Економічний розвиток Польщі в умовах ринкової економіки та демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНОТАЦІЯ

У сучасному світі великого значення набувають міжнародні зв'язки. Взаємодія між країнами здійснюється за допомогою міжнародних організацій. Вони забезпечують країни-члени в областях, розвиток яких може буди корисним для всіх. Також міжнародні організації грають не малу роль у вирішенні конфліктів між країнами.

Один із найважливіших критеріїв зрілості суспільства - ступінь його демократичності (рівень демократії). У його демократизації суб'єкти політичного процесу вбачають мету, умову, ефективний засіб оновлення суспільного життя, радикальну трансформацію політичної системи, гарантію незворотності цього процесу. Адже в соціальному розвитку демократія є найефективнішим способом реалізації суперечностей, вдосконалення й гармонізації суспільства. Наявність демократії є важливим фактором у розвитку ринкової економіки країни, яка на сучасному етапі є найефективнішою. Саме тому міжнародні організації прикладають зусиль задля розвитку демократії та ринкової економіки в країнах.

Ключові слова: демократія, міжнародні організації, міжнародні економічні відносини

АННОТАЦИЯ

В современном мире большое значение приобретают международные связи. Взаимодействие между странами осуществляется с помощью международных организаций. Они обеспечивают страны-члены в областях, развитие которых может буди полезным для всех. Также международные организации играют не малую роль в разрешении конфликтов между странами.

Один из важнейших критериев зрелости общества - степень демократичности (уровень демократии). В его демократизации субъекты политического процесса видят цель, условие, эффективное средство обновления общественной жизни, радикальную трансформацию политической системы, гарантию необратимости этого процесса. Ведь в социальном развитии демократия является самым эффективным способом реализации противоречий, совершенствования и гармонизации общества. Наличие демократии является важным фактором в развитии рыночной экономики, которая на современном этапе является эффективной. Именно поэтому международные организации прикладывают усилия для развития демократии и рыночной экономики в странах.

Ключевые слова: демократия, международные организации, международные экономические отношения.

ANNOTATION

In today's world become important international connections. Cooperation between countries is carried out by international organizations. They provide the Member States in areas whose development can wake helpful for everyone. International organizations played no small role in resolving conflicts between countries.

One of the most important criteria of maturity of society - the degree of democracy (level of democracy). Its democratic political players see the target condition, an effective means of updating social life, a radical transformation of the political system and guarantee the irreversibility of the process. Indeed, in the social development of democracy is the most effective way of contradiction, improvement and harmonization of society. Availability of democracy is an important factor in the development of market economy, which at present is the most effective. That is why international organizations are making efforts to develop democracy and market economy countries.

Keywords: democracy, international economic organizations, international economic relations.

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТІЇ І РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Поняття "демократія": історія і принципи

1.2 Співвідношення ринкової економіки і демократії

1.3 Роль ВТО як міжнародної організації у розвитку демократії і ринкової економіки

Висновок за першим розділом

РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ ПОЛЬЩІ

2.1 Загальна характеристика країни

2.2 Економіка Польщі

2.3 Пріоритети польської європейської політики

Висновки до другого розділу

РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

3.1 Перспективи економічного розвитку Польщі до 2015 р. у світлі стратегії розвитку країни

3.2 Рекомендації щодо покращення економічного становища Польщі

3.3 Пріоритети розвитку демократії та ринкової економіки

Висновок до третього розділу

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Сьогодні на нашій планеті кількість населення досягла 6 млрд. чол. Всі люди, які проживають на Землі, розмовляють 2796 мовами.

На планеті існує 190 держав, відокремлених між собою приблизно 250 сухопутними кордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.

Держави, що існують на планеті, перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального способів виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва також частково поширений у цих країнах, але він ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією більшість людства світу проживає у слаборозвинутих країнах (майже 140 країн). За економічним потенціалом сумарною величиною валового національного продукту, що виробляється на планеті роль лідерів відіграють розвинутi капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють близько 50% ВНП.

У світовому господарстві існує величезне розмаїття країн за рівнем їх економічного розвитку, приналежності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій. У багатьох країнах мають місце релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етнічні конфлікти і т. п. У зв'язку з цим виникає питання про те, чи можуть у такому конгломераті діяти єдині економічні закони та закономірності? Якщо вони існують, то яка специфіка їхніх дій порівняно із законами у межах однієї країни, групи розвинутих капіталістичних країн або світового капіталістичного господарства? Щоб відповісти на це питання, необхідно коротко з'ясувати суть світового господарства.

Світове господарство як економічна категорія - це сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією таких факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози людству можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування. По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Зараз жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері. Це значно сприятиме встановленню між ними тісних економічних і науково-технічних зв'язків і, відповідно, веде до формування стійких структур у світовому господарстві.

По-третє, істотним фактором розвитку світового господарства виступають інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв'язків між країнами-партнерами у міжнародній сфері.

По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є істотною ознакою його системності. Характерною ознакою такого господарства є інтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбивається у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

У широкому плані структура світового господарства включає дві складові частини: по-перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується 190; по-друге, таким елементом виступають міжнародні економічні зв'язки (відносини) між країнами-партнерами. Розгляд першого з цих елементів структури світового господарства передбачає вивчення продуктивних сил і виробничих відносин, промислового, науково-технічного, трудового потенціалу кожної країни, її системи управління та ін. Щодо розгляду міжнародних економічних відносин як складової частини світового господарства, то до його структурних елементів належать міжнародні відносини у сфері виробництва, обміну, науково-технічні зв'язки, валютно-фінансові відносини, форми створення інфраструктури світового господарства, міграції робочої сили. Міжнародні економічні відносини є похідними від національних і отримують від них головний імпульс для свого розвитку. Водночас міжнародні економічні відносини самі виступають і як активний фактор розвитку національного господарства. Йдеться, наприклад, про роль у національній економіці спільних підприємств, міжнародних господарських організацій, процесів міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва. Вони позитивно впливають на стабілізацію національної економіки, підвищення науково-технічного рівня виробничих процесів, випуск якісної продукції, що відповідає світовим стандартам.

