Українські видання Біблії

Біблія, особливості її видання. Початки друкованого слова. Переклади Біблії на Україні мовою етнічного населення. Перші українські переписи Біблії ( Остромирове Євангеліє, Пересопницьке Євангеліє). Продовження Кулішевого перекладу І. Нечуєм-Левицьким.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 09.01.2011
Размер файла 99,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова

Інститут української філології

Кафедра журналістики

Українські видання біблії

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»

Капшученко Юлія Петрівна

Спеціальність 6.030203

«Видавнича справа та редагування»

Науковий керівник

Денискіна Ганна Олександрівна

Кандидат філологічних наук, доцент

КИЇВ-2010р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕПИСИ БІБЛІЇ

1.1 Остромирове Євангеліє ХІ ст

1.2 Пересопницьке Євангеліє 1561 р

1.3 Першодрук. Острозька Біблія 1581 р

РОЗДІЛ ІІ СТАРОДРУКИ XVII - XVIII ст

2.1 Початки друкованого слова

2.2 Біблія ІІ пол. ХVII - XVIII ст

РОЗДІЛ ІІІ ПЕРЕКЛАДАЧІ СВЯТОГО СЛОВА

3.1 Перші переклади Біблії П. Морачевського

3.2 Спроби М. Шашкевича та В. Александрова

3.3. Біблія П. Куліша

3.4 Продовження Кулішевого перекладу І. Нечуєм-Левицьким

3.5 Переклад І. Огієнка (Митрополита Іларіона)

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Біблія - це стародавня збірка, різних за формою і змістом релігійних та світських творів, які писалися від дванадцятого століття до нашої ери аж по друге століття нашої ери, тобто майже півтори тисячі років. У тлумачному словнику можна знайти таке визначення слова “Біблія”: “Книга що розглядається у якості непорушного, єдиного справедливого джерела”. Для християн Біблія - є непорушне, єдине справедливе відкриття Бога людині, що містить 66 книг, записаних 40 різними авторами на протязі 1500 років. Записували Біблію люди найрізноманітнішого походження і самих різних занять: царі, селяни, філософи, рибалки, поети, державні діячі та учені. Біблія записувалась принаймні на трьох континентах і трьома мовами: староєврейською, арамейською і грецькою. І незважаючи на таку різноманітність засобів, вона являє собою єдине, що безперервно продовжується ціле - від Книги Буття до Об`явлення і суть викладеного в ній морального закону Божого ніде не міняється. Біблія містить вражаючі у своїй відвертості описи життя основних її персонажів; описи, що розкривають не тільки сильні, але і слабкі риси їх характерів. Першу частину - Старий Заповіт - написано в дохристиянські часи давньоєвропейською мовою, а Новий Заповіт ідеологами християнства давньогрецькою мовою.

Уперше на українську землю Біблія прийшла з Візантії. Принаймні відомо, що слов`янський просвітитель Кирило бачив у Криму руське Священне писання; в часи ж Київської Русі Біблія потрапила на українську землю, очевидно, як кирило-мефодіївський переклад. Як відомо, Кирило й Мефодій склали нам абетку - й досі називається кирилицею; вони ж таки вперше переклали Біблію на старослов`янську, тобто літературну, мову, спільну для всіх слов`ян-християн грецького обряду. Поширювалися тут і глаголичні біблійні книги, тобто писані глаголицею-азбукою, що була поширена в Моравії, Чехії, Західній Болгарії, Хорватії і в нас, у Київській Русі - Україні. Ця азбука подібна до кирилиці, але зі складнішим накресленням усіх сорока літер. Вважається, що цю абетку також створив Кирило, а кирилиця - це вже вдосконалена глаголиця.

Біблія - це унікальна книга в історії людства. Це запис Божих одкровень, що передавалися з одного покоління до іншого протягом багатьох віків. Старогрецьке слово Біблія означає "книги". До неї входять П'ятикнижжя Мойсеєве, книги історичні, зокрема Ісуса Навіна, Суддів, Пророків, Царів, Пісня пісень, псалми царя Давида, Псалтир, а також Притчі, Премудрість Соломона, Премудрість Ісуса, сина Сирахового, Єкклезіаст. Тут і Євангеліє, Діяння святих апостолів, Апокаліпсис, що віщує кінець світу. Вплив біблійних книг на літературні твори був надзвичайно плідний і дуже значний. Книги Біблії використовували як богослужебні і як навчальні. Теми, ідеї, образи її розробляли кожен по-своєму українські письменники - від І. Вишенського до сучасних авторів.

Так літературна англійська мова виросла на мові Біблії Віклефа (1324--1384), чию працю продовжив Вільям Тіндаль (1477-- 1536). Його переклад був зразком для всіх подальших англійських видань Біблії. Переклад Мартина Лютера (1483--1546) розпочав і закріпив нову сторінку німецької літературної мови. Мова Лютерової Біблії стала загальнонімецькою. Подібне значення для французів мав переклад Біблії Жана Кальвіна (1509--1564). Як уся чеська інтелігенція вчилася своєї літературної мови з "Кралицької Біблії" (1579--1593), так поляки виховувалися на мові "польської Вульгати" -- Біблії Якуба Вуйка. А історію нашої Біблія в виклала на сторінках своєї роботи. Багато людей вклали роки свого життя в існування українського Слова Божого.

Актуальність теми дослідження. Починаючи з 988 року, після хрещення Русі Володимиром Великим і обрання саме християнської віри нашому народу Було дуже важливим, щоб устав християнства розуміли широкі верстви, щоб Бог «заговорив» їх мовою. Українські видання Біблії пройшли «хресну ходу» щоб їх побачила їх нація. Чого варті переклади Біблії П. Морачевського, П. Куліша, М. Шашкевича та В. Александрова, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, І. Огієнка та іншими. Актуальність теми зумовлюється потребою вивчення малодосліджених сторінок історії у видавничій справі щодо проблеми «Українських видань Біблії».

Мета: я взяла за мету дослідити всі видання Біблії починаючи з ХІ ст. Цією роботою систематизувати найважливіші видання Слова Божого на етнічних українських землях, що дало поштовх бурхливому розвитку видавничої справи не тільки в Україні, а й у світі. Саме Віра процес видавничої діяльності пришвидшив. Тому я взялась досліджувати ці видання.

Завдання дослідження дослідити поле перекладу і видання Біблій українською мовою на наших етнічних землях починаючи з часів хрещення Русі, закінчуючи сучасним текстом Слова Божого. А саме:

1. Перші українські переписи Біблії ( Остромирове Євангеліє, Пересопницьке Євангеліє)

2. Першодрук (Острозька Біблія)

3. Біблія ІІ пол. ХVII - XVIII ст.

4. Переклади Біблії (П. Морачевський, М. Шашкевич та В. Александров, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, І. Огієнко)

Об'єктом наукової роботи є переклади й видання Біблії на Україні мовою етнічного населення. Предметом є сама Біблія, особливості її видання.

