Теорії економічної інтеграції на прикладі країн СНГ

Дослідження взаємовідносин між країнами-членами СНД, визначення перспектив та пріоритетних напрямків їх подальшої співпраці в зі Світовою організацією торгівлі. Характеристика умов створення Митного союзу як поштовху до поглиблення інтеграційних процесів.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 26.05.2010
Размер файла 589,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ВСТУП

Найбільш важливою ознакою сьогодення є інтенсивний розвиток інтеграційних процесів на всіх рівнях. Зростає економічна взаємозалежність держав, відбувається інтернаціоналізація продуктивних сил, що сприяє розвитку інтеграційних процесів в економіці.

Основною метою економічної інтеграції як етапу інтернаціоналізації господарських зв'язків є більш тісне співробітництво окремих національних господарств, забезпечення умов концентрації виробництва.

Iнтеграція в перекладі з латинської - integration- означає з'єднання окремих частин у загальне ціле [9, с.307].

Процеси міжнародної економічної інтеграції активізувались у II половині XX ст. в різних регіонах земної кулі. Його визначальними характеристиками на макрорівні є взаємодія відтворювальних суб'єктів: підприємств, фірм, а на макрорівні - розвиток міжнародної торгівлі товарами, послугами і зростання руху факторів виробництва (технологій, капіталу, робочої сили).

Кожна країна, враховуючи свої національні інтереси, обирає той шлях до інтеграції, який буде для неї найбільш перспективним та вигідним. Для визначення напрямів інтеграції, економісти всього світу активно вивчали і вивчають питання інтеграції у світі: основні проблеми та перешкоди інтеграції для країн з різним рівнем розвитку економіки, перспективи співпраці в різних галузях економіки, взаємовідносини між країнами різних географічних регіонів, можливі напрями поглиблення їх співпраці, а також ресурсний потенціал.

Всі інтеграційні об'єднання, які сьогодні існують, мають відмінності по ступеню інтегрованості національних економік, але у країнах, що створили ці об'єднання спостерігаються помітні покращення в економічному розвитку.

Найбільш зрілих форм інтеграції досягли країни Західної, Центральної та Східної Європи. Розвиваються інтеграційні процеси в Східноамериканському та Азіатсько-Тихоокеанському регіонах. А от щодо Африки та Латинської Америки, то, через різні інтереси, країни поки що не налагодили активного співробітництва. Ще одним інтеграційним регіоном є СНД, де через кризу 90-их років та політичні конфлікти, також гальмуються процеси інтеграції.

Тому метою курсової роботи є визначення суті, теорій та моделей міжнародної економічної інтеграції, аналіз інтеграційних процесів між країнами-членами СНД та субрегіональних організаціях, а також співпраця країн пострадянського простору зі Світовою організацією торгівлі. Для досягення поставленої мети були визначені наступні завдання: дослідження інтеграційних процесів та взаємовідносин між країнами-членами СНД; визначення перспектив подальшої співпраці країн в рамках Співдружності та пріоритетних напрямів майбутньої інтеграції країн-членів СНД; аналіз співпраці СНД зі Світовою організацією торгівлі, як з боку країн, що вже вступили до неї, так і з боку тих, що знаходяться в процесі переговорів. Окремий розділ присвячено питанню створення Митного союзу, як поштовху до поглиблення інтеграційних процесів в рамках Співдружності.

Для вирішеня поставлених задач було проаналізовано макроекономічні показники співпраці пострадянських країн як з країнами Співдружності так і з іншими країнами світу, причини відцентрових процесів в СНД, проблеми та конфлікти між країнами-членами, аналіз статей відносно питання доцільності подальшої участі країн

Головною проблемою є визначення перспектив та доцільності співпраці країн пострадянського простору в рамках СНД.

Предметом дослідження головної проблеми є теорії та моделі економічної інтеграції Дж.Міда, Я.Вайнера, Я.Тінбергена та Б.Баласса, а методами- наукові статті та публікації відносно розвитку інтеграційних процесів в країнах СНД, їх співпраці з СОТ, статистичні дані розвитку та співпраці країн.

1. Iсторія розвитку міжнародної економічної інтеграції та її теоретичне обґрунтування

1.1 Суть та форми міжнародної економічної інтеграції

Міжнародна економічна інтеграція є найвищою формою прояву інтернаціоналізації господарського життя світового співтовариства. Її можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств [20].

У широкому розумінні її визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік. Як процес інтеграція виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних держав.

Міжнародна економічна інтеграція суттєво відрізняється від звичайного економічного співробітництва країн тим, що на її основі:

· формується міжнародний господарський комплекс з власною структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються й погоджуються як усередині кожної країни, так і на міжнародному рівні;

· зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

· основою інтеграційної діяльності є не лише зовнішньоторговельний обмін, а й взаємодія в галузі виробництва і науки на пільгових, порівняно з іншими країнами, умовах;

· інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер [5,c.59].

До конкретних її цілей відносять:

· прискорення економічного розвитку;

· створення оптимальної структури господарства;

· послаблення залежності від колишніх метрополій;

· зміна підпорядкованого положення в системі міжнародного поділу праці.

Але країни з економікою, що розвивається, часто зіштовхуються з факторами, які гальмують їх інтеграцію у світове господарство, серед яких найбільш значними є:

· фактори стану внутрішньої економіки кожної країни;

· особливості взаємовідносин (слабкість матеріальної бази; недостатньо розвинута інфраструктура; недостатність фінансових ресурсів для здійснення сумісних регіональних процесів);

· фактори зовнішнього порядку ( збільшення фінансової залежності від індустріально розвинутих країн, значний контроль ТНК над зовнішньою торгівлею та експортним виробництвом країн, що розвиваються);

· політична нестабільність [4,c.390].

При аналізі економічної інтеграції аналізуються її окремі рівні: мікро та макро.

На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція є поєднанням в одній фірмі виробництва різнорідної продукції на єдиній сировинній чи технологічній основі.

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах.

Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

інтеграція "вниз" (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

виробнича інтеграція "вгору" (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

невиробнича інтеграція "вгору", що включає сферу розподілу [9,с.310].

На певному рівні мікроінтеграційних процесів виникають транснаціональні корпорації.

На макрорівні інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з різними типами національних політик.

