Правобережний козацький лідер Семен Палій

Наприкінці березня 1709 року завершилися перемовини між мазепинцями і запорожцями, результатом яких стало досягнення будищенських домовленостей. Запорожжя схилилось на бік Карла ХІІ і гетьмана Мазепи. Це мало велике значення для піднесення духу мазепинців, а послаблене військо Карла ХІІ отримало додаткове бойове поповнення - 8-9 тисяч запорожців Павленко С. О. Іван Мазепа. -- К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2003. -C. 400..

Для Петра І і його оточення складалася дуже несприятлива ситуація. Генерал Ренне писав Меншикову 25 березня 1709 року: «Вони (запорожці), також і місцеві мужики всі відложилися і вже давно нам неприятелі». 30 березня він писав цареві: «Тут великий вогонь розгорається, який потрібно передчасно гасити» Оглоблин О. Зазн. праця, - С. 177-178. .

Слід відзначити, що перехід запорожців у табір Карла ХІІ Густава став дуже важливим успіхом зовнішньої політики Івана Мазепи, що значно ускладнило становище російської влади в Україні. Петро І і його оточення вдаються до низки контрзаходів, метою яких було нівелювання несприятливої ситуації, що виникла після переходу запорожців у шведський. Саме після поразки дипломатичної боротьби за Запорожжя Петро І приймає рішення про від'їзд Семена Палія з Москви.

Наприкінці березня 1709 року Палія привезли до Воронежа, де знаходилася ставка Петра І. Цей історичний епізод міцно закріпився у фольклорній традиції, що оспівала повернення славетного козацького полковника. Так в одній з народних дум «великим постом, весняною погодою став Семен Палій до білого царя прибувати» Волк-Каричевський В. В. Зазн. праця, - С.355..

Інформацію про зустріч Петра І і Семена Палія знаходимо у листі Олександра Меншикова до гетьмана Івана Скоропадського від 9 квітня 1709 року. Князь зазначає, що він був «неабияк прийнятий і нагороджений Його Царської Величності особливою милістю». Меншиков повідомляв гетьмана, що Палій невдовзі прибуде до нього. І до нового указу він повинен бути при гетьманові, а до нього слід було відноситися із «щонайбільшою приязню»Матеріалы для отечественной исторіи. М. Судіенко, т. 2.- К., 1855.- С. 280..

31 березня 1709 року із царської ставки у Воронежі голова Посольського приказу Гаврило Головкін пише Івану Скоропадському, що цар наказав відправити Палія до нього . Семена Палія слід було використовувати в «теперішніх військових діях». Використання Палія мало узгоджуватися із князем Долгоруким, про що останньому також було повідомлено. Семена Палія слід було «тримати при собі або кудись належно вживати в доброму порядку і ласці»Матеріалы для отечественной исторії..- С.118..

Проте вказівки Петра, мабуть, були не дуже чіткими, оскільки гетьман невдовзі пише листа до Головкіна, де просить поради у справі Палія. Голова Посольського приказу у листі від 5 травня так і не дав чіткої відповіді, повторивши, що слід виконувати вказівки надіслані 31 березняТам само, - С.125..

Отож, 30 березня 1709 року Семен Палій покидає царську ставку у Воронежі і вирушає в табір гетьмана Івана Скоропадського. Слід зазначити, що окрім запевнення у царській, колишній фастівський полковник отримав цінні подарунки (шубу, зброю, екіпаж) Дядиченко В. Семен Палій. - С. 11..

Водночас із поверненням Семена Палія в Україну відбуваються зміни у білоцерківському полку. В цьому полку до 1709 року посаду полковника займав Михайло Омелянович. Російська влада не довіряла йому, бо він був родичем Івана Мазепи, завдяки чому і отримав полковницький уряд Антонович В.Б. Зазн. праця, - С. 362. Невдовзі його арештують, що дасть можливість віддати білоцерківське полковництво Семену Палію.

Складною і надалі залишалася ситуація на Правобережній Україні. 2 березня 1709 року гетьман Іван Скоропадський наказував корсунському полковникові А. Кандибі пильно слідкувати за тим як поводить себе правобережний полковник Самусь Чухліб Т. Козаки і монархи…- С. 503.. Російську владу непокоїла діяльність Самуся, котрий був одним із лідерів правобережного козацького повстання 1702-1704 років. Повернення колишнього фастівського полковника мало б утримати правобережну старшину від переходу у шведський табір.

