Управління процесом митного оформлення товарів, що переміщуються як об’єкт лізингу (на матеріалах ТОВ з ІІ "Іріола-Фрахт" - концерна SCANIA(Швеція))

11 400,0

11 400,0

11 400,0

Початкова вартість основних фондів

15 000,1

15 000,1

15 000,1

Залишкова вартість основних фондів

5 508,0

4 032,0

3 189,0

Амортизаційні відрахування

1 466,2

815,8

465,6

Чистий дохід від реализації продукції

7 701,5

5 523,6

1 574,0

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг):

6288,3

4696,8

1 108,1

Чистий прибуток

7,0

11,0

0,3

Рентабельність статутного фонду засновників, %

0,06%

0,09%

0,002%

Витрати на оплату праці

346,7

323,7

255,7

Кількість працюючих

179

187

204

«ІріолаФрахт» є дійсним членом Асоціації Міжнародних автомобільних Перевізників України (Асмап). Для роботи в країнах Європи, компанія має всі необхідні ліцензії і візи.

«ІріолаФрахт» добре відома за кордоном і працює з багатьма експедиторськими фірмами Європи, та багатьма підприємствами України, що експортують свою продукцію в Європу і Росію. Компанія має досвід перевезень вантажів з Європи в Росію, Білорусію, Молдову, Азербайджан. Перспективні плани і серйозні вкладення компанії в цю сферу, дозволяють працювати з партнерами на найбільш вигідних умовах і пропонувати послуги європейського рівня за конкурентними цінами.

Так, при оформленні вантажних перевезень в офісі ТОВ з ІІ «Іріола Фрахт» (Україна, 49021, м. Дніпропетровськ, вул. Берегова, 200) для перевезень пропонуються автомобілі, як тенти, так і рефрижератори, які на поточний час знаходяться в Україні, Німеччині, Голландії або Бельгії, тобто проводиться мінімізація вартості заказу на перевезення за рахунок відсутності та, відповідно, оплати «порожніх» пробігів.

Досліджена компанія міжнародних авто перевозок ТОВ з ІІ «Іріола Фрахт», формально зареєстрована в Україні, здійснює основну комерційну діяльність на території Європи та Росії, заключаючи на території цих країн договору автоперевезень, які не фіксуються в Україні.

Враховуючи, що міжнародному перевізнику заборонено заключати договору внутрішніх перевезень як в національній країні, так і в зарубіжних країнах, використовується «юридична» неточність, яка дозволяє заключати міжнародному перевізнику незафіксовані договору перевезення між європейськими країнами та «Європейська країна - Росія» з транзитом через Україну чи Білорусію.

Тобто, до моменту створення міждержавного контролю за пересуванням вантажних автопоїздів, зареєстрованих в Україні, по території Європи без заїзду на територію України чи транзитом через Україну, діяльність міжнародних авто перевізників в Україні для податкової служби на 7080% знаходиться в «тіньовому секторі» економіки.

Як показують результати економічної діагностики основними проблемами діяльності ТОВ з ІІ «ІріолаФрахт» є:

високий рівень 6070% зношення основних фондів (вантажних автомобілів), що потребує значних капіталовкладень для відновлення автопарку новими автомобілями;

падіння обсягів надання послуг міжнародного перевізника, пов'язані з проблемами в технічних сертифікатах зношених автомобілів.

Організацію міжнародних перевезень вантажів ТОВ з ІІ «ІріолаФрахт» здійснює відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень. Найбільш специфічною вимогою до вантажних автомобілів в міжнародних перевезеннях є виконання сертифікаційних вимог ЄС до екологічної безпеки та технічної досконалості, що практично вимагає використання вантажівок виробництва найкращих автомобільних концернів Європи. Згідно Закону України «Про автомобільний транспорт», до міжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються резиденти України, які мають досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних умовах не менше ніж три роки.

При виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати:

дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

ліцензійну картку на транспортний засіб;

дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

сертифікат відповідності щодо безпеки руху, екологічної безпеки та енергозбереження вимогам країн, по території яких буде здійснюватися перевезення.

Транспортні засоби, що здійснюють міжнародні перевезення вантажів, повинні відповідати технічним умовам відповідно до статті 39 Конвенції про дорожній рух (від 01.05.71, Женева) та статті 5 Угоди про митне оформлення міжнародних перевезень, що виконуються автомобільним вантажним транспортом (Угода АВТ) (укладено в Празі 18.11.65), і повинні мати:

свідоцтво про допущення транспортного засобу до міжнародних перевезень вантажів під митними печатками і пломбами, що видається регіональними митницями і передбачене пунктом 1.5 Положення про порядок допущення дорожніх транспортних засобів до перевезень вантажів під митними печатками і пломбами із застосуванням книжки МДП, затвердженого наказом Державного митного комітету України від 06.03.95 N 82 «Про затвердження Положення про прядок допущення дорожніх транспортних засобів до перевезень вантажів під митними печатками і пломбами із застосуванням книжки МДП»;

тахограф.

транспортні засоби, що здійснюють міжнародні перевезення небезпечних вантажів, додатково повинні відповідати вимогам, які передбачені Європейською угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ратифіковано Законом України від 02.03.2000 N 1511III).