Таким чином, можна сказати, що закономірним етапом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація й переплетення капіталів, проведення узгодженої міжнародної економічної політики.

"Міжнародна економічна інтеграція" це об'єктивний, регульований направлений процес зближення, зрощення і взаємодії національних господарських систем, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці [9,c.310].

Міжнародна економічна інтеграція може набувати форми міжнародних угод та узгоджень. Головна її мета - збільшення обсягу товарів і послуг завдяки забезпеченню ефективної господарської діяльності в міжнародних масштабах, а суть проявляється в наступних характерних рисах:

· міждержавному регулюванні економічних процесів;

· поступовому формуванні міжнародного господарського комплексу із загальною структурою відтворення;

· усуненні адміністративних та економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному рухові товарів, капіталів, робочої сили та ресурсів у межах регіону;

· зближенні внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях [5,c.60].

В межах таких об'єднань складається єдиний ринковий простір, де розгортається вільна конкуренція. Під дією ринкових регуляторів на цьому єдиному просторі виникає більш ефективна територіальна і галузева структура виробництва. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються позитивні зміни в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками з різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, призводить до припливу іноземних інвестицій [9,c.313].

Кожний ступінь інтеграції має свої специфічні риси. Їм властиві регіональні відмінності у ступені поєднання національних господарств та інтегрованості національних економік.

Першою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між існуючими угрупуваннями та окремою країною. Згідно з ними країни надають більш сприятливі режими один одному, ніж вони надають третім країнам. Преференційні угоди, які передбачають збереження національних митних тарифів кожної з підписавши їх країн, повинні розглядатися не як перший, а як підготовчий етап інтеграційного процесу. Ніяких державних органів для управління преференційними не створюється.

Другою формою інтеграції виступає зона вільної торгівлі.

При цій формі інтеграції країни добровільно відмовляються від захисту своїх національних ринків тільки у відносинах зі своїми партнерами по даному об'єднанню, а стосовно третіх країн вони виступають не колективно, а індивідуально, тобто зберігають своїй економічний суверенітет. З третіми країнами кожен учасник зони вільної торгівлі встановлює власні тарифи.

Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, який знаходиться в одній країн членів, але це буває рідко. Країни надають перевагу координуванню параметрів свого розвитку на нарадах керівників відповідних відомств [3,c.365].

Третя форма інтеграції пов'язана зі створенням митного союзу, в рамках чого зовнішньоторговельні зв'язки країн- членів із третіми країнами визначаються колективно. Так, учасники Союзу зводять спільно єдиний тарифний бар'єр проти третіх країн, що дає можливість надійніше захищати єдиний регіональний ринковий простір, який формується і виступає на міжнародній арені як об'єднаний торговий блок. Але при цьому учасники даного інтеграційного об'єднання втрачають частину свого зовнішньоекономічного суверенітету. Зазвичай митний союз вимагає створення більш розвинутої системи міждержавних органів, які координують проведення узгодженої зовнішньоторгової політики. На

Четвертою формою розвитку інтеграційних об'єднань є спільний ринок. Тут усі характеристики Митного союзу зберігають своє значення. Крім того, у рамках Спільного ринку усуваються обмеження на переміщення різних факторів виробництва, що підсилює економічну взаємозалежність країн - членів даного виду інтеграційного об'єднання [9,c.314].

Така координація здійснюється на періодичних нарадах глав держав та урядів країн-учасниць, частих зустрічах керівників міністерств фінансів, центральних банків та інших економічних відомств [3,c.365].

П'ята форма інтеграції -- створення економічного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. На даному етапі виникає необхідність у створенні таких органів, які при необхідності могли б приймати оперативні рішення від лиця угрупування в цілому.

Останньою і найвищою формою інтеграції вважається політичний союз, який передбачає передання національними урядами національним органам більшої частини власних повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжнародної конфедерації та втрату, суверенітету окремими державами. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це -- суто теоретична форма [9,c.315].

Економічна інтеграція починається з лібералізації взаємної торгівлі товарами, включаючи створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створення наддержавних органів управління. На цьому етапі поступово формується багатонаціональний суб'єкт міжнародних економічних і політичних відносин, відбувається рух в напрямку створення єдиної федеративної або конфедеративної держави.

1.2 Передумови та економічні ефекти інтеграції

Процес інтеграції обумовлений розвитком міжнародного розподілу праці, внаслідок чого країни починають тісніше взаємодіяти на економічному рівні. Він відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються з метою створення ширшого економічного простору. Для цього вони укладають між собою інтеграційні угоди, сподіваючись при цьому на економічну, політичну та інші вигоди.

Найбільш інтенсивно розвиток інтеграційних процесів розпочався у другій половині XX ст. Ці процеси почали проявлятись на макрорівні в різноманітних формах:

спільне будівництво господарських об'єктів;

спільне проведення геологорозвідувальних та пошукових робіт;

спільне проведення проектно -конструкторських робіт;

спеціалізація й кооперація виробництва;

спільні підприємства; .

міжнародні науково-виробничі, господарські та економічні

організації [5,c.61].

Iснує цілий ряд передумов, якими пояснюється розвиток інтеграційних процесів:

1. соціально-економічна однорідність національних господарств, близькість рівнів їх економічного розвитку;

2. сучасна науково-технічна революція, яка спричинила якість

3. зміни в продуктивних силах;

4. спільність проблем соціально-економічного характеру, які

5. стоять перед країнами, що інтегруються.

6. тривалий період взаємного економічного співробітництва

7. групи країн;

8. географічна близькість країн, що інтегруються.

9. цілеспрямована політика держав, зацікавлених у розвитку інтеграційних процесів [5,c.59].

Безумовно, що співпраця країн задля вирішення питань різного характеру має значні позитивні наслідки для їх економічного, політичного та соціального розвитку:

• прискорення економічного росту країн, в першу чергу, завдяки активізації взаємної торгівлі;

• зближення країн на регіональному рівні захищає їх національних виробників від конкуренції з боку третіх країн;

• співпраця країн в рамках питань соціальних проблем призводить до їх ефективнішого та скорішого вирішення

В рамках економічного аналізу наслідків вступу країн до торгівельно-економічних союзів Джейкоб Вайнер виділив наступні ефекти:

1. статичні ефекти - економічні наслідки, які проявляються одразу ж після створення митного союзу як його безпосередній результат:

• ефект створення торгівлі - означає переключення, внаслідок приєднання до інтеграційного угруповання, попиту держави і, відповідно, споживання від виробника з вищими витратами до виробника з нижчими витратами (Рис.1.1)

Рис.1.1- Наслідки приєднання країни до інтеграційного об'єднання. Ефект створення торгівлі [25].

