспах в західних областях УРСР. Згідно постанови колгоспникам надавалися підсобні ділянки у розмірі від 0,25 до 0,5 га без урахування землі під житловими спорудами. Селянам, які на час вступу до колгоспу не мали землі та переселенцям із хуторів виділялося до 0,25 га. Для не членів колгоспів, що проживали в селі (пенсіонерів, службовців, робітників), відводилося до 0,15 га, включаючи площу житлових приміщень. Спеціалістам, які працювали в сільському господарстві і проживали в селі передбачалося надання ділянок до 0, 25 га, включаючи площі під житловими приміщеннями .

Таким чином сформувався новий, соціалістичний уклад на селі: селяни працювали в колгоспах, які стали для них основним місцем роботи і вели невелике особисте, або підсобне господарство, що разом забезпечувало їх добробут.

Але селяни-одноосібники теж мусили здавати зерно державі. Розмір поставки зерна одноосібними господарствами залежав від розмірів орної землі, городів та садів. Для Волинської області у 1949 році ці поставки складали:

Таблиця

Ці норми поставок могли змінюватися місцевими органами влади у бік підвищення до 50 %.

При організації колгоспів місцева влада залякувала і шантажувала селян, про що свідчить ціла низка прикладів. Зокрема, в 1947 році голова сільської ради села Медвеже Колківського району, зібравши заможних селян, виголосив таку промову: «На нинішній день бідним господарствам жити погано, а великим господарствам, тобто куркульським, жити краще. Я думав, що ми разом з вами створимо колгосп і тоді нам буде жити набагато краще. Постараємось куркулів розгромити і прийняти їх в колгосп. Якщо хтось буде опиратись, то ми доб'ємось того, щоб він першим подав заяву до колгоспу».

В той час «Радянська Волинь» дала красномовний портрет «сьогоднішнього куркуля»: «Серед усіх хат села Біличі Іваничівського району його подвір'я особливо відокремлюється своїми розмірами. Два великі будинки, одни з них цегляний, дві клуні, молотарка, сівалка, жатка, соломорізка, бурякорізка, кінні граблі, п'ять коней, п'ять корів, п'ять свиней, двадцять овець, сімнадцять гектарів землі, два постійних і три-чотири сезонних робітників» Радянська Волинь. - 1945. - 3 квітня..

28 травня 1948 року в село Гранатів Локачинського району, Волинської області прибув уповноважений райвиконкому Дольський. Зібравши у сільській раді актив, він заявив, що активісти мусять першими написати заяви.

Депутат сільради В.Собіпан відмовився це зробити, не зважаючи на погрози. Після цього голова сільської ради і уповноважений райвиконкому у присутності ще трьох селян написали заяви такого змісту: «Было заседание сельисполкома, на котором ставился вопрос о коллективизации и укреплении колхоза. Выступил на заседании тов. Собипанов Владимир Филиппович, который заявил, что коллективизация и укрепление колхоза - это петля, я против этого, пусть меня посадят на 10 лет».

Завідуючий організаційним відділом Волинського обкому КП(б)У змушений визнати зловживання у доповідній від 9 вересня 1948 року, в якій писав, як у червні 1948 року група партійних і радянських працівників Цуманського району під керівництвом першого секретаря райкому партії Гловатського займалася залученням до колгоспу. У селі Домашові вони зі зброєю в руках уночі зганяли селян до сільради, де силою змушували підписувати заяви про вступ до колгоспу.

Група під керівництвом працівника Колківського райкому КП(б)У Будка, щоб примусити селян Комарова й Боровичів подати заяви до колгоспу, проводила арешти і жорстоко била. Такі методи «організації колгоспів» широко практикували і в інших областях.

Поступово селянство західних областей втрачало свого найнадійнішого союзника в протистоянні колективізації сільського господарства, якими були збройні формування ОУН-УПА, сила яких під тиском переважаючих частин каральних військ радянської влади танула, значна частина їх емігрувала на Захід. Ця тривала боротьба між каральними загонами військ МВС і формуваннями ОУН-УПА мала ще один негативний момент, через який знову ж таки страждало мирне населення сіл, оскільки дії загонів МВС дуже часто були спрямовані проти них. Тисячі і тисячі людей потрапляли під депортацію в ГУЛАГ за звинуваченнями - «пособництво буржуазним націоналістам». В результаті таких дій землі держфонду збільшились на 4396 га.

Крім того, радянські органи влади на місцях конфісковували у виселених «господарств куркулів і посібників буржуазних націоналістів» 3021 робочих коней, 5555 голів ВРХ, 1242 свині, 1344 вівці, а також 749,8 центнерів пшениці, 1092 - ячменю, 4153 будинки .

Ці та інші заходи радянської влади з усунення перешкод на шляху до масової колективізації сільського господарства дали свої результати. Лише за 10 місяців 1948 pоку Волинській області організовано 702 колгоспи. Значно посилився морально-політичний тиск на селянство після виходу постанови ЦК КП(б)У від 1 червня 1948 року «Про покращення масово-політичної роботи, дальший розвиток колгоспного будівництва і ліквідації залишків банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР» Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР. 1939-1979. Збірник документів і матеріалів.-К.: Наук, думка, 1980.- с. 257.

Крім прямого адміністративного тиску і збільшення податків на одноосібників, велася активна пропаганда переваг колгоспного ладу.

Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У від 10 червня 1950 року, як і в 1939-1941 рр., організовано серію масових екскурсій західноукраїнських селян до передових колгоспів східних областей. Зокрема, з 20 до 30 червня 1950 року 1447 селян побували на екскурсії. Хлібороби Львівської області виїжджали до Київської, Станіславської - до Харківської, Тернопільської - до Дніпропетровської, Дрогобицької - до Сталінської (Донецької), Волинської до Запорізької.