До міжнародних перевезень вантажів під митними печатками i пломбами можуть допускатися тільки ті транспортні засоби, вантажні відділення яких сконструйовані та облаштовані таким чином, щоб:

не було можливості вилучити або вкласти вантажі з опечатаної частини транспортного засобу без залишення помітних слідів злому або пошкодження митних печаток i пломб;

митні печатки i пломби могли накладатися простим та надійним способом;

в них не було ніяких потаємних місць для приховування вантажів;

всі місця, в які можуть поміщатися вантажі, були легко доступні для митного огляду.

Транспортні засоби можуть бути допущені до перевезень у відповідності з однією із вказаних процедур:

в індивідуальному порядку;

по типу конструкції (серія транспортних засобів).

На кожний, допущений до перевезень транспортний засіб, видається Свідоцтво про допущення дорожнього транспортного засобу до перевезень вантажів під митними печатками i пломбами (надалі Свідоцтво). Це Свідоцтво видається митницею, в зоні діяльності якої зареєстрований як учасник зовнішньоекономічної діяльності власник транспортного засобу або його користувач (надалі митниця реєстрації), i повинно бути надруковано українською та англійською мовами. Коли митниця реєстрації вважає це необхідним, вона може вимагати додавання до Свідоцтва фотокарток або креслень (малюнків) транспортного засобу, які завіряються цією митницею. У такому випадку кількість цих документів зазначається в графі 6 розділу "Розпізнання" Свідоцтва. Всi записи в Свідоцтві робляться друкарським способом українською та англійською мовами. Оригінал Свідоцтва повинен супроводжувати транспортний засіб.

Митниця реєстрації здійснює контроль поданого транспортного засобу відповідно до правил, зазначених в пп. 1.2 1.11, пересвідчується в тому, що він відповідає технічним вимогам, зазначеним в додатку N 2 до Конвенції МДП 1975 року, i після прийняття рішення про допущення видає Свідоцтво за встановленою в Конвенції МДП 1975 року формою.

Процедура допущення по типу конструкції (серії транспортних засобів):

коли транспортні засоби одного й того ж типу конструкції виготовляються серійно, завод виробник може звернутися до митниці країни, в якій вони виробляються, з проханням про їх допущення по типу конструкції.

завод виробник повинен зазначити в своїй заяві розпізнавальні цифри або літери, які він присвоює типу транспортного засобу, який є предметом його заяви. До цієї заяви повинні додаватись креслення та детальний опис типу конструкції транспортного засобу, який підлягає допущенню.

жодний транспортний засіб не може бути допущений по типу конструкції, якщо митниця не дійшла висновку на підставі огляду одного або декількох виготовлених по цьому типу транспортних засобів, що транспортні засоби цього типу відповідають технічним вимогам, зазначеним в додатку N 2 до Конвенції МДП 1975 року.

митниця в письмовій формі повідомляє завод виробник про своє рішення щодо допущення по типу конструкції.

Перед використанням транспортного засобу для перевезень вантажів із застосуванням книжки МДП власник Свідоцтва вписує до нього реєстраційний номер, що присвоєний транспортному засобу.

«Порядок митного оформлення автотранспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення» регламентує умови переміщення суб'єктами підприємницької діяльності через митний кордон України автотранспортних засобів (далі АТЗ) порожніх або з товарами.

Суб'єкти, які використовують автотранспортні засоби, за винятком АТЗ, що не мають вантажних відділень (сідельні тягачі, причепи розпуски, причепи та напівпричепи для перевезень великовагових і негабаритних вантажів та ін.), повинні відповідно до встановленого порядку мати свідоцтва про допущення дорожніх транспортних засобів до перевезення вантажів під митними печатками та пломбами.

Для багаторазового переміщення через митний кордон України АТЗ суб'єкт, який використовує цей АТЗ, подає митниці за місцем державної реєстрації цього суб'єкта або його філії (представництва) вантажну митну декларацію на автотранспортний засіб (далі ВМД АТЗ), заповнену відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574, та порядку заповнення вантажної митної декларації на автотранспортний засіб (додається), термін дії якої не може перевищувати 11 місяців з моменту її оформлення.

У разі використання для здійснення міжнародних перевезень АТЗ, оформленого відповідно до митного режиму тимчасового ввезення, ВМД АТЗ подається суб'єктом, який зазначений у ВМД на тимчасове ввезення і надав відповідне зобов'язання митниці.

Термін дії ВМД АТЗ, яка оформлюється на АТЗ, який уже оформлено відповідно до митного режиму тимчасового ввезення, обмежується терміном зворотного вивезення.

ВМД АТЗ оформлюються на бланках форми МД2 на кожний АТЗ окремо. Митні збори за митне оформлення ВМД АТЗ справляються в порядку, установленому для тимчасового ввезення (вивезення). Митниця в термін, що не перевищує 4х годин з моменту оформлення такої ВМД, використовуючи електронний зв'язок, передає до центральної бази даних Держмитслужби (далі ЦБД ДМСУ) інформацію про оформлення ВМД АТЗ і ставить ВМД на контроль.

При оформленні вантажної митної декларації на товари, що переміщуються через митний кордон України автотранспортним засобом, у 9 розділі графи 44 проставляються код документа "0013", номер і дата ВМД на цей АТЗ. Ці відомості також можуть зазначатися митницею відправлення в документах, за якими здійснюється контроль за доставкою вантажів у митницю призначення (акцизна, попередня вантажні митні декларації, внутрішній транзитний документ тощо).

