Історія села Чемеринці

Виступали начальники, розхвалювали переваги колгоспного ладу. Люди, коли заявили, хто підпишеться першим, всі мовчки стояли. Ніхто заяви не хотів писати першим. Тоді почалися обзивання, погрози висилки на Сибір. Народ мовчав. Після того заявили, що "серед вас є "вороги народу", радянської влади, прихвосні бандерівців", і почали виводити з залу по одному чоловікові для індивідуальної обробки. Така тактика привела до того, що окремі не витримали побоїв, погроз і записалися в колгосп. До речі, багато заяв було написано організаторами акції на російській мові. Підписи на заявах не відповідали підписам селян на інших документах. Були випадки, що з хуторів селяни робили спробу заховатися, їх виловлювали і примушували писати заяви.

Перед селянами виступали районні керівники, які розповіли про переваги колгоспного господарювання над одноосібним. Виступаючий наголошував, що ви станете вільними від куркулів, заможними колгоспниками, що комуністичний рай для вас мішають створювати “бандерівці і оунівці”.

Залучити на такі збори всіх людей було важко при наявності хуторів. Дехто з селян тікав у ліс, переховувався.

Збори кишіли обіцянками, але селяни на приманку чиновників не пішли. Після того, як головуючий оголосив: "Хто хоче в колгосп записатися?", в залі запанувала тиша. Почалася індивідуальна обробка селян. Викликали на співрозмову багатих і бідних. Але діло не посувалося. Тоді почалась обробка багатоповерховою матнею, погрозами не лише Сибіром, але і зброєю. Ніч йшла в погрозах для селян. І деякі здалися. При вивченні заяв в колгосп від селян більшість їх написані на російській мові, а замість підпису поставлено тут хрестики. Цікаво, що деякі селяни вміли писати і читати. З причини небажання стати колгоспниками не признавалися, що вміють писати та читати.

На підставі заяв можна визначити таке. На листках записані прізвища одним почерком. Іншим записано, який реманент сільськогосподарських знарядь праці і кількість землі та худоби добровільно віддає він для колгоспу.

У заможних селян забирали стайні для формування ферм. Створення колгоспів проходило декілька місяців. Шантажами і погрозами було створено два колгоспи. Головами колгоспів були Кіндрат Ілько та Баліцький Дмитро. Обидва колгоспи силою районних та місцевих керівників створювались на базі усуспільнення сільськогосподарського реманенту (возів, плугів, саней, молотарок, віялок), тяглової сили (коней, волів), худоби (корів, молодняку, овець, кіз, курей і іншої птиці). Шляхом усуспільнення створювались тваринницькі ферми, вівчарники, птахоферми, свинарники. Всі колгоспники залучалися до праці. Існував принцип: "Хто не робить, той не їсть!" Оплата праці проводилася на підставі кінцевих результатів праці за вироблені трудодні. Колгоспи були зобов'язані щорічно виконувати планові поставки хлібопродуктів та городніх культур державі. Ферми зобов'язані здавати м'ясо, молоко, масло, яйця, вовну, шкіри з убитих або загиблих тварин. В колгоспах був створений обліковий апарат, який вів господарський облік.

Восени 1949 року поля засіяли озимими культурами, насінням, яке було реквізовано у населення. Від заможних селян усуспільнені киратові молотилки. Змолочене зерно, крім витраченого на насіння, здано як обов'язкову здачу державі. Весною 1950 року в колгоспі не всі поля посіяні ярими зерновими, а посадка картоплі велась з реквізованого в селян. Держава виділила за здачу зернових молотарку, трактора, а через деякий час - автомашину. Поля були засіяні льоном, кок-сагизом для виготовлення резини, чумизою.

Осінь 1950 року не принесла того врожаю, на який очікували керівники. Колгоспи довелося об'єднати. Головою новоствореного колгоспу ім. С.М.Кірова на звітно-виборчих зборах було обрано Хоменка Іллю Андрійовича. До нього лояльно відносилися і альтернативні сили. Він нікого не зачіпав, його теж не зачіпали. З державними планами він потужки справлявся, але районне керівництво не було ним задоволене. На його місце прийшов Попіль, а через рік Попеля замінили на Курила Петра Дмитровича, що прийшов з провиною. Бухгалтером почав працювати Любко Петро Максимович. Курило Петро велику увагу звернув на вирощення льону. В колгоспі льон переробляли на льоноволокно спочатку дерев'яними терлицями, а потім були побудовані льоносушарки та закуплені механічні льонопереробні агрегати. Льоноволокно здавали 10-12-м номером і за нього одержували грошову оплату. Якщо в 1950 році на трудодень отримувати по 20 копійок і по 400 грамів зерна, то після переробки і реалізації льоноволокна при запровадженні в 60-х роках гарантованої оплати праці ланкова Мартиняк одержала 360 крб., а бригадири по 350-400 крб. Крім грошової оплати колгоспники одержували аванс зерном, а в кінці року після виконання державних поставок кінцевий розрахунок.

Попрацював Курило Петро недовго. На його місце був обраний Салабай Василь Олексійович. Оженився Салабай Василь на вчительці Прокопюк Євдокії Павлівні з Корсунь-Шевченківщини.

В 1950-55 роках в селі була створена партійна та комсомольська організації. Секретарями партійної організації були Мних В.М., Боднар Павло Михайлович, Бриня Іван, Гарасим Степан, Данилов, Щільник Степан.

В 1970-х роках головою колгоспу був обраний Микитюк Степан Матвійович. Це була добра людина. Його стилем роботи була довіра до свого керівного персоналу - членів правління, бригадирів Очкуся Дмитра, Корната Іллярія, Дзембіцького Михайла. Очкусь Д.М. очолював першу бригаду і відзначався як непоганий організатор праці. Дзембіцький Михайло, одружений на вчительці Гнатюк Є.М.

Часто до села приїзжав зав. статистичним управлінням Пітула Степан - заядлий мисливець.

В 1973 році в колгоспі було 5 комбайнів, кілька автомашин ГАЗ-51, ГАЗ-52, та американський "студебекер", яким їздив Григорій Яриш. Голова колгоспу мав автомашину ГАЗ-67, секретар парторганізації їздив бензовозом.

До господарської діяльності Микитюк С.М. відносився добросовісно. При його керівництві був добре налагоджений облік. Середня врожайність становила 20-21 ц з гектара, а в 1975 році - 9 ц з га, картоплі 200 ц з га. Звичайно, обліковий апарат, зоотехніки і агроном старалися робити приписки.

Щодо виконання планів по молоку. В Дунаєві була молочарня, куди звозили молоко з навколишніх сіл. Керував нею Андрій. Від нього залежало збільшення продажу молока державі. Зоотехнік Салабай Володимир навідувався в Дунаїв і "збільшував надої". Щось подібне робилося на м'ясокомбінатах.