Обкоми партії західних областей не обмежилися лише цими одинокими заходами. З 18 до 23 листопада 1948 року відбулася поїздка групи колгоспників і селян-одноосібників Волинської області в колгоспи Київщини. Делегація побувала у передових колгоспах 13 районів. Повернувшись додому, учасники екскурсії вели агітацію, а деякі стали організаторами колгоспів Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30--50-ті роки XX ст. (історико-політологічний аспект). - Луцьк:Надстир'я, 1995.- с. 112.

Екскурсії селян організовувались також у кращі місцеві колгоспи. Протягом 1947 року на Львівщині було організовано 150 екскурсій селян-одноосібників у колгоспи своєї області, а в 1948-4949 рр. кількість екскурсій ще більше зросла. Вони проводились систематично в кожному районі Івасюта М. К. Нариси історії колгоспного будівництва в західних областях Української РСР. - К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1962. - с. 103.

Станом на перше березня 1948 року було колективізовано 6,5% селянських господарств, усуспільнено 63392 га землі. Загалом у Львівській області у 1948 році кількість колгоспів зросла до 511, які володіли земельним фондом у 207630 га і об'єднували 30,4% селянських господарств.

На січень 1948 року в регіоні було створено 232 колгоспи. При цьому тільки протягом чотирьох місяців було організовано 172 нових колгоспи. В області вже було 27 сіл, в яких було проведено масову колективізацію. Найбільших успіхів домоглися органи радянської влади в Сокальському, Ново-Яричівському та Краснянському районах області.

По завершенню у 1949-1950-х роках колективізації області загальна кількість колгоспів на 1 січня 1950 року становила 611, які володіли загальним земельним фондом у розмірі 295336 га, нараховувалось 23151 голів ВРХ, 7628 овець та кіз.

Хоча у квітні 1950 року було оголошено про суцільну колективізацію західних областей, колгоспи, і надалі продовжували створювати та залучати до них нових селян-одноосібників. Так, у Винниківському районі Львівської області на кінець 1950 року нараховувалось ще 142 селянських одноосібних господарства Галамай С Боротьба за визволення України. 1929-1989. - Львів: Каменяр, 1993.-с. 213.

Таким чином, процес масової колективізації сільського господарства у західних областях, який був розпочатий у другій половині 1947 року, на Львівщині був фактично завершений органами радянської влади навесні 1950 року. В результаті його проведення, владним органам вдалося остаточно подолати спротив заможного селянства та збройних формувань ОУН-УПА, і тим самим усунути основну перешкоду на шляху здійснення процесу колективізації села. Це дало можливість завершити цей процес у 1950 році, втягнувши в нього основну масу селянських господарств області та обєднати в межах колгоспів майже весь земельний фонд Львівщини, а це, в свою чергу, забезпечило здійснення повного контролю зі сторони партійних та радянських органів над сільськогосподарським виробництвом області.

Разом з тим слід відмітити, що створені в процесі масової колективізації, колгоспи Львівщини були слабо організовані і мали низький відсоток рентабельності, а це негативно відобразилось на процесі дальшого розвитку сільського господарства у Львівській області.

Стосовно Волині, то колективізацію тут практично було завершено до кінця 1951р., бо за архівними даними станом на 25 липня 1951р. поза колективними господарствами залишалося лише 83 одноосібних господарства на площі 103 га. Загальний відсоток об'єднаних у колгоспах господарств становив 99,5%. На 1 січня 1952 р. у Волинській області функціонувало 664 колгоспи, в яких було об'єднано 163 036 дворів. В їх користуванні перебувало1 432 900 га землі, у тому числі 638 100 га орної .

Отже, процес масової колективізації сільського господарства Західної України розпочатий 1949 року в загальних рисах проходив за сценарієм радянського керівництва, це було викликано зниженням активних дій ОУН - УПА, які після спецоперацій радянських силових органів зазнали значних втрат та розгромом так званих «куркульських» господарств основної соціальної перепони масовой колективізації. До 1953 року процес колективізації сільського господарства західноукраїнських замель було завершено.

Основні особливості діяльності новостворених колгоспів в 1949- 1953 рр.

З самого початку, від свого утворення, а ще більше в 1949-1953 рр. колгоспи зіткнулись з низкою проблем організаційного та економічного порядку, серед яких основними можна назвати такі: низька організація праці, зволікання з усуспільненням землі і майна, відсутність належного обліку праці, «зрівнялівка», низька трудова дисципліна та інші негаразди.

Система колективної безвідповідальності призводила до порушень і зловживань з боку керівників. Це також негативно позначалось на колгоспному будівництві. Для зменшення зловживань Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП (б) у вересні 1946 року прийняли спеціальну постанову «Про заходи щодо дотримання Статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах». Особливо багато порушень допускалось у новостворених колгоспах.

Багато голів колгоспів поводили себе, як удільні князьки, наживалися і зовсім не дбали про колгоспників. Про це свідчать факти з Волинської області.

Так, голова колгоспу «Шлях Леніна» Горохівського району Блоха грубо поводився з колгоспниками, не займався економічними питаннями, а вирішував свої матеріальні справи. В 1951 році він, не виплативши колгоспникам за вироблені трудодні 11723 крб, узяв собі із колгоспної каси 2399 крб авансу і 841 крб премії. За 1952 рік для розрахунків із колгоспниками не вистачило 127 ц. зерна. Знаючи, що хліба не вистачить, голова колгоспу, бригадири, завфермами одержали першими, а 216 селянам за 1952 рік його не вистачило. При такій скруті голова цього колгоспу лише на один з численних обідів у себе вдома витратив 27 кг м'яса, 59 кг муки, 7 кг крупи, 2 літри олії. Все це списано за рахунок колгоспників. Для своїх особистих витрат Блоха організував «чорну касу», яка не контролювалася державними органами. Лише в 1952 році для її поповнення на базарі продали 6 ц. цукру, 64 ц. пшениці, 4 ц. картоплі, 3 ц. вівса

28 жовтня 1949 року начальник Волинського обласного управління сільського господарства інформував виконком обласної ради про масові розкрадання колгоспної власності. Зокрема, відзначалося, що голова колгоспу імені Дзержинського Ковельського району Войцуцький і бухгалтер Миронюк протягом багатьох років брали в касі колгоспу великі суми грошей під звіт і користувалися фіктивними документами. Таким чином вони вкрали на 20 тис. крб продуктів, птиці, лісоматеріалів.