Сукупність виробничих відносин світового господарства проявляється у системі притаманних йому економічних інтересів. Структурними елементами такої системи інтересів є: по-перше, економічні інтереси окремих держав світового співтовариства, які виникають під час виконання ними господарських функцій на рівні міждержавних зв'язків; по-друге, економічні інтереси національних підприємств, об'єднаних, товариств, організацій, відомств, міністерств, які виступають учасниками взаємних господарських зв'язків, що складаються між країнами-партнерами; по-третє, економічні інтереси міжнародних господарських організацій, об'єднань, товариств, спільних підприємств, що функціонують як на двосторонній, так і на багатосторонній основі; по-четверте, економічні інтереси окремих груп держав світового співтовариства, які є учасниками спеціалізованих міждержавних господарських організацій; по-п'яте, економічні інтереси держав інтеграційного об'єднання (Європейське економічне співтовариство, Європейська асоціація вільної торгівлі тощо).

Типовою тенденцією розвитку міжнародних економічних відносин на початку ХХІ століття є інтернаціоналізація, важливим виявом якої є як глобалізація, так і регіоналізм. «Від пошуку можливостей співробітництва - до взаємної адаптації, від взаємовигідних контактів - до інтеграції зусиль, від обміну - до взаємопроникнення - від взаємопроникнення до формування єдиного ринкового та навіть соціального простору». Ось принципи, що містяться в основі її конкретних рис.

Поглиблення та розширення інтеграційних процесів потребують адекватного інституційного забезпечення (тобто прийняття відповідних національних та міжнародних нормативних актів, створення спеціалізованих організацій), установлення максимально надійних виробничо-збутових ліній між країнами, усунення перешкод міжнародної торгівлі. Тому є важливим для усіх країн світу створення інституціональних економічних організацій, які б дозволили збільшити ринковий простір, неускладнений внутрішніми кордонами, митними та адміністративними процедурами контролю. Економічна інтеграція, як правило, відповідає географічному поділу світу на регіони та субрегіони, охоплюючи певні сегменти останніх. Щоправда, інколи інтеграційні процеси виявляють схильність до значно повнішого охоплення відповідних територіальних площин. Так, переважна частина Західної та Центральної Європи перебуває в орбіті ЄС. Проекти створення всеамериканської зони вільної торгівлі націлені на повне охоплення обох Америк (за винятком острівної Куби).

Безпосередня участь у міжнародній економічній системі господарювання завжди сприяє вирішенню в країнах національних економічних проблем, внаслідок перегляду й удосконалення розміщення та розвитку продуктивних сил. Удосконалення внутрішньогосподарських пропорцій економіки, розширення виробництва товарів і послуг за межі власної країни, підвищення якості продукції вітчизняних підприємств, зміцнення її конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

За сучасних умов володіння знаннями з питань міжнародних організацій, місця і ролі їх в міжнародному житті набуває особливого значення передусім для осіб, що працюють або планують працювати в складній і динамічній сфері міжнародного економічного співробітництва.

Розділ 1. Роль міжнародних організацій у розвитку демократії і ринкової економіки

1.1 Поняття "демократія": історія і принципи

Термін "демократія" походить від грецького слова demokratia, що складається у свою чергу з demos - народ і kratos - влада, правління.

Демократія - одна з основних форм політичної самоорганізації суспільства. Комплекс інститутів і організацій, структура і функціонування яких ґрунтується на ліберально-демократичних світоглядних і ціннісних постулатах, нормах, установках, складає політичну систему демократії. [1]

Демократія має тривалу історію, і її можна розглядати як результат розвитку західної цивілізації, особливо грецької та римської спадщини, з одного боку, і іудео-християнської традиції - з іншого. Звертає на себе увагу багатозначність і невизначеність самого поняття "демократія". Ще Кельзен стверджував, що в XIX і XX ст. слово "демократія", ставши панівним гаслом, втратило чітко окреслений і тверде зміст. Цієї ж думки дотримувався і П. І. Новгородцев, який в 1923 р. писав, що термін "демократія" належить до числа найбільш численних і неясних понять сучасної політичної теорії [2]. Не можна сказати, що це питання остаточно вирішене в наші дні, коли демократія стала як би велінням часу і весь світ наче став на рейки демократизації. В даний час термін "демократія" використовується в декількох значеннях:

1. Форма правління, при якому політичні рішення приймають безпосередньо усі без винятку громадяни, які діють відповідно до правил правління більшості, називається прямою демократією або демократією участі.

2. Форма правління, при якому громадяни здійснюють своє право прийняття рішення не особисто, а через своїх представників, обраних ними і відповідальних перед ними, називається представницької чи плюралістичною демократією.

3. Форма правління, при якому влада більшості реалізується в рамках конституційних обмежень, що мають своєю метою гарантувати меншості умови для здійснення певних індивідуальних чи колективних прав, таких, наприклад, як свобода слова, віросповідання і т.д., називається ліберальної або конституційної демократією.

4. Форма правління, при якому будь-яка політична чи соціальна система незалежно від того, чи є вона дійсно демократичної чи ні, ставить своєю метою звести до мінімуму соціальні й економічні відмінності, особливо викликані нерівним розподілом приватної власності, називається соціальною демократією, крайнім вираженням якої є соціалістична демократія.

Можна навести ще безліч інших значень поняття "демократія", а й сказаного досить, щоб переконатися у неправомірності його однозначного тлумачення.

Пряма демократія являє собою одну з найбільш очевидних форм організації політичної спільноти. Її можна виявити в примітивних суспільствах періоду родового ладу. У західній політичній традиції виникнення ідеї демократії асоціюється з містами-державами Стародавньої Греції.

Платон і Аристотель у своїх вишукуваннях по створенню систематичної теорії політики характеризували демократію як од ну з п'яти або шести головних типів правління.

