Застосування міжнародних сил ООН у припиненні конфліктів

До середини 1999 р. ООН здійснила незначну кількість польових операцій з елементами цивільної адміністрації або нагляду за нею. Однак у червні 1999 р. Секретаріат отримав вказівки створити тимчасову цивільну адміністрацію для Косова, а за три місяці - для Східного Тімора. На ці операції покладалися завдання й обов'язки, що вирізняються унікальним характером серед усіх польових операцій ООН і які ніколи раніше не передбачалися. Зокрема, це:

- розробка законодавства і забезпечення його дотримання;

- створення митних служб і видання розпоряджень;

- встановлення і стягування податків на підприємницьку діяльність і прибуткові податки;

- залучення іноземних капіталовкладень;

- розв'язання майнових суперечок і питань відповідальності за військові витрати;

- відновлення та експлуатація комунальних підприємств;

- створення банківської системи;

- організація шкіл і оплата вчителів тощо.

Причому цей перелік завдань потрібно було реалізовувати в післявоєнному суспільстві, використовуючи тільки добровільні внески, оскільки бюджет місії з розверсткою внесків, навіть для таких місій у справах „тимчасової адміністрації”, не передбачає асигнувань на діяльність самої місцевої адміністрації.

Окрім цих завдань, місії також повинні сприяти відновленню цивільного суспільства й поваги до прав людини в місцях, де невдоволення і недоброзичливість мають загальний і глибокий характер.   

Ніколи раніше Секретаріат ООН практично не реалізовував подібні завдання. Коли у 1999 р. він був змушений укомплектувати персоналом місії, які відповідали за організацію управління у Східному Тіморі й у Косові, з'ясувалося, що дуже мало співробітників у Секретаріаті, в установах, фондах або ті, хто залучений до програм ООН, мають технічні знання і досвід, необхідні для керівництва муніципалітетом чи національним міністерством. Та й держави-члени не змогли відразу вирішити це питання, оскільки вони також попередньо не планували перебування у своїх національних структурах фахівців з такою спеціалізацією.

Більш того, найнедоукомплектованішим місіям з питань тимчасової адміністрації знадобився певний час навіть для уточнення того, що саме їм потрібно. В кінцевому підсумку, кілька держав-членів запропонували кандидатури (причому часом без будь-яких витрат для ООН), які могли певною мірою виконувати такі обов'язки. Однак Секретаріат не скористався цими пропозиціями, почасти через прагнення уникнути однобокого (за такого розкладу) географічного представництва в кадровому складі місії. Також висувалася ідея про те, щоб окремі держави-члени брали на себе певні сектори керування („секторальну відповідальність”). Ці ініціативи, однак, не набули подальшого розвитку.

Загалом операції з підтримання миру мають позитивний характер, навіть незважаючи на окремі невдачі та численні випадки, коли в результаті цих операцій не вдається досягти поставленої мети.

З погляду майбутніх перспектив, досить імовірно, що послідовне застосування основними державами-членами, а також Радою Безпеки і Генеральним секретарем ООН таких принципів приведе до успіху і дасть змогу уникнути невдач. Цьому сприятиме:

- уважне вивчення обстановки з метою визначення загальних і реальних завдань, необхідних військових і/або цивільних міжнародних ресурсів, ступеня труднощів і/або небезпеки операції, визначення термінів її проведення;

- з'ясування рівня політичної підтримки, а також наявність матеріальних, людських і фінансових ресурсів, які мають надати основні країни (включаючи держави регіону і великі держави) для проведення військових і цивільних заходів;

- надання чітких конкретних міжнародних повноважень усім основним військовим і цивільним виконавцям операції та визначення етапів (наприклад, первинного етапу забезпечення безпеки, етапу практичного виконання, перехідного етапу та етапу самостійного місцевого контролю);

- підготовка об'єднаного гнучкого плану практичних дій, що включає головні цивільні та воєнні складові операції (діяльність армії, цивільної поліції та судових органів, політичні, дипломатичні, гуманітарні, економічні та інформаційні зусилля, розвиток цивільного суспільства, забезпечення дотримання прав людини і проведення виборів), поряд з механізмами керівництва, контролю й координації, а також визначення можливих термінів виконання основних заходів у рамках програми;

- перевірка виконання операцій шляхом порівняння досягнутого з первинною оцінкою обстановки на місці і визначених цілей, а також з потребами, що виникають, в наданні політичної та матеріальної підтримки; внесення будь-яких необхідних змін повноважень і підтримки.