Методом дослідження я обрала конкретно-історичний.

Наукова новизна - тема є малодослідженою. Дослідивши і упорядкувавши в певну систему видання української Біблії я внесу деяку упорядкованість цій проблемі.

Практичне значення дослідження - матеріал дипломної роботи може знадобитися при розробці лекційних курсів з історії українських видань, релігії, біблієзнавстві. Висновки і положення роботи спрямовані на тих, хто сьогодні безпосередньо зайнятий у сфері біблієзнавста, оскільки досвід минулого завжди має пізнавальне і практичне значення. Без минулого будувати майбутнє -це порожня справа. Тому не випадково я обрала саме цю тему.

РОЗДІЛ І ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕПИСИ БІБЛІЇ

«Біблія -- це найкращий подарунок Бога людям»

Авраам Лінкольн

Переклад Святого Письма із стародавніх мов завжди був нелегкою науковою справою. Перед кожним перекладачем стояло завдання не лише правдиво передати повний зміст Біблії, її святий дух, а й одягнути Боже Слово в найкращі форми мови перекладу, що вимагало досконалого знання як стародавніх, так і сучасних мов. Щоб збагнути епоху й відчути дух часу, в якому писалася Біблія, необхідно було дослідити сотні найдавніших текстів, пропустивши їх крізь релігійно налаштоване серце. Такі переклади пробуджували загальне зацікавлення не тільки до Святого Письма, але й до своєї живої мови, ставали для всього народу найкращим класичним взірцем літературної мови.

Так зване Остромирове Євангеліє, написане давньоукраїнською мовою, з'явилося на українських землях ще в XI ст. Начерково-буквені позначки цього письма були використані при створенні абетки церковнослов'янської мови. 1561 роком датується закінчення рукописної "Пересопницької Євангелії", а в 1563--1572 рр. з'являється славнозвісний "Крехівський Апостол". Перша повна друкована Біблія церковнослов'янською мовою з впливами української народної мови була видана на Волині у 1581 р. і відома під назвою "Острозька Біблія". Дуже популярними були так звані учительні Євангелії, що з'явилися з потреби наблизити Біблію до простого народу.

Високоосвічене українське духовенство того періоду дотримувалося загальнослов'янського "всеправославного" напряму. Найяскравішим виявом цього була праця редакторів "Острозької Біблії". Зусиллями українських граматиків школи М.Смотрицького і лексикографів школи Є.Словинецького була змодифікована сьогоднішня церковнослов'янщина, на якій і видана у 1663р. перша московська друкована Біблія. Як обгрунтовано стверджує один із відомих дослідників перекладів Святого Письма на церковнослов'янську та українську мови Олекса Горбач, українці дали східноцерковному слов'янству tekstus reseptus Святого Письма, занехаявши водночас процес піднесення мови свого народу на п'єдестал літературної, як це тоді зробили чехи і порівняно високий тогочасний рівень освіченості забезпечував розуміння церковнослов'янської мови, тому потреба в перекладах Біблії на мову народну не була гострою і злободенною. На думку одного із найкращих перекладачів Біблії професора Івана Огієнка (митрополита Іларіона) цей факт виявився фатальним для історії розвитку української літературної мови. Реально справа перекладу Святого Письма на українську мову віджила аж у середині XIX ст. Національне та духовне поневолення українців спонукало до рішучих дій. Поряд з літературним пробудженням відновлюється зацікавленість до перекладів на літературну мову Святого Письма.

1.1 Остромирове Євангеліє ХІ ст

Остромирове Євангеліє (1056-1057) - найдавніша датована пам'ятка українського письменства, яка збереглася до нашого часу. В цьому полягає її цінність і унікальність. Надзвичайно багате високохудожнє оздоблення та вишукане урочисте письмо книги відносить її до скарбниці світової культури. (Додаток №1, 2). Жодна із старослов'янських рукописних книжок балканського походження ХІ ст. не витримує ніякого порівняння з Остромировим Євангелієм.

Остромирове Євангеліє являє собою список перекладу Євангелія, що його переписав у Києві зі староболгарського оригіналу диякон Григорій на замовлення новгордського посадника Остромира - родича київського князя Ізяслава, сина Ярослава Мудрого. Остромировим Євангелієм книга називається за ім'ям замовника та власника. Мова книги - тогочасна слов'янська богослужбова з болгарським впливом, зумовленим оригіналом, з якого переписувався текст. Євангеліє відноситься до апракосних, тексти в якому розміщені по недільних і буденних читаннях, починаючи з Великодня, у відповідності з чином церковного богослужіння. Апракосний тип Святого Письма був поширений у Візантії, передався він і до Київської Русі. На останній сторінці укладач і переписувач рукопису зробив приписку: „Азъ Григорий диякон написахъ Евангелие се”, а також вказав, що почав свою працю 21 жовтня 1056 року і закінчив 12 травня 1057 року. [64, 4] Переписування книг було справою довгою і тяжкою.

Остромирове Євангеліє - книга великого формату, написана на 294 аркушах пергаменту розміром 35х30 см. (Для виготовлення такої кількості пергаментних полотен потрібна була шкіра 175 телят). Переписувач підібрав для рукопису високоякісний, білий і тонкий, пергамент. Текст у книзі написаний у два стовпчики по 18 рядків у кожному, великим уставом (розміром шрифту), заголовки виписані середнім уставом, післямова - дрібним. Рядки літер рівні, ніби написані під лінійку. Каліграфічно виведені букви мають майже квадратну форму, проміжок між ними однаковий, слова одне від одного не розділені. Основним інструментом „доброписців” в той час було розчеплене і загострене гусяче перо, чорнило виготовляли з природних барвників та спеціальних чорнильних горішків.

Палеографічне дослідження рукопису показало, що перші 24 аркуші своєю каліграфією відрізняються від інших, котрі написані тією ж рукою, що й кінцева приписка Григорія. Також іншим почерком написані заголовки читань. Крім того, три мініатюри, які розміщені в рукопису, виконані в різній манері, що свідчить про творчість декількох художників-мінітюаристів. Українські вчені Р. Логвин, В. Пуцько, П. Толочко, Я. Запаско та ін. вважають, що над книгою працювало декілька художників та переписувачів. Отже, „Остромирове Євангеліє” - колективна праця, а диякон Григорій, очевидно, був головним упорядником і основним переписувачем рукопису.

