Західноукраїнське село у повоєнні роки (1944-1953 років)

У зв'язку з розгортанням насильницької колективізації повстанці на початку 1949 р. надрукували брошуру, в якій селян закликали активно чинити опір утворенню колгоспів. "УПА і революційне підпілля, - вказувалося в документі, - широко підтримують західньо-українське селянство в його боротьбі протии більшовицької колективізаційної акції. Саме завдяки цій підтримці західньо-українське селянство до сьогодні ще не колективізоване. Cвою боротьбу проти колгоспної системи в Україні український визвольно-революційний рух веде під гаслом: "Геть колгоспи! Земля селянам". Про розмах агітаційно-пропагандистської роботи повстанців свідчить те, що 1947-1950 рр. ограни держбезпеки знищили 15 підпільних друкарень, вилучили 200 тис. листівок і брошур . Протягом 1944 - 1950-х років лише на Дрогобиччині діяло більше 10 підпільних друкарень. Особливо плідно працювала друкарня УПА у с. Медвежа, яку скеровував колишній дрогобицький гімназист Левко Грущак.

Агітаційно-пропагандистська робота повстанців сприяла розпаду багатьох колгоспів. У с. Ременові Новояричівського району Львівської області, що характеризувалося високою національною свідомістю ще за часів польської окупації, органи радянської влади шляхом насилля утворили колгосп.

Розгорнута антиколгоспна агітація закликала селян не усуспільнювати інвентар, тяглову худобу, насіння, не виходити на роботу. Результат не забарився - колгосп розпався. Подібне спостерігалося в селах Запитів, Підліски, Пікуловичі, Борщовичі Львівської області.

Дії організаторів та активістів колгоспного будівництва, зокрема енкаведистів, партійно-комсомольських та радянських працівників, УПА та підпілля ОУН кваліфікували як зраду Україні, а тому їх карали. "У нашій боротьбі ми, бандерівці, - писав Петро Полтава, - виступаємо тільки проти большевицьких імперіалістів, тобто проти партійної верхівки та всіх тих елементів, незалежно від їхнього соціального і національного походження, які цій верхівці вірно служать. Це підла брехня, що ми стріляємо всіх совєтських людей без розбору. Проти совєтських народних масс ми не боремося. Про це можуть посвідчити тисячі совєтських людей - совєтських колгоспників, робітників та інтелігентів, з якими ми зустрічалися, розмовляли, яким ми передавали нашу літературу. Про це можуть посвідчити тисячі голодуючих, яким ми допомагали, чим тільки могли. Ми знищуємо тільки керівних представників партії, МВД і МГБ і всі ті вислужницькі, продажні елементи, які активно виступають проти нашого руху і вороже відносяться до українського народу".

26 березня 1947 р. упівці біля с. Ільці Жаб'євського району Станіславської області обстріляли енкаведистів, які йшли на колгоспну акцію. У результаті були вбиті начальник РВ МДБ Бєляєв, оперпрацівник Булка, а командира винищувального батальйону Зозулю взяли у полон. Подібна доля спіткала райпартактив у с. Дядьковичі Рівенської області. Це викликало лють у партійно-радянського керівництва. Микита Хрущов у вузькому колі цинічно заявляв: "Комуністи, які не зуміли згуртувати навколо себе актив, не можуть захистити своє життя і гинуть, чорт з ними, туди їм і дорога".

Повстанці вбивали партійно-радянських активістів, насамперед, за ставлення до селян під час організації колгоспів. У с. Волошиново Старосамбірського району Дрогобицької області, коли шість озброєних активістів з районної адміністрації погрозами, шантажем, побиттям примушували селян підписати заяви про вступ до колгоспу, підрозділ УПА раптово прийшов на допомогу. Під час бою двох організаторів колгоспу було вбито. У с. Кобло підпільники вбили дільничого міліціонера, заступника Старосамбірського райвідділу міліції Чорного, голову колгоспу, які насильницькими методами хотіли завершити суцільну колективізацію села. На чолі з хорунжим Охрімом підпільники між селом Стрільбичі і Біличі цього ж району знищили чотирьох та поранили трьох партійно-радянських активістів, які неодноразово вдавалися до фізичного насилля під час організації колгоспів. У стосунку до багатьох сільських активiстiв повстанці діяли виважено, часто попереджали їх.

У червні 1947 р. упівці массово розповсюджували листівки, в яких закликали сільських активістів відійти осторонь колгоспного будівництва. «Той, хто цього не зробить, - застерігалось в одній із них, - вважатиметься злочинцем і тому буде знищеним». Так робили неодноразово.

У с. Витилівка Кіцманського району Чернівецької області, с. Тростянець Миколаївського району Дрогобицької області, с. Присівці Зборівського району Тернопільської області упівці знищили сільських активістів, які шляхом насилля примушували селян вступити до колгоспу.

14 лютого 1948 р. було задушено голову сільської ради с. Гніздечного Великоборківського району Тернопільської області Ганну Котович - активного організатора місцевого колгоспу. На грудях їй повісили плакат: «За насильницьку колективізацію карає народ».

Протягом 1946р. у західних областях України проведено 2598 заходів, спрямованих в основному проти колгоспного будівництва, а в січні - жовтні 1947р. - 1320. Усе це, з одного боку, стримувало проведення примусової колективізації, а з іншого -- завдавало страждань багатьом людям, які ставали жертвамипротиборства. Особливої гостроти набрала боротьба проти колективізації на Прикарпатті (у Львівській, Станіславській та Дрогобицькій областях), де нарід, - пише дослідник історії УПА Петро Мірчук, - ставив одностайний спротив більшовицьким намірам убрати його в колгоспні шори.

Крім прямих протиколгоспних акцій, у яких нищено колгоспи й МТС, велика кількість саботажних атентатних акцій була спрямована проти організаторів й ініціаторів колгоспів та проти їх зусиль організувати колгоспи".