Для митного оформлення ВМД АТЗ суб'єкт підприємницької діяльності пред'являє митниці АТЗ разом зі свідоцтвом про реєстрацію (технічний паспорт або технічний талон) транспортного засобу та свідоцтвом про допущення дорожнього транспортного засобу до перевезення вантажів під митними печатками та пломбами, за винятком АТЗ (пасажирських автобусів, сідельних тягачів, причепів розпусків, причепів та напівпричепів для перевезень великовагових та негабаритних вантажів та ін.), які не мають вантажних відділень.

Кожне переміщення АТЗ через митний кордон України здійснюється за умови подання в пункті пропуску через митний кордон України четвертого примірника ВМД АТЗ. При цьому ніякі відмітки на зазначеному примірнику ВМД АТЗ не проставляються інспектором митного органу в пункті пропуску. Примірник ВМД АТЗ, поданий водієм (експедитором) з метою переміщення АТЗ через митний кордон України, залишається у водія (експедитора).

До закінчення терміну дії ВМД АТЗ суб'єкт, який використовує АТЗ, з метою оформлення наступної ВМД АТЗ має:

1) пред'явити митному органу автотранспортний засіб, яким здійснювались міжнародні перевезення;

2) надати четвертий (п'ятий) примірник ВМД АТЗ, зазначеної в пункті 1.4 цього Порядку, який залишається в справах митниці.

Оформлення нової ВМД АТЗ на наступний термін здійснюється за умови сплати митних зборів відповідно до чинного законодавства. Нова ВМД АТЗ, оформлена на наступний термін, є підставою для зняття з контролю попередньої ВМД АТЗ.

Повернення АТЗ на територію України за ВМД АТЗ, термін дії якої закінчився, дозволяється.

Якщо АТЗ був оформлений відповідно до митного режиму тимчасового ввезення, а термін тимчасового ввезення закінчився, то згідно зі статтею 71 Митного кодексу України АТЗ має бути:

вивезений за документом контролю за доставкою за межі митної території України);

або заявлений митниці з метою вільного використання;

або переданий митниці з метою передання у власність держави;

або знищений під контролем митниці, якщо він не може бути використаний за призначенням.

2.2 Характеристика лізингових послуг міжнародного концерну - виробника вантажних автомобілів “SCANIA”(Швеція)

Історія компанії Scania нараховує понад сто років плідної роботи по вдосконаленню свого Продукту. На сьогодні Scania один із лідерів по виробництву вантажівок у всьому світі. В 1993 році Scania відкрила своє представництво в Києві, а уже з 1998 року компанія «Scania Україна» розпочала свою активну діяльність на українському ринку комерційних автомобілів. Протягом 1999 2006 років була заснована мережа висококласних сервісних станцій в 17 найбільших містах України. За цей час було поставлено біля 900 нових вантажівок.

У відмінності від більшості конкурентів SCANIA спеціалізується в одному сегменті ринку виробництві могутніх великовантажних автомобілів. На експорт поставляється 97% продукції. SCANIA AB велика увагу приділяє після продажному обслуговуванню автомобілів і для ЄВРОПИ діє принцип «24 години», відповідно до якого гарантійний ремонт будь якої складності проводиться на протязі доби з моменту звертання, а також є можливість заміни старої вантажівки на нову із заліком залишкової вартості.

За умовами міжнародного лізингу, який надає концерн SCANIA, договір є зовнішньоекономічним договором фінансового лізингу, номінованим в євро, згідно якого всі лізингові платежі також виконуються в євро. При цьому Лізингоодержувач повинен також розмитнити імпортовану машину, сплатити ПДВ відразу після отримання машини в лізинг.

В договорі міжнародного фінансового лізингу вказана сума нетто, тобто лише вартість автомобіля. Залишкова вартість складає приблизно 4%. Договір класифікується як Договір міжнародного лізингу, тому що лізингодавець (лізингова компанія) і лізингоотримувач є резидентами різних держав. В даному випадку, це, відповідно, шведська компанія Scania Credit AB і українська сторона, яку представляють перевізники.

Базові умови договору:

Форма договору - Фінансовий лізинг;

Валюта договору - Договір номінований в ЄВРО з оплатою на р/р Scania Credit AB;

Балансоутримувач Scania Credit AB (резидент Швецї);

Умови поставки Exworks (доставка, митне оформлення за рахунок і силами Лізингоотримувача);

Обов'язковими умовами договору є - Обслуговування техніки в авторизованому сервісному центрі Scania і страхування на умовах „повне КАСКО”;

Лізингові платежі - виплачуються щомісячно або щоквартально. Включають в себе відшкодування майна, процент за фінансування, страховку КАСКО.

В кожному окремому випадку умови договору складаються з багатьох факторів і обговорюються в ході переговорів, але наведені нижче цифри можуть бути орієнтиром:

Нові тягачі і причіп до них: строк лізингу 14 роки, початковий внесок 1530% (в залежності від виду лізингу, фінансового стану клієнта, платіжної історії, специфікації техніки, строку лізингу та інших факторів); щорічне подорожання об'єкта лізинга становить 56 % до ціни, обов'язкове страхування - 23 %, залишкова вартість - 4%.

Б/в тягачі і напівпричепи до них: строк лізингу до 3х років, по завершенні строку лізингу вік вживаної техніки не повинен перевищувати 7 років, аванс 30%, залишкова вартість - 4%.

Бухгалтерське оформлення угоди:

Лізинготримувач зараховує машину на позабалансовий рахунок до завершення строку лізингу, що дозволяє йому не платити податок на майно;

Лізингові платежі повністю списуються на собівартість продукції;

Лізингові платежі не оподатковуються ПДВ.

Юрисдикція лізинговий контракт складений і повністю регламентується відповідно до діючого законодавства Швеції.

