Правобережний козацький лідер Семен Палій

Нагальною була потреба колонізації спустошених Брацлавщини й Київщини, зокрема правобережної Наддніпрянщини. Отже, згідно із королівським універсалом Яна III Собеського від 1684 року та сеймової конституції 1685 року козакам надавалися вольності, свободи і привілеї, а також право на заселення відповідних правобережних територій Правоб. Укр пробл . державотворення 51.. Завдяки такій політиці королівського двору починаючи з 1684-1685 років у межах Київського й Брацлавського воєводств виникають територіальні козацькі полки на чолі з полковниками, що згодом стануть провідниками повстання.

Слід зазначити, що новоутворені козацькі полки займали адміністративні межі, що відповідали правобережним полкам періоду Хмельниччини. Так Фастівський полк, як адміністративна одиниця, охоплював частини територій зниклих у середині 70-х років Білоцерківського, Паволоцького, Торговицького та Київського полків. Фастівським полковником був Семен Палій (Гурко) , а про вагомість даного козацького утворення свідчить той факт, що в історіографії його іноді називають таким явищем як «Палієва держава».

На південно-західних землях колишнього Білоцерківського полку виникає Богуславський полк, котрий частково поширювався на південні райони Паволоцького полку. Ним управляв наказний гетьман Самійло Самусь, що був водночас і головою козацької адміністрації на Правобережжі. На чолі відновленого Брацлавського полку був Андрій Абазин, до юрисдикції якого належали ще й окремі сотні знищених у вирі Руїни Уманського, Канівського та Могилівського полків. Завдяки полковнику Захару Іскрі відновив свою діяльність Корсунський полк, який поширювався на території зниклих Канівського, Черкаського та Чигиринських полків Чухліб. Зошити . 59..

Починається активна колонізація вищезазначених територій старих козацьких полків. Нова людність ішла сюди з київського Полісся, з Волині, Поділля, Галичини, навіть Польщі і Молдавії; масами тікали сюди селяни з Лівобережної України, часто-густо повертаючися на свої старі оселі. Виріс новий осередок вільної козацької землі - Фастів Оглоблин Олександер. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Розділ VI. -http://litopys.org.ua/coss3/ohl11.htm.

Відродження козацької території на Правобережній Україні викликало обурення у місцевої польської шляхти, адже тут відновлювалися козацькі порядки, скасувалася панщина, а селяни були змушені відбувати тільки деякі повинності на користь козацької старшини і православних монастирів. Таким чином шляхетське володіння у краї зводилося нанівець. Документи засвідчують численні скарги польських шляхтичів на козацьких старшин. Так один із місцевих шляхтичів Стефан Пісочицький ще у 1687 році писав, що « Козаки в цих місцях … узурпували владу … підкорили наш край, чинячи такий опір, що наряд чи хтось із нас зможе сюди повернутися» Яковенко Н. М. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України.К.: Критика, 2009.- 426с. . До числа незадоволених козацькою адміністрацією на Правобережжі слід віднести також католицьке і уніатське духовенство, бо на їхні землі поступово поширювалася влада Семена Палія Зошити 61..

Поряд із відновленням козацьких вольностей відбувається відродження козацьких самоврядних інституцій, котрі активно працювали на ідею об'єднання із Лівобережним Гетьманатом. Тому польських шляхтичів дуже непокоїли зносини Семена Палія з гетьманом Мазепою і відповідно з московським воєводою у Києві. У відносинах з Мазепою Палій одразу ставить питання про приєднання Правобережжя до Гетьманщини, проте лівобережний гетьман у цьому питанні нічого не міг зробити без дозволу російського царя Петра I.

Подальше загострення відносин між Палієм і польським урядом викликало нові звернення Палія до гетьманського й царського урядів про допомогу. Мало не щороку (в 1691 р., двічі в 1692 р., в 1693 і 1694 рр.) Палій наполегливо добивається або приєднання Білоцерківщини до Лівобережжя, або принаймні якоїсь реальної допомоги з боку Гетьманщини і Москви Оглоблин Олександер. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Розділ VI..

Проте слід зазначити, що правобережне козацтво, незважаючи на тісні відносини із Лівобережною Україною, все ж таки було інтегрованим до суспільно-політичного життя Речі Посполитої. Так впливовий фастівський полковник Семен Палій був у пошані у короля Яна III Собеського. Він підтримував дружні стосунки із литовським воєводою Казимиром Сапєгою, мінським воєводою К. Завішею та коронним підстолієм Ю. Любомирським; листувався із белзьким воєводою А. Синявським, овруцьким старостою Ф. Потоцьким та магнатом Ф. Замойським Козаки і монархи 398-399..

Конфлікт козацької старшини із польською шляхтою був неминучим, і ця антагоністичність проявлялася у постійних дрібних військових сутичках, що фактично було суперництвом за влив на Правобережній Україні. Свідченням про загострення козацько-шляхетського протистояння є те, що актові книги кінця XVII століття містять чимало скарг обуреної і переляканої шляхти, яка боялася не тільки активних дій, а взагалі будь-яких виявів соціального і національного протесту з українського боку Оглоблин Олександер. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Розділ VI. . Польська шляхта побоювалася жахів Хмельниччини на Правобережжі, а серед козацтва та селянства ще була яскравою пам'ять про славні часи визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького .

Співіснування правобережного козацтва та польської шляхти було можливим оскільки Речі Посполитій були необхідні козацькі збройні формування у боротьбі із турецькою загрозою.

1.2 Загострення польсько-українських відносин на Правобережній Україні

Відносини між шляхтою і козаками починають змінюватися вже після смерті Яна ІІІ Собеського. У Речі Посполитій розпочинається короткотривалий період безкоролів'я. Після нього новим польським королем стає Август ІІ Сильний, а його оточення звинувачує Семена Палія у підтримці французького принца Конті, що був одним із претендентів на королівський титул. Проте, станом на 1698 рік фастівському полковнику таки вдається нормалізувати відносини із королівським двором Козаки і монархи 399..

Проте наступного року відбувається різка зміна в польсько-українських відносинах. Цю переміну спричинила тодішня геополітичної ситуації. У січні 1699 році було укладено Карловицький мир , що припиняв війну між Польщею та Османською імперією. Ян наслідок цієї мирної угоди правобережне козацтво втрачає свою надважливу функцію, що полягала в обороні кордонів Речі Посполитої від турецької агресії.