В своїй приписці диякон Григорій не зазначив місце створення Остромирового Євангелія. Немає сумніву, що саме Київ був місцем, де майстрам - художникам і переписувачам - було на той час під силу виконання такого досконалого твору. Загальновідомо, що в ХІ ст. у Києві при Софійському соборі діяла велика бібліотека, яка налічувала близько 950 томів та великокняжий скрипторій, де працювали кваліфіковані каліграфи-переписувачі, перекладачі та художники. Одні писали книги уставом - красивим парадним шрифтом, інші - ілюстрували їх кольоровими мініатюрами, орнаментальними заставками та ініціалами, і їх майстерність нічим не поступалась візантійським майстрам. Безумовно, що серед книг, укладених у скрипторії, було багато шедеврів, до цієї школи належить і виготовлення Остромирового Євангелія, та й за велику честь було замовити таку ошатну книгу саме в київських майстрів. Однак, російські вчені припускаються різних думок про місце створення цього високохудожнього рукопису - називають або Київ, або Новгород, або придумують компромісне розв'язання: написана киянином в Новгороді. Митрополит Ілларіон (І. Огієнко) вступаючи на захист київського походження Остромирового Євангелія у своїй роботі „Українська культура” К., 1918 р., наводить висновки російського професора Н. Волкова (1897 р.) про те, що в мові Остромирового Євангелія нема новгородських прикмет. Сама форма письма, форма устава Остромирового Євангелія ясно свідчить про його київське походження, а не новгородське - бо тільки в Києві могли написати таку пишну книжку, як це Євангеліє. Література в Новгороді зачалась пізніше і тому до Новгорода везли книжки з Києва. [65, 74] Також відомий український історик І. Крипякевич у праці „Велика історія України” Л., 1935 р. відносить написання Остромирового Євангелія до Києва. Уже в наш час українські історики, зокрема академік П. Толочко відзначає: „Першою, з тих , що дійшли до нас, ілюстрованою книгою є „Остромирове Євангеліє”, виготовлене в Києві дияконом Григорієм і його помічниками у 1056 - 1057 рр. для новгородського посадника Остромира”. [64, 4] Вчений також пише, що за манерою виконання, кольоровим і орнаментальним вирішенням мініатюри рукопису нагадують київські перегородчасті емалі, а художні заставки тексту перегукуються з фресковим орнаментом Софії Київської. Академік Я. Запаско - дослідник давньої рукописної та друкованої книги - подає ґрунтовні висновки на користь київського родоводу Остромирового Євангелія. Він пише: “Щоб визначити родовід книжки, дуже важливо звернутися до її мови, а точніше, до своєрідних помилок, які для нас є ціннішими підказками. Переписувачі, хоча і ретельно дотримувались вже вироблених на той час давньоруських мовно-літературних норм, але вставляли слова тієї місцевості, де писалася книга. Так в мові кодексу не виявлено жодного випадку змішування “ц” і “ч” (“цасть”замість “часть”), тоді як у новгородських мінеях 1096 та 1097 рр. таких замін “цоканій” повно. У свою чергу є помилки південно-руської вимови. Так 82 рази зустрічається своєрідна форма давального відмінку іменників чоловічого роду однини з суфіксами -ови, -єви (“синови”, “Авраамови”, “Господєви”), перетворення «є» в “о” (Єлена - Олена). Іце є поважною підставою міркувань про не новгородське походження кодексу. Але особливо виразно за київський родовід Остромирового Євангелія промовляє його багате і напрочуд високохудожнє оздоблення”.

Серед прикрас Остромирового Євангелія особливо виділяються мініатюри з зображенням трьох євангелістів - Іоанна, Марка, Луки, для четвертого, Матвія, залишено чистий аркуш, з якихось причин мініатюра так і не була намальована. Подання в Євангеліях зображень чотирьох її творців - широко поширена візантійська традиція. Готові малюнки підфарбовувалися різними природними барвниками, серед яких червона фарба (сурик або кіновар), золота фарба (порошок золота, який змішували з риб'ячим клеєм), коричнева (порошок руди) і т.п. З плином часу пергамент рукопису погнувся, місцями витерлись і обсипались фарби. Але і в такому стані мініатюри євангелістів світяться духовним осяянням, що свідчить про високу художню майстерність виконавців.

Святкову пишність Остромировому Євангелію надають також заставки орнаментальні композиції, котрі відділяють і прикрашають початок кожного нового розділу книги. В Остромировому Євангелії міститься одна велика та 18 малих заставок, основний їх мотив - великі квіти з п'ятьма пелюстками. Виконані вони яскравими фарбами - червоною, зеленою, синьою і прописані золотом.

Чудовою особливістю Остромирового Євангелія є його витіюваті ініціали (буквиці) - заголовні букви збільшеного розміру майстерно виконані на початку самостійних розділів тексту книги. Майже кожне читання починається зі слів: “Во время оно” або “Руче Господь”. Тому в книзі багато ініціалів “В” та “Р”. Так, наприклад, ініціал “В” повторюється 135 разів, але кожний з них відрізняється від інших. Орнаментальні переплетення вміло поєднані із зображенням казкових птахів, фантастичних звірів, таємничих людських облич, всі вони різнобарвні і надзвичайно красиві.

Історія майже 1000-літнього Остромирового Євангелія має свої величні, сумні і повчальні сторінки. Перший її власник Остромир був невдовзі вбитий у військовому поході. Гадають, що потім Євангеліє було передане в новгородський Софійський собор, де зберігалось на протязі декількох століть. На початку ХVIII ст. Остромирове Євангеліє згадувалось в описі двірцевої Кремлівської церкви, можливо, його вивіз Іван Грозний, який у 1570 р. знищив і пограбував Новгород. В 1720 р. за наказом Петра І рукопис відправили в Петербург. Невдовзі після його смерті книга загубилась. Знайшлась вона через 85 років серед гардеробу покійної імператриці Катерини ІІ, після чого Олександр І звелів зберігати її в Імператорській публічній бібліотеці. Добре, що Остромирове Євангеліє опинилось у Петербурзі, - будь воно в Москві 1812 р., на нього б чекала доля знаменитого неосяжного зібрання А. Мусіна-Пушкіна - згоріти у полум'ї разом з іншими неоціненними старовинними рукописами (серед них було і «Слово о полку Ігоревім»). Ще одне випробування для книги трапилось у 1932 р., коли в залі, де зберігалось Остромирове Євангеліє ремонтували водопровід. Тоді грабіжники розбили вітрину, здерли і вкрали срібний оклад Євангелія, а сам безцінний рукопис закинули за шафу. Його реставрували, але вирішили більше не переплітати. Остромирове Євангеліє, зшите в зошити, зберігається в спеціальному футлярі із старого дуба в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі.

Остромирове Євангеліє і на сьогодні залишається неперевершеним твором давньоукраїнського книжкового мистецтва. На жаль, цей багатостраждальний і дорогий для нас рукопис, як і багато інших давніх пам'яток української писемності, знаходиться в Росії.

1.2 Пересопницьке Євангеліє 1561 р

Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр. - переклад на “просту мову” канонічного євангелія - є найважливішою пам`яткою української книжної і народної мови XVI ст., а також незрівнянним зразком українського живопису та рукописної книги незадовго до початку друкарства на Україні (Додаток №3)

Мова пам`ятки, гранично зближена з живою народною мовою, дає повну можливість відтворити стан одного з двох типів старої української літературної мови (так званої “простої мови”) і визначити фонетичне, граматичне і лексичне обличчя самої народної української мови в другій половині XVI ст. Пересопницьке євангеліє є свідченням завершення процесу формування української народності. Як твердить академик В.І. Пічета: «На Україні пам`яткою української мови … є Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр.»