2.3 Аналіз економічних характеристик та бізнес-вигідності міжнародного лізингу вантажних автомобілів ТОВ з ІІ «ІріолаФрахт»

Єдиним виходом із ситуації з необхідністю термінового оновлення парку вантажних автомобілів в ТОВ з ІІ «ІріолаФрахт» є застосування можливостей міжнародного лізингу.

Незважаючи на те, що лізинг у багатьох країнах світу давно вже одержав широке поширення і вважається більш доцільним способом організації підприємницької діяльності навіть у порівнянні з веденням її на основі приватної власності, в Україні усе ще визначаються принципи, шляхи і форми його розвитку в багатоукладній економіці.

Економічна сутність лізингу в плині тривалого часу залишається спірною. Зміст і роль його в теорії і практиці трактується по-різному, і найчастіше суперечливо. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької діяльності, інші цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або з однієї з його форм, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі продажу засобів виробництва або права користування чужим майном.

Вважається загальновизнаним, що лізинг тісним образом зв'язаний з орендним механізмом, і це дійсно так. Але в діловому обороті лізинг у своєму родовому, сутнісному змісті має більш широку, складну потрійну економічну основу і зберігає в собі одночасно істотні властивості кредитної угоди, інвестиційної й орендної діяльності, що тісно сполучаться і взаємопроникають друг у друга, утворити в сукупності нову організаційно правову форму бізнесу. У ньому реалізується система майнових відносин, зв'язаних з передачею засобів виробництва в тимчасове користування шляхом їхньої купівлі і наступної здачі в лізинг, тому будь яке визначення лізингу з позиції тільки одного з трьох учасників угоди не може адекватно виразити його сутність. У той же час кожний з них (інвестор, лизингонадавач, орендар) по своєму статусу і переслідуваних цілям фактично є підприємцем відповідної сфери національного господарства.

Лізинг відноситися до підприємницької діяльності більш високого рівня в порівнянні з орендою, банківською або комерційною діяльністю, тому що він вимагає глибоких знань і фінансового бізнесу, і положення у виробництві, на ринках техніки, устаткування і нерухомості, а також зміну потреб клієнтів і особливостей оренди.

Лізинг як складне, соціально-економічне явище виконує найважливіші функції по формуванню багатоукладної економіки й активізації виробничої діяльності:

Фінансова функція виражається в звільненні товаровиробника від одноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва.

Виробнича функція полягає в оперативному рішенні виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не покупки дорогих і морально старіючих засобів виробництва.

Функція збуту розширення кола споживачів і завоювання нових ринків збуту.

- Функція одержання податкових і амортизаційних пільг.

Для організації цілеспрямованої практичної роботи з освоєння лізингових відносин важливе значення має правильне визначення можливих видів, форм і способів їхньої реалізації, тим більше що світова практика виробила численні варіанти лізингових угод. Однак дотепер не вироблено чіткої класифікації і більш-менш повного списку лізингових відносин. Немає визначеності й упорядкованості в сформованій термінології, що забезпечує понятійний апарат теорії і практики лізингової діяльності.

Класифікація основних видів лізингу:

1. За формою організації угоди - прямій, поворотний, лізинг постачальникові, непрямий, змішаний, сублізинг, тристоронній, багатобічний.

2. Виходячи з тривалості угоди оперативний з періодом менше нормативного терміну використання об'єкта, поновлюваний, револьверний, фінансовий з нормативним терміном використання об'єкта.

3. По обсязі обслуговування - чистий, у пакеті (з повним набором послуг, комплексний), з неповним набором послуг, генеральний.

4. По об'єкту лізингу лізинг рухомого майна, лізинг нерухомості, лізинг устаткування.

5. По сфері ринку - внутрішній, зовнішній.

6. Умови амортизації з неповною амортизацією, з повною амортизацією

7. По відносинам до податкових пільг - фіктивний, дійсний.

8. По типу лізингових платежів - компенсаційний, комбінований.

9. За рівнем ризику лизінгонадавача - гарантований, незабезпечений, частково забезпечений

Вибір конкретної форми організації сервісного обслуговування визначається особливостями об'єктів лізингу, договірними умовами взаємодіючих суб'єктів, їх кадровими й іншими можливостями.

Під поняттям міжнародний лізинг мається на увазі здійснення лізингової угоди в тому випадку, якщо лизингонадавач (лізингова компанія) і лизингоотримувач є резидентами різних держав. Міжнародний лізинг можна підрозділити на експортний і імпортний. Кількість притягнутих в угоду міжнародного лізингу країн може бути необмежено.

Угоди міжнародного лізингу також є розповсюдженим механізмом продажу устаткування, виробленого підприємствами країни лизингонадавача. Даний механізм реалізації продукції є досить доходним для виробників, тому що практично цілком угода може бути профінансована за допомогою лізингової схеми. Лизингоотримувачі, у свою чергу, одержують переваги через те, що в країні лизингонадавача можна залучити фінансування під більш низькі відсотки, ніж у своїй країні, що, природно, відбивається на вартості всієї угоди.

Вигода застосування міжнародного лізингу полягає також і у використанні сприятливого податкового режиму, встановленого в тій або іншій державі.