Польська шляхта отримала нагоду розправитись із свавільними козаками, і вона відразу цим скористалася. Шляхта починає створювати збройні загони, котрі нападають на козацькі сотні. Наприклад, такі сутички відбувалися в Овруцькому повіті на Київщині Архив ЮЗР 367-368.. У червні 1699 року на варшавському пацифікаційному сеймі було прийнято рішення про розпуск усіх козацьких формувань у Київському та Брацлавському воєводствах впродовж двох тижнів, мотивація даного рішення полягала у тому, що відпала потреба у найманих військових силах Архив ЮЗР.

Правобережне козацтво стало непотрібним Речі Посполитій, і вона відразу вирішила ліквідувати ці військові формування. У цих діях проявлялося небажання політиків Речі Посполитої, незважаючи на півстолітню польсько-українську боротьбу , визнати хоча б мінімальні політичні права за українським козацтвом Самусь 281.. І це знову штовхнуло козаків до боротьби проти польських владних структур.

Отож, постанова червневому сеймі 1699 про знищення «козацької міліції» на Правобережній Україні прискорила антипольський виступу правобережного козацтва. Виконуючи сеймове рішення, на українські землі вирушило коронне військо, яке швидко оволоділо Немировим та БрацлавомЧухліб Т.В. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи(1663-1713). - с.233.. Польські коронні війська і шляхта почали захоплення містечок і сіл, що були підконтрольні козацькій адміністрації Правобережжя.

Козацька старшина прагнула досягнення компромісної угоди із польською шляхтою. Фастівська нарада, що відбулася на початку липня 1699 року прийняла рішення про можливість повернення шляхті земель, за умови збереження козацьких прав та свобод Станіславський. 326.. Таким чином козацтво бажало захистити хоча б свої станові привілеї, проте поляки не захотіли миритися з існуванням козацьких структур на Правобережжі. Даний факт зводив нанівець можливість мирного залагодження конфлікту.

Восени 1699 року поляки на Правобережжі концентрували війська для ліквідації козацької адміністрації. В районі Фастова і Білої Церкви на зимових квартирах було розміщено 12 тис. військових. Семену Палію вдається укласти угоду про перемир'я з поляками, завдяки цьому козаки виграли час, що був потрібним для підготовки до оборони Фастова і всього Правобережжя від шляхетського наступу Сергієнко. 118..

Невдовзі польсько-козацький конфлікт ускладнився ще й Північною війною, що розпочалася у 1700 році, і в яку була втягнена Польща. Дана ситуація покращувала позиції правобережного козацтва і послаблювала Річ Посполиту.

Восени 1700 року поляки повторили спробу ліквідації козацьких формувань. У вересні реґіментар Цинський на чолі 4-тисячного війська з сильною артилерією вирушив на Фастів, проте похід закінчився невдало. На початку наступного місяця польські хоругви відступали увід Фастова на Волинь і Полісся Серг 119-120.

В цей же час різко погіршується становище Речі Посполитої, причиною цього військові були невдачі на початку Північної війни. Ось як описує тодішню ситуацію в Польщі Володимир Антонович :«Король Август накликав , без дозволу сейму, війну зі шведами; Кар ХІІ на чолі переможного війська вторгнувся до Речі Посполитої і йшов на Варшаву; … саксонські війська зазнавали поразки за поразкою; тим часом багато магнатів, незадоволені королем, перейшли на бік шведів; сеймики деяких воєводств відмовилися служити Августу і підкорилися Карлу XII; вірність гетьманів, війська і більшості шляхтичів була сумнівною; …ніхто і не думав про серйозний спротив шведам» Антонович 320. Це була найбільш сприятлива ситуація для проведення національно-визвольної акції на Правобережжі.

У відповідь на польські спроби щодо ліквідації козацького устрою на Правобережжі розпочинаються приготування до національно-визвольного повстання. Козацька старшина тісніше зв'язується з колами українського міщанства та православного духовенства. Прихильною до ідеї антипольської боротьби стає численна дрібна та середня православна українська шляхта, один із представників якої Данило Братковський зіграє важливу роль у реалізації повстання.

Розпочавши відкриту боротьбу проти Польщі, правобережне козацтво сподівалося на допомогу Росії та лівобережного гетьмана Івана Мазепи, а правобережні лідери не робили з цього факту особливої таємниці Прав. Пробл державотворення 53..

Накладаючи геополітичну ситуацію Північної війни на події визвольного повстання 1702-1704 років, появляється думка про шведський фактор і його роль у подіях на Правобережжі. І тут слід зауважити, що початок повстання збігся зі вступом шведської армії Карла XII Густава до Речі Посполитої. Дослідник козацтва Тарас Чухліб вказує на існування певних домовленостей між представниками шведського короля й правобережними козацькими старшинами Чухліб Т.В. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи(1663-1713).- с.30-31.

Отож, рішення червневого сейму 1699 року можна порівняти з іскрою вогню, котра була вкинута у порохову бочку, воно спровокувало масштабне антипольське повстання. Правобережне козацтво відкинуло політику декламацій і компромісів й обернуло шаблі проти та мушкети проти своїх недавніх покровителів, які зі смертю короля Яна ІІІ Собеського відмовилися від своїх попередніх зобов'язань перед провідниками козацтва Самусь. 281..

палій полковник повстання війна

Розділ 2.

Семен Палій і його роль у подіях північної війни 1700-1704 рр.

У 80-90 рр. ХVІІ століття відбувається процес активного відродження козацького устрою на Правобережній Україні. Однією із найяскравіших і найвпливовіших персон серед правобережної козацької старшини був фастівський полковник Семен Палій.

Відносини між шляхтою і козаками завжди були непростими. Але після смерті польського короля Яна ІІІ Собеського вони значно ускладнилися. У Речі Посполитій розпочинається короткотривалий період безкоролів'я. Після нього новим польським королем стає Август ІІ Сильний, а його оточення звинувачує правобережного полковника Семена Палія у підтримці французького принца Конті, що був одним із претендентів на королівський титул. Проте станом на 1698 рік фастівському полковнику таки вдається нормалізувати відносини із королівським двором Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної України Української держави 1648-1721 рр.- 3-тє вид., випр. і доповн. -К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2009.- С . 399..