На думку багатьох дослідників (П.Житецький, П.Владимиров, В.Перетц, О.Грузинський і ін.), переклади священного письма на “просту мову” виникають на Україні і в Білорусії з середини XVI ст. Під впливом ідей церковної реформації, що проникли з Західної Європи в Литву та Польщу, до складу яких входили тоді українські і білоруські землі. Але, на думку П.П.Плюща, цей вплив не був єдиною причиною згаданих перекладів, бо спроби таких перекладів відомі на Україні і в XV ст. (Четья-мінея 1489 р., «Ізмарагд» XV ст.). Ці спроби, очевидно, відображають тенденцію до створення самостійної книжної української мови в зв`язку з пробудженням національної самосвідомості в середовищі деяких представників тогочасного українського духовенства, близьких до народу. Наступне XVI ст. лише закріпило цю тенденцію в нових історичних умовах.

Найважливішими питаннями вивчення Пересопницького євангелія з цього погляду є:

1. Висвітлення неясних питань походження, створення і відкриття пам'ятки.

2. Всебічне, вичерпне дослідження мови пам`ятки.

3. Пересопницьке євангеліє в його зв`язку з канонічним церковнослов`янським оригіналом, з одного боку, і чеськими та польськими перекладами - з другого (на підставі свідчення мови пам`ятки).

4. Зв`язок Пересопницького євангелія з мовою більш ранніх спроб перекладу священного письма на “просту мову”.

5. Зв`язок Пересопницького євангелія з мовою інших українських пам`яток, зокрема мовою Учительських євангелій, писаних “простою мовою”.

6. Мова Пересопницького євангелія і мова пам'ятки - ровесниці його - Крехівського апостола.

7. Мова Пересопницького євангелія і мова українського ділового, актового письменства.

8. Видання пам'ятки, без чого не можливе дальше успішне вивчення її мови.

Датування пам`яткине викликає ніяких суперечок, бо творці євангелія точно зазначили час початку й закінчення своєї велетенської праці. У приписках до пам`ятки вони підкреслили: “Почалося есть писати сіє євангелїє року тысяча пятьсот пятьдесят шестого, месяца августа пять на десятого”; закінчено “в лето тысячное пятьсот шестьдесят первое, августа двадцать девятого дня”. Отже, праця над євангелієм тривала цілих п`ять років. Дивуватися цьому не доводиться, враховуючи значний обсяг пам`ятки (960 сторінок рукопису) і високохудожнє оздоблення його заставками, мініатюрами та орнаментами, що затримували роботу писця необхідністю координувати її з працею митця-живописця (навряд писець євангелія був водночас і живописцем, причетним до ілюстрування Перпесопницького євангелія). Пересопницьке євангеліє являє собою наслідок творчої праці - перекладу з іншомовного оригіналу на так звану “просту мову”, надзвичайно зближену з українською народною мовою середини XVI ст. І зрозуміло, що переклад є процесом незрівнянно тривалішим, ніж механічне копіювання.

Слід зауважити, що хронологічна беззаперечність створення українського євангелія звільняє науковців від важких і часто безплідних спроб точного датування пам`ятки, дуже важливого для дослідника її мови. Це тим цінніше, що мова Пересопницького євангелія цікавить нас не тільки сама по собі, а й як новий, епохальний етап в загальному розвитку старої української літературної мови та як яскраве відображення живої української мови середини XVI ст.

Не менш важливо для вивчення всякої пам`ятки визначення її територіального походження, особливо тоді, коли мова її має помітне діалектне забарвлення, як у даному випадку. Точність визначення територіальної принадлежності дуже важлива для вченого, що займається історичною діалектологією певної мови. Вона дає можливість судити про рідну діалектну стихію автора пам`ятки, якщо він є уродженцем тієї ж території, звідки походить пам`ятка, або території, близької до неї (такими й були якраз творці Пересопницького євангелія - попович Михайло Васильєвич і архімандрит Пересопницького монастиря Григорій).

У своєму “Описании Пересопницкой рукописи XVI ст.” П. Житецький вважає, що місцем написання пам`ятки була Пересопниця - “нині село вЛуцькому повіті Волинської губернії” [67, 71]. Пізніше О.С.Грузинський і інші, вчитавшись у приписку до пам`ятки, встановили, що створення її було почато не в Пересопниці, а в близькому від неї с. Двірці - маєтку князів Жеславських (Заславських), в місцевому Троїцькому монастирі. Але через деякий час з невдомої причини праця над пам`яткою була перенесена в Пересопницький монастир, де вона й була закінчена в 1561 р. тими ж особами, які почали її за п`ять років перед тим у с. Двірці. Коли саме написання пам`ятки було перервано в Двірці і перенесено в Пересопницю, як довго тривала неминуча при цьому перерва у праці творців пам`ятки - невідомо. За міркування О.С.Грузинського, маючи на увазі обидві частини пам`ятки (і писану в Двірці, і писану в Пересопниці), він твердить, що перерва під час написання рукопису на перший погляд не дуже помітно відбилася на характері почерку в обох частинах рукопису” [13, 29], хоч за його спостереженням, “починаючи з 155-го аркуша, характер почерку в другій частині Пересопницького рукопису відрізняється більшою стислістю і висотою”. Загальний же висновок дослідника полягає в тому, що “євангеліє писала одна й та ж рука тільки в різний час”.

Цей факт треба брати до уваги, розв`язуючи питання про авторство перекладу євангельського тексту на “просту мову” в Пересопницькому євангелії й питання про особу писця, що увічнив цей переклад на пергаменті власною рукою, “чистим і красивим письмом”, за відзивом П.Житецького.

О.С.Грузинський, не вагаючись, вважає, що автором перекладу був архімандрит Григорій, який володів, на його думку, слов`янською, сучасною йому українською літературною, польською, чеською, і, можливо, грецькою й німецькою мовами. Підставу для такого припущення дає нам свідчення самого поповича Васильєвича, який твердить, що “тыи книги чтыры эвангелистове суть устроены кротким, смиренным и боголюбивым иеромонахом Григорієм, архимандритом пересопницким” [67, 73]. Думка О.С.Грузинського про те, що архімандрит Григорій знав багато мов, мабуть, не далека від істини: тільки високоосвічений книжник, подібний архімандритові Григорію, міг так блискуче здійснити переклад євангельського тексту на “просту мову” (тексту, рясного багатством змісту і наявних у ньому думок та почуттів). Цілком впевнено можна сказати при цьому, що архімандрит Григорій не був переписувачем при створенні Пересопницького євангелія, бо все воно, як уже зазначалося, написане однією рукою, і очевидно, рукою поповича Васильєвича, зважаючи на його власні приписки до євангелія. Такий розподіл праці здається найімовірнішим.

