Геополітична система світу

* Після «холодної війни» розподіл на перший, другий і третій світи застаріло.

* Протистояння «холодної війни» у формі протиріччя між двома суперсили закінчилося перемогою однієї з них - США.

* Майбутні світові кровопролитні конфлікти - це конфлікти між цивілізаціями.

Вченим наводяться наступні аргументи на захист своєї концепції:

По-перше, відмінності між цивілізаціями є базовими, вони складалися протягом століть, а то й тисячоліть і скоро не зникнуть.

По-друге, процеси модернізації та глобалізації послаблюють національні держави з позиції їх єдності, згуртованості. І в переважній більшості країн вперед висунулися релігії, найчастіше у вигляді фундаменталістських рухів, особливо в ісламській цивілізації.

По-третє, зростання самосвідомості цивілізацій посилюється двоякою роллю Заходу. Захід знаходиться зараз в зеніті могутності, а серед незахідних цивілізацій посилюється прагнення «повернення до витоків». Це різноспрямовані тенденції, здатні породжувати серйозні протиріччя, пов'язані з антизахідними силами в певних цивілізаціях і субцивілізації. «Експансія Заходу» скінчилася і почався «бунт проти Заходу», вважає автор гіпотези. Незахідні суспільства далекі від того, щоб бути простими об'єктами історії західного типу. Вони все більше перетворюються в мотор і творця як власної, так і західної історії. По-четверте, цивілізаційні (культурні) відмінності набагато більш консервативні, менше здатні до змін, ніж політичні та економічні. Росіяни не стануть естонцями, а азербайджанці вірменами. Ще більш універсальні релігійні відмінності. Можна бути полуарабом, полуфранцузом і навіть одночасно громадянином двох країн, але неможливо бути полукатоліком або полумусульманіном.

По-п'яте, посилюється економічний регіоналізм як у Європі, так і в Азії та Північній Америці. Значення регіональних економічних угруповань (Великих просторів, що поєднують кілька держав в єдиний економічний чи політичний блок), ймовірно, буде рости в майбутньому на базі спільності цивілізацій і субцивілізацій.

Хантінгтон запевняє, що держави-нації гратимуть як і раніше головну роль у міжнародних справах, але вирішальні світові політичні конфлікти будуть відбуватися між націями і групами, що належать різним цивілізаціям. Зіткнення цивілізацій буде домінувати у світовій політиці.

Хантінгтон вважає, що вже зараз багато конфліктів носять цивілізаційний характер. Причому вони проявляються на мікро-і макрорівнях. На мікрорівні групи, що знаходяться на кордонах цивілізацій і приходять в зіткнення, часто вступають в запеклу боротьбу, прагнучи встановити контроль над територією (територія колишньої Югославії, ліве Придністров'ї, Курдістан, війна червоних кхмерів з соціалістичним В'єтнамом за контроль над басейном р.. Меконг і тощо). На макрорівні держави, що належать до різних цивілізацій, прагнуть затвердити свої особливі цінності в зонах конфліктів (Туреччина підтримує Азербайджан у його конфлікті з Вірменією, в колишній Югославії мусульманські країни підтримують боснійців і косоварів, а Німеччина - Хорватію).

За Хантінггону, найбільш імовірними є такі розломи.

Головний розлом - це розлом між Заходом (Атлантическа кевкаючи цивілізація і Японія, яка після 1945 р. тісно зв'язана з Заходом) та іншими цивілізаціями. Інші серйозні лінії протистояння: Захід - ісламська цивілізація; західне християнство - православне християнство.

Усередині Заходу військові конфлікти малоймовірні. На схилі XX ст. Захід як цивілізація вийшов з фази свого розвитку, яку можна позначити як фазу «воюючих країн», і почав рух до іншої фази - «універсальної держави». Ця фаза ще не завершилася. Держави Заходу об'єднуються в два полууніверсальних держави в Європі та Північній Америці. Проте це дві цілісності та їх складові частини пов'язані між собою складною мережею формальних і неформальних інституційних зв'язків. Як відомо, універсальними державами попередніх цивілізацій були імперії. Оскільки політичною формою розглянутої цивілізації є демократія, що формується універсальне держава виявляється не імперією, а поєднанням конфедерацій, федерацій, міжнародних режимів та організацій. Питання політичної безпеки всесвітнього масштабу, вважає Хантінгтон, ефективно вирішуються геополітичним «директоратом» у складі США, Великобританії і Франції, а світові економічні питання - економічним «директоратом» у складі США, Німеччини та Японії.

Безумовно, ті проблеми, про які пише Хантінгтон, мають місце і впливають на світову геополітичну обстановку. Але такий культурологічний погляд на систему міжнародної безпеки видається дещо вузьким. Культурні, цивілізаційні протиріччя, під якими розуміються протиріччя етнічні і релігійні, мають величезне значення, але не є головним, як твердить Хантінгтон, джерелом сучасних конфліктів. Якщо слідувати логіці Хантінгтона, різні сторони у конфліктах будуть боротися за цивілізаційні зв'язки і вірність цивілізації. Насправді вони віддадуть перевагу боротьбу за свої геополітичні інтереси і свою частку в так званому переділі світового продукту. Конфліктуючі сторони будуть підтримувати своїх «братів по цивілізації» до тих пір, поки не зачіпаються їхні власні корінні геополітичні та геоекономічні інтереси.