Наступного року відбувається різка зміна в польсько-українських відносинах. Цю переміну спричинила тодішня геополітичної ситуації. У січні 1699 році було укладено Карловицький мир, що припиняв війну між Польщею та Османською імперією. Ян наслідок цієї мирної угоди правобережне козацтво втрачає свою надважливу функцію, що полягала в обороні кордонів Речі Посполитої від турецької агресії.

Польська шляхта отримала нагоду розправитись зі козаками, і вона відразу цим скористалася. Шляхта починає створювати збройні загони, котрі нападають на козацькі сотні. Наприклад, такі сутички відбувалися в Овруцькому повіті на КиївщиніАрхив Юго-Западной России.- ч. 3, т. ІІ, К,1868. С. 367-368.. У червні 1699 року на варшавському пацифікаційному сеймі було прийнято рішення про розпуск усіх козацьких формувань у Київському та Брацлавському воєводствах впродовж двох тижнів, мотивація даного рішення полягала у тому, що відпала потреба у найманих військових силах Там само, - С. 372..

Постанова червневому сеймі 1699 року про знищення «козацької міліції» на Правобережній Україні прискорила антипольський виступ правобережного козацтва. Виконуючи сеймове рішення, на українські землі вирушило коронне військо, яке швидко оволоділо Немировим та БрацлавомЧухліб Т.В. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи(1663-1713).- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004.- с.233.. Польські коронні війська і шляхта почали захоплення містечок і сіл, що були підконтрольні козацькій адміністрації Правобережжя.

Козацька старшина прагнула досягнення компромісної угоди із польською шляхтою. Фастівська нарада, що відбулася на початку липня 1699 року прийняла рішення про можливість повернення шляхті земель, за умови збереження козацьких прав та свободСтаніславський В. Взаємини Івана Мазепи з Семеном Палієм та українсько-польські стосунки на Правобережній Україні за даними неопублікованих джерел// Україна в Центрально-Східній Європі. №8, 2008. - С. 326.. Таким чином козацтво бажало захистити хоча б свої станові привілеї, проте поляки не захотіли миритися з існуванням козацьких структур на Правобережжі. Даний факт зводив нанівець можливість мирного залагодження конфлікту.

Восени 1699 року поляки на Правобережжі концентрували війська для ліквідації козацької адміністрації. В районі Фастова і Білої Церкви на зимових квартирах було розміщено 12 тис. військових. Семену Палію вдається укласти угоду про перемир'я з поляками, завдяки цьому козаки виграли час, що був потрібним для підготовки до оборони Фастова і всього Правобережжя від шляхетського наступу Сергієнко Г.Я. Зазн. праця,- С.118..

Невдовзі польсько-козацький конфлікт ускладнився ще й Північною війною, що розпочалася у 1700 році, і в яку була втягнена Польща. Дана ситуація покращувала позиції правобережного козацтва і послаблювала Річ Посполиту. З 1700 року правобережне козацтво стає фактором впливу у подіях Північної війни, адже його подальші кроки проти польської адміністрації та шляхти мали вигоду для військ шведського короля Карла ХІІ, що просувалися Польщею.

Восени 1700 року поляки повторили спробу ліквідації козацьких формувань. У вересні реґіментар Цинський на чолі 4-тисячного війська з сильною артилерією вирушив на Фастів, проте похід закінчився невдало. На початку наступного місяця польські хоругви відступали увід Фастова на Волинь і Полісся Там само,- С. 119-120..

В цей же час різко погіршується становище Речі Посполитої, причиною цього військові були невдачі на початку Північної війни. Ось як описує тодішню ситуацію в Польщі Володимир Антонович :«Король Август накликав, без дозволу сейму, війну зі шведами; Карл ХІІ на чолі переможного війська вторгнувся до Речі Посполитої і йшов на Варшаву; … саксонські війська зазнавали поразки за поразкою; тим часом багато магнатів, незадоволені королем, перейшли на бік шведів; сеймики деяких воєводств відмовилися служити Августу і підкорилися Карлу XII; вірність гетьманів, війська і більшості шляхтичів була сумнівною; …ніхто і не думав про серйозний спротив шведам»Антонович В. Б. Зазн. праця, - С. 320..

Це була найбільш сприятлива ситуація для повстання проти польської шляхти на Правобережжі. Розпочавши відкриту боротьбу проти Польщі, правобережне козацтво сподівалося на допомогу Росії та лівобережного гетьмана Івана Мазепи, а правобережні лідери не робили з цього факту особливої таємниці Смолій В. А. Степанков В. С. Правобережна Україна …- С.53..

Накладаючи геополітичну ситуацію Північної війни на події визвольного повстання 1702-1704 років, з'являється думка про шведський фактор і його роль у подіях на Правобережжі. І тут слід зауважити, що початок повстання збігся зі вступом шведської армії Карла XII Густава до Речі Посполитої. Дослідник козацтва Тарас Чухліб вказує на існування певних домовленостей між представниками шведського короля й правобережними козацькими старшинами Чухліб Т.В. Гетьмани Правобережної України ...- С.30-31..

Навесні 1702 року у Фастові відбулася нарада правобережних козацьких лідерів, у якій брали участь представники інших станів українського суспільства (шляхтич Данило Братковський, межиріцький війт Юрій - Григорій Косович, священик Іван з Клеваня) Архив ЮЗР, ч. 3, т. ІІ, - С. 484; С.502, С.518-519. . На ній були вирішені наступні питання:

1) не вступатися з Правобережжя без боротьби й проводити агітацію серед місцевого населення, щоб збирати сили для антипольського повстання;

2) захопити найсильнішу польську фортецю Біла Церква;

3) у ході повстання заявити про об'єднання з Лівобережною Україною й провести спільну козацьку раду Чухліб. Т.В. Козаки і монархи…- С. 433..

Отож, ця рада ухвалила рішення про приготування до антипольського повстання.

Дискусійним залишається дата початку повстання. Антонович стверджував, що воно розпочалось у серпні 1704 року як відповідь на вимогу поляків, щоб козаки залишили міста та села і підкорилися польським землевласникам і старостам Антонович В. Б. Зазн. праця, - С. 326-327.. Іншу думку має Г. Я. Сергієнко, котрий стверджує, що повстання почалось вже на початку літа 1702 року, на підтвердження цього він наводить факт, що 8 червня 1702 року на сеймику Подільського воєводства місцеві шляхтичі приймали рішення для боротьби зі «свавільними людьми», котрі наступали на життя і багатства шляхти Сергієнко Г.Я. Зазн. праця,- С. 130..

