Миротворчі операції ЄС

Міжнародно-правові аспекті миротворчої діяльності Європейського Союзу. Особливості проведення миротворчих операцій Союзу в різних регіонах світу: Балкани, пострадянський простір, Азія, Близький Схід, Африка. Проблеми та досягнення даних операцій.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 03.01.2014
Размер файла 63,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Миротворчі операції ЄС

Вступ

Завдання зберегти мир, запобігти збройним конфліктам, не допустити знищення людей в етнічних протистояннях потребує об'єднання усіх зусиль суспільства. На жаль, після Другої світової війни у світі спостерігається багато прикладів регіональних війн та конфліктів, які дестабілізують ситуацію і чекають на своє розв'язання. Виходячи з того, що держави в сучасних умовах взаємопов'язані і будь-яка проблема, що виникла в окремій країні може вплинути на сусідні і навіть на дуже віддалені країни і регіони, сьогодні постало перед людством серйозне завдання - створення механізму подолання та попередження криз та кризових явищ.

Одним з механізмів попередження та подолання криз вважаються миротворчі операції або миротворчість. Для сучасних міжнародних відносин миротворчість знаменує собою операції з підтримання миру та безпеки. У цій сфері спостерігається зростання ролі ЄС як самостійного гравця, що продовжує розвивати власну зовнішню та безпекову політику, включно із оборонною складовою. В цьому зв'язку варто пригадати зусилля ЄС, спрямовані на застосування засобів політики безпеки та оборони у врегулюванні конфліктів та миротворчих місіях не тільки на Європейському континенті, але й за його межами. Потрібно врахувати, те що дії ЄС у цьому напрямі є скоординованими з НАТО і значною мірою спираються на потенціал Альянсу. Євросоюз накопичує досвід самостійної підготовки та проведення операцій, покликаних сприяти врегулюванню конфліктів, який є важливим для становлення ЄС як організації, здатної оперативно та ефективно управляти миротворчими контингентами.

Цій темі присвятили свої дослідження такі зарубіжні науковці як: Н. Арбатова, А. Кокеев, Г. Греві, Р. Гован, Е. Гросс, М. Мерлінген, А. Ретман та ін. Серед українських науковців, що займаються даною проблематикою варто відзначити: О. Снігир, О. Целуйко, Т. Стародуб, К. Вовченко та ін.

Метою даної роботи є: визначити основну роль ЄС у миротворчій діяльності.

Для досягнення мети потрібно вирішити такі завдання: визначити загальні принципи та правові підстави миротворчої діяльності ЄС, охарактеризувати основні органи, що ухвалюють рішення про проведення миротворчих операцій ЄС, проаналізувати миротворчі операції ЄС та ефективність їх здійснення, визначити основні проблеми миротворчих операцій ЄС.

Обєкт: Спільна зовнішня та безпекова політика ЄС.

Предмет: ефективність миротворчої діяльності ЄС.

При виконанні цієї роботи використовувалися такі методи дослідження: історичний, аналітичний, порівняльний, а також метод узагальнення.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох питань, висновків, списку використаних джерел та літератури. В першому питанні визначено міжнародно-правові аспекті миротворчої діяльності ЄС. В другому - охарактеризовано миротворчі операції ЄС в різних регіонах світу. В третьому питанні визначені основні досягнення та проблеми миротворчих операцій ЄС.

1. Міжнародно-правові аспекти миротворчої діяльності ЄС

правовий миротворчий європейський операція

Миротворчість відіграє надзвичайно важливу роль в діяльності Європейського Союзу. Здійснюючи міжнародні операції, ЄС виступає як один з найважливіших центрів врегулювання регіональних конфліктів та має значний вплив у забезпеченні європейської міжнародної безпеки.

Важливим завданням є визначення правових основ здійснення миротворчої діяльності ЄС. Сама можливість ЄС проводити миротворчу діяльність у формі операції з підтримання миру виникла з прийняттям Амстердамського (1997 р.), а потім Ніццького (2001 р.) договорів. До цього Союз проводив різного роду спостережні місії без силової складової. За Ніццьким договором ЄС міг проводити гуманітарні, рятувальні, миротворчі операції й завдання збройних сил з урегулювання кризових ситуацій (ст. 17 ДЄС). Цей перелік значно змінився після прийняття Лісабонського договору.

Лісабонський договір надав правосуб'єктності Європейському Союзу, який став юридично цілісною структурою. За чинними досі договорами він був сукупністю трьох складових - Європейського економічного співтовариства («спільний ринок»), спільної зовнішньої політики і політики безпеки, спільної політики юстиції і внутрішніх справ.

З 2009 р. Європейський Союз виступає правонаступником Європейського Співтовариства. Незважаючи на ліквідовану Лісабонським договором систему «опор», питання миротворчої діяльності відноситься до Спільної зовнішньої політики і політики безпеки (СЗППБ), яка має певні відмінності в правовому регулюванні.

Лісабонський договір до компетенції СЗППБ ЄС включив «усі сфери зовнішньої політики та усі питання, що стосуються безпеки Союзу, включно з поступовим розвитком спільної політики оборони, що може призвести до спільної оборони». До завдань і напрямів СПБО також включено гуманітарні й рятувальні операції, запобігання конфліктам і миротворча діяльність, здійснення кризового управління.

Лісабонський договір змінив перелік операцій, які може виконувати ЄС за Ніццьким договором на наступний: спільні операції з роззброєння; гуманітарні місії і місії з евакуації; місії, пов'язані з наданням порад і сприяння у військовій сфері; місії з запобігання конфліктам і підтримки миру; місії бойових підрозділів з врегулювання криз, в тому числі місії з відновлення миру і стабілізаційні операції після закінчення конфліктів (ст. 43 ДЄС).

Загальні принципи проведення операцій та місій під керівництвом ЄС, порядок задіяння сил та засобів країн-членів також регламентується Європейською стратегією безпеки (2003), Петерберзькою (1994) та Хельсінською (1999) деклараціями.

Поступово проходячи етапи інтеграції, ЄС ставив перед собою дедалі складніші миротворчі завдання. В той же час військова складова у ЄС все ще не відповідає цілям, які ставляться перед військовими в операціях з підтримання миру (ОПМ). Це змушувало ЄС шукати механізми співробітництва з іншими європейськими організаціями, які мають яскраво виражений військово-політичний напрям функціонування - Західноєвропейський союз (ЗЄС) та НАТО.

За Амстердамським договором на основі одноголосності ЄС міг приймати політичні рішення, що уповноважують ЗЄС на проведення миротворчих операцій. Певні питання відносин ЗЄС і ЄС знайшли своє відображення у французько-британській декларації, підписаній в Сен-Мало 4 грудня 1998 р. Було вирішено, що ЄС «повинен мати здатність проводити автономні дії з опорою на надійні збройні сили, засоби прийняття рішень про їхнє застосування і готовність до таких рішень з метою реагування на міжнародні кризи».