Голова колгоспу «Жовтень» Володимир-Волинського району Некіпілий привласнив 25 тис. крб. Ним незаконно взято з комори колгоспу 2,5 ц. цукру. Без відома правління колгоспу він продав колгоспну легкову машину за 12 тис. крб мешканцю м. Луцька. Для районних керівників колгоспи перетворилися у місця наживи. Із колгоспів відпускали безкоштовно або за зниженими цінами продукти.

Приклад часто показували ті, хто мав контролювати. Так прокурор Торчинського району Кладько взяв із свиноферми колгоспу імені Леніна за зниженими цінами в січні 1953 року дворічну свиноматку, а в червні двоє поросят віком до дев'яти місяців також за зниженими цінами, чим завдав збитків колгоспу на 1250 крб. Дейчаківський І. Ямниця. Історія села. Долі людей. -Львів: Черво-на калина, 1994. -208 с.- 123.

На селян за наказом голів колгоспів накладалися різноманітні штрафи, які в 50-ті роки набрали масового характеру. Так, лише на одному із засідань правління колгоспу імені Будьонного Торчинського району оштрафовано 16 осіб. Колгоспницю Івгу Кондратюк оштрафовано лише за те, що посперечалася з бригадиром. На засіданні правління колгоспу імені Молотова цього ж району постановили: за крадіжку кількох пучків розсади у колгоспниці Галини Ярощук відрізати 0,20 га присадибної ділянки.

Правління колгоспу імені Крупської Заболоттівського району в 1949 році тільки на двох своїх засіданнях оштрафувало колгоспників на суму 2300 крб. Ще на одному засіданні знято всі вироблені за п'ять місяців трудодні з 32-х колгоспників за самовільний виїзд у східні області України. У колгоспі «Комуніст» Ратнівського району лише у першому кварталі 1948 року колгоспників оштрафовано на суму 20 тис. крб.

На межі 1940 - 1950-х рр. зміцнюється матеріально-технічна база колгоспів. У 1948 - 1950 рр. їх основні виробничі фонди зросли більш ніж у п'ять разів. За цей час у колгоспах споруджено 8 817 виробничих об'єктів, придбано на власні кошти 124 вантажівки, 685 сівалок, понад 1 000 жаток та іншого сільгоспінвентаря. МТС і радгоспи у 1949 -1950 рр. отримали 956 тракторів, 523 молотарки, 523 локомобілі, що піднесло їх енергоозброєність у порівнянні із 1948 р. у 10 разів. Крім того держава спрямувала значні фінансові та матеріальні ресурси на підтримку волинських колгоспів. Так за повоєнне п'ятиріччя на їх потреби було відпущено 2 447 4000 крб., надано насіннєву позику, поставлено значну кількість мінеральних добрив, техніки та реманенту.

При утворенні колгоспів у західноукраїнських землях спостерігались часті випадки порушення принципу добровільності при організації колгоспів. Районні керівники замість масово-роз'яснювальної роботи із залучення селян-одноосібників у колгоспи ставали на шлях голого адміністрування.

Домігшись повної колективізації, рядянська система не змогла забезпечити ефективність колгоспного виробництва. Про результати діяльності колгоспів у 1952 році свідчать дані: більшість колгоспів Волині в 1952 році не виконали фінансових планів; планувалося одержати 309655 тис. крб прибутків, а одержали лише 41 % від запланованої суми; ріст грошових прибутків склав всього 3 % від минулого. Найнижчими грошові прибутки були в колгоспах, Локачинського, Рожищенського,Устилузького, Затурцівського та Маневицького районів.

Низькою залишалася продуктивність тваринництва. Грошові надходження від нього в 1952 році склали лише 16,2 % усіх грошових прибутків. Селяни не бажали працювати задарма, а тому ігнорували працю в колгоспах. У колгоспі імені Крупської Камінь-Каширського району не виробили належних трудоднів 60 % колгоспників, а в колгоспі імені Ворошилова Заболоттівського району таких було 70%.

Так, у Нимилівському районі Львівської області в 1950 році із 6009 працездатних колгоспників не виробили мінімуму трудоднів - 2344 колгоспника, і зовсім не брали участі в роботі колгоспів - 957 осіб. Особливо великі невиробітки трудоднів у колгоспі імені Леніна, де зовсім не брало участі в роботі 140 чоловік, та не виробило мінімуму трудоднів 350 працездатних осіб. Колгоспи не виконували планів здачі державі зернових, картоплі та інших сільськогосподарських продуктів. В колгоспах і надалі не вистачало сільськогосподарського інвентарю та тяглової сили.

Заборгованість колгоспів Волинської області на 1 січня 1953 року складала 10043,6 тис. крб. Найбільшою вона була у колгоспах Берестечківського району - 906,2 тис. крб, Володимир-Волинського - 1372,3 тис. крб, Іваничівського 940,8 тис. крб, Луцького - 548,7 тис. крб, Камінь-Каширського - 450,7 тис. крб. Волинь Радянська (1939-1964). Збірник документів і матеріалів. -Львів: Каменяр, 1971. - Ч. 3. с.-264

Багато колгоспів через це взагалі не оплачувало працю колгоспників. Станом на 1 січня 1953 року колгоспи не виплатили за трудодні минулих років 2 млн. 702 тис. крб. Все це призвело до вимушених крадіжок. Лише за 1952 рік у Волинській області здійснено крадіжок і розтрат на суму 370,6 тис. крб.