Отож, Семен Палій повернувся в Україну напередодні вирішальних подій, що мали стати кульмінацією як шведсько-російського військового-політичного суперництва, так і визвольного повстання мазепинців. Відомості про перші дні перебування колишнього фастівського полковника в Україні знаходимо в листі князя Долгорукого Петру І від 3 квітня 1709 року. В цьому листі присутня інформація про ініціативу князя щодо призначення Палія на посаду білоцерківського полковника, що мало відбутися за його «попереднім донесенням». Окрім цього князь Долгорукий намагається гарантувати безпеку Семену Палію. З цієї причини колишнього білоцерківського полковника Омельченка пропонувалося притримати в Києві, або в якомусь іншому місці, щоб він «якоїсь супротивної справи в теперішній час не вчинив». Його звинувачували у тому, що він за намовлянням Мазепи, робив змови (в листі - факції) проти Палія, за що і отримав посаду білоцерківського полковника Письма и бумаги… т. IХ., вып. 2.- С. 736.Том 9 (2). С.777.. В такий спосіб князь Долгорукий реалізовує плани щодо використання Семена Палія, котрі згідно вказівок Головкіна були у сфері його відповідальності. Слід зауважити, що Семен Палій відразу після свого повернення в Україну так і не отримав уряд білоцерківського полковника. В документах напередодні полтавської битви присутні згадки лише про «пана Семена Палія». Причиною цього, мабуть, була складна політична ситуація в Україні. Не надавши Семену Палію вакантної посади, російська влада спрощувала для себе процес контролю над його діями, адже він змушений був перебувати у таборі гетьмана Скоропадського.

Із листа київського губернатора Голіцина до Івана Скоропадського від 26 квітня 1709 року дізнаємося, що Палій вже прибув до гетьмана. Також в цьому листі згадується про прохання Палія відвідувати дочку в Києві, на що він отримав дозвіл. Тут слід нагадати, що його дочка Марія була дружиною Антона Танського, котрий клопотався перед Голіциним про повернення Семена Палія. Перше ніж дозволити Палію відвідувати дочку, Голіцин пропонував убезпечити його від можливих дій колишнього білоцерківського полковника, що в той час сидів у київській в'язниціМатеріалы для отечественной исторіи . - С. 9.. Важливим є питання самостійності дій Семена Палія, який, щоб відвідати рідну дочку був змушений просити дозволу в київського губернатора.

Семен Палій після повернення в Україну намагається відновити своє матеріальне становище. Його майно було конфісковано у жовтні 1704 року. Ця конфіскація відбулася згідно вказівки Головіна від 12 вересня 1704 рокуТаирова - Яковлева Т.Г. Зазн. праця. - С. 159.. В історіографії міцно закріпилася думка, що скарби фастівського полковника були привласнені гетьманом Мазепою. Одним із перших про це написав ще І. І. Голіков, котрий зазначав, що Мазепа загарбав усе багатство Палія Голиков И.И. Деяния Петра Великаго … т. 11. - С. 17. . Проте відомо, що після його арешту значна сума (2144 червоних золотих, 5709 єфимків, 40 левків) надійшла у царську казну. З частини цієї суми було закуплено 700 пар волів та видано платню впливовим московським чиновникам Павленко С.О. Оточення гетьмана Мазепи… - С. 226.. Окрім цього, як зазначає Сторожевський, все господарство фастівського полковника (стада і табуни коней) і справді було розподілене між правобережною козацькою старшиноюСторожевский Н.К. Зазн. праця. - С.111..

Щоб відновити свій матеріальний статус, Семен Палій у таборі гетьмана Скоропадського під Багачкою скаржився, що його «стада і скотина, відібрані Мазепою, розжалувані і у людей знайдуться» . У відповідь 3 червня 1709 року гетьман видає указ про повернення йому рухомого майна «без жодної суперечки і відмови» Архив ЮЗР, ч. 3, т. ІІ. - С. 711-712.. Такі дії гетьмана Скоропадського, окрім відновлення справедливості, цілком відповідали вказівкам царського оточення щодо «щонайбільшої приязні» до Семена Палія.