На пересопницькому рукопису відбився так званий південно-слов`янський вплив, особливо вплив болгарського письма (змішування юсів; вживання а замість я; написання ъ (ь) з плавними після плавних; вживання букви ( з крапкою по середині) і сербського письма (вживання ь замість ъ дуже часто) і вживання значка “ над ы (ы), іноді над и (и).

На правописі пересопницького рукопису позначився також вплив білоруського письма: вживання (хоч і не часто) е на місці ь: “то для лепшего виразумленя” та ін.

Порівнюючи окремі місця з пересопницького рукопису і з чеської біблії, знаходимо прямий зв`язок його з чеською біблією 1506 р. і в написах усіх глав і в тексті.

В лексичному складі Пересопницького євангелія, при великій кількості у ньому елементів спільноруських і досить значній церковнослов`янських, є багато елементів специфічно українських. Особливо рясно просочується в рукописах українська лексика тоді, коли мова йде не про суто церковно-релігійні предмети і явища.

«Было пак всуботу второпръвую ишол через збожя (через пашню) и вытръгали ученицы его класы и шли выминаючи руками своими, и некоторыи з фарисеов мовили им. прошто тое гинять того ся не годить чинити всуботы…»

Деякі речення в пересопницькому рукопису просто здаються уривками з живої народної мови, наприклад: «давно би в плахтъ (або в рядннъ) а на попель сьдячи показаніе чинили»; «ги нехай еще и тот рок. ах околаю еи и осыплю гноем, а чей пак уродит плод …».

Цікаве явище в рукопису - наявність в ньому досить численних додаткових пояснень (у дужках) окремих слів. Наприклад: “Бил ти ж там и колодязь іаковль (студня або криниця)»; (тогды она то жена оставивши вьдро свое (або глек, або збан) и пошла до мьста”; « и рекл так учиню. размечу житницу мою. (клуню або стодолу)”; “ кто будет на кровь (на даху, або на стрьсь) а статки его в вдому, нехай не сходит взяти их …».

Поряд із словами давньоруськими, спільноруськими, словами церковнослов`янськими і словами живої народної української мови, в лексичному складі рукопису помітна і деяка домішка елементів з польської і чеської мов.

В окремих місцях Пересопницького євагелія відчувається свого роду осучаснення мови. Так, грецькі або церковнослов`янські слова тексту іноді передаються або пояснюються словами, що служили для означення специфічних явищ тогочасного суспільного життя Литви і Польщі, наприклад: “Воини пак увели его внутрь двора которій назівается преторь - (дом радецкий або ратушь)”, “которому то біло имя Иосиф, съвьтником будучи. (або паном радним) а был тот члк добрым”.

У фонетиці пам`ятки слід відзначити такі найголовніші явища:

1. В рукописі ь найчастіше вживається правильно, за традиціним церковнослов`янським письмом: “И разумьл то многим народ и за всьх мьст приходили к нему …” Але іноді за нормами білоруського письма, замість ь маємо е: при Августе, имел, разделися, часом замість ь знаходимо написання и, наприклад: “(ликарю) врачу изльчися сам”; “не ищьте и вы, што бы есте или, або што бы есте пили”.

2. Давні о і е зберігаються за писаною традицією, і тільки в окремих випадках на місці їх знаходимо у (оу) або ю, наприклад:” по сюй и по туй сторонь”; “иже тот брат твуй умрл был” та ін.

3. Рукопис відбиває змішування ы та и, наприклад: “и крыкнули”; было от них тое слово закрито”; “которыи то плакали и ридали.

4. Яскраво виявлене повноголосся: “которыи же то обологовалъся в перфиру и в виссон”; значно рідше трапляються церковнослов'янські і неповноголосні форми, наприклад: “класы (колосся) … выминаючи” і под.

В рукопису Пересопницького євангелія багато виявлена морфологія живої народної української мови:

1. Закінчення 2 особи однини теперішнього часу дієслів на -ш (правописно частіше -шь);

2. 1 особа множ. теперішнього і майбутнього часу переважно на -мо;

3. 2 особа множ. наказового способу з закінченням -ьте, а 1 особа -мо;

4. давальний відмінок однини іменників чол. роду часто закінчення -ови (-еви) пастыреве, родичове;

5. в називному відмінку множини цих же іменників закінчення -ове (- еве) і в родовому відмінку однини іменники чоловічого роду часто на -у та інші.

6. Вживання прислівників на е типу поспьшне; в лексиці це польські слова і вирази на зразок барзо, южь, соукні, пань, але перемешкали, коу вечерови і под.)

Заслуговують на увагу й деякі синтаксичні явища пам`ятки. З них найголовніші такі:

1. Поряд із зворотами знахідного відмінку іменника (з прийменником) часто для означення часу вживається конструкція родового відмінка іменника без прийменника, наприклад: “и сталося единого дня …”; “было бо яко бы местной годины” та інші.

2. Зустрічається стара давньоруська конструкція (властива й народній мові) - подвійний знахідний відмінок, наприклад: “и в суботу еи здоровую учинил”; “и уздрьл его іс засмученого и рекл”.

3. Звичайні для синтаксису пам`ятки також конструкції із знахідним - називним відмінком множини назв. тварин, наприклад: “послал его до села своего абы пасл свииn”.

4. Майбутній час складений, поряд з утворенням його з формою інфінітива, буває іноді з формою минулого часу на л, наприклад: “Зготовай ли што буду вечерял”; “Не будут могли отповьсти”.

У Пересопницькому євангелії, незважаючи на його релігійний характер, дуже виразно виявивляються риси живої народної української мови того часу, а також риси мови літературної. Пересопницьке євангеліє, не пориваючи в багатьох випадках з традиційною, давньоруською мовою і з деякими елементами церковнослов`янськими, приймає значну кількість елементів живої народної мови - в лексиці, фонетиці, морфології, синтаксисі.

Ще одне залишається безсумнівним: переписувач євангеліє неодмінно повинен був мати перед очима рукопис тексту перекладу. Тому переклад мав бути або цілком передувати праці переписувача, або принаймні передувати в якійсь початковій своїй частині, після чого процес перекладання міг продовжуватися паралельно писанню книги переписувачем.

Що ж являв собою рукопис цього перекладу (він належав скоріш за все архімандритові Григорію) О.С.Грузинський висловив з цього приводу таке припущення: “Самий рукопис, з якого списувалось Пересопницьке євангеліє, або, точніше, авторський рукопис архімандрита Григорія, був написаний, очевидно, сучасним українським скорописом. Цим можна пояснити деякі помилки, пропуски й недоліки в Дворецько-Пересопницькому списку, прекрасно виконаному з зовнішнього боку” [67, 71].