Влітку 1702 р. на землях Київщини, східної частини Поділля та Волині розпочалося повстання проти влади Речі Посполитої, яке сучасники назвали другою Хмельниччиною. Його очолив наказний гетьман Самійло Іванович (Самусь), який відмовився від титулу «гетьман Війська Запорозького Його Королівської Милості» та назвав себе «гетьманом Українським». Правобережні козацькі полковники публічно відмовилися від протекції польського монарха й заявили про присягу Петру І та Іванові Мазепі.

Слід зазначити, що на початковому етапі повстання інший вагомий лідер правобережного козацтва - фастівський полковник Семен Палій не брав особистої участі у ньому, бо сильно хворів у цей час Там само,- С. 141..

Безпосереднім поштовхом до збройного виступу стало те, що великий коронний обозний Речі Посполитої самовільно прислав до Богуслава свого представника й наказав «відібрати у нього, Самуся, військові клейноди, які після Могили йому в догляд вручені, як то: булаву, бунчук, печатку і п'ять гармат» Там само, - С. 132..

Образи й прагнення повсталого козацтва були викладені гетьманом Самусем у документі під назвою «Маніфест до білоцерківської громади» та ряді листів -- до лівобережного гетьмана І. Мазепи, представників лівобережної старшини та правобережного козацтва. Так, у листі Самуся Івановича, «Гетьмана Українського» до козацької старшини Поділля від 7 вересня 1702 р. прозвучала заява про підданство Петру І й Мазепі, яка свідчила про бажання сполучити обидві частини Українського гетьманату та визволитися з-під влади Корони Польської: «…Цареві Московському і пану Гетьману Мазепі цілою душою присягнув… служити вірно на службі монаршій і регіментарській за весь народ православний Український, щоб від того часу ляхи з отчизн наших українських відійшли і вже більше на Україні не розпоряджалися…»Чухліб. Т.В. Козаки і монархи… - С. 436. .

Однак ні російський цар, ні його регіментар Мазепа не поспішали визнавати протекторат над правобережним козацтвом. Вони не бажали порушувати Вічний мир укладений 1686 року між Польщею й Росією. Щодо лівобережного гетьмана, то його становище у даній ситуації було складним і неоднозначним. З одного боку він впродовж багатьох років підтримував зв'язки з правобережним козацтвом, з іншого був змушений діяти у фарватері російської зовнішньої політикиСмолій В. А. Степанков В. С. Правобережна Україна… - С. 54. .

Зважаючи на такий розвиток подій, гетьман Самусь зібрав п'ятитисячне військо й вирішив самостійно атакувати Білу Церкву, тому уже 4 вересня він був біля цієї укріпленої фортеці.

12 вересня відбувся перший штурм, в ньому брали участь також 1500 фастівських козаків, котрих очолював полковий суддя Михайло Омельченко. Участь фастівських козаків у штурмі засвідчила підтримку Семена Палія козацького повстання на Правобережній Україні. Цей перший штурм завершився невдало. Причиною цьому була нестача в козаків боєприпасів, озброєння та спеціальної техніки.

Козацькі провідники приймають новий план дій. Семен Палій з частиною повстанського війська мав продовжувати облогу Білої Церкви; Самусь із головним загоном відправився на межу Волині і Поділля; третій загін під керівництвом Семашка (пасинка Палія) прямував на БрацлавщинуАнтонович В. Б. Зазн праця, - С. 328..

26 жовтня повстанці вщент розгромили коронні військові загони під Бердичевом, і ця перемога на даному етапі стала вирішальною у визволенні Правобережної України від польського пануванняСергієнко Г.Я. Зазн. праця, - С. 146..

Як наслідок повстання отримує максимум територіального поширення козацької влади на Правобережжі. Протягом жовтня - листопада козацькі підрозділи Самуся, А. Абазина, С. Палія, М. Омельченка, З. Іскри оволоділи такими містами, як Вінниця, Немирів, Котельня, Бердичів, Бихов, Бар, Дунаєвці, Шаргород, Буша, Рашків, Калюста інші. Кульмінацією повстанського успіху було взяття Білої Церкви, облога якої затягнулася аж до 10 листопада 1702 року.

Отже, зважаючи на попередні здобутки, козацька влада охопила протягом невеликого проміжку часу більшу частину Правобережжя - Київщину, Східне Поділля й навіть окремі райони Західної Волині та Галичини.

Стрімкий розвиток подій на Правобережжі занепокоїв короля Речі Посполитої, війська якого перед тим невдало протистояли шведам на полях Саксонії та Прибалтики. Він видав універсал до Самуся й «усього козацького війська» з наказом не «узурпувати» Україну, перестати бунтувати й розійтися по домівкам. Король обіцяв розібратися із проблемами козацтва, тільки щоб вони зосередили свої зусилля на боротьбі зі шведами Чухліб. Т.В. Козаки і монархи…- С. 435.. Проте правобережна старшина yже не прагнула компромісної угоди з поляками.

Важливою є також реакція російського царя щодо події на Правобережній Україні. У грудні 1702 р. він звернувся з листом особисто до Самуся та Семена Палія й запропонував їм звільнити завойовані правобережні міста на користь поляків, при цьому не згадувалась можливість царської протекції над Правобережною Україною Там само,- С.436.. Отже, сподівання правобережного козацтва на підтримку російського монарха не справдилися, проте відсутність зовнішньої підтримки не зупинила активні дії повстанців.

Облога Білої Церкви, яка тривала з 2 вересня 1702 р., завершилася капітуляцією польської залоги перед десятитисячним козацьким військом 10 листопада. До рук гетьмана Самуся і його прибічників потрапили великі трофеї: 28 гармат, 11 бочок пороху, 2 бочки сірки, 6 тисяч великих і 10 тисяч малих ядер, кількасот гранат, свинець, різна військова зброя, амуніція, припаси тощо Антонович В. Б. Последние времена козачества на правой стороне Днепра (1679 -- 1716) (передмова до ЮЗР).- С.133-134.. Того ж дня Самусь відіслав листа до І. Мазепи з повідомленням про взяття польської фортеці «українською зброєю» й запропонував останньому направити до Білої Церкви «якусь знатну надійну людину» на посаду коменданта та «людей з сотню -- другу, які б перебували в місті на правах залоги» Сергієнко Г.Я. Зазн. праця,- С. 147.. Такими діями лідер повстання Самусь вкотре задекларував бажання об'єднатися із Лівобережним гетьманатом. У цій справі лівобережний гетьман 20 листопада звернувся за дозволом до Петра І, але не отримав від царя ніякої відповіді.