Ще до Полтавської битви російська влада отримувала користь від повернення Семена Палія. В основному акцент робився на авторитеті колишнього фастівського полковника, який мав працювати на зменшення впливу мазепинців. 28 березня 1709 року в листі до Івана Скоропадського київський губернатор Дмитро Голіцин зазначав, що він оголошував козакам, що Палій буде повернений, як і було, в полкМатеріалы для отечественной исторіи . - С. 6-7.. Також Палія використовували у військовій тактичній боротьбі. Щоб залякати польських шляхтичів, що були прихильниками Станіслава Лещинського фельдмаршал - лейтенант Г. Гольц поширив чутки про похід Семена Палія в Литву. Колишній фастівський полковник мав буцімто очолити 18 тисяч козаків і 6 тисяч регулярної кавалеріїПисьма и бумаги… т. IХ., вып. 2. - С. 957..

Підсумовуючи, варто вказати на той факт, що правобережний полковник перебував під повним контролем російської влади, що виключало будь-яку самостійність його дій. В обмін на це задовольнялися всі його «довольства, ласки і приязні» та забезпечувалась його безпека (наприклад, від можливих дій колишнього білоцерківського полковника) . Такою була стратегія російської політичної еліти щодо використання авторитету Палія напередодні Полтавської битви.

На початку травня російська армія займала позицію біля Котельви на лівому березі Ворскли, звідки 17 травня 1709 року гетьман Скоропадський отримує розпорядження канцлера Г. Головкіна просуватися зі своєю кіннотою до блокованої шведами ПолтавиСокирко О.Г. Війська українських гетьманів у Полтавській битві 27 червня 1709 р. - УЇЖ, 2009, №2. - С. 42.. Десь поруч із гетьманом мав перебувати колишній фастівський полковник.

Слід зазначити, що участь козацьких військових формувань у Полтавській битві є досить складною та малодослідженою проблемою в історіографії. Сучасні дослідники стверджують, що загальна чисельність військ, що перебували в підпорядкуванні гетьмана Скоропадського під час Полтавської битви могла становити не більше 8 тисяч чоловік Там само. - С. 44..

Полтавська битва відбулася 27 червня 1709 року і стала переломною у подіях Північної війни. Ця битва стала крахом визвольної антиросійської акцій гетьмана Івана Мазепи.

Під час Полтавської битви козацьке гетьмана Скоропадського стояло на правому фланзі російської армії - в Будищенському лісі, закриваючи шляхи відступу шведського війська в Польщу Сергієнко Г.Я. Зазн. праця. - С. 197. . Про низький рівень довіри до гетьмана Скоропадського свідчить той факт, що до нього було приставлено 6 російських полків на чолі з генерал-майором Волконським для «зв'язку з гетьманом Скоропадським і для припинення зв'язку зі шведами» Голиков И.И. Деяния Петра Великаго … т. 11. - С. 212..

Відомо, що Семен Палій брав участь у Полтавській битві як охочекомний полковник у війську гетьмана Скоропадського. Козаки Семена Палія. Воювали на боці Петра І, дислокувалися по селах біля Полтави. Своїми роз'їздами турбували шведів, перешкоджали їм добувати провіант та продовольство Шендрик Л. Участь козацтва Полтавщини у Північній війні та Полтавській битві // Матеріали міжнародної наукової конференції «Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам'ять» (15-17 жовтня 2008 р., Київ-Полтава). - С. 226..

Щодо участі самого Семена Палія у Полтавській битві ми маємо досить суперечливі відомості. Козацькі літописи (а за ними і історики ХІХ століття) описують немічного полковника, котрого підтримують на коні. І саме ця людина (йому тоді було десь 70 років) нібито підбадьорювала козаків гетьмана Скоропадського. Проте, на нашу думку, це є перебільшенням немічності Семена Палія у його похилому віці. Відомо також, що в день Полтавської битви правобережний половник подарував Межигірському монастирю коштовне Євангеліє Антонович В. Б. Зазн. праця. - С. 362..

Після Полтавської битви відомо, що Палій брав участь у переслідуванні шведів і мазепинців до Переволочної. Також ймовірно, що він 8 липня 1709 року брав участь у бенкеті, що був влаштований для старшин гетьмана Скоропадського та знатних калмицьких військових чинів Голиков И.И. Деяния Петра Великаго … т. 11. - С. 266..