Виникнення перекладів священного письма на “просту мову” звичайно пояснюється впливом ідей церковної реформації (бажанням оборонців православ`я спертися в боротьбі проти агресії католицизму на широкі народні маси, для чого необхідно було культові книги зробити для них доступними за допомогою “простої мови”.Пересопницьке євангеліє є наочним доказом цього. Ідея створення канонічного церковно-служебного євангелія в перекладі на “просту мову” зародилося в середовищі князів Заславських, Гольшанських і Чарторийських, які, як твердить П.Житецький, в XVI ст. Ще були віддані руській справі і православ`ю” [67, 77]. (Можливо, що ця ідея була їм підказана архімандритом Григорієм або взагалі духовенством Дворецького чи Пересопницького монастирів). Як видно з приписки до євангелія, матеріальні витрати по створенню євангелія взяла на себе старша представниця князівських родин Анастасія (Параскева)

Саме “накладом благоверной и христолюьивой княгини Козминой Ивановича Жеславського” було здійснен написання Пересопницького євангелія”.

Питання про долю Пересопницького євангелія в наступні півтораста років після його написання, а також про місце й обставини знайдення його Мазепою і досі лишаються відкритими. Відкриття нових списків цього євангелія, крім уже відомих науці (Житомирське євангеліє 1571 р. та вставка в Лєтківському євангелії кінця XVI ст.) може пролити світло й на долю їх оригіналу.

З інших принципово важливих для мовознавця питань, що стосуються вивчення мови Пересопницького євангелія, слід підкреслити питання про зв`язок його мови з мовою більш ранніх спроб перекладу священного письма на “просту мову” на Україні і в Білорусії (Четья-мінея 1489 р., “Ізмарагд” XV ст., Біблія Ф.Скорини та ін.), а також з мовою Учительних євангелій, писаних “простою мовою” і дуже популярних на Україні в XVI, XVII, XVIII ст., про що свідчить наявність півсотні списків цих євангелій, що дійшли до нашого часу (не рахуючи двох друкованих видань).

У доповіді Ю.І.Тихновського підкреслювалось: “Учительним євангеліям належить перше місце серед українських і західноруських перекладів святого письма XVI-XVII ст. «…Уцілілі рукописи (і друковані видання) за текстом не є прості копії, а все нові й нові переробки й переклади» [67, 75]. На цій підставі Ю.І.Тиховський зробив спробу вивести основний текст Пересопницького євангелія з українських Учительних євангелій. Якщо це мислиться в тому розумінні, що попович Васильєвич та архімандрит Григорій мали попередників у справі перекладу культових книг на “просту мову” і творчо використали їх досвід, то з цим можна погодитись. Якщо ж Ю.І.Тиховський уявляв собі текст Пересопницького євангелія як суму текстів окремих євангельських епізодів з Учительних євангелій, які передували його появі, то це не відповідає дійсності, бо ця пам`ятка являє собою не мозаїку, а монолітний самостійний переклад автора-перекладача. (Цим перекладачем, напевно, був архімандрит Григорій.) Таким чином, Ю.І.Тиховському належить лише постановка питання про зв`язок Пересопницького євангелія з українськими Учительними євангеліями.

Надзвичайно важливим аспектом є питання про характер та склад мови Пересопницького євангелія і про зв`язок його з мовою українського ділового письменства XIV-XVI ст.

Треба підкнеслити, що саме ділова, актова мова відіграла надзвичайно важливу роль в історії виникнення й розвитку “простої мови” на Україні.

Коли під впливом реформації стара ідея вживання в письменстві лише культової мови втратила авторитет і перемогла ідея живої народної мови як мови літератури, освічені українці звернулись до єдиного тодішнього джерела літературної обробки живої народної мови - до ділового письменства. Ділова мова кладеться ними в основу загальної літературної мови, внаслідок чого не спостерігається велика різниця між актовою мовою XVI ст. і мовою тодішніх перкладів священного письма на “просту мову”. Порівняти, наприклад, з цього погляду загальний мовний колорит Пересопницького євангелія, який позирає навіть у мініатюрних фрагментах на зразок таких: “… а кто бы з вас хотел столп будовати (або вежу), то вперед сьдеши, розличит маетности свои, если будет имети спотребу ку збудованню…”; “ты ли еси оныи, который бы то прийти мъл…”; “…укажу, кого бысте ся бояти мъли…” і подібне. От чому дослідження мовного зв`язку Пересопницького євангелія з сучасним йому українським діловим письменством є дуже актуальним. Тим більше, що цей зв`язок у науковій літературі зовсім не висвітлений.

Одним з найважливіших проблемних питань у вивченні мови Пересопницького євангелія є визначення джерел Пересопницького рукопису. Потрібні нові праці, присвячені питанню оригіналу Пересопницького євангелія, з якого вони перкладені на “просту мову”. Це велике спільне завдання болгарських, сербських, чеських, польських і українських мовознавців.

Нарешті, сама мова Пересопницького євангелія є майже незайманою цілиною. Складові її елементи (церковнослов`янські, українські, білоруські, польські, чеські, латинські, німецькі й ін.) лише названі Житецьким, але й досі ні окремо, ні в своїх взаємовідношеннях ці елементи не вивчені, а без цього не можливо зробити будь-які надійні узагальнення про мову пам`ятки в цілому, зокрема, відносно її зв`язків з братніми слов`янськими мовами, в яких науковці могли б найти ключ до усвідомлення багатьох важливих питань культурного єднання південнослов`янських, західнослов`янських і східнослов`янських народів у період середньовіччя - єднання, яке було добрим фундаментом зміцнення культурних зв`язків між всіма слов`янами в новий і найновіший час.

1.3 Першодрук. Острозька Біблія 1581 р

Острозька Біблія - видатна пам'ятка української культури. (Додаток №4, 5). Один з авторів не безпідставно назвав її «королевою української книг». Будучи надрукованою на початку 80-их рр. ХVІ ст., вона отримала значне поширення серед православних слов'ян, а також молдаван та румунів. Це видання шанували й представники неправославних віровизнань, віддаючи належне ерудиції острозьких книжників.

Шанобливе ставлення до цієї Біблії як з боку православних, так і представників інших християнських конфесій стало однією з причин того, що збереглося чимало примірників цього видання. При гіпотетичному накладі 1500-2000 екземплярів до нашого часу дійшло понад 260 примірники, які зберігаються в музеях, бібліотеках, архівах не лише України, а й також Росії, Білорусії, Польщі, Литви, Румунії, Ватікану, Греції, Сербії, Угорщини, Чехії, Естонії, Голландії, Болгарії, Франції, Великобританії, США, Канади, Австрії, Німеччини, Фінляндії, Узбекистану та Киргизії.

Острозька Біблія виступила важливим чинником розвитку богословської думки в Православній Церкві, стала першим повним зібранням книг Старого й Нового Заповітів старослов'янською мовою й, відповідно, виступала основою для різноманітних видань біблійних текстів цією мовою. Тому є підстави говорити про її вплив не лише на українську культуру, а й на культури інших народів “православно-слов'янського простору”.