• ефект відхилення торгівлі- означає спричинене приєднанням до інтеграційного об'єднання переключення попиту від виробника за межами об'єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який має вищі витрати, але є членом інтеграційного об'єднання (Рис.2.) [25].

Рис.1.2- Наслідки приєднання країни до інтеграційного об'єднання. Ефект відхилення торгівлі.

2. динамічні ефекти - економічні наслідки, які проявляються на більш пізніх стадіях функціонування митного союзу.

До позитивниз наслідків відносять:

1) збільшення розміру ринку дозволить вітчизняним фірмам одержувати ефект від збільшення масштабів виробництва (що має особливе значення для невеликих країн);

2) зовнішня економія: розширення міжнародної торгівлі призводить до вдосконалення інфраструктури країн-учасників союзу, що, в свою чергу, скорочує витрати на експортно-імпортні операції;

3) позиція кожної країни-члена інтеграційного угруповання як учасника різноманітних торгових та економічних переговорів є більш виграшною порівняно з позицією окремої країни, що не входить до жодного з об'єднань;

4) більша конкуренція між країнами-учасниками союзу стимулює ділову активність та послаблює рівень монополізації;

5) приєднання до інтеграційних угруповань сприяє швидкому розповсюдженню інформації та передової технології. У межах динамічного аналізу досліджуються не тільки позитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до інтеграційного об'єднання. До них можна віднести:

1) відтік ресурсів з менш розвинутих країн до більш розвинутих в економічному відношенні членів союзу;

2) розповсюдження олігополії з однієї країни на всю територію інтеграційного об'єднання;

3) ефект втрат від збільшення масштабів виробництва, пов'язаний з виникненням занадто великих компаній, що стають занадто забюрократизованими і тому неефективними;

4) необхідність витрати частини свого бюджету на функціонування інтеграційного об'єднання [25].

1.3 Теорії та моделі міжнародної економічної інтеграції

В теорії економічної інтеграції виділяють декілька напрямків, які відрізняються за оцінкам інтеграційних механізмів: нелібералізм, корпораціоналізм, структуралізм,неокейнсіанство, диріжистський напрям.

Теоретичні обґрунтування необхідності економічного інтеграційного процесу у країнах з ринковою економікою були запропоновані у 70-80-х роках XIX ст. Ф. Лїстом, Г. Шмолером, В. Рошером та ін., які були представниками німецької історичної школи.

Представники раннього неолібералізму (1950-1960 рр.) - К. Мейер, Ж. Рюєф, Р. Шуман, А. Паніч, Е. Бенуа, Ж. Моне, Б. Баласса, В. Репке і М. Алле під повною інтеграцією розуміли створення єдиного ринкового простору в масштабі декількох країн, функціонування якого здійснюється на основі дії стихійних ринкових сил і вільною конкуренцією незалежно від економічної політики держав та існуючих національних і міжнародних правових актів. На їхню думку, втручання держави в сферу міжнародних економічних стосунків призводить до розбалансованості міжнародної торгівлі, розладу взаємоплатежів.

Представник пізнього неолібералізму американський вчений Б. Баласса розглядав проблему інтеграції в дещо іншій площини: чи призводить економічна інтеграції держави до її більш інтенсивної участі в міжнародній економіці. Для відповіді на це питання він уважно вивчав еволюцію інтеграції, яка відбувається на основі економічних і політичних процесів. Саме Баласса розробив схему інтеграційних процесів та виділив п'ять основних інтеграційних угод: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний і валютний союзи, політичний союз.

У 1974 р. він зробив порівняння еластичності попиту на імпорт країн ЄС до створення інтеграційного угруповання з тим же показником після утворення ЄС за галузями. Відповідно до отриманих результатів створення ЄС мало ефект створення торгівлі дуже суттєвих розмірів. Якщо до створення ЄС кожний 1 % зростання ВНП призводив до збільшення торгівлі між країнами на 2,4 %, то після створення ЄС -- на 2,7 %.

На цих висновках побудована ідея "другого кращого", що розглядалася англійцем Дж. Мідом у 1955 р. Представники іншої школи (Л. Кеохане, П. Робсон, М. Дюватріон та ін.) зробили спробу відокремити як домінуючі позаекономічні фактори: інтеграційні угруповання дозволяють країнам забезпечити більш надійну обороноздатність, вступ до "елітного клубу" вважається справою національного престижу тощо. Прихильники ще одного підходу вважають, що створення інтегрованої системи дає змогу ставити спільну мету і спільно її досягати (зростання зайнятості, виробництва, соціальна стабільність тощо). При цьому збільшується роль держави у вирішенні загальних проблем в рамках інтегрованої системи [9,c.308].

В рамках неокласики в середині 60-х рр. з'явився новий напрям, який називався корпораціоналізм. Його представники, американські економісти С.Рульф і Ю. Ростоу, вважали, що ядром інтеграції є ТНК, які здатні забезпечити інтеграцію міжнародної економіки, її раціональний і збалансований розвиток на противагу як ринковому механізму, так і державному регулюванню.

Представники структуралізму, одним з представників яких є шведський економіст Г. Мюрдаль, рахували, що вільне функціонування ринкового механізму в інтегрованому просторі може привести до певних диспропорцій в розвитку і розміщенні виробництва. Економічна інтеграція розглядалася ними як глибокий процес структурних перетворень в економіці країн, що інтегруються в результаті яких виникає якісно новий інтегрований простір, досконаліший господарський організм. На їх думку, полюсами розвитку інтеграції є великі фірми, промислові компанії, цілі галузі промисловості [10,c.763].