Улітку 1948 р. вояки УПА на Волині спалили колгоспні приміщення у селах: Первіччя і Городище Луківського району, Гупали і Запілля Любомльського, Потапи Головнівського, Ратно, Бузаки, Хотешів, Черче, Височно і Прохід Ратнівського, Синово, Замшани і Мізове Старовижівського, Тоболи і Ворокомле Камінь-Каширського району. У травні - червні 1948 р. подібну акцію проведено у Львівській області. У вересні 1948р. спалено колгоспні будівлі у селах Головнеці, Козярі, Сухівці, Шильняки, Галинці Малі Чернівецької області.

Компартійна статистика стверджує, що під час збройних акцій УПА та підпілля ОУН, спрямованих передусім проти репресивного апарату радянської влади - військ НКВС та активістів колгоспного будівництва - загинуло близько 30 тис. партійних й радянських працівників, до 20 тис. військовослужбовців, міліціонерів, прикордонників. Однак аналіз багатьох документів засвідчує, що значну частину цих вбивств здійснили самі енкаведисти, приписуючи їх воякам УПА та підпіллю ОУН з метою дискредитації національно-визвольного руху.

З лютим садизмом жертвам виривали серце і ніздрі, виколювали очі, випікали на обличчі тавро, ґвалтували. Начальник Бібрського райвідділу НКВС Львівської області Богомолов сокирою відрубав голову повстанцю Григорію Паньківу із Підгородища. Він схопив його молодшого брата Ярослава і, піддаючи тортурам, вимагав видати підпільників. При цьому бив неповнолітнього шомполами, по-звірячому щипцями повідривав вуха.

14 травня 1946 р. начальник Журавнівського райвідділу МВС Дрогобицької області капітан Федоров і лейтенант Сільченко заарештували підозрюваного у приналежності до ОУН завідувача райземвідділом П. Яцишина. Після страшних катувань його вбили, а понівечене тіло кинули у Дністер.

Начальник Поморянського РВ МДБ Львівської області Шабатура та старший уповноважений РВ МВС Засєдкін разом із підручними затримали невинних жителів с. Болотня Д. Чепика, М. Чепика, І. Лісовського, Д. Іванківа, М. Олексіва. У доповідній записці інструктора відділу ЦК партії від 24 грудня 1946 р. відзначалось, що вони були піддані жорстоким допитам. Не отримавши потрібних результатів, оперативники на чолі з начальником РВ МДБ Шабатурою змовилися вивести затриманих за село і там розстріляти. Обласному начальству було повідомлено, що мало місце зіткнення з бандогрупою, внаслідок якої названі вище жителі с. Болотня були вбиті. Після прийняття такого „рішення" Д. Чепик, М. Чепик, І. Лісовський, Д. Іванків і М. Олексів були вивезені за село, де їх жорстоко допитували, катували, а потім розстріляли.

Старший уповноважений Славського райвідділу МВС Доля викликав до себе на допит арештованого Василя Дем'яна. Побив його майже до смерті, потім за вказівкою начальства вивезли В. Дем'яна за три кілометри від Славська, розстріляли, а тіло викинули у криницю.

Особливо підступні провокації щодо непокірних селян здійснювали спецгрупи МДБ, які жили по декілька місяців у лісах, видаючи себе за підрозділи УПА. Особовий склад спецгруп не відрізнявся від вояків УПА та учасників оунівського підпілля. Вони приходили на хутори чи села, провокуючи селян до налагодження зв'язків з місцевими відділами повстанців. Якщо селяни вчасно не виявляли провокацію, то справа закінчувалася арештом та конфіскацією всього майна.

У с. Свидник Турківського району Дрогобицької області прибули енкаведисти у формі повстанців. Селяни не розпізнали провокації, стали жертвувати харчами, розповідати про учасників визвольного руху. Відтак багатьох мешканців села заарештували. Їх жорстоко допитували: били, виривали волосся і зуби, ламали руки, саджали на розпечене залізо.

У березні 1948 р. спецгрупа на чолі з агентом МДБ "Крилатим" двічі відвідувала помешкання Гордія Паламарчука с. Грицьки Дубровицького району Рівненської області. Видаючи себе за бійців УПА, енкаведисти жорстоко катували Г.Паламарчука і його доньок за те, ніби вони видавали органам МДБ українських патріотів. На підставі "матеріалів", одержаних провокаційним шляхом, 18 липня 1948р. доньки Паламарчука були заарештовані під час допитів знову були жорстоко побиті .

Уночі 23 липня 1948 р. ця ж спецгрупа вивела до лісу мешканку с.Підвисоцьке Ніну Репницьку, яку жорстоко побили, а опісля згвалтували та пiдвiсили вверх ногами.

Спецгрупа Здолбунівського відділу МДБ Рівненської області у вересні 1948р. приїхала на хутір Загребля. Вона вимагала від Петра Дембіцького зібрати від хуторян 30 ц хліба. Селяни відмовилися, і тому через кілька днів до П. Дембіцького знову прийшли озброєні люди і, погрожуючи розправою, вимагали виконати їх наказ. Переляканий П. Дембіцький запряг коня, повантажив на підводу 3 мішки власного зерна і повіз на вказане місце. Тут його схопили і відправили до райвідділу МДБ.

Группа агентів-бойовиків Хустського окружного відділу МДБ Закарпатської області, до якої входили Михайло і Пилип Антонi, Петро Лемко, Василь Тегза, упродовж 1948 р. вчинила 13 збройних пограбувань селян.

Подібних прикладів багато отож ОУН-УПА чинило героїчний спротив утвердженню колгоспного ладу. Не придушивши національно-визвольного руху, більшовицька влада неспроможна була перейти до суцільної колективізації села, в якому проживала абсолютна більшість населення. Однак сили були не рівні. До початку 50-х років велика кількість бійців і старшин УПА загинула. Боротьба пішла на спад, але не припинялася. Радянська влада всупереч волі селян за допомогою карально-репресивних органів насадила антинародний колгоспний лад, що спричинив деградацію сільськогосподарського виробництва, знищив одвічний селянський уклад, побут, традиції, культуру, християнську мораль.