Після перемоги у Полтавській битві постало питання подальшої долі Семена Палія. В меморії, поданій Петру І генеральним писарем Семеном Савичем, гетьманська адміністрація Скоропадського просила російського монарха вирішити долю Семена Палія. Із цієї меморії ми дізнаємося, що Палій мав намір поселитися у Фастові або в Каневі. Також ми отримуємо інформацію про те, що навколо Палія зібралася компанія, яка «до нього звідусіль набрелася». Палій бажав і надалі тримати при собі цю компанію, переїхавши на Правобережжя. Ця позиція ніяк не могла задовольнити гетьмана Скоропадського і його оточення, адже популярний Семен Палій і збіднілі козацькі низи, могли завдати клопоту Скоропадському. Ситуацію ускладнювало те, що до Палія втікали козаки із полків, і це відповідно вело до дезорганізації полків. Словосполучення «знов Палієм зібрана наволоч На полях меморії, як вказують упорядники «Писем и бумаг», було написано слово «вольниця».» наштовхує на думку, що більшість цих козаків уже була під проводом Палія у часи його перебування на уряді фастівського полковника.

Отож, генеральний писар у третьому пункті меморії просить указу щодо подальшої долі Семена Палія, а також наказової резолюції щодо компанії Семена Палія, щоб вона «у попередні свої міста до полків… розійшлась» Письма и бумаги… т. IХ., вып. 2.- С. 1153.. Таким чином Палій і його прихильники стають предметом занепокоєння для гетьмана Скоропадського.

У відповідь на меморію Петро І видає указ гетьману Скоропадському від 31 липня 1709 року. В цьому указі Палію до нового царського указу слід було жити в Каневі чи в іншому місті поруч. Російський цар фактично задовольнив прохання Скоропадського щодо компанії Палія. Петро І наказував Палію «бути спокійним і щоб жодних гультіпак при собі не тримав, і з поляками сварок не вчиняв» Письма и бумаги … т. IХ., вып. 1.- С. 327..

Після Полтавської битви Палій повертається на Фастівщину. Повернувшись у Фастів, він відновив свою попередню діяльність. Знову були розставлені козаки на Поліссі, що витісняли шляхтичів із порубіжних місць. Після усунення Омеляновича, селяни Горностайпільської, Козарівської, Бородянської волостей оголосили себе козаками і записалися у компут Білоцерківського полку. Вони відмовилися підкорятися поміщикам і перестали відбувати панщину. Палій прийняв їх під своє покровительство і став тіснити решту шляхти Антонович В. Б. Указ. соч.- С. 363..

Через місяць (3 вересня 1709 року) російський монарх, як і обіцяв, «пожалували колишнього задніпровського охотницького полковника Семена Палія за … вірність і служби» на уряд охотницького полковника. В його підпорядкуванні мали знаходитись «компанійці, які нині під командою його» Архив ЮЗР, ч. 3, т. ІІ. - C. 715-716.. Володимир Антонович вказує на той факт, що російський цар, повертаючи Палію полковницький уряд, не називає його полковником білоцерківським. Він стає лише охотницьким полковником, при цьому перебуваючи у строгому підпорядкуванні влади гетьмана Скоропадського Антонович В. Б. Зазн. праця,- С. 364.. Причиною цього була невизначеність статусу Правобережної України, що найімовірніше повинно було повернутися у склад Речі Посполитої. Також призначення Палія білоцерківським полковником могло викликати роздратування польської шляхту і збурення ситуації на Правобережжі.

Ненадання Семену Палію білоцерківського полковництва фактично на нашу думку, нівелювало його заслуги у Полтавській битві. Тут слід відзначити, що російський монарх щедро нагородив своє оточення (Меншиков, Головкін, Голіцин, Рен, Алар, Ленцер) відразу після полтавської перемоги Гистория Свейской войни (Поденная записка Петра Великого). С. 166., а Семену Палію не повернув навіть його попереднього звання.

Польська шляхта київського воєводства прагне захистити своє майно від зазіхань московських та козацьких військ. А найбільше вони скаржилися на «пана полковника Палія». 10 вересня 1709 року шляхта київського воєводства відправила депутатів до київського губернатора Голіцина. Вона скаржилась, що «фастівські та білоцерківські козаки, невідомо чи по своїй волі чи за наказом полковника Палія, перейшли кордон, по цей бік річки Ірпінь вриваються у наші села, відбирають у нас медові данини і перешкоджають володіти маєтками» Архив ЮЗР, ч. 3, т. ІІ. - C. 719..

6 листопада 1709 року О.Д. Меншиков обіцяв задовольнити претензії шляхти і заборонити правобережним козакам кривдити польську шляхтуСергієнко Г.Я. Вказ. праця. - С. 198.. Польські магнати і шляхта почали писати численні скарги до польського уряду. Як наслідок польський уряд почав вимагати від Росії повернення під владу Польщі Білої Церкви, Полонного та інших міст Правобережжя. Шляхта намагалася отримати гарантії своєї безпеки в маєтках. А джерелом цієї загрози були посталі селяни і козаки Палія, що знову оселився у Фастові.