Грецьку історію в період її розквіту можна розглядати як історію боротьби між демократичними і олігархічними державами, найбільш яскраво вираженими представниками, яких виступали Афіни і Спарта. Давньогрецька демократія в багатьох своїх аспектах істотно відрізнялася від демократії наших днів. Вона представляла собою, перш за все, систему прямого правління, при якій весь народ, а точніше, сукупність вільних громадян, був хіба колективним законодавцем і в якій не була відома система представництва. Таке становище стало можливим у силу обмежених розмірів давньогрецького держави, яке охоплювало місто і прилеглу до нього сільську територію з населенням, як правило, не більше 10 тис. громадян.

У стародавніх демократичних містах-державах кожен громадянин був наділений правом брати участь у прийнятті рішень, що стосуються його життя і діяльності. Значна частина громадян протягом свого життя так чи інакше займала один з безлічі існували в місті-державі виборних посад. Не було поділу між законодавчою і виконавчою владою - обидві гілки зосереджувалися в руках активних громадян. Політичне життя характеризувалася значною активністю громадян, які жваво цікавилися всіма сторонами і аспектами процесу управління. Пряма демократія такого роду оцінювалася багатьма мислителями Нового часу як ідеальна форма. Референдум і громадянську ініціативу, що збереглися в конституціях ряду країн (наприклад, Швейцарії), можна розглядати як елементи прямої демократії, успадковані представницькою демократією від минулого.

Інша суттєва відмінність між античною демократією і сучасної полягає в трактуванні рівності. Антична демократія не тільки була сумісна з рабством, але і передбачала його в якості умови звільнення від фізичної роботи вільних громадян, які присвячували себе вирішенню суспільних проблем. Сучасні демократії не визнають у політичній сфері відмінностей і привілеїв, заснованих на соціальному походженні, класі, расі і поле.

Одним з найважливіших принципів є система поділу влади, що забезпечує стримування і противаги у відношенні один одного. Слід зазначити, що в будь-якій політичній системі, в будь-якій державі в тій чи іншій формі існує поділ праці або поділ функцій між різними органами і рівнями влади. Але власне поділ влади передбачає самостійність і незалежність відокремлених одна від одної гілок влади. Ця теорія більш-менш чітко була сформульована в кінці - першій половині XVIII в. Симптоматично, що Т. Гоббс в середині XVII ст. категорично відкидав саму думку про можливість поділу єдиної суверенної влади, вважаючи, що гілки влади просто знищать один одного. Істотний внесок у розробку цієї проблеми вніс Дж. Локк, який став у деякому роді ідеологом Славної революції 1688 р. в якій вирішувалося питання про обмеження владних повноважень монарха на користь парламенту. Обґрунтувавши необхідність чіткого розмежування законодавчої і виконавчої гілок влади, Локк разом з тим не виділяв судову владу як самостійну гілку і розглядав судочинство як прерогативу виконавчої влади. Вперше думка про необхідність установи судової влади як самостійної гілки висловив Ш.Л.Монтескье [3].

1.2 Співвідношення ринкової економіки і демократії

При будь-якому куті зору у фокусі уваги виявляється питання про сумісність принципів лібералізму, демократії та ринкових відносин з основоположними цінностями, нормами і установками східних народів і культур

Для початку необхідно розглянути проблему взаємозв'язку між демократією і вільним ринком, капіталізмом і демократичною системою правління.

Базовим постулатом лібералізму стала ідея про природжених, невідчужуваних правах кожної людини на життя, свободу і власність. Нерозривний взаємозв'язок цієї тріади виражається в переконанні, що приватна власність - це основа індивідуальної свободи, яка в свою чергу є необхідною умовою самореалізації окремого індивіда, виконання ним головного призначення його життя. Між цим постулатом, який у сфері економіки втілюється в принципах вільного ринку, і теорією політичної демократії дійсно існує іманентна взаємозв'язок. Особливої ??актуальності даної проблеми в наших очах додає те, що одним з істотних чинників, що перешкоджають демократичної перебудови політичної системи, є відсутність інфраструктури ринкової економіки. Тому не дивно, що, розглядаючи ринкову економіку як необхідна умова утвердження і інституціоналізації демократії, найчастіше проводиться не без певних підстав пряма аналогія між ними. І дійсно, демократична держава є гарантом існування та ефективного функціонування ринкових відносин і вільної конкуренції, самого капіталізму як соціально-економічної системи. Звільняючи людей від позаекономічних форм примусу, ліквідуючи всякого роду станові і номенклатурні привілеї в даній сфері, демократія створює найкращі умови для реалізації економічної свободи індивідуального члена суспільства. Укладаючи ринок в рамки закону і порядку, роблячи його об'єктом правового регулювання, демократія покликана забезпечити легітимність вільноринкової відносин. У цьому сенсі свобода є функція нормально працюючих інститутів власності та законності.

Питання про співвідношення приватної власності, свободи економічної та особистої свободи, що становить квінтесенцію ідеї Демократії, вимагає самостійного дослідження. Тут коротко торкнемося лише ряд питань, що мають найтісніший зв'язок з розглянутою проблемою.

У другій половині 50-х - в 60-х роках ряд дослідників На основі порівняльного вивчення процесів соціально-політичного розвитку в різних країнах дійшли висновку, що рівень індустріалізації та модернізації, сукупного суспільного продукту на душу населення, грамотності населення і т.д. нерозривно пов'язаний з політичною демократизацією. Суть цієї тези гранично чітко сформулював С.М.Ліпсет [4]. "Чим більше нація досягає успіху економічно, тим більше шансів для того, щоб ця нація стала демократичною". За його твердженням, для того щоб процес демократизації став незворотнім і життєздатним, потрібні десятиліття безперервного економічного зростання. Дієздатна і ефективно функціонуюча демократія у свою чергу закладає основу для утвердження законності і міцності влади, включаючи демократичні правила політичної гри. Дійсно, до початку 70-х років спостерігалася чітка кореляція між рівнем економічного розвитку і типом політичної системи. Економічне зростання, збільшення сукупного національного доходу на душу населення сприяють розширенню кола заможних осіб і особливо середнього класу, зростанню освітнього рівня, появи нових центрів влади і впливу, розширенню можливостей для економічного вибору, виникнення більш складних взаємин між громадянами країни і т.д. Показово, що в ці роки Іспанія була єдиною країною з 19 індустріально розвинених країн з ринковою економікою, в якій панував авторитарний режим.

У 60-х - 70-х роках деякі країни Латинської Америки та Східної Азії з авторитарними режимами домоглися значних успіхів у сфері економіки, але не зазнали яких-небудь помітних зрушень у бік політичної демократії. Більше того, мало місце відродження авторитаризму в ряді країн третього світу, особливо в Латинській Америці. Це, природно, похитнуло теза С.М.Ліпсет. Стали говорити про те, що економічне зростання і більш справедливий розподіл благ слід розглядати не як передумову, а навпаки, як результат демократичних перетворень у політичній сфері. Деякі автори відстоювали думку, що економічне зростання краще забезпечується авторитарною владою, ніж демократичною.

Але стан справ у цьому плані помітно змінилося з середини 70-х років, коли, як говорилося вище, позначився зсув у бік демократизації групи країн у різних регіонах земної кулі. Аналіз досвіду цих країн переконливо показує, що в основному, за винятком багатих ресурсами нафтовидобувних країн, більш-менш життєздатні демократичні режими утвердилися саме в найбільш соціально-економічно благополучних країнах.

При всіх можливих тут застереженнях ефективно функціонуюча демократія так чи інакше пов'язана з більш або високим рівнем економічного розвитку, визначальним такі важливі параметри життєвих стандартів, як рівень урбанізації, споживання енергії, відтік внутрішнього національного продукту, що йде на охорону здоров'я, освіту і науку відсутність різких соціальних контрастів і т.д. Все це залежить від ступеня розвитку ринкових відносин. При цьому необхідно врахувати, що взяті самі по собі вільноринкової відносини за певних умов можуть створити перешкоди для ефективної реалізації принципів плюралістичної демократії, привести до підриву або принаймні до ослаблення демократичних норм і правил гри.

Про це не слід було б забувати нашим політикам і представникам гуманітарних і соціальних наук, особливо тим, які вважають, що встановлення ринкових відносин автоматично призведе до утвердження демократичних принципів у політичній сфері. Весь світовий досвід XX століття переконливо свідчить, що нерідко капіталізм, можливо і деформований, цілком поєднувався з справді тиранічними формами правління. Не секрет, що при нацистському режимі в Німеччині, фашистському в Італії, франкістської в Іспанії і т.д. диктаторські політичні машини були створені на капіталістичній інфраструктурі, хоча вона і була підпорядкована всемогутньому державі.

Визнання невдачі командно-адміністративної економіки і перевагу ринку і демократії не повинні призвести до забуття того, що значення цих категорій варіюється від країни до країни. Невдача реформ Горбачова і одночасний успіх економічних перетворень в ряді азіатських країн, але в Китаї, на власні очі свідчать про необґрунтованість згідно з яким затвердження ринкової економіки передбачає в якості свого попередньої умови утвердження демократії. На перший погляд парадокс полягає в тому, що в останні роки найбільш успішним перехід до ринкової економіки був при авторитарних режимах. Можна з усією відповідальністю стверджувати, що ринкова економіка в принципі сумісна з усіма політичними режимами.

Інакше кажучи, ставлячи поняття "ринок" і "демократія" поруч забувають про те, що ринок і демократія не обов'язково йдуть рука об руку. Лібералізм, в тому числі і сучасний економічний лібералізм, найтіснішим чином пов'язаний з демократією. Але все ж демократія не зводиться до лібералізму. Більше того, інтегрувавши в себе найважливіші демократичні принципи, лібералізм за минуле сторіччя невпізнанно трансформувався. Якщо лібералізм, узятий сам по собі, базується на ідеях пріоритету і самоцінності окремо взятої особистості, її основоположних правах і свободах, то демократія передбачає суверенітет чи верховенство народу, політична рівність усіх громадян, пріоритет волі більшості і т. д. З певною часткою спрощення можна сказати, що лібералізм віддає перевагу свободі перед рівністю, а демократія - рівності перед свободою.

1.3 Роль ВТО як міжнародної організації у розвитку демократії і ринкової економіки

Міжнародні урядові організації - це міжнародні організації, членами яких є держави і які засновані на основі відповідних договорів для виконання певних цілей [1].

Роль у розвитку демократії та ринкової економіки несуть торгово-економічні організації:

1. Всесвітня торгова організація.

2. Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)

3. Міжнародна митна організація (МТО)

4. Міжнародна торгова палата (МТП)

5. Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН).

У цій роботі розглянемо вплив ВТО на розвиток демократії та ринкової економіки.

ВТО - почала діяти з 01.01.1995 р., є наступницею з 1947 р. Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Мета ВТО - сприяння розвитку та лібералізації міжнародних економічних відносин.

Головні принципи ВТО

* Надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на недескрімінаціонній основі;

* Взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження (зрівняння в правах товарів імпортного і вітчизняного виробництва стосовно внутрішніх податків і зборів);

* Регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

* Відмова від використання кількісних обмежень;

* Сприяння справедливої конкуренції;

* Вирішення торгівельних суперечок шляхом консультацій;

* Пільги в міжнародній торгівлі для менш розвинених держав.

Основні функції ВТО

· Контроль за виконанням вимог базових угод ВТО;

· Створення умов для переговорів між країнами-учасницями ВТО з приводу зовнішньоекономічних відносин;

· Врегулювання спорів між державами з проблем зовнішньоекономічної торговельної політики;

· Контроль за політикою держав-членів ВТО в галузі міжнародної торгівлі;

· Надання допомоги країнам, що розвиваються;

· Співпраця з іншими міжнародними організаціями.