Інші форми опору селянства

Дедалі більшого поширення набувають різноманітні форми ненасильницького опору селянства. Це знайшло вираження у так званому «відмовництві», саботажеві акціях під час насильницької колективізації сільського господарства. Вона торкнулась безпосередньо кожної родини і мала на меті руйнацію селянства як класу, перетворення його у люмпен-пролетаріат, позбавлений засобів виробництва, впливу на сам процес виробництва та розподілу продукції.

Звичайно, селянство не могло спокійно реагувати на репресивно-каральні дії радянської влади, тому колективізація викликала масовий протест та спротив. Спрямована на знищення селянина-власника, вона не була випадковістю, а стала основною ланкою у комплексі заходів проти національно-визвольного руху, оскільки передбачала знищення соціальної бази ОУН-УПА.

Закономірно, що така антиселянська політика викликала масовий протест. Селянство не могло змиритися з втратою землі, власності, не бажало перетворюватися у наймита держави. Тим більше, що бачило перед собою приклад «солодкого життя» колгоспників Східної України, що постійно потерпали від голоду. Саме тому на селі обстановки ще більше загострюється. Між селянством і радянською владою наростає протистояння. У боротьбі проти колективізації ОУН-УПА надавали всебічну допомогу селянству, стимулюючи її власними бойовими та політичними акціями.

У власних зверненнях, листівках, підпільних часописах повстанці та підпільники повсякчас закликали до руйнації створених колгоспів, відмови вступати до нових об'єднань навіть під страхом репресій, бо це несе кріпацтво для селянина, злидні та голод. Подібні звернення знаходили підтримку населення. Внаслідок пропагандистської діяльності саморозпустились колгоспи сіл: Запитів, Підліски, Пикуловичі та інші.

На противагу колгоспному ладу на селі повстанці мали власну концепцію розвитку сільського господарства в Україні, що передбачала в обов'язковому порядку дотримання принципу добровільності при об'єднанні в колективні господарства. Мало бути узаконене право приватної власності. Селянин-одноосібник мав стати основним виробником сільськогосподарської продукції, а за майновим станом мав бути «середняк» (оскільки до цієї категорії відносилось близько 70% західноукраїнського селянства).

Найбільш запеклий опір колективізації чинив селянин-власник, якого часто відносили до «куркульства» з політичних міркувань. За словами М.З. Мануїльського: «Куркуль… зубами чіпляється за власне «самостійне» господарство. Власну обмеженість він переносить також на державні відносини, вимагаючи «самостійної» України…». Виходячи з подібних міркувань, радянська влада боролась за знищення «куркульства» як класу, що викликало зворотну реакцію з боку заможного селянства, яке у свою чергу чинило спротив, протистояло, використовуючи найменшу можливість, проведенню колективізації, а в її особі вкоріненню радянської влади на селі. Тому мали місце факти, коли куркулі, або середняки добровільно ставали головами новостворених колгоспів з метою дезорганізації їхньої роботи.

В Новояричівському районі Львівської області подібні факти мали місце навіть у 1948 році, коли переважна більшість заможного селянства вже була репресована та разом із сім'ями депортована. Селян зганяли у колгоспи насильно, застосовуючи при цьому зброю, методи фізичного впливу (побиття, голод). Звичайно, такі дії викликали справедливе обурення та ненависть до представників радянської влади, відмову підписувати заяви під загрозою зброї, чи тортур. Тому часто це робили за них представники груп партійного, радянського активу та органів МВС, що роз'їжджали по селах свого району і займались створенням колгоспів, не гребуючи жодними засобами. Саме такі групи і займалися безчинствами.

Одна з них працювала у селах Комарово та Боровичі Колківського району Волинської області над створенням колгоспів влітку 1948 року. Цю групу очолював завідуючий парткабінетом райвиконкому Будько. За 25 днів роботи групи в підвал біля сільради села Комарово було посаджено 17 селян, які утримувались там до двох діб. Їх періодично, особливо в нічний час, приводили до сільради, де завдавали тілесних ушкоджень: «… підіймали на руках вверх і кидали на підлогу. Окремим селянам одягали на голову відро, або бочку і били по них.». Переселенець із Чехословаччини Марків Н.І. у розмові з секретарем Горохівського районного комісаріату (Волинська область) на питання «як живете?» відповів: «Я пройшов Болгарію, Польщу, Францію, Чехословаччину, але гіршого життя, ніж в Росії ніде не бачив… Тут багато голодних ходять з торбами, причина - колгоспи… Я своїми руками виріжу всю свою сім'ю, а в колгоспи не допущу…». Суть радянської влади на селі Марків Н.І. характеризує таким чином: «Спробуй щось проти вимови, так заарештують відразу».

Протестуючи проти грабіжницької податкової політики, селяни відмовлялися сплачувати податки, продавати хліб державі за низькими цінами. Так, у Подольському районі Тернопільської області говориться у доповідній записці секретаря Тернопільського обкому КП(б)У Компанія І. П.: «На початку грудня 1944 року по січень 1945 року абсолютно припинилось надходження натуральних та грошових платежів по восьми сільрадах, як не дивно, влади нема і встановити поки не є можливим…».

У 1946 році східні області УРСР охопив голод. Це змусило населення вирушати на захід у пошуках продуктів харчування. Тому західноукраїнські села домовлялись з голодними та змарнілими заробітчанами, які наймались у селянські господарства на роботу за продукти, вимінювати останній одяг на хліб. Зібравши таким чином трішки харчів, вони поверталися додому з надією врятувати власні сім'ї від голодної смерті. Радянська влада неодноразово відреаговувала на такі вимушені міграції українського населення. Указом Президії верховної Ради УРСР було заборонено східним українцям купувати і вивозити продукти харчування із західноукраїнських земель. Розпочались масові облави, під час яких конфісковувались продукти та одяг чесно зароблений в наймах, а разом з тим люди втрачали надію на порятунок власних сімей, які помирали від голодної смерті. Такі випадки були неодноразовими і це ще більше породило небажання західноукраїнських селян приймати колгоспну систему.