Аналіз світового досвіду показує, що в останні роки лізингові операції стали невід'ємною частиною стабілізації і розвитку економіки в багатьох країнах. Темпи приросту обсягу лізингу в них значно перевищують темпи приросту приватних капіталовкладень у виробництво машин і устаткування. Лізинг широко використовується при збуті продукції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

Сучасний світовий ринок лізингових послуг зосереджений у світових економічних центрах: США, Західній Європі і Японії, на частку яких приходитися велика частина обсягу лізингових угод у світі. Динамічно лізинг розвивається також у деяких країнах Азії. Але лізингове законодавство в багатьох країнах має істотні розходження. Дотепер у світовій практиці немає єдності й у правилах бухгалтерського обліку лизиігуємого майна. Необхідно відзначити так само, що не встановлено єдине трактування самого поняття лізингу, причому це зв'язано не тільки з використанням різних термінів для опису лізингових операцій, але і з правовими й економічними особливостями.

Здійснення скоординованих дій і мір законодавчого, нормативноправового й організаційного забезпечення міждержавного лізингу дозволить зробити його ефективним інвестиційним механізмом розвитку, посилення інтеграційних зв'язків, зміцнення і розвитку економічного потенціалу.

Лізинг як особлива форма господарювання впливає на основні складені елементи виробничого процесу.

Лізинг ефективний при оперативному використанні досягнень науково-технічного прогресу, збільшенні масштабів діяльності, зниженні питомих витрат і інтенсифікації усього виробничого процесу.

Переваги лізингу для підприємства - лізингоотримувача:

зниження потреб у власному капіталі угода цілком фінансується лизингодателем.

доступність засобів лізинг може бути єдиним джерелом засобів для фірм, що ще не мають ділової історії достатніх активів для забезпечення застави.

гнучкість системи платежів адаптація платежів до можливого руху грошових коштів користувача.

прискорена амортизація об'єкта лізингу розширюється можливість оперативного відновлення застарілого устаткування, зниження оподатковуваного прибутку.

фактор часу термін лізингу може бути значно більше терміну кредиту, нерівномірність різночасних витрат і надходжень коштів.

податкові пільги, державна підтримка зменшення оподатковуваного прибутку, зниження митних пошлин і податків по операціях міжнародного лізингу.

збільшення виробничого потенціалу.

удосконалювання технології виробництва.

зниження ризику при освоєнні нової продукції у випадку недостатнього попиту їсти можливість повернути узяте в оренду майно лизингодателю.

Відносини лізингу на законодавчому рівні регулюються трьома документами: Цивільним кодексом України (далі - ЦК) (§ 6 гл. 58), Господарським кодексом України (далі - ГК) (ст. 292) [2] та Законом України «Про фінансовий лізинг» у редакції від 11.12.2003 р. № 1381IV.

Договір лізингу є різновидом договору оренди. Основна його відмінність від договору оренди - це участь у лізингових операціях третьої сторони, тобто продавця (постачальника) майна.

ГК визначає такі види лізингу: фінансовий чи оперативний. Як ЦК, так і ГК передбачають можливість правого регулювання відносин лізингу (за окремими видами та формами) спеціальними законами. На сьогодні таким є Закон про фін лізинг - основний документ, що визначає правові аспекти, який набув чинності 16.01.2004 р.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону про фін лізинг «фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу». Положення Закону застосовуються до відносин, які випливають із договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується придбати у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини лізингодавець - лізингоодержувач нагадують звичайний договір оренди, проте мають місце істотні відмінності, а саме:

1) лізингодавець при укладанні договору фінансового лізингу ще не є власником майна, що підлягає передачі за договором лізингу. На нього покладається обов'язок тільки придбати його у власність. У зв'язку з цим відносини фінансового лізингу відповідають визначенню непрямого лізингу згідно із ч.1 ст.806 ЦК.

Прямий лізинг, що передбачає передачу лізингоодержувачу у користування майна, що належить лізингодавцю на правах власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, не регулюється нормами Закону про фін лізинг, а регулюється гл.58 ЦК, положеннями ст. 292 ГКУ. Крім того, потрібно враховувати, що до відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та про договір поставки;

2) предмет лізингу передають завжди на конкретний строк; більше того, Закон про фін лізинг встановив нижню межу - він не повинен бути менше одного року;

3) лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру (склад витрат, що відшкодовуються лізингоодержувачем).

Предметом лізингу є неспоживча річ, яка характеризується індивідуальними ознаками і віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

В усіх трьох нормативних документах - ГК, ЦК і в Законі про фін лізинг є перелік об'єктів, що не можуть бути предметами договору лізингу. Ними не можуть бути:

- земельні ділянки;

- інші природні об'єкти;

- цілісні майнові комплекси (ЦМК) підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії).

Предметом фінансового лізингу можуть бути тільки основні фонди. На сьогодні лише Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97ВР (далі - Закон про прибуток) дає визначення терміна «основні фонди». Згідно із пп.8.2.1 цього Закону основними фондами визнаються «матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом».

У межах договору фінансового лізингу, відповідно до Закону про фін лізинг, не передбачається переходу права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача. Лізинг полягає винятково у наданні права користування предметом лізингу. Така умова щодо лізингу закріплена і у ЦК.

Проте згідно із ч. 1 ст. 8 Закону про фін лізинг лізингодавець може передавати своє право власності на об'єкт лізингу іншій особі, при цьому відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу.

Якщо лізингоодержувач бажає придбати у власність предмет фінансового лізингу, то для цього слід укласти з лізингодавцем окремий договір купівлі продажу предмета лізингу. Право власності на предмет фінансового лізингу в такому разі переходить до лізингоодержувача з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше (ч. 2 ст. 8 Закону про фін лізинг).