Критика ВТО

· Багато хто вважає, що вільна торгівля поза робить життя більшості більш процвітаючою, а лише призводить до подальшого збагачення вже багатих.

· Договори ВТО також звинувачувалися в частковому несправедливому пріоритеті ТНК і багатим країнам.

· Невеликі країни мають дуже малий вплив на ВТО, і, незважаючи на заявлену мету - допомога країнам, що розвиваються, - розвинуті країни концентруються, насамперед, на своїх комерційних інтересах.

· Питання охорони здоров'я, безпеки та захисту навколишнього середовища постійно ігноруються на користь додаткових пільг для бізнесу.[5]

Незважаючи на очевидні відмінності в проведенні реформ у країнах Центральної та Східної Європи, всі вони йдуть по вірному шляху. Про це свідчать і новітні дані про розвиток народного господарства. Однак населення цих країн у своєму повсякденному житті все ще слабо відчуває результати реформ. Більшість людей як і раніше нарікають на стиснуте матеріальне становище, на збільшуються тяготи повсякденного життя. Конфлікти і розбрат між партіями, урядові кризи, корупція і непрозорість внутрішньої приватизації служать фоном, оцінювати стан демократії та ринкової економіки швидше змушують негативно. Барометр трансформацій у Східній Європі - дослідження, щорічно проводиться в країнах Центральної та Східної Європи Дослідницьким центром емпіричної соціальної економіки при Кельнському університеті. Його мета - вивчати процеси трансформації в цих країнах на основі об'єктивних і суб'єктивних показників. З 1997 р. в дослідження включені Польща, Чехія,

У Польщі, незважаючи на спад економічного зростання в останнім опитуванням за два роки, перспективи загальноекономічного розвитку в цілому слід оцінити як позитивні. Показник економічного зростання тут з найбільш високих у Європі. Постійний приплив інвестицій, супроводжуваний успішними інституційними реформами, дозволяє сподіватися, що і в найближчому майбутньому умови для економічного розвитку будуть сприятливими [6].

Висновок за першим розділом

Демократія та ринкова економіка в наш час ідуть пліч-о-пліч, хоча не варто казати, що ефективні ринкові відносини можливі лише за наявністю демократичного режиму у країні. Ринок - це сфера, де всім завідує конкуренція, попит і пропозиція, всі ці поняття більш ефективні, коли вони реалізуються без регулювання. Саме таку атмосферу надає демократія.

Міжнародні організації націлені на вдосконалення та покращення економічного стану країн-членів, тому вони не мало вкладають у розвиток демократії та ринкової економіки. Варто примітити, хоча у країні є демократичний режим, люди можуть віддати владу у руки свого президента, але це буде їх власний вибір. Соціальне становище в таких країнах краще ніж в тих, в яких діє авторитарний режим, але все одно в першу чергу все залежить від менталітету нації.

Звільняючи людей від позаекономічних форм примусу, ліквідуючи всякого роду станові і номенклатурні привілеї в даній сфері, демократія створює найкращі умови для реалізації економічної свободи індивідуального члена суспільства. Укладаючи ринок в рамки закону і порядку, роблячи його об'єктом правового регулювання, демократія покликана забезпечити легітимність вільноринкових відносин.

Міжнародні організації діють на протязі багатьох років в напрямі введення демократії, прикладом може бути ЄС, який отримав Нобелівську премію за те, що на протязі 60 років розвиває мир, согласованність, демократію та права людини, та у розвитку ринкової економіки, прикладом може бути ВТО, яка створює усі умови для розвитку та лібералізації торгівлі між країнами.

Розділ 2. Становлення економіки Польщі

2.1 Загальна характеристика країни

Офіційна назва - Республіка Польща (РП) - Rzeczpospolita Polska (RP).

Географічне положення. Польща розташована у Центральній Європі над Балтійськім морем, між 49о 00 та 54о 50' північної широти та 14о 08 та 24о 09' східної довготі.

Протяжність з півночі на Південь складає 649 км, Зі сходу на Захід - 689 км.

Площа території країни складає 312685 кв. км (9 місце у Європі).

Столицею Польщі є Варшава з населенням 1,618 млн. мешканців (4,2% від Загальної кількості населення країни).

Найбільші міста (1999 р.): Лодзь (803,4 тис..), Краків (740,0 тис..), Вроцлав (637,2 тис..), Познань (577,5 тис..), Гданськ (458,4 тис..), Щецин (416,7 тис..), Бидгощ (386 тис..), Люблін (356,5 тис..), Катовіце (344,8 тис..).

Загальна довжина державного кордону складає 3496 км. На півночі Переважно Частину кордону складає територіальний відрізок Балтійського моря - 440 км. На півдні Гірські хребти Судетів и Карпат відділяють Польщу від Чехії - 790 км та Словаччини - 541 км. На сході Сусідами Польщі є Литва - 103 км, Білорусь - 416 км та Україна - 529 км.

Чисельність населення - 38,6 млн. чол. (1999 р.)

Адміністративний поділ - 16 воєводств (wojewodztwo). Воєводства поділяються на 308 повітів (powiat), які розділені на 2489 гмінів (gmina), включаючи 65 міст, що мають статус міських повітів. (Новий Адміністративний Розподіл введений 1 січня 1999 р.)

Прапор Польщі - прямокутне полотнище, розділене на дві рівні горизонтальні половини. Верхня - білого, а нижня - червоного кольору.

Герб Польщі. За легендою, білого орла, який надалі став гербом польської держави, побачив легендарний Лех разом зі своїми братами Чехом и Русом - родоначальниками слов'янських народів. У тому місці, де цей трап, Лех заснував місто и назвав його Гнєзно (Gniezno), тому що орел кружляє над своїм гніздом.

Спочатку орел був особистим знаком Пшемислі II, коронованого у 1295 році. За півстоліття він став Загальнодержавним символом.

Нинішній герб Було затверджено у 1990 р.

Офіційна мова - польська.

Офіційна релігія - католицизм.

Грошова одиниця - злотий = 100 грошам.

Членство в міжнародних організаціях: ООН, НАТО, ОБСЄ, Організація Економічної Співпраці и Розвитку, СОТ, МВФ, Європейський Інвестиційний Банк, СБ, ЄБРР, Рада Балтійських Держав, Європейська Асоціація Вільної ТОРГІВЛІ, Центральноєвропейське Об'єднання Вільної ТОРГІВЛІ, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ, ЦЄІ [7].

2.2 Економіка Польщі

Економіка Польщі є своєрідним феноменом в Європейському союзі. У Західній Європі Польщу називають Китаєм Європи. Економісти консультативної компанії Ernst & Young та дослідницького інституту Oxford Economics включили Республіку Польща до групи 25 ринків швидкого зростання, які будуть мати ключовий вплив на світову економіку протягом найближчого десятиліття. Незважаючи на першу хвилю глобальної кризи, економіка Польщі залишається відносно стабільною і поки розвивається успішно. Це наслідок вдалого переходу до ринку, вступу до ЄС, істотного припливу на країну прямих іноземних інвестицій у 2010-х рр.., Розумної економічної політики уряду Д. Туска.[8]

У ході кризи польська економіка була єдиною в ЄС, де спостерігався хоча і невелике, але зростання ВВП, яке складало 1,7%. У 2011 р. він вже досяг 3,8%, а в 2012 р. навіть 4,2% (Рис. 2.1). На 2013 рік зростання прогнозується на рівні 4%. В даний час швидкому економічному зростанню і розвитку економіки сприяє внутрішнє споживання, яке зростає третій рік поспіль.

Рис. 2.1 Темпи росту ВВП Польщі,%

Польща порівняно з іншими країнами Центрально-Східної Європи - це великий споживчий ринок, що нараховує 38 млн. чол. Якщо в Угорщині та Чехії експорт складає 80% ВВП, то в Польщі тільки 40%. Це означає, що Польща в значно меншій мірі залежить від зниження темпів зростання експорту. У 2010 р. споживання збільшилося на 2,0%, в 2011 р. на 3,3%, в 2012 р. на 3,2% [9].

Поляки прагнуть використовувати будь-які сприятливі зміни у внутрішній і зовнішній кон'юнктурі, щоб збільшити свої доходи і споживання. У вересні 2012 р. роздрібна торгівля зросла на 11,4% порівняно з аналогічним періодом 2011 р. У польському Інтернеті кількість магазинів зростає і зростає. В даний час їх близько тисячі. Зараз люди беруть споживчі кредити в банках всього на один день, тим самим заощаджуючи на процентних ставках. Так крутитися в Європі можуть лише поляки.

На зростання споживання впливають збільшення реальної заробітної плати, яка хоча і повільно, але все ж зростає, і трансфер в країну з Європи поляків - трудових мігрантів. У 2010 р. середня заробітна плата в народному господарстві склала 3102 злотих - понад 1034 дол., в 2011 р. 3225 злотих - понад 1083 дол., в 2012 р. 3 526 злотих - 1175 дол. (Рис. 2.2). 1 млн. чол. регулярно надсилають своїм сім'ям зароблені за кордоном гроші. За оцінкою Національного банку Польщі, в останні роки це було 15-16 млн. злотих - 5,3 млн. дол. на рік, що на 15-20% менше, ніж до початку глобальної кризи.

Рис. 2.2 Середня заробітна плата в народному господарстві

У другому кварталі 2012 р., за даними цього банку, гроші надсилались в основному з Великобританії, Ірландії та Німеччини. Приблизно така ж сума коштів переправляється мігрантами в країну за неофіційними каналами. Останнім часом зростання споживання сприяє знецінення злотого. Поляки при обміні іноземної валюти отримують тепер більше злотих. До того ж як і раніше важливу роль в житті польських сімей грають споживчі кредити. Протягом останнього року заборгованість поляків банкам виросла наполовину і склала більше 32 млрд. злотих - близько 10 млрд. дол.[8]

Поки рівень довіри іноземних інвесторів до Польщі залишається досить високим. За підрахунками Центрального банку Польщі, прямі іноземні інвестиції в польську економіку в цілому в 2005 р. становили 76,8 млрд. євро, в 2008 р. 116,6 млрд. євро, в 2012 р. 151,0 млрд. євро.(Рис. 2.3) На початку серпня 2012 р. за проведення аукціону дворічних і п'ятирічних облігацій бажаючих їх купити було багато. Польська влада планували продати облігації на 2-5 млрд. злотих - 650 млн. - 1,7 млрд. дол. запит було в два рази більше і досяг 9,5 млрд. злотих - 5,2 млрд. дол. У підсумку було продано облігацій на 6 млрд. злотих - більше 2 млрд. дол. тим самим Польща реалізувала більше 90% потреб у запозиченнях, запланованих на 2012 р.

Створюються всі кращі умови для проведення підприємницької діяльності. З 1 липня 2011 р. введено новий порядок реєстрації створюваних підприємств. Протягом першого ж місяця по Інтернету було зареєстровано 11 тис. фірм, і 10 тис. відразу ж почали свою діяльність.

Рис. 2.3 Прямі іноземні інвестиції в польську економіку, млрд. євро.

Більшість банків у Польщі - 70% з них знаходяться в руках іноземців мають сильну депозитну базу і тим самим у меншій мірі залежать від зовнішнього фінансування, ніж багато інші фінансових установ в Центральній і Східній Європі. Як заявив у листопаді 2011 р. голова Національного банку Польщі М. Белька, «наші банки добре капіталізовані і вільні від токсичних активів, європейською версією яких є казначейські цінні папери різних країн Єврозони. Тому правомірним є думка, що наша банківська система сильна і стабільна ». У 2012 р. банківські кредити для підприємств зросли на 10% [10].

Польську економіку тягнуть вгору також інвестиції і експорт. У 2012 р. інвестиції збільшилися на 7-8%, в 2013 р. вони зростуть на 4%. Однак згідно з даними дослідження, проведеного восени 2011 р. загальнопольського реєстром боргу, 66% підприємств заявили, що обмежують інвестиції, при цьому майже 25% значною мірою. Справа в тому, що дедалі гірші настрої, пов'язані з побоюваннями світової рецесії, негативно впливають на польські підприємства. Разом з тим частина економістів вважає, що рівень використання кредитів залишається відносно низьким. В результаті будь-яке скорочення кредитування не призведе до кризи в господарській діяльності.

Важливим чинником зростання економіки в 2011-2012 рр.. був експорт. У 2010 р. він знизився з 116,2 до 98,2 млрд. євро, в 2011 р. виріс до 117, 4 млрд. євро, а в 2012 р., до більш ніж 130 млрд. євро (Рис. 2.4).

Рис. 2.4 Об'єм експорту, млрд. євро

Плаваючий обмінний курс злотого відіграє важливу роль у регулюванні зовнішньоторговельних операцій. В останні місяці зростання експорту сприяє ослаблення курсу злотого щодо євро у зв'язку з панікою на європейських фінансових ринках влітку 2012 р. У серпні 2012 р. середньомісячний курс євро по відношенню до злотого збільшився з 3,99 в кінці липня до 4,12, у вересні він склав 4,33, в жовтні 4,36. Економісти вважають, що якщо курс злотого по відношенню до євро буде коливатися навколо поточного рівня, то експортери почуватимуться непогано.

Зростанню польської економіки та рівня життя населення, зміцненню політичної стабільності в країні сприяло вступ Польщі до Європейського союзу з 1 травня 2004 р. В даний час важливу роль у розвитку країни відіграють гроші з фондів ЄС. У 2007-2013 рр.. Польща отримає майже 68 млрд. євро, тобто 270 млрд. злотих. 80% цієї суми вже розділені, якщо скласти вартість укладених угод і кошти, зарезервовані для реалізації окремих проектів. До кінця липня 2012 р. на інвестиції, співфінансовані з фондів ЄС, виділені більше 248 млрд. злотих - 62 млрд. євро, з яких кошти Євросоюзу становлять майже 172 млрд. злотих - 43 млрд. євро. Ці гроші вже знаходяться в господарському обороті. Крім того, до цього часу Польща повинна була отримати 19% бюджету політики гуртування ЄС, на практиці ж вона вже отримала 22%. Це означає, що Польща реалізує програми належним чином і хорошими темпами; загрози для освоєння країною всієї суми виділених коштів відсутні. Станом на 5 липня 2012 РП отримала від Європейської комісії 19,5 млрд. євро, значно більше інших країн ЄС, друга держава в списку, Іспанія, в два рази менше [11].

Вже в даний час фінансові кошти з європейських фондів забезпечують половину економічного зростання Польщі. Багато в чому завдяки цим фондам країні вдалося пройти благополучно через першу хвилю світової фінансової кризи. Ці гроші опинилися стабілізаторами економіки, фінансовою подушкою, яка пом'якшила удар першої хвилі глобальної кризи. Проекти ЄС у Польщі, що налічують сотні тисяч, є стабільними і безпечними інвестиціями.

Поки боргова криза в Єврозоні не позначається на Польщі. Однак і економіка Польщі, і економіки інших країн Центрально-Східної Європи, в кінцевому рахунку, є заручниками фінансової та економічної ситуації в Єврозоні. В економіці Польщі вже проявився ряд проблем. У 2011 р. дефіцит сектору державних фінансів знаходився на рівні 7,9% ВВП. За прогнозом Європейської комісії, опублікованому в листопаді 2012 р., в 2012 р. він складе 5,6%, в 2013 р. 4%. Зростає внутрішній і зовнішній борг держави. Аналітики Європейської комісії прогнозують зростання польського державного боргу з 54,9% ВВП в 2011 р. до 56,7% в 2012 р. У чималому ступені це викликано ослабленням курсу злотого і подальшим збільшенням вартості боргу, деномінованих в іноземній валюті [7].

У найближчі роки в державах Єврозони очікується істотне уповільнення темпів економічного зростання. Можлива також рецесія. Не виключаються навіть сценарії краху євро і розпаду Євросоюзу. Вже зараз аналітики прогнозують, що темпи зростання економіки в Центрально-Східній Європі з 2012 р. істотно сповільняться. У першу чергу це буде пов'язано із зменшенням економічного зростання в Німеччині, куди в основному йде експорт з країн цього регіону.

Прогноз Центрального банку Польщі передбачає зростання економіки в 2013 р. на рівні 2,3%, що більше, ніж у будь-якій країні Євросоюзу. Відносно великий внутрішній ринок, плаваючий обмінний курс злотого і невелика частка фінансового сектора у ВВП підтримували і будуть підтримувати польську економіку на плаву. Західні аналітичні центри також прогнозують уповільнення темпів зростання польської економіки в 2013 р.: Європейська комісія - до рівня 2,5%, швейцарський інвестиційний банк UBC до 2,9%.

Насторожує, що польські банки, «дочки» західних материнських банків, які переживають серйозні фінансові труднощі у Західній Європі, стали виводити гроші з Польщі на батьківщину. Це може позбавити польські підприємства інвестиційних кредитів. У цій ситуації влада взяла курс на підтримку польських національних банків, на які ці влади мають вплив. Найбільший польський банк - PKO BP, державне казначейство та інші державні структури мають намір скуповувати польські дочірні банки, які частину материнських банків будуть прагнути продати, щоб виконати вимоги європейського банківського нагляду про збільшення власного капіталу до 23 млрд. євро [9].

Тому не можна виключати, що найближчим часом почне реалізовуватися курс на «полонізацію» «банків-дочок» та польських банків, які є власністю іноземних інвесторів. Вперше після початку процесу змін західні банки - їх дочірні банки через брак власних коштів і неможливості їх отримати у Центрального європейського банку і на фінансових ринках стають загрозою для польської фінансової системи. Вони можуть перетворитися на пилосос з викачування грошей з країни. Криза європейської банківської системи буде тривати ще багато років, і це може негативно позначатися на економіку Польщі. Тому Центральний банк Польщі дуже уважно займається моніторингом банківської системи як країни, так і Європи.