Взяття Білої Церкви козацькими військами стало кульмінацією у розгортанні повстання на Правобережній Україні. Вибух народного гніву запустив криваву круговерть міжнаціонального конфлікту , котрий можна порівняти лише із масовою різаниною часів Богдана Хмельницького. Для прикладу, Абазин і Семашко у двадцяти волостях перебили всіх євреїв-орендаторів, вигнали шляхтичів, пограбували і спустошили їхні садиби та оголосили край козацьким. Польські шляхтичі відповіли такою ж монетою. Зчинився такий переполох, що люди не знали кого їм боятися - козаків чи поляків Костомаров Н.Зазн. праця,- С. 227-228..

Повстання на Українському Правобережжі вплинуло на хід подій Північної війни. Воно сприяло просуванню військ Карла ХІІ Густава польськими землями, що не могло не занепокоїти уряди Варшави та Москви.

Поляки готувалися до контрнаступу. Вже на початку 1703 р. до Київщини вступає 15-тисячна коронна армія на чолі з великим польним гетьманом Речі Посполитої Адамом Сенявським. У підготовці до цього походу взяли активну навіть магнати Любомирські, котрих перед тим звинувачували у прихильності до правобережного козацтва Сергієнко Г.Я. Зазн. праця, - С.157.. Активізувалася подільська шляхта, очільник якої Михайло Гуменіцький універсалом від 7 лютого 1703 року закликав до боротьби з «бунтівниками» як із ворогами та зрадникамиАрхив ЮЗР, ч. 3, т. ІІ, - С. 531-532..

Зібравши розрізнені козацькі загони, Самусь вирішив дати бій польським хоругвам під Старокостянтиновим. Проте численіші сили противника під керівництвом Й. Потоцького та Я. Вишневецького розгромили повстанців, які втратили вбитими й пораненими близько півтори тисячі чоловік. За свідченнями сучасників, після цієї битви Самусь «в силі своїй став слабий» Сергієнко Г.Я. Зазн. праця.- С. 190.. У січні -- лютому 1703 р. козацький устрій на подільських землях був повністю розгромлений. Почалася жорстока розправа над учасниками повстанняАнтонович В. Б. Зазн. праця, - С. 343..

У цей час Самусь та правобережні полковники укріплювали Білу Церкву, Богуслав, Фастів і Корсунь. Правобережне козацтво готувалося до затяжної боротьби і просило підтримки у Гетьманщини та Російської імперії.

Розуміючи, що в цих давніх козацьких містах повстанців буде перемогти важче, владні структури Речі Посполитої знову вдалися до дипломатичних заходів, сподіваючись на підтримку союзного монарха Петра І у справі із непокірним правобережними козаками. Російський цар відреагував на звернення короля і 25 лютого 1703 року відіслав до правобережної козацької старшини лист, в якому непокірним козакам повідомлялося про волю царя: «… якщо б і кривда яка з боку Його Королівської Величності від кого була, і про те довелося бити чолом Його Королівській Величності, і ті б усі противності заспокоєні були добрим охороненням і заспокоєнням всенародним…, а від початого свого противного на сторону Королівської Величності наміри пристали б», натомість їм пропонували «мати воїнські промисли всякими мірами над спільними ворогами нашими - шведами» Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / упоряд: C.О. Павленко.- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007.- Т.1. 1144 с.- Присвячується 300- річчю повстання мазепинців. С. 753-754..

Крім того, між Польщею та Росією розпочався переговорний процес. Назрівала необхідність укладання військово-політичного союзу, причиною початку цих перемовин стало вторгнення до Речі Посполитої шведських військ Карла ХІІ. У руслі переговорного процесу цар Петро І надіслав до Семена Палія у лютому 1704 року свою грамоту, в якій просив полковника «виконувати послух» польському королю Августу ІІ Саксонському та повернути йому захоплену перед тим Білу Церкву для того, «щоб не чинити між нами, Великими Государями, бездільні сварки» . Окрім того, цар звертався до Палія з пропозицією допомагати Августу ІІ Саксонському у війні зі шведами та погрожував козацькому полковнику, що якщо той не віддасть Білоцерківську фортецю, то він накаже своїм військам захопити їїДоба гетьмана Івана Мазепи в документах … - С.759-760..

У зв'язку зі шведською загрозою, Август ІІ запросив Петра І надати йому посильну військову допомогу. Російський монарх у свою чергу наказав правителю лівобережного Українського гетьманату вирушити на Правобережну Україну для об'єднання з польськими військами. Таким чином у травні 1704 року завдяки вступу лівобережних козацьких полків на Правобережжя було об'єднано обидва українських гетьманати.

Проте в цьому ракурсі слід згадати і про іншу важливу подію. Перебуваючи у складному становищі, 1 січня 1704 року 15 правобережних козацьких старшин (Семен Палій не брав участі в делегації) вирушили на Лівобережжя для зустрічі із Іваном Мазепою. Метою цього «посольства» була передача Самусем лівобережному регіментареві своїх клейнодів, завдяки цим діям Мазепа визнавався єдиним гетьманом з «обох боків Дніпра». Також правобережні полковники просили лівобережного гетьмана про гетьманські універсали для їхніх полків на Правобережжі Сергієнко Г.Я. Зазн. праця.- С.174.. Такими діями правобережна старшина підтвердила відданість ідеї про єдність двох козацьких утворень. Семен Палій не був у складі правобережної старшинської делегації. Іван Мазепа не зміг прийняти булаву Правобережного гетьманату, бо це було б порушенням умов «Вічного миру».

Отож, після вступу лівобережних полків на Правобережжя, у 20-х числах травня Самусь разом із С. Палієм та З. Іскрою приєднався до підрозділів Мазепи. 15 червня 1704 року в таборі поблизу Паволочі Самусь передав гетьману свої клейноди -- булаву, бунчук і королівський універсал на гетьманство, що зробило Мазепу повноправним володарем правого і лівого берега Дніпра.