Таким чином, гіпотеза Хантінгтона відображає лише приватний, хоча і фундаментальний випадок геополітичних конфліктів. На жаль, цивілізаційна геополітика замикається на протистоянні цивілізацій і не розвиває ідеї геополітики взаємодії кожної цивілізації з прилеглими і віддаленими цивілізаціями.

6. Геополітична модель сучасного світу 3. Бжезінського

На сьогодні визначилися три сценарії розвитку світового порядку. Перший базується на геополітичній традиції й представлений 3. Бжезінським. Майбутня глобальна співпраця матиме характер геополітичної, тобто буде базуватися переважно на геополітичних реаліях сучасного світу. Останні можуть бути зведені до 3 основних положень, що вперше мають місце в історії:

1) єдина держава є справжньою глобальною силою;

2) не євразійська держава є глобально верховною державою;

3) на центральній арені земної кулі, Євразії, домінує не євразійська сила.

Загалом геополітична ситуація сучасності визначається 2 фундаментальними реальностями: Америка тепер є єдиною світовою надвладою, а Євразія - центральною ареною земної кулі. Стабільність світового порядку в геополітичному її аспекті залежатиме від того, чи зможе Америка, яка нині є першою силою світу, за короткий момент історичної нагоди запобігти глобальній анархії, з одного боку, та попередити утворення сильного суперника, з іншого. Американська політична мета повинна бути не апологетично подвійна: зберегти домінантну позицію Америки принаймні впродовж одного покоління і, бажано, ще довше та створити геополітичну структуру, яка зможе абсорбувати неминучі удари й напруги суспільно-політичних перетворень, водночас переростаючи у геополітичне ядро спільної відповідальності за мирне глобальне керівництво".

Бажана для Америки геополітична структура (оскільки вона буде становити базу американської глобальної сили) - трансєвразійська система безпеки (ТЄСБ), що є структурою ключового владного партнерства. Остаточне постання ТЄСБ могло б згодом звільнити Америку від частини її ноші, водночас зберігаючи її роль стабілізатора й арбітра Євразії. Формування трансєвразійської системи безпеки потребує сприяння геополітичному плюралізму на карті Євразії й відбувається у три етапи: 1. Близька перспектива ТЄСБ (5 і більше років) передбачає з'ясування, що жодна держава чи об'єднання держав не набудуть здатності усунути США з Євразії чи зменшити їх роль арбітра в ній. 2. Середньотермінова перспектива (до 20 років) має стати періодом формування справді стратегічного партнерства у ключових регіонах Євразії. На цьому етапі дружня американська гегемонія і далі заважатиме іншим кинути виклик, не лише зробивши ціну цього виклику занадто високою, але й загрожуючи життєвим інтересам потенційних регіональних претендентів у Євразії. Америка має зміцнити партнерство з об'єднаною Європою, Китаєм, Росією, за умови її орієнтації на Європу, та Індією. При цьому успіх чи невдача зусиль викувати ширші стратегічні стосунки з Європою і Китаєм відповідно сформує визначальний контекст для ролі Росії, позитивної чи негативної. Складовою євразійської геостратегії Америки в цей час є політична та економічна підтримка нових незалежних держав, які є стратегічно опірними - України, Азербайджану та Узбекистану. Сприяння укріпленню незалежності України - умова відкрити середню Азію (всупереч російським перешкодам) до глобальної економіки. Цілями США на етапі середньотермінової перспективи також є: сприяння стабільним і незалежним Закавказзю та Середній Азії; сприяння майбутньому вступові Туреччини до ЄС; американо-іранське примирення та відмова від упереджень щодо тісної турецько-іранської економічної співпраці; розгляд Японії як головного тихоокеанського та ключового глобального партнера Америки.

3. Віддалена перспектива (понад 20 років) є етапом становлення глобального ядра дійсно "спільної політичної відповідальності" за світову стабільність та мир. До цього ядра мають увійти Америка, Європа, Китай, Японія, конфедеративна Росія та Індія. Така відповідальність, будучи спадкоємницею нинішньої американської глобальної першості, покладе край розчаруванням наслідками кінця холодної війни шляхом колективного протистояння етнічним, національним та міжнародним конфліктам і терористичним актам, тобто тим викликам, відповідь на які на сьогодні лягає тягарем виключно на Америку. Ці колективні зусилля сприятимуть, з одного боку, відновленню у Заходу почуття історичного оптимізму як здатності одночасно відповідати на внутрішні та зовнішні виклики, а з іншого - утворюватимуть неформальну глобальну структуру, яка за своєю суттю відповідає інституціоналізованій і місткій світовій співпраці й складовими якої будуть багатонаціональні корпорації, неурядові організації, що є переважно транснаціональними за своїм характером, наукові спільноти та Інтернет.

Размещено на Allbest.ru