У зв'язку з уповільненням економічного зростання, поза всяким сумнівом, буде рости і безробіття. У 2011 р. вона склала 12,3%, а в 2012 р. зменшилася до 11,8% і до кінця року залишалася на цьому ж рівні. До кінця року безробіття дещо зросте, досягши рівня 12%. У 2013 р. очікується її подальше збільшення (Рис. 2.5). Основне завдання польського уряду - якомога швидше і правильніше адаптуватися до зміни зовнішніх умов, в першу чергу фінансових і економічних, в рамках Єврозони.

Рис. 2.5 Рівень безробіття Польщі,%

Усередині країни воно має займатися адмініструванням та проведенням необхідно-вимушених реформ. У першу чергу мова йде про зниження дефіциту державного бюджету, рівня державного боргу, підвищення пенсійного віку, внеску до пенсійного фонду, внесення змін до пенсійного забезпечення селян та працівників силових структур, ліквідації деяких податкових пільг та ін. Проводити будь-які серйозні реформи економісти уряду не радять.[9]

Влада заявляє, що зміни в соціальній сфері будуть носити поступовий, а не різкий характер. Як у листопаді 2012 р. неодноразово заявляв прем'єр-міністр, уряд буде всіма силами захищати кожного громадянина від наслідків кризи. Більшість польських політиків та економістів вважають, що у разі загострення фінансової та економічної ситуації в ЄС Польща повинна щосили триматися за Німеччину. Так як це найсильніша в економічному відношенні країна Європи, втрати Польщі від нової хвилі кризи можуть бути менше. На думку Ростовського, економічну ситуацію в ЄС вже ніхто не контролює.

У зв'язку з тим, що декон'юнктура в зоні євро, куди йде 56% польського експорту, неминуча, частина польської еліти вважає, що необхідно в 2012-2013 рр.. нарощувати експорт Польщі на Схід - до Росії, України і Білорусії. Особливо швидкими темпами зростають поставки на російський ринок машин і обладнання, а також продовольства.

Швидше за все, економіка Польщі в найближчі кілька років може пережити не тільки зниження темпів економічного зростання, а й стагнацію, і рецесію. Цілком можливо і падіння життєвого рівня. Головне, щоб спад не носив глибокий характер і після початку нового періоду сприятливої кон'юнктури швидко був би подоланий [8].

2.3 Пріоритети польської європейської політики

Польща прагне грати активну роль в переговорах щодо прийняття Договору про Конституцію ЄС. У цих переговорах вона заявляє про своє прагнення до розробки компромісної формули Договору, який повинен мати урівноважений характер і враховувати інтереси держав-членів. Слід сподіватися, що політична воля і високий рівень детермінації приведуть до прийняття проекту Договору про Конституцію ЄС на червневому засіданні Ради Європи, що ще більш сильно згуртує Євросоюз, зміцнить солідарність і підвищить ефективність його діяльності.

Іншим важливим аспектом буде підтримка Туреччини в її стараннях виконати встановлені в Копенгагені політичні критерії. Рішення про евентуально відкритті переговорів про вступ цієї країни до ЄС буде прийнято в грудні поточного року. Новим питанням в процесі розширення Євросоюзу є визнання Хорватії статусу країни-кандидата і можливого початку переговорів з цією країною про вступ. Рішення з цього питання має бути прийняте до кінця цього року.

Вступ Польщі до Європейського союзу позначає її повноправну участь у створенні та використанні благ, що випливають з усіх сфер європейської політики Союзу, до числа яких можна віднести також політику згуртування. Це один з найважливіших напрямків політики ЄС, яке на другому місці за ОСП поглинає найбільш значну частину бюджету співтовариства. Основною метою цієї політики є зміцнення соціально-економічного гуртування Спільноти У великому спрощення, цю політику можна описати як спектр заходів, спрямованих на скорочення розриву між рівнями розвитку не тільки між державами, але також і різними регіонами ЄС. Для Польщі це позначає можливість отримання підтримки в рамках таких інструментів політики згуртування ЄС, як Структурні Фонди та Фонд згуртування. Це відкриває перед нашою країною величезні можливості розвитку, проте, одночасно ставить перед нами величезні завдання, наприклад, в області програмування та реалізації заходів з розвитку. У контексті політики згуртування ЄС польська політика повинна концентруватися на двох основних напрямках: на забезпеченні найбільш ефективного використання вже доступних з 1 травня засобів та на активній участі в дискусії про перспективи політики згуртування ЄС, яка протікає паралельно дискусії про перспективи фінансової політики ЄС (бюджетом ЄС) в роках 2007 - 2013.

Питання вільного переміщення громадян, що охоплює свободу переміщення трудящих, право створювати підприємства, а також право пересування та перебування, є одним з тих аспектів європейської інтеграції, який найбільш цікавить громадськість. Згідно з положеннями Договору про заснування Європейського співтовариства, трудящі держав ЄС мають право перебувати та пересуватися по території Союзу навіть у разі, якщо вони не проявляють економічної активності. Крім того, вони не можуть піддаватися будь-якої дискримінації в порівнянні з місцевими трудящими в області доступу до роботи та умов її виконання. Це є одним з аспектів реалізації принципу загального ринку, а одночасно засобом, що забезпечує постійний прогрес в економічному розвитку і постійне підвищення соціальних стандартів на території Співтовариства. Можливість повного використання прав, що випливають з вільного переміщення осіб, поряд з виборчими правами, є одним з головних аспектів каталогу прав громадянина Європейського союзу і займає високу позицію серед пріоритетів європейської політики Польщі. В даний час тільки Великобританія, Ірландія, Швеція і Голландія висловили згоду на повну свободу руху робочої сили з нових держав-членів. Решта - старі - держави-члени ЄС встановили семирічний перехідний період в цій області.