Пізніше, в 70-х рр. широкого поширення набули ідеї неокейнсіанства, представники якого вважали, що центральна проблема міжнародного економічного співробітництва полягає в тому, як уберегти різноманітні вигоди широкої міжнародної економічної взаємодії від обмежень і в той же час зберегти максимальний ступінь свободи кожної країни. Неокейнсіанці висунули два можливих варіанти розвитку міжнародної інтеграції: перший - інтеграція з наступною втратою національного суверенітету, але обов'язковим узгодженням економічних цілей і політики; другий - інтеграція з умовою збереження якомога більшої національної автономії. Припускаючи, що жоден з цих варіантів не може бути представлений у чистому вигляді, вони вважали необхідним їх оптимальне поєднання шляхом узгодження внутрішньої і зовнішньої господарської . політики сторін, що інтегруються [10,c.764].

Голландський соціал-демократ Ян Тінберген запропонував розрізняти два аспекти інтеграції господарської політики держав-членів: "негативну інтеграцію" і "позитивну інтеграцію". Під "негативною інтеграцією" мається на увазі "усунення різних інструментів міжнародної економічної політики",а під "позитивною" - "додаткові заходи для усунення неузгодженостей, які можуть існувати між митами та податками в різних країнах", а також "позитивні акції у виробничих галузях для здійснення реорганізації програм".

Представники іншої теорії (П. Робсон, А. Рюгман) вважають, що країни прямують до інтеграції своїх економік з метою подолання "фактора обмеженості" (сировина, інші фактори виробництва). Вважається, що цей фактор сприяв зростанню масштабів виробництва, розвитку товарної диференціації і нових-технологій.

Ще одна перевага інтеграції за даною теорією: зростання конкуренції, яка стимулює розвиток виробництва, покращення якості продукції.

Неокейнсіанський напрям теорії міжнародної інтеграції відображено в концепції диріжизму (А. Філіп, Р. Куперта ін.). Головною проблемою регіональної економічної інтеграції є пошук оптимального сполучення національних програм господарської політики із забезпеченням переваг, які надає тісне економічне співробітництво. Однак, інтеграційні програми потребують створення наднаціональних керівних структур, на що не всі суб'єкти інтеграції завжди погоджуються [9,c.309].

На сьогоднішній день, у зв'язку з розширенням ЄС, розроблено дві основні моделі подальшого розвитку європейської інтеграції на шляху її поглиблення, серед яких виділяються моделі "ступінчастої інтеграції", або "Європи концентричних кругів"та "диференційованої інтеграції" ("інтеграції на різних швидкостях").

Найбільш чітко розроблені моделі "ступінчастою інтеграції", або "Європи концентричних кругів". В їх основі лежить ідея про необхідність продовжувати зусилля із поглиблення інтеграції, навіть якщо частина членів ЄС на даний момент не в змозі це зробити. Таким чином, в ЄС утворюється "ядро" з найбільш розвинених країн; навколо нього "кола", що складаються з країн, глибина інтеграції яких поступово зменшується.

Привабливість цієї моделі полягає в тому що вона виглядає правдоподібною і життєвою.

Модель "диференційованої інтеграції" виходить з того, що географічне розширення ЄС повинне змінити концепцію інтеграції і припускає диференціацію швидкості інтеграційних процесів по різних країнах. Як і "ступінчаста", "диференційована" інтеграція переслідує мету поглиблення інтеграційних процесів, але при цьому виключає необхідність підписання договорів і обмеження часу [10,c.765].

2. Дослідження та аналіз інтеграцїйних процесів між країнами-членами СНД

2.1 Загальна характеристика економічного розвитку країн СНД та їх особливості

СНД була заснована на Алматинській нараді 21 грудня 1991 р. представниками 11 незалежних країн: Азербайджану, Білорусії, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, України. Азербайджан приєднався у 1993 р., а Грузія -у 1994 р., але 2009р. вона вийшла зі складу Співдружності.

На країни СНД припадає 15% території, 4,4% населення земної кулі, 3,8% світового ВВП, 3,1 % світового експорту, до того ж вони мають значний природно-ресурсний потенціал, який має велике значення для розвитку економіки країн.

В той же час, не дивлячись на значний потенціал, країни, в цілому, відстають від передових держав, причинами чого є недостатня увага до якості продукції, невисока технологічна дисципліна, а також спадщина радянської економіки - галузеві перекоси,тобто нерівномірний їх розвиток. В СРСР пріоритет надавався розвитку енергетичного машинобудування, галузям військової і космічної спрямованості. Виробництво ж споживчих товарів, сільське господарство вважалися другорядними, а тому недостатньо фінансувались та недоінвестовувались.

В період ринкових перетворень ці сектори економіки зазнали істотних змін: ряд виробництв був закритий, інші значно скоротили обсяги випуску продукції. Досягти успіху змогли підприємства, які залучили іноземні інвестиції і модернізували технології, асортимент і методи управління. Частина таких підприємств тепер є компонентами глобальних ТНК - українська "Криворіжсталь" казахстанські міделиварні заводи, російські пивні компанії і шоколадні фабрики, автоскладальні виробництва в Росії і Узбекистані. Іноземний капітал присутній також і у сфері послуг: мобільному зв'язку, вантажоперевезеннях автомобільним і морським транспортом, аудиті і консалтингу, банківському секторі.

В період перших десяти років після розпаду СРСР, країни СНД переживали спад в усіх сферах економіки. За 1992-1998 р.р. об'єм ВВП і промислового виробництва в цих країнах скоротилися до 30-80 % від рівня 1991 р. [2,c.328].

Тому, для відновлення економіки, у всіх країнах колишнього СРСР були проведені системні реформи. За методами проведення реформ та за інтенсивністю країни можна поділити на 3 групи:

1.радикальні- Киргизія, Казахстан, Росія;

2. консервативні - Узбекистан, Туркменія, Білорусь;

3. проміжні - усі інші країни.

Основними складовими системних реформ були:

лібералізація цін;

організація приватизаційного процесу;

створення нових банківської, податкової, бюджетної систем;

реформування грошово - кредитної сфери;

реформування валютної сфери;

формування ринкового механізму регулювання зовнішньої торгівлі [9.,c.83-84];

Внаслідок проведених реформ, починаючи з 2000 р., в державах СНД поновилося економічне зростання, окрім України. В поточному десятиріччі середньорічні темпи росту ВВП країн Співдружності складали 7-8%, що в 1,5-2 рази перевищували середньосвітові. До таких належать: Вірменія, Білорусія, Казахстан. В інших же країнах СНД спад виявився глибшим. Рівень ВВП 1991р. вони не змогли досягти аж до 2007р.: Грузія, Азербайджан, Таджикистан - через військові конфлікти, а також Україна - внаслідок невдалих реформ і проблем з енергопостачаннями з Росії. Російські реформи також не можна визнати достатньо вдалими, проте завдяки зростанню цін на енергоносії російська економіка в 2008 р. вийшла на номінальні показники передреформного періоду (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Середньорічні індекси фізичного об'єму ВВП в країнах СНД, у % до показника 1991р.

Країна

1995р. до 1991р.

2000р. до 1991р.

2007р. до 1991р.

Азейбарджан

42

59

188

Білорусія

60

70

177

Вірменія

66

90

152

Грузія

36

48

84

Казахстан

69

78

154

Киргизстан

55

72

97

Молдова

48

42

61

Росія

65

71

110

Таджикістан

41

41

75

Узбекистан

82

99

152

Україна

52

47

79

На сьогоднішній день взаємовідносини країн-членів залишаються складними: труднощі між Україною та Росією через газове питання, аварія в газотранспортній системі, що стало причиною конфлікту між Росією і Туркменістаном, "молочний" конфлікт Росії з Білорусією, що доповнилось ще й світовою економічною кризою. Безумовно, це відобразилось на основних макроекономічних показниках (Табл. 2.2).

Табл.2.2 Основні макроекономічні показники країн СНД, % (січень-грудень 2009р. в % до січня-грудня 2008р.)

Країна

ВВП

Промис-лова продук-

ція

Продук-ція сільського господарс-тва

Iнвестиції в основ-ний капі-тал

Вантажні перевезе-ння

Роздріб-ний товаро-обіг

Індекси цін виробни-ків проми-слових товарів

Індек-си спожв-чих цін

Азербайджан

109,3

108,6

103,5

81,3

100,3

108,9

80,8

101.5

Білорусія

100,2

97,2

99,9

63,6

95,1

103,0

114,5

113,0

Вірменія

85,6

92,2

101,3

108,6

109,7

101,01)

107,1

103,4

Казахстан

101,2

101,7

113,8

102,1

97,1

96,11)

78,0

107,3

Киргизстан

102,3

93,6

107,4

119,7

106,8

99,9

112,0

106,8

Молдова

93,5

77,8

90,1

57,53)

47,8

95,61)4)

97,0

100,0

Росія

92,1

89,2

101,2

83,0

81,8

94,51)

95,7

111,7

Таджикістан

103,4

93,7

110,1

84,5

118,8

110,4

101,1

106,4

Туркменістан

106,1

102,02)

120,5

Узбекистан5

108,1

109,0

105,7

128,33)

113,42)

116,6

Україна

85,0

78,1

100,1

56,33)

76,8

83,4

106,5

115,9

В середньому по країнах СНД*

93

90

102

84

87

94

97

111

Джерело: Статкомітет СНД

Примітки: 1) Без обороту підприємств живлення;2) Включаючи трубопроводи; 3) Січня-вересня 2009 р. в % до січня-вересня 2008 р.; 4) Торгуючих організації; 5) За даними офіційних публікацій, у тому числі в Інтернеті;

. . . -Дані відсутні (не представлені);*- Оцінка.

Виходячи з наведених даних, кращий показник по зростанню ВВП і промисловому виробництву має Азербайджан 109,3 % .Позитивні темпи зростання ВВП в січні-лютому 2009 р. вдалося також зберегти Узбекістану -108,1% та Туркменістану-106,1%. Нижчий показник по ВВП за підсумками січня-лютого 2009 р. зафіксовано в Україні та Вірменії-85% та 85,6% відповідно. По ключовому виду економічної діяльності - промисловому виробництву- найнижчі показники демонструють Україна та Молдова- мінус 21,9% і 22,2% відповідно, а найвижчий Узбекістан- плюс 9% , та Азейбарджан - плюс 8,6% . Щодо України, то вона мала найзначніше падіння по динаміці роздрібного товарообігу : мінус 16,6% за 2009 р. в порівнянні з 2008 р. Враховуючи значущість чинника споживчого попиту для перспектив економічного зростання, можна прогнозувати, що і в найближчій перспективі Україна демонструватиме гірші соціально-економічні показники серед країн СНД. Конкуренцію їй можуть скласти тільки Молдова і, в меншій мірі, Росія. Слід відмітити, що Білорусія, має кращі показники порівняно з Росією та Україною по усим, розглянутим у таблиці 2.2, позиціям. Для більш об'єктивного аналізу динаміки розвитку країн СНД, розглянемо індекси фізичних об'ємів валового внутрішнього продукту за 2001-2009р.р (табл.2.3).

Табл.2.3 Iндекси фізичних об'ємів валового внутрішнього продукту (в постійних цінах)

2001

2005

2006

2007

2008

2009

У % до попереднього року

Азербайджан

109,9

126,41

134,51

125,01

110,8

109,3

Білорусія

104,7

109,4

110,0

108,6

110,2

100,2

Вірменія

109,6

113,9

113,2

113,7

106,8

85,6

Грузія

104,8

109,6

109,4

112,3

102,3

92,22

Казахстан

113,5

109,7

110,7

108,9

103,3

98,53

Киргизстан

105,3

99,8

103,1

108,5

108,4

102,3

Молдова

106,1

107,5

104,8

103,0

107,8

92,33

Росія

105,1

106,4

107,7

108,1

105,6

92,1

Туркменістан

113,3

111,6

110,5

Таджикістан

109,6

106,7

107,0

107,8

107,9

103,4

Узбекістан

104,5

107,0

107,3

109,5

109,0

108,1

Україна

109,2

102,7

107,3

107,9

102,3

84,14

В середньому по СНД*

106

107

108

109

106

93

2000 = 100

Азербайджан

109,9

188,3

253,2

316,5

350,7

383,3

Вірменія

104,7

143,4

157,7

171,3

188,7

189,1

Білорусія

109,6

178,0

201,5

229,1

244,7

209,5

Грузія

104,8

142,6

156,0

175,2

179,2

Казахстан

113,5

163,8

181,3

197,4

203,9

Киргизстан

105,3

120,3

124,0

134,6

145,9

149,3

Молдова

106.1

140,8

147,5

152,0

163,8

Росія

105,1

134,7

145,0

156,8

165.6

152,5

Таджикістан

109,6

158,6

169,7

183,0

197,4

204,2

Туркменістан

Узбекистан

104,5

131,0

140,6

153,9

167,8

181,4

Україна

109,2

145,0

155,5

167,8

171,7

В середньому по СНД*

106

138

150

162

171

159

Джерело: Статкомітет СНД

Примітки: 1) Високі темпи економічного зростання пов'язані зі значним збільшенням видобутку нафти і газу; 2) Січня-червня до січня-червня; 3) Січня-вересня до січня-вересня; 4) III квартал до III кварталу; . . .-Дані відсутні (не представлені); *-Оцінка (розрахунок).

За даними Табл. 2.3 можна сказати про значне скорочення зростання ВВП у 2009р. порівняно з 2008р., ніж у 2001р., порівняно з 2000р. у всіх країнах членах СНД, крім Узбекістану, де індекс фізичного об'єму ВВП у 2009р. зріс, порівняно з 2001р. на 3,6%. Найбільш негетивні зміни по ВВП показали Вірменія (-21,2%), Україна (-18,2%), Молдова (-15,5%) та Росія (-13,5%). Загальне скорочення ВВП в середньому по Співдружності становило -13%.

Якщо показник індексу ВВП за 2000р. прирівняти до 100, то можна зробити наступні висновки: за 9 років цей показник зріс в кожній з країн. Особливо слід відмітити Азербайджан, де він зріс в 3,5 рази, та Вірменію- в 1,9 рази.

2009р. для всіх країн закінчився значним скороченням об'ємів ВВП, об'єктивними причинами чого стали наслідки світової економічної кризи.

Відносно роздрібного товарообігу у країн СНД біьшість мали позитивне значення данного показника (Рис. 2.1).

Найбільший позитивний показник має Узбекістан: 16,6%, а негативний - Україна:-16,6%, порівняно з попереднім роком. До країн, що майже не змінили обсяги товарообігу, можна віднести Вірменію та Казахстан, що, за даної економічної ситуації у світі, можна вважати позитивним показником для їх економік.

Рис. 2.1- Роздрібний товарообіг країн СНД в поточних цінах станом на 2009р. в % до 2008р.

З кожним роком об'єм експортно-імпортних операцій між країнами СНД набагато менше, порівняно з іншими країнами світу(Рис.2.2 та Рис.2.3).

Рис.2.2- Обсяги імпорту країн СНД в межах співдружності та з інших країн (млн. грн.)

Головним джерелами імпорту для країн СНД є Азейбарджан, Білорусія, Україна та Казахстан (за винятком Киргизії, де головним постачальником став Китай, а також Туркменістану, де на першому місці серед партнерів по імпорту виявилися США). Доля російських постачань не занадто велика - від 11 % у Вірменії та Туркменістані, до 25% в Узбекистані і 36% в Казахстані - і цілком порівняна з долею інших партнерів. У 2000р. обсяги імпорту країн СНД були незначними як між країнами Співдружності, так і з інших країн світу порівняно з 2008р. , в якому обсяги імпорту збільшились на 96,8 млн.дол. та 459,1 млн.дол. відповідно. Але вже в наступному, 2009р., ці обсяги знову скоротились через світову економічну кризу майже в 2 рази. В експорті спостерігається така ж тенденція, що й в імпорті.

Рис. 2.3- Експорт країн СНД в межах співдружності та до інших країн (млн.дол.)

В експорті спостерігається така ж тенденція, що й в імпорті. За період 2000-2008р.р. його обсяги значно зросли, а в 2009р. зменшились майже в 2 рази порівняно з попереднім роком внааслідок економічної кризи (Рис. 2.2). Значення Росії як ринку для експорту товарів з країн СНД значно зменшилось. Вона поступилася першим місцем в структурі експорту Вірменії -Бельгії, Таджикістану - Нідерландам, Грузії - Туреччині, Туркменістану - Україні, Азербайджану - Італії.

У торгівлі послугами ситуація, ймовірно, схожа, проте певних висновків зробити не можна, оскільки статистичні відомства країн співдружності не публікують даних по географії зовнішньої торгівлі послугами. При аналізі зовнішньоекономічних зв'язків держав СНД потрібно мати на увазі високу питому вагу неспостережуваної економіки і, відповідно, торгівлі, статистику, що не враховується, або спотворює дані. Подібна практика має місце як між самими країнами СНД (наприклад, поставки овочів і фруктів із Закавказзя і Центральної Азії в Росію, Білорусію і Україну, що майже не враховуються), так і з далеким зарубіжжям ( наприклад, контрабандна торгівля з Китаєм, Туреччиною, Фінляндією, Польщею) [2,c.330]..

Отже, як ми бачимо з Рис.2.2 та 2.3 , країни Співдружності більш активно співпрацюють в торгівлі поза її межами, ніж в рамках СНД, що ще раз підтверджує, що між країнами-членами існує значна кількість невирішених питань як в економічній сфері, так і в політичній. Щодо співробітництва країн в рамках СНД у напрямку подолання кризи, то вони намагалися і намагаються об'єднати зусилля задля її подолання.

На початку 2009 р. був підписаний спільний російсько-білоруський антикризовий план, особливе місце в якому займають заходи, спрямовані на допуск білоруської продукції на рівних умовах на російський ринок і російських товарів, - на білоруський. З урахуванням так званої "молочної війни" і пов'язаної з цим заявами Президента Білорусії А. Лукашенко про підготовку пропозицій про введення митного і пограничного оформлення на білорусько-російській межі, можна зробити висновок про те, що поставлена в угоді мета доки залишається не досягнутою.

Ще одним документом, який присвячений антикризовим діям, являється План по реалізації спільних заходів держав-членів ЄврАзЕС по подоланню наслідків світової фінансової кризи. 4.02.2009 р. в рамках ЄврАзЕС було прийнято рішення про установу Антикризового фонду в размірі 10 млрд. дол. США. Пізніше, 20.05.2009 р. було встановлено розмір внесків кожної країни-члена до фонду: внесок Росії -$7,5 млрд, Казахстану - $1 млрд, Киргизії - $1 млн, Таджикистану - $1 млн, Вірменії - $1 млн. Білорусія не буде донором антикризового фонду через гостру нестачу коштів.

Оцінка спільних дій з подолання кризи повинна вироблятися з урахуванням двосторонніх відносин країн в рамках СНД, які, через значну кількість конфліктів, є досить складними. Полярність поточної соціально-економічної ситуації також не свідчить про скоординованість і ефективність спільних дій. Таким чином, на рівні країн СНД повторюється та ж ситуація що і в цілому у світовому співтоваристві. Визнаючи важливість об'єднання зусиль на міждержавному рівні задля подолання кризи, роблячи певні координаційні дії, країни СНД доки виявляються не в змозі спільно ефективно боротися з економічною кризою [29].

2.2 Участь країн-членів СНД в субрегіональних об'єднаннях та перспективи їх подальшого розвитку

Недостатня ефективність структур Співдружності незалежних держав, невиконання значної частини підписаних у рамках СНД домовленостей і конфлікти інтересів привели до формування субрегіональних угрупувань усередині СНД. Крім того, ряд держав співдружності бере участь і в об'єднаннях країн, що включають і інші держави, що не входили до 1991 р. до складу СРСР.

СРБ - Союз (Союзна держава) Росії і Білорусії. 21 лютого 1995 року був підписаний Договір про дружбу, добросусідство і співпрацю між Російською Федерацією і Республікою Білорусь.

2 квітня 1996 року був підписаний Договір про утворення Співтовариства Білорусі і Росії.

Серед основних задач, які були досягнуті, виділяють:

? відновлення і подальший розвиток виробничих коопераційних зв'язків;

? збільшення міждержавного торгового обігу більш ніж в три рази;

? координація зовнішньої політики держав-союзників, підвищення обороноздатності і безпеки, військово-технічна співпраця;

? рівность прав і свобод громадян Білорусі і Росії, взаємодії в сферах науки, культури, освіти [26].

Більша частина цих цілей так і не була досягнута і сьогодні, як Білорусія, так і Росія, розуміють, що інтеграція не може бути рівноправною через різний політичний і економічний статуси держав. Зацікавленість сторін в СРБ з кожним днем зменшується реальнішими об'єднувальними проектами Росії - Митний союз, ЄЕП. Білорусія готова брати в них участь, що обмежує поле для зовнішньополітичних маневрів Мінська і наближає необхідність остаточно визначитися з геополітичною орієнтацією [34]. ЄврАзЕС- Євроазійське економічнеспівтовариство, яке виникло в 2000р. на базі Митного союзу п'яти країн, в який у кінці 90-х послідовно увійшли Росія, Білорусія, Казахстан, Киргизія і Таджикистан. У травні 2002 р. на прохання керівництва Молдавії і України цим державам був наданий статус спостерігача при ЄврАзЕС. В 2003 р. було задоволено аналогічне прохання Вірменії. У 2006 р. членом ЄврАзЕС став Узбекистан.

До числа основних завдань Співтовариства входять:

· завершення оформлення в повному об'ємі режиму вільної торгівлі, формування єдиного митного тарифу і єдиної системи заходів нетарифного регулювання;

· уніфікація правил торгівлі товарами і послугами, і їх доступу на внутрішні ринки;

· створення загальної системи митного регулювання;

· розробка і реалізація спільних програм соціально-економічного розвитку;

· створення рівних умов для виробничої і підприємницької діяльності;

· формування спільного ринку транспортних послуг і єдиної транспортної системи;

· формування спільного енергетичного ринку;

· створення рівних умов для доступу на ринки сторін іноземних інвестицій [14];

Головним напрямом розвитку подальших стосунків країн у рамках ЄврАзЕС являється Митний Союз. Главами урядів держав, в цілях створення умов для вільного руху товарів на митній території Митного союзу, були підписані ряд міжнародних документів, що стосуються регулювання стягування непрямих податків при експорті і імпорті товарів, сфери технічного регулювання, застосування санітарних, ветеринарних і фітосанітарних заходів системи передачі даних статистики зовнішньої і взаємної торгівлі в Центр митної статистики Комісії Митного союзу [13].

ГУАМ- Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова. Це об'єднання формально виникло в 1999р. Декілька років учасником угрупування був і Узбекистан. Найголовніші завдання організації :

· формування зони вільної торгівлі;

· налагодження експорту/транзиту;

· зміцнення національої єдності ;

· орієнтація країн-членів на євроатлантичну інтеграцію [2,c.334].

На останньому засіданні парламентської Асамблеї ГУАМ країни-члени розглядали питання про подальшу співпрацю для створення загального простору інтеграції і безпеки в регіоні ГУАМ, підтримку європейської інтеграції держав-членів, розвиток тісніших відносин з ЄС, необхідність активізації взаємодії з метою посилення консолідації в Організації для просування загальних зовнішньополітичних пріоритетів [17].

ЄЕП - Єдиний економічний простір чотирьох ведучих країн СНД - інтеграційний проект 2003 р., який підписали Президенти Росії, України, Білорусії і Казахстану

Завдання ЄЕП :

· координації макроекономічної політики;створення митного союзу;створення економічного і валютного союзів;

· визначення порядку і створення надійного і ефективного механізму вирішення суперечок;

· формування регіональних систем державного регулювання;

· реформа політики в області трудових стосунків, забезпечення конкуренції і охорони довкілля [15].

Експерти, вважають, що, здебільшого, перспективи проекту ЄЕП залежатимуть від позиції України, яка формується як під впливом внутрішньополітичної кон'юнктури, так і зовнішнього тиску з боку США і ЄС.

Iснує думка, що в самий найближчий час необхідно зосередити увагу на підготовці угод в різних секторах економіки країн, а також розробляти і приймати договори про умови функціонування зони вільної торгівлі. У рамках "четвірки" об'єктивно склалися умови для спільного регулювання ринків нафти, газу, нафтопродуктів, металів, авіаційної техніки, аграрної продукції.

Ще одним шляхом розвитку співробітництва країн в рамках ЄЕП вважають наповнення його інвестиційними проектами, що цілком відповідало як інтересам Українита так і інтересам інших країн-учасниць. Росії ж доцільно було б стимулювати розробку транспортно-транзитних і енергетичних проектів, що спільно реалізовуються країнами СНД з Євросоюзом.

В цілому, експерти сходяться на думці, що Єдиний економічний простір у рамках СНД може бути вигідний усім його учасникам, але для цього необхідно багато і важко працювати в даному напрямі [24].

ШОС - Шанхайська організація співпраці (ШОС) є постійно діючою міжурядовою міжнародною організацією. Створена 15 червня 2001р. в Шанхаї (КНР) Республікою Казахстан, Китайською Народною Республікою, Киргизською Республікою, Російською Федерацією, Республікою Таджикистан, Республікою Узбекістан.

До основних завдань ШОС відносяться:

· зміцнення взаємної довіри і добросусідства між країнами-учасницями;

· співпраця в політичній, торговельно-економічній, науково-технічній і культурній областях, у сфері освіти, енергетики, транспорту, туризму захисту довкілля і інших;

· спільне забезпечення і підтримка миру, безпеки і стабільності в регіоні;

· створення демократичного, справедливого і раціонального нового міжнародного політичного і економічного порядку [19].

Перспективи Шанхайської організації співпраці досить значні. По-перше, всі країни-учасниці близькі географічно та історично, а також за своєю культурою. Усі вони потребують збереження стабільності і безпеки як всередині своїх країн, так і по периметру зовнішніх меж, тому зацікавлені і в досягненнях позитивних результатів в рішенні соціально-економічних завдань. Усі держави-учасники ШОС виявляють зацікавленість в посиленні економічної складової своєї організації, оскільки вони розуміють, що, тільки об'єднавши зусилля, зможуть перетворити Шанхайську організацію співпраці на більш значущу міжнародну організацію [21].

Міністри позитивно оцінили хід реалізації затверджених у рамках ШОС "пілотних проектів" в транспортній сфері - автодоріг "Китай-Киргизстан-Узбекистан", в червні 2008 року завершено підготовку проекту рамкової угоди між урядами держав-членів ШОС про створення сприятливих умов для міжнародних автомобільних перевезень. Країни також вирішили активізувати співпрацю в області залізничного і авіаційного транспорту [19].

Таким чином, інтеграційний, торговельно-економічний, інвестиційний, антитерористичний, енергетичний, геополітичний, транспортний і гуманітарний компоненти є і залишаться на найближчий час ключовими в діяльності ШОС.

ОЕС- Організація економічного співробітництва, до якої спочатку входили Туреччина, Іран і Пакистан, а в 1992 р. до неї приєдналися усі пострадянські держави з переважанням мусульманського населення, а пізніше - і Афганістан.

Цілі ОЕС :

· усунення торговельних бар'єрів між країнами-учасницями на основі системи тарифних преференцій ОЕС;

· розвиток співпраці в промисловій сфері за допомогою створення спільних підприємств, орієнтованих на регіональний ринок;

· створення банку інвестицій і розвитку за участю приватного сектора країн-учасниць;

· реорганізація страхових компаній країн-учасниць ОЭС в єдину страхову компанію;

· сприяння внутрішньорегіональному туризму;

· створення транспортної системи;

У довгостроковій перспективі країни ОЕС націлені на задоволення потреб усього регіону в енергії і забезпечення виходу країн-учасниць на міжнародні ринки, просування співпраці в розвитку нових і поновлюваних джерел енергії і підвищення ефективності виробництва і раціонального використання енергії. До 2015 р. сторони мають намір здійснити паралельне функціонування енергосистем в регіоні ввести в експлуатацію або сприяти розробці розгалужених мереж/маршрутів нефтегазотрубопроводов, розширити використання поновлюваних і альтернативних джерел енергії. Учасники ОЕС також визначили перспективи розвитку співпраці в сферах торгівлі, комунікації, енергетики, економіки, сільського господарства, екології, щодо питань контролю над незаконним оборотом наркотиків і організованою злочинністю, а також розвитку людських ресурсів і зниження рівня бідності в країнах ОЕС [12].

АТЕС - Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво. Утворилося у 1989р. внаслідок підписання угоди про співпрацю між 12 країнами цього регіону: США, Канадою, Японіію, Австралією, Південною Кореєю, Брунеєм, Малайзією, Індонезією, Новою Зеландією, Сінгапуром, Таїландом, Філіппінами. Пізніше до них приєдналися поступово ще 9 країн : Китай, Гонконг, Тайвань (у 1991р.), Мексика та Папуа - Нова Гвінея (у 1993 р.), Чилі (у 1994 р.), Росія, В' єтнам та Перу (у 1997 р.).

Головні задачі:

· узгодження політики в галузі торгівлі та інвестицій;

· співробітництво в галузі енергетики, транспорту і телекомунікацій, туризму, охорони довкілля.

Усвідомлення проблем, з якими стикається АТЕС, змусило учасників саміту в Сінгапурі заговорити про необхідність реформ. Серед головних напрямів були відмічені: підтримка і розвиток малих і середніх підприємств; підвищення зайнятості, передусім в нових і зростаючих галузях, і активізація співпраці в рішенні соціальних проблем в процесі глобалізації.

Щоб полегшити умови створення і функціонування бізнесу в рамках АТЕС, учасники саміту в Сінгапурі поставили метою до 2015 р. знизити вартість, тривалість і число процедур, які необхідно здійснити підприємцям для відкриття бізнесу, отримання кредиту, виконання контракту, отримання необхідних дозволів і проведення трансграничної торговельної операції [16].

ОЧЕС - Організація чорноморського економічного співробітництваі, утворена в 1992р. До складу входять 12 держав: Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Росія, Сербія, Туреччина, Україна.

Цілі організації:

· тісніше економічне співробітництво країн-учасниць;

· вільне пересування товарів, капіталів, послуг і робочої сили і інтеграція економік цих країн у світову економічну систему;

· здійснення інфраструктурних проектів - будівництва трубопроводів і автодоріг.

У рамках ОЧЕС існує ряд проектів, загальною вартістю 45 млрд.євро, з яких 35 млрд. планується витратити до 2020 року.

Регіон ОЧЕС географічно розташований таким чином, що може витягнути чималий прибуток від участі в намічених проектах. Учасники ОЧЕС, готові зробити спільні зусилля, щоб сприяти гармонізації політичних заходів, спрямованих на підтримку що відповідає усім сучасним вимогам транспортної системи.

Розглядається співпраця в таких напрямах як розвиток морських автострад, мультимодальних, комбінованих перевезень, створення автотраспортного кільця навколо Чорного моря та інші [18].


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.