Оптимістичні сподівання на підвищення ролі та впливу ООН після завершення „холодної війни” загалом не справдилися. ООН зіткнулася з численними проблемами, пов'язаними з проведенням постійно зростаючих за обсягами програм:

1. нестача коштів, заборгованість деяких держав зі стартових внесків становила на 1996 р. понад 3 млрд дол. США. З них 0,8 млрд дол. - це внески в регулярний бюджет, а 2,2 млрд дол. - внески на операції з підтримання миру;

2. незначна ефективність діяльності численного бюрократичного апарату (на сьогодні до складу ООН входять сотні більш-менш постійних організацій, комітетів, комісій тощо, фактична структура яких часто була результатом процесу переговорів, а не використання визначеної організаційної моделі або принципів управління. Ці структурні підрозділи працюють неефективно і у певних випадках конкурують між собою за перерозподіл фінансових коштів ООН на програми, у яких вони здійснюють свою діяльність;

3. невідповідність організаційної структури та функціональних завдань новим міжнародним умовам діяльності та новим загрозам миру та міжнародній безпеці, які нині виникають передусім у самих країнах, а не між ними;

4. фінансування операцій з підтримання миру стало найскладнішою проблемою для ООН. Заборгованість із внесків до бюджету ООН держав-членів спонукала апарат ООН постійно використовувати кошти, виділені для операцій з підтримання миру на потреби покриття дефіциту у рамках регулярного бюджету;

5. на цей час резолюції ООН не мають сили закону, велика їх кількість, щорічно прийнятих Генеральною Асамблею ООН, не реалізується на практиці;

6. ООН не має функцій виконавчої влади. Ця організація не може стягувати податки або створювати збройні сили. І без реальної допомоги з боку найпотужніших держав ООН не може домогтися виконання своїх резолюцій.

Нині постала необхідність внесення коректив до Статуту і структури ООН, у розширенні функцій Ради Безпеки, зокрема, йдеться про ліквідацію права вето та внесення змін у міжнародні норми, які унеможливлюють міжнародне втручання у внутрішні справи держави в кризових умовах.

Таким чином, механізми діяльності ООН, напрацьовані впродовж п'ятдесяти років біполярного протистояння, у сучасних умовах себе не виправдовують, а сама Організація потребує істотних змін на інституціональному і на функціональному рівнях.

Важливим кроком на шляху адаптації ООН до нових сучасних реалій стала 54-та сесія Генеральної Асамблеї ООН (що відбулася у вересні 1999 р.), під час якої розпочалося усвідомлення значних змін у сучасному світоустрої і необхідності трансформації традиційних умов співіснування держав.

Події в РФ (війна на Північному Кавказі, теракти в Буйнакську, Москві, Волгодонську) внесли істотні корективи у роботу сесії ООН. Обговорення питань боротьби з тероризмом стало однією з центральних тем Генеральної Асамблеї ООН.