8 листопада 1709 року Долгорукий Скоропадському пише про «неспокійного Палія». Він говорить, що буде писати до Гаврила Івановича Головкіна про це. Також він передбачає, що Палію недовго ще залишилося бути у цих місцях, оскільки Правобережжя мали б повернути у володіння Польщі Матеріалы для отечественной исторіи . - С. 407..

На початку січня 1710 року шляхта київського воєводства відправила зі скаргами на Палія депутатів до короля і до князя Меншикова. Їм було надано інструкції, де зазначалося «Депутати будуть просити князя, щоб він надав нам милість утримуванням пана полковника Палія від утисків жителів нашого воєводства і забороною йому розставляти своїх козаків в Овруцькому і Житомирському повітах»Архив ЮЗР, ч. 3, т. ІІ. - C.728..

Окрім проблем із польською шляхтою, російську владу непокоїли також зносини правобережного полковника із кримсько-татарською знаттю. 13 січня 1709 року Гаврило Головкін пише листа Івану Скоропадському, де зазначає, що очаківський Паша Симайло писав листа Семену Палію. Не зважаючи на нешкідливість такого листування голова посольського приказу наказував заборонити можливу кореспонденцію з очаківським пашею, Юсуп-Пашею силістрійським та кримським ханом без указу царя і без відома гетьмана. Відповідного листа Палію мав переправити СкоропадськийМатеріалы для отечественной исторіи . - С. 144.. Це був останній лист, в якому згадується правобережний полковник. О. Лазаревський, посилаючись на відомий йому документ стверджував, що Семен Палій помер у січні 1710 року Сергієнко Г.Я. Зазн. праця. - С. 198.. Після смерті правобережного полковника вакантне місце намагається зайняти його зять Антін Танський (той що клопотав за звільнення Семена Палія). Про це ми дізнаємося із листа Г. Головкіна до Івана Скоропадського від 3 березня 1710 рокуМатеріалы для отечественной исторіи . - С. 150-151..

Роблячи підсумок, слід зазначити, що Семен Палій як охочекомний полковник брав участь у Полтавській битві у складі війська гетьмана Скоропадського. Після Полтавської битви він повертається на Правобережжя, де стає предметом занепокоєння для польської шляхти. Це приводить до певного охолодження відносин правобережного полковника із російською владою, що розглядала його як певний дестабілізуючий фактор на Правобережжі. Можливого конфлікту вдалося уникнути, оскільки Семен Палій помирає наприкінці січня 1710 року.

Висновки

Постать фастівського полковника Семена Палія в історіографії наповнена низкою стереотипних суджень, що найчастіше будуються на антиподному протиставлені цієї особи до дій гетьмана Івана Мазепи. Про конфлікт між цими двома визначними політичними лідерами написано значну кількість наукової та художньої літератури. Про постать правобережного полковника дуже часто намагаються говорити крізь призму вчинків Івана Мазепи, що зменшує об'єктивність дослідження.

Наявна джерельна база висвітлює постать Семена Палія і його роль у подіях Північної війни через ставлення до нього як гетьмана Мазепи, так і вельмож при російському царському дворі. На жаль, ми не володіємо документами, що були б створені самим фастівським полковником чи людьми із його оточення, які б давали інший ракурс при дослідження ролі Семена Палія у подіях Північної війни.

Питання про роль і участь Семена Палія у козацькому повстанні 1702-1704 рр. на Правобережній Україні потребує подальших досліджень. Без сумнівно, що він був помітною фігурою під час самого повстання, проте питання чи він був його очільником, чи все ж таки керівником «Другої Хмельниччини» був наказний гетьман Самійло Самусь є і надалі дискусійним. Повстання на Правобережній Україні 1702-1704 рр. вплинуло на перебіг подій подій Північної війни, оскільки повстанці відволікали на себе значні військові сили Речі Посполитої, що були необхідними для оборони від шведських військ, що просувалися вглиб Польщі.

Російська влада в особі Петра І і його найближчого оточення намагалася використати колишнього фастівського полковника для боротьби із мазепинцями в Україні. Слід відзначити той факт, що вказівка про повернення Семена Палія була дана невдовзі після переходу Івана Мазепи у шведський табір, а царське розпорядження про його приїзд в Україну було зроблено відразу після того, як російський монарх дізнався про союз запорожців із Мазепою та Карлом ХІІ. У листуванні російських можновладців спостерігається необхідність контролювати дії правобережного полковника. Російська влада намагалася задовольнити всі побажання Семена Палія та забезпечити його безпеку.