Несплата податків, як форма протесту, особливо поширюється у 1947 році. До цього селян спонукала державна політика «економічної війни» з одноосібним господарством, що знайшла вираження у постійному збільшенні податкових поставок продуктів харчування та грошових стягнень. У 1947 році не розрахувались з державою по Рівненській області, зокрема, 595 індивідуальних господарства.

Ще однією з форм протесту селянства проти економічної політики уряду стала відмова продавати хліб державі. Спротив викликало і насильницьке відбирання земельних наділів під колгоспний лан.

Небажання селянства вступати до колективних господарств зумовило надзвичайно низькі темпи зростання їхньої чисельності у перші повоєнні роки. Тому завдання партії про здійснення стовідсоткової колективізації частково було перекладено на каральні органи МВС. Це змусило найбільш завзятих противників колгоспного ладу втікати в ліси та інші села, щоб не підписувати заяв. Подібна ситуація унеможливлювала створення колгоспу в такому селі, та цю проблему каральні загони вирішували дуже просто. Не заставши жителів у селі першого разу, така група приїздила через декілька днів з уже готовими списками колгоспників і груп самоохорони, після чого жителям лише зачитували списки .

Подібним чином було створено колгосп «Тридцятиріччя ВЛКСМ» у с.Надітичі Миколаївського району Львівської області. Таким чином, насильницька колективізація одноосібного західноукраїнського села набула характеру гострої боротьби.

Можна виділити кілька основних форм мирного спротиву селянства радянській владі у процесі насильницької колективізації сільського господарства. Найбільш активного поширення набуває така пасивна форма протесту, як відмова підписувати заяви про вступ до колгоспу навіть під страхом репресій та фізичних знущань, що масово використовувалось членами груп радянського, партійного активу та державними силовими органами.

До таких форм протесту селянства слід віднести різноманітні саботажні акції, які проводились для руйнації новостворених колгоспів (поширення листівок національного підпілля, знищення списків колгоспників, бухгалтерської документації, виступи на різноманітних зборах селян, втеча в ліси із сіл, в яких мають організовуватися колгоспи, недопущення весняного орання власних земельних ділянок, що мали відійти до колгоспів та ін.).

Значно зросла і поляризація серед самого населення сіл. Керівники всіх рангів почували себе повноправними господарями своєї округи. Перевищення влади, злодійство стало масовим явищем. Особливо часто розкрадалось майно громадян, які були вивезені на спецпоселення. З цією метою місцеві представники влади подавали списки на розкуркулення середняцьких господарств.

Особливо гострого характеру набула боротьба з «куркульством» у 1949 році. Вони підлягали стовідсотковій депортації у райони Сибіру, не дивлячись на те, чи завинили вони, чи ні перед радянською владою. Саме їх існування викликало небезпеку, «розкладало» соціалістичний лад на селі. Тому до кінця 1949 року у Львівській області ліквідовано 925 таких господарств, Станіславській - 610, Закарпатській - більше 1000.

Ще однією особливістю проведення колективізації в західних областях України була наявність тисяч переселенських сімей, які залишились без землі та майна і опинились в чужих краях. Так, тільки у Львівській області таких сімей українців-переселенців з Польщі нараховувалось близько 20 тисяч. Характерною рисою процесу колективізації на Львівщині була наявність великого контингенту військ МВС-МДБ, що проводили каральні операції проти збройних формувань ОУН-УПА, та служили своєрідним каталізатором для «творення» колгоспів.

Висновки

Упродовж тривалого часу процес колективізації села, зокрема, західноукраїнського, радянська історіографія відображала лише з класових позицій. За часів незалежності України вийшли публікації, в яких більш об'єктивно, але фрагментарно розглядається це питання. Тому на наш погляд, дана тема й надалі ще потребуватиме всебічногоо й комплексного дослідження, зокрема, більш повного висвітлення етапів, методів та соціально-політичних і економічних наслідків колективізації західноукраїнського села у повоєнний період.

У 40-х - на початку 50-х років XX століття радянський уряд здійснив колективізацію західноукраїнського села, вона проводилася адміністративними методами, та переважно за допомогою штучного розпалювання соціально-класової ненависті, а також пропагандистського та економічного тиску.

Перші колгоспи у західноукраїнському селі організовувалися ще в 1940-1941 роках, а після війни відбувався процес їхнього відновлення та створення нових колективних господврств. Вони виникали здебільшого на базі колишніх фільварків, а членами їх ставали колишні наймити і найбідніші селяни.

Однак значна частина селян не підтримувала ідеї колгоспного ладу. Це пояснюється тим, що, по-перше, у західноукраїнському селі була вкорінена психологія приватного власника. Важко уявити, щоб селяни, які протягом багатьох віків мріяли про землю і виїжджали в пошуках кращого життя до США, Канади, Австралії, Аргентини, Бразилії, поспішали з нею розстатися і вступити до колгоспу. Вони прагнули одержати від нової влади землю у приватну власність і вільно на ній господарювати.

По-друге, ще свіжими були спомини про колективізацію на Західній Україні у довоєнний період.

По-третє, у 1946-1947 рр. Східну Україну через недорід охопив голод. З Наддніпрянщини та областей Росії у західні області України, де голод був менш відчутним, переміщалися люди у пошуках харчів. Кращих "агітаторів" проти колгоспного ладу годі було шукати.

По-четверте, загони УПА і підпілля ОУН чинили запеклий збройний опір Радянській владі і колгоспному ладові, зокрема.

Колективізація західноукраїнського села ускладнювалася й тим, що існувала велика роздрібненість у землекористуванні, зберігалося черезсмужжя. Ще однією особливістю західноукраїнського села була наявність великої кількості хутірських господарств. Західноукраїнське село було, в основному, бідняцько-середняцьким, тут не створювалися організації на зразок комнезамів, а земельні громади не мали чітко означеного соціального характеру.

Завдавши поразки основним силам ОУН-УПА, сталінський режим з літа 1947 р. приступив до здійснення суцільної колективізації. До кінця 1947 р. планувалося повністю відновити діяльність колгоспів, що існували у довоєнний період. Це означало збільшення їхньої кількості, що, в свою чергу, зумовило форсування колективізації.

