Зони вільної торгівлі у світовому господарстві

Необхідними умовами вступу до угруповання є: асоційоване членство в ЄС, членство в СОТ та підписання угод про вільну торгівлю з кожною із держав -- членів CEFTA [8].

Найбільшого розвитку (за кількістю країн-учасниць) набула третя цільова модель зон вільної торгівлі. Вирішуючи завдання поглиблення інтеграції національної економіки в світове господарство, ця модель зберігає високу міру свободи у формуванні та зміні зовнішньоекономічних пріоритетів, можливість переходу до вище згаданих моделей [50].

Американські корпорації вже давно розробляли проект розширення існуючої двосторонньої інтеграції за рахунок приєднання Мексики. 17 грудня 1992 року був підписаний проект угод про створення Північноамериканської зони про вільну торгівлю (North American Free Trade Agreement - NAFTA), куди увійшли США Канада і Мексика. Ці угоди вступили в силу 1 січня 1994 року. Угода забезпечує спільний ринок країн, передбачає поступове зменшення, а потім і ліквідацію митних обмежень у взаємній торгівлі, але не передбачає валютного та політичного союзу.

Передбачається, що Північно-американська угода про вільну торгівлю трансформується в Американську зону, куди, крім США, Канади і Мексики, увійде Аргентина, Бразилія, Панама та Чилі.

У 90-х роках США проголосили важливу для себе перспективну мету - створення Всеамериканської зони вільної торгівлі (ВАЗВТ). Цікавим є той факт, що американські економісти пропонують і розробляють модель панамериканського блоку, який простягатиметься від Аляски до Вогненної землі. В останні роки в країнах південної півкулі спостерігаються високі темпи економічного росту, які, за прогнозними данними, збережуться в найближчі роки [22].

Європейська асоціація вільної торгівлі (англ. European Free Trade Association, EFTA) -- це зона вільної торгівлі, яка об'єднує митні території чотирьох європейських країн, які не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації. Зона вільної торгівлі забезпечує країнам-членам режим вільної торгівлі товарами та послугами, а також гарантує вільний рух капіталів та фізичних осіб.

У 2009 році здійснювався активний переговорний процес між Європейською асоціацією вільної торгівлі та відповідними відомствами України щодо підготовки та аналізу тарифних пропозицій та інших питань взаємного доступу на ринки товарів та послуг, які обговорювались під час проведення першого та другого раундів переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄАВТ 21-21 квітня, 27-30 серпня 2009 р в Женеві [8].

Таким чином, кожна з моделей має свої особливості та ефективність впливу на відносини між країнами-учасницями, які притаманні різним інтеграційним об'єднанням.

2.3 Роль зон вільної торгівлі у світовій економіці

З 1990-х рр. у світовій економіці помітно зросло число укладених двосторонніх угод про вільну торгівлю, причому в багатьох випадках між країнами, що належать до різних регіонів. Новизна даного явища досить-таки яскраво визначена в доповіді Світового банку “Перспективи розвитку світової економіки в 2005 р.”, темою якого стали “Торгівля, регіоналізм та розвиток” [25].

У середині 90-х років у світі діяло 85 регіональних торгових і економічних угод. Ця кількість значно перевищувала кількість реально функціонуючих інтеграційних об'єднань. За даними Світового банку, на поч. ХХІ ст. сьогодні у світі налічується близько 20 функціонуючих регіональних інтеграційних об'єднань. Вони розрізняються за глибиною і характером обраної інтеграційної стратегії, за сферами і масштабами їх діяльності, за кількістю країн-учасниць.

Найбільш розвинене в даний час інтеграційне об'єднання - Європейський союз. Він пройшов стадію ЗВТ та існує зараз у формі політичного союзу. На 1 січня 2013 р. в нього входить 27 країн. Вирішується питання про подальше розширення ЄС, у цьому році готується до входу Хорватія.

У 1963 р. було підписано Анкарську угоду про вільну торгівлю з Туреччиною, у 1971 р. - з Мальтою, у 1973 р. - з Кіпром. Було укладено угоди про вільну торгівлю з Південною Африкою (1999 р.), Мексикою (2000р.) та Чилі (2003 р.) [3].

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ, 1960 р.) У 1960 р. на основі підписаної в Стокгольмі конвенції утворилася Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), до якої спочатку увійшли Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, і Швеція (за ініціативою Великобританії). Договір про ЄАВТ поширювався і на Ліхтенштейн, який полягає в унії зі Швейцарією.

Первісними цілями асоціації було забезпечення вільної торгівлі серед країн-учасниць і укладення всеосяжної торгової угоди з ЄЕС. Всі внутрішні експортні квоти були ліквідовані в 1961р, а внутрішні імпортні квоти і тариф - у 1966 р. після проходження восьми етапів. Проте всі країни-учасниці асоціації можуть встановлювати тарифи та квоти на товари, вироблені в третіх країнах. У 1973 р. були укладені угоди про вільну торгівлю між окремими членами ЄАВТ і ЄЕС. Це призвело, в кінцевому рахунку, до утворення повного митного союзу між ЄАВТ і ЄЕС у 1977 р. У результаті утворення єдиного ринку відповідно до Акту про єдину Європу Асоціація продовжувала обговорювати з ЄС створення європейської економічної зони, в якій здійснювалися вільне переміщення товарів, робочої сили, послуг і капіталу [46].