Проблема самостійності дій Семена Палія напередодні Полтавської битви може допомогти у розставленні акцентів щодо ролі правобережного полковника у подіях 1709 року. На нашу думку, жодної самостійності в діях колишнього фастівського полковника не було, адже він повинен був постійно перебувати поруч із гетьманом Скоропадським. Семен Палій навіть змушений був просити дозволу на зустріч із рідною дочкою, яка жила в Києві.

Семен Палій брав участь у Полтавській битві як охочекомний полковник у війську гетьмана Скоропадського. Слід також відзначити, що літописний образ старого і кволого полковника, що надихав війська на перемогу над шведами найімовірніше не відповідає дійсності. Колишній фастівський полковник зробив свій внесок у перемогу Петра І у Полтавській битві, реалізувавши цим плани російської влади щодо себе.

Після Полтавської битви Семен Палій повертається на Правобережну Україну. Слід зазначити, що йому було надано звання лише охочекомного полковника, а не білоцерківське полковництво. Дії Семена Палія на Правобережжі нагадували часи його недавнього урядування у Фастові. Це знову викликало роздратування з боку польської шляхти. Водночас це привело до охолодження відносин Семена Палія із російською владою, якій не подобалася поведінка правобережного полковника, що дестабілізувала ситуацію в регіоні.

Щодо визначення ролі Семена Палія у подіях 1709 року, то цього питання слід підходити із великою обережністю. Часто з цією метою використовують уривок із поезії Тараса Шевченка «Іржавець», де поразка україно-шведського союзу пояснюється відсутністю єдності між Мазепою і Палієм:

Ой, пожали б, якби були

Одностайне стали

Та з фастівським полковником

Гетьмана єднали.

На нашу думку, у цих рядках можна побачити образи двох історичних діячів, взаємовідносини між якими стали певним втілення відсутності єдності українського суспільства в боротьбі за національне визволення. Проте таке літературне трактування, що часто переходить в історіографію, ставить низку перешкод для розставлення акцентів щодо ролі Семена Палія у подіях 1709 року. Слід відзначити, що Семен Палій був не єдиним українським політичним діячем, дії якого так чи інакше вплинули на результат військово-політичної акції Івана Мазепи (І. Скоропадський, К. Гордієнко, Д. Апостол і т. д.).

Семена Палія було використано згідно планів царського оточення, що були направлені на боротьбу із мазепинцями в Україні. Колишній фастівський полковник перебував під контролем з боку російської влади, якій вдалося успішно використати конфлікт між Мазепою та Палієм 1704 року. Повернення правобережного лідера в Україну навесні 1709 року покращило позиції Петра І в Україні, оскільки полковник мав значний авторитет як на Правобережжі так і на Запорозькій Січі. На нашу думку, Семен Палій, ставши заручником як власних особистих амбіцій так і продуманої політики царського оточення, вніс свою лепту у справу поразки повстання Івана Мазепи.

Семен Палій впродовж останніх 10 років свого життя жив в умовах Північної війни, яка була одним із провідних факторів у його діяльності. Завдяки козацькому повстанню 1702-1704 рр. на Правобережній Україні шведські війська отримали певну тактичну перевагу у боротьбі із Річчю Посполитою. Одним із аргументів при арешті Семена Палія було звинувачення його у підтримці прошведських налаштованих польських шляхтичів. Своєму поверненню в Україну правобережний полковник також завдячує подіям Північної війни. У 1708-1709 рр. він став одним із контрзаходів щодо послаблення впливу мазепинців в Україні. Особиста неприязнь до Івана Мазепи, а також продумана політика російської адміністрації зіграла провідну роль у тому, що Семен Палій в складі війська гетьмана Скоропадського взяв участь у Полтавській битві, що стала однією із ключових подій Північної війни.

Список використаних джерел

1. Архив Юго-Западной России.- ч. 3, т. ІІ, К., 1868. - 851 с.

2. Гистория Свейской войни (Поденная записка Петра Великого)/ составитель Т.С. Майкова, ред. А.А. Преображенского - В 2-х выпусках. Выпуск 1. М.: Круг, 2004. - 632 с.

3. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / упор. C. О. Павленко. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007.- Т.1. 1144 с.- Присвячується 300- річчю повстання мазепинців.