Те, що повний текст Біблії старослов'янською мовою був надрукований саме в Острозі на початку 80-их рр. ХVІ ст., було далеко не випадковим. До того часу тут склалися значні традиції роботи з біблійними текстами.

Є підстави вважати, що відомий першодрукар Франциск Скорина, який у 1517-1519 рр. в Празі видав значну частину старозавітних книг у перекладі на “руську мову”, власне, мову, близьку до тогочасної української й білоруської, на початку 20-их рр. ХVІ ст. жив неподалік Острога в Кременці. Справа в тому, що він у той час знаходився на службі у віленського католицького єпископа Яна, котрий володів цим містом і переважно перебував тут. Існує навіть думка, що Ф.Скорина планував продовжити свою видавничу діяльність у Кременці.

Скориненські впливи є помітно відчутними на Волині. Так, дослідники відзначали, що знамените Пересопницьке євангеліє, на якому клянуться Президенти України, зазнало певного впливу Скориненських видань. Цей вплив простежується в післямові, в написанні окремих літер, а також у мові цієї пам'ятки. Варто зазначити, що Пересопницьке єваргеліє створювалося неподалік Острога. Почали його переписувати в Дворецькому монастирі біля Ізяслава в 1556 р., а завершили в Пересопниці в 1561 р.

Дослідники цілком спреведливо відзначають, що на Скориненські видання мало вплив білоруське мовне середовище. Однак ці книги мали й відношення до України. Саме з українських земель походить чимало рукописних списків книг білоруського першодрукаря.

До 1568 р. відносять т.зв. Ярославський список видань Ф.Скорини, до якого ввійшли книги Іова, Притчі, Екклезіаст та Премудрість Соломона. У ньому ім'я в передмові ім'я білоруського першодрукаря замінене іменем переписувача Василя Жугаєва з м. Ярослава в Галичині, що іменує себе, подібно Ф.Скорини, доктором у лікарських науках і навіть перекладачем згаданих книг.

У ряді випадків українські рукописні списки видань Ф.Скорини поєднуються з іншими біблійними текстами, що, можливо, відносяться до втраченої частини повного Скориненського перекладу Біблії. До таких варто віднести рукопис Луки з Тернополя, взаємодоповнювані списки Дмитра із Зінькова та Іоана (Івана) з Манячина.

У оглаві тернопільського списку Біблії перераховані всі книги Старого й Нового Заповітів. Наприкінці П'ятикнижжя вміщена замітка з наслідуванням Ф.Скорини: “Божею помощью, повелінієм і пильностію худаго человіка на імя Луки в неславнєм граді Тернополі”. Щодо правопису й тексту, зазначає М.Возняк, то тернопільський список подібний до біблійних книг “писарчика” Дмитра із Зінькова та священика Івана з “неславного града Маначина” [41, 16].

Зіньківський список Дмитра містить П'ятикнижжя, книги Ісуса Навіна, Суддів, Руф, чотири книги Царств, дві книги Параліпоменона й початок молитви Манасії. Маначинський рукопис включає продовження молитви Манасії й решту старозавітних книг за винятком Псалтиря й закінчення книг Маккавеїв. Ці обидва списки, що були штучно розірвані, творять відносно повний корпус усіх старозавітних книг.

Цікаво прослідкувати час появи та географічне походження цього списку . У книгах даного списку зустрічаємо ряд різних згадок, що відносяться до 1573-1577 рр. Так, наприкінці П'ятикнижжя Мойсея сказано, що переписав їх “Дмитро із Зінкова писарчик” року 1575. А в приписці до книги Єзекії читаємо: “Скончашася книги Езехіа пророка Божіа Божією помощією повеленієм же и пилностію богобойного ієрея Іоанна пастіря Христових овец в неславнім же граді Маначині по воплощеніи Слова Божія… літа тисящнаго пятсотого седмьдесят семого”.

Із цих записів випливає, що якась частина книг цього списку, принаймні, П'ятикнижжя Мойсея, переписувалися в якомусь Зінькові писарем Дмитром. М.Возняк припускав, що в даному випадку йдеться про містечко Зіньків у Летичівському повіті на Поділлі [42, 148]. Очевидно, він виходив з того, що переписування книг мало би робитися в місті або хоча б у містечку. Писар не називає населений пункт, де він здійснював свою працю, містом. Та й у ХVІ ст. відомі випадки, коли книги переписувалися в селах.

На думку дослідників, список писаря Дмитра міг бути створений у селі Зіньки (чи Зеньки), що знаходилося неподалік містечка Сурожа. У цьому регіоні були відносно розвинуті культурні традиції. Із Сурожа походив один із відомих полемістів Острозького культурного осередку Василь Суразький [43, 94]. Неподалік від Зіньків, в селі Рахманів, у 1619 р. Кирило Транквіліон-Старовецький видрукував “Євангеліє учительне” [44, 295]. Ще в одному селі поблизу Зіньків, у Хорошові, в 1581 р. було перекладене Євангеліє розмовною українською мовою [45, 147]. До цього треба ще додати, що село Зіньки знаходилося на півдорозі між такими культурними центрами Волині, як Острог і Кременець. Саме ж село, яке належало до володінь князів Острозьких, було відносно великим й ділилося на дві частини. Окрім селян, тут також жили ремісники-гончарі [46, 100]. Все це дає підстави вважати, що в цьому селі й міг бути укледений зіньківсько-маначинський список старозавітних книг чи, принаймні, його частина.

Не зовсім зрозуміло, що це за населений пункт. У списку він називається “неславним градом”. М.Возняк, судячи з усього, не брався ідентифікувати цей “град”. Відомо, що у володіннях князів Острозьких, на відстані близько ста кілометрів від Зіньків знаходилося село Монятин . Воно мало фільварок, панську садибу з господарськими приміщеннями й, судячи з усього, певні укріплення. Тому Монятин міг сприйматися як “град”. У ті часи під даним терміном не обов'язково розумілося місто. Так міг іменуватися укріплений населений пункт.

Загалом я схиляюся до думки, що зінківсько-маначинський список міг з'явитися на Волині, у володіннях князів Острозьких. До речі, до їхніх володінь відносилися також Тернопіль та Ярослав, де з'являлися подібні списки. Отже, в Україні в середині 70-их років ХVІ ст., коли, власне, починалася робота над Острозькою Біблією, вже були перекладені практично всі старозавітні книги руською чи то старослов'янською мовою. Показово, що ці списки знаходилися саме у володіннях князів Острозьких. Очевидно, їх варто вважати предтечами Острозької Біблії.