Угоди про вільну торгівлю у Північній Америці. НАФТА (1994 р.) Природно-кліматичні, географічні, культурно-історичні фактори традиційно сприяли розвитку інтенсивних господарських зв'язків Канади і США. У силу різних економічних потенціалів обох країн тісна прив'язка Канади до економіки США набувала характеру залежності. У 1992 р. був підписаний договір, який об'єднує США, Канаду, Мексику в загальний північноамериканський ринок на основі вже діючого Американо-канадськї угоди (1988 р.) про вільну торгівлю. Американо-канадсько-мексиканську угоду про вільну торгівлю набула чинності 1 січня 1994 року. Утворилася НАФТА - Північноамериканська асоціація вільної торгівлі або Norh American Free Trade Area - NAFTA. Союз представляє зону вільної торгівлі і розвивається в напрямку митного союзу. Ця угода формально означає виникнення єдиної континентальної системи, що охоплює три національні економіки [27].

Кожна з країн, підписуючи цю угоду, розраховувала отримати певні вигоди: США і Канада - розширення ринку збуту продукції, підготовка більш широкої континентальної інтеграції; Мексика - дещо стабілізація проблеми безробіття, зростання національного виробництва до сучасного рівня. За своїм економічним потенціалом Канада і Мексика значно поступаються США: ВВП Канади становить (2009 р.) 10 % від ВВП США, а Мексики - 5 %. ВВП на душу населення Канади складає приблизно 90 % від ВВП США; ВВП Мексики - 15 %. На відміну від ЄС, де менш розвиненим країнам (Греція. Ірландія, Португалія) надається фінансова допомога з бюджетного фонду, в НАФТА такої допомоги Мексиці не роблять. Мексика все ж отримує переваги від вступу до інтеграційного об'єднання: прямі іноземні інвестиції в її економіку дозволяють їй прискорити темпи економічного розвитку. За оцінками експертів, Мексика зможе скоротити період реформування своєї економіки і прилучення до клубу розвинених країн з півстоліття до 10 - 15 рр. Канада ж у перші роки приєднання до НАФТА не отримувала відчутних переваг, хоча її економіка тісно пов'язана з США, і практично не має зв'язків з Мексикою. Але по мірі формування єдиного ліберального економічного простору на континенті Канада може розраховувати на приплив прямих іноземних інвестицій з інших регіонів світу - ЄС, Японії [24].

Основні аспекти Північноамериканської угоди про вільну торгівлю виражаються в наступному:

- Ліквідація всіх митних зборів до 2011р;

- Поетапне скасування значного числа нетарифних бар'єрів в торгівлі товарами і послугами;

- Пом'якшення режиму для північноамериканських капіталовкладень в Мексику [42].

У довгостроковій перспективі за допомогою участі в НАФТА американські ТНК розраховують на розширення свого економічного присутності в Латинській Америці з метою завоювання ринків збуту, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності та прибутку.

У майбутньому американські економісти-експерти моделюють створення панамериканського торгового блоку протяжністю від Аляски до Вогняної Землі. Це пов'язано з тим, що в даний час країни Латинської Америки демонструють темпи зростання на рівні приблизно 9%. Такі тенденції збережуться і в перспективі [38].

Асиметричний характер північноамериканської інтеграції визначає різні цілі і роль у НАФТА кожної з країн-учасниць.

Сполучені Штати Америки зацікавлені у розвитку НАФТА з наступних причин:

- у зв'язку із зростанням ролі економічних союзів США тому, що поодинці складно протистояти конкуренції з боку ЄС економічним союзпм які зароджуються в Азії;

- внаслідок посилення конкуренції між товаровиробниками, які випускають продукцію подібної якості, але з низькими витратами на робочу силу, охорону навколишнього середовища або природні ресурси;

- США зацікавлені реалізувати свій науково-технічний потенціал при низьких витратах виробництва, наявних у Мексики;

- створюючи нові робочі місця в Мексиці, США прагнуть скоротити потік іммігрантів з Півдня;

- США хочуть залучити Мексику в спільні пошуки балансу еколого-економічних проблем, раціонально розподілити тягар витрат щодо збереження навколишнього середовища;

- в довгостроковому плані НАФТА розглядається в США як інструмент для широкого економічного проникнення в Латинську Америку з метою розширення ринків збуту і створення нових робочих місць, а також підвищення конкурентоспроможності продукції [46].

У 60-ті рр. ХХ століття активізувалися інтеграційні процеси у світовому господарстві. Об'єднуючі процеси в країнах Латинської Америки почалися раніше, ніж в інших країнах, що розвиваються. У силу відмінностей у рівнях економічного розвитку і політичного устрою замість єдиного ринку стали виникати інтеграційні угоди, що носили характер закритого регіоналізму, тобто вони були спрямовані на те, щоб за рахунок високих зовнішніх тарифів та адміністративної політики стимулювати розвиток пріоритетних галузей національної економіки. Цей етап називають першою хвилею регіоналізму. У 1960 р. були засновані дві торгово-економічні угруповання. Перша угруповання - Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАСТ) була створена у складі Аргентини, Болівії, Бразилії, Венесуели, Колумбії, Мексики, Перу, Уругваю, Чилі, Еквадору. ЛАСТ ставили своїм завданням створення до 1973 р. зони вільної торгівлі. Однак до кінця 60-х років виявилися недосконалості в механізмі ЛАСТ. У 1980 р. натомість ЛАСТ була створена Латиноамериканська інтеграційна асоціація (ЛАІА). Метою її є сприяння розвитку внутрішньорегіональної торгівлі та економічного співробітництва [42].

Інше угруповання, створене в 1960 р. - Центральноамериканський спільний ринок (ЦАОР) у складі Гватемали, Гондурасу, Коста-Ріки, Нікарагуа, Сальвадору. У середині 1993 р. чотири країни Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Сальвадор утворили митний союз. У тому ж році країни ЦАОР і Панама заснували центральноамериканських систему інтеграції, в рамках якої проводиться робота з гармонізації національних тарифів та поступової лібералізації взаємної торгівлі [46].

Карибська зона вільної торгівлі (КАРІКОМ) у складі 14 невеликих острівних держав Карибського басейну (крім Куби і Домініканської республіки і Гаїті). Вона 1973 р. була перетворена в Карибське товариство з метою утворення спільного ринку. Ці інтеграційні об'єднання поставили мету подальше поглиблення регіональної співпраці у напрямку створення митного союзу [27].

Друга хвиля регіоналізму на цьому континенті проявилася в той період, коли країни переключили свої стратегії розвитку на експортні рейки. Наголос було зроблено на відкритому регіоналізмі з тим, щоб залучати, а не відштовхувати торговельні та інвестиційні потоки, сприяючи підвищенню конкурентоспроможності експорту. Проте внутрішні протиріччя, тиск ззовні, ослаблення світової кон'юнктури породили спад. 80-ті рр. ХХ ст. були для країн Латинської Америки “втраченим десятиліттям” як для економічної ситуації в цілому, так і для регіональної інтеграції, причому практично для всіх блоків. Відбулося переосмислення керівництвом цих країн місця і значення інтеграційних взаємодій, і, як вже було зазначено вище, більшість інтеграційних блоків трансформувалися в напрямі поглиблення інтеграції (КАРІКОМ - Карибське товариство; Андській пакт про співдружність - Андская система інтеграції).

Третю хвилю інтеграційних процесів на континенті називають новим регіоналізмом (90-ті рр. - теперішній час). У цей період створення інтеграційних угрупувань все більше виступає фактором поступової інтеграції країн-учасниць у світове господарство. Можна сказати, що регіональна інтеграція згладжує негативні наслідки глобалізації для країн, що інтегруються і сприяє об'єктивному процесу глобалізації, будучи її формою прояву, зміцнює позиції національного капіталу, створює умови для підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

В активізації інтеграційних процесів у Латинській Америці велику роль відіграє загальний ринок країн Південного конусу - МЕРКОСУР (1991 р.). В дане інтеграційне об'єднання входять наступні країни : Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай. Його асоційованими учасниками є з 2004 р. є Болівія, Венесуела, Мексика, Перу, Чилі [27]. У цьому найбільшому інтегрованому ринку Латинської Америки зосереджено 55 % населення, 50 % ВВП, 40 % ПІІ, 30 % зовнішньої торгівлі регіону. У перше десятиліття його існування товарообіг в рамках блоку збільшився в 4 рази [4].

Договором про створення МЕРКОСУР передбачалося:

- скасування всіх мит і тарифних обмежень у взаємній торгівлі між чотирма країнами;

- вільний рух послуг, капіталу та робочої сили;

- введення єдиного зовнішнього тарифу для третіх країн;

- координація політики у сфері промисловості, сільського господарства, транспорту і зв'язку, валютно-фінансовій сфері;

- уніфіковані правила функціонування вільних економічних зон.

З 1 січня 1995 р. МЕРКОСУР скасував мита на 90 % взаємної торгівлі і прийняв єдиний митний тариф щодо 85 % імпорту з третіх країн і виступає як митний союз. Довгострокові цілі: формування спільного ринку з поступовим зростанням його учасників, в Європейському союзі; створення єдиної валюти. Прийнято рішення про утворення Інституту валюти. У політичному аспекті передбачається сформувати парламент МЕРКОСУР[18].

До зон вільної торгівлі належить і Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) була заснована в 1967 р. до складу якої входять: Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Індонезія. Перші чотири країни в ряді публікацій ЮНКТАД, МБРР називаються як АСЕАН-4.

В даний час її членами є також такі країни як Бруней, В'єтнам, Камбоджа, Лаос, Союз М'янма. Таким чином, АСЕАН об'єднує майже всі держави Південно-Східної Азії і є найбільш впливовою регіональною організацією. Необхідно відзначити, що в даний час в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) вже склався “азіатський трикутник”: Японія - Китай - НІК (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур) - АСЕАН. Мета створення АСЕАН -сприяння соціальному та економічному розвитку країн-учасниць, співробітництво в промисловості, сільському господарстві, проведення науково-дослідних робіт. У 1976 р. на першій нараді керівників АСЕАН прийняті основні документи асоціації: Договір про дружбу і співробітництво в Південно-Східній Азії і Декларація АСЕАН. Декларація проголосила, що країни-учасниці повинні виступати із загальною позицією з найважливіших питань і проблем регіональних і світових економічних відносин.

Незважаючи на те, що в АСЕАН входять різні за рівнем розвитку країни, зростання торгівлі в цьому регіоні, в тому числі і всередині блоку є фактором прискорення розвитку цих країн. Вплив сировинного фактора на економічне становище країн-учасниць Асоціації вдалося зменшити, розвиваючи обробні галузі, диверсифікуючи національні економіки. Торгова лібералізація в угрупованні висловилася у скасуванні до 2003р. митних тарифів. Виняток склали імпортні мита на деякі товари [46].

Росія в останні роки значно зміцнила свої контакти з Асоціацією. На неї припадає 8% всієї російської торгівлі з країнами Азії (не рахуючи азіатських країн-членів СНД).

Багатосторонні угоди на пострадянському просторі: СНД (1991 р.). На процесах інтеграції в СНД позначається різна ступінь підготовленості його учасників та їх різні підходи до проведення радикальних економічних перетворень, прагнення знайти власний шлях (Узбекистан, Україна), взяти на себе роль лідера (Росія, Білорусія, Казахстан), ухилитися від участі у скрутному договірному процесі (Туркменія), отримати військово-політичну підтримку (Таджикистан), вирішити за допомогою СНД свої внутрішні проблеми (Азербайджан, Вірменія, Грузія). При цьому кожна держава, виходячи з пріоритетів внутрішнього розвитку та міжнародних зобов'язань, визначає форму і масштаби участі в Співдружності, у роботі його органів з метою максимального використання СНД для зміцнення своїх геополітичних і економічних позицій [22] .

Країни СНД у сукупності мають багатющий природний і економічний потенціал, великий ринок, який дає їм значні конкурентні переваги і дозволяє зайняти гідне місце в міжнародному розподілі праці. На них припадає 16,3 % світової території, 5 % чисельності населення, 25 % запасів природних ресурсів, 10 % промислового виробництва, 12 % науково-технічного потенціалу світу. Тут виробляється 10 % світової електроенергії (4 місце у світі по виробленню). Однак досить тривалий час інтеграція як спосіб спільного господарювання не дозволяла в країнах-учасницях переламати негативні тенденції деформації відтворювальних процесів і задіяти природні багатства, ефективно використовувати матеріально-технічні, науково-дослідні та кадрові ресурси для їх економічного зростання і всієї Співдружності.

Існують певні негативні наслідки від взаємодії країн Співдружності, а саме:

- частка взаємного товарообігу знизилася з 79 % до 28 % за час існування СНД. А це один з основних світових показників ефективності інтеграційного об'єднання;

- питома вага мінеральної сировини і палива в експорті країн СНД збільшилася в 4 рази;

- транспортна складова вартості товарів збільшилася з 5 % - 8 % до 21% - 40 %, що різко знизило конкурентоспроможність країн-учасниць;

- частка тіньової і кримінальної економіки в СНД, за наявними оцінками, наближається до 40 % - 45 % .

Найважливіші досягнення країн СНД - наступні:

- соціальна трансформація економіки, в результаті якої велика частина працівників працюють на підприємствах приватного сектора;

- введення на всьому просторі СНД досить пільгового торгівельного режиму вільної торгівлі [12].

Отже, на даний момент майже кожна країна належить принаймні до однієї регіональної угоди, а деякі є учасниками багатьох угод. В середньому кожна країна належить до регіонально торгівельним угодам, хоча існують і відмінності по регіонах і рівнем розвитку країни. Функціонування зони вільної торгівлі дозволяє країнам більш чітко виконувати прийняті на себе зобов'язання, удосконалювати всю систему зовнішньоекономічної діяльності, гнучкіше пристосовуватися до міжнародної практики.

РОЗДІЛ ІІІ. Ефект впливу існуючих зон вільної торгівлі на обсяги, структуру та динаміку міжнародної торгівлі

3.1 Зрушення у міжнародній торгівлі на прикладі існуючих зон вільної торгівлі

Істотні зрушення в розвитку світової торгівлі в другій половині XX століття сприяли виникненню нових явищ у її міжнародної організації. До числа цих явищ відносяться так званий регіоналізм, тобто угоди про особливо тісні співпраці окремих країн за типом зон вільної торгівлі, митних союзів. За оцінкою Світового банку в рамках таких зон здійснюється близько половини світової торгівлі.

У чому ж специфіка угод “нового покоління”? Навіть побіжний порівняльний аналіз показує очевидні характерні властивості, які відрізняють їх від більш ранніх аналогів, які можна підсумувати, як відхід від класичної схеми економічної інтеграції, встановленої в економічній науці. В цих угодах поєднуються різні елементи зон вільної торгівлі, спільного ринку та економічного союзу. Сучасні двосторонні ЗВТ єдиних стандартів для укладення угоди немає. Вони розрізняються перш за все за форматом і функціональними положеннями самої угоди. Також, якщо “старі” двосторонні угоди могли бути викладені у декілька сторінок, то “нового покоління”, можуть займати до декількох сторінок (не враховуючи додатки). Таким чином, взаємна лібералізація торгівлі товарами, колишнім традиційно основним змістом угод про вільну торгівлю, тепер є лише одним з їх численних елементів і, можливо, не найважливішим [25].

Переважання ЗВТ над митними союзами можна пояснити тим, що формування ЗВТ проходить швидше і вимагає менших зусиль з координації політики в торгівлі з третіми країнами. Митний союз, у свою чергу, вимагає вироблення єдиного зовнішнього тарифу і гармонізації правил ведення торгівлі з третіми країнами і веде до меншої автономії його учасників у сфері торговельній політики. Ці процеси вимагають більш ретельної роботи над угодою і тривалого часу [4].

В даний час, крім ЗВТ і митних союзів, у світі існують інтеграційні угруповання, які мають форму загального ринку та економічного союзу. Подібна класифікація була розроблена відомим економістом Б. Балаши в 1961 р. і використовується в якості класичної схеми вивчення інтеграційних процесів у світі. У той же час за ради справедливості слід підкреслити, що більш розвинені форми інтеграційної взаємодії у своїй основі так чи інакше мали формат ЗВТ чи митного союзу.

Слід відрізняти ЗВТ від угод про преференціальну торгівлю, в яких не ставиться мета досягнення режиму вільної торгівлі між країнами-учасницями, лібералізації підлягає невелика частина товарів, а бар'єри в багатьох випадках не усуваються повністю, а лише знижуються. Різновидом угод про преференційну торгівлю є так звані програми раннього врожаю (early harvest programme), які поширені в 2000-х роках в Азії (приклади: Таїланд-Китай, Малайзія-Пакистан, Кита й-Пакистан, АСЕАН-Китай). По ним преференції презентуються в торгівлі “чутливими” товарами - як правило, сільськогосподарськими. Такі угоди-програми можуть бути кроком на шляху до повноцінної ЗВТ.

К.Ю. Мурадов посилаючись на праці відомого економіста П. Кругмана, вказує, що багатошарове переплетення з двосторонніх та інших ЗВТ стало розглядатися як зароджуюча структура “вузлів і ниток” ( hub-and-spoke) у світовій торгівлі, а його наслідки уподібнювалися “грудці вермішелі”. Концепція “вузлів і ниток” сформувалася завдяки працям П. Кругмана, Р. Болдуіна, Р. Уанакота та інших [25].

Формат регіональних торгівельних угод (РТУ) є вкрай різноманітним і стає все більш складним у міру того, як РТУ набирають силу, створюються “Мережі” РТУ і вони поширюються по всьому світу на регіональному і субрегіональному уровнях. Цей факт визначає і перевагу ЗВТ в порівнянні з митними союзами. Країни шукають найбільш прості шляхи укладення РТУ, і в основному вони полягають між двома країнами, в той час як для митних союзів характерно більше число учасників. Двосторонні угоди складають 75% від загального числа нотифікованих і діючих РТУ і майже 90% угод, що знаходяться на стадії переговорів. У найближчій перспективі можна чекати істотного приросту числа РТУ, а також появи нових РТУ, в яких один з учасників представляють собою вже існуюче РТУ (наприклад, ЄС-МЕРКОСУР, ЄЕП та ін.)

До складу учасників РТУ входили так звані традиційні торгові партнери, географічно близькі країни з усталеними торговими потоками. Яскравими прикладами є Австралія і Нова Зеландія, країни НАФТА, країни ЄС, ЄАВТ і ЦЕФТА.

У роботах багатьох вище згаданих економістів висуваються шість аргументів на захист зон вільної торгівлі. До них відносяться:

1. Лібералізація і головним чином уніфікація і зняття нетарифних обмежень в рамках інтеграційних об'єднань здійснюється швидше, ніж в рамках всієї світової торговельної системи. Це можна розглядати як основу для подальшої лібералізації, оскільки рішення, прийняті на рівні угруповання, рідко підлягають перегляду в бік погіршення.

2. Крім того, дуже багато заходів з лібералізації, відпрацьовані та перевірені в регіональних масштабах і були перенесені в практику СОТ.

3. ЗВТ є хорошим стимулом для подальшої активної роботи чиновників і політиків на міжнародному рівні.

4. Такы сприяють вирішенню складних політичних конфліктів, які не могли бути вирішені до цих пір. Як приклад:

· згладжування протиріч між Францією та Німеччиною після створення ЄЕС;

· пом'якшення протиріч між Бразилією і Аргентиною в процесі об'єднання в рамках МЕРКОСУР;

· усунення військово-політичної напруги в відношеннях Японії і Китаю в процесі взаємодії в рамках АТЕС [3].

Аналізуючи економічну ситуацію ( Додаток 2 ) загальний імпорт та експорт найбільш впливових ЗВТ за 2009 - 2011 рр. після кризи є стабільно зростаючий, з кожним роком приблизно на 3 млн. доларів. Під час кризи 2008 р. загального експорту та імпорту товарами було втрачено 4млн.доларів. Якщо оцінювати кожну окрему зону вільної торгівлі НАФТА і ЄС є лідерами і швидко відновили свій грошовий баланс, а НАФТА з прибутком на 2 млн. доларів, ЄС вийшов на свій рівень починаючи з 2008 р.. Такі ЗВТ, як МЕРКОСУР, АСЕАН, САДК, ЕКОСАЦ, КОМЕСА, порівнюючи їх експорт та імпорт, поступово виходять з кризових ситуацій, деякі з ним перевищуючи минулі показники.

Розглядаючи «ефект сусідства» в науковій праці А. Кузнецова ми бачимо яким великим є вплив на потоки прямих іноземних інвестицій (ПІІ) на інтеграційні об'єднання, що є додатковим стимулом для інтенсифікації ПІІ служачи розвитком для регіональних інтеграційний угрупувань, коли саме суміжні країни зменшують бар'єри під час взаємних економічних зв'язків (перш за все в середині ЕС і НАФТА , в меншій мірі в рамках СНГ, МЕРКОСУР, інших об'єднань, країн, що розвиваються).” [32].

Отже, у зонах вільної торгівлі може ускладнити або покращити становище країн-виробників, так як лібералізація імпорту створює сприятливі умови для суперників з числа країн-учасниць угоди, продукція яких може бути більш високої якості і технічного рівня. Посилення конкуренції загрожує банкрутством для національних виробників, що не витримують суперництва з іноземними постачальниками товарів і послуг.

3.2 Ефект участі України в зонах вільної торгівлі

Створення зон вільної торгівлі України з певними інтеграційними об'єднаннями відповідає певним стратегічним цілям двостороннього торговельно-економічного співробітництва між обома сторонами. Адже така співпраця є логічною для продовження позитивних тенденцій у двосторонньому товарообігу країн-учасниць.

Як член СОТ Україна проводить гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи метод протекціонізму стосовно певних груп товарів та країн, але віддаючи значну перевагу політиці вільної торгівлі.

Одним із найбажаніших ефектів для країни є збільшення експорту та українського ВВП, що є одними із головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах.

На сьогоднішній день Україна торгує з 209 країнами світу, але найбільший товарообіг у нашої країни з державами СНД: 71 млрд. доларів в 2011 р.. Цілі галузі національної економіки отримують унікальний шанс, яким обов'язково повинні скористатися. Адже вже підраховано: якщо договір про зону вільної торгівлі між Україною та СНД буде працювати, товарообіг збільшиться на третину - до 92 - 96 млрд. доларів. Станом на 2012 р. експорт у країни СНД - 37%, Європу - 25% , нам потрібно балансувати між Сходом та Заходом, адже обидва ринки є важливими для України [12].

Ринок СНД особливо важливий для України, оскільки саме в країни Співдружності сьогодні постачається левова частка української продукції з високою доданою вартістю - переважно машинобудування.

Що ж стосується довгоочікуваного підписання угоди про співпрацю України та ЄС в межах зони вільної торгівлі перебуває на етапі трансформації. Станом на 6 березня 2007 р. до 22 грудня 2011 р. велися переговори, згодом було підписано верифікаційний документ про їх завершення. Керівники ЄС та президент України Віктор Янукович у спільній заяві підтвердили сподівання на підписання угоди у листопаді 2013 р. на саміті країн “Східного партнерства” у Вільнюсі. З боку України така співпраця буде спрямована на зміцнення економічних зв'язків та додаткового імпульсу для розвитку економічного потенціалу країни.

Окремої уваги заслуговують перспективи економічної взаємодії України і ЄС. Європейська і світова практика передбачають не так багато альтернативних форм ринкової інтеграції. Зважаючи на задекларований на найвищому політичному рівні курс України на повну інтеграцію до ЄС, нам слід ставити якомога амбіційніші цілі економічної інтеграції з ринком ЄС у найкоротші терміни.

Проведені рядом вчених дослідження дозволяють зробити висновки про те, що найбільш вигідною на сьогоднішній день нашій державі формою торговельно-економічної інтеграції з ЄС є поглиблена зона вільної торгівлі (ЗВТ +). Її переваги перед ЗВТ зумовлені тим, що значний економічний ефект Україна здобуде завдяки скачуванню нетарифних бар'єрів у торгівлі, що передбачається форматом саме глобальної ЗВТ, зокрема додаткове зростання реального ВВП України у середньостроковій перспективі за рахунок митно-тарифних бар'єрів прогнозується на рівні 0,2 %, а за рахунок скасування нетарифних бар'єрів - 2,2 % (2,4 % сукупно) [2].

На даний час Туреччина заявила, що хоче зони вільної торгівлі з Україною, про це зазначив міністр закордонних справ Tуреччини - Ахмед Давутоглу. Головне завдання такої співпраці, як заявив у своємy виступі міністр - розвиток та збільшення економічної діяльності [44].

Найближчим часом йдуть переговори України з Канадою про можливе підписання угоди про зону вільної торгівлі. Метою є подальший розвиток співробітництва у сферах, що становлять взаємний інтерес поміж Україною та Канадою.

Наприклад, в результаті укладання угоди про вільну торгівлю, із забезпеченням вилучення найбільш чутливих товарних груп (переважно сільськогосподарських), передбачаються такий вплив на економіку України:

- випуск збільшиться на 0,01%;

- внутрішні ціни за різними видами товарів зменшаться на величину від 0% до 0,01 %;

- обсяг валового внутрішнього продукту збільшиться на 0,03 %;

- кількість зайнятих економічною діяльністю зросте на 4 тис. осіб.

Найбільше зростання ВВП слід очікувати у таких видах економічної діяльності:

- металургія та оброблення металу +0,76%;

- харчова промисловість +0,09%

- видобування неенергетичних матеріалів +0,05% [14].

Список особливо близьких торгівельних партнерів України поповнився у 2012 р. ще однією державою - Чорногорією. 18 листопада було підписано угоду про зону вільної торгівлі, що обом сторонам відкриває більш широкі перспективи двостороннього економічного співробітництва [44]. Дія угоди про вільну торгівлю між Україною та Чорногорією повинна серйозно активізувати нашу торгово-економічну співпрацю”, - заявив уповноважений представник української сторонни.

Серед перспективних напрямів двостороннього торговельно-економічного співробітництва, які цікавлять Україну, - житлове і промислове будівництво, а також транспортний напрямок. Україна розраховує брати участь в модернізації залізниці та суднобудівної галузі Чорногорії, поставці міських та міжміських автобусів, продуктів харчування та організації їх виробництва в державі. Окремим пунктом українська сторона винесла розширення військово-технічного співробітництва. З боку Чорногорії дана угода сприятливо вплине на питання про її вступ до Світової організації торгівлі.

Також, Україна має зону вільної торгівлі з Македонією, де активно просуває всі можливі шляхи для поліпшення економічного стану країни.

Важливим компонентом зовнішньополітичного курсу для забезпечення національних інтересів щодо захисту і просування економічних інтересів країни набула економічна дипломатія. Серед пріоритетів зовнішньої політики країни виділялися такі завдання, як сприяння економічному зростанню держави, досягнення гідного місця в міжнародному розподілі праці, а також пошук нових і розширення вже наявних ринків для національного виробництва, забезпечення його енергетичними ресурсами й сировиною та залучення зарубіжних інвесторів. Тому особливу увагу, слід приділити економічній інтеграції країни, адже сучасний етап розвитку світової економіки та міжнародних економічних відносин наочно характеризується посиленням процесів економічної інтеграції, лібералізації та підвищенням ступеня відкритості національних економік. Аналіз світової практики створення й функціонування зон вільної торгівлі та митних союзів дає підстави отримати відчутний ефект і вигоду для всіх країн-членів такого угруповання, учасників їх зовнішньоекономічної діяльності.

Про це свідчить і практичний досвід таких регіональних об'єднань держав, як Європейський Союз, Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (ЦЕФТА), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР), Преференційна торговельна зона для Східної та Південної Африки тощо.

Головна мета майже всіх перелічених вище організацій полягає у поглибленні співробітництва між країнами-членами в процесі розвитку регіональних зв'язків і світової інтеграції, а також укріпленні стабільності в Європі завдяки розширенню співробітництва в різних галузях. Угоди в рамках об'єднань передбачають створення зон вільної торгівлі між країнами-учасницями та поступовим скасуванням митних бар'єрів. Крім того, такі організації, як ЦЄІ, Чорноморське економічне співтовариство (ЧЕС), СОТ, мають створити якісно новий геополітичний ландшафт у центрально-східному регіоні, а колективна співпраця в цих та інших багатосторонніх організаціях, заснованих на спільних цінностях та цілях, має призвести до створення мережі організацій, спрямованих на інтеграцію регіону до ЄС. Частина країни в інтеграційних процесах у рамках цих організацій не суперечить її економічним інтересам. Навпаки, наша держава за своїм потенціалом та геополітичним становищем в Європі є важливим партнером для будь-якої європейської держави. Так, країна дотрималася курсу на включення в співробітництво в рамках Центральноєвропейської ініціативи. Свою участь у ЦЄІ країна розглядала під кутом зору загальної спрямованості на утвердження її як впливової європейської держави та як важливий елемент успішної реалізації своєї стратегічної мети - гармонійного входження до європейських та євроатлантичних економічних і політичних структур [2].

Отже, для України важливе значення має вдале закінчення підготовки до створення ЗВТ з ЄС. Потрібно також нарощувати потенціал шляхом участі нашої країни в інших об'єднаннях, які будуть вигідними для нас, а саме збутом продукції, вирішенням певних проблем з безробіттям, в економічному зростанні.

3.3 Перспективи подальшого розвитку зон вільної торгівлі у світовій економіці

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії пов'язують передовсім зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Співтовариство об'єднує Японію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокрема країн -- членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Китай та Океанію. Таке співтовариство лише формується, тому ідуть пошуки шляхів співробітництва, а саме регіональне угруповання складається ніби із різних блоків. Так, АСЕАН, яка обґєднує Індонезію, Малайзію, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, Бруней її учасники поставили за мету протягом 15 років створити зону вільної торгівлі [27].

Беручи до уваги специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції. По-перше, Північноамериканська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві - це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою. Воно об'єднує лише три, але досить великі за територією, людськими ресурсами та економічним потенціалом, країни. По-друге, країни, що об'єднались у НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США та Канади. Власне, це не є винятковим явищем: у Західній півкулі подібний приклад демонструє МЕРКОСУР, до якого поряд із такими велетнями Латинської Америки, як Бразилія та Аргентина, входять Уругвай і Парагвай, котрі значно поступаються їм в економічному розвитку. По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишається США - світовий лідер зі значним науково-технічним потенціалом та конкурентоспроможною економікою. Основні торговельні та інвестиційні канали в межах угруповання спрямовані переважно зі США або до США. Більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади і Мексики припадає на торгівлю зі США. Щодо канадсько-мексиканських торговельних та інвестиційних зв'язків, то до останнього часу вони залишалися надто слабкими.

НАФТА створює можливості для подальшого розширення експорту, гарантуючи і посилюючи вже досягнуті результати угоди про лібералізацію торгівлі, покращуючи доступ до ринку країн - членів, збільшуючи привабливість для інвесторів. Перспективою подальшого розвитку НАФТА є створення Панамериканської зони вільної торгівлі (ПЗВТ) - єдиного континентального ринку, у межах якого відбуватиметься вільне пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Панамериканська зона вільної торгівлі могла б об'єднати майже всі країни Північної і Південної Америки з населенням 800 мільйонів і загальним обсягом ВВП 11,4 трильйони доларів (більшим, ніж у Європейського Союзу)[24].

Існуюча ситуація показує слабкість інтеграційних процесів у Латинській Америці. Незважаючи на численні заяви про вагомі позиції МЕРКОСУР на світовому ринку, єдність південно-американської четвірки значно похитнулася після численних переговорів лідерів латиноамериканських країн із представниками США. Одна з великих проблем, які сьогодні постали перед НАФТА розширення її масштабів. Проте процес формування Панамериканської зони вільної торгівлі не є ще остаточно завершеним. До того ж існує значний супротив ПЗВТ у різних країнах Латинської Америки, який в окремі періоди навіть посилюється. Тобто, на сучасному етапі ідея створення ПЗВТ є нездійсненною. Болівія, Куба та Венесуєла підписали 29 квітня 2006 р. договір про створення Антиамериканського альянсу - Болівійської Альтернативи для Америки. Країни домовилися створити зону вільної торгівлі між собою і заявили про майбутню інтеграцію з МЕРКОСУР. Ця подія є дуже серйозною перешкодою на шляху подальших переговорів щодо оформлення ПЗВТ. Також існує багато розбіжностей між економічним розвитком країн регіону, політичним устроєм та способом мислення. Всі ці фактори є перепоною на шляху до всеамериканської інтеграції.

Весною 2013 року планується почати переговори про створення зони вільної торгівлі між США і ЄС, а вже в 2014 р. сторони можуть підписати угоду про неї. 19 жовтня саміт глав 27 держав ЄС схвалив початок переговорів про лібералізацію торгівлі Євросоюзу та Японії [39].

В Брюсселі на прес-конференції заявив президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу, що ця амбіційна і всеохоплююча угода підвищить ВВП ЄС на 0,5% і на 0,4% ВВП США до 2027 р. [10].

У сукупності ці країни представляють собою основну частину світової економіки. Європейський союз в стислі терміни видав відразу декілька трансконтинентальних ініціатив. Це зони вільної торгівлі з США і Японією, а також залучення в європейський банківський союз країн, поки ще не входять до Єврозони.