1949 рік став переломним у ході колективізації. Це пов'язувалося із поступовим затуханням національно-визвольної боротьби. До цього часу було майже ліквідовано збройний опір УПА, частково депортовано селян, які підтримували ідею самостійності, тому звузилася соціальна база національно-визвольної боротьби, яка мала антирадянську і антиколгоспну спрямованість.

Часто селян залучали до колгоспів грубими, насильницькими методами: податковим тиском, погрожуванням, залякуванням, шантажем, провокаціями, вивезенням до Сибіру. Під гаслом боротьби проти куркулів розпочалося масове відчуження селянина від власності та перетворення його в наймита. Термін "куркуль" політизувався, тому розкуркулюванню підлягали селяни будь-якої категорії як носії приватновласницької ідеології.

Колгоспи створювалися здебільшого уповноваженими органами влади, які приїжджали з району і оголошували про виникнення колгоспу та вимагали від селян заяв про вступ до нього, а також передання землі і худоби колгоспу. Подекуди створювалися фіктивні колгоспи.

Представники влади використовували різні методи тиску на селян. Замість того, щоб переконати їх у перевагах колективного господарювання, іноді навіть застосовуючи фізичну силу, вимагали від селян підписання заяви про вступ до колгоспу.

Уся ідеологічна машина сталінського режиму була спрямована на встановлення колективної форми господарювання. Для того, що переконати людей у необхідності колективної праці проводили різні мітинги, наради, семінари, конференції, лекції, використовували радіо, кіно, пресу.

Хоча агітація і пропаганда широко використовувалися, однак вони не були визначальними. Так чи інакше, до початку 1950 р. суцільну колективізацію в основному завершили Волинська i Чернівецька областi, де у колгоспи було об'єднано відповідно 91,1 i 90,1 вiдсотка селянських господарств, у Львiвськiй - 50,1.

У захiднi областi продовжували прибувати партiйнi кадри з інших регiонiв України. Таким чином, для створення економічної бази владних структур та придушення національно-визвольного руху компартія намагалася за допомогою карально-репресивних органiв утвердити колгоспний лад.

Колгоспи 1949-1950 років мали величезну кількість проблем, серед яких основними можна назвати такі, як низька організація праці, зволікання з усуспільненням землі і майна, відсутність належного обліку праці, «зрівнялівка», низька трудова дисципліна та інші негаразди.

Система колективної безвідповідальності призводила до безлічі порушень і зловживань з боку керівників.

Після знищення основних сил УПА та підпілля ОУН 1947-1948 рр. суцільна колективізація західноукраїнського села до початку 50-х років, в основному, була завершена. На догоду сталінській доктрині були репресовані, ув'язнені тисячі волинян, галичан, буковинців та закарпатців. Так за сталінським "рецептом" була здійснена "революційна перебудова" західноукраїнського села. Однак, домігшись повної колективізації, Радянська влада ще довго не могла забезпечити ефективності колгоспів.

Список використаних джерел та літератури

1.Волинь Радянська (1939-1964). Збірник документів і матеріалів. -Львів: Каменяр, 1971. - Ч. 3.-374 с.

2.Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. - Київ - Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 1996. - 376 с.

3.Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. 1917-1957 гг. Сборник документов: В 4-х т. - Т. 3.: 1946-1952 гг. -М.: Госполитиздат, 1958. - 704 с.

4.Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. 1917-1957 гг. Сборник документов: В 4-х т. - Т. 4.: 1953-1957 гг. -М.: Госполитиздат, 1958. - 864 с.

5.З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР. Збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1976. -511с.

6.Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. 1898-1971. - Видання 8-е, доповн. і ви-правл. - Т. 6: 1941-1954. - К.: Політвидав України, 1980. - 524 с.

7.Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. 1898-1971. - Видання 8-е, доповн. і ви-правл. -Т. 7: 1955-1959.-К.: Політвидав України, 1981. - 534 с.

8.Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. 1898-1971. - Видання 8-е, доповн. і ви-правл. - Т. 8: 1959-1965. - К.: Політвидав України, 1981. - 540 с.

9.Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК: У 2-х т.-Т. 2:1941-1976.-К.: Політвидав України,1977,-1022 с.

10.Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріали (1939-1953). - К.: Наукова думка, 1995. - 748 с.

11.Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріали (1953-1966). - Т. II. - Львів: Інститут українознавства ім. 1. Крип'якевича,1996.-917 с.

12.Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади. - Львів: Просвіта, 1993. - Кн. 1. - 795 с.

13.Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади. -Львів: Галицька видавнича спілка, 1997. - Кн. 2. - 661 с.

14.Літопис Української Повстанської Армії. - Т. 8.: Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріали. 1944-1945 / За ред. П. Потічного, Є. Тендера. - Львів: Літопис, 1992. - Кн. 1. - 319 с.

15.ЛКСМ України в рішеннях 11 з'їздів та конференцій. 1919-1966. -К.: Молодь, 1969.-701 с.

16.Михайлюк О. Г., Кічий І. В., Півницький М. Д. та ін. Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів. - Львів: Вища школа, 1988. - 238 с.

17.Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952, Документи і матеріали. - Львів: Атлас, 1991. - 448 с.

18.Народне господарство Української РСР в 1957 р. Статистичний збірник.-К., 1957.-535 с.

19.Народное хозяйство СССР в 1961 г. Статистический ежегодник. - М.: Госстатиздат, 1962. - 861 с.

20.Народное хозяйство СССР в 1964 г. Статистический ежегодник. - М.: Статистика, 1965. - 887 с.

21.Народне господарство Української РСР: Статистичний щорічник. До 60-річчя утворення СРСР / Відп. за вип. Б. А. Сівко. - К.: Техніка, 1982. - 383 с.

22.Національні відносини в Україні у XX ст. Збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1994. - 560 с.

23.ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 pp. (Збірка документів). - Видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів, 1955. - 372 с.

24.Радянська Буковина. 1946-1970. Документи і матеріали. - Ужгород: Карпати, 1980. - 272 с.