На ефективність колгоспного виробництва впливав низький освітній і фаховий рівень голів колгоспів. Так, у 1953 році з 589 голів колгоспів лише троє мали вищу і 54 середню освіту. З початковою освітою працювало 400 голів колгоспів. Із 589 лише 35 були агрономами і шестеро - зоотехніками. Всі інші не мали спеціальної сільськогосподарської освіти. Значно краще виглядав партійний рівень. Серед 589 голів колгоспу 295 - члени і кандидати в члени КПРС, 29 - комсомольці Україна в XX ст. (1900-2000): Збірник документів і матеріалів / Упоряд.: А. Г. Слюсаренко, В. 1. Гусєв, В. Ю. Король та ін. - К.: Вища школа, 2000.- с.127.

Масовими порушеннями і зловживаннями змушена була займатися Рада Міністрів УРСР. 14 травня 1949 року на засіданні зазначалося, що в колгоспах Горохівського, Берестечківського, Луківського, Локачинського районів Волинської області зафіксовано:

- розбазарювання громадських колгоспних земель, розкрадання і привласнення громадського майна, коштів та інші зловживання;

- такі життєво важливі питання, як прийом і виключення з членів колгоспів, наділення колгоспників присадибними ділянками та інші корінні питання колгоспного життя вирішуються особисто головами колгоспів або на правліннях, але не на загальних зборах колгоспників.

- в окремих колгоспах широко застосовуються масове штрафування колгоспників за дрібні порушення правил внутрішнього розпорядку» Україна в XX ст. (1900-2000): Збірник документів і матеріалів / Упоряд.: А. Г. Слюсаренко, В. 1. Гусєв, В. Ю. Король та ін. - К.: Вища школа, 2000.- с.236.

Новостворені колгоспи залишалися економічно слабкими, багато з них без допомоги міста не могли обсіятися, доглянути за посівами, провести жнива. Щоб не допустити зривів у заготівлях продуктів, влада змушена організовувати допомогу слабким колгоспам.

У 1949 році підприємства й установи міста Луцька встановили шефство над 352 колгоспами. Ними змонтовано 59 токів, декілька електростанцій. Під час посівної в колгоспи виїжджало понад шість тисяч жителів міста Луцька. За цей час відправлено в колгоспи 25 тисяч книг, прочитано понад 1000 лекцій. Велику допомогу надавали колгоспам Ковельського, Володимир-Волинського та Іваничівського районів робітники Ковельської залізниці. Щонеділі до колгоспу з депо виїжджала бригада з 30-40 осіб для допомоги у збиранні врожаю. Колійники 6-ї дистанції провели в село Льотниче Володимир-Волинського району електролінію.

Шефство продовжувалося в 50-ті роки. Так, у 1953 році підприємства Волинської області направляли в колгоспи, 3228 робітників та інженерно-технічних працівників. Колгоспам передано: 11 пересувних електростанцій, три двигуни, 25 електромоторів та інше обладнання. Підприємства Луцька та інших міст Волині електрифікували 13 тваринницьких ферм, побудували три лінії електропередач, передали колгоспам 17 помп для перекачування води, 252 автопоїлки. Особливу увагу звертали на проведення в селах масово-політичної роботи Корнієць Л. Р. Соціалістичні перетворення в західних областях Укра-їнської РСР. - К.: Держполітвидав, 1950. - с. 241.

Масова колективізація сільського господарства вимагала великої кількості спеціалістів в цій галузі. Розв'язуючи це питання, радянська влада до 1950 року створила у Львівській області два інститути, два технікуми та шість шкіл, які готували спеціалістів і масових робітників для колгоспного господарства Львівщини, що дало змогу випустити 775 голів колгоспів, 235 рахівників, 2800 ланкових, 130 працівників тваринницьких ферм.

Для зміцнення проколгоспних настроїв у селах створювалися партійні організації. З цією метою широко практикувалося переведення в села комуністів з міста. Обласні, міські та районні ради систематично посилали на роботу у селах області комуністів, які виступали ініціаторами створення колгоспів.

Так, у 1948 році Львівський міськком партії направив на постійну роботу в села області 665 комуністів і 448 комсомольців, а в грудні 1949 року партійна організація Львова направила в сільські райони області ще 1275 комуністів ЛКСМ України в рішеннях 11 з'їздів та конференцій. 1919-1966. -К.: Молодь, 1969.-701 с. Михайлюк О. Г., Кічий І. В., Півницький М. Д. та ін. . - с.386 . Якщо у вересні 1948 року в сільських районах області вже працювало 4495 комуністів, які створили 80 міських і 56 колгоспних парторганізацій, то в 1950 році їх нараховувалось в селах на роботу з метою прискорення темпів колективізації продовжувалось і в 1950 році. Так, на початку року Львівський міськком партії направив 450 осіб. Крім партійних організацій в селах діяло 575 комсомольських організацій, в тому числі 342 - в колгоспах, які також брали найактивнішу участь у створенні колгоспів.

У Волинській області, наприклад, у 1948 році з міст і райцентрів у села направлено 568 членів партії. Це дало можливість створити нові партійні організації на селі. Станом на 1 січня 1949 року в колгоспах області діяло 46 парторганізацій - кандидатських і партійно-комсомольських груп. Однак число комуністів, які безпосередньо працювали на селі, складало всього 9 % усіх комуністів області Масловский В. И. В борьбе с врагами социализма: Очерки истории классовой борьбы на селе в период построения основ социализма в запад-ных областях Украины. 1939-1950. - Львов: Государственный университет им. И. Франко, 1984.- 187 с..

Програмою подальшої боротьби партійних організацій західних областей за соціалістичну перебудову села стали рішення ХVІ з'їзду КП(б)У, який проходив з 25 по 28 січня 1949 року. Він поставив перед партійним керівництвом західних областей УРСР, як першочергове завдання, завершення колективізації та зміцнення молодих колгоспів Івасюта М. К. Нариси історії колгоспного будівництва в західних областях Української РСР. - К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1962. - с.121. Виконуючи ці рішення, партійні та радянські державні органи Львівщині розгорнули велику організаційну і політичну роботу на селі.

Щоб зміцнити колгоспи, Волинський обком партії масово направляв на постійну роботу в села міських комуністів. Протягом 1951-1952 років з міста Луцька в села направлено 385 комуністів. Але й після цього у сільському господарстві Волині працювало лише 2300 комуністів менше 10 %. Направлення в села за партійними розпорядженнями тривало й у наступні роки.

У 1953 році у колгоспах вже працювало 52 секретарі райкомів і дев'ять голів райвиконкомів. На роботу в МТС було направлено 155 інженерів. Лише колектив Луцького автомобільного заводу поповнив штат МТС 16 дипломованими інженерами. До кінця 1953 року у колгоспи з міст Волині відряджено 950 агрономів і зоотехніків. У 1953 році у Волині головами колгоспів працювали 373 комуністи.

Зміцненню колгоспів, на думку властей, повинні сприяти їх укрупнення. У Волинській області, наприклад в 1950-1952 роках замість 1072 колгоспів було утворено 719 Нариси історії Волинської обласної партійної організації /Авт. колектив П. А. Борковський, В. Н. Бурчак, Б. Й. Заброварний та ін. - Львів: Каменяр, 1981. - с. 86.

В цей період вирішальну роль відігравали і політвідділи МТС, які стали форпостом у справі організації колгоспів в області. Нагадаємо, що вони були створені в регіоні відповідно до рішення ЦК ВКП(б) від 13 грудня 1949 року і ЦК КП(б)У від 23 грудня цього ж року на базі усіх машинно-тракторних станцій. Зокрема, в області їх нараховувалось 32.

За ініціативи Києва партійні організацїі всіх областей намагалися широко запровадити соціалістичне змагання у районах. На початку 60-х років рух за комуністичне ставлення до праці стали нав'язувати і селу. У Волинській області за звання колективів комуністичної праці «боролись» 296 сільських колективів з участю 9240 працюючих. За звітами райкомів партії, до цього «прагнули» 127 ферм колгоспів і радгоспів, 161 ланка, 17 районних відділення «Сільгосптехніки» Нариси історії Комуністичної партії України. - К.: Політвидав України, 1977.- с.569.

Про низьку ефективність соціалістичного змагання свідчать підсумки 1953 року. У Волинській області жоден показник не виконано. Зернових культур зобов'язувалися зібрати 12,5 ц з га, а отримали всього 8 ц, кукурудзи 25 і 18,2 ц з га. Колгоспи Іваничівського і Ковельського районів зобов'язались отримати зернових по 40 ц з га, а отримали відповідно 22 і 20 ц з га. Надій молока по області передбачався 1300 кг на фуражну корову, а склав по 1093 кг. Цукрових буряків замість 250 ц з га одержали 183 ц з га. Урожай льону замість 3,5 ц з га, становив 2,8. Картоплі викопали майже втричі менше - 50 ц замість 120.

Селяни, насильно зігнані до колгоспів працювали лише з примусу. Так, в колгоспі імені Moлотова (село Височне Волинської області) із 320 працездатних жінок обов'язковий мінімум (чим не панщина) виробила всього одна жінка. У колгоспі імені Ілліча (село Самари) з 1 січня 1951 року по 8 лютого ні один колгоспник 3-ї і 4-ї бригад не виробив жодного трудодня.

Через масове невиконання встановлених норм керівництву колгоспів доводилося їх зменшувати. Наприклад, у колгоспі імені Будьонного за виполення 0,5 га льону нараховували 1,25 трудодня, а норми передбачали за 0,1 га. У колгоспі імені Калініна за оранку 0,5 га нараховували два трудодні, в той час, як обов'язковими нормами - 0,7-0,9 нараховувалося 1,5 трудодня.

У 1952 році в більшості колгоспів Волині оплата праці залишалась мізерною. Так, у колгоспі «Пролетар» Камінь-Каширського району за один трудодень платили всього 33 копійки, імені Леніна Головнянського району --53 копійки, колгоспі імені Хрущова Заболоттівського району- 79 копійок. Низькою залишалась і натуральна оплата. У колгоспі імені Котовського Маневицького району за один трудодень нараховували 100г зерна, імені Мічуріна Головнянського району - 170 г, «Вільний шлях» Луцького району - 200 г зерна. Волинь Радянська (1939-1964). Збірник документів і матеріалів. -Львів: Каменяр, 1971. - Ч. 3 с.56

Незважаючи на деяке зростання показників господарювання в 1952 році, врожайність зернових становила всього 8,3 ц. Особливо низькими були показники в колгоспах Маневицького, Заболоттівського, Любомльського, Колківського районів ВолинськоЇ області.

Про результати колективізації свідчить річний звіт за 1953 рік. Станом на 1 січня 1953 року всі 584 колгоспи Волинської області мали заборгованість «Сільгоспбанкові» на суму 39 млн. 106 тис. 11 крб. Зокрема, в 12 колгоспах заборгованість сягала понад 2 млн. крб, у 86 - по 1 млн. крб., в 59 - понад 500 тис. крб кожен.

Щоб колгоспи зводили кінці з кінцями, доводилося «списувати» заборгованість. Лише за рішенням Волинського облвиконкому № 446 від 25 квітня 1953 року погашено недовнесення сум за 1953 рік: по Колківському району - 15500 крб, по Луцькому - 28005 крб, по Ківерцівському 82281 крб, по Шацькому - 75094 крб, по Любешівському 68164 крб З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР. Збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1976. -с. 294.

Для підняття ефективності сільського господарства широко застосовувалися масові нагородження. Запроваджено почесні звання: «Ветеран колгоспної праці», «Сім 'я трудової слави». На токах і тракторних бригадах піднімалися вимпели на честь кращих працівників. Повсюдно відкривалися «Галереї трудової слави».