Враховуючи, що переважна більшість країн-членів ЄС також є членами НАТО, особлива увага була приділена питанням офіційних відносин між двома організаціями, яких на той час не існувало. Так протягом 90-х років Західноєвропейський Союз (ЗЄС) виконував лише функцію зв'язку. Ситуація радикально змінилася, коли на тлі конфлікту на Балканах керівництво ЄС взяло на себе відповідальність за більшість функцій, які належали ЗЄС. ЄС і НАТО розпочали спільну розробку напрямків співпраці та провели низку консультацій. Ця робота завершилась у 1999 році започаткуванням стратегічного партнерства між двома організаціями (Декларація ЄС - НАТО про Європейську політику безпеки і оборони) та ухваленням положень документу «Берлін-плюс». Домовленості «Берлін-плюс» ґрунтуються на тому, що країни, які входять до складу обох організацій, мають тільки одні збройні сили та обмежені оборонні ресурси, на які вони можуть покластися. За таких умов та з метою уникнення дублювання ресурсів було погоджено, що Європейський Союз під час проведення своїх операцій може користуватись ресурсами і засобами НАТО. Фактично ці домовленості дають НАТО змогу підтримувати операції, що здійснюються під проводом ЄС, в яких Альянс у цілому не бере участі.

Основними елементами домовленостей «Берлін-плюс» є:

· доступ ЄС до систем НАТО, які можуть допомогти планувати операції під керівництвом ЄС;

· доступність сил та засобів НАТО для використання в операціях з врегулювання криз під проводом ЄС;

· комплексне врахування наявних ресурсів для потреб операцій під керівництвом ЄС у системі оборонного планування НАТО;

· угода між НАТО і ЄС щодо обміну інформацією з обмеженим доступом;

· процедури надання, повернення і відкликання ресурсів і засобів НАТО;

· проведення консультацій між НАТО і ЄС.

Лісабонський договір 2007 р. остаточно вирішив питання співробітництва ЄС з НАТО та ЗЄС: спільна оборона держав-членів ЄС реалізується в рамках НАТО (ст. 42 п. 2 ДЄС), а за Протоколом «Про статтю Договору про Європейський Союз» в своїй діяльності ЄС та держави-члени можуть спиратися на ресурси НАТО або Західноєвропейського союзу (ЗЄС).

Проте на практиці ЄС не лише може, а й змушений при здійсненні миротворчої діяльності спиратися на ресурси саме НАТО, оскільки лише ця організація має відповідну військово-командну структуру.

В здійсненні миротворчої діяльності ЄС згідно установчих договорів має співробітничати з ООН, що і закріплене в ст. 220 Договору про функціонування ЄС 2007 р. (ДФЄС): «Союз встановлює будь-яке корисне співробітництво з органами Організації Об'єднаних Націй та її спеціалізованих установ, з Радою Європи, з Організацією з Безпеки і Співробітництва в Європі і з Організацією Економічного Співробітництва і Розвитку. Союз також підтримує потрібні взаємозв'язки з іншими міжнародними організаціями».

Рамкова Декларація ЄС-ООН про співпрацю в управлінні кризами була підписана 24 вересня 2003 р. Визнаючи ключову роль Ради Безпеки (РБ) ООН в галузі міжнародної безпеки та необхідність дотримання норм міжнародного права, Європейський Союз віддає перевагу самостійному проведенню миротворчих операцій, здійснюваних згідно санкцій РБ ООН, але під своїм безпосереднім керівництвом. Якщо ж мова йде саме про операції ООН, то в ній можуть брати участь окремі країни ЄС, але не інтеграційне об'єднання в цілому, оскільки два різних рівня міжнародної координації миротворчості неможливо привести до спільного знаменника. Незважаючи на те, що ЄС віддає перевагу операціям відповідно до санкцій РБ, він може діяти і на свій розсуд.

Організація діяльності представників ЄС в зонах конфліктів потребує немалих фінансових вкладів, але необхідних коштів ЄС досягти ще не вдається. Лише частина витрат покривається бюджетом ЄС. Витрати на утримання воєнних, поліцейських, експертів, направлених країнами ЄС для участі в операціях, оплачуються самими країнами-членами. Фінансування місій з бюджету СПБО має ряд проблем. Незважаючи на те, що бюджет СПБО був подвоєний з 2002 року, він все ж таки залишається недостатнім для зростаючої кількості місій та операцій. Велика частка витрат оплачується державами-членами за принципом ad hoc, значно знижує здатність ЄС до довготермінового планування більш складніших операцій.

Рада є головним органом ЄС який ухвалює рішення щодо проведення миротворчих місій. Цей орган існує в кількох формаціях (складах), у тому числі в складі міністрів закордонних справ. Поряд функціонує Верховний представник Союзу з закордонних справ і політики безпеки, який фактично є міністром закордонних справ ЄС. Його призначає на посаду Європейська рада за згодою Голови Комісії. Повноваження Верховного представника полягають у забезпеченні представництва ЄС на своєму рівні й в своїй якості на міжнародній арені з питань, що відносяться до спільної зовнішньої політики і політики безпеки. Своїми пропозиціями він робить внесок у розробку цієї політики і виконує її як уповноважений представник Ради. Аналогічні дії він здійснює відносно спільної політики безпеки і оборони. Крім того, Верховний представник головує в формуванні Ради з закордонних справ.

Визначені допоміжні установи, які надають практичне сприяння в здійсненні ЄС миротворчої діяльності. Ними є Комітет постійних представників, Комітет з питань політики і безпеки (КПБ), мережа європейських кореспондентів, групи радників з зовнішніх дій (Релекс), Військовий комітет, Військовий штаб, Політико-військові групи, Комітет з цивільних аспектів кризового регулювання та багато регіональних і функціональних робочих - груп.

Найважливішим серед них є КПБ, існування якого передбачено Договором про утворення Європейського Союзу 1992 р. у редакції 2007 р. (ДЄС). Держави-члени представлені в Комітеті на високому рівні, зазвичай на рівні послів. Під керівництвом Ради і Верховного представника КПБ здійснює політичний контроль і стратегічне управління всіма видами миротворчих місій Союзу. Він готує узгоджену відповідь ЄС на кризу і здійснює свій політичний контроль та стратегічний напрямок. Військовий комітет(EUMC) є вищим військовим органом, створеним в рамках Ради. Він складається з начальників генеральних штабів держав-членів. Військовий комітет надає КПБ поради та рекомендації з усіх військових питань. Паралельно з ВК Комітет з цивільним аспектам управління в кризових ситуаціях (Civcom) надає поради КПБ. Цей комітет представляє інформацію, проекти рекомендацій, і дає свій висновок з цивільних аспектів управління кризами.