25.Радянське Прикарпаття. 1939-1959. Документи і матеріали: У 2-х т- Ужгород: Карпати, 1964. . - Т. 1. - 535 с.

26.Радянське Закарпаття. 1946-1958. Документи і матеріали. - Ужгород: Карпати, 1985.-184 с.

27.Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам (1917-1967 гг.). Сборник документов за 50 лег: В 5 т. -Т. 5. -М.: Политиздат, 1968.-787с.

28.Соціалістична культура Львівщини. Збірник архівних матеріалів (1939-1962).-Львів: Каменяр, 1964.- 199 с.

29.Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР. 1939-1979. Збірник документів і матеріалів.-К.: Наук, думка, 1980.-547 с.

30.Суспільно-політичний розвиток західних областей УРСР. 1939-1989. Збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1989. - 453 с.

31.Українська суспільно-політична думка у 20 столітті: Документи і матеріали: У 3-х т. - Сучасність, 1983. - Т. 1. - 510 с; Т. 2. - 429 с; Т. 3. - 443 с.

32.Україна в XX ст. (1900-2000): Збірник документів і матеріалів / Упоряд.: А. Г. Слюсаренко, В. 1. Гусєв, В. Ю. Король та ін. - К.: Вища школа, 2000.-351 с.

33.XVII съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины, 23-27 сентября 1952 г.: Материалы съезда. - К.: Госполитиздат УССР, 1953. -231с.

34.XIX съезд Коммунистической партии Украины, 17-21 января 1956 г.: Материалы съезда. - К.: Госполитиздат Украины, 1956. - 259 с.

35.XX съезд Коммунистической партии Советского Союза, 14-25 февраля 1956 г.: Стенографический отчет. - Т. Политиздат,1956.-559с.

36.Баран В. К. Україна після Сталіна: Нариси історії 1953-1985 pp. - Л.: Свобода, 1992.-124 с.

37.Баран В. К. Україна 1950-1960-х pp.: еволюція тоталітарної системи. - Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України,1996.- 448 с.

38.Баран В. К. Україна: новітня історія (1945-1991 pp.). -Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003. - 670 с.

39.Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Документи і матеріали: У 2-х кн. - Кн. 2. - К.: Либідь - Військо України, 1994. - 688 с.

40.Валуєв В. М. Західні області України в новій Сталінській п'ятирічці. -К.: Укрполітвидав, 1947. - 29 с

41.Варецький В. Л. Соціалістичне будівництво в західних і Закарпатській областях УРСР. - К.: Укрполітвидав, 1946. - 15 с.

42.Возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною / Сливка Ю. Ю., Масловський В. 1., Швагуляк М. М. та інші / АН УРСР. Інститут суспільних наук. - К.: Наукова думка, 1989. - 488 с

43.Волкогонов Д. А. Тріумф і трагедія: Політичний портрет Й. В. Сталіна: У 2 кн. - К.: Політвидав України, 1990. - Кн. 2.-671 с.

44.Гаврилюк О. Н. Радянізація економічного і духовного життя західноукраїнського села другої половини 40-х - 50-х років (на матеріалах Волинської, Рівненської та Львівської областей): Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01. - Чернівці: Державний університет ім. Ю. Федьковича, 1996. - 21 с

45.Галамай С Боротьба за визволення України. 1929-1989. - Львів: Каменяр, 1993.-343 с.

46.Гулай В. В. Етносоціальні процеси в західних областях України (друга половина 40-х - 50-ті роки XX ст.): Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01. -- Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевичаНАН України, 2002.-19 с.

47.Дейчаківський І. Ямниця. Історія села. Долі людей. -Львів: Червона калина, 1994. -208 с.

48.Жухрай В. Сталин: правда и ложь. - М.: Сварог, 1996. - 352 с.

49.За щастя оновленої землі: Нариси історії колгоспного селянства західних областей УРСР. 1939-1979 / Івасюта М. К., Масловський В. І., Мартинюк А. І., Нечитайло В. В. - К.: Наукова думка, 1979. - 210с.

50.Івасюта М. К. Нариси історії колгоспного будівництва в західних областях Української РСР. - К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1962. - 316 с.

51.Історія селянства Української РСР: У 5-и т. - Т. 4. - К.: Наукова думка, 1967.-534 с.

52.Історія Української РСР: У 2-х т. - Т. 2. - К.: Наук, думка, 1967. - 860 с.

53.Історія Української РСР: У 8-х т., 10-х кн. - Т. 7.: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні (1941-1945). - К.: Наукова думка, 1977. - 535 с.

54.Історія Української РСР: У 8-х т., 10-х кн. - Т. 8.: У 2-х кн. -К.: Наук. думка, 1979. - Кн. 1. - 390 с; Кн. 2. - 700 с.

55.Історія українського селянства. У 2-х т. - К.: Наук, думка, 2006. - Т. 2. - 660 с.

56.Історія народного господарства Української РСР: У 3-х т., 4-х кн. -Т. 3. - К.: Наукова думка, 1985. - Кн. 1. - 464 с.

57.Историография истории Украинской ССР. - К.: Наукова думка, 1986.- 556 с.

58.История Коммунистической партии Советского Союза: В 6 т.-Т. 5.-М.: Политиздат, 1980. - Кн. 2.-691 с.

59.История крестьянства СССР: История советского крестьянства: В 5 т. - Т. 4. - М.: Наука, 1988. - 395 с.

60.Кірсанова О. А. Розвиток суспільно-політичної активності трудящих західних областей УРСР у процесі будівництва основ соціалізму. 1944-- 1950.-К.: Наукова думка, 1981.-223 с.

61.Киселева Л. П. Историография борьбы Коммунистической партии за культурные преобразования в западных областях УССР в 1939-1958 тт.: Дисс. канд. ист. наук: 07.00.01. - К.: Государственный университет им. Т. Шевченко, 1976.-230 с.

62.Когут П. В. Запровадження колгоспної системи в західних областях України (1944--1953 pp.): Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01. - Львів: Національний університет ім. І. Франка, 2000. - 25 с

63.Кожинов В. Россия. Век XX (1939-1964). - М.: Эксмо-Пресс, 2002. -446 с.