Опір селянства колективізації і заходи радянської влади щодо його подолання. Заходи радянської влади, спрямовані на завершення колективізації сільського господарства західного регіону України

Утвердженням сталінської тоталітарної системи в регіоні й радянізацією господарського життя характеризувався перший етап -1944 - 1947 рр. Складним та суперечливим був процес повернення до мирного життя і відбудови господарства західних областей України. Трирічна німецька окупація, завдані війною руйнування ще більше ускладнили політичну та економічну ситуацію в регіоні. Критичний стан справ у сільському господарстві спонукав новітні органи радянської адміністрації до активних господарських та військово-політичних дій, які створили б умови для повного опанування ситуацією. З цією метою уже 21 грудня 1944 р. у складі уряду УРСР була створена Рада допомоги західним областям республіки, в яку ввійшли п'ять відповідальних працівників ЦК КП(б)У і Раднаркому УРСР на чолі із заступником голови Раднаркому УРСР Л. Корнійцем. У 40 республіканських наркоматах та управліннях було затверджено заступників наркомів і начальників із метою більш оперативного господарського керівництва.Малярчук О.М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - с. 30

Одночасно з наданням селянам землі розпочалась робота, спрямована на обмеження заможних, так званих куркульських господарств. У них органи радянської влади вилучили 250 тисяч га землі, які були передані бідняцьким господарствам. Позиція влади стосовно куркульства була однозначна і полягала у послідовному економічному обмеженні та наступній ліквідації його "як класу". Як бачимо, цю давню ленінську настанову партійні й радянські органи повною мірою застосовували у регіоні. Головну роль у здійсненні всіх важливих заходів із відбудови, розвитку і соціалістичної перебудови сільського господарства відіграли керовані з центру партійні організації.

Характерною й традиційною рисою нової системи господарювання на селі було поєднання політичних зусиль партії та органів влади. У "пашпортах" перших сільськогосподарських артілей поряд із підписом голови виконкому районної Ради депутатів трудящих обов'язково значилися підписи секретаря райкому та уповноваженого обкому КП(б)У. Колгоспи були нерозривно зрощені з партійними структурами, тобто партійний апарат мав усю повноту влади у них, але не брав на себе відповідальності за поточні справи. З самого початку колгоспи опинилися під жорсткою опікою партії, до них прикріплювалися уповноважені "для повсякденної допомоги та зміцнення трудової дисципліни". Над усіма організованими колективними господарствами запроваджувалося шефство промислових підприємств та установ міста, військових частин.

Партійні та радянські органи у перші повоєнні роки вдавалися до тактичних заходів із метою схилити на свій бік частину сільського населення, в першу чергу бідняків та середняків. Насаджуючи соціалістичні виробничі відносини, влада розраховувала насамперед на незаможне селянство. У силу історичного розвитку західноукраїнських земель робітництво як соціальна основа у здійсненні колективізації в СРСР становило в краї незначну частину населення і не було впливовою силою. Пріоритетне значення надавалося сполучним ланкам між індивідуальними селянськими господарствами та колгоспами. Шляхом прямого адміністративного впливу на земельні громади держава дістала можливість поступово готувати селянство до знищення одноосібних господарств. Вагомим важелем впливу на селянство стало застосування старих перевірених методів - контролю з боку державних машинно-тракторних станцій. Одночасно зі створенням передумов для насадження соціалістичної моделі виробництва у сільському господарстві керівні партійні та радянські органи розпочали роботу з відновлення колгоспів створених у передвоєнний час.

Важким тягарем на селянство регіону лягли обов'язкові поставки зерна державі. Так, у Хустському окрузі Закарпатської області селянин із села Фокостово С. Чимар заявив: "Де я візьму пшеницю, коли її не сіяв, звідки у мене може бути молоко, коли ми працюємо на коровах?". Спеціальні директиви ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У систематично вимагали від райкомів, виконкомів районних Рад депутатів трудящих і уповноважених Міністерства заготівель УРСР постачання зерна якісною пшеницею, а не фуражними сільськогосподарськими культурами. У випадку, коли серед мішків із зерном нового врожаю траплявся мішок зі старим зерном, в якому знаходили довгоносика, пункт "Заготзерно" повністю бракував усю партію, а не тільки те зерно, де було виявлено шкідника.

Ще жахливішою формою визиску західноукраїнського селянства стали лісозаготівлі у Карпатах. Частина селянських дворів Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Чернівецької та Закарпатської областей була зобов'язана протягом року поставити державі 20-30 кубічних метрів будівельного лісу. Виконати такі завдання було надзвичайно важко через відсутність у значної частини селянських господарств тяглової сили та спеціальної техніки для лісозаготівель. Недовиконання плану таких поставок викликало хвилю репресій з боку владних структур та посадових осіб різного рангу Завідувач військового відділу Лопатинського райкому КП(б)У, Львівської області А. Торба, заступник голови райвиконкому І.Тищенко з групою червоноармійців військової частини 33905 під командою молодшого лейтенанта О. Єфименка прибули в село Кустин для "вирішення проблеми" недовиконання плану лісозаготівлі. Перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вони познущалися над громадянином У. Шостаком. Його сина, віком чотирнадцять років, посадили на сніг і довкола нього стріляли з автомата, а шістнадцятилітню дочку поставили біля надмогильного хреста і пострілами з пістолета імітували її розстріл. Малярчук О.М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - с.47

З метою залякати західноукраїнське населення і позбавити підпілля ОУН, лави УПА підтримки, органи НКВС та НКДБ застосовували різні тактичні заходи. У кожному селі в районах розташування баз УПА бралися на облік по 2-3 так звані куркулі, які підозрювалися у зв'язках із повстанцями. їх прізвища оголошували на загальних зборах селян, саме на них покладалася відповідальність за будь-який випадок "бандпроявів" у селі, за найменшу "провину" їх перших чекало виселення разом із сім'ями. Органи радянської влади продовжували активний пошук "ворогів", заносячи не тільки цих заможних селян, але і їхніх родичів у спеціальні списки як членів сімей "ворогів народу". Всі вони підлягали негайному вивезенню до Сибіру, Казахстану, Середньої Азії. До заходів адміністративно-політичного тиску слід додати податкову політику, яка застосовувалася до сімей "активних учасників банд УПА " з метою змусити останніх "вийти з лісу" .