Предмет фінансового лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будьякими діями або бездіяльністю лізингоодержувача (ч. 3 ст. 8 Закону про фін лізинг).

Згідно зі ст. 4 Закону про фін лізинг суб'єктами лізингу можуть бути:

1) лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння і користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

2) лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує від лізингодавця право володіння і користування предметом лізингу;

3) продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець купує майно, яке згодом передасть як предмет лізингу лізингоодержувачу;

4) інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу (дилери, брокери, торгові посередники, страхові і сервісні компанії тощо).

Таким чином, відповідно до Закону про фін лізинг лізингодавцем може бути лише юридична особа. Це обмеження стосується тільки відносин за договором фінансового лізингу і є його особливістю. А оскільки згідно із ч. 3 ст. 806 ЦК особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом, і щодо фін лізингу таким законом є саме Закон про фін лізинг, то цивільно-правові відносини у межах договорів фін лізингу мають ґрунтуватись на нормах цього Закону.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664III (далі - Закон про фінансові послуги) фінансовий лізинг належить до фінансових послуг, які за ч. 1 ст. 5 цього Закону надаються фінансовими установами.

Однак у ст. 4 Закону про фін лізинг лізингодавцем визначено просто юридичну особу і у ній не міститься обмеження щодо надання послуги з фінансового лізингу лише фінансовими установами.

Крім того, потрібно взяти до уваги ч. 4 ст. 5 Закону про фінансові послуги, а саме: «можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції».

Таким чином, юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, мають право надавати послуги з фінансового лізингу на загальних підставах. Аналогічний висновок зроблений у листах Держфінпослуг від 09.07.2004 р. № 702/113/1 та від 12.07.2004 р. № 715/1112. Однак систематичне надання фінансових послуг (три і більше договорів) передбачає взяття на облік юридичної особи, яка надає послуги з фінансового лізингу, в Держфінпослуг. Це передбачено в п. 1.4 Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг України від 22.01.2004 р. № 21¹*.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону про фін лізинг істотними умовами фінансового лізингу є:

- предмет лізингу;

- термін лізингу;

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Якщо в договорі не буде встановлено періодичності внесення лізингової плати, то платіж здійснюється щомісяця (ст. 762 ЦКУ).

Аби уникнути невизнання договору укладеним, доцільно враховувати й істотні умови, згадані в ст. 284 ГК, наприклад, про відновлення орендованого майна та умови його повернення чи викупу.

Відповідно до ст. 16 Закону про фін лізинг лізингові платежі можуть включати:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

На практиці лізинговий платіж містить такі елементи:

1) вартість предмета лізингу (її частину);

2) витрати лізингодавця з транспортування, встановлення, монтажу предмета лізингу;

3) витрати на митне оформлення (мито, митні збори та інші витрати);

4) витрати на реєстрацію предмета лізингу, а також інші витрати на придбання і передачу предмета лізингу;

5) відсотки за залучений кредит у випадку придбання за рахунок кредитних коштів;

6) витрати на одержання лізингодавцем гарантій і поручительств третіх осіб;

7) винагорода лізингодавцю (вона формується у відсотках від вартості предмета лізингу);

8) відшкодування страхових платежів за умови, що страхування предмета лізингу за договором покладається на лізингодавця;

9) податок з власників транспортних засобів, що сплачується лізингодавцем за власні транспортні засоби, які передаються в лізинг;

10) плата за послуги аудиту (аналіз фінансового стану лізингоодержувача).

Закон про фінлізинг (ст. 5) передбачає можливість укладання договору сублізингу (у разі згоди лізингодавця, яка надається у письмовій формі). До договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу. Крім того, Закон про фін лізинг визначає право сторін відмовитися від укладеного договору лізингу в односторонньому порядку.

Законом про прибуток операції фінансового лізингу віднесені до операцій особливого виду. Порядок їх оподаткування регулюється нормами пп. 7.9.6 Закону про прибуток.

Незважаючи на те що Законом про фін лізинг не передбачений перехід права власності на об'єкт фінансового лізингу в момент передачі об'єкта від лізингодавця до лізингоодержувача, для цілей оподаткування податком на прибуток у сторони, яка передає, така передача згідно із нормами абз. 3 пп. 7.9.6 Закону про прибуток прирівнюється до операції продажу об'єкта фінансового лізингу в момент такої передачі.

Що стосується страхування предмета лізингу, то згідно із ст. 13 Закону про фінлізинг витрати на страхування об'єкта лізингу або пов'язаних із виконанням договору фінансового лізингу ризиків несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.

Проте з огляду на пп. 5.4.6 Закону про прибуток та відсутність права власності на майно, отримане в фінансовий лізинг, вважаємо питання віднесення витрат орендаря, понесених ним у разі страхування орендованого майна, до валових витрат неоднозначним та ризикованим.

Закон про фін лізинг є також спеціальним законом, в якому передбачена ст. 13, що покладає обов'язки щодо страхування предмета лізингу на орендаря. Крім того, закріплення обов'язків щодо страхування майна можна записати в істотні умови договору фінансового лізингу (в пункт інші умови). Проте ризик щодо невизнання таких витрат у розумінні Закону про прибуток існує, і є значним. Тому доцільно передбачити у договорі фінансового лізингу страхування майна за рахунок лізингодавця.