І. Мазепа залишив Самуся на посаді полковника Богуславського полку, а також наказав йому виділити дві сотні досвідчених вояків, які б увійшли до складу гарнізону Білоцерківської фортеці. А 1 серпня 1704 року, перебуваючи в обозі під Бердичевом, Мазепа видав універсал про позбавлення «для певних причин» Семена Палія полковницького уряду і призначення на посаду білоцерківського полковника Михайла Омельченка Доба гетьмана Івана Мазепи в документах… - С. 100-101.. Відбувся арешт фастівського полковника. Навколо цієї події вже не одне століття вирують дискусії, котрі наповнені тенденційними висновками та історіографічним стереотипами, що ґрунтуються на контрастному протиставленні Мазепи та Палія, і така ситуація значно ускладнює можливість об'єктивно розібратися у даному конфлікті.

Так, для прикладу, В. А. Смолій та В. С. Степанков негативно ставляться до того, що Іван Мазепа арештував Семена Палія. Цей крок лівобережного гетьмана вони розглядають як невміння іти на політичні компроміси в ім'я консолідації державної елітиСмолій В. А. Степанков В. С. Українська державна ідея…- С. 204..

Наслідком національно-визвольного повстання стало те, що Правобережна Україна, починаючи з травня 1704 року, знаходилася під владою гетьмана Івана Мазепи. Подій на Правобережжі були фактично закріплені на міжнародному рівні. Внаслідок польсько-російського переговорного процесу 30 серпня 1704 року було підписано Нарвський договір, що нараховував 8 пунктів. Відтак у четвертому зазначалося «…що Палій чи добрим, або злим способом до повернення фортець і місць, які в нещодавнім українськім замішанні взяв, змушений буде, і вони Королеві Й[ого] М[ило]сці і Речі Посполитій без ніякої претензії, якнайшвидше бути може, а найдовше на кампанію наступного року поверне, під детермінацією амністії Палію, якщо добровільно фортеці свавільно в тих замішаннях опановані, віддасть»Чухліб Т.В. Козаки і монархи…- С.437. .

Отже, національно-визвольне повстання на Правобережжі фактично було придушене завдяки польсько-російським домовленостям, котрі були реалізовані військовими силами лівобережного гетьмана Івана Мазепи. Проте це придушення повстання відіграло позитивну роль, оскільки Правобережна Україна опинилася під реґіментарем Івана Мазепи.

Розділ 3.

Повернення Семена Палія із сибірського заслання та його роль у поразці мазепинського повстання

25 жовтня 1708 року гетьман Іван Мазепа переходить на сторону Карла ХІІ. Переправившись через Десну, він потрапляє у шведський табір. Разом з гетьманом переправу здійснили 1200 старшин, компанійців і козаків. Так розпочалася визвольна акція гетьмана Івана Мазепи, спрямована проти російського самодержавства.

Вперше у «Письмах и бумагах» Петра І інформацію про зраду лівобережного гетьмана знаходимо у листі до князя Олександра Даниловича Меншикова від 27 жовтня 1708 року Письма и бумаги императора Петра Великого, т. VIII., вып. 1.- М., 1948.- С. 237.. Вказаний лист є відповіддю російського монарха на донесення Меншикова про зраду Мазепи від 26 жовтня 1708 року, в якому князь, навівши низку свідчень і доказів, писав, що Мазепа «зрадив і поїхав до короля шведського» Письма и бумаги…т. VIII., вып. 2.- М., 1951. - С. 864-865..

Російська влада швидко відреагувала на вчинок Івана Мазепи. Розпочалася облога гетьманської резиденції Батурина російськими військами, що завдяки зраді Івана Носа переросла у криваву різню 2 листопада 1708 року. Жертвами батуринської трагедії стали 6 - 7,5 тисяч мирних громадян, 5- 6,5 тисяч військовиків, а разом 11-14 тисяч батуринців, сердюків і козаків Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», «Українська видавнича спілка», 2007.- С. 120..

Окрім застосування терору російська влада вдається і до низки інших заходів. 6 листопада 1708 року відбулося обрання стародубського полковника Івана Скоропадського на альтернативне гетьманство в Глухові. Все це проходило під пильним оком російських урядовців та за умов оточення козацької ради царськими військами. Наступного дня Петро І передав гетьману Скоропадському грамоту, де прощав усіх старшин-зрадників, якщо ті добровільно покинуть ворожий табір Гуржій О. Іван Скоропадський. - К., Видавничий дім «Альтернативи», 2004.- С. 61.. Через два дні після обрання гетьмана Скоропадського київський, чернігівський та переяславський архієреї оголосили анафему Івану Мазепі. 10 листопада 1708 року у Глухові стратили Чечеля і решту «зрадників, взятих у Батурині»Гистория Свейской войни (Поденная записка Петра Великаго)/ составитель Т. С. Майкова, ред. А. А. Преображенского - В 2-х выпусках. Выпуск 1. М.: Круг, 2004. - С. 151.. Територія України стала ареною вирішальної сутички між арміями російського та шведського монархів. Перехід Івана Мазепи у шведський табір і, як наслідок, обрання нового гетьмана Івана Скоропадського фактично спричинили політичний поділ України між двома гетьманськими урядами. Розпочалася запекла боротьба за вплив на козацьку старшину і місцеве населення, що переросла у своєрідну війну маніфестів між Карлом ХІІ і Мазепою, з одного боку, й Петром І та новообраним гетьманом Скоропадським - з іншого Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. - С. 173.. Одним з найголовніших завдань московської політики в Україні на рубежі 1708 і 1709 років було привернення до себе української старшини й позбавлення Мазепи її політичної підтримки Оглоблин Олександер. Зазн. праця, - С. 294..

У ситуації, що склалася російська політична еліта намагається використати будь-які можливості, щоб забезпечити собі успіх у боротьбі із Карлом ХІІ та Іваном Мазепою. Однією із таких можливостей і стало повернення Семена Палія із сибірського заслання, що надало змогу успішно використати його авторитет і популярність на Правобережжі та Запорожжі.

Отож, Петро І згадав про колишнього фастівського полковника Семена Палія, котрий уже четвертий рік перебував у сибірському засланні. 1 серпня 1704 року, перебуваючи в обозі під Бердичевом, Мазепа видав універсал про позбавлення «для певних причин» Семена Палія полковницького уряду. Невдовзі відбувся арешт фастівського полковника. У березні 1705 року Палій і Семашко (пасинок Палія) були привезені до Москви, а 30 травня Петро наказав заслати Палія до Єлисейська. Згодом це було замінено засланням до Томська, а фактично -- до Тобольська, де Палій перебував до кінця 1708 року Оглоблин О. Зазн. праця, - С.132..

