Військова розвідка Росії на Далекому Сході в другій половині XIX-на початку XX століття

Причини появи й розвитку, формування та особливості російської військової розвідки і її вплив на воєнні дії та політику імперії в регіоні Далекого Сходу. Форми та методи діяльності російських розвідструктур під час російсько-японської війни 1904-1905рр.

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.07.2011
Размер файла 115,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Капітан Кузьмін, що як був інструктор корейських військ і знавець корейської мови й побуту, був особою цілком підходящим для організації й ведення цієї справи в Кореї, де висаджувалася, за наявними відомостями, 1-ша японська армія генерала Куроки.

У розпорядження капітана Кузьміна були призначені два природних і розташованих до нас корейця, флігель-ад'ютанти корейського імператора - полковник Віктор Кім і поручик Микола Кім.

Після відходу наших військ з Кореї й від р.Ялу капітан Кузьмін із призначеними в його розпорядження офіцерами корейської служби був відряджений у штаб Приамурского військового округу для організації розвідки в Північній Кореї.

Таємна розвідка в південному авангарді, як зазначено вище, була покладена на початку березня 1904 р. на генерал-майора Кіндратовича з тієї причини, що він, що як служив раніше в Маньчжурії, мав знайомства між китайцями й місцевими місіонерами.

Районом його спостереження було призначене узбережжя Ляодунської затоки від устя р. Сяолинхе до мису Хемотен. Що стосується організації й ведення таємної розвідки при розвідувальному відділенні штабу Маньчжурської армії, то вона була покладена (у квітні 1904 р.) на капітана 12-го стрілецького полку Нечволодова. Цей обер-офіцер був досить тривалий час помічником нашого колишнього військового агента в Китаєві генерал-майора Вогака й служив довго на Далекому Сході.

Капітанові Нечволодову була дана особлива інструкція.

Таємна розвідка за допомогою китайців на початку кампанії йшла погано, переважно по наступних причинах:

1. Не було підготовлених заздалегідь знаючих агентів.

2. Агенти з китайців були винятково тимчасові й зовсім не зацікавлені у своїй справі, так вдобавок їх було досить мало.

3. Внаслідок сталості успіху, що супроводжувала японська зброя, агенти-китайці боялися пропонувати нам свої послуги, тим більше що японці розправлялися з нещадною жорстокістю з усіма китайцями і їхніми родичами, яких підозрювали в зносинах з росіянами.[56.C.29]

Доказом цьому може послужити прикладений рапорт Генерального штабу підполковника Панова «Про розвідку за допомогою китайських розвідників».

У цьому рапорті підполковник Панів докладно розбирає причини неуспішного ведення розвідки за допомогою китайців і пропонує прибігати до застосовуваного японцями засобу - захопленню заручників.

На більше міцних підставах був поставлений цей вид розвідки в липні місяці, коли вона була покладена замість одного на двох офіцерів, а саме на штабс-капітанів 18-го стрілецького полку Афанасьєва й 20-го стрілецького полку Россога, причому райони спостереження були розділені між ними: штабс-капітан Афанасьєв спостерігав переважно за центром і лівим флангом супротивника (арміями Оку й Нодзу), а штабс-капітан Россов - за правим (армією Куроки).

Успішному веденню розвідки сприяло знаходження при штабі лектора Східного Інституту вченого китайця Ци, за посередництвом якого штабс-капітан Афанасьєв мав можливість добувати надійних агентів-китайців (намагалися переважно залучати колишніх офіцерів китайської служби) і полегшувався розбір китайських повідомлень.

Для прискорення одержання відомостей від китайців, що посилають, і для висвітлення району, що мав тепер особливе значення, названі офіцери відрядилися часто в передові загони, звідки вони розсилали в розташування супротивника мережа вивідачів.

При сформировании штабу Головнокомандуючого штабс-капітани Афанасьєв і Россов залишилися в 1-й Маньчжурської армії, причому перший з них незабаром був призначений помічником нашого 1-го військового агента в Китаєві в м.Шанхай-Гуань, звідки вів далеку розвідку, згідно особою інструкції розвідувального відділення штабу Головнокомандуючого.

Ведення ближньої розвідки за допомогою китайців, крім розвідувальних відділень ще й розвідувальним відділенням штабу Головнокомандуючого було визнано незручним, тому що повідомлення китайців, що висилають на розвідку, виходили після закінчення значного проміжку часу (тижня й більше), внаслідок віддаленості штабу Головнокомандуючого від розташування супротивника. Ближня розвідка за допомогою китайців при розвідувальному відділенні Головного штабу була заснована тільки після Мукденских боїв і покладена на штабс-капітана Блонского.

Крім офіцерів, що перебували в прямому розпорядженні розвідувального відділення, відомості від китайців доставляли ще наступні особи: представник військового комісара Мукденской провінції в м. Ляоян штабс-капітан Пеневский (з початку війни), штабс-капітан Блонский (з кінця травня 1904 р.), військовий комісар Мукденской провінції полковник Квецинский (з кінця липня 1904 р.), начальник транспортів Маньчжурських армій Генерального штабу генерал-майор Ухач-Огорович і хабаровський купець Тифонтай (з листопада 1904 р.).

Штабс-капітан Пеневский, завдяки своєму службовому становищу й тій обставині, що Ляоянский Тифангуан був розташований до нас, доставляв досить достовірні відомості, особливо з району дій армії Куроки. Не можна не відзначити, що перші агенти-китайці, що давали відомості про японські частини з назвою номерів полків і дивізій, були вивідачі штабс-капітана Пеневского.

Таємна розвідка за допомогою вивідачів велася теж штабами корпусів, окремих загонів і передовою кіннотами.

Гроші на цю потребу відпускалися зі штабу армії. У штабах корпусів і загонів було запропоновано організацію й ведення таємної розвідки покласти на особливого офіцера, переважно Генерального штабу. Штабом армії давалися іноді військам інструкції: наприклад, у травні місяці кавалерійським загонам генерал-майора Мищенко на східному фронті, а генерал-майора Самсонова на західному, і у вересні - корпусам.

Одночасно велася розвідка через китайців, що служать у Заамурському окрузі прикордонною вартою, які ще в мирний час мали своїх таємних агентів серед місцевого населення.

Відносно розвідки флангів то із самого початку війни надавалося велике значення нашому правому флангу, через те, що в штаб Маньчжурської армії надходили повідомлення про рух китайських військ генералів Юаньшикая й Ма до нейтральної смуги й навіть у тил нашого розташування (на Бамиенчен Сыпингай), а щирі наміри китайського уряду нам були невідомі. Позитивних даних про те, що Китай до кінця війни збереже строгий нейтралітет, не було; навпаки, припускали, що при зручному випадку й за умови виробництва Японією десанту, де-небудь на західному узбережжі Ляодунської затоки, Китай стане відкрито на сторону Японії.

Для перевірки слухів про рух Юаньшикая й Ма й взагалі для висвітлення нашого правого флангу були вжиті наступні заходи:

а) Наприкінці лютого 1904 року був відправлений прикомандирований до штабу Маньчжурської армії штатний слухач Східного Інституту штабс-капітан Колонтаевский у район р. Ляохэ - і Китайської залізниці - Синминтин - Гоубаньцзы - Инкоу.

б) Ще до початку війни був сформований загін прикордонної стражи під начальством підполковника Переверзєва для спостереження р. Ляохэ й охорони залізниці на ділянці Инкоу, Ташичао, Ляоян, Мукден.[154.C.25]

При загоні перебував Командуючий 21 сотнею прикордонної стражи поручик Коншин, що мав кадрових розвідників з китайців, корейців і нижніх чинів прикордонної стражи, що знають китайську мову, і вів розвідку в районі нижнього плину Ляохэ.

З відкриттям воєнних дій штабом Маньчжурської армії було запропоновано поручикові Коншину підсилити кадри своїх розвідників і продовжувати розвідку в районі р. Ляохэ - Синминтинской залізн., висилаючи часом розвідників й у розташування військ генерала Ма. Через очікуваний рух генерала Ма на Ляоян - Мукден загін полковника Переверзєва був посилений польовими військами й перейменований у Ляохэйский загін, що продовжував посилено вести таємну розвідку за допомогою китайців на нашому правому фланзі.

в) Тому що не було точних відомостей про чисельність китайських військ генералів Юаньшикая й Ма, особливо військ останнього, чисельність яких перебільшувалася іноді агентами-китайцями до 100 тисяч, то наприкінці березня 1904 р. був відряджений штабс-капітан Россов як датський кореспондент і купця в райони розташування військ Ма і Юаньшикая для з'ясування на місці точної дислокації, чисельності, стани і якості китайських військ названих генералів.

г) Для цієї ж мети у квітні місяці того ж року був відряджений осавул Уральського козачого війська Ливкин, під видом російського купця, постачений посвідченнями Мукденского Цзяньцзиня й генерала Юаньшикая.

д) З метою розвідки спеціально Монголії в районі Куло (в 150 верстах і більше на захід від Синминтина) і північніше, де перебували передові кінні частини генерала Ма, було доручено комерційному заготівникові Маньчжурської армії А. Г. Громову попутно з покупкою худоби, що їм вироблялася в Монголії, збирати також відомості про супротивника й місцевість. Для цієї мети Громов давав своїм агентам особливу інструкцію.

е) З появою японських хунхузских зграй під начальством японських офіцерів на нашому правому фланзі з метою нападу на залізницю було вирішено в червні місяці 1904 р., через просторість району спостереження на захід від залізниці, розділити її паралеллю м.Телина між осавулом Ливкиным і м.Громовим; першому поручалося спостереження південної частини, другому - північної.

ж) Для посилення розвідки правого флангу було тимчасово, в обов'язок помічникові нашого військового агента в Китаєві капітанові Едрихину й начальникові поштово-телеграфного відділення в Шанхай-Гуане м. Крынину спостерігати особливо за узбережжям околиць м. Инкоу - Цинвандао, тому що в обох пунктах побоювалися висадження японських військ.

Наш крайній лівий фланг висвітлювався протягом всієї кампанії загоном Генерального штабу полковника Мадритова. Район його спостереження мінявся в міру нашого відступу. Полковник Мадритов був, по колишній своїй діяльності ще в мирний час, знаком з районом і мав надійних агентів-китайців, які становили в його загоні окрему одиницю.[68.C.97]

Ще до очищення нами фронту Инкоу - Ташичао (на початку липня 1904 р.) розвідувальним відділенням штабу Маньчжурської армії була звернена увага на важливе значення підготовки тилу в розвідувальному відношенні. Особливе значення в силу свого географічного положення, а також стратегічного й комерційного значення здобував порт Инкоу.

Для пристрою постійних агентур у цьому порту був відряджений капітан Нечволодов, що мав на увазі підходящі для цієї справи європейця, що був військового. Проект капітана Нечволодова був відхилений генерал-квартирмейстером штабу Маньчжурської армії, через те, що далека розвідка була тоді покладена на генерал-майора Косаговского. При подальшому нашому відступі це завдання підготовки тилу було покладено Командуючим армією в Айсянцзяне на штабс-капітана Блонского, а в жовтні в Мукдені на полковника Квецинского. Агенти, найняті штабс-капітаном Блонским з місцевих жителів околиць Айсянцзяна, по очищенні нами Ляояна, ніяких відомостей про супротивника не дали. Наскільки спроба полковника Квецинского увінчалася успіхом, залишилося невідомим.

Із самого початку війни тимчасово Командуючий Маньчжурською армією генерал-лейтенант Линевич порушив клопотання перед Намісником Його Величності на Далекому Сході про залучення в армію як перекладачів східних мов студентів і слухачів-офіцерів Східного Інституту, причому студентам була встановлена платня в розмірі 155 рублів на місяць і допомогу на проїзд в армію.

Число інтелігентних перекладачів східних мов, особливо японського, було настільки незначно, що їх навіть не вистачало на тодішній нечисленний склад Маньчжурської армії.

Наприкінці травня 1904 р. було відряджено на театр воєнних дій Головним штабом 5 корейців - учнів Казанській учительської семінарії.

Тому що вчасно прибуття названих корейців у штаб армії війська Маньчжурської армії вже очистили Корею. То потреби в названих перекладачах не відчувалося: один був евакуйований через хворобу, троє минулого звільнені, що як закінчили вчительську семінарію сільськими вчителями в Уссурійський край, і тільки один залишився в армії.

При розвідувальному відділенні штабу Маньчжурської армії складався як перекладач іноземних мов службовець у Пекінському відділенні Російсько-китайського банку г-н Р. И. Барб'є. Діяльність останнього зводилася переважно до перекладу статей з англійських і французьких газет, що мають відношення до військових подій. Наприкінці вересня Барб'є був відряджений у Пекін для повідомлення штабу відомостей про супротивника. Барб'є повідомляв переважно офіційні повідомлення японських начальників, укази й розпорядження японського уряду й т.п.

На закінчення не можна не згадати про простих китайцях-перекладачах, що складаються у веденні розвідувального відділення. Перекладачі ці були кінні й призначалися супроводжувати офіцерів Генерального штабу, відряджених на розвідку, причому для перевезення офіцерських речей утримувалося деяке число «фудутунок» із провідниками-китайцями.

Тому що між іноземцями могли виявитися шпигуни супротивника, то з оголошенням війни виникло запитання вжити заходів по відношенню іноземних підданих, що проживали в Маньчжурії як службовців на нашій залізниці, місіонерів, купців й інших, а також необхідно було вирішити, куди висилати всіх тих осіб, які запідозрювалися в шпигунстві.

Представлений із цього приводу доповідь й будинок начальника штабу Маньчжурської армії генерал-майором Холщевниковым 17 лютого 1904 р. і затверджений тимчасово Командуючим армією генерал-лейтенантом Линевичем, того ж лютого, установлював по вищезгаданих питаннях наступні положення:

1) Іноземців, що служать на Китайській Східній залізниці, Намісником дозволено залишити в Маньчжурії під личною відповідальністю Керуючою названою дорогою полковника Хорвата.

Інших іноземців, що проживають у Маньчжурії, і можуть приїхати кореспондентів іноземних газет у жодному разі не дозволяти приїзду в район зосередження армії на час, поки зосередження не окончится.

2) Відносно місіонерів дотримувати повної обережності, прибігаючи до рішучих заходів лише в тому випадку, коли підозра їх у шпигунстві або взагалі в такій діяльності, що, безсумнівно, спрямована на шкоду нашим інтересам, буде мати вагоме документальне підтвердження.

3) Всіх осіб, перебування яких у районі дії армії по тимі або інших міркуваннях буде визнано незручним, виселяти в міста й селища Західного Сибіру, не розташовані по лінії залізниці, причому іноземцям пропонувати виїхати за межі Російської імперії через нашу західну границю.

З відкриттям воєнних дій у Маньчжурії з'ясувалося, що велика кількість китайців і переодягнених китайцями японців займаються шпигунством, стежачи із сопок за рухом наших військ, розташуванням наших батарей і т.п., сигналізують про це за допомогою прапорів, дзеркал і проч.

Це невигідне для наших військ обставина викликала наказ військам Маньчжурської армії від 25-го червня 1904 р. за № 371, у якому Командуючий армією наказував з появою подібних осіб на горах стріляти по них.

На жаль, цей наказ не виконувався військами з должною послідовністю й енергією.

З початку війни, а особливо в міру розвитку воєнних дій, доставлялися військами в розвідувальне відділення штабу Маньчжурської армії особи різних національностей, переважно китайці й корейці, затримані по підозрі в шпигунстві, злодійстві, сигналізації, псуванні телеграфів, мостів і т.п.

Ці особи перепроваджувалися більшою частиною без усяких вказівок, де, коли й ким і з якої причини вони арештовані.

Тому доводилося розвідувальному відділенню, всупереч ст. 202 Положення про польове керування військ у воєнний час, непродуктивно витрачати щодня масу часу на опитування цих осіб, з метою встановлення їхньої особистості й з'ясування їхньої винності.

Такий ненормальний порядок речей, що відволікав чинів розвідувального відділення від прямих їхніх обов'язків і далекі їхні діяльності, що покладав на них, обов'язку військово-поліцейського характеру, викликав наказ військам Маньчжурської армії від 6-го вересня 1904 р. за № 540, у якому Командуючий армією наказував всіх затриманих осіб перепроваджувати до органів, що відають військово-поліцейськими надзорами в армії, у розвідувальне ж відділення перепроваджувати разом із протоколами опитувань лише тих осіб, які можуть дати відомості про супротивника.Нагляд за шпигунами супротивника, особливо на початку війни, був досить слабкий за браком необхідного числа військово-поліцейських чинів і розшукних агентів.Правда, розвідувальним відділенням була зроблена ще наприкінці травня 1904 р. боязка спроба встановити негласний нагляд за ворожими шпигунами (за посередництвом прикомандированого до відділення перекладача корейської мови Г. Фоменко), але дотикальних результатів досягнуто не було.Одержувані відомості від агентів далекої розвідки, повідомлення від військ й агентів штабу й повідомлення печатки зіставлялися й оброблялися в розвідувальному відділенні й виливалися у форму «зведень відомостей про супротивника». Таким чином, у штаб Маньчжурської армії всі відомості про супротивника надходили в сирому виді.

Після формировання штабів Головнокомандуючого й трьох Маньчжурських армій до Мукденского бою включно відомості в розвідувальне відділення штабу Головнокомандуючого надходили з армій в обробленому виді, у формі зведень. Все таки інші численні дані далекою й ближньою таємницею агентури штабу Головнокомандуючого, розвідки штабу тилу, Приамурского військового округу й Заамурського округу прикордонної стражи виходили у формі прямих повідомлень, майже без усякої обробки. Такий же характер носили й повідомлення полковника Квецинского, за винятком його щомісячних зведень із додатком схем.

Поряд із цим виходили копії всіх тих військових повідомлень про супротивника, які вже послужили матеріалом для зведень штабів армій.

Необхідно підкреслити, що досить багато відомостей про супротивника надходили, минаючи генерал-квартирмейстера, безпосередньо на розсуд Командуючого Маньчжурською армією, а згодом Головнокомандуючого, без попередньої критики й обробки в розвідувальному відділенні. Сюди ставляться почасти повідомлення полковника Квецинского, генерал-майора Ухач-Огоровича, генерал-майора Косаговского, ротмістра Дроздовского й ін.

Дані про супротивника при розборі ділилися по ступені вірогідності:

1) на документальні,тобто достовірні, не збудливого ніякого сумніву (полонені, японські документи, карти, предмети обмундирування й спорядження й проч.)

2) на можливі - повідомлення військових агентів, відомості від вивідачів, опитування полонених і т.п.

Останні джерела давали лише вказівки, на підставі яких можна було робити більш-менш правдоподібні припущення.

На початку кампанії документальні дані зовсім були відсутні й такі почали виходити тільки в середині травня 1904 р.

У зведеннях виходили наступні відомості:

1) Про чисельність й угруповання японських військ, переважно по арміях (спочатку по групах: південна й східна).

2) Про зміцнення.

3) Про плани японців.

4) Про пристрій тилу.

5) Про організації японських військ і ході мобілізації в Японії.

6) Про нові формування (з кінця 1904 р.).

7) Про китайські війська генералів Ма і Юаньшикая (на початку кампанії, коли побоювалися ворожих дій з їх боку).

8) Про настрій місцевого населення (Маньчжурії, Монголії й Кореї) і

9) Різні відомості.[90.C.300]

Необхідно відзначити, що внаслідок неодноразово поміченого факту недроблення японцями військових одиниць (дивізій, бригад) було прийнято при документальному встановленні одного полку дивізії (бригади) уважати в наявності в найближчому районі й інші частини цієї дивізії (бригади).Крім зведень про супротивника, розвідувальними відділеннями штабів Маньчжурської армії й Головнокомандуючого були видані довідкові відомості для військ, а саме штабом Маньчжурської армії:1) «Перелік начальників дивізій і командирів бригад японської армії» (два видання).2) «Організація японських сухопутних збройних сил» (два видання до 1 червня й до вересня 1904 р.). штабом Головнокомандуючого: «Бойовий розклад японських армій по відомостях до 1-му грудня 1904 р.» Зведення про супротивника друкувалися в штабі Маньчжурської армії майже щодня тільки в 4-х екземплярах (для Командуючого Маньчжурською армією, начальника його штабу, генерал-квартирмейстера й розвідувального відділення штабу армії). Зведення у війська не розсилалися, тому що колишній генерал-квартирмейстер визнавав це зайвим. З вересня місяця для орієнтування корпусів й окремих загонів щодня посилали бюлетені про загальне положення справ з короткими відомостями про супротивника. У штабі Головнокомандуючого до Мукденского бою включно зведення друкувалися в більшій кількості й розсилалися по одному екземплярі в штаби 3-х Маньчжурських армій. Ці останні, якщо знаходили необхідним, передруковували їх і розсилали в корпуси й окремі загони.

Порядок цей мав ту незручність, що відомості у військах виходили зі значним запізненням.

Крім того, не могло бути й мови про обов'язковість поширення зведень штабу Головнокомандуючого в окремих військових частинах.

Говорячи про розвідку під час війни потрібно відмітити, такі її основні особливості.У перщі місяці війни розвідка працювала досить в'яло, а її методи не вирізнялися різноманітністю. Проте на території Росії розвідка відстежувала всіх «громадян азіатського типу». У найбільш жалюгідному стані опинилася розвідка в Японії, безумовно що тут свлю рольвідіграло те,що було недооцінено сильного супротивника. До початку війни тут повністю була відсутня мережа агентурної розвідки, агенти зовсім не знали японської мови. В той час прибувавши на місце своєї роботи, російські аташе зовсім не підозрювали з чим їм прийдется зіштовхнутися. З Японії надходила дуже мала кількість інформації, і самі японці дуже часто занижували реальну кількість своїх військ, Росія була зовсім не підготовленою в плані розвідданих в війні з Японією.Стосовно Манчжурії то після поділу її армії на три окремі до кожної з них прикріплювались розвідники.Постала проблема в нестачі кваліфікованих кадрів, у зв'язку з тим що регіон має свою специфіку. Із за нестачі коштів інформацію, яку здобували була досить «бідною», і не завжди правдивою .Але в свою чергу потрібно відмітити, що розвідка мала і свою певну організацію в плані територіального ведення розвідки, своє місце мала ближня розвідка, дальня, розвідка флангів, тилу, збір і обробка інформації.

Висновки

Роблячи висновок по проведеному дослідженню виникає маса окремих та дуже важливих висновків, які стосуються даного питання з тієї чи іншої сторони. Птрібно відмітити те, що тема дуже цікава та швидко захоплює і примушує замислитися над тим, що роль розвідки в політиці, житті набагато більша ніж будь хто з нас з Вами міг собі уявити. Тому потрібно сказати, що розвідка може допомогти у вирішенні досить великої кількості проблем або навіть попередити винекнення цип проблем.

Говорячи про те наскільки складно працювати по темі то постає одна проблема, література - так вона є, але повної та потрібної кількості інформації з неї отримати досить важко. Багато написано стосовно розвідки загалом, але досить мало написано по питанню розвідки на ДС в вивчений нами період.що стосуєть джерельної бази то, вся джерельна база складається з певного роду джерел зазначених в першому розділі, але хотілося б більше працювати з офіційними документами, існує також велика кількість щоденників та спогадів, також описів та звітів.

Роблячи висновок загалом по розвідці і підсумовуючи дане дослідження, слід наголосити на тому, що військова розвідка створювалась та розвивалась довгий час і мала великі проблеми в своєму становленні, але - Росія - це країна яка змогла створиту свою військову розвідку на Далекому Сході й використовувати її, як важливий важіль у російсько-японській війні. Розвідка формувалася в Росії від початку створення Російської імперії, хоча в різний час вона малий різний характер і не завжди те, що відбувалося мало назву розвідка, та все ж таки на Далекому Сході в даний період вона мала значні досягнення. На сьогоднішній день військова розвідка Росії досягла таких висот, що її вивченням займаються всі провідні країни для того, щоб запозичити найкраще. Адже ми бачимо, як протягом досить короткого часу розвідка досягла значних успіхів, створила свою структурну організацію. Підводячи підсумок по нашому дослідженню можемо провести чітку лінію розвитку розвідки на Далекому Сході за досить коротка час вона твердо «стала на ноги» і досягла успіхів, саме ці успіхи малі своє відображення й вливали на освоєння територій, хід війни, на тереторії Далекого Сходу та окремих країн регіону.

Розвиток і формування головних структур розвідки проходило у відповідності до потреб, а саме формування генеральних штабів та підрозділів розвідки в Азіатському регіоні був сформований саме в період, який був нами досліджений, що дає нам можливість говорити про розвиток даного явища в цьому регіоні із впевненістю та характеризувати цей розвиток, як поступовий та поступальний. На відміну від інших регіонів світу розвідка на Далекому Сході була сформована дещо пізніше ніж в інших регіонах, але все це мало свої об'єктивні причини це наприклад: природні умови та їх складність, досить слабке вивчення територій, відсутність необхідності у дослідженні території та її освоєнні. На протязі часу після створення Азіатського відділення йде швидке освоєння територій та збір інформації про даний регіон, налагоджується передача інформації в ГШ, можна тільки уявляти яким чиним інформація передавалася обхідним шляхом через Європу. Потрібно відмітити те, що розвідка знаходилася в складному матеріальному положенні, воне не могла собі дозволити вербувати агентів за дуже високою ціною, платити за інформацію, адже саме такі агенти надавали найбільше інформації небхідної та достовірної, тому вербуючи більш «дишевих» агентів інформація була менше неправдивою, та надавала мало потрібної інформації. Існувала також проблема конкуренції між різними відділеннями, тому дехто надавав інформації більше за для того, щоб поліпшити своє фінансування та отримати підвищення по службі, але така інформація часто була не правдивою та несла дезінформацію. Важливою проблемою в організації розвідки були кліматичні та природні умови території. Але незважаючи на всі ці проблеми в організації розвідки, кожного дня розвідка добувала дуже велику кількість інформації, яка допомогла Росії в освоєнні та виченні території, ведені війни та отриманні зиску від дослідженого. Та не зважаючи на непростий і доволі довгий шлях після створення розвідки в даному регіоні вона досягла значних успіхів. Тому й постало питання після війни про докорінну зміну політики відносно важливого, стратегічного явища, яке набувало стратегічного значення - розвідки. У ході реформування розвідки було прийнято ряд рішень про сворення чіткої регламентації розвідки та структуризації в управлінні створення спеціальних органі управління.

Таким чином ми можемо сказати в розглянутий період, а саме в період 1860-1870 рр.- військова розвитка починає свій планомірний та координований розвиток в Росії та військовій справі. Під час реформи 60-70х років була розвинена й централізована єдина, централізована структура розвідки. Саме вцей період створена Азіатськ частина Генерального управління Генерального Штабу. Відділення здобуває право беззупинно вести розвідку іноземних держав, як у мирний так і воєнний час. Створено, а точніше перейменовано підрозділ у Військово-учений комітет - Дорадчій комітет, який займався поширенням інформації та багатьма іншими важливими справами. Азіатська частина перейменована на Азіатську частину тим самим отримавши ще більше можливостей у веденні розвідки. Говорячи ж про здобуття розвідданих то ми бачимо безліч експедицій, які організовувалися за рахунок, військового міністерства, а коли їх організовувало Географічне товариство, все одно інформація йшла через військове міністерство.

З плином часу розвідка мала свою організацію не лише на рівні Штабів та, а й ефективно працювала на рівні отримання розвідданих, і ці дані отримувалися не лише шляхом розвідки, але й під час подорожей дослідників, які за часту чи то були військовими, чи підпорядковувалися Військовому міністерству, наприклад фінансувалися за рахунок міністерства. Ми бачимо, що вчені надавали дуже важливу та цінну інформацію по регіону, що могла бути дуже цінною в разі ведення військових дій.

На початку XX ст. розвідка в Росії та ведені її на ДС, то Азіатська частина почала укріплювати свої позиції стосовно розвідки та нарошувала свій потенціал шляхом збільшення чисельності свого підрозділу. Саме в цей період вийшла нова інструкція «Інструкція військовим агентам», в якій більш детально були викладені обов'язки військових. Потрібно також сказати, що у веденні розвідки на ДС розвіка стикалася з певними проблемами такими, як наприклад у всьому повинні дотримуватися всіх вказівок дипломатичних представництв Росії на Далекому Сході й постійно звітувати перед ними. Стосовно нових завдань, щодо розвідки на Далекому Сході то потрібно відмітити, що перед розвідниками поставлено нове завдання це здобуття інформації «про збройні сили Азіатських держав».

Новим етапом в реорганізації розвіки стали перші роки XX ст. В Азіатській частині були створені Оперативне та Статистичне відділення, на статестичне відділеня було покладене вивчення держав ДС, так розвідувальні функції були передані Статистичному відділенню. В 1903р. нарешті було оголошено нові положення про Генеральні Штати. В новому положенні говорилося про те, що війська потрібно перевести в військове положення. В розвідці цього періоду спостерігається таке явище, як поява таємних (негласних агентів). Але все ж таки в цей період ще спостерігається не чітка організація розвідки, є великі проблеми в плані фінансування, також скланність заключається в кліматичних умовах. І скільки не намагався Генеральний Штаб збільшити асигнування на ведення військової розвідки всі спроби так і залишилися лише спробами, і не пренесли ніякого результату. Не можно не згадати, те що російські розвідники інформували про всі дії Японії, які стосувалися підготовки її до війни з Кореєю, іншим є питання про те, що розвіддані не аналізувалтся належним рівнем в Санкт-Петербурзі. Легальність отримання даних тут була практично не можливою, як наприклад в Європі тому, що в регіоні повністю була відсутня обізнана преса чи будь-які статестичні дані. Саме з такими прблемами стикалися розвідники під час веденя розвідки в цей період, і не лише в цей.

Щодо розвідку під час війни потрібно відмітити, такі її основні особливості.У перщі місяці війни розвідка працювала досить в'яло, а її методи не вирізнялися різноманітністю. Проте на території Росії розвідка відстежувала всіх «громадян азіатського типу». У найбільш жалюгідному стані опинилася розвідка в Японії, безумовно що тут свлю рольвідіграло те,що було недооцінено сильного супротивника. До початку війни тут повністю була відсутня мережа агентурної розвідки, агенти зовсім не знали японської мови. В той час прибувавши на місце своєї роботи, російські аташе зовсім не підозрювали з чим їм прийдется зіштовхнутися. З Японії надходила дуже мала кількість інформації, і самі японці дуже часто занижували реальну кількість своїх військ, Росія була зовсім не підготовленою в плані розвідданих в війні з Японією.Стосовно Манчжурії то після поділу її армії на три окремі до кожної з них прикріплювались розвідники.Постала проблема в нестачі кваліфікованих кадрів, у зв'язку з тим що регіон має свою специфіку. Із за нестачі коштів інформацію, яку здобували була досить «бідною», і не завжди правдивою .Але в свою чергу потрібно відмітити, що розвідка мала і свою певну організацію в плані територіального ведення розвідки, своє місце мала ближня розвідка, дальня, розвідка флангів, тилу, збір і обробка інформації.

Методичний розділ

Засідання історичного гуртка

Тема. Військова розвідка Росії на Далекому Сході в кінці XIX - на початку XX століття.

Мета. Розглянути особливості ведення розвідки, та її організацію на Далекому Сході в зазначений період.

Основні терміни і поняття. Генеральний штаб, негласні агенти, військова розвідка, військові агенти, розвідка, Азіатська частина.

Наочні засоби. Карти, таблиці, схеми, фотографії, документи, звіти.

Структура засідання:

1. Організаційний момент...………………………………………......3 хв.

2. Вступне слово голови засідання...................………………….……4 хв.

3. Виступ першого доповідача...………………………………..........12 хв.

4. Питання до доповідача...…………………………………...…….…5 хв.

5. Виступ другого доповідача...…………………………..….............12 хв.

6. Питання до доповідача...…………………………...…………….…5 хв.

7. Заключне слово голови засідання…...................……………….......4 хв.

1. Організаційний момент.

Підготовка до виступів, облаштування аудиторії.

2. Вступне слово керівника засідання

Розглядаючи сьогодні питання ведення розвідки та її організацію на Далекому Сході ми ставимо перед собою такі головні запитання, які ми маємо вирішити пртягом нашого засідання це:

· Стан розвідки на Далекому Сході в період 1880-1900 рр.?

· Організація розвідки, перед початком Російсько-японської війни?

3. Виступ першого доповідача

Доповідь Особливості військової розвідки в 1880-х - 1900 - х рр.

Черговим документом, що регламентував діяльність військових агентів, з'явилася розроблена на основі багаторічного досвіду діяльності агентурної розвідки російської армії "Інструкція військовим агентам ",затверджена військовим міністром 16 грудня 1880 року. Нова "Інструкція...", на відміну від першої (1856 р.), більш детально викладала обов'язку військових і військово-морських представників Росії закордоном.

В "Інструкції..." говорилися: "Військові агенти призначаються для доставляння уряду можливо повних, точних і своєчасних відомостей про військові сили й засоби іноземних держав. Згідно сему, військовий агент, ґрунтовно ознайомившись із загальними джерелами сили держави (країною й населенням) зобов'язаний у подробиці вивчати:

--склад і комплектування його збройних сил: сухопутних і морсктх;

-- організацію й чисельність по мирних і військових штатах; -- розташування їх і способи мобілізації й зосередження;

пристрій їх матеріальної й господарської частини, забезпечення обмундируванням, спорядженням, озброєнням, ремонтами, обозом, провиантами й фуражем;

пристрій різних галузей військового керування з їхніми спеціальними закладами й застосуванням до потреб воєнного часу;

тактичне навчання військ (устави, заняття під час зборів), розвиток військового утворення в армії, дух і побут солдатів й офіцерів, і характеристику головних начальників;

-- бюджет держави й особливо військовий;

-- загальну систему оборони держави, тобто фортеці й зміцнення, у зв'язку зі шляхами сполучення й найголовнішими географічними й топографічними умовами країни ".

Військовим агентам в "Інструкції..."ставилися також завдання "стежити за проектуванням і зведенням нових фортифікаційних споруджень і важливих у стратегічному відношенні шляхів, за зборами й пересуванням військ, за загальним напрямком військової діяльності, за настроєм армії й печатки ".

У цілому, військові агенти повинні були прагнути "дати собі й уряду ясний і вірний звіт про оборонну й наступальну готовність держави".

"Ця остання умова, -- відзначалося в документі, -- особливо важливо щодо держав, що стикаються з Росією. Тому військові агенти, що перебувають у цих державах, незалежно від загальних, зазначених вище предметів, зобов'язуються ретельно збирати й обновляти всі військово-статистичні відомості про прикордонні з Росією областях, вивчати підготовку їх як театрів воєнних дій, подробицями про шляхи, військові запаси, розташування сил, озброєнні й гарнізонах фортець і додавати всі спшрания до одержання точних даних щодо перевізної здатності залізниць і планів зосередження військ".

В "Інструкції..." утримувалися й вказівки по роботі з метою створення сил і засобів закордонної військової агентурної розвідки, у тому числі й для діяльності в надзвичайних умовах. Так, у документі прямо вказувалося: "Важливим обов'язком їх повинне бути й завчасне підшукання надійних осіб, за посередництвом яких можна було б підтримувати зв'язку із країною у випадку розриву й одержувати вірні відомості навіть тоді, коли офіційне наше представництво її залишить".

Нарешті, ініціативу розвідників сковував суворий контроль із боку Міністерства закордонних справ. "Інструкція військовим агентам" 1880 р. пропонувала у всьому додержуватися вказівок дипломатичних представників Росії на Далекому Сході й постійно звітувати перед ними. Офіцери-розвідники у своїх рапортах Головному штабу нерідко доповідали відмінні від позиції МЗС припущення й висновки відносно військових і політичних питань. Це не тільки дратувало чини зовнішньополітичного відомства, але й неодноразово було приводом для конфліктів з військовими агентами.

У зв'язку зі сформованим положенням керівництвом ГШ наприкінці 1885 р. був підготовлений проект перетворення Азіатської частини, що включав пропозиції по збільшенню штату із двох до п'яти чоловік і вироблення нового положення про її діяльності. Цей проект дістав згоду Військового міністра, а в червні 1886 року був схвалений Військовим Радою й потім затверджений імператором. Державною Радою були затверджені й фінансові витрати на новий штат Азіатської частини.

В новому «Положенні про Азіатську частину» її розвідувальні функції офіційно полягали, як і раніше, в «спорядженні вчених-військово-учених й інших експедицій», а також малися на увазі за формулюванням «ведення військово-політичної переписки про положення в сусідніх Азіатських державах». На відміну від канцелярії ВУК, офіційний розподіл обов'язків між діловодами Частини не визначалося.

У наступні роки подальше «розвиток наших Азіатських окраїн» й «періодичне ускладнення в суміжні з нами державах...» об'єктивно розширювали функції й обсяг діловодства Азіатської частини, у тому числі й діловодства розвідувального. Внаслідок цього, командуванню доводилося, як і раніше, підсилювати чисельність «робочих сил» частини за рахунок прикомандированих до неї осіб.

У довідці ГШ «Про справи Азіатської частини», складеної на початку 1894 р. відзначалося, що до її обов'язків, крім відзначених у Положенні 1886 року, ставляться «збір й обробка відомостей про збройні сили Азіатських держав; зносини з військовими агентами в Азіатських державах».

З довідки випливало, що до моменту її складання Азіатська частина мала неофіційне, але чітко певний внутрішній пристрій. Вона підрозділялася на три діловодства. Перші два -- «по справах» азіатських військових округів, а третє -- «по військово-статистичній частині», завданнями якого були «зносини з військовими агентами й спорядження вчених експедицій». Особовий склад Частини складався із завідувача, трьох діловодів і чотирьох помічників, двох чиновників й одного «топографічного офіцера».

4. Питання до доповідача

Які завдання ставилися перед військовими агентами?

В "Інструкції..." говорилися: "Військові агенти призначаються для доставляння уряду можливо повних, точних і своєчасних відомостей про військові сили й засоби іноземних держав. Згідно сему, військовий агент, ґрунтовно ознайомившись із загальними джерелами сили держави (країною й населенням) зобов'язаний у подробиці вивчати:

--склад і комплектування його збройних сил: сухопутних і морских;

-- організацію й чисельність по мирних і військових штатах; -- розташування їх і способи мобілізації й зосередження;

пристрій їх матеріальної й господарської частини, забезпечення обмундируванням, спорядженням, озброєнням, ремонтами, обозом, провиантами й фуражем;

пристрій різних галузей військового керування з їхніми спеціальними закладами й застосуванням до потреб воєнного часу;

тактичне навчання військ (устави, заняття під час зборів), розвиток військового утворення в армії, дух і побут солдатів й офіцерів, і характеристику головних начальників;

-- бюджет держави й особливо військовий;

-- загальну систему оборони держави, тобто фортеці й зміцнення, у зв'язку зі шляхами сполучення й найголовнішими географічними й топографічними умовами країни ".

Військовим агентам в "Інструкції..."ставилися також завдання "стежити за проектуванням і зведенням нових фортифікаційних споруджень і важливих у стратегічному відношенні шляхів, за зборами й пересуванням військ, за загальним напрямком військової діяльності, за настроєм армії й печатки ".

5. Виступ другого доповідача

Доповідь “ Діяльність російських розвідструктур під час російсько-японської війни 1904-1905рр. ”.

У найбільш жалюгідному стані виявилася організація збору розвідданих в Японії. Безсумнівно, що тут зіграла свою роль недооцінка її як сильного й небезпечного супротивника. Японської армії не надавали серйозного значення. Тому військове відомство не вважало за необхідне витрачати більші кошти на розвідку в цьому напрямку. Аж до початку війни тут повністю була відсутня мережа таємних агентур. Росіяни військові агенти не знали японської мови. (В Академії Генерального штабу його стали викладати тільки після війни 1904-1905 р.) У них не було своїх надійних перекладачів, а перекладачі, надавані в розпорядження військового агента місцевою владою, всі суцільно були інформаторами японської контррозвідки. Крім того, розвідка утруднялася специфікою цієї країни. Якщо в європейських державах військовий агент, крім негласних джерел, міг почерпнути велику кількість інформації із преси й військової літератури, а в Китаєві продажні сановники імператриці Цы Си[] чи ледве не самі пропонували свої послуги, то в Японії все було інакше. Офіційні видання, доступні іноземцям, містили лише тонко підібрану дезінформацію, а імператорські чиновники, спаяні залізною дисципліною й перейняті фанатичною відданістю «божественному мікадо», не проявляли ніякого бажання співробітничати з іноземними розвідками.

Японці із древніх часів із глибокою повагою ставилися до мистецтва шпигунства й пильно стежили за всіма іноземними аташе, що ще більше утрудняло їхню роботу. В 1898 р. військовим агентом у Японії був призначений полковник Б. П. Ванновский. Його батько був військовим міністром. Сам він в 1887 р. закінчив Пажеський корпус, потім служив у кінній артилерії. В 1891 р. закінчив з відмінністю Академію Генерального штабу. У Японію його призначили замість генерал-майора Янжула, що попросили шестимісячну відпустку з родинних обставин. Вийшло так, що тимчасове призначення перейшло в постійне, і Ванновский залишався військовим агентом аж до 1903 р. Відправляючи Ванновского в Японію, А. Н. Куропаткин, що тільки що перемінила його батька на пості військового міністра, поставив на поданні начальника Головного штабу резолюцію, у якій писав, що вірить у сумлінність Б. П. Ванновского й уважає його кандидатуру цілком підходящої для посади військового агента.

З деяких пір генерал-квартирмейстер Головного штабу став зауважувати, що з Японії надходить дуже мало розвідувальних повідомлень й інформація, що втримується в них, не представляє стратегічного інтересу. Дипломатичні відносини Росії з Японією вже балансували на грані війни, і, хоча, на думку більшості сановників, ця держава не вселяла особливих побоювань, подібне положення справ викликало в генерал-квартирмейстера деяке занепокоєння. Ванновскому запропонували виправитися, але в нього нічого не вийшло. Тоді генерал-квартирмейстер, замість того щоб розібратися в основних причинах, запропонував замінити військового агента. Відомості стали надходити активніше, але, як з'ясувалося згодом, вони мало відповідали дійсності. Щоб Росія не встигла до початку війни стягти на Далекий Схід необхідна кількість військ і боєприпасів, японці старанно занижували дані про чисельність своїх військ. Спадкоємець Ванновского, підполковник В. К. Самойлов, що володів неабияким дарунком розвідника, але в силу об'єктивних причин, про які ми вже говорили раніше, так і не зумів домогтися істотних результатів, рапортом від 24 травня 1903 р. повідомив у Головний штаб: «Усе, що стосується чисельного складу армії в Японії, становить великий секрет, і дістати які-небудь відомості можна тільки випадково. Відомості ж, повідомлені мені іноземними військовими агентами, хоча й разнящиеся від наших, не можуть уважатися достовірними».

У результаті до початку війни з Японією Росія виявилася зовсім непідготовленої по частині развідданих, що фатальним чином відбилося потім на її підсумках.

Введені в оману японською дезінформацією керівники російського військового відомства аж до самої війни не вживали ніяких дійових заходів для збільшення чисельності й міці далекосхідної армії.

На початку організацією таємної розвідки в штабі Маньчжурської армії відав полковник Генерального штабу А. Д. Нечволодов, що напередодні війни був призначений військовим агентом у Корею, але не встиг доїхати до нового місця служби. Наприкінці квітня 1904 р. він відрядив у Японію й Корею трьох таємних агентів із числа іноземців - Шаффанжона, Барб'є, Мейера,- які посилали в штаб інформацію кружним шляхом через Європу.

Незабаром після цього загальна організація далекої розвідки була доручена генерал-майорові Генерального штабу В. А. Косаговскому, у розпорядження якого були призначені офіцери Генерального штабу (у тому числі полковник А. Д. Нечволодов) і перекладач із європейських мов Барб'є. Із самого початку роботи у В. А. Косаговского виникли серйозні ускладнення з генерал-квартирмейстером Маньчжурської армії генерал-майором В. И. Харкевичем. У червні 1904 р. В. А. Косаговский писав у своєму щоденнику: «Володимир Іванович Харкевич боявся, як би я не став йому поперек дороги, і вжив усе від нього залежне, щоб загальмувати мені ця справа. І, на жаль, він благополучним образом досяг цієї гнуснейшей мети на пагубу росіянинові справі. Харкевич не тільки не дав мені жодного здатного офіцера Генштабу, але ще й підставляв усюди ніжку, підриваючи мій престиж і відновлюючи проти мене Куропаткина, Сахарова[] і взагалі весь штаб. А мене він довів до такого нервового порушення, що я готовий був задушити Харкевича».

Таємні агенти прикріплювалися до певних військових аташе або дипломатам, через які передавали інформацію й одержували винагороду. Так, наприклад, таємний агент у Йокогамі Балі був пов'язаний з військовим аташе в Тяньцзіні полковником Ф. Е. Огородниковым, Дори - з аташе в Парижу полковником Лазарєвим і т.д.

Однак відомості, що добувають таємними агентами, висвітлювали в основному організацію тилу японської армії. Їхнього повідомлення надходили в штаб головнокомандуючого кружним шляхом (через Китай або Європу) і майже завжди спізнювалися.

У жовтні 1904 р., після поділу маньчжурських військ на три армії, при кожній з них створюється своє розвідвідділення. Формально їхня діяльність поєднувалася розвідвідділення штабу головнокомандуючого, але на практиці вони діяли без зв'язку один з одним, якщо не вживали обміну зведеннями. За свідченням співробітника російської розвідки полковника Генерального штабу П. И. Изместьєва, зведення відрізнялися низькою якістю, і бували випадки, коли в них «документально встановлювалося те, що на інший день документально спростовувалося». Між розвідвідділеннями існувала конкуренція, і вони постійно прагнули «щегольнуть друг перед іншому багатством відомостей, що добувають,». Крім того, власні розвідвідділення були в штабі Приамурского військового округу й штабі тилу військ Далекого Сходу. Розвідка здійснювалася також штабами військових частин. Всі вони діяли практично незалежно одне від одного. У результаті було наявною повна дезорганізація в керівництві розвідкою.

У мирний час Генеральний штаб не розробив ніякий системи організації таємних агентур у специфічних умовах далекосхідного театру воєнних дій. У російського командування не виявилося ні кваліфікованих кадрів вивідачів, ні развідшкіл для підготовки агентур із числа місцевих жителів. Тим часом японці ще задовго до початку війни створили в Маньчжурії мережа резидентури й підготували кадри розвідників. В Инкоу й Цзиньчжоу існували створені японцями спеціальні школи для підготовки таємних агентур з китайців. Російське командування тільки в травні 1905 р. створює подібну школу. Очолив її редактор окупаційної адміністрації, що видавалася на засоби російської, газети «Шенцзинбао», що був в області розвідки абсолютно некомпетентний. Цілком зрозуміло, що школа не виправдала надій командування й наприкінці липня 1905 р. її закрили.

Таким чином, під час Російсько-японської війни в російського командування не було якої-небудь системи підготовки таємних агентур. Агенти вербувалися, як правило, із середовища простого селянського населення й через низький культурний рівень мало підходили для несення розвідувальної служби. Згубно позначався недолік асигнувань. Саме через це російська розвідка була змушена відмовитися від вербування агентів з найбільш грамотної частини населення - великої китайської буржуазії й високопоставлених чиновників, які найчастіше самі пропонували свої послуги. В остаточному підсумку наспіх підібрана й непідготовлена агентури не принесла істотної віддачі.

Положення російського командування було воістину трагічним. Не маючи сучасних і надійних агентурних даних про супротивника, воно вподібнювалося боксерові, що виходить на ринг із зав'язаними очами. Безсумнівно, що незадовільна робота розвідки з'явилася однієї з основних причин поразки Росії в цій війні. Тепер розглянемо загалом роботу контррозвідки.

Аж до початку двадцятого сторіччя в Російській імперії була відсутня чітка організація контррозвідувальної служби. Іноземними шпигунами займалися одночасно Генеральний штаб, поліція, жандарми й прикордонна охорона. Спеціального органа військової контррозвідки в цей час не існувало. У військовому відомстві контррозвідкою займалися ті ж офіцери Генерального штабу, у веденні яких перебувала розвідка. Однак держава не виділяла їм на організацію боротьби зі шпигунами ніяких спеціальних асигнувань, а постачання Департаменту поліції фінансами мало формальний характер.

Однак до початку XX в. у зв'язку із загальним розвитком агентурної розвідки виникла нагальна потреба більше міцної й надійної організації контррозвідки. Це було тим більше необхідно, що Німеччина і Японія, що зайняли до цього часу лідируюче місце в області організації агентурної розвідки, розкинули по території Росії величезні шпигунські мережі.


Подобные документы

  • Причини початку російсько-японської війни. Початок перших бойових зіткнень, напад на російські кораблі. Військові, політичні і господарські причини поразки у російсько-японській війні. Закінчення конфлікту, підписання Портсмутського мирного договору.

    реферат [14,3 K], добавлен 09.04.2011

  • Специфіка міжнародних відносин на Далекому Сході наприкінці ХІХ ст. Особливості та фактори, що вплинули на зовнішню політику Російської імперії в зв’язку з початком будівництва Великої Сибірської залізниці в 1891 р. Історична роль даного процесу.

    статья [21,9 K], добавлен 14.08.2017

  • Особливості розвитку державності та політичних структур країн Сходу. Ідеології демократичного і авторитарного прагматизму. Причини формування руху афро-азіатської солідарності. Основні тенденції та протиріччя економічного росту країн, що розвиваються.

    курсовая работа [65,2 K], добавлен 13.06.2010

  • Бессарабія у зовнішній політиці Росії на початку ХІХ ст. Внутрішньополітичне положення Туреччини. Бессарабія та російсько-турецька війна 1828-1829 рр. Кримська війна 1853-1856 рр. Наслідки російсько-турецької війни 1877-1878 рр. для Бессарабії.

    дипломная работа [75,7 K], добавлен 03.09.2014

  • Передумови та причини появи декабризму як революційного явища. Європейський вплив на формування ідеологічних основ декабристського руху. Повстання декабристів та його результати. Наслідки руху декабристів для подальшого розвитку російської імперії.

    дипломная работа [1,7 M], добавлен 05.07.2012

  • Становлення російсько-британських відносин. Причини, хід, наслідки британо-російських протиріч у 1856-1871 pp. Вплив внутрішніх та зовнішніх факторів на політику Росії та Великобританії. Місце російсько-британських відносин у системі міжнародних відносин.

    магистерская работа [654,3 K], добавлен 08.11.2011

  • Становлення російсько-британських відносин. Причини, хід і наслідки британо-російських протиріч 1885-1897 рр. Вплив внутрішніх та зовнішніх факторів на політику Росії та Великобританії. Роль російсько-британських відносин у системі міжнародних відносин.

    магистерская работа [172,0 K], добавлен 14.08.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.