У випадку страхування ризиків (не майна), пов'язаних з користуванням об'єктами фінансового лізингу, на нашу думку, до валових витрат можна включити витрати із страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження орендованого майна, яке використовується в господарській діяльності, в розмірі, що не перевищує 5 % валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року (абз. 3 пп. 5.4.6 Закону про прибуток).

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону про фін лізинг амортизація на предмет лізингу нараховується згідно із законодавством, тобто відповідно до норм п. 8.3 і п. 8.6 Закону про прибуток. Податкова амортизація нараховується щоквартально, починаючи з кварталу, наступного за надходженням, зменшуючи оподатковуваний прибуток. Норми амортизації (для нових ОФ, придбаних після 01.01.2004 р.) встановлюються за пп. 8.6.1 Закону про прибуток.

РОЗДІЛ 3

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ МИТНОГО ОФОРМЛЕННЯ ОБ'ЄКТІВ МІЖНАРОДНОГО ЛІЗИНГУ

3.1 Впровадження системи «єдине вікно» в технології митного оформлення та контролю об'єктів міжнародного лізингу

З метою організації роботи підрозділів митних органів, посадові особи яких здійснюють митний контроль і митне оформлення товарів із застосуванням ВМД і пропуск їх через митний кордон України за принципом "єдиного вікна", спрощення та оптимізації порядку митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, приведення його до міжнародних норм і стандартів й гармонізації митних процедур Державною митною службою України видано наказ від 20.04.2005 N 314 "Про затвердження Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.04.2005 за N 439/10719).

Введення в дію нового порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, який набув чинності 30 квітня 2005 року, надало можливість:

привести у відповідність до Митного кодексу України й постанов Кабінету Міністрів України Порядок здійснення митного контролю й митного оформлення товарів та інших предметів із застосуванням вантажної митної декларації;

спростити процес здійснення митного контролю та митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації (далі ВМД);

скоротити час здійснення митних процедур за рахунок зменшення кількості посадових осіб митного органу, які беруть участь у здійсненні цих процедур, й одночасно уникнути дублювання функцій;

зменшити кількість копій документів, що подаються декларантом митному органу для здійснення митного контролю й митного оформлення товарів;

зменшити кількість додаткових документів (аркуш проведення митного контролю й митного оформлення товарів та інших предметів за ВМД, реєстр документів) і, як наслідок, скоротити час, потрібний для їх оформлення;

забезпечити можливість постійного контролю (аналізу) з боку керівного складу митного органу за процесом митного контролю й митного оформлення товарів за ВМД;

модернізувати, автоматизувати й формалізувати процес митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням ВМД тощо.

Більш того, удосконалення законодавства України з питань митної справи у контексті приєднання до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур забезпечить проведення єдиної державної політики, спрямованої на розвиток зовнішньоекономічної діяльності, розширення зовнішньоторговельних зв'язків та інтеграції української економіки у світову, модернізацію, поліпшить митне адміністрування, а також впровадить в діяльність митної служби України ефективні інструменти і процедури, застосовувані у митній співпраці міжнародним співтовариством та створить належні умови для імплементації правових норм ГАТТ/СОТ і Європейського Співтовариства та рекомендацій Всесвітньої Митної Організації у митному законодавстві України.

Проектом Постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2006 року «Про організацію роботи органів державної влади, що здійснюють контроль товарів і транспортних засобів за принципом «єдиного офісу» під час переміщення їх через митний кордон України» передбачені подальші заходи по організаційно-фінансовому забезпеченню координації роботи інших (окрім митної служби) державних органів при функціонуванні технології «єдиного вікна» в митницях України.

Виконуючи вказану Постанову КУМУ Державна митна служба, Мiнiстерство охорони здоров'я, Мiнiстерство аграрної політики, Мiнiстерство охорони навколишнього природного середовища спільно:

1. Забезпечили з 1 червня 2006 року в місцях (крім пунктів пропуску через державний кордон України) розташування підрозділів митних органів, які здійснюють митний контроль і митне оформлення товарів і транспортних засобів, проведення за принципом «єдиного офісу» контролю встановлених законодавством України видів (митного, санітарно-епідеміологічного, ветеринарного, фіто санітарного, радіологічного, екологічного);

2. Установили єдину форму обліку укомплектованості місць розташування підрозділів митних органів, які здійснюють митний контроль і митне оформлення товарів і транспортних засобів, як у пунктах пропуску через державний кордон України, так і у внутрішніх митних органах представниками органів державної влади, що здійснюють санітарно-епідеміологічний, ветеринарний, фіто санітарний, радіологічний, екологічний контроль, а також визначити порядок збору, оновлення й передання облікової інформації;

Основними результатами реалізації постанови Кабінету Міністрів України «Про організацію роботи органів державної влади, що здійснюють контроль товарів і транспортних засобів за принципом «єдиного офісу» під час переміщення їх через митний кордон України» стало забезпечення раціонального та компактного розміщення в місцях постійного розташування підрозділів митного оформлення внутрішніх митниць представників усіх державних контрольних служб, які здійснюють передбачені законодавством види контролю щодо товарів, які є об'єктами зовнішньоекономічних операцій, що сприятиме створенню кращих умов для прискорення товарообігу, суттєве скорочення часу здійснення таких видів контролю та як слідство прискорення проведення митних процедур.