Навколо арешту Семена Палія, як уже зазначалося, не одне століття вирують дискусії. Пропонуємо для наочності розглянути дві протилежні думки в сучасній українській історіографії, що дають оцінку арешту Семена Палія. За однією з них, цей крок лівобережного гетьмана розглядається як невміння іти на політичні компроміси в ім'я консолідації державної елітиСмолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея … - С.204.. Інша думка стверджує, що причиною арешту стали «розхлябаність, анархізм і недисциплінованість» фастівського полковника. Оскільки гетьман Мазепа був поборником жорсткої дисципліни, то він не бажав мати у складі свого війська такого полковникаПавленко С. О. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники . - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. - С. 229..

Російський монарх приймає рішення про повернення колишнього фастівського полковника із сибірського заслання. Слід відзначити, що перша згадка про повернення Семена Палія є досить ранньою, адже перший лист у цій справі було написано через 8 днів після взяття Батурина і через 3 дні після проголошення анафеми Мазепі.

Отож, 11 листопада 1708 року Петро І пише листа до князя Матвія Петровича Гагаріна, який був московським комендантом і водночас завідував Сибірським наказом. Московський цар наказує повернути «Черкаського полковника Палія, який перед кількома роками був посланий за Мазепиним донесенням на заслання в Сибір». Спочатку його зі всіма пожитками потрібно було привести до Москви, а звідти якнайшвидше, як зазначалося у листі, доставити до московського царя Письма и бумаги… т. VIII., вып. 1.- С. 303. .

Із даного листа можна зробити висновок, що російський самодержець був ініціатором повернення колишнього фастівського полковника із заслання. Проте, як зазначає О.І. Рігельман : « І тут государ мав ласку згадати, а можливо хтось і нагадав про … фастівського полковника Семена Палія» Рігельман О. І. Зазн. праця. - С. 550..

Окрім Петра І у поверненні Семена Палія були зацікавлені й інші особи, що були колишніми сподвижниками і родичами правобережного козацького лідера. Цю думку підтверджує лист київського воєводи Дмитра Михайловича Голіцина до князя Олександра Даниловича Меншикова, який був фаворитом Петра І. Цей лист було написано 20 листопада 1709 року Письма и бумаги… т. VIII., вып. 2. - С. 951-952.. Із зазначеного листа ми отримуємо інформацію про прохання компанійського полковника Танського Антін Михайлович Танський - компанійський полковник (1706-1710). Був одружений з Марією (Мартою) Семенівною Палій. щодо повернення фастівського полковника із заслання. Полковнику Танському вдається випрохати зустріч із князем Меншиковим у справі повернення тестя. Голіцин відправляє його до Меншикова, обіцяючи йому прихильність фаворита Петра І.

У зятя Семена Палія були всі підстави розраховувати на успіх своєї справи. На момент переходу Мазепи на сторону Карла XII він і його компанійці поверталися із Дону. Російський монарх у листі Танському від 29 жовтня 1708 року В Архиве ЮЗР лист підписано 31 жовтня , Архив Юго-Западной России.- ч. 3, т. ІІ, К., 1868. - С. 709-710., наказуючи негайно прибути у розташування армії, обіцяв йому «милість свою і жалування наше» Письма и бумаги… т. VIII., вып. 1.- С. 249..

Важливою в цій ситуації є також роль київського воєводи Дмитра Голіцина, який із запровадженням 18 грудня 1708 року Київської губернії займе посаду київського губернатора. Він у даному листі просить донести про ситуацію з Палієм російському самодержцю, або щоб князь Меншиков сам, на власний розсуд, повернув фастівського полковника із заслання. І тут же наводиться причина необхідності повернення Палія, «оскільки місцевий народ до нього дуже прихильний і постійно його згадують».

Саме князь Голіцин застосував низку дій, щоб знешкодити впливи гетьмана Мазепи на Правобережжі. Уповноваженим представникам Мазепи на Правобережжі генеральному осавулу А. Гамалії, чигиринському полковнику К. Мокієвському і корсунському полковнику А. Кандибі не вдалося згуртувати правобережну старшину навколо Івана Мазепи. Князь Дмитро Голіцин зумів знайти на Правобережжі вірних людей, котрі від усіх міст відправили старшин у Київ на підтвердження своєї вірності російському царю Рігельман О.І. Зазн. праця . - С. 552.. Невдача мазепинців на Правобережжі є заслугою київського воєводи-губернатора. Олександер Оглоблин підкреслює енергійну діяльність Голіцина, котрий своїми активними контрзаходами переманив на бік Петра І майже всіх правобережних козацьких старшин, окрім еліти Чигиринщини Оглоблин Олександер. Зазн. праця, - С. 297.. Цілком вірогідним є те, що серед цих контрзаходів важливе місце займало використання авторитету колишнього фастівського полковника.

Повернення Палія було важливим для Петра І, оскільки він, окрім вищезгаданого листа, ще тричі писав листи до московського коменданта Матвія Гагаріна. У другому листі до Гагаріна від 27 листопада 1708 року ми знаходимо підтвердження попередньої вказівки щодо фастівського полковника. Матвію Гагаріну наказувалось не зволікати і на пошті прислати Палія до царя Письма и бумаги … т. VIII., вып. 1.- С. 324..

Через 10 днів після цього листа російський монарх пише ще одного листа до московського коменданта. В цьому листі від 5-6 грудня 1708 року він наказує аби Палій «якнайскоріше був взятий до Москви і звідти присланий був сюди на поштових підводах, що є вельми потрібно». Також Петро І цікавиться процесом повернення Палія і часовими межами цього процесу Письма и бумаги … т. VIII., вып. 1.- С. 344.. Це свідчить про велику зацікавленість царя у цій справі і відповідно про важливість фастівського полковника у подальших планах Петра І.

У листі-відповіді Матвія Гагаріна від 17 грудня знаходимо деталі щодо повернення Семена Палія. Московський комендант, і за сумісництвом голова Сибірського приказу, звітує перед царем про свої дії щодо справи Палія. Матвій Гагарін 28 листопада 1708 року відправив у Тобольськ посланця із указом царя про звільнення Семена Палія. Посланцеві наказувалося їхати із великою поспішністю і не втрачати жодної хвилини. Окрім цього були послані навздогін ще два накази, «щоб з великою поспіхом їхати йому до Москви». Прибуття козацького полковника до Москви очікували десь 21 грудня Письма и бумаги … т. VIII., вып. 2. - С. 1016. . У вищезазначених листах простежується бажання Петра І якомога швидше повернути Семена Палія із заслання.