Комітет з цивільних аспектів кризового регулювання (CMPD) робить значний внесок для досягнення цілей СПБО, а також сприяє забезпеченню безпечного міжнародного середовища. Здійснює планування СПБО цивільних місій і військових операцій, забезпечення узгодженості та ефективность цих дій, розробка комплексного підходу до управління кризою, здійснює розвиток партнерства, політики, концепцій і можливостей в рамках СПБО.

Військовий штаб (EUMS) є джерелом колективної (міжвідомчої) військової експертизи в рамках Європейської дипломатичної служби. Він здійснює оцінку ситуації, стратегічне планування, розробляє концепцію розвитку, навчання і виховання, а також сприяє підтримці партнерських відносин.

Як встановлено чинним ДЄС у Лісабонській редакції, рішення, в формі спільних дій (joint actions) щодо проведення місій, одноголосно має прийняти Рада за пропозицією Верховного представника або за ініціативою держави-члена. За пропозицією Верховного представника, можливо разом з Комісією, можуть бути задіяні національні засоби та інструменти Союзу. За рішенням Ради реалізацію місії може бути доручено групі держав-членів, проте не одній державі. Після отримання такого доручення держави-члени за участі Верховного представника домовляються між собою про управління процесом реалізації місії. В процесі реалізації місії держави-члени регулярно інформують Раду про її хід. Для зміни мети, меж або умов місії держави-члени мають звертатися до Ради.

Процес прийняття рішення складається з чотирьох етапів:

- Розробка проекту концепції врегулювання кризи; схвалення концепції врегулювання кризи і планування стратегічних варіантів;

- схвалення Радою Спільної дії і розробка планувальних документів; виконання.

- Після схвалення Радою Спільної дії розробляються концепція і план операції (OPLAN).

- Місія офіційно розпочинається після затвердження плану і концепції операції Радою.

В практиці ЄС можна вказати на існування таких видів миротворчої діяльності:

- Воєнні операції - проводяться з метою роз'єднання конфліктуючих

сторін і встановлення миру в районі кризи.

- Поліцейські місії - здійснюються, як правило, після проведення операцій з врегулювання кризи або одночасно з ними. Вони мають на меті надати допомогу місцевому уряду в стабілізації обстановки всередині держави шляхом формування і підготовки дієздатних органів охорони правопорядку.

- Місії Євросоюзу з сприяння встановленню або забезпеченню правопорядку - («верховенства закону»), спрямовані на надання допомоги урядам зацікавлених країн у реформуванні силових структур й установ державної влади, а також судово-правової системи з метою становлення і розвитку в державі демократичних і правових норм.

- Спостережні місії ЄС - передбачають здійснення контролю за виконанням конфліктуючими сторонами досягнутих домовленостей. Такі моніторингові місії проводилися ЄС у співробітництві з іншими регіональними організаціями. Зокрема, Місія спостерігачів Європейського економічного співтовариства в Югославії (ECMM) створена у липні 1991 р. підегідою НБСЄ, ще до створення ЄС. Вона мала три завдання - посередництво, спостереження, надання доповідей.

Від виду миротворчої операції залежать її основні завдання. Завдання, які стоять перед місіями ЄС, є дуже різними: надання допомоги в становленні місцевої цивільної поліції шляхом надання порад і контролю за її безпосередньою роботою, координація надання допомоги з боку ЄС і, за потреби, іншої міжнародної допомоги цивільній поліції, надання порад поліції з питань кримінальної юрисдикції (Поліцейська місія на палестинських територіях (EUPOL COPPS), спостереження за політичним розвитком і розвитком безпеки в регіоні, спостереження за кордонами, міжетнічними проблемами і поверненням біженців, надання аналітичних доповідей (Місія спостереження на Західних Балканах (МНЕС), контроль за роззброєнням, демобілізацією, амністією, процесом зміни законодавства (Спостережна місія в Індонезії), захист кораблів, що доставляють гуманітарну допомогу, та боротьба з піратами вздовж 500 миль від узбережжя Сомалі (Операція «Atalanta»), здійснення моніторингу і надання порад компетентним національним установам стосовно галузей, пов'язаних з використанням права, гарантування просування верховенства права, суспільного порядку і безпеки, гарантування, що випадки військових злочинів, тероризму, організованої злочинності, корупції, міжетнічних і економічних злочинів будуть відповідно розслідувані, переслідувані по суду та засуджені згідно з місцевим і міжнародним законодавством (EULEX в Косово) і т. п.

Отже, враховуючи міжнародно правові акти, співробітництво з міжнародними організаціями, можемо зазначити, що миротворча діяльність ЄС має всі правові підстави для свого здійснення.

2. Особливості проведення миротворчих операцій ЄС у різних регіонах світу

2.1 Балкани

Західні Балкани, як і Балкани загалом, з огляду на особливість свого геополітичного розташування, завжди були і надалі залишаються на перетині інтересів провідних держав світу. Цей регіон ще називають «пороховим погребом» Європи. У своїй миротворчій діяльності ЄС приділяє значну увагу цьому регіону. Адже, враховуючи геостратегічне положення регіону, внутрішню нестабільність, незахищеність кордонів, географічну близькість до ЄС прблеми, які винакають в цьому регіоні стають безпосередньо загрозами небезпеки для європейських країн.

Початком миротворчої діяльності ЄС на Балканах можна вважати розгортання Місії спостерігачів від Європейського Співтовариства на території Західних Балкан.

Місія почала свою роботу в липні 1991 р. і виконувала допоміжну функцію по відношенню до дій країн-членів ЄС. Основною метою було заявлено формулювання на місці (через збір інформації та аналіз ситуації) ефективної політики ЄС в регіоні. 120 міжнародних спостерігачів у співпраці з 75 місцевими фахівцями повинні були стежити за розвитком політичної ситуації в області безпеки, вести спостереження за кордонами, за розвитком міжетнічних відносин, контролювати ситуацію з біженцями.

Планувалося, що місія стане механізмом раннього попередження та побудови взаємної довіри на території колишньої Югославії. Також у завдання спостерігачів входила координація зусиль з міжнародними інституціями, залученими в стабілізацію Західних Балкан.

З 22 грудня 2000 місія трансформувалася в Місію спостерігачів ЄС, яка представляла собою вже інструмент в рамках СПБО. Глава місії призначався Радою, кандидатуру пропонував Верховний представник ЄС, якому глава місії і був підзвітний. Штаб розташовувався в Сараєво (БіГ). Діяльність охоплювала Боснію і Герцеговину, Хорватію, Сербію, Чорногорію, Албанію і Македонію. Окрім спостерігачів, відряджених країнами-членами ЄС, в штат входили представники Норвегії (не входить в ЄС) та Словаччини (на той момент не входила в ЄС). Участь в операціях ЄС третіх країн, що виявляють інтерес до розвитку ЄПБО, можна спостерігати досить часто.