4. Краткое описаніе Малороссиі. (Летопись Самовидца по новооткрытым спискам / Под ред. О.И. Левицкого. -- К., 1878. -- с. 211-319.) [Електронний ресурс].

5. [Лизогубівський літопис] ЛЂтописецъ или описаніе краткое знатнЂйшихъ дЂйствъ и случаевъ, что въ которомъ году дЂялося въ Украини малороссійской обЂихъ сторонъ ДнЂпра и кто именно когда гетманомъ былъ козацкимъ.

6. Матеріалы для отечественной исторіи. М. Судіенко, т. 2.- К., 1855.- 514 с.

7. Письма и бумаги императора Петра Великого, т. VIII., вып. 1.- М., 1948.- 407 с.

8. Письма и бумаги императора Петра Великого, т. VIII., вып. 2.- М., 1951. - 408 - 1181c.

9. Письма и бумаги императора Петра Великого, т. IХ., вып. 2.- М., 1952. -530- 1621 с.

10. Письма и бумаги императора Петра Великого, т. IХ., вып. 1.- М., 1950. -529 с.

11. Чернігівський Літопис. Підготовка до друку, передмова і коментар Ю. Мицика (Сіверянський літопис. -- 1996. -- №4 (10). -- С. 105-122) [Електронний ресурс].

Список використаної літератури:

1. Антонович В.Б. Последние времена козачества на правой стороне Днепра (1679-1716) // Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / Упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський. -К.: Либідь, 1995. - С. 252-372.

2. Аркас М. Історія України-Русі. - К., 1993. - 385 с.

3. Бантыш-Каменский Д.Н. Жизнь Мазепи.- М., 1834.-92 с.

4. Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. Ч.3.- М., 1830. - 264 с.; примічанія. -101 с.

5. Борщак І., Мартел Р. Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана/ Автор пер. з франц. М. Рудницького.- К.: Вид-во СП «Свенас», 1991. - 136 с.

6. Волк-Каричевський В.В. Борьба Польши с казачеством во второй половине ХVII и начале XVIII. - К., 1899.- 362 с.

7. Голиков И.И. Деяния Петра Великаго, мудраго преобразователя Россиі, собранния изь достовернихь источниковь и расположенныя по годамь. т.4. Изд.второе, - М., 1838. - 561 с.

8. Голиков И.И. Деяния Петра Великаго, мудраго преобразователя Россиі, собранния изь достовернихь источниковь и расположенныя по годамь. т.11. Изд.второе, - М., 1839. - 526 с.

9. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - Київ-Відень, 1921. - 582 с.

10. Гуржій О. Іван Скоропадський. - К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2004.- 312 с.

11. Дядиченко В. Антифеодальні повстання в Росії і на Україні в XVII - XVIII ст. - К., 1954. - 54 с.

12. Дядиченко В. Семен Палій. - Саратов. Укрвидав при ЦК КП(б)У, 1942. - 12 с.

13. Эварницкій Д.И. Исторія запорожских казаков / Дмитрий Иванович Эварницкій.- т.3.- Спб., 1897. - 646 с.

14. Журавльов Д.В. Мазепа : людина, політик легенда.- Харків:Фоліо, 2007.- 382 с. - (Історичне досьє).

15. Іваннікова Л. Фольклорна інтерпретація історичних постатей Івана Мазепи та Семена Палія. // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. Зб. наук. праць / Відп. ред. В.А. Смолій, відп. секр. О.О. Ковалевська. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2008. - С. 276- 288.

16. Костомаров Н. Историческія монографії та іследования. - Мазепа и мазепинцы. - т.16. Спб., 1885 .- 752 с.

17. Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. (Пер. з нім. О. Струкевич; Передм. Та комен. В. М. Горобця).- К., 2001.- 240 с.

18. Крупницький Б. Мазепа в світлі психологічної методи. - Авсбург 1949.- 12 с.

19. Луців В. Гетьман Іван Мазепа (Життя і подвиги великого гетьмана)/ Наукове товариство ім. Шевченка.- Торонто, 1954. - 125 с.

20. Маркевич Н. История Малороссии- т. 2. - М., 1842. - 673 с.

21. Мільчев В.І. Соціальна історія запорозького козацтва кінця ХVII -XVIII століття : джерелознавчий аналіз - Запоріжжя, 2008. - 370 с.

22. Обухов В.В. Палий А.И. Семен Палий -вождь козацького народа.(Сер. «Наши Великие Предки»). -К., 2004.- 345 с.