Проте жодні попередження не могли стримати запеклий опір із боку теренової сітки ОУН та відділів УПА. Усе це, у свою чергу, призвело до масових депортацій західноукраїнського населення у віддалені райони СРСР. Виселенню в 1944 - 1952 рр. було піддано понад 65 тис. сімей загальною чисельністю понад 203 тис. осіб. У соціальній структурі виселенців переважали селяни. Надольський Й.Е, Депортаційна політика сталінського тоталітарного режиму в західних областях України (1939 - 1053 рр.) ; Волинський національний університет ім. Лесі Українки. - Луцьк: Вежа, 2008. - с. 235

Земля та майно, що залишалися після виселення господарів, переходили у розпорядження органів влади. Порядок їх використання регламентувала таємна постанова № ПБ - 148/14 с Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У від 15 жовтня 1947 р., яка зобов'язувала відповідні органи забезпечити належний облік та охорону майна, поступову передачу його у колгоспи чи державні установи. Малярчук О.М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - с. 47-48

Нерідко, радянські та партійні чиновники вилученим майном розпоряджалися виключно у своїх корисливих інтересах. У листі до ЦК ВКП(б) прокурор Висоцького району Ровенської області В. Кеніцький повідомляв, що партійними і радянськими організаціями було "розбазарено" до 70 голів великої рогатої худоби, а новоорганізованому колгоспу не передано жодної корови. Начальнику Радехівського районного відділу МВС Львівської області І. Просвірову було винесено обкомом КП(б)У догану за організацію ним при райвідділі "чорної комори" з майна, вилученого у "виселених бандитських сімей ".

Нову хвилю боротьби з куркульством викликала постанова Ради Міністрів СРСР "Про порядок заготівлі сільськогосподарських продуктів у куркульських господарствах Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Ровенської, Волинської і Чернівецької областей УРСР" від 6 липня 1947 р. Цим документом установлювалося, що, починаючи з 1947 року, куркульські господарства повинні здійснювати обов'язкове постачання сільськогосподарських продуктів державі у збільшених обсягах (зерна, соняшнику, сої, картоплі, овочів, сіна, м'яса і молока - на 50 %, шерсті на 100 %). Терміни здачі продуктів "куркульськими господарствами" відносно "трудових господарств" зменшувалися по зерну, картоплі, овочах, соняшнику і сіну на один місяць, по м'ясу і шерсті на два, по молоку - на три місяці. Запровадження соціалістичного способу виробництва на селі загострило політичне протиборство в регіоні. Початок реалізації аграрної політики партії та уряду спричинив масові селянські виступи. У селі Нижня-Апша Тячівського округу Закарпатської області 4 серпня 1947 р. кілька сотень селян підняли стихійне повстання, в результаті якого був убитий голова сільради та місцевого колгоспуІ Черниченко.

Другий етап аграрної політики режиму - 1948-1950 рр. відзначався суцільною організацією колгоспів, що проходила з масовими порушеннями Статуту сільськогосподарської артілі та принципу добровільності. Механізм її полягав утому, що у "політично відсталих" селах організовували збори, на яких усіх жителів ставили перед фактом: "Або буде колгосп, або всіх виселять у Сибір", Спеціальні загони, що складалися з направлених у село працівників, агітували селян за вступ до колгоспу й збирали заяви. Чисельний склад таких груп затверджувався райкомами партії і сягав кількох десятків, а іноді й 50-60 осіб. Представники обласних та. районних владних структур примушували селян вступати в колгоспи під загрозою фізичних розправ та виселення. Так, 6 березня 1947 р. начальник штабу винищувального батальйону райвідділу МДБ І. Крючков, перебуваючи в селі Богданівка Корецького району Ровенської області з групою партійно-радянського активу, викликав для розмови про вступ у колгосп селянина Д. Черняка і запропонував йому підписати заяву. Однак той відмовився від вступу до колгоспу, за що й був побитий.

У довідці заступника завідуючого сільськогосподарським відділом Львівського обласного комітету КП(б)У І. Загороднюка "Про організаційно-господарське зміцнення колгоспів Ново-Яричівського району Львівської області" за 1948 р. знаходимо таке: "Колгоспи в даному районі не організовувались, а насаджувалися. Селяни йшли в колгоспи не через власні переконання у перевазі колективних методів господарювання, а тому, що їх примушували та залякували". Особливо "давала результат" сумна картина, коли одному чи кільком селянам прилюдно "запихали пальці в двері й прищемлювали" Основним засобом існування селянства залишалися індивідуальні підсобні господарства.

При цьому слід урахувати, що були введені високі податки на кожне фруктове дерево, незалежно від того, давало воно врожай чи ні. Селянин сплачував грошові податки державі, встановлені відповідно до розмірів прибутків, отриманих із кожної голови худоби, площі посівів. Щоб якось вийти з катастрофічного становища, селяни змушені були згортати особисте підсобне господарство, яке ставало збитковим. Цей процес особливо посилився з 1948 р., коли внаслідок кількаразового підвищення податків та зниження роздрібних цін на сільськогосподарську продукцію відбулося різке зменшення прибутків колгоспників. Така політика держави стосовно села призвела до того, що у 1950 р. у СРСР 40 % селянських сімей не тримали молочної худоби, у тому числі 15 % не мали домашніх тварин

Упродовж 1951-1953 рр. за допомогою розгалуженого адміністративно-бюрократичного апарату розпочалося чергове закабалення західноукраїнського селянства. Партійно-радянська номенклатура, котра паразитувала на колгоспному ладі, зробила все для того, щоб підкорити продуктивні сили села. Характерною особливістю колгоспної системи стали перевитрати трудоднів на утримання адміністративно-управлінського апарату, незважаючи па постанову Ради Міністрів СРСР від 3 вересня 1948 р. № 3329. Неправильне витрачання трудоднів відбувалося внаслідок зростання штатів управлінського й обслуговуючого персоналу в колгоспах, надмірно високих витрат трудоднів та видатків. У багатьох колгоспах це призвело до нестачі працездатних колгоспників для роботи в полі й на фермах, які мали нижчу оплату праці, ніж на обслуговуючих посадах.