Активна робота по підготовці Острозької Біблії розпочалася у середині 70-их рр. ХVІ ст. Саме в березні 1575 р. управителем Дерманського монастиря князь Василь.Острозький призначив друкаря Івана Федоровича (Федорова) [48, 24]. Вже тоді можновладець почав виношувати план створення своєрідного культурного комплексу, де би поєднувалися друкарня й гурток вчених-богословів, котрі б готували до друку відповідні книги, а також школа.

Ймовірно, вже в 1575 чи 1576 рр. виник такий гурток вчених, які працювали над підготовкою до друку Острозької Біблії. Паралельно з цим вони викладали в школі підвищеного типу, готуючи для себе заміну і залучаючи учнів для перекладу й редагування біблійних текстів.

Робота над повним корпусом Біблії було складною справою. Необхідно було зібрати різноманітні тексти, відредагувати їх. Про це так розповідалося в першій передмові до Острозької Біблії, написаній від імені князя В.Острозького: “Бо і книг, що називаються біблія, на виконання цього діла на початку ми не мали, які за нашою думкою, щоб почати це діло в усьому були задовільні. Але і в усіх країнах нашого роду і слов'янської мови не знайдено ні однієї, що містила б усі книги Старого Завіту, хіба що у шляхетного і у видатного ссвіточа православ'я, пана і Великого Князя Івана Васильовича московського… Ревним проханням випрошену боговибраним чоловіком Михайлом Гарабурдою, писарем Великого Литовського Князівства, повну Біблію ми удостоїлися держати, що з грецької мови сімдесять і двома перекладачами, більше ніж п'ятьсот літ тому перекладена на слов'янську мову ще за великого Володимира, який охрестив Руську землю. Ми також знайшли і багато інших Біблій, різні письма і різними мовами, і ми приказали дослідити їх вміст, чи всі відповідають в усьому божественному писанні. І знайдено багато відмінностей, не лише відмінності, але і зіпсутий текст, через що ми були дуже розстроєні”. Далі князь говорить про те, що він сумнівався, чи вдасться йому довершити роботу, яку розпочав. Зрештою, він вирішує не припиняти роботу: “Тому своїми посланнями і письмами, рьходячи числені краї світу, як римські краї, так і кандійські острови, також і числені грецькі, сербські і болгарські монастирі, я прийшов аж до самого намісника апостолів і голови правління всієї східньої Церкви, пречесного Єремія, архиєпископа Константинополя, нового Риму, вселенського патріярха високопрестолької церкви, просячи уклінно та ревно як людей обізнаних з грецькими та слов'янськими святими писаннями, так і добре справлені списки, якіз з певністю без помилок. Всесильний Бог за своєю великою добротою подав це мені, бо, як раніше було сказано, знайшов я потрібні книги і працівників для пресвятого діла. Добре порадившись з ними і багатьома іншими, що добре вишколені в божественних писаннях, і зі спільною порадою та однозгідним рішенням я вибрав список древнього славного письма і преглибокої мови, і тексту грецького 72-ма блаженними і богомудрими перекладачами на ревне благання любителя книг Птоломея Филадельфа, єгипетського царя, перекладений з єврейської мови на грецьку. Він більше, ніж інші, годився з єврейськими та слов'янськими текстами, і я наказав в усьому його держатися упевнено і без змін” [49, 12-13].

Дослідники неодноразово зверталися до цих слів, характеризуючи роботу над Острозькою Біблією. Але, на жаль, тут часто відбувалося зміщення акцентів. Так, у російській історіографії спеціально зверталася увага на слова передмови, де говорилося, що князь В.Острозький отримав від князя Івана Васильовича (Грозного) повний текст Старого Завіту Біблії, який ще ніби за часів Володимира був перекладений старослов'янською мовою із грецької Септуагінти (тобто грецького перекладу 72-ох тлумачів). Цей текст дослідники ототожнювали з т.з. Геннадіївською Біблією, яка була укладена під керівництвом архиєпископа новгородського Геннадія в останні роки ХV ст. і при укладенні якої використовувалася не тільки і не стільки Септуагінта, як Вульгата (латиномовний переклад старозавітних книг). Відповідно, робився висновок, що праосновою Острозької Біблії є Біблія Геннадіївська.

Цей сфоєрідний науковоподібний міф утвердився не лише в російській історіографії. Він перейшов у істографію радянську. Також прижився в роботах українських, польських та інших дослідників.

Насправді ж ні об'єктивний аналіз передмови до Острозької Біблії, ні аналіз її тексту не дає підстав так вважати. Із зазначеної передмови випливає наступне:

· По-перше, князь В.Острозький збирав різноманітні біблійні тексти старослов'янською мовою. Серед них була й Геннадіївська Біблія, котра користувалася авторитетом як давня, “автентична” збірка біблійних книг. Однак ні один із слов'янських текстів Біблії не задовольнив князя.


Подобные документы

  • Коректура як етап редакційно-видавничої підготовки, в якому виправляють помилки у відбитках з комп’ютерного складання, історія розвитку даного процесу в видавничій справі, значення. Аналіз шкоди помилок в дитячих виданнях, необхідність їх виправлення.

    реферат [9,4 K], добавлен 27.09.2010

  • Прецедентні феномени як один із виявів інтертекстуальності. Ідіостиль електронного ЗМІ, його порівняння зі стилем друкованого видання. Прецедентні ситуації, висловлювання й імена, особливості їх використання в текстах інтернет-видання "Online-Експрес".

    дипломная работа [102,3 K], добавлен 24.05.2015

  • Природа і типологічні ознаки наукових текстів, їх специфіка та структура. Робота редактора над мовою і стилем викладу тексту наукового історичного видання. Загальна характеристика видання "Кіровоградщина і кіровоградці в роки Другої світової війни".

    курсовая работа [52,3 K], добавлен 03.10.2014

  • Періодичне видання - оперативний вид документа. Газета і журнал як вид періодичного видання, їх характеристика. Історія розвитку та матеріальна конструкція журналу. Шрифти та їх застосування. Класифікація журналів, заголовний комплекс і фотоілюстрація.

    курсовая работа [87,2 K], добавлен 06.05.2015

  • Історія становлення таблоїдних видань. Поняття таблоїду: походження та розвиток видань даного типу, їх класифікаційні ознаки. Українські таблоїди: зміст, структура, дизайн. "Факты и комментарии" та "Комсомольская правда в Украине" як приклади таблоїдів.

    курсовая работа [56,9 K], добавлен 11.01.2012

  • Тлумачення понять "літературно-художнє видання", "видання для дітей", "дитяча література", "службова частина". Аналіз службової частини видання О. Копиленка та Ю. Старостенка згідно з нормами та стандартами, відповідність обраного видання стандарту.

    курсовая работа [44,9 K], добавлен 21.04.2012

  • Види сучасних енциклопедій, історія виникнення та особливості їх створення та видання. Типи енциклопедичних статей. Сучасні українські енциклопедії. Порівняння сучасних українських енциклопедій із радянськими енциклопедіями та енциклопедіями інших країн.

    дипломная работа [139,6 K], добавлен 26.08.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.