64.Кондратюк А. С. Ідейно-політична робота партійних організацій в період соціалістичної перебудови західноукраїнського села (1944-1950 pp.). -Львів: Видавництво Львівського університету, 1972. - 100с.

65.Костик П. С. У боротьбі за технічне оснащення сільського господарства: Діяльність Компартії України по створенню і дальшому розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства західних областей УРСР 1939-1975 pp. - Львів: Державний університет ім. 1. Франка, 1980. - 165 с

66.Костырченко Г. Тайная политика Сталина. - М.: Международные отношения, 2001. - 779 с.

67.Корнієць Л. Р. Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР. - К.: Держполітвидав, 1950.

68.Кошарний 1. Я. У сузір'ї соціалістичної культури. Культурне будівництво у возз'єднаних областях УРСР (1939-1958 pp.). -Львів: Вища школа,1975.-239 с.

69.Кошарний І. Я. Рясні плоди дружби (Економічні і культурні перетворення у західних областях України за роки Радянської влади). - Львів:Каменяр, 1974.-280 с.

70.Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХст. - К.: Основи, 1997.-425 с.

71.Крупницький Б. Українська історична наука під Советами. - Мюнхен, 1957.-114с.

72.Ленартович О. Ю. Селянство Західної України у національно-визвольній боротьбі 1944-1950 pp.: Автореф. дис. канд. іст. наук: 07. 00.01. -Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 1997. - 22 с.

73.Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2-х т. - Т. 2. / Пер. з англ. У. Гавришків, Я. Грицака. - К.: Основи, 1994. - 573 с. -Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 1997. - 22 с.

74.Маланчук В. Ю. Торжество ленінської національної політики (Комуністична партія - організатор розв'язання національного питання в західних областях УРСР). - Львів: Книжково-журнальне вид-во, 1963. - 696 с.

75.Малярчук О. М. Аграрна політика партійно-радянської влади (1944-1964 pp., західні землі України): Автореф. дис. канд. і ст. наук: 07.00.01. -Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2005. - 20 с.

76.Малярчук О. М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села: монографія / О.М. Малярчук. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. - 228 с.

77.Малько О. О. Робітничий клас - трудівникам села. - К.: Наукова думка, 1978.-134 с.

78.Масловский В. И. В борьбе с врагами социализма: Очерки истории классовой борьбы на селе в период построения основ социализма в западных областях Украины. 1939-1950. - Львов: Государственный университет им. И. Франко, 1984.- 187 с.

79.Меньшов Ф. А. Организаторская и массово-политическая работа политорганов, партийных организаций Красной Армии среди трудящихся западных областей УССР (февраль 1944 - февраль 1946 гг.): Дисс. канд. ист. наук: 07.00.01. - К.: Государственный университет им. Т. Шевченко, 1980. -203 с.

80.Нариси історії Волинської обласної партійної організації /Авт. колектив П. А. Борковський, В. Н. Бурчак, Б. Й. Заброварний та ін. - Львів: Каменяр, 1981. - 250 с. 365.

81.Надольський Й.Е, Депортаційна політика сталінського тоталітарного режиму в західних областях України (1939 - 1053 рр.) ; Волинський національний університет ім. Лесі Українки. - Луцьк: Вежа, 2008. - 260 с

82.Нариси історії Комуністичної партії України. - К.: Політвидав України, 1977.-764 с.

83.Нечитайло В. В. Українське селянство: важкий шлях до волі. - Кам'янець-Подільський: Апостроф, 1995. - 192 с.

84.Панченко П. П., Талан Є. П. Світлий час колгоспного селянства. -К.: Політвидав України, 1980. - 111с.

85.Петруня Н. Я. Комсомол - активный помощник партии в строительстве социализма в западных областях УССР (1939-1958 гг.). Историография проблемы: Автореф. дисс. канд. ист. наук: 07.00.01. - К.: Государственный университет им. Т. Шевченко, 1986. - 22 с.

86.Рибак .В. Соціальна інфраструктура українського села: зміни, труднощі, проблеми (20-ті - початок 90-х pp. XX ст.). - К.: Рідний край,1997.-166 с.

87.Рибак 1. В., Матвєєв А. Ю. Трагічний перелом. Колективізація і розкуркулення на Поділлі та Південно-Східній Волині. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2001. - 140 с.

88.219

89.Рубльов О. С, Черненко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-60-1 і роки XX ст.). - К.: Наукова думка, 1994. - 350 с.

90.Саржан А. О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. Друга половина 40-х - кінець 80-х pp. XX ст.: Монографія. - Донецьк: ООО "Лебедь", 2004.-412 с.

91.Сеньків М. В. Західноукраїнське село: насильницька колективізація 40 - поч. 50-х pp. XX ст. - Львів: Інститут українознавства ім. 1. Крип'якевича НАН України, 2002. - 292 с.

92.Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944-1953 pp.: Нові документи і матеріали. - К.: Дніпро, 1998. - 941 40 с.

93.Сила інтернаціоналістського гарту / Авт. колектив: Нагарна Л. П., Варгатюк П. Л., Василенко В. К. таін.-К.: Політвидав України, 1983.-318 с.

94.Сироцинський К. Є. Перемога колгоспного ладу в західних областях Української РСР. - К.: Держполітвидав УРСР, 1953. - 96 с

95.Стецько Я. Українська визвольна концепція / Твори. - Ч. І. -Мюнхен: Видання Організації Українських Націоналістів, 1987. - 528 с

96.Соціалістична перебудова і розвиток сільського господарства Української РСР: У 2-х т. - Т 2. - К.: Наукова думка, 1968. - 345 с.

97.Суспільно-політичне життя трудящих Української РСР: У 2-х т. -Т. 2. - К.: Наукова думка, 1974. - 381 с.

98.Ткачук В. П. Соціально-політичні процеси на західноукраїнських землях в перше повоєнне десятиріччя (1944-1954 pp.): Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01. - Львів: Національний університет ім. 1. Франка, 1998. - 17 с.