Отримавши відповідь від Гагаріна, Петро І 23 грудня 1708 року дає подальші вказівки щодо фастівського полковника. Він наказує: «якщо його привезуть, то до наказу його з Москви сюди не посилай», також рекомендувалося виконувати всі побажання Палія (дослівно «тримай у всякому довольстві») Письма и бумаги … т. VIII., вып. 1.- С.374.. Із цього листа Петра І можна зробити висновок, що неждана поява правобережного козацького лідера могла дещо завадити планам російського монарха. Постать Палія ймовірно сприймалася як певний дестабілізуючий фактор, дії котрого слід було обов'язково контролювати.

Десь на початку 1709 року Палій прибуває до Москви, де живе деякий час. Московський комендант Матвій Гагарін, виконуючи вказівки Петра І, фактично тримав його у російській столиці, чекаючи подальших розпоряджень російського монарха.

Отож, повернення Семена Палія із сибірського заслання було спричинене переходом Івана Мазепи на сторону Карла ХІІ Густава і необхідністю для російської влади використати будь-які можливості щодо дискредитації гетьмана Мазепи. Повернення колишнього фастівського полковника було важливим для Петра І і його оточення в умовах боротьби з прихильниками Мазепи і Карла ХІІ. В ситуації із Палієм необхідність російської влади у його поверненні із Сибіру співпала із таким же бажанням родичів та сподвижників Палія.

Взимку 1708-1709 років продовжується боротьба за вплив на Запорозьку Січ. На Січі прохолодно сприйняли звістку про обрання гетьманом Івана Скоропадського. Причиною невдоволення був той факт, що запорожців не запросили на глухівську елекціюГуржій О. Зазн. праця, - С. 139.. Тому щоб задобрити січовиків до Запорожжя разом із царськими посланцями були відправлені представники від царя з великими грошовими подарунками та новими закликами про підтримку Москви у війні зі шведами.

Відносини гетьмана Мазепи і Запорозької Січі також були не зовсім дружніми. Формально визнаючи зверхність гетьманської влади, Запорожжя протягом цілого гетьманування Мазепи стояло у виразній опозиції до його уряду, якому закидало ворожу інтересам українського народу національну і соціальну політику. Часто Запорозька Січ відверто виступала і навіть повставала проти гетьманського уряду, підтримувала різні акції полтавської старшинської опозиції. Кошовий отаман Кость Гордієнко ставився недоброзичливо до гетьмана Мазепи.Оглоблин О. Зазн. праця, - С. 176.

Запорожжя стало предметом боротьби між Карлом ХІІ і Мазепою та Петром І і гетьманом Скоропадським. Намагання ворожих таборів схилити на свою сторону Січ продовжувалися до березня 1709 року. Саме у березні 1709 року січовики прийняли остаточне рішення. Після переговорів запорожців з представниками гетьмана Мазепи 12 березня, на військовій раді кошовий отаман, старшина та прості козаки остаточно визначилися щодо підтримки шведського короля і гетьмана Мазепи. Однією з вагомих підстав для ухвалення такого рішення стала позиція Кримського ханства, адже його правитель заявив про допомогу у разі виступу Запорозької Січі проти Москви Чухліб Т. Козаки і монархи. - С. 478..

На тлі цих подій у російської політичної еліти появляється ідея використати популярність Семена Палія. Наприкінці лютого 1709 року князь Меншиков розробив низку пунктів, що були направлені генерал-фельдмаршалу (був головний у російському війську) Борису Шереметьєву і схвально сприйняті царем Петром І. Ці пункти мали зміцнити позиції російської адміністрації у боротьбі за впливи в Україні. Значна увага приділялася схиленню Запорозької Січі на бік Петра І. З цією метою пропонувалося використати матеріали, що викривали «дволикість» Івана Мазепи. Окрім цього «компромату» князь Меншиков з цих же міркувань пропонував залучити і Семена Палія та миргородського полковника Д. Апостола Письма и бумаги… т. IХ., вып. 2.- С. 736..

Повернення колишнього фастівського полковника в контексті відносин російської влади і Запорожжя знову зустрічаємо в листі Г.Ф. Долгорукого до Петра І, що датується 3 березням 1709 року. Щоб схилити запорожців на бік московського царя гетьман Іван Скоропадський за «загальною радою» використовував різноманітні методи, основним з яких був підкуп найавторитетніших січовиків. На випадок невдачі цих заходів князь Долгорукий пропонував перевести Палія ближче із Москви, або в Севськ або в якесь інше місце. Обґрунтовувалося таке прохання великою популярністю фастівського полковника серед «легковажних» запорожців (дослівно «має любов і немалий кредит»).

Слід зазначити, що князь Долгорукий не довіряє Семену Палію, підозрюючи його у прихильності до Мазепи - «який себе визнає приятелем боговідступника Мазепи» Письма и бумаги… т. IХ., вып. 2.- С. 710.. Така недовіра може пояснюватися загальною недовірою до козацької старшини, котру звинувачували у промазепинських настроях.

14 березня 1709 року князь Г. Долгорукий писав О. Меншикову про можливий напад татар з Криму. Він пропонував послати проти них козацький загін на чолі з Палієм, викликавши його з Москви в Севськ, щоб мати під руками Сергієнко Г.Я. Зазн. праця, - С.195.. Саме необхідністю боротьби із татарською загрозою пояснює Г. Я. Сергієнко від'їзд з Москви колишнього козацького полковника.

В.А. Дядиченко також розмірковував над причинами затримки повернення Семена Палія. Тривале перебування колишнього фастівського полковника у Москві історик намагався пояснити похилим віком і станом здоров'я, що заважали швидкій їзді Дядиченко В. Семен Палій. - С. 11.. Проте це твердження викликає багато критичних зауважень, адже вказані причини не помішали привезти Палія із Тобольська у Москву, а навесні - в Україну.

На нашу думку, тривале перебування Семена Палія під опікою Матвія Гагаріна і його подальше повернення в Україну були частиною плану щодо використання авторитету Семена Палія. Цей план ґрунтувався на основі вищезазначених пунктів Меншикова і пропозиції Долгорукого.