23. Оглоблин Олександер. Гетьман Іван Мазепа та його доба / Ред. Л. Винар, упорядн. І. Гирич, А. Атаманенко. - 2-е доп. вид. - Нью-Йорк - Київ -Львів -Париж -Торонто, 2001. - 464 с.

24. Осадчий Т.И. Козацкій батько Палій. Очеркь изь истроріи старой козацкой Украины. - К., 1900. - 48 с.

25. Павленко С.О. Загибель Батурина 2 листопада 1708. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», «Українська видавнича спілка», 2007.- 268 с.

26. Павленко С.О. Іван Мазепа. -- К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2003. -- 416 с.

27. Павленко С.О. «Народна війна» під час військової кампанії 1708-1709 рр..// Матеріали міжнародної наукової конференції «Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам'ять» (15-17 жовтня 2008 р., Київ-Полтава). - С. 62 -71 .

28. Павленко С.О. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники . - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. - 602 с.

29. Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі / Вст. ст., упор. та примітки П. М. Саса, В. О. Щербака.-К.:Либідь, 1994.-768 с. («Пам'ятки історичної думки України»).

30. Сергієнко Г.Я. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці XVII - на початку XVIII ст. - К., 1963. - 212 с.

31. Сокирко О.Г. Війська українських гетьманів у Полтавській битві 27 червня 1709 р. - УІЖ, 2009, №2. - С. 40-51.

32. Смолій В.А. Степанков В.С. Правобережна Україна у другій половині ХVІІ - ХVІІІ ст.: проблема державотворення / Валерій Смолій, Володимир Степанков.- К., 1993. -72 с.

33. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII-XVIII ст.: Проблеми формування, еволюції, реалізації. - К.: Альтернативи, 1997. - 368 с.

34. Соловьев С.М. История России с древнейших времен / Сергей Михайлович Cоловьев. - кн. 3. т. 11-15. - Спб.: Изд. т-ва «Общественная польза» , б/р - 1580 с.

35. Станіславський В. Взаємини Івана Мазепи з Семеном Палієм та українсько-польські стосунки на Правобережній Україні за даними неопублікованих джерел. / Вячеслав Станіславський // Україна в Центрально-Східній Європі. №8, 2008. - 316-336 с.

36. Сторожевский Н. К. Семен Палий. Киевское Полесье, Волинь 1670-1710 г. - Житомирь, 1897. - 131 с.

37. Струкевич О.К. Співробітництво й протистояння С. Палія та І. Мазепи в українській історіографії// Семен Палій та Фастівщина в історії України: Матеріали науково-практичної краєзнавчої конференції. Київ-Фастів, 1996. - С. 62-64.

38. Таирова -Яковлева Т. Г. Мазепа.- Молодая гвардия, 2007.- 271 с. (Жизнь замечат. людей: Сер. биогр..; Вып. 1041).

39. Уманець Ф.М. Гетьман Мазепа. Историческая монография. - Спб., 1897. - 463 с.

40. Чухліб Т.В. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи(1663-1713).- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004.-288с. 21. Чухліб Т.В. Козацький устрій Правобережної України (остання чверть XVII ст.). / Тарас Васильович Чухліб. - К., 1996. - 90 с.

41. Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної України Української держави 1648-1721 рр.- 3-тє вид., випр. і доповн. -К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2009.- 616 с.

42. Чухліб Т. Самійло Іванович (Самусь) - полковник та наказний гетьман правобережної частини Українського гетьманату// Істину встановлює суд історії (збірник на пошану Федора Павловича Шевченка).- т.2. - С. 276-293.

43. Шендрик Л. Участь козацтва Полтавщини у Північній війні та Полтавській битві // Матеріали міжнародної наукової конференції «Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам'ять» (15-17 жовтня 2008 р., Київ-Полтава). - С. 214 - 228.

44. Шевчук В. Просвічений володар: Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой. - К.:Либідь, 2006. - 464 с.

45. Шутой В. Борьба народных масс против нашестивия армии Карла ХІІ. - М., 1958. - 448 с.

46. Шутой В.Народна війна на Україні проти шведських загарбників у 1708-1709 рр. - К., 1951. -238 с.

47. Ясь О. Історія як міф. «Гетьман-відступник» у рецепції М. Костомарова // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. Зб. наук. праць / Відп. ред. В.А. Смолій, відп. секр. О.О. Ковалевська. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2008. - С. 145- 169.

Размещено на Allbest.ru