Багато в чому місія спостерігачів, забезпечуючи політичну присутність ЄС в регіоні, сприяла підготовці грунту для подальших операцій, здійснених ЄС в рамках ЄПБО.

Громадянська Війна в колишній Югославській Республіці Македонія, яка розпочалася між урядом Македонії та етнічними албанськими повстанцями в період між березнем і червнем 2001 року закінчилася втручанням НАТО, яким були проведені такі миротворчі операції: «Основний урожай», «Руда лисиця», «союзна Гармонія».

17 січня 2003 влада Македонії запропонувала Європейському Союзу взяти на себе відповідальність за подальший ровиток операції НАТО «союзна Гармонія». Наприкінці березня 2003 року Європейський Союз став наступником операції НАТО «союзна Гармонія» і розпочав першу в своїй історії операцію з підтримання миру - Конкордія, яка стала також першою місією на основі угоди Берлін плюс. У Скоп'є був розміщений невеликий штаб НАТО, щоб надавати допомогу органам влади країни у реформуванні

сектора безпеки та адаптації до стандартів НАТО.

Вона спиралася на результати використання механізму СЗБП, який був уперше задіяний у ході політичного врегулювання гострої фази конфлікту в Македонії в 2001 р. Тоді Хав'єр Солана, Верховний представник СЗПБ, вів переговори з вирішення конфлікту, пов'язаних із загостренням етнічних албано-македонських протиріч.

Метою операції було забезпечення безпеки спостерігачів ЄС та ОБСЄ в Македонії, надання допомоги у втіленні умов Охрідських домовленостей 2001 р., патрулювання кордону з метою допомоги прикордонникам у недопущенні проникнення на територію Македонії збройних груп з території Косово.

Відповідно до Охридської рамкової угоди, внесок місії ЄС базувався на таких аспектах:

- встановлення верховенства права

- участь у програмах інституційного будівництва

- підготовка діяльності поліції

При її виконанні було задіяно 320 військових з 26 держав. Штаб операції розташовувався Європі в Монсі. Головним командувачем цієї операції став П'єра Марала. Це була так звана випробувальна місія для ЄС, все залежало від того, чи він доведе свою придатність до миротворчих операцій, то НАТО буде довіряти йому місії з підтримки миру у подальшому майбутньому.

Координація ЄС-НАТО у цій місії здійснювалася через постійні консультації Комітету із зовнішньої політики і безпеки ЄС та Північноатлантичну раду. Проте повної взаємної відкритості досягнуто не було. Тоді як НАТО мав доступ до усіх звітів ЄС, для фахівців ЄС доповіді НАТО, наприклад щодо ситуації в сусідньому Косово, були недоступні. До того ж збереження консультативної місії НАТО в Македонії для сприяння інтеграції республіки до Альянсу, не дозволяло європейцям заявити про себеяк про головного контрагента македонського уряду з питань безпеки.

Окрім військової місії в республіці діяли: Європейське агентство з реконструкції, Місія спостерігачів ЄС, представники головуючої в ЄС країни, делегація Комісії ЄС і офіс Спеціального представника ЄС який, здійснюючи координацію усіх «інструментів» у рамках Процесу стабілізації і асоціації і символізував комплексний підхід ЄС до миротворчості.

Європейський Союз виконував операцію Конкордія до грудня 2003 року, а її успішне завершення дозволило замінити її поліцейською місією Проксіма, яка тривала до кінця 2005 року. Її контингент налічував 150 чоловік в грудні 2003 р. Під час операції керівники сил поліції ЄС співпрацювали зі своїми колегами з колишньої Югославської Республіки Македонії. Головною метою місії було сприяння македонському уряду у зміцнення законності та правопорядку в республіці, включаючи боротьбу з організованою злочинністю. Вона також надавала допомогу в реформуванні Міністерства внутрішніх справ країни та сприяла забезпеченню інтегрованого прикордонного контролю. До складу місії увійшли, окрім представників країн-членів ЄС, фахівці з Норвегії, Швейцарії, Туреччини і України.

У перший рік діяльності місії основним завданням європейських фахівців на місцях було сприяти здійсненню поліцейської реформи та облаштування кордонів. На другому етапі робота була зосереджена на більш складних питаннях, таких як: організація роботи на місці злочинів; робота з Департаментом державної безпеки і контррозвідки з метою організації операцій по боротьбі з тероризмом і організованою злочинністю. Із завершенням 15 грудня 2005 мандата «Проксіми», присутність європейських фахівців зберігало актуальність, по-перше, для продовження здійснення поліцейської реформи і, по-друге, у зв'язку з побоюваннями з приводу можливої ??різкої дестабілізації ситуації через початок переговорів щодо статусу Косово. Проте швидше за бюрократичних, ніж об'єктивних причин, поліцейська місія при збереженні стратегічних і тактичних завдань була трансформована в групу поліцейських радників EUPAT (European Police Advisory Тeam) у складі 29 експертів. Трансформація місії саме в такий формат була обумовлена ??тим, що в грудні 2005 р. Македонія отримала статус кандидата на вступ до ЄС, що передбачало високий ступінь стабільності республіки. Присутність поліцейських місій було б несумісним зі статусом кандидата.

До цього, незважаючи на щотижневі неформальні консультації представників всіх інститутів ЄС, задіяних у стабілізації республіки, існувала негласна конкуренція між проектами Комісії ЄС та Ради ЄС. Наприклад, Європейське Агентство з реконструкції не йшло на співпрацю з поліцейською місією, приховуючи інформацію, через бажання самостійно досягти кращих результатів. Ситуація погіршувалася особистими недружніми відносинами між главою делегації Єврокомісії і Спецпредставником, що призвело в кінцевому підсумку до неефективної передачі. Не була забезпечена спадкоємність, так як фахівці, які працювали в рамках ЄПБО, змушені були поступитися місцями новому персоналу.

Практично паралельно з поліцейською місією в Македонії ЄС розгорнув в січні 2003 р. Поліцейську місію в Боснії та Герцоговині (EUPM).Саме ця місія вважається першою поліцейською місією ЄС в рамках ЄПБО. Місія прийшла на заміну вже діючим з 1995 р. Міжнародним спеціальним поліцейським силам ООН, тобто вона могла використовувати їх досвід та інфраструктуру. Мандат і чисельність місії кілька разів модифікувалися. Максимальна чисельність досягла 540 чол. Завдання місії полягало у керівництві, контролі та інспекціях процесу створення в республіці професійної поліцейської служби, що відповідала б європейським та кращим міжнародним стандартам і практикам. Останній мандат продовжено до 31 грудня 2011 р. До складу місії в різний час входили представники всіх країн-членів ЄС. Залучалися фахівці Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, Туреччини, України та Швейцарії. Головним досягненням місії на сьогоднішній день можна вважати формування стійкої загальнодержавної поліцейської системи, що дозволило дати старт процесу стабілізації та асоціації, почати переговори про безвізовий режим між Боснією і Герцеговиною та ЄС. У зв'язку з тим що для цієї країни характерні численні етнічні проблеми, це була не єдина місія ЄС на її території.

Боснія і Герцоговина проголосила незалежність від Югославії в березні 1992 року. Протягом декількох місяців країну охопила жорстока етнічна війна між Сербією і Чорногорією з одного боку, Республікою Боснією і Герцеговиною з другого та Республікою Хорватією з третього, яка тривала до 1995 року. Війну було доведено до кінця з військовим втручанням НАТО, коли вона вперше розгорнула контингент чисельністю в 60000 військовослужбовців.

На своєму саміті в Стамбулі в червні 2004 року НАТО оголосив, що миротворчі сили ЄС (СЕС) замінить НАТО в Боснії, до кінця того ж року. Військова місія ЄС Алтея прийшла на зміну операції НАТО «Сили для стабілізації» (SFOR). Військова операція Aлтея в Боснії і Герцеговині була запущена 2 грудня 2004 року. Це третя військова операція розпочата ЄС була найбільшою в рамкам ЄПБО на сьогоднішній день. В рамках операції Алтея - названої на честь грецької богині зцілення - ЄС було розгорнуто 7000 військовослужбовців з метою забезпечення виконання Дейтонських угод і безпечного середовища в Боснії і Герцеговині.

У завдання місії в даний час входять: сприяння розширенню оперативних можливостей і налагодження спільної роботи правоохоронних органів республіки в боротьбі з організованою злочинністю і корупцією; систематична допомога в плануванні та проведенні розслідувань у цій галузі; розвиток можливостей в області кримінальних розслідувань; поліпшення взаємодії між поліцією і судовою системою (в першу чергу, поліцейських з прокурорами), поліцією та тюремною системою; забезпечення належного рівня звітності правоохоронних органів. Важливою функцією місії також є інформування та консультування Спецпредставника ЄС з питань розвитку ситуації в республіці. Головним досягненням місії на сьогоднішній день можна вважати формування стійкої загальнодержавної поліцейської системи, що дозволило дати старт Процесу стабілізації та асоціації, почати переговори що до безвізового режиму між Боснією і Герцеговиною та ЄС. До теперішнього часу в місії брали участь у різний час 25 держав-членів ЄС, а також Албанія, Македонія, Чилі, Туреччина та Швейцарія.

Операція Aлтея здійснюється за допомогою сил та засобів НАТО, відповідно до домовленостей «Берлін-плюс». Штаб «Алтеї» розташовується в Сараєво, у колишньому штабі місії НАТО.Однак, багато в чому завдяки посередництву і політичному керівництву Верховного представника ООН / Спеціального представника ЄС, допомоги Європейської комісії та професіоналізму фахівців на місцях, місія поступово добивалася конкретних результатів.Aлтея була досить успішною операцією з підтримання миру. Вона зуміла виконати свій мандат. Стуація в Боснії була стабільнішою в грудні 2004 року, коли ЄС розгорнув свою військову місію ніж тоді, коли НАТО в 1995 році.

Серед досягнень операції Алтея можна відзначити наступне:

- дослідження підземних військових споруд на території Боснії та Герцеговини і блокування доступу до них;

- дії по збору озброєнь, що знаходяться в розпорядженні цивільних осіб;

- створення пунктів перевірки автотранспорту для протидії з організованою злочинністю;

- участь інженерних підрозділів у відновленні і ремонтному обслуговуванні доріг;

- виявлення за допомогою вертольотів місць незаконної вирубки дерев;

- дії з пошуку розшукуваних Міжнародним трибуналом по колишньої Югославії підозрюваних у військових злочинах;

- спостереження за розмінуванням територій, здійснюваним місцевими силами;

- контроль за знищенням надлишкових запасів озброєнь;

- заходи щодо запобігання хімічних, бактеріологічних і радіаційних загроз.

25 жовтня 2010 року Рада ЄС підтвердила продовження виконання військової ролі ЄС під оновленим мандатом ООН у підтримці зусиль Боснії і Герцеговини зберегти спокійну і безпечну обстановку всередині країни. Діяльність місії триває до теперішнього моменту, що саме по собі свідчить про ще незавершений процес післявоєнного примирення.

Цивільна місія в Косово під назвою EULEX вступила в оперативну фазу 9 грудня 2008 та прийняла повну потужність 6 квітня 2009 року. Вона є найбільшою цивільною місією ЄС розгорнутою в Косово. Сербія і низка країн спочатку строго заперечував розгортання місії і надавали перевагу місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косово МООНК. Після домовленостей між Сербією та ООН, РБ ООН схвалив розгортання місії EULEX як в допомогу місії МООНК, але це не була пряма її заміна. Місія включає в себе близько 3200 поліцейських і співробітників судових органів (1950 міжнародних, 1250 місцевих).

Крім країн-членів, також беруть участь Хорватія, Туреччина, Швейцарія, Норвегія, Канада і США. Місія в Косово стала першою цивільною місією ЄС, в якій серед учасників з країн, що не є членами Євросоюзу, працюють американські фахівці (77 поліцейських).

Завдання:

Надання допомоги установам судової влади Косово та правоохоронним органам в їх просуванні до сталого розвитку, консультування місцевих фахівців з питань митного регулювання та забезпечення правопорядку.

Сприяння у розвитку і зміцненні незалежної системи правосуддя, багатоетнічної поліції і митної служби, вільної від політичного втручання з дотриманням міжнародних стандартів та кращої європейської практики.

Сприяння здійсненю верховенства закону, громадського порядку і безпеки.

Контроль за налажним чином розслідування випадків різних видів злочинів: військових, міжетнчних, злочинів тероризму.

Здійснення внеску у боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, шахрайством і фінансовими злочинами.

Основною діяльністю є спостереження, наставництво та консультування місцевих фахівців з питань судової практики, митного регулювання, поліцейської діяльності та забезпечення правопорядку. Однак важливі і виконавчі функції. Сформовані поліцейські підрозділи місії, які не тільки взаємодіють з косовської поліцією, але й направлялися в Мітровіцу (місто, розділене на сербську (північну) і албанську (південну) частини).

Враховуючи крайню складність і суперечливість ситуації в зоні конфлікту, неможливо чекати швидких позитивних результатів. Чиновники Євросоюзу не раз підкреслювали «технічний» характер місії, який ніяк не впливає на політичне питання про статус Косово. Розгортання місії відбулося в умовах неузгодженості зовнішньополітичного курсу і відсутності єдиного підходу всередині ЄС до питання незалежності краю. Політичні аспекти ситуації не враховувалися і практично не зачіпалися. Основою консенсусу стало спільне бажання всіх країн ЄС забезпечити стабільність краю, уникнути його перетворення в постійне джерело загроз безпеці ЄС.

25 серпня 2009 розпочався бурхливий протест проти місії EULEX у Косово в результаті чого було пошкоджено 28 автомобілів ЄС. Атака була організована групою під назвою Vetлvendosja («Самовизначення») у відповідь на співпрацю поліції EULEX з Сербією і її дії в Косово. Існує обурення по відношенню до здійснюваних повноважень місії ЄС у Косово.У вересні 2012 року, мандат EULEX був продовжений до 2014 року.

Довгостроковий характер місій ЄС на Балканах свідчить про те, що проблеми в цьому регіоні далекі від свого остаточного вирішення. Однак те, що їх врегулювання на даний момент знаходиться в політичні й та економічній, а не у військовій площині - багато в чому заслуга діяльності європейських фахівців та політиків, які були задіяні до миротворчих місій ЄС.

2.2 Пострадянський простір

Зони «заморожених конфліктів» та потенційної нестабільності, виникли у процесі розпаду Радянського Союзу, також як і проблемні регіони на південь від ЄС. Але і тут присутність Євросоюзу носить допоміжний характер і поки не може надавати визначального впливу на процеси стабілізації і мирного врегулювання.

15 вересня 2008 р. Рада ЄС постановила розгорнути автономну цивільну моніторингову місію в Грузії під назвою Феміда. Місія Спостерігачів Європейського Союзу (МСЄС) в Грузії в рамках ЄС з загальної політики безпеки та оборони розпочалася 1 жовтня 2008 року чисельністю в 200 чол., відповідно до домовленостей, викладених в угоді від 8 вересня 2008 року. До 2011 р. до складу місії входило близько 300 чол. За кількістю спрямованих на роботу в складі місії спостерігачів лідерами є Німеччина (30), Румунія (27), Польща (18), Швеція (17), Франція (16), Італія (15). 17 вересня 2008 р. Хансйорг Хабер був призначений главою місії спостерігачів ЄС у Грузії (МСЄС). . Її цілями є сприяння стабільності в Грузії і в навколишньому регіоні. У короткостроковій перспективі зробити свій внесок у стабілізацію ситуації відповідно до шести пунктів угоди і подальше здійснення заходів.

ЇЇ основними завданнями є:

· моніторинг та аналіз ситуації, пов'язаної з процесом стабілізації;

· сприяння зниженню напруженості шляхом підтримання зв'язків, полегшення контактів між сторонами та інші заходи зі зміцнення довіри.

Враховуючи припинення місій ООН і місії ОБСЄ зі спостереження, МСЄС зараз є єдиною міжнародною місією зі спостереження в Грузії. Це призвело до зростання значущості діяльності МСЄС.

Наглядова місія в Грузії виконує свої завдання досить ефективно. ЇЇ присутність забезпечує зниження напруженості, сприяє поширенню об'єктивної інформації про події в зоні конфлікту, створює можливості для оперативної комунікації на робочому рівні між конфліктуючими сторонами. МСЄС вніс і продовжує вносити значний вклад в області стабілізації та нормалізації ситуації в Грузії.

У липні 2009 року мандат місії був продовжений ще на один рік до 14 вересня 2010 року, 14 вересня 2012 року він був продовжений ще раз до 14 вересня 2013 року.

Місія діє до теперішнього часу.

Російсько-грузинська війна розпочалася навколо збройного протистояння в Південній Осетії у серпні 2008 року між Грузією з одного боку та Росією і сепаратистськими угрупуваннями Південної Осетії та Абхазії з іншого. Це спричинило необхідність розгортання миротворчої місії ЄС. Домовленість про розміщення місії Євросоюзу на Кавказі була досягнута на повторних переговорах президентів Росії та Франції Дмитра Медвєдєва і Ніколя Саркозі. Гарантувати ненапад Грузії на Південну Осетію і Абхазію повинні близько 200 спостерігачів. Після їх прибуття Росія обіцяла протягом 10 днів вивести свої війська з буферних зон, прилеглих до Південної Осетії та Абхазії.

Місія спостерігачів представників ЄС з 22 країн з жовтня 2008 року працюють у прикордонних з Абхазією і Південною Осетією районах Грузії. Однак Цхінвалі і Сухумі до себе спостерігачів не пропускають. Влади Абхазії і Південної Осетії підкреслюють, що ці республіки більше не є територією Грузії, і тому європейці, якщо вони бажають вести спостереження, повинні створити окремі місії з іншою назвою. Євросоюз на цей крок поки що не готовий.

Верховний представник ЄС з загальної зовнішньої політики і безпеки Хав'єр Солану вважає, що місія ЄС має бути розгорнена на території Південної Осетії та Абхазії «виходячи з міркувань про те, що вона має бути розгорнена скрізь». Проте голова МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що додаткові міжнародні спостерігачі будуть розміщені навколо Південної Осетії і Абхазії, а не в цих республіках.

За кількістю спрямованих на роботу в складі місії спостерігачів лідерами є Німеччина (30), Румунія (27), Польща (18), Швеція (17), Франція (16), Італія (15). До подій 2008 р. в зоні грузино-абхазького конфлікту діяла спостережна місія ООН МООНСГ у складі 129 військових спостерігачів, 16 поліцейських, 105 цивільних співробітників-іноземців та 208 місцевих співробітників. Крім того, в регіоні розташовувалася місія ОБСЄ. В даний час міжнародна присутність в зоні конфлікту забезпечується тільки силами ЄС.

ЇЇ присутність забезпечує зниження напруженості, сприяє поширенню об'єктивної інформації про події в зоні конфлікту, створює можливості для оперативної комунікації на робочому рівні між конфліктуючими сторонами.

Напруженість між центральним урядом Молдавії і сепаратистським керівництвом Придністров'я не може не викликати занепокоєння з боку ЄС.

З 1 грудня 2005 р. на кордоні між Молдовою і Україною розпочала свою роботу прикордонна місія ЄС, яка була створена у відповідь на спільний лист Президентові Молдови та України. В роботі місії також беруть участі Грузія, Казахстан і Таджикистан. Штаб-квартира операції знаходиться в Одесі.

Її мандат полягає в підвищенні потенціалу молдавських і українських прикордонних та митних служб з попередження та виявлення контрабанди, торгівлі товарами і людьми, митне шахрайство, шляхом надання консультацій та навчання. Місію в Україні / Молдові можна віднести до числа успішних. Завдяки її діям якість контролю на кордоні зросла, були досягнуті домовленості про уніфіковані митні процедури, до яких був забезпечений доступ, в тому числі, для жителів Придністров'я. Місія допомагає нормалізувати життя людей в регіоні в умовах, що склалися, що саме по собі важливо, але не усуває невизначеність, пов'язану зі статусом Придністров'я, а саме ця проблема може призвести до нових сплесків нестабільності в майбутньому. Мандат місії був продовжений двічі - в 2007 і 2009 роках. Згідно з останніми угодми між ЄС та урядами Республіки Молдови та України місії було продовжений до 30 листопада 2011 року.

На пострадянському просторі існують і інші проблемні зони, де присутність ЄС гіпотетично може виявитися доречним. Найбільше занепокоєння нині викликає ситуація навколо Нагірного Карабаху, де не вдається досягти домовленостей про організацію міжнародної миротворчої місії. Але найбільш реалістичним завданнями для ЄС видається розширення його ролі там, де місії вже засновані.

2.3 Азія

Не залишається без уваги ЄС і регіон Азії, який насичений численними політичними і військово-політичними конфліктами. Сприяння ЄС у врегулюванні конфліктів як і в інших регіонах переважно носило допоміжний характер.

У липні 2005 р. була запущена цивільна місія з антикризового управління ЄС в Іраку (EUJUST LEX-Ірак). Вона проводиться у рамках Спільної політики безпеки і оборони. Основною метою є зробити свій внесок у зміцнення безпеки та сприяння розвитку системи верховенства закону. З жовтня 2011 року, глава EUJUST LEX-іракської місії є бригадний генерал Ласло Huszar (Угорщина). Офіси місії розташовані в Багдаді, Ербілі і Басрі. До ідеї створення місії прохолодно поставилися США американська адміністрація, очевидно, не стільки побоювалася втручання ЄС, скільки не вірила в те, що операція надасть який-небудь помітний вплив на ситуацію в Іраку. EUJUST LEX-Ірак була створена з метою зміцнення верховенства закону та заохочення поваги прав людини в Іраку, а також сприяння професійному розвитку іракськських спеціалістів у системі кримінального правосуддя. В ході її роботи професійну підготовку під керівництвом експертів Євросоюзу до кінця 2010 р. пройшли близько 3600 представників іракських органів юстиції та охорони правопорядку. Здебільшого навчання було організовано на території країн-членів ЄС. Найбільш активними учасниками місії стали Великобританія, Франція, Німеччина, Данія, Іспанія та Італія. Офіційні оцінки ЄС представляють місію в Іраку як дуже успішну. Досвід безпосередньої роботи з представниками державних органів Іраку може виявитися корисним для ЄС. Євросоюз буде краще розуміти що відбувається в цій країні, а іракське керівництво зможе в майбутньому розглядати співпрацю з ЄС як одну з можливих форм отримання технічного сприяння і допомогу у врегулюванні внутрішніх конфліктів. Після четвертого продовження її мандата, Рада ЄС вирішила, що EUJUST LEX-Ірак буде продовжений до 31 грудня 2013 року.

З вересня 2005 р. по грудень 2006 р. діяла спостережна місія в індонезійській провінції Ачех до складу входили 125 європейських фахівців і 93 співробітника з країн АСЕАН. В Ачехе з 70-х рр. ХХ ст. діяв сепаратистський рух, з яким індонезійському уряду в 2005 р. вдалося укласти угоду про встановлення широкої автономії регіону. Питання про те, чи доречно в настільки віддаленому регіоні здійснювати місію ЄС викликало розбіжності. Мета місії полягала в тому, щоб допомогти «Вільному Ачеху» та індонезійському уряду реалізувати Меморандум про взаєморозуміння і сприяти мирному, всеосяжному і стійкому вирішенні конфлікту в провінції. Його мандат передбачав спостереження за демобілізацією, списанням і знищенням зброї, за перерозподіл індонезійських військових (TNI) і поліції, здійснювати контролю за правами людини пов'язаним із цими завданнями, стежити за змінами законодавства.

Як і у випадку взаємодії ЄС з Африканським Союзом досвід його співробітництва з країнами АСЕАН може виявитися корисним в майбутньому. Географічна віддаленість Південно-Східної Азії є додатковим стримуючим чинником для активної присутності Євросоюзу в існуючих там зонах напруженості, а підтримка зусиль АСЕАН в питаннях врегулювання конфліктів може виявитися ефективною.

У червні 2007 р. була створена Поліцейська місія ЄС в Афганістані (EUPOL Афганістан). Термін дії цієї місії був оголошений на 3 роки до 31 травня 2013 р. Місія є спрямована на сприяння створенню стійкої й ефективної цивільної поліції, відповідно до міжнародних стандартів. Зокрема, місія консультує і навчає на рівні афганського міністерства внутрішніх справ, країв і областей. EUPOL Афганістан спирається на зусилля GPPO (німецький проект управління поліції) та інші міжнародні заходи в області поліції і верховенства закону.

На початку 2011 р. до складу місії входили 296 фахівців з країн ЄС, Канади, Хорватії, Нової Зеландії та Норвегії, а також 176 місцевих співробітників. Ідея проведення місії була запропонована Німеччиною, чиї фахівці здійснювали роботу з підготовки поліцейських в Афганістані ще з 2002 р. і прагнули надати цим зусиллям більший масштаб за рахунок участі інших країн ЄС.

У зв'язку з відсутністю загальної угоди між НАТО і ЄС про взаємодії в Афганістані, саме групи реконструкції провінцій відігравали роль партнерів Євросоюзу.

Місії ЄС в Азії поки що демонструють найменш вражаючі результати. В Іраку та Афганістані вирішення застарілих проблем у сфері безпеки не вдається домогтися навіть сукупними зусиллями всіх провідних міжнародних акторів. На досягнення помітних результатів у напрямку врегулювання цих конфліктів будуть потрібні багато років, і поки всі спроби ЄС сприятиме цьому процесу носять скоріше символічний, ніж реально значимий характер.

2.4 Близький Схід

Зона арабо-ізраїльського конфлікту займає особливе місце серед невирішених міжнародних питань. Велика частина протиріч безпосередньо зачіпає відносно невеликі групи населення регіону. Територіальні суперечки також ведуться відносно на дуже невеликих територіях. Але на об'єктивні розбіжності нашаровуються релігійні та світоглядні суперечки, які істотно ускладнюють мирне врегулювання. Більшість провідних світових держав сходяться на думці, що найважливішим елементом мирного плану є поява життєздатної Палестинської держави.

Саме цьому процесу намагається сприяти ЄС. У листопаді 2005 р. була заснована поліцейська місія ЄС у прикордонні точці Рафах, під кодовою назвою EU BAM Рафах, для контролю за діяльністю цього пункту перетину кордону. Вона також повинна сприяти становленню органів поліції на території Палестинської автономії.

На 2011 р. до складу місії ЄС входять 53 експертів з ЄС і 33 місцевих співробітника. 1 жовтня 2012 полковник Франческо дель Поццо Бруззель був призначений главою місії. ЇЇ співробітники розміщені в штаб-квартирі в Рамаллі і в офісі в Єрихоні. Поряд з країнами ЄС у роботі місії беруть участь Норвегія і Канада. В ході роботи місії здійснюється передача палестинської поліції необхідного обладнання. У сферу компетенції місії входять не тільки питання організації поліцейської служби, але й більш широке коло проблем розвитку палестинської юстиції. Є підстави говорити про те, що робота місії сприяє підвищенню професійного рівня палестинської цивільної поліції. Власне питаннями реформи найважливіших органів безпеки в автономії займаються США. Мандат цієї місії триватиме до 30 червня 2013 року.

З приходом до влади руху ХАМАС пов'язані і проблеми ще однієї операції ЄС. Місія на прикордонному переході Рафах - Єдиному офіційному переході між Єгиптом і сектором Газа - була заснована в кінці 2005 р., після виведення з території сектора ізраїльських військ і поселенців.

Завданням місії є контроль за дотриманням на КПП (контрольно-пропускний пункт) досягнутих між Ізраїлем і Палестиною домовленостей, що регламентують його повсякденну діяльність. Основна увага при цьому приділяється питанням боротьби з незаконною міграцією, контрабандою зброї, наркотиків і вибухових речовин. До складу місії входять близько 70 поліцейських. Безпосереднє керівництво нею здійснює генерал-майор італійських карабінерів П. Пістолезе. Діяльність місії включала в себе як моніторинг того, що відбувається на переході, так і навчання місцевих співробітників прикордонних і митних служб, надання обладнання для облаштування переходу. Незважаючи на закриття КПП Рафах у червні 2007 року після захоплення влади в секторі Газа бойовиками руху ХАМАС, керівництво Євросоюзу заявило про готовність продовжити проведення місії, особливо відзначивши важливість як найшвидшого відновлення діяльності КПП насамперед в інтересах запобігання гуманітарній катастрофі в цій частині Палестинської автономії. Це положення зберігається до теперішнього часу. До початку 2011 р. їх чисельність скорочена до десяти представників ЄС і десяти місцевих співробітників. Місцем перебування місії в даний час є ізраїльський середземноморський район Ашкелон. Відмова від повного згортання місії повинна була символізувати, що ЄС продовжує сподіватися на майбутнє зменшення політичних протиріч, які призвели до призупинення її діяльності.

Незважаючи на всі зусилля світової спільноти ситуація на Близькому Сході залишається вкрай напруженою. Немає підстав припускати, що існуючі ізраїльсько-палестинські суперечності вдасться вирішити в осяжному майбутньому. Євросоюз, і як посередник у мирному врегулюванні, поки грає досить скромну роль в регіоні. Існуюче на Близькому Сході положення сприймається в ЄС як ще один «заморожений конфлікт», де досягнення дипломатичних домовленостей має передувати можливому розширенню миротворчості.

2.4 Африка

Сусідній континент Європи, населення якого перевищує мільярд людей, а соціально-економічний розвиток залишається доволі низьким, не може не викликати занепокоєння ЄС. Автократичним країнам Південної Африки, сусідам ЄС по Середземноморю, донедавна була характерна досить стабільна внутрішня ситуація, і вони суперечили вмішанню ЄС у їх внутрішні справи. Відповідно участь ЄС у вирішенні африканських проблем було пов'язано з більш віддаленими країнами континенту.

Першим прикладом використання в Африці нових можливостей ЄС, які з'явилися з розвитком ЄПБО, стала воєнна операція «Артеміда», яка проводилася в червні-вересні 2003 р. в Демократичній Республіці Конго. Тоді з завершенням другої конголезької війни, стало можливим створення перехідного правління країни з участю груп, які раніше ворогували між собою, в протистоянні яких брали участь і сусідні держави. У своїх діях ЄС спирався на Резолюцію 1484 СБ ООН. Головна роль в операції належала Франції, яка взяла на себе організацію командування і формування основного контингенту задіяної сили. Головним завданням миротворців, чисельність яких нараховувала 1400 чол., стала взаємодія з місією ООН, яка розгорнулася в цій країні ще в кінці 1999 р., для забезпечення безпеки десятків тисяч біженців в районі міста Бунія - центр провінції Ітури, яка до травня 2003 р. залишалася під контролем угандських військ. При цьому половина складу місії знаходилася не в Ітурі, а в резерві, в районі міста Єнтеббе. Завдання місії було виконане, були створенні умови для повернення значного числа біженців в місця постійного проживання.


Подобные документы

  • Міжнародно-правові аспекти миротворчої діяльності Європейського Союзу (ЄС). Проведення миротворчих операцій ЄС у різних регіонах світу (Балкани, пострадянський простір, Азія, Близький Схід, Африка). Проблеми та досягнення миротворчих операцій ЄС.

    курсовая работа [126,5 K], добавлен 09.11.2013

  • Формування поняття й принципів миротворчої діяльності та умови проведення миротворчих операцій ООН. Операції з підтримання миру та операції примусу до миру. Фінансування та етапи проведення операцій з підтримання миру. Нововведення та перспективи.

    реферат [51,4 K], добавлен 15.05.2008

  • Нормативне забезпечення миротворчої діяльності України. Участь України в миротворчій діяльності Організації Об’єднаних Націй. Перспективи української миротворчої діяльності. Засоби мирного врегулювання міжнародних конфліктів. Українська зовнішня політика.

    реферат [28,3 K], добавлен 18.12.2012

  • Створення Європейського валютного механізму як засіб попередження фінансових криз. Основні положення та функціювання Європейської валютної системи. Теорія оптимальних валютних зон. Становлення та проблеми розширення Європейського валютного союзу.

    курсовая работа [354,3 K], добавлен 09.02.2011

  • Заснування у 1957 р. ЄЕС і Європейського співтовариства по атомній енергії з метою поглиблення економічної інтеграції у світі. Етапи розширення Європейського Союзу, його економічні наслідки та проблеми у політичному, правовому та процедурному аспектах.

    курсовая работа [27,8 K], добавлен 02.04.2011

  • Состав інституцій Європейського Союзу та органи, що з ними співпрацюють. Історія створення євро як європейської валютної одиниці, переваги її введення. Верховенство права як фундаментальний принцип Європейського Союзу. Список країн, що користуються євро.

    презентация [3,6 M], добавлен 15.01.2012

  • Історія створення та роль у розвитку світового співтовариства Європейського союзу і Північноатлантичного союзу. Загальна характеристика та особливості правових аспектів євроінтеграції. Аналіз зовнішньої політики України, спрямованої на євроінтеграцію.

    курсовая работа [35,1 K], добавлен 01.07.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.