Питання про майбутню роль Організації Об'єднаних Націй актуалізувалося резонансними подіями у світі. Балканська та іракська кризи змусили замислитися про підходи до розв'язання регіональних конфліктів, що створюють загрозу глобальній стабільності. Можна сказати, що саме у період проведення 54-ї сесії ООН відбувалася боротьба двох позицій. Одну з них підтримували Сполучені Штати Америки, які відстоювали ідеї „гуманітарного втручання” та „обмеженого суверенітету”, тобто того, що було продемонстровано Північноатлантичним альянсом під час застосування сили проти Югославії. Протилежну точку зору активно просувала російська дипломатія, що знайшло підтримку в деяких членів ООН. На Генеральній Асамблеї всі її учасники отримали тексти пропозицій Москви щодо розробки „Концепції миру у XXI столітті”, запропоновані Росією ще на червневому саміті „великої вісімки” у Кельні, а також принципів та правових аспектів застосування сили у міжнародних стосунках в умовах глобалізації. На думку голови МЗС РФ, московські ініціативи можуть покласти початок процесу адаптації чинних міжнародних норм до тих змін, що відбулися у світі в останнє десятиліття, тобто фактично сприятимуть створенню нового кодексу поведінки у міжнародних відносинах.

Не викликає сумніву той факт, що ці зміни мають торкнутися і самої Організації Об'єднаних Націй. На цьому акцентувалиі провідні політики світу. Виступ Генерального секретаря ООН Кофі Аннана викликав неоднозначну реакцію. Його позиція полягала у тому, щоб висунути перед членами ООН проблеми, про які йшлося вище. Аннан також спинився на питаннях недостатньої ефективності наявних механізмів Організації і неспроможності її членів знайти консенсус з деяких питань стосовно прав людини у сучасному світі. Але висновків про слушність того або того підходу він не зробив, поклавши відповідальність за розв'язання цієї проблеми на держави - члени ООН, котрі, власне, і повинні піклуватися про проведення реформи ООН.

Висновки.

Хоча вагомість Організації Об'єднаних Націй останнім часом дещо зменшилася, вона не втратила свого значення як структура глобальної безпеки. Ефективно виконуючи цю роль, вона спирається на європейські та євроатлантичні структури. Дедалі більше ООН переймається миротворчою діяльністю, залучаючи до цього країни Євроатлантичного Союзу, а також охоплює питання надання гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок збройних конфліктів. Одним із важливих завдань ООН є контроль за дотриманням усіма країнами чинних міжнародних режимів у сфері безпеки.

Не варто звертатися до ООН з надією, що вона відстоюватиме інтереси тих або інших країн. Не слід очікувати, що ця організація виявиться ефективною у випадках, коли необхідне рішуче застосування військової сили. Однак ООН може впливати на події, не беручи на себе усієї ваги витрат і небезпек. Миротворчість не може бути універсальним для всіх ситуацій інструментом або заміняти собою інші види заходів міжнародного співтовариства. Однак у певних ситуаціях за наявності реалістичного мандату, достатнього об'єму ресурсів та міжнародної підтримки й співробітництва відповідних сторін операції з підтримання миру дійсно є ефективним інструментом врегулювання конфліктів і підтримки миру.

ООН забезпечує світову підтримку демократичним ідеям і принципам, надаючи їм юридичне обґрунтування. Миротворчість сприяє припиненню вогню між протиборчими сторонами, доставці гуманітарної допомоги, зародженню нових демократичних держав, наданню можливості біженцям і переміщеним особам повертатися до рідних місць, роззброєнню воюючих сторін і створенню умов для політичного примирення й проведення вільних виборів, зменшенню ймовірності втручання сильних регіональних держав у справи сусідів і запобігає переростанню малих воєн у великомасштабні конфлікти.

Використана література:

1. Бодрук О.С. Досвід проведення миротворчих операцій ООН.

2. Би-би-си | В мире | Как проводятся миротворческие операции ООН.

3. Киселёв А.К. К теории и практике миротворческих операций ООН. // http://www.ptc.h10.ru/ru/creators/kiselev/theory_practice.htm.

4. Кофи А. Аннан, Генеральный секретарь ООН. Обновление на переходном этапе. Годовой доклад о работе Организации. - ООН, 1997.

5. Леонов В.В. Миротворча діяльність на теренах СНД у контексті розвитку міжнародної безпеки.

6. Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.