На колгоспних зборах часто буди присутні високі чини з району, які сварили керівників колгоспу за допущені недоліки.

Вже в 70-х роках по всій Україні склалися умови, за якими промислові підприємства грабували ледве животіючі колгоспи. Сільськогосподарська техніка ціною запчастин, паливно-мастильних матеріалів брала гроші, а центнер пшениці коштував 18 крб., 1 кг м'яса - 1,20 крб., літра молока - 20 копійок. Затрати на зведення стаєнь комплексного доїння чотирирядних корівників, податки, затрати на придбання нової техніки вплинули на ріст довготермінових та короткотермінових позик. Борги обох позик досягли 700 тис. крб. В селі Вишнівчик колгосп ім. Мічуріна мав ще більші борги. Тому районним та обласним начальством було вирішено об'єднати колгоспи. На зборах Микитюк С.М. розповів про стан справ у колгоспі ім. Кірова, Беньковський Михайло Михайлович - про життя колгоспу ім. Мічуріна. На зборах був присутній Гірний Йосип Іванович. Виступили бригадири, ланкові. Виступив також я. У своєму виступі я використав афоризм: "Кораблю, який не знає свого причалу, не допомагають попутні вітри". На застіллі добре мені влетіло за цей вислів. Мовляв, що колгоспом керує райком, а не попутній вітер.

Михайло Михайлович Беньковський, колишній сотник УПА (Ворон). До обрання його головою в Чемеринцях на цій посаді він керував у Куровичах. Про нього писала Ірина Вільде, як про доброго господаря, любителя екзотики. В Куровичах він при хаті тримав ведмедя. За молодих років володів богатирською силою, любив компанії. Вже зимою після його виборів все районне начальство, а також чин зі Львова приїхали на полювання. Ще в суботу Беньковський зібрав всіх своїх підлеглих, а також мисливців Винярського Володимира Івановича, Матяка Павла, Очкуся Дмитра. Дзембіцький і інші мали завдання вигукувати в лісі, щоб наганяти на мисливців дичину. Я відповідав за кухню: пік картоплю, чищену, на старому салі в перекинутому догори дном відрі, варив із свіжої риби уху, пік шашлики. Вечеря була призначена на 17.00. Я приготував все, але мисливці появилися в 19.40. Ніч, холодні шашлики, картопля ледь-ледь тепла, уху підігріли. Все на морозі втратило свої смакові якості. Однак, з докорами в мою адресу, повечеряли. Звичайно, продуктів та горілки, коньяку випили багато. Розрахунок робив колгосп.

В селі була побудована крамниця та будинок для сільської їдальні. Головою споживчого товариства в Дунаєві довгий час працював Гнатяк Павло Михайлович. Це була чесна, працьовита людина. В селі Дунаєві ним був створений продовольчий та промисловий магазини, книжковий та залізоскоб'яний магазини. В Чемеринцях в приміщенні сільської їдальні відкрито залізоскоб'яний магазин, на хуторах Гуральня, Кутерноги, Кузбаниця - магазини-надомники. Добре працювала шкільна їдальня, в якій діти харчувалися.

Беньковський М.М. викинув з костелу склад, реставрував його, зробивши адмінбудинок. Тут була пошта, кабінети політосвіти та секретаря парткому. Було за часи Микитюка та Беньковського побудовано чотирирядний двокомплексний корівник з автопоїлками, з червоним куточком та буфетом на фермі. Доярки забезпечувалися чаєм, хлібом з маслом або печивом.

В селі була тракторна бригада, бригадиром якої був Писарчук Іван Петрович, людина з неабиякими господарськими здібностями. Його життя проходило на колесах, в пошуках запчастин в Прибалтиці і Ростові.

Мінялися й голови сільських рад. В 1947-49 роках головою був Новосад Микола. Не відзначався він і талантом і розумом. Обрали люди - бачили кого. І в скорому часі його замінила Грендиш Олена Павлівна. Опісля головою був трохи Бриня Іван, який став секретарем партійної організації, а його замінив Гарасим Степан Дмитрович. Партійні збори, засідання виконкому проводилися регулярно - так вимагали районні партійні органи. Не було жодного засідання виконкому, партійних зборів, щоб не було районних представників. Щорічні звітно-партійні збори перетворювалися на моралізовані словесні баталії, з обвинуваченням кожного в усіх неземних гріхах. Писалися стоси протоколів з високими рішеннями, які не виконувалися, а залишалися мертвою писаниною, що здавалася в архів райкому партії. На всіх зборах колгоспників, партійної організації, загальних зборах селян голосували одноголосно.

При Беньковському на хуторі Гута була побудована колиба, в якій працювали Кулеба Мирон, а потім Костишин Марія. Різалися колгоспні барани, але не всі гроші йшли в колгоспну касу.

На балі в колибі відзначив своє 60-річчя Михайло Беньковський, а колгоспний оркестр програв туш в честь круглої дати. На балі були всі голови колгоспів, працівники райкому, керівники районних відомств, крім культури та освіти. На цей день був призначений об'їзд по господарствах по підготовці до зими.

В колгоспі була свиноферма. Поросят продавали наліво і направо. Списували на падіж, а вартість 1 кг свинини доходила до "золотої" свині. З доповіді першого секретаря райкому на Пленумі РК КП України.

Колгосп мав 2 пасіки. Пасічниками були Жох Тарас та Жох Ярослав. Тут також були затрати, які перевищували прибутки.

Були розкрадання комбікорму. Вели боротьбу з доярками за 2-4 кг вкраденого в торбинку комбікорму, а про тих що крали центнерами - мовчали. Правда, в 1974 році в селі відбувся показовий суд над Чепіжаком Ілярієм. На цьому суді я був засідателем. Судили Чепіжака за комбікорм. Я виступив в його захист, вказавши на загибель його батька на фронті, велику сім'ю, перестарілу маму, хвору жінку. Адвокат зі Львова щиро подякувала мені. А Чепіжакові присудили один рік примусових робіт.

Годували свої корови начальство всіх колгоспних рангів, умовно виписуючи в рахунок оплати праці.

В час жнив на полях працювали комплексні бригади комбайнерів. Для них організовувалося дворазове харчування. Щоб їжа була калорійною, різали свиней, велику рогату худобу. Печінку забирали ті, хто ближче був до розподілу.

Часто в школі можна було почути в 1974-1980 роках: "Мій чоловік не хоче нічого їсти, пропадають страви з печінкою та курятиною".

На фермах часто гинули від поганого догляду телята. Колишня доярка Проць розповідала, що її судили за падіж телят. Суддя на суді запитав, чи телята лежали на підстилці з соломи, чи на голій підлозі. Я сказала правду, що ніякої підстилки не було. Суд мене оправдав. З протоколу партійних зборів.

Розкрадали фірами солому, сіно. Начальство для своєї худоби брало буряки з кагатів, сіно зі скирт, сінаж, пивну дробину, мелясу, а колгоспні корови на папері з'їдали все. Як гриби в лісі після дощу в працівників ферми почали рости нові добротні будинки, появились мотоцикли, автомашини. На фермах були передовики, на славу яких працювали інші. До нагород представляли ланкових, бригадирів, трактористів, комбайнерів. Показники їх заслуг надувалися з праці інших. На час жнив призначалися за ланками комбайнерів комісари, які проводили бесіди, "ідеологічно забезпечували виконання соціалістичних зобов'язань". Там же. Комісари слідкували, чи немає розкрадання зернових. Комбайнер, як хотів вкрасти, то не очищав весь зерновий ківш, а ввечері його очищував і реалізовував за самогон. Вивозилось зерно наліво з колгоспного току під час очистки.

В селі працював АВМ, на якому переробляли хвою на хвойну муку, відходи зернові - на комбікорм. Шофери, що перевозили цю продукцію, надвечір були в глибокій стадії оп'яніння.

Таким чином, людська праця йшла потоком в пропасть, а окремі особи - наживалися.

В кінці 70-х років у КПРС появилася постанова "Про підбір і розстановку кадрів". І грім вдарив з ясного неба. Бриню І.Г. усунули з секретаря парткому за неточність біографії партійної особистої справи, а Беньковського М.М. - за те, що не вказав про причетність до УПА. Головою колгоспу був обраний Шира Іван Іванович, родом з Перемишлян, що раніше працював в Рогатинському районі. Це була людина, яка мала великі зв'язки. Його добре знали на військовому ремонтному заводі у Львові, на всьому Прикарпатті. Тихий, не гарячкуватий, його характер подобався всім. Він мав тверде слово. Секретарем парткому було обрано Гарасима Степана ще до звільнення Беньковського М.М. В Чемеринецьких умовах,при наявності старих кадрів, Іван Іванович керував непогано до пори і часу. Часті приїзди з райкому, області вищого начальства привчили Івана Івановича до застіль. Почалися часті виїзди всього керівництва села в лісові урочища, колибу, спочатку обмивання посад голови, а потім на часті лісові гульбища. Величезні борги, вимушені застілля часто обходилися дорого. Якось на політзаняття приїхав з обкому партії Рябчук. Вирішили гостину справити в районному ресторані. Вечір обійшовся в півтори сотні. А скільки таких вечорів було!

В сільській раді обрали головою Грендиша Павла Франковича, який подружився з Широю І.І. І якого звільняють з голови, а обирають Сайка М.П. Микола Петрович обмурував керамічними плитками ферми, зробив кімнату відпочинку, а погорів на тому, що секретар райкому Мельник О.В. на тоці виявив багато прогнилого зерна та кілька десятків пляшок від різних алкогольних напоїв.

Головою було обрано Грендиша Павла Франковича, який керував недовго. Його замінив Аркатин Степан. Почалися часи в "Союзі нерушимих", що привели до розпаду СРСР.

Після смерті "батька народів" Йосифа Сталіна, першим секретарем ЦК КПРС був обраний Маленков, після нього - Микита Сергійович Хрущов. Це була енергійна людина. Він сміливо виступив на ХХ з'їзді КПРС і дав повну характеристику культу особи Сталіна. Почалися роки відлиги. В 60-х роках зароджується дисидентський рух. Хрущов видає указ про звільнення з тюрем та ГУЛАГів політичних в'язнів. Мільйони людей дістали волю. Але знущання, несправедливість, прагнення до визнання національних інтересів жили не лише в серцях репресованих. Національні інтереси росли в серцях молодого покоління. Росла молодь, здобувала освіту, прагнула управляти країною не по законах 1917-1939 років, а жити життям національного відродження.

Рухнула в Європі система Варшавського воєнного союзу. Горбачовська перебудова не пішла на користь комуністичного твердження про нову спільність радянських людей, про дружбу, що опиралася на густу сітку органів КДБ і солдатські штики. Події в Прибалтиці, виступи молоді у Львові, діяльність Чорновола та інших вплинула на створення осередків Народного Руху. Створюються масові організації, Товариства ім. Т.Г.Шевченка. В Росії виникають альтернативні політичні організації, що стали в протистояння з КПРС. Все це мало свої передумови.

Події в Чехословаччині, в яких брали участь наші земляки Проць Станіслав, Заремба Степан, Партика П., Сипко Іван, породили в селян думку, що руками військ СРСР чинилась розправа, щоб утримати комуністичний режим в Чехословаччині. Події 70-х років у Польщі, прагнення німців до об'єднання, події на Балканах, розв'язана війна в Афганістані, в якій брали участь Мичка Петро та Мерза Роман, показали перед народами світу, що таке "союз нерушимих", його "миротворчу" політику, засновану на людському пролитті крові невинних народів.

Авторитет КПРС падав. Люди пробуджувалися від сплячки. Політична "гласність" давала себе знати повсякденно. В 1989 році були призначені вибори до Верховної ради та місцевих рад. Комуністи впевнені в силі влади проводили агітаційну роботу за блок комуністів і безпартійних. В районі секретар Мельник В.О. провів нараду, погрожуючи секретарям партійних організацій, головам колгоспів і директорам шкіл: "Залишитесь без роботи, якщо прийдуть до влади рухівці". Через деякий час почалася реєстрація кандидатів у депутати. Головою виборчого округу було обрано Федька Михайла Миколайовича. В округ входили села: Боршів, Біле, Вовків, Вишнівчик, Дунаїв, Виписки, Ладанці, Плетеничі, Липівці, Чемеринці та інші села. По округу було 7 кандидатів: Вінтонів Іван Степанович - викладач лісотехнічного інституту, голова районної ради Щукін Василь Васильович, Щадей - голова колгоспу з Липовець, Воробйов з обкому та інші. Вибори пройшли в два тури. Перемогу здобув РУХівець Вінтонів Іван, ставши депутатом Львівської обласної ради.

Вибори показали комуністам, що єдність їх з народом була фальшивою. Народ пішов за тими, хто прагнув мати свою незалежну українську державу. Перед виборами була зустріч з кандидатами в депутати в районному будинку культури. З усього району були присутні активісти з кожного села. В 11 годині всі були запрошені в зал. На сцену за стіл президії сіли секретар райкому партії, кандидати, академік Підстригач, Швайка - викладач с/г інституту та інші. Відкрились двері, і в зал зайшли люди з синьо-жовтими прапорами. Це було щось надзвичайне, дороге кожному свідомому українцеві. Але кожен знав уроки минулого і радість ховав у серці.

Вибори продемонстрували в багатьох областях України прагнення до самовизначення і незалежності.

16 липня 1990 року Верховна Рада України приймає "Декларацію про державний суверинітет України". До цього,з кровопролиттям, незалежність здобувають Литва, Латвія, Естонія. Серпневі події 1991 року стали важливою віхою в історії всіх поневолених пострадянських народів. Україна стала незалежною, самостійною соборною державою.

В неділю після 24 серпня 1991 року силами осередку Руху було проведено збори. На збори були запрошені голова сільради, директор школи Федько М.М. та інші активісти.

З доповіддю про політичне становище виступав я, давши повну характеристику, що склалась у суспільно-політичній обстановці. Були задані запитання про події, що мали місце в Москві і інші питання. Збори закінчилися присягою на вірність Україні. Люди з радістю вітали один одного. Партійна організація визнала себе як неіснуюча. Секретар парткому Щільник Степан Васильович відмовився від службових обов'язків. Колгосп продовжував існувати. Голова Аркатин Степан багато обіцяв, але рухівці звільнили його. Було обрано повторно Ширу І.І. Механік Курило Володимир, бухгалтер Щільник С.В. робили спроби почати господарювати, але господарство стало приреченим. Після Шири І.І. головою обирається Курило С. Все йде на розвал.

За вказівками з району щоденно зоотехніки вивозять худобу, молодняк на м'ясозаводи. Нагрівають руки скороспечені заготовлювачі не тільки на колгоспних тваринах, але і на худобі, взятій у селян. Деякі із заготовлювачів потім признаються про геніальність свого розуму. В господарстві залишається 21 корова. Продають і їх. Гроші залишаються на будівництво млина. Знайшли "самозванця" на посаду голови, який продав і пропив десятки тон зерна, гроші на млин з каси. Так закінчилося життя колгоспу ім. Мічуріна. Після Гарасимова головою ще довго буде себе вважати Курило Степан, який з ліквідаційною комісією поклав хрест на існуванні багатогалузевого колгосп-ного господарства.

Село жило своїм життям. В 2003 році помирає голова сільради Кіндрат Борис Ярославович. Світла йому пам'ять!

Вибори нового голови були призначені на 6 квітня 2003 року. Кандидатами на цю посаду були Івасечко Оксана Володимирівна, Грендиш Павло Франкович та Кіндрат Василь Іванович. Перемогу одержала Івасечко О.В.

Перестали існувати магазини споживчої кооперації. Будівлі цих магазинів викупив М. Краєвський - житель села, наповнили їх товарами, а торгівцями стали Мартиняк Зиновія Павлівна та Кулеба Надія Василівна.

Розділ ХІ.

В НОВІЙ НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

У вересні 1989 року в селі було відзначено 600-річчя першої згадки села. Ще в квітні-березні цього року було розпочато підготовку до святкування цього ювілею. Учасники художньої самодіяльності, керовані Білобраном Ігорем, готували святковий концерт. Стадіон був святково прибраний. Розставлені мікрофони. На стадіоні відбулося справжнє свято. Тут були присутніми весь актив села, молодь, гості з інших сіл. Люди, що проїздили трасою на Золочів, Поморяни, зупиняли автомашини і приєднувалися до чисельної публіки. Я виступив з доповіддю і розповів односельчанам про історію його виникнення, розвиток, суспільно-політичне життя. Колгоспний хор виконав багато пісень, дітвора декламувала вірші. Заремба Оксана прочитала вірш, написаний мною "Мої Чемеринці". У вірші згадувалося про Золоту Липу, на берегах якої збудоване село. Були слова: "Тут король угорський золота згубив". У доповіді згадувалося про війни Данила Галицького з угорським королем Андрійком.

Свято перевищило всі наші сподівання. Провели ігри. Призом став баран, якого виграли хлопці, на чолі з Росою Йосипом. До пізнього вечора грав колгоспний оркестр та шкільний ансамбль. Пісні, гомін лунали поза північ. Відбулись змагання місцевих футболістів. Про свято довго згадували односельчани та жителі сусідніх сіл.

Незабутнім святом став день проголошення Незалежності України в кінці серпня ( неділю) 1991 року. Селяни “після церкви “зібралися на сільському стадіоні, який був прибраний синьо-жовтими прапорами. Школа та учасники художньої самодіяльності виступили зі святковим концертом. Доповідь про шлях до незалежності проголосив я. Люди з затаєним подихом уважно слухали. У старших людей на очах виступили сльози. На святі були присутні майже всі жителі села, люди з сусідніх сіл та проїжджаючі трасою. Хор виконував гімн "Ще не вмерла Україна". Не витримав Сильвестр Семен. Він приєднався до хористів і хоч старечим голосом, але зі сльозами на очах співав разом із хористами. Після концерту музиканти Яцишин Степан, Винярський Борис, Винярський Ігор,Патицький Борис грали музику, а молодь пустилась в танці. Під вечір пішов невеликий дощ і молодь ринула в будинок “Просвіти”, де до самого ранку грала музика.

На стадіоні торгівці завезли пиво, закуски. Люди частувалися, співали, веселилися.

Свято проводилося щорічно в День Незалежності - 24 серпня. Однак, щорік вони ставали менш організованими. Свята святами, а село жило своїми інтересами. Почався процес роздержавлення колгоспного господарства. Механізатори, які мали колгоспні трактори, комбайни, приватизували їх, а колгоспне керівництво в умовах погашення боргів розкрадало техніку. З села у невідомому напрямку поїхав КАМАЗ, щез з лиця землі льонопереробний комплекс, пилорама. Розібрали колгоспні склади, порізані на металобрухт доїльні апарати, щезли зі стаєнь худоба, телята, а зі свинарника - свині.

В багатьох керівників рот не висихав від вина, коньяку та горілки. Все потекло в невідомому напрямку. Районні керівники крізь пальці дивилися на те, що створювалося роками. Всі казали, що колгоспу не треба, що селяни візьмуть землю і будуть господарювати.

Появилися смільчаки Кулеба Петро, Роса Володя, Кіндрат Василь, що оголосили себе фермерами. Спромоглися закупити техніку, трактори, комбайни, автомашини, засіяли поля, почали вирощувати зернові. Напрацювалися фермерами, а за реалізоване зерно почали отримувати оплату по ціні, яку диктувала держава. Ціни на паливно-мастильні матеріали встановили такі, що собівартість зерна становила майже півтори продажної ціни. А у верхніх ешелонах влади крику було багато, що будуємо ринкові відносини. "Допомагали" фермерам і податківці, різного рангу чиновники. Кулеба Петро розповідав, що коли засіяв кілька гектарів гречки, то наїзників було багато і кожен казав: "Дай, бо ти маєш". Кіндрат В. вирощував цукровий буряк, зернові, гречку. Все було, як і в Кулеби. І затухли два фермери. Кіндрат Василь побудував пилораму, а Кулеба - млин для гречки.

Роса Володимир вирощував пшеницю, а в 2003 році посадив пару арів моркви, і та погано вродила в умовах засухи. Непогано господарюють Завальницький Степан, Кулеба Михайло, Русин Григорій. Вони мають комбайни, трактори, діти їх - легкові машини. Приватизували трактори з причепами Роса Микола, Заремба Степан, Кіндрат Володимир, але техніка щорічно старіє, а щоб купити новий комбайн потрібно десятки тисяч гривень, а щоб працював - сотні на запчастини, паливно-мастильні матеріали. Придбали в Польщі молотилки Мартиняк Василь та Кіндрат Ярослав. Дай Боже їм багато років життя та здоров'я!

78-річний Василь Мартиняк має пилораму, молотилку і допомагає селянам в обмолоті зернових.

В селі більшість селян мають коней. Обробляють землю, збирають врожай.

В селі людей віком до 30 років, що господарюють, на пальцях рук порахуєш. Село, що має всіх земельних угідь 3395 га, з яких 1600 га належать селянам по господарських книгах, решта - пасовища, резервний фонд близько 467 га пустує, 306,77 га - пасовища. Середній вік працюючих на полях - 50-70 років. Деградація села позначилась на рості пустих хат. За даними перепису 2001 року в селі 402 господарства і 1210 постійно проживаючих.

Вище згадано про те, що станом на час перепису населення села було 402 господарств. На сьогоднішній день число господарств з наявними жителями різко скоротилося. Лише 350 будівель мають господарів. 60 будівель стоять пустими. Зі звіту голови сільради 01.01.2006 р. Багато селян залишили хати, переїхали до дітей або в інші населені пункти (Тістик Зеновій, Гужельник Степан).Старші люди вмирають, а дітей народжується мало. Є проблеми в тому, що парубків у селі більше, ніж дівчат. Скорочується кількість дітей шкільного віку. Якщо у 1974-75 рр. було 315 учнів, то у 2006-2007 рр. - 85. Молодь, закінчивши школу, поступає в коледжі, але працевлаштуватися після закінчення його дуже важко. Багато молоді виїхало в європейські країни на заробітки. Чоловіки їздять на заробітки до Львова, Києва, Москви та інші міста. в селі роботи практично немає. Частина селян працює в лісництві, щоб заробити на прожиття.

Багато дівчат і чоловіків виїхали на працю в Італію. Не через добро поїхала жінка фермера Кулеби Петра. Щоб заробити гроші на навчання дітей, їздила і повернулася жінка Роси Володимира.

Розповідає Очкусь Василь: "Я їздив в Англію на заробітки. Працював на будівництві у Лондоні. Лондон - це велике місто, скоріше нагадує село. Тут мало хмарочосів, більше - 2-4-поверхові будівлі. Працював у будівельній фірмі. Я з задоволенням і навіть з захопленням стежив за роботою інженерної служби. Привезені браковані пластикові віконні рами або двері з малим дефектом інженер повертав фірмі, що виготовила. Всі конструкції ставлять високоякісні, до клад-ки кожної цеглини, залізобетонних конструкцій старанно придивляється інженер-будівельник. Наробишся, але й заробітки добрі. Недуже дороге життя". Записано Федько М.М. 15.05.2003 р.

Проте, не так вже погано нам живеться. До моїх знайомих приїхав з англієць з синами. Зробили гостину в Карпатах. Була смажена форель, шинки з дикого кабана, смажені качки. Стіл прогинався від наїдків. Пили мінеральну воду, а алкогольних напоїв було на вибір. На другий день, коли гостей було близько 50, бо зійшлася вся родина, він сказав: "Ви нарікаєте на бідність, брехня. Ви п'єте стільки в один день, що в моїй країні пересічний громадянин споживав би півроку. З цією закускою в Англії можна справити 5 весіль". Записав Федько М.М.

А весілля в Чемеринцях. Форелі лиш немає, від холодних закусок столи гнуться. Горілка, вино, пиво, мінеральні та солодкі води, курячі бульйони, індиче, гусяче, куряче, качаче м'ясо, кров'яна ковбаса, голубці, солодкі печива, торти горами лежать на підносах. Та й не обдерті ми. Зникли фуфайки, кирзові чоботи. Молодь одягається краще, ніж в містах. Старші доношують те, що придбали в молодості, та від привізників гуманітарки.

Весілля, проводи до армії, похорони, перетворюються на гульбища, п'янку. Часто бачиш: людина йде з місця, де потрібно віддати шану померлому, заточуючись. На похороні в Богутині, коли ховали вчителя з Плинникова Костюка, в одній хаті лежав померлий, а в другій різали в карти і розповідали анекдоти, а додому верталися з піснею "Несе Галя воду". А деякі випили стільки, що цілу дорогу щось бурмотіли.

Село має понад 900 га лісових масивів. Добру славу залишив про себе Василь Данилевич. Його замінили Кіндрат Іван та Івасечко Василь. Понад 40 років віддав праці у лісовому господарстві Шандарівський Зиновій. Людина в серці і крові жила лісом. Пам'ятаю Данилевича Василя в гостях в лісничого Кукурудзи на Нестюках. Я запитав його, як він ставиться до лісу. Він довго думав, а потім сказав: "Ліс - мій дім, моя хата". Про таких як він писав Юрій Федькович:

"Гей, як буде добра воля

Із світом розстатись,

Поховайте під смереку,

Там легко дрімати". Ю.Федькович. Вибрані твори.

Розділ ХІІ.

ЦЕРКВА

В селі за спогадами старожилів була церква. Вона розміщалася в селі Гуральня на пагорбі.Гнатяк Філімена пам'ятає як старожили називали цей горб «Церковне» Недалеко від церкви був цвинтар. В наш час це урочище називають цвинтариськом. В архівних документах вказано, що церква побудована в 1786 році. За даними документами носила назву "Святої Тройці". Парохом церкви був Теодор Теліховський. До Чемеринецької парафії належала церква села Плинників. Теодор Теліховський був високоосвіченою людиною. Він володів латинською, польською, німецької і рідною мовами. На 1810 рік за доповідною запискою в Унівський та Дунаєвський деканати адміністратора-інспектора деканату в Дунаєві Григорія Мироновича в селі Чемеринцях проживало римо-католиків і греко-католиків 687 осіб, а в Плинникові 173 особи Див. Шематизм, 1836 рік.. В Шематизмі вказано, що патронатом с. Чемеринці був Альфред Потоцький. Теодор Теліховський також згадується в історичних джерелах, що коли захворів священик у Вишнівчику, він їздив на богослужіння в це село в 1821 році. В церковному архіві збереглися записи та документація про парафію. "Книга оголошення заповідей шлюбних" дає можливість визначити високу грамотність священика. Після його смерті 1839 році в селі короткий час працював священиком Григорій Тиблевич. В 1840 роках в парафію було призначено пароха Михайла Перфецького (1816 року народження). За даними "Шематизму" Львівської митрополії за 1884 рік вказано, що в парафії Святої Трійці нараховувалося 884 особи грекокатоликів, а в церкві Святої Покрови 272 особи. Церква мала в Чемеринцях 64 4/5 моргів орної площі, 32 морги сінокосів. Дотацію 155 зл. 18 грош Шематизм за 1884, ст.111.. Шлюб Михайлу Перфецькому давав декан Михайло Завадський в 1841 році. Михайло Перфецький працював священником до 1905 року. Він виростив і виховав двох синів, які закінчили духовні семінарії і освятилися на священників. Обидва сини шлюбували в Чемеринцях, про що свідчать церковні документи. Син Терентій Перфецький оженився на дочці пароха з Бродів, а Діоніс на дочці пароха з Ремезівців Книга записів шлюбів. Михайло Перфецький прожив 89 років. Останні роки життя хворів. В 1903 році парохом було призначено Івана Королюка. В селі в 1890 роках розпочато будівництво нової церкви. Завезли будівельні матеріали, заложили фундамент на початку хутора Провал, між жилими будівлями. Лісничий, власник фільварку, Йосиф Фред втрутився в справу і почав боротися, щоб церкву будували в стороні від хат. Були послані до Потоцького посланці, щоб одержати дозвіл на будівництво на місці сучасної церкви. Посланці прибули до Потоцького в час заядливої гри в карти. Три доби їх до нього не допускали. Прислуга говорила, що не дай Боже він програє, то вони підуть з нічим. На їх долю пан виграв і посланці повернулися з успішним вирішенням справи (за спогадами жителів села). Церква була побудована ще за життя Михайла Перфецького 1898. Служба парохом Івана Королюка проходила в часи, які в історії села зазнали руйнівних боїв Першої світової війни. Іван Королюк був розумною, доброзичливою, високоосвіченою людиною. Про його патріотизм говорять "Записи в церковних документах". За часи його богослужіння церква зазнала руйнування в 1915 році та була пограбована російськими військами . В протоколі на списання матеріальних цінностей в 1918 році вказано, що росіяни забрали з церкви чаші, срібні хрести, позолочені речі Протокол № 1 18 грудня 1918 рік..

В 1915 році за кошти громади церква була відбудована і розширена.

Іван Королюк прожив 46 років і похований в селі Чемеринці. Хоч життя його коротке, але воно було віддане справі духовного відродження національних традицій.

Високоповажним церковнослужителем був Боднар. Його служба проходила в часи, коли село загарбали поляки. В 1919 році в селі “галерчиками “ був замордований Кіндрат Юрко з сином Дмитром. В книзі реєстру похоронів Бондар записав: "Замордовані ляськими бандами". Його два сини стали священниками. Син працював парохом села Борщів, його в 1941 році замордували більшовицький НКВС.

Велику роль в розвитку церкви відігравали місцеві жителі, які по своїй долі , виїхали на заробітки в США, Канаду та інші країни. В 1914 році на Самбірській ливарні "Ризниця" за ініціативою Курила Зигмунда на кошти емігрантів було виготовлено дзвін "Володимир Великий". На його зовнішній стороні прізвища всіх людей, що вклали кошти на його виплавку. В час німецької окупації дзвін "Володимир Великий" німці хотіли забрати на переплавку для озброєння. Однак селяни зняли його і закопали. При знятті дзвін розколовся. В даний час вимагає реставрації. Дзвін "Василій Великий" виготовлений в Самборі 1922 року за ініціативою Василя Завальницького за кошти емігрантів Канади.

Третій дзвін - М.Патериги та громади села. В ці часи дяками були Завальницький Петро та Чепіжак Степан. Отець Патерига Максим працював 43 роки. Пережив роки польської, радянської та німецької окупацій. Це була високоосвічена, талановита людина, добрим наставником і порадником селян, чуйний до людських потреб. Помер у 1962 р. внаслідок того, що після війни хотіли владні структури закрити церкву. Похований в Чемеринцях на цвинтарі. Його діти працювали вчителями. Після смерті М.Патериги в село приїхав отець Олекса Калиновський. Це була весела людина, не жалів коли-небудь, похмелитися. Після виїзду з села о. Калиновського священником став Микола Дідич який відзначався високими господарськими здібностями. Його замінив Проньків Василь Ількович.

Дяками були Завальницький Петро, Чепіжак Степан, Василь Роса, Василь Курило (пізніше став священником), Гнатяк Олександр Михайлович (в 1960-2002 рр.), після його смерті - Магальницька Люба.

За ініціативою директора Львівського ринку «Південний» пана Писарчука П.І. проведено капітальний ремонт церкви. Збудовані сходи та каплиця на цвинтарі. Також проведено внутрішню розмальовку церкви. Мистецтвотворцями на внутрішніх стінах церкви зображені картини, які пов'язані з діяльністю Ісуса Христа. На стінах можна побачити репродукції картин епохи Відродження. Привертають увагу твори Рафаеля, Тиціана, Джованні та інших творців рукописного мистецтва. В цьому величезна заслуга майстрів зі Львова.

За кошти ринку "Південний" побудовано каплицю на Ґуральні, проведено капітальний ремонт школи.

В 1932 році в селі завершено будівництво костелу за кошти Потоцького та римо-католицької громади. Ксьондзом був Цюпала. Похований в Чемеринцях на цвинтарі поруч з костелом. По його смерті ксьондзом став Новак, який в 1939 році виїхав до Польщі. В 1976 році під керівництвом М.Беньковського, голови колгоспу, костел відбудували, зняли хрести, зробили перегородки і перетворили на будинок колгоспної адміністрації та відділення пошти. В наш час костел перетворюється на руїну.

В 2002 році за сприяння директора ринку "Південний" пана П.І.Писарчука упорядкована могила "Борцям за волю України". Поставлено пам'ятник Матері Покрови. На відкритті були присутні заступник голови обласної адміністрації пан Мартиняк В.В. та голова райвиконкому пан Тимків. На святій літургії була виголошена промова деканом с. Дунаїв отцем Назарієм. З історії УПА промову проголосив п.Угрин з Перемишлян.В 2007 р. зусиллями жителів села та окремих меценатів почалася заміна покрівлі церкви.Оцинковану бляху було поміняно на нержавіючу.

Розділ ХІІІ.

ШКОЛА

В 1768 році при церкві Святої Тройці створено парафіяльну школу, згідно донесення адміністратора деканату пароха з Дунаєва інспектора Григоря Мірановича. Шематизм народних шкіл 1891 ст. 471

Парафіяльна школа навчала дітей в основному релігійних обрядовостей.

Народна школа була заснована в 1860 році. Школа розміщалася в будинках селян. В 1870 роках було збудовано будинок на хуторі Провал з однією класною кімнатою і квартирою вчителя.

Першим вчителем у селі був Лукасевич Шематизм народних шкіл 1881 ст429. В 1881 році вчителькою працювала Спиридович Ванда. Школа була однокласною. В 1891 році вчителем працював Микитин Теодор. В 1906-1910 роках в селі вчителювала сім'я Теодоровичів з Туркатина. В 1911 році в школі працювали Микитин Теодор (директор), Левицькі Маріанна, Кушнірович Владіслава та Гапорська Кароліна. В 1922-1952 роках Базилевич Роман та Микитин.

В 1920-1934 роках в селі була семикласна школа. З 1939 року навчання проходило в будинку Міклушка (колишня шкільна їдальня), а потім школа розміщалася в будинку попівства і старому будинку під церквою).

Важливу роль в житті суспільного розвитку людської особистості відіграє освіта. Вона формує в свідомості людей реальне пізнання навколишнього середовища. Історія розвитку школи в селі Чемеринцях пов'язана з певними особливими причинами. Хоч село було власністю родини Потоцьких, однак, графи не дбали про шкільні проблеми, особливо про шкільні приміщення. Можливо і світська місцева влада і громада стояла осторонь цього важливого питання. Певну роль в освітньому розвитку селян відіграла церква. При церкві села Ґуральня парох Теодор Теліховський в кінці XVIII ст. створює парафіяльну школу. За роботою школи інспекторський контроль здійснював парох з Дунаєва. В доповідній записці інспектора з Дунаєва пароха Григорія Мироновича сказано, що в Чемеринцях в 1786 році побудована церква Святої Тройці при якій працювала парафіяльна школа. Шематизм архиєпархії Львівської 1832 рік. Народна школа заснована в середині XIX ст. навчання проводилося в селянських будівлях на хуторах Волоський, Провалі. Першим вчителем в сільській школі працював Лукашевич. Ємсенко М. “Історія села Чемеринці”, 1962 р. В 1881 році вчителькою працювала Ванда Спиридович. Шематизм народних шкіл 1881 рік, стор.429. Школа була однокласною. В 1891 році в школу прибув Теодор Микитин. Шематизм народних шкіл 1891 рік, стор. 471. В 1906-1911 роках -разом з Микитиним працювала сім'я Теодоровичів з Туркотина. В церковному архіві зберігся запис: "Вчитель народної школи Тимон Теодорович син Петра і Агафії з Туркотина брав шлюб з Емілею Матильдою Гвоздик дочкою Дмитра". Тимон та Матильда - греко-католики. Архів церкви Св. Тройці. В 1911 році школа стала чотирикласною. Директором школи було призначено Микитина Теодора. Там же. В школі працювали вчителі Левицька Маріанна, Кушніревич Владислава та Гапорська Кароліна. Шематизм народних шкіл 1911 рік. З часу заснування народної школи до 1889 року школа під патронатом Альфреда Потоцького, який займав багато посад, був членом державної ради, жив в містечку Ланцуті в Польщі. Шематизм народних шкіл 1911 рік та розповідь старожила Кулеби С. В 1913 році в школі працювала Ольга Шавала, невістка Т.Микитина.

Микитин Теодор працював в школі в роки першої світової війни. Помер в 1931 році. Книга працівників школи. Він багато працював, щоб діти селян мали знання. Його вихованці Кіндрат Іван, Винярський Станіслав, Очкусь Іван, Рахіль Володимир, Роса Степан, Сипко Осип влилися в ряди січових стрільців, а потім в Галицьке військо.

В 1922 році в школу прибув Базилевич Роман Антонович 1892 року народження, з села Яхторова Глинянського повіту. Здобув незакінчену вищу освіту за фахом біології. Церковний архів. Розповіді старожилів. Оженився Роман Антонович на вчительці з села Стара Сіль Старосамбірського повіту Михайлиною Антонівною, полячкою. Книга працівників школи. Базилевич Михайлина закінчила Львівський педагогічний інститут за фахом вчителя історії та географії. За спогадами старожилів Проць Т. школа була неповно-середньою (7 класів). Навчання проводилось на українській та польській мовах. Родина Базилевичів працювала в селі «за Польщі» та роки другої світової війни.

Багато років Роман Антонович займав посаду директора школи. В 90-х роках XIX століття, за кошти шостої частини доходів села та грошей зібраних громадою, було збудовано будинок з квартирою директора та однокласною кімнатою біля сучасної церкви на початку хутора Провал. Будинок був глинобитний. Після другої світової війни школа стала неповно-середньою. Директором до 1952 року працював Базилевич Роман. Там же. В 1952 році помер, похований на цвинтарі в Чемеринцях.

В селі Ґуральня було збудовано двохкласну школу, яка в 1930-40 роках розвалилася, а діти почали вчитися в будинку поляка, який виїхав у Польщу. Навчання за часів «Польщі» в семирічній школі за спогадами старожилів Проць Т. та Жоха Я.С. велося на польській та українській мовах. Історію та географію пані Базилевич Михайлина читала на польській мові, а природознавство викладав Базилевич Р. українською мовою.

В 1940-50 роках навчання проводилось в будинках на Провалі, Голому Кінці в хаті Мороза, на Волоському, в будинку поляка Миклушка, який виїхав у Польщу, а також на попівстві. В 1952 році школа випустила учнів з свідоцтвом за сім класів. З 1944 року в село почали прибувати педагоги з Великої України. В 1952 році в школі працювали: Гнатко Раїса Пилипівна, Горинь Анастасія, Боднар Софія, Кривоніс Станіслава - 1949 рік. Луців Ганна, Медведик Михайло, Купин Іван, Бордюк Ганна, Кривоніс Богдан, Шрам Михайло - 1950 рік. Книга працівників школи. В 1951 році заступником директора по навчально-виховній роботі була призначена Погорецька Надія та вчителька Горшинська Наталка.

В 1952 році директором школи було призначено Ємсенка Миколу Теофілійовича з Вінницької області. В школу прибули Ємсенко Галина Макарівна, Мороз Василь, Швайка Антоніна, Кива Галина, Мазур Віра. В 1953 році Мароховець Паша, Несторович Степанія, Вилюк Марія, Марченко Надія, Мерза Ніна. В 1955 році Журковська Доміцелія, Попович Софія. В 1956 році Павлюх Євгенія, Савич (Бриня) Любов Петрівна, Поліщук Людмила Петрівна. В 1957 році Прокоп'юк Євдокія, Боднар Михайло Миколайович. Мурина Надія Василівна, Костюк Оксана Семенівна, Харчишин Василь Іванович, Веклик Марія Василівна - 1958 рік. Там же. Така міграція педагогічних кадрів та спогади вчителів дали можливість встановити що плинність кадрів в цей період була високою.Ємсенко М.Т - це господарська,скупа та прискіплива людина”. Спогади односельчан. Причиною його звільнення, послужили доноси в райком та райвно.