99.Черниш Й. Д. Комуністична партія України - організатор соціалістичних перетворень на селі в західних областях Української РСР(1939-1958 pp.). -Львів: Видавництво Львівського університету, 1963. - 267 с.

100.Шаповал Ю. 1. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії / АН України. Інститут національних відносин і політології. - К.: Наукова думка, 1993.-351 с.

101.Шепета М. Т. Допомога робітничого класу України колгоспному селу у боротьбі за дальше піднесення сільського господарства (1951-1958 pp.). - Чернівці: Обласне видавництво, 1970. - 115 с.

102.Шульга 1. В. Робітничий клас - колгоспному селянству (Комуністична партія України - організатор допомоги робітничого класу трудівникам села. 1951-1965 pp.). - К.: Вид-во Київського університету, 1971. - 149 с.

103.Юрчук В. Боротьба КП України за відбудову і розвиток народного господарства (1945-1952 pp.). - К.: Політвидав України, 1965. - 255 с.

104.Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30--50-ті роки XX ст. (історико-політологічний аспект). - Луцьк:Надстир'я, 1995.-176 с.

105.Богодист 1. П. З приводу ролі земельних громад у соціалістичній перебудові західноукраїнського села // Український історичний журнал. -І962.-№3.-С. 113-116.

106.Грушецький І. Соціалістичне перетворення Львівщини // Більшовик України. - 1948. - № 8. - С 32-40.

107.Івасюта М. К. Соціалістична перебудова сільського господарства в західних областях Української РСР // Український історичний журнал. - 1959.-№4.-С 3-13.

108.Коваль М.В. Українська РСР у період відбудови і розвитку народного господарства (1945-1955 рр.) // Український історичний журнал, 1990. - № 4. - с. 83

109.Малярчук О. М. Колективізація сільського господарства західноукраїнського регіону (1944-1964 pp.) в історіографії // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Вип. VI. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С. 123-134.

110.Малярчук О. М. Особливості та наслідки колективізації західноукраїнського регіону // Наукові дослідження в контексті історичних проблем. Історія та українознавство. - Миколаїв - Одеса: ТОВ ВІД, 2003. - С. 140-148.

111.Малярчук О. М. Підготовка та розстановка кадрів у сільському господарстві західноукраїнського регіону у другій половині 40-х - першій половині 50-х років XX ст. // Збірник наукових праць "Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі". - Вип. 3. -Тернопіль: ТДТУ, 2003. - С 226-231.

112.Малярчук О. М. Особливості соціально-економічної підготовки західноукраїнського села до суцільної колективізації (1944-1947 pp.)//Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету.Серія: Історія. - Вип. 3. - Тернопіль: ТДПУ, 2003. - С 228-232.

113.Малярчук О. М. Методи та механізм колективізації західноукраїнського села (друга половина 40-х років XX ст.) // Матеріали VJ1 Міжнародної конференції "Наука і освіта - 2004". - Т. 5.: Історія України.-Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С 30-33.

114.Малярчук О. М. Форми ідеологічного поневолення західноукраїнського села (50-ті - перша половина 60-х років XX ст.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія:Історія.-Вип. 1. - Тернопіль: ТДПУ, 2004. - С 140-146.

115.Сеньків М. В. Колективізація західноукраїнського села: "Кадри вирішують все" (1944-1952 pp.) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Випуск VII. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - С 44-54.

116.Ярош Б. О. Насильницька колективізація волинського села у 30-50-і роки (за новими архівними джерелами) //Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історія. - 1997. - № 3. - С. 57-61.

117.Енциклопедія Українознавства / За ред. В. Кубійовича. - Т. 3. -Перевидання в Україні. - К.: Глобус, 1996. - 1200 с.

118.Історія України / Відп. ред. Ю. Сливка; керівник авт. кол. Ю. Зайцев. - Вид. 3-тє, переробл. і доповн. - Львів: Світ, 2002. - 520 с.

119.Історія міст і сіл Української РСР. Волинська обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1970. - 746 с.

120.Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1969. - 785 с.

121.Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1971. - 639 с.

122.Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1968. - 979 с.

123.Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1973. - 655 с.

124.Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільська обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1973. - 640 с.

125.Історія міст і сіл Української РСР. Чернівецька обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1969. - 704 с.

126.Лановик Б. Д., Матейко Р. М., Матисякевич 3. М. Історія України: Навч. посібник. - 3-тє вид., випр. - К.: Товариство Знання, КОО, 2000. - 574 с.

127.Лановик Б. Д., Лазаревич М. В. Економічна історія України і світу: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. і доповн. - Тернопіль: Джура, 2003.

128.Новітня історія України (1900-2000): Підручник / Слюсаренко А. Г., Гусєв В. І., Литвин В. М. та інші. - 2-ге вид., перероб. і доповн. - К.: Вища школа, 2002.-719 с.

129.Остафійчук В. Ф. Історія України: сучасне бачення. Навч. посібн. -К.: Знання-Прес, 2002. - 348 с.

130.Панченко П. П., Шмарчук В. А. Аграрна історія України; Підручн. для студентів сільськогосподарських закладів освіти. - 2-ге вид., випр. і доповн

131.Радянська Волинь. - 1940. - 18 лютого.

132.Радянська Волинь. - 1945. - 3 квітня.

133.Радянська Волинь // На подвиг, юнаки і дівчата! Звернення. -1958. -18 листопада.

134.Радянська Волинь // Зростання сільськогосподарського виробництва. - 1958. - 22 листопада.

135.Радянська Волинь // В обкомі КПУ і облвиконкомі. - 1959.-28 березня.

136.Радянська Буковина // До селян і селянок західних областей України. -1945.-4 квітня.

137.Радянська Буковина // Підготовка механізаторів сільського господарства. - 1955. - 11 січня.

138.Радянська Буковина // Поліпшити масово-політичну та культурно-освітню роботу на селі. - 1955. - 19 січня.

139.Радянська Буковина // За тісний зв'язок пропаганди з житіям. - 1961.-8 січня.

Размещено на Allbest.ru