3.2 Впровадження системи митного сприяння та спрощених процедур в технології митного оформлення та контролю об'єктів міжнародного лізингу

Відповідно до «Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур» спрощення і гармонізація можуть бути досягнуті, завдяки застосуванню таких принципів:

здійснення програм, спрямованих на постійне удосконалення та підвищення ефективності митних правил та процедур;

застосування митних правил та процедур є передбачуваним, послідовним та прозорим;

надання заінтересованим сторонам усієї необхідної інформації щодо законів, нормативно-правових та адміністративних актів з митного регулювання, митних правил та процедур;

затвердження сучасних методів роботи, таких як система аналізу ризиків й методу контролю, який базується на аудиті, а також максимальне практичне використання інформаційних технологій;

співробітництво з іншими національними органами влади, митними службами інших держав та торговими співтовариствами, у всіх випадках, коли це можливо;

впровадження відповідних міжнародних стандартів;

забезпечення безперешкодного доступу причетних сторін до процедур адміністративного та судового контролю;

Згідно «Міжнародній конвенції» митні процедури спираються на «Декларацію на товари», яка повинна базуватися на наступних принципах:

Зміст декларації на товари визначається митною службою. Письмова форма декларації на товари повинна відповідати типовій формі ООН.

У разі застосування автоматизованого митного оформлення формат декларації на товари, яка подається електронним способом, базується на міжнародних стандартах електронного обміну даними, як це передбачено Рекомендаціями Ради митного співробітництва з інформаційних технологій.

Митна служба обмежує перелік даних, що підлягають внесенню до декларації на товари, лише тими даними, які визнані необхідними для цілей нарахування та стягнення мит та податків, формування статистики та застосування митного законодавства.

У випадках, коли з причин, визнаних митною службою обґрунтованими, декларант не володіє всією необхідною для заповнення декларації на товари інформацією, дозволяється подача попередньої або неповної декларації на товари за умови, що вона містить дані, визнані митною службою необхідними, і що декларант приймає на себе зобов'язання щодо її повного заповнення у встановлений термін.

Якщо митна служба реєструє попередню або неповну декларацію на товари, застосовувані до цих товарів заходи митно-тарифного регулювання не повинні відрізнятися від тих, які застосовувалися б у разі, якщо із самого початку була подана повна і належним чином заповнена декларація на товари.

Митна служба вимагає представлення оригіналу декларації на товари і тільки мінімально необхідної кількості копій.

На підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства.

Митна служба дозволяє представлення підтверджуючих документів електронним способом.

Митна служба не вимагає перекладу даних, що містяться у підтверджуючих документах, за винятком випадків, коли це необхідно для обробки декларації на товари.

Митна служба дозволяє подачу декларації на товари в будь якому уповноваженому митному органі.

Митна служба дозволяє подачу декларації на товари електронним способом.

Митна служба дозволяє декларанту вносити зміни до поданої декларації на товари за умови, що до моменту одержання такого запиту, вона не почала перевірку декларації на товари чи перевірку товарів.

Перевірка декларації на товари проводиться одночасно з реєстрацією декларації або в можливо короткий термін після цього.

Для уповноважених осіб, які відповідають встановленим митною службою критеріям, включаючи дотримання вимог митної служби та використання задовільної системи ведення комерційної документації, митна служба передбачає:

а) випуск товарів по представленню мінімуму даних, що є необхідним для ідентифікації товарів та який у подальшому дозволить заповнити остаточну декларацію на товари;

б) оформлення товарів на об'єктах декларанта або в іншому місці, дозволеному митною службою;

в) дозвіл на подання єдиної декларації на товари при їхньому ввозі або вивозі за період часу, протягом якого товари неодноразово ввозяться або вивозяться однією особою;

г) використання такими уповноваженими особами даних їхньої комерційної документації для самостійного нарахування мит та податків, які підлягають сплаті цими особами, а також у деяких випадках, для забезпечення дотримання інших вимог митної служби;

д) дозвіл на подання декларації на товари у формі внесення даних у комерційну документацію уповноваженої особи з наступним поданням додаткової декларації на товари.

Товари, зазначені у декларації на товари, випускаються безпосередньо після проведення їхньої перевірки митною службою або після прийняття рішення не проводити їхню перевірку, за умови, що:

не було виявлено жодних правопорушень;

представлені ліцензії на ввіз чи вивіз, або будь які інші необхідні документи;

представлені всі дозволи, що стосуються конкретної процедури;

сплачені всі мита та податки або вжиті необхідні заходи для забезпечення їхньої сплати.

Якщо митна служба має достатньо підстав вважати, що згодом декларант виконає всі операції для завершення митного оформлення, вона випускає товари за умови, що декларант пред'являє комерційний або офіційний документ, який містить основні дані про відповідну партію товарів, і може бути прийнятий митною службою, та у разі необхідності, представляє гарантію, що забезпечує стягнення необхідних мит та податків.

Термін, протягом якого провадиться нарахування застосовуваних мит та податків, встановлюється національним законодавством. Нарахування здійснюється у можливо короткий термін після подачі декларації на товари або іншого виникнення зобов'язань щодо сплати мит та податків. У випадках, коли національне законодавство передбачає можливість сплати мит та податків після випуску товарів, термін їхньої сплати повинен становити принаймні 10 днів після такого випуску. Відсотки протягом періоду часу з моменту випуску товарів і до встановленого терміну сплати не нараховуються.

Згідно з розділом 6 «Митний контроль» міжнародної конвенції при впровадженні спрощених процедур митного контролю застосовуються наступні принципи та процедури:

усі товари, в тому числі транспортні засоби, які ввозяться на митну територію чи вивозяться з неї, незалежно від того, чи обкладаються вони митами та податками, підлягають митному контролю;

митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства;