Динаміка та рівень економічного розвитку Туреччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Макроекономіка країни

1.1 Основні економічні показники

1.2 Фактори і динаміка економічного розвитку

1.3 Стратегія економічного розвитку

Розділ 2. Характеристика народного господарства

2.1 Первинний сектор

2.2 Вторинний сектор

2.3 Третинний сектор

Розділ 3. Країна в світовому господарстві

3.1 Структура зовнішньої торгівлі

3.2 Іноземні інвестиції і борги

3.3 Конкурентноздатність і міжнародне співробітництво

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А

Додаток Б

Вступ

Проблема курсової роботи. Ще 10 років тому важко було уявити економіку Туреччини однією з двадцяти головних економік світу, а за темпами зростання турецька економіка випереджає економіки інших розвинених країн, наприклад, другу у світі головну економіку Китаю. Фактори, які вплинули на такий розвиток подій, а також сучасні проблеми і недоліки такої, на перший погляд, сильної економіки розглянуті у цій роботі.

Актуальність теми полягає у тому, щоб завдяки оновленню деяких застарілих баз ретельніше підійти до вирішення поставленої проблеми.

Ступінь вивченості проблеми. Економіка Туреччини на сьогодні є добре вивченою. Наприклад, загальна економічна довідка докладно приведена у виданнях та посібниках для вищих навчальних закладів [1,3], та у довідникових виданнях [4,6]. Зараз існують спеціальні центри, які займаються періодичною статистичною обробкою даних у різних галузях (наприклад, Турецький інститут статистики відомий під назвою «Туркстат» [15], книга фактів ЦРУ [8] ті інші). Інформація постійно оновлюється і доповнюється, що дає змогу мати повне уявлення про сучасний стан Туреччини.

Специфіка використаної джерельної бази. Робота виконувалась на базі книг, підручників, довідників та навчальних посібників, які надали необхідну інформацію з питань економічного розвитку, сучасного стану економіки та інших. Інтернет - ресурси [7-18] надали змогу підкріпити роботу актуальними статистичними даними задля порівняння Туреччини з іншими країнами світу. Усі використані джерела є офіційні та надають достовірну інформацію.

Об'єктом дослідження даної роботи є економіка Туреччини. Ця держава переживала різні часи за роки свого існування, з драматичними спадами та підйомами у економіці.

Предметом дослідження є макроекономічна структура та особливості розвитку економіки Туреччини.

Метою даної роботи є оцінка динаміки та рівню економічного розвитку Туреччини, яка зможе служити в якості базової інформації для лекцій з дисципліни «Країнознавство» стосовно цієї країни, а також частково для створення економічної характеристики у довідниках.

Задачами дослідження є збір економічною інформації про країну, вивчення методичної та наукової літератури, розрахунок статистичних показників, підготовка таблиць та тексту та оформлення роботи.

Методика дослідження. В процесі дослідження виконувався економічний аналіз літературної, довідкової та статистичної інформації.

Наукова новизна даного дослідження полягає у оновленні статистичних і культурологічних даних стосовно Туреччини та виявлення деяких особливостей турецького народу, які вплинули на його стан і діяльність.

Практична значущість роботи полягає у наявності оновлених даних стосовно економіки Туреччини та виконанні оцінки рівня економічного розвитку держави за 2010 рік.

Розділ 1. Макроекономіка країни

1.1 Основні економічні показники

Населення Туреччини за оцінкою 2011 року складає 78785548 осіб (за цим показником країна посідає 17 місце в світі). Ця цифра щорічно зростає, навіть якщо взяти для прикладу чисельність населення Туреччини у 2010 році, яка складала 77804122 людини, що майже на мільйон менше ніж за 2011 рік. Середній вік загального числа населення - 28,5 років. Це свідчить про те, що турецька нація являється молодою стосовно, наприклад, країн Європи, де середній вік загального числа населення становить в середньому 40 років. Середня довжина життя - 72,5 років (126 місце в світі). Більшу частину населення , а саме 67,1%, складають люди віком від 15 до 64 років; діти від 0 до 14 років складають 26,6% населення, а люди віком 65 і більше років - 6,3%. За народжуваністю Туреччина займає 106 місце серед країн світу. Темпи приросту населення - 1,24% (за оцінкою 2011 року); за цим показником Туреччина займає 95 місце в світі. Співвідношення статей майже рівне - 1,02 чоловіків на 1 жінку. За рівнем міграції Туреччина посідає 64 місце в світі. Масова імміграція турецького населення у більшості здійснюється до Німеччини, де на цей час проживає приблизно 2 млн. турків. [8]

Населення держави (2011 рік)

Джерело: http://cia.gov, розрахунки автора

Більш ніж 25 млн. людей з майже 80-мільйонного населення - це економічно активне населення, а серед країн ЄС Туреччина посідає 4 місце за кількістю трудових ресурсів. Більшість зайнятого робочого населення, а саме 45,8%, працюють у сфері послуг, у сільському господарстві - 29,5%, у промисловості - 24,7%. Однак, проблема безробіття ще існує і складає 12%, що є на 1,6% менш ніж у минулому році. Це обумовлено наявністю нових робочих місць, які були надані державою, та спадом світової економічної кризи. [7] Розподіл ВВП по секторах економіки становить: 9,6% - сільське господарство, 26,7% - промисловість та будівництво, 63,8% - сфера послуг. Висока доля сфери послуг у ВВП характеризує Туреччину як економічно розвинену державу.

Мал. 1

Мал. 2

За останні роки існує тенденція постійного зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) Туреччини, приріст якого складає більш ніж 6% щорічно у той час, як темпи приросту ВВП для країн Європи складають 1,7%. У 2009 році ВВП Туреччини за офіційним обмінним курсом складав 617 099 млн. доларів США (17 місце у світі), у розрахунку на душу населення - 7931 доларів США (47 місце); ВВП за паритетом купувальної здатності складав 859 800 млн. доларів США (18 місце), у розрахунку на душу населення - 11 500 доларів США (97 місце). У 2010 році ситуація дещо змінилася і згідно з даними таблиці ВВП за офіційним обмінним курсом становив 741,9 млрд. доларів США (країна залишилась на 17-ій сходинці), на душу населення - 9535 доларів США (57 місце); ВВП за паритетом купувальної здатності - 960,5 млрд. доларів США, на душу населення - 12345 доларів США. [8]

Але разом із зростанням ВВП зростає інфляція в Туреччині: у 2009 році рівень інфляції складав 6,3%, а в 2010 році вже 8,6%. У порівнянні з країнами Європи, де показник інфляції становить близько 3%, у Туреччини він залишається досить високим. Такий зріст рівня інфляції пояснюється спадом курсу національної валюти (турецької ліри). [8]

Враховуючи значний об'єм державного боргу Туреччини, відсоткові виплати й досі складають значну статтю витрат бюджету країни. Але все ж таки є деякі покращення: загальна сума державного боргу знизилася з 74% ВВП у 2002 році до 43% у 2010. Також у 2002 році борг Міжнародному Валютному Фонду (МВФ) складав 23,5 млрд. доларів США, а в листопаді 2010 року він знизився до 6 млрд. [13]

Основні макроекономічні показники країни (2010 рік)

Джерело: http://cia.gov, розрахунки автора

Фактори і динаміка економічного розвитку

Туреччина - індустріально розвинена країна з рівнем доходів вище середнього за класифікацією ООН. За 2000-2010 роки країна потерпіла багато змін і далі будуть розглянуті найсуттєвіші з них. Нижче приведені дані щодо ВВП Туреччини за 2000-2010 роки. [9]

Мал. 3

У період з 2000 року по 2010 рік ВВП Туреччини зріс на 218% і сягнув 741,9 млрд. доларів США, у тому ж періоді ВВП на душу населення зріс з 3500 до 9535 доларів США. Економічне зростання обумовлено надійною економічною політикою у поєднанні з реформами у цій галузі.

Досить важливим внутрішнім фактором являється досягнення відносної політичної стабільності в Туреччині. Отже, зміни, які потім отримали назву «турецького економічного дива», почалися з приходом до власті восьмого президента Тургута Озала, але закріпилися вони завдяки серйозним реформам початку 2000-х років, які витягнули країну з економічного занепаду. Зміни, що торкнулися податкової політики (зменшення податків на прибутки), можна віднести до непрямих факторів економічного зростання. В результаті цієї реформи Туреччина зараз посідає 59 місце у рейтингу країн зі сприятливими умовами ведення бізнесу. [10] Також здійснилися приватизація великих банків і підприємств і поступове відкриття власних ринків (наприклад, у автомобільній галузі переважають іноземні компанії, для яких Туреччина - вигідне місце збирання). Захист внутрішнього ринку був виражений чіткою антидемпінговою політикою та заохоченням експортерів. У 2003 році була введена в дію програма економічного відродження країни. Взагалі за останні десять років Туреччина підвищила якість макроекономічної політики, що дозволило зберегти високі темпи росту протягом п'яти років, а також зробити економіку більш стійкою до кризових потрясінь. Завдяки цьому внутрішньому фактору був значно скорочений бюджетний дефіцит і співвідношення зовнішнього боргу до ВВП; була досягнута незалежність центрального банку, проведений ряд реформ у податковій політиці та впроваджена політика регулювання інфляції.

Слід зауважити, що вихід з кризової ситуації 2009 року здійснювався за підтримки збоку держави, а саме заходів прем'єр-міністра Туреччини Раджапа Ердогана, по сумісності лідера Партії справедливості і розвитку. Наприклад, ці заходи торкнулися відкликання кредитів з банків та фінансування дрібного бізнесу. Щодо зовнішніх факторів, то наприкінці 2009 року різко збільшилося надходження іноземної валюти у Туреччину: у якості прибутків від туризму та продажу нерухомості іноземцям. Згідно з даними, які представлені турецьким інститутом статистики (TurkStat), в даний час Туреччина посідає сьоме місце за кількістю іноземних туристів, і восьме - за об'ємом прибутків від туризму в світі (у 2010 році прибутки перевищили 25 млрд. доларів США). Також у 2010 році іноземці придбали на 40% більше об'єктів нерухомості ніж у 2009 році. Все це пов'язано з активним розвитком інфраструктури та галузі будівництва. Всі ці фактори і допомогли країні доволі швидко отямитися після кризових потрясінь та надалі сприяти економічному зростанню.

Мал. 4 - Темпи приросту ВВП Туреччини у 2000-2010 рр.

Джерело: МВФ: євростатистика - http://epp.eurostat.ec.europa.eu

На графіку можна чітко побачити два періоди спаду темпів приросту ВВП, це 2001 та 2009 роки. Це можна пояснити тим, що у 2001 році країна переживала банківську кризу, після якої економіка Туреччини швидко зростала: середній річний зріст реального ВВП у 2002-2007 роках склав 6,8%. А у 2009 році, як і весь світ, Туреччина переживала світову економічну кризу, під час якої всі економічні показники країни погіршилися. Але слід відмітити швидке «одужання» Туреччини після 2009 року, яке відбулося завдяки чітким діям турецького уряду у економічній політиці.

1.3 Стратегія економічного розвитку

З моменту утворення Турецька Республіка випробувала різні економічні моделі у своєму розвитку. У перші роки свого утворення, починаючи з 1923 року, країна прискорила еволюцію в бік європеїзації та основний акцент у своїй економічній політиці намагалася зробити на посиленні ролі приватного національного капіталу; фактично була обрана світська модель розвитку. Однак, не зважаючи на ці зусилля, Туреччина не могла уникнути історично сформованого, ще з часів існування Османської імперії, державного втручання у економіку. Світова економічна криза 1929-1933 років зробила роль державного сектору переважаючою у економіці країни. Для Туреччини модель імпортозаміщення виявилась досить ефективною, про що можуть свідчити дані стосовну приросту капіталу діючих на той час компаній - він складав 25%. [4, с. 35]

У післявоєнні роки з приходом Демократичної партії країна поступово почала еволюціонувати в бік децентралізації. Внаслідок цього були прийняті закони щодо заохочення іноземного капіталу (1951), скасовані державні монополії. Але все одно позиції держави мали місце у економіці під видом планування. Тому тогочасна модель може бути охарактеризована як змішана, а ступінь втручання державної власті значно залежала від пануючих партій. Прискорення процесів модернізації у Туреччині у 1960-1970-х роках спричиняє появу нових галузей промисловості - автомобільна, металургійна, хімічна та наближення економічної моделі до європейських стандартів. Прискорення темпів економічної модернізації водночас із досить високою долею державної власті в економіці призвело до порушення соціально-політичних структур. Отже, військовий переворот у 1980 році спричинив кардинальну зміну економічної стратегії Туреччини: почалося впровадження ринкових принципів, а модель імпортозаміщення трансформувалася у модель експортоорієнтовану. Тобто країна розпочала освоєння нових методів хазяйнування, створила правові умови для переорієнтації економіки на приватне підприємство, на більш повну інтеграцію іноземних інвестицій у вітчизняну економіку. З цього часу модель ринкової економіки реалізовується як основоположна. [2, с. 112-115] Внаслідок приватизації підприємств роль держави у економіці зменшилася, але вона проводить важливі економічні реформи, які також є доволі впливовими та ефективними. Туреччина просунулася на шляху до створення економіки відкритого типу, де найбільш швидкими темпами розвиваються галузі, орієнтовані на експорт. У 2000-ні роки Туреччина цілком завершила перехідний до ринкової економіки. Після прийняття країни до асоційованих членів ЄС у Туреччині відбулися чисельні структурні реформи: посилення ролі приватного сектору в економіці, укріплення фінансового сектору та посилення соціального забезпечення. [4, c. 52-57] Це дозволило Туреччині розробити 16-ту крупнішу економіку в світі і 6-ту, якщо порівнювати з країнами ЄС, згідно з даними ВВП (з ППС) за 2010 рік. [13]

Отже, на даний момент Туреччина використовує експортоорієнтовану модель економічного розвитку. Основними товарами експорту є сільськогосподарські товари (фрукти, тютюн), товари легкої промисловості (одяг, шкіряна продукція), хімічної (мінеральні добрива), машинобудівної (автомобілі), товари металургійної оброблюючої промисловості (сталь). У Туреччині діє один з найліберальніших законів щодо іноземного капіталу, таким чином країна намагається стати більш привабливою в плані іноземних інвестицій і їй це вдається. Основні інвестиційні проекти здійснюються в галузях туризму та будівництва. Після значних валютних надходжень, Туреччина збільшила імпорт сучасної техніки та обладнання. А взагалі здійснюється імпорт сировинних товарів, напівфабрикатів, технологій та споживчих товарів. Таким чином Туреччина й досі надто залежна від ввезення з-за кордону енергоресурсів та товарів наукомісткого виробництва. Об'єм імпорту продовжує перевищувати об'єм експорту, а сума зовнішньої заборгованості продовжує зростати, це посилює імпортозалежність економіки та загальну залежність держави від розвинених країн та міжнародних організацій. Економічний розвиток Туреччини проходить на фоні високих темпів інфляції і постійного дефіциту державного бюджету та одночасно із стабільним зростанням ВВП держави та надходженням іноземних інвестицій. [4, c. 57-59]

Згідно з даними Докладу з глобальної конкурентноздатності країн (The Global Competitiveness Report), який був опублікований Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) у 2011 році, Туреччина посідає 59 сходинку. Це не досить високий показник і проблеми все ще залишаються у недостатній кваліфікованості робочої сили через те, що, по-перше, турецьке населення воліє почати працювати раніше і не закінчує належним чином освітні установи, по-друге, через нестачу фінансування збоку держави у освітній сектор. [17]

Розділ 2. Характеристика народного господарства

2.1 Первинний сектор

туреччина економіка торгівля інвестиція

Доля первинного сектору у структурі ВВП Туреччини становить 9,6 %, це близько 71 млрд. доларів. Зайнятість населення складає 29,5%, що дорівнює більш ніж 7 мільйонам працівників у сільському господарстві. [8]

Сприятливе географічне положення та клімат роблять Туреччину однією з ведучих країн у світі в галузі сільського господарства. Це можна підтвердити даними щодо загального об'єму експорту сільськогосподарської продукції (враховуючи перероблену продукцію), який сягнув 12 млрд. доларів у 2010 році. За площею оброблюваних земель, яка перевищує на 2010 рік 27 млн. га, Туреччина посідає третє місце у Європі. [14] Цей багатий потенціал забезпечує широкий асортимент таких продуктів, як зернові (пшениця, ячмінь) та бобові культури, технічні культури (бавовна, цукровий буряк, тютюн), фрукти й овочі, молоко та молочні продукти та інші. У структурі сільського господарства ведучим являється рослинництво (60% виробленої продукції), яке забезпечує близько 2/3 сумарного доходу галузі; 30% - тваринництво; 6% - ведення лісового господарства; менш ніж 4% - на рибальство. Першорядне значення у структурі рослинництва має вирощування зернових, під них відведено біля 80% посівних площ. Основні зернові культури у Туреччині - пшениця та ячмінь, їх врожай у 2010 році був скорочений через відсутність дощів. Але значне місце у структурі турецького землеробства належить вирощуванню технічних культур. Наприклад, бавовна, що вирощується в Егейському регіоні Туреччини, вважається найбільш якісною бавовною у світі, але через зменшення фінансування цієї галузі виробництво було скорочено. Однак вже з цього року уряд Туреччини планує збільшити посіви бавовни і відродити її виробництво, яким воно було 30 років тому. Також країна входить у першу шістку країн-виробників пшениці, доля пшениці в Туреччині серед загального виробництва зернових складає близько 2/3, тобто більш ніж 19 млн тон. Слід також зауважити, що країна являється світовим лідером у виробництві лісного горіху, сушених фіг та кішмішу. А взагалі об'єм експорту фруктів і овочів у 2010 році сягнув 1,22 млн. тон. [7] Головним недоліком в землеволодіннях залишається збереження великого числа дрібних господарств, які мають невисокі показники ефективності виробництва через велику вартість нового обладнання. Тому для Туреччини залишається досить важливим питання підтримки аграрного сектору, який нині переживає період реформування. [1, c. 98]

На відміну від землеробства, тваринництво (крім птахівництва) розвивалося майже винятково на екстенсивній основі, за рахунок росту поголів'я худоби, тому воно й більш низькими, ніж у країнах Західної Європи, показниками ефективності. Однак при цьому продукція має більш високі екологічні характеристики. У скотарстві серед домашніх тварин першість по чисельності й у економічному значенні належить вівцям: вони складають більше половини поголів'я череди, вівчарство забезпечує 45 % усього доходу, який надходить від скотарства. Коза, звичайна й ангорська, займає в Туреччині друге, після овець, місце серед рогатої худоби. [1, c.99-100] Велика рогата худоба, що нараховує 13 млн. голів, включає корів і бики, буйволів і молочних корів. Інше тяглова і транспортна худоба, а також молодняк. Робочу і транспортну худобу в Туреччині складають: осли, мули, і особливо незамінні в умовах гористої місцевості верблюди. Птахівництво в останнє десятиліття через підвищення ринкового попиту на біле (пташине) м'ясо і яйця одержало значний розвиток. Цією галуззю у певній мірі зневажає турецький уряд, тому й виробництво домашнього скоту потерпає значного скорочення. Якщо у Германії виробництво м'яса складає 86 кг на людину, то у Туреччині ця цифра складає усього лише 19 кг на людину. [14]

Основні показники сільського господарства (2010 рік)

2.2 Вторинний сектор

Доля вторинного сектору у структурі ВВП Туреччини становить 26,7%, це близько 200 млрд доларів. Зайнятість населення складає 24,7%, що дорівнює більш ніж 6 млн працівників у сільському господарстві. Провідними галузями промисловості Туреччині являються текстильна, та харчова. Також досить розвинені такі галузі промисловості, як металообробна, хімічна, а також машинобудівна, електротехнічна та нафтопереробна промисловості. [8] Протягом багатьох років співвідношення основних галузей промисловості залишалося приблизно однаковим і складалося з більш ніж 80% обробляючої промисловості, біля 5% з видобувної промисловості та решта приходилася на енергетику. Продукція видобувної промисловості країни (включаючи паливо, залізну руду) призначена в основному для внутрішнього споживання. Видобуток нафти не перевищує 3 млн. тон, тому порівняно з розмірами її споживання - недостатній і задовольняє лише 20% потреб. [10] Державні підприємства у поєднанні з іноземним капіталом та компаніями виконують пошукові роботи. Найважливіший район знаходиться у Південно-Східній Анатолії. Через те, що завалі знаходяться у віддалених районах, то витрати на видобуток та транспорт зростають. Туреччина не багата на джерела енергоресурсів, але являється важливою транзитною країною, поєднуючи три основних регіони: каспійський басейн, Ближній Схід та Росію. [1, c. 81] У країні діють більш ніж 100 ГЕС та ТЕС, але, тим не менш, існує дефіцит електроенергії, яка в основному використовується промисловими підприємствами, але попит збільшується і на побутові потреби. Туреччина має великі запаси відновлюваної енергії (у якості джерел використовується енергія сонця, вітру, біомаси і т.д.) і посідає перше місце в світі по темпам розвитку вітряних енергостанцій, це виступає в якості прикладу того, що країна зацікавлена в розвитку альтернативних джерел енергії. Також країна веде політику збереження енергії. [3, с. 55] Стосовно металургійної промисловості, Туреччина являється сьомим по величині сталевиробником у світі. [18] Багата Туреччина і багатьма нерудними корисними копалинами (селітри, сірки, мармуру, кухонної солі), що забезпечує сировинну базу для хімічного виробництва. [4, с. 102]

Машинобудівне та електротехнічне виробництво отримало розвиток насамперед за рахунок створення збиральних підприємств. Особливо розвивається виробництво побутових приладів, яке відбувається в основному за ліцензіями західних фірм. Слід також окремо виділити автомобільне виробництво. Туреччина являється 16-м за рахунком виробником автомобілів у світі і посідає одне з перших місць за виробництвом автобусів, а 80% усієї виробленої продукції йдуть на експорт до Європи. [9]

У легкій промисловості провідною являється текстильна галузь. Виробництво текстилю досягає 20% усієї промислової продукції Туреччини і біля 10% усього ВВП Туреччини. Країна посідає четверте місце у світі за поставками одягу, виробництво якого представлено 35 000 компаніями легкої промисловості Туреччини. Також ця галузь використовує 1/3 усіх зайнятих в промисловості працівників. [9]

Будівництво - важлива галузь у Туреччині, яка займає долю близько 6% у ВВП. Турецькі компанії працюють не тільки всередині країни, але й затягнені в міжнародні проекти, особливо на Ближньому Сході та Центральній Азії. Стимул розвитку інфраструктури надав процес приватизації. [3, с. 56]

Багатозначним було створення пільгових промислових зон, тобто за територіями міст знаходяться десятки упорядкованих промислових зон, які об'єднують виробників профільної продукції. Існують об'єднання виробників ткацької, харчової, тютюнової промисловості. Кожна промзона має власну інфраструктуру (пожежна служба, очисні споруди і т.д.). Такі об'єдання допомагають знижувати витрати на придбання сировини та транспорт. Зараз основні зусилля турецького уряду націлені на розвиток і закріплення галузей автомобілебудування та жилого будівництва. [3, с. 57]

Основні показники промисловості (2010 рік)

2.3. Третинний сектор

Туреччина - країна, де третинний сектор економіки складає більш ніж половину ВВП, а точніше 63,8%, що дорівнює близько 473 млрд. доларів. Однак зайнятість поки що складає менш ніж половину населення, а саме 45,8%, це приблизно 11,5 млн. працівників. [8]

Через своє географічне положення та клімат Туреччина приймає мільйони іноземних туристів щорічно (у 2010 році налічувалося 22 млн. туристів), залишаючись славетною своїми туристичним курортами вже протягом багатьох років. У останній час збільшення числа туристів пов'язано з розвитком інфраструктури і на цей час країна посідає сьоме місце по числу в'їжджаючих туристів і восьме по об'єму доходів від туризму у світі. [9] Згідно з даними, предоставленими турецьким інститутом статистики (TurkStat), доходи від туризму у Туреччині перевищили 25 млрд. доларів. [7] Туреччина, одна з провідних країн у кількості геотермальних ресурсів, намагається розвивати оздоровчий туризм через створення нових об'єктів медичного і термального туризма. Туризм являється найбільш переважною галуззю для іноземних інвестицій, тому що турецький уряд націлений на розширення туристичної галузі. [4, с. 63]

Туреччина знаходиться між Європою та Азією і служить географічним, культурним та економічним мостом. Тому увага приділяється інфраструктурі наземного транспорту, країна має один з найбільших парків вантажних автомобілів у Європі. Також слід зауважити, що Туреччина володіє конкурентними перевагами у плані морських перевезень, тому її омивають три моря. Морські вантажні перевозки являються найбільш переважним способом транспортування для турецького експорту та імпорту, далі йдуть автотранспортні перевезення, а на третьому місці - авіа перевезення. Повітряний транспорт налічує 99 аеропортів, через які летіли близько 85 мільйонів авіапасажирів у 2010 році. [10]

Телефонна система Туреччини - одна з найсучасніших у регіоні. Більшість послуг надається компанією Turk Telekom. Мережа мобільного зв'язку покриває майже всю територію Туреччини, за виключенням декількох гірських районів на сході. Значно збільшилося число інтернет-користувачів через пониження ставки податку на інтернет-зв'язки у 2009 році. А загалом комп'ютерні комунікації населення цілком задовільні. [10]

У Туреччині діють більше ніж 50 000 шкіл та 100 інститутів та університетів, а дипломи деяких з них (наприклад, дипломи столичного університету “Билькент”) широко визнаються по всьому світу. [7] Наукова діяльність Туреччини здійснюється на базі університетів, а також Товариства культури, лінгвістики та історії імені Ататюрка, яке було створено у 1938 році за Ради Міністрів. Країна розвиває науку швидкими темпами: державні інвестиції у цю галузь зросли у 6 раз за 10 років. На сьогоднішній день Туреччина не визначається інноваційною продуктивністю національної економіки. Країна працює над створенням власної повноцінної інноваційної системи, але ще досі користується імпортними технологіями. В рамках Ради з науки та технологій Туреччини (TUBITAK) створена національна академічна мережа, документацій ний центр, а також ряд лабораторій. Наряду з цим рада виконує функції організатора стажувань, обмінів, олімпіад та інших видів підтримки та навчанню молодих кадрів. Але поки що доля наукових технологій це уділ імпорту. [4, с. 83]

Туреччина, яка була другою за чисельністю армії серед країн НАТО після США, скоротила її кількість через проведення військової реформи. Нова структура військ менша за кількістю, але більш якісна, мобільна, боєздатна та оснащена сучасною зброєю та бойовою технікою. [7]

Медичні послуги надаються державними, напівдержавними та благодійними організаціями, які фінансуються урядовим бюджетом, страховими внесками та податками населення. Рівень охорони здоров'я середній через недостатнє фінансування збоку держави, тому зростає чисельність приватного сектору, що поглиблює нерівність у приступності медичної допомоги серед людей з різним доходом. [10]

Отже третинний сектор зараз являється найбільш вагомим для Туреччини.

Основні показники сфери послуг країни в 2010 році

Розділ 3. Країна в світовому господарстві

3.1 Структура зовнішньої торгівлі

Зовнішньоекономічний сектор для Туреччини являється одним з найважливіших джерел динамічного економічного розвитку країни. З одного боку, це пояснюється недостатньою кількістю власної сировинної бази, що обумовлює досить велику залежність від світового ринку (діяльність основних галузей турецької промисловості - текстильна, металооброблювальна та інші - в значній мірі визначається наявністю імпортованої сировини, енергоносіїв, напівфабрикатів). З іншого боку, експортоорієнтовність економіки Туреччини визначає просування своїх товарів на зовнішні ринки. Складена товарна структура торгівлі та зовнішня політика Туреччини визначають географію зовнішньо-торгівельних зв'язків. У цілому вони досить стабільні, але останнім часом здійснюється деяка переорієнтація зовнішньої торгівлі країни. У імпорті скорочується роль розвинених країн - ЄС та США, а також Південно-Західної Азії - і зростає роль СНД, Центральної Європи та У експорті все навпаки. Роль Заходу (США та ЄС) як споживача турецького товару зростає. Однак основними торгівельними партнерами Туреччини залишаються: Німеччина (товарообіг складає більш, ніж 10 млрд. доларів), Великобританія (більш, ніж 5 млрд. доларів), а також Італія, Франція, Росія та США. [16]

Як вже було сказано, зовнішня торгівля Туреччини хронічно дефіцитна, і сальдо товарообороту на 2010 рік складає -71,6 млрд. доларів. [12]

Основні показники зовнішньої торгівлі 2001-2010 рр.

Експорт Туреччини на 2010 рік складає 113,9 млрд. доларів. У структурі турецького експорту на першому місці стоять товари легкої (одяг, шкіряні вироби) , харчової (фрукти, овочі та інше), хімічної промисловості (мінеральні добрива) та машинобудівної промисловості (автомобілі, автобуси). Деякі сировинні товари (залізні та мідні руди) теж мають експортний потенціал. Основними партерами по експорту виступають європейські країни (Німеччина - 10,1%, Великобританія - 6,4 та інші), Росія - 4,1%, США - 3,3 та інші. Отже, експорт у країни Європейського Союзу складає близько половини від загального експорту Туреччини, що обумовлено орієнтацію на західноєвропейський ринок, особливо після підписання Угоди митного Союзу між Туреччиною та країнами ЄС. Аналізуючи спеціалізацію країни, неможливо не відмітити, мабуть найбільш важливу експортну галузь серед послуг - це туризм, доходи від якого перевищують 25 млрд. доларів. Отже, структура експорту Туреччини все ще далека від доскональної, не дивлячись на зростаючу роль промисловості, галузь ще сприйнятлива до сучасних наукових технологій та є не досить конкурентоспроможною серед провідних країн світу. Наприклад, спостерігається тенденція спаду експорту одягу через конкуренцію збоку китайської продукції. [12]

Імпорт Туреччини у 2010 році складав 203,939 млрд. доларів. У структурі імпорту переважають сировинні товари (паливні та енергетичні ресурси), а також товари машинного виробництва і технології (різноманітне обладнання), споживчі товари. С 1 січня 2002 року у Туреччині діє декрет з режиму імпорту. У ньому відображена участь країни, як було сказано вище, у митному союзі з ЄС, угода з режиму вільної торгівлі з рядом країн, до яких відносяться держави Європейської асоціації вільної торгівлі (Ізраїль, Румунія, Чехія, Угорщина, Болгарія, країни Балтії та інші). Таким чином на долю ЄС приходиться майже 40% усього імпорту. Також основними імпортерами країни виступають європейські країни (38,9%, серед яких Німеччина, без сумніву, посідає перше місце - 9,5%), далі йде Росія - 11,6%, Китай - 9,3% та США- 6,6%. [12]

Після розпаду Радянського Союзу у 1990 році Російська Федерація та Україна, а також й інші країни, поступово набули важне значення у зовнішній торгівлі Туреччини. Росія виступає найбільшим імпортером, а основним імпортним товаром для Туреччини являються паливні. Україна є сьомим за обсягами імпорту партнером Туреччини. Отже, за підсумками 2010 р. домінуючі позиції в структурі турецького імпорту до України займає продукція харчової промисловості, переважну кількість якої складають екзотичні фрукти та інші продовольчі товари. По 7 % припадає на пластмасові вироби, 8 % - на ядерні котли, реактори та устаткування. Важливим елементом імпорту з Туреччини є продукція легкої промисловості, зокрема одяг, на який припадає близько 10 %. Мінеральна продукція охоплює 6 %, паперова продукція - 1,7%. Аналіз структури турецького експорту до України дає можливість стверджувати про його більш диверсифікований характер, де не виділяються домінуючі позиції, більше того, в основному імпортована продукція є готовою для споживання, на відміну від української, переважаюча частка якої становить сировинну продукцію. (Табл. А.1, А.2) У 2009 році об'єм товарообігу між Туреччиною та Україною, яка серйозно постраждала від економічної кризи, упав на 50% - до 4,1 млрд. доларів з 8,2 млрд. у 2008 році. У 2010 році цей показник було зафіксовано на рівні 5 млрд. доларів, що значно менше до кризового рівня. Однак країни все одно ставлять перед собою амбіціозні цілі: збільшити об'єм товарообігу до 10 млрд. доларів за 5 років. [16]

3.2 Іноземні інвестиції і борги

Основні фінансові показники країни в 2010 році

Курс турецької ліри, національної валюти Туреччини, знижується через зростання дефіциту поточного рахунку платіжного балансу країни. З 2001 року спостерігалися сильні коливання валютного курсу, однією з причин яких була криза у 2001 році. У цей період у країні була сильна девальвація національної валюти, яка лишилася половини своєї вартості відносно долара США. У 2005 році уряд країни провів деномінацію турецької ліри, у результаті чого грошова одиниця Туреччини позбавилася шести нулів і отримала назву «нова турецька ліра», але тільки до 2009 року. На початок грудня 2011 року 1 турецька ліра дорівнює 0,5391 доларів США і 0,4051 євро. (Дод. Б) У цей же період, але у 2010 році, 1 турецька ліра дорівнювала 0,6462 доларів США і 0,4858. Отже інфляція буде продовжувати зростати, у той час, як курс турецької ліри падає. [11] Зараз темпи інфляції складають 8,6%, що вважається високим, особливо порівняно з трьохвідсотковим середнім темпом інфляції у Європі. [15]

Туреччина - це країна з дефіцитом збережень, що потребує займи. Різке зростання внутрішнього попиту супроводжувалося погіршенням торгівельного балансу, який на 2010 рік становить -56,522 млрд. доларів. Також дефіцит торгівельного балансу обумовлений зростанням цін у світовому енергетичному секторі, від якого залежна економіка Туреччини. Дефіцит поточного балансу сягнув 6,6% ВВП і продовжує збільшуватися. Великою проблемою для Туреччини являється зовнішній борг, який необхідно постійно обслуговувати. За останні роки зростання боргу було особливо зв'язано з тим, що держава, у пошуках фінансування бюджетного дефіциту неінфляційними заходами, випустила на ринок цінні папери і стала використовувати зовнішні позики. На долю виплачуваних за державними позиками відсотків приходиться близько 35-40% усіх державних витрат. Така політика призвела до того у 2010 році зовнішній борг складав 290 млрд. доларів, а у 2011 році - 309 млрд. доларів, приблизно 63% від ВВП країни. Таким чином Туреччина посідає 29 місце у світі за перерахунком зовнішньої заборгованості. Основним джерелом формування зовнішніх позик являються позики в приватних кредиторів за рахунок продажу державних цінних паперів. Туреччина активно використовує позики міжнародних валютних організацій (наприклад, МВФ та Всесвітній банк). [15]

В Огляді зі світових інвестицій UNCTAD за 2008-2010 рік країна посідає 15 місце в світі у рейтингу найбільш привабливих країн для розміщення іноземних інвестицій, і за 2010 рік Туреччиною було отримано інвестицій більш ніж 20 млрд. доларів. [9] В Туреччині діє один з найбільш ліберальних режимів регулювання діяльності іноземного капіталу. Діє національна Координаційна Рада з покращення інвестиційного середовища, до обов'язків якої входить раціоналізація норм, що відносяться до галузі прямих інвестицій, розробка стратегій, що сприяють розвитку конкуренції в інвестиційній галузі і запобігання бюрократичних ускладнень. Новий закон щодо прямих іноземних інвестицій оголосив рівними права між іноземними та місцевими інвесторами. Найбільшу інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів представляють сфера послуг (в основному туризм) та промисловість (використання переваг недорогої робочої сили і зростаючого ринку). Економічний спад у Європі, яка являється основним торгівельним партнером Туреччини, відбилася і на турецькій економіці. Прихід іноземних інвестицій з ЄС (основні країни-інвестори: Великобританія, Німеччина) складає більш ніж 80% усього іноземного капіталу, тому зараз загальний прихід помітно уповільнився. [11] З початку 2011 року, згідно з офіційною статистикою, з'явилося більше тисячі компаній з іноземним капіталом у галузях нерухомості, посередницьких фінансових підприємств та у енергетичному секторі. дод

Сама ж Туреччина інвестує у банківський сектор, виробництво побутової техніки та телекомунікації у Східній Європі, у енергетичний сектор, фінансовий та логістичний сектор у Євразії, у сферу хімічного виробництва, виробничу сферу у країнах Персидської затоки і у харчове, текстильне виробництво та приладобудування на Ближньому Сході. [9]

Економіка Туреччини продовжує бути обтяженою високим дефіцитом платіжного балансу і залежною від короткострокових інвестицій на покриття торгівельного балансу. Прямі іноземні інвестиції наприкінці 2010 року склали 174 млрд. доларів, але прихід інвестицій суттєво уповільнився у світлі економічного безладдя у Європі, джерела більшості прямих інвестицій Туреччини. Очікується, що подальші економічні реформи, реформи у фіскальній політиці та співпраця з ЄС підвищать привабливість країни для іноземних інвесторів. Однак, дефіцит поточного рахунку у розмірі 26,81 млрд. доларів залишає економіку уразливою до нестабільних змін інвестиційної впевненості. [8]

3.3 Конкурентноздатність і міжнародне співробітництво

Туреччина входить у двадцятку сильніших економічних систем світу, однак конкурентноздатність турецької економіки не така велика. Отже, згідно з даними Докладу з глобальної конкурентноздатності країн Туреччина посідає 59 сходинку, що на 2 пункти вище порівняно з минулим роком. До переваг ВЕФ відніс такі положення:

розміри ринку Туреччини (17 місце в світі), на якому існує досить сильна місцева конкуренція (13 місце);

розвинена інфраструктура (51 місце), особливо дорожній та повітряний транспорт.

До недоліків прилічені такі факти:

ефективність робочої сили недостатня для повноцінної конкуренції (133 місце), отже наявна нехватка кваліфікованих кадрів;

недостатній рівень якості початкової освіти і охорони здоров'я (74 і 75 місця відповідно);

також наявні такі проблеми, як високі податки, бюрократизм (86 місце за показником прозорості економіки). [17]

Отже, для покращення стану конкурентоздатності Туреччина намагається виправити ці недоліки. Особливо це стосується підвищення кваліфікації робочої сили, до речі, за чисельністю трудових ресурсів країна посідає 4 місце в Європі, і основна маса - це молоде населення, поряд зі старіючою європейською нацією. Тому, маючи чисельну перевагу робочої сили, Туреччина впроваджує нові програми освіти та курси підвищення кваліфікації. [7]

Туреччина являється активним членом як провідних міжнародних організацій (ООН), так і регіональних (НАТО). Також Туреччина є членом Організації економічної співробітництва та розвитку (ОЕСР), Світової організації торгівлі (СОТ), Організації Ісламської Ради (ОІС), Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), а також Ради Європи (РЄ) та інших. [7]

Окрему увагу слід приділити турецькій євроінтеграції. На самміті Євросоюзу у грудні 1999 року Туреччина була офіційно визнана кандидатом на вступ до ЄС, але після деяких змін, націлених на відповідність до європейських стандартів (наприклад, удосконалення економічної політики, вирішення греко-турецького, курдського конфліктів і т.д.). Переговори ведуться, але ніяких результатів немає. ЄС має вигоду від вступу Туреччини у вигляді вирішення питань європейської безпеки і миру на Арабському Сході. Але існують також і неявні перешкоди збоку деяких країн (найбільше - збоку Германії та Франції), які не бажають приймати до ЄС, який і так підпадає під поширення ісламу, майже 80-мільйонну мусульманську країну. [6, с. 251]

Значення Туреччини (яка являється єдиною мусульманською країною, що входить до альянсу) у НАТО обумовлюється геостратегічним положенням, чисельністю армії (500 тис. - найбільша у Європі) та регіональним впливом. Вона служить унікальним мостом налагоджування контактів з ісламським світом, особливо це стосується урегулювання афгано-пакистанських суперечностей. Члени НАТО вважають, що Туреччина також зацікавлена в участі у операціях альянсу у регіоні, бо їй неодноразово приходилося зштовхуватися з виявленнями тероризму, а дестабілізація Афганістану погрожує розповсюдженню терористичної діяльності у сусідні країни і навіть регіони. [6, с. 255]

Щодо відносин України та Туреччини, то офіційно консульські відносини між країнами було встановлено 20 листопада 1991 року. Сьогодні українсько-турецькі відносини будуються на чисельних договорах та угодах, які охоплюють майже всі галузі життя, - від військово-політичної та економічної співпраці до культурного обміну та спільних освітніх проектів (згідно з даними МЗС України, у загальній кількості було підписано більш ніж 70 двобічних договорів). Крім того, велике значення мають угоди щодо розвитку торгівельно - економічної співпраці; відміни подвійного оподаткування; захисту іноземного капіталу та заохочення інвестицій; будівництва нафтопроводу Джейхан - Самсун; міжнародних транспортних перевезень; морського торгівельного судноплавства і т.д. Все це дозволяє наповнити поняття «стратегічне партнерство» та забезпечує стабільні контакти на майбутнє, зближуючи економіки двох країн. [19]

Отже, Туреччина надає неабияку важливість встановленню сильних і тривалих регіональних і міжнародних зв'язків, основаних на взаєморозумінні та співпраці.

ВИСНОВКИ

Туреччина - індустріально розвинена країна з рівнем доходів вище середнього згідно з класифікацією ООН. Вона почала індустріалізацію на 40 років пізніше високорозвинених країн і продовжує покращувати свій стан і показники у різних галузях.

По-перше, у період з 2000-2010 економіка Туреччини пережила дві кризи, після чого суттєво постраждала економіка країни (зменшення ВВП, девальвація національної валюти, високий рівень інфляції і т.д.). Але через ефективні заходи збоку держави, які торкалися в основному макроекономічних реформ (податкового, банківського сектору), країні обидва рази доводилося досить швидкими темпами відновлювати свою економіку (наприклад, повернення ВВП після кризи у 2009 році до докризового рівню). Темпи приросту ВВП на 2010 рік дорівнюють майже 9%, що перевищує середньосвітовий рівень майже у 2 рази. Однак економічне зростання Туреччини пояснюється не скільки розвиненням вітчизняного виробництва, що могло би добре вплинути на дефіциті платіжного балансу, скільки короткостроковими вливаннями іноземних інвесторів, які розраховують на більші прибутки, ніж у нестабільній єврозоні. Окрім цього, Туреччині треба сплачувати свій значний зовнішній борг, який вона отримала шляхом зовнішніх позик для покриття дефіциту платіжного балансу. Дефіцит розміром 26,8 млрд. доларів залишає економіку Туреччини досить уразливою.

По-друге, будучи індустріально розвиненою країною, у Туреччині також добре розвинений агропромисловий комплекс. Країна - світовий експортер фруктів та овочів, а також виробник значної кількості зернових та технічних культур. Площа орних земель третя у Європі за розміром, але через велике число дрібних господарств залишаються досить невисокі показники ефективності виробництва, в основному через велику вартість нового обладнання. Промисловість теж набирає обертів, найрозвинутішими є текстильна, машинобудівна та металооброблювальна промисловості. Через використання ліцензій західних чи інших іноземних компаній у машинобудівництві та електротехнічній промисловості, Туреччина набуває конкурентоспроможності у цій галузі. Але все ще є проблеми з недостатньою кількістю енергоресурсів, які доводиться експортувати у великій кількості. Також, проблемною є галузь інноваційних та наукових технологій, де Туреччина поки що ніяк себе не проявляє. Найбільшу долю ВВП та зайнятості населення забирає третинний сектор, тобто сфера послуг, як у розвинених держав. Через вигідне географічне положення Туреччина служить культурним та економічним мостом між Європою та Азією, тому привертає увагу туристів з усього світу, а також має розвинуту інфраструктуру і транспорт.

По-третє, через експортоорінтовану модель економічного розвитку Туреччина має дуже розвинені зовнішньоекономічні зв'язки. Основними товарами експорту виступають одяг, фрукти та товари машинобудівної промисловості. Однак через нестачу власних ресурсів, країна залишається залежною від їх імпорту (наприклад, імпорту напівфабрикатів, енергоносіїв і т.д.) і має від'ємне сальдо торгівельного балансу. Після підписання Угоди митного союзу особливо швидко став зростати товарообіг між Туреччиною та країнами Європи, на які припадає основна доля експортно-імпортних операцій. Також торгівельними партнерами Туреччини є США, країни Південно-Західної Азії, та країни СНД. Також, слід сказати, що конкурентоздатність країни досить низка, про що свідчить 59 сходинка за конкурентоспроможністю серед інших країн світу. Однією з основних причиною є некваліфікована робоча сила, серед яких переважає молоде населення. Тому турецький уряд впроваджує нові освітні програми для усунення цієї проблеми. Туреччина також належна до багатьох міжнародних організацій відіграє там значну роль через свої зв'язки як з Європою, так і з США і з країнами Арабського сходу.

Отже, переживши різкі підйоми та спади економіки, турецький уряд робить правильні кроки до стабілізації усіх показників та їх подальшого покращення, а також виступає яскравим прикладом країни, що змогла досягти високих показників в економіці за невеликий період часу і ефективним діям уряду.