Вільна торгівля між континентами обговорювалися і раніше. І ці обговорення деколи були каталізаторами поворотних подій в історії. Наприклад, одне з ключових протиріч, які привели до Громадянської війни в США, було не “кольоровим”, а економічним. Це були суперечки про розмір митних ставок у торгівлі між США і Європою.

Водночас ЄС готує переговори про ЗВТ з Японією. Саміт глав 27 держав Євросоюзу схвалила початок переговорів про вільну торгівлю між Євросоюзом та Японією, про що свідчить текст рішень зустрічі на вищому рівні, що завершилася 19 жовтня 2012 р. в Брюсселі. При цьому Комітет з міжнародної торгівлі Європарламенту висловився на підтримку переговорів. На думку євродепутатів, ЗВТ з Японією дозволить ЄС створити нові робочі місця і стимулюватиме економічне зростання. При цьому комітет рекомендував припинити переговори в тому випадку, якщо Японія відмовиться усунути торгові бар'єри на низці ринків, в тому числі, автомобільному.

У Москві 15 березня 2013 відбувся форум держав - учасників СНД і лідерів бізнесу «Виклики сучасності та перспективи розвитку інтеграції на просторі Співдружності».

У роботі Форуму взяли участь заступники глав урядів держав - учасниць СНД, міністри країн СНД, представники галузевих об'єднань, банківських співтовариств, підприємці, ЗМІ країн Співдружності, а також зарубіжні партнери. Основними завданнями форуму були:

- обговорення перспектив і вироблення механізмів подальшого зміцнення економічного співробітництва країн Співдружності;

- розгляд комплексу питань реалізації Договору про зону вільної торгівлі та взаємодії у рамках Єдиного економічного простору.

Учасники ознайомилися з перспективними проектами, щодо подальшого розширення ділового співробітництва, розробити пропозиції щодо усунення бар'єрів для розвитку бізнесу на просторі СНД [23].

Товарообіг між країнами Митного союзу (МС) і В'єтнамом може збільшитися в 4 рази вже до 2020 року. Росія, Білорусія і Казахстан почали переговори з в'єтнамською стороною щодо укладення угоди про зону вільної торгівлі. Для В'єтнаму це один з перших кроків до збільшення товарообігу до залученню комерційних і виробничих структур, та вивчення ринків Росії, Білорусії і Казахстану [1].

Однією з найбільш значних тенденцій розвитку міжнародних економічних відносин в останні чотири десятиліття є зростання числа регіональних інтеграційних угод. Проблеми регіональної інтеграції все ще являють собою надзвичайно багатообіцяючу галузь наукових досліджень, в якій постійно з'являються нові результати.

ВИСНОВОК

Нині, жодна країна світу не може обійтися без міжнародної торгівлі. За допомогою міжнародної торгівлі країни взаємодіють з господарствами інших країн. Водночас вона є основним каналом, за допомогою якого світовий ринок через посередництво інтернаціональної вартості, світових цін впливає на національне вировництво, диктуючи конкурентні техніко-економічні параметри виробництва, рівень витрат, стандарти якості, критерії ефективності тощо.

Міжнародна торгівля є замобом, який країни світу використовують для розвитку і поглиблення спеціалізації своїх економік, підвищення продуктивності праці та ефективного використання своїх ресурсів. Вона є взаємною економічною залежністю виробників товарів і послуг та споживачів з різних країн.

Основними показниками є показники обсягу, а саме експорт, імпорт. Також, зовнішньоторговельний обіг, який визначається за певний період часу. Географічна структура також є невід'ємною для розрахунку та аналізу міжнародної торгівлі та частки в ній обсягу, який припадає на зони вільної торгівлі.

Найголовнішими тенденціями світової торгівлі є велика частка в ній продукції обробної промисловості, добувної промисловості. Основною продукцією, яка користується великим попитом є нафта і нафтопродукція. В структурі світової торгівлі провідні місця займає транспортне машинобудування, хімічна промисловість, а також міжнародна торгівля послугами. Однією з останніх тенденцій є науково-технічні досягнення, а саме, раціональне і вміле використання їх у економіці своєї держави.

Міжнародна економічна інтеграції - об'єктивний, усвідомлений і направляючий процес зближення, взаємопристосування і зрощування національних господарських систем, що володіють потенціалом саморегулювання і саморозвитку. У його основі лежить економічний інтерес самостійно господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці. Зона вільної торгівлі, як один з перших етапів інтеграції є найбільш поширеним і сприяє більшій інтеграції між країнами - учасницями, усуваючи економічні бар'єри і як наслідок спрощує торгівлю.

Звичайно ж, є і проблеми, так внаслідок інтенсивного процесу, що відбувається останні три роки, створення двосторонніх зон вільної торгівлі у світовій економіці є свої противники. Вони стверджують, що двосторонні угоди призводять до появи здебільшого ефектів відхилення торгівлі, ніж її створення; підривають основи формування багатостороннього механізму регулювання світової торгівлі в рамках СОТ. Існує думка, що менш розвинені країни мало що отримують від цих процесів, адже вони або не залучені до таких угоди, або є слабшими партнерами.

Аналізуючи моделі зон вільної торгівлі потрібно зазначити, що будь-яке інтеграційне угрупування має право обирати собі більш глибокий етап інтеграції, або ж використовувати зону вільної торгівлі, як етап підготовки та об'єднання з іншими країнами, організаціями.

Зони вільної торгівлі створюються в інтересах розширення експорту та заохочення інвестицій з-за кордону, а також стимулювання економічного розвитку регіонів і країн. Як показала практика, ЗВТ грають найважливішу роль в міжнародній торгівлі і в інвестиційній політиці.