Нерідко траплялися випадки запровадження зайвих, надуманих посад. У господарстві "Червоний партизан" Сторожинецького району Чернівецької області при наявності в колгоспі лише 38 господарств була введена посада завгоспа, якому нараховувалося по 30 трудоднів у місяць.

Великого поширення в колгоспах набрала практика відпускання по записках голів колгоспів продуктів окремим колгоспникам та посадовим особам, незалежно від зароблених ними трудоднів. Для прикладу, директор Кіцманської МТС О. Мамонін по окремих записках безплатно отримував із колгоспу ім. Молотова хліб загальною кількістю 420 кг. Малярчук О.М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - с. 68

Держава насильницькою колективізацією зробила ставку на позаекономічний примус, знехтувала досвідом селянства. За стереотипами звичаєвого права, які домінували в селянській свідомості, єдиними авторитетними органами управління були земельні громади. Західноукраїнські хутірські господарства були провісниками фермерських. Село у своїй основі мало два типи приватного господарювання: заснованого на особистій праці виробника (фермерство) й такого, що базувалося на найманій праці (приватні підприємства). Зрозуміло, що замість підвищення ефективності та конкурентоспроможності цих численних господарств радянський тоталітарний режим узяв курс на цілковите їх знищення.

Опір ОУН - УПА колективізації

У другій половині 40-х - на початку 50-х рр. XX ст. радянська влада розгорнула широкомасштабну акцію по колективізації західноукраїнського села, яка супроводжувалася примусом і депортаціями населення у віддалені регіони СРСР. Колгоспний лад не відповідав інтересам селянства. Селяни не могли змиритися з втратою землі, власності, не бажали стати наймитами держави. Тим більше, що бачили перед собою наочний приклад напівголодного життя колгоспників Східної України, які 1946-1947 рр. переживали черговий голод. Тому західноукраїнське селянство чинило впертий спротив колективізації.

Найбільш гострою формою боротьби селянства проти колективізації була їх участь у формуваннях УПА. Селяни вступали в УПА, творячи її соціальну базу. Вони із зброєю в руках намагалися не допустити колективізації, помститися за репресованих радянською владою родичів та близьких, краян. УПА була армією самооборони селянства від посягань на їхню власність, життя, національну і людську гідність. Повстанський рух мав чітко виражений національно-визвольний характер. Він був волевиявленням селянства до державотворення українського народу, що віками визрівало в його свідомості.

Аграрна програма ОУН - УПА відповідала інтересам частини селянства. Вони виступали за конфіскацію великого землеволодіння, передачі селянам землі, відстоювали трудову приватну власність, розвиток вільного підприємництва і кооперації. Селянин-одноосібник мав стати основним виробником сільськогосподарської продукції, а за майновим станом це мав бути міцний, самодостатній господар. У документі УПА стверджувалося, що національно-визвольний рух виступає "за знищення большевицької експлуататорсько-кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українській державі допускатиметься індивідуальне користування землею, в залежності від волі селян".

Селяни бачили в повстанцях своїх захисників, надавали їм допомогу їжею, одягом, грішми, схованками, розвідувальною інформацією. Розмірковуючи про причини невдалого проведення операцій проти формувань ОУН - УПА, командувач Прикарпатським військовим округом Єрьоменко говорив про селян таке: "У всіх кампаніях, які ми проводили, вони нам своїми діями палки в колеса вставляють".

У боротьбі проти колективізації ОУН та УПА надавали всебічну допомогу селянству. Вони стимулювали її власними бойовими та політичними акціями. Восени 1947 р. завдяки діям підрозділів УПА500 тис. чоловік зуміли ухилитися від примусового виселення до Сибіру.

УПА та підпілля ОУН вели широку агітаційно-пропагандистську роботу.

У секретному донесенні секретарю Львівського обкому КП(б)У Грушецькому повідомлялося про мітинг селян, організований вояками УПА: „12 квітня 1945 року о 18 годині вечора в село Кугаїв нашого району (колишнього Сокільницького) прибула група банди українських націоналістів у кількості 40-50 чоловік. Ця банда оточила село, зібрала селян біля сільради, де провела мітинг.Виступаючі розповідали селянам про боротьбу, яку вони ведуть проти більшовиків, про власні втрати". Повстанці провели мітинги у селах Криве, Немилів, Павлів, Нестаничі, Андріївка, Розжалів Радехівського району Львівської області, Брониця і Унятичі Підбузького району Дрогобицької області та в багатьох інших.

У зверненнях, листівках, підпільних часописах учасники національно-визвольної боротьби закликали селян активно чинити опір утворенню колгоспів. У листівці "Геть сталінські колгоспи!", знайденій у мешканця села Мишів Іваничівського району Волинської області В. Рябова, розповідалося про голод у Східній Україні та про неперспективність колгоспної системи, містився заклик до боротьби з нею. Листівку "Геть грабіжники!" енквадедисти вилучили в жителя села Борохів цієї ж області В. Гаврилюка, яку він розповсюджував у селі Теремно, біля Луцька.

У червні 1947 року масового розповсюдження набрала листівка, яка закликала селян до солідарності на протиколгоспному фронті: «Брати-селяни! Можна не сумніватися в тому, що всі намагання більшовицько-російських катів завести колгоспну панщину закінчаться провалом, коли Ви і надалі будете рішуче протиставляти всім цим намаганням, з цілковитим недовір'ям ставитися до брехні про колгоспний «рай» і не піддаватися ніяким ворожим застрашуванням і погрозам». За завданням боївки ОУН у с. Ямниця Станіславської області діяла група з 13 осіб на чолі з Анастасією Савчак, яка вела антиколгоспну агітацію. У хатах А. Зуб'яка, А. Вербицького проводилися нелегальні збори селян. 25 листопада 1949 р. с. Ямниця відвідав М. Хрущов, який закликав селян створити колгосп. Більшість їх не підтримала його, заявивши, що за будь-яких обставин до колгоспу не вступить .