Після Ємсенка М.Т. було призначено директором Комарницького Ярослава Йосиповича. За ініціативою зав. райвно та директора Ємсенка М.Т. в 1961 році була господарським методом та силами колгоспної будівельної бригади побудована школа за типовим проектом шкільної майстерні - восьмикласна з вчительською. В 1959 році в школі почали працювати Коваль Катерина, Галич Марія. В 1961 році Уржинська Лариса, Бойчишин Ганна, Васильків Надія. В 1963 році Войцехівська Ольга. В 1964 році Комарницького Я.Й. замінив Квасниця. В школі працювали Квасниця Степанія, Хромова Людмила, Кухар Ольга, Плющинська Марія. Квасницю замінив Грабар Григорій, звільнений за незаконно видане свідоцтво. Книга наказів школи. Заступником директора працювала Галич Марія Петрівна. В 1973 році виїхала в м. Львів, працювала у Львівській школі.

В цьому ж році в село прибув Федько Михайло Миколайович, 1933 року народження, та Федько Марія Михайлівна. Директором з 1973 по 1993 рік працював Федько М.М. За час його роботи було побудовано будинок вчителів та реконструйована колгоспна контора (колишній будинок польського ксьондза) під шкільну їдальню. З його ініціативи при колгоспі був створений оркестровий гурток, в якому вчитель Білобран Ігор навчав школярів грати на духових інструментах. В школі працювали вчителі: Ляхович Володимир Васильович, Ляхович Ганна Петрівна, Цап Богдан Петрович, Цап (Свободян) Надія Петрівна, Попович Євген, Гнатюк Євгенія, Бриня Л.П., Прокопюк Є.П., Гнатко Р.Н., Стецько (Тістик) Текля Ярославівна, Кривоніс Ярослава, Винярська Надія, Боднар Ольга Дмитрівна,Кривень Михайло, Балась Таїса, Петеляк Леся Вікторівна, Фітяк Оксана, Савка (піонервожата). Книга наказів школи.

В 1980 році в школі працювали Данилевич Віра, Корсунь-Клочана Ганна, Лис Орислава, Юрчик Ганна, Бриня Ганна, Вернигора Леся. В 1981 році кадри в школі стабілізувалися. Піонервожатою працювала Люба Бортківна. При школі працювали три групи продовженого дня. Діти постійно харчувалися в шкільній їдальні, яка була укомплектована котлом для кип'ятіння води, електрокухнею, проточною водою. Зав. їдальнею працювала Кіндрат Ольга. За часів 1944-1991 рр. школа була політизована. При школі були комсомольська і піонерська організація, жовтенята.

В 1993 році Федько М.М. вийшов на пенсію. Директором було призначено Даниліва М.М.

В школі були два кіноапарати, телевізор, магнітофони, апарат “ЛЄТИ”, фільмоскопи, два музеї. Музеї під впливом рухівців були ліквідовані. В 2002 році за допомогою Писарчука П.І. проведений капітальний ремонт школи. При школі працювали гуртки художньої самодіяльності.

Розділ ХIV.

ПОБУТ У СЕЛІ

В селі під керівництвом Гнатяка Павла Михайловича побудовано типовий магазин та приміщення їдальні. Магазин приватизував Краєвський Михайло, а їдальня була перепрофільована на залізоскоб'яний магазин. Наразі руйнується .

В селі працював будинок побуту. В даний час в ньому філії Перемишлянського ощадбанку, завідуюча Кіндрат Зиновія, та “Дільниця ветлікарні”. Будинок також руйнується.

Колишній костел, головою колгоспу Беньковським М.М.(колишнім сотником УПА - псевдо «Ворон»), перебудовано на адміністративний центр. Це викликало обурення селян, на що отримали в відповідь: “Районне керівництво хоче розібрати костел і забрати бутовий камінь.Прийде час і Ви відновите це приміщення і будете використовувати його за призначенням.”Тут були філія пошти, ощадбанку, колгоспна бухгалтерія, кабінети спеціалістів і інші.

В селі є поштове відділення.Тут працювали Гнатяк Павло Михайлович, Щур Магдалина, Рейнтер, Лис Ігор. В даний час - Світлана Ілюк. За кошти Писарчука П.І. відремонтовано колишню кінобудку і зроблено поштове відділення.

Розділ XV.

ЗАКЛАДИ ПРОСВІТНИЦТВА І КУЛЬТУРИ

Щодо закладів просвітництва, то село по якихось причинах відставало від інших сіл, регіонів.

На підставі вивченої літератури, яка в окремих документах збереглася в жителів села, можна говорити, що люди цікавилися літературними творами. Збереглися в церкві твори, написані кирилицею на готичному алфавіті, німецькі книжки, невеликі твори, прислані москвофільським організаціям, Братством ім. Кочківського журнали "Місіонер" жовківської друкарні. В 1925 році за ініціативою отця Максима Патериги в селі було створено осередок організації "Просвіта". Згідно протоколу № 1 від 31 травня 1925 року в осередок "Просвіта" входили:

* Патерига Максим - голова

* Шеремета Іван - заступник

* Чепіжак Степан - писар

* Кулеба Петро - господар

* Пелих Василь - касир

* Гарасим Теодор - член відділу

* Мичка Стефан - заступник відділу.

В архівах збереглися листи від учасників осередку до пана воєводи м. Тернополя про реєстрацію осередку та надання чинного права на існування. Збереглося письмо членів хати-читальні про надання дозволу на виготовлення вивіски "Хата-читальня".

Вивіска "Хата-читальня" висіла на хаті Завальницького - бібліотекаря. В 1825 році бібліотекарем став Григорій Тістик. В 1935 році в "хаті-читальні" нараховувалося 105 книжок. Дохід бібліотеки становив 8 злотих 38 ф. В 1937 році головою осередку "Просвіта" було обрано Кривоноса Петра, секретарем Волошина Івана Протокол № 6 за 1937 рік.. В 1939 році осередок "Просвіта" перестав існувати.

На території села існували польські та українські торгові товариства. Селянин Кренджаль належав до польського торговельного "Кулка", а Сильвестр Ілько створив магазин українського кооперативного об'єднання. В селі існували також єврейські магазини.

Українська спілка рекламувала свої товари. Була відома фірма цигаркова "Калина".

Реклама звучала так:

Пішов гомін по селі,

Як бив татко сина.

Як же куриш, то кури

Папірки "Калина". Альманах "Золотий колос"